***
                       Їхав козак за Дунай
                         (з народноЇ пiснi)

Неси мене, коню, свiт за очi, очi за свiт,
Неси мене, коню, хай вiтер утре нам сльози,
Неси мене, коню, по жорсткiй сухiй травi
Туди, де вiтрiв чужини хижокрилий розлiт.

Неси мене, коню, в страшну глупоту ночей,
Хай вистигне серце вiд лютого мого болю!
Неси мене, коню, вiд материних очей,
Що завжди зi мною, й мене не простять нiколи.

Вiд хат у садках, вiд закоханих в травень нив,
Вiд рiдного неба, засипаного зiрками.
Похмуро й понуро, мов злодiЇ без вини,
Мчимо у безслав'я ночами i байраками.

Там воля без долi, майбутнє без майбуття,
Там дух чужини, там отруєний дух свободи.
...Оглянься, козаче: на тому кiнцi життя
Все п'ють нашi конi
Холодну дунайську воду.