Шахов Борис : другие произведения.

Глава 4 Державна Влада I Держава

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  
  Глава 4 ДЕРЖАВНА ВЛАДА I ДЕРЖАВА
  
  ? 1. Поняття влади. Спiввiдношення полiтично та державно влади, державно влади i держави
  Влада - явище соцiальне. Соцiальна влада присутня (хоча й у прихованiй формi) скрiзь, де є усталенi об'єднання людей: у сiм', виробничих колективах, державi, тобто там, де є реальнi можливостi i спроможнiсть впливати на поведiнку людей за допомогою яких-небудь засобiв. Динамiка розвитку будь-яко органiзовано спiльностi людей є боротьбою мiж владою i хаосом.
  
  У найширшому значеннi влада - завжди вольовi вiдносини: iндивiда до самого себе (влада над собою), мiж iндивiдами, групами, класами в суспiльствi, мiж громадянином i державою, мiж посадовою особою i пiдлеглим, мiж державами. Реалiзується вона у сферi особисто та суспiльно дiяльностi - полiтично, економiчно, правово.
  
  Основними компонентами влади є  суб'єкт, об'єкт, засоби (ресурси) i процес, що призводить до руху всi  елементи (механiзм i засоби взаємодi суб'єкта i об'єкта).
  
  Влада - завжди двостороння взаємодiя суб'єкта i об'єкта. Влада нiколи не є вiдносинами лише однiє особи (або органа), якщо не мати на увазi владу людини над собою (але це вже психологiчний, а не соцiальний феномен). Влада означає вiдносини залежностi мiж людьми: з одного боку, нав'язування волi когось iншого, з iншого - пiдкорення й. Iнакше - це владовiд-носини мiж суб'єктом i об'єктом.
  
  Сутнiстю влади є вольовi вiдносини (керування /панування/ - пiдкорення). Влада припускає верховенство, монопольне право суб'єкта приймати рiшення ("авторитетнi рiшення"), обов'язковi i значущi для об'єкта, i спроможнiсть забезпечувати виконання прийнятих зобов'язань, тобто контролювати об'єкт. Суспiльство об'єктивно потребує влади. Вона протистоть анархi, перешкоджає руйнiвним дiям, небезпечним для всього соцiального органiзму. Авторитет, право, насильство - засоби, за допомогою яких влада має спроможнiсть i можливiсть здiйснювати свою волю, певним чином впливати на дiяльнiсть i поведiнку людей.
  
  почалося пiсля прийняття Верховною Радою Украни iсторичного акта - Декларацi про державний суверенiтет 16 липня 1990 р. i Акта про незалежнiсть Украни 24 серпня 1991 p., схваленого народом Украни 1 грудня 1991 р.
  
  
  
  
  >>>34>>>
  
  Для виникнення владних вiдносин необхiдно, щоб суб'єкт мав такi якостi:
  
   волю до влади, тобто бажання панувати i готовнiсть брати на себе пов'язану з цим вiдповiдальнiсть;
  
   компетентнiсть, тобто знання сутностi справи, стану i настрою пiдвладних, умiння використовувати ресурси, мати авторитет.
  
  Готовнiсть до пiдкорення об'єкта владарювання залежить вiд низки чинникiв:
  
  - вiд його якостей;
  
  - вiд висунутих до нього вимог;
  
  - вiд ситуацi та засобiв впливу, якi має суб'єкт;
  
  - вiд сприйняття суб'єкта об'єктом залежно вiд наявностi (або вiдсутностi) у нього авторитету.
  
  На вiдмiну вiд раннiх експлуататорських держав, де об'єкт владарювання був безправним i зобов'язаним беззаперечно пiдкорятися суб'єкту владарювання, у сучасних демократичних державах якостi об'єкта полiтичного владарювання визначаються насамперед його полiтичною i правовою культурою.
  
  Соцiальна (публiчна) влада - вольовi (керiвництва - пiдкорення) вiдносини мiж людьми з приводу органiзацi х спiльно дiяльностi, вироблення та здiйснення спiльно для даного соцiального колективу волi (iнтересу).
  
  Державна влада є особливим рiзновидом соцiально влади. Якщо у первiсному суспiльствi соцiальна влада має публiчний (суспiльний) характер, то в класово-органiзованому - полiтичний. У державi ми маємо справу з полiтичною владою. В аналiзi полiтичних систем суспiльства влада посiдає таке саме мiсце, як грошi в економiчних системах: вона має мiцнi коренi в суспiльному i приватному життi громадян.
  
  Яке спiввiдношення полiтично та державно влади?
  
  Є двi точки зору з цього питання:
  
   "полiтична влада" i "державна влада" - поняття тотожнi, оскiльки полiтична влада походить вiд держави i здiйснюється за  прямо або опосередковано участi;
  
   "полiтична влада" i "державна влада" - поняття не тотожнi, однак усяка державна влада є полiтичною.
  
  Дiйсно, полiтична влада нерозривно пов'язана iз владою державною, знаходить у нiй своє продовження. Державна влада - головний, типовий засiб здiйснення полiтично влади.
  
  
  
  
  >>>35>>>
  
  Вiдмiнностi полiтично та державно влади важко видiлити, проте вони є.
  
  1. Всяка державна влада має полiтичний характер, але не всяка полiтична влада є державною. Прикладом може служити двовладдя в Росi 1917 р. -- влада Тимчасового уряду i влада Рад. Володiючи полiтичною владою, Ради на той час не мали самостiйно державно влади. Iнший приклад - полiтична влада в Анголi, Гвiне-Бiсау, Мозамбiку, якi перестали бути колонiями Португалi (до проголошення незалежностi в 1974 i 1975 pp.)[1]. Таку владу можна назвати переддержав-ною, або додержавною. Лише згодом вона стає державною, набуває загального характеру.
  
  2. Державна влада виконує роль арбiтра у вiдносинах мiж рiзними соцiальними верствами суспiльства, пом 'якшує х протиборство, виконує "спiльнi справи". Держава - центральний iнститут полiтично влади. Ядром полiтики як сфери дiяльностi, пов'язано з вiдносинами мiж класами, нацiями та iншими соцiальними групами, є проблема завоювання, утримання i використання державно влади. Термiн "полiтична влада" покликаний пiдкреслити реальну здатнiсть i можливiсть класу (соцiально верстви, соцiально групи), який не має влади, вести боротьбу за  завоювання, проводити свою волю в полiтику - в межах правових норм i за х допомогою.
  
  Полiтична дiяльнiсть не вичерпується державною дiяльнiстю. Вона здiйснюється в рамках рiзних полiтичних партiй, профспiлок, мiжнародних органiзацiй. За допомогою полiтично влади реалiзуються життєво важливi iнтереси значних i впливових груп суспiльства (класiв, нацiй, етнiчних спiльнот та iн.).
  
  На вiдмiну вiд державно влади, полiтична влада класу, iншо соцiально спiльноти не спроможна виконати роль умиротворителя протиборних сил суспiльства або здiйснювати "спiльнi справи".
  
  3. Полiтична i державна влада мають рiзнi механiзми здiйснення. Державна влада характеризується наявнiстю апарату
  
  
  
  
  >>>36>>>
  
  управлiння i апарату примусу. Вона має владний примусовий вплив на поведiнку людей та х органiзацiй, забезпечених державно-правовими методами.
  
  Полiтична влада класу та iншо соцiально спiльноти здiйснюється через: а) х органiзацi (опосередкований шлях); б) полiтичнi виступи (безпосереднiй шлях). Якщо влада класу реалiзується за допомогою державного апарату зi спиранням на апарат примусу, можна говорити про державну владу. Державна влада не може протиставлятися полiтичнiй владi, оскiльки полiтичну владу в суспiльствi не можна уявити без держави. Держава є основним унiверсальним акумулятором полiтично влади, тому що має можливiсть:
  
  а) надавати iнтересу (волi) влади загальнообов'язкового характеру;
  
  б) використовувати спецiальнi органи (апарат) для його () здiйснення;
  
  в) вдаватися в разi потреби до примусу.
  
  Зазвичай державна влада є основним напрямком здiйснення полiтично влади класу (соцiально верстви, соцiально групи) у державних формах за допомогою властивих лише й засобiв i методiв.
  
  Полiтична влада - публiчнi, вольовi (керiвництва - пiдкорення) вiдносини, що утворюються мiж суб'єктами полiтично системи суспiльства (у тому числi державою) на основi полiтичних i правових норм.
  
  Державна влада - публiчно-полiтичнi, вольовi (керiвництва - пiдкорення) вiдносини, що утворюються мiж державним апаратом i суб'єктами полiтично системи суспiльства на пiдґрунтi правових норм, зi спиранням, у разi потреби, на державний примус. Державна влада вiдносно самостiйна i складає основу функцiонування державного апарату.
  
  У рiзних суспiльствах i державах характер влади вiдрiзняється: в одних "керiвництво" з боку держави означає пряме насильство, в iнших - прихований примус, у третiх - органiзацiю i переконання. Має мiсце й поєднання рiзних засобiв здiйснення державно волi.
  
  Панування, систематичне насильство, примус - влада антидемократична.
  
  Переконання, авторитет, служiння суспiльству, дотримання загальнолюдських цiнностей - влада демократична.
  
  
  
  
  >>>37>>>
  
  Будь-яка державна дiяльнiсть потребує керiвництва, керiвництво - влади, а будь-яка влада - легiтимностi'. Ознаки (риси) державно влади:
  
  1) публiчна влада - виступає вiд iменi всього суспiльства (народу), має "публiчну" основу своє дiяльностi (казенне майно, власнi прибутки, податки);
  
  2) апаратна влада - концентрується в апаратi, системi органiв держави i через цi органи здiйснюється;
  
  3) верховна влада - юридичне уособлює загальнообов'язкову волю всього суспiльства, має у своєму розпорядженнi монопольне право видавати закони i спиратися на апарат примусу як на один iз засобiв дотримання законiв та iнших правових актiв;
  
  4) унiверсальна влада - поширює владнi рiшення на усе суспiльство: вони є загальнообов'язковими для всiх колективних i iндивiдуальних суб'єктiв;
  
  5) суверенна влада - вiддiлена вiд iнших видiв влади усерединi крани (вiд партiйно, церковно та iн., вiд влади iнших держав). Вона незалежна вiд них i має виключне монопольне становище у сферi державних справ;
  
  6) легiтимна влада - юридичне (конституцiйне) обгрунтована i визнана народом крани, а також свiтовою спiльнотою. Наприклад, представницькi органи набувають легiтимностi в результатi проведення виборiв, передбачених i регламентованих законом.
  
  Нелегiтимна влада вважається узурпаторською. Узурпацiєю є порушення правових процедур при проведеннi виборiв або х фальсифiкацiя. Зловживання легiтимною владою, тобто використання  в протизаконних цiлях на лихо суспiльству i державi, перевищення владних повноважень, є також узурпацiєю влади.
  
  Легiтимнiсть (у широкому розумiннi) - це визнання правомiрностi державно влади населенням i мiжнародним спiвтовариством. Визнання законностi  походження i способу встановлення означає одержання владою кредиту довiри з боку народу, згоду народу пiдкорятися. У вузькому розумiннi - це визнання законностi влади, утворення  вiдповiдно до процедури, передбачено правовими нормами. Вимога легiтимностi виникла як реакцiя проти насильницько змiни влади в державi, усвiдомлення суспiльством переваги порядку i стабiльностi над порушенням загальновизнаних норм, захопленням влади силою. Є двi позицi в розумiннi легiтимностi влади: 1) лiберально-демократична позицiя полягає у визнаннi влади, що сформувалася в результатi демократичних процедур; 2) прагматична позицiя вiддає перевагу влади не стiльки виборнiй, скiльки здатнiй опанувати складну ситуацiю i пiдтримувати в суспiльствi порядок.
  
  
  
  
  >>>38>>>
  
  Стаття 5 Конституцi Украни говорить: "Нiхто не може узурпувати державну владу";
  
  7) легальна влада - узаконена у свой дiяльностi, в тому числi у застосуваннi сили в межах держави (наявнiсть спецiально створених органiв для утримання влади i втiлення  рiшень у життя). Легальнiсть - це юридичне вираження легiтимностi: здатнiсть втiлюватися в нормах права, функцiонувати в межах закону. Дiяльнiсть легально влади спрямована на стабiлiзацiю суспiльства. Нелегальна влада (наприклад, мафiозна, злочинна) дiє поза рамками закону, вносить беззаконня i безладдя до суспiльства.
  
  Яке спiввiдношення держави i державно влади?
  
  Поняття "держава" i "державна влада" - близькi i багато в чому збiжнi. У рядi випадкiв вони вживаються як тотожнi, взаємозамiннi. Але мiж цими поняттями є й вiдмiнностi. Поняття "держава" є мiсткiшим: воно охоплює не лише владу саму по собi, але й iншi iнститути, органи влади. Державна влада - це самi владостосунки (керiвництво /панування/ - пiдкорення).
  
  ? 2. Поняття i ознаки держави
  У спецiальнiй лiтературi розробляється чимало визначень поняття держави, котрi вiдбивають такi його аспекти:
  
  - держава як органiзацiя полiтично влади;
  
  - держава як апарат влади;
  
  - держава як полiтична органiзацiя всього суспiльства.
  
  Кожний iз зазначених аспектiв заслуговує на увагу. Дiйсно, розумiння держави як органiзацi полiтично влади пiдкреслює, що серед iнших суб'єктiв полiтично системи вона видiляється особливими якостями, є офiцiйною формою органiзацi влади, причому одноособовою органiзацiєю полiтично влади, яка управляє усiм суспiльством. Водночас полiтична влада - одна iз ознак держави. Тому недоцiльно зводити до не поняття держави.
  
  Iз зовнiшнього боку держава виступає як механiзм здiйснення влади i управлiння суспiльством, як апарат влади. Розгляд держави через безпосереднє втiлення полiтично влади в апаратi, системi органiв - також не розкриває повнiстю  поняття. У разi такого розгляду не враховується дiяльнiсть системи органiв мiсцевого самоврядування та iнших.
  
  Держава є особливою полiтичною реальнiстю. Розкриваючи змiст поняття держави, слiд пiдвести  пiд таке родове поняття,
  
  
  
  
  >>>39>>>
  
  як полiтична органiзацiя. Якщо державу до середини XIX ст. можна визначати як полiтичну органiзацiю панiвного класу, то пiзнiша, й особливо сучасна, держава - це полiтична органiзацiя всього суспiльства. Держава стає не просто владою, що спирається на примус, а цiлiсною органiзацiєю суспiльства, яка виражає i охороняє iндивiдуальнi, груповi i суспiльнi iнтереси, забезпечує органiзованiсть у кранi на пiдґрунтi економiчних i духовних чинникiв, реалiзує головне, що надає людям цивiлiзацiя, - народовладдя, економiчну свободу, свободу автономно особи.
  
  Визначити загальне поняття держави, яке б вiдбивало всi без винятку ознаки i властивостi, характернi для кожного з  перiодiв у минулому, дiйсному i майбутньому, неможливо. Водночас будь-яка держава має набiр таких унiверсальних ознак, що виявляються на всiх етапах  розвитку. Такими ознаками є територiя, населення, влада.
  
  Держава -- суверенна полiтико-територiальна органiзацiя суспiльства, що володiє владою, яка здiйснюється державним апаратом на основi юридичних норм, що забезпечують захист i узгодження суспiльних, групових, iндивiдуальних iнтересiв зi спиранням, у разi потреби, на легальний примус.
  
  Загальнi ознаки держави.
  
  Держава - єдина полiтична органiзацiя, яка:
  
  1) охоплює усе населення крани в просторових межах. Територiя - матерiальна основа iснування держави. Сама територiя не породжує держави. Вона лише створює простiр, у межах якого держава простирає свою владу на населення, що мешкає тут. Територiальна ознака породжує громадянство - юридичний зв 'я-зок особи з даною державою, який виражається у взаємних правах i обов'язках. Громадянин держави набуває: а) обов'язок пiдкорятися державно-владним велiнням; б) право на заступництво i захист держави;
  
  2) має спецiальний апарат управлiння - систему державних органiв, що складаються з особливого розряду осiб, професiоналiв з управлiння;
  
  3) має у своєму розпорядженнi апарат легального примусу: збройнi сили, установи i заклади примусового характеру (армiя, полiцiя, тюремнi i виправно-трудовi установи);
  
  4) в особi компетентних органiв видає загальнообов'язковi юридичнi норми, забезпечує х реалiзацiю, тобто держава органi-
  
  
  
  
  >>>40>>>
  
  зує громадське життя на правових засадах, виступаючи, таким чином, як арбiтр, що узгоджує iндивiдуальнi, груповi i суспiльнi iнтереси. Вона забезпечує i захищає права свох громадян, а також iнших людей, що перебувають на  територi. Без права, законодавства держава не в змозi ефективно керувати суспiльством, забезпечувати здiйснення прийнятих нею рiшень;
  
  5) має єдину грошову систему;
  
  6) має офiцiйну систему оподаткування i фiнансового контролю;
  
  7) має суверенiтет;
  
  8) має формальнi реквiзити - офiцiйнi символи: прапор, герб, гiмн.
  
  Слiд зважити на те, що держава може бути свiтською i теократичною. Бiльшiсть держав свiту - свiтськi, тобто такi, в яких розмежованi сфери дi церкви i держави (церква вiдокремлена вiд держави). У теократичних державах влада належить церковнiй iєрархi (Монголiя до 1921 p., сучасний Ватикан).
  
  ? 3. Сутнiсть держави
  Щоб розкрити поняття держави, необхiдно проникнути до  сутностi.
  
  Сутнiсть держави - це внутрiшнiй змiст  дiяльностi, який виражає єднiсть загальносоцiальних i вузькокласових (групових) iнтересiв громадян. Будь-яка держава, разом iз вирiшенням суто класових завдань, виконує й загальносоцiальнi завдання ("спiльнi справи"), без яких не може функцiонувати жодне суспiльство. Це - засоби транспорту i зв'язку, будiвництво шляхiв, iригацiйних споруд, боротьба з епiдемiями, злочиннiстю, заходи щодо забезпечення миру та iншi.
  
  Два аспекти сутностi держави визначилися з моменту  виникнення:
  
   класовий аспект - захист iнтересiв економiчно пануючого класу, здiйснення органiзованого примусу;
  
   загальносоцiальний аспект - захист iнтересiв усього суспiльства, забезпечення громадського блага, пiдтримання порядку, виконання iнших загальносоцiальних справ. Загальносоцiальний аспект сутностi держави особливо яскраво проявляється в  зiставленнi з громадянським суспiльством (див. ? "Громадянське суспiльство i держава").
  
  
  
  
  >>>41>>>
  
  Спiввiдношення вузькокласових (групових) iнтересiв пануючо верхiвки (елiти) i iнтересiв усього суспiльства за рiзних iсторичних часiв не однаково. Як правило, посилення однiє з них призводить до послаблення iншо. До середини XIX ст. у бiльшостi кран перевага була на боцi органiзованого примусу, захисту iнтересiв економiчно пануючого класу[2]. Поступово у рядi цивiлiзованих держав Заходу в зв'язку iз розвитком громадянського суспiльства усе бiльшого значення набувають загальносоцiальний аспект державно дiяльностi, завдання забезпечення суспiльного блага. У нашi днi цей аспект вiдiграє iстотну роль у неокапiта-лiстичних i неосоцiалiстичних державах, у тому числi в Укранi.
  
  Перевага загальносоцiального аспекту сутностi держави вiдбулася завдяки зниженню частки його класового змiсту як певного результату розвитку громадянського суспiльства, твердження прав i свобод особи. У сучасних цивiлiзованих державах не стало чiтко виражених класiв, соцiальнi суперечностi втратили антагонiстичний характер, зрiс загальний життєвий рiвень населення.
  
  Змiст дiяльностi держави набув нових якостей:
  
  - держава стала на шлях подолання суспiльних суперечностей не шляхом насильства i придушення, а за допомогою досягнення громадського компромiсу, толерантностi, створення умов для розвитку громадянського суспiльства;
  
  - держава у свой дiяльностi широко використовує такi загальнодемократичнi iде та iнститути, як подiл влади, плюралiзм думок, висока роль суду, гласнiсть та iн.;
  
  - держава застосовує засоби захисту людини працi, соцiально захищеностi всiх громадян;
  
  - на мiжнароднiй аренi держава проводить полiтику, що потребує взаємних поступок, компромiсiв, домовленостей з iншими державами.
  
  Така держава в сучасних захiдних теорiях трактується як надкласова, що представляє iнтереси всiх верств суспiльства. Вона називається соцiальною правовою державою, державою соцiально демократi. Сутнiсть й цiє держави не позбавлена класового аспекту, проте вiн не настiльки виражений, як в експлуататорських державах - рабовласницьких, феодальних, буржуазних.
  
  
  
  
  >>>42>>>
  
  Бiльш того, у сучасних державах (внаслiдок втрати антагонiстичного характеру класових суперечностей) цi аспекти аж нiяк не обов'язково протилежнi один одному. Соцiальна правова держава припускає наявнiсть громадянського суспiльства, де громадянин - суб'єкт права - є вiльною, автономною особою (див. главу "Соцiальна правова держава").
  
  ? 4. Суверенiтет держави i його спiввiдношення iз суверенiтетом народу i суверенiтетом нацi
  Суверенiтет держави - полiтико-юридична властивiсть державно влади, яка означає  верховенство i повноту всерединi крани, незалежнiсть i рiвноправнiсть ззовнi.
  
  Вiдрiзняють двi сторони державного суверенiтету[3]:
  
  внутрiшню: виражає верховенство i повноту державно влади вiдносно до усiх iнших органiзацiй у полiтичнiй системi суспiльства,  монопольне право на законодавство, управлiння i юрисдикцiю[4] усерединi крани в межах усiє державно територi;
  
  зовнiшню: виражає незалежнiсть i рiвноправнiсть держави як суб'єкта мiжнародного права у взаємовiдносинах з iншими державами, недопустимiсть втручання у внутрiшньодержавнi справи ззовнi.
  
  Внутрiшнiй суверенiтет називають ще законодавчим суверенiтетом, оскiльки вiн припускає право законодавчо влади видавати закони.
  
  У Декларацi про державний суверенiтет Украни вiд 16 липня 1990 р. зазначенi такi ознаки державного суверенiтету Украни:
  
  1) верховенство (iнакше: прерогатива влади) -- вiдсутнiсть iншо бiльш високо суспiльно влади на територi крани: державна влада може скасувати, визнати недiйсним будь-який прояв усяко iншо суспiльно влади;
  
  
  
  
  >>>43>>>
  
  2) самостiйнiсть - можливiсть самостiйно приймати рiшення усерединi крани i ззовнi за дотримання норм нацiонального та мiжнародного права;
  
  3) повнота (iнакше: унiверсальнiсть) - поширення державно влади на всi сфери державного життя, на все населення i громадськi органiзацi крани;
  
  4) неподiльнiсть влади держави в межах  територi - одно-особовiсть влади в цiлому i лише функцiональний  подiл на гiлки влади: законодавчу, виконавчу, судову; безпосереднє здiйснення владних велiнь по х каналах;
  
  5) незалежнiсть у зовнiшнiх вiдносинах - можливiсть самостiйно приймати рiшення ззовнi крани за дотримання норм мiжнародного права i поважання суверенiтету iнших кран;
  
  6) рiвноправнiсть у зовнiшнiх вiдносинах - наявнiсть у мiжнародних вiдносинах таких прав i обов'язкiв, як й у iнших кран.
  
  До зазначених ознак суверенiтету слiд додати:
  
  7) невiдчужуванiсть - неможливiсть довiльно вiдчуженостi легiтимно та легально влади, лише наявнiсть закрiплено законом можливостi делегувати сувереннi права держави органам мiсцевого самоврядування (в унiтарнiй державi), суб'єктам федерацi та органам мiсцевого самоврядування (у федеративнiй державi).
  
  У Конституцi Украни проголошується: "Суверенiтет Украни поширюється на всю  територiю" (ст. 2).
  
  Суверенiтетом володiють будь-якi держави незалежно вiд розмiру х територi, кiлькостi населення, форми правлiння i устрою. Суверенiтет держави є основним принципом мiжнародного права. Вiн знайшов своє вираження у Статутi ООН та iнших мiжнародних-правових документах.
  
  Держава має сувереннi права:
  
  право вiйни i миру;
  
  право видавати закони;
  
  право формувати державнi органи;
  
  право визначати свою атрибутику (символiку та iн.);
  
  право встановлювати податки;
  
  право призначати свох представникiв в iнших державах i мiжнародних органiзацiях;
  
  право вступати до мiждержавних союзiв та iн.
  
  
  
  
  >>>44>>>
  
  Проте держава не має права робити все, що вважає за необхiдне, щодо iнших держав. Проти таких дiй застерiгає мiжнародне право. Державам, наприклад, забороняється застосовувати силу проти iнших держав, за винятком самооборони або уповноваження з боку Ради Безпеки ООН. Iншим обмеженням свободи дiй держави є юридичний обов'язок виконувати укладенi нею договори. Так, члени Європейського Союзу уклали мiж собою договiр, вiдповiдно до якого велика частина х економiчного життя пiдлягає керiвництву з боку Союзу. Крiм того, Європейський Союз має власну систему права i свiй власний суд, який виходить iз принципу, що у разi виникнення суперечностей мiж законами Союзу i законами держави-учасницi прiоритет належить законам Союзу. Попри цi обмеження, члени Європейського Союзу залишаються суверенними державами.
  
  Слiд вiдрiзняти суверенiтет держави вiд суверенiтету народу i суверенiтету нацi.
  
  Суверенiтет народу (народ - громадяни всiх нацiональностей, що мешкають на територi дано крани) означає верховенство народу як джерела i носiя влади, його право самому вирiшувати свою долю, безпосередньо або через представницькi органи брати участь у формуваннi напрямку полiтики своє держави, складу  органiв, контролювати дiяльнiсть державно влади.
  
  Суверенiтет народу, закрiплений у конституцi, - якiсна характеристика демократi, демократичного режиму в державi. У ст. 5 Конституцi Украни записано: "Носiєм суверенiтету i єдиним джерелом влади в Укранi є народ. Народ здiйснює владу безпосередньо i через органи державно влади та органи мiсцевого самоврядування".
  
  Яким є спiввiдношення суверенiтету держави i суверенiтету народу?
  
  Суверенiтет держави не обов'язково припускає суверенiтет народу. Суверенiтет держави може поєднуватися з вiдсутнiстю суверенiтету народу, з наявнiстю тоталiтарного режиму, деспотi. Як правило (але не завжди), вiдсутнiсть зовнiшнього суверенiтету держави спричиняє втрату суверенiтету народу як внутрiшньо свободи його полiтичного стану. У демократичнiй державi джерелом i основою спiвробiтництва усiх влад є установча влада народу. Тут суверенiтет народу є джерелом державного суверенiтету.
  
  
  
  
  >>>45>>>
  
  Суверенiтет нацi[5] означає повновладдя нацi, яке реалiзується через  основнi права. Основнi права нацi - гарантована законом мiра свободи (можливостi) нацi, яка вiдповiдно до досягнутого рiвня еволюцi людства спроможна забезпечити  iснування i розвиток. Мiра свободи закрiплена у виглядi мiжнародного стандарту як загальна i рiвна для всiх нацiй.
  
  Основнi права нацi:
  
  - право на iснування i вiльний розвиток, володiння реальною можливiстю визначати характер свого нацiонального життя, включаючи спроможнiсть реалiзувати право на полiтичне самовизначення (державна самоорганiзацiя - аж до створення самостiйно держави);
  
  - право на вiльний розвиток нацiональних потреб - економiчних i соцiальних;
  
  - право на духовно-культурний розвиток, повага нацiонально честi i гiдностi, розвиток нацiонально мови, звичав, традицiй;
  
  - право розпоряджатися природними i матерiальними ресурсами на свой територi;
  
  - право на мирне спiвiснування з iншими народами та нацiями;
  
  - право на екологiчну безпеку та iн.
  
  Отже, суверенiтет нацi,  повновладдя означає володiння реальною можливiстю визначати характер свого нацiонального життя, самостiйно вирiшувати питання, що стосуються розвитку нацiонально свободи i нацiональних потреб, право на пбвагу нацiонально честi i гiдностi, розвиток культури, мови, звичав, традицiй, створення нацiональних установ. Повновладдя однiє нацi неможливо без дотримання суверенiтету iнших нацiй i народностей, без поважного ставлення до х нацiональних потреб i прав.
  
  
  
  
  >>>46>>>
  
  Укранський народ полiтичне самовизначився, створивши самостiйну незалежну державу. Держава Украна сприяє консолiдацi i розвитку укрансько нацi, збереженню iсторично пам'ятi, традицiй i культури, враховує етнiчну, культурну, мовну i релiгiйну самобутнiсть  корiнних народiв i нацiональних меншин. Конституцiя Украни визначила укранську мову державною мовою, наголосивши, що держава забезпечує всебiчний розвиток як укрансько мови у всiх сферах суспiльного життя, так i вiльний розвиток, використання i захист росiйсько, iнших мов нацiональних меншин (ст. 10).
  
  Яким є спiввiдношення суверенiтету держави i суверенiтету нацi в багатонацiональних державах?
  
  У багатонацiональнiй державi  суверенiтет не може бути суверенiтетом однiє нацi як етносоцiально спiльноти. Вiн мiстить у собi обов'язки вiдносно iнших нацiй, якi є сучасниками "титульно" нацi, iснують паралельно з нею.
  
  Державний суверенiтет, здiйснюваний багатонацiональною державою, має гарантувати суверенiтет кожнiй iз нацiй, що об'єдналися. Якщо нацiя здiйснила своє право на полiтичне самовизначення шляхом об'єднання в союзну державу (федерацiю), суверенiтет кожно з нацiй, що об'єдналися, досягається шляхом забезпечення суверенних прав суб'єктiв союзу, якi поступилися частиною свох прав багатонацiональнiй державi (наприклад, охороною спiльних державних кордонiв, здiйсненням спiльно фiнансово, податково i оборонно полiтики).
  
  Головне полягає у тому, щоб нацiя, яка складає бiльшiсть у кранi i дала назву державi, не використовувала свою перевагу для обмеження прав представникiв iншо нацi. Протиправною i недопустимою є будь-яка нацiональна дискримiнацiя або прагнення однiє нацi пiдкорити iншу.
  
  Вiдповiдно до Статуту ООН будь-яке державне утворення повинно поважати права нацi на самовизначення i забезпечити гарантi даного права. Проте право на самовизначення не тотожне праву на державний суверенiтет. Не можна ставити знак рiвностi мiж правом народiв на самовизначення i правом на вiдокремлення, на входження до складу тiє чи iншо держави, а також вихiд iз складу держави. Нацiональний суверенiтет не обоє 'язково припускає державний суверенiтет. Самовизначення може мати форму культурно автономi, тобто розвиток нацiонально мови, викладання рiдною мовою, вiдновлення i розвиток власно куль-
  
  
  
  
  >>>47>>>
  
  тури, мистецтва тощо. Якщо всi народи, що входять до багатонацiонально держави, домагатимуться права створення самостiйно держави (державного суверенiтету), то свiт буде утягнуто в хаос.
  
  Державний, народний i нацiональний суверенiтети є взаємозалежними в демократичнiй державi.
  
  Украна як суверенна демократична держава втiлює в собi суверенiтет держави, суверенiтет нацi та суверенiтет народу. Реалiзацiя в Укранi права на полiтичне самовизначення, аж до вiдокремлення (вищий щабель нацiонального суверенiтету, що призводить до встановлення державного суверенiтету), є об'єктивно закономiрним процесом.
  
  ? 5. Функцi держави
  Функцi держави - головнi напрямки i види дiяльностi держави, обумовленi  завданнями i цiлями i такi, що характеризують  сутнiсть.
  
  Функцi держави не можна ототожнювати з функцiями  окремих органiв, якi є частиною апарату держави i вiдбиваються у компетенцi, у предметi ведення, у правах i обов'язках (повноваженнях), закрiплених за ними.
  
  Наведенi нижче функцi держави вiдбивають реалiзацiю загаль-носоцiальних, або "спiльних справ" (а не класових), що забезпечують об'єктивне iснування людей.
  
  Можна класифiкувати функцi сучасно держави за рiзними критерiями: суб'єктами, об'єктами, способами, засобами та iншими елементами державно дiяльностi.
  
  Функцi держави за засобами  дiяльностi:
  
  - законодавча;
  
  - виконавча (управлiнська);
  
  - судова;
  
  - правоохоронна;
  
  - iнформацiйна.
  
  Функцi цивiлiзовано держави за сферами (об'єктами)  дiяльностi можна подiлити на внутрiшнi i зовнiшнi.
  
  Внутрiшнi функцi - забезпечують внутрiшню полiтику держави: 1) полiтична - вироблення внутрiшньо полiтики держави, регулювання сфери полiтичних вiдносин, забезпечення народовладдя;
  
  
  
  
  >>>48>>>
  
  2) економiчна - регулювання сфери економiчних вiдносин, створення умов для розвитку виробництва; органiзацiя виробництва на основi визнання i захисту рiзних форм власностi, пiдприємницько дiяльностi; прогнозування розвитку економiки;
  
  3) оподаткування i фiнансового контролю - органiзацiя i забезпечення системи оподаткування i контролю за легальнiстю прибуткiв громадян та х об'єднань, а також за витратою податкiв;
  
  4) соцiальна - забезпечення соцiально безпеки громадян, створення умов для повного здiйснення х права на працю, життєвий достатнiй рiвень; зняття i пом'якшення соцiальних суперечностей шляхом гуманно та справедливо соцiально полiтики;
  
  5) екологiчна - забезпечення екологiчно безпеки i пiдтримання екологiчно рiвноваги на територi держави; охорона i рацiональне використання природних ресурсiв; збереження генофонду народу;
  
  6) культурна (духовна) - консолiдацiя нацi, розвиток нацiонально самосвiдомостi; сприяння розвитку самобутностi усiх корiнних народiв i нацiональних меншин; органiзацiя освiти; сприяння розвитку культури, науки; охорона культурно спадщини;
  
  7) iнформацiйна - органiзацiя i забезпечення системи одержання, використання, поширення i збереження iнформацi;
  
  8) правоохоронна - забезпечення охорони конституцiйного ладу, прав i свобод громадян, законностi i правопорядку, довкiлля, встановлених i регульованих правом усiх суспiльних вiдносин.
  
  Внутрiшнi функцi держави можна подiлити ще на двi основнi групи: регулятивнi та правоохороннi.
  
  Зовнiшнi функцi - забезпечують зовнiшню полiтику держави:
  
  1) полiтична (дипломатична) - встановлення i пiдтримання дипломатичних зносин з iноземними державами вiдповiдно до загальновизнаних норм i принципiв мiжнародного права;
  
  2) економiчна - встановлення i пiдтримання торгово-еконо-мiчних вiдносин з iноземними державами; розвиток дiлового партнерства i спiвробiтництва в економiчнiй сферi з усiма державами, незалежно вiд х соцiального ладу та рiвня розвитку; iнтеграцiя до свiтово економiки;
  
  3) екологiчна - пiдтримання екологiчного виживання на планетi;
  
  
  
  
  >>>49>>>
  
  4) культурна (гуманiтарна) - пiдтримання i розвиток культурних i наукових зв'язкiв з iноземними державами; забезпечення збереження iсторичних пам'ятникiв та iнших об'єктiв, що мають культурну цiннiсть; вжиття заходiв щодо повернення культурних цiнностей свого народу, якi знаходяться за кордоном;
  
  5) iнформацiйна - участь у розвитку свiтового iнформацiйного простору, встановлення режиму використання iнформацiйних ресурсiв на основi рiвноправного спiвробiтництва з iншими державами;
  
  6) оборона держави - захист державного суверенiтету вiд зовнiшнiх посягань як економiчними, дипломатичними, так i воєнними засобами;
  
  7) пiдтримання свiтового правопорядку -- участь у врегулюваннi мiжнацiональних i мiждержавних конфлiктiв; боротьба з мiжнародними злочинами.
  
  У зовнiшнiх функцiях держави можна видiлити два основнi напрямки: зовнiшньополiтична дiяльнiсть (тут особливе значення має функцiя оборони крани) i зовнiшньоекономiчна дiяльнiсть.
  
  Особливостi класових функцiй експлуататорсько держави
  
  Внутрiшнi
  Зовнiшнi
  
  1. Функцiя придушення пригноблених класiв. 2. Функцiя охорони приватно власностi експлуататорiв на засоби виробництва. 3. Функцiя iдеологiчного придушення свох класових i полiтичних супротивникiв.
  1. Функцiя захоплення чужих територiй. 2. Функцiя придушення визвольних рухiв.
  
  3. Функцiя охорони iнтересiв пануючих класiв вiд посягання на них ззовнi.
  
  
  Не можна ототожнювати функцi держави з формами х реалiзацi - правовими та органiзацiйними, а також iз методами х реалiзацi (переконання, заохочення, державний примус, придушення).
  
  Основнi правовi форми здiйснення функцiй держави: право-творча, правозастосовна, правоохоронна, установча, контрольно-наглядова.
  
  
  
  
  >>>50>>>
  
  Конкретна функцiя держави являє собою єднiсть змiсту, форм i методiв здiйснення державно влади у певнiй сферi дiяльностi держави; характеризується вiдомою самостiйнiстю, однорiднiстю, повторюванiстю.
  
  Змiст внутрiшнiх i зовнiшнiх функцiй держави змiнюється на рiзних етапах  розвитку. Наприклад, протягом перiоду становлення буржуазно держави економiчна функцiя була слабко розвинутою. З середини XIX ст., особливо у XX ст. з кiнця 50-х рокiв, у кранах Захiдно Європи i Пiвнiчно Америки  роль значно зросла як за значущiстю, так i за обсягом. Державно-правове регулювання соцiально-економiчно сфери суспiльних вiдносин спрямоване на забезпечення полiтики "повно зайнятостi" населення i запобiгання економiчним кризам. Захiднi крани вдаються до допомоги системи планування (у тому числi довгострокового), створення спецiальних вiдомств з прогнозування розвитку економiки i соцiального розвитку. Зрiс вплив на приватний сектор шляхом рiзних засобiв регулювання i контролю - полiтики цiн, податкiв, iнвестицiй, експорту, iмпорту, державних замовлень, кредитно полiтики тощо. Але це не означає, що держава поглинає дiяльнiсть приватного сектора в економiцi, не створює умов для його розвитку.
  
  На вiдмiну вiд захiдних буржуазних кран у СРСР, до складу якого входила радянська Украна, приватний сектор був дозволений протягом дуже обмеженого часу (неп). Державне регулювання економiчних вiдносин вiдiгравало пануючу роль. Держава була монополiстом у всiх сферах життєдiяльностi суспiльства, а в економiчнiй сферi перейняла на себе буквально все - вiд встановлення рiвня iнвестицiй у ту чи iншу галузь економiки до найменування продуктiв i цiн на них.
  
  У незалежнiй Укранi з переходом до ринкових вiдносин змiст економiчно функцi держави (у порiвняннi з СРСР) iстотно змiнюється. Хоча сфера державного управлiння i не зводиться до державного сектора економiки, для втручання держави в приватний сектор економiки встановлюються межi.
  
  Iз визначенням курсу на побудову соцiально правово держави розширюються змiст i значення полiтично, правоохоронно та iнших функцiй. Особливого значення набуває соцiальна функцiя - створення державою умов, що забезпечують гiдне життя людини (див. главу "Соцiальна правова держава").
  
  
  
  
  >>>51>>>
  
  ? 6. Типологiя держав
  Типологiя - це теорiя про типи тих чи iнших явищ. Коли ми говоримо про типологiю держав, то це значить, що йдеться про "подiл" усiх держав, що iснували у минулому i iснують натепер, на групи, класи - типи. Подiл держав на типи покликаний допомогти з'ясувати, чи iнтереси виражали i обслуговували держави, об'єднанi в даний тип.
  
  Тип держави - сукупнiсть держав, що мають схожi загальнi риси, якi проявляються в єдностi закономiрностей i тенденцiй розвитку, ґрунтуваннi на однакових економiчних (виробничих) вiдносинах, на однаковому поєднаннi загальносоцiального i вузь-когрупового (класового) аспектiв х сутностi, аналогiчному рiвнi культурно-духовного розвитку.
  
  Тип держави характеризується:
  
   елiтою (класом, соцiальною групою), що перебуває при владi;
  
   системою виробничих вiдносин i форм власностi, на яких ця влада ґрунтується;
  
   системою методiв i засобiв, якi застосовує ця влада для захисту виробничих вiдносин i форм власностi;
  
   реальним (а не декларованим) загальносоцiальним змiстом полiтики держави,  справжньою роллю у суспiльствi;
  
   рiвнем культурно-духовного розвитку населення держави в цiлому i особи зокрема.
  
  Є два пiдходи до типологi держав:
  
  формацiйний
  цивiлiзацiйний
  
  
  Формацiйний пiдхiд заснований на марксистському вченнi про змiну суспiльно-економiчних формацiй (х базис - тип виробничих вiдносин), кожнiй iз яких вiдповiдає свiй iсторичний тип держав. Рабовласницькiй суспiльно-економiчнiй формацi вiдповiдає рабовласницький тип держави, феодальнiй - феодальний, буржуазнiй - буржуазний. Формацiя - це iсторичний тип суспiльства, що ґрунтується на певному способi виробництва. Перехiд вiд однiє суспiльно-економiчно формацi до iншо вiдбувається внаслiдок змiни таких, що вiджили, типiв виробничих вiдносин i замiни х новим економiчним ладом.
  
  Поняття iсторичного типу держави пов'язується з установленням закономiрно залежностi класово сутностi держави вiд
  
  
  
  
  >>>52>>>
  
  економiчних вiдносин, що домiнують у суспiльствi на певному етапi його розвитку. Iсторичний тип вiдповiдно до марксистсько-ленiнсько теорi вiдбиває єднiсть класово сутностi всiх держав, що мають загальну економiчну основу, обумовлену пануванням даного типу власностi на засоби виробництва.
  
  При такому пiдходi держава набуває суто класово визначеностi, виступаючи як диктатура економiчно пануючого класу. Називаючи три основнi типи експлуататорських держав (рабовласницький, феодальний, буржуазний), К. Маркс, Ф. Енгельс, В.I. Ленiн видiляли й останнiй (неексплуататорський) iсторичний тип - соцiалiстичну державу, яка у найближчiй iсторичнiй перспективi повинна перерости в громадське комунiстичне самоврядування. Соцiалiстична держава фактично розглядалася як антикапiталiстична, що було хибною теоретичною основою для ототожнення прогресивних (цивiлiзованих) i регресивних (примiтивних) моделей соцiалiзму, а також некоректних трактувань сутностi комунiстично формацi.
  
  Класово-формацiйний пiдхiд до типологi держав був єдиним у нашiй науковiй i навчальнiй лiтературi до 90-х рокiв XX ст.
  
  Iнший пiдхiд - цивiлiзацiйний - покладає в основу типово класифiкацi держав поняття "цивiлiзацiя"[6],  рiвень, досягнутий тими чи iншими народами. Прихильники цивiлiзацiйного пiдходу (Еллiнек, Кельзен, Коркунов, Крюгер, Гелбрейт, Тойн-бi) вiдкидають формацiйний пiдхiд як одномiрний i спiввiдносять державу насамперед iз духовно-моральними i культурними чинниками суспiльного розвитку. Англiйський iсторик А.Тойнбi розумiє пiд "цивiлiзацiєю" вiдносно замкнений i локальний стан суспiльства, яке вiдрiзняється спiльнiстю культурних, економiчних, географiчних, релiгiйних, психологiчних та iнших ознак. Кожна цивiлiзацiя (А.Тойнбi нараховує 21 цивiлiзацiю) надає стiйко спiльностi усiм державам, що живуть в  межах.
  
  Виходячи iз ступеня духовностi народу, культури, iдеологi, нацiонального характеру, менталiтету, географiчного середовища та iнших чинникiв, прихильники цивiлiзацiйного пiдходу подiляють цивiлiзацi на:
  
  
  
  
  >>>53>>>
  
   первиннi;
  
   вториннi.
  
  До первинних цивiлiзацiй вiднесенi держави - давньосхiдна (Єгипет, Персiя, Шумери, Вавилон, Бiрма та iн.), еллiнська (Спарта, Афiни), римська, середньовiчна; до вторинних - держави Захiдно Європи, Пiвнiчно Америки, Схiдно Європи, Латинсько Америки та iн.
  
  Первинним цивiлiзацiям притаманна командно-адмiнiстративна органiзацiя державно влади. Держава забезпечує як полiтичне, так i господарсько-соцiальне функцiонування суспiльства, а не визначається ними. З первинних цивiлiзацiй збереглися лише тi, що спромоглися послiдовно розвити духовно-культурнi засади в усiх видах дiяльностi людини (єгипетська, китайська, мексиканська, захiдна, православна, арабська та iн.).
  
  Вториннi цивiлiзацi (держави Нового i Новiтнього часу, сучаснi держави) виникли на основi вiдмiнностi, що позначилася вiд самого початку, мiж державною владою i культурно-релiгiйним комплексом. Влада виявилася не такою всемогутньою i все-проникаючою силою, якою вона поставала у первинних цивiлiзацiях. Європейська цивiлiзацiя, починаючи з часiв античностi, тяжiє до ринкововласницького устрою, громадянського суспiльства i правово органiзацi. Держави Пiвнiчно Америки сприйняли i розвили цю спрямованiсть європейських держав.
  
  Вiдмiннiсть цивiлiзацiйного пiдходу вiд формацiйного полягає в можливостi розкриття сутностi будь-яко iсторично епохи через людину, через сукупнiсть пануючих у даний перiод уявлень кожно особи про характер громадського життя, про цiнностi та мету  власно дiяльностi. Цивiлiзацiйний пiдхiд дозволяє бачити в державi не лише iнструмент полiтичного панування експлуататорiв над експлуатованими, але й найважливiший чинник духовно-культурного розвитку суспiльства.
  
  Таким чином, вiдповiдно до цивiлiзацiйного пiдходу:
  
  (1) сутнiсть держави визначається як спiввiдношенням соцi-аiьних сил, так i накопиченням, спадкоємнiстю культурно-духовних зразкiв поведiнки;
  
  (2) полiтика держави - не стiльки продукт гри соцiальних сил, скiльки результат впливу свiтогляду суспiльства, його моралi, цiннiсно орiєнтацi;
  
  (3) розмаття нацiональних культур обумовлює шляхи розвитку держав, х типи.
  
  
  
  
  >>>54>>>
  
  Кожний з двох пiдходiв має сво достонства i хиби. Хибою цивiлiзацiйного пiдходу є нерiдка недооцiнка соцiально-економiчного чинника, звеличування культурного елемента як "душi, кровi, лiмфи, сутностi цивiлiзацi" (А. Тойнбi). До хиб формацiйного пiдходу належить переоцiнка класово-економiчного чинника. Поза полем його зору залишається величезний пласт культурно-цiннiсних iдей i уявлень, котрi не можна схарактеризувати як класовi. Не можна прийняти й iснуючу в рамках формацiйного пiдходу невиправдану апологетику соцiалiстично держави як вищого i останнього iсторичного типу.
  
  Однак слiд вiддати належне формацiйному пiдходу в тому, що вiн привернув увагу до iстотно ролi чинникiв економiчного порядку, що впливають на формування держав i змiну х типiв; до поетапностi та природностi iсторичного характеру х розвитку. Не можна повнiстю вiдкидати класифiкацiю держав за iсторичними типами (рабовласницька, феодальна, буржуазна). Важливо зважувати на те, що критерiй такого подiлу обмежений певними рамками - "базисними", класово-економiчними; що за формацiйними межами залишено багато iсторичних явищ, якi становлять глибинну сутнiсть суспiльства i держави.
  
  Якому з двох пiдходiв до типологi держав слiд вiддати перевагу?
  
  З позицiй загальнолюдських цiнностей, що перетворилися на домiнуючi у другiй половинi XX ст., привабливiше виглядає цивiлiзацiйний пiдхiд - особливо до типологi сучасних держав, якi не можна пiдвести пiд формацiйну класифiкацiю типiв держав. Сучасна концепцiя цивiлiзацi (що вiдмовилася вiд попередньо оцiнки цивiлiзацi лише як культурно спiльностi та ґрунтується на визнаннi  комплексного характеру) виявляється набагато ширшою i багатiшою за формацiйний пiдхiд. Вона дозволяє пiзнавати минуле через усi форми дiяльностi людини - еконо-мiко-трудову, соцiально-полiтичну, культурно-духовну та iншi - в усьому рiзноманiттi суспiльних зв'язкiв. Вона актуальна тому, що в центр вивчення минулого i теперiшнього ставить людину як творчу i конкретну особистiсть, а не як класово-знеособлений iндивiдуум; не тiльки розрiзняє протистояння класiв i соцiальних груп, але й враховує сферу х взаємодi на базi загальнолюдських цiнностей[7].
  
  
  
  
  >>>55>>>
  
  Вiдзначимо, що класифiкацiя держав за типами може бути здiйснена за iншими критерiями.
  
  Типи держав за рiвнем захисту прав i свобод людини:
  
  - правовi: держави з режимом конституцiйно законностi;
  
  - неправовi: або держави з режимом беззаконня, або держави з режимом революцiйно законностi.
  
  Типи держав за способом набуття влади:
  
  - легiтимнi (набуття влади визнано законним iз боку населення крани i мiжнародного спiвтовариства);
  
  - нелегiтимнi, але iснуючi де-факто (набуття влади здiйснено незаконним шляхом).
  
  ? 7. Деякi науковi концепцi сучасно держави
  XX ст. дало низку наукових концепцiй сучасно держави, що обумовлено полiтичними процесами, якi вiдбуваються в нiй. Так, специфiчний шлях розвитку державностi деяких кран Азi та Африки (державна влада тут була узурпована партiйною верхiвкою) породив наукову концепцiю так звано перехiдно державностi. Перехiдна держава не вписується в рамки марксистсько-ленiнсько формацiйно типологi (рабовласницька, феодальна, буржуазна, соцiалiстична). Не пiдпадає вона й пiд критерiй ци-вiлiзацiйного пiдходу.
  
  Вiдповiдно до дано концепцi перехiдною є державнiсть, що виникає в ходi нацiонально-визвольно боротьби незалежних народiв i спирається на рiзнотипнi виробничi вiдносини. У подальшому, в мiру переваючого розвитку пануючо форми власностi (тут уже формацiйний критерiй), подiбнi держави повиннi приєднатися до певного iсторичного типу держави - капiталiстично або соцiалiстично. Так виникла теорiя про перехiдну державу - державу соцiалiстично орiєнтацi (орiєнтацiя на общинну, спiльну власнiсть) i державу капiталiстично орiєнтацi (орiєнтацiя на збереження приватно власностi).
  
  Перехiднi держави були в усi iсторичнi перiоди.
  
  На європейському континентi, де позначився класичний варiант х розвитку, - це держави, перехiднi (а) вiд рабовласницького типу до феодального; (б) вiд феодального до буржуазного (капiталiстичного); (в) вiд буржуазного до неокапiталiстичного (iнакше - до посткапiталiстичного).
  
  
  
  
  >>>56>>>
  
  Украна також переживає перехiдний перiод. Вона належить до держав, що взяли курс на гуманiстичний демократичний правовий розвиток.
  
  Концепцiя держави "загального благоденства" (Дж. Мюрдаль, Дж, Стречи та iн.) висунута у серединi XX ст. щодо розвинутих капiталiстичних держав (так званих "максимальних" держав). Ця теорiя стала противагою, антиподом концепцi держави "нiчного сторожа" ("мiнiмально" держави), що вiдстоювала невтручання держави в економiчну сферу, у вiдносини робiтника та пiдприємця, у соцiальнi питання. Теорiя держави "благоденства" взяла за основу iдею англiйського економiста Дж.-М. Кейн-са, вiдповiдно до яко активне втручання держави в економiчне життя є панацеєю вiд усiх соцiальних негод, засобом згладжування класових суперечностей, оздоровлення i стабiлiзацi економiки. Держава трактувалася як надкласова, що втратила свою стару класову сутнiсть завдяки встановленню прогресивних податкiв, перерозподiлу нацiонального доходу, наданню соцiальних послуг та iн.
  
  Концепцiя держави "загального благоденства" є одним iз варiантiв теорi соцiально держави (див. главу "Соцiальна правова держава").
  
  Теорiя "конвергенцi" набула популярностi наприкiнцi 50-х рокiв XX ст. (П. Сорокiн, Дж. Гелбрейт та iн.). Вiдповiдно до цiє теорi в умовах науково-технiчно революцi (НТР) втрачається вiдмiннiсть мiж капiталiстичною та соцiалiстичною державами, вiдбувається х зближення шляхом запозичення одна у одно позитивних рис, створюється "єдине постiндустрiальне суспiльство". Процес "соцiалiзацi" капiталiстично держави проявляється в елементах планування i державного регулювання економiки. Процес капiталiзацi в соцiалiстичнiй державi полягає у зживаннi "надмiрно жорсткостi" центрального державного управлiння, визнаннi приватно власностi, розвитку ринково економiки, полiтичного плюралiзму i мирного спiвiснування у сферi iдеологi. У перспективi влада в конвергентному суспiльствi, вiдповiдно до теорi, позбавиться класового характеру i суспiльно-полiтичного забарвлення (капiталiстична i соцiалiстична), управлiння перейде до менеджерiв (управляючих) - особливого прошарку, що виник у ходi НТР. Ця теорiя протистояла марк-
  
  
  
  
  >>>57>>>
  
  систсько-ленiнськiй теорi про вiдмирання держави i переростання соцiалiстично держави в суспiльство комунiстичного самоврядування.
  
  У СРСР також виникли течi, за основанi на вихiдних положеннях цiє теорi. Наприклад, А.Д. Сахаров визначав конвергенцiю як "такий, що реально вiдбувається, iсторичний процес зближення капiталiстично та соцiалiстично свiтових систем, котрий здiйснюється в результатi зустрiчних плюралiстичних змiн в економiчнiй, полiтичнiй, соцiальнiй та iдеологiчнiй сферах".
  
  Iде про зближення i взаємовплив держав, що мають рiзноманiтнi соцiальнi системи, є рацiональними i потребують вирiшення важливого питання про спiввiдношення внутрiшньодержавного i мiжнародного права.
  
  В сучасних умовах, коли змiнюється соцiально-правова характеристика буржуазних держав, коли колишнi "соцiалiстичнi" держави, у тому числi Украна, стали на шлях формування громадянського суспiльства i побудови правово держави, виникла концепцiя майбутнiх буржуазних i соцiалiстичних держав - держави соцiально демократi[8], соцiально правово держави (див. главу "Соцiальна правова держава").
  
  
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"