2.1. Виникнення, перiодизацiя та суспiльний лад Стародавнього Єгипту
Вважається, що назва "Єгипет" має грецьке походження й колись означала одну з мiсцевих назв м. Мемфiс "Хеткаптах" ("Фортеця 14
духа Птаха") та вимовлялось як "Хiкупта". Самi ж єгиптяни називали свою крану "Кемет" ("Чорна"), протиставляючи таким чином "червонiй" пустелi. Держава виникає навколо Нiлу й бере початок вiд IV тис. до Р. X., коли розпочинається розпад родового ладу, видiлення родово знатi, перетворення племiнних вождiв на царiв. Формування класiв вело до утворення примiтивних державних утворень (номiв). На середину IV тис. до Р. X. х нараховувалося близько 40. Мiж ними часто виникали вiйни за землю, худобу, рабiв. Пiд час цiє боротьби, що призводила до пiдкорення слабкiших номiв сильнiшим, утворю?ються два царства - Пiвнiчне та Пiвденне (Нижнiй i Верхнiй Єгипет), з центрами в Буто й Iєраконполi. Остаточно Єгипет був об'єднаний близько 3000 р. до Р. X. царем Пiвдня - Менесом, який захопив Нижнiй Єгипет i заснував фортецю Мемфiс, що стала згодом столицею Єгипту. Крана перетворилася на централiзовану схiдну рабовласницьку деспотiю, котра забезпечувала створення загально для всiє держави системи iригацiйних споруд. Єднiсть проявлялася в необмеженiй владi царя-фараона, -проголошеного земним богом. Узвичалася перiоди?зацiя iсторi Стародавнього Єгипту.
1. Перiод Раннього царства (3000-2800 рр. до Р. X.), характер?
ними рисами якого були:
- початкова стадiя класового суспiльства;
- подолання сепаратизму мiсцевих правителiв;
- поява єдино об'єднано держави.
2. Перiод Стародавнього царства (2800-2250 рр. до Р. X.),
специфiчними рисами якого були:
- влада правителя (фараона) стає абсолютною, а держава -
централiзованою бюрократичною монархiєю. Фараоновi стали
пiдвладними: служби iригацi та зрошення, призначення i звiльнення
посадових осiб, трудовi й фiнансовi повинностi, верховний суд, право
видавати закони, оголошувати вiйну;
- влада фараона починає обожнюватися, вiн проголошується
сином бога сонця Ра;
- майже вся стародавня номова знать стає придворною;
- уся крана й усе населення розглядаються як особиста власнiсть
фараона, хоча водночас формуються приватновласницькi вiдносини;
земля, як й iнше майно, вже могла вiльно вiдчужуватися;
-утворюється вiйсько, укомплектоване з общинникiв й iноземцiв;
- значнi витрати на утримання двору, початок будiвництва
пiрамiд, якi призводять до виснаження ресурсiв крани, фiнансово
кризи та поглиблення сепаратизму, посилення мiсцево знатi, мiж?
усобних вiйн.
15
3. Перiод Першого розпаду Єгипту (2250-2050 рр. до Р. X.),
вiдмiтними рисами якого були:
-розпаду ХХШ-ХХП столiттях до Р. X. Єгипту на дрiбнi держави, що боролися мiж собою;
-занепад iригацiйно системи, поширення приватно власностi, розпад общини;
-розширення прошарку дрiбних i середнiх власникiв, якi стають одноособовими власниками рабiв;
- розвиток ремесла й торгiвлi, а на х основi й мiст, зацiкавлених
в об'єднаннi крани;
-утворення передумов до об'єднання Єгипту та його об'єднання у 2050 р. за Ментухотепа I.
4. Перiод Середнього царства (2050-1700 рр. до Р. X.), специфiч?
ними рисами якого були: .
- слабкiсть центрально влади, що проявлялась у частiй змiнi
фараонiв;
- мiжусобнi вiйни, що припинилися лише за Аменемхета III (1849-
1801 рр. до Р. X.), який придушив номархiв i досягнув консолiдацi,
але згодом ситуацiя знову загострилася;
- посилення експлуатацi трудящих мас, що спричинило вiдкрите
повстання в 1750 р. до Р. X.
5. Перiод Другого розпаду Єгипту (1700-1580 рр. до Р. X.),
характерними рисами якого були:
- смути та заворушення;
- подальше ослаблення центрально влади;
- пiдкорення Єгипту племенами гiксосiв (володiли краною
близько 110 рокiв);
- вигнання гiксосiв з Єгипту фараоном Яхмосом I.
6. Перiод Нового царства (1580-1070 рр. до Р. X.), специфiчними
рисами якого були:
- перетворення Єгипту на свiтову iмперiю;
- Єгипет стає великою рiзноплемiнною державою;
- продовжується вдосконалення вiйська;
- посилення ролi храмiв, що призвело до зiткнення iнтересiв
-економiчне, полiтичне та вiйськове послаблення Єгипту внаслiдок величезних пожертв храмам, будiвництва палацiв, фортець тощо;
- перехiд влади за Рамсеса XII до рук верховного жерця Амона-
Херихора, що, фактично, означало розпад Єгипту.
16
7. Пiзнiй перiод (ХI-IУ столiття до Р. X.), визначальними рисами
якого були:
- продовжується розвиток соцiально-економiчних процесiв,
якi намiтилися в перiод Нового царства;
- фараони, що правили в цей час, спиралися на знать, жерцiв
i загони найманцiв;
- пiдкорення Єгипту перським царем Камбiсом i приєднання
до Персько iмперi (525 р. до Р. X.);
- досягнення у 405 р. до Р. X. Єгиптом незалежностi;
- пiдкорення Єгипту в 343 р. персами.
8. Греко-Римський перiод (332 р. до Р. X. - 395 р. Р. X.), котрий
характеризувався:
- завоюванням Єгипту в 332 р. до Р. X. Олександром Македонським;
- вiйськовим послабленням Єгипту;
- перетворенням Єгипту в ЗО р. до Р. X. на провiнцiю Римсько
iмперi;
- розпадом Римсько iмперi (395 р.) i переходом Єгипту пiд владу
Схiдно Римсько iмперi (Вiзантi).
Суспiльство Стародавнього Єгипту подiлялося на двi основнi групи: вiльнi та невiльнi (раби).
2.2. Державний лад Стародавнього Єгипту
У перiод своє єдностi Стародавнiй Єгипет за формою правлiння був централiзованою монархiєю з надзвичайно широкою системою бюрократичного апарату. На чолi держави стояв фараон (вiд єгипет. "великий дiм" - будинок). Саме в його руках була зосереджена вся верховна законодавча, виконавча та судова влада. Йому належали всi найвищi державнi повноваження, вiн очолював державний апарат, був верховним воєначальником i найвищим суддею. Протягом усiє iсторi Єгипту влада фараонiв обожнювалася. Фараона називали "добрим богом," сином бога Ра (бога Сонця). Вважалося, що вiн нiколи не помирав, а лише "заходив за свiй горизонт". Надприродне походження правителя та його влади мав пiдкреслювати i складний палацовий церемонiал. Не тiльки простi люди, але й вищi сановники не мали права вимовляти iм'я фараона, дивитися йому в обличчя, а, побачивши його, повиннi були падати "на свiй живiт" i цiлувати землю пiд його ногами. Вся окультурена земля номiнальне пере?бувала у власностi фараона, що становило економiчну основу влади правителя. Вiн мiг подарувати чи пожертвувати землю разом з рабами будь-кому. Фараон керував також зовнiшньою торгiвлею. За його наказом населення зганялося на громадськi роботи (спорудження гребель, риття каналiв та iн.), а також на роботу для задоволення
17
особистих потреб фараона (будiвництва палацiв i особливо царських гробниць).
Фараон управляв краною за допомогою величезного та складного бюрократичного апарату, який утворювали урядовцi рiзних рангiв i право?вого статусу. Центром управлiння був палац правителя. Не iснувало розмежування мiж виконанням державних обов'язкiв i обслуговуван?ням особистих потреб фараона. Особи, що обслуговували правителя, були одночасно й державними чиновниками. Центральною особою в царському дворi був дворецький - чатi (вiзир). Вiн очолював увесь державний апарат, охоплюючи й адмiнiстративну, й судову владу. Чатi був правителем усiх царських скарбниць, усiх складiв, сховищ, керiвни?ком усiх державних i царських робiт. Пiд керiвництвом чатi перебували галузевi вiдомства - будинки (будинок збро - вiйськове вiдомство; бiлий будинок - з переробки, зберiгання, розподiлу продуктiв сiльського господарства та ремесла; будинок царських скарбiв; будинок громад?ських робiт; будинок життя - фiксував народження, шлюб i смерть). Високим державним чиновником був зберiгач царсько печатки, чи голов?ний скарбник. Чиновниками могли бути лише освiченi люди.
Безпосередня реалiзацiя основних державних функцiй поклада?лася на мiсцевий апарат, який засновувався згiдно з адмiнiстративно-територiальним подiлом. Верхнiм i Нижнiм царством керували намiсники фараона. Увесь Єгипет подiлявся на нами (областi), на чолi яких стояли номархи. Останнi мали значнi повноваження: очолювали мiсцевий адмiнiстративний апарат, вiдали збиранням податкiв, судом, формуванням ополчення.
Вiйсько Єгипту складалося з добiрних частин, якi охороняли правителя ("супутники правителя"), i ополчення вiльного населення. Армiя використовувалася не тiльки для здiйснення зовнiшнiх функцiй держави (кiлькiсть вонiв, якi вирушали в похiд, могла перевищувати 100 тис. осiб), але й для придушення опору рабiв, утримання в покорi населення завойованих територiй i посилення влади правителя.
Суд не був вiдокремлений вiд адмiнiстрацiта перебував у пiдпорядку?ваннi фараона. Фараон був верховним суддею; мiг як сам розглядати будь-яку справу, так i розглядати скарги на рiшення решти суддiв, якими були всi посадовi особи. Спочатку в Єгиптi вищим судовим органом була "палата шести," котру очолював вiзир. Вона здiйснювала нагляд над усiм судочинством крани та сама розглядала важливi справи. До складу належали вищi чиновники Єгипту. Пiзнiше виникає судова "колегiя тридцяти суддiв" iз поважних громадян найбiльших мiст крани. Дрiбнi позови розглядали органи общинного самоврядування. Крiм державних судiв, iснували ще жрецькi та храмовi суди, котрi судили жерцiв i залежне населення, що проживало на храмових землях. 18
2.3. Джерела, змiст i основнi риси права Стародавнього Єгипту
Основним джерелом права в Стародавньому Єгиптi був звичай, що поступово, в iнтересах соцiально верхiвки суспiльства, перетворю?ється на звичаєве право. З розвитком держави бiльш активною стає нормо-творча дiяльнiсть фараонiв, якi видавали закони та розробляли збiрники права. Зокрема, вiдомi своєрiднi кодекси Сетi (XIV ст. до Р. X.), Бокхорiса (VIII ст. до Р. X.) та iн. Значну увагу право придiляло регулюванню вiдносин, пов'язаних iз власнiстю. Основними об'єктами власностi були: земля, раби, сiльськогосподарськi тварини й iнвентар. Правовий статус земельних володiнь був рiзним (державнi, храмовi, приватнi, общиннi). Фараон вiд свого iменi надавав землi в безстрокове користування храмам, знатi, сiльським общинам. Земля надавалася на умовах виконан?ня певних обов'язкiв (будiвництво храмiв, пiрамiд, палацiв, каналiв, сплати ренти тощо). Найбiльшими були храмовi та царськi господарства. Земля храмiв i царських вельмож могла продаватися, даруватися, переходити у спадок. Общиннi землi такого статусу не мали.
Зобов'язальне право передбачало рiзнi види договорiв: купiвлi-продажу, позики, майнового й особистого найму, поклажi, доручен?ня, оренди та iн. Особливо поширеним був договiр купiвлi-продажу. Продаватися могли рiзноманiтнi товари, зокрема землi та раби. Однак пiд час продажу землi необхiдно було дотримуватися певних вимог: договiр укладавсь у присутностi свiдкiв, iмена яких, як i цiна, фiксувалися в особливому документi, де записувався й текст клятви, що проголошувалася при укладаннi договору. Договiр позики укладав?ся пiд вiдсотки, що були досить високими. Забезпечення цього виду договору гарантувалося заставою сiм', родичiв або навiть мумi батькiв боржника.
Шлюб оформлювався договором мiж чоловiком i дружиною в письмовiй формi. Необхiдними атрибутами шлюбно угоди був по?дарунок нареченого сiм' наречено перед шлюбом. Майно дружини вважалося приданим i залишалося власнiстю, але в разi потреби вона могла його передати в сiм'ю. Жiнка мала досить широку право?здатнiсть (могла особисто укладати угоди, купувати й орендувати майно, займатися ремеслом, торгiвлею, лихварством тощо). Розлучен?ня було вiльним, але якщо воно вiдбувалося з iнiцiативи чоловiка, то все його майно переходило до старшого сина (майорат), який по-винен був роздiлити його мiж дiтьми.
У тогочасному кримiнальному правi видiляли кiлька груп злочинiв: державного характеру (змова, заколот, розголошення державно таємницi); проти особи (вбивство, заподiяння тiлесних ушкоджень, образа); проти власностi (крадiжка, грабiж, знищення
19
чужого майна); вiйськовi (за перехiд вонiв на бiк ворога, порушення вiйськово дисциплiни); проти релiгi (порушення правил релiгiйних культiв, чаклунство, виготовлення рiзноманiтного зiлля та напов для чарiв); проти сiм' (подружня зрада дружини, статевi зносини з близь?кими родичами) й iншi (наприклад, вiдступ вiд установлених правил лiкування, винахiд нового танцю чи складання ново пiснi та iн.).
Покарання в Єгиптi були суворими, хньою основною метою було залякування. Дуже широко застосовувалася смертна кара, що здiйснювалася через спалення чи посадження на палю. Високо?поставленим особам, засудженим до страти, надавалася можливiсть покiнчити життя самогубством. Iнодi страта замiнювалася рабством. Тiлеснi покарання подiлялися на болiснi (побиття батогом, палицями) та калiчницькi (вiдрiзання рук, вух, носа, язика, кастрацiя тощо). Карали також важкими примусовими роботами (каторгою), тюрем?ним ув'язненням. Практикувалися грошовi штрафи (скажiмо, за крадiж?ку храмового майна - у розмiрi сторазово вартостi вкраденого), ганебнi покарання (виставляння бiля ганебного стовпа), перетворення вiльно людини на залежного працiвника та iн.