Кожного дня дивишся на оту так звану дружбу, яку так старанно описують люди:" Яка вона прекрасна i вiддана", про яку так красиво пишуть поети: "О, друг мой неземной!",або про яку так багато говорять священики: "Люби ближнього, як самого себе!"
I так весь час, так все життя, ми весь час думаємо про неї, дихаємо нею, як забрудненим повiтрям, i навiть не помiчаємо, як нашi легенi вже чорнiють, як наше дихання стає важчим i ми дiстаємо хворобу. Так хворобу, не завжди вона проявляється на нашiй поверхнi :" Я дiстав хворобу, нею можна пишатись, бо вона психiчна..."( щось схоже на вiрш Андруховича). Так i в нашому дорогоцiнному ,правдивому, радiсному життi. Ви, напевно, помiтили, що я зовсiм не лицемiрю? Еге ж правда -це основа нашого життя. Нiхто нiколи не бреше, особливо друзi, якi також нiколи не заздрять...I це все правда чистої води... Люди, ви колись бачили чисту воду у Львовi, нашi ж крани переповненi нею, а Полтва є тому пiдтвердженням, вода -це найчистiше, що є у Львовi, в принципi , як i наша дорогоцiнна дружба.
Отож бо й воно, наша дружба - це найкраща центральна каналiзацiя мiста Львова. Ви напевно смiєтесь, а може вважаєте, що я дурна i пишу повний дибiлiзм, повiрте менi що ви помиляєтесь, що весь свiт помиляється. Звичайно легше сперти все на мене, в усьому цьому винна та, що написала таку дур, але ви знову ж таки робите неправильно, ви знову помиляєтесь, якщо так подумали. Okay, я замовкаю, досить писати про те, чого ви i так не зрозумiєте, я просто наведу приклад дружби, вiдданостi, правдивостi, чесностi, щиростi, щедростi, самопожертви i т.д. i т.п.
Роздiл II
-Привiт, я так давно тебе не бачила, ну i як ти? О, у тебе новi черевики i де ти такi взяла, а скiльки вони коштують, а в тебе вони трiснули!!!
-Я знаю, я до речi, нормально, якщо тебе це цiкавить, а ви як тут, як там Ярема?
- Ярема? Нормально, до речi, ти могла хоч би подзвонити йому, нам могла i не дзвонити, але йому...
- Я не змогла, та я думаю, що вiн не образився, а якi у вас плани на сьогоднi?
- У нас, тобто у мене з Яремою? Я думала, що ви ще разом...
-А ми i є разом, хто тобi сказав, що ми не разом? Просто я питаю взагалi, що ви сьогоднi збираєтесь робити, Лiна?
- Ну я взагалi-то iду за касетою в "Метро" за " Deaf Towns", а що?
- О, я можливо пiду з тобою, я так за тобою скучила, до речi, де зараз Ярема?
- Вiн у кав'ярнi, здається разом з Сонею, Олегом та Аврамом. До речi, Аврам запропонував Сонi зустрiчатись! Вiн такий дурень, треба ж було до такого додуматись, вона ж така уродiна!
- Ну я так не думаю, вона навiть дуже симпатична. Ну можливо не дуже густе волосся, але за те у неї чудова фiгура i личко нiчогеньке, я за них дуже рада.
- Ти що? Соня симпатична? Та ти з глузду з'їхала, та навiть ти набагато краща!
- Ха, ну ти i сказонула... навiть я , дякую за комплiмент, добре Лiна я йду в кав'ярню, ти йдеш?
- Та не ображайся, я просто не подумала, я мала на увазi , що ти набагато краща.
- Я все зрозумiла, ну то ти йдеш?
-Так, от тiльки йдемо будь ласка до туалету на хвильку!
- Нащо?
-Я хочу подивитись у дзеркало, менi потрiбно причесатись, до того ж у мене помада вже злiзла...
-Вибач, але я тебе почекаю в кав'ярнi, добре?
- Та добре вже , йди.
Ну я i пiшла, пiшла сама, менi просто не хотiлось iти разом з нею до того жахливого туалету, iти так далеко лише для того , щоб зазирнути в дзеркало. I взагалi я вiдчувала весь час, що щось не так, що мене щось коле, так тихо i не помiтно, але я все-одно вiдчуваю загрозу з боку чогось, чогось невiдомого менi ще на той час...
В кав'ярнi , як завжди було повно народу, крiсла були майже всi зайнятi, навiть столик за яким сидiли хлопцi з Сонею був повнiстю заставлений пивом i крекерами, жодного вiльного стiльця.
-Ку-ку , мої любi, як ви без мене? -спитала я i поцiлувала Ярему у щоку. Вiн розвернувся i надув свої губи, як маленька дитина.
- Ми нормально, а ти як? Чому не дзвонила, ми переживали, - вiдповiв Олег.
-Я кльово, от тiльки я не задоволена Яремою що з ним, Яремцю, невже ти не радий мене бачити, не хочеш менi поцiлу-
вати?
I вiн все-таки поцiлував мене, все таки зробив те, чого стiльки днiв чекав, вiн не стримався, навiть перестав ображатись.
- Ти менi не дзвонила, я хотiв вже образитись, мала би совiсть я ж переживав, дзвонив тобi, а нiкого не було вдома, ти ж поїхала зi всiєю сiм'єю!
- Та я вже тут, а ось i Лiна!
Дiвчина встала поряд з Олегом i натякнула йому, щоб вiн уступив їй мiсце. Хлопець не зрозумiв натяку i продовжував сидiти на стiльцi покурюючи цигарку i уважно слухаючи мене.
- Я , до речi, приїхала ще зранку та не хотiлося бiгти з самого рання сюди, от i вирiшила затриматись трiшки, люди ви знаєте, сьогоднi у моєї знайомої день народження, ви повиннi її знати, вона була з нами на минулiй рокотецi, пам'ятаєте Реґiну?
-Так, така чорненька, пiд каре стрижена. Так? - спитав Ярема, вiн тут один добре пам'ятав людей на обличчя, з iменами було трiшки важче.
-Ага, ну в неї день народження i вона нас запрошує, то ви зможете прийти, за тебе, Яремо, я навiть не питаю.
- Та напевно, - сказала якось невизначено Лiна, встала i пiшла до виходу перед тим попрощавшись з нами всiма.
Роздiл III
Наступний день був для мене тяжким. Я мала купу атестацiй i модулiв, життя летiло невизначеним темпом, я навiть не мала часу на Ярему i на його любощi, лише пiд час обiдньої перерви я дала Лiнi, оскiльки вона була моєю найкращою подругою, почитати мiй щоденник, деякi мої почуття. Коли вона закiнчила читати я спитала чи можливо таке надрукувати десь, чи взагалi їй сподобалось?
- Ну ти знаєш, то трiшки бурда, як на мене...
-Ага, ясненько, та я розумiю, менi самiй не дуже подобається, - промовила я ледь-ледь чутно, менi стало трiшки погано, хотiлось виригати свої нутрощi i вишкрябати собi очi, щоб не бачити навколишнього середовища. Я просто пiдiйшла, поцiлувала Лiну в щоку i попрямувала до Яреми. Вiн , як завжди знайшов для мене трiшки часу, я пояснила йому, що погано себе почуваю i йду додому, що вже не хочу тут нудитись, так що разом ми додому не пiдемо i взагалi краще сьогоднi до мене не заходить, бо тато мiй захворiв, не вистачало, щоб Ярема заразився.
Отож я попрямувала до маршрутки сама-самiсiнька. Було холодно i трiшки морозяно, на деревах де-не-де виднiвся iнiй, що псував менi настрiй i думку про теперiшню осiнь, все нагадувало про зиму, що от-от i наступить менi на п'яти. Довелось сильнiше закутуватися у шалик i натягувати шапку на вуха, все-таки вiтер гуляв на вулицi шалений. Чекати маршрутного таксi довело не дує -то i довго, всього на всього чотири хвилини, за цей час у мене встигнули замерзнути ноги, промокнути колiна вiд проїжджаючих машин, що розбризкувались довколишнiми калюжами, закоцюбти руки(я забула вдома рукавицi) i взагалi я вже почувалась душею, що лiтає над свої понiвеченим тiлом. По дорозi додому я думала про Лiну, про її сьогоднiшнi слова, про те, що мiй щоденник -повна бурда i що взагалi такого краще нiкому не показувати, бо обсмiють. Думки про це не надихали, а навпаки засмучували, менi навiть чомусь захотiлося заплакати, не вiд того, що мiй твiр бурда, а через ту iнтонацiю з якою Лiна говорила про мiй щоденник, про мою душу, яку я їй повнiстю вiдкрила.
Вчора на те день народження Реґiни нiхто не пiшов, я наприклад, просидiла вдома, читала "Торбу", слухала iнiцiативу. Навiть пофарбувала своє волосся у морквяний колiр, звичайно прийшлось довго набавитися iз ним: вибiлитись набiло, точнiше на жовто, а лиш потiм фарбуватись дорогою фарбою у "моркву". Мама менi навiть пiдрiвняла кiнцi , я зробила собi маску, що робить шкiру оксамитовою. Близько дванадцятої години я лягла на своє миле лiжко i почала читати Юрка Iздрика" Iсторiя хвороби". Пiсля цього всього випила горнятко кави, i почала створювати, писати, творити, плести усiлякi дурницi у своєму дорогоцiнному деннику. Сьогоднi я вирiшила написати про маленьку дiвчинку, яку люди знайшли неживою, задубiлою, холодною, незворушною на землi. Менi писалось легко, ручка бiгла по папiрцевi швидше вiд самих думок, навiть не хотiлось лягати спати, бо знала, що завтра буде ще важчий день, що завтра треба знову вислуховувати Лiну... Десь о пiвночi почалась "Нiч асоцiацiй" з Djanko, який сьогоднi включав напрочуд галiму музику, за те тема була просто суперова: "Коло..." Переповнена власних думок вирiшила подзвонити на радiо. Це було важко зробити, весь час було зайнято, так хотiлось почути голос Djanko i вилити просто всi свої думки в прямий ефiр, або навiть не в нього, а просто на хлопця, який сидить зараз бiля телефону i говорить з якоюсь кобiтою про кохання, а може навiть про коло, хто його знає... Але я все-таки додзвонилась на те проклятуще 102,5 Fm, все-таки дiстала те, що хотiла i розiрвала те коло. Звичайно це тiльки перше коло, попереду таких ще купа...
Роздiл VI
Дзвiнок, пiднiмаєш слухавку:
- Привiт, це я -Лiна, ти сьогоднi йдеш на концерт?
- Привiт! так iду, за мною має зайти Ярема, а ти на яку годину пошкандибаєш?
- Напевно на восьму, просто мама загрузила прибирати в кiмнатi!
- Ясно, ну то ми зустрiнемося вже на мiсцi, я так розумiю. Я з Яремою йду на шосту, ми ще хотiли виставку подивитись...
- Ну то просто супер, зустрiнемося на мiсцi, люба.
Сiла i подумала про... Ти його вже так давно не бачила , ти вже зовсiм забула про нього, про те, що маєш певнi обов'язки, ти взагалi забула про все крiм дружби... А що вона дала тобi ? Ти маєш якусь вигоду, невже тобi вiддячили за ту дружбу? Нi! I ще раз нi... нiколи , нiколи тобi не вiддячать, всiм паралельно до тебе, до твоєї вiдданостi , всi наплювати на тебе, всiм крiм Земфiри & Rammschtein, всiм крiм Яреми, який дзвонить тобi кожного дня , який запорошує тебе до себе , але ти вiдмовляєш, бо йдеш з Лiною по магазинах, допомагаєш вибрати тканину на сукню. А що потiм? А потiм Лiна йде додому i навiть "дякую" не скаже... С.. а,П...а, Б...ь, К...а, С....о, Л.....а, П....я, Й....а в рот, Д ..а, Канiстра...
А я продовжую сидiти, дивитись на стелю i перелiчувати слова , що пiдходять до цiєї особистостi... I я зрозумiла , що таких слiв є купа, якщо я зараз почну їх перелiчувати то не вистачить навiть тижня для перелiку. Менi стало набагато легше, коли я вголос сказала все те, що думаю про ту дружбу... Фак, цi обов'язки, цi натягнути обличчя, американськi посмiшки, це придуркувате хитання головою у знак згоди. Я ж зовсiм не розумiю її дiй, я ж хочу сказати : "Скiльки можна , я ж не приходжу до тебе додому i не лiзу в твiй холодильник, навiть коли помираю з голоду ... Я ж не ходжу взута у твоїй квартирi, я не почуваю себе , як вдома, тому що я пам'ятаю, що я в подруги i повинна вести себе належно. Я не думаю, що це нормально, коли люди приходять в гостi i ведуть себе ,як останнi свинi, бо вибачте вони у знайомого вдома".
Напевно вам здається, що я чешу iдiотизм, можливо ви правi, але я є такою людиною, в певнiй мiрi педантом, звичайно не на всi сто вiдсоткiв, але все-одно педант...
Менi зараз нiчого не хочеться, а потрiбно йти на рок-концерт, який почнеться через двi години, за годину повинен приїхати Ярема, можливо вiн вибачить мене i ми прекрасно проведемо час разом. Хоча хто його знає...
Я почала одягатись, потрiбно було зробити одну рiч, про яку я вже мрiяла багато рокiв, але лише тепер коли менi стукнуло вiсiмнадцять, я маю право це зробити! Я сьогоднi пiдстрижусь пiд нуль, отож це моя мрiя з п'ятнадцяти рокiв i сьогоднi я її здiйсню. З хвилини на хвилину повинен прийти Антон - хлопець, якого я вже знаю дуже давно, який надзвичайно цiкавий у спiлкуваннi, який є моїм сусiдом i взагалi це суперова людина.
В дверi подзвонили, отож менi довелось пiднятися i вiдчинити дверi.
- Привiт, це я!
- Привiтик, заходь, я вже зачекалася, спочатку я подумала, що ти передумав мене обчикрижити
- Нi я з радiстю зiпсую твою фiзiономiю. Цiле життя мрiяв i ось настав знаменний день. От тiльки моя машинка щось заїдає , можуть бути травми
- Агов, перестань знущатися з бiдної пiсля радiацiйної жертви.
- Та я не приколююсь, все це дуже серйозно i небезпечно, так що менi потрiбно звiдси змитись до того як припензлює Ярема, а то вiн помiтить твою поранену голову i менi капцi...
- Добре досить чорного гумору. Давай краще працюй, а то в мене часу в обрiз, та в тебе також напевно, до речi, не хоч пiти з нами на концерт? Ми бухати пiдемо!
- Вау, менi така честь, навiть не знав , що ти мене так цiнуєш, шановна...
- Ну тепер знатимеш, шановний Антон.:)
Вiн пiдстриг мене просто суперово, я була просто в захватi, менi ще нiколи не було так добре, моя депресiя впала на пiдлогу разом з тим йо..ним волоссям. Подивилась на тi розкiшнi довгi патла, що валялись у хаотичному порядку на пiдлозi i менi стало так кльово, що можна сказати - мене погребло. Я не могла нарадiтись, Антон навiть почав було мене заспокоювати, все-таки вiн не мiг зрозумiти мене, у нього самого було волосся по пояс. У дзеркалi я побачила милу дiвчинку , що привiтно усмiхалася менi, я навiть не могла повiрити що це я...Дивно було дивитись на бiлу голову, у порiвняннi зi шкiрою на обличчi, здавалось що я натягнула презерватив ...
Ми з Антоном налахались вдосталь i вирiшили збиратись, все-таки подзвонив
Ярема i повiдомив , що черезп'ять хвилин вiн прийде. Коли вiн зайшов до хати, то у нього
просто щелепа вiдвисла, вiн ж не знав про здiйснення моєї заповiтної мрiї. Спочатку вiн
несамовито кричав:
- Ти що з глузду з'їхала. Що ти накоїла ?Де твоє волосся? Антон, ти теж бляха-муха дурний, чи як це все розумiти?
- Отак i розумiти - твоя дiвчина захотiла справжнього, правдивого життя, вирiшила зняти тi дибiльнi патла, мучитись з ними не вiдомо для чого... Шариш , канiстра? -
спитав iронiчно Антон i дико залахав.
- Сам ти канiстра. Кастрат, ти ж спаскудив її, невже ти цього не
бачиш?
- Не бачиш - покривився Антон.
- Фак оф, ти йдеш зараз з нами чи як , пiшли вiдсвяткуємо мою дiвчину , яка стала цiлком
iншою, карочє у мене нова дiвчина.
- Iду, зараз тiльки зайду за курткою, чекайте мене, вдягайтесь.
- Угу...- промимрила якось ображено я, все-таки менi зовсiм не
подобався тон Яреми, хоча його теж потрiбно зрозумiти.
Ми пiшли всi троє на трамвай, перед тим зайшли до якогось задрипаного
продуктового i купили три пляшки портвейну, нам страшенно хотiлось отримати кайф i
взагалi забути про все на свiтi. Вийшовши з трамваю, я купила двi пачки цигарок, одну
"Lm", другу -" Gold Captain Black"( цi вже спецiально для мене.) Так сьогоднi мав бути
просто суперовий вечiр, до того ж я наважилась не проводити його разом з Лiною. Я
повинна їй прямо сказати : "Good Lack", повернутись задом i почимчикувати геть.
Мої твердження справдились. Нам всiм було просто кайфово. Я вперше забула за
iснування Лiни, за свої дружнi обов'язки, забула за все окрiм Яреми i Антона, якi так
кльово ставились до мене, якi розповiдали менi рiзнi цiкавi iсторiї. Спочатку ми знайшли
якусь жiночу переодягальню, Антон додумався її якось закрити з внутрiшньої сторони i
саме тодi почались мої пригоди, спочатку ми вiдкоркували наше вино, кожен дiстав по
пляшцi. Потiм вихилявши по половинi пляшки я цiлувала з Яремою безперестанку, а ще
пiзнiше , то вже я не дуже добре пам'ятаю: одним словом, Ярема кудись вийшов i я
цiлувалася з Антоном. Так то було весело. У мене вже давно не було такого прикольного
дня. Але саме цiкаве було пiзнiше, повернувся Ярема, Антон вирiшив , що йому пора i ми
залишились двоє у цiй запльованiй роздягальнiй, де вже було купа битого скла, i
недокурених бичкiв.
- Ну як т...тобi?:)
- Супер, от тiльки я ходити не можу , а там музика грає, ти не хочеш пiти в зал?
- Не знаю, якщо ти зможеш ходити , то будь-ласка вперед, бо я не впевнений, що зможу
тебе нести
- Ок, пiшли, бо менi вже хочеться ригати...
- Ха, потрiбно знайти Антона, до речi...,- ти пiдiйшов i почав цiлувати мене, спочатку то
були просто невиннi поцiлунки, але потiм... Потiм був справжнiй кайф, повний вiдпад... Закiнчилось усе десь опiвночi , коли концерт от-от мав закiнчитись, ми вже майже
отверезились i вирiшили пiти до зали, знайти Антона, поскакати ще пiвгодини i змитись
по хатах. Але не все було так просто , як здавалось на перший погляд, по-перше у я не
могла йти. Мене не те що заносило, нi я просто траки валилась на землю, по-друге, Ярема
був не кращий i взагалi я вiдчувала , що скоро моє нутро вивернеться
наче вулкан.
Але Будда почув мої молитви i через декiлька хвилин прийшов Антон, якби не
вiн, то я навiть не знаю, що б з нами було...
- Вау, ну ви i даєте, дiти мої
- Ха, прийшов, любий татко, ну що виручатимеш, чи як?
- А що менi за це буде?
- Пляшка доброго портвейну:)- промимрив Ярема , спиняючись на кожному складi.
- Ну на сьогоднi вистачить, та й взагалi я ще тиждень згадуватиму сьогоднiшню нiч, ок
пiшли голуб'ята, у нас часу майже нема. Скоро навiть маршрутки не їздитимуть.
Отож ми вийшли пiд руки з Антоном, всi такi веселi i хорошi, що в ту мить
здавалось, що ми троє коханцiв, якi полюбляють гострi вiдчуття. Я поцiлувала Антончика,
усмiхнулася Яремi i зрозумiла...
НЕ МАЄ КРАЩИХ ДРУЗIВ НIЖ ХЛОПЦI, ОТОЖ ПОРIБНО ДРУЖИТИ ЛИШЕ З
НИМИ,ХОЧА ЗНАЄТЕ, З ХЛОПЦЯМИ НЕ МОЖЛИВО ДРУЖИТИ. А У ЦЬОМУ I ВЕСЬ
ПРИКОЛ, ХЛОПЦI СТВОРЕНI ДЛЯ КОХАННЯ. МОЯ ДУМКА ПОЛЯГАЄ В ТОМУ,
ЩО ПОТРIБНО ЇХ ЛЮБИТИ I ОТРИМУВАТИ ВIД ЦЬОГО ЗАДОВОЛЕННЯ. А
ЗАДУШЕВНI РОЗМОВИ IЗ ЖIНОЧИМ РОДОМ ПАХНЕ КАНАЛIЗАЦIЄЮ I
ВIДХОДАМИ.
А Я НЕ ЛЮБЛЮ ШТИНЮЧИХ ЗАПАХIВ...- вiдкриваю клей i поринаю в неймовiрну реальнiсть.