Аннотация: Это своеобразный отзыв на легендарное произведение"Слово о полку Игоревом" или восхищение его бессмертными образами.
У вiчних землях, в вiчнiм градi,
Душа вiтає Ярославни,
Її туга,їїпечать,
Летять далеко в синю даль.
Її тоненький нiжний голос,
Немовби повний зерен колос,
Звучить, як рiчка на веснi,
Але менi так жаль її.
Вона спiває i страждає,
I вся вона лише чекає,
Вона благає все що є:
"Ви ладо повернiть моє!"
Мiй вiтро, любий, поверни,
Ти князя милого менi,
I воїв любих, що в неволi,
Лежать, вмирають в чужiм полi.
О Днiпре, милий, величавий,
Ти слiд омий з землi кривавий,
Ту славу, що не зберегли,
Зiтри тепер з лиця землi.
О Сонце, вiчнеє свiтило,
Ти землю руськую затмило;
У лапи вiчних ворогiв,
Ти вiддаєш красу країв.
I сили їй вiдповiдають,
I князя з плену визволяють,
Дарують Iгорю життя,
I повертають з небуття
О, Ярославна, вiчна вiрнiсть,
Безмежна щира вiра й нiжнiсть,
Зразок любовi i тепла,
Волi, мужньостi й добра.