1.	Зародження та основнi етапи розвитку економiчно теорi. 
Економiка є суспiльне виробництво, обмiн, розподiл i споживання економiчних благ, i сукупнiсть виникаючих на цiй основi економiчних i господарських вiдносин. Термiн "економiя" ("ойкономiя", вiд грец. "ойкос "-дiм, господарство, "номос" - правило, закон), виник в епоху античного рабства. Вiн означав певну систему правил, законiв управлiння домашнiм господарством, землеробством. В той перiод економiчнi вiдносини не були складними, а закони про управлiння господарством передавались iз поколiння в поколiння як досвiд ведення господарства. - Найперший перiод зародження економiчно теорi  охоплює економiчнi iде мислителiв стародавнього свiту та середньовiччя. Якiсними особливостями економiчно думки стародавнього свiту була  невiддiльнiсть вiд тогочасних полiтико-правових та релiгiйних уявлень, iдеалiзацiя рабовласницько держави та захист переважно натурального господарства, морально-етичне засудження велико торгiвлi та лихварства як чинникiв дестабiлiзацi iснуючого суспiльного устрою. - Економiчна думка раннього i класичного середньовiччя мала натурально-господарську орiєнтацiю, яскраво виражений теологiчний (богословський) характер, вiдзначалась догматизмом та схоластикою. В епоху стародавнього свiту i середньовiччя економiчна думка ще не виокремилась у самостiйну галузь людського знання. Водночас iсторичнi пам'ятки цього перiоду мiстять зародки економiчних знань та iдей, якi набули розвитку у наступнi перiоди розвитку економiчно теорi.  Як самостiйна наука економiчна теорiя сформувалася в перiод становлення капiталiзму та формування нацiонального ринку (ХVII ст.). За iншими джерелами ХVI- ХVII ст..  Економiчну полiтику та основнi тенденцi розвитку економiчно думки багатьох європейських кран у перiод з XV по XVIII ст. вiдобразив меркантилiзм як провiдна доктрина епохи первiсного нагромадження капiталу та розвитку мiжнародно торгiвлi. Меркантилiзм завершив донауковий етап розвитку економiчно теорi i започаткував економiчнi погляди та iде, заснованi на емпiричному дослiдженнi економiчних явищ i процесiв, визнаннi прiоритетностi сфери обiгу та трактуваннi грошей (золота, срiбла) як абсолютно форми суспiльного багатства. А. Монткретьєн дав першу назву економiки - полiтична економiя. Представники цiє течi були прихильниками зовн-економ дiяльностi. Був заснований протекцiонiзм - захист вiтчизняних виробникiв. Джерелом багатства була  зовнiшня торгiвля. Пiдтримувалось активне втручання держави в економiку. Розвиток економiчного знання європейських кран у кiнцi XVII - на початку XVIII ст. ознаменувався виникненням класично полiтично економi як першо науково школи в iсторi економiчно думки, характерними ознаками яко стало започаткування нових методiв дослiдження, розробка категорiального апарату економiчно науки та обґрунтування iдеологi ринкового лiбералiзму. Представник А. Смiт (1723-1790), який розвинув накопиченi на той час економiчнi знання i узагальнив х у чiтку наукову систему. Смiт заснував теорiю ринку, та був прихильником мiнiмального втручання держави в економiку.  Джерело багатства - виробництво.  У Францi виникає - фiзiократiя. Прихильники (Франсуа Кене, Жак Тюрго) вважали, що багатства створювались в сiльському господарствi.  З середини XIX ст. розвиток полiтично економi йшов у двох протилежних напрямах - прагматичному i марксистському. Прагматичний напрям марксисти називають вульгарним. Представники прагматичного напряму (Томас Роберт Мальтус, Джеймс Мiль) основну увагу зосередили на використаннi основних факторiв виробництва для одержання прибутку та економiчного зростання.  Марксизм. К. Маркс - вивчав боротьбу класiв, економiчнi вiдносини, що виникають в процесi виробництва.  К.Маркс у свой теорi виходив з того, що основою розвитку суспiльства є матерiальне виробництво, а мiж продуктивними силами i виробничими вiдносинами в суспiльствi повинна iснувати вiдповiднiсть для гармонiйного розвитку економiчно системи.
Неокласичний напрямок в економiчнiй науцi виник наприкiнцi XIX ст. Цей етап  розвитку зводився до того, що економiчна теорiя має вивчати рацiональну поведiнку господарських суб"єктiв в умовах обмежених ресурсiв. Виникає нова назва предмету - економiкс.
Наступним етапом розвитку економiки була поява ново течi - Кiнцiанства - 30-тi р. ХХст. Була започаткована макроекономiка (Дж. Кейнс). Започаткована теорiя державного регулювання економiки. Наступним етапом стала нова теорiя - монетаризм. Монетаристи надають вирiшального значення в регулюваннi економiки грошовiй системi. Головною умовою стiйкого розвитку вони вважають планове (4-5% на рiк) зростання грошово маси в обiгу.     На разi в сучаснiй економiцi є три течi - неоцiнцiанство, неоконсервативна, теорiя iнституцiоналiзму. 

2.	Основнi напрямки, школи i течi в економiчнiй теорi.
У процесi розвитку i становлення економiчно науки виникли i розвинулися кiлька окремих напрямiв, десятки шкiл i течiй. Поява кожного з них, х iсторiя вiдображають iсторiю розвитку капiталiстичного способу виробництва, його внутрiшнi суперечностi, свiтогляд певних класiв, соцiальних прошаркiв, ступiнь опанування х послiдовниками методологi пiзнання економiчних явищ i процесiв.
Першою теоретичною школою був меркантилiзм (вiд iталiйського "купець"). Меркантилiсти вивчали в основному зовнiшню торгiвлю, в якiй вони вбачали основне джерело багатства. Вони вважали, що багатство   людей - це грошi, золото. Меркантилiсти радили розширювати зовнiшню торгiвлю, нагромаджувати золото i вважали таку полiтику доцiльною. Англiйський меркантилiст Томас Мен обґрунтував таке положення: баланс зовнiшньо торгiвлi є регулятором багатства крани. Для цього треба: "продавати щорiчно на бiльшу суму, нiж купляти...". Один з найбiльш видатних представникiв меркантилiзму Атуан де Монкрет"єн дав тодiшнiй економiчнiй теорi нову назву - "полiтична економiя", тобто наука державного управлiння економiкою. Поступово з проникненням торгового капiталу в сферу виробництва змiнювалися i погляди iдеологiв буржуазi. Виникла наукова школа фiзiократiв (вiд грецького "влада природи"). Яскравим представником цiє школи був Ф.Кене. Фiзiократи вважали, що джерелом багатства є виробництво, хоча є тiльки одна його галузь - сiльське господарство, де багатство виникає природним шляхом. З часом погляди х дещо змiнюються - рiст багатства вони пов"язували тiльки з природною родючiстю землi. На цiй пiдставi не вважали промисловiсть галуззю, де створюється прирiст доходу. Сама по собi природа без застосування капiталу i працi не може постiйно примножувати суспiльне багатство. Iншою школою економiчно теорi стала класична школа. Видатними представниками цiє школи були У.Петтi, А.Смiт, Д.Рiкардо. Вони вважали, що багатство нацi створюється у сферi матерiального виробництва, в усiх його галузях. Рiст багатства вiдбувається тодi, коли первiсно втiлена у виробництво сума вартостей (у виглядi грошей, товарiв) переростає на додаткову величину (прибуток). Так було зроблено вiдкриття, яке дозволило економiчнiй теорi стати наукою. Заслугою цiє школи є те, що  представники довели: в економiчному життi панують об'єктивнi економiчнi закони, а економiчний розвиток - це природний процес, якому властивi сво внутрiшнi закони. На вiдмiну вiд свох попередникiв, представники класично школи головним об'єктом свох дослiджень вважали процес виробництва. Значний вплив на подальший розвиток економiчно теорi мав марксизм. Спираючись на положення класично школи, К.Маркс, Ф.Енгельс, В.Ленiн розробили пролетарську полiтичну економiю, яка стала теорiєю революцiйно боротьби робiтничого класу проти буржуазi на рубежi ХIХ-ХХ ст.  К.Маркс у свой теорi виходив з того, що основою розвитку суспiльства є матерiальне виробництво, а мiж продуктивними силами i виробничими вiдносинами в суспiльствi повинна iснувати вiдповiднiсть для гармонiйного розвитку економiчно системи. Помилкою було те, що автори  не змогли побачити перспективи розвитку цього суспiльства, можливостi його трансформацi, пристосування до змiн, розв'язку економiчних i соцiальних суперечностей. Неокласичний напрямок в економiчнiй науцi виник наприкiнцi XIX ст. Основною неокласичною теорiєю вважається маржиналiзм. До нього вiдносять австрiйську (К.Менгер, Є.Бем-Баверк, Ф.Вiзер) та математичну школи (У.Джевонс, Л.Вальрас, В.Парето), американську школу гранично продуктивностi (Дж. Б.Кларк), кембрiджську школу (А.Маршал). Основна iдея маржиналiзму - дослiдження граничних економiчних величин як взаємопов'язаних явищ економiчно системи на рiвнi окремо фiрми чи галузi. Провiдний принцип маржиналiзму -суб'єктивно-психологiчний пiдхiд до економiчних процесiв i явищ, який дає можливiсть визначити загальнi правила економiчно поведiнки господарських суб'єктiв. Сучасним  варiантом неокласично теорi вважається теорiя рацiональних очiкувань, яка грунтується на тих самих принципах: рацiональнiсть поведiнки господарських     суб'єктiв;     повнота     iнформацi;     досконала конкурентнiсть,  негайна  реакцiя  попиту  i  пропозицi на нову економiчну iнформацiю та iн. Iнституцiоналiзм  -   це   сучасний   напрямок  у   розвитку економiчно теорi, що виник у США на початку XX ст. Його представники (Т.Веблен, У.Мiтчелл, Дж.Гелбрейт, Я.Тiнберген) вважають, що неокласики дуже спрощено трактують предмет економiчно науки, що вона не може обмежуватись суто економiчними вiдносинами, оскiльки на  розвиток впливає низка соцiально-економiчних iнститутiв: держава, правовi структури, банки, крупнi корпорацi, науково-дослiднi iнститути, полiтичнi партi, церква, суспiльнi органiзацi тощо. Неоiнституцiоналiзм - найбiльш популярний напрямок у розвитку економiчно науки XX ст. У 60-х роках сформувалась теорiя суспiльного вибору (Дж.М.Б'юкенен), в основу яко покладено iдею взаємозалежностi полiтичних та економiчних явищ, застосування економiчних методiв до вивчення полiтичних процесiв. Однiєю з найбiльш вiдомих i визнаних у свiтовiй економiчнiй науцi теорiй у сучасному свiтi є кейнсiанство. Його засновник Дж.М.Кейнс в 30-х роках XX ст. запропонував принципово новi методи регулювання економiки, що базуються на новiй економiчнiй ролi держави. Поява цiє теорi зробила переворот в економiчнiй науцi, вивела економiчну теорiю iз кризи, що назрiла на початку XX ст., коли неокласичнi методи регулювання економiки не змогли зарадити спаду виробництва, масовому безробiттю, iнфляцi, що охоплювали економiку всiх розвинутих кран. У працi Дж.М.Кейнса "Загальна теорiя зайнятостi, процента i грошей" (1936) були запропонованi методи, що могли вивести економiку з кризи: активне втручання держави в економiку, формування та стимулювання ефективного попиту, регулювання iнвестицiйно дiяльностi. Iнструментами такого регулювання є державнi iнвестицi, державнi закупки товарiв, кредитнi ставки, тобто грошово-кредитний та бюджетний механiзми. Пiзнiше з'явились неокейнсiанськi та посткейнсiанськi теорi (Р.Харрод, Е.Домар, Е.Хансен, Дж. Робiнзон та iн.), якi пропонували сво варiанти державного впливу на економiку. Наступна теорiя - неоконсервативна або монiтаризму. Монетаристи надають вирiшального значення в регулюваннi економiки грошовiй системi. Головною умовою стiйкого розвитку вони вважають планове (4-5% на рiк) зростання грошово маси в обiгу.  На разi в сучаснiй економiцi є три течi - неоцiнцiанство, неоконсервативна, теорiя iнституцiоналiзму. 

3.	Предмет економiчно теорi та змiст курсу "Економiкс".
Iснує багато визначень предмету економiчно теорi. Наведемо деякi: Предмет економiчно теорi - виробничi вiдносини мiж людьми (або х дi) у процесi працi, безпосереднього виробництва товарiв i послуг, а також у сферi х обмiну, розподiлу та споживання. АБО Ж: Предметом економiчно теорi в  полiтекономiчному аспектi є вивчення економiчних виробничих вiдносин в х взаємодi з продуктивними силами та органiзацiєю управлiння i ефективного ведення господарства як чинникiв суспiльного багатства. У пiдручнику "Економiка" П.Самуельсон дається п`ять визначень предмету економiчно теорi. А в посiбнику "Основи економiчно теорi" автори Степан Дзюбик та Ольга Ривак наводять 13 визначень предмету цiє науки рiзних авторiв. Наявнiсть багатьох визначень предмету економiчно теорi пояснюється багатограннiстю економiчного життя суспiльства, а економiчна теорiя повинна дати вiдповiдь на важливi проблеми, якi постають перед суспiльством i наукою та хвилюють людей будь-яко крани. Разом з тим, предмет курсу економiчно теорi , як i будь-яко iншо науки, повинен мати чiтке визначення. Тому, аналiзуючи рiзнi пропозицi щодо визначення предмету економiчно теорi можна навести таку його коротку характеристику: Предметом економiчно теорi є вивчення поведiнки людей у процесi виробництва, розподiлу, облiку та споживання матерiальних благ та послуг у свiтi обмежених ресурсiв".
Багатоаспектнiсть змiсту економiки зумовлює рiзноманiтнiсть напрямiв вивчення економiчного життя суспiльства: в центрi уваги постають економiчнi виробничi вiдносини, проблеми ефективностi економiчно системи, особливостi рiзних систем господарювання тощо. Економiчна теорiя дослiджує не тiльки проблеми оптимiзацi виробництва при обмежених ресурсах, а й економiчнi форми та закономiрностi, в яких здiйснюється суспiльне вiдтворення в цiлому. Змiст курсу "Економiкс" Економiкс - це дослiдження про поведiнку людей в процесi виробництва, розподiлу та споживання матерiальних благ. Економiкс робить наголос на рiдкiсть ресурсiв i безмежнiсть потреб людей. Вiдповiдно до цього економiка вивчає закономiрностi розвитку господарських механiзмiв. Змiст курсу "Економiкс" полягає в описi, аналiзi та систематизацi економiчних фактiв, явищ i процесiв, якi беруться такими, якими вони виступають у реальнiй дiйсностi.   Термiн "економiчний" означає у перекладi "господарський". Економiка вивчає закономiрностi рацiонального господарювання. В  класичному розумiннi Самуельсона економiка - це наука про те, як суспiльство використовує обмеженi ресурси для виробництва корисних продуктiв i розподiляє
х серед рiзних груп населення. В суспiльствi неможливо задовольнити потреби кожного, виникає проблема обмеженостi ресурсiв. Неможливо побудувати суспiльство, в якому iснує розподiл ресурсiв за потребою. Теоретична економiка - це суспiльна наука, яка вивчає поведiнку груп людей в процесi виробництва, розподiлу, обмiну i споживання матерiальних благ з метою задоволення хнiх потреб в умовах обмеженостi наявних ресурсiв. Економiка складається iз економiки пiдприємств, мiкроекономiки, мезоекономiки, макроекономiки i мiжнародно економiки. Ринок - це суспiльний механiзм розподiлу товарiв шляхом добровiльного обмiну. Це система економiчних взаємовiдносин мiж тими, хто виготовляє i тими, хто споживає продукцiю, опосередкована процесом купiвлi-продажу товарiв.  Ця система включає в себе 4 сфери економiчного життя: 1) в-во, 2) розподiл, 3) обмiн, 4) споживання. Центральною фiгурою цiє системи є споживач. Виробник продукцi, дбаючи про сво iнтереси, вимушений задовольняти запити споживачiв для успiшно реалiзацi продукцi та отримання прибутку. Споживач вiддає перевагу тому товару, який його бiльше влаштовує за рядом критерiв (якiсть, цiна, умови реалiзацi та сервiсного обслуговування тощо). У такий спосiб забезпечується стiйкий взаємозв"язок мiж виробництвом i споживанням.

4.	Економiчнi закони i категорi, механiзм х дi.
Економiчний закон - внутрiшньо необхiднi, сталi й iстотнi зв'язки мiж протилежними сторонами, властивостями явищ, процесiв, пiдсистем i елементiв цiлiсно економiчно системи.
Економiчнi закони, як i закони природи, мають об'єктивний характер. Проте вони iстотно вiдрiзняються вiд законiв природи, бо виникають, розвиваються i функцiонують лише в процесi економiчно дiяльностi людей - при виробництвi, розподiлi, обмiнi та споживаннi. Крiм того, економiчнi закони, на вiдмiну вiд законiв природи, дiють не вiчно. Бiльшiсть iз них тимчасовi, минущi. До системи економiчних законiв належать такi групи: 1. Закони, якi дiють упродовж рiзних iсторичних перiодiв. Серед них розрiзняють чотири типи законiв: всезагальнi (властивi всiм суспiльним способам виробництва) , загальнi (дiють у кiлькох економiчних формацiях - закон вартостi, закон попиту i пропозицi, закон грошового обiгу тощо), специфiчнi (дiють лише в межах одного суспiльного способу виробництва), стадiйнi (дiють лише на однiй iз стадiй (висхiднiй або низхiднiй) суспiльного способу виробництва). 2. Закони рiзних сфер суспiльного вiдтворення. Так, до законiв сфери безпосереднього виробництва належать закон зростання органiчно будови капiталу, закон спадно вiддачi та iн.; до законiв сфери розподiлу - закон обернено пропорцiйно залежностi мiж прибутком i заробiтною платою; до законiв сфери споживання - закон зростання потреб, закон Енгеля та iн.  3. Закони розвитку i функцiонування окремих економiчних пiдсистем.
На початкових етапах розвитку капiталiстичного суспiльства економiчнi закони реалiзуються через стихiйну дiяльнiсть людей, конкурентну боротьбу подiбно до непiзнаних сил природи. На сучасному етапi розвитку капiталiзму, коли основною формою капiталiстично власностi є колективна (акцiонерна, кооперативна, державна та iн.), стихiйна дiя економiчних законiв доповнюється елементами х свiдомого використання через механiзм державного i наднацiонального регулювання економiки, розширення масштабiв планомiрностi в межах гiгантських монополiстичних об'єднань тощо. Тому розмежовують сутнiсть економiчного закону, механiзм його дi та механiзм використання. Механiзм дi економiчних законiв - послiдовнiсть розвитку внутрiшнiх суперечностей рiзних груп та типiв економiчних законiв, а отже, боротьба суперечливих сторiн, чинникiв, що х визначають, та iн.  Пiзнання механiзму дi економiчних законiв є передумовою х використання. Механiзм використання економiчних законiв - комплекс заходiв, спрямованих на подолання антагонiстичних форм розвитку суперечностей (якi пронизують закони), формування науково обгрунтовано системи управлiння народним господарством передусiм шляхом використання економiчних, правових та адмiнiстративних важелiв. 
Економiчнi закони, передусiм специфiчнi, розкривають найглибшу (або внутрiшню) сутнiсть економiчно системи, а менш глибока  сутнiсть виражається у економiчних категорiях.
Економiчна категорiя - теоретичне вираження, мислена форма економiчних, передусiм виробничих, вiдносин у взаємодi з розвитком продуктивних сил, економiчних явищ i процесiв, якi реально iснують.  Категорi теоретично вiдображають не лише окремий аспект (сторону) економiчних вiдносин, а й його зв'язок з вiдповiдним аспектом (стороною) системи продуктивних сил. Залежно вiд груп та видiв економiчних законiв розрiзняють вiдповiднi економiчнi категорi. Визначальними є категорi суспiльного способу виробництва. Так, змiст продуктивних сил утворює ставлення людини до природи, х взаємодiя. Речовим змiстом економiчно категорi є окремий аспект (сторона) такого ставлення до природи, а суспiльною формою - вiдносини мiж людьми з приводу привласнення рiзних об'єктiв суспiльного вiдтворення власностi у всiх сферах. Економiчнi категорi рухливiшi, мiнливiшi, нiж економiчнi закони. Для економiчних законiв характерний вищий ступiнь пiзнання людиною єдностi та зв'язку явищ i процесiв, вони вiдображають глибиннi, прихованi зв'язки й вiдносини, охоплюють явища i процеси, якi виражаються у низцi категорiй. Iншими словами, внутрiшньо необхiдний, сталий, суттєвий зв'язок мiж економiчними явищами та процесами, що виражається за допомогою економiчних законiв, набуває вiдображення у взаємозв'язку певних економiчних категорiй. Кожний закон наче групує навколо себе певну кiлькiсть (залежно вiд його складностi) економiчних категорiй. Змiна економiчних явищ i процесiв, розвиток i модифiкацiя виробничих вiдносин вiдображаються в русi, плинностi економiчних категорiй.

5.	Макро- i мiкроекономiка. Позитивна i нормативна економiка. 
Макроекономiка - галузь економiчно науки, що вивчає поведiнку економiки як єдиного цiлого з метою забезпечення умов сталого економiчного зростання, повно зайнятостi ресурсiв, мiнiмiзацi рiвня iнфляцi i рiвноваги платiжного балансу. Макроекономiка - це одна з наук, що вивчає закономiрностi функцiонування нацiонально економiки. Вона дослiджує господарську дiяльнiсть та взаємодiю всiє сукупностi економiчних суб'єктiв. Макроекономiка являє собою гiлку економiчно теорi, яка вивчає великомасштабнi економiчнi проблеми.
Мiкроекономiка вивчає механiзм функцiонування та взаємовiдносини iндивiдуальних економiчних агентiв, до яких належать окремi пiдприємства та органiзацi (фiрми, комерцiйнi банки, страховi компанi тощо). Вивчає мотивацiю поведiнки виробникiв i споживачiв, а також механiзм хньо взаємодi на товарному ринку i ринках чинникiв виробництва в умовах рiзноманiтних видiв конкуренцi. Предметом мiкроекономiки є механiзм прийняття економiчних рiшень на рiвнi домашнiх господарств i фiрм у заданих економiчних умовах, а також механiзм формування цих "заданих" умов у результатi хнiх спiльних дiй.   Макроекономiка базується на мiкроекономiчних явищах та процесах, що означає:  макроекономiчнi показники є результатом зведення показникiв економiчно дiяльностi окремих домогосподарств та фiрм;  макроекономiчнi закономiрностi вiдображають тенденцi масово поведiнки на мiкрорiвнi;  при побудовi макроекономiчних моделей виходять iз припущення про те, що домогосподарства та фiрми приймають оптимальнi мiкроекономiчнi рiшення;  макроекономiчнi процеси є результатом взаємодi економiчних агентiв та економiчно полiтики держави. Як на мiкро-, так i на макроекономiчному рiвнi аналiзується позитивна i нормативна економiка.  Позитивна економiка має справу з фактами економiчно дiяльностi. Вона формулює науковi представлення про економiчне поводження, вивчаючи те, що є насправдi, тобто фактичний стан економiки. Описує i аналiзує факти i умови в сферi економiки такими, якими вони є, наприклад: який сьогоднi рiвень безробiття? Яким чином високе безробiття впливає на iнфляцiю? i т.iн.  Ї мета - пiзнання, пояснення i прогнозування об'єктивно економiчних явищ, що складаються, i процесiв. Нормативна економiка виражає суб'єктивнi представлення про те, що i як повинно бути, тобто характеризує економiчнi явища з погляду, якими вони повиннi бути. Охоплює моральнi i вартiснi оцiнки, наприклад: який допустимий рiвень iнфляцi? Чи необхiдно через систему оподаткування перерозподiляти доход на користь бiдних? i т.iн.Це наука про рацiональне поводження людей в умовах ринково економiки.

6.	Методи економiчних дослiджень. Загальнi методи наукового пiзнання та х використання.
Метод - це те, яким чином наука вивчає свiй предмет. Метод - це сукупнiсть принципiв побудови, форм i способiв наукового пiзнання. Усi методи економiчного дослiдження подiляються на загальнонауковi та конкретно-економiчнi. До загальнонаукових вiдносяться такi елементи, як науковi абстракцi, аналiз i синтез, iндукцiя та дедукцiя, iсторичне i логiчне, математичнi методи i моделi.
Наукове абстрагування - видiляє головне, тобто якусь особливiсть, ознаку або вiдношення, при цьому навмисне вiдволiкається вiд несуттєвого, другорядного, випадкового. Його суть - у звiльненнi наших уявлень про предмет дослiдження вiд часткового, нетипового, короткочасного,   а  знаходження   в   них  суттєвого,   постiйного, типового.   Наприклад,   для   вияву   залежностi   мiж   попитом   i пропозицiєю на певний товар у ринковiй економiцi допускають, що кiлькiсть та якiсть iнших аналогiчних товарiв незмiнна, цiни на них незмiннi,   доходи   споживачiв   незмiннi   i   т.д.   Абстрагування використовується  для  аналiзу  окремих  явищ  i  процесiв,  але обов'язково доповнюється аналiзом усiх сторiн економiчно системи. Поряд з цим методом використовуються ще 2 методи: аналiз та синтез. Аналiз - метод при якому складний економiчний процес або система подiляється на складовi частини, елементи, пiдсистеми i всi вони дослiджуються окремо.  Синтез - спосiб дослiдження, пов'язаний iз об'єднанням окремих складових частин, елементiв, пiдсистем в єдину систему, яка i є предметом дослiдження. Вiн допомагає визначити економiчнi закони  i  закономiрностi,  сформулювати  принципи  i  концепцi економiчного розвитку. Метод iндукцi - вiд фактiв до теорi, рухається вiд часткового до загального. Дає можливiсть одержати загальний висновок на основi окремих фактiв.  Метод дедукцi  - метод, який полягає в одержаннi часткових висновкiв на основi знання якихось загальних положень. Це рух вiд теорi (гiпотези) до перевiрки  на практицi, вiд загального до часткового, окремого. 
Як вiдомо, економiчнi процеси, що вiдбуваються в рiзних кранах свiту в тi чи iншi iсторичнi часи, мають схожi закономiрностi розвитку. х вивчення має важливе значення для розумiння того шляху, який має пройти економiка в майбутньому, щоб не повторювати помилки i пройти його найефективнiше. Тому важливим пiдходом до х аналiзу є поєднання iсторичного i логiчного способiв дослiдження.  Iсторичне - спосiб пiзнання конкретних умов розвитку економiчних явищ i процесiв, само економiчно системи в х iсторичнiй послiдовностi - вiд простих i абстрактних категорiй до складнiших i конкретних. Логiчне - спосiб пiзнання економiчно системи, окремих  елементiв у перiод досягнення зрiлостi найрозвинутiших форм. Взаємозв'язок iсторичного i логiчного полягає в тому, що логiчне - це водночас i iсторичне, але очищене (звiльнене) вiд випадковостей, якi перешкоджають безперервному розвитку по висхiднiй. Основою логiчного завжди є iсторичне, надаючи логiчному визначеностi абстрактно категорi.На вiдмiну вiд iсторика, економiст намагається, вивчаючи iсторичнi факти господарського життя рiзних кран i народiв, виявити тi процеси, якi є закономiрними. Абстрагуючись вiд чогось конкретного, нетипового, незакономiрного. Особливо актуальним використання цього методу є економiчнiй науцi сучасного перiоду, яка намагається вивчати досвiд iнших кран на шляху переходу економiки вiд командно-адмiнiстративно до ринково системи господарювання. Починаючи з 60-х рокiв XX ст., у свiтовiй економiчнiй науцi дуже широко використовуються математичнi методи i моделi Вони допомагають встановлювати кiлькiснi та якiснi залежностi в економiчних процесах, що приводить до розумiння сутi i можливостей х розвитку, мають дуже важливе значення для програмування економiчних процесiв. Моделi складаються для мiкро- i макрорiвня, бувають статичнi та динамiчнi, балансовi й оптимiзацiйнi. Для описування економiчних процесiв застосовуються словеснi моделi, для виявлення певних залежностей - графiчнi моделi, для пояснення функцiональних залежностей у виглядi рiвнянь - математичнi моделi. Всi вони можуть використовуватись одночасно для бiльш повного наукового пiзнання.

7.	Потреби i ресурси виробництва. Економiчнi потреби суспiльства, х суть i класифiкацiя.
Потреба - це стан незадоволеностi, необхiдностi в чомусь. Виробничi потреби - це потреби в засобах виробництва - сировинi, енергi, матерiалах, технологiях виробництва, робочiй силi, iнформацi тощо. Вплив потреб на виробництво полягає в тому, що, по-перше, задоволення потреб характеризує природну спрямованiсть вироб-ництва в будь-якому суспiльствi*; по-друге, потреби стимулюють розвиток виробництва. Саме поява нових потреб приводить до появи нових галузей, будiвництва нових пiдприємств, реконструкцi iснуючих; по-третє, рiвень розвитку потреб, х багатство, рiзнома-нiтнiсть та мiсце тих чи iнших потреб у структурi людських цiннос-тей характеризують рiвень розвитку суспiльства в цiлому (його багатство, ступiнь цивiлiзованостi) i кожно окремо людини (роз-винена людина має багатi, рiзноманiтнi потреби). Ресурси виробництва - це сукупнiсть тих природних, соцiальних, духовних сил, якi можуть бути використанi в процесi створення товарiв, послуг та iнших цiнностей. В економiчнiй теорi ресурси прийнято дiлити на чотири групи: -  природнi - потенцiйно придатнi для застосування в виробництвi природнi с та речовини, серед яких розрiзняють "невичерпнi" та "вичерпнi" ( а в останнiх - "вiдновлюванi" та "невiдновлюванi"; -  матерiальнi - всi створенi людиною ("рукотворнi") засоби виробництва, що самi є результатом виробництва(верстати, обладнання, заводи, транспортнi засоби, будинки...); -  трудовi - населення в працездатному вiцi, яке в "ресурсному" аспектi оцiнюють за трьома параметрами: соцiально-демографiчному, професiйно-квалiфiкацiйному та культурно-освiтньому; -  фiнансовi - грошовi засоби, якi суспiльство видiляє на органiзацiю виробництва. Значимiсть окремих видiв ресурсiв змiнювалась у залежностi вiд переходу доiндустрiально до iндустрiально, а вiд не - до постiндустрiально технологi. В доiндустрiальному суспiльствi перевага надається природним i трудовим ресурсам, в iндустрiальному - матерiальним, в постiндустрiальному - iнтелектуальним та iнформацiйним ресурсам. Кiнцевою метою виробництва є задоволення потреб суспiльства i людини. Економiчнi потреби - це ставлення людей (суспiльства) до економiчних умов життєдiяльностi х, яке характеризується вiдчуттям нестачi певних благ та послуг, бажанням володiти ними, щоб подолати це вiдчуття. Отже, потреби мають об"єктивно-суб"єктивний характер. Рiзноманiтнi потреби можна певним чином класифiкувати, насамперед за суб"єктами i об"єктами.  За суб"єктами потреби подiляють на:  - iндивiдуальнi, колективнi та суспiльнi;  - домогосподарств, пiдприємств i держави;  - суспiльно-економiчних класiв i соцiальних груп. За об"єктами потреби класифiкуються так: - породженi iснуванням людини як бiологiчно iстоти; - матерiальнi i духовнi; - першочерговi i непершочерговi. Загальна класифiкацiя потреб характеризує х як: базовi - по-вiтря, жа, вода; породженi розвитком цивiлiзацi - наприклад, розваги; першочерговi - жа, одяг, житло; другоряднi - дорогоцiннi прикраси; матерiальнi - засоби виробництва, товари широкого вжитку; нематерiальнi - послуги освiти, мистецтва i культури; суспiльнi - громадський порядок, безпека, охорона навколишнього середовища; колективнi - транспорт, вiдпочинок; фiзiологiчнi - продукти харчування, забезпечення житлом; духовнi - розвиток науки i просвiтництва, культурний вiдпочинок; соцiальнi - умови працi, задоволенiсть працею, охорона здоров"я, обслуговування. Потреби також подiляються на економiчнi i позаекономiчнi. У свою чергу, економiчнi потреби мiстять матерiальнi потреби i потреби в цiлеспрямованiй трудовiй дiяльностi. За характером задоволення потреби подiляються на особистi, що задовольняються за рахунок предметiв особистого споживання i послуг споживчого призначення, i колективнi, якi складають єдину систему суспiльних потреб - сукупнiсть рiзноманiтних видiв потреб, зв"язок мiж ними i механiзм х задоволення. Вiдома класифiкацiя потреб Маслоу. Вона будується за критерiєм значимостi i мiстить: фiзiологiчнi потреби i потреби в гарантiях; потреби в спiлкуваннi; потреби у визнаннi; потреби в самореалiзацi тощо. Засоби, за допомогою яких задовольняються потреби, називаються благами. Однi блага перебувають у розпорядженнi суспiльства в необмеженiй кiлькостi (наприклад, повiтря), iншi - обмеженi. Останнi називають економiчними благами, оскiльки цi блага кiлькiсно обмеженi i на х виготовлення потрiбнi ресурси.  Безмежнiсть потреб. Одне з фундаментальних положень полiтично економi полягає в тому, що особистi потреби людини є безмежними, а виробничi ресурси, якi необхiднi для задоволення цих потреб, - обмеженими. Безмежнiсть потреб i обмеженiсть ресурсiв породжують дiю двох законiв суспiльного розвитку - закону зростання потреб i закону розвитку факторiв виробництва. Цi закони взаємопов"язанi i характеризують двi сторони соцiально-економiчного прогресу: 1) неухильний розвиток людини з  зростаючими потребами; 2) пiдвищення ефективностi виробничих ресурсiв за послiдовного нарощування обсягу вiдтворюваних ресурсiв та х якiсних показникiв (продуктивностi, корисностi тощо). Виробничi фактори, безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, якi склалися, а й стають пiдґрунтям для виникнення нових потреб.

8.	Функцi економiчно теорi,  зв'язок з економiчною полiтикою.
Функцi. Економiчна теорiя як наука виконує низку функцiй - пiзнавальну, практичну й методологiчну, а як навчальна дисциплiна - ще й виховну функцiю. Пiзнавальна функцiя економiчно теорi полягає в тому, що вона вивчає i пояснює iстотнi риси, закономiрностi та зв'язки господарського життя. Крiм того, вона опрацьовує науково обгрунтованi рекомендацi для ефективно практично дiяльностi всiх суб'єктiв сфери економiки, тобто виконує практичну функцiю. Методологiчна функцiя економiчно теорi полягає в тому, що вона є базою, фундаментальною основою системи конкретних економiчних наук. Реалiзацiя виховно функцi економiчно теорi грунтується на необхiдностi формування у кожно людини економiчного мислення та економiчно поведiнки. Економiчна теорiя, виконуючи сво функцi, вiдповiдає на запитання про те, що i чому вiдбувається в економiцi, i справляє важливий вплив на економiчну полiтику держави та розвиток права.  Зв'язок екон.теорi та екон. полiт. Економiчна теорiя виконує позитивну функцiю i вiдповiдає на питання "що" i "чому" вiдбувається в реальнiй економiцi. Економiчна полiтика виконує переважно нормативну функцiю i вирiшує питання "що треба зробити", щоб досягти певних цiлей економiчного i соцiального розвитку. Однак дати вiдповiдь на питання "що треба зробити" економiчна полiтика не може без залучення економiчно теорi. Отже, ми можемо сказати, що зв'язок економiчно теорi з економiчною полiтикою полягає перш за все в тому, що екон.теорiя стає основою, пiдґрунтям для появи, iснування та розвитку економ.полiтки.
 Дi урядовцiв, полiтикiв, бiзнесменiв бiльшою мiрою залежать вiд економiчно теорi, нiж це здається на перший погляд. Той чи iнший захiд економiчно полiтики завжди можна вiднести до певного напряму економiчно теорi так само, як цi теорi мають сукупнiсть властивих саме м уявлень про iнструменти i механiзми економiчно полiтики. Наприклад, класична економiчна теорiя вважає найкращою економiчною полiтикою таку, яка передбачає мiнiмально можливе втручання держави в економiку. Кейнсiанська економiчна теорiя, навпаки, розглядає втручання, що спрямоване на стимулювання сукупного попиту, життєво необ-хiдним для функцiонування ринково системи. Неоконсервативний напрям економiчно теорi кореспондує з монетаристською концепцiєю макроекономiчно полiтики, яка концентрує увагу на антиiнфляцiйних заходах економiчно полiтики, регулюваннi обсягу грошово маси, вiдокремленнi бюджетно та кредитно-грошово полiтики, забезпеченнi бюджетно рiвноваги.

9.	Змiст трьох основних завдань господарського життя суспiльства та х вирiшення в умовах ринково економiки.
Економiчна теорiя - це система наукових поглядiв на господарське життя суспiльства, якi дають всебiчне уявлення про закономiрностi його розвитку.
Господарське життя суспiльства - це сукупнiсть основних форм, методiв i важелiв управлiння народним господарством, а отже використан?ня економiчних законiв, розв'язання суперечностей економiчно системи, реалiзацi вiдносин власностi, а також розвитку людини та узгодження найважливiших типiв iнтересiв.
Системою наукових поглядiв на господарське життя суспiльства є полiтична економiя, i саме таким чином дається всебiчне уявлення про закономiрностi розвитку господ.жит.сусп., запобiгання повторення деяких негативних економiчних явищ. 
 Завдання господарського життя суспiльства - органiзацiя певного способу господарсько дiяльностi людей що злучає стадi натурального i товарного господарства; -  розробка i вдосконалення комплексу форм i засобiв координацi економiчно дiяльностi мiльйонiв господарських суб"єктiв, що беруть участь в господарському життi суспiльства.
Якщо говорити конкретно про Украну, то можна видiлити наступнi завданя господарського життя суспiльства: 1) Головним завданням господарського життя суспiльства Украни є те, що пiдприємства не можуть самостiйно виготовляти бiльшостi видiв продукцi виробничо-господарського призначення без поставок з iнших кран, хоча в Укранi є всi умови для налагодження самостiйного виробництва. 2) У структурi валового нацiонального продукту значну частку посiдає матерiало-, енерго-, фондомiстка продукцiя, випуск яко завдає шкоди довкiллю (продукцiя хiмiчно промисловостi, чорно металургi, важкого машинобудування тощо). Причому виробництво цiє продукцi значно перевищувало i перевищує внутрiшнi потреби Украни. При цьому загальне промислове забруднення є дуже високим вiдносно загально площi крани. 3) Негативним явищем для господарського життя суспiльства є мала частка галузей, що працюють на споживчий ринок. 4) потрiбно  здiйснення переходу вiд переважно адмiнiстративних до економiчних методiв управлiння на всiх рiвнях та активiзацi людського фактора.

10.	 Фактори виробництва, як домiнуюча основа господарських можливостей суспiльства. 
Поняття фактор походить вiд латинського factor, що означає чинник, що робить, виробляє, впливає, рушiйна сила процесу або одна з його умов. Фактори - це рушiйна та домiнуюча сила виробництва, основна умова його здiйснення, складова виробничого потенцiалу, параметри, що визначають його результативнiсть. Фактори виробництва - це економiчна категорiя, що означає реально залученi у виробництво ресурси. До факторiв виробництва належать - земля (тобто, залученi природнi ресурси), праця (залученi людськi ресурси), капiтал (фiнансовi та матерiальнi ресурси), пiдприємницька дiяльнiсть (пiдприємницькi здiбностi - це ресурс, що виступає як потенцiйний фактор).  Теорiя факторiв виробництва виникла ще в першiй половинi XIX ст. В економiчнiй теорi iснують рiзнi пiдходи до класифiкацi факторiв виробництва. Ф. Кене вважав найважливiшим фактором виробництва землю i характеризував  як "матiр усього багатства", а труд називав "батьком багатства". Ж.-Б. Сей факторами виробництва вважав працю, капiтал i землю. У XX ст. Дж. Кларк до факторiв виробництва запропонував вiднести пiдприємницькi здiбностi, тобто особливi органiзацiйнi та управлiнськi здiбностi людей, якi дають м змогу якнайкраще розв'язувати питання щодо використання обмежених ресурсiв як факторiв виробництва. Для факторiв виробництва характерною рисою є х визначенiсть. Слiд зазначити, що ресурси виробництва - ширше поняття, нiж його фактори (чинники). Ресурси - природнi, трудовi, соцiальнi - можуть бути залученi до виробничого процесу. Якщо ресурси не використано у виробничому процесi або у процесi х використання не отримано очiкуваного результату, такi ресурси не є факторами. Вся сутнiсть виробничого процесу зводиться до використання рiзноманiтних ресурсiв, якi, стаючи виробничими факторами, забезпечують процес створення економiчних благ, необхiдних для життєдiяльностi суспiльства. Виробництво завжди передбачає взаємодiю його основних факторiв як найважливiших елементiв або об'єктiв, якi впливають на його можливостi та результативнiсть. Таких факторiв, що використовують у виробничому процесi для створення рiзних благ, велика кiлькiсть. Причому для виготовлення кожно одиницi продукту iснує свiй набiр факторiв. Фактори виробництва (ФВ) - це ресурси, якi необхiдно затратити, щоб зробити товар: праця - фiзична i розумова дiяльнiсть людини, спрямована на досягнення корисного результату; технологiя - науковi методи досягнення практичних цiлей (включаючи пiдприємницькi здiбностi); земля - усе, що надала природа в розпорядження людини для  виробничо дiяльностi (земля, кориснi копалини, вода, повiтря, лiси та iн.); капiтал - накопичений запас засобiв у продуктивнiй, грошовiй i товарнiй формах, необхiдних для створення матерiальних благ. Фактори виробництва пiдроздiляються за наступними ознаками. За походженням: основнi (первиннi) - тi, що дiсталися кранi вiд природи або в процесi iсторичного розвитку (природнi ресурси, географiчне положення, неквалiфiкована робоча сила); розвитi (вториннi) - придбанi (сучасна технологiя й iнфраструктура, квалiфiкована робоча сила). За ступенем спецiалiзацi: загальнi - якi застосовуються в рiзних галузях для створення рiзноманiтно продукцi; спецiальнi - якi застосовуються у визначенiй галузi або для створення визначеного виду продукцi або послуг. Розвитi фактори частiше є спецiалiзованими, основнi - загальними. За матерiальнiстю: матерiальнi (капiтал, земля); нематерiальнi (праця, органiзацiя виробництва, технологiя виробництва, iнформацiя).

11.	 Економiчна система:  сутнiсть та структурнi елементи. Продуктивнi сили як матерiальна основа економiчно системи.
Економiчна система - це об"єктивна єднiсть закономiрно пов"язаних мiж собою явищ i процесiв економiчного життя.  Всi елементи економiчно системи взаємозалежнi та не iснують поза  межами. Пiд економiчною системою розумiється особливим образом упорядкована система зв"язкiв мiж виробниками i споживачами матерiальних благ i послуг. Економiчна система - комплекс пiдсистем та елементiв i хнiх властивостей (а отже, i всiх видiв економiчно дiяльностi людей) у процесi х взаємодi, спрямований на виробництво, обмiн, розподiл та споживання товарiв i послуг, а також на регулювання тако дiяльностi вiдповiдно до вимог економiчних законiв i мети суспiльства, що породжує нову iнтегративну цiлiснiсть. Структура економiчно системи: 1. Продуктивнi сили - матерiальна основа економiчно системи. Включає два елементи: 1) Робоча сила, що в свою чергу включає: особистий фактор виробництва, сукупнiсть фiз. i духовних здiбностей людей до працi; пiдприємницькi здiбностi людини. 2)Засоби виробництва - речовий фактор суспiльного виробництва, подiляється на предмети та засоби працi. Предмети працi: а) данi природою. б)переробленi людською дiяльнiстю (сировина); Засоби працi: а) машини, устаткування, iнструменти. б) технологiчнi процеси i енергопостачання. в) iнформацiя, iнформацiйне забезпечення. 2. Виробничi вiдносини.  є об"єктивнi i матерiальнi, адже складаються незалежно вiд волi i свiдомостi людей i є суспiльною формою проявц продуктивних сил. Вони подiляються на соцiально-економiчнi i органiзацiйно-економiчнi.Соц.-ек. - це зв"язки людини з людиною. Орг.-ек. - вiдносини, що характеризують органiзацiйну форму розвитку продуктиних сил.  3. Господарський механiзм - частина економiчно системи, що регулює економiчну дiяльнiсть i забезпечує рацiональне спiввiдношення мiж окремими пiдсистемами i елементами економiчно системи. Кожна економiчна система включає в себе: провiдний тип власностi на ресурси (приватний i державний), основнi групи суб'"ктiв суспiльного виробництва i вiдносини мiж ними, економiчну форму результатiв виробництва, принципи органiзацi виробництва, розподiлу, обмiну, споживання; загальнi економiчнi закони. Продуктивнi сили як матерiальна основа.  Вони є основою економiчно системи,  домiнуючою пiдсистемою. х змiст виявляється у взаємодi людини i природи, яка здiйснюється у процесi працi, виробництва матерiальних i нематерiальних (або економiчних) благ. У такiй взаємодi суб'єктом є трудовий колектив, сукупний працiвник, людство, а об'єктом - природа. Людина видозмiнює речовину природи i пристосовує  для задоволення свох потреб. Продуктивнi сили - фактори, якi забезпечують перетворення речовини природи вiдповiдно до потреб людей, створюють матерiальнi й духовнi блага, визначають зростання продуктивностi суспiльно працi, завдяки своєму рiвню та характеру по-рiзному впливають на еволюцiю певних типiв, форм власностi. Характером розвитку продуктивних сил є передусiм спосiб, у який людство використовує сво продуктивнi сили, х окремi елементи. Продуктивнi сили набувають зростаючого суспiльного характеру. м властивi три форми розвитку: речова (технiко-економiчнi вiдносини); органiзацiйна (органiзацiйно-економiчнi вiдносини); суспiльна (виробничi вiдносини, тобто вiдносини економiчно власностi). Система продуктивних сил збагачується внаслiдок зростання значущостi окремих елементiв продуктивних сил в умовах науково-техн.революцi. Водночас на розвиток продуктивних сил активно впливають iншi елементи економiчно системи. Категорiю "продуктивнi сили" вперше обґрунтував К. Маркс. Вирiшальною складовою продуктивних сил є людина. Взаємодiя людини i природи як змiст продуктивних сил утворює процес працi, який мiстить три основнi моменти: праця людини, предмети працi, засоби працi.

12.	  Вибiр альтернативних можливостей використання ресурсiв. Крива виробничих можливостей.
В основi розвитку виробництва лежить протирiччя мiж потребами i можливостями виробництва. Потреби суспiльства (iндивiдуумiв i iнститутiв) безмежнi. Можливостi виробництва по задоволенню потреб - обмеженi. Ця обмеженiсть обумовлена обмеженiстю ресурсiв. Обмеженiсть ресурсiв, якi економiчнi суб"єкти можуть використовувати для виробництва економiчних благ обумовлює необхiднiсть вибору мiж рiзними варiантами використання ресурсiв. Кожен ресурс має альтернативнi варiанти використання. Економiка завжди знаходиться в станi вибору мiж альтернативами. Альтернативнiсть використання ресурсiв та х обмеженiсть означає, що вирiшивши використати ресурси для виробництва одного блага, ми вимушенi вiдмовитись вiд використання х для виробництва iншого блага.
Вибiр альтернативних можливостей використання ресурсiв полягає у пошуках найефективнiшо комбiнацi ресурсiв, а отже, i найрацiональнiшого х використання. Загальним орiєнтиром у виборi альтернативних можливостей використання ресурсiв є досягнення повно х зайнятостi i повного обсягу виробництва.  Проблему вибору альтернативних можливостей iлюструє крива виробничих можливостей. 
 
Крива АВСD визначає границю виробничих можливостей нашо гiпотетично економiки. У точцi А всi ресурси використовуються для виробництва одягу. У точцi D всi ресурси використовуються для виробництва продуктiв харчування. При пересуваннi з точки А в точку В i С ми вiдмовляємося вiд виробництва певно кiлькостi одягу, щоб виготовляти чи збiльшити виробництво продуктiв харчування. Точка N - неефективне використання ресурсiв. Точка О - перебуває вище виробничих можливостей цiє економiки. За наявностi постiйних ресурсiв, крива може перемiститися в точку О лише за розвитку науково-технiчного прогресу та використаннi його результатiв (новi технологi) у виробництвi. Кожен вибiр набуває вартостi. Кiлькiсть одиниць товару, яким необхiдно пожертвувати заради виробництва однiє додатково одиницi iншого товару, називається вартiстю втрачених можливостей чи альтернативною вартiстю . "Альтернативною вартiстю" зробленого вибору можна назвати найкращий iз варiантiв, якими довелося пожертвувати. Крива вигнута. Це пов'язано з тим, що при замiнi виробництва одного товару iншим в умовах повно зайнятостi ресурсiв альтернативнi витрати другого товару зростають. Ця залежнiсть характеризує дiю закону зростаючих витрат. Справа в тому, що не iснує взаємозамiнюваних технологiй, i суспiльство змушене при переходi на виробництво нового товару витрачати додатковi ресурси.

13.	Особливостi змiшано економiки. Перехiднi постсоцiалiстичнi економiки.
Змiшана економiка - модель соцiально-економiчного розвитку, що передбачає оптимальне поєднання приватно, колективно i державно типiв i форм економiчно власностi, державного, монополiстичного i ринкового механiзмiв регулювання, проведення iнституцiйно-соцiальних реформ та нацiонального економiчного планування з метою побудови прогресивнiшого ладу.Змiшана економiка, це така модель економiки в якiй iснує велика рiзноманiтнiсть форм власностi i, вiдповiдно, рiзноманiтнi типи господарсько дiяльностi; розвиваються процеси соцiалiзацi економiки; принципово нову роль вiдiграє держава. Змiшана економiчна система є промiжною мiж крайнощами чистого ринку i командною економiкою. Уряд вiдiграє тут активну роль, сприяє стабiлiзацi i зростанню економiки, забезпечуючи  деякими товарами та послугами, якi виробляються в недостатньому обсязi або й зовсiм не постачаються ринковою системою, модифiкуючи розподiл доходiв тощо. Тут функцiонують могутнi економiчнi органiзацi у виглядi великих корпорацiй та сильних профспiлок. Важливо пiдкреслити, що приватна власнiсть i опора на ринкову систему, так само, як i суспiльна власнiсть i централiзоване планування, не завжди iснують паралельно, одночасно одне з одним. Розрiзняють три основних варiанти змiшано економiки: 1) консервативний, 2) лiберальний, 3) соцiал-реформiстський. Кожен з них має певнi особливостi. Так, консервативний варiант - виступає за обмежене втручання держави в макроекономiчнi процеси з метою створення умов для розвитку приватного сектору i ринкових важелiв саморегулювання. Лiберальний варiант передбачає проведення важливих iнституцiональних i соцiальних реформ, рацiональну взаємодiю приватного i державного секторiв економiки, впровадження системи нацiонального планування, здiйснення поступово соцiалiзацi капiталiстично економiки. Найважливiшими представниками цiє моделi є вiдомi американськi економiсти Дж. Гелбрейт та Р. Хейлброннер. Соцiал-реформiстський варiант змiшано економiки обстоює необхiднiсть оптимального поєднання децентралiзму i централiзму, планування i ринку, iндивiдуальних i колективних форм власностi для поступово трансформацi капiталiзму в систему демократичного соцiалiзму.
Перехiдна економiка - це особливий стан економiчно системи на етапi  становлення (еволюцi до зрiлого врiвноваженого стану) i реформування (еволюцi до ново економiчно системи, до нового врiвноваженого стану). Особливiсть перехiдно постсоцiалiстично економiки полягає в тому, що вона вже не є плановою, але ще й не набула усiх характеристик ринково економiки. У такiй економiцi дiють механiзми обох типiв систем i водночас важливу роль вiдiграють нееко?номiчнi фактори розвитку.  Як показує досвiд функцiонування економiки постсоцiалiстичних кран, iснують загальнi закономiрностi перехiдно економiки, якi проявляються у поступовому вирiшеннi таких головних завдань: -  реформування вiдносин власностi (приватизацiя); -  роздержавлення  (зняття  з держави  безпосереднiх функцiй управлiння); - демонополiзацiя     (створення     i     захист     конкурентного середовища, подолання державно монополi, антимонопольна полiтика); -  лiбералiзацiя цiн (перехiд до цiноутворення на основi попиту i пропозицi); - макроекономiчна      стабiлiзацiя      (мiнiмiзацiя      дефiциту державного бюджету, обмеження iнфляцi, забезпечення росту зайнятостi, антициклiчна полiтика); - формування ринково iнфраструктури (товарних, фондових бiрж,   служб   зайнятостi,   iнвестицiйних   фондiв,   довiрчих товариств тощо); - створення системи соцiального захисту населення (системи соцiального забезпечення i соцiального страхування); - iнституцiйнi    перетворення    (запровадження    ринкового господарського законодавства). Процес переходу до ново економiчно системи - це завжди болiсний i тривалий процес. Є цiла низка: характеристик перехiдно економiки: нестiйкiсть, невизначенiсть, висока ризикованiсть, багатоварiантнiсть, суперечливий характер, iсторичнiсть. У рiзних кранах iснують сво специфiчнi риси трансформацiйних перетворень. Iснують навiть нацiональнi моделi перехiдно економiки: польська модель "шоково терапi", чеська модель "оксамитово революцi", "еволюцiйний" китайський варiант переходу, укранська "клаптикова" модель, у якiй, на жаль, з самого початку не iснувало виважено стратегi переходу i тому довелося перiодично змiнювати полiтику перетворень, поєднуючи у нiй рiзнi варiанти, запозиченi з досвiду iнших кран. Також роцес трансформацi в перехiдних постсоцiалiстичних економiках передбачає створення грошово-кредитно системи, створення самостiйних грошових систем, що вiдповiдає потребам розвитку ринково економiки, забезпечує ефективнiсть виробництва та включен?ня нацiонально економiки в мiжнародний подiл працi. 

14.	 Власнiсть та  форми.
Власнiсть - соцiологiчна категорiя, яка вiдображає розвиток кiлькох пiдсистем суспiльних вiдносин (виробничих, соцiальних, правових, полiтичних, психологiчних та iн.), що прямо i опосередковано стосуються привласнення матерiальних i духовних благ через суспiльно-економiчну форму певного способу виробництва. Фундаментом усiє системи економiчних вiдносин є вiдноcини власностi. Розрiзняють економiчну та юридичну трактовки власностi. З економiчно точки зору власнiсть вiдображує, з одного боку, вiдносини мiж людьми з приводу присвоєння засобiв виробництва, га з iншого - спосiб поєднання робочо сили з засобами вироб?ництва. З юридично точки зору власнiсть характеризує вiдносини щодо присвоєння, володiння та використання людиною рiзних цiнностей (матерiальних, духовних). Власнiсть є поняттям соцiальним, тiльки у суспiльствi поняття "власнiсть" має сенс та силу. Субєкт права власностi - це фiз.. юр. особа, держава, чи х комбiнацi, що привласнюють певне благо та надiленi правами володiння, користування та розпорядження щодо нього. Об'єктами власностi є засоби виробництва, земля,  на-дра, рослинний i тваринний свiт, робоча сила та результати  дi-яльностi - предмети матерiально та духовно культури, цiннi па-пери, грошi тощо. Право власностi - це зовнiшня форма, що законодавче, iнсти-туцiонально закрiплює реальнi економiчнi процеси. Важливим є подiл власностi на форми. Ї значною мiрою визначають суб"єкт права власностi, об"єкт права власностi, право власностi. Власнiсть реалiзується в рiзних функцiональних формах.  За суб'єктами, тобто носiями i реалiзаторами вiдносин власностi, розрiзняють iндивiдуальну, колективну та державну власнiсть. За Конституцiєю Украни визначено приватну, державну та комунальну форми власностi. В окремих випадках видiляється колективна (кооперативна,акцiонерна) форма власностi.  Взагалi варто сказати, що форма власностi - це стiйка система економiчних вiдносин i господарських зв'язкiв, що обумовлює вiдповiдний спосiб та механiзм поєднання робiтника iз засобами виробництва. В розвитку iсторi iснувало два типи власностi: приватна власнiсть; суспiльна власнiсть. З цих типiв видiлились форми власностi.  З суспiльно власностi - 2 форми: державна (загальнонародна, комунальна)   та колективна ( кооперативна, акцiонерна, власнiсть господарських товариств, громадських органiзацiй тощо).  З приватно власностi теж 2 форми: iндивiдуально-трудова ( одноособова, сiмейна) та з найманою працею ( монополiстична, корпоративна, iндивiдуальна з застовуванням наймано працi). 

15.	 Субєкти та об"єкти ринку. Класифiкацiя структури ринку.
Структура ринку визначається суб'єктами та об'єктами ринкових вiдносин. Суб'єктами ринкових економiчних вiдносин  є тi, хто є х носiєм, тобто хто продає та купує: практично кожна фiзична особа, що не обмежена законом у правоздатностi та дiєздатностi; групи громадян; трудовi колективи; юридичнi особи всiх форм власностi, держава. Основними суб'єктами ринкового господарства виступають: домашнє господарство (населення), пiдприємницький сектор (пiдприємцi), рiзнi форми господарювання, державний та мiжнародний сектори. Тобто суб'єктами ринкових вiдносин є всi учасники ринку - фiзичнi i юридичнi особи. Об'єктами ринкових вiдносин є те, щодо чого вони iснують. Об'єктами ринкових вiдносин можуть бути продукти працi (засоби виробництва, предмети споживання i послуги, науково-технiчнi розробки та iнформацiя), робоча сила, грошi, валюта, цiннi папери (акцi, облiгацi, векселi), земля та  надра. Тобто, об'єктами ринкових вiдносин є сукупнiсть товарiв i послуг, що постачають ринок. Класифiкацiя ринкiв на системно-структурнiй основi з урахуванням принципу субординацi (пiдпорядкованостi) в економiчнiй лiтературi вiдсутня. Але саме такий пiдхiд дає змогу виокремити основну пiдсистему економiчних вiдносин власностi i основний об'єкт ринку та логiчно i послiдовно класифiкувати ринки. Структура ринку - це органiзацiйна будова, що характеризує спiввiдношення мiж його елементами з х власним порядком, способами зв"язку та закономiрностями свого розвитку. Ознаками будь-яко структури є: тiсний зв"язок елементiв; визначена усталенiсть цих зв"язкiв; цiлiснiсть, сполучнiсть даних елементiв. Сукупнiсть усiх ринкiв, незалежно вiд критерiв, що досить рiзноманiтнi, утворює систему ринкiв. Принципи класифiкацi ринку Можна видiлити такi критерi для характеристики структури i системи ринку: ► за об"єктами: ринок товарiв i послуг (споживчий ринок); ринок робочо сили; ринок засобiв виробництва; ринок цiнних паперiв, валюти; ринок науково-технiчних розробок, патентiв; ринок iнформацi; ринок обiгових коштiв; ринок окремих товарiв або товарних груп (м"яса, одягу, взуття); ринок лiцензiй та iн.;  ► за економiчним призначенням об"єктiв ринку:  ринок товарiв i послуг; ринок працi; ринок природних ресурсiв;  фiнансовий ринок; ринок науково-технiчних розробок; iншi види ринку. ►за суб"єктами: ринок покупцiв; ринок продавцiв; ринок державних структур; ринок промiжних продавцiв-посередникiв;  ► за географiчним положенням або за адмiнiстративно-просторовою ознакою: мiсцевий (локальний) ринок; регiональний ринок; нацiональний ринок; мiжнародний; свiтовий ринок;  ► за галузями: автомобiльний ринок; комп"ютерний ринок i т. д.;  ► за характером продажу: оптовий ринок; роздрiбний ринок; ► за ступенем зрiлостi: нерозвинутий ринок; ринок, що формується; розвинутий ринок;   ► за ступенем регулювання: регульований та нерегульований. ► за ступенем насиченостi: рiвноважний, насичений, дефiцитний.  ► за ступенем обмеженостi конкуренцi: вiльний ринок; монополiстичний ринок; олiгополiстичний ринок; змiшаний ринок; ринок досконало конкуренцi;  ► за вiдповiднiстю чинному законодавству: легальний ринок; нелегальний ("чорний") ринок. Виокремлюють також аукцiони, ярмарки, довгостроковi контракти, телефонно-телексний ринок, разовi угоди, бiржову торгiвлю тощо. При всiй важливостi згаданих критерiв ринкiв слiд зазначити, що його конституюючими факторами є попит, пропозицiя, цiна, конкуренцiя.

16.	 Основнi моделi сучасно органiзацi економiки: ринкова, директивно-планова, змашана. Їх характеристика.
Господарська дiяльнiсть завжди є певним чином органiзована i здiйснюється у вiдповiдних економiчних взаємовiдносинах, що виникають мiж виробниками i споживачами з приводу купiвлi-продажу товарiв. За способом органiзацi руху в процесi господарювання ресурсiв, товарiв i доходiв можна видiлити такi моделi органiзацi економiки:   Ринкова економiка. Ця модель тримається на приватнiй власностi та вiльнiй пiдприємницькiй дiяльностi. Кожний найманий працiвник i пiдприємець прагне збiльшити свiй доход на основi iндивiдуального прийняття рiшень. Рушiйною силою економiчного зростання виступає конкуренцiя, умовою iснування яко є наявнiсть багатьох покупцiв та продавцiв кожного товару i ресурсу, що дiють самостiйно. Ринкова економiка має великi переваги, але i в не є недолiки. Ринок погано реагує на загальнодержавнi потреби, тому що вони не забезпечують приватному бiзнесу прибуткiв. Механiзм ринково економiки не гарантує соцiально справедливостi,  чисто ринкове регулювання супроводжується значною i нiчим не виправданою диференцiацiєю доходiв учасникiв господарсько дiяльностi, якi залежать не тiльки вiд вкладених працi капiталу, таланту та пiдприємливостi господаря, а й вiд везiння, збiгу обставин тощо. Директивно-планова або омандно-адмiнiстративна економiка.(iснувала в СССР) Основними характерними рисами цiє моделi є державна власнiсть на всi майновi ресурси та централiзоване економiчне планування. Пiдприємствам доводиться план господарсько дiяльностi з визначенням покупцiв i видiляється необхiдна кiлькiсть матерiальних ресурсiв з визначенням х постачальникiв. У цiй моделi державний план є законом для господарюючих суб"єктiв. Що виробляти визначала держава, як виробляти (технологi, оплату працi тощо) встановлювала держава, для кого виробляти визначала держава через план реалiзацi товарiв за встановленими цiнами. Звичайно, при такiй моделi господарювання суб"єкти пiдприємницько дiяльностi не могли вплинути на ефективнiсть використання ресурсiв та формування доходiв. Соцiально-орiєнтована (змiшана) економiка. Економiчнi моделi, що дiють реально, є чимось середнiм мiж ринковою та командно-адмiнiстративною (директивно-плановою) економiкою i дають змогу певним чином обмежити х недолiки. При цьому господарську дiяльнiсть пiдприємств регулюють два механiзми економiчних вiдносин: ринковий i державний. Соцiально-орiєнтована ринкова економiка передбачає втручання держави у формування правових засад функцiонування ринку та забезпечення добробуту не лише приватнiй особi, а й всiм громадянам держави. На практицi впровадження iде соцiально-орiєнтовано ринково економiки означає забезпечення загальнодержаних потреб, справедливу винагороду за працю, безпеку i здоровi умови працi, свободу пiдприємництва та обмеження монополiзму, пiдтримку з боку держави власних товаровиробникiв тощо. При змiшанiй економiцi нi ринок, нi держава не панують повнiстю. Поряд iз стихiйними регуляторами ринку активну роль в економiчних процесах вiдiграє держава.

17.	 Iнфраструктура  ринку: змiст  та  елементи.
Iнфраструктура ринку є сукупнiстю органiзацiйно-правових форм, що опосередковують рух матерiальних ресурсiв i дiлових вiдносин i пов"язують цi вiдносини в єдине цiле.  Iнфраструктура ринку сприяє взаємодi мiж виробниками i споживачами, попитом i пропозицiєю. Вiд того, наскiльки чiтким є цей механiзм, значною мiрою залежить ефективнiсть функцiонування всiє економiки крани. Елементи iнфраструктури товарного ринку є об"єктивною необхiднiстю ринкових вiдносин, значення х зростає у мiру розвитку i вдосконалення цих вiдносин. Iнфраструктура - це сукупнiсть iнститутiв, що обслуговують ринок i виконують визначенi функцi по забезпеченню нормального режиму його функцiонування. Елементи iнфраструктури ринку доцiльно роздiлити на групи за ознакою спорiдненостi завдань та виконуваних функцiй щодо забезпечення функцiонування товарного ринку. Вiдповiдно до цього видiляються наступнi групи або складовi: - органiзацiйна складова - оптовi та торговельно-посередницькi структури, товарнi бiржi, брокерськi, дiлерськi, лiзинговi та iншi посередницькi органiзацi, власнi комерцiйнi структури великих промислових пiдприємств та галузевих господарських формувань, пiдприємства дрiбнооптово та роздрiбно торгiвлi; - матерiальна складова - складське господарство, таропакувальнi системи, вантажно-розвантажувальнi та транспортнi системи; -  iнформацiйна складова - iнформацiйнi та довiдковi системи щодо продукцi,  виробниках та споживачах, умовах поставки, цiнах, маркетинговi та консалтинговi фiрми; - кредитно-розрахункова складова -  фiнансово-кредитнi установи, страховi, юридичнi, аудиторськi фiрми, банки, якi забезпечують безперебiйнiсть розрахункiв при купiвлi-продажу товарiв та послуг, фiнансують створення необхiдних товарних запасiв та матерiальних резервiв, а також iнвестицi для розвитку матерiально-технiчно бази; - кадрова складова - фахiвцi, працiвники рiзного рiвня квалiфiкацi вiдповiдного фахового спрямування, з яких формуються трудовi колективи господарюючих суб`єктiв ринково iнфраструктури, спецiалiзованi навчальнi заклади по пiдготовцi робiтникiв та фахiвцiв для сфери товарного обiгу.
У свою чергу, елементи iнфраструктури ринку включають широкий спектр рiзнопланових органiзацiй i систем, що представляють рiзнi сфери економiки крани.

18.	 Поняття ринку та умови його функцiонування.
Ринок - це певна сукупнiсть вiдносин мiж покупцем i продавцем iз приводу купiвлi-продажу товарiв та послуг, тобто ринок є засобом забезпечення цього процесу стосовно законiв товарного виробництва. Отже, ринок є результатом iсторичного розвитку суспiльства, мiрилом функцiонування економiки i як економiчна категорiя виражає вiдносини мiж товаровиробником i покупцем iз приводу купiвлi-продажу товарiв або послуг; iнакше кажучи, ринок - це iнститут або механiзм, що зводить разом покупцiв (представникiв попиту) i продавцiв (постачальникiв) окремих товарiв i послуг. Ринок - це механiзм координацi рiзноманiтно господарсько дiяльностi самостiйних економiчних суб'єктiв через систему цiн i конкуренцi. Вiн забезпечує зв'язок мiж виробниками i споживачами на взаємовигiдних умовах, рiвновагу попиту i пропозицi, пропорцiйнiсть вiдтворювального процесу, його цiлiснiсть. Ринок - це також широке соцiально-економiчне поняття, що охоплює всi сфери економiчно, суспiльно i полiтично дiяльностi суспiльства. Тому ринок передбачає свободу господарювання для всiх економiчних суб'єктiв, хнього об'єднання, спiвробiтництва i конкуренцi, а у випадку банкрутства - припинення х дiяльностi. В економiцi будь-яко держави ринок вiдiграє одну з першорядних ролей, тому що механiзм ринково конкуренцi сприяє рацiональному розподiлу ресурсiв i прогресу виробництва. Основними умовами функцiонування i розвитку ринку є: 1) повна свобода господарсько, пiдприємницько дiяльностi суб'єктiв ринкових вiдносин. Для цього мають iснувати рiзноманiтнi власники: iндивiдуальнi, приватнi, кооперативнi, акцiонернi, державнi, змiшанi; 2) вiльнi ринковi цiни, якi встановлюються у процесi економiчно конкуренцi. Цiни на ринку формуються пiд впливом спiввiдношення попиту та пропозицi. За допомогою вiльних цiн в умовах здорово конкуренцi здiйснюється еквiвалентний обмiн товарiв, вiдтворюється рiвновага в економiцi;  3) здорова конкуренцiя мiж рiзними суб'єктами господарсько дiяльностi, яка надає усiм м можливiсть вiльного вибору контрагентiв - покупцiв, постачальникiв. Вона має становити необмежену кiлькiсть продавцiв i покупцiв (конкурентiв); 4) вiльний доступ до реально iнформацi про ринок i Його суб'єктiв (правово, нормативно-довiдково, науково-технологiчно, комерцiйно, маркетингово). Якщо iнформацi бракує, то товаровиробник не може приймати рацiонально обґрунтованих рiшень, а вiдтак, перемагати в конкурентнiй боротьбi. 5) державне регулювання ринку - розробка i реалiзацiя державних програм, здiйснення ефективно фiнансово-кредитно, iнвестицiйно, податково, валютно полiтики, яка стимулює пiдприємницьку дiяльнiсть; 6) розвинуте антимонопольне законодавство, проведення ефективно антимонопольно полiтики; 7) наявнiсть розвинуто ринково iнфраструктури, яка забезпечує ефективне функцiонування ринку; 8) поступова iнтеграцiя нацiонально економiки у свiтове господарство, орiєнтацiя  на мiжнародний подiл працi; 9) забезпечення соцiального захисту населення. Для цього потрiбно чiтко визначити масштаби негативних соцiально-економiчних процесiв: iнфляцiя, безробiття, зростання цiн, зниження доходiв населення, х вплив на рiзнi соцiальнi верстви та основнi засоби послаблення або повного усунення негативного впливу ринкових вiдносин. 10) достатня мiсткiсть ринку, вiльний обмiн товарами i послугами, розвинута кредитно-грошова система.     Подiбнi сприятливi умови для формування ринку, розвитку ринкових вiдносин можуть створити суспiльство i держава.

19.	Види конкуренцi та х характеристика.
Однiєю з рушiйних сил розвитку економiчно системи є конкуренцiя. Конкуренцiя (лат. concurrentia - змагання, суперництво) - боротьба мiж товаровиробниками за найвигiднiшi умови виробництва i збуту товарiв та послуг, за привласнення найбiльших прибуткiв.  Сутнiсть конкуренцi глибше розкривається у дi вiдповiдного закону. Закон конкуренцi - об'єктивний економiчний закон, що виражає внутрiшньо необхiднi, сталi й суттєвi зв'язки мiж вiдособленими товаровиробниками (у х суперництвi й боротьбi за найвищу результативнiсть виробництва), з одного боку, i споживачами х продукцi - з iншого, внаслiдок чого пiдприємцi змушенi знижувати витрати виробництва, полiпшувати якiсть товарiв i послуг тощо.  Види конкуренцi. Вiльна конкуренцiя - конкуренцiя, для яко характернi велика кiлькiсть конкурентiв-виробникiв i конкурентiв-покупцiв, вiльний доступ товаровиробникiв до будь-якого виду дiяльностi. Вiльна конкуренцiя зумовила розвиток концентрацi та централiзацi виробництва i капiталу й на певному етапi (остання третина XIX ст.) призвела до виникнення монополiй.  Внутрiгалузева конкуренцiя - боротьба мiж товаровиробниками, якi дiють в однiй галузi народного господарства та виробляють аналогiчнi товари, що задовольняють одну й ту ж саму потребу, але мають вiдмiнностi у цiнi, якостi, дизайнi. Внутрiгалузева конкуренцiя сприяє зниженню витрат виробництва, впровадженню досягнень науки i технiки, стимулює процес концентрацi виробництва i капiталу. Натепер ця конкуренцiя стала переважно конкуренцiєю на окремих вузькоспецiалiзованих ринках конкретних видiв товарiв (наприклад, на ринку мiнiкомп'ютерiв, телевiзорiв, легкових автомобiлiв тощо). Мiжгалузева конкуренцiя - конкуренцiя мiж товаровиробниками, якi дiють у рiзних галузях народного господарства та задовольняють рiзнi споживчi та виробничi потреби.  Внаслiдок мiжгалузево конкуренцi єдина ринкова або суспiльна вартiсть перетворюється на цiну виробництва, навколо яко коливаються ринковi цiни. На сучасному етапi переважна частка мiжгалузевого переливання капiталу вiдбувається в межах багатогалузевих концернiв i конгломератiв. З виникненням монополiй вiльна конкуренцiя перетворюється на монополiстичну, або недосконалу. Недосконала конкуренцiя - конкуренцiя мiж великими компанiями (всерединi монополiзованого сектору мiж членами групових монополiй) i малими та середнiми фiрмами. На сучасному етапi така конкуренцiя ведеться насамперед мiж гiгантськими об'єднаннями, всерединi них, а також мiж пiдприємствами немонополiстичного сектору економiки та рiзних форм власностi. Особливiстю недосконало конкуренцi є й те, що вона все бiльше перемiщується зi сфери обiгу у сферу безпосереднього виробництва, з галузевого на мiжгалузевий рiвень. Це означає, що недосконала конкуренцiя базується на впровадженнi нових досягнень науки i технiки у виробництво i спрямована на полiпшення якостi продукцi. Тому розрiзняють цiновий та нецiновий види конкуренцi. Нечесна конкуренцiя - рiзновид недосконало конкуренцi, що ведеться переважно неекономiчними методами (пiдкуп чиновникiв, промисловий шпiонаж, укладення таємних угод про єдину полiтику цiн i навiть диверсi проти конкурента). Цiнова конкуренцiя - боротьба мiж товаровиробниками за споживача через зменшення витрат виробництва, зниження цiн на товари i послуги без iстотно змiни х якостi й асортименту. Пiдприємцi при цьому нерiдко манiпулюють цiнами (встановлюють заниженi, поки товар завоює ринок збуту, а вiдтак значно пiдвищують х), вдаються до цiнових поступок, сезонного розпродажу тощо. Важливою особливiстю цiново монополiстично конкуренцi є цiнова дискримiнацiя (наприклад, диктат транспортних компанiй при перевезеннi сiльськогосподарсько продукцi, що швидко псується), за яко один i той же товар або послугу продають рiзним групам покупцiв за неоднаковими цiнами. Нецiнова конкуренцiя - боротьба мiж товаровиробниками за споживача через впровадження досягнень науково-технiчного прогресу у виробництво, що зумовлює полiпшення якостi продукцi,  ассортименту, реклами, дизайну. Найбiльш поширена в сучасному свiтi. Нецiновiй конкуренцi властива певна стабiльнiсть цiн (оскiльки вiдбувається х узгодження мiж кiлькома могутнiми компанiями, так зване лiдерство в цiнах). Нецiнова конкуренцiя повнiше вiдображає iнтереси споживачiв.    Залежно вiд форми i видiв конкуренцi формуються вiдповiднi види цiн.

20.	 Iнструменти ринку. Фунцi ринку.
Ринок - це  головний регулюючий механiзм у системi суспiльного вiдтворення, що функцiонує на основi товарного виробництва.
Функцi ринку: ►Регулююча: ринок, як регулятор виробництва, через механiзм ринкових законiв встановлює необхiднi пропорцi вiдтворення; завдяки цiнам ринок стимулює впровадження досягнень науки та технiки у виробництво - це спричиняє розширення асортименту товарiв та послуг; ►Формування i пiдтримка певних загальногосподарських пропозицiй. Це пов'язано з тим, що в умовах вiльного ринку виробник виготовляє продукцiю, керуючись своми суб'єктивними уявленнями про загальну потребу в цiй продукцi чи послугах. ► Ринок визначає цiну товару. ► Стимулююча - ,   суть полягає в тому, що дiя взаємовпливу закону попиту i закону пропозицi веде до того, що цiна товару формується як ринкова, i той виробник, який має меншi витрати на виробництво свого товару, отримує додатковий прибуток. Ринок спонукає виробникiв товарiв до зниження витрат, пiдвищення якостi та споживчих властивостей товарiв; ► Розподiльча - доходи споживачiв i виробникiв у ринковiй економiцi диференцiюються через цiни, зумовлюючи соцiальне розшарування суспiльства за доходами. ► Алокацiйна - ринок забезпечує виробництво оптимально кiлькостi товарiв i послуг за допомогою найефективнiшо комбiнацi ресурсiв. ► Iнтеграцiйна - ринок об'єднує суб'єктiв економiчно системи в одне, сприяючи формуванню єдиного економiчного простору як у межах окремо держави, так i в межах свiтово економiки. ► Iнформацiйна: саме ринок дає об'єктивну iнформацiю про те, якi товари мають попит; кожна фiрма може регулювати власне виробництво. ► Посередницька  - мiж виробником та споживачем. ► Сануюча (оздоровча): ринок очищає суспiльне виробництво вiд економiчно слабих та не життєздатних господарських одиниць. Пiд iнструментом ринку ми розумiємо механiзм за допомогою якого реалiзуються певнi економiчнi явища, дi або системи. Конкуренцiя є одним з основних iнструментiв ринку.  Реклама - є  iнструментом ринку, в  основi - iнформацiя й переконання. Також за окремими видами ринкiв розрiзняють окремi види iнструменти, якi х обслуговують. Iнструменти ринку цiнних паперiв - рiзноманiтнi цiннi папери, що обертаються на ньому ринку (склад цiнних паперiв за х видами, особливостями емiсi та обiгу затверджується вiдповiдними нормативно-правовими актами). Iнструменти валютного ринку - до них вiдносять iноземну валюту, розрахунковi валютi документи, а також окремi види цiнних паперiв, якi обслуговують цей ринок. Iнструменти страхового ринку - страховi послуги, якi пропонуються на продаж (страховi продукти), а також розрахунковi документи та окремi види цiнних паперiв, якi обслуговують цей ринок.  Iнструменти ринку цiнних паперiв - рiзноманiтнi цiннi папери, що обертаються на цьому ринку (склад цiнних паперiв за х видами, особливостями емiсi та обiгу затверджується вiдповiдними нормативно-правовими актами).  До iнструментiв ринку нерухомостi вiдносять цiннi папери та документи, що засвiдчують право власностi на той чи iнший вид нерухомостi.  Ринок золота (срiбла, платини) та дорогоцiнного камiння - до них належать вказанi види цiнних металiв та каменiв, якi купуються з метою формування фiнансових резервiв i тезаврацi, а також розрахунковi документи i цiннi папери, що обслуговують цей ринок.  Дiйовим iнстру?ментом ринку робочо сили є бiржi працi.

21.	 Форми прояву недосконало конкуренцi.    + ДИВ. ПИТ. ? 50.
Недосконала конкуренцiя - конкуренцiя мiж великими компанiями (всерединi монополiзованого сектору мiж членами групових монополiй) i малими та середнiми фiрмами. Даний тип конкуренцi представляє спосiб конкуренцi фiрм, що мають рiзнi розмiри i витрати, вiдмiннi характеристики продукту i рiзнi цiлi, а також застосовують рiзнi конкурентнi стратегi. Економiчний змiст цiє тит конкуренцi полягає в тому, що ринкове взаємодiя фiрм являє собою постiйно модифiкується процес протидi пануванню на ринку окремих фiрм. А його вiдмiнною особливiстю є використання переважно нецiнових факторiв конкуренцi. Найбiльш поширенi форми недосконало конкуренцi - це 
Монополiя - це наявнiсть одного продавця кожного специфiчного товару.Монополiстична конкуренцiя, що представляє суперництво мiж фiрмами, ринкова влада яких обумовлена унiкальними особливостями х товару.  вiдносно велика кiлькiсть продавцiв на певному ринку. Виробники мають невеликi за своми розмiрами пiдприємства. Вони ще не можуть значно впливати на обсяг виробництва i не мають змоги контролювати цiни. Вони також не можуть забезпечити зговори щодо цiн; Важливу роль у диференцiацi товару починає вiдiгравати наявнiсть торговельно марки, фiрмового знака та захист патентом; вiдносно легкий вступ до необхiдно галузi виробництва та безболiсний вихiд з не як для виробника, так i для споживача. Монопсонiя - ситуацiя, протилежна чистiй монополi (один покупець - багато продавцiв). Олiгополiстична конкуренцiя, що представляє суперництво мiж фiрмами, ринкова влада яких обумовлена х ринковою часткою. Наявнiсть кiлькох великих фiрм, якi домiнують на ринку конкретного товару внаслiдок велико концентрацi продукцi, яку вони виробляють та доставляють на ринок. Це означає, що кiлька великих фiрм мають у загальному обсязi продажу велику частку (70-90%). Причиною такого явища є намагання використовувати переваги великомасштабного виробництва. Для того щоб контролювати цiни, запобiгти появам нових конкурентiв, фiрми йдуть на зговiр у галузi полiтики цiн типу картельних угод, джентльменських погоджень, лiдерства цiн; входження на цей ринок має значнi перепони внаслiдок ефекту масштабу, великих витрат на рекламу, володiння патентами, контролю за джерелами сировини та iн.  Якщо на ринку утвердилася ситуацiя, за яко багато покупцiв та кiлька продавцiв, то цей ринок має назву "олiгопсонi".

22.	 Сутнiсть конкуренцi,  значення, характернi риси.
Конкуренцiя - категорiя товарно-ринково економiки. Конкуренцiя (лат. concurrentia - змагання, суперництво) - боротьба мiж товаровиробниками за найвигiднiшi умови виробництва i збуту товарiв та послуг, за привласнення найбiльших прибуткiв.  Сутнiсть конкуренцi глибше розкривається у дi вiдповiдного закону. Закон конкуренцi - об'єктивний економiчний закон, що виражає внутрiшньо необхiднi, сталi й суттєвi зв'язки мiж вiдособленими товаровиробниками (у х суперництвi й боротьбi за найвищу результативнiсть виробництва), з одного боку, i споживачами х продукцi - з iншого, внаслiдок чого пiдприємцi змушенi знижувати витрати виробництва, полiпшувати якiсть товарiв i послуг тощо. Значення конкуренцi проявляється в рядi функцiй, якi вона виконує. 1) конкуренцiя є єдино можливим засобом досягнення збалансованостi мiж попитом i пропозицiєю, а в кiнцевому пiдсумку - мiж суспiльними потребами i виробництвом. 2)  конкуренцiя виконує функцiю спiлкування i погодження iнтересiв виробникiв. Тим самим через ринковий механiзм пiдпорядковує iндивiдуальнi прагнення суб'єктiв господарювання суспiльним iнтересам. 3)  конкуренцi - змушує товаровиробникiв знижувати iндивiдуальнi виробничi витрати.  4)  конкуренцiя   - це стимулювання пiдвищення якостi продукцi та послуг, спонукає виробникiв запроваджувати у виробництво новi види продукцi, а також виробляти один i той самий продукт в рiзних модифiкацiях. 5)  конкуренцiя - формує ринкову цiну. Це така цiна, яка врiвноважує в собi не тiльки попит i пропозицiю, але й цiни попиту i пропозицi. За допомогою ринково цiни конкуренцiя забезпечує збалансоване спiввiдношення мiж суспiльними потребами i суспiльним виробництвом.
Отже, значення конкуренцi, в тому, що вона  забезпечує зростання економiчно ефективностi виробництва, пiдвищення його технiчного рiвня, удосконалення якостi та структури суспiльного продукту.  Конкуренцiя має як негативнi, так i позитивнi риси. Негативнi риси конкуренцi. Дрiбнi виробники витiсняються капiталом, першi розорюються, iншi збагачуються, посилюється со?цiальне, майнове розшарування населення, загострюється безробiття. Позитивнi риси конкуренцi. Вона є рушiйною силою ринково економiки. В умовах конкуренцi перемагає той, хто створює високо?якiсну продукцiю при найменших витратах виробництва завдяки використанню науково-технiчних досягнень, передовiй органiзацi працi. Конкуренцiя приносить користь суспiльству: стимулює економiю матерiальних, трудових i фiнансових ресурсiв, спонукає по?стiйно поновлювати асортимент продукцi, що випускається, пиль?но стежити за науково-технiчним прогресом.
Найважливiшi риси, за якими видiляють рiзнi моделi конкуренцi, є: кiлькiсть фiрм-продавцiв на ринку; тип продукту, що пропонується для продажу; можливостi контролю за цiнами з боку продавцiв; умови вступу в галузь додаткових виробникiв та ви?ходу з не; метод конкуренцi, який переважає на цьому ринку.
+ Досконала Конкур ДИВ. ПИТ. ? 24, Недосконала Конкур. ДИВ. ПИТ. ? 50, 21.

23.	 Закон попиту. Функцi попиту.
Розглядаючи еластичнiсть попиту залежно вiд рiвня цiн, захiднi економiсти сформулювали закон попиту. Закон попиту - за незмiнюваностi всiх iнших параметрiв зниження цiни зумовлює вiдповiдне зростання величини попиту, i навпаки. Закон попиту твердить, що мiж цiною i обсягом попиту iснує обернений зв"язок: обсяг попиту скорочується зi зростанням цiни i зростає зi зниженням цiни. Про дiю цього закону свiдчить те, що низькi цiни спонукають споживачiв купувати товари, практика розпродажу товарiв за зниженими цiнами. Оскiльки споживання пiдпорядковане принципу знижувально гранично корисностi (покупець товару отримує менше задоволення або корисностi вiд кожно наступно одиницi продукцi), споживачi купують додатковi одиницi продукту лише за умови, що його цiна знижується.  Водночас закон попиту не дiє за умовах ажiотажного попиту (тобто значного додаткового попиту понад нормальний, зумовленого очiкуванням значного пiдвищення цiни товару або у разi його зникнення з обiгу), для рiдкiсних, дорогих i невiдтворюваних товарiв (картини, антикварiат тощо), а також iз "переключенням" попиту споживачiв на якiснiшi й дорожчi товари (масова закупiвля масла замiсть маргарину). Функцiя попиту - це залежнiсть обсягу реалiзацi продукцi або попиту, вiд цiни одиницi продукцi, вiд величини вiдповiдних зазначених факторiв величин. У вiдповiдностi iз вище наведеним законом попиту обсяг реалiзацi продукцi (попит) перебуває в оберненiй залежностi вiд цiни на продукцiю. Кожне рiшення щодо змiни цiн на продукцiю або збiльшення (зменшення) обсягiв реалiзацi продукцi має бути вiдповiдним чином проаналiзовано, мають бути чiтко визначеннi його наслiдки для ефективностi дiяльностi пiдприємства. Функцiя попиту, узята в такому узагальненому виглядi, дозволяє описати залежнiсть мiж вказаними змiнними навiть у тому випадку, коли точне кiлькiсне спiввiдношення мiж ними невiдомо. Примiром, знаючи, що при пiдвищеннi цiни на хлiб з 2500 до 3000 об'єм попиту на нього зменшується, ми можемо не знати, на скiльки саме вiн зменшиться, але ми можемо виразити залежнiсть мiж ними в загальнiй функцiональнiй формi. При всьому рiзноманiттi обумовлених таким чином конкретних функцiй попиту х об'єднує одна загальна властивiсть: зi зростанням цiни (при iнших рiвних умовах) - кiлькiсть товара, що здатний купити  споживач скорочується (закон попиту).   З урахуванням усiх факторiв, функцiя попиту набуває такого вигляду:  ,  де Р - цiна продукцi; I - дохiд споживача; Z - смаки; W - цiновi очiкування; Psub - цiни на товари-замiнники; Pcom - цiни на комплементарнi товари; N - кiлькiсть споживачiв; B - iншi.

24.	 Модель досконало конкуренцi.
Абстрактна модель досконало конкуренцi є iдеальною моделлю ринку, яка має вагоме аналiтичне i практичне значення. Досконала конкуренцiя не описує якi-небуть реально iснуючi ринки, а представляє iдеальний тип ринково структури. Для сучасно економiки характерна "недосконала конкуренцiя".  Досконала конкуренцiя - це ринок з найвищим рiвнем конкуренцi. Найважливiшими ознаками, за якими видiляють рiзнi моделi конкуренцi, є: кiлькiсть фiрм-продавцiв на ринку; тип продукту, що пропонується для продажу; можливостi контролю за цiнами з боку продавцiв; умови вступу в галузь додаткових виробникiв та ви?ходу з не; метод конкуренцi, який переважає на цьому ринку. Досконала конкуренцiя досягається за наявностi тако величезно кiлькостi незалежних виробникiв, постачальникiв i продавцiв, що жоден iз них не може помiтно вплинути на ринкову цiну через змiну кiлькостi вироблено продукцi. Можливiсть укладання таємних змов на такому ринку невелика, точна iнформацiя про товари та хнi властивостi є легкодоступною. Продукт рiзних виробникiв однорiдний, стандартизований або настiльки подiбний, що важко вiдрiзнити продукт одного виробника вiд iншого, таким чином споживачевi байдуже який товар купувати, так як вiдсутня основа для нецiново конкуренцi на основi розбiжностей в якостi продукцi, рекламi або стимулюваннi збуту. Виробник сильно обмежений у використаннi цiнових методiв конкуренцi (цi методи практично вiдсутнi).  Контроль за цiнами вiдсутнiй,  цiни визначає сам ринок, кожна фiрма виробляє настiльки невелику частину вiд загального об"єму продукцi, що збiльшення чи зменшення випуску не буде давати вiдчутного впливу на загальну пропозицiю, або, вiдповiдно, цiну продукту. Вiдсутня нецiнова конкуренцiя. Нарештi, фiрми можуть дуже легко без перешкод входити у цей ринок або залишати його, зокрема, не iснує нiяких серйозних перешкод: законодавчих, технологiчних, фiнансових i iнших, якi могли б помiшати виникненню нових фiрм i збуту хньо продукцi на конкурентних ринках. Висока мобiльнiсть ресурсiв - кожна ресурсна одиниця може входити в ринок
чи виходити з нього, переключаючись з одного способу використання на iнший i робити це достатньо швидко:  - трудовi ресурси можуть перемiщуватися з регiону в регiон, з одного виду дiяльностi в iнший; - сировиннi джерела не є монополiзованi. Рацiональна поведiнка ринкових об"єктiв - це означає, що виробники i споживачi у свой поведiнцi керуються iнтересами максимально вигоди. Сiльське господарство, - найближче характеризує модель досконало конкуренцi.  Така модель має сво недолiки: доходи мiж учасниками виробничого процесу розподiляютьс дуже нерiвномiрно; за умов конкуренцi кожен виробник намагається мiнiмiзувати витрати (наприклад перестають дбати про довкiлля); за умов досконало конкуренцi не можна забезпечити виробництво благ громадського вжитку, наприклад мостiв, маякiв, дамб тощо, а також нацiональну оборону; ця модель не сприяє вдосконаленню наявних продуктiв i створенню нових.

25.	 Нецiновi детермiнанти попиту.       
    Малюнок - Змiни величини попиту пiд впливом нецiнових чинникiв
Нецiновi детермiнанти являють собою основнi мотиви споживчого попиту. Вони спричиняють змiни у попитi.  До нецiнових детермiнантiв попиту належать:  смаки (уподобання) покупцiв; кiлькiсть покупцiв; доходи покупцiв; цiни на спорiдненi товари; сподiвання та очiкування покупцiв.
Смаки i уподобання споживачiв визначаються звичаями, рекламою, модою, освiтою i здатнi змiнювати попит в обох напрямках за незмiнно цiни та iнших рiвних умов. Доходи споживачiв чинять неоднозначний вплив па попит. Здебiльшого збiльшення доходу веде до збiльшення попиту (змiщення криво вгору). Хоча, iз зростанням доходу споживання деяких товарiв може скорочуватися, коли споживач замiняє х дорожчими i якiснiшими (змiщення криво вниз лiворуч). Вiдповiдно до динамiки попиту в залежностi вiд динамiки доходiв розрiзняють:  нормальнi товари - це товари, попит на якi зростає зi зростанням доходiв споживачiв, крива попиту змiщується праворуч. Абсолютна бiльшiсть товарiв є нормальними;   нижчi товари - це товари, попит на якi скорочується зi зростанням доходу, а крива попиту змiщується лiворуч. До таких товарiв можна вiднести немодне вбрання, висококалорiйнi, з низьким вмiстом вiтамiнiв продукти, а також товари низько якостi.  Цiни спорiднених товарiв чинять взаємний вплив щодо попиту залежно вiд виду цих товарiв. Розрiзняють такi види сполучених товарiв:  - товари-субститути або взаємозамiннi товари - це пари товарiв, для яких зростання цiни одного викликає зростання попиту на iнший товар, i навпаки. Наприклад, м"ясо i риба: з пiдвищенням цiни м"яса попит на рибу зросте незалежно вiд  цiни, що графiчно вiдповiдатиме змiщенню криво попиту на рибу праворуч;  - товари комплементи або взаємодоповнюючi товари - це пари товарiв, для яких зростання цiни одного призводить до зменшення попиту на iнший товар, i навпаки. Цi товари споживаються одночасно, наприклад, бензин i шини або iншi запаснi частини до автомобiля. З пiдвищенням цiни бензину попит на шини скоротиться, оскiльки власники автомобiлiв будуть здити менше. Графiчно скороченню попиту на шини внаслiдок пiдвищення цiни бензину вiдповiдає змiщення криво попиту лiворуч. - незалежнi товари, це пари товарiв, для яких зростання цiни одного нiяк не вiдбивається на попиту на iнший, наприклад маргарин-фотоапарати. Кiлькiсть споживачiв на ринку - зi збiльшенням числа покупцiв попит зростає - крива попиту змiщується праворуч, зi зменшенням - лiворуч за iнших рiвних умов.  Очiкування споживачiв. Очiкування змiни цiн є фактором попиту, який набуває особливо актуальностi в умовах iнфляцi. Очiкування пiдвищення цiн у майбутньому спричиняють зростання попиту у поточному перiодi за iнших рiвних умов, крива попиту змiщується праворуч, i навпаки - за умови очiкування майбутнього зниження цiн. Аналогiчною є реакцiя споживачiв в очiкуваннi пiдвищення або зниження доходу.  З врахуванням нецiнових детермiнант попиту функцiя попиту може бути представлена формулою: QD = f(P, ND) , де ND - нецiновi детермiнанти попиту.


26.	 Основи теорi попиту i пропозицi.
Теорiя попиту i пропозицi, розроблена Г. Маклеодом (Шотландiя) i Дж. Стюартом (Англiя), є спробою пов'язати теорiю трудово вартостi з реальною дiйснiстю, з цiною i грошима, з ринковими вiдносинами. Згiдно з цiєю теорiєю вартiсть товару реально може виявитися лише в цiнi, тобто в грошовому виразi. Цiна ж, у свою чергу, визначається спiввiдношенням попиту i пропозицi. Тому вартiсть товару визначається в певнiй сумi грошей, яка в кожен обумовлений момент конкретна залежно вiд спiввiдношення попиту i пропозицi на цей товар. Саме це положення теорi сприяло подальшiй розробцi загально проблеми вартостi.
Теорiя попиту та пропозицi була однiєю з 3-х теорiй, що лягли в основу теорi цiни  (концепцi цiноутворення) Маршалла. 
Концепцiя цiноутворення (попит та пропозицiя) А. Маршалла: функцiя попиту на товар залежить вiд гранично корисностi, а цiна попиту, по Маршаллу, не що iнше, як грошова оцiнка бажання. Далi автор формулює закон попиту, вiдповiдно до якого попит на товар зростає при зниженнi цiни i пiдвищується при перевищеннi цiни. А. Маршалл увiв поняття "еластичнiсть попиту" - функцiональна залежнiсть попиту вiд змiни цiни. Попит на товар еластичний, якщо вiн змiнюється в бiльшою мiрою, нiж цiна товару. Пiсля цього А. Маршалл дослiджує цiну пропозицi як мiнiмальну цiну, по якiй продавець згодний продати дану кiлькiсть товару по данiй цiнi. Цiна пропозицi визначається винятково витратами. Пiд останнiми розумiється подолання небажання пiддатися незручностям через вагу працi i жертви капiталу. Далi А. Маршалл представляє в графiчнiй формi функцiональну залежнiсть цiни вiд попиту та пропозицi. Цiна рiвноваги встановлюється на перетинаннi кривих попиту та пропозицi.
???????
Попит (QD) - це спiввiдношення мiж двома змiнними - цiною i кiлькiстю блага, яке споживачi хочуть i можуть купити за цiєю цiною. Попит - це перелiк цiн i кiлькостей. Основна властивiсть попиту полягає у тому, що при незмiнностi iнших параметрiв, зниження цiни веде до вiдповiдного зростання величини попиту. I, навпаки, пiдвищення цiни веде до вiдповiдного зменшення величини попиту (закон попиту). 
Обсяг (величина) попиту - конкретна кiлькiсть блага, яку споживач хоче купити за конкретною цiною. Величина попиту змiнюється iз цiною, але змiна попиту вплине як на цiну, так i на величину попиту. Iснує негативний, чи зворотнiй зв'язок мiж цiною i величиною попиту, яка називається законом попиту .
Нецiновi чинники, якi впливають на попит: 
1) дохiд; 2) цiни на спряженi товари; 3) смаки i уподобання; 4) кiлькiсть споживачiв на ринку; 5) очiкування споживачiв; 6) пора року; 7) нацiональнi традицi.
Пропозицiя - це бажання i здатнiсть виробникiв або продавцiв блага продавати певнi кiлькостi блага за певною цiною. Мiнiмальну цiну блага, при якiй ще є бажаючi його продати, називають цiною пропозицi, а кiлькiсть блага, запропоновану до продажу за даною цiною, - величиною пропозицi. Закон пропозицi: мiж цiною i величиною пропозицi завжди iснує прямий зв'язок, тобто вони разом зростають або разом спадають.

27.	 Закон пропозицi. Функцi пропозицi.
Обсяг (величина) пропозицi (QS) становить певна кiлькiсть товару, який фiрма реалiзує за певною цiною. Iснує прямий (позитивний) зв'язок мiж цiною i кiлькiстю запропонованого продукту. З пiдвищенням цiн вiдповiдно зростає i величина пропозицi; зi зниженням цiн скорочується i величина пропозицi. Цей специфiчний зв'язок називається законом пропозицi. Цей закон показує, що виробники хочуть виготовити i запропонувати для продажу бiльшу кiлькiсть свого продукту за високою цiною, нiж вони хотiли б це робити за низькою цiною. Залежнiсть мiж цiною i пропозицiєю можна зобразити у виглядi графiка. Де ось Р - цiна, а  ось Q - величина пропозицi. 
  Термiн "пропозицiя" означає бажання i здатнiсть продавцiв надати товари для реалiзацi на ринку. Функцiєю пропозицi називають залежнiсть обсягу пропозицi вiд чинникiв, що його визначають: вiд цiни даного товару Р i цiн iнших товарiв, вiд характеру технологi, податкiв, дотацiй, природних умов, очiкувань продавцiв. Загальний вигляд функцi пропозицi такий: Qs = ƒ (P,PA, Pв, ... С, Т, N, Е),   де Qs - величина пропозицi даного товару за одиницю часу; Р, РA, РB - цiни даного та iнших товарiв; С - витрати виробництва, що об"єднують у собi: а)вплив змiни цiн ресурсiв, б) вплив змiни технологi виробництва; Т - податки й дотацi;  N - природнi умови; Е - очiкування продавцiв.  Якщо всi фактори, що визначають обсяг пропозицi, крiм цiни товару (Р), прийняти як незмiннi, то вiд функцi пропозицi можна перейти до функцi пропозицi вiд цiни, яка характеризує залежнiсть обсягу пропозицi даного товару тiльки вiд його цiни. Функцiя пропозицi вiд цiни може бути подана трьома способами: 1) табличним; 2) аналiтичним; 3) графiчним. Графiчне зображення цiє функцi називається кривою пропозицi. Змiна обсягу пропозицi - це змiна кiлькостi товару, що пропонується для продажу. Змiна пропозицi означає змiщення всiє криво пропозицi у вiдповiдь на дiю нецiнових чинникiв.

28.	 Нецiновi детермiнанти пропозицi.
До нецiнових детермiнантiв пропозицi належать: цiни на ресури; технологiя виробництва; податки та дотацi; цiни на iншi товари, та х змiни; очiкування продавцiв щодо змiн цiн у майбутньому; кiлькiсть продавцiв на ринку, на певнi групи товарiв - пора року.     Малюнок - змiни пропозицi пiд впливом нецiнових чинникiв, Де ось Р - цiна, а  ось Q - величина пропозицi    
  Зсув криво S0до S1означає збiльшення пропозицi: виробники при цьому поставляють бiльшу кiлькiсть продукту по кожнiй iз можливих цiн. Зсув лiворуч, вiд S0до S2, вказує на скорочення пропозицi: виробники пропонують меншу кiлькiсть продукту по кожнiй iз можливих цiн. 1 . Цiни на ресурси . Крива пропозицi фiрми грунтується на витратах виробництва, значну частину яких становить вартiсть ресурсiв. Тому зниження цiн на ресурси знижує витрати виробництва i збiльшує пропозицiю, тобто крива пропозицi перемiститься праворуч (i навпаки - пiдвищення цiн на ресурси змiстить криву лiворуч). 2. Технологiя виробництва . Удосконалення технологiй дозволяє зменшити витрати виробництва на одиницю продукцi, що =  зменшення загальних витрат i збiльшення пропозицi. 3. Податки i дотацi . Пiдприємства розглядають бiльшiсть податкiв як витрати виробництва. Тому пiдвищення податкiв збiльшить витрати пiдприємства i зменшить пропозицiю. Навпаки, дотацi (держава субсидiює виробництво якогось товару) дозволяють скоротити витрати i збiльшити пропозицiю. 4. Цiни на iншi товари . Зниження цiни на один товар може спонукати виробникiв збiльшити випуск i пропозицiю iншого (замiнника) товару по кожнiй з можливих цiн. I навпаки, пiдвищення цiни на один продукт, призведе до зниження пропозицi товару-замiнника. 5. Очiкування змiни цiн . Якщо очiкується пiдвищення цiн, то виробники можуть затримати випуск на ринок своє продукцi i тим самим скоротити поточну пропозицiю. Але, у багатьох галузях обробно промисловостi очiкування пiдвищення цiн здатне спонукати фiрми збiльшити виробничi потужностi i тим самим викликати збiльшення пропозицi. 6. Кiлькiсть продавцiв на ринку . При даному обсязi виробництва кожно фiрми, чим бiльша кiлькiсть продавцiв продукцi, тим бiльша ринкова пропозицiя. При вступi в галузь бiльшо кiлькостi фiрм крива пропозицi стане змiщуватися праворуч. Якщо в галузi мала кiлькiсть фiрм, то вiдповiдно ринкова пропозицiя є малою. Це означає -якщо фiрма виходить з галузi крива пропозицi змiщується лiворуч. Математична залежнiсть величини пропозицi вiд цiни виражається лiнiйно функцiєю пропозицi:   Qs = f(P);QS = a + b∙P, де а i b - додатковi параметри.

29.	 Динамiка попиту i пропозицi та х оцiнка.
Попит i пропозицiя є невiд'ємними категорiями ринково органiзацi господарювання, що виражають об'єктивнi економiчнi вiдносини товарного виробництва. Попит визначає сукупну суспiльну чи ринкову потребу в това-рах (послугах), яка зумовлена платоспроможнiстю i виражена в грошовiй формi. Попит - це сума грошей, яку покупцi мають намiр заплатити за необхiднi товари та послуги. Попит завжди конкретно визначений, має властивiсть динамiчно змiнюватись пiд впливом ряду факторiв. На динамiку попиту впливають дiйснi суспiльнi потреби та платоспроможнiсть покупцiв, тобто забезпеченiсть в товарах i послуга грошовими доходами. Пропозицiя - це сукупнiсть товарiв, якi представленi на ринку. АБО Пропозицiя - сукупнiсть товарiв з певними цiнами, якi ладнi продати виробники. Ї розмiр визначається кiлькiстю товарiв, що пропонуються для продажу в певний перiод за iснуючими цiнами. Пропозицiя - це кiлькiсть товарiв, якi продавець вважає для себе вигiдним (може i хоче) запропонувати ринку при визначеному рiвнi цiн на них. З пiдвищенням цiн зростає обсяг пропозицi, i навпаки, зниження цiн призводить до скорочення пропозицi. Такий зв'язок називають законом пропозицi. Пропозицiя представлена на ринку вiдповiдними суб'єктами - продавцями.
Кон'юнктура - спiввiдношення попиту i пропозицi на певнi види товарiв або всю товарну масу на певному ринку. Кон'юнктура змiнюється вiд дiяння рiзних факторiв: обсягу виробництва, розмiру товарних запасiв, динамiки цiн i грошових доходiв, органiзацi реклами i торгiвлi тощо. Рiвновага - повний або частковий збiг попиту i пропозицi. Мiж цими параметрами ринку iснує тiсний взаємозв'язок, для характеристики якого використовують такi поняття, як "еластичнiсть попиту", "еластичнiсть пропозицi", "цiна рiвноваги". Крiм того, взаємозв'язок мiж попитом, пропозицiєю i цiною виявляється у законах попиту i пропозицi.
Закон попиту фiксує залежнiсть попиту вiд цiни. Чим вища цiна, тим менше купують товарiв i навпаки.  Закон попиту вiдображає лише одну сторону спiввiдношення динамiки попиту i пропозицi. Другу сторону цього спiввiдношення вiдображає закон пропозицi.  Закон пропозицi стверджує, що мiж цiною i обсягом пропозицi iснує пряма залежнiсть, тобто чим вищою є цiна, тим бiльшу кiлькiсть товару будуть виробляти i пропонувати до продажу виробники. Динамiка попиту i пропозицi залежить вiд низки нецiнових чинникiв. Наприклад, на попит -  впливають кiлькiсть покупцiв, змiна доходiв, змiна смакiв та переваг, очiкування споживачiв та iн.; на пропозицiю - впливають кiлькiсть продавцiв, змiни в технологi i способах виробництва, цiни на ресурси та iншi товари, податки i дотацi, очiкування продавцiв тощо. Таким чином, динамiка попиту i пропозицi залежить вiд усiє сукупностi факторiв.
Слiд також взяти до уваги важливий вплив на формування ринково цiни законiв попиту, пропозицi та вартостi. Ступiнь змiни попиту залежно вiд цiни називають "еластичнiстю попиту".

30.	 Можливi випадки спiввiдношення попиту i пропозицi  та х ринкове вiдображення. 
Спiввiдношення попиту i пропозицi вiдбиває конкретнi пропозицi виробництва i споживання з урахуванням вартiсно-цiново визначеностi товарiв (послуг).  Залежно вiд спiввiдношення попиту i пропозицi за умов х не збiгання встановлюються цiна пропозицi, цiна попиту або рiвноважна цiна. 
Цiна пропозицi - ринкова цiна за умов перевищення попиту над пропозицiєю (або iснування ринку продавця) та певна сукупнiсть економiчних вiдносин, якi при цьому виникають. Встановлення цiни пропозицi зумовлює появу конкуренцi мiж покупцями за придбання певних товарiв, з одного боку, i намагання продавцiв реалiзувати товар за вищою цiною - з iншого. Цiна попиту - ринкова цiна за умов перевищення пропозицi над попитом та певна сукупнiсть економiчних вiдносин, що при цьому виникають (або iснування ринку покупця). Така цiна виражає взаємозв'язки мiж рухом цiни виробництва, ринково цiни i обсягами попиту товарiв, в основi яких (взаємозв'язкiв) лежать окремi аспекти дi закону вартостi, закону попиту i пропозицi, а за сучасного капiталiзму - i законiв монополiзацi та одержавлення економiки. 
Якщо ж попит та пропозицiя збiгаються, то встановлюється Рiвноважна цiна - це цiна на конкурентному ринку, за яко величина попиту i пропозицi однаковi, немає нi дефiциту, нi надлишку товарiв i послуг. Така цiна не мiстить у собi тенденцi до зростання або до зниження обсягiв виробництва
Кон'юнктура ринку характеризується визначеним у часi та просторi певним спiввiдношенням попиту i пропозицi, що фор?мується як сукупнiсть товарно-грошових пропорцiй пiд впли?вом конкретно комбiнацi дiючих чинникiв. Визначальними показниками ринково кон'юнктури є цiни, за яки?ми продавцi реалiзують, а покупцi купують товари чи послуги, хнi конкретнi величини зазнають коливань вiдповiдно до пануючих тен?денцiй у русi попиту та пропозицi. Iснує три основних якiсних стани ринково кон'юнктури: дефi?цит товару, надлишок товару, ринкова рiвновага.
Дефiцит товару характеризує певний стан кон'юнктури ринку, коли платоспроможний попит перевищує пропозицiю при фiксова?ному рiвнi цiни. Дефiцитна кон'юнктура ринку може бути коротко?часною (випадковою), а може мати сталий характер
Другим станом кон'юнктури є надлишок товару на ринку. При цьому при певнiй цiнi пропозицiя товару перевищує попит на нього.
Як i у випадку з дефiцитною кон'юнктурою, надлишок товару на ринку може бути тимчасовим чи сталим. Сталий характер виявляється пiд час криз надвиробництва. Пiд час надлишку товарiв посилюєть?ся конкуренцiя виробникiв. Стан рiвноваги мiж попитом i пропозицiєю задовольняє i про?давцiв, i покупцiв. Ринкову рiвновагу як бажаний стан кон'юнктури неможливо зафiксувати на тривалий строк. Справа в тому, що чин?ники, якi впливають на попит i пропозицiю, досить рухомi, вони весь час змiнюються. Можна назвати сотнi причин змiни х.

31.	 Взаємодiя попиту i пропозицi. Цiна ринково рiвноваги.
Взаємодiя попиту i пропозицi, х координацiя здiйснюються на основi цiнового механiзму i конкуренцi. 
Попит i пропозицiя  взаємодiють через ринок щоб встановлювати рiвноважну цiну, або цiну ринково рiвноваги. Ринкова рiвновага настає за тако цiни i кiлькостi товару, коли сили попиту i пропозицi урiвноваженi. В цiй точцi кiлькостi товару, яку покупцi хочуть купити, якраз дорiвнює тiй кiлькостi, яку виробники хочуть продати. У станi рiвноваги цiна i кiлькiсть товару перебуватимуть доти, доки iншi фактори залишатимуться без змiн.
Рiвноважна цiна - це цiна на конкурентному ринку, за яко величина попиту i пропозицi однаковi, немає нi дефiциту, нi надлишку товарiв i послуг. Така цiна не мiстить у собi тенденцi до зростання або до зниження обсягiв виробництва
	Графiк: P - цiна;                                                                    
Q - кiлькiсть;   S - пропозицiя;   D - попит;   P0 - цiна ринково рiвноваги;  A - перевага потреби - коли PP0     Дана взаємодiя веде до формування рiвноважно цiни, при якiй величини попиту i пропозицi збалансованi.Загалом стан ринково рiвноваги можна означити як стан ринку, при якому нi один з економiчних агентiв (за iнших рiвних умов) не змiнює своє рiшення про заплановану величину iндивiдуального попиту або пропозицi i цiну, яку заправляють чи пропонують. Отже, ринок перебуває у рiвновазi, коли при певному обсязi ринкових угод у фiзичному виразi цiна попиту дорiвнює цiнi пропозицi або коли при певнiй цiнi запланованi величини попиту i пропозицi дорiвнюють одна однiй.

32.	 Моделi формування рiвноважно цiни за Вальрасом i Маршаллом.
У теорi ринково рiвноваги А. Маршалл    - узагальнив погляди раннiх маржиналiстiв про функцiональну залежнiсть мiж основними елементами функцiонування ринкового механiзму: цiною, попитом i пропозицiєю. А. Маршалл розглядав цiну як з боку покупця, так i продавця. Цiна покупця (цiна попиту) - це максимальна цiна, за яку споживач готовий придбати товар, визначається граничною кориснiстю. Цiна продавця (цiна пропозицi) - це мiнiмальна цiна, за якою виробник (продавець) погоджується продавати певний обсяг товару, визначається граничними витратами. А. Маршалл висунув концепцiю взаємодi попиту, пропозицi i цiни, як основну складову, яка визначає ринковi процеси. Вiн використовував поняття рiвноважно цiни, коли "цiна попиту дорiвнює цiнi пропозицi, обсяг виробництва не виявляє тенденцi нi до збiльшення, нi до скорочення; в наявностi - рiвновага. Коли попит i пропозицiя перебувають у рiвновазi, кiлькiсть товару, виробленого в одиницю часу, можна назвати рiвноважною кiлькiстю, а цiну, за якою вiн продається, рiвноважною цiною" А. Маршалл першим використав графiчний метод встановлення рiвноважно ринково цiни. Вiн    - показав, що у випадку зниження цiни пропозицi попит зростає, а пропозицiя зменшується. I, навпаки, у випадку зростання цiни пропозицi попит зменшується, а пропозицiя зростає.
 DD - Попит; SS - пропозицiя; Р - цiна; q- кiлькiсть.
Точка  перетину DD  i SS  визначає рiвноважну цiну i ту кiлькiсть товару, що покупцi хочуть купити, а продавцi хочуть продати за цiєю цiною. Обидвi цi кiлькостi збiгаються тiльки при рiвноважнiй цiнi. Рiвноважна цiна виникає, коли цiна пропозицi зрiвнюється з цiною попиту. На рис. 13 р* - рiвноважна цiна. За цiєю цiною продавцi хочуть продати, а покупцi хочуть купити ту саму кiлькiсть товару, яка дорiвнює q*.
Принципова заслуга Вальраса полягає у створеннi замкнено математично моделi загально економiчно рiвноваги. Ця модель є спробою пояснити у взаємозв"язку всi категорi ринкового господарства на основi принципу суб"єктивно корисностi. Усiх агентiв виробництва Вальрас подiлив на двi групи: власники продуктивних послуг (землi, працi, капiталу) i пiдприємцi. Отже, в основу моделi Вальрасом покладено ринковий пiдхiд до економiчних явищ. Суб"єкти першо групи - це продавцi послуг i покупцi предметiв споживання; суб"єкти друго групи навпаки - покупцi продуктивних послуг i продавцi продуктiв споживання. Виробництво i споживання є взаємозв"язаними через два взаємодiючi ринки: продуктивних послуг i предметiв споживання. Рiвновагу в цiй системi Вальрас характеризував як стан, за якого: по-перше, ефективний попит i пропозицiя продуктивних послуг будуть однаковими; по-друге, iснуватиме постiйна стiйка цiна на ринку продукцi; по-третє, продажна цiна продукцi дорiвнюватиме витратам, вираженим у продуктивних послугах. Двi першi умови вiдносяться до рiвноваги обмiну, а третя - до рiвноваги виробництва. Цi умови рiвноваги Вальрас вiдобразив через чотири взаємозв"язанi системи рiвнянь. Сам Вальрас сприймав природу рiвноваги в такий спосiб. Людина приходить на ринок з певною кiлькiстю товарiв i з певним бажанням реалiзувати х за рiзними цiнами. Якщо всi товари пощастило реалiзувати за цими цiнами, то попит i пропозицiя є рiвними, а на ринку iснує рiвновага. Але якщо попит i пропозицiя рiзнi, то цiни будуть змiнюватися, аж поки не буде досягнуто певно рiвноваги. Це i є загальна теорiя рiвноваги обмiну, завдяки якiй Вальрас став вiдомим. 

33.	 Витрати пiдприємства. Сутнiсть i структура.
Будь-яке виробництво завжди пов"язане з витратами, оскiльки це - процес використання факторiв виробництва, якi втiлюються у створеному продуктi (товарi, послузi).  Витрати виробництва - це грошовий вираз тих затрат пiдприємства (фiрми), якi показують, у що обходиться для нього створення вiдповiдно продукцi (товарiв, послуг).  У процесi своє виробничо дiяльностi пiдприємство проводить безлiч фiнансово-господарських операцiй i постiйно несе витрати, пов'язанi з х проведенням. Однi групи витрат безпосередньо пов'язанi зi здiйсненням конкретно операцi (iз конкретним об'єктом витрат), iншi - мають загальний характер i необхiднi для забезпечення функцiонування пiдприємства в цiлому. Усi витрати - i матерiальнi, i трудовi, i фiнансовi - пiдприємство здiйснює для забезпечення своє виробничо дiяльностi. До таких витрат належать елементи рiзних факторiв виробництва, якi використовуються в даному виробничому процесi. Основнi з них: витрати на оплату живо працi (заробiтна плата працiвникам та пiдприємцям); витрати на придбання та утримання виробничих будiвель, а також машин - обладнання, верстатiв тощо (засобiв працi); витрати на оплату природних ресурсiв (землi, води, корисних копалин), що використовуються у виробництвi як сировина та матерiали (предмети працi); витрати на оплату енергоносiв (нафти, газу, вугiлля, електрично енергi) та iн. - також предметiв працi тощо. У матерiально-речовiй структурi витрат в мiру економiчного розвитку змiнюються як якiснi параметри  елементiв, так i функцiональна роль основних з них. Тенденцi таких змiн зумовлюються науково-технiчним прогресом. Усi витрати - i матерiальнi, i трудовi, i фiнансовi - пiдприємство здiйснює для забезпечення своє виробничо дiяльностi.Структура витрат пiдприємства. 
 
Операцiйнi витрати є основною складовою витрат пiдприємства. До них входять виробнича собiвартiсть реалiзовано продукцi, адмiнiстративнi витрати, витрати на збут, iншi операцiйнi витрати. До виробничо собiвартостi включають:  прямi матерiальнi витрати - вартiсть сировини, комплектуючих допомiжних та iнших матерiалiв, якi можуть бути безпосередньо вiднесенi до конкретного об'єкта витрат;  Прямi витрати на оплату працi - з\п; ■ iншi прямi витрати - вiдрахування на соцiальнi заходи, плата за оренду земельних i майнових пав, амортизацiя виробничих основних засобiв тощо;  загальновиробничi витрати- витрати на управлiння виробництвом.  Витрати, пов'язанi з операцiйною дiяльнiстю, якi не входять до собiвартостi реалiзовано продукцi, подiляють на адмiнiстративнi, витрати на збут та iншi операцiйнi витрати. До адмiнiстративних витрат вiдносять такi загальногосподарськi витрати, спрямованi на обслуговування та управлiння пiдприємством: витрати на вiдрядження, на зв'язок, винагороди, iншi витрати загальногосподарського призначення; податки, збори та iншi передбаченi законодавством обов'язковi платежi (крiм податкiв, зборiв та обов'язкових платежiв, якi включають до виробничо собiвартостi продукцi, робiт, послуг); Витрати на збут - це витрати, пов'язанi з реалiзацiєю продукцi, тобто витрати: на гарантiйний ремонт i гарантiйне обслуговування; тара, реклама, транспортування тощо.До iнших операцiйних витрат належать: витрати на дослiдження та розробки; втрати вiд змiни курсу валюти, визнанi штрафи, пеня, неустойка; iншi витрати операцiйно дiяльностi. До фiнансових витрат належать процентнi та iншi витрати пiдприємства, пов'язанi iз залученням позикового капiталу. До складу iнших витрат включають витрати (крiм фiнансових), якi виникають пiд час фiнансово-господарсько дiяльностi пiдприємства, але не пов'язанi безпосередньо з виробництвом та реалiзацiєю продукцi. Це: витрати на лiквiдацiю необоротних активiв (розбирання, демонтаж тощо); втрати вiд неоперацiйних курсових рiзниць; залишкова вартiсть лiквiдованих (списаних) необоротних активiв тощо.

34.	 Можливостi  та наслiдки позаринкового цiноутворення.
Цiноутворення - це процес формування цiн на товари  i послуги.
Iснують двi основнi системи цiноутворення: ринкове, яке функцiонує на базi взаємодi попиту i пропозицi, i централiзовано державне  формування цiн державними органами або його це називають адмiнiстративне цiноутворення. 
Державне (адмiнiстративне) регулювання цiн являє собою дiяльнiсть держави, спрямовану на встановлення i збереження такого рiвня цiн, який забезпечував би рентабельну дiяльнiсть суб'єктiв господарювання, паритет цiн рiзних галузей народного господарства, реальнiсть заробiтно плати, стiйкiсть валюти та iншi економiчнi параметри в державi. Державне регулювання цiн - це не разовий акт встановлення рiвня цiн, х динамiки i спiввiдношення, а комплекс заходiв щодо активiзацi всiх цiноутворюючих факторiв. Наприклад, в колишньому СРСР цiни визначав Державний комiтет цiн. Адмiнiстратисно встановленi цiни не вiдображають реальних витрат на виробництво того чи iншого продукту, вони не виконують головних функцiй цiни (зокрема iнформацiйно). 
Також iснує  прямий  i непрямий вплив держави на цiни. Прямий вплив здiйснюється шляхом встановлення певного порядку цiноутворення, непрямий спрямований на змiни кон"юнктури ринку, створення певного положення в сферi фiнансiв, валютних, податкових операцiй, оплати працi. Державне регулювання ринку i цiн iснує в усiх кранах свiту. В США держава регулює 5-10% цiн в галузях, де iснує природна монополiя.
Таким чином, державне регулювання цiн - це гнучка виважена система заходiв впливу на процеси цiноутворення, спрямована на забезпечення таких наслiдкiв: -рiвних економiчних умов i стимулiв для розвитку всiх форм власностi, економiчно самостiйностi пiдприємств i регiонiв;  - збалансування ринку засобiв виробництва i предметiв споживання; - протидi монопольним тенденцiям виробництва товарiв;  - об'єктивних спiввiдношень у цiнах на промислову i сiльськогосподарську продукцiю, що - сприяє еквiвалентному обмiну; - розширення сфери застосування вiльних цiн;  - пiдвищення якостi продукцi;  - соцiальних гарантiй, у першу чергу- для малозабезпечених прошаркiв населення;  - створення необхiдних економiчних гарантiй для виробникiв; - орiєнтацi цiн внутрiшнього ринку на рiвень свiтових цiн.

35.	 Економiчна роль держави в умовах ринку та основнi цiлi  економiчно полiтики.
Визначення  ролi держави в умовах ринково економiки є не тiльки однiєю iз найважливiших, але й найскладнiших та дискусiйних проблем. З приводу цiє проблеми немає єдино думки нi серед учених-економiстiв, нi серед урядiв окремих кран, нi серед рiзних полiтичних партiй i рухiв усерединi будь-яко крани. Є двi основнi причини, що зумовлюють необхiднiсть втручання держави в економiчний процес: 1) недосконалiсть ринкового механiзму: ринок розвивається циклiчно, недосконала конкуренцiя призводить до появи монополiй, ринок не виробляє суспiльнi блага, недосконалiсть iнформацi, зовнiшнi ефекти. 2) держава повинна виконувати економiчнi функцi, якi притаманнi лише й: правове регулювання економiки; забезпечення економiки необхiною кiлькiстю грошей; зменшення провалiв ринку; перерозподiл ВВП; вироблення суспiльних благ.  В умовах ринку економiчна роль держави неухильно зростає. Важливою функцiєю держави стає розробка довготермiнових (на 5 i бiльше рокiв) програм економiчного та соцiального розвитку, якi насичують економiчну систему всебiчною iнформацiєю, посилюючи у такий спосiб зворотнi зв'язки та сприяють стабiльностi всiє системи. Держава створює також центр, який управляє економiкою, орган управлiння. Держава  виконує - послаблення й усунення екологiчно кризи; проведення регiонально полiтики, тобто забезпечення рiвномiрного розвитку регiонiв крани;  запровадження нацiонального демократичного економiчного планування;  сприяння розвитковi передових галузей; створення рацiональних умов розвитку малих i середнiх пiдприємств;  здiйснення антициклiчного та антикризового регулювання економiки; Економiчна полiтика - це визначення цiлей, стратегiй розвитку суспiльства. Основнi цiлi економiчно полiтики держави є не що iнше, як сукупнiсть завдань та напрямкiв х реалiзацi державою в ринковiй економiцi з метою забезпечення ефективностi, стабiльностi та справедливостi за принципом "не заважай ринку". З цього приводу iснують рiзнi думки i пiдходи. Можна видiлити 4 основнi цiлi економiчно полiтики: 1) економiчне зростання; 2) природний рiвень безробiття; 3) стабiльнiсть гролово одиницi; 4) зовнiшня економiчна збалансованiсть. В той же час американськi вченi Кемпбелл Р. Макконнелл i Стенлi Л. Брю, визначаючи межi дiяльностi держави, видiляють п'ять основних цiлей: 1) забезпечення    правово    бази,    що    сприяє    ефективному функцiонуванню ринково системи; 2) захист конкуренцi; 3) перерозподiл доходiв i багатства; 4) корегування  розподiлу  ресурсiв  з  метою  змiни  структури нацiонального продукту; 5)  стабiлiзацiя економiки, тобто контроль за рiвнем зайнятостi та iнфляцi, а також стимулювання економiчного зростання.
У вiтчизнянiй лiтературi, залежно вiд уподобань авторiв, iснує безлiч варiацiй тлумачення цих цiлей. Не вдаючись до конкретного аналiзу цих рiзних позицiй, узагальнено можна видiлити три основних групи завдань держави у ринковiй економiцi: 1.  Створення та регулювання правово основи функцiонування економiки. 2. Забезпечення необхiдних умов для функцiонування ринкового механiзму, системи вiльного пiдприємництва (антимонопольне регулювання, грошова полiтика, боротьба з iнфляцiєю, полiтика макроекономiчно стабiлiзацi тощо).  3. Розв'язання проблем, якi непiдвладнi ринку (екологiя, освiта i наука, соцiально-орiєнтований розподiл ресурсiв, забезпечення соцiального захисту та соцiальних гарантiй, громадськi товари тощо). Економiчна полiтика  реалiзується через державне регулювання економiки. Це сукупнiсть методiв та iнструментiв за допомогою яких держава може впливати на економiчнi процеси i в першу чергу це монiтарна (грошова) i фiксальна полiтика. 

36.	 Субєкти та об"єкти ринку. Функцiя ринку.
Ринок є найбiльш ефективним способом органiзацi економiчного життя суспiльства, функцiонування та прискорення розвитку нацiонального господарства. Суб'єктами ринку є споживачi як покупцi, виробники товарiв i постачальники ресурсiв. Крiм того, при аналiзi ринкових вiдносин прийнято також вирiзняти два таких основних суб'єкти: домогосподарства i пiдприємства. Суб'єкти ринкових економiчних вiдносин - тi, хто є х носiєм, тобто хто продає та купує: практично кожна фiзична особа, яка не обмежена законом у правоздатностi та дiєздатностi; групи громадян; трудовi колективи; юридичнi особи всiх форм власностi, держава. Одночасно суб'єктiв ринкових вiдносин подiляють на виробникiв (продавцiв) та споживачiв (покупцiв). Окрiм того видiляють посередникiв, якi "зводять" покупцiв та продавцiв. Такими посередниками є приватнi комерсанти, банки, бiржi, торговi фiлi, торгово-промисловi палати, страховi компанi. Найкрупнiший посередник - держава. Прийнято видiляти чотири крупнi суб'єкти ринкового господарювання: домогосподарства, фiрми, банки та державу (уряд). Об'єктами ринку є те, для чого вони iснують: насамперед, це : товари та послуги (предмети споживання та засоби виробництва), капiтал, праця, земля та iнша нерухомiсть, цiннi папери, iнтелектуальнi досягнення (iде, вiдкриття тощо), iнформацiя (у тому числi реклама). Тобто об'єктами ринкових вiдносин є все те, що продається i купується. Функцi ринку. Регулювальна функцiя ринку забезпечує саморегулювання товарного виробництва. Iнформацiйна функцiя ринку полягає в тому, що через коливання цiн на рiзноманiтнi товари i послуги ринок дає усiм суб'єктам господарювання об'єктивну iнформацiю, важливi вiдомостi про реальнi витрати виробництва, суспiльно необхiдну кiлькiсть, асортимент i якiсть тих товарiв та послуг, що постачаються на ринок. Тобто, у ринковiй економiцi цiни є головним засобом передачi iнформацi. Цiноутворювальна функцiя ринку виявляється при встановленнi цiн на товари та послуги. Стимулювальна функцiя ринку полягає в тому, що за допомогою цiн вiн стимулює виробництво саме тих товарiв i послуг, якi необхiднi споживачам. Якщо цiна товару знижується, то виробники змушенi скорочувати виробництво i шукати шляхи зниження iндивiдуальних витрат на виробництво певного товару. А якщо цiна пiдвищується, то споживачi змушенi шукати додатковi доходи, внаслiдок чого зростає хня трудова активнiсть. Розподiльча функцiя ринку полягає в тому, що доходи, якi отримують суб'єкти господарювання, - це в основному виплати за чинники виробництва i залежать вiд цiни, яка встановлюється на ринку на цей чинник. Оздоровча (сануюча) функцiя ринку виявляється тодi, коли ринок за допомогою конкуренцi звiльняє суспiльне виробництво вiд економiчно неефективних i нежиттєздатних суб'єктiв господарювання i вiдкриває широкi можливостi перспективним, найефективнiшим, найкориснiшим для суспiльства товаровиробникам. Контролювальна функцiя ринку полягає в тому, що за допомогою ринку здiйснюється контроль споживачiв над виробництвом. Саме на ринку виявляється, наскiльки потрiбнi суспiльству виробленi товари та послуги. Iнтегрувальна функцiя ринку виявляється в тому, що ринок забезпечує безпосереднiсть процесу суспiльного вiдтворення, робить нацiональну економiчну систему єдиним цiлим, розвиває зовнiшньоекономiчнi зв'язки, сприяє iнтегрованостi нацiонально економiки у свiтове господарство.

37.	 Фiскальна та грошова полiтика держави, як засоби державного регулювання.
Головними iнструментами   у забезпеченнi  економiчного зростання, повно зайнятостi та стабiльного рiвня цiн  в державi - є застосування фiскально  та грошово  полiтики держави. Фiскальна полiтика - це регулювання доходiв i витрат держави; це  сукупнiсть  заходiв  держави  у сферi оподаткування та державних витрат. Заходи фiскально полiтики визначаються поставленою метою (боротьба з iнфляцiєю, сгладжування циклiчних коливань економiки, зниження рiвня безробiття). Держава регулює сукупний попит i реальний нацiональний доход за допомогою державних витрат, трансфертних виплат i оподатковування. Основнi функцi фiскально полiтики.  1) Вплив на стан господарсько кон'юктури. 2) Перерозподiл нацiонального доходу. 3) Нагомадження  необхiдних  ресурсiв  для  фiнансування соцiальних програм.   Основнi джерела доходiв. 1) Податки. 2) Власнi доходи держави вiд виробничо  та  iнших  форм дiяльностi. 3) Платежi за ресурси, якi згiдно  з  дiючим  законодавством належать державi. 4) Позики у формi державних облiгацiй. До фiскально  полiтики  вiдносяться  тiльки  такi  манiпуляцi державним бюджетом, якi не змiнюють кiлькостi грошей в обiгу. Фiскальна  полiтика  використовується  для стабiлiзацi економiки. Ї фундаментальне завдання полягає  у лiквiдацi безробiття або  iнфляцi.  В  перiод  економiчного спаду  застосовується  стимулююча  фiскальна  полiтика.  Вона включає: 1) збiльшення державних  витрат  або  зменшення  податкiв; 2) сполучення впливу  зростання  державних  витрат  i зменшення податкiв. Тобто, якщо  iснував  збалансований  державний бюджет, в перiод спаду чи депресi фiскальна  полiтика зумовлює бюджетний дефiцит. Навпаки, якщо в економiцi спостерiгається викликана надлишковим попитом iнфляцiя, застосовуються стримуюча фiскальна полiтика, яка  включає:  1)  зменшення  державних  витрат  чи збiльшення податкiв; 2) сполучення  впливу  зменшення  витрат держави  i  зростання  податкiв.  Така  фiскальна    полiтика орiєнтується на збалансований бюджет i навiть на бюджет з позитивним сальдо, якщо перед економiкою стоть  проблема  контролю над iнфляцiєю. Слiд пiдкреслити, що державнi витрати є дiйовим  засобом фiскально полiтики тодi, коли є значний державний  сектор  в економiцi. Проте стимулююча фiскальна полiтика може опиратись i на вiдносно невеликий державний сектор. Грошова полiтика - здiйснення управлiння грошовою масою, впливаючи через не на такi параметри економiки, як сукупний попит, рiвень цiн, курс нацiонально валюти тощо. Грошовою називають полiтику, головна мета яко - здiйснювати регулювання кредитiв, ставок банкiвського процента  i грошово маси. Провiдна роль у цьому регулюваннi належить центральному (нацiональному) банку крани. Основним змiстом грошово полiтики держави є регулювання кредитiв i грошово маси. Грошова полiтика може здiйснюватись або за кейнсiанським, або за монетаристським пiдходом.  Кейнсiанство обурунтовує полiтику регулювання через  процентну ставку. Процентна ставка, за кейнсiанською теорiєю, змiнюється завдяки зростанню (скороченню) пропозицi грошей. Збiльшення пропозицi грошей називається полiтикою <дешевих> грошей, скорочення пропозицi - полiтикою <дорогих> грошей.  Монетаризм обурунтовує необхiднiсть регулювання державою кiлькостi грошей i через них - можливiсть впливати на сукупний попит i обсяги нацiонального продукту.  Прихильники цього напряму визначають граничний обсяг  збiльшення кiлькостi грошей. Грошова полiтика - дiяльнiсть держави, спрямована на забезпечення економiки повноцiнною i стабiльною нацiональною валютою та регулювання грошового обiгу вiдповiдно до потреб економiки з метою стимулювання економiчного зростання при низькому рiвнi iнфляцi i безробiття, вирiвнювання платiжного балансу крани. Грошова полiтика, по сутi, змiнюючи грошову пропозицiю в кранi, впливає на сукупний попит у кранi. 

38.	 Ринкова конкуренцiя: значення та види.
Ринкова конкуренцiя -  означає суперництво мiж суб'єктами ринкового господарства за найбiльш вигiднi умови виробництва, продажу i купiвлi товарiв. Такий вид економiчних вiдносин функцiонує тодi, коли виробники товарiв виступають як самостiйнi i нi вiд кого не залежнi суб'єкти.  Значення ринково конкуренцi: - вона стає засобом досягнення збалансованостi мiж попитом i пропозицiєю, а в кiнцевому пiдсумку - мiж суспiльними потребами i виробництвом;  - завдяки конкуренцi вiдбувається спiлкування i погодження iнтересiв виробникiв; -  конкуренцiя через ринковий механiзм пiдпорядковує iндивiдуальнi прагнення суб'єктiв господарювання суспiльним iнтересам; - лише завдяки iснуванню ринково конкуренцi  товаровиробники змушенi знижувати iндивiдуальнi виробничi витрати (удосконалювати технiчну базу, пiдвищувати продуктивнiсть працi, економити сировину тощо); - також саме ринкова конкуренцiя забезпечує пiдвищення якостi продукцi та послуг, випуск однорiдних товарiв у рiзноманiтних модифiкацiях. Конкуренцiя - важливий елемент механiзму саморегулювання ринково економiки.  Конкуренцiя вiдбиває зв'язок мiж виробництвом i реалiзацiєю продукту. Види конкуренцi. 1) Залежно вiд таких рис, як кiлькiсть фiрм, що дiють на ринку, х вплив на цiни, характер продукту, що виробляється, доступ до ринково iнформацi, особливостi вступу та виходу з ринку, своєрiднiсть принципiв пiдприємництва, розрiзняють конкуренцiю досконалу (конкуренцiя, на ринку з багатьма продавцями та покупцями тотожного, взаємозамiнного товару, коли жоден iз продавцiв чи покупцiв не здатний вiдчутно вплинути на цiну чи обсяги продажу ) та недосконалу конкуренцiю(конкуренцiя, коли ринок не здатний виконувати сво функцi, внаслiдок чого, наприклад, окремi виробники мають змогу контролювати цiни й обсяги продажу продукцi, яку вони виробляють). 2) Залежно вiд сфери суперництва конкуренцiя буває внутрiшньогалузева (мiж виробниками певно галузi.) та мiжгалузева (мiж виробниками (пiдприємствами, пiдприємцями) дано галузi й виробниками iнших галузей) Мiжнародна конкуренцiя являє собою конкуренцiю виробникiв на свiтовому ринку i включає в себе як внутрiгалузеву, так i мiжгалузеву форми конкуренцi.. 3) Залежно вiд характеру товару, особливостей його використання. Предметна конкуренцiя, яка є суперництвом на ринку конкретних видiв продукцi та послуг рiзних фiрм-виробникiв (наприклад, виробництво спортивного взуття, яке не має iстотних якiсних вiдмiнностей). Видова конкуренцiя - це боротьба однорiдних видiв продукту подiбного споживання, але з рiзними характеристиками (спортивне взуття з рiзними якiсними характеристиками - шкiряне, штучне, рiзнi види кросiвок та iн.). Функцiональна конкуренцiя має мiсце, коли рiзнi товари задовольняють однакову потребу чи мають однакове призначення (наприклад, виробництво товарiв для вiдпочинку, це можуть бути велосипеди, лижi, скайти та iн.). 4) Залежно вiд механiзму боротьби чи суперництва - цiнова (здiйснюється через зниження цiн ) та нецiнова (здiйснюється через пiдвищення якостi товарiв, х надiйностi, збiльшення термiнiв служби, пiдвищення продуктивностi, полiпшення умов реалiзацi за незмiнних цiн). 5)монополiстична  конкуренцiя  -  на ринку з багатьма продавцями i покупцями та значною кiлькiстю товарiв, що реалiзуються за рiзними цiнами;  олiгополiстична конкуренцiя - на ринку з небагатьма великими продавцями товарiв, здатними суттєво впливати на цiни реалiзацi цих товарiв; 

39.	 Загальна та гранична кориснiсть. Закон спадно гранично корисностi. 
Поведiнка споживачiв залежить вiд мiри задоволення хнiх потреб, тобто мiри корисностi того чи того товару. Є двi теорi  споживання -  кiлькiсна (кардиналiстська) та порядкова (ординалiстська). 
Прихильники першо теорi вважають, що всi уподобання людини можна вимiряти, i мiра тому - кориснiсть.  Кориснiсть - це мiра або ступiнь задоволення спожив. Кориснiсть має такi властивостi: - ця рiч суб"єктивна; - кориснiсть залежить вiд ситуацi; - кориснiсть  визначає вибiр споживача; - у сучаснiй мiкроекономiцi розрiзняють загальну та граничну кориснiсть. Граничною вважається кориснiсть, що додається внаслiдок придбання чергово одиницi того самого товару чи послуги, або iншими словами, гранична кориснiсть - це кориснiсть, що отримує споживач вiд кожного останнього спожитого блага. Загальна кориснiсть характеризує задоволення, що його отримує покупець вiд споживання  визначеного (певного) набору товарiв або послуг.  можна пiдрахувати як суму гранично корисностi, отримано споживачем вiд усiх спожитих благ. Якщо споживання додаткового блага приносить споживачевi шкоду, то загальна кориснiсть, зрозумiло, зменшується. 
 
У 1854 р. нiмецький вчений Херман Госсен довiв дiю закону спадно гранично корисностi: чим бiльше споживання деякого блага, тим менший прирiст корисностi вiд кожно наступно одиницi спожитого блага. Цей закон (його називають першим законом Госсена) показує, як змiнюється ступiнь задоволення одним i тим же товаром у процесi споживання кожно наступно одиницi товару. Бажання споживача поступово насичуються i необхiднiсть у споживаннi зменшується. Споживання наступно одиницi приносить все менше задоволення.
Максимальна загальна кориснiсть буде мати мiсце тодi, коли гранична буде = 0. 

40.	 Еластичнiсть попиту за доходом та перехресна еластичнiсть попиту.
Еластичнiсть - це мiра чутливостi функцiонально пов"язаних величин. Вона визначається як спiввiдношення процентних змiн залежно i незалежно змiнних.  У мiкроекономiцi застосовується багато рiзних показникiв еластичностi в залежностi вiд чинникiв, що викликають змiну дослiджуваного явища - попиту, пропонування чи виробництва. Стосовно попиту розрiзняють наступнi види еластичностi:  ? еластичнiсть попиту за цiною  ? перехресну еластичнiсть попиту  ? еластичнiсть попиту за доходом. За нецiновими чинниками попиту розрiзняють перехресну еластичнiсть попиту та еластичнiсть попиту за доходом. Обидва показники вимiрюють, на скiльки процентiв змiститься крива попиту пiд впливом даного нецiнового чинника.
 Еластичнiсть попиту за доходом - це процентна змiна обсягу попиту, викликана однопроцентною змiною доходу. АБО Еластичнiсть попиту за доходом - це вiдношення вiдсотково змiни величини попиту на товар до вiдсотково змiни доходiв покупцiв. 
Еластичнiсть попиту за доходом EI - це показник вiдсотково змiни попиту при змiнi на 1% доходу (I) споживача:
 , або  			
Еластичнiсть попиту за доходом може бути додатною, вiд"ємною або мати нульове значення.
1.	  - для товарiв, попит на якi не залежить вiд змiн доходу (товари першо необхiдностi).
2.	  - характерно для товарiв високо якостi, або нормальних товарiв. 
3.	  - товари розкошi.
4.	  - (вiдємний), це значить, що доходи зростають, а попит на цей товар падає, характерна для товарiв низько якостi.

Перехресна еластичнiсть попиту - це показник вiдсотково змiни попиту на певний товар Х при змiнi цiни на товар Y на 1%:
 , або  		
Якщо два товари є взаємозамiнними, то перехресна еластичнiсть попиту на цi товари має додатне значення. Е бiльше 0, це такi товари як, масло i маргарин.  Якщо два товари є взаємодоповнюючими, то перехресна еластичнiсть попиту на цi товари вiд"ємна.  , це такi товари, як бензин i машина. Перехресна еластичнiсть попиту дорiвнює нулевi ( ), коли два товари не пов"язанi мiж собою, тобто споживання одного товару не залежить вiд змiни цiни на iнший товар, наприклад - мило i хлiб. 

41.	 Пiдприємство (фiрма) - важливий економiчний суб"єкт ринково економiки. Органiзацiйнi форми пiдприємств.
Пiдприємство - самостiйний господарський суб'єкт, що має права юридично особи i здiйснює виробничу, науково-дослiдну i комерцiйну дiяльнiсть з метою отримання вiдповiдного прибутку. Фiрма - iндивiдуальний економiчний суб'єкт ринкових вiдносин, один з основних агентiв ринку, який є незалежним учасником вiдносин з iншими фiрмами, пiдприємцями, домогосподарствами, державою. Для того щоб займатись пiдприємництвом потрiбно створити пiдприємство (фiрму), яка, таким чином, є формою його iснування як суб'єкта ринкових вiдносин. Фiрма у цьому разi - це iнструмент, за допомогою якого пiдприємець веде бiзнес. Пiдприємство - це певна органiзацiя через яку пiдприємець реалiзує свою дiяльнiсть. Пiдприємство має такi властивостi: наявнiсть єдиного майна; певна технологiя виробництва; певне мiсце в системi суспiльного подiлу працi;  певне мiсце в соцiумi.  Пiдприємство набуває рiзних форму органiзацi. Вибiр форми залежить вiд iснуючого законодавства, вiд змiсту обрано пiдприємцем дiяльностi, це залежить вiд наявностi чи вiдсутностi достатньо кiлькостi капiталу. Розмаття видiв пiдприємницьких структур, якi функцiонують у свiтовому ринковому середовищi, також є виявом вiдмiнностей органiзацiйних форм пiдприємництва. Цi форми прийнято подiляти на двi групи: приватнi та громадськi. До першо групи вiдносять iндивiдуальних пiдприємцiв i товариства (партнерства), до друго - корпорацi. - iндивiдуальне або приватне пiдприємництво, що дiє на основi приватно власностi громадян-членiв однiє сiм' та х працi, з можливим застосуванням наймано робочо сили;;  товариства або партнерства - пiдприємництво, що засноване на власностi юридично особи з обмеженою вiдповiдальнiстю, використанням наймано робочо сили (малi пiдприємства, кооперативи, товариства);;  корпорацi (у нас це називається акцiонерним  товариством) це провiдна форма пiдприємництва, що заснована на власностi учасникiв товариства - акцiонерiв (фiзичнi та юридичнi особи).  Також iснує подiл за рiвнем концентрацi виробництва Пiдприємства залежно вiд кiлькостi працiвникiв та обсягу валового доходу вiд реалiзацi продукцi за рiк можуть бути вiднесенi до малих пiдприємств, середнiх або великих пiдприємств. Малими (незалежно вiд форми власностi) визнаються пiдприємства, в яких середньооблiкова чисельнiсть працiвникiв за звiтний (фiнансовий) рiк не перевищує п"ятдесяти осiб, а обсяг валового доходу вiд реалiзацi продукцi (робiт, послуг) за цей перiод не перевищує суми, еквiвалентно п"ятистам тисячам євро за середньорiчним курсом Нацiонального банку Украни щодо гривнi.
Великими пiдприємствами визнаються пiдприємства, в яких середньооблiкова чисельнiсть працiвникiв за звiтний (фiнансовий) рiк перевищує тисячу осiб, а обсяг валового доходу вiд реалiзацi продукцi (робiт, послуг) за рiк перевищує суму, еквiвален?тну п"яти мiльйонам євро за середньорiчним курсом Нацiональ?ного банку Украни щодо гривнi. Середнiми визнаються всi iншi пiдприємства.

42.	Крива байдужостi: суть та графiчне зображення.
 Вперше термiн "крива байдужостi" запровадив та визначив англiйський економiст Ф. Еджоурт у кiнцi XIX ст.  Крива байдужостi - це лiнiя рiвно корисностi, всi точки яко показують множину наборiв комбiнацiй двох благ, що забезпечують один i той же рiвень корисностi. Крива байдужостi називається так тому, що споживачевi байдуже, який iз наборiв йому вживати, якщо всi цi набори є на однiй i тiй же кривiй байдужостi.Кожна крива вiдображає окремий рiвень корисностi. Крива байдужостi представляє функцiю, яка є окремим випадком кардиналiстсько функцi корисностi, що має тiльки двi змiнних. Математично - це лiнiя рiвня функцi корисностi.  Кривi байдужостi вiдбивають особливостi поведiнки суб'єкта, що вирiшує проблему альтернативного вибору споживаних кiлькостей двох благ, якi забезпечують йому певну кориснiсть. Наприклад, здобуваючи для задоволення свох гастрономiчних потреб м'ясо та сир, споживач може комбiнувати кiлькiсть х у рiзних сполученнях (таблиця 15.1).
  
Купивши 3 кг м'яса i 2 кг сиру, споживач завдає собi такого ж задоволення, що й у разi придбання 2 кг м'яса i 3,5 кг сиру чи 4 кг м'яса та 1,5 кг сиру. Якщо виразити це графiчно, то одержимо ряд точок, що становлять рiзнi комбiнацi двох благ, якi забезпечують задоволення того самого рiвня потреб (рис. 15.2). Крива байдужостi буде, по-перше, завжди спадною. Це пояснюється протилежною спрямованiстю руху споживаних кiлькостей двох благ. Якщо споживач збiльшує споживання одного, то одночасно вiн зменшує споживання iншого i навпаки. Кривi, що описують зворотну залежнiсть перемiнних, завжди спаднi. По-друге, крива байдужостi завжди увiгнута й ухил  стає положистiшим у мiру руху вниз i вправо за графiком. Це означає, що споживач не просто вибирає мiж двома благами, а вирiшує проблему замiщення певно кiлькостi одного блага визначеною кiлькiстю iншого. Якщо в нього багато блага А, то вiн може вiдмовитися вiд якось його частини, щоб одержати натомiсть якусь кiлькiсть блага В. Цю ситуацiю можна виразити через показник гранично норми замiщення (ГНЗ(в таблицi ПНЗ!!!)), що є вiдношенням кiлькостi блага, якого суб'єкт ще не має, але бажає отримати, i кiлькостi блага, яко вiн згоден позбавитися.  Кривi байдужостi не можуть перетинатись.

43.	 Бюджетна лiнiя: суть та основнi характеристики.
 Бюджетна лiнiя - це лiнiя рiвних видаткiв,  ще називають лiнiєю бюджетного обмеження. Вона показує межу мiж можливим  i неможливим. Всi точки, розташованi на бюджетнiй лiнi або пiд нею, досяжнi для споживача, всi точки над бюджетною лiнiєю - недосяжнi. Точки на бюджетнiй лiнi характеризують множину комбiнацiй товарiв i , видатки на якi не перевищують в сумi доходу споживача. Бюджетнi лiнi дають вiдповiдь на питання: що можуть дозволити собi споживачi, маючи той чи iнший рiвень доходу, з урахуванням рiвня цiн на товари. Маючи якийсь грошовий дохiд, суб'єкт може витратити його весь на придбання одного товару i опинитися в точцi А графiка (рис. 15.5), де по осi абсцис вiдкладається споживана кiлькiсть товару А (м'ясо), а на Yj осi ординат - товару В (сир).
 Вiн може витратити весь дохiд на придбання iншого товару й опинитися в точцi В. А може розподiлити свiй дохiд мiж двома благами. Тодi, якщо дохiд буде витрачатися повнiстю, усi можливi комбiнацi такого розподiлу розташуються на лiнi, що з'єднує точки А та В i називається бюджетною лiлiєю.  Вочевидь, точки, якi лежать усерединi утвореного нею з осями координат трикутника, вiдбивають ситуацiю недовикористання бюджетних можливостей, а точки, що лежать поза ним, - хнє перевищення. Таким чином, бюджетна лiнiя буде визначати тi межi, де суб'єктивнi переваги споживача можуть бути реалiзованi. Оскiльки бюджетнi можливостi залежать не тiльки вiд споживано кiлькостi благ, а й вiд хнiх цiн, то хнє загальне значення таке:  В = Р X + Р Y,   де В - споживчий бюджет; Р - цiна блага X, Р - цiна блага Y. Якщо сполучити графiк бюджетно лiнi з картою байдужостi, ми дiстанемо картину можливих ситуацiй, у яких може опинитися споживач (рис. 15.6).

44.	 Кривi байдужостi i рiвновага споживача.
  Крива байдужостi - це лiнiя рiвно корисностi, всi точки яко показують множину наборiв комбiнацiй двох благ, що забезпечують один i той же рiвень корисностi.  Кривi байдужостi вiдбивають особливостi поведiнки суб'єкта, що вирiшує проблему альтернативного вибору споживаних кiлькостей двох благ, якi забезпечують йому певну кориснiсть. (ТАКОЖ ДИВ. ПИТ ? 42) Рiвновага споживача вiдповiдає такiй комбiнацi придбаних товарiв, яка максимiзує кориснiсть при заданому бюджетному обмеженнi. Як тiльки споживач отримує такий набiр, у нього зникають стимули замiнювати його на iнший. Рухаючись уздовж бюджетного обмеження, споживач може знайти точку, яка б вiдповiдала максимальному задоволенню його потреб, тобто, вiдповiдала б найбiльшiй корисностi. Така точка належить найвищiй кривiй байдужостi, яка може бути досягнута в межах цього бюджету. На мал. 28 такою точкою буде точка D - точка дотику криво байдужостi U2 з бюджетною лiнiєю I. Крива байдужостi U3, яка є кривою, яка вiдповiдає вищому рiвню задоволення потреб (вищому рiвню корисностi), нiж крива байдужостi U2,, не може бути досягнута, бо виходить за межi бюджету. Крива байдужостi U1 становить комбiнацi нижчого рiвня корисностi, коли iснує надлишок одного блага та брак iншого. Точка дотику найвищо криво байдужостi i лiнi бюджетного обмеження вiдповiдає стану споживчо рiвноваги, в разi яко  споживач досягає максимуму корисностi за наявних можливостей.   Сполучаючи графiк бюджетно лiнi з картою байдужостi, ми дiстаємо  картину можливих ситуацiй, у яких може опинитися споживач. 


45.	 Сутнiсть та види монополiзму. Монопольна влада.
Монополiя - це виключне право виробництва, торгiвлi й iнших видiв дiяльностi, яке належить однiй особi або групi осiб, державi. Утворення монополiй призводить до порушення механiзму ринкового цiноутворення i деформованого розподiлу ресурсiв. Розрiзняють два види ринкових монополiй: монополiю продавця i монополiю-покупця. Монополiя-продавець - це фiрма, яка є єдиним виробником товару, що надходить на ринок. Цiна на такий товар установлюється фiрмою i не залежить вiд кон'юнктури ринку. В ролi монополi-покупця може виступати держава, великi фiрми, державнi органiзацi. Наприклад, органiзацi для закупiвлi сiльськогосподарсько продукцi, газу, нафти та iншо продукцi добувно промисловостi. Основними органiзацiйними формами монополiй є картелi, синдикати, трести, концерни та iншi об'єднання. У реальному життi монополiя досягається рiзними методами i виступає в рiзних типах. Видiляють такi типи монополiзму: 1. Економiчний монополiзм. Вiн виростає з конкуренцi. Суть його в утвореннi великих пiдприємств, об'єднань, якi концентрують у свох руках виробництво i збут основно частини продукцi однiє або кiлькох галузей. Це дає м можливiсть впливати на рiвень цiн з метою забезпечення собi високих прибуткiв. Такий тип монополiзму є найбiльшою загрозою ринковiй економiцi i тому повинен постiйно контролюватися державою. 2. Технологiчний монополiзм. Проявляється в тому, що окремi фiрми захоплюють i монополiзують певнi технологi. Це має мiсце в першу чергу в таких галузях, як металургiйна, електротехнiчна, хiмiчна промисловiсть, транспорт. У таких галузях сама технологiя робить ефективним лише велике виробництво. 3. Рекламний монополiзм. Полягає в заманюваннi покупцiв рiзними видами реклами: торговою маркою, незвичним упакуванням, зниженням цiн для постiйних клiєнтiв, використанням популярних каналiв телебачення тощо. 4. Iнновацiйний монополiзм. Характеризується тим, що окремi фiрми, використовуючи передовi технологi, новi форми органiзацi працi та виробництва, виявляються в кращих умовах, бо виробляють нову продукцiю, яка має кращi якостi i користується широким попитом. Особливiстю цього типу монополiзму є те, що вiн має тимчасовий характер. Вiн зникає в мiру розповсюдження i впровадження в практику нових наукових дослiджень.
5. Природний монополiзм. До цього монополiзму вiдносяться природнi державнi монополi, зокрема, монополiя на органiзацiю i регулювання грошового обiгу, на добування стратегiчно сировини i виробництво стратегiчних товарiв, на виробництво окремих товарiв, на надання водо -, газо -, тепло - та енергопослуг. Природна монополiя виникає й iснує тодi, коли одна фiрма може постачати продукцiю для всього ринку i має нижчi витрати виробництва на одиницю продукцi, нiж мали б конкурентнi фiрми. Iснування  з точки зору суспiльства є доцiльним, бо усунення  i створення декiлькох пiдприємств може привести до збiльшення витрат на надання послуг i зростання цiн. 6. Державний адмiнiстративний монополiзм. Був характерний для командно-адмiнiстративно системи. Суть його в тому, що держава монополiзує всi сфери життєдiяльностi суспiльства, максимально обмежуючи конкуренцiю. Монополiзм цього типу є найбiльш негативним i не повинен допускатися. Монопольна (ринкова) влада - здатнiсть суб'єкта господарювання (групи суб'єктiв господарювання) визначати чи суттєво впливати на умови обороту товару на ринку, не допускати, усувати, обмежувати конкуренцiю, зокрема пiдвищувати цiну та пiдтримувати  понад рiвень цiни, що iснував би за умов значно конкуренцi. Реалiзується на основi цiново стратегi монополi. Монопольна влада полягає у здатностi встановлювати цiну вище граничних витрат. Основна мета цiново стратегi монополiста - захоплення якнайбiльшо частини споживчого надлишку i перетворення його у монопольний прибуток. Вона реалiзується за допомогою полiтики цiново дискримiнацi - продажу одного i того самого товару рiзним покупцям за рiзними цiнами.

46.	 Витрати виробництва окремих пiдприємств: сутнiсть та структура.
Будь-яке виробництво завжди пов"язане з витратами, оскiльки це - процес використання факторiв виробництва, якi втiлюються у створеному продуктi (товарi, послузi). Витрати виробництва - це грошовий вираз тих затрат пiдприємства (фiрми), якi показують, у що обходиться для нього створення вiдповiдно продукцi (товарiв, послуг). Ви́трати виробни́цтва - витрати рiзних видiв економiчних ресурсiв (сировини, працi, основних засобiв, послуг, грошей), безпосередньо пов'язанi з виробництвом економiчних благ.                      СТРУКТУРУ ВИТРАТ ПIДПРИЄМСТВА - ДИВИСЬ В ПИТ. ? 33 !!!!
Будь-яке виробництво має два види витрат: поточнi (здiйснюються щоденно в даному перiодi) та капiтальнi (довгостроковi, що поступово зменшуються впродовж кiлькох рокiв). Кажучи про витрати на виробництво окремих пiдприємств, необхiдно розглядати операцiйнi витрати.  Усi витрати - i матерiальнi, i трудовi, i фiнансовi - пiдприємство здiйснює для забезпечення своє виробничо дiяльностi.

47.	 Iнфраструктура ринку: змiст та  елементи.
Слiд розрiзняти структуру та iнфраструктуру ринку. Iснують рiзнi класифiкацi ринку: може бути регульованим та нерегульованим; локальним; нацiональним i свiтовим; оптовий i роздрiбний; експортний та iмпортний; легальний та тiньовий. Головна структура - коли розглядати ринок з точки зору об"єктiв купiвлi-продажу. Кожен ринок має сво вiдповiднi установи та органiзацi: ринок грошей - банки, ринок працi - держ.служби зайнятостi. Сукупнiсть органiзацiй та установ що забезпечують нормальне функцiонування окремих ринкiв i ринку взагалi називається - IНФРАСТРУКТУРА РИНКУ. Загалом iнфраструктура подiляється на 3 пiдсистеми: 1) органiзацiйно-технiчна, сюди входять торгово-промисловi палати, товарнi бiржi, бiржi працi, ярмарки, аукцiони, торговi дома, брокерськi компанi, пункти прокату тощо. 2) Фiнансово-позичковi - банки,  фондова, валютна бiржi,  страховi, iнвестицiйнi компанi тощо. 3) Органiзацiйно-дослiдницька - науковi iнститути, аудиторськi органiзацi, спецiальнi учбовi заклади тощо. 
До iнфр.структ також належать iнформацiйнi мережi та засоби зв'язку, транспортне обслуговування, Центральний банк тощо. Без вiдповiдно iнфраструктури неможливе iснування ринку. нфраструктура ринку - сукупнiсть iнститутiв ринку, якi обслуговують i забезпечують рух матерiальних i нематерiальних цiнностей. Iнфраструктуру графiчно можна зообразити так: 
Iнфраструктура ринку виконує функцi: - пiдвищення ефективностi роботи суб"єктiв ринку; - забезпечує фiнансову пiдтримку пiдприємств, населення; - здiйснює правовий захист пiдприємств в державних та iнших iнституцiях; - страховий захист; - створює умови для дiлових контактiв пiдприємств; - забезпечує регулювання ринкiв тощо. 

48.	 Валовий нацiональний продукт (ВНП) та валовий внутрiшнiй продукт (ВВП), х змiст та особливостi.
Економiчна наука вважає, що одним iз найкращих i найдоступнiших вимiрникiв, якi свiдчать про здоров'я економiки будь-яко крани, є обсяг сукупного виробництва товарiв i послуг за певний промiжок часу. Для вимiрювання сукупного обсягу нацiонального виробництва застосовують два показники: валовий нацiональний продукт i валовий внутрiшнiй продукт.
ВВП - це є сукупна ринкова вартiсть кiнцевих товарiв та послуг вироблених в поточному перiодi (зазвичай за рiк) на економiчнiй територi крани. Тобто, при вимiрюваннi ВВП враховується вартiсть товарiв, вироблених пiдприємствами, органiзацiями, установами у межах крани, незалежно вiд того, чи вiтчизняними є цi пiдприємства, чи вони контролюються iноземним капiталом, i навпаки, доходи, отриманi нашими спiввiтчизниками за кордоном, не враховуються у ВВП Украни. 
ВНП - це є сукупна ринкова вартiсть кiнцевих товарiв та послуг вироблених в поточному перiодi громадянами дано крани незалежно вiд х мiсця знаходження.  Частка продукцi (або доходiв у виглядi заробiтно плати, вiдсотка, дивiдендiв), що створена за кордоном з допомогою факторiв виробництва, якi належать укранцям (громадянам!!! украни), ураховується у ВНП Украни. А та частка продукцi, що вироблена в Укранi за допомогою факторiв виробництва, що належать iноземцям, вираховується iз ВНП Украни. 
  Як видно  з вище сказаного вiдмiннiсть мiж ВВП та ВНП полягає в тому, що ВВП розраховується за територiальним принципом, а ВНП - за нацiональним. Вiдмiннiсть мiж ВВП i ВНП полягає у так званих iноземних факторних доходах. Щоб отримати ВНП, потрiбно до ВВП додати надходження на фактори виробництва вiд решти свiту (прибутки, зарплата, заробленi резидентами за кордоном) i вiдняти платежi за фактори виробництва рештi свiту (прибутки, зарплата, заробленi iноземцями в данiй кранi):
Надходження	Платежi
ВНП     =     ВВП + за фактори вир-ва - за фактори вир-ва
з-за кордону	рештi свiту

49.	 Структура витрат фiрми в короткостроковому перiодi.
Короткостроковий перiод - це перiод часу, протягом якого пiдприємство не може замiнити свох виробничих потужностей, але може змiнити ступiнь iнтенсивностi х використання й обсяг виробництва продукцi. Обсяг виробництва може бути змiнений шляхом застосування бiльшо (чи меншо) кiлькостi живо працi, сировини та iнших ресурсiв, тобто наявнi виробничi потужностi протягом короткострокового перiоду можуть використовуватися бiльш або менш iнтенсивно. Короткостроковий перiод - це такий перiод часу в дiяльностi фiрми, протягом якого хоч один з факторiв виробництва є незмiнним. Витрати фiрми в короткостроковому перiодi мають таку структуру:  1) Постiйнi витрати FC - мають мiсце незалежно вiд змiни виробництва, вiд обсягу випущено продукцi (затрати на утримання будiвель, орендна плата, комунальнi платежi, амортизацiя, зарплату адмiнiстративному апарату, рекламу тощо). Постiйнi витрати графiчно можна зобразити як пряму лiнiю, паралельну осi абсцис.  2) Змiннi витрати  VC- пов"язанi iз змiною обсягу виробництва (витрати на сировину, енергоресурси, зарплату). Їх динамiка нерiвномiрна. На початковому етапi вони зростають швидко, а в мiру збiльшення обсягiв виробництва починає дiяти фактор економi на масовому виробництвi.  3) Сукупнi (валовi) витрати - затрати на придбання всiх ресурсiв (це сума ТС=FC+VC постiйних та змiнних витрат). Нерiвномiрна змiна валових витрат призводить до того, що в мiру зростання обсягу виробництва змiнюються i витрати на одиницю продукцi, або середнi витрати. 4) Середнi витрати - витрати в розрахунку на одиницю продукцi. Середнi витрати дорiвнюють вiдношенню валових витрат до кiлькостi виготовлено продукцi ТС/ Q. 5)Граничнi витрати - прирiст витрат на виробництво додатково одиницi продукцi.

50.	 Недосконала конкуренцiя та  типи. + ДИВ. ПИТ. ? 21.
Конкуренцiя (лат. concurrentia - змагання, суперництво) - боротьба мiж товаровиробниками за найвигiднiшi умови виробництва i збуту товарiв та послуг, за привласнення найбiльших прибуткiв.   Недосконала конкуренцiя - конкуренцiя мiж великими компанiями (всерединi монополiзованого сектору мiж членами групових монополiй) i малими та середнiми фiрмами. На сучасному етапi така конкуренцiя ведеться насамперед мiж гiгантськими об'єднаннями, всерединi них, а також мiж пiдприємствами немонополiстичного сектору економiки та рiзних форм власностi. Особливiстю недосконало конкуренцi є й те, що вона все бiльше перемiщується зi сфери обiгу у сферу безпосереднього виробництва, з галузевого на мiжгалузевий рiвень. Це означає, що недосконала конкуренцiя базується на впровадженнi нових досягнень науки i технiки у виробництво i спрямована на полiпшення якостi продукцi. Тому розрiзняють цiновий та нецiновий види конкуренцi. Нечесна конкуренцiя - рiзновид недосконало конкуренцi, що ведеться переважно неекономiчними методами (пiдкуп чиновникiв, промисловий шпiонаж, укладення таємних угод про єдину полiтику цiн i навiть диверсi проти конкурента). Недосконала конкуренцiя iснує тодi, коли лише кiлька великих фiрм виробляють основну масу певного товару i мають можливiсть впливати на встановлення цiни. Вона виявляється у формi монополi i монопсонi. Монополiя - це виключне право на виробництво, торгiвлю тощо, яке належить однiй особi, групi осiб або державi. Вона виникає, коли окремий виробник займає домiнуюче становище i контролює ринок певного товару. Монополiя впливає на цiну за допомогою змiни обсягiв виробництва та величини закупiвель. Монопсонiя - це домiнуюче становище споживача на ринку. Монополiя i монопсонiя - це крайнi випадки недосконало конкуренцi. Основними типами недосконало конкуренцi є монополiстична й олiгополiстична конкуренцiя. Монополiстична конкуренцiя - це ринкова ситуацiя, за яко вiдносно велика кiлькiсть виробникiв пропонують схожу, але не iдентичну продукцiю (диференцiйовану). Прикладом тако конкуренцi може бути -  "широкий вибiр косметики". Незначний виробник може впривати на цiну. Умови входження в галузь порiвняно легку. Особлива увага - рекламi, торговим маркам. Сфера - роздрiбна торгiвля, виробництво одягу, взуття.  Олiгополiстична конкуренцiя - це коли вiдносно невелика кiлькiсть фiрм панує на ринках товарiв i послуг. Олiгополi можуть бути однорiдними або диференцiйованими, тобто можуть виробляти стандартизованi або диференцiйованi продукти. Особливiстю олiгополiстично конкуренцi є взаємозалежнiсть рiшень фiрм про змiну цiн або обсягiв виробництва. Але за умови таємно змови контроль над цiною може бути значним. При входженнi в галузь є iстотнi перешкоди. Нецiнова конкуренцiя є типовою, особливо у разi диференцiацi продукту. Сфера - виробництво сталi, с/г iнвентарю тощо. Якщо на ринку утвердилася ситуацiя, за яко багато покупцiв та кiлька продавцiв, то цей ринок має назву "олiгопсонi".

51.	 Змiст, основнi принципи та ознаки пiдприємництва.
Пiдприємництво - це фактор виробництва, суть якого в тому, щоб як найкраще поєднати всi iншi фактори. Це вид господарсько дiяльностi, мета якого отримання комерцiйного успiху. Це метод економiчного мислення. Пiдприємництво не варто плутати з пiдприємством, яке є певною органiзацiєю!!!Мета пiдприємницько дiяльностi - це максимiзацiя доходiв.  Субєкти пiдприємницько дiяльностi - фiз. особи (приватнi), юрид особи, держава. Принципи пiдприємницько дiяльностi:  вiльного вибору пiдприємцем видiв пiдприємницько дiяльностi; самостiйного формування пiдприємцем програми дiяльностi, вибору постачальникiв i споживачiв продукцi; вiльного найму пiдприємцем працiвникiв; комерцiйного розрахунку та власного комерцiйного ризику; вiльного розпорядження прибутком, що залишається у пiдприємця пiсля сплати податкiв, зборiв та iнших платежiв, передбачених законом; самостiйного здiйснення пiдприємцем зовнiшньоекономiчно дiяльностi, використання пiдприємцем належно йому частки валютно виручки на свiй розсуд.  Можна видiлити наступнi основнi ознаки пiдприємницько дiяльностi. Перша ознака пiдприємницько дiяльностi -  iнiцiативнiсть i самостiйнiсть. Друга ознака пiдприємницько дiяльностi - творчий та iнновацiйний характер, новаторство,що виявляється у пошуку нових можливостей, орiєнтацi на нововведення.  Третя ознака пiдприємницько дiяльностi - систематичнiсть (регулярнiсть, професiйнiсть, постiйнiсть). Четверта ознака пiдприємницько дiяльностi - ризиковий характер, економiчна та соцiальна вiдповiдальнiсть, тобто покладання на пiдприємця тягаря передбачення несприятливих наслiдкiв (збиткiв) i вжиття заходiв щодо х превенцi або усунення, не пов'язане з винною поведiнкою пiдприємця. П'ята ознака - цiльове спрямування на одержання прибутку, масштабнiсть мислення. Пiдприємництво орiєнтується на попит споживача, максимально використовує конкурентнi переваги.  Види пiдприємництва пов"язанi з сферами: виробниче, фiнансове, посередницьке пiдприємництво, торгiвельне, iнновацiйно-iнвестицiйне.

52.	 Економiчнi цикли. Роль економiчно полiтики держави у економiчному циклi.
Економiчний цикл - постiйно повторюванi коливання економiчно активностi. Зростання суспiльного виробництва здiйснюється нелiнiйно i супроводжується перiодичним падiнням. Можливi фази циклу економiчного: криза, депресiя (стагнацiя), пожвавлення, пiдйом (пiднесення). Точка максимуму кожного наступного пiдйому виявляється вище попередньо. Економiчнi цикли можуть суттєво вiдрiзнятися один вiд одного тривалiстю та iнтенсивнiстю, однак, усi вони мають однi i тi ж фази. Головне значення має фаза кризи, яка починає i завершує цикл. У нiй зосереджено основнi ознаки й суперечностi циклiчного процесу вiдтворення. Криза - це рiзке порушення iснуючо рiвноваги внаслiдок диспропорцiй, що зростають. Вiдбувається скорочення попиту на товари, а також виникає надлишок х пропозицi. Труднощi зi збутом призводять до скорочення виробництва i росту безробiття. Зниження платоспроможностi населення ще бiльше ускладнює збут. Усi економiчнi показники погiршуються. Депресiя - це фаза циклу, яка виявляється в засто виробництва. На цiй фазi вiдбувається просте вiдтворення, виробництво не збiльшується, проте й не зменшується. Пожвавлення розпочинається з незначного зростання обсягу виробництва (у вiдповiдь на зростання попиту) i помiтного скорочення безробiття. Пiднесення (пiдйом) - це така фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг попереднього циклу i зростає високими темпами. Будуються новi пiдприємства, пiдвищується зайнятiсть, активiзується попит на капiтальнi й споживчi блага, доходи та прибутки, зростають цiни й процентнi ставки, жвавiшає комерцiйна дiяльнiсть, прискорюється обiг капiталу. Таким чином, розпочинається справжнiй економiчний бум, швидке економiчне зростання, яке, проте, вже закладає основу для наступно ново кризи, котра i завершатиме цикл.
 
Причини економiчного циклу Iснують рiзнi точки зору щодо пояснення причин середнiх економiчних циклiв. Серед них на увагу заслуговують такi:
1) циклiчнi коливання, зумовленi специфiкою сфери обiгу - незбiгом у часi актiв продажу товарiв, послуг i оплати за них (проте це лише формальна можливiсть, а не реальна причина); 2) головна причина спаду - це суперечнiсть мiж суспiльним характером виробництва i приватною формою привласнення його результатiв (К. Маркс, Ф. Енгельс та iншi послiдовники). Близько до цiє позицi стояли (ще до Маркса) й тi, хто економiчний спад пояснював недоспоживанням значно маси людей, яке було викликане недолiками розподiлу (Дж. Гобсон, Г. Мальтус); 3) цикл зумовлюється спiввiдношенням оптимiзму i песимiзму в економiчнiй дiяльностi людей (В. Парето, А. Пiгу); 4) цикл - результат технiчних нововведень, що вимагає зростання iнвестицiй, а останнi й спричиняють пiднесення виробництва (Й. Шумпетер); 5) циклiчнiсть зумовлюється надлишком заощаджень i нестачею iнвестицiй у виробництво (Дж. Кейнс); 6) причиною циклiв є невiдповiднiсть мiж грошовим капiталом i пропозицiєю (I. Фiшер). Роль економiчно полiтики держави в економ.циклi - держава прямо i непрямо впливає на виробництво, попит i споживання. Сучасна ринкова економiка (змiшана) знаходиться пiд значним впливом держави, що здатна суттєво змiнювати хiд економiчного циклу, характер економiчно динамiки: глибину i частоту криз, тривалiсть фаз циклу i спiввiдношення мiж ними. За активного впливу держави видозмiнюється самий механiзм циклiчного руху. Завдяки державному регулюванню пом"якшуються циклiчнi коливання. Важливiшими важелями, за допомогою яких держава впливає на економiчний цикл, є кредитно-грошовi i бюджетно-податковi iнструменти. Пiд час кризи державою використовуються заходи, якi спрямованi на стимулювання виробництва, i, навпаки, в час пiднесення - на його стримання. Так, з метою послаблення "перегрiву" економiки у фазi пiднесення держава стимулює подорожчання кредиту, запроваджує новi податки i пiдвищує ставки iснуючих, вiдмiняє прискорену амортизацiю i податковi пiльги на новi iнвестицi. В умовах же кризи, навпаки, державнi заходи спрямованi на здешевлення кредиту, скорочення податкiв, на прискорену амортизацiю i податковi знижки на новi iнвестицi.

53.	 Цiна та дохiд при досконалiй конкуренцi.
Досконало конкурентний ринок - це ринок з найвищим рiвнем конкуренцi. Досконала конкуренцiя досягається за наявностi тако величезно кiлькостi незалежних виробникiв, постачальникiв i продавцiв, що жоден iз них не може помiтно вплинути на ринкову цiну через змiну кiлькостi вироблено продукцi. Досконала конкуренцiя має попит абсолютно еластичний. Попит дорiвнює цiнi, попит дорiвнює середньому та граничному доходу.  Головна особливiсть цього ринку полягає в тому, що пiдприємства пристосовуються до цiни. Цiна при досконалiй конкуренцi  практично не залежить вiд бажань i дiй окремих суб"єктiв - вона встановлюється пiд впливом попиту та пропозицi "невидимою рукою" ринку. В умовах досконало конкуренцi цiна є нижчою нiж в умовах монополi.  При досконалiй конкуренцi цiни змiнюються залежно вiд коливань попиту i пропозицi. 
Оскiльки в такiй ринковiй структурi частка кожно фiрми в загальному випуску дуже мала, цiна рiвноваги, що склалася на ринку, виступає для не визначальною i непiдвласною контролю. Цi фiрми приймають цiну (price taker), тобто продають свою продукцiю за цiнами, що складаються пiд впливом сил, якi поза фiрмою та недоступнi для  впливу. За таких умов фiрма може приймати рiшення тiльки з приводу регулювання обсягу випуску, що дає змогу забезпечувати максимальний прибуток i мiнiмальнi витрати. Доходи мiж учасниками виробничого процесу розподiляються дуже нерiвномiрно. В умовах досконало конкуренцi граничний виторг (або доход) - це збiльшення виторгу в результатi зростання обсягу виробництва або продажу на 1 одиницю продукцi. В економiчнiй лiтературi граничний виторг позначається MR - вiд англ. marginal revenue. Для фiрми, що функцiонує за досконалою конкуренцiєю, граничний виторг дорiвнює цiнi одиницi продукцi, тобто MR = P. Оскiльки цiна не залежить вiд виробника i становитиме саме ту величину, яку випуск кожно додатково одиницi додає до загального доходу. Оскiльки за умов досконало конкуренцi цiна збiгається з граничним доходом, кожна  змiна (падiння чи збiльшення) спричиняє необхiднiсть з метою максимiзацi прибутку чи мiнiмiзацi збиткiв знаходити такi рiвнi випуску, за яких нова цiна зрiвнювалася б iз граничними витратами. Ця залежнiсть матиме мiсце, якщо цiна не опуститься нижче за рiвень середнiх змiнних витрат. Якщо це вiдбудеться, то фiрма припиняє своє iснування

54.	 Види безробiття та його регулювання.
Безробiття - соцiально-економiчне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає вiдносно надлишковою, поповнюючи резервну армiю працi. Безробiття - це коли пропозицiя з боку найманих працiвникiв перевищує пропозицiю з боку роботодавцiв.   Є три основнi види або форми безробiття: 1) Фрикцiйне ( добровiльне) воно є тимчасовим, зумовлене змiною мiсця роботи чи професi або ж змiною мiсця проживання. 2) Структурне - це є невiдповiднiсть мiж попитом  i пропозицiями працi, яка виникла через структурнi зрушення в економiцi. 3) Циклiчне - пов"язане зi спадом дiлово активностi (в тому числi з кризами)  в умовах циклiчних коливань, при цьому пропозицiй на ринку працi бiльше нiж попиту на не.  В рiзних книгах також можна зустрiти ще й такi рiзновиди безробiття: а) плинне безробiття - це частина промислово резервно армi працi, яка то позбувається роботи, то знову знаходить ;  б) приховане безробiття - це неповна зайнятiсть у виглядi надання робочим адмiнiстративних вiдпусток, установлення неповного робочого дня. Приховане безробiття можна подiлити на: - вимушену неповну зайнятiсть, коли людина працює неповний робочий день або тиждень; - квалiфiкацiйне безробiття - людина працює не за свом рiвнем майстерностi, розрядом чи спецiальнiстю; - функцiональне безробiття, яке виникає, якщо працiвник, який навiть зарахований на ту чи iншу посаду за фахом, зайнятий цiлий робочий день, але не виконує свох обов'язкiв, а є лише присутнiм на роботi. в) застiйне безробiття - це явище, коли частина працездатного населення живе випадковими заробiтками;  г) сезонне безробiття виникає внаслiдок сезонностi працi в деяких галузях ( туризм, сiльське господарство, будiвництво );  д) технологiчне безробiття пов"язане з лiквiдацiєю робочих мiсць внаслiдок модернiзацi, застосування нових технологiй;  е) iнституцiональне безробiття породжується самою будовою ринку робочо сили, факторами, якi впливають на попит i пропозицiю робочо сили.  є) конверсiйне безробiття виникає в зв"язку iз скороченням галузей вiйськово-промислового комплексу.  Iснує також безробiття, спричинене демографiчними факторами, тобто швидким припливом молодi i жiнок на ринки робочо сили внаслiдок демографiчного вибуху. За вiком населення також видiляють молодiжне безробiття, безробiття людей старшого вiку та iн. Система заходiв щодо регулювання безробiття включає: розвиток розгалужено системи державно служби зайнятостi, професiйно орiєнтацi, пiдготовки, перепiдготовки i пiдвищення квалiфiкацi кадрiв; надання пiдприємцям субсидiй, премiй та податкових пiльг для найму додатково робочо сили або переведення частини працiвни-кiв на скорочений робочий день; державну пiдтримку нетрадицiйним сферам зайнятостi; стимулювання пiдприємцiв до навчання, переквалiфiкацi й по-дальшого працевлаштування додатково робочо сили; залучення приватного (як вiтчизняного, так й iноземного) капi-талу в райони зi стiйким рiвнем безробiття; регулювання можливостi працевлаштування за кордоном, приєднання Украни до мiжнародного ринку працi; стимулювання осiб, що отримують державну допомогу, до пошуку робочих мiсць; збiльшення кiлькостi стажистiв у системi професiйно освiти; введення в дiю запасiв невстановленого устаткування та пiдвищення коефiцiєнта змiнностi його в цiлому; заходи щодо квотування робочих мiсць для представникiв найуразливiших груп на ринку працi, безвiдсотковi кредити, що надаються безробiтним, якi започатковують власний бiзнес; органiзацiю регiональними або мiсцевими органами влади у кооперацi з окремими пiдприємствами або закладами соцiальних (громадських) робiт тощо.

55.	 Цiна та дохiд при монополi.
Особливостi поведiнки монополiста - це можливiсть впливати на цiни. Суто монополiстична фiрма створює цiну (price maker). Якщо за умов досконало конкуренцi цiна - постiйна величина, а виробник має вирiшувати, скiльки випускати продукцi за цiєю цiною, то за умов монополi завдання формулюється iнакше: необхiдно вибрати цiну, при якiй буде випускатися бажана кiлькiсть продукту, тобто одночасно вибирається цiна та обсяг випуску. При цьому в умовах монополi цiна обмежується попитом споживача. Надмiрне пiдвищення цiни неминуче спричинить скорочення продажiв, а отже, й доходу.  Валовий дохiд фiрми буде залежати вiд еластичностi попиту за цiною. При еластичному попитi монополiя знижує цiни, а при нееластичному - нi. В умовах монополi цiна завжди вища нiж в умовах досконало конкуренцi. Чим бiльше виробить монополiст, тим менша цiна, чим менше виробить монополiст, тим бiльша цiна. Граничний дохiд буде менший за цiну, тобто прирiст загального доходу, отриманий вiд продажу кожно додатково одиницi продукцi, буде меншим, за цiну, за якою продається ця одиниця. Отже, монополiст має можливiсть, знижуючи цiни на товари, збiльшувати сво доходи за рахунок розширення випуску й обсягу продажiв продукцi. Прагнучи максимiзувати доходи фiрма-монополiст може манiпулювати й цiнами, й обсягами продажiв, вибираючи варiант, що забезпечить одержання доходу, близького до максимуму. Максимальний дохiд дасть цiна, що вiдповiдає такому обсягу випуску, продаж останньо одиницi якого забезпечує перевищення граничного доходу над граничними витратами. Окрiм того, монополiст може збiльшувати свiй прибуток, вдаючись до методу цiново дискримiнацi. Вiн може продавати свою продукцiю рiзним покупцям за рiзними цiнами, з огляду на хнi купiвельнi можливостi й еластичнiсть попиту. Покупцi подiляються на групи, кожна з яких готова платити свою цiну за продукт. У групах з низкоеластичним попитом цiна може бути вищою, а з високоеластичним - нижчою. За допомогою такого сегментування встановлюють цiни, що мають максимальний прибуток для кожно групи окремо, i тим самим збiльшується загальний прибуток.

56.	 Суть та види iнфляцi, причини  виникнення.
Iнфляцiя - це зростання загального рiвня цiн у кранi впродовж певного перiоду часу, що супроводжується знецiненням нацiонально грошово одиницi. Iнфляцiя - це процес знецiнення грошей у результатi перевищення кiлькостi грошових знакiв, що перебувають в обiгу, над сумою цiн товарiв i послуг.  Iнфляцiя - це багатопланове соцiально-економiчне явище, яке характеризує спiввiдношення мiж кiлькiстю паперових грошей, обсягом вироблених товарiв та послуг i темпами зростання рiвня цiн. Iнфляцiйний процес означає знецiнення грошей стосовно золота, товарiв та iноземних валют. Залежно вiд мети дослiдження та причин виникнення ми можемо розрiзняти рiзнi види iнфляцi: 1. За характером iнфляцiйного процесу: -  вiдкрита iнфляцiя  вiдбувається   годi,   коли  макроекономiчна нерiвноваа проявляється в нiчим не стримуваному, вiльному зростаннi цiн, що явно впливає на споживчий кошик. З вiдкритою iнфляцiєю можна боротися, бо вона проявляється явно у зростаннi цiн, динамiку яких можна вивчати й аналiзувати; - приховали iнфляцiя виникає пiд впливом державного контролю цiн. Тодi цiни на товари не зростають, але замiсть якiсних товарiв за тими ж цiнами продаються неякiснi. Виникає дефiцит хороших  товарiв,   що   веде  до   перепродажу   продукцi  за завищеними цiнами. Така iнфляцiя була характерна для СРСР. 2. За мiсцем розповсюдження: - локальна iнфляцiя - рiст цiн проходить у межах однiє держави; - свiтова iнфляцiя охоплює групу  кран або всю глобальну економiку. 3. З погляду передбачення: - очiкувана iнфляцiя, яку можна передбачити, спрогнозувати  рiвень заздалегiдь, готуватись до не; неочiкувана, яка вища за спрогнозований рiвень iнфляцi для даного перiоду. 4. За темпами пiдвищення цiн: помiрна, коли цiни ростуть менше 10% за рiк; - галопуюча, коли цiни ростуть в iнтервалi вiд 20 до 200% в рiк; -  гiперiнфляцiя, коли цiни зростають на 2-3% щоденно, а за рiк темп   iнфляцi   може   становити   десятки   тисяч   вiдсоткiв 5. За причинами: - iнфляцiя попиту - це порушення рiвноваги мiж попитом i пропозицiєю з боку попиту. Iнфляцiя попиту має мiсце в тому випадку,   коли   грошовi  доходи   населення  та  пiдприємств зростають швидше, нiж реальний обсяг товарiв. Основними причинами тут можуть бути збiльшення державних замовлень (наприклад,    вiйськових),   збiльшення    попиту    на   засоби виробництва  в  умовах  повно зайнятостi  i   майже  повно завантаженостi виробничих потужностей, а також зростання покупно спроможностi трудящих (зростання заробiтно плати).  iнфляцiя пропозицi - зростання цiн внаслiдок збiльшення вираг виробництва чи зменшення сукупно пропозицi, iнфляцiя пропозицi, в основi яко знаходиться взаємозв'язок витрат i цiн. Пiдвищення витрат на одиницю продукцi в економiцi скорочує прибутки й обсяг продукцi на ринку, що веде до зростання цiн. До найважливiших причин виникнення iнфляцi можна вiднести наступнi: 1. Непродумана     полiтика     центрального     банку:     якщо центральний банк з певних причин (економiчних чи полiтичних) швидко збiльшує пропозицiю грошей, то неминуче розвивається iнфляцiя попиту. 2. Незбалансованiсть    державних    видаткiв    i    прибутку призводить до дефiциту державного бюджету, фiнансування якого за допомогою додатково емiсi прямо розкручує iнфляцiю попиту. 3.  Кредитна експансiя - надмiрне розширення кредиту веде до емiсi грошей в безгрошовiй формi. 4.  Iнфляцiйне    небезпечнi    iнвестицi    (вiйськовi    витрати, утримання збиткових пiдприємств) збiльшують державний борг, для покриття якого випускаються додатковi паперовi грошi. 5. Переважання в ринкових структурах олiгопольнихринкiв 6. Iмпортована  iнфляцiя,   роль  яко  зростає  зi  зростанням вiдкритостi економiки й втягнення  в свiтогосподарськi зв'язки тiє чи iншо крани.  7.  Iнфляцiйнi     очiкування     -     виникнення     в     iнфляцi самопiдтримуючого характеру. 8. Неекономiчнi    чинники   -   революцi,    вiйни,    полiтична нестабiльнiсть, втрата довiри до уряду тощо.9. Значне зростання внутрiшнього та зовнiшнього державного боргу.10. недосконалiсть податково системи; певнi кризовi явища в фiнансово-кредитнiй системi; зовнiшньо-економiчнi фактори.Також сюди можна додати: диспропорцiю мiж основними сферами народного господарства, необґрунтоване пiдвищення зарплати, маса посередникiв мiж виробниками i споживачами.


57.	 Соцiальнi та економiчнi наслiдки iнфляцi.
Iнфляцiя (лат. inflatio - розбухання) - знецiнення грошей, зниження х купiвельно спроможностi, що виявляється у зростаннi цiн.
Маючи складний соцiально-економiчний характер, iнфляцiя призводить до гальмування розвитку нацiонально економiки, поглиблює майнове розшарування населення i створює загрозу дестабiлiзацi соцiально-полiтично ситуацi в кранi. Iнфляцiя посилює диспропорцi в нацiональнiй економiцi, передовсiм мiж виробництвом засобiв виробництва i виробництвом предметiв споживання; порушує нормальнi господарськi зв'язки; пiдриває стимули до пiдвищення ефективностi вiтчизняного виробництва, його зростання на базi науково-технiчного прогресу; посилює ризик, пов'язаний з новими iнвестицiями; послаблює мотивацiю до високопродуктивно працi; призводить до кризи фiнансово-кредитно системи; зумовлює зростання кiлькостi безробiтних; активiзує спекуляцiю та тiньову економiку, корупцiю, злочиннiсть. Але найбiльш вiд iнфляцi страждає населення крани. Вона призводить до зростання вартостi життя. У переважно частини трудящих зменшуються реальнi доходи, знецiнюються трудовi заощадження. Найбiльше iнфляцiя зачiпає iнтереси тих, хто одержує грошовi доходи в постiйних розмiрах: пенсi, стипендi тощо. У суспiльствi вiдбувається економiчно невиправданий перерозподiл нацiонального доходу, що призводить до збагачення невелико групки людей, але переважна бiльшiсть громадян крани стає бiдними. I як наслiдок всiх цих явищ i процесiв виникає загострення соцiальних протирiч у суспiльствi, якi проявляються у страйках, змiнi урядiв тощо. Iнфляцiя спричиняє загальну невпевненiсть пiдприємцiв i всiх працiвникiв у перспективi свого економiчного становища, посилення групового егозму. Все це спричинює соцiальну i полiтичну нестабiльнiсть у суспiльствi. В умовах iнфляцi економiчним суб'єктам невигiдно тримати сво активи в грошовiй формi. Це негативно впливає на кредитнi вiдносини та грошовий обiг. Особливо вiдчутно Iнфляцiя впливає на розвиток виробництва, торгiвлю, кредитну i грошову системи, державнi фiнанси, валютну систему i на платiжний баланс крани. Iнфляцiя спричинює посилення хаотичностi i диспропорцiо-нальностi розвитку суспiльного виробництва. Скорочуючи платоспроможний попит населення, iнфляцiя зумовлює звуження ринку збуту товарiв народного споживання, що може викликати затухання темпiв х зростання чи навiть скорочення обсягiв виробництва. Тому активна боротьба з iнфляцiєю є необхiдною умовою соцiально-економiчного розвитку.

58.	 Iнфляцiя та антиiнфляцiйнi заходи.
Iнфляцiя - це зростання загального рiвня цiн у кранi впродовж певного перiоду часу, що супроводжується знецiненням нацiонально грошово одиницi. Iнфляцiя - це процес знецiнення грошей у результатi перевищення кiлькостi грошових знакiв, що перебувають в обiгу, над сумою цiн товарiв i послуг.  Iнфляцiя - це багатопланове соцiально-економiчне явище, яке характеризує спiввiдношення мiж кiлькiстю паперових грошей, обсягом вироблених товарiв та послуг i темпами зростання рiвня цiн. Iнфляцiйний процес означає знецiнення грошей стосовно золота, товарiв та iноземних валют. Iнфляцiя (лат. inflatio - розбухання) - знецiнення грошей, зниження х купiвельно спроможностi, що виявляється у зростаннi цiн. 
Антиiнфляцiйнi заходи: зростання обсягiв виробництва i насичення ринку товарами; структурна перебудова економiки; обмеження емiсi грошей; скорочення дефiциту державного бюджету; приватизацiя; стимулювання бiзнесу; скорочення ставок податкiв, зокрема на бiзнес, малий бiзнес; послаблення iнфляцiйних очiкувань. Основнi форми боротьби з iнфляцiєю - грошовi реформи та антиiнфляцiйна полiтика (заходи). Грошова реформа - повне або часткове перетворення грошово системи, що здiйснює держава з метою впорядкування та налагодження грошового обiгу. Грошова реформа здiйснюється рiзними методами (Нулiфiкацiя рiзновид грошово реформи, коли знецiненi грошовi знаки анулюються, тобто оголошуються недiйсними.  Девальвацiя - зниження обмiнного курсу (цiни) валюти порiвняно з iноземною. Деномiнацiя - це укрупнення грошово одиницi шляхом обмiну у визначенiй пропорцi старих грошових знакiв на новi.   Ревалоризация - повернення до попередньо купiвельно сили грошових знакiв.) в залежностi вiд економiчного стану крани, ступеню знецiнення грошей, полiтики держави.  Антиiнфляцiйна полiтика - комплекс заходiв державного регулювання економiки, спрямованих на боротьбу з iнфляцiєю. Антиiнфляцiйнi заходи: 1.Iндексацiя доходiв. 2.Контроль за заробiтною платою i цiнами. 3.Регулювання (зниження ) сучасного попиту та пропозицi, збiльшення податкiв, зниження державних витрат. Iндексацiя доходiв здiйснюється залежно вiд темпiв iнфляцi. Вона застосовується в усiх розвинутих кранах i визначається рiвнем прожиткового мiнiмуму (або типовим споживчим кошиком) i узгоджується з динамiкою iндексу цiн: За постiйно iнфляцi iндексацiю через певнi промiжки часу повторюють. Однак iндексацiю не можна розглядати як метод боротьби з iнфляцiєю. За допомогою iндексацi можна лише послабити або уникнути окремих негативних наслiдкiв iнфляцi, але не можна знизити  темпи.  Контроль за цiнами i заробiтною платою здiйснюють протягом нетривалого промiжку часу, оскiльки в iншому разi вiдкритий тип iнфляцi трансформується у закритий i руйнується механiзм ринкового саморегулювання.  Застосування наведених важелiв економiчного регулювання не дає миттєвого ефекту. Наприклад, першi позитивнi результати вiд збiльшення чи зменшення податкiв на прибуток, подорожчання чи здешевлення кредиту з'являться не ранiше, нiж через пiвроку. Методи антиiнфляцiйно полiтики мають бути змiшаними, тобто такими, що передбачають заходи монетарного та немонетарного характеру залежно вiд виду i типу iнфляцi, особливостей ЇЇ вияву в рiзних кранах.
 
59.	  Класичне пояснення макроекономiчно рiвноваги.
Макроекономiчна рiвновага - це точка перетину сукупного попиту i сукупно пропозицi, яка вiдповiдає загальному рiвню цiн i рiвню нацiонального виробництва, який задовольняє як покупцiв так i продавцiв крани. Рiвновага буває iдеальною, реальною, частковою i загальною. 
Класична модель  Представники Ф. Кене, Ж. Б. Сей, В. Парето та iн. За положеннями цiє моделi макроекономiчна рiвновага встановлюється за умов гнучких або змiнних цiн i тому, коли виникає порушення макроекономiчно рiвноваги, то вона може бути вiдновлена за рахунок пiдвищення чи зниження  цiни. У цiй моделi рiвноваги цiни є жвавими i гнучкими. Класична модель економiчно рiвноваги створювалася на основi вiльного цiноутворення як регулятора забезпечення пропорцiйностi та збалансованостi в економiцi.
Взагалi класична модель макрорiвноваги належить до пояснюючих моделей. Вона дозволяє з`ясувати, як забезпечується економiчний оптимум без державного втручання. Класична модель є основою практично всiх сучасних макромоделей i вона ґрунтується на таких гiпотезах: 1) рiвновага встановлюється в результатi взаємодi ринкiв ресурсiв, товарiв, грошей та iнвестицiй; 2) вихiдним у встановленнi рiвноваги є ринок ресурсiв; 3) на ринках ресурсiв i товарiв iснує рiвень цiн, який врiвноважує попит i пропозицiю, i завдяки цiнам вiдбувається автоматичне очищення ринкiв, як вiд зайвого попиту, так i вiд зайво пропозицi. Головним iнструментом макроекономiчного саморегулювання за класичною моделлю є : - реальна зарплата як чинник ринку робочо сили; - загальний рiвень цiн як чинник попиту на ринку товарiв; - ставка проценту як чинник розподiлу сукупного попиту (при його незмiннiй величинi).
Прихильники класично теорi вважають, що ринковий механiзм здатний автоматично забезпечувати повну зайнятiсть без державного втручання в економiку, повна зайнятiсть є нормою для економiки з ринковими вiдносинами. Вони визнають, що iнколи на економiку можуть негативно впливати зовнiшнi фактори, такi як вiйни, полiтичнi перевороти, засуха, бiржовi крахи тощо, якi тимчасово виводять  зi стану повно зайнятостi. Проте здатнiсть ринку до автоматичного саморегулювання є достатньою, щоб через деякий час знову вiдновити в економiцi такий рiвень виробництва, який вiдповiдає умовам повно зайнятостi. Це означає, що можливий вiдхiд економiки вiд стану повно зайнятостi, на думку представникiв класично теорi, є не внутрiшнiм продуктом ринково економiки, а лише результатом впливу на не зовнiшнiх обставин. 
Якщо виходити iз сучасних уявлень про економiчну рiвновагу, то класична модель виглядає малопрактичною хоча б тому, що вона виключає з аналiзу фактор держави. Однак, знання класично моделi необхiдне, принаймнi, з двох причин. По-перше, кейсiанська теорiя, завдяки, якiй, власне, i виникла макроекономiка в сучасному розумiннi, розвинулась на грунтi конструктивно критики класично теорi. Для бiльш грунтовного засвоєння кейнсiансько моделi необхiдно усвiдомлювати, що передувало  виникненню, вiд чого в нiй з часом вiдмовились, а що сприйнялося i утвердилось. По-друге, такi сучаснi теорi, як монетаризм та теорiя, зорiєнтована на пропозицiю, грунтуються саме на класичнiй моделi макрорiвноваги.

60.	 Кейнсiанське поясненя макроекономiчно рiвноваги.
Макроекономiчна рiвновага - це точка перетину сукупного попиту i сукупно пропозицi, яка вiдповiдає загальному рiвню цiн i рiвню нацiонального виробництва, який задовольняє як покупцiв так i продавцiв крани. Рiвновага буває iдеальною, реальною, частковою i загальною. Кейнськанська модель (Дж. М. Кейнс) - це модель депресивно або кризисно економiки. Кейнс вважав, що ресурси нiколи не використовуються повнiстю (iснує безробiття, незадiянi потужностi пiдприємств), а цiни не є гнучкими. Тому на вiдмiну вiд класично школи вiн вважає, що макроекономiчна рiвновага це випадок (класична модель вважала рiвновагу як постiйно iснуюче явище), а порушення рiвноваги - постiйне. За цiєю моделлю для збiльшення ефективностi ринково економiки треба стимулювати сукупний попит, стимулювати iнвестицi, стимулювати державнi витрати.
Дж. М. Кейнс у свой основнiй працi "Загальна теорiя зайнятостi, процента та грошей" (1936) розробив повну модель макроекономiчно рiвноваги, яку описав за допомогою системи семи рiвнянь. Перше рiвняння характеризує рiвновагу на ринку товарiв та послуг, передбачає рiвнiсть мiж обсягом заощаджень та обсягом iнвестицiй, останнi виступають як функцiя норми процента. Друге рiвняння описує рiвновагу на грошовому ринку i означає рiвнiсть мiж готiвкою та вартiстю угод. Рiвновага на ринку працi описується третiм рiвнянням, яке вказує, що пропозицiя працi є функцiєю грошово, номiнально заробiтно плати. Четверте та п'яте рiвняння вiдображають взаємозв'язок мiж рiвнем заробiтно плати i повною зайнятiстю. Пропозицiя працi стає функцiєю реально заробiтно плати. Шосте рiвняння вiдображає зв'язок мiж рiвнем зайнятостi та виробничою функцiєю. Сьоме рiвняння показує, що гранична продуктивнiсть працi визначає реальну заробiтну плату.
Кейнсiанська модель загально рiвноваги основана на прiоритетi сукупного попиту, регулюючо ролi обсягу продажу, можливостi забезпечити рiвновагу за наявностi безробiття й iнфляцi, спаду виробництва. Держава повинна здiйснювати активну полiтику експансi, впливаючи на рiвень сукупного попиту за допомогою збiльшення державних витрат, зменшення податкiв та зниження процентно ставки. Дж. М. Кейнс вiдкрив ефект мультиплiкатора - загальне зростання нацiонального доходу перевищує державнi витрати на стимулювання сукупного попиту, що веде до розширення виробництва та пiдвищення рiвня зайнятостi.
В основу кейнсiансько повно моделi загально рiвноваги покладено такi положення. Змiни сукупного попиту визначають точку макроекономiчно рiвноваги, загальний рiвень цiн, обсяг реалiзацi валового нацiонального продукту та рiвень зайнятостi. Зростання нацiонального доходу веде до того, що обсяг заощаджень збiльшується вiдносно швидше, нiж обсяг споживчих витрат, тобто чим бiльший нацiональний дохiд, тим менший сукупний попит. Щоб призупинити зменшення сукупного попиту, Дж. М. Кейнс запропонував збiльшувати витрати на iнвестування, що забезпечить пiдвищення зайнятостi та прирiст нацiонального доходу, при цьому сукупний попит залишиться на тому самому рiвнi. Для розвитку пiдприємництва державi слiд регулювати норму процента;  розмiр має бути менший за норму прибутку.

61.	 Грошi, х рiзновиди, структура грошово пропозицi. Грошовi агрегати. 
Грошi - це є товар, що виконує функцiю загального еквiвалента. Грошi - це тi функцi, якi вони виконують, а функцi грошей такi: мiра вартостi; засiб оббiгу (обмiну); засiб заощадження; свiтовi грошi. (першi 3 функцi - є загальновизнаними). Грошi - це засiб платежу.  Грошi видiлились з товарного свiту, на них можна обмiняти будь-який товар. Рiзновиди: в процесi еволюцi грошi набували рiзних видiв - товарна форма; металевi грошi (рiзновид монет); паперовi грошi (вперше виникли в Кита); кредитнi грошi (1-й вексель); банкноти; електроннi грошi.  Пропозицiя грошей, або грошова маса - це сукупнiсть загальноприйнятих грошових засобiв в економiцi. Пропозицiя грошей- це та кiлькiсть грошей, що знаходиться у розпорядженнi економiчних суб"єктiв, яку вони можуть спрямувати в оборот за сприятливих умов. Структуру грошово пропозицi становлять -  депозити економiчних суб'єктiв (пiдприємств, органiзацiй, населення) в комерцiйних банках, якими вони у разi необхiдностi можуть користуватися, й готiвка, що перебуває в обiгу поза банкiвською системою. Грошову пропозицiю (масу) (МS) можна визначити за формулою: Мs = С + D     де С - готiвка в обiгу; D - депозити в комерцiйних банках.  Змiна маси грошей, що циркулює в економiчнiй системi, суттєво впливає на реальний випуск продукту, рiвень цiн, зайнятiсть та iншi змiннi. Оскiльки контроль за кiлькiстю грошей надзвичайно важливий для економiчно стабiльностi, аналiтики i полiтичнi дiячi мають володiти адекватними можливостями для вимiрювання грошово маси (пропозицi). Грошовi агрегати - види грошей та грошових засобiв, якi вiдрiзняються один вiд одного своєю лiквiднiстю, тобто можливiстю швидкого перетворення в готiвку, показники структури грошово маси.
Грошовi агрегати це зобов'язання депозитних корпорацiй перед iншими секторами економiки, крiм сектора загального державного управлiння та iнших депозитних корпорацiй. Складовими грошових агрегатiв є фiнансовi активи у формi готiвкових коштiв у нацiональнiй валютi, переказних депозитiв, iнших депозитiв, коштiв за цiнними паперами, крiм акцiй, що емiтованi депозитними корпорацiями та належать на правах власностi iншим фiнансовим корпорацiям, нефiнансовим корпорацiям, домашнiм господарствам та некомерцiйним органiзацiям, що обслуговують домашнi господарства. Залежно вiд зниження ступеня лiквiдностi фiнансовi активи групують у рiзнi грошовi агрегати М0, М1, М2 та М3. Вiдповiдно до методологiчних правил НБУ видiляють грошовi агрегати рiзного складу: M0 включає готiвковi кошти в обiгу поза депозитними корпорацiями. М1 грошовий агрегат М0 та переказнi депозити в нацiональнiй валютi. М2 грошовий агрегат М1 та переказнi депозити в iноземнiй валютi й iншi депозити, включає невеликi строковi депозити та iнгi заощаджування. М3 (грошова маса) - грошовий агрегат М2 та цiннi папери, крiм акцiй, це великi строковi депозити, це внески в спецiальнi фiнансовi установи.
Коли переходимо вiд одного грошового агрегата до iншого, то знижується лiквiднiсть грошей, тобто здатнiсть грошей перетворюватись в iнший товар. Готiвка має абсолютну лiквiднiсть. Коли знижується лiквiднiсть, то зростають витрати.

62.	 Грошовий обiг. Закон грошового обiгу.
Грошовий обiг - це безперервний рух грошей, який обслуговує реалiзацiю ВВП.  Грошовий обiг - це неперервний рух грошей у сферi обiгу та х функцiонування як засобу платежу й обiгу. За його допомогою здiйснюється розширене вiдтворення. Поряд з кредитом та фiнансами вiн виступає складовою частиною єдиного грошового обороту i водночас становить самостiйне економiчне явище, що має свою особливу специфiку й механiзм впливу на економiку. Опосередковуючи рух реальних товарiв i послуг у процесi суспiльного вiдтворення, грошовий обiг вимагає лише строго визначено маси грошей. Стабiльнiсть грошового обiгу залежить насамперед вiд стану економiки. Грошовий обiг здiйснюється в готiвковiй та безготiвковiй формах. Готiвковi грошi (наявнi) - це банкноти, бiлети державно скарбницi та монети. Кiлькiсть грошей в обiгу визначають закони грошового обiгу, якi загалом перебувають у прямопропорцiйнiй залежностi вiд суми цiн товарно маси i в обернено-пропорцiйнiй - вiд швидкостi обороту грошей. Закон грошового обiгу - особливий економiчний закон (дiє в кiлькох формацiях), який вiдображає внутрiшньо необхiднi, сталi й суттєвi зв'язки мiж кiлькiстю необхiдних для обiгу грошей, цiнами товарiв, що пiдлягають реалiзацi, та вартiстю грошей.  Кп = СЦ/ О;   де Кп - кiлькiсть необхiдних для товарного обiгу грошей у певному роцi; СЦ - сума цiн товарiв; О - середнє число оборотiв за рiк кожно грошово одиницi. Вiдповiдно до рiзних форм грошей та виконуваних ними функцiй розрiзняють певнi типи законiв грошового обiгу.  Закон грошового обiгу зазнає iстотно змiни у зв'язку з обiгом платiжних засобiв (векселiв, банкнот, чекiв) i набуває такого вигляду: Кп = СЦ-К+П-ВВ/ Шо; де СЦ - сума товарних цiн; К - сума цiн товарiв, проданих у кредит, П - сума платежiв за борговими зобов'язаннями, ВВ - сума взаємопогашуваних безготiвкових платежiв, Ш0 - середня кiлькiсть оборотiв грошово одиницi (як засобу обiгу та платежу).

63.	 Банкiвська система сучасного ринкового господарства. Модель створення банками нових грошей.
Банкiвська система в ринковiй економiцi є звичайно дворiвневою i включає центральний банк (емiсiйний) i комерцiйнi (депозитнi) банки рiзних видiв.
Центральний банк - є основним елементом банкiвсько системи, його функцiя у забезпеченнi стабiльностi нацiонально грошово одиницi. Центральний банк здiйснює емiсiю грошей (i це тiльки його право), здiйснює контроль i регулювання комерцiйних банкiв. Центральний банк проводить монiтарну полiтику. Таким чином, центральний банк має певну владу за контролем грошово маси i кредиту. Тiльки вiн може запустити "паперовий верстат", або його призупинити. Усi цi дi залежать вiд економiчно ситуацi в кранi. У цьому суть центрально банкiвсько системи.
Комерцiйнi банки являють собою приватнi i державнi банки, що здiйснюють унiверсальнi операцi з кредитування промислових, торгових i iнших пiдприємств головним чином за рахунок тих грошових капiталiв, що вони одержують у виглядi внескiв. Основними функцiями комерцiйних банкiв вважаються залучення внескiв (депозитiв) i надання кредитiв. За допомогою цих операцiй комерцiйнi банки можуть створювати грошi, тобто розширювати грошову пропозицiю, що вiдрiзняє х вiд iнших фiнансових установ. Банки займаються також купiвлею i продажем цiнних паперiв. Мета будь-якого комерцiйного банку - це одержання прибутку. Основним джерелом прибутку є рiзниця по % кредитних операцiй (актив) та % по депозитним операцiям (пасивн.). % за кредит залежать вiд величини % iнфляцi. Якщо депозит 10%, а iнфляцiя 10%, то кредит дається пiд не менш нiж 20%. Комерцiйнi банки перетворюють заощадження в iнвестицi. 
Змiнювати масу грошей в оборотi в Укранi може тiльки банкiвська система. Збiльшення чи зменшення  досягається емiсiйною дiяльнiстю центрального та комерцiйних банкiв. На суму готiвково та безготiвково емiсi збiльшується вiдповiдно готiвковий та безготiвковий компоненти грошово маси i загальний  обсяг. При цьому центральний банк емiтує готiвковi та безготiвковi грошi, а комерцiйний банк - тiльки безготiвковi. (Емiсiя - вливання грошових коштiв у грошовий потiк (оборот)).   Випуск готiвки НБУ здiйснюється через продаж  комерцiйним банкам. Значна частина цього випуску здiйснюється за рахунок купiвлi НБУ готiвки у комерцiйних банкiв. Якщо цих надходжень вiд купiвлi не достатньо, то НБУ нiде взяти потрiбну суму готiвки, крiм емiсi. На суму готiвково емiсi зросте обсяг грошово бази i значною мiрою показники грошово маси в усiх  агрегатах. Випуск центральним банком безготiвкових грошей здiйснюється такими способами: наданням позичок комерцiйним банкам шляхом х рефiнансування; через купiвлю у комерцiйних банкiв цiнних паперiв; через купiвлю у комерцiйних банкiв та х клiєнтiв iноземно валюти для поповнення золотовалютного резерву. Модель створення грошей комерцiйними банками дещо складнiша, нiж модель емiсi НБУ, i полягає у грошово-кредитнiй мультиплiкацi х вiльних резервiв та депозитних вкладiв. Грошово-кредитний мультиплiкатор - це процес створення нових банкiвських депозитiв (безготiвкових грошей) при кредитуваннi банками клiєнтури на основi додаткових (вiльних) резервiв, що надiйшли в банк ззовнi.
За системи часткового резервування комерцiйнi банки здатнi створювати грошi, збiльшуючи пропозицiю грошей за рахунок кредитування економiки. Спроможнiсть окремого комерцiйного банку створювати грошi визначається розмiром його надлишкових резервiв. Система комерцiйних банкiв у цiлому може надати позики в обсязi, який у декiлька разiв перевищує  початковi надлишковi резерви. 
Таким чином, внаслiдок банкiвського кредитування кiлькiсть грошей в економiцi зростає. Процес емiсi платiжних засобiв у межах системи комерцiйних банкiв називається кредитною мультиплiкацiєю, або мультиплiкативним створенням депозитiв. Кредитна мультиплiкацiя визначає максимальний рiвень кредитно експансi на внутрiшньому ринку i, вiдповiдно, максимальний обсяг грошово маси, що випускається банкiвською системою в обiг при певному рiвнi резервних вимог.

64.	 Сутнiсть монетаризму.
Монетаризм, це економiчна концепцiя в якiй грошi та грошова система розглядаються як вирiшальний фактор економiчно структури суспiльства i головна причина iнфляцi, а грошово-кредитна полiтика - як найважливiший iнструмент стабiлiзацi внутрiшнього механiзму вiдтворення, здiйснення економiчно полiтики держави. Монетаризм виник у серединi 50-х рокiв XX ст. (Засновник сучасного монетаризму М. Фрiдмен).  Монетаристи дотримуються думки, що ринкова система є достатньо стiйкою i здатна самостiйно вiдновлювати економiчну стабiльнiсть. Тому вони вiдкидають кейнсiанську iдею про необхiднiсть державного втручання в економiку i вiдстоюють принципи вiльно конкуренцi. Згiдно з монетаристською теорiєю, головну роль у регулюваннi економiки виконує грошово-кредитна, а не фiскальна полiтика. При цьому основним iнструментом регулювання економiки є грошi. Збiльшуючи або зменшуючи грошову масу, держава може здiйснювати регулювальний вплив на економiчну активнiсть.  Спираючись на емпiричнi докази, монетаристи запевняють, що швидкiсть обертання грошей є стабiльною в тому розумiннi, що чинники, якi впливають на не, змiнюються поступово й досить передбачувано. Отже, змiну швидкостi обертання грошей можна передбачити i врахувати. Дотримуючись положення про стабiльнiсть швидкостi обертання грошей i передбачуваний характер залежностi мiж грошовою масою i номiнальним ВВП, монетаристи роблять висновок: стабiльний розвиток економiки можна забезпечити за умов стабiльного збiльшення грошово маси. З цiєю метою Фрiдмен запропонував на законодавчiй основi встановити спецiальне монетарне правило, згiдно з яким грошова маса має збiльшуватися щорiчно тими самими темпами, що й щорiчний темп зростання реального ВВП. Наприклад, якщо прогнозом передбачається, що в майбутньому роцi прирiст реального ВВП становитиме 3 %, то на 3 % в прогнозованому роцi необхiдно збiльшити грошову масу. Прихильники монетаризму iстотно принижують фiскальну полiтику як метод стабiлiзацi економiки. На хню думку, неефективнiсть фiскально полiтики обумовлена ефектом витiснення. Його суть полягає в тому, що коли держава, виходячи iз необхiдностi покриття бюджетного дефiциту, позичає грошi у населення i комерцiйних банкiв, вона входить в конкуренцiю з приватним бiзнесом. Внаслiдок цих позичок держава скорочує грошову масу приватного сектора економiки. Це пiдвищує вiдсоткову ставку на грошовому ринку i тому витiсняє з iнвестицiйного ринку певну кiлькiсть приватних iнвестицiй, якi за пiдвищено вiдсотково ставки стають неприбутковими. Отже, в результатi вплив бюджетного дефiциту на сукупний попит буде несуттєвим. По сутi головна функцiя монетаризму полягає в тому, щоб пiд-порядкувати економiчну теорiю практичним завданням держави, щоб полiтика в галузi грошового обiгу бiльшою мiрою вiдповiдала потребам держави i господарюючих суб'єктiв у збiльшеннi грошо-во-кредит но маси в конкретних умовах перманентно iнфляцi,
Монетаризмовi властивi такi недолiки: 1) однобiчний несистемний пiдхiд до сутностi впливу грошей на економiчний цикл, на господарську кон'юнктуру.  2) однобiчний не комплексний пiдхiд до практичних рекомендацiй, пропозицiя використовувати лише грошово-кредитну полiтику.  3) недостатньо обґрунтований, поверховий аналiз причин промислового циклу (з використанням методу формальних статистичних зiставлень, iнфляцi, шляхiв х регулювання).  4) монетаризм значною мiрою ґрунтується на постулюваннi положень про наявнiсть над стабiльного попиту на касовi залишки з боку учасникiв господарського обороту, про пряму залежнiсть мiж потребою в таких залишках i величиною грошового доходу та iн.; 5) обстоюючи визначальну роль грошей в економiчнiй структурi, монетаризм виходить iз теоретико-методологiчних засад мiново концепцi.

65.	 Сутнiсть економiчного зростання, його типи та фактори.
Сутнiсть поняття "економiчне зростання" можна визначити як кiлькiсне збiльшення та якiсне вдосконалення за вiдповiдний перiод результатiв виробництва (товарiв, послуг) та його основних факторiв, що знаходить свiй вираз i в комплексному вдосконаленнi соцiально-економiчних вiдносин у суспiльствi . У захiднiй лiтературi пiд цим термiном прийнято розумiти лише збiльшення обсягiв, товарiв i послуг, створених за даний перiод.   Економiчне зростання означає:   збiльшення реального ВВП (ЧВП або НД) в абсолютних вимiрниках за певний промiжок часу; збiльшення реального ВВП (ЧВП або НД) в розрахунку на душу населення;  збiльшення реального ВВП (ЧВП або НД) в розрахунку на одного зайнятого. Виокремлюють два основних типи економiчного зростання: екстенсивний та iнтенсивний. Екстенсивний тип економiчного зростання забезпечується за рахунок кiлькiсного збiльшення обсягiв функцiонуючих факторiв виробництва i практично при збереженнi незмiнними х попереднiх технiко-технологiчних параметрiв. Iнтенсивний тип економiчного зростання характеризується розширенням виробництва на основi якiсного полiпшення всiх його факторiв, тобто рацiональнiшого використання всього виробничого потенцiалу. Економiчне зростання вимiрюється двома способами: 1) збiльшенням загального обсягу реального ВНП або НД в цiлому i в розрахунку на душу населення протягом певного часу (за рiк); у грошових показниках; 2) збiльшенням ВНП чи НД в розрахунку на душу населення в процентах, тобто темпами приросту. Економiчне зростання - це багатофакторний суперечливий процес, воно залежить вiд багатьох факторiв. До основних чинникiв зростання переважно вiдносять такi: - працю (кiлькiсть i якiсть трудових ресурсiв); - землю (кiлькiсть i якiсть природних ресурсiв); - капiтал (капiталовкладення або iнвестицi) з урахуванням технiчного рiвня засобiв виробництва, який забезпечується науково-технiчним прогресом; - пiдприємницькi здiбностi. х розумiють не тiльки як господарську дiяльнiсть пiдприємцiв, а й як господарський механiзм, який може сприяти або гальмувати економiчний розвиток. Фактори економiчного зростання тiсно взаємопов'язанi i переплетенi. Так, наприклад, праця є високопродуктивною, якщо робiтники використовують сучасне обладнання i матерiали пiд керiвництвом здiбних пiдприємцiв в умовах добре налагодженого господарського механiзму. Залежно вiд характеру зростання фактори зростання подiляють на двi групи - екстенсивнi та iнтенсивнi. До екстенсивних факторiв належать: - збiльшення обсягу iнвестицiй при наявному рiвнi технiки; - збiльшення кiлькостi працiвникiв; - збiльшення обсягу використовувано сировини, матерiалiв, палива. До iнтенсивних факторiв належать: - прискорення науково-технiчного прогресу (упровадження ново технiки i технологiй шляхом оновлення основного капiталу); - пiдвищення квалiфiкацi працiвникiв; - полiпшення використання основних i оборотних фондiв; - полiпшення органiзацi виробництва. Використання екстенсивних факторiв мало мiсце в минулому, коли був високий прирiст робочо сили i значна кiлькiсть населення, особливо жiнок, не була задiяна в суспiльному виробництвi. У другiй половинi XX ст. прирiст робочо сили в розвинутих кранах суттєво знизився, а в деяких кiлькiсть населення навiть зменшувалась. Так, в Укранi в 90-х роках кiлькiсть населення зменшилася бiльше, нiж на 2 млн чоловiк. Поступово вичерпувалися найбiльш доступнi джерела корисних копалин, особливо енергетичних ресурсiв. Зменшення кiлькостi людських i матерiальних ресурсiв зумовило перехiд до iнтенсифiкацi розвитку економiки, який повинен забезпечити економне рацiональне використання ресурсiв, пiдвищення ефективностi виробництва i збiльшення реального обсягу валового нацiонального продукту. У сучасних умовах найважливiшим чинником, який забезпечує зростання виробництва реального ВНП є пiдвищення продуктивностi працi. Воно залежить вiд таких факторiє: - технiчного прогресу; - затрат капiталу; - освiти i професiйно пiдготовки працiвникiв; - економi, зумовлено масштабами виробництв; - покращення розподiлу ресурсiв, органiзацi виробництва та iнших чинникiв.   Дослiдження багатьох економiстiв показали, що пiдвищення продуктивностi працi чинить значно бiльший вплив на зростання реального ВНП, нiж збiльшення кiлькостi працiвникiв. Але пiдвищити продуктивнiсть працi досить складно. Це досягається завдяки впровадженню технiчного прогресу, зростанню фондоозброєностi, пiдвищенню квалiфiкацi працiвникiв та деяких iнших факторiв.

66.	 Змiст та оцiнка економiчного зростання. Моделi економiчного зростання.
Економiчне зростання це збiльшення та якiсне вдосконалення за вiдповiдний перiод результатiв виробництва (товарiв, послуг) та його основних факторiв, що знаходить свiй вираз i в комплексному вдосконаленнi соцiально-економiчних вiдносин у суспiльствi . У захiднiй лiтературi пiд цим термiном прийнято розумiти лише збiльшення обсягiв, товарiв i послуг, створених за даний перiод.   Економiчне зростання означає: збiльшення реального ВВП (ЧВП або НД) в абсолютних вимiрниках за певний промiжок часу;  збiльшення реального ВВП (ЧВП або НД) в розрахунку на душу населення;  збiльшення реального ВВП (ЧВП або НД) в розрахунку на одного зайнятого. Економiчне зростання чи динамiка ВВП оцiнюється за допомогою iндексiв i темпiв росту i приросту. Використовується кiлька рiзновидiв цих показникiв:   Темпи (iндекси) росту i приросту до базисного року; Ланцюговi темпи (iндекси) росту i приросту до попереднього року; Середньорiчнi темпи росту i приросту за перiод.   Макроекономiчний аналiз для визначення рiвня соцiально-економiчного розвитку крани використовує кiлька груп показникiв-iндикаторiв. Найважливiшим iндикатором рiвня економiчного розвитку є показник ВВП на душу населення, виражений у доларах. Перерахування в долари проводиться не за ринковим курсом гривнi до долара, а на бiльш об'єктивнiй пiдставi - паритетовi купiвельно спроможностi нацiонально валюти до долара (ПКС). Близьким до показника ВВП на душу населення є iнший iндикатор економiчного розвитку - нацiональний доход на душу населення. Вiн краще вiдбиває рiвень добробуту населення, оскiльки на вiдмiну вiд ВВП у показник нацiонального доходу не входять споживання основного капiталу (амортизацiя), непрямi податки i державнi субсидi на виробництво й iмпорт.
У систему вимiрникiв рiвня життя населення включаються також показники структури споживчих витрат. У розвинутих кранах вiдносно високу питому вагу займають витрати на придбання предметiв споживання тривалого користування, витрати на освiту й охорону здоров'я, вища частка нагромадження i вкладень у нерухомiсть. У кранах зi слабкою економiкою переважають витрати на харчування i предмети першо необхiдностi.  У макроекономiчному аналiзi започаткованi цiкавi спроби визначати агрегованi оцiннi iндикатори, що розраховуються шляхом зважування ряду макроекономiчних показникiв. Наприклад, почали застосовувати iндекси суспiльного розвитку, у яких вiдбиваються не тiльки показники виробництва i споживання, але i тривалiсть життя, стан здоров'я, освiтнiй рiвень населення. За даними за 2000 рiк, перших п'ять мiсць за рiвнем суспiльного розвитку зайняли Японiя, Канада, Норвегiя, Швейцарiя, Швецiя.
Таким чином, методологiя вимiру рiвня соцiально-економiчного розвитку постiйно збагачується новими прийомами i моделями. Мiжнароднi порiвняння макроекономiчних показникiв дають можливiсть фахiвцям бачити мiсце будь-яко крани у свiтовiй економiчнiй системi, виявити причини успiшного розвитку чи вiдставання.
Моделi економiчного зростання створювались з метою пошуку оптимального спiввiдношення мiж факторами виробництва, визначення умов, якi забезпечують бажанi темпи та стабiльнiсть економiчного зростання, дослiдження найважливiших пропорцiй, у тому числi мiж нагромадженням i споживанням тощо. Вирiшення проблем економiчного зростання передбачає застосування рiзних моделй економiчного зростання.  Однофакторна модель зростання. В економiчнiй лiтературi вiдома модель Харрода-Домара. У нiй автори враховують як єдиний фактор економiчного зростання лише капiтал, тобто це однофакторна модель. Вихiдною умовою тако посилки є те, що капiтал (як фактор) наче "вбирає" в себе потенцi решти виробничих факторiв.  Ця модель базується на рядi припущень (абстракцiй). Так, передбачається, що задiянi всi фактори виробництва, зберiгається рiвновага попиту i пропонування та рiвнi хнiх приростiв, залишаються постiйними спiввiдношення мiж заощадженнями S та iнвестицiями I. На практицi це далеко не так. Модель Харрода-Домара слугує допомiжним iнструментом у розв"язаннi проблем економiчного зростання в довгостроковому перiодi, допомагає виявити характер взаємозв"язкiв у динамiцi та проiлюструвати х. Модель виробничо функцi. Економiчне зростання може бути забезпечено за рахунок паралельних вкладень у рiзнi фактори, що робить х бiльш високопродуктивними. Так, рацiональне спiввiдношення мiж працею i капiталом у разi х змiни розраховується за допомогою виробничо функцi, в основi яко - найкращий варiант гранично продуктивностi кожного iз залучених факторiв. Важливо звернути увагу i на унiверсальну модель В. Леонтьєва, яка дiстала назву "витрати-випуск". Ї автор проаналiзував систему взаємозалежностей в економiцi як єдиного цiлого на основi таблицi мiжгалузевого балансу. У таблицi взаємозв"язок мiж "витратами" (по стовпцях) i "випуском", або виготовленою продукцiєю (по рядках), дозволяє з"ясувати, яку кiлькiсть однiє продукцi потрiбно використати для виробництва iншо.
   Теоретична модель "витрати-випуск" стала основою для побудови мiжгалузево моделi економiки США, а також набула поширення в iнших кранах, у тому числi в колишньому СРСР. У 1973 р. за розробку методу "витрати-випуск" та його практичне застосування В. Леонтьєву було присуджено Нобелiвську премiю з економiки.  Концепцiя нульового зростання. На початку 70-х рр. у захiднiй лiтературi було висунуто так звану концепцiю нульового економiчного зростання. Суть проблеми полягає в тому, що в повоєннi десятилiття iстотно посилились негативнi наслiдки швидкого економiчного зростання, оскiльки воно значною мiрою пов"язано iз залученням i переробкою дедалi бiльшо кiлькостi сировинних ресурсiв. Сировина стає дефiцитнiшою, а потреби в нiй безперервно зростають. За iснуючих тенденцiй залучення природних ресурсiв у виробництво людство незабаром дiйде до межi, за якою йому загрожує глобальна катастрофа: виснаження природних ресурсiв, екологiчнi катастрофи та погiршання якостi життя в цiлому. У зв"язку з цим потрiбно свiдомо обмежувати темпи економiчного розвитку.
   З прихильниками концепцi нульового зростання важко погодитись. Адже саме динамiчне економiчне зростання виступає як головна передумова пом"якшення суперечностей мiж зростаючими потребами та обмеженими ресурсами. Як уже зазначалося, НТР веде до суттєвих змiн у факторах економiчного зростання. Вона дозволяє отримати бiльше продукцi з меншими витратами, у тому числi зменшуються витрати енергетичних i традицiйних мiнеральних ресурсiв. Модель економiчного зростання Р.Солоу - неокласична модель економiчного зростання, яка була розроблена в 50-60-х рр. лауреатом Нобелiвсько премi Робертом Солоу (рис.12.2). Ця модель дає змогу дослiдити, як основнi фактори виробництва - праця, капiтал, технологiчнi змiни - впливають на динамiку обсягу виробництва, коли економiчна система перебуває у рiвноважному сталому станi. Перевагою моделi Солоу є розмежування цих факторiв i поступове дослiдження впливу кожного з них на процес довгострокового зростання нацiонального доходу.  Одним з  напрямкiв є теорiя ендогенного зростання, яка пов'язує процес зростання з усiма можливими якiсними й кiлькiсними факторами: ресурсними, iнституцiйними, мiжнародними тощо. Прикладами таких факторiв є: частка робочо сили з початковою чи середньою освiтою (характеристика якостi трудових ресурсiв), частка вiйськових витрат у ВВП (характеристика структури розподiлу ресурсiв), середньодушове споживання алкоголю (як характеристика трудово та соцiально мотивацi), кiлькiсть вiйськових конфлiктiв (як характеристика суспiльно та полiтично стабiльностi) тощо. Такi моделi враховують iнвестицi в людський капiтал, науковi дослiдження i дають змогу описати динамiку змiни технологi, замiсть того щоб задавати  екзогенно. Проте формальний опис ендогенних моделей зростання є досить складним.

67.	 Еластичнiсть попиту за цiною. Суть та практичне значення.
Еластичнiсть - мiра чутливостi попиту i пропозицi до змiни факторiв, якi х визначають, насамперед до змiни вартостi товарiв. Вiдношення вiдсотка змiни попиту на товар до вiдсотка змiни цiни називають еластичнiстю попиту за цiною. Цей показник характеризує ступiнь реагування по?купцiв на змiну цiни.  Еластичнiсть попиту за цiною - це процентна змiна обсягу попиту, спричинена однопроцентною змiною цiни даного товару:  
Згiдно iз законом попиту, зi збiльшенням цiни обсяг попиту знижується. Еластичнiсть попиту, таким чином, є вiд'ємною. Наприклад, якщо цiна авiаквиткiв зросла на 10%, то величина попиту може знизитися на 5%. Згiдно з формулою, еластичнiсть дорiвнює -0,5. Зауважимо, що еластичнiсть попиту завжди має вiд'ємне значення. Знак "мiнус" пiдкреслює обернену залежнiсть мiж цiною i величиною попиту. Економiсти зазвичай опускають знак "мiнус" i звертають увагу лише на абсолютне значення еластичностi попиту за цiною.  Залежно вiд абсолютного значення розрiзняють п'ять видiв еластичностi попиту. 1). Ed > 1, попит еластичний. Вiдносна змiна у величинi попиту є бiльшою за вiдносну змiну цiни  %  Qd>%  P.   2).| Ed\ < 1, попит нееластичний. Вiдносна змiна у величинi попиту є меншою за вiдносну змiну цiни .   %  Qd<%  P.   3).| Ed\ = 1, попит одинично-еластичний. Вiдносна змiна у величинi попиту дорiвнює вiдноснiй змiнi цiни .  4). \Ed\ = 0, попит абсолютно нееластичний.  5). \Еd\ = ~ , попит безмежно - еластичний.  Визначники еластичностi попиту за цiною. 1.Кiлькiсть та близькiсть товарiв-замiнникiв. 2.Частка бюджету споживача, що витрачається на купiвлю товару. 3.Потреби в товарi. 4.Перiод часу, необхiдний для пристосування до змiн у цiнах.
Практичне значення застосування еластичностi попиту за цiною : - для визначення стратегi фiрми (де потрiбно знизити цiни щоб зрiс виторг); - при визначеннi обсягiв продажу фiрми (валовий дохiд).  Коли попит еластичний то фiрма може знизити цiну i через це буде зростати обсяг продажу i загальна виручка. Коли попит буле нееластичний, то зниження цiни дорiвнюватиме пiдвищенню обсягу виробництва, але загальна виручка буде знижуватись, що є невигiдним для фiрми, тобто цiна знижуватись не буде, бо це є невигiдним.
Еластичнiсть попиту за цiною найчастiше застосовується для того, щоб визначити, як змiниться загальний дохiд продавця в разi змiни цiни на товар. Загальний дохiд визначається як добуток кiлькостi проданого товару на його цiну. 
Унаслiдок рiзно еластичностi попиту мiж змiною цiни i змiною загального до?ходу встановлюються рiзнi взаємозалеж?ностi. Розглянемо три можливi випадки.
Випадок 1. Попит вiдносно еластичний (E(d) >1). Вiдсоток змiни цiни є меншим за вiдсоток змiни величини попиту. При?пустiмо, що цiна пiдвищилася вiд Р1 до Р2, а величина попиту зменшилася вiд Q1 до Q2.
Випадок 2. Попит вiдносно нееластичний (E(d)<1). Вiдсоток змiни цiни є бiльшим за вiдсоток змiни величини попиту. 
Випадок 3. Попит одинично-еластичний (E(d) =1). Вiдсоток змiни цiни дорiвнює вiдсотку змiни величини попиту. 

68.	 Промисловий цикл, як прояв порушення макроекономiчно рiвноваги.
Промисловий цикл або цикл дiлово активностi - це регулярне коливання рiвня дiлово активностi, це коливання ВВП коли за зростанням активностi наступає  спад, який знову змiнюється зростанням. В загальному виглядi цикл - це результат коливання рiзних показникiв економiчно активностi (темпiв зростання ВВП, загального обсягу продажiв, загального рiвня цiн, рiвня безробiття, завантаження виробничих потужностей тощо). Циклiчнiсть - це об"єктивна форма розвитку нацiонально економiки i свiтового господарства як єдиного цiлого. Це закономiрний рух вiд однiє макроекономiчно рiвноваги в масштабi економiки в цiлому до iншо. Тобто в цьому разi можна говорити про порушення однiє iснуючо макроекономiчно рiвноваги з поступовим встановленням iншо макроекономiчно рiвноваги.  Цикл дiлово активностi (у класичному трактуваннi) включає такi фази: кризу, депресiю, пожвавлення та пiднесення, яке знаходить остаточне вiдображення у новiй кризi. Головне значення має фаза кризи, яка починає i завершує цикл. У нiй зосереджено основнi ознаки й суперечностi циклiчного процесу вiдтворення. Криза - якраз в цiй фазi вiдбувається  рiзке порушення iснуючо економiчно рiвноваги внаслiдок диспропорцiй у процесi вiдтворення, i цi диспропорцi  рiзко зростають. Вiдбувається зниження попиту на товари i виникнення надлишку х пропонування. Труднощi зi збутом призводять до скорочення виробництва i зростання безробiття. Зниження платоспроможностi населення ще бiльше ускладнює збут товарiв. Усi економiчнi показники погiршуються. Вiдбувається падiння рiвнiв заробiтно плати, прибутку, iнвестицiй, цiн. Зростає безробiття. Падає життєвий рiвень населення. Зростає соцiальна напруга в суспiльствi. Через "омертвiння" капiталу у виглядi нереалiзованих товарiв фiрми вiдчувають брак грошових коштiв для поточних платежiв, тому швидко зростає плата за кредит - ставка позичкового процента. Курси цiнних паперiв падають, настає хвиля банкрутств i масового закриття пiдприємств. Криза завершується з початком депресi. Цикл дiлово активностi (промисловий цикл)  - об"єктивний механiзм встановлення макроекономiчно рiвноваги, хоча i пов"язаний зi значними втратами економiки.

69.	  Номiнальний та реальний ВВП. Дефлятор ВВП.
Валовий внутрiшнiй продукт (ВВП) вимiрює ринкову вартiсть  кiнцевих товарiв i послуг, вироблених у данiй кранi протягом певного перiоду часу, як правило, року. Номiнальний ВВП - це сукупна вартiсть вироблених товарiв i послуг, яка обчислена в цiнах, коли даний продукт був вироблений. Розрахований на основi поточних цiн, вiн не враховує змiни в рiвнi цiн, нескоригований на iнфляцiю (пiдвищення цiн) або дефляцiю (зниження цiн). Реальний ж ВВП - вартiсть вироблених товарiв i послуг, яка враховує змiни в рiвнi цiн, тобто скоригована на iнфляцiю чи дефляцiю. Розраховується реальний ВВП шляхом дiлення номiнального ВВП на iндекс цiн. Формула його обчислення має такий вигляд: Реальний ВВП = номiнальний ВВП / iндекс цiн × 100 % Iндекс цiн - показник динамiки (рiвня) цiн, х загального збiльшення або зменшення за певний перiод часу. Вiн показує, яким чином змiнився рiвень цiн протягом аналiзованого нами перiоду, чи вiдбувалися iнфляцiя або дефляцiя та якi хнi розмiри.  Iндекс цiн за умов iнфляцi називається дефлятором. Дефлятор - коефiцiєнт, який використовується для переобчислення економiчних показникiв, вимiряних в грошах, з метою приведення х до рiвня цiн попереднього перiоду. Дефлятор ВВП розраховується на основi спiввiдношення мiж номiнальним i реальним валовим внутрiшнiм продуктом: Дефлятор = номiнальний ВВП / реальний ВВП × 100 % Вiн показує змiну ВВП за рахунок змiни рiвня цiн.  Дефлятором ВВП  називають Iндекс Пааше, обчислений для набору товарiв i послуг, що входять до ВВП крани. 

70.	 Причини та засоби державного регулювання економiки.
У сучасних умовах держава є активним суб'єктом економiки. Вона займається як безпосереднiм господарюванням, так i здiйснює певнi регулятивнi функцi щодо всього суспiльного виробництва. Також держава здiйснює регулювання економiки. Державне втручання в економiку обумовлене цiлою низкою конкретних причин:  - ринок має власнi, iманентно притаманнi йому недолiки. Це циклiчний характер функцiонування економiки, безробiття, iнфляцiя тощо. Цi явища набувають значних масштабiв i гальмують розвиток суспiльства; - ринкова економiка не здатна реалiзувати масштабнi науковi проекти, якi б забезпечували стратегiчний прорив у галузi науки й технiки. Фундаментальна наука з  величезними витратами i великою ймовiрнiстю здiйснення витрат без отримання кiнцевого позитивного результату не може бути профiнансована приватним бiзнесом; - процес вiдтворення робочо сили в умовах ринку не може бути забезпечений у повному обсязi, бо ринок формує попит тiльки на ту робочу силу, яка вiдповiдає досягнутому рiвню технiки i технологi;  -  ринок не може протистояти монополiям, iнфляцi, а також негативним наслiдкам господарювання стосовно навколишнього середовища; - структурнi змiни в економiцi, потреба в яких часто є нагальною для крани, практично нездiйсненнi для ринку через свою масштабнiсть i великi фiнансовi витрати; - в умовах iнтернацiоналiзацi виробництва рiзко посилюється конкуренцiя на свiтових ринках, тому без допомоги держави бiзнесу важко утримати сво позицi; - ринок не здатний забезпечити задоволення потреб у соцiальних благах, споживання яких є загальнодоступним i це споживання не можна обмежити. Засоби державного регулювання економiки подiляють на адмiнiстративнi та економiчнi. Адмiнiстративнi засоби не пов'язанi з матерiальними стимулами та фiнансовими витратами. Вони ґрунтуються на силi державно влади i включають заходи заборони, дозволу i примусу. Заходи заборони полягають у тому, що, наприклад, держава забороняє приватним пiдприємцям здiйснювати такi види дiяльностi як виробництво збро, наркотикiв та iншi.  Прикладом заходiв примусу може бути те, що державнi органи зобов'язують пiдприємства сплачувати податки, органiзовувати на пiдприємствах виробниче навчання молодi, створювати певнi побутовi умови, здiйснювати заходи з безпеки працi, установлювати очиснi споруди та iншi. Економiчнi засоби державного регулювання подiляються на засоби грошово-кредитно i бюджетно полiтики. Основними засобами грошово-кредитно полiтики є: а) регулювання облiково ставки процента; б) установлення i змiна розмiрiв мiнiмальних резервiв, якi фiнансовi установи зобов'язанi зберiгати в центральному банку; в) операцi державних установ на ринку цiнних паперiв (емiсiя цiнних паперiв, торгiвля ними i погашення).
Головними засобами бюджетно полiтики є фiнансування видаткiв iз державного бюджету на розвиток i пiдтримку багатьох галузей виробництва i сфери послуг. Основним iнструментом мобiлiзацi фiнансових засобiв для формування державного бюджету є податки. Вони також широко використовуються як засiб впливу на дiяльнiсть пiдприємств. Податки, з одного боку, є головним джерелом формування державного бюджету, з iншого - засобом стимулювання виробничо дiяльностi через надання податкових пiльг, звiльнення вiд податкiв частини прибутку за умови його цiльового використання.
Особливу роль серед засобiв державного регулювання економiки вiдiграє прискорена амортизацiя, тобто прискорене списування основного капiталу. У сучасних умовах воно є головним засобом стимулювання iнвестицiй, структурних змiн в економiцi i важливим iнструментом впливу на економiчний цикл, зайнятiсть. Суть його в тому, що амортизацiйнi вiдрахування перевищують розмiри реального фiзичного зношування основного капiталу i цим спонукають пiдприємства iнтенсивнiше використовувати його. З iншого боку, частина чистого прибутку звiльняється вiд податкiв, бо включається у витрати виробництва i потiм перераховується в амортизацiйний фонд для подальшого фiнансування iнвестицiй.

71.	 Макроекономiчна рiвновага та причини  порушення.
Проблема макроекономiчно рiвноваги - одна з основних в економiчнiй теорi i привертає до себе велику увагу економiстiв протягом XIX-XX ст. Макроекономiчна рiвновага - це точка перетину сукупного попиту i сукупно пропозицi, яка вiдповiдає загальному рiвню цiн i рiвню нацiонального виробництва, який задовольняє як покупцiв так i продавцiв крани. Рiвновага буває iдеальною, реальною, частковою i загальною. Iдеальна (бажана) рiвновага - це такий стан економiки, за якого забезпечується оптимальна реалiзацiя iнтересiв усiх суб'єктiв економiки та узгодженiсть у х поведiнцi. Реальна рiвновага встановлюється в економiчнiй системi як наслiдок впливу зовнiшнiх факторiв на ринок в умовах недосконало конкуренцi.  Часткова рiвновага у масштабi всього народного господарства означає досягнення кiлькiсно вiдповiдностi двох взаємопов'язаних окремих сторiн чи ланок економiки, ринку товарiв, послуг, факторiв виробництва. Наприклад, збалансованiсть мiж виробництвом i споживанням, попитом i пропозицiєю, прибутками й витратами бюджету та iн. Загальна макроекономiчна рiвновага - це збалансований розвиток усiх сфер економiчно системи, одночасна вiдповiднiсть на ринку в цiлому.  В економiчнiй теорi розрiзняють класичну, кейнсiанську i монетаристську моделi макроекономiчно рiвноваги.  Класична модель  Представники Ф. Кене, Ж. Б. Сей, В. Парето та iн. Ця модель  вважає, що рiвновага встановлюється за умов гнучких або змiнних цiн i тому, коли виникає порушення макроекономiчно рiвноваги, то вона може бути вiдновлена за рахунок змiни цiни. Класична модель економiчно рiвноваги створювалася на основi вiльного цiноутворення як регулятора забезпечення пропорцiйностi та збалансованостi в економiцi.
Кейнськанська модель (Дж. М. Кейнс) - це модель депресивно або кризисно економiки. Кейнс вважав, що ресурси нiколи не використовуються повнiстю (iснує безробiття, незадiянi потужностi пiдприємств), а цiни не є гнучкими. Тому на вiдмiну вiд класично школи вiн вважає, що макроекономiчна рiвновага це випадок (класична модель вважала рiвновагу як постiйно iснуюче явище), а порушення рiвноваги - постiйне. За цiєю моделлю для збiльшення ефективностi ринково економiки треба стимулювати сукупний попит, стимулювати iнвестицi, стимулювати державнi витрати.  У серединi XX ст. американський економiст М. Фрiдмен, засновник сучасного монетаризму, обгрунтував монетаристську модель економiчно рiвноваги, в якiй запропонував замiсть державно полiтики експансi полiтику стримання, тобто обмеження доходiв населення, рiвня сукупного попиту, грошових виплат населенню, державних витрат, приросту грошово маси. При цьому може спостерiгатися зростання безробiття та зниження iнфляцi. Держава за такого стану економiки повинна застосовувати полiтику лiбералiзацi, тобто надання бiльшо свободи розвитковi ринкових вiдносин, цiноутворенню. Макроекономiчна рiвновага - явище нестабiльне. Порушення рiвноваги може виникнути через  превиробництво - коли сукупiсть пропозицiй перевищує сукупнiсть попиту; та недовиробництво- коли сукупнiсть попиту бiльше за сукупнiсть пропозицi.  А це все в свою чергу призводить до трьох основних причин порушення макроекономiчно рiвноваги: циклiчним розвитком економiки, неповною зайнятiстю й iнфляцiєю.

72.	 Основнi напрямки державного регулювання економiки.
Державне регулювання економiки - цiлеспрямований та активний вплив державних та наддержавних органiв управлiння на функцiонування та розвиток цiлiсно економiчно системи (а отже, на  розширене вiдтворення) шляхом використання економiчних законiв i вирiшення економiчних суперечностей за допомогою певно сукупностi форм та методiв. Говорячи про основнi напрямки державного регулювання еко?номiки, слiд зазначити, що це - фактично узагальнена картина процесiв, здiйснюваних державою щодо впливу на економiчнi явища та економiку крани в цiлому.
 Основнi напрями державного регулювання економiки:  - Визначення цiлей, прiоритетiв та основних напрямiв розвитку нацiонально економiки. - Формування регуляторiв, здатних ефективно впливати на дiяльнiсть господарських суб'єктiв i спрямовувати економiчнi процеси у бажаному для суспiльства напрямi. - Держава за допомогою законодавчих актiв встановлює певнi "правила гри" для суб'єктiв економiки. - Коригування розподiлу ресурсiв в економiцi з метою розвитку прогресивних процесiв, усунення негативних зовнiшнiх ефектiв тощо. - Державне регулювання соцiально-економiчних вiдносин, перерозподiл доходiв, забезпечення соцiального захисту та соцiальних гарантiй, збереження навколишнього середовища. - Регулювання державного сектора економiки, створення суспiльних благ. - Державний нагляд i контроль за виконанням встановлених "правил гри", економiчних, екологiчних, соцiальних стандартiв тощо.
   Зазначенi напрями належать до постiйних функцiй державного регулювання економiки. Крiм них можливi й тимчасовi напрями державного регулювання економiки, обумовленi особливостями певного перiоду функцiонування економiчно системи. Наприклад, в умовах економiки перехiдного типу тимчасовими є такi напрями державного регулювання, як роздержавлення та становлення ефективного власника, формування конкурентного середовища та iнститутiв ринково iнфраструктури, вихiд з кризи та iншi напрями, що сприяють формуванню ринку. Також до напрямiв державного регулювання економiки можна вiднести такi чинники: фiнансова полiтика та  стабiлiзацiя; грошово-кредитна полiтика i змiцнення банкiвсько системи; iнновацiйно-iнвестицiйна дiяльнiсть; прискорення приватизацiйних процесiв; посилення управлiння державним сектором економiки; зовнiшньоекономiчна полiтика i залучення iноземних iнвестицiй; подолання платiжно кризи; полiтика доходiв та регулювання заробiтно плати; стимулювання малого бiзнесу; соцiальна полiтика (погашення заборгованостi у виплатi заробiтно плати, пенсiйна реформа, зайнятiсть населення та iн.). 
Державне регулювання економiки має кiлька основних форм. 1 - бюджетно-податкове регулювання, пов'язане з функцiонуванням державних фiнансiв, формуванням державного бюджету та державними витратами. 2 - кредитно-грошове регулювання, спрямоване на забезпечення економiки повноцiнною i стабiльною нацiональною валютою, пiдтримання рiвноваги на грошовому ринку. 3  - цiнове регулювання, яке вiдображає вплив держави на ринкове цiноутворення; 4 - адмiнiстративно-економiчне регулювання, яке передбачає заходи адмiнiстративного та економiчного характеру, спрямованi на створення умов для функцiонування ринково системи та реалiзацi соцiальних цiлей суспiльства.
  Спрямованiсть та напрями державного регулювання економiки зумовлює певна економiчна полiтика держави, яку можна визначити як поведiнку держави стосовно економiки, яка складається з визначення цiлей економiчного розвитку крани та засобiв х досягнення. Ця полiтика базується на стратегiчних цiлях держави, якi вiдображають iнтереси всiх громадян i спрямованi на розвиток суспiльства й добробуту його членiв. Оскiльки стратегiчнi орiєнтири вiдображають головнi цiлi всього суспiльства, а х досягнення потребує багатопланових дiй, то й державна економiчна полiтика за своми напрямами охоплює всi сфери суспiльного життя.







73.	 Сукупний попит та сукупна пропозицiя: змiст та графiчне значення.
Сукупний попит - це та кiлькiсть реального обсягу продукцi (товарiв та послуг), що х покупцi бажають придбати за кожного можливого рiвня цiн.  Або Сукупний попит - це загальний чи реальний обсяг нацiонального виробництва, який готовi купувати домогосподарства, фiрми i держава, при певному рiвнi можливих цiн. Сукупний попит (AD) - сукупнi витрати економiки на  закупiвлю товарiв i послуг, якi складаються iз споживчих
   Р                                           витрат (C), валових iнвестицiй (I), державних закупок (G) i чистого експорту (NX). AD = C + I + G + NX. Крива сукупного
                                      попиту - це крива з вiд"ємним нахилом. Вiд"ємний нахил вiдображає обернену залежнiсть мiж рiвнем
  AD                               цiн i закупками реального нацiонального продукту. Пiдвищення рiвня цiн зменшує величину сукупного
                                         попиту i навпаки.
              ВВП                                    Сукупна пропозицiя - це загальний обсяг нацiонального виробництва, який може бути запропонований фiрмами при певному рiвнi внутрiшнiх цiн. АБО. Сукупна пропозицiя - той обсяг реального нацiонального продукту, який буде вироблено за кожного можливого рiвня цiн. Графiчне зображення сукупно пропозицi має три вiдрiзки. 1-й вiдрiзок - Горизонтальний (кiнсiанський) це означає, що ВВП змiнюється    
                                                               при       постiйному рiвнi цiн, а ресурси використовуються повнiстю, обсяги   виробництва низькi. 2-й вiдрiзок -
                     AS                          промiжний, це такий стан, коли пiдвищення цiн супроводжує пiдвищення ВВП. 3-й вiдрiзок - 
                                3              вертикальний (класичний) це означає, що економiка  знаходиться  в станi пiдйму i ресурси
                                                                використовуються повнiстю. Тому для залучення нових ресурсiв необхiдно пiдвищувати цiну.
                                                                     Цей вiдрiзок показує високi обсяги виробництва.
                 1                     2                           
                                             
                                         
                                           
74.	 Сутнiсть суспiльного вiдтворення та його типи.
Будь-який процес виробництва незалежно вiд його суспiльно форми має бути безперервним, тобто повинен перiодично проходити однi й тi самi стадi. Так само, як суспiльство не може перестати споживати, так не може воно i перестати виробляти. Тому всякий процес суспiльного виробництва, що розглядається в постiйному зв"язку i безперервному потоцi свого вiдновлення, в той же час є процесом вiдтворення. Суспiльне вiдтворення - це процес суспiльного виробництва, що вiдбувається не як одноразовий, ситуативний акт, а як акт, що iснує в постiйному повтореннi i вiдновленнi. Тобто суспiльне вiдтворення це безперервний процес.  Для того, щоб здiйснювався цей процес вiдтворення, необхiдне регулярне оновлення всiх чинникiв виробництва:  робочо сили (хньо працездатностi, пiдготовки належно змiни);  засобiв виробництва (ремонт або замiна спрацьованих засобiв працi, оновлення предметiв працi);  природних ресурсiв, якщо вони є вiдновлювальними (як основи предметiв працi i середовища проживання);   виробничих вiдносин. I як раз в процесi вiдтворення вiдбувається оновлення всiх цих чинникiв.  Видiляються три типи вiдтворення.  Просте - вiдтворення в незмiнних масштабах щодо кiлькостi i якостi виготовленого продукту. (Чинники виробництва лишаються  незмiнними, додатковий продукт йде на особисте споживання). Вiдбувається вiдновлення нацiонально економiки в незмiнних обсягах. Розширене - вiдтворення в зростаючому масштабi. (Додатковий продукт йде як на споживання, так i на придбання додаткових засобiв виробництва). Вiдбувається зростання нацiонального виробництва. При цьому, варто знати, що  розширене вiдтворення не є економiчним зростанням. Звужене - вiдтворення виробництва в зменшеному обсязi через брак доходiв. Зменшуються обсяги нацiонального виробництва, в цьому разi можна говорити про таке явище як криза. 

75.	 Валовий внутрiшнiй продукт (ВВП) та iншi макроекономiчнi показники.
Аналiзуючи економiчнi та соцiальнi процеси на рiвнi держави, використовують макроекономiчнi показники, якi являють собою складнi, агрегованi величини, що вiдбивають результати функцiонування економiки крани в цiлому. Макроекономiчнi показники є основою для оцiнювання та прогнозування економiчно дiяльностi. Центральне мiсце серед макроекономiчних показникiв займає валовий внутрiшнiй продукт (ВВП). ВВП - це сукупна ринкова вартiсть кiнцевих товарiв та послуг вироблених в поточному перiодi (зазвичай за рiк) на економiчнiй територi крани.  Кiнцевi товари - це та частка валового випуску, яка виходить iз сфери виробництва i спрямовується на невиробниче кiнцеве споживання, iнвестування та експорт. ВВП можна рахувати за допомогою використання трьох методiв. Перший метод - за доходами, що передбачає пiдсумування доходiв приватних осiб, акцiонерних товариств, приватних пiдприємств, а також доходи держави вiд пiдприємницько дiяльностi та органiв державного управлiння у виглядi податкiв на виробництво й iмпорт. Другий метод - за витратами: передбачає пiдсумування витрат на капiталовкладення (валовi iнвестицi у нацiональну економiку), особисте споживання, державнi закупiвлi (державне споживання) i сальдо зовнiшньо торгiвлi. Третiй - це метод додано вартостi. Його називають виробничим методом, коли пiдсумовуються вартiсть виготовлених кiнцевих товарiв i послуг усiх сфер економiки. Йдеться про факторнi доходи та амортизацiйнi вiдрахування, якi не є доходами. На основi ВВП розраховуються багато iнших показникiв системи нацiональних рахункiв. Чистий внутрiшнiй продукт - вiд ВВП за доходом вiднiмається амортизацiя.  Валовий нацiональний дохiд (ВНД) - це грошова оцiнка товарiв i послуг, якi стають доступними для крани внаслiдок здiйснення економiчно дiяльностi. Вiн визначається як сума ВВП в цiнах кiнцевого використання (споживання) i сальдо первинних доходiв (Xn), отриманих iз-за кордону. Формула валового нацiонального доходу має такий вигляд: ВНД=ВВП+Xn=C+Iq+G+Xn. Окремо видiляється показник валовий нацiональний наявний дохiд (ВННД), який визначається як сума валового нацiонального доходу i сальдо поточних трансфертiв, отриманих iз-за кодону. Сальдо поточних трансфертiв - це рiзниця мiж поточними платежами, якi перерозподiляються на мiждержавному рiвнi.  Найбiльшу частину валового нацiонального доходу складає особистий дохiд (ОД), який є доходом громадян, отриманим до сплати ними податкiв державi. Особистий дохiд можна порахувати, якщо вiдрахувати з валового нацiонального доходу три види доходiв, якi заробленi, але не отриманi людьми (внески на соцiальне страхування, податок на прибуток фiрм, нерозподiлений прибуток фiрм), i додати доходи, якi отриманi громадянами, але не є результатом х трудово дiяльностi (соцiальна допомога, пенсi та iншi трансфертнi (переказнi) платежi). Особистий дохiд дiлиться на двi частини- споживання та заощадження.  Аналiз динамiки ВВП та iнших макроекономiчних показникiв у цiлому та в розрiзi х складових дозволяє зробити висновки щодо економiчного зростання, стагнацi або спаду. Причому окремi складовi ВВП змiнюються рiзними темпами з рiзною тенденцiєю. А це, у свою чергу, зумовлює структурнi зрушення в економiцi. Аналiз охоплює також розрахунки ВВП, нацiонального доходу, особистого доходу на душу населення. Це дозволяє визначити рiвень життя i зробити зiставлення цього показника по рiзних кранах.

76.	 Сукупний попит. Чинники, що впливають на сукупний попит.
Сукупний попит - це та кiлькiсть реального обсягу продукцi (товарiв та послуг), що х покупцi бажають придбати за кожного можливого рiвня цiн.  Або Сукупний попит - це загальний чи реальний обсяг нацiонального виробництва, який готовi купувати домогосподарства, фiрми i держава, при певному рiвнi можливих цiн. Сукупний попит (AD) - сукупнi витрати економiки на  закупiвлю товарiв i послуг, якi складаються iз споживчих
   Р                                           витрат (C), валових iнвестицiй (I), державних закупок (G) i чистого експорту (NX). AD = C + I + G + NX. Крива сукупного
                                      попиту - це крива з вiд"ємним нахилом. Вiд"ємний нахил вiдображає обернену залежнiсть мiж рiвнем
  AD                               цiн i закупками реального нацiонального продукту. Пiдвищення рiвня цiн зменшує величину сукупного
                                                         попиту i навпаки. Основнi чинники, що впливають на сукупний попит подiляються на 2 групи: цiновi та нецiновi.
                                       Цiновi чинники сукупного попиту зумовлюють рух по кривiй вздовж, сама крива не змiщується.
              ВВП              Ефект вiдсотково ставки: при зростаннi цiн покупцям потрiбно бiльше грошей. Зростає попит
на грошi, при незмiннiй грошовiй масi це викликає пiдвищення  цiни грошей. тобто вiдсотково ставки. Сукупний попит зменшується на тi товари, для купiвлi яких треба брати грошi у кредит. Ефект багатства (ефект Пiгу) - при зростаннi цiн купiвельна спроможнiсть фiнансових активiв з фiксованих доходiв падає. В такому випадку, власники фiнансових активiв стають реально бiднiшими, що скорочує хнiй попит. Ефект чистого експорту або iмпортних закупок. Цiни на вiдчизнянi товари зростають (зменшуються) в порiвняннi з цiнами на iноземнi товари. Якщо внутрiшнi цiни пiднiмаються, то покупцi почнуть вiддавати перевагу iмпортним товарам, що викличе збiльшення iмпорту та iноземцi будуть купувати менше вiдчизняних товарiв, що приведе до зменшення експорту. Внаслiдок цього скоротиться чистий експорт у складi сукупного попиту. Ефект грошово маси - зростання цiн потребує бiльшо кiлькостi грошей для обслуговування угод. При тiй же номiнальнiй грошовiй масi це рiвносильне скороченню реально грошово маси в економiцi. А це означає подорожчання грошей, що призводить до зменшення закупок, iнвестицiй, експорту. Ефект валютного курсу - зростання цiн веде до зростання процентних ставок й вiдповiдно до пiдвищення обмiнного курсу нацiонально валюти порiвняно до iноземних, а отже до скорочення нацiонального експорту.  Нецiновi чинники зумовлюють змiщення криво вправо чи влiво. Вони повторюють ВВП за витратами, i сюди вiдносять: споживчi витрати, iнвестицiйнi витрати, державнi витрати, обсяг витрат на чистий експорт. Очiкування (поява оптимiстичних прогнозiв щодо отримання високих прибуткiв вiд вкладеного капiталу може сприяти збiльшеннюпопиту на iнвестицiйнi товари, крива вправо). Змiни в економiчнiй полiтицi держави (податки на прибуток, монетарна полiтика Нацбанку). Змiни в свiтовiй економiцi (змiни в мiжнароднiй торгiвлi). Нецiновi чинники здатнi змiнити обсяги закупки нацiонального продукту за незмiнного рiвня цiн.


77.	  Динамiка iнвестицiй, споживання та заощадження.
Iнвестицi та споживання, заощадження - це тi процеси, що мають великий вплив на макроекономiчну рiвновагу та зростання нацiонального доходу. Власне тому макроекономiчний аналiз рiвноваги передбачає детальний розгляд споживання, заощадження, iнвестицiй, хньо взаємообумовленостi та взаємодi. Споживання та заощадження. Споживання Сп - це загальна кiлькiсть товарiв i послуг, що придбанi й спожитi протягом певного перiоду. Йдеться про те, що споживання є вiдображенням споживчого, або платоспроможного попиту. Заощадження - це вiдкладений попит, або частина потреб людини, якi не пiдкрiпленi купiвельною спроможнiстю з певних причин. Споживання - це частина доходу пiсля виплати податкiв, що витрачається на придбання товарiв i послуг, а заощадження - друга частина доходу пiсля виплати податкiв, яка не споживається. Заощадження означає скорочення споживання. Його можна визначити як рiзницю мiж доходом i витратами на споживання: 3=Д-СП. Головним чинником, вiд якого залежить величина споживання i заощадження, є дохiд. Як правило, зi зростанням доходу населення зростає як споживання, так i заощадження. Обсяг споживання i обсяг заощадження, в свою чергу, залежать вiд суб'єктивного та об'єктивних чинникiв: "психологiчно" схильностi людей до споживання i "психологiчно" схильностi людей до заощадження; розподiлу доходу, запасу багатства, лiквiдних активiв, рiвня цiн, вiдсотково ставки тощо. Розрiзняють середню i граничну схильнiсть до споживання. Розрiзняють середню i граничну схильнiсть до споживання. Середня схильнiсть до споживання використовується для того, щоб показати спiввiдношення споживання i доходу. Середню схильнiсть до споживання визначають як вiдношення частини доходу, що використовується для споживання , до всього нацiонального доходу.  Також розрiзняють середню i граничну схильнiсть до заощадження. Середня схильнiсть до заощадження використовується для того, щоб показати спiввiдношення заощадження i доходу. Середня схильнiсть до заощадження ССЗ - це вiдношення частини доходу, що не споживається 3,.до всього нацiонального доходу Д. Гранична схильнiсть. Сам термiн "граничний" (або "маржинальний") вiдповiдно до теорi гранично корисностi економiсти використовують у значеннi "додатковий". Отже, якщо середня схильнiсть оперує поняттями "споживання", "заощадження", "нацiональний доход", то гранична схильнiсть - поняттями "додаткове споживання", "додаткове заощадження" i "додатковий нацiональний доход". Гранична схильнiсть до споживання показує, яка частка додаткового доходу йде на збiльшення споживання. Гранична схильнiсть до споживання - це додаткове споживання, яке породжується додатковою гривнею доходу. Гранична схильнiсть до заощадження показує, яку частину додаткового доходу населення використовує для додаткового заощадження при змiннiй величинi доходу, тобто, скiльки з кожно додатково грошово одиницi доходу йде на заощадження. За умов стабiльного економiчного зростання гранична схильнiсть до споживання має тенденцiю до зниження, а гранична схильнiсть до заощадження - до зростання. За умов iнфляцi гранична схильнiсть до споживання має тенденцiю до зростання, а гранична схильнiсть до заощадження - до зниження. При нестабiльному станi економiки i вiдсутностi захищеностi вкладiв вiд iнфляцi населення починає збiльшувати споживання, особливо товарiв тривалого використання. Це зумовлює швидке зростання попиту. В таких умовах своєрiдним видом заощадження є придбання населенням таких товарiв, як ювелiрнi вироби, нерухомiсть (дачi, квартири), автомобiлi тощо. Iнвестицi- це економiчнi ресурси, що спрямовуються на збiльшення реального капiталу. Iнвестувати означає купувати якесь добро заради того доходу, якого ми вiд нього чекаємо в майбутньому. Проте не будь-яка купiвля є iнвестуванням. Наприклад, купiвля акцiй є не iнвестування, а тiльки перемiщення грошового капiталу вiд одного власника до iншого; акцiонерний капiтал, який корпорацiя отримала в результатi продажу свох акцiй i вкладає в процес розширення виробництва, є iнвестицiями. Джерелом iнвестицiй є неспожита частина доходу, яку заощадили домогосподарства i пiдприємства. Iнвестицi завжди перебувають у взаємообумовленостi та взаємодi iз споживанням, заощадженням i доходом. У цьому ланцюгу важливе значення має взаємозв'язок iнвестування i заощадження. Динамiка iнвестицiйних процесiв залежить вiд факторiв що  формують. Фактори, що впливають на цей показник достатньо рiзноманiтнi. Розглянемо лише основнi з них.  А) Перед усiм, обсяг iнвестицiй залежить вiд розподiлу одержаного доходу на споживання та заощадження. В умовах низьких доходiв населення основна хня частина витрачається на споживання. Зростання доходiв викликає пiдвищення частки, що спрямовується на накопичення - джерело iнвестицiйних ресурсiв, отже зростання питомо ваги заощаджень викликає вiдповiдне зростання обсягу iнвестицiй i навпаки.  Б) Значний вплив на обсяг iнвестицiй має також очiкувана норма чистого прибутку. Це пов"язано з тим, що прибуток є спонукальним моментом iнвестування. Чим вищим є очiкувана норма чистого прибутку, тим бiльшим буде обсяг iнвестицiй i навпаки.  В) Суттєво впливає на обсяг iнвестицiй також ставка позичкового вiдсотку. Справа утiм, що в процесi капiталовкладення використовується не лише власний, але й позичковий капiтал. Якщо очiкувана норма чистого прибутку перевищує ставку позичкового вiдсотку, то за iнших рiвних умов iнвестування виявиться ефективним. Тому зростання ставки вiдсотку викликає скорочення обсягу iнвестицiй i навпаки.  Г) Серед факторiв, якi суттєво впливають на динамiку iнвестицiй слiд вiдмiтити також прогнозований темп iнфляцi. Чим вищим є цей показник, тим у бiльшiй мiрi знецiниться майбутнiй прибуток вiд iнвестицiй. 

78.	 Закономiрностi максимiзацi прибутку.
Метою пiдприємницько дiяльностi є максимiзацiя прибутку в результатi спрямування зусиль пiдприємця на певний об"єкт. Обєкт пiдприємництва - сукупнiсть певних видiв економiчно дiяльностi, в межах яко шляхом комбiнацi ресурсiв пiдприємець домагається максимiзацi прибутку. Максимiзацiя прибутку для фiрми означає пошуки шляхiв одержання найбiльшого економiчного прибутку, тобто рiзницi мiж загальним доходом i загальними витратами.
Максимiзацiєю прибутку визначається i обсяг попиту на ресурси. Тобто, пiдприємство прагне придбати такий обсяг ресурсiв, використання якого забезпечить максимiзацiю прибутку. Правило максимiзацi прибутку - пiдприємство максимiзує прибуток за умови досконало конкуренцi, якщо кожний ресурс використовується до точки, де цiна ресурсу урiвноважується з його виручкою вiд реалiзацi граничного продукту.   Необхiдно зазначити, що для досягнення максимiзацi прибутку необхiдною умовою є максимiзацiя затрат.  Взагалi закономiрностями максимiзацi прибутку є - постiйне нарощення обсягiв виробництва; постiйне збiльшення об"ємiв продажу товарiв; пошук бiльш вигiдних варiантiв випуску продукцi; пошук шляхiв зменшення витрат; поступове витiснення конкурентiв.  Максимiзацiя прибутку досягається у взаємодi внутрiшнiх i зовнiшнiх факторiв дiяльностi прибутку. Основна вимога максимiзацi прибутку - прибутковiсть кожно одиницi випуску. Виробництво кожно додатково одиницi продукцi збiльшує обсяг на величину граничних витрат, але одночасно пiдвищується i загальний доход - на величину граничного доходу. Поки граничний доход бiльше граничних витрат, прибуток у цiлому пiдвищується,  гранична максимiзацiя ще не досягнута i пiдприємство може збiльшувати обсяг виробництва. Як тiльки граничнi витрати виявляються вище граничного доходу, зростання загального прибутку сповiльнюється i збiльшення випуску стає збитковим. Отже, величина прибутку досягає максимуму при такому випуску продукцi, при якому граничний доход дорiвнює граничним витратам. Iснують двi концепцi, два методи, чи пiдходу максимiзацi прибутку фiрми - метод вирiвнювання загального доходу i загальних витрат i метод вирiвнювання граничного доходу i граничних витрат. Аналiз з позицiй максимiзацi прибутку дає змогу судити не тiльки про найвигiднiшi варiанти випуску продукцi, а й про те, за яких умов взагалi фiрма може утримуватися на ринку зi своєю продукцiєю. У цьому разi вирiшальним критерiєм буде мiнiмiзацiя втрат, яких зазнаватиме фiрма. Якщо отриманого доходу вистачатиме, щоб покрити хоча б змiннi витрати, фiрма може продовжувати своє iснування. Якщо ж фiрма буде не в змозi зробити це, то й доведеться припинити свою дiяльнiсть, навiть якщо вона ще здатна буде сплачувати сво постiйнi витрати. Максимiзацiя прибутку як критерiй оцiнки дiяльностi фiрми може застосовуватися не тiльки для встановлення вигiдностi вже iснуючого виробництва, а й для визначення привабливостi нових пiдприємств i проектiв. У цьому випадку фiрма порiвнює сподiваний додатковий прибуток вiд проекту з очiкуваними додатковими витратами. Якщо додатковий прибуток бiльше за нуль, проект може бути прийнятий, якщо менше чи дорiвнює нулю, - вiдхилений.

79.	 Безробiття: сутнiсть,  види та наслiдки.
Безробiття - соцiально-економiчне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає вiдносно надлишковою, поповнюючи резервну армiю працi. Безробiття - це коли пропозицiя з боку найманих працiвникiв перевищує пропозицiю з боку роботодавцiв.  Безробiття породжується недостатнiм сукупним попитом, що в свою чергу призводить до перевищення пропозицi працi над  попитом.  Є три основнi види або форми безробiття: 1) Фрикцiйне ( добровiльне) воно є тимчасовим, зумовлене змiною мiсця роботи чи професi або ж змiною мiсця проживання. 2) Структурне - це є невiдповiднiсть мiж попитом  i пропозицiями працi, яка виникла через структурнi зрушення в економiцi. 3) Циклiчне - пов"язане зi спадом дiлово активностi (в тому числi з кризами)  в умовах циклiчних коливань, при цьому пропозицiй на ринку працi бiльше нiж попиту на не.  В рiзних книгах також можна зустрiти ще й такi рiзновиди безробiття: а) плинне безробiття - це частина промислово резервно армi працi, яка то позбувається роботи, то знову знаходить ;  б) приховане безробiття - це неповна зайнятiсть у виглядi надання робочим адмiнiстративних вiдпусток, установлення неповного робочого дня. Приховане безробiття можна подiлити на: - вимушену неповну зайнятiсть, коли людина працює неповний робочий день або тиждень; - квалiфiкацiйне безробiття - людина працює не за свом рiвнем майстерностi, розрядом чи спецiальнiстю; - функцiональне безробiття, яке виникає, якщо працiвник, який навiть зарахований на ту чи iншу посаду за фахом, зайнятий цiлий робочий день, але не виконує свох обов'язкiв, а є лише присутнiм на роботi. в) застiйне безробiття - це явище, коли частина працездатного населення живе випадковими заробiтками;  г) сезонне безробiття виникає внаслiдок сезонностi працi в деяких галузях ( туризм, сiльське господарство, будiвництво );  д) технологiчне безробiття пов"язане з лiквiдацiєю робочих мiсць внаслiдок модернiзацi, застосування нових технологiй;  е) iнституцiональне безробiття породжується самою будовою ринку робочо сили, факторами, якi впливають на попит i пропозицiю робочо сили.  є) конверсiйне безробiття виникає в зв"язку iз скороченням галузей вiйськово-промислового комплексу.  Iснує також безробiття, спричинене демографiчними факторами, тобто швидким припливом молодi i жiнок на ринки робочо сили внаслiдок демографiчного вибуху. За вiком населення також видiляють молодiжне безробiття, безробiття людей старшого вiку та iн.  Говорячи про наслiдки безробiття потрiбно перш за все звернути увагу на те, що залежно вiд виду безробiття вони можуть бути як позитивнi так i негативнi, хоча бiльше звикли говорити про останнi. Отож, до позитивних наслiдкiв вiдносяться: покращення дисциплiни на пiдприємствах, пiдвищення квалiфiкацi, безробiття стає причиною змiни дiяльностi (можливо уже не актуально дiяльностi).  Негативнi наслiдки:  - через безробiття знижується рiвень доходiв та рiвень життя населення; - вiдбувається деквалiфiкацiя робочо сили; - зростають показники соцiально патологi (злочини, психiчнi захворювання, суциди тощо).  Економiчнi наслiдки: - недовиробництво ВВП, пов"язане з законом Оукена (ДИВ. ПИТ. ? 81!!!!); - соцiальне забезпечення безробiтних потребує додаткових коштiв з держбюджету;

80.	 Розрахунок ВВП за доходами та витратами.
ВВП- це вартiсть кiнцевих товарiв та послуг, вироблених в поточному перiодi (зазвичай це рiк) на економiчнiй територiх крани.   Методика обчислення ВВП має ряд особливостей.  ВВП складається з вартостi кiнцевих товарiв i послуг. Напри?клад, пшениця, з яко випечено хлiб, є промiжним товаром. Лише вартiсть хлiба враховують як частку ВВП, але вартiсть пшеницi, прода?но мiрошнику, i вартiсть борошна, проданого пекарю, не враховують.  ВВП складається з вартостi товарiв i послуг, вироблених лише в процесi поточного виробництва. Отже, заново зведений i прода?ний будинок включають до складу ВВП, а збудований ранiше i проданий - нi. Проте комiсiйнi, якi агент з продажу нерухомого майна отримав за продаж наявних будинкiв, у ВВП враховуються, (х вiдно?сять до поточних послуг.)  ВВП оцiнюється за ринковими цiнами. Останнi включають непрямi податки - податок на продаж i акцизи, а тому ринкова цiна товарiв буде не така, яку продавець матиме за товар. Чиста цiна - це ринкова цiна за вирахуванням непрямих податкiв. Вона становить суму чинникових витрат, тобто суму, що припадає на чинники ви?робництва цього товару. На практицi для розрахункiв ВВП використовують такi методи - за витратами, за доходами i за виробництвом. Усi три методи розрахунку ВВП є рiвноцiнними i дають однако?вий результат. ВВП, розрахований за витратами, - це загальна сума витрат на особисте i виробниче споживання всiє маси створених за певний перiод благ. ВВП розрахований за доходами - це сума доходiв, отриманих власниками чинникiв виробництва, з використанням яких створено всю масу нацiонального продукту. При розрахунку ВВП за витратами пiдсумовуються витрати всiх економiчних агентiв, якi використовують ВВП: домогосподарств, фiрм, держави та iноземцiв, якi експортують товари з дано крани. У пiдсумку отримуємо сукупну вартiсть всiх товарiв i послуг, спожитих суспiльством: ВВП=Y=С+I+G+NХ,    де С - кiнцевi споживчi витрати домогосподарств на товари i послуги (за винятком витрат на придбання житла);.  I - валовi приватнi внутрiшнi iнвестицi, якi мiстять витрати фiрм на: - будiвництво будинкiв i споруд; - придбання обладнання, машин, механiзмiв, нових технологiй; - створення товарно-матерiальних запасiв; - амортизацiю; - витрати домогосподарств на придбання житла будинкiв, квартир). Якщо показник валових приватних внутрiшнiх iнвестицiй (I) зменшити на величину амортизацiйних витрат (А), то ми отримаємо показник чистих приватник внутрiшнiх iнвестицiй, який характеризує чистий прирiст обсягу нагромадженого капiталу. Спiввiдношення мiж I та А є добрим iндикатором того, в якому станi перебуває економiка крани. Так, наприклад, для зростаючо економiки справджується нерiвнiсть I >А: коли економiка перебуває у станi спаду (рецесi), то I < А: G - державнi витрати на утримання армi, апарату управлiння, виплату заробiтно плати працiвникам державного сектора економiки тощо. Всi державнi трансфертнi платежi вилучаються з розрахункiв, оскiльки вони є формою перерозподiлу; NХ - чистий експорт товарiв i послуг за кордон. Розраховується як рiзницi мiж експортом та iмпортом: NX = Х - М. При розрахунку ВВП за доходами пiдсумовуються всi види факторних доходiв, а також два компоненти (амортизацiйнi витрати й непрямi податки нi бiзнес), якi не є доходами. Iншими словами, розраховуючи ВВП за доходами, потрiбно знайти суму таких його складових: - амортизацiйнi витрати; - чистi непрямi податки на бiзнес - непрямi податки на бiзнес (податок на додану вартiсть, акцизи, мито, лiцензiйнi платежi та iн.) за вiдрахуванням субсидiй. З економiчно точки зору, це рiзниця мiж цiнами, за якими купують товари споживачi за продажними цiнами фiрм; - винагорода за працю (цей компонент мiстить заробiтну плату, а також внески пiдприємств на соцiальне страхування, у пенсiйний фонд, фонд зайнятостi тощо); - рентнi платежi - це прибуток, який отримують власники нерухомостi включаючи iмпутовану ренту за проживання у власних будинках;  - чистi проценти - це рiзниця мiж процентними платежами фiрм iншим секторам економiки та процентними платежами, якi фiрми отримали вiд iнших секторiв домогосподарств, держави, не враховуючи виплати процентiв по державному боргу; - доход вiд власностi - це чистий прибуток пiдприємств, якi перебувають у приватнiй власностi; - прибуток корпорацiй - цей компонент, у свою чергу, мiстить три складовi а) податок на прибуток корпорацiй; б) дивiденди акцiонерам; в) нерозподiлений прибуток корпорацiй. У бiльшостi кран свiту найпоширенiшими з наведених методiв розрахунок ВВП є метод розрахунку за витратами  та  за виробленою продукцiєю. Власне кажучи, вибiр того чи iншого методу розрахунку визначається наявнiстю надiйно, вiрогiдно iнформацiйно бази.

81.	 Природний рiвень безробiття. Закон Оукена.
Таке поняття як природне безробiття включає в себе фрикцiйне (добровiльне, що зумовлене змiною роботи чи мiсця проживання)  та структурне (невiдповiднiсть мiж попитом i пропозицiєю на ринку працi) безробiття, та означає, що в умовах ринку  iснує повна зайнятiсть робочо сили. Останнiм часом повну зайнятiсть визначають як зайнятiсть, за яко оплачувану роботу мають менше нiж 100% працездатного населення. Тому природний рiвень безробiття розумiють, як рiвень безробiття при повнiй зайнятостi.  Природний рiвень безробiття - це такий його рiвень, при якому фактори, якi пiдвищують i зменшують цiни i заробiтну плату, знаходяться в рiвновазi, тобто iснує рiвновага i мiж вiльними робочими мiсцями i кiлькiстю робiтникiв, що шукають роботу. Тому iнфляцiя за цього рiвня не зростає i не знижується. Основними факторами, якi б могли сприяти зменшенню природного рiвня безробiття, є полiпшення iнформованостi населення про можливiсть зайнятостi, вдосконалення професiйно пiдготовки з дефiцитних спецiальностей тощо. Цей рiвень безробiття дозволяє безiнфляцiйно розширювати виробництво.  Природний рiвень безробiття  визначається в результатi усереднення фактичного рiвня безробiття у кранi за попереднi 10 рокiв (або бiльш тривалий перiод) i Наступнi 10 рокiв (використовуються прогнознi оцiнки з урахуванням ймовiрнiсно динамiки очiкуваного рiвня iнфляцi). Чим вище рiвень безробiття, тим бiльше вiдставання ВВП.  Американський економiст А. Оукен математично виразив вiдношення мiж рiвнем безробiття i вiдставанням обсягу ВВП. Закон Оукена показує, що мiж рiвнем безробiття циклiчним i падiнням ВВП iснує певний взаємозв"язок. Коли рiвень циклiчного безробiття зростає на 1%, то це сприяє скороченню реального ВВП на 2,5% (в деяких джерелах вказано 3%). Закон Оукена дає змогу визначити рiвень нормального безробiття, що, як встановлено, пiдвищується внаслiдок розвитку ринково економiки.

82.	 Триєдиний ринок факторiв виробництва: капiталу, працi, природних ресурсiв (землi).
Суспiльне виробництво являє собою взаємодiю трьох основних факторiв: робочо сили, або, як  часто називають, працi, засобiв виробництва i землi. Класична полiтекономiя також видiляла три фактори виробництва: - праця, земля, капiтал. Теорiя трьох факторiв виробництва. Французький економiст Ж. Сей у теорi "трьох факторiв виробництва i трьох джерел доходу" обґрунтував гармонiйну взаємодiю i значення в процесi виробництва капiталу, працi i землi.  Ж.Б.Сей стверджував, що всi цi три фактори однаковою мiрою беруть участь у створеннi вартостi продукту i вважав   справедливим   розподiляти   доходи   пропорцiйно   вкладу факторiв у продукт.
Капiтал - це накопичений ресурс, що приносить власнику дохiд у виглядi %. Капiтал, або iнвестицiйнi ресурси - це всi засоби виробництва, виробленi людиною. Це поняття охоплює будiвлi, споруди, верстати, машини, обладнання, iнструменти, напiвфабрикати, складськi примiщення, транспортнi засоби, тобто всi засоби виробництва, що застосовуються для виробництва товарiв i доведення х до споживача. Праця - це iнтелектуальна або фiзична дiяльнiсть людей, що направлена на виробленя економiчних благ. (Робоча сила - це сукупiсть фiзичних та розумових здiбностей до працi). Цей фактор характеризується такими показниками: загальна чисельнiсть працездатного населення, чисельнiсть зайнятих у рiзних сферах економiчно дiяльностi, рiвень освiти, квалiфiкацi робочо сили, продуктивнiсть працi тощо. Поняття земля як фактор виробництва охоплює не лише земельнi дiлянки як сiльськогосподарськi угiддя чи дiлянки пiд будiвництво, а й усi природнi ресурси, якi застосовуються у виробничому процесi: родовища корисних копалин, водоймища, лiси, природну сировину тощо.
 Кожен з цих факторiв у мiру своє корисностi i цiнностi робить внесок у створення вартостi. "Праця" породжує заробiтну плату як дохiд робiтникiв, "капiтал" породжує прибуток як дохiд капiталiстiв, а "земля" - ренту як дохiд землевласникiв. У ринковiй економiцi сформувався ще один фактор - пiдприємницький талант або пiдприємницькi здiбностi. Тобто, пiдприємництво  об"єднує попереднi три фактори. Пiдприємець органiзовує фiрму i керує  дiяльнiстю, має власнiсть, знання, вмiння, професiоналiзм тощо, тому має право на винагороду, оскiльки бере участь у створеннi вартостi.

83.	 Вимiрювання iнфляцi через iндекс споживчих цiн.
Вимiрювання iнфляцi. Точно вимiряти вiдкриту цiнову iнфляцiю можливо за допомогою iндексу цiн за певний перiод - рiк, квартал, мiсяць. На практицi може розраховуватися багато рiзних iндексiв цiн. Проте для вимiрювання iнфляцi найчастiше застосовується три х види: - iндекс цiн споживчих товарiв (iндекс споживчих цiн); - iндекс цiн на засоби виробництва (iндекс цiн виробникiв); - iндекс цiн ВВП, або дефлятор ВВП.
Iндекс споживчих цiн (IСЦ) характеризує змiну в часi загального рiвня цiн на товари i послуги, якi купує населення для особистого споживання. Цей показник найчастiше використовується для характеристики iнфляцi, оскiльки вiн досить точно виражає не тiльки економiчнi, а й соцiальнi аспекти iнфляцi, зокрема  вплив на рiвень життя населення, а тому його називають ще iндексом вартостi життя. IСЦ широко застосовується в практицi регулювання державно фiнансово i соцiально полiтики, аналiзу i прогнозування цiнових процесiв, регулювання курсу нацiонально валюти, вирiшення правових спорiв тощо. Визначається IСЦ за вартiстю певного законодавче зафiксованого набору товарiв i послуг ("споживчого кошика"), визначеного у ринкових цiнах базового i поточного перiоду. Розрахувати IСЦ можна за такою формулою:    ∑P1Q0 / ∑P0Q0     де Ро i Р1 - цiни одиницi товарiв (послуг) базового i звiтного перiодiв вiдповiдно;  Q0 - кiлькiсть товарiв у "споживчому кошику" базового перiоду.  Незважаючи на широке застосування IСЦ, вiн не досить точно виражає iнфляцiйний процес i його вплив на вартiсть життя. Рiч у тiм, що IСЦ розраховується за фiксованим набором товарiв, який залишається незмiнним протягом тривалого часу. В умовах же iнфляцi населення часто замiнює в споживаннi товари, що найбiльше подорожчали, дешевшими. Як наслiдок, структура споживання iстотно змiнюється порiвняно з тiєю, яка була зафiксована при визначеннi "кошика". Тому в умовах високо iнфляцi потрiбно частiше змiнювати структуру "споживчого кошика".

84.	  Рiвновага i ефективнiсть функцiонування ринкiв факторiв виробництва.
Фактори виробництва - блага, що потрiбно придбати пiдприємству для забезпечення випуску iнших благ - готово продукцi. Основними факторами виробництва є земля (природнi ресурси), праця, капiтал та пiдприємницький хист.
Ринки факторiв виробництва - це специфiчнi ринки, де попит формують пiдприємства, що споживають вiдповiднi ресурси (фактори), а пропозицiю формують домогосподарства - власники цих факторiв. Ринки факторiв виробництва являють собою ту сферу ринкових вiдносин, де в результатi взаємодi попиту та пропозицi формується цiна на працю, капiтал i природнi ресурси у формi заробiтно плати, вiдсотка i ренти.
Рiвновага. На ринках факторiв виробництва, як i на ринках благ, рiвновага встановлюється внаслiдок взаємодi попиту i пропозицi в умовах рiзних ринкових структур. Рiвновага на ринках факторiв виробництва узгоджується з рiвновагою на ринках споживчих товарiв. Коли всi ринки факторiв виробництва i кiнцево продукцi досягають частково рiвноваги, встановлюється загальна рiвновага економiчно системи.
У основi ефективностi функцiонування ринкiв виробничих факторiв знаходяться однаковi принципи, що й в основi споживчих ринкiв кiнцевих товарiв i послуг. Проте ретельний розгляд механiзмiв, що визначає попит i пропозицiю на ринках виробничих факторiв, дозволяє побачити деякi вiдмiнностi, а саме: Попит фiрми на фактори визначається попитом споживачiв на ринках готово продукцi, тому попит на фактори виробництва називається вторинним попитом. Ресурси задовольняють потреби споживачiв не прямо, а через виробництво товарiв i послуг. Стабiльнiсть попиту на любий ресурс залежить вiд 1) продуктивностi ресурсу при створеннi товару та 2) ринково вартостi, чи цiни товару, який створений за допомогою даного ресурсу. Тобто, ресурс, який є високопродуктивним при виробництвi товарiв, високооцiнюваний суспiльством, буде користуватися бiльшим попитом.

85.	 Iнфляцiя та безробiття: взаємозв"язок явищ.
Визнання або заперечення iснування залежностi мiж рiвнем iнфляцi i рiвнем безробiття має важливi наслiдки для вироблення i проведення макроекономiчно полiтики. Адже вiд того, чи iснує такий зв'язок, залежить застосованiсть тих або iнших рекомендацiй. 
Попит на працю залежить вiд спiввiдношення мiж реальною заробiтною платою i граничною продуктивнiстю працi. Чим вище рiвень заробiтно плати, тим бiльше пропозицiя працi. Змiни попиту на робочу силу вiдбуваються пiд впливом змiн сукупного попиту. По мiрi зростання сукупного попиту крива сукупного попиту зсувається праворуч вздовж криво сукупно пропозицi. Вiдбувається поступове збiльшення попиту на робочу силу, що виявляється в пiдвищеннi реально заробiтно плати. Зростання витрат на робочу силу, збiльшуючи величину сумарних витрат, спричиняє збiльшення рiвня цiн, тобто iнфляцiю. Таким чином, збiльшення сукупного попиту приводить як до зростання реальних обсягiв виробництва, зниження безробiття,  так i до збiльшення цiн, тобто до iнфляцi.
Р.Фiллiпс прийшов до висновку про те, що мiж iнфляцiєю i безробiттям iснує обернено пропорцiйна  залежнiсть: чим вище iнфляцiя, тим нижче безробiття i навпаки. Крива Фiллiпса в поданому виглядi вiдбиває зв'язок безробiття й iнфляцi в короткостроковому перiодi, але не може бути використана для оцiнки довгострокових змiн, так як дана закономiрнiсть дiє лише в короткостроковому перiодi. Також крива не передбачає ситуацiю коли iснує одночасне зростання iнфляцi i безробiття. Було доведено, що в довгостроковому перiодi можливе як посилення iнфляцi так i збiльшення безробiття, i таке явище буде мати назву - стагфляцiя. Таке явище може мати мiсце пiд час економiчного спаду (з властивим йому посиленням безробiття) i зростаючо iнфляцi.
   Мал. Крива Фiллiпса в короткостроковому перiодi. 
Таким чином, традицiйна крива Фiллiпса, що фiксує обернену залежнiсть мiж iнфляцiєю i безробiттям, вiдбиває короткострокову динамiку цих змiнних. У довгостроковому перiодi стимулювання сукупного попиту, що супроводжується звичайно ростом грошово маси, не призводить до суттєвих змiн рiвня безробiття i реального випуску i вiдбивається в основному на ростi цiн, тобто крива Фiллiпса наближається до вертикально прямо на рiвнi природного безробiття.
  Рисунок - Крива Фiллiпса в довгостроковому перiодi

86.	 Досвiд антимонопольного регулювання.
Пiд антимонопольним регулюванням розумiється процес обмеження монопольно дiяльностi, що передбачає безпосереднє державне регулювання на конкретних монополiзованих ринках, або дiяльностi конкретних монопольних утворень шляхом централiзованого встановлення кiлькiсних i якiсних показникiв. Антимонопольне законодавство встановлює правила поведiнки на ринку, захищає пiдприємця вiд антиконкурентних дiй його суб'єктiв, сприяє формуванню ринкового середовища. Антимонопольна полiтика не має на метi лiквiдацiю чи заборону крупних монопольних утворень, бо суспiльство вже давно зрозумiло, що монополiю як один iз основних факторiв зростання прибутку не можна "приборкати". Тому основне завдання - поставити  пiд державний контроль, усунути можливiсть зловживань монопольним становищем. Iснують двi основнi форми боротьби з монополiями: 1) попередження створення монополiй; 2) перешкоджання використанню монопольно влади. У законодавствi кран Заходу використовується в основному перша форма. Причина полягає в тому, що, на думку провiдних спецiалiстiв у цiй сферi, значно легше не допустити виникнення монополi, анiж потiм боротися з уже iснуючою. Такими попереджувальними заходами є заборона об'єднань, а також змов, якi ведуть до обмеження виробництва й торгiвлi, тобто йдеться про заборону створення монополiй будь-якого вiдомого виду. Також iснує заборона придбання акцiй та iнших активiв конкуруючих пiдприємств, якщо це веде до монополiзацi галузi й послаблює конкурентну боротьбу. Наприклад, у Японi з таких мiркувань було заборонено утворення холдингових компанiй Разом iз заходами, спрямованими на недопущення утворення монополiй на ринках, вживаються також такi, що покликанi боротися з уже iснуючими фiрмами, якi можуть вважатися монополiстами. Проти таких фiрм застосовується високе оподаткування монопольних прибуткiв, контроль за цiнами на продукти виробництва, переведення у державну власнiсть, адмiнiстративне покарання за порушення антимонопольного законодавства, здiйснення демонополiзацi, розукрупнення. Слiд зазначити, що захiдне антимонопольне законодавство постiйно вдосконалювалося i нинi є досить дiєвим iнструментом. За допомогою нього вдалося значно стримати монопольнi тенденцi, стимулювати здоровi ринково-конкурентнi вiдносини. Загроза переслiдування в порядку закону примусила фiрми уникати явних монопольних ситуацiй i не зловживати ними. Завдяки цьому вдалося не тiльки зберегти, а й посилити конкуренцiю. Антимонопольне законодавство в Укранi визначає правовi основи обмеження монополiзму, недопущення недобросовiсно конкуренцi у пiдприємницькiй дiяльностi та здiйснення державного контролю за його дотриманням. Законом Украни "Про обмеження монополiзму та недопущення недобросовiсно конкуренцi у пiдприємницькiй дiяльностi", прийнятим у 1992 p. [1], змiнами до нього та прийнятим у 1996 р. на його розвиток Законом Украни "Про захист вiд недобросовiсно конкуренцi" караються всi дi пiдприємця, спрямованi на створення перешкод доступу на ринок iншим та встановлення дискримiнацiйних цiн на сво товари. Закони спрямованi на здiйснення демонополiзацi економiки, фiнансово, матерiально-технiчно, iнформацiйно, консультацiйно та iншо пiдтримки пiдприємцiв, якi сприяють розвитку конкуренцi. Свiтовi монопольнi процеси змусили державу посилити регулюючi засади в економiцi. Спецiальна антимонопольна полiтика й антимонопольне законодавство дали змогу контролювати процеси монополiзацi, зберегти й посилити конкуренцiю.
Для того, щоб нейтралiзувати цi негативнi тенденцi, властивi монополiстичнiй органiзацi ринку, держава повинна знаходити й практикувати адмiнiстративнi, юридичнi й економiчнi заходи, спрямованi на обмеження й контроль надмiрно концентрацi економiчно влади в руках монополiй. Найчастiше для цього використовується антимонопольне законодавство, заходи державного стимулювання дрiбного й середнього бiзнесу, який може скласти конкуренцiю монополiям, часто - заходи дискретного, разового характеру, спрямованi проти конкретних монополiй, якi загрожують нормальному функцiонуванню окремих секторiв нацiонально економiки.

87.	 Свiтогосодарськi зв"язки: сутнiсть i передумови формування.
Свiтове господарство це система нацiональних господарств окремих кран, об"єднаних мiжнародним роздiленням працi, торгово-виробничими, фiнансовими та науково-технiчними зв"язками. Свiтове господарство iснує на основi взаємодi, зв"язкiв окремих нацiональних господарств в рiзним формах ринково дiяльностi.
Свiтогосподарськi зв'язки стають сьогоднi одним iз важливих факторiв економiчного зростання, структурних зрушень та пiдвищення ефективностi нацiонального виробництва, будучи при цьому i каталiзатором диференцiацi кран, нерiвномiрностi хнього розвитку. Свiтогосподарськi зв"язки є результат iсторичного розвитку, свiтового взаємопереплетення нацiональних господарств. В наш час формування свiто господарських зв"язкiв ще не є закiнченим. Передумови формування свiтогосподарських зв"язкiв були пов"язанi з дiєю соцiально-економiчних факторiв:  мiжнародного роздiлення працi, розвитку засобiв транспорта та зв"язку, мiграцi капiталу (фiнансового, людського та iн..).
Свiто господарськi зв'язки як єдина система грунтуються на розвитку мiжнародних економiчних вiдносин (МЕВ), якi є матерiальною основою мирного спiвiснування, спiлкування i взаємопереплетення iнтересiв рiзних держав. МЕВ - це сукупнiсть мiжнародних економiчних зв'язкiв, що формуються пiд впливом розвитку. Об'єктивнi потреби еволюцi продуктивних сил втiлюються у свiтових господарських вiдносинах.
Свiтогосподарськi зв"язки формуються iз нацiонально-державних економiк, що знаходяться мiж собою в постiйному зв"язку в тiй мiрi, яка забезпечує вигiднiсть участi крани в свiтовому господарствi. Результатом функцiонування свiтогосподарських зв"язкiв є пiдвищення ефективностi використання ресурсiв в кожнiй державi, пришвидшення темпiв економiчного росту в свiтi. Нерiвномiрнiсть розвитку складових свiтового господарства зумовлює багатоукладнiсть його зв"язкiв.  Свiтогосподарськi зв"язки розвиваються за законами ринку, в систему цих зв"язкiв входять держави з рiзними укладами господарств.
Свiтогосподарськi зв"язки ефективно функцiонують за наявностi розвинено ринково iнфраструктури, яку утворюють свiтовi ринки: товарiв та послуг, факторiв виробництва, капiталiв, а також свiтова валютна та фiнансова системи.
Функцiонування свiтогосподарських зв"язкiв вiдтiнює двi основнi тенденцi: а) цiлiсностi свiтових економiчних вiдносин; б) х суперечливостi. 

88.	 Зовнiшня торгiвля та економiчнi iнтереси крани. Теорiя вiдносних переваг.
Зовнiшня торгiвля є iсторично першою i найважливiшою формою (видом) зовнiшньоекономiчно дiяльностi.  швидкому зростанню сприяв активний розвиток транспорту, зв´язку, iнформацiйних комунiкацiй, зниження митних зборiв, змiни полiтичного характеру. Зовнiшня торгiвля - це система економiчних вiдносин мiж кранами, основна мета яко полягає у ввезеннi та вивезеннi товарiв i послуг. Об´єктами зовнiшньо торгiвлi є товари: готова продукцiя, сировина, напiвфабрикати; продукти iнтелектуально власностi: патенти, лiцензi, фiрмовi знаки та iн.; послуги: мiжнародний туризм, транспортнi, страховi, посередницькi, будiвельнi операцi тощо. Зовнiшня торгiвля дає кранам можливiсть спецiалiзуватися на тих видах дiяльностi, в яких вони мають порiвняльнi переваги; пiдпорядковує вiтчизняних виробникiв здоровiй дисциплiнi; зумовлює вищу продуктивнiсть працi. Зовнiшня торгiвля сприяє найповнiшому задоволенню потреб населення i суспiльства в цiлому, пiдвищенню конкурентоспроможностi нацiонально економiки; пiдвищує рiвень життя населення кран, якi беруть участь в  здiйсненнi. На ефективнiсть зовнiшньо торгiвлi впливає полiтика крани щодо умов  проведення та використовуваних iнструментiв регулювання. В зовнiшньоторговельнiй полiтицi видiляють двi форми - протекцiонiзм i фритредерство (вiльна торгiвля). Протекцiонiзм - це державна полiтика захисту внутрiшнього ринку вiд iноземно конкуренцi через систему певних обмежень. Така полiтика сприяє захисту нацiонального товаровиробника, розвитку вiтчизняного виробництва. Однак вона може призвести до застiйних процесiв в економiцi, посилення монополiзму, зниження конкурентоспроможностi товарiв. Полiтика вiльно торгiвлi не передбачає державного втручання в товарообмiннi процеси. Експортно-iмпортнi операцi регулюються ринком на основi попиту i пропозицi. Вона стимулює конкуренцiю, сприяє полiпшенню якостi товарiв i послуг, спонукає до оптимiзацi цiн. Економiчний iнтерес - це реальний, зумовлений вiдносинами власностi та принципом економiчно вигоди мотив i стимул соцiаль-них дiй щодо задоволення динамiчних систем iндивiдуальних по-треб. Економiчний iнтерес є породженням i соцiальним проявом потреби. Iнтерес виникає, коли задоволення потреби усвiдомлюється як конкретна мета. Економiчнi iнтереси кран є рушiйною силою мiжнародного руху капiталiв, зовнiшньо торгiвлi та iнших мiжнародних економiчних стосункiв. Якщо говорити про нацiональнi економiчнi iнтереси кран, то вони зводяться до намагання кожно крани забезпечити високий життєвий рiвень народу, стiйке економiчне зростання, якiсть життя, що вiдповiдає стандартам ви-сокорозвинутих кран. Економiчнi iнтереси крани є об"єктивними та матерiальними.  В цiлях захисту економiчних iнтересiв крани i  внутрiшнього ринку вiд неякiсних товарiв або недобросовiсно конкуренцi (а також в iнших випадках передбачених законодавством) до товарiв, що ввозяться або вивозяться, можуть тимчасово застосовуватися особливi види мита: спецiальнi, антидемпiнговi i комбiнованi. Економiчнi iнтереси крани мають такi складовi свого прояву: а) суспiльно-економiчнi iнтереси - частина iнтересiв держави та iнших суб'єктiв господарювання збiгається (оподаткування в розумних межах, видiлення державних iнвестицiй та субвенцiй, тарифне стимулювання експорту та iн.); б) iнтереси державно бюрократi - iнтереси саморозвитку державно системи, що є корпоративним придатком до iнтересiв дер-жави; в) iнтереси самоконтролю та оптимiзацi громадянського суспiльства - держава не може бути виразником iнтересiв одного класу чи прошарку, в демократичному суспiльствi вона частiше виступає як iнститут консенсусу.Теорiя вiдносних переваг англiйського економiста Д. Рiкардо, стверджує, що у мiжнароднiй торгiвлi доцiльно брати участь усiм кранам. Згiдно з цiєю теорiєю кранi вигiдно iмпортувати той товар, вiдноснi затрати на виробництво якого у нiй перевищують затрати на експортований товар. Iнакше кажучи, якщо якась крана має переваги над iншими кранами за рядом товарiв, то й доцiльно зосередитись на виробництвi i мiжнароднiй торгiвлi тих з них, щодо яких  переваги є найвагомiшими. Теорiя вiдносних переваг є теоретичною основою мiжнародно спецiалiзацi. Отже, мiжнародна торгiвля вигiдна всiм кранам-учасницям, щоправда, вигоди кран не однаковi, хтось х має бiльше, а хтось - менше.

89.	 Валютний ринок i мiжнароднi валютнi вiдносини.
Валютний ринок - це сфера економiчних вiдносин з купiвлi-продажу iноземно валюти i цiнних паперiв в iноземнiй валютi, а також операцiй з iнвестування валютного капiталу. Об'єктом аналiзу валютного ринку є: валютнi цiнностi - iноземна валюта; цiннi папери - фондовi цiнностi в iноземнiй валютi: акцi, облiгацi, чеки, векселi, акредитиви; дорогоцiннi метали (за винятком ювелiрних виробiв) - золото, срiбло, платина; природне дорогоцiнне камiння. Функцiональне призначення валютного ринку - забезпечення свободи дiй власника валюти. У процесi здiйснення валютних операцiй суб'єкти ринку намагаються отримати певний дохiд. Валютнi операцi пов'язанi з:
переходом прав власностi на валютнi цiнностi; використанням валюти як засобу платежу в процесi зовнiшньоекономiчно дiяльностi; ввезенням, вивезенням, пересилкою валютних цiнностей; здiйсненням мiжнародних грошових переказiв. Валютнi ринки забезпечують мiжнароднi розрахунки по зовнiшнiй торгiвлi, туризму, послугам, приватним переказам, руху капiталiв. Найбiльшi мiжнароднi валютнi ринки дiють у: Лондонi, Франкфуртi- на Майнi, Парижi, Нью-Йорку, Токiо, гонконзi, Сингапурi, Бахрейнi. Валютнi ринки запезпечують своєчасне здiйснення мiжнародних розрахункiв, страхування валютних ризикiв, диверсифiкацiю валютних резервiв, валютну iнтервенцiю, одержання спекулятивного прибутку учасниками угод у виглядi рiзницi курсiв валют. Iнституцiями валютних ринкiв є: великi банки i фiнансовi компанi, спецiалiзованi брокерськi фiрми, якi здiйснюють валютнi операцi. Отже, валютному ринку властивi атрибути будь-якого ринку: вiн завжди виступає як конкурентний ринок; обмiннi операцi на валютному ринку пов'язанi з певним валютним ризиком. Важливою ланкою свiтового господарства є мiжнароднi валютнi вiдносини.  Мiжнароднi валютнi вiдносини - сукупнiсть економiчних вiдносин мiж кранами, юридичними i фiзичними особами,  мiжнародними економiчними, фiнансово-кредитними органiзацiями з приводу функцiонування i розвитку валюти, вони  пов'язанi з обслуговуванням усього напрямку економiчних зв'язкiв, що розвиваються мiж окремими кранами, Мiжнароднi валютнi вiдносини - являють собою систему вiдносин, що виникають з приводу проведення рiзноманiтних обмiнних операцiй з грошима рiзних кран, здiйснюваних з метою мiжнародних розрахункiв за продукцiю. Мiжнароднi валютнi вiдносини виникли з початком функцiонування грошей у мiжнародному платiжному оборотi. Вони  виникли на основi iнтернацiоналiзацi нацiональних, грошових та валютних вiдносин. Через мiжнароднi валютнi вiдносини здiйснюються платiжнi та розрахунковi операцi у свiтовому господарствi.  Мiжнароднi валютнi вiдносини справляють активний вплив на розвиток елементiв свiтово економiчно системи, зокрема на зовнiшню торгiвлю, формування й еволюцiю мiжнародного ринку капiталiв, робочо сили, iнтелектуально власностi тощо. Валюта - грошова одиниця крани. Поняття валюти використовується в таких значеннях:           нацiональна валюта - грошова одиниця певно крани (долар США, японська iєна);           iноземна валюта - грошовi знаки iноземних держав, кредитнi та платiжнi засоби, вираженi в iноземних грошових одиницях, якi використовуються в мiжнародних розрахунках; При проведеннi валютних операцiй укладаються валютнi угоди, котрi являють собою домовленостi про обмiн грошей однiє крани на грошi iншо. При цьому фiгурують такi поняття, як валютний курс i валютний паритет. Валютний курс - це цiна грошово одиницi однiє крани, виражена у грошовiй одиницi iншо крани. Валютний паритет - це спiввiдношення мiж валютами рiзних кран, що встановлюється законодавчо. Валютнi паритети знаходяться в основi валютних курсiв, якi iнколи вiдхиляються вiд паритетiв. Котирування валют - це встановлення курсiв iноземних валют у вiдповiдностi з дiючими законодавчими нормами i практикою. Конвертованiсть валюти - це здатнiсть валюти обмiнюватись на iншi валюти: а)вiльноконвертованi валюти - це валюти,якi вiльно i необмежено обмiнюються на iншi валюти. б)частковоконвертованi валюти - це валюти, якi обмiнюються на деякi iншi валюти. в)неконвертованi валюти - це валюти, якi дiють у межах однiє крани i не обмiнюються на iншi валюти.


90.	 Мiжнародний кредит й iноземнi iнвестицi.
Мiжнародний кредит - це форма руху позикового капiталу у сферi мiжнародних економiчних вiдносин, де кредиторами i позичальниками виступають субєкти рiзних кран. Мiжнародний кредит - це економiчнi вiдносини, якi виникають мiж кредиторами i позичальниками рiзних кран з приводу надання, використання та погашення позики. 
Суб'єктами мiжнародних кредитiв виступають держава, групи держав, банки, страховi компанi, транснацiональнi корпорацi, мiжнароднi економiчнi та фiнансово-валютнi органiзацi, державнi установи (мiнiстерства, вiдомства). Мiжнародне кредитування здiйснюється на основi таких принципiв: строковiсть, поверненiсть, платнiсть кредиту, забезпеченiсть кредиту матерiальними цiнностями i урядовими гарантiями, конкретно-цiльовий характер кредиту. Мiжнародний кредит виконує певнi функцi, серед яких найважливiшi такi: забезпечує перерозподiл матерiальних i фiнансових ресурсiв мiж кранами; допомагає бiльш ефективно використовувати фiнансовi i матерiальнi ресурси; сприяє нагромадженню фiнансових i матерiальних ресурсiв з метою х бiльш рацiонального використання в майбутньому; прискорює процес реалiзацi товарiв i розширює межi мiжнародно торгiвлi; сприяє реалiзацi програм структурно перебудови економiки окремих кран; знижує платоспроможнiсть кран-позичальникiв i пiдвищує рiвень х заборгованостi кредиторам.
За строками надання мiжнароднi кредити подiляються на:  короткостроковi, тобто такi, що надаються на строк до одного року;  середньостроковi, тобто такi, що надаються на строк вiд одного до п'яти рокiв;  довгостроковi, тобто такi, що надаються на строк понад п'ять рокiв.
За формами надання мiжнародний кредит подiляється на товарний i валютний. Товарний кредит, як правило, надається на короткий строк у виглядi товарiв. Валютний кредит - це кредит, що надається у вiльно конвертованiй валютi i валютних цiнностях.  За цiльовим призначенням мiжнароднi кредити подiляють на пов'язанi i фiнансовi. Пов'язанi кредити - це тi, що призначенi для фiнансування певних цiльових програм, спецiально обумовлених при укладаннi кредитно угоди. Цi кредити, в свою чергу, подiляються на комерцiйнi кредити, тобто кредити, що надаються пiд закупiвлю товарiв або на оплату послуг, i iнвестицiйнi кредити, призначенi для капiталовкладень у певний господарський об'єкт. Фiнансовi кредити виступають у формi валюти i використовуються позичальником на будь-якi цiлi. За суб'єктами запозичень мiжнародний кредит подiляється на приватний, урядовий, змiшаний i кредит мiжнародних установ.. Приватний мiжнародний кредит - це кредит, що його надають приватнi фiрми i банки. Урядовий (державний) кредит - це кредит, що його надають урядовi кредитнi установи. Змiшаний кредит - це кредит, що складається з приватних i державних коштiв. Кредит мiжнародних органiзацiй - це кредит, що його надають мiжнароднi органiзацi такi, наприклад, як Мiжнародний валютний фонд, Мiжнародний банк реконструкцi i розвитку, Європейський банк реконструкцi i розвитку. За характером забезпечення мiжнароднi кредити подiляють на забезпеченi i незабезпеченi. Забезпеченi мiжнароднi кредити становлять собою кредити, що надаються в заставу пiд товарно-матерiальнi цiнностi i комерцiйнi документи. Незабезпеченi кредити - це кредити, що надаються без гарантiй застави товарно-матерiальних цiнностей i комерцiйних документiв. Iнвестицi - сукупнiсть практичних дiй, фiзичних та/або юридичних осiб, держав, що ведуть до здiйснення господарських операцiй, якi передбачають: придбання основних фондiв, нематерiальних активiв, корпоративних прав, цiнних паперiв за внесення коштiв та/або майна в статутний каптал юридично особи й одержання за це прибутку або здiйснення соцiального ефекту. Iноземними iнвестицiями є всi види матерiальних i iнтелектуальних цiнностей, якi вкладаються iнвестором однiє крани на територi iншо крани а саме:  - рухоме та нерухоме майно, а також вiдповiднi майновi права - кошти, а також цiннi папери, зобов'язання внески та iншi форми участi  - права iнтелектуально власностi, включаючи авторськi й сумiжнi права, товарнi знаки права на винаходи, промисловi зразки, моделi, а також технологiчнi процеси i ноу-хау;
- права на здiйснення господарсько дiяльностi, включаючи концесi на розвiдку, розробку й експлуатацiю природних ресурсiв. Однiєю з форм зовнiшньоекономiчно дiяльностi є iноземне iнвестування, яке набуває важливого значення для економiчного розвитку, сприяє заходам макроекономiчно полiтики стабiлiзацi. Свiтовий досвiд свiдчить, що без залучення iноземних iнвестицiй, не маючи доступу до сучасних технологiй, кранам важко вийти з економiчно кризи. У процесi iноземного iнвестування вирiзняють крани-донори, якi є основними постачальниками капiталiв у iншi крани, i крани-реципiєнти, до яких спрямовуються iноземнi iнвестицi. Залучення iноземних iнвестицiй, як правило, регламентується державою з метою пiдтримки нацiональних iнтересiв та прiоритетних галузей економiки. Бiльшiсть iноземних iнвестицiй розподiляється, як правило, мiж промислово розвинутими кранами. Певна х частка спрямовується в крани, що розвиваються, вiдповiдно до привабливостi iснуючих там умов. Вирiзняють iноземнi iнвестицi у формi пiдприємницького капiталу, тобто iнвестування пiдприємств у кранах-реципiєнтах, та позичкового капiталу - кредитiв на рахунках iноземних банкiв. Пiдприємницькi iнвестицi, у свою чергу, подiляються на прямi та портфельнi. Прямi iнвестицi - це внески iноземного капiталу у пiдприємства iншо держави, що забезпечує iнвесторам контроль над цими пiдприємствами або участь в управлiннi. Якщо iнвестицi спрямовуються на придбання акцiй iноземних пiдприємств, цiнних паперiв iнших держав, вони називаються портфельними.
Прямi iноземнi iнвестицiй мають суттєвi переваги порiвняно з iншими видами економiчно допомоги. Це пояснюється насамперед тим, що вони сприяють пiдвищенню ефективностi економiки крани-реципiєнта, надаючи можливiсть впроваджувати у виробництво сучаснi високi технологi. Крiм того, iноземнi iнвестицi не збiльшують борг, а навпаки, завдяки бiльш ефективному функцiонуванню економiки сприяють його зменшенню. Приплив iноземних iнвестицiй суттєво залежить вiд iнвестицiйного клiмату в кранi, основними чинниками якого є: полiтична стабiльнiсть; стабiльнiсть законодавства, яке регулює дiяльнiсть пiдприємств з iноземними iнвестицiями; економiчна стабiльнiсть, яка визначається сприятливою системою оподаткування, правом приватно власностi, процесами приватизацi, державними гарантiями, лiбералiзацiєю зовнiшньо торгiвлi, розвинутим фондовим ринком та системою страхування, наявнiстю розвинуто нацiонально банкiвсько системи. Крiм зазначених чинникiв привабливiсть для iноземних iнвесторiв створюють: наявнiсть значного внутрiшнього ринку висококвалiфiковано та дешево робочо сили, науково-технiчного i ресурсного потенцiалiв, вигiдне геополiтичне положення крани. Однак iноземнi iнвестицi можуть бути обмеженi або зовсiм забороненi в такi галузi, як оборонна i видобувна промисловiсть, транспорт i зв'язок, страховi послуги. Перелiк таких галузей встановлюється державними органами i може бути розширений виходячи з нацiональних iнтересiв.