Антон прокинувся в темному сирому пiдвалi. Вiн лежав на бетоннiй пiдлозi обзиччям вниз. Хлопець не мiг зрозумiти, де вiн знаходиться. Вiн пiдвiвся, встав на колiна та спробував роззирнутись по бокам. Але нiчого крiм непроглядної темряви вiн побачити не змiг. Антон встав у повний зрiст, але одразу мало не впав вiд раптового приливу кровi до голови. Вiн витяг руки перед собою нiби незрячий, щоб дослiдити те примiщення, в якому знаходився. Через декiлька крокiв вiн наткнувся на стiну, пiсля чого почав рухатись вздовж цiєї перешкоди, але досить швидко зрозумiв, що з троьх бокiв його оточують стiни i лише з однiєї знаходиться залiзна сiтка з широкими отворами, яка замiщала собою четверту стiну.
Несподiвано почувся залiзний лязг засову, що вiдмикався. Хлопець схопився пальцями за сiтку i почав з усiх сил смикати її на себе, проте вона не пiддавалась.
- Гей! Тут є ще хтось? - Закричав вiн, але у вiдповiдь почув лиш шум крокiв, що наближались. Десь збоку почулось клацання вимикача i зверху над Антоном почала тьмяно блимати ртутна лампа. Але свiтло вiд неї було настiльки слабким та м'яким, що хлопець навiть не примружився пiсля її ввiмкнення. Попереду в темрявi ледь виднiлись обриси невiдомого чоловiка.
- Гей, ти хто такий? Випусти мене звiдси! - Заволав Антон.
- Хiба ж тобi тут не подобається? - Щиро здивувався незнайомець.
- Ти, що хворий? Випусти мене негайно! Ти знаешь, хто мiй батько? Коли вiн знайде тебе, то закопає!
- Якщо знайде. - Доречно зауважив зауважив викрадач.
- Ти, що грошей хочеш?! - Закричав Антон, - ти, що не розумiєш, що навiть коли ти отримаєш викуп, та вiдпустиш мене, тобi не вдасться втекти.
- А, хто сказав, що я тебе вiдпущу? - Посмiхаючись невидимою посмiшкою, проголосив незнайомець.
- Ти, що вирiшив, що дуже крутий? В мого батька зв'язки, грошi, вiн пiдiйме на ноги усю мiлiцiю мiста, ти й оком не змигнеш, як тебе знайдуть! - Люто загарчав Антон.
- I, як же вони мене знайдуть? Про це мiсце нiкому не вiдомо, нiхто не бачив, як ти сюди потрапив, в мене вистачить припасiв на декiлька мiсяцiв i я не збираюсь виходити звiдси поки не вирiшу з тобою деякi питання.
По спинi Антона пробiгла цiла зграйка 'мурашок' але не вiд холоду, а вiд моторошного страху перед незнайомцем.
- Ах ти, чортiв псих, манiяк недороблений! - В вiдчаї закричав Антон - Ти, що вважаєш, що це тобi так просто зiйде з рук? Да, якщо з моєї голови, хоч одна волосина впаде - тебе на шматки порiжуть!
- А ти рiзав коли-небудь людину на шматочки? - Перевiв тему незнайомець - Ти знаешь, по-моєму, якщо людина сидить бог зна де, замкнена, якоюсь невiдомою особою, намiри якої залишаються невiдомими, то не зовсiм логiчно, щоб ця людина комусь погрожувала, чи не так? Хiба муха, спiймана в банку, може погрожувати людинi? Все, що вона може це дзижчати i битись об стiнки банки поки їй вистачить повiтря та сил.
Антон безсильно опустився на пiдлогу бiля сiтки, вiн ковтнув слину, котра ледь просочилась в пересохле горло.
Незнайомець рiзко ударив долонею по сiтцi, вiд чого вона задрижала i почувся неприємний металевий шелест. Вiд цього несподiваного звуку Антон перекинувся та впав на пiдлогу.
Кроки викрадача почали вiддалятись, через деякий час знову почувся металевий брязкiт дверей, що замикались.
Антон сидiв на пiдлозi охопивши руками колiна, ще нiколи в своєму життi вiн не вiдчував такого сильного страху, навiть коли стався той випадок. Але навiть тодi вiн знав, що батько замне справу i вона не потрапить до суду. Але зараз все по iншому, абсолютно невiдомо, що у цього психа в головi. А раптом вiн буде катувати його, або морити голодом? Нi! Його зникнення одразу помiтять, його будуть шукати. Не може бути, щоб не знайшли, батько всю мiлiцiю на вуха поставить, вони обшарять кожен сантиметер цього клятого мiста поки його не знайдуть!
Антон нiяк не мiг згадати, яким чином вiн сюди потрапив, останнє, що вiн пам'ятав, це, як танцював в нiчному клубi, а потiм провал.
Невiдомо скiльки часу пройшло, Антона почав мучати голод i спрага, в його клiтцi було холодно, тому вiн став крокувати з кутка в куток, щоб хоч якось зiгрiтись. Раптово знову почувся шум вiд дверей, що вiдмикались. В напiвтемрявi ввiйшов той самий незнайомець, несучи в однiй руцi тацю з їжею накриту паперовою салфеткою.
- Я принiс тобi поїсти, ти напевне зголоднiв? - Добродушно запитав Мiстер Х.
- Послухай, - сказав Антон, - дай менi зателефонувати батьковi, вiн дасть хрошей, скiльки захочеш. Я обiцяю, якщо ти мене вiдпустиш, тебе не чiпатимуть. Тебе вiдпустять, i нiхто тебе не буде шукати.
- Цiкаво, якої ти заспiвав не те, що ранiше. - Посмiхнувся викрадач.
- Будь-ласка, дай менi поговорити з батьком, якщо ти мене вiдпустиш, вiн будь-що зробить для тебе! - Антон упав на колiна i простягнув крiзь отвiр у сiтцi руку, а на його очах виступили сльози.
- Я б з радiстю дав тобi телефон, проте боюсь, що батько не зможе з тобою поговорити... - запнувся незнайомець, - боюсь вiн не зможе пiдняти слухавку. В цей же момент незнайомець пiдiйшов ближче до сiтки i зняв з пiдносу салфетку, в мисцi з супом плавала людська рука, чоловiча рука, рука з печаткою на пiдмiзинному пальцi...
Антон з божевiльним поглядом поглянув на вмiст тарiлки, i в його голову прийшла абсолютно логiчна думка, проте вiн гнав її вiд себе з усiх сил.
- Як я вже сказав, ти можеш зателефонувати своєму батьку, проте вiн не зможе пiдняти трубку, розумiєш? - Повчально сказав незнайомець.
Антон був, як в туманi, вiн хотiв пiдскочити на ноги i розiрвати сiтку, але вiн зацiпенiв вiд жаху. Шкiра його побiлила, кiнцiвки похололи, руки та ноги стали ватяними. Але через мить пiдкоряючись iнстинкту наднирники викинули в кров адреналiн, i хлопець пiдскочив нiби на пружинi i почав метатись по кiмнатi, та рвати з усiх сил залiзну сiтку, вiн навiть намагався гризти її зубами. Антон кричав щось нерозбiрливе, вив наче тварина, поки дiя гормону не припинилась, сили покинули його i вiн упав посеред кiмнати.
Знизу в металевiй сiтцi був невеличкий отвiр, незнайомець просунув через нього тацю, на котрiй окрiм миски з супом стояла кружка з кровью, в котрiй плавали очнi яблука.
- Я покищо пiду, чогось перехоплю, а ти поспiшай, iнакше все вистигне i буде не так смачно. - З посмiшкою вiдзначив незнайомець. Але, схоже, що хлопець, знаходячись в шоковому станi, втратив свiдомiсть i не чув його настанов.
Через деякий час Антон прийшов в себе. Всi подiї здавались йому страшним сном, вiд якого вiн нiяк не мiг прокинутись. Його мучила спрага, вiн не знав, що знаходилось в кружцi, що стояла на тацi i одразу ж кинувся до неї. Проте замвсть води вiн вiдчув в ротi солонуватий присмак кровi. Коли вiн поглянув в кружку, вiн почав блювати, блював вiн до тих пiр, поки в його шлунку не залишилось нiчого окрiм шлункового соку. Несподiвано увiйшов незнайомець, вiн обгризав залишки мяса с довгої кiстки.
- Ну, як тобi трапеза, Антончик, тебе ж так називав твiй татусь? Менi вiн не дуже сподобався, трохи жорсткуватий :)
Антон застогнав слабким голосом: ' - Навiщо, навiщо, ти це зробив! Що тобi потрiбно, за, що ти вбив мого батька, чому ти мене катуєш? Що ми тобi зробили?'.
- А ти не пам'ятаєш, що ви менi зробили? - Незнайомець пiдiйшов впритул до самої сiтки, так, що на його обличчя почало потрапляти штучне свiтло.
- Яка в тебе коротка пам'ять. Десь бачив. А я тебе повiр нiколи не забуду. - Жорстко вiдрубав незнайомець.
- Ти брат, ти її брат. - Простогнав Антон.
Незнайомець дiстав iз кишенi куртки пожовклу газетну вирiзку i став читати, хоча й знав її вмiст напамять:
' - 8 липня 2008 року на вулицi Ленiна була збита молода дiвчина. Водiй зник з мiсця пригоди. Дiвчина вiд отримах травм загинула на мiсцi, до приїзду 'швидкої'. В результатi розслiдування було встановлено, що дiвчина переходила вулицю в невстановленому мiсцi. Машина була оформлена на вiдомого бiзнесмена Iванова. В момент пригоди за кермом був його син Антон. Беручи до уваги пом'якшуючi обставини, суд призначив заставу в розмiрi ста тисяч та вiдпустили Iванова молодшого пiд пiдписку про невиїзд.'
Незнайомець читав цi сторiнки практично зi сльозами на очах.
- Ти вгадав, я брат, я брат тiєї безiменної дiвчини, яку ти збив. А її звали Олеся...
- Я не хотiв, я не хотiв, щоб так трапилось. - Затинаючись, плакав Антон.
- Так сталось? Ти летiв на швидкостi 100 кiлометрiв на годину в кокаїновому диму. Ти навiть не намагався притормозити i напевне навiть не помiтив, як збив її!
- Вона вибiгла на дорогу, я навiть не встиг зреагувати. - Ридав полонений.
- Ти знаешь, що вiдбувається з тiлом людини при ударi на швидкостi в 100 кiлометрiв на годину? Приблизно те ж саме, що при падiннi з девятого поверху. Її внутрiшнi органи в один момент розiрвались: селезiнка, печiнка, нирки, все луснуло, як мильна бульбашка. Легенi розiрвались, як мокре ганчiрря. Серце... Ти знаешь, яке вiдчуття, коли хто-небудь стискає твоє серце в кулацi до тих пiр, поки воно не лусне. До речi твоя мама вiдчула теж саме перед тим, як померти.
Антон з останнiх сил пiднявся з пiдлоги, вiн схопив незнайомця за руки i спробував притягнути його впритул до сiтки, а потiм схопив його за шию i почав душити. Незнайомець дивився на нього з добродушною посмiшкою.
- Так, саме так, спочатку я топив її в ваннi на очах у твого батька, до тих пiр поки вона не посинiла, я навiть думав, що вона задихнулась. Менi навiть довелось зробити їй штучне дихання i масаж серця, - незнайомець облизнув губи, - це було так приємно, в неї була дуже мякi груди.
Антон зiбрав залишки сил, щоб придушити ката, але той схопив його обома руками за запястя i скрутив їх з такою силою, що хлопець взвив вiд болю i впав на пiдлогу. Через декiлька миттєвостей абсолютно знесилений хлопець i втратив свiдомiсть.
Антон отямився вiд приливу свiжого, прохолодного повiтря, вiдкривши очi, вiн зрозумiв, що у нього на головi мiшок, а руки зв'язанi за спиною.
- Пiдiймайся, - наказав незнайомець, - час настав. Пам'ятаеш я казав, що потрапити пiд машину на швидкостi 100 кiлометрiв на годину це все одно, що впасти з 9-го поверху? Зараз я надам тобi шанс переконатись в цьому.
Вiн штовхнув Антона вперед i той вiдчув, що стоїть на краю чогось. Страх пронизував залишки його єства. Перед ним пронеслось все життя.
- Ну, яким буде твоє останнє слово?
- Прости! - Закричал Антон, але незнайомець штовхнув його з усiєї сили в спину i той, втративши рiвновагу, перелетiв через край. Але всупереч очiкуванням полiт був дуже коротким i приземлився на щось м'яке. Хлопець був все ще живим.
- Настав час вiдкрити карти, - сказав незнайомець, - я працюю патологоанатомом в мiськiй лiкарнi, в той час коли ти збив мою сестру, я якраз був на роботi. I хоча все її тiло було спотворено до невпiзнання, я одразу зрозумiв, що це вона. На її обличчi застигла така гримаса болю, що одразу стало зрозумiлим, що вона загинула жахливою смертю. Я особисто проводив розтин i вже тодi почав планувати помсту. Я пiдозрював, що твоя сiмейка вiдкупиться, так i сталось.
Я виждав момент i пiдкараулив тебе бiля клубу, ти був обдовбаним в смерть. Коли ти вiдкрив дверцi машини, щоб сiсти за кермо, я усипив тебе хлороформом. Вибач, але довелось втопити твою машини в мiсцевому болотi, надто вже поганi спогади вiд неї залишились, до тогож це допомогло замести слiди. Не хвилюйся, батькiв я твоїх не чiпав, руку та решту я позичив в морзi. Ось це i все. Я не хотiв тебе вбивати..., просто хотiв, щоб ти запам'ятав його iм'я.
***
- Що з моїм сином?!
- Микола Iванович, заспокiйтесь, будь-ласка.
- Як я можу бути спокiйним, де мiй син?!
- Слiдуйте за мною, вiн в 3-й палатi.
- Ви можете сказати, що з ним сталось!
- Його знайшли в такому станi, вiн йшов посеред шоссе в напрямку мiста, абсолютно знесилений.
- Вiн говорив, що з ним трапилось?
- Вiн..., - лiкар запнувся, - вiн в шоковому станi i повторює лише одне слово...
Вони зайшли в палату, Антон сидiв на лiжку, охопивши колiна руками, i качався взад вперед з безглуздим поглядом, на рiзнi лади повторював одне слово:
![[]](/img/b/bondar_b_w/olesja-1/stka.jpg)