Чорнi дерева брели в заметiль понад шляхом,
Згорбивши плечi гiлок пiд пронизливим вiтром.
Падали з неба в замети скоцюрбленi птахи,
Плакали дiти зими в пеленi хуртовини.

Небо i поле кружляли в скаженому ритмi,
Вили вовки завiрюхи в заснiжених логах.
Чорнi дерева спинялись на мить вiдпочити
Й знову рушали в свою споконвiчну дорогу.

Марилось лiто §м. Спека, аж трави зачахли.
Що там чорнiє? Хто там вилазить на насип?
Стомленим цугом бредуть над запиленим шляхом
Чорнi дерева в розбитому дзеркалi часу.