31. Кримiнальне право за Правами, за якими судиться малорос-ий народ 1743р
Вiдбувалися змiни в кримiнальному правi. Суб"єктами злочину визнавалися особи, якi досягли 16-ти рокiв. Психiчнi захворювання не звiльняли вiд вiдповiдальностi, але вважалися пом"як?шуючою обставиною. Скоєння злочину в нетверезому станi було обставиною, яка обтяжувала вину.
Принципових змiн у системi злочинiв не вiдбувалося. Злочини подiлялися на державнi (зрада, посягання на життя i здоров"я царя та його сiм", образа царя тощо), проти релiгi (чародiйство, вiровiдступництво, порушення церковних обрядiв), посадовi (хабар, казнокрадство), вiйськовi (дезертирство, ухилення вiд служ?би, порушення правил вiйськово служби), проти порядку управлiння та суду (кривоприсяга, лжесвiдчення, пiдробка документiв та печаток), проти особистостi (вбивство, тiлеснi пошкодження), майновi (грабiж, крадiжка).
Система покарань була досить складною. Покарання подiлялися на основнi та додатковi. Законодавство знало такi покарання, як смертна кара, тiлеснi покарання, вигнання, позбавлення волi (термiн визначався "до покори"). У II пол. XVIII ст. стало вико-ристовуватися таке покарання, як каторга.
Найтяжчi покарання встановлювалися за державнi злочини. Так, зрадника засуджували до смертно кари, членiв сiм" виселяли до Сибiру, а все хнє майно конфiсковувалося. За посадовi зло?чини застосовували тiлеснi покарання, конфiскацiю майна i грошовi штрафи. За майновi - частiше грошовi штрафи, вигнання, биття палицями, конфiскацiю майна, в особливих випадках - тiлеснi покарання, смертну кару.
32. Процесуальн право за Правами, за якими судится малорос-кий народ 1743р
Процесуальне право в Укранi також зазнало певного розвит?ку. Процес носив змагальний характер. Сфера застосування розшукового процесу стала ширшою. Сторонами процесу були позивач i вiдповiдач. Прокуратор - представник позивача в судi (з XVIII ст. - адвокат, повiрений). Внаслiдок судово реформи 1760-1763 рр. адвокати призначалися для захисту iнтересiв козакiв i селян, а 1767 року адвокати були введенi до складу гродських i земських судiв.
Свiдки - це особи, що були присутнi при скоєннi злочину або чули про злочин.
Не було подiлу процесу на цивiльний та кримiнальний. Усi справи розглядалися за одним процесуальним порядком. Процес цивiльних справ починався з позовно заяви, де називали предмет спору або наявнi докази. Попереднє слiдство мiг здiйснювати сам позивач. Вiдповiдача викликали до суду, де вiн давав пояснення про визнання позову або про заперечення позову при поданнi доказiв. Доказами вважалися показання сторiн, свiдкiв, якi не могли бути родичами або зацiкавленими в судовому спорi, а також присяга, речi, документи. Iснувала досудова примирна процедура. Судова постанова з цивiльно справи з серед. XVIII ст. називалася "рєшенiєм".
Кримiнальнi справи порушувалися державними органами або зацiкавленими сторонами. Попереднє слiдство проводив суддя. Вiн збирав вiдомостi про особу злочинця, робив письмовi запити та iншi необхiднi заходи. На початковiй стадi розслiдування застосовувалися побиття та тортури, для чого iснували спецiальнi кати. Вiд тортур звiльнялась шляхта, духовенство, вагiтнi жiнки, малолiтнi i старi люди, психiчно хворi. Мiсцева влада на вимогу слiдства проводила розшук або обшук, а потерпiлий разом з по-нятими робив "трус села".
По закiнченнi розгляду судово справи суд ухвалював декрет (постанову), а з середини XVIII ст. - "мнєнiє" (вирок).
Сторони мали право у 10-денний термiн подати апеляцiю до Генерального вiйськового суду у Лiвобережнiй Укранi, а в Правобережнiй Укранi - до Люблiнського трибуналу. Апеляцiйна iнстанцiя могла скасувати рiшення або передати справу на новий розгляд.
Судовi рiшення виконували самi суди чи мiсцевi уряди. Посада судового виконавця (возного) з"являється в Укранi в XVIII ст.
33. Звiд законiв Росiйсько iмперi та його поширення в Укранi.
Джерела права рiзних частин Украни, що входили до складу Росiйсько iмперi, до 40-х рр. 19 ст. мали певнi вiдмiнностi. У 1840-1842 рр. на територi Украни у складi Росi було уведено в дiю "Звiд законiв Росiйсько iмперi", що привело до унiфiкацi системи джерел права, дiючих в Укранi, i припинило застосування норм попереднього права. У ходi запровадження єдино правово системи на усiй територi Росiйсько iмперi у 1840 р. на Лiвобережну i у 1842 р. на Правобережну Украну поширилось загальноiмперське цивiльне i кримiнальне законодавство, притому для Правобережно Украни мiсцеве право було скасоване беззастережно, а на Лiвобережнiй Укранi допускалось застосування лише тих норм мiсцевого цивiльного права, якi увiйшли до "Зводу законiв Росiйсько iмперi", - це були лише 53 статтi, якi стосувались спадкового i сiмейного права, з усiх 3979 статей. Порiвняно зi скасованим в Укранi Литовським Статутом 1588 р., правова система за "Зводом законiв Росiйсько iмперi" мала сучаснiший, хоча все ще феодальний, характер.
У "Зводi законiв Росiйсько iмперi" вперше в iсторi росiйського законодавства було дано визначення поняття права власностi як права володiти, користуватись i розпоряджатись майном. Розрiзнялось рухоме i нерухоме майно.
У шлюб могли вiльно вступати православнi, у т.ч. iноземець з росiйською пiдданою, будь-якого стану, крiм ченцiв i священослужителiв на час хнього перебування у цьому санi. Шлюбний вiк становив для чоловiкiв 18 р. i для жiнок 16 р., та заборонялось вступати у шлюб по досягненнi 80 р., а також заборонявся шлюб з душевнохворими. Шлюб вважався законним при дотриманнi усiх обрядiв весiльного процесу, який часто вiдбувався за деякий час по здiйсненнi церковного обряду.
У спадковому правi заборонялось заповiдати родове майно; лише якщо власник родового маєтку був бездiтним, то мiг заповiсти майно одному з близьких чи далеких родичiв.
34. Уложення про покарання кримiнальнi та виправнi, його редакцi i характеристика
"Уложення про покарання кримiнальнi i виправнi" 1845 р., уведене у дiю з 1846 р., вмiщувало 2224 статтi i закрiплювало деякi принципи буржуазного кримiнального права - визначення поняття злочину, дiя закону у часi i просторi, особиста вiдповiдальнiсть тощо, однак, за змiстом було феодально-крiпосницьким кодексом, зокрема, дворяни мали право засилати селян до Сибiру, судити х, карати тiлесно i т.п. Значно розширився перелiк складiв злочинiв - Уложення передбачало новi види злочинiв, зокрема участь селян в антикрiпосницьких виступах i робiтникiв у страйках вважались полiтичними злочинами.
Поняття злочину у Зводi визначалось як заборонена законом дiя пiд загрозою покарання, а в Уложеннi - як дiя, що посягає на недоторканiсть прав верховно влади i встановлених нею влад або на право i безпеку суспiльства чи приватних осiб. Злочиннi дi подiлялись на тяжкi злочини, злочини i проступки. Формами вини визнавались умисел i необережнiсть. За вчинення полiтичних злочинiв Уложення встановлювало рiвнi мiри покарання незалежно вiд стадiй злочину i ступенiв спiвучастi.
Метою покарання було передусiм залякування, про що свiдчить наявнiсть велико кiлькостi санкцiй iз смертню карою. Система покарань складалась з 35 видiв - вiд смертно кари до догани (осуду). "Звiд установлень i статутiв про утримуваних вiд вартою i про засланих" 1832 р. - перший документ загальноросiйського тюремного законодавства, що регламентував застосування таких видiв покарання, як заслання, каторга, тюремне ув`язнення. Зберiгались тiлеснi покарання, вiд яких звiльнялись дворяни, духовенство, купцi 1-о i 2-о гiльдiй, почеснi громадяни тощо. Щоправда, "Уложення про покарання кримiнальнi i виправнi" у новiй редакцi 1866 р. вилучило тiлеснi покарання iз загального перелiку покарань, але допускалась замiна короткотривалого ув`язнення для осiб, не звiльнених вiд тiлесних покарань, покаранням рiзками. Короткотермiнове ув`язнення дворянам i чиновникам можна було замiнити домашнiм арештом чи арештом у примiщеннi вiдомства, в якому вони перебували на службi.
35. Декабристський рух в У-нi: таємнi органiзацi та х держ.-правовi; програми.
У березнi 1821 р. було створено Пiвденне товариство декабристiв в Укранi, а у 1822 р. - Пiвнiчне товариство декабристiв у Петербурзi. Пiвденне товариство, очолене сином сибiрського генерал-губернатора полковником П.Пестелем, було за програмою радикальнiшим за Пiвнiчне товариство, очолене внуком гетьмана Д.Апостола М.Муравйовим-Апостолом.
Програмний документ Пiвденного товариства - "Руська правда" П.Пестеля, прийнята у 1824 р., передбачала лiквiдацiю крiпацтва, безплатне надiлення селян землею з державного фонду, лiквiдацiю вiйськових проселень, скорочення строку служби в армi, проголошувала знищення станiв, рiвнiсть громадян перед законом, свободу слова, друку i вiросповiдання. "Руська правда" передбачала встановлення республiканського ладу в єдинiй для усiх народiв централiзованiй Росiйськiй державi; верховну законодавчу владу мало здiйснювати Народне вiче, виконавчу - Державна дума, нагляд за виконанням законiв - Верховний собор.
У 1823 р. у Новоград-Волинському брати Борисови заснували Товариство об`єднаних слов`ян, яке вимагало скасування крiпацтва i висунуло iдею добровiльного об`єднання слов`янських народiв у федеративну республiку. У вереснi 1825 р. воно увiйшло до складу Пiвденного товариства.
Декабристський рух завершився невдалим повстанням 14 грудня 1825 р. у Петербурзi та 29 грудня 1825 р. Чернiгiвського полку на Кивщинi - Пестеля, Муравйова-Апостола, Рилєєва, Бестужева-Рюмiна i Каховського було страчено, а решту офiцерiв засуджено до заслання на каторгу у Сибiр.
36. Зiбрання малоросiйських прав 1807р., його змiст i значення.
"Зiбрання малоросiйських прав" стало кодифiкованим збiрником норм цивiльного права, що дiяли на початку 19 ст. у Чернiгiвськiй i Полтавськiй губернiях. Його джерелами були норми звичаєвого права i збiрники польсько-литовського i магдебурзького права, зокрема Литовськi Статути i Саксонське зерцало. "Зiбрання" подiлялось на 3 частини, викладенi у 5 книгах: 1. правовi норми, якi визначали правоздатнiсть i дiєздатнiсть особи, порядок укладення шлюбу, майновi i особистi взаємовiдносини подружжя, батькiв i дiтей; 2. право зобов`язань, зокрема правовi норми щодо осудностi, волевиявлення, договорiв i випливаючих з них зобов`язань; 3. правовi норми, регулюючi майновi вiдносини, зокрема про володiння i власнiсть, способи набуття права власностi, спадщину, давнiсть тощо. Однак, офiцiйно "Зiбрання" не було затверджене, а лише частково увiйшло до "Зводу законiв Росiйсько iмперi".
За "Зiбранням малоросiйських прав" недiєздатними вважались неповнолiтнi - чоловiки до досягнення 18 р. i жiнки до 13 р., та душевнохворi - вони не могли заповiдати своє майно, а також душевнохворi не могли виступати свiдками.
Шлюбний вiк наставав iз досягненням повнолiття. Кожен мiг одружуватись необмежену кiлькiсть разiв у разi смертi другого з подружжя; а якщо чоловiк одружувався вдруге при живiй дружинi, то вiн i його друга дружина, якщо вона знала про iснування першо, пiдлягали смертнiй карi.
За вбивство шляхтича призначалось, крiм страти, стягнення на користь родичiв убитого поголовних 100 коп грошей. За вiдрубання обидвох рук, нiг, вух та виколення чи вибиття обох очей, а також вiдсiкання пальцiв на руках чи ногах карали аналогiчними калiцтвами i стягненням грошових компенсацiй на користь потерпiлого.
37. Селянська реформа 1861 року в Укранi.
Значнi змiни в системi управлiння вiдбулися пiсля проведення реформ 60-70-х рокiв. Наслiдком цих реформ можна вважати вве?дення органiв мiсцевого самоврядування. У зв"язку з реформою 1861 року було запроваджено селянське громадське управлiння.
Селянська реформа 1861 р. змiнила правове становище селянства. 19 лютого 1861 р. iмператор Олександр II пiдписав манiфест i серiю законiв про скасування крiпосного права. На територiю Украни поширювалися "Положення про селян, якi вийшли з крiпосно залежностi", "Правила про порядок приведення в дiю Положень про селян, якi вийшли з крiпосно залежностi", тощо. Порядок проведення селянсько реформи по губернiях конкрети?зувався.
Звiльнення селян мало тривати 20 рокiв i вiдбувалося поетапно. По-перше, селяни переходили на становище тимчасово зобов"язаних. В уставнiй грамотi визначалися земельнi надiли, якi надавалися селянам у користування, i повинностi: панщина та оброк. Селянин був повинен викупити надiл, пiсля чого вiн ставав селянином-влас?ником. При укладаннi викупно угоди вiн вiдразу вносив 20 % викупно суми, а решту за нього платив помiщикам царський уряд. Упродовж 49 рокiв селяни зобов"язувалися виплачувати борг у кредит державi.
За селянами затверджувалися такi права: одружуватися без дозволу помiщика i самостiйно розв"язувати сiмейнi та господарськi питання, набувати у власнiсть нерухоме майно, займатися торгiвлею i рiзними промислами, будувати фабрики, вiдкривати торговi, ремiсницькi пiдприємства, брати пiдряди на виконання робiт, записуватися до цехiв, продавати сво вироби, укладати договори, вступати до купецьких гiльдiй. У 1866-1867 рр. положення реформи були поширенi на державних селян, але вони мали тяжчi умови викупу.
38. Змiни в суспiльному устро Украни пiсля селянсько реформи.
Скасуван?ня крiпосного права, утвердження приватно власностi i розвиток капiталiстичних вiдносин викликали серйознi змiни у суспiльному ладi i Украни, i Росi. Починається розклад колишнiх станiв фео?дального суспiльства, яким доводилося пристосовуватися до нових умов капiталiстичного розвитку.
Селянам i двiрським людям надавалися права стану вiльних сiльських обивателiв як особистi, так майновi. Особливу значущiсть мало надання селянам особисто волi. Пе-редусiм селяни дiстали можливiсть викупити у власнiсть х приса?дибну осiлiсть, що мала значну цiннiсть. Селяни мали право придбати у власнiсть рухо?ме й нерухоме майно, а також вiдчужувати його, вiддавати в заста?ву i взагалi розпоряджатися ним з дотриманням загальних узако?нень. Надавалася свобода торговельно-пiдприємницько дiяльностi. Селянам на?давалася цiла низка прав з позовiв, скарг, клопотань та суду. У спра?вах цивiльних селяни могли домагатися свох прав, вчиняти позови та тяжби, вiдповiдати за себе особисто або через повiреного та iн.Пiсля звiльнення селяни залишалися вiдособленим нижчим податним станом, який був зобов'язаний сплачувати поду?шну подать, вiдбувати державнi повинностi, в тому числi (до реформи 1874 р.) i рекрутську. I все-таки надання селянам як особистих прав, так i майнових вiдкривало простiр селянському пiдприємницт?ву, створювало сприятливiшi умови для розвитку капiталiзму.
Селянська реформа 1861 р. пiдiрвала феодальнi основи суспiльства, однак водночас вона зберегла i привiле, i полiтичну владу у дворянства. У пореформений перiод вiдбувається подiл дворянства на двi верстви. Певна частина помiщикiв стала на шлях перебудови свого господарства на капiталiстичнiй основi, бра?ла участь у розвитку окремих галузей виробництва. Але значна частина середнiх i дрiбних помiщикiв не змог?ла пристосуватися до нових умов. Вiйськова служба дворянства i в пореформенi роки за тради?цiєю продовжувала вважатися найпочеснiшою. Вiйськовi перетворення у пореформенiй Росi i, зокрема, ре?органiзацiя пiдготовки офiцерського корпусу, не знищили становi привiле та пiльги дворянства. У пореформений перiод дворянство змогло зберегти за собою монополiю прав i колишнiй довгий перелiк корпоративних i особистих прав та привiлев.
Духовенство, як i дворянство, було привiлейованим станом. Пiсля селянсько реформи 1861 р. воно зберегло сво права, стани i привiле.
Мiське населення. Росiйське законодавство визначаючи пра?ва стану, зарахувало усi розряди мiського населення до однiє кате?горi мiських обивателiв. Привiлейовану верхiвку мiського населення становило дво?рянство.
39. Земська реформа 1864 року в Укранi.
Вiдповiдно до земсько (1864 р.) реформи органами селянського самоврядування були: сiльський сход i обраний ним сiльський староста; волосний сход; волосний старшина; волосний суд. Причому функцi цих органiв обмежувалися. Вони розв"язували тiльки деякi земельнi справи (розкладка повинностей, перехiд зем?лi, яка була общинною власнiстю, тощо). Земська реформа обмежувалася територiально: вводилась лише в шiстьох з дев"яти укранських губернiй (Харкiвська, Полтавська, Чернiгiвська, Хер?сонська, Катеринославська, Таврiйська). У губернiях i повiтах створювалися виборнi установи (на 3 роки), якi мали двi ланки: земськi збори i земськi управи. В них провiдне мiсце посiдали помiщики-дворяни.
Земства вiдали господарськими i культурно-освiтнiми питаннями, не мали полiтично влади, i вся хня дiяльнiсть перебувала пiд наглядом губернатора та мiнiстра внутрiшнiх справ.
40. Мiська реформа 1870 року в Укранi.
Мiська реформа (1870 р.) була проведена в мiстах царсько Росi та Украни. У мiстах, таким чином, створювалися при наявностi майнового цензу виборнi мiськi думи (на 4 роки) з розпоряд?чими повноваженнями i мiськi управи як виконавчi органи. Органи мiського самоврядування розв"язували дрiбнi господарськi питання (ремонт шляхiв, вулиць, освiтлення тощо) i пiдлягали губернаторовi.
на мiськi органи самоврядування було покладено виконання адм.-госп. завдань на тер. мiста: питання благоустрою, завiдування шкiльною, мед. справою, мiською торгiвлею i пром-стю, мiським кредитом тощо.
У виборах мали право брати участь мiськi жителi будь-якого стану, котрi досягай 25-рiчного вiку, володiли нерухомiстю, зокрема пром. або торг, пiдприємствами, займалися промислами або дрiб, торгiвлею i сплачували мiськi податки. Юрид. особи та жiнки брали участь у виборах через представникiв. Не допускалися до виборiв особи засудженi, звiльненi з посади, тi, що перебували пiд слiдством, позбавленi духовного сану тощо. Виборцi подiлялися на 3 курi (великi, середнi та дрiбнi платники податкiв). Кожна з них обирала однакову кiлькiсть (третину) гласних мiсько думи. Встановлений порядок забезпечував перевагу в складi дум i управ представникiв заможних верств, оскiльки першi 2 курi мали 2/3 гласних, становлячи при цьому лише бл. 14 % вiд заг. кiлькостi виборцiв. Дiяльнiсть органiв мiського самоврядування перебувала пiд наглядом губернаторiв i м-ва внутр. справ. З цiєю метою згiдно з Мiським положенням були створенi губернськi з мiських справ присутствiя пiд головуванням губернатора, якi розглядали скарги на мiськi органи самоврядування. Особовий склад мiсько управи вважався таким, що перебуває на державнiй службi.
Процес проведення М. р. 1870 в Укранi розтягнувся на 14 рокiв. За цей час мiське врядування було реформоване у 135 мiстах i посадах, а нереформованим залишилось у 25 мiстах i посадах.