На кристалiчному районi все iнакше,
Блукаю й бачу змiни не на краще.
Все в хащах, трохи одягу брудного,
Хворобнi зони - це лиш залишки зi свiту того.
У ряд шикується пара будинкiв,
Прикритi дверi, як страшна картинка.
Всi сходи пригнили травою,
Отрава зору - цiла купа гною.
Мороз по шкiрi, одяг вже не грiє,
Брудне примiщення, жахливi сни, подiї,
Там вiдбувались повсякденнi речi,
Це старий морг, я не одна, до речi...
Двi старi ковдри вiдсирiли, ми розмовляли
Та мiцне щось пили,
Свiтило в чашках три горбатi свiчки,
Брудна романтика, як емоцiйний стан засвiдчив...
Безстрашнiсть пустоти двохповерхового притулку,
Коли по сходам чути скрип - це прояв iншого ґатунку.
Та сухiсть спiврозмовника була невтiшна,
Менi набридло, я сховалась в тишi.
Чекаю ранку, щоб уникнути такого холоду,
Мої думки про лiжко вдома та озноб вiд голоду,
Спитаєш, ну навiщо це тобi...
При всiй повазi - викликай "03".
Та байдуже, мiй лiкар опускає руки,
Вже сам, як пацiєнт чекає втiхи.
Проста будова магiї - сила гiпнозу,
Вiн не хотiв посилити мою загрозу.
Без стресу й фобiй - антидепресант,
Рецептiв бiльше цих, чим на святковий торт.
Не вiдтворивши стан речей - причина втечi.
Калiчить мозок мiй по четвергам, до речi.