- Привiт, мене звуть Ерiка. Коли я засинаю, я не сплю, а потрапляю в iнший свiт. То може бути один з паралельних свiтiв чи моє минуле або майбутнє. Кожен раз рiзне. Байдуже, де я буваю, але де б я не була увi снi, я завжди перетворююсь на одну з них, з тих iстот, якi iснують по той бiк мого сну, мого iснування чи буття. Я стаю iншою, але однiєю з "мiсцевих" мешканцiв паралельного свiту. Що це таке, я не знаю. Але я впевнена в тому, що я iнша. Не така, як всi. Звiсно, всi люди не можуть бути однаковими, усi являються особистостями i тому не повторюються, усi не такi, як iншi. Але я зовсiм iнша. Я дуже сильно вiдрiзняюсь вiд iнших. Але про це знають лише три людини: я та мої батьки. Для усiх iнших я звичайна сiра миша, яку нiхто не хоче бачити у себе в друзях. А вiдрiзняюсь рiзко вiд iнших я своїми снами, якi на справдi не сновидiння, а щось незрозумiле, але iснуюче насправдi. Мiй батько, вчений з рiзних галузей, записує мої сни спецiальною апаратурою i бачить усе, що бачу я увi снi. Якщо я того захочу. Бувають миттi, що я перешкоджаю передачi сигналiв силою подумки, коли менi це потрiбно, коли я хочу залишитися на самотi i щоб менi нiхто не заважав. А таємниця моїх снiв мабуть ось у чому... Мої батьки працювали на космiчнiй станцiї зi штучною гравiтацiєю. Довго пропрацювали. Там закохалися. Одружилися. Самим проектом це було дозволено. Навiть навпаки, усi органiзатори були зацiкавленi в тому, щоб астронавти з таким довгим перебуванням у Космосi змогли довго перебувати один з одним у злагодi та ще й не потребуючи повернення додому до своїх родин та рiдних, тому що нова родина поруч саме на космiчному кораблi. Та ще усiм було цiкаво, як проходитиме вагiтнiсть у Космосi, як народиться дитина i взагалi як усе пройде. I як дитина буде розвиватися у Космосi. Мало хто буде ризикувати собою та дитиною ради такого експерименту. Але самi астронавти, якi в Космосi на улюбленiй роботi, яка для них найдорожче у свiтi, для яких повернення додому - це ще багато рокiв очiкування, мали бажання усе отримати зразу, тому працювали над моєю появою. Але нiчого не виходило. Тому що у моєї матерi була спадкова хвороба мiтохондрiй яйцеклiтини. А донора треба було б чекати роки з Землi або з iншої космiчної станцiї. Наша станцiя тiльки-но прибула до пункту призначення - орбiта Плутона. Тому вирiшувати питання, коли прибуде донорськi мiтохондрiї i у якому станi, а взагалi чи треба для цього вiдправляти новий космiчний корабель так далеко, було не в компетенцiї самих астронавтiв. Це вирiшували у Центрi астронавтики, який знаходився на Землi. Але мої батьки довго не сумували. Донор з"явився сам. З дванадцятої планети Сонячної системи. Так. Саме звiдти. Дивно, але це так, не зважаючи на те, що людству було вiдомо поки що тiльки вiсiм планет та п"ять малих планет та карликiв у Сонячнiй системi. Донор (моя друга мати) - це iстота з дванадцятої планети нашої системи. Вона сама знайшла моїх батькiв. Її корабель був пошкоджений астероїдами, а космiчна станцiя стала спасiнням у цiй ситуацiї. Стоїть сказати, що iстоту звуть Муа. Муа бачила космiчну станцiю землян i ранiше. Iї цивiлiзацiя спостерiгала за людством, але не виходила на контакт щоб себе захистити вiд небажаних гостей. Але коли Муа вивчала саме наш космiчний корабель, який щойно максимально наблизився за увесь час iснування нашої цивiлiзацiї до космiчних просторiв iншої цивiлiзацiї, представником якої являється Муа, ось тодi її корабель i зазнав пошкоджень завдяки астероїдам. Саме ця ситуацiя i стала причиною знайомства однiєї цивiлiзацiї з iншою. Муа - моя друга мати з генетичної точки зору, донор мiтохондрiй. Вона вже знала про проблему з мiтохондрiями, щойно потрапила на космiчну станцiю моїх батькiв. Усе вiдбувалося так. Муя через радiосигнали попросила допомоги, показав вiзуально, що трапилось з її кораблем. Мої батьки прийняли сигнали i вiдповiли теж вiзуально, що вони згоднi прийняти на борт гостю. Так i опинилась Муя на борту землян. I вона саме була схожа на землян, вiдрiзняючись тiльки вiдсутнiстю будь-якого кольору у своїй зовнiшностi. Бiле волосся, бiла шкiра. Тiльки її скафандр та комбiнезон були рiзнокольоровi. Муя розповiла, що на її дванадцяту планету потрапляє мало сонячного свiтла, тому усi мешканцi цiєї планету, яку звуть Елi, такi блiдi i не такi засмаглi, як земляни. Елiйцi вважають себе батьками землян, принаймнi братами. Вони пам"ятають, як з одного космiчного корабля розселилися прибульцi на кожнiй з планет Сонячної системи. На Землi довго не було розвитку цивiлiзацiї, а на Елi все вийшло зразу - все розвивалось дуже стрiмко. Тому елiйцi вважають себе батьками, якби дивлячись на землян згори униз. Земляни тiльки почали зростати, а елiйцi вже досягли своєї зрiлостi. Планета Елi дуже з активним перемiщенням магми, тому на неї тепло. Ще одна особливiсть цiєї планети - на неї все були залишенi старi мiста, з яких елiйцi i почали нову сторiнку своєї iсторiї. Щодо мене, то Муа сама запропонувала свiй генетичний матерiал моїм батькам. Зачекала, поки я з"явлюся на свiт, подарувала менi татуїровку у виглядi коня, яку нанесла менi на руку, сказавши, що я зможу його, цього коня, викликати тодi, коли вiн менi буде потрiбен. А потiм зникла. Сiла на свiй оновлений космiчний корабель (ремонт проводився за допомогою моїх батькiв) та покинула нас. Я не знаю, знає чи не знає Муа про мою таємницю. Але при зустрiчi зi мною вона зразу про все здогадається, тому що Муа читає думки тих, хто знаходиться коло неї. Ось така моя iсторiя. Iсторiя дитинства. Але я виросла i у мене почалася нова iсторiя, в якiй багато подорожей до паралельних свiтiв. I всi цi iсторiї я готова розповiсти найближчим часом. Бувай! До нової зустрiчi!
Ерiка. Нiч перша.
- Я засинала. Того дня менi виповнилось двадцять один рiк. Ось тодi усе i почалось, саме тiєї ночi з"явилися тi сновидiння, якi вiдкрили для мене нове життя, дивне та незрозумiле...
- Коли менi виповнилося п"ятнадцять рокiв, мої батьки разом зi мною повернулися на Землю, виконавши свою мiсiю. Вони могли вже не працювати, отримуючи пенсiю за свої досягнення та працю в таких важких умовах та постiйних ризиках. За п"ятнадцять рокiв, що я провела на космiчнiй станцiї, я отримала добру освiту. Моїми вчителями були комп"ютернi програми та, звiсно, мої батьки. Рiвень моїх знань дозволив менi вже в п"ятнадцять рокiв вступити до вищого навчального закладу, за два роки пройти увесь курс програми та отримати професiю. Я завжди хотiла стати астронавтом, при чому з народження я ним була, завжди була поруч, коли щось траплялось на космiчному кораблi i треба було швидко щось вирiшувати, тому спецiальнiсть я вибрала в напрямку та галузi астронавтики. Я вивчилася на пiлота космiчного корабля. I в сiмнадцять рокiв вже була пiлотом космiчного корабля. Теоретично. Практично мене чекали постiйнi випробування на здатнiсть керувати чимось значущим, нiж космiчним апаратом з туристами, яких я пiднiмала на стокiлометрову висоту заради розваги.
- Я прокинулась увi снi в iншому свiтi. Це була моя перша незрозумiла нiч. Навкруги все було, як вирiзано з паперу. Одного мого погляду вистачало, щоб на моїх очах рвалися величезнi багатоповерховi будинки. Я i сама була з вiдрiзкiв, якi постiйно вiдображали навколишнi зображення. Менi було гидко. Iстоти, якi виглядати так само, як я, тiльки з невеликою рiзницею у розмiрах та кольорах самого вiдображення, мене жахали. I дуже сильно. Я хотiла звiдти пiти. Але не могла. Я побiгла. Це нiчого не змiнило. На мене здивовано дивилися цi iстоти. Хтось навiть запитав на своїй мовi, яку, вперше почувши, я одразу зрозумiла, чи все у мене гаразд. Та iстота запропонувала менi пляшку води дивної постiйно змiнюваної форми, яку я автоматично взяла у руку. Я зрозумiла, що такого жаху не може бути, що я лише сплю. Тодi я захотiла прокинутись. Це не допомогло. Я дуже сильно цього забажала. I прокинулась... Я нарештi прокинулась! Кошмар залишився позаду! Але я дуже здивувалась, коли побачила у руцi ту дивну пляшку води, яка згодом через кiлька секунд розчинилася у повiтрi. Це був не сон. Це було щось iнше. I я повинна була з"ясувати, що це таке вiдбулося зi мною.
Ерiка. Нiч друга.
Ерiка прокинулась увi снi в густому туманi. Вона могла захотiти прокинутись, але їй було цiкаво. Вона пiшла по ледь помiтної стежинi, яка вела до якогось темного мiсця. Пiдiйшовши ближче, Ерiка побачила, що то було якесь поселення з темними силуетами, якi щось робили, нiби працювали по господарству. Хтось з нею поздоровався, а потiм повернувся до своїх справ. Ерiка з великою цiкавiстю розглядала усе навкруги, дивуючись та запам"ятовуючи навколишнiй свiт до дрiбних деталей.
- Коли я прокинусь, я почну писати книгу, - подумала Ерiка, - це буде наукова фантастика чи просто фентезi. Байдуже. Але такi фантазiї чи "напiвреальностi" не повиннi зникати просто так. Я повинна показати цi свiти iншим. Але як казку, вигадку, як щось неiснуюче, iнакше мене не зрозумiють i не дозволять бiльше лiтати.
Ерiка за своїми мiркуваннями не побачила, як далеко вiдiйшла вiз поселення. Несподiвано перед нею з"явилася велика тiнь. Ерiка обернулася та побачила велике чудовисько за своєю спиною, яке вiдкривало свою пащу, щоб її проковтнули.
Ерiка прокинулась.
- Нi. Поки що починати писати книгу не буду. Я уся тремчу. Та й менi вже пора збиратися на роботу.
Ерiка. Реальне життя.
Ерiка закiнчила свою роботу i вже йшла до стоянки, де був її аероелектромобiль. Вона пiднялась на десятий поверх з трьохста поверхiв стоянки, знайшла свою машину сiла в неї, доїхала до краю поверху до ворiт та покинула стоянку через повiтря.
Ерiка вибрала повiтряну смугу на певнiй висотi та полетiла, строго дотримуючись визначеної висоти. Вона летiла додому.
Ерiка жила з батьками. Хоча вона i працювала пiлотом космiчного корабля, на своє житло все однак не вистачало. Воно дуже багато коштувало.
За кiлька сотень рокiв життя людства сильно змiнилося.
Швидко розвиваються технологiї. Мiнiатюрнi та багатофункцiональнi прибори все доступнiше. Їжа стає дедалi дорожчою. Вона все бiльше штучна. Натуральна їжа катастрофiчно зростає в цiнi. Лiси давно вже вирубанi. Залишилися дерева тiльки в нацiональних мегапарках та в заповiдних зонах ще з кiлькома десятками видiв диких тварин. Температура повiтря за два столiття виросла на десять градусiв по Цельсiю. Рiвень води в океанах давно вже збiльшився на кiлька метрiв.
Людей стає все бiльше, а мiсця на Землi все менше. Правда, приходять на допомогу колонiї на Марсi та на деяких супутниках планет Сонячної системи. Але це не вирiшує повнiстю проблему розселення людства.
Тому житло таке дороге, а їжа - найцiннiше у свiтi. Не дивлячись на те, що агропромисловiсть теж досягла своїх висот та дає дивовижнi урожаї з маленького клаптика землi, планету перестали населяти товстяки. Усiм не вистачає їжi. Навiть багатим.
Така реальнiсть.
Таке реальне життя.
Ерiка вже пiдлiтала до свого багатоповерхового будинку. Квартира її батькiв була на першому поверсi. Аероелектромобiль приземлився на поверхню. Вже давно першi поверхи застеляв сморiд. Але квартири були добре оснащенi, тому повiтря в них швидко очищувалося. Приходилось постiйно замiнювати фiльтри.
Квартира батькiв Ерiки була з гаражем. Тому Ерiка сподiвалась автоматично заїхати в гараж. Але щось пiшло не так. Дверi гаража дистанцiйно не вiдчинялися. Тодi Ерiка вийшла з машини, щоб вiдкрити їх вручну. Несподiвано на Ерiку накинулися ззаду. Вона не могла поворухнутися. Тут Ерiка згадала про своє тату на лiвiй руцi та подумки покликала зображення зi своєї татуїровки. Кiнь миттєво перетворився з зображення на реальну тварину, своїми копитами гнiвно розiгнав нападаючих та звiльнив Ерiку зi сильних чоловiчих рук. Чоловiки побiгли в сторони та зникли з мiсця злочину.
- Дякую. - Прошептала Ерiка.
Кiнь подивився на неї та мовчки повернувся до свого колишнього вигляду. Вiн знову став татуїровкою.
Ерiка сама вiдкрила гараж, а потiм заїхала в гараж на машинi. Зачинила за собою дверi.
- Я вдома, - подумала вона, - вже час дивитися новi сни.