Дидыч Ждана Игоревна : другие произведения.

Русская рулетка (укр.)

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Настя злобно сверкнула глазами, дернула брючки вниз, едва не стащив трусы, и зарычала, выпутываясь из штанин. Парни замерли. Настя взмахнула одежкой у них над головами, как победным знаменем. И тут из штанов что-то вывалилось. Паспорт. Четыре пары глаз проследили его полет...

ЛИШЕ ОДИН НАБIЙ

  
  - Граємо? - Настя тасувала колоду.
  З її-то щастям? Хлопцi переморгнулись. Макс вишкiрився.
  - Ну? Мужики? - Вона питально пiдняла брову.
  Макс пив пиво. Володя листав конспект у пошуках вiльної сторiнки. Iван дивився у вiкно. Настя по-дитячому пiдiбгала ноги, струснула рудим волоссям.
  - На роздягання, - мляво сказав Iван.
  - Типу?
  - П"ятдесят "в гору" - одну рiч знiмаєш... - пояснив вiн.
  - Чому я? - обурилась вона, подумки рахуючи сережка-сережка-резинка-фенька-шкарпетка-шкарпетка-сорочка-шорти-бюстик-труси, значить, до трьохсот, ну, хай до трьохсот п"ятдесяти... ну, чотирьохсот...
  - Бо ти програєш, - занудним голосом сказав Iван.
  - Не факт! Ти теж можеш!
  - Ти програєш завжди. Це раз. Нас бiльше, це два.
  Її рука й вузенька спина рухались грацiйно, як у скрипальки, поки вона розкидала перше коло. Дiйшовши до прикупу, обернулась до Володi, який потай вивчав географiю її лопаток:
  - Граєш? - Той заклiпав, усмiхнувся знiчено, кивнув.
  Макс вчепився одною рукою в Iвана, а другу впхав до рота, немов з переляку, вирячив очi i зашепотiв тонким iстеричним голосом:
  - Ця жiнка прагне показати своє тiло! Хлопцi, що ми робимо? Ми втрачаємо iнiцiативу! Ми заохочуємо її! Якось ми отямимося, зв"язанi по руках i ногах, а ця фурiя походжатиме по наших безпомiчних тiлах iз нагайкою, одягнена в шкiру...
  Вона боляче хльоснула його прикупом по носi. Король i десятка хрест. Макс зиркнув на Iвана. Чи вiн бачив?..
  - Кого цiкавить твоя заморена тушка... - сердито потер носа вiн i тут же отримав по вуху. Її очi палали, як лiхтарi для нiчної риболовлi.
  - Володю цiкавить, - флегматично сказав Iван.
  Володя ледь здригнувся, перевiв очi на Макса.
  - Вiн просто не їв, правда, Вовiк? Там на кухнi пельменi, iди заточи, бо дивитись боляче, до чого дiйшов. - Макс виразно кивнув на гостре настине колiно i пiдняв карти. Чотири хрести: сiмка, дев"ятка, валет, дама... прикуп вiзьме той, хто грає... отже, чотири з десяти... нехай...
  Його тактикою був пiдступ: вiн пасував iз доброю картою, вiдмовляючись вiд взяток, а потiм оголошував вiст i вiдбирав чужi. Безпечно i безпрограшно: вiстуючому не пишуть "в гору". Якщо це, звичайно, не розпаси. Iнколи за свою тактику Макс дiставав по мордi. Але його це не зупиняло. Вiн згорнув карти й сказав Настi:
  - Сподiваюсь, ти сьогоднi вдягнула такий червоний мереживний комплект. Я вiд нього тащусь.
  - Трiпло! - визвiрилась вона, миттєво оцiнивши свiй розклад. Iван зосереджено мовчав.
  - То що? - спитав Володя.
  - Пас, - сказав Макс.
  - Шiсть хрест, - сказав Iван.
  Володя на прикупi соромливо заклiпав.
  - Пас, - скривилась Настя.
  - Сiм хрест, - сказав Макс i подивився на Iвана.
  - Вiсiм хрест, - сказав Iван i подивився на Макса.
  Володя стенув плечима.
  - Пас, - сказала Настя.
  Макс хижо посмiхнувся:
  - Вiст.
  - Сука, - сказав Iван i взяв прикуп.
  
  За двi години Макс, розпашiлий, задоволений, без годинника, але з "лiхтарем", вiдкривав третю пляшку пива, сидячи на прикупi. Iван, злий, червоний, ще в штанях, але вже без ременя, вiстував. Позад нього лежали два склянi "трупи"; третiй, напiвживий, в однiй руцi, в другiй - п"ять залiзних взяток. Настя в лiфику i штанцях, граючи шiсть бубен, боролась за третю взятку. Володя (меланхолiйний, тверезий i повнiстю вдягнений) брав другу... за нею третю... Настя люто шваркнула карти об стiл, аж Макс вiдсахнувся.
  - Сорок "в гору", - незворушно вiдкоментував Iван.
  Настя блимнула на нього, як голодна анаконда, i для схожостi просичала щось кровожерне.
  - Давай, дiвчинко, давай, маленька! Я так довго чекав... - проспiвав єхидний Макс, вiдхилившись для кращого огляду.
  - Шас дам. В глаз. - похмуро сказала Настя, копирсаючись iз гудзиком на штанях.
  - Все... Полiз пiд шафу.
  - Чого?
  - Ховатись.
  - Я ж не всього битиму. Запхай пiд шафу тiльки глаз.
  - Нє, вiн укомплектований. Доведеться лiзти, - вiдповiв Макс, зi щирим iнтересом спостерiгаючи її манiпуляцiї: - Помогти?
  Володя зцiпив зуби й вiдвернувся. В принципi, вiн був не вiд того, щоб вона роздяглася. Але ж не для всiх.
  - Музику? - спитав Iван.
  - Що? - здивувалась вона, стаючи на колiна, щоб вивiльнити зi штанiв округлу попку.
  - Музику, питаю, ввiмкнути?
  - Для полегшення процесу... - докинув Макс. Володя скреготнув зубами.
  Настя вiд несподiванки натягла приспущенi штани назад:
  - Ти дебiл, да?
  - Ну чого вона лається? Я до неї з любов"ю, з повагою, зi щирим iнтересом... - Макс скрушно похитав головою. - Грубiянка.
  - Просто розтягує задоволення, - флегматично зауважив Iван.
  Настя, люто блимнувши очима, сiпнула штани донизу, мало не здерши спiднє, i загарчала, виплутуючись iз холош. Хлопцi вклякли. Настя трiпнула одежиною в них над головами, як переможець прапором.
  I тут зi штанiв щось випало.
  Паспорт.
  Чотири пари очей простежили його полiт.
  Повiльно i зловiсно, як у фiльмi жахiв, по її обличчю розповзлась посмiшка:
  - Я знаю, що ми зробимо.
  Хлопцi здригнулись.
  - Нiзащо! - вигукнув Макс.
  - Ти ж не знаєш, про що я...
  - П"яткою чую - нiчого доброго!
  - Тихше, тобi сподобається. Хлопцi, я ставлю свiй паспорт, - вона пiдняла його i витримала ефектну паузу, - проти ваших.
  Хлопцi втупилися в неї. Тишу порушував лиш колективний скрип трьох мiзкiв.
  - Знiмати менi бiльше нiчого... я сказала: нiчого. - Цим поглядом можна було забивати цвяхи. Готова вискочити з максового рота реплiка завбачливо шустнула назад.
  - Тому я сiдаю на прикуп... незмiнно. I за сумiсництвом працюю головним призом!
  Блiднути далi було нiкуди, тому Володя просто посинiв.
  - А до чого тут паспорти? - обережно поцiкавився Iван.
  - Як це до чого?! - обурилась Настя, - До азарту! Роздягатись без мене вам не цiкаво. Тому переможець... тобто той, хто програє... я беру його за чоловiка!
  Хлопцi ошалiло мовчали.
  - Еееее... - дипломатично почав Iван, - А чом би тобi просто не вийти з гри?
  - Виключено. По-перше, я хочу грати, а по-друге - де ще вам взяти такий адреналiн?
  Скрип мiзкiв набув якогось панiчного характеру.
  - Росiйська рулетка, хлопцi. Лише один набiй, - вона недбало кинула свiй паспорт поверх розкиданих карт.
  Запала тиша.
  - Бiльшої дурнi, - твердо сказав Володя, - в життi своєму не чув.
  Вiн спробував встати, але Настя кинула на нього своє субтельне оголене тiло, обвила його шию руками й повисла, мiцно притиснувшись. Тут не було ради: його очi осклiли i вiн безсило опустився на мiсце пiд цим тягарем.
  Володя змагався мовчки i затято, намагаючись вдихнути, послабити на своїй шиї цей зашморг, раз-по-раз випльовуючи її руде волосся, що набивалось йому до рота.
  - А я попереджав, - похмуро сказав Макс, споглядаючи їхню боротьбу.
  Iван, як тлустий карась, тiльки плямкав губами, забувши, що мав казати.
  Врештi Володя перемiг: вiдiрвавши вiд себе чiпкi пальчики, перекинув дiвчину на канапу горiлиць, мiцно стиснувши її зап"ястя. Вона припинила звиватись, i хрипко видихнула йому в обличчя:
  - Не так швидко... Але напрям твоєї думки менi подобається!
  Володя вiдсахнувся, злетiв iз канапи, боляче приклався головою об стiл i завмер у кутку, насторожено блискаючи очима.
  Настя сiла, потерла зап"ястя, поправила лiфик, який сповз пiд час борнi, й згребла карти.
  - Граємо? - вона тасувала колоду. Хлопцi насторожено перезирнулись.
  - Аааа.... а в мене нема паспорта... взагалi, я того... О! Я неповнолiтнiй! - знайшовся Iван, але вона тiльки розсмiялась:
  - Непереконливо. - Вiльним рухом вавилонської блудницi вона розкидала карти.
  - Слухай, але це справдi фiгня, - подав голос Макс.
  - Сциш? - презирливо примружилась вона. - Так i скажи.
  Нi, Макс не був нi малим, нi дурним. Нi, вiн давно не вiвся на такi речi. Але тут зачепило.
  - Вперед, прибацана. У кожного з нас лишається шанс, але в тебе - жодного. - I взяв карти. Решта двоє не рушили з мiсця.
  Настя стенула плечима:
  - Незвичне - завжди ризик. Ну, мужики... жереб кинуто.
  Макс глянув на них, всмiхнувся криво:
  - Гей, це не смертельно.
  - Як глянути... - пробурчав Iван. Макс нахилився йому до вуха й прошепотiв:
  - Спокiйно. Зробим Вовiка.
  - А... - почав був Iван, та Макс просичав:
  - Сто пудiв, з таким розкладом.
  Iван потягнувся до карт, усе ще недовiрливо, насторожено зиркаючи то на одного приятеля, то на другого. Вiдкрив карти. Прикинув ходи. Видихнув. Заспокоївся.
  Всi троє повернулись до Володi, який усе ще сидiв на пiдлозi бiля столу, мовчки й нерухомо споглядаючи їхню капiтуляцiю. Настя всмiхнулась i жестом запросила його до гурту. Вiн встав, так само мовчки, пiдiйшов до них, взяв карти. Макс поплескав його по плечу:
  - Це твiй шанс, Вовiк. Просто програй.
  Володя подивився на Макса абсолютно безвиразним поглядом, як дивиться комп"ютер, прораховуючи в секунду мiльйон варiантiв.
  - Ге, чувак, ти чого? - Макс прискалив око. - Не кажи, що ти так цiнуєш свою картярську репутацiю.
  - Нi, я не цiную свою картярську репутацiю, - таким самим комп"ютерним голосом вiдказав Володя.
  - От i добре, - сказав Макс, не зауваживши нi його обличчя, нi голосу. - Це лиш гра, чувак. Попустись.
  - Це не гра. Цим не грають, - вiдповiв Володя.
  Макс вiдмахнувся:
  - Облиш. Причина не гiрша вiд iнших. Кохання, розрахунок, домовленiсть батькiв - лиш поштовх. Не вiд цього результат залежить.
  - Та ну? - не пiдводячи очей, сказав Володя. - Я б не хотiв виграти свою дружину в карти.
  - ...А таки не гра, тут наперед не прорахуєш. - додав Iван, до якого повернулась буддистська незворушнiсть. - А результат... Хто знає, що буде з наших вчинкiв? Хто знає, що має бути?
  - Чи те, чого ми прагнемо - найкраще для нас? - розвiв руками Макс, непомiтно вiдкриваючи карти Iвановi.
  Володя впритул глянув на нього:
  - Ти сам в це вiриш? Ти сам на це здатен?
  - Пацан сказав - пацан зробить! - вдарив себе в груди Макс вiльною вiд карт рукою.
  Володя перевiв очi на Iвана.
  - Я вiдповiдаю за свої слова. - зверхньо кинув Iван.
  Володя повернувся до Настi. Вона здвигнула плечима:
  - Чоловiки усi однаковi. Рiзна в них тiльки зарплата.
  Володя здригнувся, але вона не дивилась на нього:
  - Лише одна гра: хто програв, той i муж. Минулi очки не рахуються. Згода?
  - Поїхали! - азартно вигукнув Макс.
  - Умгу. - зосереджено сказав Iван.
  - Так, - кивнув Володя.
  Макс прораховував варiанти. Чотири взятки, вважай, на руках... плюс двi залежать вiд гри... Найкраща карта для вiста. Вiн усмiхнувся, глянув на Iвана. Той непомiтно показав три пальцi. Макс кивнув. Отже, Володя теж може взяти три. Краще не буває.
  - Ну? - нетерпляче спитала Настя.
  - Пас! - спiшно вигукнув Макс.
  - Пас, - миттєво вiдiзвався Iван.
  - Пас, - холодно промовив Володя.
  Макс не повiрив своїм вухам. Це був єдиний варiант, крiм мордобою, при якому його тактика давала збiй: в розпасах кожна взятка приносила не виграш, а штраф. Якого бiса?!
  - Отак, значить? Усе дивастiше й дивастiше, - Настя вiдкрила прикуп... i гра почалась.
  Макс зрозумiв, що влип. Якщо вiн хотiв адреналiну, вiн його отримав. Усi домовленостi було забуто: в розпасах кожен сам за себе. Макс ледь стримував нервовий дрож. На руках чотири-плюс-двi взятки... Три в Iвана. От якого було свiтити картами?! Спокiйно. Спокiйно. Пiшла чирва... скинути даму... Якщо в Iвана голий туз... або туз i король... Чорт, чому вiн не глянув його карти?! Дама вийшла. Потiм вiн скинув валета хрест, потiм спустив дрiб"язок всiх мастей... Нащо вiн взагалi згодився?! Спокiйно. Спокiйно. Без панiки. Володя - найкращий серед них математик. Вiн не програє, якщо не схоче. Але ж вiн схоче... вiн не вiддасть цю заразу. Тому - спокiйно. Двi взятки забрав. Але ж це нiчого. Головне - не чотири... тiльки не чотири... Третя. Чорт. Макс сполотнiв. Вiн пiдвiв очi на Настю. Вона ледве дихала, всiм тiлом нахилившись вперед, ловлячи кожен рух гравцiв. Значить, не байдуже. Не байдуже, хто. Iван розширеними, як у наркомана, зiницями, дивився просто перед собою. Його губи ворушились. Перед Iваном лежали три взятки. Три - перед Володею. Останнiм ходити випадало Максу. В кожного по картi - i жодного вибору, лиш талан.
  Карти лягли на стiл.
  Усi були рiзнi, й найстарша - максова.
  Вiн заплющив очi... видихнув... зблiд i вилетiв iз кiмнати.
  Настя якусь мить ошалiло дивилась на карти, а тодi вискочила за ним. Iван сидiв, незворушний, як будда. Вiн ще не повiрив, що все обiйшлось. Володя, блiдий, але бездоганно спокiйний, встав, вiдкрив вiкно, глибоко вдихнув, пiдiйшов до шафи, витяг заначенi пiвпляшки й випив одним довгим ковтком. Iван подивився на нього:
  - То що?
  - Нiчого, - сказав Володя й знов пiдiйшов до вiкна. - Я б не хотiв виграти свою дружину в карти.
  - Iдiот! Ти їй дозволиш..?
  - Це її вибiр.
  - А ти?
  - А це - мiй.
  ... В коридорi Настя лупила капцем в дверi туалету:
  - Виходь, паскудо! Не бiйся, засранцю! Подивись менi у вiчi, вшивий покидьку! Де твоє слово? Де? Де?
  Макс тремтiв усiм тiлом вiд iстеричного смiху. "Ну, що ти зробиш тепер, а? Вшивий покидьку? А? Пацан сказав, ага?"
  Настя перестала грюкати, й, хлипаючи жалiсно, сповзла на пiдлогу по той бiк дверей.
  Дико хотiлося пити. Макс хитнувся до бачка, зсунув накривку i по лiкоть опустив руки в холодну воду.
  
  Не питайте мене, що мало бути iз цими людьми; я не знаю.
  Чи те, чого ми прагнемо, справдi найкраще для нас?
  Через 15 рокiв Макс i Настя розлучалися зi страшним скандалом. Саме тодi їхня дочка Марiя була у Парижi на конкурсi юних пiанiстiв, де взяла гран-прi за вiртуозне виконання сонати Шопена.
  
  То була справдi добра гра.
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"