Геро§, i блазнi, й закоханi в юному шалi,
Земля на китах i повiддя в чи§хось руках,
А глянеш пильнiше - дзеркала, дзеркала, дзеркала -
Нестримне нашестя - чи, може, пришестя? - дзеркал.

Ти вихiд шукав у печерах ночей Заратустри,
До пiзнього ранку у тебе горiла свiча.
Та всi манускрипти - засидженi мухами люстра,
А мудрi - портрети, застиглi у рамах свiчад.

Ти птахом рвонувся у рясно зазорене небо,
Здавалось, ще мить -  i побачиш розгадку зблизька, -
Та злiт - це падiння в химерному свiтi гiпербол,
А небо - всього лиш одне з найкривiших дзеркал.

Ти здався. I зорi на небi твоєму погасли.
Ти зсунувся з глузду. Вiйну об"явив вiтрякам.
Ти в смертi рятунку шукав. Та за ширмою часу
Гадючою шкурою зблиснули леза дзеркал.