***
Шепотiли вiтри i дерева у снi зiтхали, 
Сонно хлюпався мiсяць в нiчних золотих тенетах -
Я кохав тебе так, як до мене ще не кохали
Нi зiрки божевiльнi, нi лебедi, нi поети.

Зупинялись серця, вимирали народи й раси,
Догоряли сузiр'я, з безоднi здiймались гори -
У галерi кохання плили ми по морю часу,
I маленьким озерцем здавалось безмежне море.

Ти пiшла у свiтанок, туманом лягла на луки,
Ти на небо зiйшла пiд стоколiрнi сплески  райдуг,-
I ходив я в полонi такої страшної муки,
Що менi навiть пекло здавалось блаженним раєм.

А як осiнь в лiсах шелестiла опалим листям,
Разом з вiтром i часом гортали ми фолiанти, -
 Твiй засушений труп я знайшов у пожовклiй книзi,
О кохання моє, о прекрасна моя трояндо...