Аннотация: Два (?) днi пошматованого життям пролетаря.
Артем Бебик
Розбиваючи Мiсто
Оповiдь
Пiдбирають з вулицi чувакiв.
Пропонують їм бабки й усякi хорошостi. Натомiсть тi мають змiнити iм'я прiзвище й висуватись вiд їхнiх полiтичних проектiв депутатами. Зрозумiла рiч, вигадують iдеальну iсторiю, купляють потрiбного диплома (навiть можуть надати кiлька урокiв, щоб робiтник був у курсi).
Й розумiється, робiтник живе в розкошах, має-бо зарплатню некепську.
А робота: дави на кнопки так, як скажемо.
А Батькiвщина? Забудь.
Є бiзнес.
Ян Моцина, алкоголiк. Невдаха, котрий щоп'ятницi побирається по всiх барах мiста М.
Дiстаючи перед-останню сигарету, Ян ступив з порога бару "Голуба вустриця" надвiр. Накрапав дощ, загойдуючи його п'янi думи, немов колиска.
Сам Ян був родом з цього мiста, ранiше закритого. Тепер перед ним поставала дилема - де йому податися. Удома не чекала нi дружина, нi собака, нi найлишайнiший кiт.
Затягнувшися мiцно, аж запекло у бронхах, Ян вирiшив пройтись налiво. Щойно вiн ступив крок, як несамовитий велоїздець замалим не розчавив йому пальцiв нiг. Цей бородатий, лисий хлопчина повернувся на мить, нiби щоб вибачитись. Та забачивши огиднi лахи просмердiлого п'янички, зразу ж поколесив геть од мари. До речi, теж налiво.
Струсивши попiл, Ян гойднувсь, мов його думи, i почалапав за велосипедером, котрий уже скрився у мряцi. У нього i в думках не було, що вiн мiг наздогнати того шалапута. Але ж - зобидно.
Ян постановив собi вiдшукати кiоск, щоб купити нову пачку сигарет. Акуратно ховаючи, мов дашком, пальцями ту, що курив, - Ян завернув до якогось хижого на вигляд провулку. Жодним чином не зваживши на двох бомжуватого вигляду осiб чоловiчої статi, повз котрих пройшов, Ян погрiб до бiлої будки. З вузького вiконця вибивалось жовте тьмяне свiтло. Над ним - вивiска "Тютюн для всiх". Ян зазирнув усередину й стрiвся очима з жiнкою бальзакiвського вiку.
- Пачку Вiнстона червоного, будь ласка.
- Прошу, - простягнула йому пачку ця, нiби й досить красива, жiнка.
Ян розрахувався як завжди, i, поклавши пачку до кишенi, розвернувся геть.
- Слушай, мужик, закурiть нє найдьотся? - пiдiйшов до нього один iз бомжiв.
Зрозумiвши, що бажаного не заполучити, бомж повернувся до свого компаньйона. Вони ще зо хвилю зиркали Яновi в спину, певно, розряджаючи обстановку добiрним росiйським матом.
Яновi на те було наплювати. Вiн вiдкинув недопалка в урну коло кiоска та попростував у бiк парку Перемоги.
Лише наступного ранку, коли його дiймало похмiлля i злiсть на весь свiт, Ян спогадав тих двох бомжiв. Розчулившися на часину, вiн був навiть подумав: "Бєдниє людi". Та на тумбi поруч лежала пачка Вiнстона червоного. I, радий такiй малостi, Ян закурив свою першу сигарету.
Ранок
Отже, яким чином Ян став, як усi вже могли здогадатися, депутатом Верховної Ради України.
По першiй сигаретi була друга. По другiй - розчинна кава "Nescafe". Затим i парубоча яєшня - ґоґоль-моґоль уперемiж зi хрусткою брунатною шкiркою.
Хвацько запиваючи снiданок "кавою", Ян насолоджувався кожним хлебтом.
Таки так - субота є священне свято. Вихiдного.
Ян пiдмугикував собi мелодiю "Крєйсєр Аврора" i врештi покiнчив зi стравою. Одставивши тарiлку, допив рештки кавового напою, й задумався.
Вже 33. Вiк Iсуса Христа. Пора б уже й, як то кажеться, самореалiзуватися.
Проте хотiлося радше "Столичної". Ну, на крайняк - самогону баби Раї. Бравенька бабуська, продавала вогняну воду на ввесь район. Схожа на мадьярку, i вуса навiть мала такi ж. Чи то циганячi?
У когось знадвору заграв телефон i вибив Яна з мiркувань про етнiчне походження вусiв баби Раї.
Якась новiтня мелодiя. Ян зразу згадав учорашнього яничара. Ну, того, на велосипедi.
Куди б не ступала, мисля пана Моцини, а все одно завертала до заповiтного "постограмитися".
А от ранiше були грамплатiвки... Ян закурив учергове, струшуючи попiл у брудну тарiлку.
У холодильнику, як вiн пам'ятав, валялася лише палка сухої ковбаси й засохлий бiлий хлiб. Певно, вже аж гранiтний.
Докуривши, дiставши з верхньої полицi мутного гранчака, Ян Моцина понадився на святе - заначку.
Невiдомо, од кого то Ян ховав, але: 235 г поганенької, проте - горiлки.
Налляв собi рiвно сто грам i миттю вихилив.
Ух, як хороше!
Можна сказати, то був Янiв обiд. Адже всiм вiдомо, що горiлка - калорiйна.
Пообiд
...
Усе можливо. Або неможливо.
Яка рiзниця, коли 350 г вже випитi. А за ними ще пивом у генделi неподалiк од двору.
Ян вiдчував лагiднiсть свiту i приязнь ледь не од кожного випивайла. Тi'ки один - старий знайомець Колька Бурлака - чомусь сидiв у кутку бара й зиркав на Яна спiдлоба.
- Як ся маєш? - спитався Ян, пiдсiвши до знайомця.
- Бухаю. Не бачиш?
I дiйсно -- на столi стримiла пляшчина улюбленої "Столичної". Колька час вiд часу наливав собi по "п'ятдесять" - i смакував оковиту з часниковим сухариком.
- Слухай, - раптом Кольчин голос прийняв дiлового звучання. - Кажуть, ти хочеш зi своєї звiльнятися?
- Ну...
- Є одна пропозицiя, - кивнув Колька лише, - тримай.
Вiн витягнув з нагрудної кишенi вiзитку й усучив її Яновi.
- Подзвониш. Ясна рiч, коли будеш тверезий.
Ян гойднув головою, нiби кажучи "так". Так i похилився на стiльницю, за хвилю вже даючи неабиякого хропака.
Вечiр
...
Зблиснуло свiтло й привело Яна до тями.
Навколо поралися люди, схожi на лiкарiв з американських серiалiв.
Ян чи то перелякався, чи просто з бодуна - й вирiшив. Йому не дали.
Так i лежав на операцiйному столi.
Врештi до нього пiдiйшов дохтур (певно, тут головний), i мовив: