Черная Дракона : другие произведения.

Ангел Смерти

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Об ангелах, крышах и любви =)

  Аксар Ангел Смертi задумливо дивися на землю, сидячи на даху багатоповерхiвки. Його забавляла постiйна метушня смертних i вiн часто сидiв на якомусь даху, спостерiгаючи. Тонкi губи його ледь кривились в посмiшцi. Вiн пiдгинав одне колiно, а другу ногу звiшував з краю даху i схиляв голову так, що його темне, блискуче i густе волосся падало йому на прекрасне обличчя. Вiн дiйсно був подiбним на ангела. Це i не дивно, вiн ним i був. Прекрасним, як бог, ангелом. Прекрасним i смертоносним. Саме за це його i називали ангелом смертi. Звичайно у смертi немає ангелiв, але вiн був "бойовим" ангелом, одним з найкращих. Його iм"я було заслуженим. Раптом вiн почув якийсь дуже тихий звук i повернув голову. Люк, який вiв на цей дах хтось вiдкривав. Асар подумав, i вирiшив не зникати, йому стало цiкаво. На дах вилазила дiвчина. Вона з натугою вiдкинула кришку i оглянулась. Коли вона побачила Аксара, її очi розширились. Вона в нерiшучостi завмерла. Аксар посмiхнувся.
  - Привiт. - спокiйно сказав вiн своїм чарiвним голосом.
  - Привiт... Пробач, а можна i менi посидiти? - дiвчина нарештi вибралась з люку i знову з натугою закрила його. - Я не заваджу?
  - Чому ж ти маєш менi заважати? Це ж не мiй дах. А що ти тут робиш? - Аксар продовжував привiтно посмiхатись.
  - Нууу... Поки що нiчого... Збиралась просто подивитись як тут. I бачу що тут гарно. Тепер от хочу посидiти, подивитись.
  - Тобi подобається висота?
  - Менi багато що подобається. Висота теж. - дiвчина посмiхнулась i, пiдiйшовши до краю, сiла, звiсивши ноги.
  - А не боїшся так сидiти?
  - А чому я повинна боятись? - дiвчина насмiшкувато при пiдняла брову.
  - Дiйсно. - Аксар розсмiявся. - Боятись нiчого. Але я знаю багатьох людей, якi би боялись так сидiти.
  - Ну так я - не вони.
  - А як тебе звати?
  - Ольга. - вона заправила за вухо прядку рудого волосся i повернула до нього голову, - Але мене частiше називають Танцюючою. Я вже звикла. А тебе?
  - Мене називають Аксаром. А чому у тебе таке дивне прiзвисько?
  - Ну я не знаю... Напевно тому, що я люблю танцювати. - вона усмiхнулась i схилила голову на бiк. - А чому тебе називають Аксаром?
  - На якiйсь древнiй мовi це означає "ангел смертi". Менi просто подобається.
  - Цiкаво. Гарне прiзвисько. - вона знову глянула на нього своїми сiрими очима i усмiхнулась. Усмiшка її дуже прикрашала.
  - Дякую. - Аксар непомiтно розглядав дiвчину. Правильнi риси обличчя, розумнi очi, тонкi брови, високе чоло, гарна, пропорцiйна фiгура. Вдягнена в темно-синi штанцi, блакитну легку блузу з вишивкою i сандалi. Танцююча була дуже симпатичною. Ангел ледь помiтно посмiхнувся, - Ти живеш тут?
  - Де тут?
  - Ну, у цьому будинку.
  - Нi.
  - А де ти живеш?
  - В будинку.
  - А... Гм... А в якому будинку? - Аксар був дещо здивований вiдповiддю дiвчини, але помiтивши легку посмiшку на її вустах, вирiшив теж прийняти правила її гри.
  - В iншому. - з кожною вiдповiддю Танцююча усмiхалась все ширше.
  - В якому саме iншому?
  - В тринадцятому.
  - Вiн в цьому районi?
  - Так.
  - А де?
  - Там. - її усмiшка стала широкою, в очах поселились смiшинки.
  - Так, все, здаюсь. - Аксар пiдняв долонi в жартiвливому жестi. Вiн вирiшив трохи поступитися дiвчинi i був ви нагороджений - вона була задоволена i це було яскраво видно по її обличчю, - Може розкажеш як ти тут опинилась?
  - Iнформацiя за iнформацiю. Ти розкажеш менi, я - тобi. - Танцююча розвернулась до нього i по-турецьки пiдiбрала ноги, трохи єхидно розглядаючи його.
  - Згода. Але ти перша.
  - Ну добре. Я шукала вихiд на якийсь дах уже досить давно, оскiльки в моєму будинку вiн закритий. Цей будинок - перший, який не замкнений на пудовий замок. Ну от я i вилiзла подивитись як тут. Твоя черга. - i вона, спершись лiктем на розвернуте колiно i пiдперши долонею пiдборiддя, з усмiшкою подивилась на нього, всiєю своєю позою демонструючи очiкування.
  - Ей, почекай, я вважаю що це трошки замало. А нащо ти шукала вихiд на дах? - Аксар жартiвливо-обурено впер руки в боки.
  - Ну... - Танцююча подумала, i, напевно, вирiшивши все-таки вiдповiсти, потерла пальцем перенiсся. - Якщо чесно, то я сама не знаю. Просто так захотiлось. Захотiлось побачити як це - на даху.
  - I як тобi?
  - Сподобалось. - вона потерлась щокою об плече, - Але ти менi зуби не заговорюй! Твоя черга!
  - Та я не заговорюю. Менi i розповiдати нема чого... Просто менi подобається це мiсце. Люблю тут сидiти. - вiн подивився на горизонт в який заходило сонце, а потiм перевiвши погляд на неї усмiхнувся, - Тут приємно.
  - Дiйсно. - вона теж посмiхнулась.
  Вони замовкли, спостерiгаючи за заходом сонця. Його червона куля повiльно i велично провалювалась в мiськi багатоповерхiвки, кидаючи на все вогнистi блiки. Коли вони потрапляли в очi Танцюючiй, вона смiшно морщилась i вiдсмикувала голову. Аксар усмiхався i майже не клiпав - вiн любив "сонячнi зайчики". Йому було спокiйно i смiшно, його забавляла безпосереднiсть Танцюючої. Поруч з нею вiн не вiдчував себе тисячолiтнiм ангелом, а звичайним смертним i насолоджувався цим вiдчуттям. Можна сказати, що йому було добре. Коли сонце остаточно провалилось за обрiй, Танцююча, зiтхнувши, встала.
  - Треба йти. Мене ще вдома чекає-недочекається робота. Рада була познайомитись. Бувай. - i вона вiдкинувши люк i помахавши рукою почала спускатись.
  - Бувай. - Аксар теж помахав рукою i поспостерiгав як вона вийшла з пiд"їзду i пiшла кудись мiж будинками. Вiн знову посмiхнувся, на цей раз трошки сумно - навряд чи вони колись побачаться знову, розправив крила i злетiв у небо, що почало темнiти. У нього теж ще були справи.
  
  
  
  
  Аксар знову сидiв на даху. Вiн вирiшив бiльше не бачити Танцюючу - дiвчина могла вiдчути симпатiю, яка могла вирости у щось бiльше, а вiн не хотiв болю. Для себе i для неї. Вона була цiкавою, незвичною. Вона була не зовсiм такою як iншi, але вони в будь-якому випадку не могли бути разом. Ангелам не заборонено любити, але ж вiн безсмертний. Люди швидко гаснуть залишаючи пiсля себе могилу в землi i могилу в душi. Аксар не хотiв цього. Хай краще вона залишиться яскравим спогадом, прекрасним спалахом. Тому вiн от уже кiлька днiв сидiв на iншому даху. Вiн просто не мiг вiдмовити собi у цьому задоволеннi. I десь, дуже глибоко, на самому днi пiдсвiдомостi, вiн надiявся, що вона його знайде, але, звичайно, нiколи б собi у цьому не признався. Ангели повиннi вмiти керувати собою. Але... вiн не мiг, або просто не хотiв гасити це почуття. Саме ця глибоко пiдсвiдома надiя i змусила його приземлитись на даху будинку, розташованого у районi, сусiдньому до району Танцюючої. Аксар зiтхнув, вмостився трохи зручнiше i раптом вiдчув що на дах будинку поряд хтось пiднiмається. Не в силi подолати дурне сподiвання вiн випрямився i вдивився туди. Його надiя повнiстю виправдалась. На плоску поверхню даху вилазила дiвчача постать. Звичайно, це була Танцююча. Вона дiстала iз торби на плечi якийсь складений папiр i, випроставши його, щось на ньому позначила. Тодi випросталась i оглянулась навкруги. Раптово, вона побачила його. Завмерла на хвилинку, а тодi помахала рукою. Аксар усмiхнувся i помахав у вiдповiдь. Вона поплескала себе по грудях, потiм, перевернувши руку поворушила двома пальцями нiби йдучи ними кудись, а тодi вказала на нього. Аксар зрозумiв, що вона питалась дозволу залiзти до нього. Вiн махнув рукою запрошуючи її. Вона усмiхнулась i почала спускатись. Аксар протягнув руку до кришки люка i, клацнувши пальцями, просто розпилив замок, щоб вона могла залiзти. Через п"ять хвилин її голова показалась в дiрцi люка.
  - Привiт. - вона широко посмiхнулась, - Я рада тебе бачити.
  - Я... теж радий. Привiт. А як ти тут опинилась?
  - Ну, я продовжила шукати будинки з вiдкритими дахами. Знайшла ще три. - похвалилась вона i витягла з торби той же папiр, який виявився великою i точною картою. Дiйсно, чотири будинки були окресленi чорним маркером. Вона, трошки порившись у торбi знайшла ще i маркер i окреслила п"ятий будинок. - Ну от. - вона усмiхнулась, - Тепер п"ять.
  - Супер. - вiн теж усмiхнувся. Вiн був дiйсно радий її побачити. Вона сховала карту i знову сiла на краю.
  - Слухай, от я подумала... "Ангел смертi". А хiба у смертi є ангели? Хiба смерть служить свiтлим, щоб у неї були ангели?
  - Ну... Нi. Смерть нiкому не служить. - вiн усмiхнувся. - Просто менi сподобалось словосполучення.
  Вона iз таємничою усмiшкою подивилась на нього i, єхидно примружившись, спитала, мiняючи тему:
  - Тут теж приємно? - Аксар з хвилинку мовчав, але йому стало нiяково i вiн спробував оправдати своє зникнення.
  - Ну... Я... на рiзних дахах сиджу...
  - Тсс... - вона приклала палець до губ i, усмiхнувшись знову, махнула рукою, - Це, в принципi, не має значення.
  Вiн дивився на неї дещо розгублено i вона, побачивши це, заглянула йому в очi i пояснила:
  - Немає вчора. Так само як i немає завтра. Є тiльки сьогоднi i зараз. Iснує тiльки даний момент. Насолоджуйся ним. - i вона, трошки примруживши праве око i ледь усмiхаючись, схилила голову на бiк. - Розумiєш?
  Аксар дивився на неї, на вогнисте волосся, на сталевого кольору очi i... розумiв. I тому вiн усмiхався їй у вiдповiдь. Вона, напевно, мала на увазi щось iнше, але вiн розумiв те, що йому було потрiбно. Немає завтра. Не треба задумуватись, що може статись. Проблеми треба вирiшувати тодi, коли вони приходять. Треба жити тим, що є зараз. Аксар дивився на небо, що поступово темнiло i розумiв. В цей момент вiн був вiльним. Коли небо зовсiм потемнiло, Танцююча встала.
  - Я маю йти.
  - Ти прийдеш сюди завтра? - неочiкувано для самого себе, спитав Аксар. Вона подивилась на нього i усмiхнулась.
  - Напевно. Ввечерi. Тут дуже гарно видно захiд сонця. Бувай.
  Вона пiшла а Аксар ще трохи посидiв, дивлячись їй в слiд i думаючи про Танцюючу.
  - Здається, ти закохуєшся, крилатий. - пробурмотiв вiн тихо, - Чи потрiбно тобi це? А! Перестань нити! - i, стрiмко пiдхопившись, стрiлою злетiв у небо.
  
  
  
  Наступний тиждень, Танцююча кожного дня ввечерi приходила на дах будинку i проводжала з ним захiд сонця. Деколи вона приносила фотоапарат i фотографувала щось. Деколи - малювала в альбомi. Деколи Аксар читав їй вiршi. Вони мало говорили, але, здається, їм це i не було потрiбно. Вони просто насолоджувались моментом. Тишею, червоними фарбами сонця, висотою, присутнiстю одне-одного, небом... В цi вечори Аксар забувався. Йому було добре i спокiйно. Цi вечiрнi тихi посиденьки доставляли йому невимовну насолоду. Вiн спостерiгав, як в ньому росте кохання i не обмежував його. Вiн хотiв бути вiльним. Одного разу, коли вона в черговий раз малювала щось у свiтлi заходу вiн тихо заговорив:
  - Я повинен тобi щось сказати. - вона пiдняла голову вiд альбому, з мить дивилась на нього, i вiдклала малювання в сторону.
  - Я слухаю тебе.
  - Ти багато чому мене навчила... Я вiдчуваю себе вiльним. Ти правильно сказала - iснує тiльки даний момент. I... - вiн подивився їй просто в очi, - Я кохаю тебе. - Аксар завмер, очiкуючи її вiдповiдi i уважно дивлячись на неї.
  Вона теж завмерла. Декiлька секунд вона сидiла нерухомо i тiльки вiтерець ворушив її волосся. Потiм, вони зiбрала олiвцi i альбом в торбу i встала, намагаючись на нього не дивитись. Зi все бiльшою тривогою в серцi Аксар дивився на неї i теж встав.
  - Я бiльше не прийду. - її голос звучав глухо. Вона спробувала пройти повз нього до люку, але вiн загородив його собою.
  - Стiй! Почекай... Не йди отак... Чому?... Чому так? - вiн вдивлявся в її обличчя, намагаючись зловити її погляд, але вона постiйно вiдводила очi, - Поясни менi... Я благаю, поясни... Чому?...
  - Ми не можемо бути разом... Пробач. - i вона знову спробувала пройти. Аксар схопив її за руку i в той же момент холод пронизав його серце. Доторкнувшись до неї вiн вiдчув, що Танцююча... не була людиною... Вiн вiдсахнувся i здивованими очима дивився як вона з сумом i навiть... болем, посмiхається.
  - Хто ти?... - вiн був шокований.
  - Не треба було Аксар. Не треба було... Я та, кого люди, а за людьми i ви, ангели, разом з демонами почали називати Смертю. Не треба було тобi дiзнаватись про це. Так у тебе би ще залишилась надiя... Жорстока i безпiдставна, але надiя. А так... Я Смерть, Аксар. Ти вже боїшся мене. Боїшся, бо знаєш, що безсмертний ти тiльки у зрiвняннi з людьми. Але ти не вiчний. Чомусь тi, хто живуть так довго, як ти, не хочуть вмирати бiльше нiж швидкоплиннi люди. Тому ми не можемо бути разом. Я кохаю тебе, Аксар, але твоє кохання уже майже змив страх - я ж вiдчуваю це... Пробач...
  Вона повернулась до нього спиною i зiбралась уже спускатись вниз, як раптом Аксар схопив її за руку i розвернув до себе. Вона з болем дивилась на нього, чекаючи лютi чи ненавистi в його очах, але вiн просто схилився i , нiжно обiйнявши, поцiлував її. Через мить, а може через вiчнiсть, вiн притулився щокою до її вогнистого волосся i тихо сказав, не випускаючи її з обiймiв i вiдчуваючи як вона теж обiймає його:
  - Не iснує завтра. Iснує тiльки зараз. Це сказала ти. Менi все одно, розумiєш? Все одно. Ти - це ти, i я кохаю тебе. I бiльше нiчого не має значення. Дозволь менi бути з тобою. Це мiй вибiр. Дозволиш?... - вiн трошечки вiдхилив її i питально заглянув в її обличчя. Вона серйозно дивилась йому в очi.
  - Ти будеш моїм ангелом? Пiдеш за мною? Станеш Ангелом Смертi? Це буде тяжко. Тебе будуть боятись. Тебе будуть ненавидiти. Ти дiйсно цього хочеш? Замiсть вiдповiдi вiн просто усмiхнувся i притулився лобом до її лоба. Вони стояли i усмiхались. Усмiхались бо йому було все одно. Усмiхались бо вона була щасливою. Усмiхались, бо вiн був вiльним. Усмiхались просто так, бо були поряд. Вони стояли на даху будинку i усмiхались. Двi постатi - хлопець у бiлих шатах i з розгорнутими бiлоснiжними крилами, якi поступово почали чорнiти i дiвчина у чорному вбраннi з бiлоснiжним довгим волоссям i срiбними очима - Смерть i її Ангел.
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"