Аннотация: На украинском языке. Это один маленький эпизод современной братской войны. Люди придуманы, а вот события настоящие. Были бои за Ямполь, брали мост через Северский Донец. Тогда, 19 июня погибло семь украинских воинов. Знакомьтеcь, Микола.
Iсторiя цiєї вiйни в художньому варiантi. Лише один маленький її епiзод. Люди придуманi а от подiї справжнi. Були бої за Ямпiль, брали мiст через Сiверський Донець. Тодi, 19 червня загинуло сiм українських вiйськових. Знайомтесь, Микола:
Миколi вже тридцять сiм а вiн до сих пiр не зробив головного в життi - синiв двоє, дерев посадив багато а от будинку не збудував. Не легко в нашiй країнi вiйськовому збудувати дiм - кар'єру робили пристосуванцi, а таким як Микола лишалось гарувати з ранку до ночi i жити в однiй кiмнатi всiєю сiм'єю.
Не те щоб зовсiм погано - вiн змiг на двi ротацiї попасти в Iрак де нормально платили, але на будинок не вистарчало. Дружина Валя вчителювала, отак i жили надiючись бiльше на чудо - останнiх кiлька рокiв як прийшла нова влада грошей на армiю було катма, про нормальне житло навiть не мрiяли. Вже подумовували повернутись в село до батькiвської хати яка стояла пуста - бо ж дiти ростуть - аж тут почалось.
Майдан здавався йому iграшковим - все вiдбувалось десь далеко, не зачiпаючи, хiба що начальство почало вчащати з рiзними перевiрками. Перший справдi тривожний дзвiнок продзвенiв коли в частину прийшли мiсцевi. В них не було нiякого плану, вони не знали чого хотiли але старшi командири вийшли поговорити. Всi все розумiли, мiсцевi знали що нiхто зброї не дасть i на Київ маршем не вийде, та начальник частини мусiв пообiцяти що стрiляти в людей не будуть, хоч Микола навiть не мiг припустити що така команда поступить. А потiм кум взяв на вiче шiстнадцятого числа - за два днi перед бiйнею. Микола їхати не хотiв та той причепився: "Поїхали а то навiть не будеш мав що згадати на старiсть рокiв". Ну поїхали, ну покричали - а все одно не вiрилось що можна щось змiнити. Ще здивували Миколу велика кiлькiсть плакатiв проти Путiна - здається при чому тут Путiн? Тут нашi проблеми вирiшуються а не Росiї - так i спитав одного випадкового попутника з яким разом повертались додому - той у вiдповiдь цiлу лекцiю прочитав про Грузiю, Приднiстров'я i навiть Сирiю зачепив. Микола послухав та вiдмахнувся, подумав що в людей якась манiя глобальної змови...
Далi все вiдбувалося як в кiно, Микола не вiрив що це насправдi. За Кримом вiн вже пильно слiдкував по новинах, дзвонив своєму товаришу з курсантських часiв в Бельбек - той так i сказав - а як стрiляти? Їх попередили що в разi спротиву знищать сiм'ї, та й навiть якби не сiм'ї - чим воювати? В них не було нiчого крiм стрiлецької зброї та кiлькох мiнометiв. Вся технiка що була на ладан дихала, ламалась постiйно, довели генерали до ручки. Якщо прийняти бiй - вони протримаються добу в кращому випадку, а далi що, вмирати за генералiв? Микола все розумiв, в них так само в частинi - що могли - розiкрали ще за кращих часiв, тепер розкрадали те що лишилось. I це найкраща залiзна механiзована двадцять четверта бригада, що ж тодi робиться в iнших?
А далi - бiльше - зарiзали якогось хлопця на мiтингу, захопили райвiддiл мiлiцiї, пропав активiст один, другий - збоку все виглядало як дурна казка. Здається от-от все вляжеться, заспокоїться, найбiльш агресивних вiзьмуть по тюрмах - влада працює, сил є достатньо - але без зайвого галасу в частинi почали приводити в порядок технiку, i коли надiйшов наказ висуватись - були готовi. Створили тактичну групу, Микола - командир саперної роти - i поїхали пiд Красний Лиман, де вже були нашi хлопцi - на посилення.
-Коля, є наказ - перервав невеселi роздуми його друг i водночас командир саперного взводу Роман з легендарним шахтарським позивним Шубiн - комбат викликає.
-Пiшли раз кличуть, засидiлись ми в тому Лиманi - Микола пiднявся i пiшов в штаб батальйону.
Комбат почав з оперативної обстановки, говорив коротко i по дiлу - тили прикритi, треба рухатись далi. Разом з нацгвардiйцями завтра мусим звiльнити Ямпiль, важлива задача - не дати пiдiрвати мiст через Сiверський Донець i розвинути наступ на Закiтне. Миколина рота - iнженерно-саперна, i мiст зрозумiло дiстався їм.
-Всiм все зрозумiло? - спитав комбат наостанку - З богом хлопцi. Виступаємо в п'ятiй ранку. Питання є?
-Товариш комбат, я надiюсь нас знов не будуть чекати як на Лиманi? - командир стрiлецької роти Iван Лiсогор натякав на витiк iнформацiї. Микола не знав хто здає ворогу їхнi плани, але тiльки слiпий не бачив що їх зливають - хтось здає сепараторам. Це було найгiрше - розумiти що серед твоїх друзiв щур який тебе здасть.
-Можете передати всiм. Коли я вирахую сволоту - вiн до трибуналу не доживе.
Комбат дав зрозумiти що нараду закiнчено. Звичайно це була страшилка, контррозвiдцi живий зрадник буде бiльше корисний анiж його труп, але що таке контррозвiдка - теж живi люди, яких також можна купити. От i будь тут розумним - може i не страшилка. Солдати як взнають - точно пришиють i на сепарiв зiпхнуть, попробуй щось доведи потiм.
Треба було налагоджувати взаємодiю. Така от вiйна не за правилами - окрiм власної роти потрiбно подбати про прикриття - артилерiю, розвiдку, штурмову групу. Микола вiдповiдає за мiст i командир спитає про результат, нiкого не цiкавить як саме - задача має бути виконана. Взагалi вiн цим не повинен займатись, але той хто повинен давно мав бути на пенсiї якщо не пiд трибуналом. Добре хоч з авiацiєю комбат домовився самостiйно. Весь залишок дня Микола носився як навiжений - поруч стояла мiнометна батарея - спершу до них, командира знав добре. Поки все узгодили - в роту спецназу приперся майже затемно, домовились що їхня розвiдка вийде негайно, на зв'язку з'являться зранку, штурмову групу i броню пришлють о четвертiй.
Микола роздав всi накази по ротi, нагадав щоб тримали язика за зубами i спробував поспати - завтра важкий день. Тiльки заснув - десь далеко пролунав вибух. Кругом мiста лiси, хлопцi ставлять розтяжки, сепари зеленкою пiдбираються ближче щоб обстрiляти, трохи пошумлять i вiдходять - iнколи зачiпають розтяжки. Всi вже звикли. Нашi вiдразу вiдкрили вогонь по зеленцi - сон вже не йшов. Коли стихло - глянув на годинник - одинадцята, Валя мабуть заснула. Набрав номер i пiсля першого гудка поклав трубку, якщо не спить - то вiдзвонить.
-Не спиш? - Валя передзвонила вiдразу - Я теж не сплю, завтра в мене другий урок - зранку можна поспати довше. Ти як?
-Все добре, службу несу. Що там дiти, позасинали вже?
-Так, сплять. В вас далi стрiляють?
-Стрiляють - дружина вiдчувала коли вiн казав неправду - ти не турбуйся, в мене iнша робота, я пiд кулi не лiзу.
Вони говорили десь з пiв години, Микола слухав її голос, пригадував смiх синiв, питав про сусiдiв, про школу, про все на свiтi. В життi до вiйни все було iнакше. Як же воно дивно - щоб зрозумiти простi найцiннiшi речi треба поїхати на вiйну...
Тiльки починало розвиднюватись а вже всi були готовi. Десь там лiвим флангом через лiс вздовж залiзничної колiї пiшла основна група, яка зв'яже боєм ворожi сили i буде звiльняти Ямпiль, а їм головне взяти мiст на пiвднi. Взяти його не штука - з сепарiв вояки як з жаби раки, а от пiдiрвати можуть - розрахунок на те що не встигнуть, все треба робити швидко.
В небi з'явились два вертольоти - вже взяли бойовий курс на схiд - зараз почнеться. За хвилину звiдти донеслися вибухи - нашi почали наступ.
-Тайга як чуєш? Мороз на зв'язку. Що в вас? - Микола викликав розвiдгрупу яка вийшла звечора.
-Чисто, через три кiлометри засада. Прийом.
-Тайга зняти можеш? Прийом
-Нi їх забагато. Мороз план такий - справа озеро орiєнтир група кущiв в кiнцi берега. Вони будуть пiдпускати, а ти здалеку дай по кущам, ми їх ззаду поки обiйдем.
-Тайга вважай пiд наш вогонь не зайди.
-Зрозумiв. З Богом - рацiя стихла.
-Їдемо - дав команду Микола i вони рушили.
Три БТРи попереду - Миколин командний посерединi, за ними трохи подалi чотири Урали - от i вся ударна група, та й бiльше не треба бо будуть один одному заважати. Ще було би добре танк, але не вийшло. Коли наблизились до озера Микола чiтко визначив мiсце де засiв ворог, i не доїжджаючи туди метрiв чотириста дали по кущах чергу з КПВТ. Кулемет сiк кущi i пiднiмав маленькi гейзери на пiску, у вiдповiдь з берега стрельнули гранатометом - вибухнуло метрiв сто перед ними. Сепаратори не встигли отямитись як в тил вдарили розвiдники - вони пiдiйшли з флангу на дистанцiю ближнього бою, i поки колона пiдiйшла ближче - все було скiнчено. Тьху-тьху без втрат. Розвiдникiв взяли на борт i дали газу - звуки бою точно почули в Закiтному - потрiбно було поспiшати. До мосту пiд'їхали майже впритул - там кущi i дорога в низинцi - краще i не придумаєш, а ворожий блокпост за мостом на такому гарному горбику - видно як на долонi. Мiнометники взялись коректувати вогонь i буквально з третього пострiлу влучили пiд самi блоки - бетон покришило добре - Микола зрозумiв що працює "Нона".
-Коля, мiст замiновано - зашипiла рацiя - дивно як не зiрвали - це був Роман, вiн чомусь не любив позивних.
Микола з БТРу не бачив мосту, лише верхiвку. Рiшення прийшло швидко:
-Юра давай лiвiше туди за горб, звiдти мiст має бути видно - машина вiдразу рушила.
Час вiд часу строчили бортовi кулемети i в БТРi нiчого не було чути, як вони замовкали - лунав шум бою, в якому щось зрозумiти було важко - блокпост за мостом обстрiлювали з важких кулеметiв i артилерiї. Командний БТР на половину висунувся з-за горбу i також почав вести вогонь по блокпосту - з лiвого боку прикриття було гiрше - кiлька мiшкiв з пiском i якiсь дерев'янi шпали - це не бетон, дiло повинно йти краще.
Вiн вилiз через десантний вiдсiк, солдати вже зайняли оборону, кулемет голосно працював - Микола почав шукати позицiю щоб оцiнити що тут i як. Пiдповз на горбик помiж кущами, глянув в бiнокль - так точно, мiст замiновано, але якось дивно. На протилежному березi бетонну опору трохи обклали тротилом, ще цiлий ящик стояв збоку - його вiдкрили i не використали - було добре видно червонi прямокутники вибухiвки розсипанi коло ящика
-Шубiн прийом Мороз викликає - там в ямi сапер сидить, треба зняти - Микола в оптику помiтив як хтось на мить визирнув i сховався.
-Зробимо - Роману не потрiбно було пояснювати наказ два рази.
Тим часом атака призупинилась. Кулемети не брали мiцний бетон а "Нона" нiяк не могла влучити в середину блокпосту - затишшя було вигiдне ворогам, воно давало їм час пiдiрвати мiст.
Через хвилину Микола побачив як по водi в сторону мосту рухається якийсь кущик. Кущик пiдплив до берега i коли вже був пiд мостом - не було видно з блокпосту - поповз до колони мосту, бiля якої сидiв сапер. Коротка черга з автомата - сапера зняв, але раптом три орки спустились по насипу з мосту просто в спину десантнику. Вiн їх помiтив трохи запiзно, вороги почали стрiляти швидше - з такої дистанцiї в хлопця шансiв вижити не було. Миттєво справа вiд дороги по них вдарили ураганним вогнем - це нашi воїни мстились за свого друга, але було вже пiзно - курви пiрнули в яму де ранiше ховався сапер - вже не дiстати, зараз будуть детонатор чiпляти - встановленого тротилу мало вистачити щоб зламати опору, хоча б одну - вже не проїдеш важкою технiкою.
Микола стиснув зуби вiд безсилої лютi та раптом майнула думка - лiвiше з горба сепаратисти вiдкритi, якщо проїхати трохи далi - їх можна буде зняти. Вернувся в машину, окликнув водiя Юру i пояснив ситуацiю. Всi розумiли - БТР пiдставиться просто пiд РПГ з блокпосту. Шанс тiльки в швидкостi - буде кiлька секунд поки їх помiтять i вiдкриють вогонь, за цей час треба зняти саперiв. Стрiлець-кулеметник все зрозумiв з пiвслова i вони рушили - кiлькасот метрiв по низинцi, раптом машина задерла носа, видерлась на горба, потiм нiс схилився додолу - i короткими чергами загарчав кулемет. Микола бачив як в ямi кришило все пiдряд, лiтали шашки тротилу, потiм пролунав вибух - там нiкого не могло лишитись живим. БТР вже почав здавати назад як раптом їм прилетiло просто в кабiну водiя. Миколу вiдкинуло через всю машину, перiд горiв i їдкий дим вiд плавленої пластмаси почав наповнювати легенi. Корма машини схилилась з горбу донизу i заднiй люк вiдкрився напрочуд легко - в сiрому свiтлi з двору було видно ногу, за яку Микола вхопився i тягнув допоки не впав. Зрозумiв - затисло, вернувся назад i вивiльнив тiло, потягши його за руку вбiк, а потiм знову за ноги - коли викотились на траву сержант стогнав - значить живий.
Як там Юра? - горiло страшно. Микола озирнувся в пошуках вогнегасника - не побачив, скинув з себе куртку i спробував нею збити вогонь - майже вийшло, та раптом почав рвати боєкомплект. Вiн оббiг машину спереду не зважаючи на стрiлянину з блокпосту, пiдтягнувся вгору i зазирнув у вирваний люк - крiзь дим вiн побачив Юру, схилився, витягнув через люк i скинув на землю.
Коли вiдповз в головi зашумiло, кров пiшла з вух, почав блювати - вибухом його контузило, не знав чи втрачав свiдомiсть - хлопцiв витягнув лише на адреналiнi. Далi все було як в туманi - прибiгли солдати, поклали на ношi, хтось перев'язав обпеченi руки. Як в сповiльненому кiно над ними пролетiли вертушки i блокпост розцвiв гарячими кольорами. Ще десь час вiд часу потрiскували з автоматiв але Микола бачив як на блокпост в'їхав вцiлiлий БТР.
-Завдання виконано, мiст наш - Роман схилився над ним i Микола впiзнав тiльки його голос
-Юра живий? - було важко вимовляти слова i плутався язик.
Роман замiсть вiдповiдi зняв каску i схилив голову. Не можна було плакати хоча хотiлось. Нi, офiцери не плачуть.
-Якi втрати? - ледь видавив з себе Микола
-Два двiстi. Юра i той десантник. Важких триста нема, рахуєм легких.
В головi все бiльше плуталось, вiн знав що потрiбно щось зробити але не пам'ятав що саме.
-Буде дзвонити Валя не кажи... - вiн замовк, голова йшла обертом i сильно болiла. Коли пiд'їхала вантажiвка забрати поранених - ношi пiдняли, i раптом запала тиша в якiй Микола виразно видавив з себе лише два слова: