Пiзно увечерi на другий день до кiмнатки над караульними, в якiй розмiстили вiдьмака, привели мiрошника. Привiв його солдат у плащi з каптуром.
Розмова не дала нових результатiв - мiрошник був заляканий, тiльки белькотiв та за§кався. Бiльше розповiли вiдьмаковi його рубцi: упириця мала вражаючi щелепи i дiйсно гострющi зуби, до того ж дуже довгi верхнi iкла - чотири, по два з кожно§ сторони. Пазурi мала значно гострiшi вiд котячих, хоч не такi загнутi. Тiльки завдяки цьому вдалося мiрошниковi вирватись.
Скiнчивши оглядини, Геральт кивнув мiрошнику й солдату, вiдпускаючи §х. Солдат випхнув парубка за дверi й скинув каптур. Був то Фольтест власною персоною.
- Сиди, не вставай, - мовив король. - Вiзит неофiцiйний. Задоволений розвiдками? Чув, ти був на замчищi перед полуднем.
- Так, пане.
- Коли приступаєш до справи?
- До повнi чотири днi. Пiсля повнi.
- Хочеш сам на не§ до того подивитись?
- Не маю тако§ потреби, але сита... королiвна... буде менш рухлива.
- Упириця, пане майстре, упириця. Не будемо бавитись у дипломатiю. Королiвною вона тiльки стане. Про це, зрештою, i прийшов до тебе поговорити. Вiдповiдай, неофiцiйно, коротко i ясно: буде чи не буде? Не прикривайся менi тiльки нiяким кодексом.
Геральт потер чоло.
- Я пiдтверджую, ваша милосте, що чари можна розвiяти. I як не помиляюся, то дiйсно провiвши нiч у замчищi. Третi спiви пiвня, якщо заскочать упирицю поза домовиною, знiмуть прокляття. Так завжди чинять з упирями.
- Так легко?
- Це не легко. Треба цю нiч пережити - це раз. Можливi також вiдхилення вiд норми. Наприклад, потрiбна не одна нiч, а три. Пiдряд. Також є випадки... ну... безнадiйнi.
- Так, - почав Фольтест. - Я чув подiбне вiд когось. Убити потворю, бо це випадок безнадiйний. Пане майстре, я певен, що з тобою вже розмовляли. Що? Зарубати людожерку без церемонiй iз самого початку, а королю сказати, що iнакше не вдалося. Король не заплатить, ми заплатимо. Дуже вигiдний спосiб. I дешевий. Бо король накаже вiдьмака зарiзати чи повiсити, а золото зостанеться в кишенi.
- Король дiйсно накаже зарiзати вiдьмака? - скривився Геральт.
Фольтест довгу хвилину дивився в очi ривiйця.
- Король не знає, - сказав зрештою. - Але вiдьмаку радше рахуватись iз такою перспективою.
Тепер Геральт з хвилину помовчав.
- Я збираюся зробити, що в мо§х силах, - вiдповiв нарештi. - Та в разi неприємностей боронитиму своє життя. Ви, пане, теж маєте рахуватись з такою перспективою.
Фольтест пiднявся.
- Ти мене не розумiєш. Не про те мова. Ясне дiло, що ти уб'єш §§, як буде гаряче, подобається це менi чи нi. Бо iнакше вона тебе уб'є, напевне i безповоротно. Не розголошую цього, та не покарав би нiкого, хто убив би §§ боронячи себе. Але я не допущу, щоб §§ убили, не спробувавши врятувати. Були вже спроби пiдпалу старого палацу, стрiляли у не§ з лукiв, копали ями, ставили сильця й пастки доти, доки кiлькох не повiсив. Але не про те мова. Пане майстре, слухай!
- Слухаю.
- Пiсля тих трьох пiвнiв не буде упирицi, якщо я правильно зрозумiв. А що буде?
- Якщо все пiде добре, - чотирнадцятилiтня дiвчина.
- Червоноока? Iз iклами як у крокодила?
- Нормальна чотирнадцятилiтня. Хiба що...
- Ну?!
- Фiзично.
- От тобi й на! А психiчно? Щодня до снiданку вiдро кровi? Стегенце дiвоче?
- Нi. Психiчно... Як то сказати... Думаю, що на рiвнi, ну, я знаю, трьох- чотирьохрiчно§ дитини. Вимагатиме особливо§ турботи довгий час.
- Ну, це ясно. Пане майстре...
- Слухаю.
- Чи може це до не§ повернутись? Згодом?
Вiдьмак мовчав.
- Ага, - мовив король. - Може. I що тодi?
- Якщо пiсля довго§, кiлькаденно§ непритомностi помре, треба спалити тiло. I то швидко.
Фольтест спохмурнiв.
- Однак не дума, - додав Геральт, - щоб до такого дiйшло. Для впевненостi дам вам, пане, кiлька вказiвок, як зменшити небезпеку.
- Саме тепер? Не завчасно, пане майстре? А якщо...
- Саме тепер, - перервав ривiєць. - Рiзне трапляється, володарю. Може статись, що вранцi знайдете у склепi розчакловану королiвну i мiй труп.
- Навiть так? Не зважаючи на мiй дозвiл боронити себе? Яке, як менi здається, й не надто тобi потрiбне?
- То серйозна справа, володарю. Ризик великий. Тому слухайте: королiвна постiйно має носити на ши§ сапфiр, найкраще iнклюз, на срiбнiм ланцюжку. Постiйно. I вдень i вночi.
- Що таке iнклюз?
- Сапфiр з бульбашкою повiтря усерединi каменя. Крiм того, у кiмнатi, в якiй вона спатиме, слiд час вiд часу палити гiлочки ялiвцю, дроку й лiщини.
Фольтест замислився.
- Дякую тобi, за поради, майстре. Звернуся до них, якщо... А тепер послухай мене уважно. Якщо переконаєшся, що випадок безнадiйний, заб'єш §§. Якщо знiмеш прокляття, а дiвчина не буде... нормальна... якщо будеш мати хоч крихту сумнiву, чи повнiстю все вдалося, все рiвно §§ заб'єш. Не бiйся, з мого боку тобi нiчого не загрожує. На людях кричатиму на тебе, викину з палацу i з мiста, але бiльш нiчого. Нагороди, ясна рiч, не дам. Може чого вторгуєш, сам знаєш у кого.
Хвилину вони помовчали.
- Геральте, - Фольтест уперше звернувся до вiдьмака на iм'я.
- Слухаю.
- Скiльки правди у поголосi, що дитя було таке, а не iнакше, через те, що Адда була моєю сестрою?
- Небагато. Чари треба накласти, жодне прокляття саме собою не накладається. Але думаю, що ваш зв'язок iз сестрою послужив причиною наслання чар, i такого наслiдку.
- Я так i думав. Так говорили дехто з Вiдаючих, хоча не всi. Геральте, звiдки беруться такi речi? Чари, магiя?
- Не знаю, володарю. Вiдаючi займаються вивченням причин таких явищ. Нам, вiдьмакам, вистачає знання, що зусиллям волi можна такi явища збудити. I знання, як §х подолати.
- Убити?
- Найчастiше. За це нам, зрештою, найчастiше платять. Мало хто жадає знiмати прокляття, володарю. Зазвичай люди хочуть попросту вберегтися вiд загрози. Якщо на совiстi потвори є трупи, додається ще мотив помсти.
Король встав, зробив кiлька крокiв по кiмнатi, зупинився перед мечем вiдьмака, що висiв на стiнi.
- Ось цим? - спитав, не дивлячись на Геральта.
- Нi. Цей - для людей.
- Чув, чув. Знаєш, що, Геральте? Пiду з тобою до склепу.
- Виключено.
Фольтест обернувся, очi йому заблищали.
- Чи знаєш ти, вiдьмаче, що я §§ не бачив? Анi пiсня народження, анi... потiм. Боявся. Тепер можу вже бiльш нiколи не побачити, правда? Маю право хоча б бачити, як ти §§ убиватимеш.
- Повторюю, це виключено. Це вiрна смерть. Рiвно як i для мене. Якщо послаблю увагу, волю... Нi, володарю.
Фольтест вiдвернувся, рушив до дверей. Геральтовi на хвилю здалося, що той вийде без слова, без прощального жесту, але король затримався й подивився на нього.
- Ти викликаєш довiру, - сказав вiн. - попри те, що знаю що ти за чорт. Розповiдали менi, що вiдбулося у корчмi. Я певен, що забив тих гультiпак виключно для розголосу, щоби справити враження на людей, на мене. Менi очевидне те, що ти мiг би §х подужати без убивства. Боюся, що так нiколи й не дiзнаюся, чи ти йдеш рятувати мою дочку, чи теж убити. Але я погоджуюсь на це. Мушу погодитись. Знаєш, чому?
Геральт не вiдповiв.
- Бо думаю, - повив король, - думаю, що вона страждає. Правда?
Вiдьмак проникливо подивився на короля. Вiн не кивнув, не хитнув головою, не зробив анi найменшого жесту, та Фольтест знав. Знав вiдповiдь.