Легкий вiтерець проникав у вiкно крiзь простирадло, яким було завiшене вiкно. Свiтало о третiй ночi, 'Бiлi ночi' - говорили мiсцевi мешканцi, Еллi прокинулась о пiв на п'яту, вже потiм згадала, що сьогоднi 22 червня, тодi все зрозумiло. Стiни психлiкарнi напроти житлового будинку позолоченi сонцем, заставка Windows шарiється вiд почуття вiдсутностi власної цноти, знову стiльки спаму в скринцi повiдомлень, кому потрiбний весь цей спам. 'Ми хочемо зробити вам пропозицiю, вiд якої неможливо вiдмовитись, з нами ви одразу опинитесь в станi переможцiв, представництва в усiх країнах свiту, бiткоїни без кривавих розводiв i пошарпаних обмилкiв iмперiалiзму в окремо взятiй квартирi. Чи готовi ви цiкаво провести вiльний час?'. Еллi, властиво не задумуючись, натиснула кнопку 'Вiдповiсти' i написала лаконiчно-лаокоонове 'Так'. Потiм трохи подумала i додала: 'А що потрiбно робити?'. 'Майже нiчого', - отримана вiдповiдь невiдомого спiврозмовника з того кiнця дратiвливого дроту, той кiнець якого губиться десь в iншiй кiмнатi, Еллi розгублена - як же свiтовий кiнематограф, фiльм 'Дзвiнок', ембарго на пухнастi iграшки для дорослих-дiтей та дiтей-дорослих, представникiв якоїсь рослинної статi - мабуть, знову фiлоксера, адже за загравання з дияволом завжди доводиться платити, i питання навiть не в цiнi. 'Справа у Граалi', - майже в римовано вiдповiв жовтий диявол (Еллi чомусь уявляє його жовтим, але iнодi колiр - це всього лише колiр i бiльше нiчого, хто б що про це не думав), - так, саме у Граалi, пiд деревом Iгдрасiль, у вишневому садочку на одному iз семи пагорбiв та ста кiльканадцяти пiдмурiвкiв у фундаментi пам'ятника святому рiвноапостольному Володимиру Червоне Насiннячко бренду 'Разом у свiтле майбутнє' захований Грааль, великий i могутнiй. Та темнi сили свiтового ревiзiонiзму прагнуть вивезти його в нашу колишню метрополiю, оскiльки саме в ньому сила i т.д. Ну як, долучаєшся до справи?'. 'А до чого тут я? - питає Еллi, розмiшуючи каву тупим кiнцем виделки. - Грааль (грайливо посмiхається власному аватару, пильнує тимчасову вiдсутнiсть зморшок та синцiв пiд очами, дитина ери довгоочiкуваної перемоги гiалуронової кислоти для неофiтiв). Грааль - це добре, та що я можу зробити, його перевезуть через кордон у бiзнес-класi, притискатимуть до серця в самому центрi пiдземного дьютi-фрi, пiджареного диханням запальничок сотень мертвих курцiв, чиї легенi - взiрець несмаку - залишились десь на фотографiях кiнця 80-х, отже дiйсно краще пiти звiдси молодим та необачним, тому що потiм буде страшенно боляче за безпiдставно вiднятi вiд вiчностi роки - Грааль заховають у такому самому пагорбi десь понад рiкою, i натовпи туристiв у своїх туристичних корабликах-каравеллах пропливатимуть повз нього, насолоджуючись теплим пивом з погано вимитих бокалiв, i так поступово спливатимуть роки. Отже. До чого тут я?'. 'Дiвчинко, - вiдповiв пройдисвiт роду людського, - допивай свою кавайну каву з пiнкою у формi мантри 'Ом' та годi базiкати - берись до справи, карта мiсцевостi вже в твоїй поштовiй скринцi'.
Поштова скринька, як завжди, довго висла, набита мотлохом затятого колекцiонера, який вiдноситься до неї, як до колишньої коханки, яких не буває забагато i стерти їх iз жорсткого диску нiколи не пiднiмається рука. 'Знову сказала якусь милу банальнiсть, - думає Еллi. - У найкращих будинках Парижу i Лондону за таке, мабуть, банять. Хоча там банять ще i не за таке'. I довго тисне на кнопку 'Увiйти', i навiть вже не згадує свою улюблену набридлу до очманiння кiнчикiв пальцiв думку про наявнiсть у цьому невинному словi чогось фiлологофалiчного, тому що людей дратують думки, якi вони не можуть вивести у свiй вимiр практичного iснування. Iз купи доiсторичного мотлоху виринає одне нове повiдомлення, тема - 'Карта', точнiше, звичайно, мапа, але не будемо прискiпуватись до кожного слова. Еллi вiдкриває повiдомлення i бачить саме карту, про яку йшлося вище, а що ще вона сподiвалась там побачити, на пагорбi стоїть Володимир з рогом достатку та веслом (натяк на грецьке 'Їхтiос'), поряд кiоски з морозивом 'Пломбiр' i шаурмою, побита каблуками десяткiв поколiнь новенька брукiвка з опаленням i освiтленням залежно вiд пори року та тиску аморфного стовбура атмосферного стовпчика, художники на вiчному пленерi бiля кузнi кадрiв з варениками i сивушними випаровуваннями на темнi прошарки власної пiдсвiдомостi, рокери-нонконформiсти та рокери-конформiсти, якi iнодi плутаються в нетрях самоiдентифiкацiї та розчаровують своїх вiдданих шанувальникiв, якi позбуваються спраги вшанувати їх мiдною копiйчиною, вишиванки, якi коштують пiв-зарплати пересiчного громадянина, в якiй нiколи не заходить сонце, тому що бiлi ночi наразi вже тут.
Раптом мальованi чоловiчки на картi починають рухатись, вовтузити один одного з якоюсь не притаманною цьому мiсту вiдвертою завзятiстю, на брукiвцi проступають кривавi плями, їх присипає першим снiгом, який швидко тане, тому що тонкий шар озону бiльше не заважає Всесвiту реалiзовувати своє прагнення змiшати матiнку Землю з космiчним пилом, i непевнiсть погодних умов - один з проявiв такої стратегiї. Мальованi чоловiчки зникають, на їх мiсцi з'являються iншi, такi ж пласкi, обведенi за контуром кольоровим маркером китайського виробництва, в який бiльше не потрiбно заливати дешевий одеколон, тому що кольорових маркерiв китайського виробництва тепер вистачить на всiх. Кров заливає брукiвку по самий бордюр, хто б мiг подумати, що в людинi стiльки кровi, мапа просякнута нею наскрiзь, ось-ось поллється на чистий ламiнат. 'Що за маячня - цi вiдеоiгри, але як реалiстично, реалiстичнiсть сягнула крайнiх первинних меж, за якими що, невiдомо, що, аж лячно стало, яке щастя, що в нашому сонному мiстi це просто неможливо', - думає Еллi. Лунає дзвiнок у дверi.
Та хто ж вiдкриває дверi незнайомцям, хоч i з дещо привабливим обличчям (мабуть - всi незнайомцi на порозi квартири мають бути саме такими, iнакше яка вiд них користь), ще й пiсля перегляду жахiв Хiчкока в 3D, марудна справа - рятувати свiт вiд якоїсь невiдомої напастi, нiколи не знаєш, з якого боку вона прийде наступного разу, iнакше обов'язково б соломи пiдстелив, та нi. Та Еллi слухняно йде до дверей i вiдчиняє дверi, навiть не спитавши, хто там, тому що хто може вiдповiсти, хто вiн є насправдi, i таке iнше, навiть не допивши каву, яку вiд несподiванки декiлька разiв невдало намагалася розлити на клавiатуру. На порозi стоїть усмiхнений юнак, озброєний букетом з кольорової нуги i орхiдеєю в прозорiй коробцi, просто принц на бiлому конi, якого нiколи не виводять на сцену, тому що, як всiм вiдомо, неможливо переграти дiтей i тварин, але вiн, можливо, десь там на газонi бiля пiд'їзду, що запопадливо засiяний кропивою i солодким лопухом. 'Ви хто?' - вдруге за ранок, хоч i з iншого приводу, питає незнайомця Еллi, навiть не сподiваючись отримати вiдповiдь, та раптом чує незнайоме слово 'Донатор', треба подивитись на гуглi, та знову повертатися до комп'ютеру немає жодного бажання. 'Саме там, де зображаються вони, - каже незнайомець. - Молитивно примиренi з свiтом, який i намiру не мав їх ловити. Чому б не замовити картину, Богоматiр i ти, нiчого особистого - тiльки справа'. Раптом знову вирубають свiтло, Еллi непритомнiє.
Арсенiй зовсiм не любить свiже повiтря, загазоване недбалими натяками рекламних повiдомлень коротких частот, майже не виходить на вулицю, навiть купити хлiб у гастрономi за рогом, блукає, насотуючи на гачок i вилущуючи сенси в надрах квартири, з вiкна якої зовсiм нiчого не видно через нагромадження пустих бляшанок вiд некорисних напоїв невiдомого хiмiчного походження та пожмаканих орiгамi. Арсенiй визнає виключно штучне освiтлення, особливо вдень, коли його можна переплутати з освiтленням природним чи надприродним, як кому вже подобається, вiдштовхуючись вiд власного смаку. Арсенiй розтинає долоню голкою, на люстерко падають краплi майже брунатної рiдини, запаморочливої рiдини для бiдних, додає сульфат натрiю та змiшує те, що вийшло, в довiльнiй пропорцiї. Один французький хiмiк 19-го столiття з'ясував, що кров мiстить залiзо, i вирiшив подарувати нареченiй обручку iз залiза, видобутого - так, так, iз власної кровi, i властиво помер, а як же iнакше, хто мiг очiкувати вiд нього чогось iншого. Доля колишньої нареченої нам не вiдома - вийшла замiж за iншого, або зачинилась в католицькому монастирi, зробила кар'єру, стала настоятелькою, або жила все життя у когось в приймах, розчiсувала пухнасте волосся кiльком поколiнням рум'яних дiвчат (власне, чому б нi, фотографiя - теж не останнє з мистецтв) i омрiяно оплакувала свою скорботну дiвочу долю, хтозна, скiльки є варiантiв. А от залiзна обручка їй точно не сподобалась би, i до чого тут кров. Арсенiй не любить жiнок (чоловiкiв вiн теж не любить - жодної гендерної дискримiнацiї, але жiнки надто збивають його з пантелику), свiже повiтря, натуральне освiтлення i жiнки, натурально освiтленi жiнки, ось такий набiр, конструктор 'Его'. Можливо, хтось нанiс йому глибоку рану в його глибокому дитинствi, яке нiколи не закiнчується i нiколи не починалось. Та життя триває i Арсенiй малює картини, рiзний мотлох, який можна побачити по телевiзору i потiм вигiдно продати на Узвозi, за картинами приходять раз на тиждень, i бозна, на що ти перетворишся наступного разу, якщо не виконаєш норму. Для власного задоволення Арсенiй малює її - ось вона на крихкому пiдрамнику - Королеву Перснiв, у якомусь циганистому богемному вбраннi, а як би тепло ми жили разом у цiй мансардi, навiщось зiгрiваючи один одного, думаючи, хто перший вирушить на пошуки великого 'можливо'. 'Можновладцi зовсiм не звертають уваги на мистецтво, в цьому його нещастя, нас потрiбно забороняти', - думає Арсенiй, домальовуючи Королевi Перснiв мушлю в кокетливiй зачiсцi рокайль. Колись вона оживе i її доведеться прив'язувати мотузкою до цього мiсця довiчного ув'язнення всiх персонажiв парадних портретiв i недолугих карикатур (тому що в Арсенiя вiдсутнє почуття гумору, її доведеться прив'язувати мотузкою i домальовувати новi деталi без кiнця, тому що зупинившись, ти втрачаєш контроль над ситуацiєю, i сирена облесливо випиває твою кров, вiдволiкаючи увагу розмовами про тарифи ЖКХ i проблеми платного паркування в умовах великого мiста, якi, як вiдомо, несумiснi з життям. Арсенiй бере антикварну чорнильницю, знайдену в смiттєвому бацi вiденського передмiстя, i кидає її Королевi Перснiв в її персикове обличчя.
Еллi прокидається в темному пiдвалi, на стiнi якого бiлiє калiграфiчний напис шкiльною крейдою 'Люби шкiру, в якiй ти живеш', ґрунтова пiдлога ґрунтовно пiдтоплена, наче знову була злива, а каналiзацiю забули вiдчинити, i всi цi пiдсмаженi курячi стегенця зi спецiями подалися десь у свiти, дратуючи голодних пасажирiв транспорту у вiчний час пiк. Так, вже давно час обiдати, гамбургери та кола, морозиво зi смаком ялiвця, яловичина зi смаком гудрону, спекотний асфальт, вже давно пора з'їсти когось, кого не будуть шукати, тому що людина не отримує бiльше того, що вона спроможна вмiстити, вiчний голод несумiсностi носiїв iнформацiї. Класична таємниця закритої кiмнати, в якiй нiкого не було. Сон розуму породжує лише нестримне бажання колупати цегляну стiну з нарощеними афоризмами нiгтями штучно виведеного вiзерунку, який символiзує мир та злагоду в епоху Водограю.
Раптово хитавиця розчиняє стiни, мозок зривається вiд почуття втоми, 'Ось я, - каже Ганнуся, - не писала вiршi тринадцять рокiв, i що з того, кому зараз потрiбнi вiршi, подробленi на крихкi рештки колишнього iснування, скелi Криму в двадцятому роцi, що ти пам'ятаєш про це, марудна справа - життя, особливо особистiсне безособове iснування'. 'I це все неправда, диявол зберiгає все, треба лише попросити те, що тобi не належать, обов'язково знайдуть в подарують просто так, - каже Михайло Полiкарпович Грунько, людина i пароплав. - Ганнусю, наберiться хоч трохи розуму i облиште цi спогади про колишнiх чоловiкiв, ключове слово тут 'колишнi', ми живемо тепер i зараз'. Ганнуся пiдходить до Еллi та кладе вкриту совиним ластовинням руку їй на плече, потiм на скроню, розбивається на мiльйон шкаликiв лосьйонiв для пошкодженого волосся, думки мигають пiднебiння. 'Якщо я колись вийду звiдси живою, все почнеться спочатку, одна i та ж думка, розчавлена, наче перезрiла слива на пiдвiконнi, навколо оси, якi так хочуть дiстатися серцевини, але її там немає, один кiстяк, вона зовсiм гнила'. 'Тобi боляче? - питає принц без бiлого коня, конче потрiбна йому моя думка. - Ти вдарилася головою об камiння трохи сильнiше, нiж я розраховував, хоча якi можуть бути розрахунки в цiй ситуацiї. А Ганнуся i Михайло Полiкарпович живуть тут вже дуже давно, цi провiдники у свiт Граалю, великi шоколаднi ведмедики, якi тануть в ротi, а не в руках, тому живуть вiчно. То що ти думаєш про все це?'. В кiмнату входить королева, хоча це вже давно не кiмната, а у королеви на мармуровiй шиї червоний шрам, який неможливо сховати пiд пасмами давно не митого волосся. 'Я теж любила любити i не зважати на обставини, якi можуть цьому завадити, - каже королева, ще одне книжкове дитинча, яке мрiяло про кабрiолет в Аркадiї, а опинилось ось так у тiнi трону просто неба на очах у всiх, ще одне нефотогенiчне розчарування, польовi дороги i пасiки, стiльки їх не побачити за життя, яким би довгим воно не було. Королева прикладає руку до тiєї з грудей, за якою колись було серце, наче спiває невимовну колискову, невилiковне бажання залишитись тут.
Еллi їде в метро, сновидне метро нульових, розпеченi рейки, доторкнешся i опiк кровообiгу на все пiсля-життя, не пам'ятає, на якiй станцiї виходити, тому що їх занадто багато, павутиння оплiтає кровоносною системою, вколисує, пасажири сповiдують супротив злу насильством i протискають свої беззмiстовнi баули мiж мерехтливих мобiльних телефонiв, якi стирчать з поневiчених карманiв i не приваблюють навiть курцiв конопель, тому що прийшло останнє непрочитане повiдомлення. Еллi не розумiє, чому її випустили з цього пiдвалу, мов джина з напiвпустої пляшки, в якiй вже нецiкаво лишатись, тому що її хазяїн, завжди напiдпитку та в незбагненному смутку, дивиться на свiтло, потiм в горлянку, зiниця прохолодного ока наче хоче спепелити або просто блимає без жодного намiру. Еллi вiдпустили, тому що вона - живий навiгатор, раптом спадає на думку - доходить до неї, хоча зовсiм невiдомо, куди i навiщо йти, i як вона опинилась тут, цi провали в прошарки пам'ятi так втомлюють, раптом у натовпi пасажирiв вона бачить знайомi обличчя - це Ганнуся i Михайло Полiкарпович Грунько, якi мiцно тримаються за руки i дивляться один на одного з невимовною вiдразою. 'Невже вони - пара? Так i прожили вiчнiсть в сирому пiдземеллi, насолоджуючись смаком пороху метеликiв i щурячих хвостiв. Таке кохання переживе все, що йому заманеться пережити, тому що взимку холодно, а влiтку надто жарко, а весною боляче нервам, а восени депресiя, i так по колу сансари, куди б воно не котилося. Тут нiчого не можливо зробити, тут просто пороблено, якась iноземна iдiома, яку неможливо перекласти звичною мовою аборигенiв, бо вона ними наскрiзь забута i нiхто не користується стриманими залишками скорботи, не лiкує цибулею скорбут, не розчиняє в розпаленiй хлором водi анальгiн. Треба визначитись, на кого спрямований текст, уявити свою цiльову аудиторiю, рiзнокольоровi смаколики, чеське пиво. Уявити героя, героїню, чiтко визначити, що їх пов'язує, хто захоче чекати цiлу книжку, коли вони нарештi зустрiнуться, це так довго.
Арсенiй вiдчиняє пошарпанi дверi застарiлого пiд'їзду, тiнь будинку схожа на зашморг на шиї потопельника, тополиний пух стиха ворушиться пiд ногами. Репродуктор на стовпi передає веселеньку пiсеньку невiдомою мовою, але на звичний мотив, завсiдники радянського Гайд-Парку висловлюють суперечливi погляди щодо iснування держави та країни, змiшуючи цi два поняття в щось третє, мов коктейль з лаймом i пожмаканою соломинкою. Арсенiй пiднiмається на узвiз, йому не вистачає дихання - вдихання фарби у зачиненiй кiмнатi, iнодi вона буває навiть солодка на смак, з присмаком корицi, але це вже радше здається. 'Краще здатися, - думає Арсенiй, - ми не в змозi нiчому протистояти, захлинаємось життям, не вмiючи плавати, а хтось з човна, до якого ми тягнемося руками, б'є нас веслом по головi. Хто ми такi, щоб борсатись i вдавати з себе те, чим ми не є, на всiх цих вернiсажах з фуршетами, нiхто не купує жодної картини - п'ють сухе вино i обговорюють поточнi справи, до речi, я надаю перевагу бiлому, а всi люблять червоне, начебто всi страждають на корисне малокрiв'я. Кров спливає за водою з-пiд крану разом з пiною для миття посуду, жодних вiдбиткiв пальцiв, коли захочеш когось отруїти, як середньовiчнi римованi папи, батечки, нiхто тут навiть не знає, як звуть сусiда, якщо вiн раптом зникне, хто буде його шукати пiд завалами несплачених квитанцiй вiд ЖЕКу i колись дефiцитних альбомiв з мистецтва. Хто милуватиметься всiма цими Босхами i Веронезе, хiба вiн не з Верони, веронал. Нi, треба тiкати звiдси, жити в маленькiй європейськiй країни та їсти на снiданок круасани з кавою на лiтнiй верандi модної в цьому сезонi кав'ярнi, їздити лише на велосипедi, або ще краще - на самокатi, знати всiх мешканцiв мiстечка поiменно, розважатися тим, що перераховувати вiдомi тобi сузiр'я, якi видно в цiй пiвкулi, або жити на березi моря, їсти м'ясо крабiв, хоча нi, краще бути веганом в цiй iмперiї бiля моря, тендiтна Аннабель Лi, дiвчинка з рожевим волоссям i плюшевим цуциком на колiнах. Якщо на стiнi висить плюшевий цуцик, коли-небудь вiн обов'язково тебе вкусить, скiльки б ти не намагався не дихати, проходячи повз нього. Коли вже в наших пiд'їздах буде чисто, моторошно, як в естетських трилерах Хiчкока для хiпстерiв або як в хiрургiчних жахах лiкарняного, який неможливо купити. Над мiстом кружляють чайки, кажуть, що десь тут є рiчка, забруднена нафтою i випаровуваннями рогаликiв з сусiдньої мiнi-пекарнi, маснi обгортки, в яких заховане щось таке ще з дитинства, яке неможливо примусити себе згадати, витiснене в пiдсвiдомiсть комiксiв i казочок про солом'яного бичка, в якого видерли його солом'яний бiк i тепла полова посипалася на подвiр'я. Несе мене лиса за листячко лисе кидає збирає по кiсточкам, сама не гам та iншим не дам, кiмната лише для дам. А ось зрештою непогана графiка помiж всiх цих дорогезних пожовклих раритетних вишиванок i заiржавлених значкiв 'Умею плавать', i якесь незрозумiле число '25' в морi, в якому погордо пливе цей неофiт, мабуть, вiк, в якому вiн нарештi навчився плавати. Або ювiлей якогось басейну, який випустив значок, який тепер не можуть продати перекупники антикварiату, як би вони не рекламували свiй незалежний вiд смакiв товар. Молоде революцiйне мистецтво, речi та спiчi вождiв, подарунки вождiв, тло епохи бель епок, епохальнi звершення, знову молоде революцiйне мистецтво, епохальнi звершення фiн де сьєкль, багатозначнi написи на стiнах - виверти мозку молодого фiлолога та картини а-ля Бенксi, всi говорять про необхiднiсть появи свого Бенксi, iншi кажуть, що вiн вже з'явився, новий Бенксi з'являється мало не кожного дня, так що всi перестали його помiчати, малюнки на стiнах зафарбовують бiлою фарбою, жодних розчарувань. Коли цi фрески будуть реставрувати через п'ятсот рокiв, будуть тлумачити нахил голови могутнього рейнджера в зеленому або цю карлючку в слоганi 'Життя є сон', який так полюбляють адепти альтернативного больового мистецтва, коли б їм спало на думку це тлумачити, через п'ятсот рокiв нiчого не буде, а ви кажете - щастя для всiх.
Еллi їде в метро, тому що колись вона навчалась в унiверситетi, їде помiж всiх цих пакункiв i баулiв, смажених курей грiль i гарненьких котикiв, якi так звикли не рухатись i мовчати в своїх переносках, звикли до комфорту гостинних готелiв для тварин, бурштиновi очi, солонi пазурi. Студент-фiлолог, який спецiалiзується на лiтературi та дiалектах Верхньої Франконiї, змушений навiчно залишитись в чистилищi Макдональдсу, вiчно пропонувати спраглим та зголоднiлим мак-шейк i бiг-тейстi, нiколи вони не нап'ються i не наїдяться всiма цими наїдками, i страждання цiєї черги триватиме вiчно, вулицi задимленi, за мiстом знову щось горить, повiтря пахне попелом i торфом, кажуть, що треба вiшати на вiкна мокрi простирадла, але звiдки тi простирадла в її кiмнатi, трилiтровi банки i тазики з водою, прилади для вимiрювання радiацiйного фону, тотальний контроль великого браузеру. З репродуктора лунає та сама веселенька пiсенька, Еллi думає, що за часiв Карла Великого такого точно не було, гортає iсторико-iстеричний журнал 'Родина' для осiб вiком вiд 16-ти рокiв, але вона завжди виглядала такою молодою, хiба хтось їй повiрить, що нi. Радiоведучi обговорюють Iхтiандра, чомусь зранку їм знадобилась амфiбiя, ця пiсня про моряка i морського диявола, цi амбiтнi радiоведучi, якi можуть говорити, що завгодно, тому що нiхто нiколи не бачив їхнього обличчя, людина в залiзнiй масцi, мешканець будинку Листовничого, ось тут був справжнiй хмарочос з лiфтом, справжнi цукерки i квiти з Нiцци, куди все це зникло, ось тут було море, ми на днi моря, доiсторичнi марципановi потвори-тягнучки, солодкi тягнучки, магнiтики на холодильник. Повертаєшся з якогось нового мiсця, де сфотографувався на тлi напису 'Тут був Вася' або 'Маша + Макс', привозиш магнитик з вiдфотошопленим незагальним виразом обличчя мiсцевостi, або навiть не бувши там, просто купуєш в сусiднiй крамницi сувенiрiв з усiх куткiв свiту, мов це та сама комунальна квартира, в якiй нiколи не зачиняються дверi i нiколи не заходить сонце, i хазяйка науськує твоїх милих сусiдiв шпигувати за тим, як довго ти користуєшся праскою, тому що не завжди встигає вставити в лiчильник сiрник. Звичайно, дуже хочеться жити в окремiй квартирi, але робота в Макдональдсi, незважаючи на всi широкi можливостi кар'єрного зростання, не дає шансу на переїзд в найближчому майбутньому. У вiкно видно сiрi панельнi будiвлi Троєщини, натовпи стомлених людей, якi вранцi беруть штурмом переповненi маршрутки, як добре, що сьогоднi можна поспати подовше, Еллi закриває очi i знову їде в метро. Ганнуся i Михайло Полiкарпович тримаються за руки пiд цитатою Данте, дуже доречною в пiдземеллi: 'Я ескалатор свiй пройшов до половини', карколомнi повороти неповороткого сюжету, мiцнiше тримайся за поручнi. На вулицi знову злива, пахне попелом i торфом, а також чомусь озоном, хоча Еллi не впевнена, вона зовсiм не знає хiмiю, не в темi, щось схоже на озон. Розпечений мармур пiдземки не дає спокою - дуже хочеться помацати його язиком, мов хворий зуб або льодяну ручку вiд дверей, спокуса надто велика, щоб їй пiддатися, натовп заштовхує Еллi у вагон, вона падає на колiна нашої пари закоханих, навiть не розрiзняючи, де там чиї колiна, тому що вони живуть разом бiльше, чим життя, тому що забути це життя не вистачить ще одного. 'Яка зараз невихована молодь, - каже Ганнуся. - Коли ми плавали бiля лиману у виглядi форель а-ля натурель або вдавали з себе натурниць Пiросманi, це було природно, а сучасна молодь - це якесь ошуканство. Червонi кеди - ось i весь протест. Так?', - i питально пильно дивиться на Михайла Полiкарповича, лiкаря-невдаху, який лiкує всiх своїх пацiєнтiв одним i тим самим лауданумом, i в часи, коли не вистачає пенiцилiну, це може принести певну користь. 'Чому ж ошуканство? - обурюється Еллi. - Коли ви грали Шопена в чотири руки в цьому своєму будинку Листовничого, не зважаючи на обурення городових i будочних булочникiв, яким це псувало статистику, чи не було це просто позiрне позування? Смiшно згадувати цей кiтч, гамаша на лiвiй нозi. I запах лаудануму поширювався навколо, доярки, якi щойно приїхали до мiста i лускають насiння з широко вiдкритими очима, їм напевне подобається Шопен, тому звичайно ви обрали саме його. На лiсхозi короїди згризають сухостiй, а тут така краса невимовна, якби можна було залишитись тут назавжди, а не повертатися до тих короїдiв. Iдеального майбутнього не iснує. Вiльна каса', - каже Еллi.
Арсенiй сидить пiд похиленим кленом i намагається писати вiршi. Щось таке суворе про життя, як Буковскi. Ось повз нього йде дiвчина в блакитних шортах i жовтiй футболцi, рокiв двадцяти трьох, але виглядає значно молодшою, поспiшає до Макдональдсу, що їй до того Макдональдсу - такiй радше пасує 'Шоколадниця' з безкоштовним вай-фаєм, а що значить 'такiй', вiн же не сноб, i безкоштовний вай-фай йому зараз не завадив би, в Iнтернетi принаймнi є словник традицiйних рим, хоча навiщо йому рими, лише бiлий вiрш. Дiвчина зникає за скляними дверима, вона встигла, цього разу встигла, але що буде наступного, невiдомо, кожного ранку однакова напруга всiх м'язiв i куйовдження нервiв, сусiдка, яка двi години фарбує свiй перманент або обговорює по телефону шоу 'Холостяк' з якимось терплячим або аналогiчно одержимим спiвбесiдником, якому це нiколи не набридне. А можливо - говорить у пусту слухавку i нiхто її не чує, так набагато комфортнiше, нiхто не псуватиме настрiй зайвими уточнюючими запитаннями, непрозорими натяками про пiдгорiлi млинцi та недосмаженi бiфштекси, политi йогуртом з бiфiдобактерiями. Їй просто страшно - вiд самотностi не сховатись пiд перманентом, як би вiн не слугував символом владної стабiльностi зi своєю флагелантською спокутою шпильок. Нiкуди подiтися вiд мрiй про цю казку, де дванадцять красунь i один принц на бiлому Бугаттi, тому що зараз це марка ? 1 у свiтi - достатньо перевiрити на Яндексi - має обрати одну, хоча мiж ними немає нiякої суттєвої рiзницi, отже, це алхiмiя, стосунки - це алхiмiя, в яку немає чого лiзти зi своєю операторською камерою i великими планами. Тут сусiдка схлипує i йде варити вiвсянку, в яку потiм зiтре два яблука, тому що ще не навчилась харчуватись праною, а це було б дуже вигiдно за нинiшнiх обставин економiчної кризи. Радiоведучi розповiдають про затори в передмiстях, холостяк втомлено робить зацiкавлений вигляд пiд час розмови з претенденткою на його руку i серце, на вiнампi спiває Iрина Алегрова - сусiдка з дитинства ненавидить тишу, тишi занадто багато, скiльки б не оточувало її рiзноманiтного галасу, вона мрiє поїхати на море i познайомитись там з якимось чоловiком, вони сидiтимуть разом на березi моря, а повз них пропливатимуть тварини з Тбiлiського зоопарку, якi повернулись в звичне середовище свого буття. Потiм цей чоловiк повернеться додому, i сусiдка теж повернеться додому, слухатиме Алегрову i схлипуватиме вiд незрозумiлого жалю, тому що самотнiсть надто перенаселена i їй там бiльше немає мiсця. Мрiя її життя надсилатиме їй електроннi повiдомлення в якому-небудь месенеджерi, яким вони таємно домовились користуватись лише вдвох - нехай це буде щось iнтимне та незрозумiле для iнших, закодованi повiдомлення про погоду i чайок, яких нещодавно бачили на вулицях мiста, це якiсь 'Птахи' Хiчкока, як це, ти не бачив цей фiльм, обов'язково подивись, ранiше його часто демонструвало телебачення, i я натисну кнопку вмикання вiдеоплеєру водночас з тобою. Потiм вiн почне поступово зникати з її свiдомостi, перетвориться на тло пастельних кольорiв, бархатний сезон, зморшки в кутиках очей стають все помiтнiшими, прана i серiали. Еллi ставиться до серiалiв скептично, штамповане драконiвсько-дикенсiвське Середньовiччя та суворi буднi офiсних працiвникiв, звичайно, трохи розважали її та давали змогу радiти з того приводу, що вона живе тут i зараз i не працює в офiсi. Саги про кохання Петра i Февронiї навiювали смуток, але сусiдка полюбляла саме такi продукти кiновиробництва, бiдна сирiтка приїхала у величезний ворожий мегаполiс до своєї хрещеної або тiтоньки, одним словом, до доброї феї, переборює рiзнi негаразди в пошуках свого мiсця пiд сонцем, знайомиться з рiзними селебрiтiз i актуальними митцями, йде кривою дорiжкою - стає фотомоделлю або офiс-менеджером, ризикує втратити кохання головного героя свого життя через наклепи недоброзичливцiв, розчаровується в грi Angry Birds та кокаїнi та врештi-решт з'єднується зi своїм коханим, те, що вiн насправдi транспортує кокаїн в ящиках вiд бананiв, звичайно, залишається за титрами розповiдi. З вiкон викидають старi меблi, наче тут новорiчна Iталiя, насправдi мешканцiв будинку дратує необхiднiсть спускати їх лiфтом i тягнути до смiттєвого баку. Через цей гуркiт Еллi прокидається i бiжить пити розчинну каву з пакетика, так її обов'язково скоро виженуть з цього дуже цiнного мiсця роботи, так вона обов'язково залишиться без грошей i не зможе винаймати цю кiмнату на Троєщинi, i нарештi залишиться на вулицi зi своїми книжками, яких набрала у рiзних буккросингах через свою невичерпну та незламну довiру до друкованого слова, i тепер їх треба буде скласти просто неба на подвiр'ї дачi-халабуди когось iз далеких напiвзнайомих та пiдпалити, а в Макдональдс люди будуть ходити завжди, що б там не було з цими мрiями про переобладнання людства i дефолтами, хiба можливо вiдмовитись вiд глютамату натрiю, який сповнює жагою до життя. Фiлософiя сахарози, мокрi простирадла на вервичках. Соромно пропонувати людинi те, що їй непотрiбно, навiть пiдштовхувати її зробити вибiр, на який вона нiколи не наважилась би самотужки, тому що людину в обставинах вибору очiкує доля того самого вiслюка, якого спiткала зустрiч з фiлософом Буриданом, бiг-бургер або бiг-тейстi, кола чи макшейк, i ти вже стiкаєш слиною бiля вiльної каси, падаєш на ретельно вимиту пiдлогу пiд ноги ретельно всмiхнених працiвниць сфери обслуговування, якi радо б забили тебе ногами в бахiлах, але це вже надто неполiткоректно навiть для майбутнього. Арсенiй заходить у Макдональдс, замовляє чiзбургер i картоплю фрi, напроти нього сидять якiсь чоловiк та жiнка, обличчя знайомi з хрестоматiй для читання в середнiй школi, їм ще домальовували рiзнi там вуса, кудлатi брови та пересiчно непристойнi написи замiсть рокiв життя. 'Знову немає чим платити за оренду будинку, Листовничий обiцяв почекати до кiнця наступного мiсяця, але не бiльше, я казала тобi, що треба їхати звiдси якомога скорiше, тут нiколи нiчого не буде - самi лишень птiфури та капелюшки цих панянок, на яких нiхто не звертає уваги, скiльки б вони не намагалися покращити свiй зовнiшнiй вигляд за рахунок пудри та бiлил, вся ця штукатурка, облуплена штукатурка i цей запах в пiд'їздах, iнтелiгенти кажуть, що це запах котiв, але ми ж знаємо, що це насправдi, нi, це не Європа i нiколи ця країна не буде нею, ми намагалися викрасти Європу, привезти в ящику з-пiд бананiв у вантажному вiдсiку, вона там майже задихнулася вiд викидiв-випаровувань страху-жалю та мало не захлинулася слиною вiд бажання втекти, та куди їй було тiкати звiдси, просто падати вниз. Сперечалися, сидiли на рiзнокольорових пуфах, наприклад, червоних або зелених, вирiшили, що нiкуди не пiдуть звiдси, було холодно, зимно, зiгрiвалися чаєм та димом, надто багато диму, присмак гiркоти - Арсенiй схопив клаптик паперу, який колись вирвав з блокноту i забув у кишенi - йому кортiло малювати, але вiн не уявляв, що саме, уявити героя та героїню, якi нiколи не зустрiнуться в цьому диму, всi цi амулети вiд наглої смертi, волонтерськi палатки, маскувальнi сiтки, все це 'я завжди буду проти', яке закiнчується поглинанням безоднею, яка бiльше не вдивляється в тебе. Еллi друкує зi швидкiстю сто двадцять символiв за хвилину, вмiє структурувати та якiсно аналiзувати iнформацiю, читала Даниїла Андреєва i Сковороду, з мрiє про реалiзацiю тези спорiдненої працi, примушувати людей купувати те, що їм непотрiбно, за кошти, яких у них немає, вiрити в те, що не тiшить почуття жодних вiруючих, Арсенiй бачить її - дiвчину з блакитними очима, рекламну брюнетку, тому що бiлявки вже не в трендi, але невiдомо, чи є в цьому найкращому зi свiтiв брюнетки з блакитними очима. Малює сангiною на клаптику паперу, зовсiм не кривi на бiлому тлi, а принадливi обриси безпiдставного iснування, брюнетка простягає йому чiзбургер i колу, i всмiхається, наче дивиться крiзь нього, i нiяк не може роздивитися, що там на протилежнiй стiнi, нi, в цьому закладi не буває тарганiв чи якихось iнших комах, як вiдомо, вони зникли через засилля пластику, марнi зусилля та перестороги прибiчникiв здорового та вщент нецiкавого життя на лонi природи, асфальтових джунглiв губної помади та блиску для покусаних з нервiв вуст, таргани та iншi комахи зникли, цi комахи-солдати, якi п'ють мiлк-шейк розчавленої тлi, ховаються пiд люстерками та трубами центрального опалення, ховаються в свої маленькi нiрки, отруєнi новiтнiм iнсектицидом. 'Ми бiльше не вмiємо читати, - каже Еллi. - Бiльше не вмiємо розмовляти з оточуючими, iмiтувати зацiкавленiсть, пам'ятати, коли у нього день народження i якi слова йому подобається чути в цей день, якi побажання, що нiколи не здiйсняться, отримувати, щиро дякувати, не знаючи, куди подiти очi, тому що минуле нiколи не перетворюється на колишнє, скiльки б ти не намагався вилучити Кафку зi свого буття, сусiдка гуркає в дверi, таким чином повiдомляючи, що вже сьома година ранку i немає чого скнiти на фейсбуцi до третьої години ночi, а потiм не чути алармiстський дзвiнок будильника. 'Ми розчуленi красою цього свiту, цих паперових ялинкових iграшок, цiєю скляною кукурудзою - царицею полiв, цiкавий термiн 'цариця' для соцiалiстичного можновладця, який об'їжджає свої польовi угiддя, дресированi ведмедi виходять на свiтло, тому що бачать свого господаря i нiяк не очiкують на таку зраду, сонце, але накрапає курячий дощ, слiпий дощ, через який можна знову не влучити, ведмедi повертаються в темряву печер, на стiнах яких намальованi зубри, чи хто там жив поряд у тi потойбiчнi часи, та людоїдськi обличчя тих, хто з якоюсь невiдомою метою на них полює. Ми бiльше не любимо цi паперовi iграшки, лише бiль, лише спогади про цi грубi нитки, на яких вони ледве тримались, колиска-гойдалка, колиска для кiшки, котик Баюн, який бiльше не може розповiсти жодну казку. Нова плитка, залита шоколадним напоєм, який замерз i перетворився на плинну коросту. Арсенiй продовжує малювати, брюнетка з блакитними очима - нехай вона виглядає саме так, тому що йому подобаються несумiснi речi, недоречнi симулякри - простягає йому чiзбургер i колу, i чек про оплату, Арсенiй навiть не розумiє, звiдки взялися цi грошi, якi вiн навмання намацав у кишенi, останню картину вiн продав через посередника мiсяць тому, на квартиру-студiю так нiколи не назбираєш, хоча зi своєю працездатнiстю Арсенiй зовсiм не потребує квартиру-студiю - лише фарби, пензлi та вся iнша машинерiя, яку пересiчнi глядачi очiкують побачити в майстернi митця, отже так не назбираєш навiть на чiзбургер i колу, брюнетка з блакитними очима посмiхається так щиро, що вiн майже вiрить - вона посмiхається саме йому, а не думкам про суботнiй вечiр з мелодрамою i морозивом або про лiтнiй пiкнiк Слави Фролової. Арсенiй хоче завмерти на мiсцi, стати невидимкою, тому що ця мить прекрасна, вiн боїться, що пiсля того, як вона справдi побачить його, кутики її вуст опустяться пiд дiєю сил гравiтацiї, очi втратять блиск, погляд стане похмурим. Вона вiдвернеться до нього до iншого покупця, точнiше, звернеться до нього: 'Будь ласка, не затримуйте чергу', дуже чемно, але без жодної зацiкавленостi. I йому доведеться повернутися так само узвозом додому i малювати свою рекламну Королеву Перснiв, дуже низькi податки та акцизний збiр. Арсенiй поринає в сучасне мистецтво.
Еллi дуже хвилюється, вона прочитала дуже багато книжок про те, як представити себе в найкращому свiтлi на спiвбесiдi, та дуже багато книжок про ефективнi стартапи, якi, як вiдомо, виживають два з мiльйону, чи скiльки там, отже ми вже перемогли, що б там не було далi. На спiвбесiдах задають рiзнi дивнi питання на кшталт того, як розрахувати корiнь квадратний семизначного числа за допомогою кольорових олiвцiв та клею 'Момент', це запитання на креативнiсть, у Еллi немає жодної креативностi - вивчення дiалектiв Верхньої Франконiї не потребувало креативностi, а на касi в Макдональдсi її не було де розвивати, Еллi дуже легко шарiється i не може дивитись спiвбесiдникам в очi, психологи радять, що дивитись треба на лоба, тодi нiхто не буде шарiтися i не втратить здоровий глузд - нi вiн, нi ви, перед спiвбесiдою було б добре випити келих бiлого вина, але сил не вистачає навiть на це, якась корпулентна жiнка в старому светрi питає у неї: 'Як ви бачите себе в нашiй компанiї i що корисного ви могли б зробити для неї?', Еллi розумiє, що зовсiм не уявляє себе в оточеннi цього хрому i металу, пластику i пластику, i ще раз по колу, i через двадцять рокiв те саме, навiть якщо компанiя змiнить назву на бiльш лаконiчну або бiльш ефективну за правилами НЛП, i що корисного вона може дати цiй компанiї, вона просто може складати слова у речення, iнодi з цього виходять якiсь речення, сповненi невiдомого сенсу, дитинство сенсея, у якого нiколи не буде учнiв, тлумачнi словники, якi нiколи не вiдкриють на потрiбнiй сторiнцi. 'Нiколи нi про що не просiть, тому що вам все одно вiдмовлять, - каже корпулентна жiнка, ще бiльше розтягуючи свого старого светра, мабуть, це щось нервове, їй треба завести вдома азалiю та поливати її теплою пiдсоленою водою, яка мала б вбити все живе навкруги, або грошове дерево, листячка якого весь час опадають у вологий грунт. - Ми беремо вас на роботу. Рекламна кампанiя 'Грааль', рекламуємо переваги вiдпочинку в своїй країнi. Чому така дивна назва? Це примха замовника, оскiльки вiн платить, кампанiя може називатися, як йому заманеться'. Вiдьомськi шабашi на однiй з семи Лисих гiр, нiхто нiколи не знає напевне, на якiй саме, поруч туристи запускають китайськi лiхтарики, деякi з них гаснуть, не долетiвши до неба, деякi линуть кудись в далечiнь i падають на кiоски з шаурмою, Еллi не любить шаурму, це некорисна їжа, сусiдка нагадує їй про це мало не щоранку, поки варить свою вiвсянку i миє яблука, i її фарбований перманент виблискує на вранiшньому сонцi. Жiноче тiло сповнене кислот, кислотне середовище, кислий плiд, червивий пуп'янок, вода з-пiд крану, що ми п'ємо i що ми їмо, ну подумайте самi, ось ти подумай, так, генномодифiкована картопля, зовсiм не про це мрiяли автори журналу 'Рацiоналiзатор', а ось до чого дiйшло, Еллi бiльше не може слухати про воду, їй дуже хочеться скуштувати шаурму, ранiше власники кiоскiв з принадними ароматами були все-таки їхнiми конкурентами, тепер вона бiльше не зв'язана правилами корпоративної етики, тому що працює в найбiльшiй рекламнiй агенцiї мiста, в яке колись приїхала поступати в унiверситет з одним рюкзаком-торбинкою, половину мiсця в якому займав плюшевий цуцик. 'Це мiй талiсман, - пояснювала Еллi всiм охочим i не охочим слухати її пояснення. Її вiдправили на якесь поле збирати генномодифiковану картоплю, скiльки тих картопляних полiв вона бачила у вiкно автобусу, жила в гуртожитку, сусiдки пили кагор i курили цигарки невiдомого походження, тому що на справжнi магазиннi цигарки грошей нi у кого не було. 'Тепер можна вiдсвяткувати, - думає Еллi. - Шаурма i ламбруско, завжди мрiяла про це'.
Арсенiй народився i прожив бiльшу частину життя в Одесi, любив вiршi Ахматової i не любив ходити в Аркадiю, хоча всi його друзi обожнювали їсти морозиво саме там. Вiдвiдував художню школу, де вчився малювати акварелi. 'Малювати акварелi найважче, тому що нiчого вже не замалюєш поверх, якщо щось не так', - пояснював йому викладач. Викладач вважав його iдiотом, тому що вiн не вмiв малювати цих пiвденних дiвчат-квiточок, якими так марив осiннiми вечорами, читаючи вiршi Ахматової. Вони ходили берегом моря зi своїми маленькими цуциками, якi носили дивнi iмена, Лорелея або Лiлiт, мрiяв запросити їх на виступ Веселого Ганса, який повернувся на батькiвщину пiсля двадцяти п'яти рокiв поневiрянь свiтами i не мiг впiзнати нiкого з оточуючих. На вулицях лунали пострiли, в кав'ярнях весь час зникало свiтло, одного разу поряд був вибух - вилiтали шибки, на брукiвцi самотнi маленькi собачки в стильних комбiнезончиках згадували про свої первиннi iнстинкти за вiдсутностi хазяїв, якi побiгли лiчити кiлькiсть поранених та розбитих келихiв на один квадратний метр, маленькi неполiткоректнi собачки на блискучiй брукiвцi. 'Я думав, що ти iдiот, а ти все-таки навчився малювати, яка приємна новина, - сказав Арсенiю викладач, його дружина носила масивнi антикварнi перснi, один великий топаз на вказiвному пальцi, заходила в кiмнату, в якiй вони малювали костистого, мов карась, i жовтого вiд палiння двох пачок в день натурника - в шiстдесятi нiхто ще не повiдомляв, що палiння вбиває, дим висiв коромислом усюди, не малювали на пачках цi легенi в католицькiй манерi - криваве серце, бiльше не можливо нiкого любити, манила його до себе цим вказiвним пальцем з блакитним топазом, хлопчикам подобаються дорослi жiнки, хiба нi, але дружина викладача була дещо дивною, вона запрошувала його в квартиру над кав'ярнею, вiдкривала який-небудь колись дефiцитний альбом з мистецтва - Босха або Веронезе, або навiть Ботiчеллi, i вони десь з годину мовчки дивились репродукцiї, намагаючись синхронно перегортати сторiнки. Одного разу Арсенiй спiзнився на заняття, весна, мониста на Привозi, луска i нутрощi, прозоре морське повiтря, вiн вирiшив спiзнитися. Вибух був надто великої сили - казали про два кiлограми тротилу, але нiхто точно не знав, скiльки це i скiльки має бути, щоб вiд цегляного будинку дев'ятнадцятого столiття вiдвалилася стiна, вiдкриваючи iнтелiгентськiй побут старожилiв будиночку Барбi - комод, фермуар, жодного телевiзора, тому що дивитися телевiзор зараз не може жодна порядна людина, дружина викладача була спецiалiстом з германiстики, не любила вставати з оттаманки, навiть коли приходили гостi - їх приймав викладач, вiн же рiзав олiв'є, заправляв його винаходом кулiнару з осадженого мiста Майон i розливав вино, не те, яке пасує до цього салату, а яке принесли гостi, отже всi були задоволенi. Арсенiй знайшов вказiвний палець з топазом на протилежному боцi вулицi, там, де колись не могла гуляти порядна жiнка, якщо не хотiла отримати непристойну пропозицiю, її вже кудись вiдвезла швидка допомога, бiльше не потрiбна швидка допомога, а топаз у роздраї просто нiхто не помiтив, луска i нутрощi, виблискує на весняному сонцi, мов чиста сльоза. Пiсля цього Арсенiй викинув всi свої акварелi та вiдмовився вiд зображення на своїх полотнах людей, зображення висмоктують душу, про це знали ще iндiанцi-шаєни, або адепти середньовiчного iсламу, чи ще там хто, лише абстракцiї - чорнi квадрати, бiлi трикутники, зашити собi рота грубою ниткою i бiльше не говорити, тому що нiхто не почує. Несподiвано Арсенiй став культовим у вузьких колах художником-авангардистом, його персональнi виставки проводились у затемнених закутках сирих пiдвалiв, рами поступово вкривала плiснява, i поцiновувачi мистецтва новiтнiх часiв були готовi платити бiльше за цей артефакт. Сучаснi поети читали на вiдкриттях виставок свої вiршi пiд акомпанемент варгану, потiм напивалися i спали покотом на пiдлозi. Один лiтератор розповiв Арсенiю про свiй роман, який написав у 95 роцi, концептуалiзм в дусi Сорокiна: 'Там головний герой - вiрний ленiнець, побудував вежу, а героїня, як її звали, як Мурку, так, Маруся Клiмова - збила його зi шляху iстинного, i вiн потрапив у катiвню, i там всi цi протоколи допитiв, просто не уявляю, як я мiг це все написати, це був просто не я. Хоча роман хороший'.
Еллi народилася в Нiжинi, жила неподалiк вiд пам'ятника огiрку та вiд лiцею, в якому навчався Гоголь. Всi її шкiльнi роки були просякнутi пiдтриманням поваги до Гоголя, вивчення його мемуарiв, отримав грант вiд царя i жив в Iталiї, ну то й що, у нас теж досить тепло, а таких огiркiв iталiйцi точно не куштували, закатанi у банки, з кропом i часником, величезнi трилiтровi банки з розсолом, де ще вiзьмеш такi, її сусiдка вирiшила стати письменницею, хоча не вiдрiзнялась особливою грамотнiстю, її редакторка сказала, що це особливий стиль, дуже чесний, як у Буковскi, її сусiдка вважала себе фiлософом, а тут ще i Буковскi, дуже гарна дiвчина - чорнi коси, чорнi брови, i все iнше на мiсцi, попала на телебачення, так, у шоу 'Холостяк', щось там не подiлили з потенцiйною свекрухою, отже надовго вона там не затрималась, але ж майбутнiй Буковскi, хтось зняв їй квартиру на Печерську i повiз на екскурсiю в Пiтер, вона мрiє жити на Манхетеннi, потiм виявляється, що у нас не цiнують чесну лiтературу з фiлософським пiдтекстом, редакторка вiдпрацювала свiй гонорар, вiн каже: 'Я думав, що з тебе буде письменниця', вона не бiльше не може знiмати квартиру на Печерську та повертається додому з гардеробом i ноутбуком, в мiстi немає нормального салону, в якому тобi вищипають брови комiльфо, її з неповагою оглядають з голови до нiг або навпаки i з презирством кажуть: 'Це коштуватиме 200 гривень', вона погоджується, тому що привчила себе стежити за своїм зовнiшнiм виглядом, а зарплата у неї 1000 гривень. Зрештою їй теж щастить - вона знайомиться з нiмцем на сайтi знайомств i виїжджає в маленьке нiмецьке мiстечко, якого немає на жоднiй картi, але його чомусь знає навiгатор. Мiстечко виявляється гiрськолижним курортом, iнодi вона здалеку бачить тiнь якої-небудь Демi Мур, намагається писати новий роман, тепер про своє життя, читає Гоголя i почувається щасливою. Iнша сусiдка Еллi теж мрiяла стати письменницею, а не маркетологом (чому це якась iдея-фiкс у всiх, хто не може знайти своє мiсце у життi). Ходила на лiтературнi вечори, як на роботу, багато пила i зустрiчалася з ким попало, мрiяла, щоб хтось з них купив новi босонiжки, працювала в книжковому магазинi, тому що так ближче до книжок (у цьому Еллi їй заздрила), брала кредити, щоб знiмати кiмнату, потiм все одно повернулася додому пiсля приступу панiки, про який не любила нiкому розповiдати, зненацька для знайомих вийшла замiж, чоловiк нiкуди її не вiдпускав, змушував готувати i ходив на бiзнес-тренiнги, на яких йому весь час обiцяли, що вiн стане мiльйонером протягом наступного року. Мiльйони не з'являлись, вона розвелась з чоловiком, писала Еллi: 'Приїжджай, пiдемо до лiсу i на єврейське кладовище, там класно. Звичайно, якщо я знову не вийду замiж в якесь iнше мiсто' (але Еллi не хотiла повертатись туди, звiдки їй так вдало вдалося втекти), потiм влаштувалася на краєзнавчий сайт, на якому писала про проблеми жiночої психологiї та про єврейське кладовище, i пiшла в медичне училище, сховавши на антресолi свiй диплом про вищу освiту маркетолога. В медичному училищi вона дивилась, як скальпель врiзається в пергаментну шкiру мерцiв, вночi читала Гоголя i почувалася щасливою.
Еллi завжди мрiяла бути ближче до книжок. Книжок у свiтi було якось забагато, i весь час з'являлись новi. 'Якщо ви працюватимете над собою, можливо, колись з вас вийдуть якiсь спецiалiсти з дiалектiв Верхньої Франконiї, поки що у вас невiрна вимова', - казала їм викладачка. Ще вона полюбляла розповiдати про те, як ходила на болото i як її там кусали комарi та iншi комахи, а ще у неї тепер через це хронiчна нежить. Мабуть, це були найяскравiшi спогади в її життi. Еллi пiд час цих розповiдей думала про те, що це давно мертва мова i хто там знає, як вiрно вимовляти цей дифтонг. I все одно нiхто її не перевiрить i не спiймає на гарячому. Але перфекцiонiзм був понад усе. Вона ще не бачила директора агенцiї, в яку її чомусь звичайно помилково взяли на роботу, але уявляла його реiнкарнацiєю викладачки-болотоманки. Якi-небудь нескiнченнi розповiдi про дружину, двох дiтей - хлопчика та дiвчинку - блондина i брюнетку, великого собаку-сенбернара (хоча нi, великi собаки зараз не в трендi, про маленького пухнастого шпiца, схожого про ведмедика, про якого перехожi питають: 'Це хлопчик чи дiвчинка?', а ти їм вiдповiдаєш: 'Це вже дiдусь'), про коханку з величезним манiкюром зi стразами, якiй треба весь час дарувати машини для миття посуду, тому що вона кудись не туди заливає вiдповiдну рiдину, а це теж стаття родинного бюджету, про свою дачу, а ви знаєте, що за часiв Радянського Союзу не можна було будувати дачi вище трьох поверхiв, так, нам тодi заборонили, правда-правда, добудували ось вiдносно нещодавно, а насправдi у первинному виглядi це була така автентична хата шевченкiвського штибу, по вiкна в землi i продовжувала туди провалюватись, так, чорна курка i пiдземнi мешканцi, дiти пiдземелля, Баба Яга - кiстяна нога, тому що на пiвночi своїх мертвих ховали в дерев'яних будинках i вони так дивились на тебе своїми оманливими очима. Еллi могла слухати цi розповiдi годинами, щоб нiчого не робити, але їй треба було розробляти концепцiю Граалю, про Грааль читачам все вiдомо з 'Коду да Вiнчi' i немає жодного сенсу переказувати цю iсторiю, але як прив'язати Грааль до реклами туристичного вiдпочинку в межах країни? Це було серйозне обмеження, як казали спiвробiтники Еллi, це був грейт челендж, понад усе на свiтi спiвробiтники Еллi цiнували швидкий Iнтернет, тому що завдяки йому вони мали змогу дивитись улюбленi мультики, Еллi нiчого не розумiла в цих смiшариках i культовому серiалi 'Маша та ведмiдь', цю Машу тнули на всi реклами свiту - вiд реклами житлового комплексу до реклами кефiру, iнодi Еллi спадало на думку, що Маша - i є Грааль, але вона швидко про це забувала. Ведмiдь був неговiркий, саме таким i пасує бути чоловiку, неговiрким та незалежним вiд обставин, на нього завжди можна покластися, що б не сталося, там є ще якiсь звiрi, але Еллi їх не пам'ятає, хiба вона юний натуралiст, щоб пам'ятати все. Коректорка любить групу 'Рамштайн', а ще пiсню 'Меньше всего мне нужны твои камбеки', її просять користуватися навушниками, тому що в офiсi це зрештою доречно, вона спiває мантру 'Ом мани падме хум' i не звертає на них уваги, за це коректорку ненавидить все живе, одного разу вона йшла на роботу i побачили бiля входу в офiсний центр шефа, точнiше - його ноги в брюках вiд костюму Ermenegildo Zenia, який вона сама допомогала Ксенiї вибирати в католозi, почесний каталогiзатор офiсу, коректори вiдомi своєю повагою до деталей. Вона бiжить в офiс, забуває про лiфт, важко пiднiмається сходами - стiльки безсонних ночей на сайтi 'Грамота.ру' даються взнаки, хоче крикнути на весь голос, але нiмiє, слова бовкають десь в горлi i не можуть вийти назовнi, вона силкується сфокусувати погляд - шеф стоїть просто перед нею з паперовим стаканчиком, в якому гаряча кава, вона питально дивиться на нього: 'А що там?', просто iнша людина в такому самому костюмi, хiба мало однакових костюмiв у свiтi, це ж не штучне виробництво, не iндивiдуальний пошив. А хто був там, i в кого вони цiлились насправдi, i чи був хлопчик, астральний двiйник в аналогiчному вбраннi, побачити свого астрального двiйника - погана прикмета, це точно до чиєїсь загибелi. Коректорка забуває про 'Рамштайн' i одного разу, попередньо нафарбувавшись помадою-пробником, пiдходить до шефа i каже: 'Я знаю, що вам подобаюсь - отже, я згодна пiти з вами в кiно'. Шеф дивиться на неї з невимовним подивом, нi, вiн просто не звертає на неї уваги, тому що думає, що вона каже це комусь iншому, просто у неї за вухом гарнiтура вiд мобiльного телефону, а вiн просто опинився поряд в невдалий момент особливої iнтимностi цiєї коректорки з якимось невiдомим знайомим, i якi вона там дивиться фiльми, лише для сiмейного перегляду. Еллi шкодує, що не стала коректоркою - така спокiйна професiя для посидючих.
Шеф викликає Еллi до свого кабiнету i каже їй: 'Ви їдете до Сибiру'. Ось так раптом, Еллi не пам'ятає, чи є в неї необхiднi зимовi речi, тиждень їхати в невiдомому напрямку повз тайгу i поодинокi будинки, подружня пара, яка повертається з Iталiї в Свердловськ, жiнка каже чоловiку: 'I чому в нас скрiзь такi розвалюхи?', це риторичне запитання, потiм їхати в зворотному напрямку - люди iз золотими зубами, дме в шию та в спину, провiдницi iнодi пропонують гарячi пельменi та весь час пропонують гаряче пюре, але окрiп ти маєш наливати сама. Нiхто не дотримується правил нервування столу, виходити на кожнiй великiй станцiї та боятися не встигнути за поїздом, а що, можливо Грааль знаходиться саме там, 'Знайшов Грааль - i нiчого не жаль', точнiше 'Знайти б Грааль - нiчого не жаль', двi сторони однiєї медалi, цiкаво, як вiн виглядає - як всi цi фарфорово-фаянсовi пастушки обох невизначених статей, якi декламують одне одному Вольтера: 'Я не згоден з вашими поглядами, але вiддам своє життя за те, щоб ви мали змогу їх висловлювати', це за умови наявностi якихось поглядiв, але зараз мати погляди не корисно для шкiри, пергаментної шкiри своїх мертвих, яких ховали в цих розвалюхах обличчям в землю, вiкном на Схiд, i якийсь турист з навороченим фотоапаратом чи навiть з айпадом розгублено озирався навколо, не в змозi знайти вихiд з цього лабiринту, кiстяна шия. Еллi боїться Сибiру, це терра iнкогнiто, як колись це велике мiсто, в яке вона втекла з Нiжину, вiд огiркiв та Гоголю, який колись вчинив так само, але в протилежному напрямку, вона навiть нiколи не була в Сорочинцях з ненавистi до бренду, Еллi їде в Сибiр, бо так звелiв шеф, а це вам не вiльна каса, тут немає чого сказати у вiдповiдь, щоб це виглядало переконливо, а якщо це якась ваза, яку колись вигадав Буало, чи нi, але якось пов'язано з Буало, або Бурдало, буремнi часи революцiй, дивлячись на шефа, Еллi розумiє, що революцiя не за горами, не за Уральським хребтом, але як попередити його про це, щоб вiн зрозумiв, революцiї роблять не в чистих комiрцях i нарукавниках - тут нiчого не поробиш, в їхньому офiсi зроблять лiкарню або генштаб, гентський фарфор, розбитi черепки, i сiра рiдина колишнього мозку на брукiвцi, немає на що чекати, тому що плодами революцiї користуються, як вiдомо, негiдники, а шефа не можна було назвати нi негiдником, анi iдеалiстом, вiн знаходився десь посерединi, там, де знаходяться всi теплi, кого вiдринуть з вуст своїх. Де в цiй парадигмi знаходиться Еллi, вона не розумiла, ця мерзлячка Еллi, у якої немає муфти або теплих рукавичок, кохання не грiє збурену кров, Радищев йшов до свого острогу пiвроку за возом пiшки, чому його не могли хоч трохи пiдвезти, нiхто б все одно про це не дiзнався, а де цi хваленi iсторiї про жаль до стражденних вiд суми та тюрми, цiлих пiвроку, а тут лише тиждень i все. Кохання до себе не може тривати так довго - цi пiвроку, можна зненавидiти весь свiт i саме завдяки цiй ненавистi вижити i повернутися, а можна повернутися завдяки невичерпнiй любовi, i результат буде той самий, отже мiж ненавистю та любов'ю немає жодної рiзницi.
Арсенiй їсть канцерогенного пирiжка, просмаженого в маслi, в якому просмажили до того вже невiдомо яку кiлькiсть пирiжкiв, i розмiрковує про те, що зовсiм не знає жiнок. Зовсiм не розумiється на їхнiй психологiї, з тих самих часiв, як Агнешка поїхала до Кракова, щоб вивчати готичну архiтектуру, тому що з вiкон їнязу, в якому вона навчалася, виднiвся у повний зрiст готичний собор, в якому вiдкрили зал органної музики, iнодi афiша обiцяла Моцарта, але Вагнера - чомусь нiколи. Одного разу, поїхавши здавати книжки в унiверситетську бiблiотеку по закiнченнi навчального року, Агнешка побачила Папу Римського, спочатку перекрили дорожнiй рух, вiрники та всi причетнi i просто тi, хто проходив повз, як Агнешка, зачудовано дивилися в пустку дороги, навiть не здогадуючись, що вони сподiваються там побачити. Раптом з'явився кортеж, Папа роздавав благословення, монахинi чорних сукнях трохи нижче колiна спiвали гiмни польською мовою, вiн зайшов у костел, потiм вийшов, Агнешка не знала, що вiн там робив - мабуть, молився перед тим розп'яттям, пiд яким звучить Моцарт, поки глядачi стиха сплять за колоною. Агнешка зовсiм не розумiлася на архiтектурi, всi знання, якi вона могла отримати з цього приводу, обмежувались вiкiпедiєю, але зачудованiсть готикою штовхнула її в польське посольство разом з нiкому не вiдомими композиторами, якi хотiли вивчати композицiю за кордоном, тому що в наших консерваторiях застарiлi методи викладання, таємними адептами авторського кiнематографу, якi знiмають акторiв-аматорiв на бульварах ручною камерою, роздаючи їм попередньо папiрцi з текстом: 'Джон, як ти мiг так вчинити з Мерi? Я викликаю тебе на дуель', з-за пам'ятника Ришельє вибiгає Мерi та волає: 'Нi, не треба! Я кохаю Джона' i падає в його обiйми, а туристи i бомжi на задньому планi дивляться на це дiйство з великим зацiкавленням та знiмають його на мобiльнi телефони, якi першi викинули у смiтник, а останнi за перелiком, та не за значенням там знайшли, ну то й що, що це не остання модель та для неї вже не продають цi рiзнокольоровi чохольчики, в хазяйствi все в нагодi стане, а потiм викладають цi екзерсиси на ютуб i стають знаменно знаменитими, i ось вже всi завсiдники бульварiв мрiють знятися у них в епiзодичнiй ролi, тому що маленьких ролей не буває - є невеликi актори, як казав батько авiацiї Станiславський. Агнешка думає про станiславський феномен i про те, що хтось має поручитись за її платоспроможнiсть, тому що iнакше її до Кракова не пустять - скiльки їх, бажаючих вивчати архiтектуру чужим коштом, або написати роман, який нiхто не захоче читати, а iнших письменникiв у нас для вас немає, Агнешка теж могла б написати роман про своє життя, але архiтектура музика сфер лiтери, дуже багато лiтер, вона мрiє виїхати до Європи лiтерним поїздом, зловiсно кажуть їй: 'Ти будеш чистити там унiтази', але вона посмiхається - люди думають лише про нице, ось їхнiй рiвень сприйняття. Раптом Арсенiй отримує у спадок трикiмнатну квартиру на Прорiзнiй вiд якогось двоюрiдного дiдуся, якого вiн нiколи не бачив, але як стала в нагодi ця родинна спорiдненiсть, продає її, купує однокiмнатну на Подолi, де мають жити всi художники незалежно вiд статусу та рiвня професiоналiзму, бо це мiсце намолене, решту кладе на банкiвський рахунок Агнешки, тепер вона несподiвано багатий Буратiно i може вiльно подорожувати свiтом, хто б мiг про це навiть мрiяти. Арсенiй нiколи не бував за кордоном, йому подобалась його однокiмнатна квартира, з вiкна якого можна було дивитись в подвiр'я-колодязь, зрештою, було б краще, якби в подвiрї росли липи або яка-небудь груша-дичка, з якої бабусi полюбляють варити кислий джем, що продається в супермаркетi пiд брендом 'Джем вiд бабусi', але нi - то й нi, зрештою, Узвiз - це майже Монмартр, прокинувся я зранку, годинi о п'ятiй, i одразу зрозумiв, що ти пiшла вiд мене, прокинувся я зранку годинi о восьмiй, i зрозумiв, що ти пiшла вiд мене, ну то й що, що ти пiшла вiд мене - все одно знову нап'юся шуба-дуба-блюз, як вiн буде спiлкуватися з нею, цiкаво, ось у Штатах якiсь молодята влаштували весiлля по скайпу, тому що напередоднi весiлля в реалi наречений потрапив у лiкарню i лiкарi його на власне весiлля не вiдпустили, тому ось так, а як у них там вiдбувалась шлюбна нiч, про це iсторiя мовчить. Агнешка обiцяла йому писати щодня, а потiм купити вiдеокамеру, так що вони наче i не розлучались нiколи, хiба це розлука кiлька рокiв, але з часом почала писати раз на тиждень, потiм раз на мiсяць, а потiм зовсiм зникла, а нiхто зi спiльних знайомих не мiг з певнiстю сказати, куди вона подiлась - однi запевняли, що вона поїхала волонтером в африканську країну, змученi голодом та нестачею води мешканцi якої почали гинути вiд невiдомої хвороби, знову це нашестя саранчi, iншi вiрили, що вона що вона стала свiтською журналiсткою i збирає в Куршевелi iнсайдерську iнформацiю про те, як олiгархи поливають офiцiанток шампанським 'Кристал' в Куршавелi, просто так туди не пускають аби кого, Агнешка завжди була добре вихованою дiвчинкою, читала в дитинствi книжку 'Плiх i Плюх' Буша в перекладi Хармса i вчила багато вiршiв на пам'ять, бо вивчення вiршiв розвиває ту саму пам'ять, яка потiм все одно сходить нанiвець, я б давно позбувся їх, потiм тебе витаскують, а ти вже нiчого не пам'ятаєш, сiра потопельниця, нашi сiтi принесли повiдомлення про дiвчину, яку витягли з рiки, яка там протiкає рiка в тiй мiсцевостi, нiчого не пам'ятає, навiть як її звуть та звiдки приїхала, можливо, вона була секретним агентом розвiдки на кшталт Мосаду, отримувати секретну iнформацiю в цiй Богом забутiй мiсцинi - хто зважиться на таке, приватним детективом - вистежувала невiрного чоловiка або компаньйона-дворушника, домушника, який мрiє одружитись з власницею родинних дiамантiв у вiцi доживання та поїхати з нею у всесвiтню подорож-круїз, як часто там вiдправляються у кращий свiт такi ось лiтнi панi, вийшла замiж за англiйського бiзнесмена, завела двох мопсiв та двох дiтей, а мрiяла подорожувати i писати романи про побачене i почуте, такi звiти для Арсенiя, який нiколи не зможе пережити цей досвiд разом з нею, а твiй досвiд, переказаний чужими словами, перестає бути твоїм, переходить на iншого, мов сверблячка або мокра напасниця, краще не дiлитись ним з iншими. Арсенiй уявляє Агнешку покоївкою в середньовiчному замку, в якому любив зупинятись Ян-Казимiр, погано опалюване примiщення, скелети в родинних шафах, тiло красунi-прабабцi замуроване в цеглу пiдземелля. Нехай вони своєю мальтозною патокою i кукурудзяним сиропом заллються. Тiльки чиста вода з бюветiв бiля психiатричної лiкарнi, вiдвар з картопляного лушпиння i сушена шкiра апельсинiв, якi товчуть в ступцi та отримують цедру, яку потiм додають у тiсто для особливого аромату. У нього такса i шагомiр, у неї кiт, якого хтось викинув на смiтник, у вас там що, прохiдний двiр? Їх обов'язково треба познайомити, вiн весь час пише про те, скiльки пройшов сьогоднi крокiв, постмодернiзм не виходить за межi лiтератури, а якщо лiтература не виходить за межi лiтератури, це як мертвонароджене дитя, має бути грунт пiд ногами, скiльки крокiв вiн сьогоднi пройшов, якщо все вичитане, менi така лiтература зовсiм не цiкава. Я хотiв влаштуватися в журнал для жiнок, менi запропонували накидати десять тем для статей, там всi цi фото чоловiкiв i пiдписи пiд фото: 'На Максi стринги такої-то торгової марки, вiн може двадцять чотири години на добу, i так на Землi виникла нова каста - каста фрiлансерiв, а всi цi жiночки пост-бальзакiвського вiку iз зачiскою сесун теж не можуть писати на таку тему, бо вiн же може двадцять чотири години на добу, вони просто накинуться на нього i розiрвуть на шматки, пошматують, мов улюблену сукню, все тут робиться з любовi до ближнього, навiть не знаю, чи ви йшов зрештою перший номер цього журналу, але фотограф там був гарний, хоч i зайвий, як вона дивилася на нього, ставив свою камеру посеред вулицi, таке собi камео, зараз ходить з палкою для селфi, думає, як прислужитися своєму господарю, щоб тiнь не впала на нього, застали в одному номерi, хоч i на двох рiзних лiжках - звичайно, корумпований владноможець, стовбичила там, як їжак, не знала, куди подiти руки. Папараццi ганялися за нею по всiх закутках старовинного замку, вона почувалася, як алхiмiк Яна Потоцького, якому не вдалося синтезувати фiлософський камiнь з вiслючої сечi, через що всi вважають його лазером, спалити на найвищому вогнищi, яке сягатиме вiкон спальнi. 'Як довго ви разом, вiн розповiдав вам про свої рахунки в швейцарських банках?', задкує раком, поки на горi не засвистить сирена, не виб'є останню шибку, тут так давно не робили євроремонт з пiдiгрiвом пiдлоги та стелею, крiзь яку видно зорi, як на свято суккот, коли сахарозаводчик Бродський замовив архiтектору свого будинку спецiальну стелю, яка розкривається, i ти спиш пiд вiдкритим небом, немов патрiарх зi своєю родиною, а гастарбайтери, яких тут нiхто не чекав i якi щоранку i щовечора мають перепливати Днiпро туди-сюди, тому що там вже iнша губернiя, в якiй їм дозволено жити, кажуть Кагановичу: 'Поговори з ним ти, тому що ти Лазар, i вiн Лазар, ви знайдете спiльну мову', Лазар, вийди геть, ще один квест в зачиненiй кiмнатi - треба грати в шахи наввипередки, заваленi вугiллям шахти, залите лимонадом подвiр'я. Коли Арсенiй переїхав у столицю, як казав Ленiн, щоб вивчити нову iноземну мову, достатньо прочитати книжку цiєю мовою, клуб 'Хендрiкс у Iллiча', випускницi неелiтних вузiв розповiдають: 'Хочу працювати пiар-менеджером, нi, у мене немає досвiду, але я швидко вчусь', дорослий дядечко говорить: 'Правильна дiвчина, з колгоспу, але ж вона наркоманка', це в сторону, а їй: 'Вам не вистачає на життя? Обов'язково зателефонуйте менi, i я щось для вас знайду', нi, у нього немає зайвих вакансiй, вiн навiть не може купити собi яхту, а ви кажете - пiар-менеджер, одного разу мене запрошували на яхту, маленьку, розмiром з якусь комiрчину, за словами її власника, але я її не бачила, звичайно, до яхти справи так i не дiйшли, але сам факт, i власник був простим журналiстом - про що це треба писати, щоб заробити собi на яхту, якщо навiть власник клубу не може собi це дозволити? Передивився там всi старi американськi кольоровi кiнохiти - Том Форд, незмiнний ковбой Уейн, пив пиво i слухав радiо 'Чiпльдук', там завжди було на годину бiльше, нiж в реалi, i вiн думав: 'Якби наше метро зачинялось потiм, або не зачинялось нiколи', загравав до дiвчат: 'А ви, мабуть, студент-фiлолог'. На щастя, я тодi був безробiтним i бiльшу частину часу проводив на вулицi, де нiяких магнiтофонiв не було, а нам тодi саме видали магнiтофон для запису рiзних тренiнгiв i думки фокус-груп, i куди не прийдеш - всюди Нiк Кейв, одна й та сама пiсня, або друга. Ти ж знаєш мою двоюрiдну сестру, у неї якiсь суїцидальнi бажання весь час i вона ненавидить свою дитину, вже сiм мiсяць, а у неї досi пiсляродова депресiя, скiльки вже можна, весь час хоче викинутись з вiкна, її не можна залишити одну нi на хвилину, тому що вона одразу зробить те, що замислила, солдати вирiзали наручники з дуба i перша мешканка Владивостоку, яка народилась у Євдокiї Горiлко, продавала на ринку капусту, я хочу завжди почуватися закоханою - тодi ти будеш жити вiчно, i нiхто нiколи не скаже тобi 'нi', далай-лама сказав їй: 'Тобi треба приймати життя таким, яке воно є', ти знаєш, скiльки у них буває iнодi рiзних фобiй, деякi думають, що можуть перестати дихати, ось у тебе теж багато фобiй, але ж ти нормальна людина, iнодi Арсенiй купував купейний бiлет, коли бiлети коштували ще набагато дешевше, та їздив на Арбат, один друг потрапив замiсть заключного бенкету поетичного фестивалю на бенкет кримiнальних структур, непитущi так люблять обговорювати алкоголiкiв, дiд Мазай ось - його про що не запитають в iнтерв'ю, вiн все зводить весь дискурс до того, що ось вiн так багато пив, а зараз зав'язав, i так ненавидить алкашiв, але вiн чогось спiвати пiсля цього перестав, слух пропав, що це за караоке на останньому концертi - каже вiн, так ось, потрапив на цей бенкет, думав, що це бенкет поетiв, їв-пив та приставав до жiнок, це комплiмент вiд бару, цього вони вже не витримали i побили, знаєш, так технiчно, на обличчi нiчого не видно, а ребра довго болять, i чому це чоловiки обов'язково мають бути стiйкими i сильними, тому що хоч хтось має бути стiйким i сильним, просто такий запасний варiант. Арсенiй прикладається до пляшки White Horse, косметика i дитячi iграшки на полi, i вони збирають їх та складають у господарчу картату сумку, цi три жiнки, яких вiн бачить в чоловiчому туалетi, купують йому подарунки, чому жiнки не можуть робити те саме, що чоловiки, гранти для програм 'Не хлiбом єдиним живi', 'Вибiр князя Володимира', 'Жiночi духовнi скрепи', соцiальна мережа 'В храмi', тепер ви зможете зробити так, щоб кожен зачитувався журналом 'Православна бесiда', ну а справдi - навiщо жiнкам право голосу, у неї там критичнi днi i проголосує невiдомо за кого, хай мовчить i покiрно дивиться у пiдлогу, будемо працювати з важкими i одинокими групами населення. Нi, займатися йогою не можна, а ось носити брендовi речi, звичайно, можна, тому що багата статусна жiнка звичайно повинна пiдтримувати свiй рiвень, в бари краще не ходити, ну на крайнiй випадок проконсультуватися з чоловiком. Знаєте, один член трьох спiлок письменникiв обурювався через те, що редактор назвав його роман рукописом i не вибачився, прийшов до нас i обiзвав Латунськими, ти не пам'ятаєш, хто це такий? Має ж у нього бути якась довiдка, чи її йому замiнюють цi три кiрочки спiлок письменникiв, чоловiк i хлопчик в жовтiй футболцi гуляють бiля стiни психлiкарнi, чоловiк щось розповiдає хлопчику, показує рукою, окреслює коло, колос, колос на глиняних ногах, цiкаво, у них же мабуть бувають днi, коли їх випускають на волю, днi митарств, i хтось з них вигулює iншого, хто кого. Чи потрiбно проплисти навколо свiту за вiсiмдесят днiв на пароплавi, чи достатньо сидiти, як вчитель Бруно Шульц в своєму Дрогобичi, нiкуди не виїздити, займатись графiкою, малювати графiки, якiсь графiчнi зображення невидимих потвор, все проходить, кинуть в одну яму з ними та проведуть шпателем, в одну яму з його катами, якi нарештi змогли дотягнутися до твого тiла, вп'ястися пазурами, якби не життя, яке завжди повертає на своє. Кузини носили прозорi тюлевi фартушки, завжди розминався з ними в класнiй кiмнатi, вони вивчали метеликiв Мадагаскару, а вiн пам'ятав лише латинськi назви. Чорнявий метелик чорна мертва голова ходить навшпиньки, розчиняє кватирку, щоб вони летiли на свiтло, розчинялись в просторiй темрявi. Кузини ворожили на картах таро - повiшений, який телiпається на однiй нозi вниз головою, це означає довгу дорогу та недовготривалi курортнi вiдносини, старша кузина вже фарбується, позiхає над Цвейгом, на пальцях залишається типографська фарба, не втiшайте мене - менi слова не потрiбнi, де, в якому краю, паперовi солдатики, обвугленi з того боку, де колись була кокарда. Купувала магнолiї, зачитувалась перелiком пiсень на платiвках - ось одна пiсня, а там друга, або просто одна пiсня, розбита на двi половини, якi нiколи не склеяться докупи, слухаєш, поки не заб'ються памороки якоюсь надлишковою iнформацiєю, недолугi тлумачнi словники. Вiн вирiшив завести кота, точнiше, кошаче подружжя персiв, у яких з'явиться потiм цiлий виводок сiрих, як бархат, персенят, годувати їх молоком - кожному окреме блюдце з пастеризованою рiдиною, жодних домiшок, всi ситi та задоволенi життям, хотiв просто стати комусь в пригодi в цьому життi, дитячi малюнки, автори яких повiдомляють, що переїхали i тому тi, хто залишився, мають годувати тих, хто залишився теж. Вони так жалiбно муркотiли - не заховаєш в картонну коробку вiд капелюшка з англiйськими шпильками, Анаїс так швидко набирала своїми пальчиками з обгризеним манiкюром, традицiйнi рiздвянi страви з печенi. 'Н' завжди западала, слова без лiтери 'н', яка зустрiчається в кожному другому словi, скiльки не перебирати слова, щоб спробувати знайти замiну, каретка дрижить, сонце блимає совиними очима на тебе в нiрцi, незаскленi, але зашторенi вiкна, вивезти всiх дiтей все одно не вдалося б, а як вiн мiг обирати, кого залишити там, слiпий випадок, метелика капустяна голова.
Еллi їде в поїздi, у навушниках радiо 'Аристократи', ефiр про економiю водних ресурсiв, в купе заходить Олександр, точнiше, вона не знає, що це Олександр, або вiн вже був тут, коли вона зайшла зi своїм вiзком, i встиг назвати своє неоригiнальне їм я, у своїй графськiй панамi з логотипом сонячної долини виноградникiв, лоза оплiтає лiтеру 'н', поряд стоїть картина, замотана у ватну ковдру або брунатний плед, Еллi кортить дiзнатися, що там, але тут з'являється чай, хтось рахує ложечки, якi зникли, але осад все одно залишився, осад, який не розбавити жодним хлором, Олександр дивиться у вiкно та рахує такт, слухайте своє радiо, не зважайте на мене, - каже вiн їй, вона зчитує це по губах, несмiшно притискає смартфон до столу, по стакани дрижать i рухаються у напрямку краю, ось так їдеш, i три днi жодної живої душi за вiкном - каже вiн їй, i навiщо тут цi дерев'янi будiвлi незрозумiлого призначення, раптом на четвертий день хтось вийде з лiсу та побiжить за поїздом, який стоїть тут двi хвилини, тому нема чого так довго зволiкати, димова завiса палiння над лiсом, диверсiя знищення зелених насаджень помiж банкоматiв i банкiвських карток, пiсля вилучення яких з'являється напис 'Неможливо встановити зв'язок з банком', тримаєшся обома руками за гiлля, особливо влiтку стiльки клiщiв - нi, це все маячня про жир та масло, просто викоцюрбуєш їх та все, що б це не означало, а що у вас там пiд ковдрою? - питає Еллi та раптом розумiє, що це запитання має якийсь двозначний змiст, але Олександр розумiє все правильно та з першого разу. 'Пелiкани', - вiдповiдає вiн. Середньовiчнi пелiкани готували своїх нащадкiв кров'ю власного серця, зараз таких не побачиш в жодному зоопарку, з цього ж кореня походить легенда про вампiричне походження дiвчат зi шкiрою кольору топленого молока з ванiллю, тому що неможливо бути на свiтi красивою такою, але таке бажання все одно iснує, просто заздрiсть до фактiв, Еллi не хоче дивитись на пелiканiв, на радiо 'Аристократи' обговорюють фудкорти та джазовий фестиваль. 'А навiщо ви їдете так далеко?' - питає вона в Олександра. 'Колись жив-був один могутнiй володар, - розповiдає Олексвандр. - Йому пiдпорядковувались всi народи всесвiту та пiднебесся, кит, слон i черепахи, мушлi та кальмари, камiння на схилах гiр та вивiтренi обмилки пляжних камiнцiв, але цей могутнiй володар мав слабкiсть до лiтератури, i на схилi рокiв вирiшив опублiкувати свої написанi в юностi вiршi, а оскiльки вiн був могутнiм володарем, йому привели у повне розпорядження найкращого перекладача з пiдстрочникiв мов братських народiв, який довго-довго сидiв над перекладами, але зрештою могутнiй володар змiнив думку про плоди своєї творчостi та передумав їх оприлюднювати, а перекладачу нiчого не заплатив. Ось така притча про труднощi перекладу. А носiї мови мiж тим кажуть, що вiршi непоганi, нормальнi досить вiршi. Ну а що, хтось пише вiршi, хтось малює акварелi - у кожного має бути якийсь талант, треба просто вiдкрити його в собi, i тодi Всесвiт повернеться до тебе цивiльною стороною'. Так каже Олександр, але Еллi вже спить, i Олександр розповiдає далi: 'Виступай там для них у нетоплених залах брудних ДК, лушпиння повсюди, чому вони так люблять це сонячне насiння, просто якась манiя, лушпиння повсюди, немає нi батарей, нi туалету в радiусi двох кiлометрiв вiд примiщення, хто захоче думати про пiснi, коли так холодно, ось'. Поети збираються в пiвнiчнiй столицi опiвночi, шукають готель економ-класу, в якому для них всiх заброньований один номер, в якому можна вмитися, поголитись i залишити речi, деякi щасливi навiть зможуть поснiдати, але для цього треба зареєструватись. В радiусi двох кiлометрiв немає жодного читача, важкi часи дама з чорною позначкою над лiвим оком дивиться на нього з карти, яку простягає банкомет, вiн давно кинув писати вiршi, влаштувався продавцем брендового одягу з Європи, тому що це хоча б вигiдна справа, дитинство минало пiд супер-обкладинкою iз зображенням рiзнобарвної або попелястої канарки, тому що вiн нiколи не бачив канарок, мрiяв стати вiдомим на весь свiт ведмежим вiдьмаком, керувати стихiями, як колись у тетрисi або ще далi вглиб iсторiї пам'ятаєте ту iграшку, в якiй вовк ловив у корзину яйця, кажуть, що пiсля того, як ти набереш тисячу балiв, або кiлька тисяч - хто знає, тому що вiн нiколи не бачив цих людей i не заздрив їм, тодi повиннi показати якийсь мультфiльм про те, як кiборг повертається на екрани через двадцять рокiв родинного забуття, зi стаканом чавунного та лимонного манго плюс апельсин, нiхто бiльше не впiзнавав його на вулицях, не просив автограф з намiром потiм продати його подорожче, не просив про групове фото на пам'ять iз застиглими обличчями та рисовою пудрою з аматорського театру, гливка маса на обличчi, нiхто бiльше його не впiзнавав. Ходив на сольфеджiо, намацував клавишi - вчителька била по пальцях лiнiйкою, тому що вони завжди були не тi, ревно ставилась до чистоти музичної вiри, 'нiхто не обирає свiй шлях - шлях сам обирає тебе', - ставив статус на своїй сторiнцi вконтактi, бiльше не лускатиме бульбашки на паперi для пакування, улюблена розвага дитинства, i що тепер. Книжки з виховання говорять, що хлопчик, який зник в своїй кiмнатi, тягнеться до заборонених таблеток або робить яку-небудь iншу шкоду, навряд чи будує Вавiлонську вежу з кубикiв, яка падає на гумових мавпочок з проколотими вухами та премудрих змiїв-намист з карбункулами очей, перетинають лiнiю фронту, град розмiром з куряче яйце, надмiрна повага до деталей. Еллi прокидається, виявляє, що Олександр вийшов покурити, силкується згадати, що було потiм. Сидить у скляно-пластиковiй вежi з кубикiв, дивиться на морозне сонце - сльози замерзають, 'Новий Грааль - пластик i сталь' - спадає їй на думку, розчуленi абоненти застарiлих месенджерiв, зiрки, якi згасли мiльйони рокiв тому, але ти досi бачиш їхнi нiкнейми в мережi. Снiговики з гнилою морквиною замiсть носу, монстри-чебурашки, чебурани з цукеркою-тягнучкою в цукрово-пухнастих пазурях, рiзний мотлох пiд стiнами. Тiло розривається на шматки кожного разу, коли спускаєшся в метро, люди тнуться до свiтла в розпуцi, поруч гребля, яку не встигли загатити, стiйкий запах ртутi на вилицях, Еллi дивиться у вiкно i бачить афiшу, якесь знайоме обличчя - рокер - гуру колишнiх поколiнь та прийдешнiх старцiв iз сенiльними совочками для пiску, така ось вiчна молодiсть у пiсочницi, але цей манiяк - муха цеце не гребував просто нiчим, розмiнювався на дрiб'язок, писав їй погрозливi листи з натяками гендерного характеру, адже жiнки не мають права обiймати такi посади, водити потяги метро i проводити переговори з топами провiдних компанiй, годуючи дiтей-грудничкiв, лежать у яслах, бавляться цигарковим папером, несила жити тут, кожного разу вiдкривати очi та сподiватися на якiсь змiни на краще, три хiпстери сiдають на травичку в парку лiтнього вечора, i через пiвгодини навколо них органiзовується фестиваль, спецiальнi котлетнi фаршi для справжнiх патрiотiв, замороженi, шоста ступiнь просмаження, вона плавиться пiд цим пластиковим сонцем, життя йде нанiвець, збирає марки iз зображеннями невiдомих птахiв i тварин, яких нiколи не побачить в реалi, хiба що в Асканiї-Новi, як ось примiтивний скот ватуссi, а що в ньому такого примiтивного - звичайнi парнокопитнi, наче для Бога немає нерiвних, вона не пам'ятає, хто з них кошерний, не розрiзняє такi речi, треба зайти в крамницю i купити дошку для прасування, i рiдину для зняття лаку, i для миття вiкон, скупити всю крамницю, як вона зазвичай любить це робити - свiт котиться у безодню, а вона так само вiдвiдує Iнтернет-крамницi, щоб подивитись i нiчого не купити, почитати описи, розрiзати пакета, щоб нутрощi полетiли на пiдлогу, внутрiшня самоповага, яка нiколи не закiнчуються та свiтить завжди. Кам'яна кiшка довжиною 800 метрiв вiд вусiв до хвоста, дiстатись якої можна на тролейбусi, поет сидить в червоному теремi та дивиться на море на площi, до Еллi прискiпується гопник, коли вона приходить на мистецьку акцiю, актуальне мистецтво - таке актуальне мистецтво. Хтось говорить - от Надiн, яка засунула в свiй природний отвiр курiпку, гопники чомусь цитують Лєтова: 'Я завжди буду проти', Еллi дивиться на них зацiкавлено, продавщиця простягає їй коцюрбатими пальцями з французьким манiкюром обвiтрений пирiжок з капустою та печенею, Еллi їсть холодними губами, поки гопники знiмають це дiйство на айфон. Прокидається завжди о шостiй ранку, довго дивиться на задимлене вiд промислових викидiв червоне небо, дiти народжуються з вiслячою губою та вовчим оком, дивляться лише в себе, хоча збираються в стаї. Еллi мрiє працювати в театрi.
Арсенiй їде в потязi п'ять годин - тут зовсiм не тi вiдстанi, щоб їхати довше, йому подобається цей iнтимний затишок, напередоднi вiн отримав телеграму незрозумiлого змiсту, добре, що у нього мультивiза на п'ять рокiв, яку вiн активiзував, перейшовши кордон в Чопi, прикордонники пригостили цигарками, зробив селфi на фонi буцегарнi. Дiти займались бутлегерством з фантиками - пам'ятає всi цi турбо та лав iз, якийсь незрозумiлий переклад з турецької, на фантику зображений Уїцлiпочтлi зi своїм почтом, серце, розрiзане навпiл, посипане кардамоном, в Арсенiя немає жодних кулiнарних здiбностей, Агнешка не любила готувати - купувала заморожену картоплю з лососем, розiгрiвала в мiкрохвильовiй печi, казала, що там канцерогени, тому набагато смачнiше, вiн теж прийняв умови цiєї гри. В телеграмi йшлося про наступне: 'Старе європейське мiсто зпт центр зпт маршрутка тчк замок', якось забагато знакiв, як для телеграми, але Арсенiй вiрив у безодню, яка приманює легковiрних пройдисвiтiв, тому купив електронного квитка i сiв на поїзд, Агнешки не було поряд вже два роки, замок виявився туристичною халупою для аппер-мiддл-класу, концентрацiя людей, якi хочуть сфотографуватися на фонi флешiв та бойниць, зашкалювала, а колись там була тюрма, поряд церква i гендель, в якому так само наливають, але тепер вже грог з медом, i дуже смачнi млинцi. У замку висять портрети колишнiх володарiв, Арсенiй думає, що вони нагадують йому продавцiв з мiсцевого ринку, досить стрьомних, якщо зустрiти їх в якому-небудь темному провулку, краще не наспiвувати собi пiд носа та сховати подалi мобiльний телефон, щастя, що у тебе немає рiнгтону, тепер в замку резиденцiя для письменникiв, зараз тут мешкає поет Ганс фон Шмульц зi своєю секретаркою, розбитною дiвчиною рокiв двадцяти п'яти, яка весь час сидить у фейсбуку та лайкає безкiнечнi коменти 'менi дуже приємно, що вам подобається мiй коментар, красно дякую вам за це'. Арсенiй їде маршруткою в житловий комплекс 'Шервуд' або 'Грiнфiлд', поруч якась тiтонька скаржиться по телефону на погану якiсть медицини - апарати вiд сколiозу, пройшли Арбатом с заклеєними скотчем гiтарами i ротами, i чого вони добилися - каже вiн, цi бiлi ходоки з далекої пiвнiчної країни, демонструють вдень, як вiсiм гарячих кавказцiв побили анестезiолога, але без сцен насилля, зухвало захищати дiточок-квiточок вiд втручання в особисте життя. Волочкова зi своїм фiрмовим шпагатом, найменшi трусики у свiтi, не просто якiсь там мiкробiкiнi, а в цьому сезонi в модi ретро, таке закрити в поперечному розрiзi. Йому сняться такi сни, на бiлiй яхтi з рiзнокольоровим прапором, вiнiловi програвачi та подушки у формi шеренги з вiвчарнi, бютiблендери та платiвки Агузарової, потiм всю нiч плавав на Борисiвських прудах, чому вони кажуть, що в майбутньому машини захоплять владу над людьми - це вiдбулося вже зараз, скаче в перевернуте вибухами пекло, у нього такi сни - прив'язує її до стiльця i радiсно повiдомляє про те, що завдяки статевому акту з нею щойно позбувся древнього демона, стiльки кiнокритикiв на прем'єрах, або новацiя в театрi, розуму не вистачає на щось - кидає мотузку iншому персонажу, до якого звернена його щойно промовлена реплiка. Розмова двох вiдомих полiтологiв на тему того, чи довго громадяни зможуть терпiти санкцiї, їсть попелюшку - все своє - i молочко, i курочки, i попiл в попiльничцi. Поет мiсцевого значення Ганс фон Шмульц прокидається i п'є каву з молоком - за вiкном зомбi апокалiпсис, фея Калiпсо розриває свої вени манiкюрними ножничками, бiльше не вiрить у силу тертя, цитує Тертулiана. Агнешка влаштовує його як сумiсна з ним мертва плоть, яка так пасує на колективному селфi, через яке, як вiдомо, передають вошi, i взагалi бажання весь час робити селфi визнане психiчною хворобою, за це навiть можуть надати iнвалiднiсть, думає Ганс фон Шмульц, Агнешка солодко спить, потягається увi снi. Окрiм Ганса фон Шмульца в замку мешкають болгарський прозаїк Богумiл Ангелов та заслужений поет Якутiї Анамподест Шварценберг. Завжди молода жiнка-фотограф iнтер'єрiв зi старечими цятками на виходжених руках, слухає романс 'Я встретил вас и всё былое' у виконаннi Козловського, згадує, як Вєнiчка Єрофєєв з похмiлля прийшов на Київський вокзал, а там поставили цей романс - був дуже злий, можливо виконавець був сам з похмiлля - думає вона, тому що як можна так з цим чудовим романсом, Арсенiй виходить з маршрутки та довго йде чистим полем, в замку його зустрiчає швейцар i покоївка, Арсенiй з дитинства боїться швейцарiв i волiє заходити в примiщення з чорного ходу, анiж думати над тим, як вiрно йому вiддячити за послуги. Нашi люди не вмiють прислуговувати, i не люблять це робити, тому для сфери обслуговування шукають працiвникiв, якi щиро прагнуть бути в нагодi, тому що їх легше навчити, навiть якщо вони нiчого не вмiють. За вечерею Ганс фон Шмульц питає в Арсенiя, як пiдкатити до Агнешки, тому що вона так сексуально по-жiночому хропе в кiмнатi далi по коридору, Арсенiй думає: 'Як вiн здогадався, що ми колись були парою, невже це так помiтно?'. 'Тут хто тiльки не живе, - каже Шмульц, - це якийсь прохiдний двiр'. Вiн кiлька рокiв жив у Таїландi, займався кайтсерфiнгом i медитував високого в горах, одного разу в його халабудi оселився дорогий колекцiйний жук-гiтара, якого можна було вигiдно продати, але Шмульц вирiшив, що вiн не браконьєр, за кiлька днiв жуку на стелi вiдкусила голову ящiрка, вiдкусила та з'їла, мабуть - голова якось по-особливому смакує, а тiло впало на пiдлогу, Шмульц розмiрковував, наскiльки ящiрцi вдалося втамувати свiй голод з того наїдку, зрештою вiн покинув гори Таїланду через брак вай-фаю та оселився в письменницькiй резиденцiї в цьому подiльському замку, його досi тягне на екзотику, Арсенiю пропонують на вибiр китайський чай сорту да хун пао, хуан чжи або хуалун чжу, Арсенiй згадує про бомжiв, яких вiн бачив на мухорцi на пiдходi до замку - якiсь дивнi бомжi, у досить пристойних костюмах, рились в смiттєвому бацi, один знайшов упаковку вiд яєць i довго розмiрковував, що з нею робити, Арсенiй думає, що можливо це якiсь поцiновувачi антикварiату, якi колись тусувались на блошиних ринках у Пассi, а тепер їм все одно, де ритися, Арсенiю подобається японська звичка займати якомога менше мiсця в просторi, стати подiбним до деревця бонсай, якому моторошно в цьому пiвнiчному для нього холодi, мешканцi письменницької резиденцiї весь день слухають опуси Шуберта, якi транслюють через динамiк в усi примiщення замку, почуваються справжнiми феодалами, фотограф iнтер'єрiв Серафима знаходиться в постiйних пошуках правильного свiтла, цитує вiдомого iнвестора Джима Роджерса: 'Вважаю, що капiталiзм так не працює. Капiталiзм не передбачає того, що ви вiднiмаєте грошi у компетентних людей, щоб передати їх некомпетентним для того, щоб у некомпетентних з'явились грошi для конкуренцiї з компетентними'. Намагається загравати до Арсенiя у перервах мiж ретельним вивченням журналу Domus Design та переглядом корейських серiалiв у навушниках. Арсенiй не реагує на її чари, але Агнешка йому теж не особливо цiкава - вiн зовсiм вiдвик вiд неї за цi два роки, це якась зовсiм iнша людина, вона теж не знає, як тепер поводитись з ним, їй соромно, тому вона робить вигляд, наче цих двох рокiв у рiзних свiтах не було i вони розлучились минулого тижня, щоб спiлкуватись по скайпу. Раптом вбiгає покоївка з моторошним зойком, виявляється, що заслуженого поета Якутiї Анамподеста Шварценберга отруїли джемом з вовчої ягоди, Серафима нервово крутить свiй талiсман-талер iз зображенням сонця, навколо оточеного символами планет та нерозбiрливим готичним шрифтом напису старонiмецькою, який йде по кругу подiбно саламандрi. Ось остання публiкацiя в часописi 'Зорi Якутiї', цiлий розворот, i кому мiг заважити цей симпатичний чоловiчок - думає Арсенiй. Вночi вiн чує, як хтось крадькома крокує коридором, скриплять половицi, в повiтрi запах полови, це майже мигдаль - думає Арсенiй, але ж вовчi ягоди, це мабуть Ганс все-таки пiдбирається до Агнешки, або ж Серафима пiдбирається до Арсенiя, хоча кроки за iнтенсивнiстю бiльше схожi на чоловiчi, але хто знає, як воно там насправдi. 'Чому всi тепер мають страждати через їхню жадiбнiсть - набрали доларових кредитiв, хотiли виручитись, були вже прецеденти, коли долар вирiс з двох гривень до п'яти, а потiм з п'яти до восьми, чому тепер всiм миром їм допомагати', - каже по телевiзору експерт, Арсенiй волiє переключити канал, але канал у замку лише один, судження про книгу складають на пiдставi її назви, якщо вже автор не змiг придумати назву i т.д., лiтературний анекдот-бурлеск, але першi три сторiнки - билинна неспiшна експозицiя (але з приповiдками вже з перших рядкiв), ти впевнений, що широкий читач це зможе опанувати, Ну я ось зазвичай прочитую першу сторiнку, хай там хоч яка експозицiя, вiд тургенiвських пейзажiв до опису двигуна винищувача, i потiм декiлька сторiнок з середини, щоб зрозумiти, що там з цими тургенiвськими винищувачами в принципi може вiдбуватися - i тодi вже думаю, купувати чи нi, наприклад. Ну, рiч про художку, звiсно, ворд виправляє її на худобку. Ще в книзi є кратнiсть, ну це вже справа верстальникiв i типографiв, ти ж розумiєш, хай вже там самi розбираються, в дев'яностi випускали такi книжки, де в кiнцi були пустi сторiнки i написано 'Для замiток', таких пустих сторiнок бувало навiть по п'ятнадцять, ну це вже просто неподобство, так, тодi книжки брався випускати хто попало. Треба просто щось додати або щось вилучити, краще звичайно просто вирiзати одну главу i все. Ну якщо ти не хочеш нiчого вирiзати, ти не професiонал. По телевiзору розповiдають про те, як у вiдомої групи вкрали на закордонних гастролях всi iнструменти, i тепер їм збирають грошi на новi iнструменти, Арсенiй не розумiє, чому вiн має допомагати музикантам, якi явно багатшi за нього, але ж iнструменти дуже дорогi, волонтерство зараз в модi, i цi музиканти - справжнi патрiоти, тому все-таки записує номер кредитної картки, потiм обговорюють балерину, яка жваво так пiдскакує в шпагатi у вiдфотошоплених трусиках, найменшi трусики у свiтi, ось це вже справдi значно цiкавiша тема, але Арсенiй змучений надлишком невикористаних сподiвань i йому хочеться спати. Балерина крутить свої фуєте на мiдяку, якщо вона зiйде з цього мiсця i все-таки впаде в море, перетвориться на русалоньку, принц буде казати їй: 'Чому ти нiколи не викидаєш за собою вiдходи та смiття, i хлiб знову засох, ну що ти така нехазяйновита звалилася на мене', красуня у червоному мiкро-бiкiнi. Потiм обговорюють iнформацiю про вбивство вiдомого спiвака, яка з'явилась на сайтi фестивалю авторської пiснi, доходять висновку, що сайт зламали хакери, приходить смска з пiдписом спiвака 'Я живий', ведучий каже: 'Чекаю наступну смску такого змiсту вiд Цоя'. Ведучий зовсiм не дає дiвчинi, яка читає новини, їх читати, вiн весь час заграє до неї, активно перебиваючи, каже: 'Хай розгортає там на сценi, що хоче, хоч труси', експерт каже: 'Ну цi 9 заробiтчан, якi минулого року пройшли центром Москви з прапором, спiваючи гiмн, повели себе просто непристойно. Але з iншого боку - навiть в 'совку' було видно, наскiльки радянська армiя трималась, в основному, на нас. Весь середнiй командний склад - а це кiстяк армiї, всi цi сержанти i прапорщики - це були нашi земляки. Я пам'ятаю, у нас в ротi був прапорщик Трошкiн, так нiчого не можна було знайти, був повний розвал. Хвала Богу, вiн потiм звiльнився, замiсть нього прийшов прапорщик Доценко, i все одразу встало на свої мiсця - одразу з'явилось мило i гуталiн'. Ведучий нiколи не говорить про жiнок - лише про метро, про те, як вiн їздить на машинi, i про свого шефа, всi ефiри якого ретельно переглядає, щоб нiчого не пропустити, не мiг упiзнати жодної ноти на сольфеджiо, на басi взагалi легше грати, нiж на соло-гiтарi - там взяв табулятуру вивчив i грай собi, а в караоке все одно сто балiв, хоч i терпiти його не можу - хоч i немає у мене слуху вiд природи. Ось так думаєш, що вийде друком твоя книжка - i життя твоє змiниться кардинально, будеш жити в пентхаусi з видом на море або на iсторичний центр, їздити на презентацiї по всiй країнi або лiтати на фестивалi за кордон, i бiльше нiколи не будеш ходити на роботу, а в анкетах в графi 'професiя' фiгуруватиме горде слово 'письменник', таємно призначать тебе координувати патрiотичну роботу, виховання молодi, письменницька дача i пайок пiдвищеної комфортностi, себто - поживностi, життя не стоїть на мiсцi, але насправдi нiчого не вiдбувається, тому що читачi споживають двi книги на рiк, i то якi-небудь комiкси про мауса, тому що там багато картинок, читачам лiнь читати навiть журнали, хоча там iнформацiя набагато бiльш актуальна, нiж на сторiнках твого роману - трендсеттери розповiдають про маски зi сметани з укропом, i ти думаєш - треба спробувати й собi, тому що кажуть, допомагає. У твого друга є дивна крамниця сувенiрiв, володар незлiченних скарбiв печери Соломона, в яку нiхто нiколи не заходить, сумно сидить там, всю нiч горить свiтло, наодинцi зi своїми кальянами, коли-небудь обов'язково отруїться, шукаючи порятунку вiд кредиторiв, якi стовбичать на протилежному боцi вулицi он за тим кавовим МАФом, який так довго погрожували знести, що мiсцевi жителi вважають своїм обов'язком прийти сюди та випити свою фiлiжанку, тобi його шкода, тому що вiн не вмiє вести справи, завжди з нього був нiкудишнiй бiзнесмен, i треба ж бути таким iдеалiстом - це кафе-морозиво, власник якого намарно намагається вивчити iталiйську, повторює, як папуга, незрозумiлi фрази, не вистачає снаги сказати 'хочу завжди бути в тобi', тому думає, що в нагодi тут стане наймилозвучнiша мова кохання, але вивчає поки ще тiльки фрази на кшталт 'як пройти до супермаркету', хоча це теж непоганий привiд познайомитись з дiвчиною, яка тобi подобається. Двадцять два роки тому вiн теж любив дiвчину сiмнадцяти рокiв, зараз тiльки б вийшов, хоча вона, звичайно, не була його ученицею, тому що вiн нiколи нiкого нiчому не вчив, сам не розумiв, що тут робить i що буде далi, але якби заборонили Набокова з його Лолiтою, йому було б дуже шкода, розставляє всi цi нiкому не потрiбнi кальяни, вони так розслаблюють, знiмають нервову напругу, проходить тест 'Ви iнтроверт чи екстраверт', найгiрше - екстраверти, якi не вмiють спiлкуватися з людьми, але дуже хочуть це робити, тнуться з останнiх сил, а нiхто не розумiє, яка користь з цього спiлкування з самим собою, краще сидiти в своїй мушлi, згадує, як одна далека подруга запросила на виставку сучасного мистецтва в однiй сучаснiй галереї, з тих, пiдлога в яких посипана пiском, стiни з непобiленої цегли, досить холодно, а сидiти та дивитись спектакль аматорського театру 'Ведмiдь' треба просто на пiдлозi, пiсля вистави ти кидаєш в капелюха, який носить виконавець головної ролi - кучерявий красень в бiлому костюмi - п'ять гривень, тому що бiльше просто немає, а вiн каже: 'Не треба класти сюди рiзний дрiб'язок', твоя подруга каже: 'Ну ось, а я хотiла покласти п'ятдесят копiйок', i не кладе в капелюх взагалi нiчого, тому що хто захоче, щоб його присоромили так прилюдно, всi цi iнсталяцiї - раковини з брудним посудом, митцi знають про твої таємнi страхи, дiвчинка дванадцяти рокiв любила фотографуватися в чорному на фонi штучних вiнкiв вiд друзiв та колег по роботi, у великих чорних ботинках зi шнурiвкою, так хотiла почуватися дорослою, дорослiшання - не наближення до смертi, найближче до смертi перебувають дiти, вiдчувають потойбiччя шостим чуттям, поливають зi шлангу на Водохрещу, може ви маєте щось з цього списку, хоча, звичайно, всi вже втомились допомагати армiї, але фотографуватись в найкращому екiпу, зiбраному по всiй ротi, щоб надiслати фото матерi-iнвалiду, аби вона не хвилювалась - ну скiльки можна, хтось вiдповiдає, що може дати один зимовий спальник, стiльки розчарувань на одне життя, чорнi корали живуть чотири тисячi рокiв - вiн думає, що не вiдмовився б вiд такої вiчної молодостi, корали не пють, не палять цигарки, взагалi вони не тусовщики, тому й живуть так довго, просто стоять на одному мiсцi та дивляться на риб, якi пропливають повз них, рiзнокольоровi рибки в басейнi або в акварiумi, сомик, який живе на днi в мулi, заривається в мул i чатує на колег, хоча насправдi вiн зовсiм не хижак, вiльний час проводить у дiрявiй амфорi, такий полосатий i пруткий. На руцi татуювання 'Захист'.
Зранку Арсенiй заходить в кiмнату до Ганса фон Шмульца, щоб дiзнатися, коли вiн пiде грати в гольф, Ганс палить на балконi та струшує попiл на газон, але вiтром його заносить у вiкно поверхом нижче, через що на фiранцi зявляються плями у формi китайського iєроглiфу, який означає багатство. На ноутбуцi фон Шмульца вiдкрите досьє компанiї 'Якутськi алмази', з якого це часу поет цiкавиться алмазами, думає Арсенiй, хоча поети насправдi дуже корисливi особи, нiчого окрiм грошей їх не цiкавить, деяким навiть платять за вiршi, вiдповiдно до кiлькостi рядкiв, але алмази, що спiльного у цього Шмульца з алмазами, Шмульц повертається до кiмнати, закриває дверi балкону, тому що боїться сквозняку, завжди вимикає кондицiонер, щоб його не продуло, а гостям каже, що кондицiонер зламаний, гостi не розумiють, чому в замку не можуть вiдремонтувати корисний агрегат в кiмнатi поета. 'А де тiло Анамподеста? Його вiдправили до мiста?' - питає Арсенiй, щоб пiдтримати розмову, насправдi заслужений поет Якутiї його зовсiм не цiкавить, все бiльше школярiв йдуть до коледжiв i технiкiв у зв'язку з пiльгами для випускникiв цих закладiв при вступi до вищих навчальних закладiв, але якi там пiльги, вiн потрапив, куди хотiв. Кастанеда зiзнався перед тим, як пiти на пошуки великого 'може бути', що немає нiяких псилобiцитних грибiв, i кактусiв нiяких немає, i навiть нiякого дона Хуана нiколи не iснувало, але ж я навився керувати своїми снами за його методикою, сам вирiшував увi снi, куди менi зараз пiти i кого там побачити за рогом, отже якщо справдi вiриш, все можливо. Вчився грати на гiтарi 'Санi бiля печi стоять', пiвроку лише грав на гiтарi i все, потiм вчитель гри на гiтарi сказав: 'Якщо ти не почнеш спiвати, у цьому немає жодного сенсу', а я просто стидався спiвати при всiх, тодi вiн залишив мене у класi пiсля урокiв, або звелiв всiм вийти з класу, щоб менi не заважати, i тодi я нарештi почав спiвати, потiм якось вчитель гри на гiтарi прочитав у газетi мої вiршi та сказав: 'Це ж треба, я вважав тебе якимось iдiотом, а ти, виявляється, фiлософ', питають, чи не страшно брати на поетичнi вечори та деннi чаювання з художниками дiтей, але де вони бачили на цих заходах дорослих. 'Нi, вiн лежить у льосi, в льодовому сховищi', - вiдповiдає фон Шмульц. Лежить там i капельки поту виступають на оголеному тiлi, хочеться малювати, думає Арсенiй, нiхто не захищає права тих, хто не хотiв би, щоб його малювали, найдовiрливiшi чекають на пташку, а досвiдченi дивляться в об'єктив, холодний шашлик i чверть шоколадного тортика на снiданок, жiнка з шiстьма руками, яка працює масажисткою. I намазали його фосфором, щоб свiтився у темрявi, тому Арсенiй легко його знайде там, покласти медальйон-амулет-талер за щоку i спуститися у холодний льох, снiданок проситься назовнi, щоб трохи вiдволiктись та розвiятись, Арсенiй питає у фон Шмульца, чому вiн читає про якутськi алмази. 'Хочете придбати акцiї, або цiкавитесь дорогоцiнностями?' - невдало шуткує вiн, але фон Шмульц починає помiтно хвилюватися, якби вiн був головним героєм цього твору, його можна було б визнати винним в отруєннi, кожного року в новинах пишуть про п'ять-сiм випадкiв масового отруєння, ну то й що, вiн потрапив би в один з цих невдалих випадкiв, дехто травиться курячими стегенцями, треба пояснювати дiтям, що не можна вступати в переписку з невiдомими дорослими дядями i тьотями та сiдати в чужi автомобiлi, але це нiколи нiчому нiкого не вчить. Фон Шмульц починає нервувати, швидко вимикає Iнтернет i чистить кеш-файли, якби розповiдь велася вiд його особи, вiн обов'язково був би визнаний злочинцем, хоча це суперечить будь-яким конвенцiям лiтературної спiльноти, розiрвався б на декiлька частин - одна звинувачує, iнша кається, а всi iншi захищають, i потiм вже незрозумiло, хто з них хто, Арсенiю стає цiкаво, вiн просто лопається з цiкавостi, тому що тут ховається якась таємниця, яку поки що неможливо розгадати, навiть розгледiти, або хоча б намацати, але вiн йде у вiрному напрямку, про що свiдчить поведiнка фон Щмульца, ревнощi, пов'язанi з Агнешкою, тут, звiсно, зовсiм нi до чого, хай вiн просто котиться пiд три чорти, але якщо нi, йому буде непереливки. Але iншi пiдозрюванi - болгарський прозаїк Богумiл Ангелов та жiнка-фотограф iнтер'єрiв Серафима - також не повиннi залишатися поза увагою, як вiдомо, винним зазвичай виявляється той, кого менш за все пiдозрюють, менше за всiх Арсенiй пiдозрює Агнешку, нi, зовсiм не по блату, але за два роки вона стала ще красивiшою, з того худорлявого дiвчати з тремтливими кiсками, у якi заплетенi гiпюровi банти, перетворилася на високу бiлявку (просто високi пiдбори), висока бiлявка з мелюванням, таке синє мелювання - ранiше за таке ректори дуже хотiли вигнати з унiверситету, так, в наш унiверситет не можна було запiзнитись навiть на п'ять хвилин, та що там - навiть на хвилину, дверi зачиняли, i ти залишався пiд дверима на цiлу пару, а iнодi навiть i на двi, якщо першi двi пари вiв один викладач - не будеш же ти йому пояснювати, чому не прийшов на першу пару, тому залишалося йти пiшки в ЦУМ i роздивлятися там на сувенiрнi вази з фарфору - такi дарять на весiлля, i продавщицi просять, щоб ти був їхнiм першим покупцем. Iнодi необхiдно перевiрити, як пишеться слово 'а ля', тому що забуваю, як воно пишеться, i вже знаю, що зараз точно першим вискочить слово 'актрисуля', вiн каже - сiмейнi комедiї знiмають для того, щоб їх дивитись удвох, а вона каже - чоловiки зазвичай не люблять дивитись цi комедiї, кажуть, що вони тупi, дивитись серiал 'Ментiвськi вiйни' та розгадувати кросворди, нi, цi комедiї знiмають все одно для жiнок, iменинниця орендувала спецiальний тусовочний автобус патi-бас з баром, молодь двi години їздили мiстом, опинились на недобудованiй естакадi, Аня хотiла зробити селфi, оперлася на незакрiплену огорожу i впала вниз, жiнка прострелила собi голову з травматичного пiстолета просто в офiсi, iншу жiнку мало не з'їв ведмiдь, коли вона напiдпитку залiзла до нього в клiтку в ресторанi, звичайно, вона так апетитно пахла, кого тепер усипити, думають глядачi, навiщо ви взяли собi таку питущу жiнку - це ж горе в родинi, а ще нам забороняли палити i носити короткi спiдницi, просто не пускали в короткiй спiдницi в унiверситет, а за палiння могли вигнати навiть з четвертого курсу. Цi комедiї надто тупi, я був тодi в сьомому класi, мама поїхала на операцiю i сказала менi: 'Можливо, я бiльше нiколи не повернуся', не знаю, що вона там думала, коли казала таке дитинi, можливо, думала, що хвора на рак. Я залишився сам у квартирi, вiтчим одразу звiдти злиняв, i Оксанка влаштувала там вертеп - вона була така вiдiрва, i у неї було ще двi подруги - Мокрушина та Романова, i ще третя подруга-лохушка, вони купили шампанське, i вона спитала, як його вiдкривати, їй сказали, що зубами, уявляєш, що було б, якби вона його все-таки вiдкрила, їй просто знесло б голову. Нi, до чого тут те, що вона виламала б собi всi зуби, зараз є такi пляшки, якi вiдкриваються самi, Оксанка була просто викапана Сандра, такий ажiотаж, коли в наш унiверсам привезли платiвки Сандри, Мадонни i Майкла Джексона, я їх всi придбав, звичайно, довелося трохи потовктися, коштували три рублi п'ятдесят копiйок, як зараз пам'ятаю, а Наташка Романова була викапана Патрiсiя Каас, я їхав кудись на поїздi, i провiдиця приклеїла в туалетi плакат з Патрiсiєю Кааас, йдеш в туале - Наташка, йдеш з туалету - Наташка, весь час вона. Я справдi думав, що вона - моя доля, я виросту i вона зрозумiє, який я насправдi крутий, а потiм познайомив її з майбутнiм чоловiком, ну вiн мене зате навчив грати на гiтарi, ну як - показав базовi акорди, ми купували такi трилiтровi банки з вином, такi закрученi банки, я носив їх додому, бiльше нiколи не бачив таких банок, хлопець Мокрушиної мало не вибив нам дверi, вони ще тодi були не залiзнi, а звичайнi, так дзвонив нам у дверi, що дзвiнок вiдвалився, а я сказав йому суворо, що Мокрушиної тут немає, а вiн кричав крiзь дверi: 'Я знаю, що Мокрушина у вас!', але все-таки пiшов. Ось тому я став таким, яким став - а до того просто читав книжки, грав у футбол i дивився телевiзор. Ти знаєш, їхав на поїздi з Iвано-Франкiвська, раптом вiн загорiвся серед поля - так, став серед поля i загорiвся, провiдниця продала менi воду за п'ятнадцять гривень, я ще сказав, що вона обов'язково має бути з лаймом, щоб тушити цю пожежу, не шкодувати нi про що, а за двадцять п'ять не хочеш, потiм приїхав до дому, а якийсь чоловiк йде повз мене i кричить навздогiн: 'Вбивця!', що ви тут такого про мене наговорили, що таке вiдбувається, або що я такого там накоїв, поки їздив туди. Смайлики-хлопчики i смайлики-дiвчата - однополi пари тримаються за руки в бiсiвському винаходi - айфонi для бiдних, знаходиш його у смiтнику бiля корпорацiї, над якою свiтиться i палає Око Саурона, тому що вийшла нова модель, i цi смайлики вже застарiли, витираєш його вологою серветкою - це палаюче серце, в обрамленнi якого вони йдуть в кiно, цей сенсорний екран, який так гучно реагує на твої суворi дотики - ти ж лише у справах, нiчого особистого, хотiла продавати корейськi креми, взяли на стажування в електричцi - поки що зубну пасту, куратор казав пасажирам: 'Ми з Iнституту Богознавця, розробили спецiальну нову зубну пасту', а ще розповiдав про вилку цiн, i що це все без нацiнок, i пасажири пiдкликали його до себе та радо купували кiлька тюбикiв про запас, ти дивилась i думала, кому може бути вигiдна ця вiйна, всi цi iноземнi агенти - тобi не вистачало в твоїй письменницькiй бiографiї листування з якимось невiдомим другом, якого ти, ймовiрнiше за все, нiколи не побачиш, тому це листування таке проникливе та пронизливе, принижено випрошувати у нього листа на кiлька рядкiв, щоб включити його в своє повне зiбрання творiв, яке нiколи не вивчатимуть в школi, тому що це зовсiм не великий роман, i не роман про кохання на тлi епохи, i навiть не про виробничий роман про завод з виготовлення зброї для повстанцiв, у стiнах якого стiльки незафарбованих пробоїн - важливо лише, з яким знаком, i плюс на мiнус все одно не дає плюс, великий роман бiльше не можливий - втiшаєш себе, зараз iншi темпи життя, нi до читання, нi до писання немає снаги, поки приїдеш на роботу, навiть лiтери забудеш, а ви, каже вiн, навiщо воно вам. Жiнка в туалетi кiнотеатру миє стаканчики вiд попкорну, потiм сушить їх пiд сушкою, вирiшуєш, що бiльше нiколи не будеш їсти попкорн в кiнотеатрi, i взагалi бiльше нiколи не будеш їсти попкорн, тому що це неїстiвна їжа, а виявляється, що вона просто любить вирощувати розсаду, стаканчики вiд попкорну дуже пiдходять для цього, дуже приємнi стаканчики вiд попкорну, i до чого тут думки про те, що їх хочуть використати за призначенням другий раз. Питають її - навiщо взагалi написанi всi цi книжки, їх i так забагато, хто має все це читати, хто захоче все це читати, намарно. Автор не мiг придумати собi псевдонiм, потiм придумав псевдонiм 'СКИФ' - 'СУБЪЕКТ, КОТОРЫЙ ИЩЕТ ФАМИЛИЮ', а iнший автор написав вiрш 'Скiфи' i всюди з ним виступав, теж менi Блок знайшовся, стiльки блочних будiвель навколо, коли вiн йшов до неї з похиленим букетом квiтiв, завжди блукав однаковими дворами, i люди, якi виносили смiття або вигулювали пiдстрижених стилiстами цуцикiв в комбiнезончиках в цих дворах, нiколи не могли йому сказати напевне, де потрiбний будинок, хоча у багатьох з них є навiгатор, вони могли б просто подивитись, але.
Ганс фон Шмульц передає шифрограму в центр, Арсенiй в цьому впевнений, а це листування з дiвчатами з сайту знайомств - просто прикриття. Агнешка каже, що фон Шмульц - великий поет та велична постать, вiн прийшов у баварську спiлку письменникiв з тацею вiршованих роздрукiвок, вiдчинивши дверi ногою, та спитав: 'Де тут приймають? Не називайте це виборами - це просто процедура голосування', i його одразу прийняли - жодного чорного шару, нашi люди не посмiхаються навiть за касою 'Макдональдсу', тому що посмiхаються точно лише вороги народу, який план у 'Водоспадi', найкращому творi Пушкiна? I потiм розбори рiзних од, i бiльше нiчого, оди Петрова-Водкiна, з усiх ненаписаних книжок це найкраща, Агнешка фарбує повiки червоними тiнями, неякiснi тiнi бiльше не iмпортують в нашу державу, всi цi свинцевi бiлила та помади, нинi жити на свiтi набагато безпечнiше, Агнешка думає про те, що Анамподест нiколи не був солодкоїжкою, навiщо ж вiн зїв цей джем з вовчої ягоди, який невiдомо хто принiс та поставив йому пiд дверi - очевидно, що це якась пастка, таку банку просто викидають у смiтник, або хоча б у вiкно, або несуть на експертизу, а вiн навiщось намазав його на бiлий хлiб i почав їсти, родина - найтоталiтарнiший з усiх соцiальних iнститутiв, думає Агнешка, а дитина - найбезправнiша ланка в цьому ланцюгу, зїдає шматочок сала з часником, тому що це корисно для iмунiтету, пiдходить до Арсенiя та цiлує його в скроню, цiлком можливо, що у них щось вийде, але не зараз, тому що зараз треба розслiдувати таємниче вбивство, дощить, тому що ти взяла сьогоднi парасольку, а на навпаки. 'Ти знаєш, що фон Шмульц - шпигун?' - питає Арсенiй в Агнешки, вона недовiрливо хитає головою: 'Вiн просто пише доповiдi про свою роботу та вiдсилає тим, хто дає йому гранти - вiн просто пише велику поему, точнiше, роман у вiршах, у формi карти метро, як Данте, на кожнiй станцiї зустрiчається з душами тих, кого зовсiм не хотiлось би бачити, але вони стовбичать там i чекають на поїзд, котрий нiколи не приїде за ними, небезпечнi селфi, в процесi виготовлення яких на вас падають бетоннi блоки - це просто такий дивний спосiб антропологiчного вiдбору, i взагалi, що це за слово - 'селфi', краще казати 'самозйомка', ось це якось по-нашому, навiщо цi басурманськi незрозумiлостi з вивертом, ну то й що, що слово коротке - в англiйськiй мовi всi слова короткi, зате у них немає iнверсiї, а у нас є, нi, я не вiрю, що в англiйськiй мовi теж є iнверсiя, ну наведи хоч якийсь приклад. Агнешка влаштувалась розповсюдником журналу 'Флiрт' офiсами за пiдпискою, щоб познайомитись з фон Шмульцем, тому що iнакше просто не знала, як з ним познайомитись - вiн викладав у них фiлософiю архiтектурного постмодернiзму, замiсть розповсюдження журналу вона залишалась на позачергове чергування та робила стiнгазету, завдяки чому завжди отримувала п'ятiрки з улюбленого предмету, дао як стиль життя або маркетинговий прийом, Агнешка розумiла, що маркетинг бiльше не в модi, люди вiдмовляються вiд холодильникiв, якi руйнують озоновий шар, та вiд пральних машин, якi завдають шкоди їхньому одягу з натуральних волокон, i надають перевагу 3д-принтерам, якi скоро друкуватимуть меблi для Iкеї, Агнешка розчулена такими перспективами, якби на цьому принтерi могли надрукувати їй фон Шмульца, який просто весь час намагається переконати своїх студентiв, що постмодернiзм мертвий, так само як i архiтектура, i всi мають жити в спецiальних землянках у лiсi, якi називаються бурдей, як українськi фермери на першому етапi свого проживання в Канадi, студенти радо сприймають цi iдеї, тому що всi вони - нонконформiсти, пожити в землянцi без телевiзора i пральної машини було б чудово, Агнешка мрiє жити там разом з ним - так вона довела б свою любов. Фон Шмульц питає: 'Ти знаєш, що так розпiаренi дружини декабристiв жили в досить шикарних умовах, там був такий салон, що дай Бог кожному, та i взагалi, скiльки там їх туди поїхало - одиницi, а бiльшiсть дружин одразу своїх чоловiкiв покинули'. Агнешка хоче їхати з ним, раптом фон Шмульц отримує грант та їде в письменницьку резиденцiю в подiльський замок, Агнешка вчиться в'язати вiники, самотужки робить масло i творiг, почувається так, наче потрапила в часи розвиненого феодалiзму, фон Шмульц пише поему та вiдсилає її шматками замовнику, як можна по цим розрiзненим шматкам судити про цiле, спить, вкрившись картатим пледом, сама вирощує картоплю на балконi - так, тут є балкон, все досить сучасно, обладнане, як п'ятизiрковий готель, фон Шмульц пише i пише свої римованi доповiдi, та вiдсилає їх своєму невiдомому адресату, поки Агнешка бачить кольоровi сновидiння, якi зранку все одно забуває, скуповує магiчнi амулети, якi допоможуть привернути його увагу, колись фон Шмульца покинула дружина, або кохана жiнка, тому що вiн мрiяв про консервативну родину iз взаємною повагою i чоловiчим авторитаризмом, як вiн розповiдав Агнешцi, вона млiла вiд цих розповiдей - чомусь розчулювало, хоча ще рiк тому вона нiколи не могла б подумати, що її розчулюватимуть подiбнi речi, скорiше навпаки. Фон Шмульца покинула дружина або кохана жiнка - це вже несуттєво, вiн не змiг отримати владу над тим, хто емоцiйно залежить вiд нього, написав у своєму блозi, що сидить на березi озера, надто спився для того, щоб викладати фiлософiю архiтектурного постмодернiзму, i бiльше ви його нiколи не побачите, i справдi Агнешка бiльше нiколи б його не побачила, але вiн написав їй листа iз запрошення приїхати до нього у замок, вона зiбрала свiй рюкзачок i ось вона тут, нi, вони сплять у рiзних кiмнатах, за вiкном iнодi хтось б'є у тамтами, звiдки тут вiзьмуться тамтами, але звiдкiлясь же вони тут взялися. 'Нi, це не може бути вiн, - каже Агнешка Арсенiю, - вiн не такий, йому взагалi не до того. До речi, а ти знаєш, що Серафима насправдi - чоловiк? Так, вона виглядає досить жiночно, незважаючи на свiй зрiст зiрки аматорської баскетбольної команди, але насправдi це просто сукня i перука, бiлява перука з паклi, i рiзнi домiшки до обличчя, не знаю, чому їй так подобається'. Серафима фотографує лише меблi, їй не подобається знiмати людей - мертва меблева природа набагато цiкавiша, в деревинi порпаються i вовтузяться маленькi невидимi неозброєним оком жучки-деревоточцi, роблять такi маленькi дiрочцi в деревинi, поки що жодної небезпеки, але раптом меблi розвалюються на пошматованi залишки плотi, тому їх треба обробляти спецiальними речовинами, якi не дають деревоточцям змоги вилiзти на поверхню, вони назавжди залишаються в своїй домiвцi-гробницi, такiй старовиннiй пазуристiй скелястiй стелi, на який висить люстра з бульбашками. Серафимi подобається бути жiнкою, тому що жiнки можуть носити спiдницi, та фарбуватися, та прискатися такими масними п'янкими парфумами, i взагалi їй подобається подобатись i не платити за рахунками, якось Анамподест запросив її на вечерю з червоним вином та восьминогами, вона погодилась, тому що їй чомусь стало цiкаво. Вiн нагадував великого жука ще не вiдкритого науковцями виду, який обмацував її постать своїми пухирчатими щупальцями, знаходить магiчний кришталь розбитого дзеркального бокалу в її правiй долонi та виймає його жвалом, чи що там у нього, Серафимi дуже цiкаво, але водночас страшно, стосунки мiж чоловiком та жiнкою - це надто природно, а вона надає перевагу штучностi, саме тому вона не зовсiм жiнка i зовсiм не чоловiк, але Анамподест у це все одно не повiрить, вiн прямолiнiйний, як майський шторм на Чорному морi, йому нiколи нiчого не доведеш i не поясниш, Анамподест починає читати свої вiршi, бо, зрештою, вiн все-таки заслужений поет Якутiї, нагадує канарку, яка спiває без слiв, або папугу, яка повторює слова, незрозумiлi для неї, так виразно i з таким напором певностi, що йому починаєш вiрити. Маленький хвилястий папужка, але ж папужки не розмовляють навiть самi з собою, їх неможливо нiчому навчити. Серафимi швидко набридає вся ця маячня про безмiрну та безжальну любов до рiдного краю, який чомусь називається малою батькiвщиною, наче у людини є декiлька батькiвщин, i одна з них така велика, що знаходиться поза межами розумiння, батькiвщина Серафими - це її фотоапарат, i подiбнi заяви часто ображають почуття вiруючих у невидиме, потойбiчне та розлите у повiтрi, Серафима робить вигляд, що їй душно i взагалi вона прагне пiти геть, Анамподест не збирається їй в цьому перешкоджати - вiн надто занурений в пережовування фактiв своєї бiографiї в римованiй формi, лише iнодi виринає його голова, вкрита ряскою та вареними пухирцями шкiри восьминога, Серафимi хочеться натиснути на цю голову та не вiдпускати її доти, доки не пiдуть мильнi бульбашки поверхнею озерної гладi, вона хоче жити в Озерному краї, водоймами якого плавають такi цiкавезнi покручi, досi не дослiдженi науковцями, але вони бувають набридливими, тягнуться жвалами до шиї, кажуть: 'Ми з древньої безсмертної касти вампiрiв, зараз ми тимчасово належимо до вегетарiанцiв, але нам все одно потрiбна твоя прозора риб'яча кров, просякнута хлором, тут вже нiчого не поробиш'. Серафимi подобаються нiчнi марення подiбного штибу, iнодi вона втiшає себе тим, що насправдi їй кимось пороблено - саме тому знайшла отi пасма та яєчну шкарлупу на порозi, звiдки ще вони б там взялись, їй подобається ця думка - звичайно, саме через це вона не може влаштувати своє особисте життя i знайти гарну роботу, яку-небудь синекуру в глянцевому журналi, їй кажуть, що ринок реклами просiв i далi буде ще гiрше, але вона вiрить лише своїм очам кольору рибячої луски, яким так боляче дивитись на сонце навiть через закопчене скло. Колись їй подарували сервiз на сорок персон на весiлля, яке не вiдбулося, просто не мало мiсця, хоча були розiсланi запрошення невiдомим та маловiдомим несвiдомцям, i в ЦУМi залишили перелiк речей, якi хотiлося б отримати на це весiлля, але з усього перелiку Серафима отримала лише цей сервiз на сорок персон, який займав надто багато мiсця в її сервантi з дверцятами, що дзвiнко дрiботiли, коли повз будинок проїздив трамвай, майже все мiсце в цьому замацаному мiльйонами пальцiв з однаковими вiдбитками сервантi, на який бiльше не вистачає полiролю. Анамподест бiльше не декламує вiршi, вiн замовляє через покоївку суп харчо i з апетитом його їсть, болгарський прозаїк Богумiл Ангелов заглядає у дверi, коли покоївка їх трохи вiдчиняє, та йде далi коридором, цей зацiкавлений ентомолог людських душ. Арсенiй знаходить в речах Анамподеста розписку про здавання в оренду Предмету Договору, хоча про який саме Предмет йдеться, з тексту розписки незрозумiло. Та й де сам Договiр, теж незрозумiло. Альпiнiст прокидається десь у печерi разом зi своїм собакою та з якимись двома незнайомими людьми, один з них теж прикований до скелi, а iнший - в залiзнiй масцi з детонатором, яка вибухне, якщо в пошуках допомоги вiн перетне червону лiнiю. Заслужений поет Якутiї дуже хоче бути знаменитим, давайте тепер пограємо в таку гру - уявiмо чотирьох людей - одного чоловiка, у якого було сiм дружин, так, майже як у славнозвiсної Синьої Бороди, якщо не брати до уваги той факт, що Синя Борода насправдi був маршалом Францiї, який шукав елiксир вiчної молодостi та фiлософський камiнь, заради чого звелiв викупити у батькiв багато хлопчикiв i дiвчаток, i що з ними було далi, нiкому не вiдомо - так от - один поет - Синя Борода, одна жiнка, яка ранiше була чоловiком, точнiше, iстотою з якоїсь причини чоловiчої статi, яку вiн колись зустрiв бiля вiтрини з цiкавими цукерками та велетенською солодкою ватою, яка насправдi зовсiм не солодка i залишає на язицi той самий присмак асептичної вати з твого дитинства, змiшаної з йодом, вiн вiдчував себе справжнiм йолопом, коли дивився на цю iстоту, з цiєю ямочкою на пiдборiддi, що так облизувалась подумки, роздивляючись цi фантики пастельних тонiв iз зображенням пiонерiв, якi роблять незрозумiло що - чи то перевiряють, хто з них сильнiший, тому що комунiзм - це молодiсть свiту, i будувати його молодим, чи то вовтузяться в якомусь болотi, цi мiкоянiвськi ковбаси та жерстянi банки з консервами, радянське шампанське, апельсини з авоськи, стiльки нiколи не отримував у своєму нищiвному для шлунку пайку, хотiв би зробити щось приємне цьому хлопчинi, подарувати якусь цукерку або конфеттi, цукерковий хлопчина, який розтане одразу, як тiльки до нього пiднесуть цей цiлющий електрофорез, який замiнює лiтнє сонце, покоївка принесла йому фраппе, вiн зовсiм не мiг їсти, нi, точнiше пити - просто вилив їй на фартух, цей картатий фартух, тепер її звуть Анастасiя, iнодi вона вдає з себе його покоївку, зовсiм не говорить росiйською, каже - як можна говорити мовою твоїх вбивць, не може вимовити жодного слова, вiн вже i ласкою, i тортурами примушував її згадати себе колишню, в цiй смiшнiй синiй шкiльнiй формi, як вона мрiяла скуштувати хоча б ковток шампанського - щоб бульбашки вдарили в голову i назавжди залишились там, i щоб завжди випрасуванi до неможливої рiвностi манжети, але просто не може вимовити жодного слова, скiльки б її не питали бiля дошки, хто вiдкрив цей пролив, або он ту затоку, i де, взагалi, вона знаходиться на картi, соромно не знати, вона прокидається в холодному потi, завдячуючи тобi, я весь час пам'ятаю цi уроки географiї. Гуляє в Одесi, немов по Iндiї, кажуть по зомбоящику: 'Ergo et en Arcadia', повторюєш за ними незрозумiлi слова, що звучать так приємно. Отже вiн каже - пограймо в таку гру: нас тут четверо, i один з нас вбивця, один - агент невiдомо якої розвiдки, якому бiльше немає що доповiдати в центр, все рухається по колу, тому що коло - це основа життя, нi, насправдi треба казати ерго сум, у тебе ж були пари з латинської мови в унiверситетi, вiдчував себе якимось п'ятидесятником, який розмовляє невiдомою мовою, i всi навколо розчуленi та хочуть подати тобi декiлька мiдних копiйок зi стертим зображенням Георгiя-переможця-змiїв, та ця Царiвна-Змiївна, яка оплiтає його своїм хвостом з перламутровою лускою. Червива луска Чорноморського узбережжя, життя є сон - каже болгарський прозаїк Богумiл Ангелов, мабуть, ти все-таки закохалася в цього пройдисвiта, iнакше навiщо змiнювати стать, статевi стосунки - взагалi рiч зовсiм непевна, сьогоднi ти, а завтра хтось iнший, тому краще хай усюди будеш тiльки ти, на всiх портретах витончених зiрок Золотої епохи Голiвуду, чи то пак Боллiвуду, тому що зараз це значно бiльш актуально, мiльярд мешканцiв комунальної квартири набирають такого незручного вигляду в цих картонних коробках, вештаєшся сходами туди-сюди, думаєш, який п'яний Ешер побудував за своїми кресленнями цю п'янку конструкцiю, розшарування кахлiв на стелi чи на пiдлозi, тому що бiльше не зрозумiло, де стеля, де пiдлога, вона тнеться туди, щоб побачити, що вiн там робить на горищi з телескопом - справжнє дитинча, думає з нiжнiстю вона, чоловiки - це просто твої дiти, яких у тебе нiколи не буде, пригорнути та приголубити, а потiм викинути на смiтник, хай замерзають там, мов приблуднi кошенята, або пiд машиною - як вони роблять це на машинi, такi мiнiатюрнi жiнки, якi не зiслизають в безодню, пiдкладають пiд нiжки шафи такi товстелезнi тлумачнi словники на кшталт Брокгауза та Ефрона, вона дивиться в тебе i нiчого там не бачить, ця безодня вiчного тлумачення написаних слiв, не бачить нiчого, але силкується зрозумiти, отже заслужений поет Якутiї Анамподест Шварценберг закоханий в дiвчину, тiнь якої у вiтринi вiн колись бачив у формi хлопчика в шкiльнiй формi та з портфелем - тодi ще були портфелi, але на них вже наклеювали таких милих Мiккi-Маусiв, такi пошарпанi коричневi портфелi iз замiнювача шкiри, але вона - вже не вiн, вiн просто купив тодi ромову бабу, в часи вiчного дефiциту тепла ромова баба теж згодиться - це навiть дуже приємно, вiн силкується згадати, де бачив її ранiше, але не впiзнає цi риси, вдало розтиражованi мiльйонами примiрникiв глянцевих журналiв для пiдлiткiв будь-якого вiку, вона не хоче нiчого розумiти в цьому життi - воно їй просто не до смаку - просто фарбує повiки-губи-нiгтi-такий французький манiкюр, тому що нiгтi мають бути доглянутими, iнакше приходиш на якусь фiрму, а у працiвниць - хатнiх домогосподарок в охайних фартушках - просто недоглянутi нiгтi, i в тебе виривається зойк розпачу, i ти вже просто не знаєш, як дiяти далi в цiй нестандартнiй ситуацiї, скiльки ти себе знав, ти завжди грав якусь роль, саме через це актори втрачають органiку в реальному життi, грають роль, яка їм не пасує, але так само переконливо, переконують себе та iнших у не вдалостi ще однiєї спроби, кровожерливий автор п'єси розсаджує їх колом, примушує вимовляти якiсь слова: 'Доброго ранку. Мене звати Отто фон Шмульц, поет i алкоголiк, мешкаю на задвiрках невiдомо якої iмперiї, тому що все настiльки перемiшалося за стiльки рокiв, просто вавилонське стовпотворiння народiв, вiд слова 'стовп', Олександрiйський стовп Олександрiї, пишу невiдомо якою мовою, насправдi зараз в модi верлiбри, їх легше перекладати, вони змушують замислитись над речами, яких взагалi не iснує, i нiкому не спало б на думку замислюватись над ними - наприклад, кохання, його визначення апофатичне, всi знають, як погано, коли воно вiдсутнє, але нiхто не замислюється, що ти будеш робити, коли з тебе викачають все повiтря i ти перетворишся на кульку без гелiю, на самотню кульку, що лежить, вдрукована в асфальт, перехожi наступають на неї своїми конвертами, вони взагалi люблять лише наступати, цi варвари Нового Середньовiччя, пращi та стрiли, бомбарди i машини для метання вогню, вогню та полум'я, тут ми переходимо до його джерела. Доброго дня, мене звати Агнешка, це iм'я, яке не зобов'язує нi до чого i нiчого не означає. Його не можна вставити в жодне прислiв'я, розбити на склади, зосередитись на ньому та медитувати, поки не настане ранок або поки не прийдуть сусiди з дешевим вином Молдавiї, так, колись там теж були дешевi непоживнi вина, але це вже якась антиреклама, не тi, хто володiє iнформацiєю, володiє свiтом, а тi, хто її створює, мене звуть Агнешка, але я бiльше не впевнена в цьому, з того самого часу, як вiн подивився на мене своїми сiрими очима з цятками на роговицi. Якого кольору були цятки, я не зрозумiла, але це було вже неважливо, коли є можливiсть говорити, краще нею скористатися, отже, я пiдiйшла до нього i заговорила. 'Овва, ви вмiєте розмовляти? Не очiкував цього вiд такої красунi', - щиро здивувався вiн. Менi було неприємно це чути, але я проковтнула навiть таку образу, тому що вiд нього була готова прийняти будь-яку отруту - чар-зiлля в шкалику для шоту, який треба випивати швидко залпом, iнакше почнеться гикавка, мабуть. Зачарованiсть мовою ще нiкого не доводила до добра, ми стали бiльше нiж чоловiком та дружиною - поетом та секретаркою, насправдi невiдомо, якi в поета можуть бути секрети, особливо якщо вiн iнтимний лiрик, але непересiчна особистiсть вимагала вiчної втоми вiд сiрої буденностi, вiн мiг отримати що завгодно, але зробив саме такий вибiр - жити у замку зi мною. Нi, до чого тут архiтектура, це був просто привiд. Точнiше, привид. Ви знаєте, що в замку мешкають привиди? Коли роман закiнчується, його так шкода вiдпускати, вiдпускати свою дитину у свiт, там з ним може статись що завгодно, а зараз вiн належить лише тобi, формуєш його за своїм образом i подобою, i жодних образ з будь-якого боку. А як вiн там без тебе. I коли треба ставити крапку? Ти думаєш, що тобi пiдкаже якесь особливе шосте чуття, але такi романи пишуться вiчно - нiколи не вiдпускала б його хвилясте волосся, вирвала б пасмо на пам'ять, i щоб бiльше вони нiколи на цьому мiсцi не росли, хай залишиться ця мiтка, але вiн завжди буде подобатися жiнкам - вiн з тих, хто завжди подобається, яка б вiдсутнiсть зачiски не зiяла неприродно у нього на головi, їм подарували два квитки в театр - хтось не захотiв йти на 'Короля Лiра', отже квитки вiддали їм, хоча можна було продати бiля входу, адже люди сидiли в проходi на приставних стiльцях, їм дiсталися мiсця в рiзних рядах, вона просто дуже боялася, що вiн пiде i вона нiколи його не побачить, як той герцог, якому викололи очi i вiн бiльше не мiг читати газету, соромно зiзнатися в цьому, але вона не знала сюжету п'єсi, бачила якiсь епiзоди зi старого кiно, але вони нiяк не складались в цiлiсну картину, а зараз у неї просто не було сил слiдкувати за сюжетом, вона вигадувала варiанти розвитку подiй, якi могли б вдовольнити її уяву, вiн випив трохи коньяку в буфетi, або вiн випив занадто багато коньяку в буфетi i притиснув її до себе так гаряче i пристрасно, як там вчать зображати пристрасть на театрi, i вона просто зомлiла, не зважаючи на жодну сценографiю. Але нi, дикий олень вiдвiз її на край свiту i полишив там, вона сидить десь в тундрi, або де там водяться дикi оленi, i перебирає в пам'ятi всi можливi та неможливi варiанти, кохання нiколи не проходить та залишається, коли ти покинутий напризволяще - якiсь перебiрки плотi навколо, нiчого не навiює нiщо, не виринає на поверхню. Поет - це завжди шпигун, його вториннiсть по вiдношенню до цiєї тундри просто вражає, он хтось тягне за собою велетенський шмат бiлочки - мурав'їд якийсь, чи що, тварини в жодному разi не цiкавiшi за людей, хто сказав, що я бiльше люблю тварин, вона сидить там i дивиться на мох, тому що в дитячих атласах вчили шукати Пiвнiч за мохом, але вона нiколи не розумiла того, що їй дасть знання мiсця розташування Пiвночi, ще шукала на небi Чумацький шлях, ковш Ведмедицi - заворожували цi назви, вiн покинув її тут та поїхав додому на таксi, вони всi чинять так врештi решт, i нiчого тут не поробиш, нi, вони не виннi в цьому - така в них природа, просто жiнки дуже погано орiєнтуються в просторi, тому хай розраховують лише на себе, це кара - їхнiй просторовий кретинiзм, сидить тут на якiйсь лавочцi, вкрита пледом з сусiдньої кав'ярнi, просто хтось пiшов у кав'ярню, а потiм винiс з неї плед, i що ж тут поганого, якщо вона все одно зачинялася, i ось тут сидить вона, як вiчний безбатченко та безхатченко, людина - це острiв, острiв на асфальтi. Такий острiвець безпеки, який нiколи не омине жоден автомобiль, вона хотiла б забути його, але вiн весь час повертається до неї, миготить фарами, розповiдає смiшнi iсторiї з життя. Не настiльки ж вона дурна, щоб повiрити йому, розповiдала, що не можна носити сорочки з брудними комiрцями, тому що що подумають люди. Доброго вам ланчу, добродiї, я - Анамподест Шварценберг, насправдi теж алкоголiк, але зачудований не спиртовмiсними рiдинами, як вам могло б здатися на перший погляд, спирт дуже швидко випаровується, ти сидиш як дурень i дивишся на цю жiнку, i ось вона вже бiльше не фея, якщо колись нею була, але куди тепер її подiти, стiльки разiв навiдувався до ЗАГСу, що навiть просто забув тодi дорогу - це називається 'витiснення', а їй було так самотньо - насправдi це просто благодiйний внесок, чому б не зробити добру справу, таке собi волонтерство, вона казала, що ми зустрiчалися ранiше, але я нiчого подiбного не пам'ятав, це просто якiсь грайливi натяки на непрозорi обставини, тому що в своєму життi я зустрiчав дуже багатьох жiнок, i всiх їх досi кохаю, можете менi повiрити. А вона досi досить мила дiвчинка, нiхто не дає їй бiльше тринадцяти рокiв, як би вона цього не хотiла, тiло чинить якийсь незрозумiлий супротив, майструє перепони мiж собою та свiтом, якi нiхто не може подолати, я намагався, але тiло живе своїм життям, i вмирає теж своїм життям, i нiхто йому тут не вказiвник, думала, що вона надто мила для цього свiту, а iншого все рiвно немає, хто б там не вигадував рiзнi дрiбницi побуту, ось цей джем з вовчої ягоди - павутиння на розi, намазуєш його на хлiб та їси, думаєш - яка вона дбайлива, нерозпещене дiвча, варить цi речi пiд брендом 'з бабусиного льоху', закриває їх такими автентичними папiрцями зi шкiльного зошиту в косу лiнiйку та завязує такою розбурханою мотузочкою, потiм так приємно вiдкривати, почуваєшся потворою, яка користується плодами чужої працi, на якi не має жодних прав, адже вона хоче зробити тобi щось приємне, жiнки завжди хочуть зробити щось приємне, так i шукають зручну нагоду, ти ж не можеш їм це заборонити, звик до масляних фарб твiй перевiзник, i нiчого не можна тут зробити, i до цукерок для дiабетикiв, якi не на фруктозi, i теж нiчого не можна тут зробити, хотiв прикипiти до неї всiєю своєю ницою душею, але неможливо, надто соромно i взагалi вона просто дурна, яка розумна жiнка захоче варити тобi джем i зав'язувати мотузкою, вовтузиться там з ним цiлий день, спiває пiснi невiдомої поп-групи, так i чекаєш, що зараз попросить у тебе скальпель, щоб розрiзати яблуко навпiл, серед них вже давно немає нiкого живого, але досi силкуються вдавати з себе спiльноту людей, якi на щось сподiваються, влiтку варити варення, взимку його їсти, а потiм доведеться їсти бите скло замiсть муки, що вони тодi згадають про своє варення i гриби, зараз би цi запаси, багато пишуть на фейсбуцi про такi речi, хотiлось би стати першим блогером, тому що зараз нiхто не сприймає довгi тексти, якими короткими вони б не були. Доброго вечора, мене звати Серафима-Серафим, так - саме невiдомо в якому родi до мене звертатися, я в будь-якому разi не ображусь, тому це дуже зручно, коли вiн вперше побачив мене у склi вiтрини, менi було вже шiсть тисяч рокiв, надто вже мабуть пiдстаркувата (так, для зручностi буду говорити про себе як про жiнку), подарував мене ромову бабу, хотiлось би, щоб щойно з пекарнi, з такої французької мiнi-пекарнi, в якiй зранку купують свiжi круасани i гарячу каву в паперових стаканчиках, каву, яка потiм виливається на дорогу дизайнерську сумку з кагуару або казуару, i можна подати позов до суду на того, хто наливав тобi каву в цей стаканчик-нерозливайку, каву, чорну, немов чорнило, окрiм цього не пам'ятаєш зовсiм нiчого, тому що цi сновиднi бажання загромаджують пам'ять, наче її нiколи у тебе не було. Потiм раптово змiнюєш стать - так, помiж iнших справ, наче сходити одного разу до косметолога, цi усмiхненi тiтоньки, якi тихо тебе ненавидять, скiльки б ти їм не заплатив, якщо бiльше, це їх навiть ще бiльше пiд'юджує, силомiць примушуєш себе не думати про нього, але вiн тебе все одно не впiзнає, зiрка Маїр на петлицi, ходиш бiля його будинку, iнодi тягне зiграти в футбол консервною бляшанкою, але бiльше не можна, або заховатись в цю бляшанку, i щоб нiхто бiльше тебе не бачив, але вiн просто не пiдходить до вiкна, i не бере слухавку, можливо, його там просто немає - так, рольовi моделi змiнилися, ти просто випадаєш з цього модельного ряду, носиш його кам'яне серце в своєму медальйонi - нагромадження жахiв, але просто осколок, тому що повнiстю воно там не вмiститься, немає повiстi, бiльш сумної за вiдсутностi його, чи то полiзти до нього водостоком, колись такий номер вдавався в цирку нiчних примар, але вiн там мабуть з iншою, коли знайомi кажуть: 'Вiн тут мешкає поряд, пiдемо нагрянемо несподiвано в гостi', тобi дуже кортить погодитись, але водночас думаєш, як вiдкараскатись вiд цiєї пропозицiї, почуваєшся королевою невдалого паркування, вiн так багато знав про тебе, i ще бiльше здогадувався, але йому було нецiкаво, ти дуже хотiла, щоб вiн повернувся до тебе, але нiхто не знав, яка ти насправдi, тому до кого повертатися, теж поставало перед ним питання, мiсто колекцiонерiв значкiв з написами невiдомими мовами - Сарапул, це дуже далеко, але я не маю жодної гадки, де, якби запропонував, я б не поїхала до нього, немає чого менi робити - їхати з ним, пробиратись повз цi потворнi терикони, занапащенi пiдземною лихоманкою та землетрусами, кроти, якi риються на смiтниках i не бачать жодної рiзницi. Доброї ночi, мене звуть Богумiл Ангелов, я зовсiм не пю, анi краплi, це не корисно для здоров'я, i б волiв зовсiм його заборонити, цей алкоголь, будь моя вiльна воля. Але я уклав з ним угоду - певна кiлькiсть жiнок, пiсля якої вiн переходить у моє повне розпорядження, вiн нiколи не рахував цих жiнок, вiдшутковувався, що у нього проблеми з арифметикою, але саме ця жiнка стала останньою в перелiку - бiльше я чекати не мiг, скiльки бонусiв можна йому надавати. Смiшно те, що вiн справдi в неї закохався - радше через її кохання до нього, всi цi джеми та смiшних ведмедикiв з шоколадними сердечками, це було так мило, що вiн не мiг не розплакатися вночi, насправдi вiн був у душi романтиком, як i всi цинiки, але менi не потрiбна душа романтика - вона надто прiсна та малопоживна, що я буду з нею робити. Навiть просив її поїхати з ним в Сарапул, не розумiючи тiєї простої речi, що не мир, але меч несе кохання у свiт вже стiльки тисяч рокiв - шiсть з половиною тисяч рокiв, якщо бути точним, i нiякого миру бiльше не буде в його по-дитячому цинiчнiй душi. I що нiколи вони не заховаються вiд цього свiту в своєму Сарапулi, просто здитинiють там зовсiм, отже я забираю його душу просто зараз, а потiм не знаю, що з нею робити, вона тепер така - з червинкою сумнiвiв. Арсенiй бачить, що вже свiтає, i закриває книгу.
Еллi прокидається в Сарапулi в картоннiй коробцi вiд сiмян, невiдомо, звiдки вона знає, що це Сарапул, i взагалi звiдки знає цю назву, але внутрiшнiй голос i мушинi цяточки на обоях пiдказують, що це саме так i є. Ще тут лiтає мiль, дуже багато молi, якби Еллi була ондатрою, їй довелося б непереливки, але зараз їй пощастило. Самотнiсть стосується лише людей, яким не цiкаво з самими собою - у всiх iнших цей стан зветься усамiтненням, думає Еллi та виливає на тацю з жостiвськими квiточками бузкового кольору весь бальзамiчний оцет зi своєї чарки, хiба можна терпiти цю людину, особливо коли вона хильне лишку, помираю, щоб не вчинити вбивство - читає в програмi телепередач. На верхньому березi рiчки Ками, по трасi Р322 привезли її сюди в коробцi з-пiд мокасинiв фабрики 'Скороход', дуже довго везли її сюди, щоб вона присвятила себе грi в ляльковому театрi, i поставити Олександр вирiшив чомусь саме Фауста, але в сучаснiй iнтерпретацiї, їй казали, що тут виготовляють дуже прийнятнi меблi, можна придбати чехословацький гарнiтур, навiть не треба цiлий рiк стояти в черзi, Еллi радiє своєму новому коханню, завдяки якому бачить так багато цiкавого на цiй землi, всiм цим яткам з восковими фруктами вiдтiнку скорботи або скорбуту, самотнiсть бiльше не має до тебе жодного стосунку, ця перенаселена та перенасичена сенсами самотнiсть, Олександр повертається з роботи рiвно о десятiй, вона не має жодної гадки, ким вiн працює i звiдки повертається, можливо, вiн просто вештається мiстом, що вкрите вiчнозеленими вiд шкiдливих викидiв у повiтря снiгами, i займається моржуванням у мiжконтинентальних водах, бiля яких стоїть страхiтливий плакат 'Заборонено', ось i все його кохання, але ж вiн завжди повертається саме до неї, i цього нiкому не вiдняти, цi рiздвянi картки з карамельними янголятами i поздоровленнями нерозбiрливим почерком. Бере цю картку i читає: 'Прийшли на снiданок. Тут жахливо. Нiколи сюди не ходiть. Мiкро-снiданок iз двох яєчень та кава зайняли 55 хвилин i зiпсований настрiй. Для старту нам взагалi не подали снiданкове меню. Мою яєчню, що мала бути з грiнками, подали без грiнок. Нас обслугували пiзнiше, нiж компанiю, що прийшла пiсля нас. Ми сюди бiльше нiколи не повернемось. Шкода, бо рiк тому тут було ок'. Раптом Еллi бачить, що поряд лежить тiло. Або радше Тiло з великої лiтери Т. До нього пiдключенi крапельницi та клапани, нерозбiрливе Тiло, Еллi потрапляє в його свiдомiсть i розумiє, що потрапила сюди завдяки феназепаму, сюди - це в кiмнату розмiром з картонну коробку з квiтчастими шпалерами, це примусове трирiчне вiдпрацювання для випускникiв неелiтних вузiв, якi сидять в офiсi з бiлими стiнами i весь час когось тролять, i цей тролiнг можна вважати метою цiлого життя, безглуздого життя в мережi квестiв, квест - це вiд слова 'запитувати', принаймнi, щось пов'язане з цим, Еллi волiє жити в пеньку i нiколи не працювати в офiсi, щоб не мати нiчого спiльного з iсторiєю свого життя, тому що врештi решт доля будь-яка могла б бути її долею, i вiд багатства цього вибору її нудить, раптом Тiло ворушиться, Еллi дивиться на нього i їй спадає на думку, що Тiло хоче рухатись в якомусь певному напрямку або це просто фантомний бiль, неможливий в iстот, якi бiльше нiчого не вiдчувають одна до одної, в кiмнату заходить європейського вигляду та способу догляду за волоссям гiд i група пристосованих до життя в умовах вагомостi осiб незрозумiлого вiку та непевної статi, дiвчинка в чорних джинсах тягне за собою на повiдку Смiшарика-Бараша, дiвчинка страждає на гикавку якої просто неможливо позбутися за допомогою жодного лимонаду, який виготовляють на фабриках Третього Рейху, вiн виливається з готичних синюватих труб, в якi трударi вливають синьооку нафту з квiточками бузку, вона уявляє, що в нутрi Бараша захований мiкрочiп, за допомогою якого сили зла слiдкують за нею, промовляють до неї рiзними рiвноцiнно улесливими голосами, як серденько моє розвiяне понад Мордором - повернися до мене, вона не хоче нiчого вiдповiдати, тому що вiдповiдь на таке запитання суперечить Конвенцiї про захист прав дитини вiд насильства середньовiчної обструкцiї народних колективiв виконавцiв соромiцьких пiсень, вона пнеться поперед iнших учасникiв цього хороводного водограю, щоб подивитись на Еллi, яка сидить на пiдлозi в невiдомо чиїй квартирi в Сарапулi, гiд-екскурсовод-вiдмiнник труду та оборони - запитує у тих, хто зараз перебуває пiд його всебiчною владою: 'I як, на вашу думку, ця бiдолашна дiвчинка Еллi, яка набiдокурила понад будь-яку мiру та не знає, як виїхати звiдси, позбутися тягара у виглядi цього чоловiка, який просто любить спiвати пiснi на публiцi та нюхати кокаїн, у вас на це лише година, пiсля чого замок заклякне i всi ми залишимося тут назавжди, а менi не надто кортить залишатись тут i крутити педалi цього вiчного комп'ютера на мiжнародному фестивалi марнославства, от бiдося - каже вiн, як ти потрапила сюди, за тридев'ять земель, у тебе є всього лишень година для того, щоб знайти ключ, раптом Тiло починає поривчасто дихати, Еллi занурює руку з браслетом, пластмасовi бульбашки на якому символiзують лiтеру М, нанизану на якусь дешеву резинку, в його нутро та дiстає той самий ключ, який бiльше нiкому не потрiбний, телефон дзвонить, поки що стиха, Еллi не впiзнає свiй рiнгтон, тому що вона завантажувала його цiлей життя тому назад, просто зателефонувала кудись i попросила, щоб їй завантажили мелодiю 'Нiколи не народжуйся красивою', аналiтика має з'являтися негайно, в той же день, в який мала мiсце подiя, у крайньому випадку - наступного дня, iнакше нiхто вже не пам'ятатиме, до чого це i про що, тут напрошується аналогiя з дiтьми, якi гiрко плачуть через свiй м'ячик, який втонув у цiй сiрiй калюжi пiд час святкування Курбан-Байраму або проведення марафону зомбi, а через пiвгодини вже знову радiсно смiються, будьте як дiти - каже вона собi, i ця дiвчинка зi Смiшариком-Барашем, яка мрiє про вишневий чiзкейк без випiкання, тому що дуже часто вiдключають свiтло в цьому п'ятиповерховому цегляному будинку, схожому на хрущовку, вона так давно не бачила хрущiв, просто забула, як вони виглядають, єдине безсмертя, яке ми можемо запропонувати один одному, моя Еллi - це куренi з картопляних очисткiв, якi так корисно вiдварювати в кип'яченiй водi та потiм пити цей вiдвар, у школi вона могла отримати золоту медаль, таку шоколадну золоту медаль в золотiй фользi продавали на автобуснiй станцiї, на якiй нiколи не було людей i ти завжди почувався єдиним пасажиром, якимось безправним через те, що бiльше нiколи нiкому не потрiбно нiкуди їхати, вона зазвичай закусувала цiєю медаллю пиво 'Жигулiвське', єдиний сорт, який тодi був у продажу, з динамiкiв лунала незмiнна пiсня групи 'Фристайл' 'Ах, какая женщина', в морозивi, яке подавали в пластмасових креманках, завжди можна було знайти погано пофарбоване хною сивiюче волосся, що вщент вiдбивало у неї апетит, але вона вперто продовжувала їсти, щоб виростити в собi штучним чином цю пристосованiсть до буденного життя, притаманну представникам її виду, предмет її вродженої заздростi, нiколи не можна буде добитись цього, тiльки через повну втрату чутливостi, що, звичайно, робить тебе невразливою, але бiльше не зрозумiло, чи живеш ти взагалi, i коли приїде автобус, який вiдвезе тебе в повну забобонiв заасфальтовану столицю. Олександр каже по телефону, що сьогоднi вiн прийде додому разом з гостями, якi, взагалi-то, приїхали здалека, тому їх треба прийняти з усiєю гостиннiстю, якою так славнi слав'янськi народи, Еллi волiє викинути слухавку у вiкно, пiд вiкном ходить якась жiнка з дитиною в колясцi, дизайнерське рiшення якої передбачає перебування немовляти в теремку, взимку теремок трансформується у рукавичку, їй завжди буде тепло, i раптом з неба падає слухавка, просто їй у лоб, цiй дитинi, яка спить i думає про те, що ось доживемо до постмодернiзму, i хтось там говорить в цiй слухавцi про те, що зараз вiн приїде додому з отаманом Судоходовим та його почтом, з коронованим володарем Чорної та Бiловодної Русi, хто там бачив востаннє ту чисту воду у водопроводi, колись вона купила фiльтр, спецiальний вугiльний фiльтр, в який необхiдно наливати воду, пiсля чого вона вiдстоюється кiлька годин i наливається якимись спецiальними соками, наповнюється нетутешнею чистотою, потiм пила цю воду, наче освячену бузковим оцтом перетворену на кришталь, але ось вже дзвонять у дверi. 'Ну добре, ми пiшли додому, квест пройдено', - каже гiд-екскурсовод та вiдчиняє дверi вiд чужої квартири своїм ключем, дублiкат якого вiн колись зробив, коли пiшов вiд дружини, дружина просто дуже любила вирощувати резеду в кашпо, вiн не розумiв це слово 'кашпо', перевертав його на язицi, зiгрiвав на пiднебiннi, але воно все рiвно нiяк не вкладалося в межах його уяви, щось таке сире i м'яке, для прихильникiв сироїдiння. Вiн прожив з дружиною в цiй квартирi сiм рокiв, квартира була успадкована вiд дiдуся i бабусi, якi померли в один день з рiзницею в п'ять хвилин, про що навiть написали в роздiлi 'Надзвичайнi iсторiї кохання' примiрника яскравого представника жовтої преси - вiн навiть колись пам'ятав, за яке число, але нiхто вже не пам'ятав, чиї це були дiдусь i бабуся, настiльки вони зрiднилися один з одним, i коли вiн вирiшив пiти вiд дружини з її кашпо та засушеним у формалiнi (якийсь анахронiзм або тавтологiя, оскiльки формалiн - все-таки рiдина, але його нiколи не збивали з одного разу обраного шляху подiбнi дрiбницi) чучелом латимерiї - так, вона вiддано любила незрозумiлi, але красивi слова, вiн нiяк не мiг роздiлити з нею цю її любов, але пiд час медового мiсяця хоча б намагався зрозумiти, зараз вiн дивиться на Еллi та думає: 'Бiдна дитина, скiльки їй ще доведеться пережити поруч з цим Олександром, який любить зовсiм не її, а її кохання до нього та свої нiгтi з французьким манiкюром, така нерозбiрлива у стосунках особа, заїхала за ним у таку далечiнь, але вже надто пiзно, туристам потрiбно повертатися у свiй готель, куди перестають пускати пiсля одинадцятої години вечора, завтра їм потрiбно пiти на виставку старовинних кружев, такi вицвiлi жовтi вiд осiннього сонця кружева, мов жовте листя на асфальтi цього мiста, в якому нiколи не сходить сонце та нiколи не тане жовтушник снiг кольору вiтамiну С, отримували в школi такi жовтi вiтамiнки, по три штуки на одну душу, так фарбували руки, солодкi пальцi, якi все одно не можна було облизувати, тому що на пальцях занадто багато колонiзованих бактерiй, а вiтамiнки хотiлося просто викинути, подивитись, як вони закотяться у щiлини мiж паркетинами, намазаними канiфоллю, я думав, що канiфоль - це щось для скрипки, у пiдсобцi серед усiлякого мотлоху, на якому цiлував її з острахом, тому що серце заходилося i колiна, намазанi зеленкою, визирали з-пiд картатих шортiв, що зовсiм не збуджувало уяву, i вона теж не знала, що з цим всiм робити, тодi ще не було глянцевих журналiв для жiнок, на обкладинцi яких зiрки зарубiжного кiнематографу оманливо формулювали однiєю фразою сутнiсть своїх стосункiв з чоловiками, продюсерами та глядачами, iнодi це було одне i те ж, але нiхто не наважувався в цьому зiзнатися. Моя Еллi, ти так схожа на цю дiвчинку, яка вже давно замiжня, її чоловiк спiває в туалетi, хоча не знає жодної ноти, така марнославна впевненiсть у власних силах, нi, вiн зовсiм не тнеться у всесвiтньо вiдомi спiваки, тому що незнання нот не звiльняє вiд вiдповiдальностi стакато, але вона дивиться на нього з нiжнiстю, коли вiн спить, i робить вигляд, що задоволена цим своїм втiленням. Отже, Еллi, не наслiдуй її приклад', i зачинає дверi за дiвчинкою зi Смiшариком-Барашем на повiдку, яка просто мрiє про чупа-чупс i сердиться через те, що в її руку кладуть якусь пожовану iриску з тисненням фантика, який просто неможливо вiддерти, не пошкодивши поверхню солодкої маси. Еллi почувається Гретою в картопляному будиночку, якiй заморозили нiжки в рефрижераторi i вона тягнеться до льодяникового вiконця, щоб вiдкрити фiранку iз солодкої вати, яка виявляється звичайною асептичною ватою з магазину канцтоварiв, так часто вiдправляли її туди перед першим вересня, щоб вона купила собi ручки та пензлi з бiлячого мiху, вона уявляла собi це таким чином, що це просто хвiст бiлки, який прискiпливо тримається на шматку деревини, ось такий маленький бiлячий хвостик. У тi роки тотального дефiциту коштiв бiлячий пензлик робив помiтну дiрку в кишенi, тим бiльше що вона не любила i зовсiм не вмiла малювати, це мазюкання розбавленою водою аквареллю не робило честi їй як знавцю та поцiновувачу творчостi Гойї та Караваджо (в протилежному хронологiчному порядку), не кажучи вже про прерафаелiтiв, нiчого в цьому життi не робило їй честi, тому вона вирiшила влучно вийти замiж, а Олександр так гарно спiвав пiд акомпанемент синтезатора, поки отаман Судоходов розмазував по клавiшам свiй кокаїн, щоб вдихати його через стодоларовi купюри. Еллi хотiла б отримати фiнансову компенсацiю вiд цього отамана, який страждає на селфi-залежнiсть та очевидно потребує допомоги психолога, за весь розбитий богемський фарфор виробництва Сарапульської фабрики м'якої iграшки, але їй було його шкода, чорно-бiлi знову наступали по всiх фронтах, єдиний прихисток отаман Судоходов мiг отримати в їхнiй однокiмнатнiй квартирi, в якiй розташувався з усiєю зручнiстю, Олександр подавав йому попiльницю, в яку вiн поклав золоту рибку, яку залив крутим окропом з вкритого iржею чайника, та рiзнi iншi необхiднi в повсякденному побутi речi, Еллi весь час мерзне в цiй країнi вiчного льоду та скаржиться на проблеми центрального опалення, тому що хтось поставив собi новi батареї без дозволу ЖЕКу, в них зiрвало якусь там рiзьбу (Еллi не розумiється на технiцi, але любить висловлювати свою думку з цього приводу), декiлька квартир по стояку залило гарячою водою десь по колiно, i знову в будинку холодно. Але отаману Судоходову насправдi все одно, немає жодного сенсу говорити з ним про це, вiн мрiє лише про владу. Заради примарної можливостi отримання влади вiн оголосив себе нащадком пророка Мухамеда i придбав спецiальний електронний браслет, який консультує вiрян щодо пересування у напрямку Мекки, придбав про всяк випадок, щоб продемонструвати свою лояльнiсть пiд час суду невiдомого ступеня страху. Еллi зовсiм не боїться Судоходова, незважаючи на те, що вiн справжнiй психопат, для засвiдчення чого йому не потрiбнi жоднi довiдки, їй просто сумно дивитися на вiкно, пейзаж за яким наче слугує живою iлюстрацiєю для групи 'Життя - це бiль', тому зазирати у саме вiкно їй тим бiльше не хочеться, що нового там можна побачити. 'А знаєте, я зiбрався одружитись', - раптом каже крiзь сон Судоходов. 'З ким же це?' - здригається вiд несподiванки, мов вiд удару струму чи мерехтiння променю спектру Олександр. 'Це зовсiм не твоя справа. Тобi, взагалi-то, пора на вiйну, ти просто занудився на одному мiсцi', - вiдрубає можливiсть вдоволення цiкавостi Судоходов i поринає в хворобливий сон, в кiмнату заходить наречена Судоходова, нiхто не знає цю жiнку, але чомусь всi одразу розумiють, що це вона. В бiлiй сукнi з пожовклого тюлю, наче знятого з цього льодяникового вiконця, в яке не може себе примусити подивитися Еллi, у словах, якi вони говорять один одному, надто багато слiв, слова та однi слова, а їм дуже хочеться дiй, хоч якоїсь дiї, хоча б такої, коли герой щось говорить у сторону глядачiв, а вони нiчого не розумiють через погану акустику, наречена Судоходова - досить гарненька примара, якби їй трохи пофарбувати повiки, вона навiть зiйшла б за живу, але цей комплекс меншовартостi голограми, яку нiхто нiколи не вiзьме до шлюбу, заважає їй набути впевненостi у собi, просто проходить крiзь стiни i зникає, потiм з'являється знову, i нiхто не звертає на неї жодної уваги, просто вже сто п'ятдесят рокiв не бачили цих кирзових чобiт, цей вишневий чiзкейк без випiкання - розтерли печиво i перемiшали в блендерi, все дуже просто, Еллi знає, що вона погана хазяйка, вона просто нiяка хазяйка, Сьогоднi нас пригостили кiлькою 'Даринка' . Хлопцi сидiли i дивилися на неї, не уявляючи як можна їсти кiльку iз людським iменем. Але що там iм'я, Олександр дiстає з коробки, яка вкривається пилом пiд диваном, водяний пiстолет i стрiляє в Бiлу Наречену, вона зникає вже назавжди, тобi що ревнощi, що страх за свою житлову площу - все одно. 'Забирайся звiдси, як ти мiг промiняти нашу з тобою дружбу на ось це', - iстерично кричить вiн Судоходову, який, в свою чергу, нiяк не може прокинутися або принаймнi прикинутись зануреним в обiйми дiйсностi, яка стискає його все сильнiше. 'А ти чого дивишся?' - суворо питає Олександр у Еллi, яка так i не навчилась бути гарною дружиною, яка все розумiє, не навчилася вкладати таємний сенс у слова, в якi нiколи не була втаємничена. 'З мене досить. Я їду в Париж', - гордо каже Еллi всiм присутнiм та прокидається в кiмнатi п'ятизiркового готелю на шовковому простирадлi, яке, здається, перуть щогодини i на яке кожнi п'ять хвилин бризкають антистатиком. Вона зовсiм не шкодує про своє колишнє життя i не сумує за ним, тому що рухатись потрiбно лише вперед, але де саме знаходиться це 'вперед' i як його знайти, вона не розумiє. Розгублено озирається, бачить гiрку, на якiй стоїть колекцiйний посуд, з якого нiколи нiчого не їли та не збираються їсти, хоче викликати покоївку та пояснити їй, що їй немає чим платити за цi розкошi, але раптом згадує, що не знає французької, а до тих, хто звертається до них англiйською, французи, за розповiдями тих, хто багато подорожує i ще має снагу про це розповiдати, ставляться досить вороже, i ця ворожiсть культивується на генетичному рiвнi, хоча, можливо, це лише стереотип. В Парижi всi весь час вiтаються один з одним, навiть незнайомi люди, говорять 'Еллi' доброго дня, над Iспанiєю чисте небо, iнтернацiональнi принади - думає вона, в тутешнiх 'Макдональдсах' працюють лише представницi негроїдної раси, вона не знає, наскiльки полiт коректно це звучить, але тут справдi засилля арабiв та ефiопiв, вале ет ме амо - подумки повiдомляє вона Олександру, нiчого не знаючи про його долю, метро тут закривається о восьмiй вечора, просто всi вкладаються спати о дев'ятiй, мов партизани, так, це дисциплiна, в метро дуже затишно, дуже маленькi iнтервали мiж станцiями, все пахне куколями та парфумами, купольними парфумами, великий купол навколо тебе та напроти, їдеш дуже довго кудись на маршрутцi через якийсь лiс, потiм потрапляєш на вулицю - нi, не сказати, що дуже довгу, але - широку, щороку тут купують такi об'єми парфумiв у скляних бризкалках, пам'ятаєш цi склянi пiстолети з фломастером на лiвому боцi мов вiд рани, вiдраза, отримана плiч-о-плiч, якi стояли там на морозi, i кривава корка насту на вустах Настусi розривається трояндою сльоти - ось вона поруч iз тобою на тротуарi, араби та ефiопи, людина з обрисами iмператора iмперiї Сасанiдiв Петра Можновладця прикладає до її носу хлороформ, чи то пак ефiр, або як iнше вона могла б прийти до тями, розплескатися на тротуарi помiж сотень тисяч малорослих бомжiв, якi тримали б тебе за руку, повiї дуже сентиментальнi, дуже люблять розповiдати рiзнi iсторiї про своє життя та про своїх дiтей, а чи подобається ним, або нi, у Еллi теж є свої принципи - вона нiколи не буде зустрiчатися з ефiопами та представниками негроїдної раси (не знає вона, наскiльки це полiткоректно), головне - нiколи не зустрiтися на якiйсь розвилцi з її сутенером, тому що це справдi налякає чоловiка, i нiколи вона не вийде за межi - от справдi зустрiчаються серед них поетеси, невже вони справдi люблять чоловiкiв, або просто люблять рiзнi байки зi склепу своєї власної iсторiї, а на Плас-Пiгаль стоять собi звичайнi тiтоньки, всi знають, як їх замовити, але щоб вони там десь стирчали посеред дороги - нiколи такого не було, або просто пiдiйшов би на ресепшн, але всi на свiтi люблять поговорити, дуже багато японцiв з фотоапаратами бiля Джоконди, а поруч висить Рафаель нiкому не цiкавий, такий велетенський музей, заходиш - там такий трикутник (його нещодавно побудували), єгипетський зал велетенський, усiлякi там древнощi, нiякого тобi Дега - балерини i конi, жiнка миє собi праву ногу, жiнка миє собi лiву ногу, жiнка миє собi ногу мочалом, i ось вона втоне у власнiм тазу замiсть ванни, i ось Нiка Самофракiйська без руки i без голови, не в залi, а на сходах, i нiхто на неї уваги не звертає, всi думають - якась дрiбнота стоїть, нiхто її навiть не фотографує, а до Джоконди вони такi стрiлочки намалювали, зайшов у зал Рубенса - там жодної людини немає, просто дивно, потiм пiшов у Собор Паризької Богоматерi - там немає лiфтiв, треба пiднiматися по сходах дуже високо, i там цi химери, теоретично, менi здається, до них можна дотягнутися навiть, але все-таки треба дихалку гарну мати, а так звичайний католицький собор з лавками, а ось на Ейфелевiй баштi є лiфт, тому що туди нереально пiднятися, я думаю, а внизу вся площа заповнена неграми, якi продають маленькi Ейфелевi вежi, ходять там i дзвенять ними, щоб привернути увагу, i ось пiднiмаєшся на лiфтi i бачиш весь Париж, весь центр видно, а парижани вважають Парижем лише центр, вiд'їдеш двадцять хвилин на двоповерховому автобусi на Сент-Женев'єв-де-Буа, а це вже не Париж, i взагалi там нiкого не було, просто знайшли якусь хатинку, в якiй спала якась симпотна старушенцiя, яка дала нам якусь схему, завдяки якiй ми знайшли могили Зайцева, Бунiна, Поплавського i Газданова, там всi, окрiм Ходасевича, який похований в Нiццi, вона дала нам якусь спецiальну карту для росiян, а потiм були на званому обiдi, сидiли пiд картиною Кончаловського, у нього двi тисячi робiт Аненкова, вiн мене повiв на другий поверх показувати свою колекцiю порнографiї, а ще у нього велика колекцiя дзвоникiв, ще вiн купив єдину книгу Блока 'Дванадцять', яку власноруч розфарбував Бакст, дуже довго полював на неї, купив на якомусь аукцiонi, показував, мов якусь святиню, а ще такi штуки - якi надягають на коней, схожi на коромисло, як вони називаються, надягав їх на себе i просто пишався, у Еллi не було iншого виходу, наскiльки вся ця лiтература гiрша за iншу, а iншої в нас просто немає, i що приходять сюди однi та тi самi п'ять чоловiк, i немає з ким поговорити бiльше, як i бiльшiсть iноземцiв, вiн майже iдеально володiє мовою, яку немає до чого прикласти, величезна амбарна книга, в яку всi поети, якi бували у нього, записували свої вiршi, я теж записав туди свiй вiрш 'Пам'ятi Поплавського', осетини вiдгрохали такий пам'ятник для Газданова, у Тарковського якiсь незрозумiлi квiточки, мов клумба, у Газданова ось все стильно зроблено, хоча Тарковський набагато бiльш вiдомий, а у Поплавського ось все так запущено, i ось тебе превентивно вбиває струмом з оголеного проводу i пiдсовують якi-небудь пасатижi, i хотiлося б тобi жити в Iталiї, на цьому вiчному Пiвднi, нi, звичайно, вся ця сентиментальнiсть i розповiдi про дiтей, це все дуже професiйно, але жодної душi, тим бiльше, що у нас такий короткий вiк, клiєнт вибирає i можливо ти вже в двадцять п'ять будеш не витребуваною, це лише воротарi грають до сорока рокiв, тому що вони не бiгають так багато, тому їм треба якось заробити собi до пенсiї, тому що з вищою освiтою туди нiхто не пiде, але якщо жiнки замовляють, навряд чи вони вiдмовляться, але ось говорити з нею менi сподобалось, знiмаєш же на певний час, потiм телефонують з ресепшену - не знаю, хто - i питають 'подовжувати будете?', на день народження - свято дитинства, нiкуди вiд нього не подiтися, але все одно набагато цiкавiше розмовляти про рiзнi речi, але якщо нi, Еллi прокидається рiвно через двадцять хвилин.
Думаєш, я не знаю, що у мене не менше закидонiв, нiж у тебе, тут у нас рахунок 0:0 або 6:6, я склав таку товсту антологiю сучасної поезiї, просто в поезiї набагато легше замаскувати бездарнiсть, написати: 'Я буду вбитий в Сталiнградi', i хто там що розбере, так вони всi i пишуть. Один поганий письменний копiює iншого поганого письменника, редагував фантастику про Байкал, спочатку її на десять вiдсоткiв уцiнили, потiм на двадцять, потiм на тридцять вiдсоткiв, а що почалося потiм - вiд нього пiшла дружина з двома дiтьми, i вiн почав жити з буряткою, яка пожила з усiма iркутськими художниками, так що з нею просто не можна було вийти у вищий свiт, а цей хлопець живе у своєму селищi Зима, в якому народився Вознесенський, i пише такi розповiдi, просто сибiрський Маркес, ось розповiдь 'Прогулянка' - два чуваки прогулюються, бiльше нiчого не вiдбувається, i бiльше нiчого не вiдбувається, i при цьому цей хлопець знiмає з людей шапки, так, вiн гопник, уяви собi селище, де зовсiм немає лiтератури, немає цього прошарку, у мене всi почали питати: 'Де ви його вiдкопали?', вiн просто ходив до мене на лiто, три iсторiї взяли в журнал одразу. Таджики заберуть тебе до себе, навчишся готувати, до речi, телефон вони у тебе заберуть i продадуть на базарi, на цi грошi накуплять смачного 'Дошираку', i будеш його варити. Будеш там якою-небудь третьою дружиною, тобто - у вожака буде перша дружина, ще у когось - друга, а ти будеш третя, тому що треба ж розслабитись пiсля роботи (так вживешся, ну доведеться потерпiти пiвроку), зате потiм будеш читати лекцiї про психологiю таджикiв рiзним бодхiсатвам, ще є азербайджанцi, але вони такi агресивнi, одразу: 'Ти на кого наїхав?', отже таджики краще, у мене була дiвчина - гендерний психолог, вона мене чомусь дуже полюбила i запросила на лекцiю про Фуко, я послухав у навушниках переклад п'ять хвилин i пiшов плавати на кораблику по Невi, спочатку центр, а потiм всi цi труби i промзона, i чому я весь такий нiжний маю на це дивитись, мої мошки хочуть втопитись в моєму пивi, ось Толстой пише в щоденниках, що приїхав в якийсь готель, мабуть - в маєток Тютчева i Баратинського, так, у них чомусь був один спiльний маєток, а Баратинський там просто спився - уявляєш, вiд Баратинського залишились там рiзнi пляшки, так ось, вона йшла перед ним, i вiн просто накинувся на неї, i пiшов плавати на кораблику Невою, спочатку центр, а потiм всi цi труби i промзона, i чому я маю на це дивитись, так ось, плавав я з Машею по Москвi-рiцi i знудило - можна одразу в рiчку, звичайно, пасажири можуть скинути у воду, але ти їм такий пiсню 'Москва, дзвонять дзвони', i вони скинуть у воду кого-небудь iншого. Це справжня стаття, я у неї був перший, i вона у мене теж, на той час така красива дiвчина, але дуже дурна, все в родинi вирiшує жiнка, якщо вона розумна жiнка, вона себе ставить так, що нiби вона нiчого не вирiшує, що ти ось такий крутий чувак, але насправдi це вона все вирiшує, тому що чоловiки стали дуже iнфантильними, вдень вона не знаю чим була зайнята, вчилась в якомусь ПТУ, а вночi гуляла, i я проводжав її в цей її приватний сектор в три години ночi, не знаю, як я живий залишився, там весь час виносили якiсь трупи, менi подарували її одного разу на день народження, пiсля всього вона так одразу питає: 'Можна подивитись телевiзор?', у них так прийнято казати, тепер вона має вiдтворити картину злочину за допомогою цих видiнь, але треба вигадати, чому жiнки вбивають по вiвторках, зрозумiло, що це якась психологiчна травма, вона зайшла в жiночий туалет i побачила напис в тому сенсi, що вона досить дурна, i пiдпис хлопчика, в якого вона була закохана, ось така психологiчна травма, потiм вiдома авторка детективiв пiдiйде до тебе i скаже: 'Знаєте, я уявляла вас зовсiм iншою'.
Еллi знаходиться в скрутному становищi в цьому мiстi справжнiх парфумiв, пiд небом кольору сирної сироватки вона їде в круїз замками Схiдної Луари, ось тут жила полонянка графа Артуа - показують їй якийсь скелет, розмiром бiльш схожий на дитячий, але вона силкується прогнати вiд себе такi думки, з нею пiдпiльниця Жанна Робер та дивакуватий професор, треба щось доповiдати шефу, про якого вже всi давно забули. На снiданок тут йогурт i круасани, снiданок рiзко континентальний, рiдко вона бачиться зi своїми рiдними пенатами, неможливо весь час продовжувати боятися, думати, що продовження буде, неочiкуване подовження вiсi ординат, якесь неочiкуване вирiшення проблеми з цього сiруватого неба, для тих, хто сподiваються, що вони врештi решт зустрiнуться знову, або для тих, хто спецiально дочитує книжки до нелогiчного кiнця, щоб дiзнатися, що там станеться з головними персонажами, вона дiзнається, що в будинку не буде дiяти центральне опалення, погоджується, що його пропозицiя руки i серця дуже корисна для неї - пропозицiя руки i серця, i штучна вентиляцiя легенiв, а ще там дуже цiкавий зал античностi, чи де вона бачила Маймонiдiв з вiдбитими руками, без вiдбиткiв пальцiв отже, заходить в крамничку сувенiрiв, в якiй за графа Артуа був льох для неслухняних полонянок, i бачить свiтло.
ЧАСТИНА ДРУГА
На ескалаторi грає заставка з передачi 'У свiтi тварин', така знайома з дитинства, колись в контактному зоопарку Еллi дозволили потримати за вухо величезного полоза, хоча невiдомо, чи є у полозiв вуха, та зрештою куди їдуть всi цi люди о робочiй порi - невдало обраний темп, сходинка, на якiй ледве тримаєшся, щоб не впасти в сутiнки струму, на 'Золотих воротах' знову продають кiш i фалафель, просять заставити горщик за кiлька гривень, горщик, не куховар бiльше, на 'Барикаднiй' вже майже пiвдень, теплi пiдiгрiтi тротуари, циганський шик бiльше не в модi, всi цi пiдвiснi стелi з пiдсвiтленням - лише скандинавська стриманiсть, холоднi бiлi кольори, Еллi могла перефарбувати цей фiолет у сивину, прозорiсть савану, рентгенiвського знiмку з присипаними землею цукровими кiстками, стиглий стогiн зраненої шкiри схильних до гниття бессарабських яблук, дивиться на неї якось так дивно, наче впiзнає, але знехотя, потiм розумiє, що нi, ескалатор несе все далi вниз, хто захотiв би нести своє крихке тiло проти людської течiї, повз рекламу засобу вiд печiї та засмаги, нiколи не сумувати за невiдомим, цi навiженi сумнi дiвчата зi щасливими обличчями дiвчат iз сусiднього бару, якi повернуться туди ж пiсля десяти годин зйомок з сутiнковою перервою на каву - стань ось так, свiтло падає на кашкета, картатий кашкет i мухоловка, венера-мухоловка, розкриває рану ранкового рота, непоголена шкiра нiг, розбурхане волосся, якому не допоможе жоден мус, примусь його бути у захватi вiд тебе, вони завжди повертаються у те саме мiсце, тому що у людини має бути мiсце, в яке вона може повернутися, нiкуди не йдучи, така затишна стiйка зi слiдами невiдомих рiдин, розбавлених отруйною слиною i сльозами розповiдей про ще одне невдале кохання, знову втратив усi бали на цьому симуляторi, мiсто побудували без тебе, потiм зруйнували, потiм знову селяни притягли катапульту до ворiт мiста, в якому вже давно нiхто не живе, простягалась на декiлька сторiнок, хоча нiкому не цiкаво, уявляєш, вiн так i не подзвонив, я просто стерла його номер в телефоннiй книзi, хай тепер i не думає дзвонити - я не вiдповiдаю, якщо номер незнайомий. Якесь таке iм'я - схоже на назву хiмiчного елементу, але хто ж хотiв вчити в школi ту таблицю, європiй або щось таке на кшталт, Еллi доходить до останньої сходинки, тому що їй завжди бракує терпцю дочекатися результату природного плину подiй та опинитися в мiсцi кiнцевого призначення разом з усiма iншими пасажирами, якi тягнуть свої вiзки, не розбираючи дороги в цьому мiсивi пуховикiв i давно вже немодних дублянок, якi скоро знову повернуться в моду, скасовуючи закони тяжiння i правила хiмiчного прання, от бiдося, розриває на кiлька брудних шматкiв учорашню вранiшню газету, на першiй шпальтi Земфiра в пончо кольорiв прапору, але на чорно-бiлiй фотографiї все одно не видно кольорiв. 'Що це за газета, - на мить замислюється Еллi, дивлячись замиленим оком крiзь замаслений папiр зi слiдами типографських лаштункiв, радше нецiкаво, але, - мабуть, привезли приїжджi зi своїми пошматованими лезом затуплених ножиць гаманцями, в яких дзвенить вкритий патиною дрiб'язок на метро, не в курсi, що цього вже нi на що не вистачить, скiльки не перераховуй на долонi, не впустять в цi години царювання Аїда, горiти ясно заповiдав дядечко на прiзвище, яке не дозволено вимовляти вголос, але вони згадують його пошепки, перекочують склади - один вiдкритий, iнший закритий, як пасхальне яйце-райце, прикрашене плакатами з райкому - суворе 'нi' всiм цiм граненим витворам скульптора Мухiної, привселюдна грамотнiсть, на яку вже неможливо нарiкати, вона хоче плакати або купити нову сукню, хiба не для цього людство створило концепцiю розпродажiв, людство боїться смертi, тому воно схильне до гiперболiзацiї мiнiмальних цiн, ось ця сукня з хтивої бавовни, оплiтає стегна, як виноград, хiтон з хiтину, з неї вийшла погана хатня робiтниця, невiдомо, хто захотiв би платити їй за цю роботу, на комп'ютерному столику весь час залишається пил - проведи вологою серветкою, особливо пiд манiпулятором 'миша', там весь час накопичується якесь липке волосся, це статика, вовтузяться невидимi оку мiкроорганiзми, миготить месенджер, ще одне кохання виявилось не вартим оспiвування в суворiй прозi, смс-листування, пости в твiтерi, продати цi скупi рядки i не знати жалю решту життя, розiбраний на цитати, немов Ремарк, який нiчого такого не казав. Померти вiд нежитю в Парижi, як справжнiй клошар з Клошмерлю, цей диск вiдтворюється на всiх плеєрах, але нiколи не буде вiдтворена остання пiсня.
Арсенiй повернувся з Парижу, наче нiкуди не їздив, один вiдомий у вузьких колах поет дуже хотiв перекласти його вiршi французькою i видати збiрку, потрiбно було близько шiстдесяти текстiв, але вони виявились римованими, хоча пiдсвiдомiсть вiдомого поета вимагала верлiбрiв, iдея видання збiрки висiла в повiтрi ще кiлька рокiв, Арсенiй любив перегортати її вигаданi сторiнки на своєму букрiдерi, милуватись нумерацiєю, пригадувати, за яких обставин була застосована та чи iнша рима, вiн рiдко приходив до тями в своїй квартирi-студiї без четвертої стiни, арка на семи вiтрах, склепiння склепу, через яке ллється дощ iржавої хлорованої води з п'ятого поверху, солодкий присмак корицi, навiщо було смакувати її, хтозна, яку вони там прали свою бiлизну, яку потiм вивiшують бiля пiд'їзду на загальний огляд, куди, наприклад, зникла ця чудова традицiя вибивати паласи, скiльки там ранiше накопичувалося пилу, жахливих клiщiв з рекламних роликiв, якiсь дитячi уявлення про страх змушували визнаних майстрiв реклами калькувати застарiлi зразки, лише щоб нiхто не здогадався, що насправдi вони мають на думцi, розпилювач-антисептик, який назавжди освiжує повiтря у безповiтряному просторi помешкання, вчора Арсенiй помiтив свою сусiдку з п'ятого поверху, чорна довга сукня, чорнi панчохи, чорне все, колись так вдягались представники молодiжних субкультур, агресивний макiяж, жодного натяку на вираз обличчя, невдалий прояв цiлеспрямованостi, де вони зараз - виросли i забули, або встигли вiдчинити вени, якi було так важко знайти пiд шкiрою для аналiзу кровi, розчинити цю кров в iржавiй хлорованiй водi, ледь теплiй або майже холоднiй - кому як бiльше подобається це уявляти, розчинились в уявi, не увiйшли до цiльової аудиторiї визнаних майстрiв реклами, забули мистецтво вибивання пилу з паласiв на дитячому майданчику, за декiлька днiв вона вже розбиралась у всiх хитросплетiннях дворiв без допомоги навiгатора, зазначте вихiдну точку i точку призначення, пройдеш повз цей смiтник i потiм звернеш налiво, там ще такий фонтанчик з питною водою i висить iкона Прилуцької Богоматерi у вiнку з польових квiтiв, дiти граються у пасочки, б'ють один одного пластмасовими лопатками по головi, iнодi навiть влучно, а ще iнодi приходить хтось дорослий i починає лупцювати їх яким-небудь виробом з деревини, недоречна поведiнка, але хто зрозумiє тих дорослих, тодi дiти на деякий час об'єднуються проти зовнiшньої загрози, скупчуються в центрi пiсочницi пiд необачним оком Прилуцької Богоматерi i починають голосно волати, можливо, вiдчиняться дверi першого пiд'їзду, мамця прийде на допомогу. Арсенiй кволо спостерiгає за сумною сусiдкою в чорному гiпюрi, i де вони тiльки брали це вбрання, мабуть шила недосвiдчена кравчиня по викрiйкам з 'Бурди', щоб нiчого нiде не було видно, мабуть, зневажає гiпстерiв, демонстративно не вiдводить очей вiд землi, коли несе в своє вбоге помешкання - iнтер'єри сiмдесятих, тому що вже вiнтаж - готову пiцу з магазину, готову за десять хвилин, i сусiдки похилого вiку кепкують з нотами осуду в голосi, що це зовсiм не корисна їжа, м'яко кажучи, скiльки всього можна пiдслухати, просто сидячi на лавцi бiля дитячого майданчику, але незрозумiло, що робити з цим знанням, надлишки iнформацiї - не стримуй себе, каже вiн комусь iншому бiля, Еллi нiколи не була в Парижi i навряд чи колись буде, вирiзки з глянсових журналiв пiздньорадянської доби iз зображенням Ейфелевої вежi, катамарани i яхти, викупанi в дорогому засобi для вiдбiлювання, все вiдболiло вже давно i попелом поросло, робити колажi, власноруч вирiзати, наче зайву селезiнку, клеїти на флiзелiн, нiхто не здогадається, де ти на цьому фото. В тлумачному словнику флiзелiн мiг бути десь поруч iз фотоном, гiрка м'ята шоколадних цукерок, котяться по колу, якщо з'їсти одну, вся конструкцiя падає, точнiше, вибивається з ладу, вона дiстає цукерку i мацає її язиком, немов хворого зуба, який нiколи не полишить свою схованку в гумовому саркофазi, не грiє зубна фея своїм спiтнiлим тiлом в маршрутцi, не зiгрiває думкою про холодне морозиво гландiв. 'Давай робити такi багети, там всi їх їдять, просто розрiзають на двi частини впродовж i кладуть туди який-небудь ялiвець, зеленого кольору свiтло свiтить вночi, щоб ти зрозумiв, що бiльше немає потреби кудись йти, зелений ялiвець, гiркий, мов скрутне становище невiльникiв Курдистану, потiм дiставай його закоцюрбленими пальцями з пiднебiння, зiшкрiбай зi стiнок аорти, нестримнi паростки безплiдностi породiллi не передати словами як вона хотiла виборсатися з цiєї кiмнати, нашвидкуруч висьорбавши холодну каву, йти навпрошки крiзь заваленi кредитними автiвками вузькi тротуари бiля хрущовок, нiколи не впiзнаючи мiсцевiсть, навiть не намагаючись вгадати назву вулицi i номер будинку, однакова цегла, тавро iмператорських театрiв на фасадi, бiлi конi назавжди застигли несолодкими льодяниками, тягнучи вiзок з карамеллю, яка так солодко в'язне на зубах, Еллi впiзнала свого сусiда, який мешкає поверхом нижче, бачила на якомусь вернiсажi, де подають шампанське в кришталевих бокалах або картонних стаканчиках, не розрiзняючи смаковi якостi, вiн обговорював з якоюсь фарбованою брюнеткою перспективи розвитку вiтчизняного ринку декоративного мистецтва, ось це найдорожча вишивка, батiк для сукнi, валяння iграшок комплектом голок, серце не витримало весняної мiгренi, вийшла на свiже повiтря, загазоване весняне повiтря, нецiкавi краєвиди, казав, що за це можуть дати десь десять тисяч мертвих єнотiв, такi жарти поганого смаку, що набили оскомину ще в молодших класах середньої школи, вона була ласа до них, повторювала наче про себе, уважно слiдкуючи за реакцiєю оточуючих, вiдстежуючи щонайменший проблиск зневаги, ось тодi вона була повнiстю задоволена собою, день пройшов немарно, бiдне дитя у шовковiй сукнi минулого десятирiччя, нiкому не спадало на думку не звертати на неї уваги, не пiдзужувати ще бiльше цю самовпевнену непевнiсть, виливала коштовне шампанське у квiтник або на голови гостей, якi палили бiля входу, мало хто здогадувався пiдняти очi догори, дощ курячої слiпоти, в Арсенiя закiнчилися слова, якими вiн зазвичай так вдало принаджував випускниць фiлологiчних факультетiв, гладив спiтнiлими долонями гострий лiкоть, наче навмисно перехоплював запитальнi погляди, серце не витримувало напруги швидкостi свiтла, економнi свiтлодiоднi лампи, свiтить, але не грiє. Фарбована брюнетка зрештою допила своє тепле шампанське i вiдiйшла кудись в далекий куток, щоб спокiйно попорсатись в сумочцi, подалi вiд нецiкавих поглядiв, ось яблучний огризок, ось печиво-лежень, пiдсолоджене печиво 'Марiя' до кави з жолудiв, кави першого сорту за написами арамейською мовою 'срiбний ярлик Спб', вона завжди розтлумачували для себе це скорочення як 'спасибi', дяка за таку нетривiальну покупку, жорна долi мелють i мелють, i вимелють щось з цього жерла блискавки зiппо, блискавична реакцiя змушує фарбовану брюнетку шукати якого-небудь чоловiка, навiть нездару або листоношу, нiчого поганого про цю професiю, все абсолютно полiткоректно по вiдношенню до цих верств населення, кого завгодно, коли Арсенiя записали до дитячої студiї образотворчого мистецтва, вiн почав мрiяти про те, як все життя малюватиме одного й того самого колобка, iдеальну сферичну форму, незмiнний штамп для шпалер i вантажiвок дальнього слiдування, якi перекривають пiдступи до величної будiвлi супермаркету. 'Ми тут всi зiйдемо на пси вiд голоду i спраги', - бiдкаються потопельники, в глибинi душi зневажаючи себе за неспроможнiсть осягнути високi iдеали охлократiї, дверi супермаркету палають синiм полум'ям, з кабiн вантажiвок лунає милий серцю шансон про маму i тайгу, фарбована брюнетка повертається з далекого кутка, майже задоволена тим, що побачила в дзеркалi заднього спостереження за недбалими власниками пересувних пекарень. Арсенiй збирається додому.
'Все, що ви бачите в телевiзорi, може бути правдою, а може i не бути, тому обирайте варiант, який вам бiльше подобається. Або може бути правдою лише наполовину, бiльшу або меншу. Або вкраплення правди розтiкаються в патоцi винахiдливих жахiть, дiти завжди боятимуться бабаю, який виходить з темряви, тут жодних варiантiв - бабай все одно прийде, як його не клич, затягненi плiвкою несвiдомого очi, застиглi зiницi, зеленi повiки, тому що це твiй улюблений фломастер, куди так подобається заливати одеколон 'Троїстий', батько, син i одеколон, пахтить хiмiєю польових трав, я тепер тобi принiс не троянду, не iрис i не кiсточки, закопанi десь пiд стелою на честь головного стахановця мiста, названого на його честь, викопує кiсточки, обмiтає пил столiть i перелiчує їх, не вистачає якої-небудь виличної кiстки, кому вона могла знадобитись, якомусь поцiновувачу лiтератури соцреалiзму, що повiльно перетiкає в соц-арт, а колобок чомусь завжди кирпато-рожевий, так йому важче заховатись в хвацько скошенiй травi, бабай злизує його з поверхнi землi довгим троїстим язиком i ретельно перетравлює, полюси сходяться в цiй батарейцi, за життя вiн надто багато про себе уявляв, змiнити свiт i надати йому свою форму, вища освiта, iпотека, сферичний вакуум в дiї, зi мною таке не може статися, а вони виннi самi, дiти в дитячiй студiї образотворчого мистецтва пручалися, натяки на кiнець iсторiї, бiльше нiякого iсторичного часу, саме тому годинник показував пiв на шосту, коли б Арсенiй не пiдняв погляд вiд страшної картини колобков'ячого розгрому, дiти вередували, таємно розчiсували свої улюбленi вереди пiд гарно випрасуваними футболками iз зображенням Дональд-дака, обмiнювали вкладишi вiд жуйок 'Турбо' i дивились у вiкно, мрiючи про ще бiльшу кiлькiсть жуйок, в яких може бути той самий вкладиш, розтиражований мiльйонами екземплярiв замрiяним метранпажем в золотавому кюлотi, колобок раптом ошкiрюється в шлунку, враженому спадковою виразкою, стiльки перетравлених вирiзок зi схеми 'Корова', стiльки недбалих харчiв, у занедбаному станi свiдомостi викочується зi сферичного вакууму тiла, сторiнка за сторiнкою гортає його, обгортка вiд шоколаду 'Оленка' смакує не гiрше за шоколад, йому обiцяли шокову терапiю все його закоротке для розумiння таких термiнiв життя, розжовували кожну лiтеру особисто, Оленка з автоматом у правицi копирсалась в териконах манної кашi лiвою рукою, малюючи свою вiчну мандалу проти часової стрiлки, намагаючись побачити малюнок, що має проступити крiзь звичний трунок в'язких грудок, розтирає їх алюмiнiєвою ложкою на стiнках, вони напружуються i виринають знову, iстерична їстiвнiсть, виправлена постава, скiльки б не цитувала вона на пам'ять Бальмонта, згадувала лише його сестру-санiтарку пiд час вiйни в Шуї, а не будемо як сонце в булемiї. Невдалий бунт дитинства - вилити манну кашу з вiкна, на ось того статечного дядечку в пижиковiй шапцi непоживної iстоти натрапивши, зробивши вигляд, що саме в цьому була мета, дверi супермаркету палають, ялинковi прикраси з пластику вибухають розмаїттям кольорiв, вона зiбрала всi бонуснi бали i звела їх до нуля, знульована красуня на паперових грошах минулих часiв, де тогорiчний снiг на островi Того, всi простроченi продукти розiбрали по домiвкам, не дивлячись на першi цифри штрих-коду, заховали гречку неґречнi господарi у погребальних шафах, витягли панафiднi грошi з роздробленого тiла керамiчної свинi, сувенiр iз села Кибинцi - казали вони, ще там продаються такi цiкавi вiтальнi листiвки з днем народження та зi всiма iншими святами, нiкуди не подiтися вiд цього вiчного свята. Тонули в безкоштовному салатi олiв'є - свої фронтовi двiстi грамiв, якi просто так нiкому не вiддаси, якi треба вибороти в бою, безкоштовнi млинцi та свитки, холодець i зернята, лускати заборонено, ось цi вандали - скажуть сусiди, i вкажуть на них суворо, покарання вже близько, тицьнула пальцем майже навмання в якусь клавiшу, з'явився напис невiдомою мовою, знову хочуть щось продати або запросити на семiнар з продажiв, просування твого спадку - так, ви отримали спадок вiд невiдомого родича в Новiй Зеландiї, або виграли мiльйон талерiв у лотерею, вишлiть номер своєї картки, i все буде добре. Неможливо не вiрити, що все буде добре, iнакше навiщо вiдкривати очi за будильником кожного ранку, не робити ранкову гiмнастику i не слухати ранкове шоу на хвилi короткої частоти, де ведучi жартують в репетливому стилi свої дурнуватi жарти, наче нiколи за життя не сплять i не закохуються, проте землю приватизували рептилоїди, кава подорожчала понад усiляку мiру, неминучий хеппi-енд наближається, як планета Нубiру. Нiколи не дивиться Еллi телевiзор, не вмикає свiтло в кiмнатi, не читає жоднi газети, вдивляється мовчки у миготiння монiтору, наче там має з'явитись важливе повiдомлення, яке нiколи не буде оприлюднене. 'Давай знайомитись, розкажи про себе', - миготить фейсбук, це вже не просто 'про що ви зараз думаєте', Еллi завжди важко вiдповiсти на це запитання, тому що зазвичай вона не думає нi про що, просто спостерiгає i запам'ятовує, робить нотатки на манжетах пам'ятi, якi колись будуть знайденi кимось в проваллi дерматинового дивану минулого сторiччя, вже нiкому не зрозумiла iдеографiка, яка годиться лише у пiч. Еллi розiгрує в уявi багатопланове пiчне дiйство для кiлькох персонажiв, коли це справжнє кохання, навiщо перелiчувати персонажiв по головах, особа автора тяжiє до озвучення неслушних думок, розплавлена плоть капає на пiдлогу з вiнчального вiнця i свинцевої ложки, вистрелив собi у самiсiньке тiм'я, розтопивши двi срiбнi сiльницi, уявляєте, в цьому селi так давно не бачили вампiрiв, не гострили осиновi голкоподiбнi кiлки, уява працювала лише в напрямку спрощення, вилiзла з печi така помолодiла та оновлена, ще довго дивилась в слюдяне вiконце, чекала, коли вiн нарештi повернеться з вiйни. Вiйна вампiрiв набирала оборотiв, були залученi вже й навколишнi села, вона досi не знала, на чию сторону пристати, новини з фронтiв приспали пильнiсть, такi однаково фантастичнi в своєму наївному викривленнi дiйсностi, те саме можна було побачити, просто вийшовши на ганок одноповерхового будинку без стрiхи, скуйовдженої до ступеню невпiзнання багатьма поколiннями лелек, чекати, коли в скроню прилетить яка-небудь знавiснiла куля, з-пiд навiсу дивитись на сонце крiзь закопчену флюорографiю, ось там якесь затемнення в лiвому верхньому кутку, див. на зворотi. Але таких див не буває, комаринi укуси кулькових ручок не додають вiри у вищу справедливiсть, наче те, що тебе не вбиває, все одно з рештою вбиває, скiльки б ти не намагався вислизнути з меж цiєї розмiтки, лежить посеред дороги обличчям догори, спiдниця трохи вище колiна, коротшу вже не дозволяє вiк, а довша суперечить сучаснiй модi, застигла десь посерединi, немов муха у винному янтарному цвинтарi, в оточеннi стовпчикiв, якi неможливо оминути, лежить нерухомо, наче квiтка з паперовими пелюстками, проростає в асфальт, пiд яким буяють каналiзацiйнi стоки. Вампiри зливають туди погану кров, яка нiколи вже не перетвориться на вино, не викличе почуття провини у пиятик, якi стоять навколiшки бiля вологого вiд вранiшньої роси тiла, ось її iм'я, мабуть що псевдо - Вiолетта, фiалка Монмартру. Натягнула сорочку на самiсiнькi вуха, щоб нiхто не помiтив її сорому, гастрономiчнi вподобання не вирiзняються екзотичнiстю, звичайнiсiнька яка-небудь перлова кашиця i банош, вона думає, що банош - це вiд слова 'банка', хоча необхiдно вживати слово 'слоїк', хто б що про це не подумав. Слоїста структура асфальту врiзалася в зiницю назавжди вiдкритого ока, яке начитанi спецiалiсти зазвичай вирiзають, тому що по вiдбиткам можна впiзнати руку майстра i так далi, але нiхто нiколи не бачив того 'далi', лише наслiдки - дiрка на весь пiшохiдний перехiд, з дiрки б'є змiшана з реагентом кров. Пiшоходи навченi не реагувати, кмiтливо оминають незручне мiсце, знову цей теплопровiд, чого тiльки не вчили в школi про теплопровiднiсть, з горла ллється якась незрозумiла рiдина, наче мiкстура вiд гiрчичного кашлю, навiть якщо вiра твоя буде розмiром з гiрчичне зернятко, проросте вона крiзь асфальт, насичена кров'ю i дюшесом. 'Давай знайомитись, розкажи трохи про себе', - говорить чимось знайомий голос пiд обгорткою з квадратами конструктивiстiв, нiяких заборонених огрiхiв, про якi соромно згадати в блозi, наче бiльше немає чим пишатися перед собою, ось скiльки встиг за кiлька сторiнок, пiсля знайомства не вiдбувається нiчого, вона так старанно вибудовувала iнтригу, реплiки - хто що кому i коли, чотири єдностi квадрату, афроамериканцi на кавi в чорнiй печерi, жодних вiдбиткiв зображень ззовнi, а вiн просто мовчить i дивиться крiзь неї, наче все закреслено ще до початку, початку початкiв, якому немає кiнця. У калебасi плескається холодний мате, якiсь недопитки, якi, мабуть, ще можна розiгрiти, розвести агрусовим варенням, завжди так робила бабуся зi своїм калебасом, натомiсть Еллi прокидається i згадує, що вже четверта година ранку, а вона ще досi не змiнила фото на робочому столi, вiдфотошоплене фото селища, розритi воронки, з яких парує дим, в це креслення заповзла якась помилка, заповзятi комсомольцi двадцятих створювали новi слова за допомогою скорочень, скоротили все, що тiльки було можна, невдалi спроби зрощень, кентаврiв без голови та кiнцiвок, iдеальна людина майбутнього, їздець без карти, пiд зiккуратом з ленд-лiзiвського лего лежали глинянi колоси-вождi, iнодi солодко позiхаючи, та перевертались на iнший бiк, перемовлялись мiж собою за допомогою вигаданих слiв всесвiтньої мови майбутнього, яка мала сприяти справi миру, але яку давно вже нiхто не розумiв. До нестями хотiлося розбити кубло з кубикiв, вистромити руку назовнi та пiдманити когось покручем пальцю, наречена Франкi в бiлiй фатi з флердоранжем у бiлому кабрiолетi навiки застигла на фото - набережна, пальми, Гагри, фотограф залишив її нерозважливо на двадцять хвилин стовбичити стовпцем термометру пiд Фермопiлами, випаровувати феєричнi феромони, згадувати колишнє пiдземне життя. Засмага сходить iз задубiлої шкiри надто повiльно, шматками набивного ситцю i силiкону, квiтчастi вiзерунки на зап'ястку, змiйка кусає свого розпашiлого хвоста, холоднокровнi плазуни i ящери палеозою, мiсто, ятрань. Всi цi перевiднi малюночки, тому що Еллi полюбляє фемiнiтиви, нiчого не вартi самi по собi, i навiть всi разом не справляють враження на того, хто волiв би скласти про них виважену думку, вартiсть якої також наближується до нуля, гiрськi пейзажi Пейзажної алеї, гiрка кава, останнiй пакетик доведеться ще розчинити, бiльше нiколи не буде кашлю й нежитi, нерозбiрливих зв'язкiв, якi перетворюються на зiв'ялу пневмонiю ще до настання наступного ранку, коли знову будить набридла мелодiя iз серiалу про друзiв та хлопцiв iз сусiднього двору, кому тiльки потрiбнi всi цi серiали на пташинiй мовi водiя-сумiсника таксi, як це ви не знаєте, куди їхати, ви що, там не живете, чи що, у когось є навiгатор в телефонi, ну добре, зараз у кого-небудь запитаю, наступний поворот налiво, а потiм прямо, i так далi. Курортнi романи мають закiнчуватись у день виселення з готелю, коли поспiхом збираєш розкиданi речi, щоб встигнути на автобуса, який вiдвезе тебе на вокзал, ще можна обмiнятися фотографiями з вiдпочинку i ввiчливими спогадами, але нiчого бiльше, нiяких вiнчальних свiчок i пелюшок попелюшки, все буде тiльки гiрше й гiрше, поки не стане зовсiм гiрко, коли вже не повернутися в точку А, щоб почати все спочатку, натомiсть Еллi розбиває головою лобове скло i летить на дорогу, поряд гальмує неосяжна для бокового зору машина, трохи зачепивши її присипану снiгом зачiску, трохи, але не занадто, тiльки не оглядайся, говорить володар пiдземних кiоскiв iз сувенiрами та колготами з начосом, тiльки не оглядайся, i вона завжди буде з тобою, треба лише вiрити, бо вiра рухає гори i стовпчик термометру, температура нестримно падає, шарики ртутi блищать на не пристосованому для iнтимних подробиць штучному свiтлi, всi вени назовнi, все грубi нитки для циганської голки, настирлива мелодiя з вiкна на першому поверсi, в будинку повiшеного не говорять про новi штори, вона рахує зачiпки на гiпюрi, їх мало б бути значно бiльше, колиска гойдається над морем i падає в море, забетоноване до самого дна, Арсенiй розумiє, що має її малювати весь останок життя, його життя чи її, скидається на те, що це навiть принесе комусь успiх в особистому життi, розтиражований на листiвках з брунатними квiтами i двома обручками у формi дикобразу, пташки-нерозлучники в будинку реєстрацiї смертей та розлучень з душею, скiльки б вона не бгалася вгору, камiння котиться донизу, шарики ртутної кровi залишають незрозумiлий присмак на язицi.
Еллi та Арсенiй переїхали в його квартиру-студiю поверхом нижче за її крамницю ревнощiв до древнiх чеснот з реп'яхами i пазурами кажанiв у скляних слоїках слоїстої пiтьми, Еллi розклала на диванi свою чорну бiлизну, чорнi панчохи та чорнi браслети, а потiм запалила сiрника, вiдтепер лише яскравi романтичнi кольори, довжина рукава три чвертi, нiякої геополiтики у вiдносинах зi свiтом, лише природне свiтло сонячних зайчикiв на пiдлозi, в Грецiї знову є все, знову спiвають життєдайних пiсень пiвденнi слов'яни. Подiл - це нижня частина спiдницi, як пояснює вiдповiдна стаття в 'Бурдi', викрiйки висять навiть на стелi, вона пiдбирається до них, як людина-павук з однойменної франшизи, щоб розгледiти позначки на етикетках, носiї вiдповiдних етикеток стоять у чергах, годують голубiв, з яких, як говорять, виходить непоганий наваристий бульйон, зневажають владу i разом шукають вихiд iз затягнутої струмком навколо гiпоталамусу кризи, яка нiколи не починалась i нiколи не закiнчується, життя майже цiкаве, принаймнi, сповнене особливого змiсту, коли перегорнеш останню сторiнку, вiн одразу кидається в око, Арсенiю не подобається, як куховарить Еллi, фабрика-кухня готових страв, непридатних для вживання в умовах, наближених до життя, мала вже давно вiдкритися на першому поверсi, там розучують гамми i розкручують старовиннi телефони, щоб зрозумiти таємницю буття, яку колись закодував Тесла, теслi вирубують древнi лiси i роблять з них табуретки, з яких вправнi кравчинi варять табуретовку i пригощають цьогорiчних випускникiв. Табуретовка мало кому до смаку, але пити її - заповiдана прадiдами традицiя, вiд дотримання якої неможливо ухилитися, найбiльшi вiдчайдухи пiсля цього йдуть купатися у водоканалi, насиченому стiчними водами i портвейном найвищого штибу, дiвчата лоскотно курличуть, як зигзицi, розрiвнюють бiле полотно клейонки на вигорiлiй травi, виставлять скоромнi наїдки i вмикають радiолу на повний голос, мiльйон троянд i лаванда в саше, це такi подушечки для голок, всi подушечки на пальцях сколотi цими голками, ялинкове насiння в паласi, мало хто потiм виринає зi стiчних вод, лiто у самому розпалi, сумувати досить, наче досi життя триває вiчно i вiчнiсть десь, дiстає карти, чому саме ворожити, можна i не ворожити у пiсний день, є багато iнших iгор, про що пишуть у вiдривному календарi, пуста пляшка з пiд-лимонаду смак дитинства котиться туди, де мала бути ти, це саме твоє мiсце, зараз пусте, спустошеною рукою стомлено тримає слухавку, життя триває, доки вистачає терпiння вислуховувати маячню зiзнань, обiцянки про вiчнiсть i нестерпнiсть аскорбiнової кислоти суму, але вона все рiвно хотiла ворожити, яка б не випала карта - повiшений донизу головою або потопельник з крабами в ротi, риються клешнею, перераховують наявнiсть коронок на вiсiмках, зачудовано вдивлятися в щось своє, невидиме для iнших, пiд прозорою водою шар йоду та зеленки, зеленi дiви морiв не ходять по землi, кров сочиться з кожної пори, саме так i пишуться поганi романи, слово тягне за собою наступне, поки всi вони не скотяться зрештою донизу, нанизанi на один шампур, вона так завбачливо розкриває солонi вiд маринаду вуста, пiгулка-їхтiс, яку нiяк не прийняти внутрiшньо, стiкає термiн придатностi, через п'ять рокiв на неї нiхто навiть i не погляне, кому вона тодi потрiбна в цьому мiстi, де на одного чоловiка десять дiвчат, хто вигадав цi лиховiснi маленькi мiста - магазин зачиняється о дев'ятiй, активне життя закiнчується в тридцять, лежи ще тридцять три роки на своїй печi та дивись кулiнарнi шоу, ось вони приготували мурену, вона так жадiбно-жалiсно дивилась на ведучого, наче благала, щоб її вiдпустили в цей дiрявий водопровiд з низькою пропускною здатнiстю, протиснути свої роздобрiлi тiлеснi вила в розетку, сочиться соусом тартар та пiдливою, нiхто не розумiє її мови жестiв, жорстокi ведучi виставляють конкурсанту низькi бали, навiщо було жертвувати собою тодi ж бо, зовсiм невiдомо, навiть не смакує i зовнiшнiй вигляд бридкий, викидає на пiдлогу котячим кормом, кiстяк згинається пiд вилкою. Досить було б зробити деяке зусилля i натиснути кнопку 'викл' на пультi, не копiювати звички невдах з вiдповiдних перелiкiв, копiювати лише звички людей, якi досягли в життi всього, чого могли забажати, зважаючи на ситуацiю в країнi та свiтi, готувати на снiданок легкi страви з тим самим соусом тартар, вмочувати шматочки грiнок, як це люблять зображувати моднi фуд-фотографи, i все станеться саме собою, а можливо - станеться щось iнше, тому що це не має жодного значення, фотографи усюди, тицяють їй в саме обличчя свої об'єктиви, потiм вигадуватимуть винахiдливi пiдписи пiд вiдiбраними бiльд-редактором фотографiями, або вигадуватиме хтось iнший, хто займається цим професiйно, спокуслива бiлявка в моднiй сукнi та дорогих окулярах сидить на пiдлозi, знявши туфлi, на коврику для занять йогою, ловить настрiй свого наступного роману, треба говорити не 'останнього', а 'крайнього', ще краще - 'нового', саме це фото прикрасить обкладинку книги поруч з вiдгуками вiдомих колег по цеху, якi не прочитали жодної сторiнки, тому з чистою душею можуть вихваляти новий твiр як завгодно, вона мешкає у замiському будинку майже в лiсi, в мiстi їздить лише на велосипедi або на метро, якщо запiзнюється на зустрiч за вранiшньою кавою, але в метро надто багато негативної енергiї, що змушує її зачиняти чакри i ховати начиння мозку пiд окулярами, так вона виглядає дещо старшою, не надто, але достатньо для того, щоб не скидатися на ученицю молодших класiв, читанка i свято букваря, яке завжди з тобою, зажди, не йди так швидко, над чим ви зараз працюєте, якi у вас плани на майбутнє, вилити акварiум з рибками гуппi, завести нових рибок гуппi, можна навiть пiтона, для симетрiї будь-яка живнiсть згодиться, шарудить на пiдлозi хтось, i в стаканi з колодязною водою хтось шарудить, якщо можна сказати, що хтось шарудить у водi, справжнi юнi натуралiсти втаємниченi в життя тварин, але вона не з цiєї когорти, просто любить все строкате i слизьке, мов шкiра дорогої торбинки, з якої на читачiв-прозелiтiв випадають рiзнi дива, жили тодi в Тушинi, не знаю, чому вона вирiшила повернутися до мене, повернулась i почала вигулювати мене, як кишенькове цуценя, але я не захотiв, щоб вона поверталася, тому вона поїхала в Туреччину i вийшла замiж за турка, i у них, мабуть, вже семеро дiтей, що поробиш, коли вона дзвонила менi на роботу i питала: 'Тобi з яким смаком подобаються, полуниця чи персик?', я вiдповiдав, що яка менi рiзниця, ж не буду їх куштувати на смак, i потiм зовсiм нiчого не вiдчував, отже смак не має значення, i навiщо вона тодi повернулася, старший брат був вiдомим оперним спiваком, двадцять ножових i кров скрiзь, нема чого приводити невiдомо кого з вулицi додому, їх так i не знайшли, ми потiм розбирали його архiв, оповiдання про те, як вона в колисцi сучить нiжками i агукає, дуже милi оповiдання, якi нiде не надрукуєш, тому що це нiкому окрiм нас не цiкаво, спiвав би свої арiї мовчки, лаштунки i вбрання у стилi пiдробленої високої моди, казав, що сiмох побивахом, i всi вiрили, тому що життя наслiдує мистецтво, а не навпаки. Ходив з нею спустошеними ядерним вибухом з нового квесту вулицями i згадував, як цi вулицi називались ранiше в кличному вiдмiнку, або вигадував iншi назви, схожi на справжнi, вона так смiялася, наче житиме вiчно i ця кватирка легень нiколи не закiнчиться, тiльки крапки пiсля лiтери л, хотiла кататися на чортовому колесi та їсти фалафель, i все збувалося саме так, як було заплановано, i серце не калатало у самiсiнькiй скронi. 'Ми бiльше нiколи не побачимось, так?' - питав я, не сподiваючись отримати правдиву вiдповiдь, i вона луною вiдповiдала так, нi на мить не замислюючись над запитанням, справдi навiть не слухала мене, думаючи про своє, догори дригом з цього чортового колеса летiли ляльки в робронах а-ля Марiя-Антуанета, єнотовиднi собачата i мiль з усiх твоїх манто, ми бiльше нiколи не побачимось, навiть якщо це i станеться, чортове колесо вже зробило свiй наступний оберт, огортання шоколадними водоростями в спа-салонах, реклама подорожi в Iндiю, скнiння в ашрамi. Завжди любила ультра-короткi частоти, слухати про подорожi на Байкал i в Дюссельдорф, саме туди, де тебе зовсiм нiхто не чекає, купувати магнiтики iз зображеннями корюшки, хоча нi, корюшка - це саме в Спб, я йшов до когось у гостi, до мене пiдiйшли двоє i сказали: 'Ми хочемо зробити вам подарунок, у нас є така чорна книга, давайте поговоримо з вами про Бога', я схопив чорну книгу i втiк, але потiм забув її в гостях, дуже багато випили тодi, а у вас був такий зошит, чорний-чорний зошит, в якому всi учнi класу мали записувати, хто як поводився, хто бiгав на уроцi i галасував? Ми пильно дивились навколо, щоб не пропустити жоден прояв поганої поведiнки, а потiм звiтували перед класом, а потiм наклеювали фото членiв Полiтбюро на лопати i йшли на демонстрацiю, пiонери-герої негероїчної доби дефiциту, нiчого дивного, що вона втекла, Еллi думає, що в Дюссельдорфi, можливо, осiнь.
Написання роману не вимагає фантазiї - пiшов туди, поїхав сюди, сказав те, подумав це, складносуряднi речення, дiєприкметниковi звороти, вона чекає на нього бiля ворiт, якi нiколи не зачиняються повнiстю, синi ворота з намальованими на них лебедями, пара лебедiв, дивляться один на одного в оточеннi бiлих лiлей, завжди це було схоже на болото, iграшка на золотавiй шкатулцi з музичним супроводом, тато-тато, а звiдки там ця музика береться, там є така величезна печера, в якiй сидить Деладьє i грає в карти на вибування, а цирульник пiдстригає його тупими ножицями, i чорний звiр, схожий на кiшку, чатує на нього у чатi вночi, нiчого не поробиш, це геополiтика, знову пороблено, рахує синцi на руках, ну надто сильно схопив, коли треба було йти у справах, це кохання, у лiсi живе дiвча - Дюймовочка у ластовиннi обличчя, крихiтка в прозорiй сукенцi з грубого сукна, нiхто в класi не звертає на неї уваги, вчиться не добре i не погано - якось нiяк, i сама по собi нiяковiє в оточеннi незнайомих предметiв та iнтер'єрiв, лiсовi звiрi приносять їй банки згущеного молока з вiдмiтинами вiд пазурiв, якi немає куди заховати, лiсовi птахи спiвають їй пiснi на невiдомiй мовi, на свята мандарини i цукерки, лише на особливi свята, коли по телевiзору весь вечiр демонструють концерт патрiотичних виконавцiв - нерухомi фiгури на екранi, на телевiзорi висить пожовтiла серветка макраме i стоїть який-небудь слоник або риба-їхтiс, яку можна використовувати в якостi графiну для лимонаду, хоча розумнi люди вважають, що туди краще наливати кiнський коньяк, тут важко сперечатися, вона пiшла туди, потiм повернулася, могла б i не повертатися - в зiрочцi нiхто б не помiтив її вiдсутностi, гегемон-трудiвник вiдпочивав пiсля тяжкого трудового вiдпочинку на виробництвi, скривавленi обрубки пальцiв стирчали з динамо-машини, чорний-чорний зошит вже йде по тебе, якщо уявити справжню романтичну героїню, яка готує смачнi та поживнi страви не з напiвфабрикатiв, одяг всiх членiв родини завжди чистий i випрасуваний, праска нiколи не коротить i не прикiпає до гiпюрових блузок з великим бантом спереду, i молоко нiколи не прикiпає до лiнолеуму, i серце нiколи не прикiпає до нестями, дивиться 'Голубий вогник' i читає журнал для молодi 'Вогник', вона так думає, що для молодi, тому що для кого ж iще, все тiльки попереду, позаду немає нiчого, окрiм руїн, i вона радiє руйнацiї радiєм, вiтає її, уявляючи прийдешнiх гуннiв у ГУМi, де нiколи нiкому не вистачає блузки потрiбного розмiру i треба брати те, що дають, або йти прогулюватися без нiчого по Садовому кiльцю, де немає жодних садiв, заборонена лiтература бiльше не приносить радостi, знати, скiльки мiльйонiв людей не вижили для того, щоб ти могла йти по Садовому кiльцю навспак, не розумiючи топографiї, нiхто не вижив - лише яблука з колгоспного саду, нестиглi та несолодкi, зi слiдами ГМО на стiнках шлунку, простягати руки до невiдомих дiтей, якi бавляться глиняною кiсткою, марудна справа порозумiння не залишає часу для тимчасового єднання самотностi в кафе 'Жан-Жак', як вона дiйшла сюди без карти, навiть немає де заблукати, щоб написати роман, не обов'язково знатися на топографiї - достатньо просто уявити всi цi колектори i провалля, в яких шарудить своїми паперами аукцiонiст, хто запропонує бiльше, нiхто не хоче нiчого пропонувати, пропозицiя, вiд якої неможливо вiдмовитись i на яку неможливо пристати, маснi плями вiдбиткiв пальцiв на цупкому паперi, вона їх бiльше не впiзнає, перелiчує всi цi звивини i звиви, немов Арахна плете своє макраме, яке можна постелити на телевiзора, переключати два канали iржавими пасатижами, приспати пильнiсть думок, за вiкном сiра пилюка дує в обличчя - сiрокко або самум, не захотiв бiльше бути поетом, пiшов на вiйну з берберами торгувати квитками на примiськi електрички, якi не користувалися попитом серед мiсцевого населення, не вистачає повiтря, продають пирiжки з переквашеною капустою, всi цi примiськi електрички, якi рухаються в нiкуди, i з радiоприймача лунає реклама 'Весною у мене таке нестримне тяжiння', i невiдомо, яка сила тяжiння дiє на тебе, що ти залишаєшся на цьому дерев'яному сидiннi на трьох незнайомих осiб, бiльше не хотiв бути поетом, вивчив берберську мову, щоб написати роман, треба розслабитись i отримувати задоволення, як вчать на курсах пробудження жiночностi, iнакше як твiй чоловiк зрозумiє, що ти жiнка, пришита на сувору нитку, прострочена наскрiзь плоть тяжiє до iншої тiльки за iнерцiєю, телiпається потiм набридливим бонусом, який шкода викинути по дорозi, тому що навiщось же тобi подарували його в красивому пакетику iз зображенням ведмедика Теддi, який тримає в пазуристiй лапi повiтряну кульку, ще був такий конкурс - бiгати залою i робити так, щоб якого бiльше повiтряних кульок вибухнуло гелiєм, потiм такий смiшний голос був у нього пiсля всiх цих вибухiв, не мiг дивитися на погано прожарений бiфштекс, бiдне зайчатко, зайчатко вбивають на початку, потiм йшов за лаштунки i зїдав всi бутерброди, поки мисливець зi своїм дробовиком залицявся до дiвчат в народних строях, кожного дня як не День медика, то День бухгалтера, кожен учасник хору отримує сто гривень, так i їздять по бездорiжжю, немає коли лiкувати своє юнацьке акне, хоча скоро пенсiйний вiк, вiк вiкувати бiля патефону 'Хвилi Амуру', нестача кальцiю, хворi ясна, нiхто не попереджав, чим закiнчується будь-яке кохання, повертався навiщось о шостiй ранку i навiть нiчого не вигадував, тому що життя не схоже на роман, i вiн всiєю своєю поведiнкою лише пiдкреслював цю несхожiсть, думала, що продати рукопис i стати вiльною вiд сили тяжiння на декiлька днiв, набирати слова у вордi, доки вони не закiнчаться назавжди, жодного питомого слова не залишиться на пiдкладцi свiдомостi, не намагалася його розпитати, де вiн був i що бачив, за тридев'ять земель i за три моря не сповiдувався їй в своїх помилках, колишнi жiнки не пишуть листи, просто переривають листування, навiть за тридесять земель не пiшла б за ним, кожна наступна жiнка залишала слiд самотностi на його смаглястiй вiд народження шкiрi, навiть дивно, як можна бути таким смаглявим, якщо ти народився в Сибiру, де зима вiсiм мiсяцiв на рiк i лiто радше схоже на зиму, i в сусiдньому супермаркетi продають пил i порох, i попiл для попiльниць, все, що тобi заманеться для iстотного життя, дах свiту розкривається над тобою i видно прiзвища всiх редакторiв, i ти думаєш, що якiсь не надто здатнi вони до редагування, письменника Х запросили в НКВД, вiн так хвилювався i був певний того, що бiльше не повернеться до Клари, але там у нього запитали, як вiн робить цi фокуси з кульками, якi вiн дiстає з носа перед дiтлахами, якi так радiють цим кумедним фокусам, хоча у вiльний вiд демонстрацiї фокусiв час вiн ненавидить дiтей, а дiти смiються над ним i кидають в нього камiння, отже це майже паритет, кульки i камiння, письменник Х дiстав кульку з кишенi i поклав на стiл, кульку з чорного гранiту, чорний-чорний зошит вже наближається до тебе, купив шкiряну куртку на Шанхайцi, там весь час рiзали гаманцi, але шкiряну куртку все-таки купив, а потiм побили i куртку вiдняли, i навiть шапку вiдняли, i крови капала зi скронi, i око заплило, так дуже просто залишитись без ока, а ще є така рiчка, у воду якої ти заходиш мертвим, а повертаєшся з неї вже на певному ступенi вiдсторонення, люди не пам'ятають твоє iм'я, перешiптуються за спиною, мало що не кидають в спину камiння, i Мишачий король кублиться пiд шафою, невситимий король цукрових скелетикiв на ялинцi радо вiдгриз би тобi руку, якби ти простяг її для привiтання, потiм все-таки емiгрували до Iталiї, мила кахель iз зображенням дiвчини з янгольським обличчям, потрапила туди в картоннiй коробцi через кордон, навiть вiвчарки мовчали, Карацупа i вiрний Полкан, балканський пiдданий, всi мовчали, не пiддавали термальнiй обробцi твiй одяг, не спалили його на величному вогнищi в соборi на головнiй площi мiста разом з листами на незрозумiлiй мовi, така була розумниця в школi, самi лише п'ятiрки з чистописання, а потiм мий цей кахель Мiо мiй Мiо, хоча всi пророкували наукову кар'єру, дисертацiя у тридцять рокiв, чоловiк варить гороховi супи i кисiль з брикетiв, на картоннiй коробцi напис 'обережно, не кантувати', i якiсь символи, вона завжди думала, що один з символiв означає кришталевий фужер, з якого пють шампанське чи вино, грайливi напої, насправдi там перевозять набої для повстанської армiї, п'є за вiльний Курдистан, бере її в оберемок i вiдносить у хащу лiсу, мов викрадену Європу з картини Сєрова, кудись же вона мала зрештою приплисти, пристати до берега, в черзi згадують хрестоматiйнi картини та їдять намальованi фрукти, їх так тодi вмiли малювати просто на тепличних гiлках, разом iз росою, перераховувала, щоб нiчого не загубилося, жодна росинка, яка мала виїсти очi, сплаканi вiд гiпоаллергенної тушi, чорнi плями пiд повiками, якi не змиває жоден дощ, водостiйка туш, тому що ти цього варта, вартовi бiля собору показали на картi знаками, у який провулок треба звернути, щоб спуститися в каналiзацiю, де збирається таємне товариство масонiв, розкладає на мокрому камiннi свої масонськi знаки, тлумачнi словники, пiр'я та чорнильницi, жiнок туди все одно не пускають, скiльки б вона не намагалася приглушити стукiт пiдборiв на старовиннiй брукiвцi, у темних провулках ховаються незнайомцi в чорних плащах, невтаємничене зло в дистильованiй формi, саме вони мрiють так приголубити прозору шкiру синiм лезом небезпечної бритви, хоча такi вже давно зняли з виробництва, хто ж погодиться ризикувати собою, Еллi теж не схильна до ризикованих проявiв надiї на краще, у фiльмах жахiв всi жiнки чомусь - невимовнi красунi з довгими ногами i довгим волоссям, або з коротким волоссям, пишним вiд дорогого мусу як весiльний кремовий торт з багатьма нашаруваннями забутих поколiнь, i на верхiвцi вона з Арсенiєм, тримаються за руки i нiколи не дивляться один на одного, ну то й що, справжнє подружжя має дивитися в одному напрямку, а не один на одного, тодi вони нiколи не скотяться донизу з цього кремового зiккурату, дiти наближаються з погано витертими вафельною тканиною виделками, щоб покуштувати цю голову, замотану в хiджаб по самiсiнькi очi, тому що дружину має бачити лише чоловiк, усiм iншим нема чого там дивитись, гостра виделка пронизливо дрижчить над примруженим оком, повiтря наповнюється ароматом хвої - всi освiжувачi повiтря схожi один на одне, але чомусь мають рiзнi назви i малюнок на етикетцi, на цiй зображена пазуриста лапа ялинки, яка схопить тебе вночi та вже нiколи не вiдпустить, лише лiсова пiсня з магнiтоли лунатиме над мiстом, яке готується до католицького Рiздва, вертепи i колисковi, п'ятикiнечна зiрка сходить над мiстом, не грiє, але миготить. Еллi мрiє отримати в подарунок iграшкового лева, який ричить i спiває пiсню про тата, якщо його трохи побовтати, якийсь внутрiшнiй механiзм дає поштовх рефлексам мовного апарату, як справжня рефлексуюча iстота, вiн намагається тримати цi прояви в собi, не демонструвати їх на публiцi, згадує всi цi промовки про мовчання-золото i золотi тереми на Майорцi, хоча зараз це вже Сейшели, нiкуди не подiтися вiд цього бажання чимось видiлитись помiж усiх, тодi це була дуже коротка спiдниця, потiм дуже довга спiдниця, потiм експерименти зi свiдомiстю, монастирський платок i очi в пiдлогу, фарбувати паркани i доїти корiв, їсти картоплю в мундирi, потiм прийшли вони i спалили монастир, дiвчата в платках пiшли у фотомоделi, бо завжди в душi вiрили у свою фотогенiчнiсть, мрiяли потрапити на тi самi Сейшели, засмагнути пiд щедрим сонцем Пiвденного полюсу, тому що навiть в Австралiї мешкають якiсь пiнгвiни, казали їм, i вони нiяково посмiхалися, i нiкого не було поряд, щоб дати їм слушну пораду, вичерпну iнформацiю вони отримували з плiток та комплiментiв заїжджених платiвок залицяльникiв, дзуськи вони щось отримають за це, Земля бiльше не крутиться, бовтається, мов яйце-жовтяк, на згадку про сонячний грот.
Еллi належала до старовинної акторської династiї, її дiдусь та бабуся жили на Квiтникарському бульварi в стоповерховому будинку, лiфт мчав її на верхнiй поверх, де снiдав iмператор Франц-Йосип зi своєю морганатичною дружиною Марiєю Т., яка привiтно посмiхалася Еллi та пригощала її птифуром, на початку ери кiнематографу нiмi красунi блiдi нiмфи в обтяжливих сукнях часто зустрiчались на заскленiй терасi стоповерхового будинку, пили каву i закочували очi пiд лоба, мiмiка i жести були їхнiм єдиним знаряддям працi, iнодi вони доручали Еллi вигулювати мопсiв та передавати напахченi дешевими духами записки чужим антрепренерам. Посiпаки Ободзинського вистежували Еллi на пiдступах до крамницi дешевих товарiв 'все по 10 гривень' - якiсь незрозумiлi шампунi, пiна для голiння, фольга для запiкання, яка чомусь називається пергаментом, рiдина для запалення вогнища - скоро вони всi поїдуть смажити шашлики, тiшити свої первiснi iнстинкти iз запалення родинного вогнища, снiдав сандвiчами з маслом, якi вигадав граф Сендвiч, орендатор Сендвiчських островiв, коли грав у карти безперервно кiлька дiб, вигадливий винахiдник фаст-фуду, не мав часу, щоб вiдiрватись вiд зеленого сукна, тому що карта йшла та йшла, як риба на путину, герцогиня поставила мушку пiд правим оком, але вiн вже не пам'ятав, що це означає у соннику науки пристрастi нiжинської - додати туди б ще огiркiв, саме їм встановили пам'ятник або пам'ятну дошку в цiй погано пропеченiй мiсцевостi, коли до них приїздила з вiзитом королева Єлисавета Англетерська, вони вирiшили перейменувати мiсто на її честь, але сказали, що насправдi це на честь святої Єлисавети, чиї груди вiдщипали по шматочку медичним пiнцетом i викинули дресированим тиграм, якi полюбляють товаришувати з чорними пуделями, немає кiшки, яка не вкусить, але пiд час дресирування їх обов'язково потрiбно готувати, тiльки коли пишеш, не страшно, Єлисавета вiдмовилась прийняти символ поганської вiри та залишилась вiк дiвувати в зачиненiй вежi без вiкон i дверей, повз вежу пролiтали багатомiснi дракони з чорними пiдпалинами за вухом, вуйки приносили до пiдмурку плоди, вирощенi власноруч - виноград i гарбузи, хто вiдмовиться вiд нацiонального хобi лускання насiння, закривала долонями обличчя, щоб не бачити цього сорому, але все одно пiдглядала крiзь щiлини мiж пальцями, улюблена тiтонька Мардж стирала пил з пральної машини i переповiдала вчорашнi плiтки, наче не знала про те, що будь-яка плiтка живе лише один день, так от саме на честь цiєї Єлисавети, яку Арчiмбольдо зобразив у виглядi купи гарбузiв, що мало символiзувати її цнотливiсть, мiсцевi мешканцi вирiшили перейменувати своє мiсто, точнiше, лише половина мешканцiв - Франц-Йосип зi своєю морганатичною дружиною Терезою Т. вирушив на води, з собою вони взяли трьох служниць i мопса, за стiнкою в сусiдньому купе весь час гуркотiли якимось тарiлками, дуже сподiвались, що вiйна має ж колись закiнчитись i настане час для мирного поїдання пляцкiв, тому що перекладач - це той, хто любить чуже бiльше, нiж своє, поки його лiжко з IКЕА не обнесли колючим дротом, тягнеться до об'єктиву, наче це чорна дiра, яка всотує все, що з'являється попереду, зрештою вона теж захотiла знайти собi нареченого, навiть неважливо, тому що душа не має статi, i нацiональностi теж, розiслали оголошення в безкоштовнi рубрики знайомств, ввiчлива душа поетки просить вiдгукнутися того, хто погодиться зануритися з нею в глибини самовiдданого екстазу забування слiв, лiтера за лiтерою зникають зi вжитку, наче нiколи не було їх цим пiдписом 'невiдомий автор' в картиннiй галереї, стерли гумкою, залишились тiльки сiруватi слiди камiнцi рокiв життя поряд з тире, ще домальовували їм рiзнi вуса, рiжки, як у равликiв-павликiв, старовиннi iсторiї з минулого життя, проте, звичайно, вона чекала тiльки його, набирала смски одним пальцем, потiм переїхала в розумний будинок, вiн нiде не мiг знайти її адресу, опитував знайомих i незнайомих, невичерпнiсть iнформацiї можна було списати на похибку всiх соцiологiчних дослiджень, а потiм Еллi познайомилась з фiльмовою дiвою, нiхто не знав, як її звуть насправдi та скiльки рокiв, усi звертались до неї просто Люсiль, тому одразу спадала на думку попсова пiсня про зникле цуценя, саме його Люсiль i нагадувала своїм завжди винуватим виглядом - її хотiлося вкрасти, засунути у мiшка i закрити в холодному льосi, щоб бiльше нiхто в цiлому свiтi не мiг милуватися її занедбаним кудлатим волоссям i погризеними нiгтями зi слiдами професiйного манiкюру, ви ж хочете прозорий французький лак, i щоб бiла смуга пiд нiгтями, нiяк блискоток i блискавиць, навiщо ви все це пишете, свiт чудово обiйдеться без купи сторiнок, в якi можна загортати слоїки, а ще їх можна кидати в грубу, загортати кроленят у хустинку i колисати їх, вони намагаються видертись, кусаються i хитають вухами ствердно, тому що єдине слово, яке можна сказати свiту, це 'так', навiть якщо тебе готують до того, що ти станеш матерiалом для хутряної шапки, в це неможливо повiрити, i вона не вiрить - перебирає фотографiї - ось вiн у п'ять рокiв так серйозно дивиться в об'єктив, що жоден екстрасенс тобi не скаже, на що могла перетворитись ця дитина, середовище руйнує єгипетськi пiрамiди з їхнiм бажанням жити вiчно, розкидає вишневим тютюном курча табака, не поцiлив пiд самi крила, всi твої скарби загубляться, всi цi шматки скла, чорне пiр'я i фантики вiд цукерок, похованi глибоко в землi, щоб нiхто не змiг здогадатися, де це кладовище скарбiв, царськi монети з портретом Франца-Йосипа i написом латиною, яку вчать лише медики, нерозбiрлива медична латина медичних карток, сорочина мова гамiвної сорочки, гнiвливий галоперiдол. Нiскiльки хвилин не розмовляла вона з ним на їхнiй спiльнiй мовi обопiльних звинувачень, не роз'ятрювали вони один одному виразки обопiльних звинувачень, у кого бiльше мiзкiв залишилось на тарiлцi пiсля сiмейного обiду зомбi-видовищ, котячий апокалiпсис наближався на м'яких лапах, отже саме її вони продали з аукцiону разом з плюшевим зайченям, наварила такого борщу з поросячими ребрами, а сметана впала, як крила янгола, як пишуть у радфем-спiльнотах, хотiла, щоб йому було приємно - опiкуватися коханою людиною i все таке, а вiн прийшов, сказав, що борщ холодний, мов тiло янгола, з якого вискубали цi крила, i вилив тарiлку їй на спiдницю, на квiтчастому шовку розповзлася червона пляма, як неможливо вивести жодним засобом для вiдбiлювання, навiть хлоркою у великому чанi, не розбираючи дороги, бiгла до найближчого супермаркету, де стоїть автомат, який видає рiзнобарвнi жувальнi гумки - варто кинути туди монету, а також стоїть автомат для ворожiння, який бачить твоє майбутнє - вуста правди, варто лише засунути туди правицю, i цi вуста зчитають всi твої лiнiї життя та кохання, переплетенi, мов павутиння заплутаного макраме, краще б вже вiн покинув її одну з чотирма ненародженими дiтьми та iпотекою, щоб нiколи вже не повертатися до цього питання, не годував її цими отруєними мiдiями i не бавився б нинi забороненим усiма мiжнародними конвенцiями газлайтингом - нiчого бiльше не здається, але вона здалася на милiсть того, хто не знає, що таке маленька мильна милiсть, мильнi бульбашки нiколи не долiтають до пiдлоги. Потiм вiн все таке емiгрував у Кемерово - змiнив громадянство, їв щi або рибну юшку, або що їдять у Кемерово, фотографував мiсцевих бiлочок без спалаху, щоб не розлякати, закляклi троянди перераховувала вона - Купiдо, Киз-Жибек i Кетi Фiскус, лячнi фосфати твого дитинства, годiвниця для птахiв, якi нiколи не повернуться додому, автомат з рожевою водою i стаканами, якi весь час цупили для своїх потреб, тому що вони все-таки не одноразовi, їздили своїми велосипедними дорiжками, невилiковнi екзоти. Еллi закохалася в чоловiка з Оклахоми, який захотiв стати її продюсером, нездара i сновида - казав вiн їй - коли з твоєї шкiри зiтруть останнi слiди гриму, залишать зимувати в цьому сибiрському порту, наче нiчого мiж вами не було, саме тому тут неможна засинати вночi на дерев'янiй пiдлозi, їсти равiолi, збираючи їх з пiдлоги, роз'ятрювати масну рану, замотану в тонке тiсто, нiчого тобi тут не смакує, знiтився вiд схожостi на iнших, але продюсери хочуть бачити своїх жiнок єдиними в своєму родi та найкращими, тому пiдстригають їх пiд хлопчика, пахтять пiдробленими парфумами, коригують довжину спiдницi, якщо вона закоротка - хiба варто, щоб хтось ще милувався цими блiдими ногами з намальованими чорним олiвцем для брiв стрiлками, безвiдповiдальною пiдводкою для очей. Саме тодi Еллi познайомилась з кiнодивою - вона грала полонянку в фiльмi про берберiв, манiрно закочувала очi пiд софiтами i крадькома посмiхалася освiтлювачу, а освiтлювач зовсiм не звертав на неї уваги, тому що життя закiнчується ранiше за будь-якi романи, як хлопок однiєю долонею в момент падiння розбитого скла на голову акторiв другого плану, вiн дуже хотiв отримати хоч яку-небудь премiю, маленьку, але професiйну, для цього вiн погодився б задiяти будь-яких незлобивих тварин, якi в дикi й природi не надто полюбляють один одного, але в неволi почуваються товаришами у нещастi, маленькi розбещенi тваринки на ниточках, ворушать пазуристими лапами i копитами, чорнi невдалi автоматичнi копiї без оригiналу, вона з самого початку була нежиттєздатною лялькою з чорними тiнями пiд очима, якi вiдтiнюють пустелю кохання, пустощi безправ'я, яке гнiтить себе i намагається вийти на новий рiвень сприйняття, зовсiм не зважаючи на те, що нiхто не звертає на нього увагу, Еллi читає його листи, написанi спецiальним експертом з написання листiв - єдиним письменним чоловiком на селi, який краде вiльний час у вiчностi, перш нiж пiти поратись до свиней, видмухує з прокуреного прикрашеного водевiльними вусами рота фрази, якi можуть зачепити заражених оптимiзмом перехожих, життя прекрасне понад усе прокажене життя виразки на тортi, з якого вилазить пристаркувата стриптизерка, оглядається навкруги i мрiє повернутися назад в цю картонну коробку, подекуди погризену мишами та покручами кондитерського комбiнату, комбiнаторика не виправдовує себе, скiльки б ти не бився над бiномом Ньютона, хоча друзi кличуть тебе ганяти м'яча на бульварi Шевченка, з якого видно машину з написом 'Квас' за п'ять копiйок, єдина рiдина, в якiй хотiлося б втонути, але в кишенi немає саме тих п'яти копiйок, на якi ти так розраховував, та це така дурня, кругляшок перекочується пiд пiдкладкою шкiльного пiджака, коли тебе викличуть на випускному екзаменi, ти не встигнеш заховати туди шпаргалку, швидко покладеш її кудись пiд батарею i прикладеш зверху зеленою вицвiлою вiд сонця шторою, i наввипередки з власним мовленням будеш читати напам'ять i розбирати строфа за строфою вiрш Франка 'Каменярi', а потiм зможеш видати кiлька афоризмiв власного виготовлення про визвольнi змагання українського народу i його одвiчне прагнення досягти свiтової справедливостi, неможливої в цьому свiтi, та в свiтлi останнiх подiй продюсер вирiшив запалити зiрку Еллi в сатиричному блокбастерi з життя бомжiв 'А якщо вiн все-таки Цезар', вона мала з'явитись в амфiтеатрi в золотавому пеплумi з кривавими розводами i з трояндою у фарбованому волоссi, хоча древнi римляни не носили троянди анi в волоссi, анi деiнде, але будь-хто з них прагнув обробляти свiй сад, тому що кохання не сприяє гедонiзму. Остання з гетер цього полiсу вирiшила взяти на виховання кошеня-безхатченка, облiзле кошеня, що грiється взимку пiд автомобiлем економ-класу, тому що в цьому дворi нiхто не тримає автомобiлi класу люкс, двiрники-таджики роблять вигляд, що збирають снiг докупи, але потiм цей снiг тане i розливається по асфальту мутною рiдиною, i учасники опитувань з приводу встановлення лiчильникiв води хочуть дiзнатися у вас штрих-код, за допомогою якого можна дiстатися зачарованої квартири. Еллi та продюсер їхали у лiфтi, не коли ти цiлеспрямовано хочеш грати Соломею i поїти слона в зоопарку, а коли просто їдеш у лiфтi та вiдводиш погляд, тому що там занадто тiсно для двох, але це краще, нiж пiдiйматися з важкими пакунками на п'ятий поверх, свої корупцiонери курiпцi ближче, анiж загроза ззовнi. Але вона зовсiм не хотiла грати Соломею, це кирпате дiвчисько пубертатного вiку, яке кiлька мiсяцiв вiдвiдувало студiю бального танцю, але так i не знайшло собi партнера. Вона навiщось телефонувала на радiо, спонсором якого є 'Газпром', i спiвала пiснi з дитячих мультфiльмiв, ведучий вмикав завченi аплодисменти i дарував переможцю палку для селфi, пiсля чого всi знову аплодували, вона не розумiла, куди її прилаштувати, селфi - присмак самотностi, але ще не визначальна ознака, можливо, вона просто так любить себе i не може довiрити цю справу комусь iншому, незважаючи на кризу, кафе вiдчиняються знову, тому що вже виросло поколiння, яке не звикло харчуватися вдома, цi кафе з пирiжками, в яких межує рiзне начиння, i морозивом у пластмасових креманках, з якого стирчить одиноким лахмiттям чиясь волосина, розумiєш, що ти нiчия, i нiкуди тобi себе подiти, їси та їси це несмачне морозиво з радянського дитинства, щоб нарештi захворiти на ангiну i померти, щоб всi вони знали, як це - бути дитиною на самотi, коли нiхто не вiдповiдає на твої смски, але треба вкластися в три тисячi знакiв, iнакше нiхто не вiдправить тебе з останнiм потягом на багатi села, з яких ще нiхто нiколи не повертався. Дитинство закiнчилося саме так, як Еллi на це i очiкувала, щiльна плiвка мильної пiни заливала очi, очi мої б тебе не бачили очi дiвочi, єдина письменниця, яку я бачила наживо, сказала менi, що єдиний спосiб написати роман - це розповiсти iсторiю, розповiдай iсторiю i все тут, i я хотiла просто наслiдувати її приклад i розповiдати iсторiю, але iсторiя не розповiдалась, лише якiсь стислi оповiдки з минулого життя - як я їздив в одну екзотичну країну i якi гамбургери я там їв, якi нiжнi мiлк-шейки я там пив, захлинаючись власною слиною, Мордарiй з мертвого пiд'їзду, де вбили всiх твоїх знайомих, розмазувала прибиральниця юшку кольору томатного соку бетонними стiнами з написами 'Анархiя - не твоя єпархiя' i 'Зiнка зберiгає все', i всiм було цiкаво, з якої квартири ця Зiнка, i звiдки в неї стiльки екзистенцiйної смiливостi, але на цi питання не було жодної вiдповiдi. Вона вдягалася лише в магазинi готового одягу, така собi лялька Барбi, яку нiхто не хоче вдягати, рожевi панчiшки та рожевi лабутени, тому що все має бути гармонiйно, а вона вже знала щось про гармонiю, щось таке, про що не говорять в жоднiй консерваторiї - Кен i Барбi мешкають поруч в одному ляльковому будинку без четвертої стiни, їздять в одному iграшковому авто i сплять в одному лiжку, що вiдкрите всiм семи вiтрам саме через вiдсутнiсть цiєї четвертої стiни, i вона думає, що якби вона не була дружиною цього знаменитого улюбленця всiх iстеричних дiвчат красеня Кена, який кожного дня викладає свiй п'ятихвилинний ролик на ютубi, нiхто б не звертав на неї уваги, на цю незграбну бiлявку на довгих тонких нiжках, якi просто можуть зламатися, якщо на неї дмухнути, нiжки зламаються i вона полетить догори дригом з другого поверху i втратить пам'ять, i не впiзнаватиме цього зализаного красеня Кена, цей брiолiн сiмдесятих, на який вони всi колись так пiдсiли, i тепер пiдсвiдомiсть видає на поверхню образи, якi неможливо розпiзнати. Але в деяких з цих образiв вона впiзнає себе, всi вони колись вийшли з одного моря на спiльному пiвднi, з холодного солоного моря, в яке так боляче занурюватись i з якого так само боляче виходити, безкiнечне море, на березi якого продають чурчхелу, i вони досi не змiнили номери, хоча для цього було аж два роки, а тепер їх будуть штрафувати. Тепер вона теж поставить свою автiвку у вiдстiйник, там ця автiвка i зберiгатиметься до кращих часiв, поки не прийде власник i не викине її з мiста, най вона йде куди заманеться, добре, що мiст на землi багато i кожному знайдеться щось за смаком, але вона не скористалася своїм магдебурзьким правом, якого її позбавили декiлька рокiв тому, вона жила за своїм старим календарем, який вже соромно повiсити на стiну, але який тримають десь у сiнях, що б це не означало. Саме тому Еллi вирiшила пiти вiд продюсера i стати фiлософом, вона нiколи не займалася фiлософiєю i не могла вiдрiзнити Хайдегера вiд Шванкмайєра, всi цi пластилiновi ворони та iншi iстоти незрозумiлої статi, з якими так приємно товаришувати, тому що їм можна розповiсти всi свої таємницi, таємницi необхiдно вигадувати, ось вiн покохав героїню серiалу 'Друзi', пив з нею банановий смузi, потiм попрощався на злiтнiй смузi, i бiльше нiчого не було, але ж це нецiкава iсторiя, тому в життi так не буває, вона хоче дiзнатися, як в життi буває, додає якiсь деталi, зрозумiлi лише посвяченим в цю iсторiю небуття, розчавленi супергерої комiксiв, на яких намагається напасти який-небудь суперзлодiй з майбутнього, який не розумiє людської мови i говорить iєроглiфами, що виринають мильними бульбашками з його рота, i життя знову має сенс, i рухається по колу. Потiм супергерой все-таки спромiгся достояти достатнiй термiн в своїй черзi й купити круглик копченої ковбаси i жбан копченого сала, i життя знову закруглилося за синусоїдою, Еллi працювала секретаркою i читала комiкси, з яких до неї тягнула гiллястi лапки людина-павук, тягнула гiллястi лапки, щоб випити її лiмфу, витягти сонну артерiю, через яку Еллi нiколи не могла вчасно встигнути на роботу, стояла в цьому натовпi, який англiйцi чомусь називають 'трефiк джем', маючи на увазi щось в'язке i солодке, у заторах вона намагалася вчити iталiйську i слухати аудiо-книжки, актори МХАТу рознiжено-суворими голосами читали уривки з роману Емiля Золя 'Сторiнка кохання', саме там, де найцiкавiше, а потiм читали наступну главу роману Толстого 'Вiйна i мир', на цьому вона вимикала радiо, тому що не хотiла купувати аудiо-книжки, а скачувати пiратськi їй було надто лiньки, саме тому вона була приречена на вiчне пiдслуховування любовних признань Т'єра i Наташi, як виправив ворд, вона мешкала в нiким не визнанiй державi, страждала на гикавку, яку не могли вилiкувати жоднi спазмолiтики, кожного ранку одна i та сама гикавка примушувала її йти з дому i сидiти в автiвцi, яка стояла в заторi на проспектi в столицi нiким не визнаної країни, спочатку вона ще рахувала, скiльки сторiнок залишилось до закiнчення, але потiм їй стало нецiкаво i вона полишила цю справу, сторiнки закiнчувались якось самi собою, сторiнки без початку i без кiнця, потiм продюсер сказав, що вiд Еллi немає жодної користi i вона має пiти вiд нього, поступити куди-небудь у школу дiвиць швидкого порятунку в Смольному, це такий палац, пофарбований блакитною фарбою i позолочений золотавою фарбою, i бiля нього стоять солдати жiночої статi з гвинтiвками у формi олiвця, i стрiляють по всiм, хто не може назвати заповiдне слово, яке змiнюється щодня, заповiдне слово, яке нiколи не змiнюється, але цей аромат ванiлi з йогурту, їм дали таке завдання - ходити по магазинах i питати в людей, на який склад падає наголос в словi 'йогурт', тому що ранiше цей наголос падав на другий склад, це було якесь французьке слово, та iнформацiя зовсiм не тiшила їхнє самолюбство, покiнчила самогубством в колишньому палацi графiв Потоцьких, графiв Панкоцьких, в яких була одна колишня кицька, що вмiла так вправно куховарити, але не кухнi зовсiм не було вайфаю, вона вiдкривала свiй товстезний гримуар простих рецептiв на кожен день, незрiвнянна куховарка панiв Панкоцьких, твоя Пенелопа нiколи не повернеться додому. I вiн говорив з фотографiєю своєї Пенелопи, тому що за фотографiєю можна дiзнатися вiк мертвого тiла, яке лежить в могилi, але тiшиться квiточками, пластмасовими квiточками з пiдземного переходу, якi продають весною, i шоколадними цукерками, якi нiхто не хоче їсти, тому що їстiвна матерiя закiнчується, прискiпливий матерiалiзм материнського iнстинкту змушує вибирати найкращу свiтлину, щоб приробити її прикрiпити свинцем до хрестовини, наче це величезна рiздвяна ялинка з мотуззям, яке обвивається навколо шиї, i ти починаєш задихатися, хоча ще не почав дихати. Дихання - це якась надлишкова функцiя змарнiлого органiзму, яку неможливо перевiрити на присмак, тому що ти вже не можеш нiчого купити в сiльпо, нiколи вже у тебе не вимагатимуть паспорт, не гриматимуть ключами, щоб побачити сонце. Сонечко-бонечко летить на небо, зранене сонечко-бонечко, з якого капає помаранчева юшка, яку краще не куштувати на смак, тому що вона не має смаку, але вона говорить йому 'смачного', тому що намагається привернути до себе його увагу, змусити його подивитися на себе, поки вiн робить наступне селфi, i хто там позаду робить такий вигляд, наче вiн тут нi до чого, якась дiвчина iз зачiскою а-ля шiстдесятi, тому що зараз мода на ретро, справжня ретроманiя охопила мiсто, чорно-блакитнi стрiчки старовинних режисерiв - 'Блакитний янгол', наприклад, янгол без крил. Тому що людям не подобаються безсюжетнi iсторiї, це зовсiм нiкому не цiкаво, iсторiї про Сиропончика в меблевому мiстi, вiн прикував себе цвяхами до рухомого складу i так рухався до закiнчення iсторiї, не розбираючи дороги, на деяких станцiях сходив на платформу, щоб роздивитися ранковi обриси вокзалiв невiдомих мiст та з'їсти трохи лапшi вок, яку нiколи не продавали у супермаркетах його мiста, вiн пiдходить до дiвчини з сонячного Таджикiстану, яка тут годиться за китаянку, тому що хто намагатиметься їх розрiзнити за розрiзом очей, вона завчено привiтна, тому що теж не вiдрiзняє його вiд iнших представникiв європеоїдної раси, ти знаєш про революцiйну ситуацiю в країнi? - питає вiн у дiвчини, але та погано володiє мовами i не розумiє його, несповна розуму власники цього мережевого закладу вирiшили вiдкрити ще один прилавок на цьому вокзалi, на якому нiколи нiхто не виходить з потягу, тому що нiхто не пам'ятає назву мiста, а на вокзалi надто мало цiкавого, щоб цiкавитись ним надто довго, блакитний янгол Еллi сивiє чиїмось неприбраним надгробком, скiльки її радили настiйно пiти до косметолога, розставити всi крапки над кутиками очей, так i роблять себе молодшою, щоб не померти вже нiколи, якi б несприятливi обставини не примушували рухатися вперед, не залишати себе нiколи в спокої, анi на хвилину, вона вчилася знову говорити по телефону, думала, як краще тримати слухавку, щоб на тому кiнцi уявного дроту її почули, не натиснули на вiдбiй, але там нiколи нiхто не вiдповiдав, умовний термiн життя швидко спливав, грушки та сливи продавала на сiльських базарах, де нi з ким було поговорити в реалi - навiть зi своїми уявними друзями з другої школи, в яку приймали лише найбiльш дивакуватих двiєчникiв, якi переймалися у вiльний час речами, що зовсiм не мають цiкавити цю верству населення - розведенням метеликiв 'мертва голова' з наступним щепленням їхнiх крихiтних щелеп холодною i гострою голкою, щiльний хiтиновий покрив - але нi, хiтиновий покрив - це в жукiв, згадала замiтку з радянської преси про те, що учасники групи 'Бiтлз' (яких автор ретельно перерахував, нiкого не забув) не повиннi думати, що вся ця слава i прийоми в англiйської королеви - це надовго, бо через рiк - пiвтора на змiну їм прийдуть iншi, ще бiльш патлатi та придуркуватi, i учасникам групи 'Бiтлз' доведеться шукати собi роботу в провiнцiйних кабаках - саме так i було написано, 'в кабаках', i одразу ставало лячно вiд того, що там коїться в тiй Великiй Британiї, хай би собi краще правила морями, але цi кабаки, їй це слово нагадувало 'кабачки', звичайно, це має бути щось їстiвне, з чого можна зробити iкру, щоб намазувати на чорний хлiб, саме так смакувало всiм героїчним матерям-одиначкам її дитинства - майже рiдка паста якогось неприємного кольору, закрутка, яку важко вiдкрити - так, доступ до скарбiв має бути обмеженим, не повинен будь-хто просувати туди свою велику ложку, але їй сказали, що фрейдизм вже застарiв - зараз на порядку денному нео-фрейдизм, уявляла собi всiх цих героїчних матерiв-одиначок, якi працюють виховательками в школi та розучують з дiтьми на заняттях з музичного виховання сербськi тужливi пiснi пiвденних слов'ян, тому що в цих пiснях їй подобалася фонетика, нiколи не знайти людину, яка б роздiляла її смаки в повному обсязi, людство сягнуло таких обрiїв, де не було мiсця незрозумiлим пiсням, дiти пошепки смiялися над словами, якi здавалися їм смiшними, не пiдлягала промовлянню старовинна фiлiппiка з приводу битви на Косовому полi, яку вони чомусь все-таки вивчили, забувши тiльки декiлька слiв укiнцi. Уклiнно просила ведуча всiх глядачiв, якi примусово завiтали на цю ранкову виставу в дитсадку, подивитися на цих левенят з гривами з фарбованого в жовтий колiр поролону, яким зазвичай затикають шпарини у вiкнах, щоб туди не дула хуртовина, але хуртовина чомусь все одно дує, а дiвчата водять хоровод навколо берiзки, i нiкому не зрозумiло, де декоратори доп'яли цей реквiзит, берiзка клониться додолу пiд тягарем пришитих на неї хiпстерських ґудзикiв, якi привезли сюди з самого Гудзону i так i полишили пришитими на ялинцi, картонне корiння якої вгризається в пiдлогу, потiм в каналiзацiю, i так сходить нанiвець життєдайна сила гiркої м'яти всiх жуйок 'орбiт' усiх медвяних вустах всiх виховательок, тому що музика раптом вимикається i рух маятнику затихає, пiсля цього вимикається свiтло на першому поверсi, ляльки та плюшевi ведмежата за iнерцiєю оживають i починають обговорювати подiї за день, зрештою доходять колективного висновку, що сьогоднi знову нiчого не вiдбулося, але в темрявi знову чатує небезпека - невiдомо, хто вимкнув пробки, i чи вимкнув їх взагалi хтось, чи просто вибило цi пробки минулого вiку над самiсiнькою головою зловмисника, та що тут можна поцупити в цьому дитсадку - вкритої грудками манної кашi вистачає на всiх, i на днi тарiлки знову-таки тi самi грудки вперемiш iз залишками манної кашi, яку неможливо з'їсти, музику знову вмикають, але диск заїдає, зрадлива музична тема рухається по колу, i дiвчата знову водять свiй безкiнечний хоровод, не в змозi зупинитися. Вихователька хоче крикнути, щоб вони зупинилися, але їй вiдняло мову, лише вiдкриває i закриває рота, мов та риба, що бовтається на гачку в аматора пiдлiдного лову, несмачна риба, яку все одно кидають у вiдерце, тому що шкодують вiдпустити на волю, тут вона згодиться бiльше. I всi погоджуються з такою постановкою питання, навiть дiтлахи замовкають i дивляться на великий монiтор.
Дiтлахи дивляться на великий монiтор, на якому спiвачка в короткiй картатiй спiдничцi спiває новий хiт 'Це зовсiм не жарти, ми втекли з Суматри', письменника викликали самi знаєте куди i спитали, як вiн робить цi фокуси з кульками, а вiн вже натерпiвся такого переляку, в Космополiсi часто викликали когось самi знаєте куди - то прибиральницю з дитячого унiвермагу, яка знайшла в туалетi дорогий клатч з великою сумою грошей i привласнила знахiдку собi, то нiчного порт'є, який полюбляв замотуватися в порт'єру i так зустрiчати гостей готелю, якi страждали на безсоння, але письменник нiчим таким не вiдрiзнявся - просто сидiв на форумах або грав у комп'ютернi iгри про веселих звiрят, якi мають здолати багато перепон, вигаданих демiургом всiх комп'ютерних iгор, який не звертає уваги на жоднi баги в програмi - там якось самi розберетеся, все колись прийде до ладу - i зрештою в кiнцi зустрiчають велику черепаху, яка стоїть на трьох слонах i мовчки поглинає всiх одиноких власникiв аканту на сайтi онлайн-пересування, де попутники не потрiбнi. Велика черепаха рухає своїми кiгтистими лапами i дивиться кудись крiзь того, хто прийшов запитати її про останню велику мудрiсть, яка має пояснити всi баги (тут письменник має вигадати останню велику мудрiсть, яку черепаха приховує своїм мовчанням, тому що, як вiдомо, той, хто знає, не говорить, а той, хто говорить, не знає, тому незрозумiло, звiдки нам вiдомий цей вислiв, але велика мудрiсть мовчазної черепахи не розкривається йому i не спадає на думку, у вухах лунає лише нав'язлий у вухах шансон, який транслюють в усiх маршрутках, як мудрiсть останнього таксиста на планетi Земля, санiтар в синiй спецовцi, схожiй на пiжаму сплячого божевiльного, ставив йому капельницi, тому що колись вiн розмазував червону фарбу по стiнах червоного кутка заводу 'Червоний комунар' або 'Червоний каменяр', так i просилася назовнi нова рима, але вiн примушував її замовкнути в його сонних вухах i слухав далi моторошну пiсню з першої моделi мотороли 'Приходьте до мого дому - мої дверi вiдчиненi', або щось таке, просто щоб краще спалося, i йому спалося краще завжди. Вiн вирiшив все-таки вбити мудру черепаху за замовчуванням, розщепити її пластиковий панцир на щiпки, коли вона розмовлятиме з близнюком Марiо бульбашками з горiлки 'Бульбаш', в дитинствi вiн примушував всiх грати заданi ролi, вибiгаючи з коридору з шаленим криком 'Фiгаро тут, Фiгаро там', i хтось без почуття гумору писав листи на телебачення з нарiканнями на те, що псевдо 'Тутта Ларсен' звучить несумiсно з нормами моралi, якщо прочитати його задом наперед три рази, i всi одразу кинулися читати його задом наперед, але письменник зовсiм не любив читати, його читацькi навички знiвелювалися ще в молодшому шкiльному вiцi, а потiм вiн потрапив в оббиту бiлим ватином з дешевих пальт палату, колись вiн познайомився з Вагричем Бахчаняном, ще до того як останнього прийняли за Пiкассо в Центральному парку, де вiн готував качечок на грiлi, бiднi погорiлi качечки з обвугленими крилами, а потiм письменника викликали у Великий дiм, який був зовсiм не таким великим, як всiм здавалося спочатку, зсередини вiн був аж надто затiсний, космополiтичнi мешканцi Космополiсу тiкали своїми атрофованими нiжками з останнього вагону метро, щоб вiрнiше встигнути на останню електричку, але письменник завжди сидiв вдома i перечитував 'Максими' Сартра, мистецький багаж якого набагато перевищував його власний, тому чому б не повчитися чомусь у розумних людей, а потiм письменнику замовили сценарiй нового сiткому про життя бомжiв-iнтелектуалiв, тому що хто живе в наш час лише лiтературними заробiтками, а власних статкiв у письменника не було з народження. Головний герой - бомж-бомбiст Аркадiй роз'ятрював власнi болячки балачками нi про що, помноженими на бiдканнями про те, що iснування Б-га ще не доведене, а люди вже зiбралися пiти спати, чи то їсти, чи що вони там зiбралися зробити, але в Аркадiя, який нiколи не вiдвiдував ту саму Аркадiю, де я буваю теж, що видно з його цупкого iменi, саме в Аркадiя надмiрне споживання мельдонiю викликало бажання стати поетом, вiн почав писати хокку на теми покарання свiтового iмперiалiзму, якi письменник все-таки не змiг вигадати, тому що не знав, як мають виглядати хокку, ще в серiалi мали з'явитися представники малих i малесеньких народiв з фiзичними вадами, краще за все на iнвалютному вiзку з автоматичним керуванням, на якому вiн весь час врiзався в якiсь огородження з високим струмом на плакатi, що мав позначати небезпеку, але нiхто в цю метафiзичну небезпеку не вiрив i все одно лiз в сусiдський трансформатор, на якому намальована схожа на погано заточений олiвець блискавка, наче хтось з плричетних до цих обвуглених кiнцiвок розумiв, як має виглядати громовиця i в яких одиницях вона вимiрюється - кВт чи мега-ампери, вигаданi красенем в ажурному комiрцi з кресленням акриловою фарбою на зворотi. Письменник поки що не розумiв, як включити цi фiлософiчнi роздуми в присутностi вiдсутньої дами в сюжетну канву серiалу, де Свiтлана має розповiсти Аркадiю свою таємницю, а майор Ковальов звiльнений з органiв i сповнений рiшучостi вiдновити справедливiсть, але йому платили за знаки, в кожнiй серiї має бути певна кiлькiсть знакiв - не бiльше i не менше, а ще серiя має бути смiшною i певною мiрою драматичною, iнакше вона не прикує до себе увагу читача, йому подобалося керувати процесом, але бiльшiсть сценаристiв пiшли в запiй, один з них у вiдповiдь на синопсис прислав сценарiй серiї розмiром з невелику повiсть, а потiм зник, бiльш-менш вiдповiдальними виявились лише дiвчата, якi вдень робили свої вправи 'пiрамiда', а вночi вигадували жарти про кохання доярки Аксинiї та столяра Мефодiя, ще в серiалi повинно було бути багато музики i веселих пiсень, письменник намагався вивчити молодiжний сленг про всi цi наздоженемо i перегонимо, хоча нiхто вже давно нiкуди не бiг, вiн нiяк не мiг здати норми ГТО та розплатитися з боргами за комунальнi послуги, тому в дверi з розчепiреним дерматином весь час хтось ломився, звичайно, вiдповiдати на заклики вiдчинити дверi вiн не збирався - тим бiльше, що дзвiнок не працював через нестачу електроенергiї, древнi прошарки дерматину бовталися на рiвнi голенi або легень - кому як бiльше спадало до душi, а помiчники головного сценариста зникали десь в безоднi забутих телефонних номерiв - остання жiнка, з якою в нього був короткоплинний роман, записала його в мобiльному 'письменник' - вiн завжди ненавидiв це слово, яке не позначало нiчого, але змушувало всiх працiвникiв таможнi, податковою та овiру дивитися на нього з неприхованим презирством, а вона казала випадковим знайомим: 'Вiн у мене письменник', наче виправдовуючись, хоча цiй провинi не могло бути жодного виправдання, вони перезимували нехолодну та позбавлену газопостачання зиму в Пєрєдєлкiно, де є кладовище, з якого витiкає рiчка Сєтунь, на кладовищi похований Пастернак, на фонi могили якого фотографувався Тарантiно, поки письменник перебував у депресiї та дивився обидвi частини безсмертного фiльму 'Вбити Бiлла', а всi прислужники будинку вiдпочинку для дорослих побiгли дивитися на величного реформатора i фотографувати його на камеру мобiльного 2 мегапiкселi, коли автор хiта 'Якi цiкавi на Вкраїнi вечори' безсоромно вигравав у бiльярд. Письменник не вважав себе видатним бiльярдистом, тому додивився до логiчного кiнця безлоннi прояви кохання в сiквелi 'Вбити Бiлла' та пiшов спати, потiм вiн прокинувся i виявив, що в нього зламалася настiльна лампа i вiн не може вигадувати далi перепуття в життi Аксинiї, яка не може обрати, куди все-таки їй вступити - в совхоз або в колхоз, вiн почав грюкати стiльцем у стiну i кричати: 'Я письменник, менi потрiбно свiтло, тому що менi потрiбно працювати', на це нiхто не вiдповiв, тому що всi на поверсi святкували Великдень та їли великоднi розфарбованi багряною китицею калачi, вiн нiколи не розумiв, як вони фарбують цi калачi китицями, вони зовсiм сухi й там немає соку, намагався щось вичавити на письмового стола, коли йому принесли письмовий стiл, тому що вiн письменник, i все його письменницьке начиння i приладдя - жовтяки мiських мурiв, з яких викидали найбiльш непринадних 'Мiсс Всесвiт', забувши про будь-яку полiткоректнiсть, безпосередньо в пащу дракону, який вже не мiг пережовувати i ковтати їжу, але безумовний рефлекс примушував його тягнути пазурi до дверей 'Макдональдсу', де красунь переробляли на жилястий мотлох, йому завжди траплялися самi лише жили, якi треба витягати з щiлин мiж зубами за допомогою зубної нитки, але вони застрягають там назавжди, всi цi красунi в довгих червоних та блакитних спiдницях до пiдлоги, якi ще не знають, як впоратися з цими спiдницями в метро, подiл затягує в жерло пiд ескалатором, з якого нiколи не буває вороття, i звуки релаксацiї пекла пiдбурюють її йти далi, нiколи не зупиняючись, тому що ти цього варта, Веронiка Кастро прокидається пiсля затятої коми, пройшовши свiй квест на несумiснiсть зi свiтом, розповсюджують свiтськi плiтки пiд виглядом спаму, що знаходить тих, хто погоджується вiдкрити незрозумiле посилання, силкується прочитати текст ламаною англiйською про спадок вiд двоюрiдного дядечка-мiльйонера, мiста-мiльйонники спустошенi пiсля великої вiйни на випередження, пiсля великого зламу правила буравчика третьої руки, Сiмург заповiдав їй все своє пiр'я з усiх своїх крил, заповiдав їй бути пай-дiвчинкою, яка не знайомиться з невiдомими чоловiками в iнтернетi, якi б кошернi ласошi в заморських диснейлендах вони їй не запропонували, але життя рухається всупереч часовiй стрiлцi, письменник вступив у диваннi вiйська, потiм вийшов з їх складу, розчарувавшись, тому що ця стрiлецька дивiзiя не передбачає перемоги, сидiв разом з нею на диванi та дивився телесерiали конкурентiв, в одному з них вона вийшла замiж за iншого, але в графi 'сiмейний стан' все одно писала 'не замiжня', i всi їй вiрили, тому що хто захоче приховувати неочевидне, записи актiв сiмейного стану виводили письменника з себе, а велика чорна черепаха рухалась в пiсках, не розбираючи дороги, щоб вiдкласти великi п'ятнистi яйця, з яких капала на тефлонову сковорiдку сукровиця вперемiшку з рибною юшкою слiз, слiзнi залози її висохли, мов земля савани, яка нiчого не родить, оповита саваном силосу смертi, сила силенна слiв спадала їй до слова, але вона нiчого не говорила, дивлячись на продавлений диван. Пiсля трьох викиднiв вона засинала мiж схватками, коли iнтервал був вже двадцять секунд - як виявляється, навiть в такий короткий промiжок часу можна внести багато сенсiв i отримувати насолоду вiд життя. Поки вона реалiзувала цей постулат на практицi, вiн познайомився з художником-авангардистом Нiкосiєм Самофракiйським i був запрошений в його квартиру, де нiколи не зачинялася кватирка, Нiкосiй квартирував (коняку вовки з'їли, та конями подавилися (епiграф до п'єси Олексiя Феофiлактовича Писемського 'Хижаки') в двоповерховому будинку з рiзним палiсадом, на пiдвiконнi якого нiколи не цвiла герань, несвiдома гернiка змушувала учасникiв автопробiгу рухатись суворо вперед, але пiснi Меланi Сi лунали з кожної шпарини, i письменник дуже переймався тим, щоб раптом не отримати почесний диплом премiї 'Сексист року'. Його знекровлений побутовими проблемами та невдалими оборудками сусiд на прiзвисько барон Субота - червоний день календаря, коли вiдзначається день Феофанiї Пропасницi-Лихоманки, теж дозволяв собi випити келих оковитої, роблячи вигляд, що споглядає краєвиди, але життя було цiкавiшим за будь-який iстеричний лемент авторiв iсторичних романiв, i письменник раптом виявив, що його сусiди-перевертнi зомбi-апокалiпсису, якi полюбляють їсти чужi мiзки на дитячому авто майданчику пiсля надто вдалого афтер-патi, а вдень роблять вигляд, що їдять лише пiцу, хоча це невдалий вибiр для тих, хто прагне хизуватися своїм ЗОЖ у повному обсязi, а вночi вони шукали все-таки тi самi мiзки, не думаючи нi про що iз зазначеного вище, писали об'яви 'Вандали, якi ламають замки на вiкнах, горiтимуть в пеклi, тому що вiкно можна просто вiдчинити, а потiм зачинити', або 'За палiння на горищi штраф п'ять тисяч, тут живуть дiти i дорослi, якi вдихають ваш дим', пiсля цього взагалi не хотiлося дихати, щоб ненароком не вдихнути чиї-небудь уявлення про прекрасне майбутнє, але виплачувати штраф у розмiрi п'яти тисяч нiкому не хотiлося, за стiнкою люди пили гiрке пиво та спiвали ненормативних пiсень, заборонених федеральним законодавством, а потiм голосно сварили якогось Сергiя, який мав чи-то краще цiлитись, щоб нарештi забити цей гол, чи-то встигнути до одинадцятої в магазин, де продаються бiльш помiтнi напої, тому що, як вiдомо, заборонено пiдвищувати градус. Потiм у письменника був приступ епiлепсiї, вiн налив собi надто багато оковитої в гранений стакан, тому що почав забувати цей присмак сивухи в сумiшi зi смаком табурету для загвинчування гайок на викривленiй стопi, або марципанового корсету для виправлення дiвочо-дитячої спинки - у дiвчат має бути постава, якою можна пишатися перед ймовiрними залицяльниками, потiм цi корсети пряничнi будиночки з останньою гранню на пiднебiннi твоєї Пiднебесної переростають в корсети лорда Б, який мрiє померти в романтичному мiсцi зовсiм не вiд дизентерiї, як говорили зраненим власникам колишнiх гвинтiвок, вiн мрiяв навчитися керувати гвинтокрилом i полетiти на Пелопоннес, де дуже багато чорних мавп, тодi саме був рiк Вогняної Мавпи, вiн повiсив на стiну бiля письмового столу календар з фотографiєю мавпи, яка тримає в лiвiй лапi фрукт-екзот, не схожий на банан, тому що звiдки у них цi помiрно-континентальнi фрукти, непомiрно-континентальнi, не фрукти зовсiм, з цiнника в супермаркетi вiн дiзнався про iснування фрукту наймення дурман, дорiан з дуремаром разом товчуться в однiй ступi, це був дуже екзотичний фрукт, який можна було придбати не в будь-якому супермаркетi, та навiть i не в будь-якому мiстi, тому що мiсцевi спiльноти не хотiли закуповувати його через неполiткоректну назву, вiн не дуже переймався через цей приступ, дещо навiть пишався, тому що Достоєвський теж страждав на епiлепсiю, пiсля приступiв якої його вiдвiдували всi цi генiальнi прозрiння 'Який iдiот сказав, що краса врятує свiт', отже, вiн вважав себе причетним до великої росiйськомовної лiтератури, хоча не мiг себе вважати росiйським автором, тому що рiзнi обставини непереробної дiї, якi народжуються з обдрукiвок, суцiльна обструкцiя - всi цi забороненi пахощi турецькi ласощi апельсини, знову заборонений плiд, як двi тисячi рокiв тому, на Араратi знову стрiлянина на лiнiї розподiлу, розподiльна здатнiсть пристрою залишає чекати набагато кращого, тому що її знову не видно, але сусiди-зомбi вирiшили полетiти на Марс i вирощувати там батат, пiдскакувати на батутi та видавати на гора сентенцiї - така милота, така бiдося, таке нiчосi. Їм видали скафандри i корм для космонавтiв, вони завжди мрiяли бути космонавтами, тому що космонавти можуть їсти свої корми з тюбикiв, як зубну пасту, прострочений силос сили силенної словосполучень розкривали та їли тваринної сутi своєї не знаючи, вирощували якiсь корiнцi, невiдомо як здобувши воду, отже будь-хто може вижити на однинi в екстремальних умовах, i нiкому не потрiбен для цього Iнший, але потрiбно десь здобути воду i хизуватися цим здобутком на кожному книжковому корiнцi, вiн поїздив по пустих марсiанських западинах i описав їх всi в горизонтальному положеннi, хоча там взагалi нiчого не вiдбувалося, як на загальний смак, просто описання прогнозiв марсiанцi щодо майбутнiх перспектив улюбленої команди в групi, коли знайдено випадково газета виглядає, як артефакт - i нема чого жалiтися на те, що всi друкованi видання переходять в цифру, i нiчого бiльше не залишається на цьому грунтi -ви навiть не знаєте, якi мiгранти краще, тiльки повторюєте свою мантру 'iслам, iслам, iслам' - i наче китайцi не поїдуть на пiвнiч, але ж ви пам'ятаєте полковника генерального штабу царської армiї Євгенiя Месснера, який розробив новий принцип ведення майбутньої вiйни 'заколотвiйна' - не окопна вiйна i лiнiя фронту тощо, а щось на кшталт партизанських дiй, тобто насправдi вiйна не закiнчується нiколи, але насправдi їх мiльярди - тих, хто хотiв би обiйняти твою посаду в теплому офiсi с холодним кондицiонером, у зв'язку з яким вони влаштують ритуальну сварку через вiдчиненого балкона, а потiм їх всiх затопить джакузi з шостого поверху та їдкий вар бiгтиме сходами, через що бiльше нiхто не зможе палити бiля вiкна, а потiм вони встановлять меморiальну дошку на будинку профспiлок, де була така несмачна кава, але було так зручно призначати дiловi побачення - поруч знаходився головний поштамт, де пiд час капiтальної зливи в 1989 роцi кам'яна стеля обвалилася на людей, якi саме хотiли сховатися вiд цiєї зливи, i стеля їх в результатi не витримала, хоча наче не для цього її там будували, але ось вам i мiзгiрь мiзогонiї - ви можете витримати сто тисяч чоловiк, але не мiльярд чоловiк, якi погоджуються жити в екстремальних умовах або не жити зовсiм, саме тому пiсля споминiв спiльного спаму вiн вирiшив поїхати в Чернiвцi внаслiдок внутрiшньої напруги всього, але генерали, як вiдомо, завжди готуються до минулої вiйни. Вiн же ходив брукiвкою старого мiста, їв торт захер в кав'ярнi та думав, чи не завiтати йому на дискотеку, але потiм розумiв, що завтра знову в похiд i воскресiння не буде, тому залишав плани про дискотеку на майбутнє, знову їв торт захер i запивав його гiркою кавою, а потiм їхав робити селфi в Хотинi, i воскресiння знову не було, не розбираючи цiнникiв iноземними мовами, блукав манiвцями в центрi мiста i звертався до мiсцевих мешканцiв за поясненнями щодо першої адреси Пауля Целана, але нiхто вже не пам'ятав, коли почалася ця безкiнечна iсторiя, таксистам видавали гранти з чотирма нулями пiсля коми за всебiчне i розгалужене розумiння полiтичної ситуацiї в країнi та всебiчне бачення того, як з цiєї ситуацiї вибратися, i таксисти витрачали цi гранти на придбання навiгатору, щоб не питати дорогу в перехожих, якi розпивають спиртнi напої та курять якiсь препарати безпосередньо на брукiвцi, але насправдi в провiнцiї нiчого такого не вiдбувається - всi засинають о десятiй, поки не вибухає останнiй поїзд метро, виходь з останнього вагону. Невигiдне якесь життя було в цих провiнцiйних таксистiв, якi спали просто на своєму робочому мiсцi та не одразу вiдповiдали на запитання, скiльки коштує шлях вiд центру мiста до замiського кемпiнгу, коли виявляється, що коштує це все двадцять п'ять гривень i тобi стає навiть якось соромно, тому що хочеться заплатити бiльше, але бiльше все одно шкода, пiсля приступу епiлепсiї весь простiр просякнутий запахом кровi та слини, який не вивести жодним освiжувачем повiтря, тому будь-який таксист попросив би доплату за спаплюжений салон iноземного авто, i йому б цю доплату навiть виплатили б - взiрець iконки iз зображенням Почаєвської Божої Матерi, а також iншої iконки iз зображенням Георгiя Побєдоносцева i засiдання святого синоду в повну велич не можуть залишити це питання нерозглянутим, але потiм вiн все-таки замовк i заснув, сусiди на червонiй планетi - обiйстi Аелiти виростили свiй батат i почали вирощувати картоплю, вигадали для неї оригiнальний слоган 'опля', хоча прогресивний редактор ворд запропонував 'салогон', видобували воду за допомогою електролiзу та передавали повiдомлення на Землю, якi доходили через десять свiтових рокiв, наукова фантастика часiв Єфремова нiчого не повiдомляла сучасним пiдлiткам про те, що вони нiколи не стануть дорослими, тому що до початку епохи iндустрiалiзацiї взагалi не iснувало поняття пiдлiткового вiку, а зараз людина знаходиться в ролi вiчного учня, як ранiше лiричний герой вiчного каменяра грав роль вiчного революцiонера, тому в сучасної людини немає жодної надiї коли-небудь стати дорослою i треба з цим змиритися, i не робити вигляд перед iншими тими, хто намагається робити вигляд, що вiн дорослий, що ти набув всiх необхiдних навичок та опанував усi лайфхаки. Перелiки лайфхакiв пишуть тi самi люди, якi волiли б не писати взагалi нiчого у свiтi, але раптом їм спало на думку, що вони можуть говорити вiд iменi неназваного поколiння без жодної лiтери, тому що лiтери для представникiв цього поколiння закiнчилися, але говорити хтось мав, i вiн випивав свiй перший, але не останнiй на сьогоднi хайнекен, i йшов готувати лiд до синопсису своєї вечерi з непоживних речовин, iнодi дiвчата запрошували його на вечорницi за закритими дверима без краваток, а потiм вiн писав ще одну статтю для представниць прекрасної статi з нагоди першої рiчницi незалежностi вiд кухонного рабства, тому що режим перемир'я був встановлений ще десять рокiв тому i його досi нiхто не скасував, але пострiли лунають. Вона жила з бабусею i любила чоловiкiв, бабусю вона любила теж, але з нею було нецiкаво, на стiнi висiв плакат iз зображенням вiдомого футболiста Зiнедiна Зiдана, на радiо хтось весь час проголошував недолiки нового курсу валют, їй казали, що чоловiк має бути дещо вродливiшим за мавпу, але можна сказати, що i не дуже вродливим та розумним, чоловiк вчительки англiйської мови, яка про це говорила, вчитель iсторiї - дiйсно був не дуже гарний на вроду, але знав iсторiю. Їхнiй класний керiвник задавав питання про закрiпачення селян села Пiски з роману 'Хiба ревуть воли, як ясла повнi', саме завдяки цьому вона дiзналася про те, що спiвавтором Панаса Мирного був Iван Бiлик, їй стало смiшно через те, що прiзвище цього спiвавтора таке ж, як у мiсцевої поп-зiрки, але невдовзi смiшно вже не було, тому що роман вона так i не прочитала, хоча спiвавтори так старалися. Класний керiвник говорив, що всiм їм треба з острахом чекати випускних екзаменiв, тому що помста - це страва, яку подають холодною, i всi мовчали, тому що всiм було чомусь соромно, а перед випускними iспитами подарували йому кольоровий телевiзор i диван, телевiзор - вiд грецького 'бачу тебе', як написано в дитячому журналi, хоча невiдомо, якi там в Древнiй Грецiї телевiзори, через рiк пiсля закiнчення школи вони прийшли до нього у гостi слухати класичну музику в скрипальскому ключi та iсторiї про папугу, який впав у киплячий борщ i помер, пофарбований в червоний колiр скорбуту скорботи, жовтенятко згубило свою зiрочку в засмiченому мастикою коридорi, десь так одинока бродить за вiкном дрiжджами дредiв гармонь, жодна гармонiя неможлива на цьому етапi розвитку людства, гармонiчна столова ложка лежить на тому самому мiсцi, де колись був твiй язик язикатої Фроськи, колись його вразило в Кам'янцi-Подiльскому iснування Зарванської вулицi, тому що її бабуся завжди говорила 'як на Зарванськiй вулицi', так, вона любила чоловiкiв i не любила бабусю, уявляла, як танцюватиме ту саму мамбу вiтально iтальяно на вулицi будь-якого мiста, в яке нiколи не поткнуться їхнi диваннi вiйська - дивний покруч генетики i свавiлля свiдомостi - фотографувалася вона на фонi фахiвцiв з побудови марципанових фахверкiв, за фахом вона теж була смертним, але не хотiла це визнати, тому говорила з дiтьми без дитинства лише їхньою мовою, коли їй говорили про захист авторських прав i про те, що треба висилати собi власнi твори в конвертi, тому що iнакше хтось привласнить їх собi без цього штемпеля на конвертi Фiгаро тут, Фiгаро там, i життєвий досвiд нiчому її не вчив, тому що вона ще не бачила життя, але була на екскурсiї в хрущобах Нью-Йорку (закреслено) - по мiсцях бойової слави героїв повiстi 'Яма', яка з якоїсь провладної примхи не входить до шкiльної програми, але яку читають пошепки з лiхтариком пiд ковдрою, виконаною в забутiй технiцi гризайль, хоча завтра треба прокидатися о шостiй ранку пiд звуки гiмну, на змiну якому приходить пiонерська зорька, Бiлоснiжка i Краснозорька корова Зiрка, яку з'їли двадцять шiсть бакiнських комiсарiв, якi не читають журнал 'Баку' з красунею в стилi грандж на обкладинцi, саме через це вiн вiрив, зо грандж живий, а не через написи на стiнах забутого мiста, обкладинки мiських мурiв загостренi брукiвки безмовних бойових голiвок шпульок шталмейстерiв, шалено вiн мрiяв потрапити на цей мундiаль, на якому стюарти проведуть його на найбiльш принадне мiсце в цьому райському садку, проносили чистий спирт в собi, заливши його в засiб для запобiгання вагiтностi або засiб для прання, прали i прали до останньої чистоти цi плiвки для проявлення проявником залитi, заливали очi та отримували межи очi в межигiрських просторах для гри в гольф, потiм вона потрапила кудись в останню лунку i перетворилася на Алiсу в вигнаннi - мертва квола дiвчинка серед таких самих по-дитячому безпосереднiх братiв i сестер, якi теж не ворушаться, тому що витримка сорок хвилин i необхiдно тримати скелет в колiщатах кохання, двi дiвчинки з богеми дивлять одна на одну та повз, тому що в серцi дiвчинки залiзеш ти i нiчого там не побачиш, окрiм темряви i холодного льоху солодощiв соул грала вона йому замiсть, i вiн приймав це iмпортозамiщення, як саме собою зрозумiле, але двi дiвчинки з богеми волiли б краще з'їсти крихту чорного бородинського хлiбу минулих перемог, та їм i пообiцяли цi декiлька крихт на двох, але вони не встигли їх з'їсти i померли помiж всiх цих живих i схожих на скульптури з пiску дiтей, великi пiщанi скульптури, вилiпленi з приморського пiску, по якому вона нiколи не ходила, вона взагалi вже нiколи не могла ходити, просто сидiла i дивилася у вiкно на iмператорський сад Петергофу чи Монрепо, що означає 'мiй вiдпочинок', i чекала, коли зрештою впаде цей останнiй листок, а вiн все не падав i не падав, i вона зрештою вижила та викинула це невдале фото. I пiд фенобарбiталом сни такi яскравi та загадковi - скляний будинок i дорога з м'якої мiдi, яка мнеться в дрiбних руках, чому вас в результатi вигнали з Амстердаму, вас багато там таких, як ви? Потiм мене пробило на хавчик (менi бiльше немає чого викладати в iнстаграм - їжа закiнчилася), я пiшов у кафе, а там однi менти - виявилося, що це їдальня при РОВД, так, це не смiшно, якщо ви сплатите кредит вчасно, банк вiддячить вам грошима, тому що це банк 'Новий', найкращi актори тигр Амур i козел Амур чорного кольору невдалої статi - ти ж так поривався брати участь у вихованнi дочки, ну то чому тепер зник, її обрали солiсткою в хорi, коли всi iншi дiти лежали в одному безкорисному боксi, наче ти нарештi влаштувалася на роботу, i всi хочуть роздiлити з тобою останнiй свiжовитиснутий в погано вимиту склянку сiк, i кава енд ван вотер плiз - сказав вiн, i його навiть зрозумiли, тому що всi в нашiй країнi мають розумiти iноземну мову, i всi iншi також сказали сенк ю, не встиг приїхати, i тут одразу вам презент вiд ресторану шеф-кухара там якогось - як дитину назвеш, так вона i попливе вiд сурогатної матерi, вам треба помиритися на мiзинчиках, i бiльше не сваритися нiколи, потiм вона зробила з обличчя курячу гузку i так виклала себе в iнстаграм, i зiбрала всi можливi коменти та лайки, життя ти просто сметанку на язик переверни, i сметана термостатна всiм сметанам сметана жорстока кухня сiмдесятих ввiмкнулася нарештi, дiти будували зiкурати з куриних окостiв, потiм проскакав по мiсту олень i втiк гулкою брукiвкою, хтось захотiв опублiкувати його оповiдання, когось так жорстоко пiддавали тортурам пiд вiкном, що вiн не одразу зрозумiв, що це березневi коти, а коли зрозумiв, йому одразу стало нецiкаво, але цей дитячий плач за вiкном не давав йому жодного спокою чи втiхи читача, а потiм зовсiм замовк, лише гикавки примiських мигалок забовтували його напризволяще, миготiли в кiстлявому мозку, пiсля затримки дихання вона протиснула пензля в його трахею, щоб вiн мав змогу дихати цим сенсацiйним повiтрям свободи, що розтинає його аорту на декiлька нерiвноцiнних частин - однiєю рухається кров, а iншою дрiб'язок дробу, пiд яким жертовною жеврiючою чортiвнею рисок пiдводиться постiйне життя. Спочатку вiн писав поштмейстеру про те, що йому необхiднi якiсь поточнi вiдомостi про самостiйне життя помiщикiв пiсля скасування крiпосного права, i всi пiдтримували цю безпосередню заявку на успiх, щоб нiколи бiльше не поширювати холеру на обидвi вашi присадибнi дiлянки, на яких, наприклад, вiн вирощував якiсь недолугi огiрки та заборонений усiма законами воєнного часу мак, який постiйно хотiли запротоколювати полiцiянти та зрiзати загостреними ножiвками аматори любительського сплаву водами Гангу. Наразi вiн просто хотiв пекти за спецiальним рецептом спецiальнi коржi, намазанi коров'ячим гострим маслом та козячим молоком, олiфою османських олив омофором олiї, коли вiн повернувся з Ольвiї, коливався поки що, розбирав кейси, щоб потрапити до найкращої бiзнес-школи, купатися в типографськiй фарбi вiдтискiв, якi вiдображають вранiшнi роки президента роз'єднаних штатiв панамерики Джорджа Кертiса, який пасе на припiчку своїх баранцiв i малює малюнки акварельними фарбами, безкоштовнi порохоботи накинулися на Джорджа Кертiса та вирiшили його забинтувати пiсля того, як вiн був поранений у лiве плече i стiкав кров'ю в найближчiй кав'ярнi, роздiлений та розподiлений за обов'язками залежно вiд статi - наприклад, представники нiчим не прикритої жiночностi не мають права працювати провiдниками безкоштовного струму, який проходить їхнiми органами почуттiв та виливається на вiдтiнки ручного приводу, i нiколи бiльше вiн не спроможеться написати щонайменше пiкантного листа до прекрасної дами-фiлософiнi або ж фiлософи за новiтнiм правописом, прекрасна дама не вiдповiдала йому нiколи та манкiрувала його залицяння, коли вiн кричав на неї - яку там ще лампочку тобi вкрутити, в яке мiсце? - i просто мило всмiхалася, фiлософiя не передбачає переходу на особистостi, так само i вiн нiколи не вiдповiдав їй на замовленi верховними свiту цього приписи, а далi дiджей нiчного радiо вмикав знову Аполона Лаертського, i вiн мав слухати без кiнця i без краю того самого Аполона Лаертського, який спiвав наодинцi iз собою свою колискову для бебi Гвiневери, яка весь час приколисує саму себе в ритм чужої колискової - спи, моя бебi, свiти оголеним тiлом, наче свiтило, пиши своєю власною кров'ю колишнiх коли, коли, зрештою, вони прийдуть по тебе та вiдведуть у мiсце злачне та мiсце спокiйне, i не будуть бiльше спостерiгати за тим, як ти так довго худнеш - спочатку худнуть груди, як найбiльш непридатнi для життя, а потiм кiстки малого тазу, в якому вона полоскалася в дитинствi, полоскала свою розпечену квiтневим сонцем бiлизну, потiм прийшов письменник д'Орсе та запросив її працювати перукаркою, виготовляти паперовi квiти з покiйної шкiри дiвчини зi Шропширу, розбивала серце на частини i нiколи не вiдповiдала на дзвiнки з невiдомого номера, навiть якщо це був номер її колишнього коханця, кохання закiнчувалося на останнiй цифрi цього церебрального паралiчу нервiв, нервовi закiнчення зачуханих примiських електричок занотовували її нотну грамоту лiнiйок, якими вбиватимуть навiть без жодного лоба, а ти не помiтиш, тому що на твоєму лобi намальована та сама лiнiйка Лазаря Т9 i ше декiлька сантиметрiв, повз якi не має потрапити жодна куля, хоча куля свою цiльову аудиторiю все одно знайде, вiдмiрянi сторiнки стороннього спостерiгача, який сторониться будь-якої спостережливої кухарки, куховарить вона на своєму припiчку та говорить по мобiльному телефону з тим самим червоноармiйцем, який жодного разу не вiдповiв на її смски, але зараз прийшов сюди i помер, лежить тепер на припiчку та дивиться на неї мертвим риб'ячим оком, око рухається в своїй орбiтi та моторошно дрижчить моторола, останнiй номер телефону, з якого тобi вiдповiли на твiй дзвiнок пiсля попередньої п'янки, а ще один червоноармiєць показав комусь село, яке виявилось болотом, а ще iнший червоноармiєць показав комусь брiд, який виявився проваллям, i кого ще тут можна було б звинувачувати, окрiм радянської влади та електрифiкацiї всiєї країни, але вiн все одно не вiдповiдав на дзвiнки, лежав десь на чужому припiчку та їв шанежки - спецiальну страву мавок-спокусниць, вигадану iталiйцем, який збудував Кремль за планом iталiйських вiдповiдних споруд, насправдi для будiвникiв Кремля були передбаченi дуже суворi кастинги, комусь з не дуже вдалих попередникiв навiть викололи лiве око i вiн навiть не дуже пручався, тому що пручання не призводить нi до чого гарного в цьому життi, життєвий досвiд говорив про iнше, але лiве око говорило до нього своєю мовою символiв. Промовляло, скажiмо так, розбурханими капiлярами скаженої кровi соромiцьких пiсень розбiйникiв, якi весь свiй вiльний час присвятили розв'язанню прикладiв, якi в далекому майбутньому дозволять їм вигадувати новi логарифми, Еллi теж вирiшила влаштуватися логiстиком, коли б не криза, вона досягла б неймовiрних успiхiв у цiй боротьбi з простором та часом, просторове бачення не знадобилося їй в школi, я шоколадний заєць - спiвав вчитель математики, який потiм емiгрував у Нiмеччину, через що спливали сльозами на березi рiчки Прип'ять так багато п'ятикласниць, вiн нiколи бiльше не повернувся з цiєї Нiмеччини, тому що, як вiдомо, вона походить вiд слова 'нiмота', так ось нiмотствував вiн в цiй країнi безсловеснiй безсоромнiй - коалiцiя наближалася до кордону, на якому його зняли з останнього потягу, розклали на гарячому сонцi його шмаття i почали передивлятися, тицяти своєю паличкою-виручалочкою змiнним взуттям, яке треба весь час носити за собою в скоцюрбленiй торбинцi, тому що колись же вона та має знадобитися, у них була така радянська школа, побудована в кiнцi восьмидесятих, взагалi архiтектор отримав за проектування їхнього району Ленiнську премiю. Ще у них був базар, на якому вони купили з-пiд поли варенi джинси з вишивкою по колу, а ще ранiше купили таку бiлу китайську сукню з вишитою дiвчинкою, дiвчинка сидiла навколiшки i палила, хоча це заборонено в КНДР так само зараз, як i тодi, i союзнi вiйська вже кинули Пальмiру напризволяще. Вона пасла свого сивого баранця, в якому зберiгаються мiднi грошi невiдомого номiналу, якого необхiдно було трясти довго-довго, аж доки з нього не випадало щось додолу, китайська пiдробка - казала вона, а потiм так пильно дивилася на зорi, тому що зорi - це безкiнечнiсть, вона нiяк не могла уявити для себе конечнiсть всесвiту, хоча зараз у мегаполiсах не видно жоднi зорi, iнодi вона звинувачувала у цьому свiй зiр, всi дiвчата на його фiлфаку носили лiнзи, вiн дiзнався про те, що вони носили лiнзи, лише на випускному вечорi, коли всi вони прийшли в окулярах - бiльше не було сенсу чаїтися, можна було вiдкрити властиву собi жiночу сутнiсть. Вони разом працювали в одному чапаралi, вибивали пил зi своїх не цикльованих пiдлог, читали на асфальтi рекламу 'циклювання пiдлог' та сценарiї з 'Мистецтва кiно', мистецтво кiно з тих пiр пiрнуло далеко вперед i промайнуло повз них, але життя жодного разу не закiнчувалося на перепуттi сторiнок детективу, в якому Агата Ф. вирiшила знайти вбивцю провiдника в закритому примiщеннi потягу. Провiдник разом з провiдницями пив рiзнi чаї з ромом - наприклад, мате з м'ятою, та їв маскарпоне з мадригалом, який у виглядi записки на листочку iз записничка витягали з бiлої м'якотi масного сиру, потiм провiдника знайшли в калюжi, що натекла з кров'яної ковбаси на пiдлогу з плямистого мармуру, замурував її потiм на декiлька тисячолiть мертвою нареченою з цяткою на шиї, куди не має впасти жодна тiнь, в Бахчисарайському фонтанi купалася вона, хоча там не може помiститися навiть курка, рядно принесла з собою та розстелила на пiдлозi, десь поряд смажили шашлики i продавали бiляшi з рябчикiв та курiпок, вона сидiла на своєму ряднi та смажилася на сонцi, бiла панi сонетiв без жодного жалю, грала свою кантилену на балалайцi та змiтала беззмiстовнi звинувачення в корзину видаленого, потiм у неї пiднiмався тиск i вона пила вербену, рiзнi незрозумiлi рiзнокольоровi таблеточки, на яких намальованi усмiхненi голови мiлкi-маусiв та їхнiх спорiднених iстот мiннi, в мiнi-спiдницях вештаються вони старовинним мiстом i звертаються до iноземцiв невiдомою для них мовою, прикладiв якої не знайти в жодному записнику, вiн отримав так багато запитiв на додавання в друзi, що не мiг знайти для охочих жодної адекватної вiдповiдi, вiдповiдальнi особи тицяли йому носом у поживнi речовини навколо, навколiшки ставав вiн перед зразками офсетного друку, на яких вона посмiхалася та була наче як жива, потiм вона все-таки сказала, що будь-яка доросла та не зовсiм iнфантильна людина, яка не вклоняється Зороастру i живе своїм власним розумом, має купити власний пiстолет i вигадати свою власну вiйну - воювати iз собою було б не так цiкаво, як вигадувати зовнiшнiх ворогiв, згинуть нашi вороженьки, як роса на сонцi - спiвав вiн їй колискову свого власного виготовлення, розбивав її на склади i додавав нецiкаве поцiновувачам колишнього мистецтва умца-умца, срiблястi вiд срiбної фарби колiна тримав вiн у холодi, а серце тримав у вiчному теплi, щоб говорити з ними їхньою мовою, мовленнєвий апарат атрофувався за декiлька рокiв працi на галерах комбiнату з надання нецiкавої їжi, вона вже не пам'ятала, коли їла там останнього разу, але все одно мрiяла скуштувати котлети зi щуки, тому що навiщо щука - щоб карась не дрiмав, ще там видавали конфетки iз зображенням щуки на обгортцi, зазвичай в таких закладах видають жувальну гумку з ароматом м'яти, але там чомусь видавали цукерки консистенцiї конфiтюру, розпаренi в надрах сумки, в якiй нiчого не можливо знайти. Всi знайомi вирiшили бiльше не вiтатися з нею, на вiтальних листiвках з приводу чужого весiлля, де намальованi двi обручки кольору перезрiлого свинцю та перепiчки для немовлят, якi ще не мають зубiв для повноцiнного прикусу, їй писали стандартнi запрошеннi такий-то i така-то iм'ярек та iм'ярек стакато запрошують на церемонiю знiчев'я поневiчених сердець, якi нiяк не можуть з'єднатися - хтось пiдносить чарку до самого рота, але не може згадати, скiльки саме кольорових пластiвцiв вiн поклав у конверта у виглядi конверта, мисливськi трофеї у виглядi рогу намальованi на цьому парафiяльному припiчку примiтливих кмiтливцiв, її завжди запрошують розписувати районнi лiкарнi, купити всi фарби i розвести вапно, щоб спочатку побiлити стелю та стiни, а потiм намалювати там пригоди якогось буратiни, брунатним кольором зобразити його самотнiсть, висловлену в мовчаннi, бульбашкою з комiксiв про Пiфа i Пафа в пiдручнику французької мови, яка не є слов'янською, але зрештою може наблизитись до неї, якщо дуже старатиметься i спроможеться на бiльше, бульбашкою для наймолодших класiв середньої школи, яка розростається вiд слiв, якi неможливо промовити вголос, хоч яка б промовиста назва не наголошувала на необхiдностi вiдповiдати на запитання вчителя, негус Калiфорнiї (зовсiм не тiєї, яка роли, а тiєї, де завжди тепло та голосно) повiдомив їм про винесення смертного вироку, в бiлiй сорочцi з накрохмаленим комiрцем вийшов вiн до неї, наче пiд загострений навченим гiрким досвiдом бакалiйником нiж гiльйотини, i на бiлiй його шиї бiлiли якiсь вiдбитки пальцiв, якi вона так любила цiлувати пiсля прийняття на слизисту оболонку носу кiлькох мiлiграмiв бiлого порошку, порошкоподiбної структури всього органiзму досягла вона завдяки кисiльним берегам кисiйностi своєї шкiри, плила, але не тонула, незважаючи на суцiльний досвiд i тотальний контроль, їздила на канiкули в Мукачево та говорила зi школярами, якi прогулювали уроки, на теми смертi та вiчного життя, життєдайна сила природи манила в магазин напроти, в якому нiколи не заходило сонце та не вимикалося свiтло, продавали палений кон'як, який не має права носити цю назву, пiсля одинадцятої години ночi, пiсля зачинення крамницi з коров'яком, який танцює краков'як, на вiтрильнику вiтрини, i нiчний вiтер нiс їх лише вперед. Натомiсть Еллi розумiла, що мрiє вийти замiж лише за письменника, тому ходила лише на лiтературнi вечори. На лiтературних вечорах корпулентнi тiтоньки елегантного вiку розкладали по тарiлках фамiльного пластику приготованi заздалегiдь обвiтренi бутерброди, i чоловiки пили перед дзеркалом i намагалися читати прозу, зазвичай свою прозу, яка не звучала з їхнiх вуст, наче пара, але виливалася в спецiально приготований пластик. Меркантильнi iнтереси жiночок зводилися до нематримонiального притискання об'ємних грудей до субтильного корпусу новоявленого генiя пiд жвавий саундтрек з фiльму 'Iван Васильович змiнює професiю', оскiльки професiйнi бiблiотекарки мають бути готовi до всього, куди б їх не занесла потворна доля, двi подружки з фiлологiчного факультету, якi зайшли на цей вечiр спогадiв, тому що в 'Жан-Жаку' не було вiльного мiсця, не знають, куди подiти своє приголомшене тiло, що дуже хоче палити, попiл пофарбував їхнi тонкi пальцi в колiр узбережжя Коктебелю у вiтряну погоду, коли жоден купальник не погодиться дiстати з сумки на колiщатах свої плавки та вийти на поверхню, поверхневий аналiз теж свiдчив лише про вiдсутнiсть свiдкiв втручання спокуси. Повз нього пропливали дiвчата в бiлих сукнях саванни, невiдомо для кого напис lascia omnia i щось там далi, вiн вже не мiг розiбрати, їли так багато корисних i поживних пластiвцiв, на упаковцi яких намальованi тi самi надпоживнi пластiвцi, на бiлому боцi яких намальованi знову ж вони, i так в межах корисної безкiнечностi, а на столi стовбичила стовбуром диму пуста пляшка вiд горiлки 'Кафка', до якої вони по черзi припадали своїми медвяними нафарбованими вустами, згадуючи, скiльки сил i нервiв забрало у них колись вивчення правопису, тому що нiхто не знав, що науковцi вже вигадали ворд, пiдкреслено суворi та водночас розслабленi в своїх рединготах. Коли вiн в образi Мерiлiн Монро перетинав кордон несумiсної держави, вiн намагався дуже ввiчливо i привiтно посмiхатися, але митцi прикордонної служби все одно її не впiзнавали, вдаючи, що дивляться на когось iншого поруч. Поруч з ним стояли всi справжнi жiнки їхньої родини, однi бiля лiвого плеча, iншi бiля правого - це не мало жодного значення, тому що насправдi всi вони люто його ненавидiли за цю розвiдницьку жiночнiсть вiдчаю, за всi цi тонни невимитого посуду, якi зрештою були вимитi без миючого засобу i резинових рукавичок, i хлорована вода минулого стiкала по їхнiй червонiй шкiрi, порепанiй на долонях. Нiхто не вiрив у серйознiсть його намiрiв, особливо автори книжок, на якi вiн писав рецензiї - за рецензiї платили мало, радше вiн волiв довести свою зверхнiсть над автором, який i так вважає себе джерелом творiння, але в кредит йому бiльше нiде не наливали, потiм вiн розiзлився i написав в однiй з рецензiй, що в книзi неможливо розiбратися без стакану та кислих огiркiв, автор розiзлився у свою чергу та подав на нього позов до суду, до суду вiн не з'явився, незважаючи на безкiнечнi гербовi бланки з погрозами щодо перевiрки майнового стану та закликами 'годi користуватися чужими грiшми', якi валялися бiля поштової скриньки, i вiтер зi шпарин нiс їх, куди хотiв. 'У мене з цiєю людиною 320 спiльних френдiв, як я мiг так помилятися в людях?' - запитував вiн себе i не мiг знайти притомної вiдповiдi, суддя присудила йому сплату штрафу, який вiн також не сплатив, тому що не вважав себе винним, а потiм поїхав на води у Баден-Баден, лiкувати хворi нирки, ця вода була надто жорстка для його нирок, але iншої у них для нього не було, всi цi псевдоантичнi колони i Храми Дружби з крамниць товарiв б/у викликали бажання говорити на забороненi в приреченому на спiльне життя товариствi теми, спiльнокоштом вони їздили на полювання, щоб вполювати якогось метелика-лимонницю (лiдерка їхньої групи пiдтримки полюбляла такi витребеньки, але не могла пояснити значення подiбних символiв). У вiльний вiд лiкування час лiдерка їхньої групи продавала свiчки в церквi Миколи-на-Куличках i записувала свої враження про всiх, хто заходив, щоб помолитися за те, що нiколи не станеться, вона мала на метi видати книгу спостережень за неживою природою 'Вертикальнiй злiт', подобалась в текстi їй лише назва, але мрiя поїхати на Франкфуртську ярмарку не полишала, письменник iнодi розмовляв з нею на вiддаленi вiд реальностi на вiдстань продовольчої картки пострiлу теми, коли йому вдавалося поцупити з високої трави, притоптаної вiдпочивальниками в пошуках розваг, особливо блiду матовану лимонницю своїм сачком, щоб надiти її тiльце на загострене жало булавки, у нього завжди було вiдсутнє почуття жалю до слабких i похмурих, так само як i до себе, тому що лише бажання та чiткий намiр вичавити з себе кiлька невдалих рядкiв вперемiшку iз жовчу та сукровицею могли викликати його тимчасову повагу, тимчасову, оскiльки наступного дня потрiбно було все починати спочатку, ще не вмерла, але вiн все одно позбавив її зони комфорту, прогулюючись туди-сюди повз непофарбовану огорожу на День поїдання печива з цукерками, якi нiхто не хоче їсти, знесла курочка яєчко i покинула як є. На останнiй за перелiком битвi екстрасенсiв провидець Авксентiй повiдомив усiм присутнiм, що вона хоче бiльше фiльтрованої води, можна лимонад з Чорноголовки, тому що це схоже на Чорногорiю, в яку вона так i не встигла поїхати, але чиста прозора вода блувотер теж пiдiйде, полити грудки рiдної землi, якi привезли спецiально аж iз самої Жмеринки та розкидали по нiй, iнодi школярi пекли тут картоплю, яку неможливо було їсти через надто високий ступiнь просмаження або недолугiсть кулiнарiв, якi колись написали ту саму книгу 'Страви з картоплi на кожен день' по слiдах шедевру 'Солодке печиво', або кидали у вогнище карбiд, пiсля чого з'являлася фея у фетрi та пропонувала їм виконання трьох бажань в обмiн на дефiцитну чехословацьку туш, в яку необхiдно плювати. Їдоки картоплi не розумiли, що їм робити з тушшю - хiба що обмiняти на новi запаси карбiду, що лежав на споловиненiй половою землi колгоспних угiдь, угiлля дихало на них дишлом беззаконня, угiлля, яке нiхто вже не хотiв купувати, скiльки б вони не кучкувалися на цiй дiлянцi, але Авксентiй все одно прагнув вразити аудиторiю, що складалася з дiвчат пубертатного вiку i чоловiкiв, якi хочуть здаватися розумними в присутностi цих дiвчат, своїми знаннями про те, як загинула Чорна Наречена в 50-тi роки минулого столiття, коли тут ще був ресторан для партократiв, саме тому вiн подарував своїй головнiй конкурентцi бамбуковi кульки, якi можна було б скурити, якби не заборонний знак 'штраф п'ять тисяч, тому що ваш дим потрапляє в нашi оселi, його вдихають люди та їхнi дiти', немає куди правди дiти, Маракуйя нiяк не могла побачити реалiї з життя Чорної Нареченої саме через цi бамбуковi кульки, якi мали їй в цьому допомогти, дехто з присутнiх пiдтвердив те, що колись тут був ресторан, а ще хтось бачив розбитий автомобiль, з якого тягнулася чорна-пречорна рука, наче маючи намiр схопити когось з перехожих, особливо руцi не подобались нейлоновi панчохи зi слiдами руйнацiї вен пiд ними i нарисованi олiвцем риски, якi мали символiзувати стрiлку при загальнiй засмазi або вдалому використаннi хни, Авксентiй бачив примар, якi покiнчили життя самогубством просто на фонi чудового краєвиду, що могло б здаватися рекламою вiдповiдного способу звести рахунки з життям на артикулi товару 'ми на фонi чогось не дуже особливого, але так воно споконвiк ведеться, тому передаємо вам звiдси привiт', i ще якiсь пальми, пальми Авксентiю не подобались особливо, тому що вони нагадували засохлу в дитинствi - та ще навiть i не народжену рослину алое, грошове дерево, яке нiколи не приносило навiть дрiб'язку на морозиво i не виправдовувало свою гучну назву, медсестри кололи йому мiльдонiй для пожвавлення серцевої дiяльностi, серце не хотiло битися в розрiдженому середовищi двокiмнатної квартири панельного будинку, весь час мало намiр зупинитися i розiрватися на шматки, пiсля третього iнфаркту його запросили на вечiр спогадiв про творчий шлях класика, жодного вiрша якого не пам'ятав жоден з присутнiх, дехто, щоправда, згадував, як класик запрошував їх до себе, щоб зверхньо покритикувати їхнi вправляння у стилi - тут справдi було чим пишатися, вiн сказав вступне слово, вийшов на вулицю подихати свiжим вересневим повiтрям i помер, наче нiколи не вiдповiдав на дзвiнки з невiдомих номерiв, сподiваючись нарештi отримати пропозицiю, вiд якої неможливо вiдмовитись, але це були якiсь забутi дiвчата, вони ретельно записували номер його телефону помадою на долонi, щоб вже нiколи не забути складне поєднання цифр, вiн кожного разу шкодував про те, що все-таки вiдповiв, а коли остання з них набрала його номер, вiдповiдав вже приспiв пiсня з радянського мультфiльму про Синю Бороду, i голос Боярського так нагадував його голос, що неможливо було повiрити в те, що вiн вже нiколи не вiдповiсть. Вiчна жiночнiсть змивала слiди губної помади з промасленої пiдробленими кремами для зволоженням шкiри, гiркої шкiри, яку неможливо цiлувати, тому що побiчний ефект потрапляння цього крему на слизисту оболонку горла - нудота, i необхiдно весь час пересилювати себе, та не вiдволiкатися на свої власнi вiдчуття неможливостi збирання докупи невловимого розбрату коливань, але вона все одно лежала тут пiд своєю плитою з сiрого мармуру i не подавала жодних ознак усвiдомлення, письменник сподiвався, що хоча б Авксентiй зловить якийсь меседж, зашифрованiй у виглядi рiздвяної картки iз зображенням медвежа на повiтрянiй кулi, що летить на Пiвнiчний полюс, як в класичнiй фiльмi Мельєса про захоплення невiдкритих свiтiв, що пропагувала колонiалiзм, як вiдомо з подальшої iсторiї розвитку людства, саме тому повiтряна куля разом з медвежам впала i вмерзла у вiковiчнi тороси, а феї та чортицi довго танцювали свої танцi в корсетi та панталонах, а потiм забрали його iз собою в царство фейрi, хоча потiм виявилося, що це був лише сон, але пiти супроти прогресу не вдавалося ще нiкому, саме тому письменник вирiшив поставити у неї в головах скорботного янгола у стилi Пiнзеля, з бiлого мармуру та з вкрапленнями сучасного мистецтва, що означало яскраву бейсболку i погризений чупа-чупс в лiвiй руцi, поруч мала знаходитись велетенська чупакабра як символ перемоги над безвiдповiдальнiстю безкоштовних працiвникiв з бiржi працi, якi мають прибирати всi цi дорiжки прорiдженою мiтлою. Вiн приходив до неї мало не кожного дня, йшов повз усiх цих авторiв невдалих селфi на фонi безiменних хрестiв та закоханих, яким подобалось цiлуватись на облупленiй лавцi бiля платану, тут було дуже спокiйно i тихо, якщо не згадувати поминальнi днi, а потiм Еллi поїхала на конференцiю. Їх привезли за мiсто на автобусi, всi приїхали компанiями, i лише їй не було з ким роздiлити двомiсний номер, зрештою знайшлася ще одна жiнка, яка приїхала сама, i вони домовились поселитися вдвох, пiсля вiдвiдування вечерi у великiй залi радянського пансiонату жiнка одразу ввiмкнула телевiзор, де починалося шоу Савiка Шустера, а потiм вирiшила лягти спати, зi сном нiчого не вийшло через явно неконтрольованi потоки нецензурної лексики, спочатку Еллi не могла зрозумiти, до кого звернена ця лайка, потiм вирiшила, що все-таки не до неї, i почала дивитися фiльм з Рiчардом Гiром 'Давайте потанцюємо', лайка мiж тим не припинялася нi на хвилину, варiантiв було два - синдром Туретта або хвора спина, фiльм про танцi закiнчився, почалася передача про автомобiлi, ведучий розповiдав про експеримент - автомобiль залишили начебто без нагляду на Троєщинi, 'в районi за межами Києва', але через два днi експерименту з автомобiлем все одно нiчого не сталося, зранку Еллi попросила батькiв привезти їй на трамваї новi чобiтки i три пляшки сидру, за снiданком з того самого вiнегрету i масла в маслянках її сусiдка зустрiла знайомого журналiста, який говорив їй про те, що вона справжнiй експерт з полiтичних питань i вiн обов'язково звертатиметься до неї за експертною думкою, а вона розповiдала про те, що не хоче в Казань i Рязань - лише в Євросоюз, i що в бюджетi зовсiм не залишилося коштiв, Еллi вона сказала: 'Добре, що твоя мама не працює з платниками податкiв - це дуже небезпечно'. На конференцiї весь час виступав Глаз'єв, були i адвокати євроiнтеграцiї, але їх освистали з питаннями про одностатевi шлюби в європейських країнах. Журналiст запросив сусiдки Еллi, а також за компанiю i її в свiй номер випити пляшку кон'яку, Еллi рiзала яблука, якi про всяк випадок не стала їсти, тому що не була впевнена, чи добре журналiст їх вимив, потiм вiн запрошував Еллi на свою яхту площею декiлька квадратних метрiв, Еллi взяла вiзитку i зробила вигляд, що їй це цiкаво, хоча насправдi у неї була морська хвороба. Жiнка з хворою спиною i синдромом Туретта поїхала додому, потiм телефонувала Еллi, щоб дiзнатися, якi ще спiкери виступають, але Еллi це вже було нецiкаво - вона чекала на фуршет, який мав вiдбутися ввечерi, одягнулася спецiально як на сiльську дискотеку, сукня i тi самi чобiтки, якi їй сьогоднi привезли, журналiст зателефонував своєму редактору i запитав у нього, чи потрiбна йому думка Глазєва незважаючи на те, що Глазєв проти євроiнтеграцiї, редактор мабуть вiдповiв, що думка все одно потрiбна, тому журналiст сказав, що йому треба працювати, i теж кудись зник, потiм вiн декiлька разiв телефонував Еллi, але їй було лiньки брати слухавку. Почитавши роман 'Генiй кохання без вiдповiдi', Еллi пiшла на фуршет, по дорозi вона запитала у когось: 'Молодi люди, не пiдкажете, де тут буде дискотека?', тому що дiйство мало вiдбуватися десь в iншому корпусi, столи ломилися вiд канапок i салатiв олiв'є, хоча Еллi дуже боялася натрапити на звичну нестачу, бiльше всього на столах було бiлоснiжних тарiлок i чистiсiньких вилок, якi нiкого не спокушали, але примушували замислитись. Музика на дискотецi була рiзноманiтна, але бiльш за все присутнiм сподобалась знайома пiсля з фiльму про попаданцiв 'Iван Васильович змiнює професiю', присутнi помiтно пожвавiшали i зiбралися в коло, тому що гуртом i танцювати приємнiше. Пiд час помiрно-континентального танцю Еллi запросив чоловiк зi слiдами пристрасної пиятики на обличчi, який потiм похвалив її виваженi рухи. Потiм Еллi вирiшила пiти шукати тих, хто п'є далi, з першого разу знайти тих, хто п'є далi, не вдалося, точнiше, вдалося, але вони хотiли пити в усамiтненнi, потiм Еллi зустрiла в коридорi компанiю у складi трьох хлопцiв зi Схiдної України та однiєї дiвчини iз Запорiжжя, у яких була пляшка вина, у Еллi був недопитий сидр i вона розповiдала, що її дiдусь єврей, а хтось заперечував: 'Ну а чому у них стiльки грошей, ти можеш сказати?', хтось не вiрив, що Еллi двадцять шiсть i що це вона на фотографiї в паспортi, а дiвчина iз Запорiжжя розповiдала, що в її подруги з хлопцем роздiльнi бюджети i коли вона привезла подрузi м'ясо, хлопець вiдмовився за неї платити. 'А що нас всiх пов'язує? Саме родиннi зв'язки. Та вони там всi родичi Радищева', - казав їй очiльник цiєї бригади, потiм всi пiшли спати, зранку половину столiв не накрили, тому що половина учасникiв конференцiї роз'iхалася по домiвках, невдоволенi завсiдники чужого столу спитали у пустоти: 'Чому всi весь час сидять за рiзними столами, чому не можна за одним i тим самим?', Еллi доїла свiй вiнегрет з маслом у маслянцi та протиснулася крiзь їхнi стiльцi на вихiд, випила в буфетi банку пива через соломинку, бородань, який балотувався в депутати невiдомо вiд якого округу, наставляв свою супутницю за сусiднiм столиком щодо того, що у всiх має бути якесь кришування, iнакше нiяк. Потiм Еллi пiшла прогулятися парком пансiонату, подивилася на приблудних псiв, якi могли її покусати, але чомусь просто дивилися сумними очима кудись вдалечiнь, свiтило сонце i нiхто не змiг би повiрити, що смерть iснує. Потiм Еллi пiшла шукати маршрутку i знайшла машину з двома журналiстами, якi їхали обiдати в 'Мафiю' та люб'язно запропонували пiдвезти її до метро, бiля метро вона вийшла та поїхала додому, наче нiчого подiбного в життi не було, двi дiвчинки на чорно-бiлiй свiтлинi тримаються за руки i дивляться в нещодавно винайдений об'єктив, зрештою його винайшов Нодар, щоб мертвi дивилися в об'єктив вiчно, нiколи не клiпаючи i не вiдкриваючи очей, їй казали, що у неї нiколи не буде дiтей, тому що у дiтей не буває дiтей, потiм вiн взяв пiвдня за свiй рахунок i накупив їй будiвельних матерiалiв на всю тринадцяту зарплату, а ще дуже багато кiндер-сюрпризiв, прагнучи передати всiм привiт, хоч головне не перемога, а участь, але як же приємно, коли в одному флаконi i участь, i перемога, у неї була алергiя на шоколад, але подобались цi кумеднi фiгурки фiгурантiв справи про отруєнi квiти з села Верхня Пишма теж хотiли встановити в своєму селi пам'ятник у виглядi тапочок з написом 'Почувайтеся, як вдома', життєвий досвiд не дозволяв розмiнюватися на рiзний непотрiб, мама працювала кулiнаром на кулiнарному виробництвi, в школi психологи проводили тести iз запитанням про те, що таке кохання - необхiдно було дати своє визначення в стилi колекцiї вкладишiв iз жуйок 'лав iз', а потiм проводили тести на профнепридатнiсть - за результатами тестiв з'ясувалося, що Еллi не придатна до жодної професiйної дiяльностi, яку їй могли б пророкувати - вона не могла стати нi балериною, нi зубним технiком, цiєю фарфоровою фiгуркою у пишнiй сукнi - хто ж з дiвчат не захоче носити цю сукню ведет i пуанти, припорошенi мастикою рутини буднiв, подивившись серiал про балерин, Еллi зрозумiла, що ця сувора праця не для неї, i вирiшила полетiти в космос, тому що американцi все одно ще не були на Мiсяцi, а вже знiмають фiльми про астронавта, якого забули на Марсi. Їхнiй вчитель математики хотiв емiгрувати в Нiмеччину, через що деякi дiвчата навiть плакали просто бiля вимазаної незмитою крейдою дошки, але це йому не вдалося, оскiльки вiн подавився нiжинським огiрком в пiдворiттi неподалiк вiд школи, подружка Еллi також любила прогулювати заняття, одного разу вона зустрiла класного керiвника i почала дуже голосно кашляти, щоб закрити обличчя, яке необхiдно було вiд вчителя сховати, вона йшла в капюшонi, ще вона дуже любила, коли дантист копирсався в її зубах, i не любила 'Маятник Фуко' Умберто Еко, тому що вважала, що це якась маячня, її мама працювала в крамницi з продажу парфумiв - в дев'яностi це було елiтарне працевлаштування, коли письменник привiз Еллi в Передєлкiно, вiн попередив, що насправдi вiн манiяк i зараз вони йтимуть через кладовище, тому Еллi треба бути обережною, з ними так приємно робити новi вiдкриття, скакати i робити вiдкриття весь день, письменник весь день листувався з Елiотом, який попередив його про необхiднiсть вступити до профспiлки, iнакше вiн бiльше не зможе купувати ковбасу якостi без компромiсiв, перша реакцiя чиновникiв на критику президента щодо небажання вiдсилати смски зi словом 'добро', пiсля якого мають йти декiлька зiрочок, не давала згадати головне, письменник їв гречку i вимагав принести в номер настiльну лампу, тому що вiн письменник i йому необхiдно писати прозу, в жiночому душi зникла гаряча вода i Еллi була змушена пiти до чоловiчого, оскiльки чоловiкiв на поверсi все одно не було помiтно, Новий рiк вони справляли в компанiї декiлькох лiтераторiв, один з яких потiм втонув у Чистих ставках, тому що хотiв напитися холодної води, а хтось знiмав це все на смартфон, щоб потiм викласти вiдео на ютуб, миша на заставцi тримала в лапах нитку ДНК, стрiчку Мьобiусу, яку неможливо повернути в жодну сторону, Еллi не могла зняти чобiток, тому що в замку застрягла замша, вона попросила принести ножицi, щоб вирiзати в чобiтках дiрку, письменник не мiг святкувати Новий рiк без лоперамiду i вирiшив пiти в аптеку, що знаходилася в Новому Передєлкiну, Еллi боялася, що Новий рiк доведеться святкувати в аптецi або десь на шляху до неї, але вони все-таки змогли знайти аптеку, купили лоперамiд, повернулися в свiй номер, Еллi намазала iкрою бутерброди, як сказав письменник, 'привезла iкру з цiєї своєї країни', подивилася новорiчний мюзикл, поти письменник спав, потiм письменник прокинувся i почав розповiдати синопсис фiльму 'Танцюй, танцюй', а на бутербродi шарiлася iкра з сахалiнського рибокомбiнату, сайра, на якiй спецiалiзується рибокомбiнат, зовсiм не ловилася. 'Там в залi сидить Протасов, той самий, iз серiлу 'Зона', пiдiть та вiзьмiть у нього автограф', - порадив на входi менеджер з ноутбуком, Еллi привезла додому кружку без написiв, вони з письменником залишили в номерi скривавленi простирадла, тому що письменник впав на льоду i розбив собi брову, це було схоже на тартусську рiзню бензопилою - вони покидали дiм творчостi письменникiв якось крадькома, але жiнка пост-бальзакiвського вiку на ресепшнi запросила їх приїхати ще, ванiш голд для бiлого - на три тони бiлiше - сказали їй, трiйка Леонiда Агутiна переспiвувала в телевiзорi старе караоке.
'Як люди цiлуються - їм мають заважити носи' - подумав Арсенiй на зйомках телепередачi 'Незваний гiсть', такими пухлянками мрiяли бути всi дiвчата з його п'ятого пiд'їзду, тому що тодi в модi був Рубенс, поки аятола Хомейнi не заборонив пiдпалювати вiск тонких свiчок пiд час грози, вiск капав на обпеченi пальцi, вiдомий iнтернет-тролль, до якого запросили їх сьогоднi, вирiшив нагодувати їх окропом з-пiд крану, напоїти безалкогольним пивом i примусити складати пазл з бiлих клаптикiв картону - Арсенiй думав, що це якась практика досягнення дзену, але iншi гостi вважали iнакше або просто не поважали дзенську фiлософiю, сусiдка злiва в резинових рукавичках перевiряла наявнiсть пилу пiд клавiатурою допотопного комп'ютеру, за допомогою якого гостинний хазяїн будував свою кар'єру тролля, пiд клавiатурою був знайдений археологiчний скелет скумбрiї, а комп'ютер жив якимось своїм окремим життям - вмикав музичнi файли в папцi 'Музика', керiвництва для пiка перiв про те, який важливий тактильний контакт, i новi серiї 'Теорiї великого вибуху' з субтитрами на суахiлi, скелет скумбрiї гостя-ревiзор поклала на тарiлку хазяїна вечерi, який саме зустрiчав iнших гостей. Арсенiй нiколи не любив їсти - точнiше, їсти якiсь спецiально виготовленi складнi та екзотичнi страви, але давно мрiяв вiдкрити модний хiпстерський заклад для аудиторiї 30+, де можна весь день сидiти з ноутбуком з чашкою латте i вигадувати новий стартап, якого ще не бувало на свiтi i який вже напевне вразить громадськiсть, в меню мали бути найкращi зразки домашньої кухнi - саме так, як готували мама i бабуся - омлет, пельменi та гречана каша з котлетою, але незважаючи на це вiдвiдувачi все одно замовляли салат 'айсберг', великий знавець i професiонал з приготування плову розповiдав Арсенiю, як вибирав барана з курдюком, вiд цих розповiдей Арсенiя нудило, але вiн, як стiйкий аромат свiжостi ванiш у бархатних портьєрах, вперто йшов до втiлення своєї мети, дизайнер запропонував оригiнальну концепцiю iнтер'єру - справа була в тому, що примiщення нового хiпстерського кафе знаходилося в примiщення центрального мiського ринку, i через прозорi стiни можна було б побачити обладнання м'ясного цеху, але Арсенiю ця концепцiя видалась надто радикальною, до того ж любителi зелених листочкiв салату айсберг i консерви з тунця нарештi втратили б вiд такого видовища залишки апетиту, Еллi пила з друзями червоне вино бiля пiдземного переходу на площi поряд з центральним мiським ринком, весь час озираючись в рiзнi сторони, щоб не проґавити приїзд машини з мигалкою, але друзi її заспокоїли сумнiвним твердженням про те, що тут можна - тут таке собi порто-франко, вони довго ходили вулицями лiтнього мiста в пошуках закладу, в барi якого можна попросити штопор, потiм згадали, що на фуршетi з приводу вiдкриття виставки фотографiй було вино, отже штопор можна взяти на кухнi, потiм вони сидiли втрьох на дитячому майданчику i знову пили червоне вино з пластикових стаканчикiв, блондинка у великiй бiлiй шляпi розповiдала про те, що для захисту наметового мiстечка треба наймати спецiально тренованих людей, колись вони вчотирьох ходили на Лису гору, професор гебраїстики розповiдав про екскурсiї на старi єврейськi кладовища, ще говорив про свого студента, це що дуже гарний поет, але поганий студент, а Еллi дуже боялася клiщiв, тому їй запропонували репелент з ароматом цитрусу, на входi висiла вивiска 'Задзеркалля в пiдземеллi', продавався грецький йогурт з червоною смородиною i тульськi пряники АО 'Руський мир', Еллi побризкалася репелентом з нiг до голови, придiляючи особливу увагу волоссю, тому що дещо забобонно вважала волосся найбiльш принадним для клiщiв, вони увiйшли у ворота, гуляли та фотографувалися, пiдiйшли до могильного каменя з написом 'Ворон' i роками життя, Еллi подумала, що Ворон був на рiк старший за неї i до цього року вже не дожив, а хтось сказав, що вiн мабуть спiкiрував каменем донизу, потiм вони шукали таємний вихiд, зустрiли людей, якi влаштували пiкнiк на травi i через це вважали, що все це їм ввижається, Еллi з друзями пройшла в потаємний хiд пiд акомпанемент п'яних крикiв 'Там ходу немає', бiля статуї Перуна знову фотографувалися, потiм спустилися з Лисої гори та пiшли в гастроном, де купили пляшку червоного вина, вдома були залишки французького сиру з плiснявою, який Еллi органiчно не могла вживати, зовсiм не вiдрiзняючи його вiд природної плiсняви, про яку страшним голосом розповiдав у документальному фiльмi Безруков, напередоднi була обiцяна зустрiч свiтанку, але всi все проспали i їли омлет з 'Фуршету' вже по обiдi, зате вночi бачили людей, якi запускали летючi лiхтарики, лiхтарики летiли вверх з гори i зникали десь в пiднебессi, тому що виникла стiйка асоцiацiя з Китаєм. В орендованiй квартирi жили два колись бездомнi коти - над одним була проведена певна хiрургiчна операцiя, тому вiн був товстий i неповороткий, але постiйно намагався наздогнати свого бiльш впевненого в собi завдяки наявностi всiх органiв сусiда по мисцi з вiскасом, якiсь люди намагалися пити вiскi та спiвати пiснi Єгора Лєтова, але їм не вдавалася в повному обсязi жодна з цих дiй, хтось хотiв дивитися кiно на ноутбуцi, в результати кiно так i не подивилися - замiсть нього були фотографiї зi спектаклю Прилєпiна, професор гебраїстики весь час дорiкав, чому його не запросили на цей захiд, тому що фотографiї дивитись нецiкаво, вiдсутнiсть декорацiй на сценi, що була зображена на фото, мала вiдтiняти фiгуру головного героя в сiрому плащi та чорнiй шляпi радянських часiв з широкими крисами, вiдбиткiв облич глядачiв на негативi не залишилося, вiн говорив кудись в пустку пустелi, пастка закрилася за ним - щось з життя емiгрантiв на Манхеттенi, в яких все склалося в фiнансовому планi, але чогось весь час не вистачало, i раптом вони зрозумiли, чого саме - величної iдеї, апробованої столiттями iмперських кошторисiв, бiльше вже не подобались цi тротуари, якi миють шампунем, i штрафи за надлишкове споживання води, тому що це не вiдповiдає широтi слов'янського менталiтету, Еллi залишала своїх ляльок без лiвого ока напризволяще в темному кутку та йшла їсти роли з вугром i авокадо, тому що якщо твоє лiве око спокушає тебе, треба закрити праве пластмасовою рукою без мiзинця, але з каблучкою, в якiй виблискує пiд мерехтливим свiтлом штучний онiкс, на безiменному. Блакитнi очi вимiтали потiм з пилом та сплутаним волоссям з-пiд продавленого багатьма поколiннями незаможних матерiв-одиначок дивану, Арсенiя залишали в дитинствi у рiзних родичiв та сусiдiв, разом з двоюрiдними сестрами вiн стояв у чергах за платiвками Сандри, на яку була схожа його старша двоюрiдна сестра, тому що робила таку ж стандартну для тих часiв розпатлану зачiску i носила рожевi клiпси, i за платiвками молодого Майкла Джексона кава з молоком, або дефiцитне морозиво пломбiр, яке завозили раз на пiвроку, морозиво весь час було лише на благословенному пiвднi, там його можна було їсти кiлограмами, як одного разу зробила Еллi, на всi подарованi на день народження копiйки купивши кiлограм пломбiру в лiтровiй банцi, морозиво дуже швидко розтало i перетворилося на неапетитне мiсиво, їсти його було вже нецiкаво - так реалiзацiя мрiї перекреслює сподiвання, печиво 'Мрiя' i чорний байховий чай зберiгалися в найвищому ящику буфету, до якого неможливо було дотягтися, наче для дотримання перестороги 'тримати в недосяжному для дiтей мiсцi', цукерки в коробцi були захованi серед одягу в шафi для вручення якiйсь кориснiй особi - натуральне господарство i бартер процвiтали - але Еллi таємно з'їдала одну або навiть i двi цукерки в день, через що в день вручення коробки та виявилася пустою, дрiбнi деталi та шарики вiд молi, статтi про манiякiв, якi розчиняють своїх жертв у сiрчанiй кислотi, та iсторiї про те, що в очах жертви залишається зображення того самого манiяка, цiлком серйозно розповiдали їм в групi продовженого дня, Арсенiй жив у лiкарiв-лесбiйок та у сусiдiв, в квартирi яких була лише одна книга - 'Вiчний поклик', яку вiн розiрвав на дрiбнi шматки, ще не вмiючи читати, один вiтчим працював в морзi та возив Арсенiя туди на мопедi подивитися на ванни з формалiном, iнший вiтчим розбив об його голову пляшку з кефiром, батька свого, теж лiкаря, вiн нiколи не бачив, тому що в нього була iнша родина i багато дiтей, вiн прислав йому красиво iлюстрованi дитячi казки i бiльше нiколи не цiкавився життям Арсенiя, а потiм рано помер вiд серцевого нападу, Арсенiй злився через те, що його весь час намагаються повчати, а потiм почав писати вiршi й повнiстю занурився в просодiю, навколiшки лазив вiн бiля нижнiх полок бiблiотек i приставляв стрiм'янку до шаф з iнкунабулами, страждав на булемiю в очiкуваннi зустрiчi з черговим примiрником збiрки Мандельштама 'Камiнь', хоча попереднi примiрники того самого видання вже не було куди складати, переставляв книжки за одним лише йому зрозумiлим принципом та економив на тролейбусi, взявши за звичку повертатися додому вночi пiшки. Персонаж - пiонер-кiбер спорту, який мешкає в двокiмнатнiй квартирi з мамою i бабусею i працює електриком, саме тому зi стелi в його кiмнатi звисають якiсь потворнi проводи, спочатку вiн поступив на архiтектурний факультет, але там треба було вчити геометрiю i мати гарний глазомiр, тому вiн перейшов на факультет електрикiв, не розумiв, чому людина в двадцять два роки не може жити з мамою i бабусею i чому, якщо людина живе з мамою i бабусею, всi вважають, що вiн не прасує сам собi шкарпетки, всi дiвчата були надто меркантильнi i хотiли бачити поряд з собою лише хлопця на бентлi та з трикiмнатною квартирою на Липках, вiн пробував рекламувати масло 'Маслятко' i новi автомати для продажу кон'яку та горiлки по п'ятдесят грамiв, але з цього нiчого не вийшло - двiйник ледi Гаги на ймення ледi Саша в купальнику, дiрявих чорних колготах з ринку i в босонiжках на дванадцятисантиметровiй шпильцi - Олександр Васильєв сказав би, що чорне її повнить, а дiрки, якi демонструють варикознi вени, розширенi плямисто пiд колiном, додають вiку, але тут його нiхто не збирався слухати - ледi Саша була самодостатньою особистiстю i вiрила в свою перемогу в кулiнарному шоу, де обiцяють подарувати електроплиту, яка їй насправдi була нi до чого, оскiльки газопостачання вимагало встановлення виробу пiд маркою 'Гефест', у неї не було навiть електричного чайника, тим бiльше що в квартирi перегорiли всi розетки, зламався дзвiнок на вхiдних дверях i вiдпав душ, в кiмнатi чемпiона кiбер-спорту стояла прикрашена рiзнокольоровими шариками ялинка, яку вiн не збирався виносити i пророщував у пiдлогу на нижнiй поверх, де вона мала звисати зi стелi вiдповiдно сусiдiв знизу, прямо на постер iз зображенням Дiтера Болена, саме цi сусiди знизу з нерозумiнням знизували плечима, коли Арсенiй запитав у них, хто зламав калину в палiсаднику бiля першого поверху, хоча вiн сам бачив, як огрядна жiнка з барсеткою командувала двома чоловiками, якi виламували гiлки, намагаючись розчистити шлях для свiтла, яке не потрапляло в кiмнату, заставлену фарфоровими балеринами, бiлими слониками рiзного зросту, пластмасовими неандертальцями i рибками, в яких наливають лимонад, а потiм п'ють з нiмотної горлянки, кiбер-спортсмен приготував салат 'Вир русалок' - шпроти стирчали з салату доверху хвостами, i власник охоронного агентства, поголений та з пентаграмою на шиї, через що вiн бiльше нагадував Антона Ла Вея, анiж власника охоронного агентства, сказав, що це бiльше було схоже на якусь могилу для русалок, а не на вир, на друге була страва пiд назвою 'Кракен' - сосиски з кукурудзою, вiн так якось вимовляв - 'сосиськи', хтось з гостей сказав, що кракен - це щось мiфологiчне, мабуть з Аїду, тому це має бути пекельна сумiш брутто, ходили переходами супермаркету, вибираючи спецiально не надто дешевi сосиски, студентцi кулiнарного технiкуму об'ємних обсягiв салат про вир русалок дуже сподобався, перед початком вечерi ледi Саша на своїх шпильках стала на роликову дошку i запропонувала студентцi зробити те саме, але та вiдмовилась, мотивуючи це тим, що колись в дитинствi вона вчилася їздити на велосипедi та перелетiла через огорожу, пiсля чого бiльше не намагалася їздити на чому-небудь, неподалiк вiд вокзалу на тротуарi стоять два дивани, оббитi червоним шкiрозамiнником, i ще якiсь малогабаритнi меблi, на одному з диванiв, напiвлежачи, дама елегантного вiку простягла ноги i елегантно палить сигару, пiсля чого Арсенiй зрозумiв, що вже дуже давно не був у Боннi, не милувався мiськими мурами з пенопласту, який в дитинствi так подобалося розламувати на дрiбнi шматки, дрiбнi кульки викидати кудись в далечiнь, дивитись, як вони пливуть в каналiзацiйнi труби, якi вже нiколи не горять, не гарячi та не холоднi їй подобалися чоловiки, радше просто нiякi, щоб вiдтiняти її стрункiсть та готовнiсть до випробувань, десерт називався 'Гiднота' - це був пошматований на дрiбноту ананас, прикрашений власним листям, яке зазвичай стирчить з лiвого тiменi цiєї краси безiменної, в серiалi 'Дiвчата' головна героїня робила аналiзи на рiзнi соромнi хвороби, хоча думала, що це справжнє кохання назавжди, але їй сказали, що дiвчина теж може створити власний стартап i отримати на нього фiнансування, хтось також жiночої статi та з дуже приємним голосом - вона знала цих дiвчат у бiлих сорочках з орнаментом у виглядi масно нафарбованих вуст, яких директор-чоловiк погрожує звiльнити за будь-яку невдачу, що насправдi може виявитися проявом високого ступеня креативностi, як у Доротi Паркер, яка насправдi терпiти не могла жодних чоловiкiв, а потiм вiн прочитав щойно опублiкованi настанови щодо висвiтлення в новинах самогубств - так, пiсля всiх цих новин про Амура i Тимура, а також про поставлений в Хабаровську мюзикл про Амура i Тимура, в якому всi чомусь хотiли грати Тимура - активне створiння, яке весь час проявляє iнiцiативу, а не iнертного Амура, який зрештою виявився негативним персонажем i козлика, що хотiв товаришувати, просто налякав, так от, пiсля всiх цих приємних новин були опублiкованi директиви щодо висвiтлення в засобах масової iнформацiї самогубств - неможна було писати, хто вчинив суїцид, як i за яких обставин, де вiн придбав знаряддя самогубства i що його спонукало до цього, через це Еллi подумала, що тепер вона має висловлювати свої оцiночнi судження з питання вчиненого, тому що жодну iншу iнформацiю надавати немає сенсу через заборону, потiм public art пiснi Єлени Ваєнги 'Знову стою одна' змусив її замислитися над трохи iншими речами, цю пiсню крутили на радiо щодня декiлька разiв на день, таксисти, якi точно знали, як треба керувати державою, зазвичай слухали диск групи 'Любе' або 'Дорожнє радiо', вони точно не збиралися зводити рахунки з цим життям, але також i не входили до цiльової аудиторiї Стаса Михайлова, якого забрали в реанiмацiю, а потiм вiдпустили, в бiлоснiжному костюмi з хiмчистки вiн розгулював баштанами Ставропiлля i мугикав собi пiд нiс нововинайдену мелодiю, а фанатки вигукували визнання у вiчному коханнi в зачинених на санiтарну годину караоке, в той самий час в магазинi просунутої та прокачаної лiтератури для iнтелектуалiв, тому що, як вiдомо, на Заходi немає iнтелiгентiв, а є самi лише iнтелектуали, так ось в цiй книжковiй крамницi мала вiдбутися презентацiя книжки 'Жiнка, де в неї тумблер', туди прийшли також i радикальнi фемiнiстки з дудками i плакатами, а також iз заздалегiдь заготованими вигуками про утиски жiночої статi такими письменниками з малої лiтери п, письменники погрожували покликати полiцiю, а потiм розбили однiй з радикальних фемiнiсток носа, пiсля чого полiцiя їм вже була не потрiбна i вони вийшли через чорний хiд кудись в подвiр'я, одне з чисельних мiських подвiр'їв, у яких вже давно не живе нiхто з нащадкiв людей, якi приймали у себе Анну Ахматову - самi лише офiси пам'ятають вензелi на бiлизнi купцiв Рукавишнiкових, пiсля розчинення яких в загальнiй масi наступив той самий Кронштадтський заколот, нас кидала молодiсть на Кронштадський лiд, трiснутий нiс лiд недогляд. Пiсля цього Еллi бiльше нiколи не дивилася телевiзор, не згадувала, в який понедiлок виходить в цiй країнi друком телепрограма, всi цi смiшарики i телепузики з телiпанням язика, наче безязика вулиця в корчах безладу i без памятi про цьогорiчнi подiї одного разу мали постукати в її дверi, якi бiльше немає кому вiдчинити, Еллi не говорила про це навiть зi своїм психологом-початкiвцем. Наречена з передачi 'Давай розлучимось' сповiдалась зiрцi тубу отцю Феодосiю, щоб отримати наставляння щодо вибору з трьох чоловiкiв, з якими вона мала розлучитися, кожен з них мав дохiд, менший за п'ятдесят тисяч, вiдеоролик на сорок двi секунди викликав значне занепокоєння громадськостi, в передачi проголосили, що насправдi це фрiлансер вiд православ'я, який не має права проводити концерти i чаювання для бабусь, якi дуже любили пити чай зi смаколиками i спiлкуватися з отцем Феодосiєм, а Феодосiй заперечував, що вiн має право носити хрест i рясу для проведення концертiв, вiкна школи виходили на вiкна храму, так само як вiкна квартири, яку винаймали Еллi та Арсенiй, виходили на фасад лiкарнi для психiчно хворих, вдень в подвiр'ї лiкарнi весь час щось копали, потiм в подвiр'ї з'явилися газони з камiння, ввечерi хтось ввiмкнув свiтло в анфiладi кiмнат, в однiй за iншою загоралося свiтло, а цей хтось йшов невiдомо куди в тупик анфiлади, не треба формувати громадську думку - сказали йому, i вiн бiльше нiчого не постив у блогах, окрiм фотографiй котикiв та тусовок у модних злачних мiсцях, потiм в новинах сказали, що бажання весь час робити селфi - це психiчне вiдхилення, засуджувати когось за пости в iнтернетi вiн не взявся б, але в одного з наречених було четверо дiтей вiд рiзних жiнок, сам вiн грав у бiльярд i не заробив протягом життя нiчого, окрiм отриманої в спадок вiд бабусi й дiдуся земельної дiлянки, всi iншi нареченi сказали, що ця людина їм просто не конкурент, i що помаранчева футболка пiд навмисно протертим пiджаком свiдчить про неврiвноваженiсть на гранi, але на педiатрiї вони вивчали укуси клiщiв та рiзних ховрашкiв, потiм на спинi був намацаний горбик на спинi, схожий на фурункул, але потiм вiн почав ворушити лапками i виявився клiщем, якого довелося рясно намазати маззю Вишневського, оскiльки його голова нiяк не могла полишити шкiру ключицi, потiм прочитала в iнтернетi, що двоє чоловiкiв подралися через мiсце для паркування, навiть якось це було смiшно, якийсь дитячий садок, пiд все на свiтi можна було пiдвести якусь базу, в маршрутцi нiколи не було вiльних мiсць, агiтацiя за кандидата за день до виборiв була заборонена, тому її вирiшили здiйснювати у формi пiсенного марафону хiтiв на замовлення - пiснi 'Iдемо в мiсто на дискотеку', 'А вiн такий - мужчина з бородою' i 'Так, я жадiбний на любов' мали змусити народонаселення ретельнiше ставитись до виконання свого громадського обов'язку, але всi мрiяли про годинник з кристалами санлайт, якi продавалися лише в мережi супермаркетiв санлайт, i цей тариф не дiяв по всiй країнi. Еллi могла б подумати про те, щоб змiнити цю країну на iншу, але глобус бiльше не крутився проти годинної стрiлки, i будинку на набережнiй вiдомий художник малював картини для спасiння китiв, якi потрапили в льодову пастку, субпродуктами i кавою, це були портрети зiрок шоу-бiзнесу в трикiмнатнiй квартирi на четвертому поверсi, де була досить гарна бiблiотека i жила морська свинка на ймення Бойс, фактура якої нагадувала твори Бойса, тому отримала таке iм'я, художник наклеював на лоба налiпку з написом 'Обережно, нецензурна лексика', розбавляв червоне вино мiнеральною водою, варив найдешевшi сосиски з сусiднього дорогого супермаркету i доїдав недоїдену ранiше грецьку гостру страву, яку треба намазувати на пiсний багет, хоча великий пост вже давно закiнчився, художнику подобалось їсти портрети своїх зiрок шоу-бiзнесу, яку не виставлять в жоднiй приватнiй галереї, хоча вони були дуже апетитнi, вiн вважав, що заслуговує на багато вищу винагороду, якби його запрошували на фотосесiї для модних журналiв i показували в нiчних iнтелектуальних ефiрах, вiн обов'язково став би знаменитим. Хоча б на радiо о восьмiй ранку запросили його, одного разу вiн був на телепередачi, коли йшов на телебачення, його мало не переїхав дорогий автомобiль, а пiсля передачi мама сказала йому, що вiн якось надто розповнiв, про його дiї в якостi гостя телепередачi нiчого сказано не було, але його не хотiли пускати в студiю в бiлих шортах, про що вiн також написав обурений пост в блозi та зiбрав декiлька коментарiв. В країнi не було культури накопичення коштiв та iнвестування, але коли вона зрозумiла, що неможливо змiнювати себе без життя i смертi, без здирництва пiсля здирання шкiри - по двiстi сантимiв продавала вона свою шкiру, вiслюковi вiслюча шерсть - казала вона собi не могла вiдмовити собi ж таки в останнiй милостi молодостi - за життя волосся росло на її щоках за жiночим типом зволосiння, i це волосся неможна збривати жодними бритвами, тому що зрештою вони вкриють весь волосяний покрив, як зазначено в болгарськiй книзi 'Завжди красива', але вона нiколи не вважала себе красивою - просто дещо надто шарiлась вiд поглядiв на яскравi рекламнi плакати i вiршi сучасних поетiв, якi тодi розвiшували у вагонах метро - поки їдеш, можна прочитати декiлька катренiв, але життя було цiкавiшим за будь-яку драму, тодi вона думала, що вуличнi художники, якi малюють портрети в кафе ЦУМу, малюють саме її через неймовiрну її красу, хоча насправдi вони малювали жiнку за сусiднiм столиком, у якої вочевидь були кошти на оплату малюнку олiвцем нашвидкуруч, в той час як у неї звичайно цих коштiв не було - вона навiть не замовляла нiчого в кафе, щоб не витрачатися понад будь-яку мiру, сидiла за столиком i дивилась кудись у бiк, тому що гарно виглядала в профiль, тодi в пiдземних переходах полюбляли продавати заздалегiдь намальованi портрети Джулiї Робертс i Робертiно Лореттi, а також клоунськi маски спотворених облич зiстарених малюкiв, i життя нiколи вже не було таким, яким мало б бути, якби не телебачення - по першому каналу 'Сибiр +' щовечора демонстрували говiрливу голову мiського голови, який сповiдувався у своїх грiхах колективiзацiї та розгалуження на гiлки влади - гомiлка та iншi кiстки, з яких вже нiколи не зварити холодець, наваристе мiсиво на водi та дрiжджах для дрiжджового тiста, яке нiколи не сходить до Великодня, а потiм одразу опадає, хоча б два рядки все одно залишаться вiд мене, - говорив вiн їй, - i ви будете вивчати мої вiршi в школi, гiмназистки з вiйськовими айстрами в блiдих косах вийшли на першотравневий парад на честь Парватi, зiрвали з себе останнi лiкарнянi простирадла, занапащенi дешевими шоколадними цукерками з лiкером, якi зазвичай чоловiки приносять жiнкам, вiд яких хочеться вiдкараскатись, але невiдомо, як це зробити, тлiн та укбар наближається до тебе i рiзко падає тiнню на плече, купує нарiзку на останнiй корпоратив, вiд слова 'корпора' - тiло - корпоративна етика - етикет поїдання виделок, видалила собi вiсiмку злiва без наркозу, на знiмальному майданчику йшли зйомки фiльму про гетьмана з дивними нахилами, наприклад, йому подобались лiкери мiсцевого заводу з виробництва неймовiрної русофобiї вин - вина нiколи не приходить одна, тому вони купили портвейн три топори в картонному пакетi в супермаркетi на Петрiвцi - стояв там десь непомiтно на нижнiй полцi, але вони не могли його не помiтити, купили та пили потiм бiля того самого супермаркету, який не зачинявся нi вдень, анi вночi, а в кафешцi поруч продавали тапас, гострий тапас другої половини нульових, який не розчинявся в шлунковому соку власної соковитривалої витискалки червоних портьєр кольору венозної кровi та журнальних столикiв кольору блювоти грудничкiв на бiлому мармурi пiдпiлля, розбирався вiн в цих безкольорових вiдблисках реклам на стегнах стагнованих стегозаврiв - справжнiй автолюбитель нiколи не спить за кермом, як спiвалося в пiснi, яку весь час передавали навiть без жодного концерту за замовленнями вiд радiо 'Шансон', вiн не був автолюбителем, лише вчився не натискати на гальма вiд кожного нападу панiки, коли надто боязко з'їжджати на розв'язку i видаєшся сам необачним, який проминув пандус панда-парку, вiд постiйного недосипу i нервового перенапруження вона не помiчала вчасно прибуття лiфту на їхнiй четвертий поверх i не встигала натиснути кнопку, тому сторiж сказав їй, що у неї погана реакцiя i вона нiколи не зможе керувати автомобiлем, в хаскi-парку для дорослих дiтей, в цьому дiєтичному недотичному до мiсткого мiського колориту каламутному яру для ярок один хаскi викопав ямку i засунув туди свiй облiзлий через линяння хвiст, а iншi дiячi руху за визволення хаскi облiпили себе зi всiх сторiн пожухлим листям, листя падало на них зверху, i вiн думав, що стареча деменцiя нiколи не полишить його вимученi тексти без анальгетикiв, вимушенi реверанси в сторону розбишак-розбитних колористiв, якi полюбляють починати всi слова в реченнi з однiєї лiтери, гадають на алфавiтi оковитої, з якої лiтери почати свої нарди, i нiколи не закiнчують речення, де має бути крапка замiсть багатьох, ти ж фiлолог i маєш чiтко висловлювати свою думку - сказали їй, i вона, присоромлена, справдi деякий час думала, що у неї є якась думка, яку можна безвiдповiдально висловити на збiговиську мiсцевої iнтелiгенцiї з великої лiтери I - на Заходi немає iнтелiгенцiї, самi лише iнтелектуали, це не передбачає надмiрностi етичних мiркувань, зате вони надають перевагу Чехову перед Iбсеном i п'ють мате, як заповiдав падре Кортасар, життєвий досвiд досi не розповiв їй про головне, про що неможливо говорити, тому що потрiбно мовчати, мовчки повторювала вона напiвзабутий салоган колишнiх часiв 'кохаймося, бо ми того вартi', минаючи автомати з продажу рiдненької та iнших напоїв по п'ятдесят грамiв, тепло на серцi ставало пiсля декiлькох заходiв i вже бiльше не хотiлося спочивати пiд теплим бiлим каменем, пiд яким i трава не росте, зростала вона разом з вiкнами РОСТу, якi збиралися закрити вiвцi-ростепiрцi в першу чергу, хто черговий по станцiї та по цьому кабiнету - питали вони в кожного зустрiчного-поперечного, поперек болiв нестерпно, та все одно треба було малювати стiнгазету до першотравневих свят i вигадувати пiдписи, масовики-вигадники масованої атаки замаскованих бомбовозiв вигадували заримованi каламбури, пiд якi важко було створити мальований шедевр першодруку Кранаха, каналiзацiйна споруда бухтiла пiд назбираним забитими пiд самi вiнця старими київськими дворами металобрухтом металоконструкцiй - ось вона домовляється з директором птахофабрики про постачання облiплених крапками коматозного стану пiдсвiдомостi позашляховикiв на стоянку, на яку має впасти здоровезний метеорит, що надiляє надлишковими знаннями i непотрiбними простим смертним сюрпризами, наприклад, вона навчилася робити балетне плiє, для якого, як розповiдали освiченi люди, необхiдно тренуватися десять рокiв, i то не факт, що потiм щось путнє вийде, може бути просто бовтанка-жовтяк, так вона бовтатиметься в своєму зефiрному безе солодощами для провiнцiйних кафе з вкритими мушиним послiдом скатертинами, на якi не опираються жоднi лiктi, але запросили її ж бо представляти оппоблок на наступних виборах i носила вона гречку та iншi вироби гречкосiїїв по хатах, не могла намилуватися на портрети Iвана Франка та розписи затятих франкiстiв, i всi на фейсбуцi спали, окрiм антиподiв, у яких, мабуть, тодi саме наставав ранок i треба було йти у столову та харчуватися розбавленими пiсним молоком баркат омлетами, барракуда плавала туди-сюди в своєму акварiумi та не вiдповiдала на погляди поцiновувачiв прекрасного, преторiанцi високого престолу простоволосими своїми закидами щодо найвищого стилю - життя званське в третiй особi ханськi стiльцi, якi вже немає кому продати, тому що самотнiсть передбачає самотужки пiднятi на п'ятий поверх, перерахованi та зiбранi за схемою меблi, в мебльованих кiмнатах останнього меблювальника залишились схеми, за якими вона блукала людиною-мурахою переходами, що не ведуть в метро, але хтось весь час попереджав про можливiсть виникнення в картатiй китайськiй сумцi з базару великої невiдомого походження вибухової сумiшi, яку треба просто розмiшати в своєму пластиковому стаканчику i поставити на пластидну поверхню, вона хотiла б повернути час навспак i розраховуватись в супермаркетах крокової досяжностi простроченими кредитними картками, але сторiнка на фейсбуку нiяк не оновлювалась, як же ти збираєшся працювати журналiстом, якщо не знаєш, що таке чекiн. Занудно муркотiв вiн в її пиво, в її червону соломинку кольору помади, ти ж в курсi, що червона помада весь час розмазується, тiльки i думай, як зберегти контур, носи в клатчi серветки, вона мрiяла працювати в сервiсному центрi, тому що прочитала аналiтичну статтю про сервiсну економiку, подобалося читати аналiтику - там всi такi розумнi, аж далi нiкуди йти, а людинi потрiбно ж кудись йти, поки що запросив її до себе кудись на Позняки, в таксi показував селфi на фонi виставки космiчних апаратiв та на фуд-фестивалi, легенi мають дихати лише просiяним крiзь сито хлорофiлу повiтрям, вона вiдверталася - обличчям в тоноване скло, крiзь яке краще видно сяйво Первертної Ведмедицi - перевертня, нiколи не зрозумiти, де у неї голова, а де лапи та хвiст, ще в дитинствi лякали пертурбацiї в свiдомостi - коли купили астрономiчний атлас для молодшого шкiльного вiку, щоб батькам не було потреби розтлумачувати всi таємницi Всесвiту, крiзь сито всесвiту, створеного i спотвореного за вiсiмдесят днiв, рухалась вона навпомацки з кiмнати в кiмнату в незнайомiй квартирi, запитувала - а де у тебе таке ось примiщення, шарiючись, так i не навчилась не шарiтися вiд цього питання, в коридорiв висiли рядком годинники, якi показували час в рiзних столицях свiту - колись була така мода, невiдомо, чи прижилася на наших теренах, але дехто намагався її наслiдувати, коли ти п'єш пиво навiть зранку - це вже точно алкоголiзм - сказав вiн їй зранку пiсля нiчних розмов про музику, що ще чатує на двох незнайомих людей, окрiм нiчних розмов про музику, навiть якщо вони вдають, що знайомi все колишнє своє життя, просто зустрiлися тiльки зараз - так легше призвичаїтись до самотностi, тримаючись за руки в темрявi в непрасованiй спiднiй бiлизнi, яку могло б витримати лише справжнє кохання, наввипередки намагалися продемонструвати свiй iронiчний настрiй та цiлеспрямованiсть, i незацiкавленiсть в довгострокових або просто дещо серйознiших за спiльний вiдчай стосунках, разом дивилися 'Сiмпсонiв' на погризеному безпородним в своїй безпорадностi представником родини котячих, який, тиснучи на жалiсть, мiг би зiбрати достатню кiлькiсть лайкiв в iнстаграмi, така собi iнста-зiрка для проявiв спiвчуття, калiка у свiтi здорових людей, якi нiколи не туплять над домашнiм завданням, роблять його завжди вчасно i взагалi знають, що їм задали на завтра, все йде за планом, а не як в цьому мульт-серiалi на каналi нафтогазової компанiї, де все одно навiщось пригоди навiжених консюмеристiв переривають виплески рекламного креативу, вiн питав: 'А якщо я приїду знову? А якщо я тобi зателефоную, ми будемо разом гуляти в парку та їсти пломбiр, як в сивому дитинствi?', за стандартами ГОСТу вона мала б вiдправити його до найближчого гастроному або до гастроентеролога, гарячкуватi мамцi зi своїми нащадками, якi весь час щось тягнуть до рота, наче прагнуть заковтнути i перетравити весь свiт, цi удави - думала вона, гарячкуватi мамцi закидали б її клатчами кольору цегли, попередньо поголивши їй голову та намазавши її тональним кремом рожевого кольору, тому вона нiколи не проговорювала свої думки вголос - пручайся, причаївшись - цитувала вона когось iз класикiв також не вголос, 'хто останнiй до цiєї стiйки бару?' - запитувала у найбiльш стiйких, але нiхто не вiдповiдав, тому що життя крихке i беззмiстовне, а життя поцiновувачiв мiцного темного було сповнене несподiванок, наприклад, на станцiї метро 'Львiвська брама' вони одного разу влаштували репетицiю Рагнареку - Еллi сидiла в позi лотосу, на її плечах були еполети з роллiв та сушi як прояв найвищого ступеня несмаку, новорiчнi червонi гiрлянди з червоними зiрочками звисали з колон, прикрашених амурами та психеями, якi тягнули один до одного свої щупальця ктулху i стикалися середньовiчними гостроносими мештами, хтось розрiзав собi безiменний палець кишеньковою фiнкою для розрiзання фiнiкiв у компот, прикрашенi фiнiфтю (якби ще вона знала, що це таке) окуляри психей виблискували при штучному освiтленнi, розбавленому мармуровим пилом - при такому освiтленнi вона завжди виглядала невигiдним чином, наче розфарбований польською косметикою повсталий мрець, коли вiн прийшов на випускний вечiр свого фiлологiчного факультету, де був єдиним хлопцем на курсi, виявилось, що всi дiвчата п'ять рокiв носили контактнi лiнзи - тепер вони чомусь розслабились i прийшли на свято в окулярах, тодi ще не було моди на дорогi окуляри i потрiбно було вдавати, що в успiшних людей не буває проблем iз зором, всi цi фiлологiчнi дiви мрiяли стати зiрками телебачення або просто зiрками, репетирували перед дзеркалом симптоми зiркової хвороби i тренували гнучкiсть пальцiв, внутрiшнiй джихад загрожував незданими державними iспитами, на другий рiк вона переїхала до нього i вони вирiшили разом поступати в Щукiнське училище, тому що у ВГIК, на їх скромну думку, все одно не прийняли б, а поки що ходили на всi вечiрнi сеанси в Музей кiно, передивилися нiму класику без музичного супроводу, всi фiльми про блiдих рокових жiнок з вiдлущеною роговицею i вампiрiв, якi вiчно живуть в своєму замку в темнiй слов'янськiй країнi десь на задвiрках Європи, вiчно мрiючи про красунь, якi закоханi в iнших, в залi завжди сидiло рiвно п'ять глядачiв - мабуть, через те що для меншої кiлькостi фiльм просто не стали б крутити на цiй старiй зернистiй плiвцi, для синхронного перекладу артхаусних творiв камбоджiйських режисерiв запрошували найкращих синхронiстiв мiста, якi щось бубонiли про бубонну чуму та кохання пiд час холерних бунтiв - складнi iсторичнi умови були в цих країнах, весь час заколоти i тропiчнi ливнi, сила-силенна люду сидiла в болотi та вигадувала найкращий зi свiтiв, поки в залi не вмикали свiтло. Вiн не пам'ятає, куди потiм подiлася ця дiвчина, а його не прийняли в Щукiнське училище на факультет режисури - сказали, що вiн надто молодий, хай приходить поступати через десять рокiв, а вiн пiдготував напам'ять уривок з роману Андрiя Бiлого 'Москва', з якого встиг продекламувати лише одне речення, i пiсню на вiршi Тредiаковського з власною музикою, пiсню йому не дали заспiвати взагалi, а вiн так мрiяв написати сценарiй та зiграти головну роль у власному фiльмi, навiть на мобiльний телефон - селфi-фiльм, у якого буде один глядач, колись же у авторiв сучасного кiнематографу мала прокинутись совiсть, незважаючи на те, що Годар заявив про смерть кiнематографу пiсля винайдення пульту управлiння i навiть завiзував свою заяву, йому подобались селф-мейд-вумен, якi хочуть водити його в дорогi ресторани або хоча б в дешевi кафе за рогом i годувати омарами чи круасанами, радше за все передпенсiйного вiку, тому що ним необхiдно опiкуватись i дарувати йому брендовi речi та безкоштовно водити на культурнi заходи, культуру вiн завжди поважав, або навiть пенсiйного вiку, тому що пенсiя - це все-таки помiтна сума в сiмейному бюджетi, заздрив цим пенсам, якi ходили туди-сюди дорiжками дитячого майданчику, загороджуючи собою все, i обговорювали онукiв та хвороби, скаржачись на полiклiнiку i собес, iнодi кпинили тим, хто проходив повз них з пiцою, тому що це шкiдлива їжа, навiть не здогадуючись про мiцнi напої в його сумцi, так вони i проходили разом через цей дитячий майданчик i думали, що нiщо в цьому свiтi не зможе їх розлучити, виявляється, окрiм них самих, образа за образою нанизувалися на сувору нитку, коли на нiй вже не залишалося мiсця, вона надiла цi буси, якi розтелилися смiттєвими перлами по кiмнатi, багато чого потiм вимiтали з-пiд дивану, про всяк випадок вона завжди тримала камеру ввiмкненою - раптом вiн скаже щось цiкаве, потiм можна буде змонтувати, але вiн все бiльше мовчав або вигадував сюжети для детективних романiв, що нiколи не будуть написанi, мрiючи зрештою розбагатiти. Грошi були потрiбнi для того, щоб поїхати на електричцi в Мураново, пiсля повiдомлення про смерть Емi Вайнхаус вона вирiшила погуглити, хто це, подивилась її ролики i полюбила її творчiсть, за життя нiчого цiкавого в ньому не бачила - самi лише недолiки, балакучiсть i бажання манiпулювати та самостверджуватись за її рахунок, а потiм для рiвноваги самi лише позитивнi риси характеру, так кохання i не закiнчувалось нiколи за законом сумiсних блокiв жуйки 'Дiрол'.
Вони разом читали 'Принцесу Марсу' не того Бероуза, а iншого, любили просто слова, якi можна ставити в довiльному порядку, обмеженому правилами граматики, отже майже нiяк не обмеженому, довiльна форма заяви про бажання укласти шлюб, на заручинах їли канапки з чорною iкрою скляних риб i запивали вином 'шато-вовчок', прагнучи закрiпитися у фешн-iндустрiї, Еллi вирiшила влаштуватися в модний журнал, її програмою максимум було потрапити на обкладинку квiтневого номеру, тому що в квiтнi народився класик двох лiтератур, який потiм помер вiд голоду, а вона була схильна до анорексiї, на спiвбесiдi жiнка в незручному взуттi, яке потiм взагалi зняла, щоб потерти собi ноги, зовсiм не соромлячись в присутностi Еллi, яка не знала, на чию користь треба трактувати таку поведiнку, запропонувала Еллi посаду кур'єра, але не просто кур'єра, а такого, що має ходити офiсами великого мiста i намагатись продати пiдписку на журнал, який нiкому не потрiбен - журнал про садiвництво в умовах нечорноземної Пiвночi, а також розносити всi екземпляри, для яких вдалося знайти читачiв, кому потрiбне це садiвництво, а як же мода - офiс журналу мод був на сусiдньому поверсi, тому Еллi розробила план - познайомитись з головним редактором видання у лiфтi пiд час вранiшньої години пiк, коли активiзуються клiтини головного мозку, але не пiсля обiду, тому що тут вже не до думок, i не перед обiдом, коли органiзму не вистачає глюкози та вiн починає виробляти злiсть, щоб з'їсти самого себе i все навколо, замилування можливостями кар'єрного зростання завжди пiдводило провiнцiйних дiвчат - головне було потрапити у вавилонську офiсну споруду, де було безкоштовне печиво i вода в кулерi, а потiм вона вже зможе писати репортажi про Тиждень моди i робити селфi з персонажами в лабутенах, або не робитиме селфi та сидiтиме десь в кутку непомiтно, помiчаючи все, а потiм напише роман про таємницi свiту зiрок подiуму, нiяких несподiванок не буває, i якщо в школi її навчили писати, це має пiти на користь справi, вигадувати пiдписи для фотографiй i заголовки статей, потiм писати пiдводки, а потiм отримати цiлий пiдвал, не розумiючись на пiдвалинах археологiчного зацiкавлення старовинними аспектами вигаданого роману з витонченiстю, вночi вона їла сирнi палички, тому що поклала собi не їсти пiсля шостої години вечора, а всi цi нерви - все одно неможливо заснути, покупцi журналiв ставились до неї, як до розповсюджувача безкоштовних килимкiв для мишок старих ноутбукiв, нiхто навiть не пропонував випити кави, Еллi засинала на ходу i була не в змозi формулювати думки, формулювання яких було необхiдне для продажу ручки - ну ось, зовсiм не ручки, вона хотiла сказати щось iнше, але забула, що саме, на тренiнгу вовка з Уолл-Стрiт треба було продати саме ручку, розбудили слова 'батько знов повiз його кодiруваться, а та бабка, яка кодiрує, сказала, шо це я його заколдувала', в маршрутцi було тiсно, але затишно - запах ковбасного часнику i парфумiв з переходу завжди заспокоював Еллi i вона вже збиралась дрiмати далi, але тут хтось схопив її за дреди, як колись в дитинствi, коли це ще були не дреди, а узбецькi коси, про якi вона так довго мрiяла i ось зрештою їх заплели, а сусiдський вiдомий в кiлькох дворах хулiган вхопив її за цi коси та надiв на голову вiдерце, а потiм постукав лопаткою для куличiв, цей iмпринтинг, можливо, i зробив Еллi нещасною на все подальше життя - вона почала читати Фройда та нео-класикiв, тлумачила сновидiння i пила кальвадос в нiчних барах, мрiючи померти вiд сухот, але сухоти все не приходили, перекреслюючи такий романтичний план позбавлення свiдомостi, кальвадос коштував все дорожче, тому що в країнi була криза, звiльненi з капiталiстичних фабрик працiвники збиралися в шаманських шалманах i смолили свої китайськi папiрцi з побажаннями щастя, здоров'я та успiхiв в особистому життi, Еллi вже подумувала про те, що їй було б добре опанувати якусь корисну спецiальнiсть - наприклад, навчитись шити або в'язати крючком, або хоча б вишивати на п'яльцях подушки, хоча це вже була некорисна спецiальнiсть - звiльненi працiвники капiталiстичних фабрик спали на сирiй пiдлозi, а ось теплий мохеровий светр їм би став у нагодi, але все на свiтi було лiньки, Еллi намагалась в затуманеному шкiдливими випаровуваннями комбiнату комбiкормiв розумом порахувати, скiльки у неї залишилося грошей, виявлялося, що не настiльки багато, щоб у чомусь собi вiдмовляти, тому вона продовжувала пити далi, на самому днi можна було знайти золоту обручку з гравiруванням невiдомою мовою, яка приносить власнику лише нещастя, а можна було знайти несмачний осад, який вже краще не пити, але жадiбнiсть до вражень змушувала скуштувати все, люди, якi читають книжки, завжди керуватимуть людьми, якi дивляться телевiзор, а люди, якi пишуть книжки, завжди керуватимуть тими, хто читає книжки, а тi, хто насправдi керує всiм i всiма, не дивляться телевiзор i не читають книжки, це все просто через те, що у нас немає грошей на задоволення елементарних потреб за пiрамiдою Маслоу, лише на якiсь витребеньки пiдсвiдомостi, тому що елементарне - це нецiкаво, ось i зараз хтось мiцно вхопив Еллi за дреди, так що вона навiть прокинулась, в маршрутцi було просторо i незатишно, тому вона не розумiла, чому цей манiак присусiдився саме до неї, всi її знайомi розповiдали неймовiрнi iсторiї про своє особисте життя, якi вигадували - у кого була розвинута уява, або брали з серiалiв - хто нiчого оригiнального вигадати не мiг, а тут раптом виявилось, що реальнiсть цiкавiша за будь-яку вигадку сценаристiв, було вже невiдомо, хто кого копiює - реальнiсть життя чи навпаки, потiм Еллi зрозумiла, що це той самий хулiган iз сусiднього двору, який бив її лопаткою для куличiв по вдягненому на голову вiдерцю, а потiм, як виявилось, закiнчив факультет французької мови i став вiдомим дiджеєм, який тепер часто гастролює на турецьких курортах i фотографується в дорогих готелях, а колись мама заборонила йому тримати вдома собаку, а батько дозволяв тримати собаку, але покинув їх та одружився з дiвчиною, молодшою за цього дiджея, Еллi нiколи навiть не пiдозрювала про наявнiсть у нього музичного слуху, хоча його батьки працювали в оперетi i це мало бути спадкове, 'а ким ти працюєш?' - запитав нарештi вiн, Еллi почала розповiдати про модний журнал та безкоштовне печиво, її вiзавi це було вочевидь нецiкаво i вiн почав роздивлятися вивiски за вiкном черепно-мозкового засобу пересування, Еллi теж було нецiкаво розповiдати те, що вона розповiдала, але шляхiв для вiдступу вже не залишилось i вона була змушена фантазувати далi лише для себе, без жодних слухачiв, якби оформити це в текст i надрукувати на глянсовому паперi, виглядало б непогано, модне скуйовджене волосся та iнтелектуальний погляд, ще додати окуляри, коротенькi вузенькi штанцi, редингот i кеди, вона завжди або вiдставала вiд моди, купуючи одяг на розпродажах нiкому не потрiбного товару некондицiйних розмiрiв, коли ще була занадто худорлявою, або переганяла моду на декiлька рокiв, купуючи речi, про появу яких на модному горизонтi ще нiхто не здогадувався, i коли зрештою наставав їхнiй час в суспiльнiй категорiї часу, їй вони вже набридали i зношеними висiли в шафi, 'розмiстiть цi кольоровi олiвцi у вiрному порядку', - казали їй на спiвбесiдах, або просили розв'язати задачу на логiчне мислення, у неї нiколи не було логiчного мислення, i взагалi нiякого мислення не було - можна дiйти висновку, розглянувши все її поцейбiчне життя на лонi мегаполiсу, хоча олiвцi, пензлi, кульковi ручки та нiгтi вона нiколи не гризла, це було практично єдине, на що їй вистачало здорового глузду, але всi цi одноднiвки фешн-безладу, вона могла б стати митцем чи програмiстом, та вона могла б стати ким завгодно, оскiльки все, що можна уявити, можна втiлити в життя, як написано на мотивуючому магнiтику, що висить на її холодильнику, отже чому б не уявити себе журналiстом серйозного економiчного видання на кшталт того, яке можна читати в iнтернетi лише за пiдпискою, Арсенiю був потрiбен редактор, дуже потрiбен, єдина людина, яку вiн бачив у ролi редактора свого щойно завершеного в своїй довершенiй недоречностi роману, працювала в журналi i не хотiла редагувати роман безкоштовно, тому що вiд безкоштовної працi її починали мучити докори сумлiння i вона вирiшувала радше зварити новий борщ за старовинним рецептом, але роман був доволi цiкавий - тут нiде правди дiти, якби це було кiно, то який-небудь iталiйський неореалiзм, щось на кшталт фiльму 'Знаджена i покинута', вiн вважав цю тему зараз як нiяк актуальною для молодi на тлi скрiп, якi потрiбно було чимось пiдпирати, але видавця знайти було дуже складно, оскiльки твори в жанрi фiкшн бiльше нiкого не цiкавили, йому запропонували опублiкувати його в iнтернетi або почати кампанiю з краудфвндiнгу, оскiльки це не полiтичне розслiдування i не iсторiя полонянки гарему, яка досягла вершин самовдосконалення i вiдкрила студiю iмiджу,саме так, 'вам потрiбний iмiджевий проект, заявiть про себе, i до вас потягнуться люди, поки що про вас нiхто не чув i ви нiкому не цiкавi, ну для початку станьте волонтером, потiм подивимось', - говорили йому видавцi, тварини-безхатченки, власники вiзочкiв та альтернативно здiбнi дiти чекали на Арсенiя, але вiн сидiв на диванi та дивився новий сезон 'Гри престолiв', а коли новий сезон закiнчувався, вiн передивлявся старi, щоб освiжити в пам'ятi перебiг подiй, кудись виходити з квартири не було потреби - пiцу та роли йому доставляли сюди, iнша їжа спричиняла проблеми травлення так само, як i необхiднiсть спiлкування з незнайомими людьми, або навiть iз знайомим людьми, вiн все одно забував, як їх звуть i де вони познайомились, ситуативнi альянси розпадалися на другий день, а родиннi зв'язки вiн не вважав за потрiбне пiдтримувати, родичi ним також не цiкавились, не запрошували на весiлля та хрестини, мабуть, вже i не мали певностi в його фiзичному iснуваннi, сновида якийсь дивився на себе в дзеркало i не хотiв голитися, тому що кур'єру служби доставки пiци все одно, поголений Арсенiй чи нi, а камеру скайпу вiн нiколи не вмикав, додаючи собi таємничостi, отже Еллi вирiшила влаштуватись журналiстом в економiчне видання, можна навiть вести колонку про те, як територiю РФ тихою сапою захоплюють хитрi китайцi i що означають слова на кшталт 'нiхто' - такий собi активний вокабуляр першокласника, а потiм додамо китайську мову в свiй ворд, справдi, чому б їй не вести тут колонку, верстальниця весь час переписувалась з кимось в асьцi, тому що це був початок нульових i аська саме ввiйшла в моду, робота, яку можна було виконати за годину, в результатi розтягувалася годин на п'ять, її весь час кликали в асьцi на побачення, але вона нiяк не могла влаштувати особисте життя i говорила позаштатним журналiстам, якi приносили дискети з рукописами: 'Я згодна з тобою зустрiчатися', всiм по черзi, звичайно, все вже звикли, Еллi це нагадувало iсторiї про мешканку психлiкарнi, яка говорила всiм чоловiкам, яких бачила: 'Ти мiй наречений', а через п'ять хвилин вже жодного з них не впiзнавала i йшла далi, в кожнiй палатi в неї було декiлька наречених i жодних обтяжливих зобов'язань, коректор весь час занурювався в запiй i його доводилося звiльняти, а потiм його знову брали на роботу, тому що все-таки працiвник найвищого рiвня, коли тверезий, знав всi правила правопису, не заходячи на сайт 'грамота.ру', працiвники редакцiї слухали 'Рамштайн' без навушникiв i дивились новi випуски 'Масянi', а також пили чай та iншi, бiльш мiцнi, напої. Бухгалтерка, яка нiчого не їла i палила по двi пачки 'Мальборо' на день, любила пiсню 'У кохання очi зеленi' та серiал 'Бандитський Петербург' з Домогаровим в головнiй ролi, кожного ранку, хоча це вже був обiд, вона розповiдала, що було у вчорашнiй серiї, а потiм все одно заробила виразку шлунка, тому що палiння ще нiкого нiколи не доводило до добра, одного разу вони йшли в редакцiю i побачили ноги свого ген директора в пiд простирадлом на вулицi, бухгалтерка згадала аналогiчнi ситуацiї з улюбленого серiалу i розплакалася, тому що нiколи не стикалася з подiбним в реальному життi, а Еллi почала думати, куди б сховатися, тому що невiдомо, в кого вони хочуть поцiлити таким чином, але в редакцiї їх зустрiв той самий гендиректор - просто чоловiк в тому самому костюмi та взуттi, генно-модифiкований гендиректор, гендерна недостатнiсть, глядачi вимагали продовження бенкету i вiн принiс з кiоску каву i морозиво - запаси коньяку в редакцiї були власнi, коли треба було носити цю благу звiстку про лiчильники води i лiкування електроенергiєю по квартирах i дивитись на всiх цих бабусь, якi тягнуть додому все зi смiтникiв, а потiм їх причавлює вавилонський зiккурат мотлоху, i на людей, якi навiть не можуть пiдвестися з пiдлоги пiд дiєю метилового спирту, щоб зачинити дверi - так i живуть з вiдчиненими дверима, тому що з квартири все одно немає чого винести, навiть якщо дуже ретельно шукати, чомусь завжди втрьох, хтось десь продав свою квартиру, щоб пити разом, i запрошували роздiлити радощi забуття, але треба було весь час йти далi, дехто розпитував про лiчильники води по три години поспiль, а потiм все одно вiдмовлявся їх встановлювати, тодi в Арсенiя не було дiючого механiзму примушення - лише сила переконання, розмовляти з незнайомцями спочатку цiкаво, але швидко набридає, коли тебе полишають на їхню милiсть i втекти немає куди, обiйти якомога бiльше обiйсть i заробити якомога бiльше копiйок, копирсатися в хитросплетiннях казуїстики договiрного права, поки домовласникам i вiдповiдальним наймачам це все не набридне i вони не поставлять свою заповiдну галочку, на першотравневi свята вони смажили шашлики i пили за кострубату дружбу народiв та єднання пролетарiв усiх країн, а потiм збирали смiття та пустi пляшки i забирали їх iз собою, оскiльки вони все-таки були iнтелiгентами i в процесi святкування обговорювали невдалi переклади творiв Фоми Аквiнського та мошиахiв, а потiм згадували об'яву про те, що чисто не там, де прибирають, а там, де не смiтять - це мало закрiпити їхнє вроджене почуття провини, йти на заводи робити табуретки, або працювати двiрниками, а у вiльний час писати романи, якi нiхто нiколи не надрукує, тому що це нiкому не цiкаво, а не через гостроту забороненої теми, тонни нецiкавих романiв спалювали вони в своїх пiчках, нiким нiколи не написаних романiв, якi промовляли про себе подумки в свої самотностi, роздивляючись весiльнi фотографiї друзiв, потiм дивлячись весiльне вiдео друзiв на смартфонi, цiлi iсторичнi перiоди випадали з поля зору, поки вони намагались вирiшити питання iснування Бога i нарештi пiти спати, вiчне безсоння не сприяло вирiшенню вiчних питань, купував пiту в найближчому кiоску i нiс їй, щоб вона, коли прокинеться, могла пити свою каву зi свiжою випiчкою, чомусь саме пiта подобалась найбiльше, у неї було плюшеве ведмежа з бантиком на шиї, плюшева панда без бантика, два плюшевих пекiнеси - коричневий i чорний, плюшева черепаха-подушка i плюшевий кiт, який спiвав пiсню про папу, якщо його добряче потрусити, весь цей звiринець вона перевозила з собою в будь-якi квартири, на якi вони переїжджали, разом з улюбленим зiбранням творiв Агати Крiстi - бiльше вона нiчого не читала, хоча в дитинствi ще подобався Вудхаус i Нечуй-Левицький, але це було колись, вона просто гладила обкладинки в книжкових магазинах i вдихала запах нових книжок, нi з чим не можна було порiвняти цей запах, зрештою необхiдно створити аерозоль i розпилювати його в магазинi для апетиту читачiв, так само як зараз розпилюють аерозоль з ароматом смаколикiв у вiддiлi хлiбних виробiв, вона скупила б всi книжки на свiтi i залишила б їх у парку, тому що їх все одно нiкуди було принести - ось так принести додому i познайомити з плюшевими пекiнесами та черепахами, представити їх один одному за правилами етикету англiйських класикiв минулого - едвардiанського етикету з пам'яттю про королеву Вiкторiю - i потiм покласти їх на одну полицю, якби була можливiсть, вона завiсила б всi стiни книжковими полицями, i пiдлоги було б не видно пiд клеєними корiнцями, так щоб нiколи не розiбрати прiзвище автора твору - яка рiзниця, хто там автор, не мрiяли ж вони насправдi про позажиттєву славу i позашлюбне творче життя, просто носити свiчки до церкви у чистий четвер, накритi шматком пластикової пляшки, щоб не згасли вiд вiтру, i бiльше нiчого не потрiбно для можливостi сприйняття щастя, бiльш за все їй подобались тлумачнi словники з незрозумiлими словами, якi нiхто нiколи не використовує в реальному життi - де ви бачили таких людей, вона боялась комарих-перевертнiв та покручiв, в Зеленому проваллi водилося таких багато театралiв мiсцевих жахiть, в зранку вони перетворювались на офiсний планктон i весь день сидiли в соцмережах або дрiмали над серiалом 'Теорiя великого вибуху', iмiтуючи активну роботу, а вночi їли чорних воронiв разом з пiр'ям i лазили по деревах, мов персонажi комп'ютерного квесту, але її покручi нiколи не помiчали - навiть там вона була нiкому не цiкава, фейс-контроль Зеленого провалля працював хоч i з перебоями, але все одно чiтко, вона спробувала пофарбувати волосся в рудий колiр, вдягнути чорну футболку iз зображенням блискавки i купити червону помаду, але навiть це не допомогло - неприродна засмага видавала в нiй чужинця, отже лише буккросiнг залишали їй цi люди, а не справжнє красне письменство, вiд якого холоне пiд ложечкою та хочеться скорiше прокинутися завтра вранцi, щоб дiзнатися, що буде далi, або навiть взагалi не засинати, тому що пропустиш щось цiкаве, так само вона грала в гру про дрiбних пташок i свиню, на яку вони нападають, кидаючи яйця, в магазинi був овоскоп, але там Еллi нiчого особливого не сподiвалася побачити, гра швидко набридала, але альтернативи все одно не було, будiвельна компанiя, в яку Еллi влаштувалася пiсля невдалого кар'єрного злету в газетi, який закiнчився падiнням в прiрву богемного безладу безгрошiв'я, не надавала на розгляд працiвникiв жоднi iншi варiанти дозвiлля - доступ в соцiальнi мережi був заблокований, навiть поштою користуватись було заборонено, раптом вибовтаєш комусь комерцiйнi таємницi, або розповiси навiть спецiально, що ще гiрше, на горiшньому поверсi весь час сварилися i били посуд, напрочуд гармонiйна пара були цi сусiди, весь час згадували все своє спiльне минуле - така гарна пам'ять на почуття, якi вже нiколи не повернуться, але щось їх тримало разом на однiй жилплощi, яку вони нiколи не розмiняють, не страх же самотностi, вiд якої вiдвикаєш за стiльки рокiв сварок, що неможливо уявити себе нiкому не потрiбним, простягаєш руку, а там пустка, ранiше там завжди хтось був, хоча могли дати добрячого стусана, але це все-таки прояв теплоти бiлкових тiл, а тепер зовсiм нiкого, такi ґречнi вони - цi сусiди, завжди недоречнi жарти на будь-яку тему, включно iз забороненими в гарному товариствi - про доходи i полiтичнi переконання, разом їли чiпси з соєвим молоком i сварили владу, яка намагалася регулювати життя iндивiдiв шляхом постiйного залякування, було досить лячно, але не дуже, тому що рiвень особистої свободи дозволяв заховатися в якусь найвужчу шпарину i не реагувати на подразники, хтось тицяв голкою i намагався перенести на препаратне скло, пiдхопити за целюлiтний бiк з гречаною кашею i змусити танцювати модний тверк, про який бiльше нiхто не згадував у наступному сезонi, але вони були просто двi iстоти з поганою поставою, якi звикли одна до одної, як до самого себе, i нiхто не мiг би когось iз них переконати в тому, що цей варiант реальностi невдалий i десь iснують бiльш прийнятнi для тебе - варто лише вiдчинити дверi пiд'їзду i забути код, щоб нiколи сюди не повернутися, разом їм ставало знаходитись в одному примiщеннi все бiльше незручно, а iншi люди вже не викликали жодної цiкавостi, тому що вони зрослися, немов сiамськi близнюки, якi понад усе мрiють роздiлитися, але помруть вiд нестачi кровi, коли це нарештi станеться. Нiхто з них насправдi не помер, хоча думки подiбнi виникали постiйно, але померти на власне замовлення трудящих не так вже й просто, лягти i закрити очi, i нi про що не думати, i не пiдiйматися бiльше нiколи, як Лазар в iржавому простирадлi, не читати вголос один одному книжки про Бiле Iкло та про Гоголя в життi, вiн весь час просив у когось грошi i нiхто з друзiв його не любив, якщо вiрити листам, хоча всi шанували його генiальнiсть, любити на вiдстанi значно легше, але притиснутись щокою можна лише до великої плюшевої черепахи, яка приймає форму твоєї голови, замiсть того щоб дати тобi добрячого стусана.
Нiколи не телефонувати своїм колишнiм у станi алкогольного сп'янiння заповiдав Заратустра - збирати котанiв i сипати їм побiльше поживних кормiв для жвавостi - зомбi-апокалiсiс вже настав, нiкому не вистачало дешевих пакетiв зi свiжим повiтрям i повiтряних кульок, якi треба вiдпускати в повiтря, потiм вони нiколи не повертаються - лiтають там десь самi собою, сипати сiль в теплий кисiль i розмiшувати його чайною ложечкою, втаємничено посмiхаючись, Еллi нiколи не йшов агресивний макiяж або бродвейський грим, але її запросили на роль вервольфа в першому вiтчизняному фiльмi жахiв - звичайно, вона мрiяла грати роль вiдьми з блiдою прозорою шкiрою та гарними фарфоровими зубами, але такi ролi роздають лише однокурсницям дiтей продюсера, а на роль вервольфа нiхто з них не претендував - знайти бажаючих було досить важко, Еллi нiколи не вважала себе фотогенiчною або просто не пiдозрювала силу своєї навряд чи прийнятної для проявiв недоречної уваги зовнiшностi, тому не боялася експериментувати, вони поїхали в глухе карпатське село, де навiть не було вайфаю, продюсер пообiцяв, що у разi успiху (успiх у даному випадку - вiдбити хоча б половину витраченої суми) буде знятий сiквел, а потiм, можливо, навiть серiал з елементами чорної мелодрами, Еллi зафiльмували на фонi квiтучої гори, уквiтчаної за допомогою комп'ютерної програми, i дали їй вiльний час до вечора, коли вiдбуватимуться зйомки вiзиту до ворожки, реквiзитор вже принiс живих кажанiв, якi, як вiдомо, харчуються мишами i полюбляють впиватися пазурами у волосся необачних туристiв, заплутуючись там i вириваючи цiлi пасма. В шухлядi столу в якiйсь хатi, де знайшла притулок знiмальна група, Еллi найшла першотравневу листiвку iз зображенням серпа i молоту, якi легко трансформувалися в зображення айфону, якщо подивитись пiд iншим кутом, ранiше такi листiвки давали у навантаження в книжкових крамницях, i це було набагато приємнiше, нiж навантаження у виглядi кiлькакiлограмових гир чи банки кiльки, з якої неможливо зробити закладку для нового бестселера Майн Рiда в бiблiотецi пригод, на сусiдньому лiхтарному стовпi нiколи не горiв той лiхтар, але сушилися простирадла i поруч в заростях кропиви або iнших екземплярiв флори, що росли в тих краях, краяв душу своїм сопiнням їжачок, десь виринає вночi стара затоплена церква i святий-песиголовець дивиться сумно на незрозумiлi сучасним читачам письмена, лiтера до лiтери виписана так чiтко, але патина вкриває все, тим самим зберiгаючи. В такiй мiсцинi було не важко повiрити навiть в iснування песиголовцiв, але незважаючи на це Еллi все одно наважилась скуштувати мiсцеву шаурму через вiдсутнiсть звичного макдональдсу, потiм десь вешталась навколо центру села до самого вечора - в центрi села стояла найстарiша хата, яку предки викупили ще у воєводи Яна-Казимiра, а на фасадi найстарiшої хати висiла меморiальна табличка, що повiдомляла про належнiсть цiєї споруди родинi всесвiтньо вiдомого поета, який завжди мрiяв жити в Парижi або хоча б у Вроцлавi, але нiколи не виїжджав за межi села, овiяний серед односельцiв легендарною славою вiдлюдника та психопата, який вночi викопував кротiв з їхнiх нiрок i змушував їх шукати Чумацький шлях в глибинах пiдсвiдомостi - про це Еллi розповiла тiтонька-екскурсовод в моднiй футболцi з портретом батька психоаналiзу i написом 'Дякую дiду за лiбiдо', окрiм Еллi вiдвiдувачiв в хатi-музеї бiльше не було, щоб дочекатись появи хоч когось, хто вiдчинить дверi та впустить її всередину, їй довелося чекати з пiвгодини - нiхто не очiкував появи зацiкавлених творчiстю вiдомого вiдлюдника туристiв i тiтонька-екскурсовод пила домашнi наливки з чашки з написом 'Найкращому робiтнику мiсяця' i водночас грала в злих пташок, щоб не гаяти часу марно, i згадувала часи молодостi та лiкування у Склiфi, де актовiй залi виставленi в рядок в майонезних баночках непошкодженi мiзки вищого керiвництва збирали цiкавих з усiх куточкiв неосяжної iмперiї, поки головний терапевт в малиновому сарафанi i кокошнику з пристебнутою косою спiвала пiсню про калинку-малинку в супроводi хору претендентiв на виписку, Еллi вже готова була почати битися головою в пристiнок, але тут дверi вiдчинилися i тiтонька-екскурсовод запросила її до господи i розповiла про все вищезазначене, але, звичайно, в бiльш розлогiй формi, iнакше б її розповiдi не вистачило на п'ять академiчних годин - саме стiльки, за вiдчуттям, провела Еллi в найстарiшiй хатi села, потiм тiтонька-екскурсовод пригостила її чаєм з трав, якi селяни збирають в лiсi, а також цукерками 'трюфель' з начинкою з трюфелiв, якi селяни теж збирають в лiсi навiть без допомоги спецiально дресированих свиней - лише характерники i лозоходцi, канатна дорога на той бiк кордону i дуже багато янтарю, який теж є кому збирати - подумки бiдкається тiтонька-екскурсовод, а чи ви знаєте, що їдять бобри, вони харчуються деревом, так, саме всi цi смереки точать бобри своїми гострими iклами, клацають ними зловiсно i перемовляються мовою жестiв, потiм пiрнають в гiрськi потоки i зникають в своїх запрудах, а тiтоньцi-екскурсоводу немає за кого навiть вийти замiж, тому що нiхто не цiкавиться знаними здобутками свiтової лiтератури, вона вже перетворилася на даму-примару з новорiчного мюзиклу про втечу звiрiв, навiть великих статкiв не потрiбно їй для щастя i для проведення спiритичних сеансiв наодинцi зi своїм чайним блюдечком, на якому окрiп роками вимальовував свої гороховi розпливчастi вiзерунки, поет iнколи вiдповiдав на її риторичнi запитання, спрямованi кудись в епiцентр миготiння лампочки, яку не було кому прикрутити, щоб вона врештi-решт не миготiла, а силою думки чи гiпнозу вона збагачувала уран словникового запасу (тут вже було б навiть занадто, але нiхто все одно не чує), запитувала, чи скоро зима, чи не полопаються банки з огiрками, коли лампочка миготiла два рази, це означало 'так', а один раз - 'нi', вже був час готуватися до ленд-арту i робити запаси нових солiнь, Еллi було соромно, що вона так i навчилася готувати, тому що нова культура споживання передбачає лише харчування поза межами квартири, вона навiть не купляла цi красивi керамiчнi мисочки з iєроглiфами для веганських салатiв або чiпсiв, пуста i стерильна в термiнах чистоти кухня якось заспокоювала, бо ти найкращий i твiй час вартує кращого застосування, на ленд-артi обiцяли банановий смузi та кiш, на пiдставi цих думок про їжу Еллi зрозумiла, що знову голодна - вранiшня шаурма вже встигла перетравитися i шлунок почав перетравлювати сам себе, уявивши цю картину, Еллi злякано подивилась на фотографiю всесвiтньо вiдомого поета в родинному колi - ось вiн в центрi, тому що всi цi жiнки у великих бiлих капелюхах з квiтами, у бiлих сукнях та з бiлими парасольками вiд сонця, якi оточують його зi всiх сторiн, покладають на нього всi свої надiї, вiд безнадiйностi провiнцiйного життя без вайфаю - всi свiтовi вiйни пройшли повз них, не зачепивши навiть краєчком вуха, не краяли серце повiдомлення про наелектризований дрiт та iншi газетнi вирiзки, якi можна зберiгати роками, а можна витрачати менш економно, пiдстеливши пiд скривавлену шию, тому що на землi достеменно холодно, навiть якщо це не зима, десь там виходили друком його збiрки, на вихiд яких вiдкликався який-небудь особливо прискiпливий критик, який взагалi просто звик реагувати на будь-яке коливання повiтря, щоб мати уявлення про ландшафт i середню температуру в лiкарнi, але вони старанно вирiзали цi статтi затупленими ножицями i ховали пiд скло в кабiнетi, де запиленi фолiанти класикiв запилювались в сусiдствi з пiдшивками журналiв 'Нива' та 'Свiт мистецтва', вони довго намагалися згадати його прiзвище, або радше вгадати з перемiшаних в мозку якимось блендером для молока i полуницi лiтер, воно все одно нi про що їм не говорило, але слугувало паролем до якогось iншого свiту, де весь день говорять про лiтературу, а вночi вичитують гранки з масними вiд сирних грiнок пальцями, одного разу вони прочитали про вбивство наступника престолу, поет тодi саме хворiв на нежить i не виходив з кабiнету навiть для вечiрньої гри у пiдкидний вiст, наступник престолу загинув разом зi своєю дружиною у вiдкритому лiмузинi, вони завжди мрiяли проїхатись в такому десь по центральнiй вулицi Чернiвцiв з пляшкою шампанського, як на дорогому весiллi, але жодна з них так i не вийшла замiж, плекаючи талант брата, який натомiсть вiдмовився вiд своєї частки родинного спадку на їхню користь, подумки проклинаючи цей ведмежий куток i всiх його клiщiв, лещатами треба було витягати кожне слово, навiть якщо не в риму - хто сказав, що бiлi вiршi писати легше, складно тут було все, на конкурсi патрiотичної поезiї на користь бiдних, головним призом на якому слугувало велике пластикове вухо Ван Гога, з якого стирчали англiйськi булавки, що ночами впивалися в спину, коли якось не так повернешся на iнший бiк, поет не зайняв жодного, навiть якогось останнього мiсця, всi iншi лiтератори сторонилися його i про щось перешiптувались в його присутностi, зловтiшно посмiхаючись, один з них на пропозицiю обмiнятися новими збiрками вiдповiв, що його збiрку можна придбати у видавця, а збiрки iнших авторiв йому просто вже немає куди складати, вiд образи поет пiшов у кав'ярню їсти торт 'мазох' та запивати його алiготе, що вважав тодi верхом вишуканостi, а поети-патрiоти завiялися в сушi-бар, сестри чекали на поета вдома i бiдкалися з приводу його нежитю, який тодi лiкували за допомогою печеної картоплi та китайських яблук - апельсинiв, вони кожного дня вичитували в газетах повiдомлення про новi судовi справи, пов'язанi з екстремiзмом, i думали - що робити, якщо сюди прийдуть, вiн не витримає тортур i в усьому зiзнаються, навiть в тому, про що нiчого не знає, дивились на свої похованi пiд склом вицвiлi партбiлети i перераховували свої пенсiйнi копiйки на його лицьовий рахунок, щоб йому там комфортнiше страждалося в цiй глухоманi, де можна було надибати ведмедя грiзлi, який риється в смiттєвому контейнерi в пошуках прострочених консервованих бобiв у томатному соусi, деякi обличчя зi свiтлин тодi вже повирiзали, наче цих людей нiколи не було, але простiр, який заповнювало їхнє тiло, не зсихався i не розширювався вiд значущостi подiї навмисного викреслення, всi iншi персонажi свiтлини поводились так само, як i ранiше - тобто мовчки дивились на миготiння лампочки десь за горизонтом, звiдки мала вилетiти прямо на них малокалiберна пташка колiбрi, автор колискових попереджав їх про те, що найстрашнiший спалах справа i необхiдно бути обережними, вони тримали пiд сорочками спецiальнi обереги, освяченi в гiрському монастирi, збирали гiрську паводкову воду в пляшечки вiд дешевих лiкерiв i теж святили разом з усiм, що могло бути використане в якостi запобiжного заходу проти викреслення з пам'ятi, поводились, наче справдi нiчого не вiдбулося - вiн просто поїхав у вiдпустку на води i скоро повернеться, дати мiж рискою теж говорять дещо про того, хто потрапив у лещата iсторiї, так довго сторонитися людей, щоб нiхто не мiг вказати, де знаходиться горбик, бiля якого лежить розбите дзеркальце i дзвоник, той самий дзвоник, з яким ти ходив у першому класi, викликаючи душi до оживлення, нарештi настав той зомбi-апокалiпсис, про необхiднiсть якого так довго говорили на сiльських схiдках в хатi-читальнi освiченi каменярi, а вони цього навiть не помiтили - так само читали газети зi спростуваннями в наступних номерах, радiли введенню в експлуатацiю нового пульманiвського вагону i винайденню пенiцилiну, iсторiя ж не має закiнчитись на цьому, щось там має бути потiм - рух вперед, який виявляється рухом по колу, по кому намальоване це коло, по кому воно дзвонить у тебе вусi цiлий день, i немає кому вгадати, в якому саме, намагаєшся вгадати сам, сидiли разом бiля одного вогнища i спiвали бардiвськi пiснi з трьох нот, Еллi впiзнавала з них лише одну - таку найтоншу, як комариний писк, потiм вони з'їли один на двох омлет в омлет-барi та повернулися на знiмальний майданчик, Еллi раптом спало на думку, що вона не зможе завiтати до ворожки в гримi вервольфа, але авторiв сценарiю та режисера ця дилема не гнiтила, творець найсмачнiших у мiстi хот-догiв саме розповiдав, куди в столицi треба їхати за найкращим фалафелем, i все члени знiмальної групи його уважно слухали, дехто навiть щось конспектував у смартфонi, щоб потiм розширити помiж друзiв, вервольф приходить до ворожки i запитує, як Еллi влаштувати своє людське та жiноче щастя, щоб не так само, як у суфражисток, а щоб затишок i родинне вогнище, ворожка ворожить на кровi з мiзинця в сумiшi з кавовою гущею i бачить майбутнє, нiчим не краще за теперiшнє, ведмiдь грiзлi знаходить пiд смерекою знаряддя для розрiзання карт часiв Першої свiтової, якiсь такi залiзнi дiвахи з печеною картоплею замiсть очей обнiмали його та хотiли затягти в провалля, а маятник стовбичив на одному мiсцi - якась маячня для домогосподарок вiдбувалася в цьому чарiвному лiсi, не оленятко Бембi, а вiйна всiх проти всiх, вiн вирiшив здолати спокусу, пiдкорившись їй, та купив у таємнiй крамницi в Вiднi овiяного плiтками хлиста, плiткарi кажуть, що тут немає нiчого цiкавого - просто флер забороненого плоду, вiн вiдтворив по пам'ятi перелiк санкцiйних продуктiв i вирiшив, що там начебто немає плодiв, окрiм апельсинiв - отже що там за плiд знайшли в едемського саду, дивився через натерте до блиску скло кав'ярнi на панянок, якi гуляли бульварами без супроводу и шукали, де краще ловить безкоштовний вайфай, дехто з них заходив до кав'ярнi, щоб спитати пароль, саме здатнiстю до рефлексiї вiдрiзнявся вiн вiд тих, хто думає, що кiстки згорають при температурi 760 градусiв, в такому пеклi сидiв у кав'ярнi без кондицiонеру, бо тодi ще не iснували навiть вентилятори, i роздивлявся щиколотки панянок, принаймнi вдавав, що йому це вдається, вполювати безкоштовний вайфай, вiдправити смайлик у виглядi бокалу з вишенькою та йти далi кроком життєрадiсного фланера, не дивлячись по сторонах - ось був його iдеал проведення вiльного часу, а в пiдземеллi його жила Принцеса Фтора, красуня з рудим волоссям i квiткою лотосу на пласких грудях, яка зустрiчала його сандвiчем i келихом фалернського, а вiн цiлив їй просто у пiдборiддя, щоб вiрнiше збити з них, Принцеса ховала синцi пiд тональним кремом i казала, що вдарилась об дверi, якi не помiтила в темрявi, їй декiлька разiв на тиждень радили переїхати до притулку для жiнок-жертв сiмейного насильства, але на всi цi пропозицiї вона вiдповiдала, що сама в усьому винна i правильно вiн робить, що її б'є, тому що у неї все одно не вистачає розуму приготувати сандвiч так, щоб йому подобалось, i взагалi вона не дбає про свiй зовнiшнiй вигляд, така психологiя жертви була притаманна багатьом мешканкам в межах кола, що окреслювало центр колишнього мiста, на звалищах якого ще знаходили старовиннi амфори i сатиричнi поеми про сатрапiв, то що ж чекає на мене в майбутньому? - запитувала Еллi, на що ворожка вiдповiла без особливого ентузiазму, що на Еллi очiкує комп'ютерна гра, головною героїнею якої вона i так вже є з самого народження, тому їй треба їсти менше пирiжкiв та бiльше шпинату i готуватися до гарячої фази протидiї, Еллi взагалi не мала намiру дiяти - вона мала намiр зняти самотужки складний вервольфiвський грим i лягти спати, поки лiчильник крутиться в протилежну сторону, але ворожка недвозначно повiдомила про те, що на новий рiвень ти потрапиш незалежно вiд своїх намiрiв i бажань, навiть якщо тридцять три роки пролежиш на диванi перед зламаним телевiзором, все одно потiм потрапиш на дайверське сафарi з глибоким зануренням, отже те, що має трапитись, не пройде повз тебе, комп'ютерна графiка попереднього поколiння якось не надихала на подвиги - мазанки, копанки, соняхи, Архiмед, який говорить у п'ятницю: 'Дайте менi пляшечку вiскарика - i я переверну тут усе', мiмiмiшнi малюнки малогабаритних мозаїк, мало не сталося щось, про що не напишуть в жоднiй газетi включно з тими, де майстернiсть виготовлення влучних заголовкiв була зведена до мiнiмуму ще при попередньому режимi - ворожка зникла з-перед очей зляканого вервольфа i лячно наїжачилась на верандi, де зазвичай кажани ловили комарiв, траншеї та окопи на подвiр'ї заросли окопником, з якого варили спецiальну життєдайну мазь, яку потiм щодня рекламували по радiо в обiдню перерву, зубожiле населення мегаполiсу мрiяло про засiб, який вирiшить всi проблеми раз i назавжди, але було не готове вдаватися до радикальних заходiв, жрець культу Ваала в центральному пiдземеллi мiста думав про плавлений сир i створив плавлений годинник, призначення якого залишалося незрозумiлим для стороннiх спостерiгачiв, а потiм вiн почав закликати вiрян своєї пiдземної церкви в колекторi покаятися i зняти з себе тягар грiхiв шляхом сапоспалення, поки колектори не почали телефонувати всiм знайомим їхнiх знайомих, дехто з вiрянок пiсля цього йшов робити манiкюр з шелаком i фарбувати волосся в рудий колiр, щоб приховати свою воцерковленiсть i почати нарештi витрачати кредитнi кошти, а решта просто купувала антидепресанти, тому що на щось iнше не вистачало фантазiї, вiрус перемогобiсся захоплював все новi регiони країни, якої бiльше не було на мапах гуглу, але в iснуваннi якої все ж таки кожен мiг пересвiдчитись на власнiй шкiрi, не спотворенiй випаровуваннями огiркового лосьйону, тiкати не було куди, тому що людина створена суспiльством i нiкуди не може подiтися вiд суспiльства, як сказав ще один мудрець, колись Еллi продавала вiдеокасети на ринку, тодi ще вiдео записували на вiдеокасети, хоча молодi вона волiла про це не повiдомляти, на однiй з касет була гарна нiма дiвчина зi скуйовдженим волоссям, тобто вона була зовсiм не нiма, звичайно, але для суб'єкта сприйняття цей факт не мав жодного значення, значення мав лише тапер, а в неї була роль без слiв, потiм вона перетворилась на кiборга через жерцiв Ваала, якi пiдступно роздiлили її на двi рiзнi особистостi, мов доктора Джекiла i мiстера Хайда, дiвчина намагалась пручатися, все гаразд - грошi є - говорили пластилiновi плакати на брукiвцi перед будинками аристократiв, i не було пiдстав ставити пiд сумнiв правдивiсть цього твердження, потiм вона почала виступати на тренiнгах особистiсного зростання, купувала лише органiчнi продукти в тюбика вiд зубної пасти, тому що в дитинствi мрiяла стати космонавтом, щоб куштувати такi страви, якi треба вичавлювати з тюбикiв, завжди заздрила через те космонавтам, вона їла б i зубну пасту, тому що при нещаснiй любовнiй залежностi може зупинитись серце увi снi, а окрiм цього - третина самогубств пов'язана з нещасним коханням, колись i вона вiрила в нещасне кохання, тому що щасливе воно не має жодного сенсу, так просто - позадаватися або поскаржитись комусь, щоб заздрили чи жалiли, кому як бiльше подобалось - в бiлому своєму жалобному вбраннi сидiла вона бiля вiкна i вдихала пил розпеченого асфальту i спiвала пiсню про Путивль, нiхто не звертав жодної уваги на радiолу - смаки бувають рiзнi, i не завжди кориснi, вона хотiла доспiватись до зупинки серця в пекельному просторi орендованої за багато чужих злотих квартири, злиднi нiколи не бувають естетичними, i вона теж волiла б втекти вiд цього злиденного життя до суконь вiд Мюру i Мерiлiзу - просто подобалась незрозумiла назва, iнодi ввечерi вона пiдiймалась на Володимирську гiрку, гiркий полин рiс на сухiй глинi, гiркий полин зривали i додавали в якостi барвника в морозиво, тому що жоднi їстiвнi витвори природи не мали пропасти без використання, красиве i корисне тiло своє вона вирiшила заповiдати науцi - в червоному унiверситетi того самого Володимира, який прикрашав гiрку, був, за чутками вiд прибиральниць, анатомiчний кабiнет, де скелети виймали з сiрчаної кислоти бiлi-бiлесенькi кiсточки в солонiй ропi, ворон не виклює сапфiрове око аметистову каблучку знайшла вона бiля зупинки трамваю, тодi мiстом вже ходив трамвай, вона йшла на Думську площу в тузi та покорi перед життям, але життя нiчого вiд неї не хотiло, воно просто її не помiчало, наче пусте мiсце i нiчого нiколи не було, краще тодi вже влаштуватися виконавицею екзотичних танцiв у веселий будинок або натурницею для пiкантних свiтлин - не вистачало витримки, щоб залишити все ось так, як на тому фото, де вона вийшла найкраще, тодi ще молода i сповнена безнадiї, тому що роковини свiту наближалися, хоча вiн був досi живий, таке щось в повiтрi - солодкий весняний тлiн, земля починає перетравлювати саму себе, що б там не було пiд масним шаром глинистого ґрунту, вона купляла фiсташкове морозиво i йшла в кiнематограф милуватися на Вiру Холодну, яка нiкому не вiдкривала свою таємницю вiчного повернення. Ввечерi було моторошно повертатися додому наодинцi iз собою, десь в центрi стрiляли, їй здавалося, що з гармат, щоб не було так лячно, вона починала читати напам'ять улюблених символiстiв, бiльш за все полюбляла Бальмонта, будемо як сонце, сонце-сонце, виглянь у вiконце, полети на небо, хлiба нам не треба, потiм їй порадили їсти брiошi, i вона повiрила, що це корисно для лiфтингу шкiри, тому що британськi вченi не будуть вигадувати щось намарно.
Вона залюбки - наче тут властиво застосовувати саме це слово - влаштувалася танцiвницею в кабаре 'Три китайцi' пiд iм'ям Покохонтас, спiвала пiснi на веселi мотиви, тому що тодi встановилась мода на веселу музику, сповненi туги за батькiвщиною та мрiї про вiдпочинок в родинному колу, коли збирала недопалки на Узвозi, щоб потiм їх продати, а спецiалiсти сперечалися про те, чи носили такi мундири в 1916 роцi та чи не є це якоюсь змовою з метою дискредитацiї минулого, нежиттєздатна герань раптом викинула два пагiнцi майбутнiх суцвiть, в кiмнатi, на стiнах якої була цвiль та розводи вiд дощу, вона пiдставляла вiдро, але дощ лив крiзь шпарини просто на пiдлогу, пiдкласти газету з фотографiєю нового президента, на яку капатиме дощ, нiчого романтичного не виявилось в цьому життi в мансардi - нiякої оперної богеми, вона десь читала, що богемцi - це цигани, отже навряд чи в них була мансарда, дуже багато непотрiбних в практичному життi знань розпирали її череп зсередини, внутрiшньочерепний тиск все пiдвищувався i їй здавалося, що зрештою голова трiсне, мов горiх або яйце-райце, i з нього викотиться голка для вишивання по канвi сорочечок для янголiв, яких вiшають на новорiчнiй ялинцi, колись на ярмарку в Сорочинцях її дядько - рiзночинець, сiльський вчитель та лiбертарiй, купив самiздатiвську збiрку соромiцьких пiсень, 'казав пан: 'Кожуха дам', та тiльки слово його тепле лишилося' - прочитала вона одного разу напис антипреспiрантом, що не лишає слiдiв на шкiрi шиї, на дзеркалi у вестибюлi, колись хтось iз волонтерiв принiс сюди старi шкарпетки i велосипед без переднього колеса, такi дитячi велосипеди були i в її дешевому феїному дитинствi, корисна капуста, салати, редька, гречка та iншу зелень, яку вона накупила сьогоднi для свого примусового ЗОЖ, примусового життя, яке все одно не примушує мрiяти про iншi країни та хоча б вiдпустку з роботи, якої у тебе вже давно не було - могла б навiть чесно сказати, що скучила за офiсним життям, якби не вiдвикла вiд нього повнiстю, якби не серiал 'Офiс', навiть не згадала б, що там до чого - де степлер, а де кулер, i як всi цiлими днями сваряться через кондицiонер, а взимку - через вiдкритi дверi балкону, тому що комусь зажди холодно, а комусь не вистачає повiтря, а в обiд, якого у них немає, тому що не можна зникнути на цiлу годину, вони палять на сходах, одного разу їх затопили, тому що в квартирi зверху прорвало трубу в джакузi, води було майже по колiна до першого поверху, i це був майже окрiп, невже тебе нiхто не чекає вдома, чому ти тут сидиш так довго? - запитував у неї о дев'ятiй вечора начальник служби доставки документiв, який потiм вирiшив одружитися, купив автомобiль i розбився на ньому перед самим весiллям, невже справдi нiхто вдома не чекає, i весь день дуже хочеться спати, невчасно натискає кнопку лiфту, нiчний сторож, який всю нiч сидить в iнтернетi, попередив її, що вона нiколи не зможе керувати автомобiлем, тому що у неї погана реакцiя - справдi, якщо вона одного разу засне за кермом i врiжеться у велетенську соцiальну рекламу iз суворим запитанням 'А ти вже придбав полiс ОСАГО?' i керманичем народiв в оббитому шкiрою леопарда лендроверi, ледь-ледь вона проминула його присипану дитячою присипкою з ароматом манго лисину i врiзалася у лiве плече, неначе в Сингапурi спромоглися подолати корупцiю за допомогою розстрiлiв - хтось їй казав, а ще там заборонений будь-який алкоголь, всi радощi життя в одному флаконi, хтось з волонтерiв пiднiс до її закладеного вiд вiчного зловживання краплями для носа того самого носа шматок нестерильної вати з нашатирем, шалено загупало щось у скронях, як вiд речовин, що розширюють свiдомiсть, за кiлька хвилин вона повернулася до тями i зрозумiла, що її не вiзьмуть навiть в ресторан японської кухнi, тому що в неї не азiатська зовнiшнiсть, не вiзьмуть менеджером i оператором колл-центру, i навiть прибиральницею нiкуди не вiзьмуть, тому що вона не вмiє гарно мити пiдлоги i власницi квартир площею 120 квадратних метрiв скаржитимуться, що пiсля неї треба все перемивати, тому що їм легше все перемити самостiйно, нiж сказати їй про це, i це пiсля того, як вони видали їй свої ганчiрки i миючi засоби, i вона скаржитиметься на вiдсутнiсть грошей i на панiчнi атаки при великих скупченнях людей, а друзi радитимуть їй не приймати феназепам, i так доти, доки один маловiдомий лiтератор не запросить її на опiйну вечiрку, де всi залишаться живi, окрiм нього, краще б вже вона пiшла в колл-центр вимiрювати коливання температур на шкiрi немовлят, якi мали ще два мiсяцi перебувати у водному середовищi свiтового океану, розмахуючи атавiстичним хвостом i поводячись надто зухвало як для кандидати в члени партiйної чарунки, де можна купити дiаманти будь-якого розмiру, необмежений кредит, готель, де зупиняються шейхи i президенти, i власний водiй, який не знає, як туди дiстатися, не знати дороги достеменно, не розмовляти жодною iноземною мовою i не намагатися її вивчити, так само, як i не намагатися вивчити життя, про яке пишеш, бо створювати свою картину свiту набагато цiкавiше, нiж роздивлятися чужi пiд збiльшувальним склом звеличення i шукати трiщини, пiдробленi фальсифiкаторами копiй без оригiналу, колись вона зробила вiсiм тисяч оригамi-журавликiв, яких їх вчили робити в дитячому садку, все подвiр'я було вкрите опадами з журавликiв, листки iз зошитiв для ОБЖ за дев'ятий клас, колись вони вчилися писати на прикладi бiгбордiв iз зображенням арахiсового масла з великою кiлькiстю корисних властивостей i фолiєвою кислотою, якщо боїшся погладшати, треба з'їдати не бiльше однiєї чайної ложечки у день, бiльше вона i не могла б тут надибати в своєму холодильнику - прокидалася серед ночi, щоб вiдкрити дверцята i дивитися в безодню, поки та не почне дивитися в неї, пустi полицi магазинiв - лише хлiб i кiлька в томатному соусi, схожому на кров з яремної вени, мали пробуджувати апетит у подорожнiх, яких вiтром змiн занесло в цей куток сушi, сушили бiлизну завжди недоречно драбину перед першим поверхом, порохова змова закiнчилася спаленням чучела-мяучела чаушеску четвертого гая фокса, черга стояла до самого садка з молодильними яблуками царя, який прорубав вiкно в європейську частину балюстради, сюди нiхто не приїжджав iз цивiлiзованого свiту, свiтло не вмикали, коли мили карболкою пiдлогу польового госпiталю, гостиннiсть безбородькiв змусила першого з послiв вiдрубати собi частину мiзинця i покласти його в пирiг, i король свята мав знайти його та оголосити всьому товариству замислене ним бажання, не бажано було б повертатися другий раз до вже пройденого матерiалу, мало не щодня когось труїли радiацiєю та закопували пiд фундаментом, щоб потiм провести генетичний аналiз попелу, вона почувалася попелюшкою, яка збирає послiд послiдовного мислення i мусить нiколи не масирувати цю тему - маснi плями вiд бензину, з пробитим бензобаком безвiдповiдально проїхала на червоне свiтло, солодко чи гiрко мало бути тут наостанок, та нiхто не розмовляв з незнайомцями своєї мамцi - куражитись можна було скiльки завгодно, але платити за електроенергiю за умов постiйного пiдвищення тарифiв бiльше не хотiли, вона наклеїла на холодильник магнiтик iз Хотина i вважала свою мiсiю цього року виконаною, потiм їй подарували триколiсний ровер i взяли з нею обiцянку завжди бути чемною з дорослими, приймати чупа-чупси i ляльок з автомобiлями, що ти знаєш про справжню красу, i вона не вважала, що щось про неї знає, дивилась на порепаний пластик, на якому червоною плямою бовванiв рот, першотравневий рот, замаскований пiд приладдя для прийому їжi та ретранслятор слушних думок, яким вона цiлувала ще одного Кена, якому завжди подобалось оздоблення її будинкiв без четвертої стiни, колись ще їй подарували шведську стiнку, на якiй мала б висiти на витягнутих руках справжня шведська родина, пiдтримувати пiдмурком - мурмотiв та поготiв не знав би, що заживе до весiлля це розбите колiно, колiньми впертися в дверцята, поки не пролунав вибух, i вони мають же вiдчинитися, на вiстрi англiйської булавки кожного дня новi невизначенi метелики мерехтливi мерцi шмерц унд шiнкен, вона одного разу повернеться в цей пансiон, з якого не варто було їхати на узбережжя Середземного моря, коли не вмiєш плавати - тодi вже краще Мертве море, викидом непотрiбним викиднем мозку опиняєшся на поверхнi, поверхом вище хтось влаштував вечiрку на двадцять персон, дехто прийде плюс один, а дехто - мiнус ноль, отже ще осiб десять залишаться наодинцi цього вечора з чiпсами i аперолем, оперувати паролями до систем, що схильнi до самознищення, вчився iз самого дитинства, коли смерть закiнчилася, можна було працювати i пекти журавликiв з дешевим маргарином, якi постiйно розлазилися, так що жiнки зi шкiльного комiтету порадили придбати готових в кулiнарiї, вони гирготiли i клекотали, нiхто вже не пам'ятав, у кого ключi вiд кабiнету, ставили двiйку за те, що пiдлога в класi вимита якось неякiсно, викинути щоденник i пiти гуляти в Голосiївський лiс, нищити лiсопосадку i милуватися заходом сонця, ти знаєш, якi в нас юристи? - спитала вона, - ми з подружкою прогулювали пари в юридичнiй академiї, ходили тут i пили, потiм захотiлося в туалет, матiнка темрява, всi пiд'їзди зачиненi i з домофонами, ми тиснули на будь-яку квартиру i суворим голосом казали, що ми з пошти, потiм робили необхiднi вiдправлення де-небудь на четвертому поверсi, ось такi в нас юристи, ти знаєш, знавцi цивiльного права. Де ще столиця свiту, як не в мiстi, де так багато кабаре, заборонений плiд кислий, кислятина якась - подивились в калейдоскопi веселi картинки i лягли спати, Еллi влаштувалася машинiсткою в газету, тому що писати повноцiннi огляди новинок книжкового ринку вона ще не була готова, хоча дуже любила книжки, читала їх день i нiч ще до появи салогану 'читати модно', коли це стало мейнстрiмом, дражнили її тодi не 'фiлологiчна дiва', оскiльки це словосполучення було б надто складно вимовити, а якось iнакше, iншими словами i словоформами, вона навчилася зав'язувати бинти так, щоб вони не злазили щохвилини, перестала боятися чужої кровi, хотiла ще навчитися щипати корпiю, але нiхто не мiг їй пояснити, що це взагалi таке, а гуглити було лiньки, на тому i закiнчилося набуття нею корисних навичок сестри-хазяйки, вона дуже хотiла залишатися їм лише сестрою, але вони плекали iншi плани, планувати щось на десять рокiв у цiй країнi - така дурня, коли завтра може зникнути все, силомiць вона вивчила алфавiт чужинської мови i вистукувала незрозумiлий текст на своїй пиш.маш., i нiхто не турбував її жодними iншими завданнями, гостi завжди слiдкували, чи не протертi комiрцi сорочок Арсенiя, як вона могла закохатися в нього колись, спiвати колисковi самiй собi, роздивляючись зморшки на його свiтлинi - як вона любила цi зморшки, вони справдi як у бiлого шейха, який помер у двадцять шiсть рокiв вiд надлишкiв життя селебрiтiз, в центрi свiту нового i старого не можна ж розпоряджатися собою так нерозумно, поки вони думають, що ти можеш їм чимось знадобитися, залюбки п'ють iз тобою i цiкавляться твоїми творчими планами, а потiм розумiють, що ти нi на що не впливаєш, i бiльше не цiкаво, а вона влаштовувала такi гарнi вечiрки бiля басейну, i такi в неї могли б бути прибранi бiлявi чемнi дiти, якби вона взагалi колись народила б дiтей, але сказав же один поет, що цi декадентки не можуть народити навiть мишу, мишей вона боялася страшенно, особливо - мишачого короля, який рухається в кулькоподiбному шарi кублиться щось миршаве, вона завжди боялася цих дарункiв сiмейства котячих на своїх грудях, грудки глини сипалися на неї зi стелi, потiм в басейнi з осiннiм листям з пап'є-маше знайшли бездоганне тiло кiнозiрки, яка встигла знятися лише в однiй головнi й ролi, а до того була статисткою, i за статистикою цього з нею статися аж нiяк не мало, мало вона вивчала англiйську граматику Мерфi - вiчний тетраграмматон, мiцнi легенi та безкоштовнi леза, якi не рiжуть та не колють i не грiють, грайлива реклама пива 'Жигулiвське' у стилi пiн-ап, дiвчата в коротеньких спiдницях, пiд якими можна розгледiти спiдню бiдлизну, у неї була сестра-близнючка справжнiй блазень, i одного разу вони познайомилися з двома хлопцями, або навiть з чотирма хлопцями, робили з бавовни робили таких цiкавих лялечок-мотанок тимчасовi квiти так зiв'яли, поки були живi та доїхали до мiсця призначення, на користь гiпотези про створення свiту з драконової слини говорив колiр кiс клiнiчної Катерини святої заступницi ступи, в клiнiцi їй запропонували окрему палату i необхiднi запаси палива - записи розповiдей жертв тяжiння до безумства, яким теж хотiлося вважати себе щасливими, одна з них посадила на газонi пiд мiським муром одну таку кiсточку i вважала, що тепер у неї народиться дитина, виросте з кiсточки апельсинового дерева, а деревину можна взимку спалити i отримати навiть якийсь зиск, наступного разу вона вийшла за якогось гангстера - справжнього гангстера з таких, яких показують у фiльмах про вiйну кланiв, клонували їх тодi за одним взiрцем, i нiяких протертих целулоїдних комiрцiв целюлозної промисловостi в промислових масштабiв - одного разу Принцеса вирiшила подивитись свiт i приїхала у велике мiсто, до того її тримали у велетенському замку з одним вiкном, нiхто не мiг нi потрапити до нього, анi вийти за ворота, це була задача складнiша за вiдому загадку про вовка, вiвцю i капусту, їй вже набридло щодня їсти один i той же борщ, тому що цiєї каструлi вистачало на тиждень, а запах в їдальнi був не схожий нi на що зрозумiле нормальнiй людинi, пiд час урокiв охоронець не випускав їх зi школи, тому вони вилазили через вiкно в їдальнi, далеко тiкати було нiкуди, тому що за регламентом вони мали марширувати на стадiонi в марлевих пов'язках, якi мами шили їм вночi, iмiтувати евакуацiю з будiвлi - скоро все почне палати, дим закриє всi входи та виходи, замiсть кисню в кровi буде цей дим, тому необхiдно пересуватися повзком, вона уявляла себе змiєю гримкою коброю вибуховою сумiшшю - чому б їй не стати зiркою Боллiвуду, схiднi танцi саме тодi входили в моду i вона вирiшила вийти замiж за гангстера, радше це була просто мрiя, яку неможливо втiлити в життя, тому що такi дiвчата, як вона, не подобаються можновладцям - непомiтна сiра миша засмоктанi кiски, така вередлива звичка класти коси до рота, iншi хоча б просто гризли нiгтi, але нiгтi їй подобались бiльше за надприродне бажання гризти i чавити, чавун лився на оголенi пальцi та стегна, ледве прикритi блакитними шортами, чавун капав i гнiтив гарячкуватими проявами людяностi - колись вона теж була молодою i гарною, але це швидко закiнчилося i її чоловiк знайшов собi iншу секретарку, бiльше їй не треба було друкувати його рецензiї про книжки нiкому не вiдомих авторiв, якi вирiшили описати своє життя на Манхетенi, розумних болонок, яким вони заповiли весь свiй статок, i герань на пластиковому пiдвiконнi. Нишпорили зi своїми катеринками бiля гастро-барiв, де пропагується гастро-культура шiстдесятих, в чистому блакитному небi пролiтали бомбардувальники, болiсно курликали в польотi з пробитим фюзеляжем - завдяки цьому курликанню люди i розумiли, коли починається свято перемоги i можна починати святкувати, наостанок було важко розрiзнити, в якому напрямку рухатися крiзь нагромадження зразкiв для клiнiчних дослiджень пацiєнтiв iз серцевою недостатнiстю, коли була виявлена недостача, вони сховалися пiд дитячою гiркою, на якiй висiла вигравiрувана iкона страстотерпця Пафнутiя, уквiтчана маками - так вони згадували про країну, з якої колись поїхали шукати кращої долi, щоб нiхто не радив їм їхати в теплi краї зi швейною машинкою i тазиком для повидла, на фестивалi консервацiя вона займала перше мiсце зi своїми джемами, мрiяла бути схожою на Елеонору Рузвельт, наслiдувати принцип ставлення до смiття пiд вiкнами i галасу, що символiзував виконання застiльних пiсень, ностальгiя зазвичай прокидалася пiсля третьої чарки оковитої, в магазинi вони купували зi знижкою соковитi гнилi плоди манго i розрiзали кожен плiд на дванадцять шматочкiв, щоб насолоди вистачило на всiх, всiма правдами i кривдами вона могла б отримати вид на проживання, прожити кiлька рокiв у вiдноснiй самотностi, купуючи зелень у одного й того ж самого продавця i розмiрковуючи над проблемами геополiтики, той самий галас голос Дiаманди Галас голi стегна сирiтське манто дiаманти зi Сходу, вона завжди була схожа на когось iншого - то на дiвчину, яка робить кар'єру в офiсi, то на богемну чарiвницю в квiтчастiй довгiй спiдницi й рожевому плащi з болоньї, яка живе, харчуючись лише бульйонами з кубикiв, що розчиняються в трохи iржавому окропi з ароматом хлору, в чашцi з веселеньким написом 'Найкращiй сестрi' i плюшевим або шоколадним сердечком, а також вермiшеллю швидкого приготування, яка, за словами адептiв теорiї свiтової змови, мiстила спецiальнi добавки, завдяки яким всi чоловiки в країнi стануть iмпотентами, пiсля чого населення країни вимре i звiльнить величезну територiю, але насправдi у них було добре серце - просто вони мрiяли, що життя буде схоже на карнавал, i що кожен новий день даруватиме їм новi можливостi - i не можна нiчого пропустити, тому що все в свiтi вiдбувається не просто так, i цей аспект теорiї свiтової змови тiшив їхнi плюшево-шоколаднi серця, а наступного дня вона була схожа на вправну домогосподарку iз серiалу про те, як мають виглядати домогосподарки, i на пiдносi у неї був власноруч спечений вишневий пирiг зi збитими сливками, i макiяж був iдеальним, так що колишнi однокласницi не горiли бажання робити колективне селфi для сайту 'Однокласники', одного разу вона навiть стала байкером, не просто дiвчиною байкера, а справжнiм нiчним лисом в шкiряному кожусi iз заклепками, але цей образ нiкого не надихнув якось по-особливому, i вона змiняла мопед на коринфську вазу з картону, потiм нiкого вже не гнiтила самотнiсть i лузання сiм-карт бiля пiд'їзду, в семiотицi вона бачила можливiсть виходу з ситуацiї епiстемiологiчної непевностi - хтось викинув на смiтник диван з дiркою посерединi та ляльку-мотанку, миршаве тiльце скоцюбилося на долонi та було схоже на погано приховану бинтами рану, ризома наступає i закрiплює свої позицiї на всiх рубежах нашого подвiр'я - подумала Еллi, розмотуючи клубок мохерової павутинки, з якої збиралася сплести собi светра з оленями, давно не куштували в цiй квартирi сушеної оленини i взагалi давно не платили за квартиру, скiльки накопичилося несплачених рахункiв на столику з плямами вiд маргарину, морганатична дружина фея Моргана в подертих на колiнах за останньою модою джинсах i футболцi iз зображенням Ейфелевої вежi, яка римується з чортовим колесом, весь день пила каву i дивилась у вiкно на лiкарню для психiчно хворих iндивiдiв iменi Ганнушкiна, сподiваючись врештi побачити щось цiкаве i романтичне, але там зимою прибирали снiг, весною облаштовували клумби, родичi на дорогих автомобiлях iнодi привозили передачi, а бiднi родичi багатих прогулювалися строєм за санiтаркою, яка очолювала колонну, а хтось розпiкав когось за те, що бiля клумби стоїть пуста пляшка вiд пива, перш нiж викинути її в смiтник, i всi цi прозаїчнi реалiї зовсiм не спонукали до створення шедеврiв красного письменства, а потiм її вирiшили влаштувати менеджером до вiдомої спiвачки, тому що немає чого просиджувати спiдницю в очiкуваннi того, що хтось її напоумить, а потiм надрукує, у спiвачки їй подобалось, хоча вона працювала там лише два мiсяцi - потiм все одно набридло, їй завжди i всюди набридало, куди б вона не влаштовувалась на роботу, її начальниця брала касети з демо-записами, якi їй присилали невiдомi амбiтнi спiваки, i викидала їй у вiдро для смiття, нiколи нiкому не спадало на думку прослухати хоч одну з касет - а раптом там щось вартiсне, у начальницi був тiсний для її п'ятого розмiру бюстгальтер i завжди поганий настрiй, службовим обов'язком Еллi було їздити мiстом i скуповувати всi газети i журнали, де згадувалось iм'я (точнiше, псевдо) спiвачки - це вiдбувалося ще до настання доби iнтернет-видань, яке значно спростило б Еллi життя, якби вона не звiльнилася звiди ранiше, ангажованi продюсерським бюро виконавцiв кожного дня телефонували офiс i вимагали виступiв й концертiв, дехто навiть ломився в дверi офiсу, звинувачуючи продюсерське агентство в обмеженнi їхнiх прав, потiм Еллi влаштувалася у видавництво склеювати пошкодженi книжки або списувати їх, якщо склеїти вже було неможливо, ручна праця їй подобалась, заспокоювала, хоча жiнки, якi в тiй же кiмнатi робили макети настiнних календарiв, вiдволiкали плiтками про своє насичене особисте життя, в усiх таке насичене особисте життя, окрiм неї, деякi книжки можна було списувати i забирати додому, але склеїти книжку i милуватися на результат своєї працi було набагато приємнiше, звiдти Еллi теж звiльнилася через декiлька мiсяцiв, млосно вже було дивитися на фотографiї успiшних авторок, якi розкривали свої секрети успiхiв всiм бажаючим за досить вигiдною цiною, цiнувати свiй час Еллi так i не навчилася - доки їй було цiкаво створювати щось iз нiчого, вона копирсалася в iсторiях життя й невдачi, розмiрковуючи, що з цього можна злiпити, але пластилiн швидко танув у руках, в хаотичному русi римованих римських цифр розривалася на мiльйон шматкiв пошматована мапа в краєзнавчому музеї, музейнi робiтницi вже не робили запаси чаю в пакетиках з бергамотом i крекерiв з ароматом солi, тому що їх нарештi скоротили i вони могли йти на бiржу працi, в музеї вирiшили вiдкрити крокодилячу ферму, формували новий штат квалiфiкованих працiвникiв, працездатних i сповнених оптимiзму - оптимiзацiя виробництва наразi була одним з головних завдань нового керiвництва ферми-музею, мумiфiкованi домашнi улюбленцi колишнiх фараонiв - кажани у вечiрньому мейкапi зi шкiрою, що злазить з вечiрнього бiгборду, який запрошує їхати на зимовi свята у Фiнляндiю, коли ти їдеш повз нього, i червона помада знову розмазується по обличчю, наче симптом черевного тифу, тицятиме чарiвною паличкою мало не в око i бубонiтиме свої середньовiчнi заклинання, наче заклинило на пiдручнику для шостого класу середньої загальноосвiтньої школи, щоб не почали раптом мучити сумнiви щодо свого призначення в цiй реальностi, а також запитання про те, яка з реальностей насправдi реальна, а якi просто так - повз проходили, на прохiднiй їх зупинили, хоча вони так мiцно трималися за руки, один на двох чайник вина, розбавленого незамерзайкою (дисклеймер: не намагайтеся повторити це в домашнiх умовах, на яких широтах ви б не жили), згадували правило буравчика i лiвої руки, поки лiс розмiновували за допомогою їжачкiв-броньовичкiв зi спальними мiшками на спинi, i шоколаднi цукерки 'Мишоловка на Пiвночi' з алюзiєю на вiдому детективну п'єсу танули за пiдкладкою кишенi, але через прохiдну їх все одно не пропустили на рейс останнього лоукостера, який мiг би вивезти їх на велику землю, далi вже просто нiчого не було, куди не кинь заклопотаним оком, їжачки-броньовички буравили своїми вимазаними в молоцi через вiдсутнiсть носовичкiв носами замерзлу до самої екзосфери землю, наче волiли поховати когось зi своїх далеких родичiв у теплi бiля теплотраси, тлумачнi словники говорили про протилежне - вони нiколи не могли б бути разом, хоча i вийшли з цим одним на двох чайником вина з одного на двох райського саду, щоб разом споживати садистичнi до ступеня самознищення солодощi - гумовi раковi шийки, гуманiтарний конвой на кордонi до нiчийної землi, замiнованi сходи спустошених супермаркетiв, ось тут колись була кулiнарiя, а там вiддiл живої риби у мутнiй водi, i плитами з дивними крючечками вимощенi вулицi - без жодних прiзвищ, мов вулик, в якому вже нiколи не поселиться хтось, кого ти справдi полюбиш, але потiм вони купили портвейн три сiмки чи три трiйки - щось таке в картонному пакетi, i довго пили його так, щоб жодна краплина не пролилася на асфальт, тому що неможливо втримати цю неможливiсть - вони могли разом плисти за течiєю буднiв i не вставати надто рано, щоб вимити брудний посуд, що залишився в раковинi на роковини появи сумнiвiв щодо їхнього кохання - це був такий челендж, хто з них прокинеться першим i прийме заклопотаний вигляд, найскладнiше в танго - це кам'яний вираз обличчя, вони були майже в усiх чiлаутах Європи i не могли згадати, де саме познайомилися i коли це було, умовно святкували якусь довiльну дату, щоб був привiд випити келих шампанського i запити апельсиновим соком, але жити разом було складно - кожен з них тягнув ковдру на себе, вiн казав, що простирадло i подушка також належать йому, i що нiчого, що належить їй, тут взагалi немає - за оренду квартири платить вiн грошима, якi йому надсилають батьки, розпещенi дiти вiсiмдесятих з аметистовим кулончиком для гостроти зору, можна було навiть нiколи не вiрити в можливiсть свободи i все одно потiм розчаруватися в її вiдсутностi i на кожному кроцi розповiдати, що свобода шкiдлива, як зелений виноград, на Виноградарi у них була однокiмнатна квартира з видом на дитячий майданчик i неправильно припаркованi автомобiлi, i несумiсне з логiкою життя могло б тривати вiчно, поки не закiнчиться, вiн мiг би сердитись через те, що вона не вмiє i не збирається вчитися готувати, а у неї на все була б готова вiдповiдь про вiдсутнiсть грошей на продукти i його вiчнi лiнощi, так i трималося б кохання двох людей, якi не можуть подорослiшати, на одному ледве забитому цвяху, телiпалося б туди-сюди, мов маятник над проваллям, i вночi вона б натикалася на нього i рiзала б насправдi ненавмисне собi зап'ястки цим гострим шматком залiза, залiзнична колiя проходила через мозок, буботiла вiчно увi снi вiдповiдi на запитання, якi задавала собi за вранiшньою кавою, намарно порпалася в косметичцi в пошуках помади помiрної яскравостi - чи варто зараз привертати до себе увагу, буде собi ж потiм дорожче десь на дорiжцi для вигулу собачок в комбiнезончиках оточать з усiх сторiн кволi громадяни, яким немає чого бiльше робити в робочий час, i попросять мобiльний телефон - просто вставити свою сiм-карту i зателефонувати у справах, гарнi дiвчата не танцюють, не скаржаться в соцмережах на невдале сiмейне життя i постять фотографiї звареного на цiлий тиждень борщу в емальованiй каструлi з червоною квiточкою, i всi їм заздрять, i їхнiм чоловiкам та домашнiм улюбленцям теж заздрять невимовно, i ввечерi вони дивляться разом старi чорно-бiлi фiльми з романтичними героїнями, якi все одно надають перевагу дiамантам, дiамантового кольору волосся на плечах, наче в рекламi засобу для укладки, тодi волосся не боїться жодних змiн погодних умов i приваблює всiх, хто зустрiчається на її шляху, розмовляє сама з собою на нецiкавi їм обом теми - немає з ким поговорити про вистави, мистецтво самозбагачення, мистецтво забувати людей, якi залишили неприємну чорнильну пляму на твоїй сукнi зi стокової крамницi, можна було б дiяти непомiтно i креслити паралельнi лiнiї, якi насправдi так нiколи i не зустрiнуться, як i має бути в реальному життi, де немає мiсця нелiнiйнiй геометрiї, але вона хотiла залишити простiр для дива, щось вiдбувається i пiсля того, як ти поставиш останню крапку i перестанеш цiкавитись подальшою долею своїх героїв - це не героїчний епос i не iсторiя кохання, коханню взагалi мало надається мiсця в реальностi, а не в пiснях i романах - бiльше часу тут придiляють бутербродам i серiалам, якi все-таки мають бути короткими, тому що за епiчною розповiддю можна пропустити щось iнше, бiльш цiкаве, а розповiдати цiкаву iсторiю протягом п'ятисот серiй теж неможливо, кого потiм оберуть мером Лондона i якi важелi впливу на думку громадськостi вiн знайде, що далi вiдбуватиметься з сумними зомбi з апокалiптичних видiнь автора комiксiв для дорослих, дорослiшання продовжувалось i тривало безрезультатно, вона силкувалася примусити себе не думати, як вiн там один без неї, як вiн часто повторював, що вони не зможуть жити один без одного i без неї вiн просто загине, а вона заспокоювала себе тим, що нiхто ще вiд цього не загинув, треба ж нарештi стати самостiйним i триматися за себе, а не за когось, кому теж страшно, але не можна показувати страх, так лише пiраньї реагують на запах свiжої кровi, розмотувала клубок так довго, що сама запнулася в ньому, i його вiн теж не змiг би вивести з лабiринту, хто з них має залишитись позаду, а хто має обернутися i нiкого не побачити поруч, лише застиглi сталактити - в психологiї вiддзеркалення вiн шукав свiй порятунок, але її все одно не було поруч, скiльки б не скиглили собаки вночi на мiсяць, обведений червоним маркером, потiм його вирiзали за трафаретом i наклеювали на паперову дiвчинку, яку треба було вдягнути у паперове вбрання - у неї був цiлий гардероб цього паперового шмаття, яке трималося на волосинi й часто губилося, краще за все було б зовсiм не думати, як вiн там один, чи думає про неї, чи прораховує вже iншi варiанти, збирається комусь телефонувати або пише слiзнi листи, все тлiн i самотнiсть духу, i несамовита сльота, але пiсля думок про те, що самотностi в мiстi побiльшало ще на двох людей, якi не змогли ужитися разом на однiй жилплощi через те, що були надто схожi, були одним цiлим, яке неможливо роздерти на живi звивистi шматки, тому хтось мав когось витiснити з цього проекту, але куди подiти думки, вона вибирає фото успiшної жiнки шматує обкладинку.
Еллi нарештi поставила в романi крапку i почала думати, що з ним робити далi, перш за все вона знайшла в iнтернетi перелiк вiтчизняних часописiв, якi в принципi друкують романи - їх виявилось всього три, з електронної адреси одного прийшла вiдповiдь електронного робота про те, що ця адреса недiйсна, редактор другого журналу вiдповiв, що роман обов'язково прочитають i вiдповiдно надрукують, якщо вiн редактору сподобається (забiгаючи наперед, треба сказати, що його не надрукували), а з третього часопису вiдповiли, що спочатку треба оформити на нього пiдписку, пiсля чого вислати їм прозовий твiр обсягом не бiльше п'яти сторiнок на розгляд, цей варiант теж не пасував, i Еллi знайшла в iнтернетi перелiк вiтчизняних видавництв, їх виявилося близько двадцяти, хоча в перелiку були i не всi, а деякi просто не друкували художню лiтературу, в той час як iншi друкували лiтературу лише розважального характеру, а Еллi вiдносила свiй твiр до артхаусу, вiдповiли їй лише з одного видавництва - запропонували видати книгу її коштом, всi iншi видавництва не вiдповiли, вiн казав їй, що їй твiр точно вже привласнили i тепер видадуть без її вiдома, тому що вiн за описом цiкавий та гостросюжетний, а Еллi заперечувала, що вiн зовсiм не для всiх i що там такого детективного, а потiм виклала роман в iнтернетi на декiлькох лiтературних сайтах, там його потроху читали, але не коментувала i вона не мала жодної уяви про те, що читачi насправдi про все це думають, а потiм вирiшила значно розширити текст, який тодi ще не дотягував до розмiру роману - радше це була повiсть. Знанi письменники радили читати уривки з роману в голос i розмiщувати вiдеозаписи на ютубi, а також зробити стисле резюме i разом з найбiльш цiкавим фрагментом розсилати по редакцiях, тому що довгi тексти нiхто читати не буде i їх потрiбно чимось зацiкавити, Еллi дивилась на дощ зi своєї вежi з бiлого дерева вiдлюдника, у якого нiчого не має пiд футболкою, i розмiрковувала над тим, про що вона писатиме далi, коли цей роман закiнчиться, цiкавi iсторiї вiдбуваються з тобою щодня незважаючи на твоє пiдлiткове замилування мовою, цiкавi iсторiї на ринку i в маршрутцi вiдбуваються з кожним, хто замислювався над процесом написання прозового твору, але нiколи так i не втiлив свiй задум у життя, дослухаючись до розповiдей про нещасне кохання i порад щодо консервування корисних копалин корнiшонiв та коренеплодiв, у своїй чорнiй вежi з бiлого дерева роздавала б за допомогою скайпу свої ведичнi знання всiм бажаючим, не вiдаючи, що вiдбувається за межами великого крейдяного кола, що окреслює агломерацiю їхнiх дванадцятиповерхових панельних будинкiв, якi росли, мов гриби пiсля дощу в четвер, тут в далекi вiсiмдесятi, пекельнi пастки пластунських поверхiв, окрiм тринадцятого забороненого поверху, на якому сонце не заходить i трава не росте, вони грали в козакiв-розбiйникiв i розповiдали один одному про вiдрубану руку, яке прийде за тобою i вже знайшла твiй будинок, яке там знайшла - в цьому новому районi було просто неможливо орiєнтуватися, про навiгатори тодi ще нiхто не чув, були лише козаки i розбiйники, однi тiкали i намагалися якомога ефективнiше сховатися, а iншi намагалися їх якомога скорiше спiймати, але коли вона розповiла йому про цю гру її дитинства, вiн заперечив, що нiколи про таке не чув - невже саме в Сибiру в цю гру i не грали, мабуть, в таких складних умовах їм не потрiбнi були додатковi гострi почуття справедливостi, помноженi на дефiцит морозива влiтку, через що бульбашки малинового сиропу в шоколадi з вiдповiдною начинкою можна було помацати язиком, такi холоднi та крихкi, i рiжуть плоть не гiрше за будь-яке лезо, всi колишнi друзi роз'їхалися свiтами, штамп фiрми 'Свiтанок' - послуги за ефемерним розкладом для ефемерид, розкутi рухи панянок з парасольками вiд сонця, сонливiсть пiд час сiєсти, коли немає куди всiстися на цьому шезлонгу - ноги звiшуються, i ти не хочеш жодного теплого пива або рибних пирогiв iз жовтим майонезом, море обiймає колiна i виштовхує на поверхню, наче ти вже вiдокремився вiд цiєї реальностi та рухаєшся суворо в напрямi будинку з химерними постатями русалок i кам'яних мавп, яких рятує дельфiн, у дельфiнарiї було так сумно i тоскно, наче вона вловлювала терапевтичнi меседжi на ультракороткiй хвилi пiд вологою вiд мастила водою, саме тодi Еллi почула своє прiзвище i автоматично пiдвелася зi свого мiсця, як в школi, коли не знаєш, що вiдповiдати, i немає сенсу далi тягнути час, але все одно стовбичиш мовчки i дивишся на пусту дошку, тепер вона має пiдвестися на сцену i сказати спiч про принади терапевтичного письма, тому що мистецтво не має когось чомусь вчити i взагалi нiкому нiчого не винне, але вiдчуває, що тодi всi представники волонтерських органiзацiй i журналiсти культурних видань будуть розчарованi, тому що лiтература має вчити доброму-вiчному i чомусь там ще, iнакше який же ти письменник, якщо не випасаєш на лужку перед своїм шале народи, вона облизує з вуст недоїдену сиркову масу i намагається вимовити хоча б слово, хоча б якусь думку сформулювати перед всiма цими вiдеокамерами i цiкавими поглядами колишнiх жертв пiонерських таборiв, якi тепер не толерують жодної помилки, якщо ти вже якось заявив про себе на цьому форумi марнославства, змарнiлi жiнки з руками, що видають вiк, i шкiрою на шиї, що видає ще бiльше, коли немає бiльше сенсу приховувати вiд своїх чоловiкiв незацiкавленiсть в їхнiх оцiнюючих поглядах, неїстiвнi пластiвцi в картонних коробках з-пiд взуття, в яких колись мешкали морськi свинки iз сумними очима або хом'ячки, якi сплять двадцять три години на добу, зарившись у попiл Помпеї, а одну годину на добу кружляють кiмнатою, вистукують лапками марш Мендельсона або воєнний марш, а потiм отруюються шариками вiд тарганiв, тому що люблять робити запаси, i всi цi тепер нiкому не потрiбнi запаси круп для голодного року потiм знаходять за припiчком - голодарем прикидався весь час поруч за нею, вона думала, що в коханнi та в лiтературi завжди має бути щось снобiстське, не для всiх або для нiкого, щоб тiльки двоє могли зрозумiти один одного за потаємними знаками на стелi - автор i читач, власник книгарнi з гарним застарiлим на цей час почерком, в якому колись корiнилося все зло нерозбiрливостi людства, i тимчасова прибиральниця, якiй немає куди повертатися додому, де немає жодної чистоти лiкарень i сiльських ставкiв чийогось невластивого людинi дитинства, коли там водилися справжнi щуки та iншi незрозумiлi рибки, вона силкується щось вимовити i не може згадати слова, навiть той лексичний мiнiмум, на який спромоглася природа, зробивши її людиною не надто розумною, ти i читач класичних творiв з розвитком сюжету i катарсисом, любовними стражданнями та непорозумiннями, якi мають закiнчитися весiллям або вiчним поверненням, вiн бере її за руку i виводить з зали, де скоро має бути фуршет, вони йдуть мiстом, де в сутiнках ще не розчинилося свiтло лiхтарiв, i вигадують найдивовижнiшi iмена для своїх героїв.