На цей раз Нiк узяв Богдану не в наукову подорож, а у справжню казку.
- Це один з паралельних свiтiв, який живе тiльки в уявi. - Пояснив робот.
Вони опинилися на планетi рожевого кольору, невеличкого дiаметру, такого, що могло помiститися тiльки кiлька будинкiв, якi теж були рожевого кольору. В небi горiло три зiрки та два мiсяцi ображали їхнє свiтло.
Якiсь дивнi iстоти, тiльки побачивши Богдану, одягли на неї рожеву корону та дали маленький скiпетр, проголосивши дiвчинку королевою. А потiм вони пiшли показувати володiння нової королеви.
Згодом iстоти показали Богданi, що країнi потрiбен ще й король та запропонували одного серед своїх дивних мешканцiв, почавши навiть готуватися до весiлля.
- Я не хочу виходити замiж в свої п"ять рокiв. Та ще за щось незрозумiле. - Шепотом промовила Богдана Нiку. - Давай покинемо це мiсце. Я хочу додому.
I Богдана миттю опинилася дома в своїй кiмнатi, а поруч з нею нерухомо стояв її робот Нiк.