Капiтан - уповноважена особа, що зазвичай прибуває не "з корабля на бал", а навпаки.
(Всi палiндромнi форми в текстi взяти за матерiалами О.Будзей, "ХайВей")
Мiй Отче, Отче наш!
Настав ЧАС зволення Твого -
До Дiї клич якщо надаш, з Твоїх основ впорядкування Дiя.
Iм'я Твоє ЗнаМено Буде!
Їм Я на Ґа надав Його, коли приходив збудить...
Аз на- Ґа-дав та приховали... Дивний люде!
Мiй Отче, Отче наш!
Час виповнився термiнiв тремтiння,
Вже свiтло втiлених охоплює як мерехтiння.
Вони менжуються, ґанджуючись, помiж собою, ворождуються -
Се волочебники над Явою марнуються...
Що так смердить нестерпно, Отче? Наразi здатен доповiсть.
Де взялося цураття сий? Та ще й в Палацi Отчому?
На цiлий Отчий стан смерд напускають...
Отче мiй! Стерпiть - все кажуть. Вже терплено досхочу i не схочу вiдґоностi цiєї.
Сил не мають! А ми хiба не маємо нi сил, нi сiль? Нiмує сiль - чи сiль не миє.
Хiба не знаєм, як зҐлас знiмаємо - сни знаємо - ЗнаМено сяємо!
МайТриЯ Воза-суть уже несе на грудях. Вiн вже готовий, не осудить.
Там наша ластiвка лiта як стриж, чатує, та гнiздо не в'ється - Вiз не ллється.
Здається, знов зiбрався в купi весь легiон всiх нечистот своїх.
Якась наруґа над чуттям - хiба для цього проводжали для втiлення життя.
Ґадає хтось?
Таку наруґу - нестерпну далi - зносити потреба?
З усiх усюдiв вже таке повз-наносили, по всiх кутках, по залах, поверхах -
чи купкою, чи брильцем з рильцем, чи плямою плiснявого багна.
То є не Зали нашi Роду - свiти приРоду - звалища, не Зали.
Непотрiб наче насилали.
Воно розсiлося як чари, воно роз'їлося як мари.
I все несите, все несе, i тут же все, смiття неначе не збагне, в багно веде.
Для забаганок тварного свого - в багно. В нiщо Все смокче та смакує.
Саме не в тямi i навiщо то.
Нащо життя в руїнах Залiв приРоди нашої буття йому дано.
Воно неначе з небуття: бiс-тямне, бiс-несе. Все, твердить, - бiзнес, бiс-нес...
Неначе сПравдi навiженi, ховаються як тi скаженi.
Iз Рая їли - а все мало. Нестерпно стало - бо зриҐає, а все заштовхує в себе.
Якаясь прорва свiтоваЯ.
Я каюсь: лярва голуба. За символ миру голуб мають.
Що мiра мiру - так нiчого з того i не знають.
Воно кидається на свiт - ричить. Скавчить, а все кричить.
Воно вже втратило подобу. Таку стидобу я знавав, коли пIрнав в далеку Яву.
Воно тодi ще було змалу.
Воно й тодi ґала-сувало та побивалося, скавчало - Знаку вимаґало.
Юрбу водили по пустотi i виспiвали їх к сволотi.
Яв нiмує - хоч вухо слуха... В очах їх глумить вщемне марево - блудливо, хтиво.
Ще й не красиво.
Наче карб несуть свiй скарб. Їм говорять: в гробах нема кар-манiв,-
а їм все не живеться - бiс обманiв...
Неначе було так Нав-рочено, так Нава-рочено та заморочено.
Я каюсь - бо лякаюсь.
Їм було дано час - воно не страчено. Їх плач - оплачений, бо...
'Всё оплачено, за всё заплачено'- неначе цим одним усе освячено.
Нiмує серце - серце плаче. У Рiднiм кРає як батраче.
Чому питається козаче:,?,?
Нiмує голос - серце скаче. Воно - юначе - i смiється наче.
Мiй Неньо, все це - до удачi.
Мiй Отче, там такого є мiсця!
БосМани нашi воєвi в ботфортах навiть не здолають того зразу.
I це в Палацi, в залах благоРодних.
Де стiльки кращого було надбано i в таких Свiтах...
ВсiСвiтову красу здобуткiв лав Твоїх славетних, звершень з боронi,
вiд Шуї та Десницi ввiбралися дарунки чистої води для втiлення тодi.
Занедбано, спаплюжено, смердюче...
Не до нестями, а до знетями, хизується собою.
Летить в нiщо i в нiкуди одне iз кращих наших втiлень... Оселя Ра-є в згубi.
Ав-врал, Мiй Сину! ЧАС настав. Готуй Мою Десницю.
Хай Буде Шуя першою за звичай!
Хай Капiтан на себе прийме повелiння! До Дiї най шикує всiх кУмєдно.
ГетьМансьКий стяг пiдняти на Ковчезi - МАЙ-ТРИ-Я знак!
К Уму Дiя! - сини Мої.
* * *
КОРАБЕЛЬ 'Ковчег Духу'.
Що це смердить?! На палубi, по трюмах...
Це флагманський кОРАбль чи корабель Ґа-небностi, як той бордель плавучий, смердностi гламурної. Де, наче лярви на кургалi, п'ють i блюють в посудину одну; де жеруть там i... етсетера, не стримався, пробачте за латину. Ба-ге-ма бач воно - свобода та бальдьож... Багна багери - ублюдочнiсть споживи в культ звели...
На кОРАблi, що має - що три-має! - ҐеОр-ҐоївсьКiї стяги Духу Свята - Ковчега знаки! - сiм зiрок.
Аврал! Свистiть усiх! з-Вiз-дать усiх! З Вiз тать усiх прибрати. Хто в-Орi-женьки - на списання! Ну, ваша, гребаюся, святiсть! В кают-компанiї смердить, куди там Авгiєвi тi конюшнi. Усталенi цi стайнi...
Хто? Звiдки? За яким уСтавОм?
Якi закони прийняли, якою радою мудрiших? Мудригали. Оце ще мудри-ґали. Наруґу тiльки надзюрчати здатних... П'янi свинi, що у корита б'ються за мiсця. Як курви у курзалi. Сп'янiлi кров'ю i сльозами,
Ковчег в корито їдла для себе й собi подiбним - уперлися перетворити. Ублюдочнi у блюда. Корито i параша - єднiсть ваша! Хай вам грець!
Хай Буде герць! Ґеруський герць! Ґа-руський герць!
* * *
Що це за звалища в швидких проривах для командо-дiї, хто цi кавалки навалив? Якi подробицi?.. який порив?.. чого 'обосреватель'?! Якi iще шляхи пiзнання... корiнь зла. Якого бiсу, якого богу?
Кап-другАн! Ви це про що? Що значить ринок?.. Ранок, кому це рано? Вам наҐадало це табун циганок, чи що? З якого ранку, з якого рангу? Ви що - недавно впали з Ґанку, капдруг? Не бiйтесь в слух казати як сам-друг.
Дорога смертi i глупоти. Думки пустоти й застарiлої пiдлоти. Гидота.
Який ще Млєчний Путь, що нам Дорогу зась-тупає? Якi ще пута заважають? Мiй Лельо! Неньо мiй РiдНеньКий! Путина сновидiнь для тих, хто марить. О-бiй-стя о-бiй-няти Все та ще: по щучому велiнню = по своєму хотiнню. Ба!.. пролежачи вiк на печi, до без-схочу труїти калачi. Такий калач - душi на плач - бо ти не Орач, а рогач...
Вiд праЩурiв Чумацький Шлях впiзнано було нами - за тi часи нас звати стали прабатьками. Пройшли сповна i бачили ми дещо... Того й зҐадать не мило...
У лисого Його силу ...
Батько-тьма... Стояли спротив батька тьми, коли наш Отче довIрявся. Що не заслiпиться вiд тьми в очах безодня... Бес-одня сий. Ти маєш пам'ятати те бiс-час'є лихування. Ти був мiж нас - у другiй ланцi. Ви були Новобранцi. Тодi нас кинули у Наву в бранцi.
Як той ланцюг iз свiту вранцi напружував часи. Роки наРоджував у долi. Сам батько-тьма нам взявся устрiч, вiн острах вислав в нашi сутi, що залишається й в душi, як у покутi, коли отримаєш у Явi втiлень. Суттєвiсть потрясав.
У першiй ланцi клопiт стався. Хоч там зiбрався стрiй добIрний. Там кожний - з тих, хто був позIрний за кромою, де все - пiтьми. Не раз бували там i ми. То було наше провидiння. Ми переходили межу свiтiння пiд дев'ять вимiрний мотив. Ти вiдаєш про те...
I вас тодi Нав-чали, коли вернулись ми знаЧала. Бермудська та трисучка - дитяча iграшка у жучку iз тим у статках, що там для нас було в заҐадках.
А хитро чорту несе нутро чортиха. А спокуси ти, суко, пса.
Як знову нас тодi стрiчало Право. Як Вiн-шувало. Ми Нав-iть втратили присутнiсть, бо не у звичаях трисутнiх ВiнШувать. Кому тi знанi ВiнШування, той не позбудеться вже вIрШування, допоки має суть нести i сутнiсть з того берегти .
Ви були з тих, хто знали Право. Тому ви тут, тому зiбрала нас ця Ява. Тут ЧАС вирiшуватись Волi. Аз наҐадає вам цi долi.
Вiд вас - скрiзь вас проБудження зДiй-сниться, у-плот-нiца. Вiд вас ҐеРої Ро-зiйдуться. Хай засмiється свiт вiд Слова. ПроЯсне Слово-пiснi нашi. Що дiточкам крiзь сни спiвали - вони у вIршi їх складали, вони у пiснi їх несли. Воно тодi i в-Iр-шувалось. А звiдти в Правi Вiн-шувалось.
Нам поновити цей зв'язок. Re-ligia зразок. Настав цей строк i термiн ви-знан. Доволi клопiв клопотати. Воно дозрiло вже до клонiв. Воно у властi бачить снасть. Воно вiднинi виЯвилось сповна, хоч в гульби затаєнi все ще гра. Ця гра скiнчилася. Догрались.
Хай Буде, свiтло дай потужну силу - Дiя Ра! Нава знана! Нове з нами! Дорогою Кохання Бiг веде!
А ви тут верзете дурне...
* * *
Це тут так 'бздить немилосердно', що за потвора - руденька купка, гнiйнiсть звiдки ця? Та ще така бундючнiсть, просто ґойнiсть. Всiм миром править в головi. Що це за смерд, як той базiкало патякав: 'неначе хтось наздрав нєчiстоплотно у кутку'? Воно себе при владi бачить грiзно. Та ще й правителем в нащадках власних. Що за крисяти купка гнiйна iз очима, звiдки це? Заслiпленими сересерськими очами глупа до нудоти. Якi ще нерви?.. Гнати у три вирви!
А це що за проносу жидкуватi гадки - 'якi є докази, надайте факти'? Якi ознаки ще вам треба знати? Знову за своє? Iще ознаки показати?! i де тi факти=фак'ю? Переїли українського знов - то й понесло.
Не їжте, скiльки раз казалось, вiд того жидку стул що раз хапало. Стулилися, ущiльнились за давнiм приписом зла-того баранця. Маразму сПравжняя мазня - як живоїд, до всього липне. З яких тих шуст-рикiв усе оце взялось та зачалось Навчати, ще й судити? Та все по вищому розряду. Одне другого задарили - професори наук та члени академiй, лауреати нобелiв та оскарiв усяких. Таке усе авторитетне - таке НавОрожили, нiде ставить пробу... Бо все бридке i все жидкує над собою...
Як тая глупа комашня оце все грають в шахмотя. Пробачень вийшов ЧАС - що далi? Нам почалося - а вам оце одне: все ль продалося... Бiг не купується - того не звiдали скрижалi.
Банкiри та поети-юморiсти. Iз дородушного лiца вмiг прєвращался в подлєца за пол-часа бєсєд про дєньгi. Хотiли вражi люди, щоб ми забагатiли, так не дiждуть!
Там не у шахи грати мали, з коронним вашим - вiд е-2 у далi. Коронний хiд, з-буча-вiє сльоза... чий грiх - чий смiх.
Смiється той, чий смiх останнiй? Яке дурне таке сказало?
Гросс-майстер Править карнавал сорок у чорно-бiлому вбранi на бiлому конi...
Кiнь там грає. Грає Кiнь. Кобила бiла - Кiнь-то чорний. Не врахували ви причин - що чорний Кiнь. Про наслiдки - то вже не ваша сПрава: не вашi далi на вашi долi. Всi вашi далi уже вiддали. Смiйтесь, смiйтесь... насмiхайтесь, але ж начувайтесь...
'Я вiдєл бєрєг очарованний i очарованную даль...'
I ми вiдалi етi далi, i етi далi нас вiдалi...
Смiється той - чий смiх дзвенить, кiнця не знає!
Бо як вийдуть козаченьки - будуть вас довбати... Ой ви, хлопцi, славнi запорожцi. Вернiться додому. Бо вже ж галочки-сизоперочки круту гору вкрили...
Це звiдкiля?! А нумо: кiль манда!- як кажуть Орачi-булгари. З яких щiлин гiсторiй сказу, таке сморiдне зло-пихає. Яка ще смєна, якої смєнщiкi, якi ще дiалєктiкi Євмене? Яка ще крупная наука, який драккар вам дав диплом? Броня крупа i гiсторичнi танки вашi бiс-башенiї бистрi. (Най їм Бiг зiрок у дуло!).
Бес-башено у танцi танки-обрезанцi. Яких лiцеїв викладач? Який слабиш iще латиш, з якої кафедри iсторiй? Хто дозволяє це собi?
Я тут не пойняв про образи, дитя дипломних знахiдок чур-рильних... Яких образ? Iду на Ви... Iду до Вас... Щось почувається не добре, чи почувається не так? Є добрi лiки - добрi книги. Потрiбен час.
"Писать на темы о Руси до самой докторской защиты вы не должны.'
Тема - кандидатко: 'Аул зулуського району. По-i-ме-на iсторiя родiв в аулi за п'ять останнiх тисячолiть'. Захист - у Московiї.
Бо дуже глузд болiти буде, не допоможуть лiкарi. Бо дике поле - в нас самих, позаростало бур'янами, а ви ще й досiваєте чортополохом. Чи нас усiх тримаєте за лохiв? Чи це позицiя у вас така... На все дивитись через сраку? Чи глузд, бо то - однаковiсiнько воно.
Той суще живе, хто, весело зрака, Буд-учи... - С-ково-Рода давно зҐадав оце для вас, шляхом йдучи пiзнання. А вам оте пiзнання - все до Пiзанськiй вежi.
Бiс-башенiї танки Пiзанськой башти! = Полiтзаняття особисто проводити я буду - не рiдше раз на день. Для кУмандирського спецскладу.
* * *
Де вiстовець?.. Як?! - днювальний?.. То може тут iще й нiчспальний є?
Чергового до мене! Миттю! Це флагманський кОРАбль чи судно для круIзiй?
Де ти бродиш, моя доля? Не докличусь я тебе! Досi б можна дике поле пригорнути до себе!
Старпом де? Юнгою - на - зiрку - Рея! Коли закiнчиться аврал... Все мити, вичистити. До-першо-зданої краси вiддраїти!
По трюмах зараз... Я сказав: до трюмiв! По кубрикам! Усi до мiчМанiв. Кому не ясно що? У кого є iще якiсь питання? Я ще в каюту капiтана не ступав - там будуть всi питання. I вiдповiдь для кожного своя. Здавалось би? - Аби здавалась... масть до мастi, козирнiй мастi козириться. Дам вам бикинець у колодi. Аж затанцюєте пiд бзуру!.. Про кобзу потiм буде мова!
Яка бридота... Аж очi виїдають сльози. Товарки i товарищи - товар бо твар: товар iщi, то вар i щi... А зверху: дами - господа. Пани, пiдпанки. Панки-наркота... Фармакологiя сестриця вiд мiнiстерства похорон-здоров'я - наука як нiвечить поколiння.
Що? не працює ходова? Марш-зал без свiтла, скiльки пам'ятаю??? Iржа... На якорi уже не роки - вже вiки. Вросли до дна, по якiрцi в петлицях! А деякi вже по кокарди занурились, що й не знайти. З Ра-корабля пекельне адо-робло нерухоме замостили.
Облаштувалися по нiздрi у лайнi - життя елiтної зла-годи. Самi не вiдають про змiст буття-життя i всiх зла-дiєю за карк тримають. Склепiння тьми, гроби вапнянi. Що називається, гiмно свої спiває гiмни. Як тi кнури позаростали в сало. Їм все мало. Все їм - все мало. В себе впiхнути невпiхуєме - як затялися, то й не мають як зупинитись.
До гальюнiв я поки не заходжу. Принципово. Чого?.. Чого не доглянеш очима, за те вiдповiси плечима. Весь корабель - гальюн...
* * *
Павой плавай, лебедонька, по синьому морi... Iржа роз'їла патрубки, а двигуни?.. Два-термiн вiд цього сигналу. Не хочу й знать... Ти - старший офiцер. Не виПравдовуйся. НаҐадую, якщо забув: на Ви - не уражаються, хто з Бiгу. До мене не звертаються на Ви. Я - Ра-джу... Я часом володiю власним... Я часом володiю власно! Якщо не збудеться - пiдеш на Кару. До Iкару... Все ж не телят з Макаром тим пасти.
Iржа... А ржати з купкою 'зiркового' смiття, що в моднi вбралась лахмiття i веселяться, немовби - нескiнчений бал. Є... бал... Такi є бал... Є рiзнi бали, аби знали. На рiзних балах й сам бував. Як кажуть, набував не даром... Не треба цокань язиком та плямкать ласими губами.
Воно все так. Є бали - i ми колись на них бували. Тодi паркетнi шаркуни, що скрiзь снуються по тим балам, торгуючи своїм хлєбалом, ставали стiнками... Як нерухомостi стовпи, при нас у Залах... як пiдставки для спини.
Про бали тi менi - елiтнi рiзнi тут плiтки...
Я бал вам вiденський такий задам, таке вам вiдання-вiдiння улаштую - не здасться мало всiм, не тiльки вашим головам, а i задам дрiм-учим.
Ви будете у мене в ритмi вальсу, ото як шпроти, в маслi вiд роботи, лiтати всi по сходинкам кар'єрного зростання... Забудете оцю химерну сПраву: нiч - для спання, а день - щоб їсти.
Не спати та не їсти - ось вам до нIрвани шлях. Навчимося як треба Правильно включатись й володiти їсть-єством. Аби вiки перебувати, а не спати... Про їжа/страва/харч - це згодом. Цей напрямок - своя дорога аби включився ОрҐанiзм у своїй сПравжньої приРодi. Коли лише один напiй достатнiй для тримання сил життєдiяльної вимоги...
Амброзiя це буде, воно так зветься? Вам до амброзiї - як тому рачки до... Вода - поки що з рiчки без очистки, а з часом - щира та проста морська вода. Амброзiю йому, бач, заливати спiшно - ще, може на Олiмп тебе вiдПравити завчасно пiшки? З богинями для танцювань...
Ой, зiрву я лист калини, тай прикрию слiд дiвчини... У ритмi вальсу - три четвертих долi.
Який бостон, старлей плечистий, синку мiй речистий? Я вуса не ношу - але красу шаную... Красу цiную - й всюди, й всю. Юнi цноту, бо бутон, цiню!
Був Енгель рослий малий, вiдважний, повний сил, та все ж красой, здається, вiн Мальфред покорив. Вам персонально: вальс-пiстон, щоб був як лань швидкий, як рись та бистрий. А то надумали, намисто-цепi, серги-пiрсiнг. Риссю - бистра.
Iще один iз рицарських часiв. Ось юний Стиг - як сПравжнiй датський знаменосець. Як стяг вiн сам тримається - неначе вiтром носить, легенько коливається. От зразу видко - по проходцi: йде сПравжнiй капiтан i вПравний лейтенант в однiй особцi. Поранена у дупу рись та ласа надто вже до водки. Зi Стигом трапилась бiда... Зробiть йому наводку!
* * *
Всi станете рiвня Орлам, хоча iз Роду соколиних нас Отче вивiв у простОри. Де нам шукати Слову долi. Щоб заспiвати серцем сПравжнiй Славень: "Щасти долю Ор-країна i Слову, i волi! Час нам браття, молодiя, усмiхнуться долi...'
Але ж не гуси, не гусари... Що похилилися носами? Чи вальсу ритм вам не вiдомий. Вiсь ВсеСвiт ним звучить чудовий, Кохання сповнений, вагОмий. Вагiтнiсть носиться в простОрi, вогонь сам лине у долонi. Навчу купатися по хвилях Ра-дiа-цiй - це вам не сюр-фiнгал вiбрацiї.
Коли межа ударнiй хвилi, а ти на гребнi як в могилi. I вiдриваєшся - летиш!..
Чого похнюпився, слабиш? Ти не слабий, тодi - облиш... Похмуростi цiєї моду. Окремо про Орлiв тобi повiдаю я згодом.
А потiм вiдбираєш з хвилi швидкiсть, зiсковзуючись далi. Назустрiч сяйво. Сам ти сяєш. I вже мережиться в простОрi - куди веде, прямує доля. Бо воля Вишнього в квiту. I ВсiСвiти i ВсеСвяте i Все Цвiте.
Там Свято Духу сповiдає, там ДiяВолi спочиває...
* * *
Що хмуришся, залиш. Що в море захотiлось? У тому є такий 'момент-у-морi', що ваше нинiшнє все горе - iще не гОре. Застрягли тут на якорях. Хай кожний помiркує...
По-мiр-кує кожний: хто вiн, i звiдки i куди прямує.
Який 'на берег'?! Ще, може, дами та Лонг-Бiч... Якi жiнки, якої дiти... Якiї мами на пляжу.... А поруч я сиджу-гляджу... ось з ними я лежу-гляджу... гляджу - лижу.
А баба на волi - цiлована баба. Гаваї вам з Карибами iще насняться вадко...
А нумо, БоцМане: на палубу усiх, в парадках... Я пiдлабузникiв, лакуз не визнаю в порядках.
* * *
Струнко! - струна дзвенить так нiжно-лунко:
Рiвняння на ЗнаМено! Стяг пiдняти!
Вiдмити весь Ковчег. I пам'ятати: Не питає добрий жнець, чи широкий загонець.
Як люба Мати нас у первiстках ще вiдмивала. Сльозою чистою Ра-дiйства утiшала. До сяйва теплого у мороцi глухiм, лихiм...
Почати з гальюнiв. Рубка, бойова частина та зв'язок. Каюту капiтана наостанку.
Поки туди дiйду iз цього миттi-мiсця - все вимити i щоб каюта вся, як кришталева вже була. Iз стройовим вбранням та вiдповiдно до Уставу. Без рiзних забаганок та дурнi, що не дають нi радостi, нi слави.
Оре-сто-кратичний дух i стиль у всьому - вiд гвинтикiв в шпангоутах до блиску у очах. Не журись, та за дiло берись.
Бо так у ВсiСвiтах вже повелося: Ра-дiє! - Отче, вiдбулося! -
До Дiю, браття, з Бiгом! Боремося! Хай Буде!
* * *
Що, буде хай? Капдруже мiй - Хай Буде!
2.Походеньки Капiтана - поки море не буяне - iз проведенням занять
1-е заняття ( воно ж - намба раз): Пiзанська вежа та велике Д.
Найперше поясняю - воно ж й востаннє. Де господар ходить, там i нивка родить.
Пiзанська башня - тобто гарна вежа, але похилена не в тую тєму (що є 'тєма' в даному випадку - окрема тема). Звiдси слова синонiми так званих матюкiв, але воно не є матюк. Вони лиш схожi трохи - та цензура дозволяє, як оце:
думки Пiзанськi, бо власне Д велике у серединi ховає. Ото ж постiйне те ПiзДанте - завжди, i всюди, i про все ( iз Данте, прошу я, не путать, хоча вiн саме i стра-ждав тому, що доступа не мав до цього дiла).
Розумному натяк - дурневi кийок. Це для любителiв кросвордiв всяких та рiзних головоломок. Для вжитку декiлька можливих варiантiв, якщо про когось, хто розУмний, навiть ступень вчений має чи просто вiд народження такий - i всiх своїм розУмним научає та верзе повную дурню, про що то Д велике каже:
- Стоїть неначе башта та Пiзанська, що затаїла Д своє велике в серединi своїй.
- Пiзанська башня, що ховає Д у нетрях власної особи.
Про матюки окрема тема. На батозi далеко не поїдеш.
Тут стiльки всього наплутали, таку дурню понаписали... Що цi слова не можна нi казати, а нi писати й, навiть, знати. Що то такая соромина, така стидоба, ницiсть зла...
Усе дурня. Я вам вiдкрию на це очi, аби до цього ви були охочi.
Звичайно, Правда є у том - до всього мати тре' пiдхiд з Умом. Гладь коня вiвсом, а не батогом! Щоб знали, де й коли словами цими припекти. Не в сує, а по сутi. Бо тi слова з священнiй мови, вони є сПравжня слава i могутнiсть Ро-сiйсьКiй мови - того, що зветься язиком.
Я - Кий! Кий - я! Куй-є-Ба!
Язик маҐ-учий без слiв оцих як чоловiк з вiдтятим Ор-удом. Скалiчено, а наче i живий... Таке життя - хай Буде! - тим, хто все про знищення тих слiв торочить, наче тору чита. I днi, i Навiть ночi. Бо є - одне дурне, а iншi знають i бажають аби знiвечить докорiнно - приРодне та сУмлiнне Слово.
Щоби стояли перед ними похилено, уклiнно й... Рабiв пороблених тупої знаряддя для задоволення жадiбних забаганок. Та купа гарних бранок.
Про Мати Ґа ми пам'ять не втрачали. ПраМатiнку свою ми не дамо образити нiкому. За нею нам на смерть стояти. Той знає це, хто має знати. Бо як не встоїмо - то нащо далi те скиглiння? Аби схилитись як твариння. Тягнуть понуреним ярмо аби усякає жадло своє зав'ялоє чресло з напругой для приРоди потiшало? Ґа-небнiсть цю з якого Права маємо терпiти? Такого не iснує в Правi-свiтi... Якщо потреба буде - будьмо бити...
Поки не згибла Мати в тих тенетах ще, коли по надрах кров її вже вiдбирають скрiзь на злу утiху. Бо i самi не знають, нащо життя їм та навiщо жити... Не те, що знають: як - чому.
Самi не знають, як треба жити, i iншим всiм вкорочують життя на майбуття. Воно таке вже наробило, своє в чужинське породило. Ми маєм знати i три-мати: Син Ора - доля наша це, а не життя сеньОра.
Доволi, братцi, вже. До волi!
2 - заняття: За Сибiром сонце сходить, хлопцi не зiвайте...
Для занять разом iз матроснею тема ця: Вогонь в очах та погляди вогненнi...
Для демон-страцiї по темi цiй затемнення потрiбне певне. Щоб матросня - лякалася, бо цi прийомчики, зазвичай, усiх дiвчаток сильно тягнуть до злягання: так зване 'ерогенне горе', - а офiцерський склад - складати план полiтзанять. Та то не та дурня, що зветься: демагога мед.
* * *
Оце щось зПраво у бевзь-тямцi заболiло... Чи старi рани ожили, чи то iз башти Пiзанської по шолому такої Пiзануло... Косий то погляд та зло-слов'є. Але ж Бо ж з Правої сторонки...
Пояснюю: це схоже з башти тiй Пiзанськiй щось гульнуло. Розумники з тiєї ж башти - браття бiлi, в таких випадках передiнсультнi чи iнсультнi стани дiагностують-мастурбують. То лжа єси, або по-вашому простому - лажа. Як не крутись - а голу-заду завжди маєш ззаду... Як тую глузду не крути - хоча б ту глузду догори - а все то ум, що заднiм зветься.
Але по шолому таки пальнуло - болить та ниє. Чого б оце було? Ще й так - що Правий бiк. Аби в шоломi щось було - мiзки якiсь, чи той же смалець - то мав би клопiт. Не буває. В шоломi - не тримати зайвої ваги. Найкраще - повнота в шоломi-головi: Три-Ґлав тримати! Що не ясно?
* * *
Марш-зал шикуйся! Струнко!
Ану цi перемовочки в рядах, неначе передзвони в ланцюгах. Була дєвочка-дюймовочка стала бабою-дерьмовочкой... Я їх цiню, я їх i сам бува люблю. Я не про дєвочек-дюймовочок - про перемовочки. Сiмсот соколят на однiй подушцi сплять.
Не розтуляючи вуста, держав протекторiв могутнiх коментувать лячнi слова... Коли, неначе та медведка, воно ведмедя зобража. Саме таке малятко, а все так грiзно пнеться. Куди той лис, фарбованим що зветься.
Бувало, що i сам озвучував - кУмар-мiй - ось так слова серйозних кУмандарiв до трьох дивiзiй всiх кУм-армiй. Аби бадьорiсть по рядах гуляла. Як подих свiжий ранком вiтреця, що навертає посланця.
Коли - хто пiдготовки стройової було цурались... Все усувались вiд крокування на плацу - траплялись бач: доценти-демiурги - то випадали в реготi неначе з нiг валились... Неначе їх шрапнель зносила iз струнких, напружених рядiв. Всi чули - мовить Слово хтось, що смiхом б'є, аж дух збиває - та зась, бо не вiдомо звiдкiлясь i хто дощ-кульне пiдкидає.
Це добра є собi наука, але... Стояти струнко-лунко! Вiд цього так звучати буде вам команда.
А ти, козаче, що добре баче, де отаман твiй скаче - оцю науку iншим передати маєш. Питання дуже вчасно, знаєш. Й не тiльки мовчки промовляти iншим, але й думки чужинськi розрiзняти, коли мовчать та дУму дУмають свою, як ошукати, поскубти, своє зiрвати...
* * *
Це ти, малиш! Ще не летиш? Куди, куди - в Париж... Тодi послухай про Орлiв...
Колись стояли проти тьми...
Це потiм нас Орлами стали величати. Ви б нашi бачили хвости, коли ми взялись звiдти випIрнати, неначе качки тi. Пiдсмаженi качки... Воно таке: якщо тобi лизнули зад, не розслабляйся - бо то змазка!..
Це пiсля нас Орлами Вiншували... А там - якої там Орли, пiдсмажили добряче нам хвости. Аби при тому мати глузду, то - я не знаю, як у всiх - а в мене, думаю, так зад-зюрчала ота вiдома як руда - 'геройська' жовта кров.
Колись смiялися гусари - було їх чутно i менi - коли признався славний малий, про ратнi подвиги говорячи свої: 'Нєт, господа!.. ви нє повєрєтє, но я усрался'.
I всiм там весело смiялося, що юному так сповiдалося. Бо майже кожний сам оте 'тепло' вiдчув у тiм бою. Бо добре припекло. Тому смiялися - що всi убралися, але вказати цю свою вiдвагу - наважився лише один. Бо молодий та зором чистий - воно гусара видко - бистрий. Не те що у бою, а Навiть у проходцi при будь-якiй погодцi.
Воно вiдомо тим, хто знає, хто хоч часинку побуває в такiм бою, що звуть пекельним. Ця жовта кров...
А там було вже не пекельний. То й було - чистка пекла для оНов...
Воно таке, що так буває - коли увIрветься терпець. Тодi мудрiшi обирають, кого послати нанiвець. Бо с того мало поверталось... Воно, за звичай, не втручалось. А тут озвалось, запручалось...
То нас i кинули туди. Хай Буде Слово за мудрiших, яким виднiше. Бо, може, хтось колись iз них i сам там побував... хоч раз. А ми заходили три рази. Бо той хто вiв - все вiдвертавсь... за декiлько-миттєвiсть до мети. А потiм знову повертались...
Тодi б воно i убиралося менi без убиральнi, аби, як той поручик, мав таку нагоду. На жаль, там не працює дупа-сопло аби вiдкинуть жаху мить форсажем заднiм цим свавiльно. Лишень тому i не услався.
Коли, як смажена та качка, я вирвався iз тої драчки, так пiкIрнув, що коловрат хитнувся в зад. I сам не вiдав як те сталось. Лиш пам'ятаю: свiт хильнувся i якось лунко продзвенiло...
Сiло-зiро-сiло... Чи мо' було: сi-лозi-росiло... с-iло-зiро-сiло?
На двi четвертих с переходом. - Це зҐодом так собi приходив тями. - А потiм край - i я валюся... ламаюся... нищуся неначе втраченi опори для буття. Куди не тисну - все нiмує, куди не зиркну - порожня.
Куди мене внесло тодi - хто зна. Але i винесло, як впало... неначе щось взялось й пропало. А що, куди, навiщо, де - так не з'ясованим зосталось. Десь ще повернеться для когось...
До тями так i не звелось, хоча й муд-рiшi сповiдали - з якимось, часу давнього, рiвняли. Героя славного на ВсiСвiти. Вiн того ще хильнув по вiнця - його дошукувалися в декiлькох колiнцях та не спадало зберегти. Воно - коли ув-Iр-веться - не знає береги...
Це вам кажу - бо не дай Бiг i вам такого не минеться. То хоч, примарне се таке, - мо' пригодиться аби не попелиця. Вiд того коловрату, куди втягнуло нас iз братом. Аби була там наших трiйок пара - воно летiло б пiд Стожари...
Воно вiд того повелося. Неначе щось розIрвалося. Цi кажани скаженi наче, такi великi, ще й ледачi.
В тiм коловратi втратив брата iз нашого пIра... Аби таких було хоч пара-двоє. А так воно як повiнь змило. Злизало, наче тим червоним язиком, i тiльки - морок стислий.
Звалився вIражами в Яву, та чортiвня одна за мене взялась та й ув'язалась.
Тодi й втелепався я поза черги на Ґа-планету як у Ґа-бу. Куди дiватися було?...
Ґа-небнiсть сталася вiд того. Воно iз цього зачалося, вiд того все i повелося - я маю тут свою вiддяку.
Брожєнiє ума i дум томлєнiє - тому вiд Права цим шляхом пiшов. Був у бувалицях, то знає, що Кий, що палиця.
Аби таких було хоч пара як побратими... Пара-клет та Пара-клiт... Я б з вами тут не поцурався - Навчанням цим би не займався. Самi - як тi, що з жовтизною пташенята, - довбались, Утiшителю хвалу збираючи зернята. Й Землi Мазая осягти пустi лани сподобились самi - собi в утiху живостi - бо все по-iншому б рiшилося. А так - оце три-маю вас як брат... Оцей розбрат. Та ще оця Земля Падуба, яка усiм пред очi пнеться згубой...
Але iз той пори у Явi запорами вже не страждаю. Воно вiд того повелося - до стулу жидкого свiй маю хист. Тому завжди напоготовi. Тому коли менi буває чутно: оце герої, це Орли - на це завжди дивлюсь як зраку... Буває - дещо смутно - суто вiд тих смiливцiв-вiдчайдухiв, якi словами бранними кидаються так хутко.
Той суще живе - хто, весело зрака, Буд-учи... Оце ж i взявся Буд учить. З кого Родом наҐадати та за слiдами С-ково-Роди все приҐадати.
* * *
С-ково-Рода Сковорода.
Вiн був iз Роду соколиних, що бачив iстину ув очi. Тому так жив, ходив, тому таке йому спiвалось та вIршувалось. Та й заҐадати мав заҐадку iншим: з-кого-Рода.
Я бачив слiд його на Ґа роздоллi. Ґрунти - Ґа-руни-ти виводиш ралом вiзерунки. А вiн, босими iдучи ногами, здiйснив те ж саме, що Орачi працюють ралом.
СковоРода ходив у кРаю - слiди його ще зберiгає земля полiв, дорiг лiсних. Хто знайде його слiд, той стане зрака весело на свiт.
На тих Ґ-рун-тих ми залишалися, щоб в подих перевести Дих.
Ґрунти. Ґа руни тi ми навiвали, як знаки нашого буття. Аби провадилось життя за напрямком митця. Бо до-Ума-iти - велiли Правила Отця.
Нащо вiдбулася та шкода, що загубили вПравнiсть вРоди - дiєво руни наносити на землi. Хто їх смiттям - розсiяв звалища в лiсах-полях - занесли, неначе все запорошили та обмели?
Ґа втратила на власнiм тiлi прикраси вiзерункiв тих - її сини пiшли на Ґрунти - її знедоленi сини.
Ґа руни тi грунтами стали, на них, як тiї батраки, лише борозни тi слiпi собi орали, забувши руни для землi, для terra Ма - для Ма-терi. Магiчна сила притаманна - затамувалась в глибину. Неначе впало все до сну. А сон-це стало їм свiтило.
Десна до сна його хилила. Його слiдами виводила по рунам Ґа до скорої води.
С-ково-Рода скора-водо?! Чи побачать свiтла вРоду? Чи почують Слово Роду?...
А ця бiс-тямная навала наукова його у мiстика-фiлософа внесла та ще й занотувала - звання ученi захищала. Професори Пiзанськiй вежi без обмежень.
Ота бiснуюча шалава - її i те щось зачепило: чи чорна сковорiдка вiн, чи в цьому дiло... Бо чорна, чорна, та й гаряча - як на всiлякi враки, коли тулить її з Огню до зраки. А воно ось так йому, по царському свому Ум-цю, мiсцину визначало. Що б в дупi було тепло наче. Приємно для забав та услаждєнiй царських берегти. Тому й вiн Бiг - аби подалi вiд тої падалi й скорботи в-Iр-iти.
Бо 'чорна сковорода' не свiтиться як жар-огнi - неначе й не розпалено-червоне вiд зоряно-вогнi. Бо вже не перший раз себе в огнi учила. Уже обвиклась - почорнiла.
Аби ото: ловив свiт - не вловити, - якраз, щоб дупи не спалити, i нiс подалi свiй вогонь у долi же своїх долонь С-ково-Рода. Хто знає iстину, патякати подобами не буде: фiлософ, мiстик, не мастак до боротьби... Смiливцi цi та науковцi риторичнi - що в теплому сортирi здатнi лише строчить сонмище монографiй платних, i фiгою перста всiм вказувати мiсце iсторичне. Бо вже таким воно усе осяяне знаннями - гiсторичний кладязь - що там отi полковника погони, йому вже до вподоби мiсце князя. Оцi герої Болт-азару...
Для них - то дуже архаїчнi ще знання... Якесь дивакувате, не дуже вчене, як на них, на вчених. Бо доктори, професори - це значить розУму палати. Їм тiльки заплати - вони пiд всiм пiдпишуться, коли водночас є - 'до сплати'.
Смiшнi вони - цi 'дресированi та вченi'. Вченi дупки, яких нiколи й не було у тих строях, якими Скорi-води такої водять хороводи, що Прав дзвенить i Яв спiва. Там серце воїна спiва, на смерть йдучи, там серце плаче за життя, там воледiється буття.
Понастрочили, як дрочили, про плємєна, якi ходили, якi вороже iнших били i землю захопили. Кiмерiй, скоти, скiфи, анти та сармати, якi не знали хто їх батько-мати. Якi довбли одне другого. Аби не вiдали iншого - цiлу купу книжок наторочили, кiно та ще й малюнки.
Чи то слов'яни чи славянi - не розберуться вже i самi вiд власних наукових дум та задУмiв. Оцi научнi всi означення аби заплутати до втрачення. Бо то така велика, невiдома таємниця, який наРод i як вiн зветься. Оце учене нице, аби своє торочити невпинне, то так вже пнеться. Про дрєвнiє наРоди точнi знанцi - та все у бiблiю торощать баньцi.
А тут лише одне: Трипiльська, Черняхiвська, Зарубинецька бач культури... Трипiльцi - бач, iнше названня, як Родове iм`я - не знають як й сказати вiд вченого великознання. Не знають ймення iншого - нiщо не на-Ґа-дає. Нема джерел, не доберуть - все пересохло їм, не прояснило - i нiде прояснить. I все нiяк не зв'яжуть воєдино. Бо що ти їм не дай - воно нiчого не сприйме, бо бачить через скельцi злате лише своє й торочить те своє.
Хiба воно у тому вине, що так пороблено було, i це збирається невпинно в ярмо одне?
Зла-того ядра очi зла-то заслiпило. Грабунки скрiзь, однi грабунки - ще й купу дисерiв злiпило, бо то наука є iсторiй. Iсторiй як в наРодах тих велось, поки тi добрi дядi не прийшли. Ученi знанi та при званi. Вони неначе i пихатi, воно iще береться зверхньо усюди пирхати та все гонило пхати, але ж до ладу привели. Всiх вiд Адама розвели... як тих останнiх лохiв обвели.
Iно погляньте - подивись. Яка настала злагода = зла-ґода - усi неначе що iз нiвiдкiль та iз нiкуди, а воно - єдине чисте, бiле й добре, та ще стражденне, що нiвроку. Бо всi їх чимось ображають, бо все їх Право зобижають. За що, чому така пiдлота?? Бо всi пiдлота i сволота, на їх, замучених, все зляться. Вони ж ягниця. Такi хорошенькi. Таке вже цяця. Такi нещаснi, Боже мiй... Невдячний свiт, нещасне люде...
Хто це осудить? Старий кiт, а масло любить.
3-е заняття. Палiндромнi навчання:
Кому дикi рiки думок? - Сила без ґолови шалiє, а розум без сили млiє. - Ваба забав.
Про це за один раз всього не пояснити. То є своя наука. В нiй знаючих, як кiт наплакав. Це Слово iстини, це мови розвиток i повнота її цвiтiння. Iз цього має добуватись те, що ПравоСловним дУманням сприйняти можна. Бо дУмати, то: до-Ума-iти...
Куди це ти повiявся, як те небого? Думками маєш вiдшукати цю Дорогу - почавши з того, що думкам своїм знайти дорогу.
А палiндроми - це лише взiрець того пiзнання, що тiльки-но шукає ще дорогу. Бо то - як глянути куди i хто що бачить. Тому я буду по-простому, бо це таке...
Хто знає - не питає, а хто питає - той жодної вiдмови не приймає... Бо Слова Бiгу вiн не знає - тому питає... Йому буття усе нiмує - тому життя своє марнує. Така бiс-тямнiсть ще панує. Тим Годом живеться все всує.
Ми будемо самi проводити Навчання палiндромнi за планом пiдготовки бойової. Бо ЄгоШуєй сказано було давно ще для тямущих - непересiчне є - що: Слово - меч двосiчний. Потiм зло-дiйники своє нагородили про 'язик' якийсь, аби потьмарити та свiт-заочi йти... Ще й iнших баранцями завести туди, де вже те животинне - не подолати, не перемогти.
Прийшли вже - далi нiкуди iти..
Оце однак-юнак вже написав: 'я б вже тодi пiшов свiт заочi кудись. на яхву нiж на ukr.net. принаймнi, вiд яхви ясно, що чекати i нiчого й не можна = чужа та сторона ~:-)'
Аеродроми, ракетодроми, танкодроми - оцю дурню всю забувати. Того й нiчого й будувати. Було... Як би ж то в головi хоч щось було.
Взяли цю моду iдiотiв - собi клепають i роботу, i турботу... Ну, дивина! Паплюжать все своє життя аби життя те боронити! Чи диваки - чи мудраки? Як резюме - однаковi. Ото неначе показились - бо думають оборонились. Знiвечили основу всiй приРоди - гарячою сковородою прикрили голий зад. I тiшаться - здорову захистили глузду. Не кожний ворог ще таке поробить.
Коли вже знищиться земля, озера, рiчки отруяться, вiдсмокчуть всю земну ту рiдину - Ра-кров, що живлять надра... Аби оте рухло-мочило адо-робло здiймалося, повзло, лiтало, та їх самих же побивало...
Ну, дикуни?! Вiдтятий розУм - i той такого не надума. Глузд - i той бiс-тямний. Бо думають, що то їх охраняє, а iнших - повбиває. Охрєнєлi охраняясь! Думку мають, що тодi... Вони тодi самi панами порозсiдаються та з гарними такими 'мами' - ото вже стануть панувати та баґувати досхочу...
Якщо до того дiйде дiло - а воно котиться туди - то тим, що знайдеться там мiсце... У дупу краще гiркий перець щодня по стручку засувать, розрiзавши пред цим на три рiвненьких дольки... При чому засувати як болта, прокручуючи по годиннiй стрiлцi. Щоб Ґоду було на уҐоду, аби порадувать свого отця.
Для розвитку загального поки та оживання доброго слiвця, про Швецiю, яку, як приклад, часто зҐадувати люблять - бо дiло тонке це i дуже багатьом iз той 'елiти мирової' кортiло б спробувати того всього на собi:
А де в шведа гречка, мак? Черга де в шведа?
А де в шведа квартири? Травка де в шведа?
А де в шведа ласо? До сала де в шведа?
А де в шведа мило? Колима де в шведа?
А де в шведа лазила? Лизала де в шведа?..
* * *
Зелене жито, зелене... Хорошiї ґостi у мене.
Чужинець своє чужинське як 'наше українське' все штовхає та впихує-пихає. Смiється - тонко, iронiчно: недолiки... наскрiзь однi недолiки. Куди не глянь його очима - скрiзь: тупо, не до ладу, все не так... все недолуге, недоумки... хохли... Воно лише таке розУмне - одне серед усiх. Однi найрозумнiшi лиш вони. Смiйтесь, смiйтесь... Насмiхайтесь, але ж начувайтесь як тi галочки-сизоперочки... Бо дограєтесь свiрєстєлочкi. Козелок вiдкопилиться з дива як почуєте з доброго пива.
Уже усi наґостювались - ото як гляну, Бiг-же мiй! I Ґiсть, i Ґость, i ghost - наҐостювались... Усi на разi у образi, обличчями неначе впали всi у зрази. Одне до iншого - як тi зарази. I кожен має своє Право, у кожного i Правда є своїй образi.
Уже до того дожилися - всi Ґа-зди вже у будь-якому Краї, нiхто нiде не ґостi вже. Неначе в хатi кожний власнiй... Чужинцi мають Право своїм порядком, як у себе дома, перебувати, та ще й хазяйським гребувати. Бо юридично - громадяни... Оце придумали, такої мами! Бiс Умний свiт, бiс Умнi люде.
* * *
Яке корiння - таке й насiння.
Уже й - ах меткi! - мальчiк бойкiй запанував на всю слободку. Вiн має Право володiти на цiй землi як нашi дiти?
А коломийськi пацани, таланти боярськi такi - вже prima хоч куди. Не знаємо, куди й ховають гранди.
Усiм цим гракам - по 'майбахам', а кожнiй срацi - у палацi... Бо то - життя хазяїни.
Воно хазяїн в цьому Краї Ора-стану - цей край, земля ця споконвiчна, куди його дiдам та прадiдам ногою стати не давали, - його земля...
Вiн має Право... Це забезпечує держава та мiжнаРоднi 'правознавцi', глобалiсти...
З якого тiста? З якого це повилiзало мiсця? Оцi глисти - цi глобалiсти...
Хто знає Право, хто вiда мiсце власне в Правi - хай на-Ґа-дає про такий порядок хоч десь у ВсiСвiтах одним хоч словом Правди. Лише пiдвладнi батьки-тьми - такому журяться вони.
Напанувались, хай вам грець!
Порозсiдалося оте заброддя як удома, та ще й покрикують, повчають. Про рiвнiсть Права сповiщають. I не бере нiяка їх утома. Не так їх зустрiчають, не так шанують, не те спiвають... Запанувало так, що серце кров'ю мерзти стало. Мерзотнiсть стала, по країнам кровним нашим - всiм опанувала.
Поклавши лiкувати свою маму, воно тарахкотить аби прибрали хрест над лiжком - бо те образа для iсламу. Оце у Грецiю завезли отаку-то маму...
Що вже казать про тих, кого iз свiту iзживали, кого на грудях Ма-терi святої нашої ще бiльше рятували.
Куди ще далi панувань - всiм бiдним, сiрим дiточкам вони окажуть допомогу. Ти бач якi блаґодiянiє творяться... Фонд для сирiт, фонд iнвалiдiв - фуршети-бали по листу за штуку баксiв... Для допомоги бiдним - хто у мiнi, хто у максi... Вiд дому мод колекцiя остання... Кольє, прикраси, зiрки - шарм... Як псам безрiдним зi стола кидають. Бо майбуттям свого наРоду серце переймають...
Ах, ви дешевки мiстечковi. Позападалово жлобовi... Воно у бабочцi та фрацi, коли тi бабцi на полях вже Орють землю, на плечах тягнучи рала. XXI вiк!... Вiк прогресивних технологiй. Воно тут бiзнес, а живуть у домi власної країни...
Вас бiс-несе то й йдiть додому.
А цi нащадки лантухiв... Як байстрюки! Бач, у великий пенiс в нашому селi, на кортах бiля стайнi, щодня до схочу грали хлопцi всi.
Коли ж гусей там випасали, то в гольф - улюблена ся гра завжди була. Дiди i прадiди по полю з цим гасали. По нашим селам бiльше ми нi в що не грали. Не треба хлiба нам - поля для гольфу нарiзайте...
* * *
Оце iще: життя-театр, спектакль улюблений загублених талантiв. Це як зберуться - з одного наче всi куща - а подiляються за громадянством: однi вiд кацапа, другi - вiд хохла.
Тодi такi цiкавi починаються рахуби - що слiв нема.
Як зчиняться сварка та жуть-перебранка про 'русский наРод', чи вiн Правду несьот. А другi вже й собi аж захлинаються: бандерiвцi цi, що з Хмельницьким були - нєльзя ето дєлать, того нє поймьот вєсь наш украiнскiй мудрий наРод.
Божевiльний Марку! Ходиш по ярмарку: не купуєш, не торгуєш, тiльки робиш сварку!
На них надивившись в екран кольоровий - ти сам починаєш дурней той блукати... Ви що нездоровi? З якого рожна - ви з якого куща? - що граєте цi оперетки з листа.
* * *
А la guerre, comme a la fame, а la fame, comme a la guerre...
Готуйте Депешу - за ЧАС до виХоду до Ґоду!
Депеша всiм чужим, що є в наРодах.
Що ви розсiялися по чужих краях.
Вiд нашої хати до вашого дому.
Iдiть в свої землi. По власним домам.
Iдiть та ладуйтеся помiж собою у власному домi. За власної волi.
Це Права Править - Вишня Воля. Не має долi у чужому домi.
Дурне шукаєте в чужих краях.
А то виступають вiд iнших домiв неначе хазяєва, неначе iз давнього часу звичаєвi, iз виглядом Права!
Вiд цього вже смiхом наповнена Ява!
* * *
Вам в першу чергу ця об'Ява, бо ви самi себе обранцями звете помiж усiх iнших наРодiв.
Iдiть - за завiтом iз богом своїм! - туди, де зiбратись було вам означено.
Чекає вже вiн, чекає на звiт - i воля його вже призначена.
У 'краю землi обiтованiм' зiбратись усi як один!
Хто цього не слухав - о-три-Ма по вуха. Вiд того, кого називаєте богом. Вiн має своїх берегти. Вiн має свої береги.
Вiн має пасти та блюсти. Стоять вже пости й постовi вже готовi - настало зiбратись усiм для постою.
Хто цього не чує, хто цього не знає - хай власної долi не має.
Вiн долi наРоду сво-його не знає. Не має вiн Права позбутися цього - на це укладалось Завiтне те слово.
На те обiцялось вiд Вишнього ймення - на те i заклялось все вибране плем'я.
У термiни знаннi - настигли цi строки! - зiбратись усi за велiнням пророку, зiбратись усi як один.
То - було призначено i так мається стати. Тримаєтесь ви за отця сво-єго, iм'я його хтiти вiд тих, хто Навчає, ви словом заклялись iти до нього.
Вже вийшло чекання - вже сповнився ЧАС - ваш батько, як ви його звете, чекає на вас.
Ви йменням його боронились, ви ймення його золотили, ви йменням його - серед iншi наРоди - скликались у єднiсть, тримались дороги.
Вас кликали - ви не губились i голос хазяїна чули за милi.
Хто втрачував чуйку - того побивали, як було записано в тому Завiтi, як було заведено з першої митi, коли ваше плем'я в пустелю зайшло.
I вийшло вже iншим - наРодом його.
Iдiть, повертайтесь до нього гуртом - усi звiдусiль. Вiн тримає ваш дом.
Не має нiхто серед вас вже нi Права, нi волi залишитись жити мiж iншi наРоди. Такi побиватися винi безжально, таким не сховатися в жодному краї.
Не мають те Право чужинськi наРоди, якi ви означили зверхньо - всi ґої.
ВсьоҐої Землi на планетi наРоди свiдомi - про Право й закони приРоди свiдомi - не можуть тримати iз вас нi одного у власному домi.
Ви маєте дiм, де пастух ваш чекає - iдiть до отця бо пора вже настала.
Ваш Яхве чекає - не тiльки для вас iм'я втаємничене Явленим стало.
Розкрите iм'я - це свiдоцтво вiнця - це сигнал вiд Отця. Це знак пастуха.
Вiн свiдчить для всiх, що вступився в Права.
Що були пророченi вашим батькам, про що ви торочили день вiдо дня, за що ви тримались: своїх визначали - чужих не пускали. Ви Яхве як батька обрали собi - самим вам цю долю надалi нести.
Се - Правда така, сий є отакий - для вас вiн такий.
* * *
Що там за панiка в рядах? Та ще iз вiковой печальнiстю в очах... Хто вуха до потилиць притискає, тужливо погляди ховає - бо Батька власного не знає?
Стояти струнко-лунко!
На це - шикуємось та дiємо щомитi! Чи "любi друзi" вас лякають при коритi?
Тому покликано нас в Рай, аби поклати цьому край.
Нам тої долi не лякатись - свого цуратись.
То Воля Вишня нас веде - до волi браття - Бiгом, хай буде!
Хай Буде!
4-е заняття. ПравоСловiє Iмен.
Ор - Отче Бiгу
ЩАСТИ ДОЛЮ, ОРКРАЇНА !
Щасти долю, ОркРаїна, i Слову, i волi!
Час нам, Браття, молодiя, усмiхнуться долi.
Всохнуть нашi вОрiженьки, як роса на сонцi.
Заспiваємо ми, Браття, у своїй сторонцi.
Душу-тiло ми примножим! До волi, свободи!
I покажем, що ми, Браття, Козацької вРоди.
'Днiпро - Орпiнд. Але, приглянувшись, зҐадаймо Пiнд - гiрський хребет у Грецiї, а переносно, якщо звернутися до грецьких мiфологiй - поезiї оселя.' I мудрий дядько з того надає два варiанти: 'У Днiпра дар Пiнду' i 'У Днiпра жар Пiнду'.
Ор-Пiнд -Днiпро. Ор-Отче Бiгу, Мати наша - Ґа, а зiрка життєдайна є не сон-цей - Ра...
Нам Iм'я Отця своєҐої вiдоме, вiд Прав несемо Його в Явi сто-долi. Iм'я це живе у нашому Словi, Iм'я несемо це в наРоднiй кровi. Iм'я це єство.
Ми знаємо Батька Iмення свого - вам названо було воно ЄгоШуєй.
Вiн з тих, що синами себе називають, хто в лавах Отця назавжди пребувають. Iз лави вiн вийшов, що лiва крила - то Шуя когорта, то сила мiцна. Не тройка та птиця, що мчиться iз ним, - квадрига Жар-птиця що свiдчиться ним: Аз єсмь Його син. Вiн був ЄгоШуя, а взятий одесну, вернувся до Лельо i став ЄгоДесна.
Вiн з тих, хто синами себе називають. Там обранi тi - що найперших кидають у стик, коли починається тiльки сутик. КличКiйськi тi стики, заруба ще та...
* * *
Хто там бував, той знає - згуба... Ота заруба. Груба згуба - там Жаль спiва, там жар як птиця. Там є куди повеселиться для будь-якого молодця. Для молодця ширяти в даль цю до лиця. Я бачив там таких смiльцiв... Не раз сам бачив тих лихих, якi... Як то заслiплено вони брели за око-свiт i навмання шукали злiт, а свiт сприймали за коня. Як незнайомого дитя.
Як те дитятко запитає: коли ув-Iрiй линуть, Татко?
Во лбу iмєй по сємь пядєй - це ви таке казали? Що лучне: сємь пядєй iль пять сємєй? - заҐадка вам на зҐадку. Хто хоче осiдлати свiт у того глузд завжди болить.
* * *
Нам Рух -хурМан.
Там строє заходять та линуть як Один у Русi - бо трiйця-Святця сходиться у нiмб.
Вогонь там слiпучий - воно аж шкварчить... I сунеться настрiч, а потiм зустрiч... i кипить, i горить, i летить, i сичить. Сий то страшний. Сичить та смердить, але сунеться... ЖИТЬ. Хто в цьому ударi хоч раз побував, той довго усмiшкой в просторах блукав...
Якщо залишався три-сутнiм в рядах, коли Возверталися знову в боях.
Той сий страшний... Чому? А що є страх? Се трах такий. Боятись тут нема чого. Даремно. Воно по-своєму й приємно. Але тут розслаблятися не можна: бо хто кого - то все рiшається щомить. Воно й виконується вмить. Тому i кажуть, що с-трах-iття.
* * *
ҐотаМани Шуї - це пiсня своя. Для них там у звичку замiна щодня. Коли хтось iз Буде ҐотаМанiв зможе утриматись довше один тiльки строк - його величають як птаха-пiлот. Три строки... три строки... Це край для усiх, а потiм беруть до ГетьМанських рядiв.
Найкращi з рядiв тих - це пIр'я Орлинi. У крилах Отця - перо до пера. По кольору кожний своїх визнава, по свiтлу, що сяє - виблискує кожний в своєму перi. Грайлива веселка в безмежних тих крилах - коли то збирається разом - вся сила. Та сила красива. Чарує та сила. Якщо ти у Неї, якщо з Нею злився - у Правь оселився, до лав звеселився.
Є пiр'я в кожному крилi. Найпершi - то, звичай, Орли. Серед яких йде свiй розклад: гiрськi, степнi, морськi... бувалi. Гiрськi на гнiздовi та скельнi... Там йде своя тодi рахуба, там має кожний свiй ґатунок, який не те, що тут - рахунок. Те ж саме соколинi пIр'я. Є пiр'я яструб, коршун, кочет... Там теж свої рахуби згуби, своя веселка кольорiв, свої сигнали для воїв. Лелеки, журавлi та гуси, i голуби, i горобцi, i ластiвки, стрижi...
Там кожне як одне перо у крилах Отчих. Крила Дива: що Праве, що i Лiве - Десниця й Шуя - два крила, якi несуться силою обiч Отця. Коли веде Вiн Вишню Силу, вони з ним поруч завжди линуть. Хто сприйняв раз хоч стрiй отой вРодливий, хоча би раз того iзВiда, осягнув - той не шукає бiльше вiдповiдь, що є красивим. Той сяйво Ра-дiй-ства сягнув.
Той, хто супротив - сий злиться вiд сяйва, неначе скажене шукає уЯвне. Ховається в Яву та криється в Навi, бо мiсця не має у Правi. Не має!
ҐотаМани Шуї - це пiсня своя... Клич-Кiй! - наче джеби несуться вони, i там - першi вдари i першi: Храни!
Хто в лави тi взятий, той вiда сповна, що Шуя не знає назад вороття. Немає такого у Правi знаття, щоб Шуя не перша пiшла в пробиття. Що перший - Десниця завжди зачина.
У Шуї не знають назад вороття - завжди ЄгоШуя iде до кiнця. Так визначив Отче i має те Право: попервах собi Вiн Десницю тримає. Бо всi там - Десниця Його переможна - лиш тi, що проБудженi в Шуї були - по пIр'ям здiйнялись й своє вiдбули.
У Шуї Орли - як в-Iрнi синички в Десницi стають: i честь ту всi знають - ту честь бережуть.
Є Шуя й Десниця у лавах Отця i кожний там Буде, хто знає Отця.
Хай Буде! Вiтаймо Отця та й не вiдать кiнця!
* * *
Яхва-пiхва
Се - Правда така, такий сий є вiн. Для них таке - для нас своє.
Бо Ору-сини, бо Орiї-цi - вiд Iменi Батька родове iм'я несемо у Словi своїм - на всi вiки у будь-якому вiцi. Ми знаємо Батька Iмення свого - на-Ґа-дано було воно ЄгоШуєй.
Дивиться рiдко, та густо бачить, хто знає Правi Слово. Той, хто козацької поРоди i знає Правi Слово, нiколи щодо Яхви образливе не мове...
Ще раз почую смiхуєнькi, то строєм пiдете ладненьким на гальюни. Уся команда, як один. А я вам буду - i командир, i поводир... Якщо козацького ти Роду, якщо ти знаєш ґарт клинка, якщо про шаблю Родову толкує не рука - душа, то, взявши в руку грiзний клин, ти лiвою тримаєш... Що?
Про Фаберже з його яєчней я вам окремо сповiщу. Запам'ятайте, що козак в бою у шуї пiхву має. Пiхва - Шую знає... Про щит i меч я розкажу, коли перейдемо до сПрави.
Ходи сюди-но, моя дитино ювелiрна! Ходи до мене, анатом юний. Я бачу: очi просвiтились, як зорi яснi засвiтились, усмiшка швейка лагiдна така, на все обличчя, аж ряснiє. Iржачкой давишся як хмиз. Бо надiрвешся ще вiд туги, аби не ржати на всi круги. Посмiйся поки, поспiши ще. Бо той, хто має з дупи глузд вiд цього не смiється. Вже.
Яке велике осiяння - твiй розУм спалахнув? Менi вiдкрийся ти як татовi чи ненi, що знає змалечу тебе... Повiдай синку, щоб всi знали. Що пiхва? Знаєш ти єси? I звiдки сам ти здобувався, хай здравi будуть тi мiхи, що наповняються такими, як ти, в смiхи.
Ази медичної науки я у мiнздравах сам проходив. У апаратi уПравлiння як старший слюсар-гiнеколог послужив, хоча добра i не нажив. У тi часи так знався, коли ще пiд знаменами у герцога, що Хунберлiнським звався.
В такому ж вiцi - скромнiсть було й для мене другим прiзвиськом. Пiсля красавчик. Ти те ж такий, я бачу. I я те ж був такий: то тихий, то мрiйливий... слухняний дуже, не грайливим... I лагiдний як дятел.
Бо саме марив. Все про пiхву, хоча й не знався так сказати. Бо рiдне слово затьмарили. Такi часи були не милi. Таке життя було по волi. Як там було...
Мы долго молча отступали, досадно было, боя ждали, ворчали старики...
Тодi росiйщина вже не цвiта, але ще доцвiтала. Iще при силi та при владi усе в розсiяння iшло. Розсiянi - не зло, що самi тiльки не зберуться, нiяк не розберуться.
Без дiла слабiє сила. Хто як дбає, так i має.
Часи минулись розсiвати, пора збирати... Урожай. Тут має мови мовитися Слово.
Мова -Дiя - move...
Бо вже пiшли такi уроди - як тут ту ляську не зҐадать - що тягнуть все в цю славну моду. Що то не мова, а язик...
Якщо язик - засуньте в сраку й доторкнiться до нього ж - з кiнця другого. Хто здiйснить цю велику Раджу-йогу, тому вiдкриється язик. А зґодом - мова. Смак до Слова.
* * *
Мудрий не все каже, що знає, а дурень не все знає, що каже.
Таке воно буття-життя. Бо має образу подобу. Постать має. Там смiх - як гомiн Вишнiй - лине неначе в Iрiю вирує, а свiтло грає та милує. Де Суто має жить - там суть-нiсть дбає мить.
Там мати сина сповиває в останню мить, переливає суто, пiснею бринить. Тодi ВсеСвiтнi Сили - як один: усе дзумить. Бринить та мить. БадьоРа мить.
Ця мить - коли усе дзвенить!!!
О Неньо Бiгу! Лельо наш! Як то покiйно знати, що Мати Буде сповiвати. Що має, що їй сповiдати, коли така накотить мить. Що все бринить. Бо бранi сили з того сильнi.