Аннотация: Вольнодумие о поводу истинного места человека во Вселенной. Ченнелерам и ньюэйджерам рекомендуется перед чтением запасаться нитроглицерином.
СIТКА ЛОВЦЯ
I -Аномалiя-
Першi вiзити землян до Обителi нiчого значного iз себе не уявляли. Але вже тодi стало зрозумiло, що на цiй планетi не все так просто, як вважалося з початку. Тому нiхто не здивувався, коли вiйськовий iнженер капiтан Антонiо Санчес запропонував встановити в якомусь страшно секретному мiсцi архiпелагу Iзасу-о-к"нга автоматичний контролер дуже дивно§ конструкцi§, котрий повинен був реагувати на емоцiйний фон, що утворюється людьми, якi мають знаходитись на данiй планетi. Корiнне населення не заперечувало. Напроти, навiть запропонувало застосовувати цей прилад... для контролю будь яких кораблiв, що мають прибути з Землi! I ось оттепер жодний земний корабель, що приймається на прикордоннiй базi О-Нава-§ль та великому космiчному порту власно Нiасу, не залишався не запеленгованим i не вивченим разом iз усiма пасажирами й вантажем аж до останнього атома. У полi зору приладу знаходилась також вся поверхня планети iз усiм §§ "земним" населенням. Деякi люди аж казилися, кажучи, що це все - чистий якби не фашизм. Але переконати в тому, що цi експерименти - зайва рiч, нiхто не мав можливостей. Зупинити вiдносини через цi перевiрки намагались, але переконливiше виглядали пiдстави тих, хто був не проти експерименту. Сам сеньйор Санчес мотивував свою поведiнку тим, що людина - iстота неврiвноважена. Вона тiльки но вийшла у космос, тiльки но зустрiла в ньому собi подiбних i виявилось, що для того, щоб з ними спiлкуватись, людинi дуже сильно бракує знань про себе саму. Потрапляючи в умови iншо§ планети, вона дуже часто поводить себе суто афективно, так, що сама не може зрозумiти, чому вона це зробила. Тому, саме для безпеки людей, а не для того, щоб хтось над ними експериментував, встановлено було цього дивакуватого приладу. Правда, врiвноваженостi людям цей факт не додав. Образи й лайки, до речi, теж було вiднесено до "неврiвноважено§ поведiнки"...
Але це тiльки спочатку виглядало як чисто§ води маразм. Далi було гiрше. Одного разу на островах було вбито земним вiйськовим iстоту, що належала разом iз сайна до корiнного населення Нiасу. Винний у вбивствi потрапив до лiкарнi в тяжкому психiчному станi, нiчогiсiнько не пам"ятаючи iз того, що трапилось... I тут почалось найдивакуватiше... Прилад сам собою почав демонтуватись, перетворюючись на груду металобрухту.
На цьому данi про пригоду вичерпано. Проте, прибувши до першого контрольного посту Гiссамерiйського мосту, ми вiдчули на собi "теплесенький прийомчик". Чи може менi це здалося? Але вiд процедури контролю на розташованих через кожнi пiв-метри пунктах мiзки денатурувались!
Пам"ятаю, як по прибуттю з прикордонно§ бази до Центрального КП десь в межах планетно§ системи Карiн Амi, звiдки ця "дорога скорботи й слiз " розпочиналась, до нашо§ експедицi§ приставили у якостi "почесного ескорту" цiлу ланку, яку складали чотири бойових важковантажних катери, що так i дерлися до геро§чних вчинкiв. Вся процедура проходження контролю вiдбувалась вiд початку i до кiнця при незмiннiй присутностi капiтана флагману, що прийняв нас на борт, другого офiцера та трьох пiлотiв - членiв екiпажу. Оцей другий на iм"я Елкi Тiну весь час глузував, мовляв, були собi уфологи. Що мав на увазi - чорт зрозумiє. Але образливо...
- Що, аномалi§ вiдшукуєте? I як справи?
У вiдповiдь - вибух реготу. Поганець... Чи ми не усвiдомлюємо, куди потрапили? Я, до речi, усвiдомлювала набагато краще, нiж, можливо, будь хто з них собi уявляв. Бiльше - знала, що з цим робити... Але це мало статись пiзнiше. Тепер можете реготати хоч i до гикавки... У мене колись давно викликала почуття непорозумiння манера поводитись у тутешнiх вiйськових. На перший погляд - повна вiдсутнiсть дисциплiни. Але ж потiм я зрозумiла, що сво§, земнi стереотипи до них вiдносити неможливо. Така, на перший погляд занадто вiльна поведiнка, обумовлена традицiями, котрi у них дуже вiдрiзняються вiд наших. I це аж нiяк не вiдображується на дисциплiнi якiсно. Ще один привiд начхати на все, що я тут зараз бачила i чула.
Ось так ми й прибули до Обителi...
Командир ланки, вiн також Оа Ма, вже був попрощався, тiльки раптово зупинився i, обдививши уважно всю групу с голови i до нiг, замислено промовив:
- Хлопцi, в нас тут буде, мабуть, спекотно...
Нас попереджали, що на Нiасу на всiх широтах панує вiчне лiто. Всi були спокiйними за себе i вiдповiли, що нiчого справдi небезпечного подiбнi клiматичнi особливостi для бiльшостi з нас не уявляють. Решта ж, яка страждає на зайву бiлошкiрiсть, заздалегiдь запаслася усiлякими кремами тощо. Та Оа Ма не вгамовувався:
- Хлопцi, у нас ДУЖЕ СПЕКОТНО, - вимовив вiн iз натиском.
- Так що, може нам летiти геть? - не утримався дехто i рявкнув знервовано.
- Убережи Боже! Та от тiльки ми смажених людей вже два роки як не §мо - статут не дозволяє!
Всi, хто чув цi слова, майже луснули - хто вiд смiху, а хто вiд лютi. Тi, що лютували, викликали напад смiху, подiбний до iстерики. Менi ж це все було надто байдуже. Чи вони просто б тут весь сезон пропустували... Хоча, з iншого боку це був природний емоцiональний вихiд, необхiдний всiм нам пiсля перелету. Ми дiйсно були надто засiпанi...
Пiсля прощань нас вже супроводжала iнша особа, такий собi гiд-екскурсовод. Вона теж дуже непоко§лась, вже не жартуючи, з приводу вiдкритих поглядiв на те, що в них замiсть Сонця.
- Але ж воно таке неяскраве... - здивувавсь хтось з нас.
- Я вас прошу цим не обдурюватись, панове! - розтлумачила наш гiд. - Може свiтла у доступному для ока людини дiапазонi мало, але для вас воно, я думаю, надто радiоактивне! Ультрафiолет оком неможливо побачити, але вiн про себе нагадує пiзнiше. Ще раз прошу поводитись обережнiше!
Ну, може ми й не всi разом докупи гехнулись i знепритомнiли, але ж дiвчина на iм"я Тетяна, наш програмiст бази даних, яка, можливо, i вважала себе загартованiшою за всiх, це зробила. Трохи пiзнiше, коли §§ вже мали везти до лiкарнi, я сама, i не тiльки я, вiдчули, що шкiра на носах в нас геть облупилася. I скiльки ми були на сонцi? Погано...
Емi - так звали нашу провiдницю, - перелякавшись майже до смертi, швиденько почала зв"язуватись iз нашою славетною й непереможною гвардiєю на чолi з незабутнiм Оа Ма, яка ще не встигла вiдбути до бази. Що б там не казали, а вiдповiдальнiсть на першому мiсцi. З цього моменту жарти закiнчились назавжди.
- Я ж казав - цi люди тут жити не зможуть! - довго бухтiв вiн, пересвiдчившись зайвий раз в тому, що самопочуття пацiєнтки не гiршає.
- Не вигадуй! - втрутився Тiну. - Теоретично тут не може вирости жодного дерева, взагалi жодно§ зелено§ рослини. А на практицi ми спостерiгаємо просто фантастичну картину. Напевно знати сутнiсть всiх речей у Всесвiтi належить лише Творцю, то ж... не вигадуй! Ця дiвчинка просто має надто слабенькi судини. Для цього iснує окрема терапiя...
- Окрема! Терапiя! А шкiра? Щоб так горiла, наче папiр... В мене цей випадок перший.
- Не згорять. Скiльки разiв сюди потрапляли люди - нiхто не згорiв. Звикали. До речi, ми з тобою теж маємо навiть бiльш тонку шкiру, нiж вони...
- Всi люди рiзнi. А ми взагалi - сайна!
- Ти можеш хоча б раз прислухатись до того, що тобi говорять? Я розумiю, що ти в нас за головного зараз, але скiльки ти загалом на службi в цьому пiдроздiлi? Що ти знаєш? Так чого ти мене вчиш? Тобi кажуть, щоб краще втлумачити, а ти тут гарчиш, як скажений! Кажу тобi ще раз - нема кому тебе перетворити на унiтаз! Зрозумiло? Ось тепер можеш командувати.
Оа Ма уважно слухав, дивлячись з легкою посмiшкою у вiчi своєму спiвбесiднику, склавши руки на грудях. Коли Тiну закiнчив, вiн, витримавши паузу, вимовив:
- Добре. Зараз напишеш менi заяву про те, що вiдповiдальнiсть за наукову експедицiю з Землi цiлком i повнiстю береш на себе, гаразд? Вiльно...
Тiну лукаво посмiхнувся.
До речi, все, як вiн казав, так i вiдбулося. З часом всi ми дiйсно потроху "оклiматизувались", непогано засмагли. Але, як з"ясувалось, довгого перебування на островах Iзасу-о-к"нга не в змозi були витримати найсмаглявiшi i найздоровiшi. Проблема полягала зовсiм не в спекотi й сонячно§ радiацi§. Щось незрозумiле починало ко§тись iз психiкою людей. Начебто складовi частини особистостi раптом робилися несумiсними, якби вони належали не однiй людинi, а багатьом, якi нiколи ранiше не бачили один одного. Корiнне ж населення спокiйнiсiнько стверджувало, що саме на Iламмi - найвеликiшому островi архiпелагу, - знаходяться "Ворота в небеса".
Блище до континенту прибережнi води нiбито порiзанi дрiбними смужками бiлясто§, неживо§ сушi. А посеред океану в обрамленнi невеличких, з висоти пташиного лету схожих на вкритi пухнастим мохом купини, островкiв, як у нефритовому намистi, красується Iламма. До речi, це - перекручене на гiссамерiйський манер нiасуанське "Гi-л"-оме". Але, мабуть для людей "Iламма" звучало бiльш звично, враховуючи надто складну артикуляцiю нiасуанських дiалектiв. Тому вони й обрали саме цю версiю для свого спiлкування. Про це мiсце ходили недобрi розмови. Дехто вважав навiть, що мiсце це не iнакше як прокляте, бо люди там божеволiють, але не всi, а тiльки "порченi" чи "мiченi", з "дурною кармою". Але, про прилад i експеримент з контролю емоцiй з них мало хто знав. Те, що прилад було встановлено саме в такому, а нi в iншому мiсцi, було бiльш нiж зрозумiло. Члени нашо§ дослiдницько§ групи вважали, що це - цiкавий рiзновид геомагнiтно§ аномалi§. Факт, що вона суто виборче реагує на рiзних осiб, дає можливiсть використати §§ для поглибленого вивчення людсько§ психiки. Але не шляхом глобального емоцiйного контролю, який багатьом справедливо здавався антигуманним. Пошук альтернативи - це була офiцiйна цiль нашо§ експедицi§. Проте, нишком ми всi поперед за усе вважали необхiдним дiзнатись якнайбiльше подробиць того, що саме стало дiйсною причиною будування i встановлення приладу i правду про всi подi§ пiсля встановлення i аж до моменту вбивства. Передчуття було, що не все тут так просто, як може здаватися спочатку i як нас намагаються запевнювати...
Тiльки но ми прибули на Нiасу, як до нас приєдналась одна загадкова особа. Саме - дочка капiтана Санчеса Монiка. Точнiше Мона Лiса Естель Аннабель Алехандра Далiль Санчес Рохас... Це було, мабудь, надто довго. Тому вирiшили називати §§ просто Монiкою. Вигляд в не§ був весь час якийсь пригнiчений i стурбований i ми не вiдмовились вiд §§ компанi§, бо зрозумiли, що вона хоче нам щось повiдомити.
Пiсля трагiчно§ загибелi у космiчнiй катастрофi батька, вона залишилась жити на Нiасу, вступила тут до унiверситету, вийшла замiж за свого одногрупника i народила доньку.
Щоправда, шлюб §§ довго не протримався i тепер вона знову звалась, на честь пам"ятi свого батька, котрого обожнювала, сеньйоритою Монiкою Санчес, не бажаючи навiть згадувати про минуле так, немов нiчого нiколи не траплялось.
Коли вона запропонувала нам невеличку подорож до одного свого старого знайомого, ми не вiдмовились. Залишивши маленьку Анхелiку з нянею, вона, керуючи власним транспортом, який вмiстив всю нашу невеличку групу, повезла нас через пагорбкуватi рiвнини Елу Енту в глиб материка. Тут я побачила нарештi перше джерело прiсно§ води - широку й лiниву рiку Фам"iрранау. В §§ долинi, вкритiй пишною рослиннiстю, ми й зупинились.
До примхiв нiасуанцiв звикнути було дуже важко через iснуючи стереотипи. На питання: "Чому вони, корителi Далекого Космосу, майже хазя§ усього Всесвiту, що мають неперевершенi технологi§ i вмiють читати думки будь-яко§ iстоти i розумiти §§ мову, чому вони й досi мають закуточки на планетi, де люди живуть так, як жили багато тисячолiть тому?" - вони дають стандартну вiдповiдь : "Бо так хочемо". Справдi, саме тому, що так хочуть, вони користуються звичайними, але екологiчно-чистими видами транспорту, будують будинки на зразок тих, що можна побачити у нас в деяких схiдних кра§нах - посеред заток, на мiлинi, вбиваючи в дно палi, з мiцних порiд деревини. Помiж такими будинками можна плавати на човнах. Там можна побачити вишукану прикрасу - до металевого каркасу, що крiпиться понад водою поблизу подвiр'я, чiпляються повзучi рослини, щiльно обвивають його сво§ми вусиками, вкривають листям, рясно квiтнуть, наче живий килим. "Бiля води жити спокiйнiше та кориснiше для здоров"я" - стверджують тi, хто там мешкає.
Тут майже так само. Але ж хазя§н хутiрця, на який ми потрапили, мав дещо iншу примху. Вiн утримував звичайних породних земних коней. Просто так, не маючи анi яко§ користi...
Взагалi, тут було досить мило. Та от тiльки хазя§н, який, до речi, досить гостинно нас зустрiв, побачивши мене, зробив перелякане обличчя. Я вже майже подумала, що в мене щось iз зовнiшнiстю... Але чомусь сама вiдчувала в цьому мiсцi почуття якогось дивного дежавю. Начебто я все це колись бачила - i цей дiм, i його хазя§на, i коней... Намагаючись дати цьому явищу пояснення, я напружила пам"ять i тут згадала, як ми ще багато рокiв тому в унiверситетi експериментували iз деякими пси-технологiями. Тодi за допомогою деяких приладiв, що мають привести в особливий стан мозок,а потiм знiмати з нього данi, намагались телепатично з"єднатись саме з областю Дзети I Сiтки, яку нiасуанцi йменують Iр-ши§р. Дзета II має назву Карiн Амi. Через те, що обидвi дзети значаться в каталогах, як вiзуально-подвiйна зiрка, Карiн Амi теж має свою окрему планетну систему. Цiкаво жити на цих планетах, спостерiгаючи, як в небi чергуються дивовижнi явища, пов'язанi зi з'явленням то одно§, а то iншо§ комбiнацi§ свiтил. Так от, саме в момент, коли я, причепивши до своє§ голови датчики, почала зосереджуватись, раптово перед мо§ми очима, немов на екранi одна за одною почали змiнюватись картини. I я побачила все, що зараз бачу тут на власнi очi i безпосередньо. Добре, ми вийшли телепатично на Нiасу i §§ мешканцiв. Але навряд чи хтось iз них мiг це помiтити. Хоча, можливо i помiтив. Вони ж самi - телепати, до того ж §м не потрiбнi нiякi технiчнi засоби для цього...
Iз якоюсь iронiчною посмiшкою пригадуються тi часи, коли пiсля дуже сумнiвного контакту iз мешканцями деяко§ планети системи Дзети Сiтки американського подружжя Хiлл, поповзли чутки про "дзетян", - схожих на комах потворних iстот, що жорстоко використовують людей для сво§х корисних цiлей. В описах засобiв проведення "медичних оглядiв" людей, було набагато бiльше пiдсвiдомих жахiв, нiж того, що мало мiсце бути насправдi. Нарештi, коли люди потрапили до планети, яку описувала Беттi Хiлл, то побачили, як довго iснували пiд дiєю цiє§ газетно§ омани. "Якби нам знадобилось дiзнатись що-небудь про яку-небудь iстоту, нам достатньо було б взяти на пробу мiкроскопiчну краплину §§ екскрементiв!" - жартували нiасуанцi. А ззовнi вони, до речi, виявились вiддалено схожими на майже класичних ельфiв з пiзнього фентезi. Справа в тому, що вид формувався в процесi свого фiлогенезу вiд якогось ссавця, подiбного до земно§ велико§ кiшки...
Хазя§н хутiрця мав одну характерну рису, що вiдрiзняла його вiд бiльшостi сайна. Це - колiр волосся. На вiдмiну вiд майже всiх, його волосся було каштанового кольору з рудовато-червоним вiдливом. Бiльша ж частина населення планети має синьо-чорне волосся. Хоча, можна iнодi побачити зовсiм бiляве або навiть триколiрне. Фарбувати волосся нiасуанцi не мають звички. Завжди воно довге - незалежно вiд статi i роду дiяльностi. В цього ж хлопця воно сягало попереку i було заплетене в косу.
Набравшись хоробростi, я пiшла на експеримент заради того, щоб виявити, чи дiйсно в нас тодi вийшов двостороннiй телепатичний зв"язок. Я тихенько покликала його:
- Лоесу!
Саме в цей час вiн зосереджено розмовляв з директором програми нашо§ експедицi§. Тому, почувши, що його кличуть, рефлекторно повернувся на голос. Знов на його обличчi з"явився здивований вираз, але на цей раз з вiдтiнком порозумiння.
- Потiм... - сказала я пошепки, з артикуляцiєю i виразною мiмiкою, щоб було зрозумiло тiльки йому, що я маю на увазi. Вiн кивнув головою у вiдповiдь i продовжував бесiду.
- Мона, - запитала я Монiку, - ти ранiше не могла нiчого знати про те, що десь мав вiдбуватись або вже вiдбувається який-небудь експеримент з телепатичного зв"язку з Обителлю?
- Нi! - здивовано вiдповiла вона, - Взагалi про будь-якi зносини або експерименти сумiсно з Нiасу я дiзналась тiльки тут! А що? Я бачу, ви знайомi з Лоесу? Вiн тобi щось розповiдав ранiше?
- Нi. Ми не були з ним нiколи ранiше знайомi. Я саме цього i хотiла б зараз - щоб вiн менi дещо розповiв.
- То добре! - Монiка потисла плечима...
Я була майже переконана, що вона бреше. Але допитуватись про це було ще рано.
- Прошу трохи уваги, панове! - звернувся нарештi до нас директор. - Цей вельмишановний пан, до якого нас привезла панi Монiка, має безпосереднє вiдношення до експерименту з приладом на островах, що в свiй час проводив батько панi Монiки. Тож ми маємо трохи поспiлкуватись.
- Так, це правда, - вiдповiв хлопець. - моя мати довгий час працювала разом iз батьком Монiки. I я дiйсно багато що знаю про цю роботу. З останнього часу мене разом iз колегами призначили до служби у групi, яка займається розслiдуванням причин iнциденту, що трапився на островах.
- Нам про це не повiдомили! - почувся здивований вигук.
- Мабуть просто ще не встигли, - пояснив директор, - до того ж роботу за планом ми маємо починати тiльки з наступного тижня. Нам було надано часу для того, щоб просто вiдпочити пiсля перелету. Тож, це - наш безпосереднiй колега.
Пiсля перегляду i аналiзу деяких даних, що було зiбрано в мiсцi нещасного випадку, ми перейшли до звичайних фiлософських розмiрковувань.
- Щодо мене, - казав Лоесу, - то я взагалi спостерiгаю дивну рiч. Ви вважаєте аномальним те, що у людей, якi потрапляють на Iзан"гу, загострюється психiчна чутливiсть, з"являються екстрасенсорнi здiбностi i зникає межа мiж свiдомiстю i пiдсвiдомим. Людина бачить себе такою, як вона є, iз середини, iз зовнi, без ретушi, не в змозi протистояти iстинi, яка свiдчить про причини появлення будь-якого сценарiю, яким вона весь час керувалася в сво§х вiдносинах з iншими людьми. Вона не може брехати сама собi. Вона вже не може дiяти за програмою, яка надавала §й ранiше захисту i впевненостi. Бо цю програму зруйновано. Тут не можна взагалi жити нi за якою програмою. Якщо у вас ноосферою керує вiками напрацьований iнформацiйний шар, який робить людство подiбним до мурашника, то тут людина опиняється нiбито в енергоiнформацiйнiй iзоляцi§, наодинцi сама з собою перед лице Космосу. I це - аномальне явище? Я не розумiю, як ви взагалi тодi уявляєте собi розвиток своє§ цивiлiзацi§... Будь-яка цивiлiзована розумна iстота може бути впевненою у своєму розвитку тiльки тодi, коли вона керується в сво§х дiях тiльки власною вiльною волею, якщо вона усвiдомлює найтонкiшi моменти в кожному своєму кроцi. А головне - причинно-наслiдковi зв"язки i вiдчуття єдностi всiх речей i процесiв Свiтобудови. I себе, як його невiд"ємну частину. Iнакше вона приречена вiчно товктись на мiсцi.
- О, саме так! - пiдключилась до бесiди я. - Саме головна засада життя вiд Алiстера Кроулi - роби, що хочеш! Роби все тiльки згiдно зi своєю волею i тобi нiхто не зможе протистояти. Але це добре, якщо припустити, що ти - великий маг посеред профанiв, ти - демiург, працюючий iз якимось лiпним матерiалом. Тобто, ти - єдиний хазя§н свiту, який тiльки ти створюєш, в якому все твоє оточення - саме таке, як ти його створив. Але це твердження надто пихате, надто самовпевненою людиною треба бути, щоб не визнавати сили i волi тих, хто живе поруч, хто теж має сво§ власнi iнтереси i прагне §х задовольнити. А також змiнити реальнiсть тiльки за сво§м планом! Через це починаються вiйни, через таке ставлення до собi подiбних народжуються рiзновиди геноциду...
- Ну, ти плутаєш розумне ставлення до свого мiсця в цьому свiтi iз тваринними потребами вiдвойовувати життєвий простiр, а також з невротичними симптомами, породженими низкою комплексiв, - зауважив Лоесу. - Не хвилюйся, всi ми гарно пам'ятаємо, чим закiнчують особи, подiбнi до Кроулi. В цьому нема анiтрiшечки сенсу. I, як ти сама можеш бачити, ми живемо зовсiм не так, як описуєш зараз ти... Скажи менi, яка з тварин має здiбнiсть усвiдомлювати причиннi зв'язки подiй? При тому не просто якихось вiдокремлених у просторi i часi подiй. Свiдомiсть такого типу мають тварини досить високого рiвня органiзацi§. Але сукупнiсть всiх подiй у всьому Всесвiтi i саме §хнiй причинний зв'язок iз фактом власного в ньому перебуваннi, - це належить лише iстотi розумнiй. Важко назвати розумною iстоту, яка прагне тiльки вдоволення сво§х iнстинктiв i помсти або просто влади заради само§ влади.
- Дивно, що я про це навiть знаю, правда? - я iронiчно посмiхнулась, - Але ви ж самi казали, що можете дiзнатись про людей геть все, вам для цього досить мати крихту i все, що вам треба, ви вже маєте. Так чому ж iснує проблема навколо наших неадекватних дiй? Що треба знати ще? Чому потрiбнi взагалi будь-якi альтернативнi заходи щодо продовження вивчання людсько§ психiки? Ти повинен знати про те, що с самого початку цi експерименти спостерiгали працiвники МНС, щодо нашо§ експедицi§, то до не§ залучено декiлькох представникiв рiзних кра§н Євросоюзу, США, Iзра§лю... Очолює §§ професор з iнституту мозку людини РАН... Я тебе дiйсно погано розумiю!
- Боже мiй! - Лоесу на мене витрiщився немов на привiд, - Вам мiльйон разiв казали, що ви, вибачаюсь, - просто невзмозi нiчогiсiнько зрозумiти до тих пiр, поки у вас самих по хребту проблема не пройдеться! Тобто, ця iнiцiатива виходила початково вiд вас. Щодо залучення МНС, то тут була теж суто ваша iнiцiатива. До того ж, власно я б туди ще й великий пiдроздiл спецназу вiд командував, враховуючи обставини. Але мене нiхто не питав. Справа Iнтерполу - шукати злочинцiв. В таких ситуацiях, як тут, працюють, як правило, саме МНС i звичайна мiлiцiя.
- Воєнiзованi формування теж? А вашо§ iнiцiативи не було, щоб залучили сво§х вiйськових? Ми вас примусили може?
- То ви зараз поб"єтеся! - посмiхнувсь дехто з нашо§ групи.
- Не поб"ємося! - запевнив Лоесу. - Ще раз вибачаюсь, але що нам треба було робити, якщо вашi вiйськовi так прагнуть проводити роботи з контролю емоцiйного стану? До того ж, коли у вас на Землi, саме в Укра§нi чиясь кiшка звалиться у каналiзацiйний люк, ви одразу ж викликаєте воєнiзованих "кобрякiв". А тут - непорозумiння через присутнiсть подiбних угруповань в мiстi виникнення справжнього НС!
- А може це вiд переляку, що нашi будуть контролювати ваших? I при цьому божеволiти! Всiх поперестрiляють!
- Дурницi... Дур - ни - цi! - вираз обличчя Лоесу не приховував образи...
- Докази в тебе є?
- Немає!!!
- Добре, не сварiться! - зробив зауваження директор, - В процесi роботи все з"ясується.
- Не сваримося, - я пильно подивилась у вiчi Лоесу, - Звiдки я тебе знаю?
- А я тебе? - вiн вiдповiв майже таким самим нахабним поглядом.
- Якого диявола я сюди потрапила, ти не пригадуєш?
- Ось саме це я у тебе i хотiв спитати.
- Може, фiлософе ти наш, подiбне притягнуло подiбне?
- Ой, не кажи! - вiн гучно розсмiявся.
- Я чому ти так дивуєшся? Ви самi казали, ЯКУ САМЕ речовину вам потрiбно мати для того, щоб дiзнатись про нас абсолютно усе! Так ось тобi - ВЕЛИКА КУПА НАШИХ ЕКСКРЕМЕНТIВ!
- То ви, шановна Вiкторiє - небезпечна людина! - з посмiшкою зауважив колега, - Треба цим дуже пишатись. Тому що "нормальна", за мiрками середньостатистичного Хомо Сапиєнса, людина не здiбна на подiбне. Ви змогли передбачити ситуацiю, за якiй ми потрапимо до цiє§ планети i матимемо тут визначену велику роботу! Мабуть, саме цей момент був найважливiшим прогнозом на майбутнє. Тому ви i бачили в процесi експерименту те, що бачили!
- Дякую, ви мене майже переконали! Я навiть не просто людина, яка робить все не так, як вважається нормальним, людина-оксюморон... Я ношу на собi печать прокляття чи наговору... Вiд мене в загалi завжди тiльки лихо! I я передбачаю ось такi дуже i дуже поганi ситуацi§. А може i не просто передбачаю - притягаю §х! Правильно! I нiчого тут образливого нема! Цим дiйсно треба тiльки пишатись! Саме з цього моменту я робитиму вигляд, що так воно i є!
Лоесу витрiщив очi:
- Дорогесенькi мо§! Вам обом погано!
- Та нi! - вiдповiла я, - мене вже давно i не вперше називають вiдьмою. I ти звикнеш...
Тетяна, присiвши на ганку i роблячи вигляд, що не чула нiчого з того, про що тiльки но говорилось, , дiстала iз сумочки невеличкого витонченого ноутбука i почала щось шукати.
- Ось, подивiться! Це вони малювали карту мiсцевостi Iламми! Їм таке завдання дали в унiверситетi. Казали, що фотографували з супутника. Насправдi вони фотографували з спортивного лiтака, а потiм дехто з студентiв молодших курсiв туди по§хав з нiвелiрами i вручну намалював набагато точнiше! Розумiєте, вони там зi сво§ми "орбiтальними технологiями" не зробили жодного припущення - анi на паралакс, анi на рефракцiю... Взагалi нi на що, що може призвести до виникнення аберацiй! Малювали, як побачили! А потiм ми дивуємося, чому це зникають земнi студенти...
- Ти про що? - Здивувалась я.
- Так Монiка ж саме це й планувала розповiсти! Ми ж сюди для чогось конкретного §хали! Я зрозумiла, що саме це вона i має сказати. Ти зараз теж почуєш.
- Ну добре, я людина нова. Уважно слухаю!
Лоесу почав єхидно шкiритися.
- Так це ж ясно, як божий день! - вигукнула Монiка. - Саме тому i були задiянi спiвробiтники МНС. Бо ця витiвка привертала забагато уваги з боку самих землян. Вони туди пiшли б паломною ходою, як би не заходи... Можна подумати, ви про це не знали! Саме тодi ми разом iз мо§м майбутнiм чоловiком вчились тут в унiверситетi!
- Лiтак вони з собою привезли з Землi? - розсмiявся директор.
- Перепрошую, а фотографували як? - поцiкавилась я.
- Не переймайся, вони нiколи в життi не чули про панорамнi зйомки або радари, котрими ви користуєтесь, вони не знають, що можна синтезувати сигнал. Вони навiть нiколи не чули слова "азимут". Не звертай на це уваги - це нормально, - у§дливо зауважив Лоесу.
- Синтезують не просто якийсь там "сигнал", а конкретно - зображення i апертуру. До того ж радар i акустичний гiдролокатор - рiзнi речi. А я в колишньому - гiдроакустик i до протиповiтряних вiйськ нiякого вiдношення не маю. До останнього моменту ми займались виключно екологiчними проблемами регiону. Вони ж фотографували, а не здiйснювали зондування... А радари, якими оснащенi нашi кораблi, зробленi за вашими зразками. - виправила я, про себе знову здивувавшись, - Пробач, а про цю подробицю мого минулого ти звiдки знаєш?
- Тiльки з резюме. Ми §х вивчали перед тим, як вас приймати. - вiдповiв Лоесу.
- Зрозумiло... Тiльки це нiякого вiдношення не має нi до чого, про що казала Тетяна.
- Фрейдiвська помилка, так? - посмiхнувся Лоесу. - Я щось iнше мав на увазi?
- Щось iнше мав на увазi, так, - вiдповiла я. - просто наговорив дурниць. Але ж ти не настiльки погано знаєшся на цьому предметi, як наговорив...
- Хай вам гриць! - ображено вигукнула Монiка. - Нам нiхто не казав, що робити карту треба якимось конкретним способом! То ми робили так, як самi знали!
- Менi завжди здавалось, що §х хоча б тут вимусять гарно вчитись! - вигукнула Тетяна.
- А менi здається, що або ми дурнi, або нам брешуть, - втрутилась я знов. - Про нас нiбито знають все i в цей самий час ми самi про це нiчогiсiнько не знаємо. За нами просто спостерiгають, як ми тут борсаємось, намагаючись вирiшити сво§ проблеми. Заради чого ми взагалi тут?
- Вiкулю, це все правда, ми всi - пiддослiднi кролики! - посмiхнувся директор програми.
- Олексiю Володимировичу! Ви знаєте, що менi все це нагадує? Пам"ятаєте славетнi часи, коли вашi колеги намагались довести неможливiсть телепатi§, користуючись даними про бiомагнетизм. Вони мiряли магнiтне поле бiля голови пiддослiдного пiд час психiчного збудження. Так i хочеться сказати: пiд час психомоторного збудження. Вони ж дослiджували епiлептикiв! Тож, вимiрюючи поле, зробили висновок, що воно не може бути бiльше, нiж чотирнадцять Тесла. А якщо так, то телепатi§ не може бути, бо такого поля замало. Ну звiсно ж, замало! За теорiєю БЖД, бiльшi поля вже шкiдливi для здоров"я! Ось чому ми всi, перед тим, як сюди летiти, проходили тренування з цивiльно§ оборони! Тому ми всi дуже гарно вмiємо дiяти у випадку пожежi на космiчному суднi, але як фотографувати карти, або як реагувати на проведення експериментiв колегами, - оце для нас велика таємниця! А оцi чорти регочуть! Ви подивiться тiльки!
- Добре, панове, давайте я вам нарештi розповiм все, як було, бо ви все заплутаєте! - запропонувала Монiка.
- Я не проти! Я нiколи не була проти! - вiдповiла я. - Панi добре володiє укра§нською!
Тож, Монiка почала розповiдати.
- Розумiєте, мiй батько не вважав необхiдним казати менi про те, що збирається проводити будь-якi експерименти. Хоча, в той час, коли вiн тiльки проектував свiй прилад, я пiшки пiд стiл ходила. А потiм, пiсля загальноосвiтньо§ школи, я пiшла до унiверситету. Моє навчання завжди вважалося справою набагато важливiшою, анiж прилад на Iламмi. Батько бачив мене з пелюшок тiльки людиною гарно освiченою! Вiн мрiяв, що я навчатимусь тiльки у найкращому вузi! Ось в цьому i криється корiнь проблеми. Це була велика помилка мого батька. Вiн був зобов"язаний менi все розповiдати! Ми з Патрiком захоплювались туризмом, займалися пiдводними зйомками. I ось одного разу вiн вирiшив вiдшукати скарб! Не смiйтеся, будь ласка! Це правда! По унiверситету ходили чутки, що на узбережжi Iламми десь схований скарб. Намагались його знайти i iншi, але чомусь довго на островi не затримувались. Казали, що несподiвано починали себе дуже погано почувати, в них з"являлося вiдчуття тваринного жаху, який змушував повернутися на континент. А ще розказували, що там живуть якiсь дивнi iстоти - напiвлюди, напiвдельфiни...
- Морськi котики! - хiхiкнув колега на iм"я Iгор, ще один фiзик, мiй колишнiй одногрупник.
- Атож! - пiдхопила я. - Вони потрапили на лежбище морських котикiв, а це рiдкiсна тварина! До речi, а цi "чудо-звiрюги", - вони теж не бажають жити по цивiлiзованому?
- У нас нiхто не бажає жити по цивiлiзованому, - вiдповiв Лоесу, - а от ви прилетiли i почали вчити жити!
- Панове, ви ж обiцяли не смiятись! - образилась Монiка. - А чи ви знаєте, що ми насправдi дiзнались про цих iстот тiльки коли побачили на власнi очi? Ось за це - щира подяка мiсцевому населенню!
-А нам за що? - Лоесу здивовано витрiщився на Монiку. - За те, що ваших студентiв вчили користуватись вогнегасниками i носити протигази замiсть того, щоб викладати науковi дисциплiни? Замiсть того, щоб просто взяти i дотепно розповiсти про нашу планету, про мiсце, де вони мають продовжувати отримувати вищу освiту? Я тобi про це ще нагадаю!
- О! Починається друга серiя! - знов посмiхнувся колега.
- Не починається друга, а продовжується третя! - додала я. - Морськi котики не хочуть закопувати скарби, а люди §х примушують! За це вони на всiх людей поробили...
- То ви слухаєте? - Монiка суворо насупилась. - Тож, ми з мо§м чоловiком одного разу вирiшили здiйснити подорож до Iламми i спробувати самостiйно що-небудь знайти. Iламма має вигляд пiдкови. Вiд кожного "рiжка" пiдкови вiдходить в океан ланцюжок дрiбних островкiв. Посерединi утворюється мальовнича лагуна. Це пiвденний бiк острова. А ось з пiвночi острiв має скелястий берег. Ми зупинились, зрозумiло, на пiвденному узбережжi. Патрiк був зачарований природою i почав пiрнати, щоб вiдзняти пiдводний свiт лагуни. Я тодi тiльки спостерiгала з берега. Коли нарештi вiн вилiз, то вигляд в нього був приголомшений. Пошепки вiн сказав менi, що знайшов щось таке, що... сам не знає що, але дуже важливе i йому треба негайно повертатись до унiверситету i про все розповiсти. Менi це не дуже сподобалось. Тiльки но ми прилетiли - i вже треба повертатись! Я була налаштована на гарний вiдпочинок! Патрiк сказав, що йому просто хочеться поговорити вiч-на-вiч з друзями, а потiм ми всi разом знову сюди маємо прилетiти. Але я вiдмовилась летiти з ним. Сказала, що дочекаюсь його повернення тут, пофотографую трохи, поваляюсь на сонечку...
- Морське кошеня! - знов пролунала реплiка. Монiка зробила вигляд, що не почула.
- Патрiк погодився. Вiн був впевнений, що менi не загрожує нiяка небезпека. Сiв в лiтак i полетiв на континент. Той самий, панове, спортивний лiтак! Ми його не привезли з Землi, а Патрiк його власними руками зiбрав тут. Це звичайний маленький фанерний аероплан старого зразку. I я не знаю, де ви чули про те, що ми казали, нiбито фотографували з орбiти... Вiн вмiщує тiльки двох пасажирiв. Тому повернутись разом з друзями мiй чоловiк мав вже iншим транспортом. До речi, вiн залишив менi все наше обладнання i я вирiшила подивитись, що його так здивувало. Вдягла на себе акваланг й пiрнула, прихопивши камеру. I ось що я побачила. За лiвим рогом, де починались скелi, була чiтко помiтна кам"яна плита правильно§ квадратно§ форми. Вона вже встигла порости водорiстю, в багатьох мiсцях до не§ причепились молюски, тому я так само, як i Патрiк, не побачила, що вона зроблена з бетону. Тiльки не кажiть, що це через те, що нас вчили носити протигази! Якби ми могли розчистити плиту вiд рослинно-тваринного шару, то помiтили б навiть iнвентарний номер! Вiн на нiй був! А так, ми бачили тiльки те, що вона правильно§ квадратно§ форми! Тому я розумiю, що моєму чоловiку прийшло в голову. Я сама тодi навiть перелякалась. Адже це могло свiдчити про те, що балачки про прихованi скарби - не дурницi, не пустощi!
- Перепрошую, - втрутився директор, - щодо вiдчуття дискомфорту, на яке скаржились вашi попередники... Я так зрозумiв, що самi ви нiчого такого не вiдчували?
- Нi, з самого початку ми дiйсно нiчого такого не вiдчули, - вiдповiла Монiка, - але ж коли мiй чоловiк полетiв на материк, у мене з"явилось таке вiдчуття, яке за звичай буває при сонячному ударi. Я саме так i подумала - що в мене трапився сонячний удар. В глибинi острова, я знала, є невеличке селище. Якщо туди потрапити, то можна отримати яку-небудь допомогу. Я вже мала твердий намiр туди йти, але раптом симптоми хвороби самi собою зникли. На змiну §м прийшла надзвичайна легкiсть. Але саме тут менi стало здаватись, що хтось невидимий за мною спостерiгає. Куди б я не пiшла, - скрiзь вiдчувала на собi нiбито чийсь погляд. Це менi взагалi не сподобалось. Я почала збирати речi щоб негайно йти до селища. I тут я почула сплеск. Такий, який буває коли хтось пiрнає з берега. Я пiдвелась на ноги i пильно придивилась до поверхнi води. Так i є! Спокiйна океанська вода, яка ледь колихалась бiла скель, зараз зрадливо бризкалася. Придивившись ще, я побачила темний силует, що швидко йшов пiд воду. Не довго думаючи, я скинула одяг i пiрнула слiдом. Якщо ВОНО вiд мене тiкає, значить бо§ться, думала я. Тому менi самiй боятись нема чого. Але невiдомiй iстотi нiбито цього було i треба. Тiльки я опинилась у водi, як чи§сь сильнi руки схопили мене мертвою хваткою. Ще секунда, i я опинилась на спинi дивно§ iстоти. Дельфiн з руками! Це була моя перша думка. ВОНО дуже швидко пливло у вiдкритий океан. Менi доводилось мiцно вхопити його за шию. Я не знала про його плани i вiд цього робилось погано. Але це ж могла бути яка завгодно безглузда тварина, яко§ просто захотiлось погратись!
- Про вогнегасники вже казали... - криво посмiхнувся Лоесу. Монiка промовчала.
- Несподiвано ця iстота рiзко повернула назад. - продовжувала вона. - Пiдпливши до Iламми, вона обiйшла §§ злiва. Зупинилась посеред нагромадження невеличких скель, що стояли в водi бiля берега. Саме тут я помiтила те, на що ранiше не звертала уваги - грубо обтесанi сходинки в скелях. "Йди, подивись, що за скарб ви знайшли!"- почула я голос iстоти. Я здригнулась вiд несподiванки - вiн надто по людськi звучав, був бiльше схожий на жiночiй, до того ж iстота розмовляла чистою французькою! Ми з чоловiком зазвичай спiлкувались саме французькою. Я злiзла з §§ спини i, повернувшись до не§, нарештi роздивилась. Якби ми собi уявили, що сайна раптово почали жити у водi, перетерпiвши при цьому вiдповiднi змiни, то це - саме воно i було!
-Дякую за нагадування! - знов посмiхнувся Лоесу. - Можеш нарештi облишити так розмовляти, немов ми - малi дiти, якi прохали страшнючу-престрашнючу казочку на нiч? Уяви собi, ми всi давно знаємо про те, що цi iстоти - родинний сайна вид, який "не бажає створювати цивiлiзацiю", живе на узбережжi i має чудового пухнастого хвоста...
... Вибух реготу...
- Ну, про хвiст ти вже загнув! - вигукнув директор.
- Власно про "пухнастий хвiст" не йшлося, - почала захищатися Монiка. - Та от тiльки хвiст дiйсно був. Тому ця iстота, мабуть, так швидко плавала... I шкiра в них досить цiкава. Розфарбована майже так, як у косатки. Ось чому в мене з'явилось перше враження, що це - дельфiн з руками! Так от, коли вона менi запропонувала кудись пiти подивитись на те, що ми знайшли, то мала на увазi тi самi сходини. Я пiдвелась по ним i опинилась на рiвному мiсцi, звiдки дорiжка вже йшла вихлясто i довго кудись праворуч i вниз. Я, йдучи цим шляхом, нiбито провалювалась крiзь землю все глибше й глибше. В кiнцi цього шляху виявилась ще й глибока нiша, яку зверху закривала залiзна решiтка. Я продерлась скрiзь очерет щоб подивитись, що може знаходитись в цiй нiшi. Якщо приблизно уявити, де я побачила пiдводну плиту, то можна зрозумiти, що вона закривала цю нiшу, тiльки з боку моря. Нiша була досить глибока. Але, не зважаючи на це, я добре роздивилась в темрявi свiтло, яке випромiнювали iндикатори якогось невiдомого приладу... Звiсно, що скарбами й не пахло навiть! Коли я поверталась назад, то не знала, що й думати. Що буде, коли Патрiк повернеться з друзями i побачить те ж саме, що i я? Адже нiхто знати не знає, що це за штуковина! Може сюди взагалi не можна заходити i торкатись будь-чого! Чи можуть нас за це покарати? Треба, все одно треба термiново бiгти до селища! В мене ж немає жодного засобу зв'язку! "Що це таке?" - запитала я iстоту. I тут вона менi все i розповiла. Про те, про що в свiй час менi не розповiв батько... На цей час його вже не було серед живих... Але у моє§ ново§ знайомо§ плани з приводу того, що з цим робити, були трохи iншi. Вона, безперечно, здогадалась про мо§ намiри дiстатись селища i просити допомоги. В цей самий момент вона знов схопила мене, не зважаючи на опiр, що я намагалась чинити, й знов потягла в океан, прямуючи на пiвдень. Висадила мене досить далеко вiд Iламми, на Сандро. Сказала, що я §й набридла, назвала себе Еноа Енне Саомiйю, порадила сидiти тихо, пiсля чого зникла в океанi. Добре, що був вже вечiр i сонце майже сховалось за обрiєм. Я не мала уяви, як довго менi доведеться там сидiти. Бiльше в мене не було нiяко§ можливостi зв'язатись iз зовнiшнiм свiтом i тому у випадку надто довгого перебування в цьому мiсцi менi нiчого не залишалось, як готуватись до пiдсмаження живцем. Я була на гранi iстерики.
- Як би вам доручили малювати карту Сандро, то може хоч тодi ви б помiтили, що з пiвнiчного боку острiв має велику мiлину, майже пiвкiлометрово§ довжини. - Зауважила Тетяна. - А сама морська кицька тебе так довго возила океаном тому, що вiдшукувала безпечнi проходи помiж подiбними мiлинами, якi тiльки що не показуються над поверхнею води. Ви i пiрнали, i лiтали лiтаком... I нiчого не побачили! Архiпелаг має вулканiчну природу! Цей дивовижний вапняно-базальтовий непотрiб колись уявляв iз себе єдиний величезний вулкан, кратер якого знаходився на Iламмi. Зрозумiло? Ти могла б пiшки, знаючи рельєф дна, дiйти до Iламми! А ось кому там дiйсно погано - так це тим самим iстотам, про котрих ти говориш. Вони не переносять денно§ спекоти i ведуть зазвичай нiчний спосiб життя. Тобi, виявляється, зроблено було виключення!
- Зараз я про це i сама знаю, - вiдповiла Монiка. - Розповiдаю тiльки те, що вiдбувалось в тi часи. Так от, я була на гранi iстерики, але почала, щоб не збожеволiти, ходити островом i мiркувати, що можна зробити навiть в такiй ситуацi§. Я не знаю, скiльки я так ходила. Сандро - невеличкий острiв. Можливо, я обiйшла його декiлька разiв. Почало темнiти. I тут iз води показалася моя нова знайома. Вона тягла мо§ речi, котрi були укладенi у пакунки з водостiйкого матерiалу. Через деякий час вона притягла i палатку. Я почала кричати, вимагаючи пояснень. Вона все це iгнорувала. Сказала тiльки, що я можу тiльки вчинити шкоди перш за все самiй собi i тому менi не треба робити те, що я хочу зробити. Мовляв, так краще для мене. Ось i все, що вона сказала. Пiсля цього зникла зовсiм. Я встановила палатку, залiзла в не§ i тут зрозумiла, що мене напевне вже шукають бо Патрiк мав повернутись ввечерi. Повернувшись i не знайшовши мене, зрозумiло, що вiн ще мiг зробити? Тiльки розпочати розшук! Вiд цих думок трохи покращало, але я також подумала про цю морську iстоту. Що буде, якщо вона i тут втрутиться? Менi були зовсiм не зрозумiлi мотиви §§ поведiнки. Але поводилась вона по вiдношенню до мене надто агресивно, щоб я могла повiрити в те, що вона це робить "заради мене" . До того ж, якби вона дiйсно прагнула зробити на краще, то, мабуть, зрозумiла б, що викрадання мене призведе до того, до чого призвело. Мiй чоловiк прилетiв, як я i припускала, десь опiвночi з декiлькома хлопцями-одногрупниками. Побачивши мене живою, всi дуже зрадiли, але дивувались, що за сила занесла мене на Сандро! Коли я все розповiла, Патрiк чортихався вiд лютi. Дiйсно, було через що лютувати. По-перше, як я вже казала, нам досить було знати про експерименти мого батька заздалегiдь щоб уникнути тако§ прикро§ помилки. По друге ця пiдла тварюка пiддала мене великiй небезпецi i ще не вiдомо було, що §й стукне в голову ще. Як би ви бачили, що потiм почалося! Ми прилетiли на острiв, а там нас чекала велика група студентiв. Всiм кортiло побачити хоч яке-небудь диво. Хтось притяг сво§х знайомих журналiстiв...
- Адже це нормальний прояв природи людсько§! - всмiхнувся ще дехто з колег. - Як нам, людям, жити без сенсацi§?
- Слухайте далi, - заперечила Тетяна. - Дехто так, як ви, не вважав...
- Мабуть так, - продовжуючи, погодилась Монiка. - Через невеликий промiжок часу ми зустрiлись с працiвниками МНС, котрi почали вимагати, щоб ми негайно залишили острiв, бо, як виявилось, знаходитись на ньому в кiлькостi стiлькох осiб забороняється.
- Вони пили горiлку i спiвали пiснi з матюками! - пiдхопив, смiючись, колега. - I це при тому, що на носi сесiя! Правильно! Нехай собi чухають додому i вчаться!
- Але ж, - продовжувала Монiка, - в цей час хтось iз працiвникiв Мiнiстерства побачив саме цю морську кицю, як ви §§ називаєте. Ось у нього саме дах i з'§хав, якщо це можна так назвати. Я ж казала, що не знала, що можна вiд цiє§ iстоти чекати. Що вона зробила цього разу - тим паче не знаю, але вiйськовий вихопив пiстолета i почав §§ переслiдувати. Хтось побiг слiдом. Було ще темно, нiчогiсiнько не побачиш. Але весь натовп, хоча б i не пили ми нiяко§ горiлки, але побiгли теж слiдом, бо всiм було цiкаво. В мене само§ тодi вiдчуття було таке, нiбито почалась справжня вiйна i зараз по нам всiм вiдкриють стрiлянину. Мене охопив тваринний жах. Серед вигукiв було чутно, як Саомiйю каже, щоб людей (тобто нас) не зачiпали, не виганяли з острова, бо буде лихо. У вiдповiдь щось про те, що в чужi справи не треба втручатись, бо буде ще гiрше. Потiм лайки i пiд кiнець - пострiл. Саме §§ тодi i було вбито. Коли пролунав пострiл, я вiдчула такий бiль, нiбито влучили в мене. Велика купа людей, якi були свiдками того, що трапилось, кричали, вищали i плакали. Всiх охопив той самий жах. Тако§ розв'язки нiхто не очiкував. Це була остання крапля жаху. Я знепритомнiла i бiльше нiчого не пам'ятаю. Коли прийшла до тями, то побачила обличчя декiлькох незнайомих осiб, що схилились надi мною. Мене термiново доставили до лiкарнi, бо в мене був сильний нервовий зрив.
-Якесь марення... - вже не смiючись, зауважив директор.
- Я уявляю, який там був емоцiональний фон, - я криво посмiхнулась. - Як ми зрозумiли, саме пiсля цього прилад ... зламався? Може вiд перевантаження? А може хтось туди лазив? До чого тут вашi iгри в "Острiв скарбiв" до експерименту зi спостереження за психiчним станом людей? Вам сказали, щоб ви нiчого не торкались на островi. Ви ж робили дурницi i постiйно тiльки ображались. До того ж дехто вважає, що вбивство цiє§ iстоти - плiд уяви того, хто нiбито вбив. Все iнше - вистава в темрявi. Чому не знайдено було тiла вбито§?
- Вибач мене, Монiко, але якщо ми про це розпочали, то треба завершити. - знов пiдключився до розмови Лоесу. - Ти знаєш, що хлопця, який зробив пострiл, було теж покладено в лiкарню в важкому психiчному станi. Дiагноз - реактивний психоз. Тобто те саме, що i в тебе. Вас обох швидко повернули до норми. Але, як я знаю, ти не дуже любиш розповiдати про це. Тим бiльше, що пiсля вашого розлучення з чоловiком, iнiцiатором якого була ти, ти часто бувала на Iламмi i розповiдала, що на власнi очi бачила цю iстоту, про яку всi кажуть, нiбито §§ було вбито, живою i здоровою. З приводу твоє§ доньки, яка народилась через два роки пiсля вашого розлучення, то §§ партеногенетичне походження нi в кого не викликає сумнiву. Можливо, це трапилось пiд дiєю стресу. Але є великий сумнiв щодо твоє§ непричетностi до експерименту твого батька i рiвня iнформованостi стосовно його проведення. Тодi й виникає питання, а чи був стрес? I хто саме був "режисером вистави ", i чому зламався прилад... Я правильно зрозумiв вагання переважно§ бiльшостi тут присутнiх?
Вираз облич мо§х колег змiнився з зацiкавленого на розгублений.
- Чому я зараз почула те, на що очiкувала? - запитала я з пiдозрою. - Ти просто хочеш показати, що розумiєш, про що ми мiркуємо? Навiщо? Адже i так все зрозумiло! Резюмую: ми нiбито вивчаємо власну психологiю, проводимо дослiдницьку роботу, ви нам для цього надали чудово§ можливостi i видiлили аж цiлий острiв; самi ж втручаєтесь тiльки в крайнiх випадках, дi§ вашi мало хто правильно усвiдомлює, проте ви самi все про нас знаєте i якими мають бути результати нiбито наших експериментiв, вам вiдомо заздалегiдь; мотивується це iнертнiстю нашо§ свiдомостi, можливiстю отримувати досвiд виключно безпосередньо пiд час моделювання ситуацi§, в безвихiдному станi, коли нiчого iншого не залишається, як вiдмовитись вiд iснуючо§ моделi поведiнки. I збудувати нову модель! Тобто, ми вироблюємо новi рефлекси! Ви не залишаєте нам права вважати себе розумними iстотами, виходячи з ваших мiркувань! Або це нахабна брехня, або ви насправдi i самi про нас нiчого не можете дiзнатись i... цей експеримент ПОТРIБЕН ВАМ! До того ж, з розповiдi Монiки випливає, що часто ви самi займаєтесь моделюванням конкретних несподiваних конфлiктних ситуацiй з пiдвищеним рiвнем ризику, тобто НС. Сонечку, курс БЖД включає не тiльки лише вiдомостi про те, як користуватись вогнегасником. Якби його добре вивчали, то мали б хоча б уяву про способи психологiчного захисту i грамотно§ поведiнки в ситуацiях iз пiдвищеним рiвнем ризику. Тож, ми винаходимо велосипед?
- Та нi! Ми фотографуємо карту Iламми! - суворо пробухтiв директор. - Це дiйсно саме те, про що тут всi думають... Ну то й що? Нам сказали, що сво§ проблеми самi маємо вирiшувати. То й вирiшимо! Не турбуйтеся!
- То я - теж один з тих, хто на вас експериментує? - запитав Лоесу.
- А яка нам рiзниця? - вiдповiв директор. - Ми працюємо! Iнше нас не стосується.
- Як скажете... - погодився Лоесу без тiнi образи.
- До речi, - додала я, - партеногенез у людини можливий, але ми люди, а не равлики, тому рiдкiсний випадок партеногенезу у людини супроводжується появою ознакiв нежиттєздатностi потомства, яке гине ще в утробi. Тож, про Дiву Марiю, мабуть, не треба...
- Але це правда - вигукнула Монiка. - Я не мала пiсля розлучення стосункiв з чоловiками, я завагiтнiла взагалi без будь-якого втручання ззовнi!
- Добре, - погодилась я, - ви хотiли дива - ви його отримали. Так? Чи не так?
- За це обов'язково вiзьмуться бiологи, - запевнив директор.
- Панове, трохи уваги. - до розмови раптово пiдключилась наш вчений секретар. - Саме зараз я отримала iнформацiю щодо термiну проведення першо§ вступно-ознайомлювально§ сумiсно§ науково§ конференцi§. Програму i офiцiйнi запрошення незабаром мають отримати всi потенцiйнi учасники.
...А мiж тим м'якими котячими кроками до мальовничого хутiрця в долинi Фам'iрранау пiдкралася тепла нiасуанська нiч.
Дехто з нас вже готувався йти до сну, а iншi навпаки, вважаючи, що дня для розмов було замало, сидiли в садочку бiля будинку, потягуючи каву, у передчуттi важливо§ подi§, обговорюючи те, що мало обов'язково прозвучати у кожен ключовий момент за програмою конференцi§. Менi ж захотiлось побути на самотi. Я вийшла за межi двору i пiшла навпростець, слiдкуючи за повiльним пересуванням першого нiчного свiтила, що тiльки но з'явилося над обрiєм. Цей рух заворожував. Переконавшись у повнiй своє§ самотностi, я зупинилась, присiла, а потiм й прилягла на м'якiй травi i замислилась. Чому я потрапляю туди, де ЗНАЮ, ЩО МАЄ СТАТИСЬ? Чому менi здається, що це вже колись давно вiдбувалось зi мною i я просто повернулась назад, в минуле? Передбачене минуле, яке все своє усвiдомлене життя я просто прослiдковую ще раз, нiбито дивлюсь кiно про саму себе... Той експеримент, що ми проводили в унiверситетi, уявляв iз себе суто одиничне явище. Хоча i далеко не безглузде. А що було до цього? Перед очима - яскравий спалах свiтла, наче в темрявi раптово вiдчинились дверi в освiтлене примiщення. Я нiколи не скаржилась на пам'ять, а зараз так i взагалi бачила i вiдчувала все, немов це вiдбувається просто тут i тепер...
... Зараз Iван двiчi лясне в долонi - медитацiя закiнчилась. Розплющую очi, сидячи в колi поруч з iншими членами команди. З поверненням! Тiльки не треба зараз мене питати, що я маю тут робити - вчитись, чи займатись... Менi байдуже. Дiйсно, давно не маю нiякого бажання працювати анi на чиюсь проблему самозатвердження i самооцiнки. Я знаю, що i решта мiркує аналогiчно. Зараз ми просто пiдемо додому. А через день знову зберемось тут, щоб займатись iсторичним фехтуванням. Чомусь Iван вирiшив, що ця медитацiя повинна бути обов'язковою заключною частиною кожного тренування. А ще вiн хоче бути Вчителем... А навiщо? Але коли я медитую, то кожного разу буваю ТАМ... Вiн, я думаю, про це навiть не здогадується. I правильно. То є моя таємниця, бо в кожного повинний бути свiй вiдсоток iдiотизму. Не тiльки в нього. В мене теж. ТАМ я знайшла дещо цiнне. Невичерпне джерело поживно§ енергi§, наче чисту криницю з ключовою водою, до яко§ приходжу втамувати спрагу. ТАМ я сиджу в колi величних, могутнiх iстот i знаю, що це - члени моє§ команди, що вони навiть нiколи не замислювались, що ТАМ вони теж мають цю силу... На§вна дитяча казка про епоху геро§в. Я посмiхнулась. Тепер ми - Во§ни Свiтла! А Во§н Свiтла повинен боротись зi Злом. Та де ж його взяти, це Зло? Так, фантазуючи, повертаюсь до свого звичного графiку роботи, навчання, побуту. Тренування - це просто спосiб тримати себе в гарнiй фiзичнiй формi... Але щось там було ще. Окрiм цих геро§чних дурниць...
...Декiлька хлопцiв разом з Лоесу пiшли на розшук. Вони мене, як виявилось, загубили i дуже перелякались. Знайшли, коли я вже мiцно спала. Нiчого не придумали кращого, як розбудити.
II -Мiсячне свiтло на задньому дворi-
Я йшла вулицею. Великою бiлою дорогою. Попереду вiдкривався нескiнченний простiр, в якому, наче створенi з схмар i павутиння, на тлi ясних небес вимальовувались напiвпрозорi силуети дивовижно витончених будiвель. Я була в чорному. Це мiй улюблений колiр. Сяюча бiла дорога i чорний лиск тканин i штучно§ шкiри. Гучно вiдлунювали важкi кроки лiтнiх ботфортiв на пiдкованих залiзом мiцних високих платформах. Щiльно зашнурований на грудях шкiряний корсет готично§ сукнi i пiдбитий декоративними металевими пластинами широкий ремiнь на талi§ тримав тiло в надiйних обiймах. Волосся, синє-чорне, не гiрше за нiасуанське, яке нiколи не буває заплетене, вiльно розсипалося по плечах i спинi. Красива iлюзiя волi i сили. Я йшла, вiльно дихаючи повiтрям чужо§ планети. Раптом зрозумiла, що не вистачає якогось звичного вiдчуття на ши§. Торкнулась рукою. Так! Я не помiтила, як розкрилась застiбка ланцюжка з медальйоном... Ця маленька дрiбниця для мене - рiч важлива. Якщо вона загубилась, буде дуже прикро... Придивилась до дороги. Зробила кiлька крокiв назад. Якщо це трапилось поблизу цього мiсця, то я його знайду... Трохи присiла, уважнiше роздивляючись покриття тротуару. Тут мого плеча хтось торкнувся. Пiднявши очi, я побачила старого знайомого - Елкi Тiну, другого пiлота того самого корабля, що прийняв на борт нашу експедицiю. Але зараз вiн виглядав дещо iнакше. Цивiльно. До речi, можливо саме нiасуанська манера вдягатись вимусила мене нарештi вiдпустити душу i вiдректися назавжди вiд сiренького земного стилю дiлового костюму. Нiасуанцi таких не мали нiколи. Хоча, не мали вони i таких екстремальних одеж, на зразок тiє§, що була зараз на менi. Але сприймали §§ як дещо цiлковито нормальне.
Я зрозумiла. Оскiльки дехто з вiйськових отримав запрошення до майбутнього заходу, цi хлопцi з нашого "почесного ескорту", напевне, належать до числа запрошених. Треба розумiти, що вони або мають високий вiйськовий чин, або ж виконують особливе завдання, яке пов"язане з нашим перебуванням в Обителi. Перший пункт можна прийняти без сумнiву. Другий пiдлягає перевiрцi.
Я так розумiю, це саме те, що ви шукаєте? - з посмiшкою запитав Тiну. В руцi вiн тримав мiй загублений медальйон. Трикутник у семикутнiй зiрцi, а посерединi фiгура дельфiна. Вiн завжди збуджував сентиментальнi спогади про часи мо§х перших крокiв науковою стезею. Саме - в галузi гiдроакустики. "Магiчна геометрiя" в ньому насправдi не мала нiякого практичного сенсу i лише вiдповiдала дизайнерським правилам побудови художньо§ композицi§. Але тепер, в руцi Тiну, вiн набув ще одного значення. Нове асоцiативне зчеплення. До того ж, немов натяк на те, що моє минуле вiдiграє не останню роль в подiях сьогодення i, можливо, саме вiд мо§х слiв i дiй, якi у вiдповiдальний момент можуть виявитись iз всiх iнших останнiми, буде залежати... принаймнi, багато... Як казав один з мо§х давнiх знайомих, загублений мною десь на Землi багато рокiв тому, параноя - то не божевiлля, то є спосiб виживання.
Вельми вдячна! - вiдповiла я, пiдводячись i приймаючи назад свою дорогоцiнну дрiбничку. - З мене пиво.
Тiну сподобався жарт, судячи по реакцi§.
Вiн вже мав йти далi своєю дорогою...
...Цей хлопець нарештi переконав мене вийти супроти нього з катаною. Потiм довго запевнював, що саме схiднi технiки менi пасують краще за iншi. Катана менi дiйсно сподобалась, хоча решту часу тренування я вiддала своєму звичному "дамському набору" - бойовiй сокирi i великому круглому щиту. Звiсно, це не виглядало так само витончено, як катана... Потiм я ще повернуся до не§. Потiм взагалi на мене чекає багато чого нового, неможливо сягнути межi досконалостi, бо §§ просто не iснує...
...Медитували ми сьогоднi за старою схемою. Але замiсть того, щоб, як завжди, потрапити до свого таємного "джерела Сили", я побачила свiтлу кiмнату в якомусь нiбито туманi. Скрiзь цей туман було видно дуже нечiткi обриси незнайомих облич.
Тiну! - покликала я його. Вiн зупинився так, нiбито вiдчув поштовх у спину. Обернувсь. - Гламурненько виглядаєш!
То заради таких колег чого не зробиш! - вiн грайливо посмiхнувсь, пiдходячи ближче.
Ви отримали запрошення на конференцiю, так? - запитала я.
Причина мого гламурненького вигляду, мабуть! - вiдповiв Тiну.
Дивись, не спiзнюйся. Буде цiкаво.
Хто б сумнiвавсь!
Ось и правильно. - я приклала максимум зусиль, щоб вiдповiсти йому такою самою посмiшкою. Змiй! Я саме зараз добре роздивилась його обличчя. Красиве, дуже красиве, хоч i вiдверто нелюдське. Але не це головне. Справа в тому, що, здається, його я теж ДЕСЬ ВЖЕ БАЧИЛА...
Як себе почуваєш, до речi? - продовжував Тiну. - Пам'ятаю, вас дехто намагався залякувати надмiрною спекотою... Чи не занадто тепло ти вдяглась?
А ти? - цього разу посмiшка далася менi без надмiрних зусиль.
Добре, побачимось! - вiдповiв вiн, смiючись.
Що правда - то правда. Може це i не зовсiм до кiнця зрозумiле явище, але шкiра, яка спочатку сильно пiгментувалась пiд дiєю випромiнювання Iр-ши§р, через деякий час навiть повернула свiй попереднiй природний колiр. Спекота просто перестала вiдчуватись зовсiм. Щодо самих нiасуанцiв, то неможливо побачити будь-кого з них в одязi, який популярний на Землi, а саме в надто вiдкритому. Той, що прийнято носити тут, закриває майже все тiло окрiм, можливо, одно§ тiльки голови. Часто i на руках можна побачити рукавички. I причина тому - зовсiм не морально-етичнi принципи. Вони ж бо нiколи не забороняли людям вдягатись так, як тi хочуть! При всьому цьому нiасуанський одяг вiдрiзняється особливою вишуканiстю. Як приклад, Тiну зараз був вдягнений в дещо, що сильно нагадувало за фасоном камзол темно-фiолетового кольору з атласно§ тканини, оздоблений золотим шиттям по манжетах, комiрi, кишенях та по низу. Пiд ним - щось щiльно облягаюче, чорного кольору. Штани теж чорного кольору, теж оздобленi золотим шиттям, розклешенi вiд колiна. На руках, як i очiкувалось, - чорнi рукавички. Еластичнi, поверх них ще й декiлька кiлець на пальцях... Треба буде, подумала я, зловтiшаючись, наступного разу вдягти ще й довгого чорного плащу з людсько§ шкiри та обов'язково зробити чорно-червоний макiяж i причепити накладнi iкла...
...Конференцiя "Екологiя, природокористування та техногенна безпека" вперше проводилась на Нiасу за участю земно§ делегацi§. До цього моменту нiасуанськi делегацi§ прибували до Землi для участi в подiбних заходах. До програми конференцi§, як можна було передбачати, було включено наступних пунктiв: пiсля урочистого вiдкриття мало вiдбутись Перше пленарне засiдання, де очiкували на заслуховування доповiдей наших колег з Вiддiлення науки про Землю НАН Укра§ни, Iнституту космiчно§ геологi§ що в Днiпропетровську, а також росiйських колег з Вiддiлень фiзико-хiмiчно§ бiологi§, загально§ бiологi§ i фiзiологi§ (Науки про життя) РАН. В галузi аерокосмiчних дослiджень поєднувались працi учасникiв з Укра§ни, Росi§ i декiлькох європейських держав. Теми доповiдей по бiльшому нейтральнi, розрахованi на надання уяви про сучаснi досягнення в рiзних галузях i плани на ближче майбутнє. Та от вже друге Пленарне засiдання передбачало детальне висвiтлювання проблем, якi виникали в процесi науково-дослiдницько§ роботи. В тому числi тiє§, яку було проведено безпосередньо на Нiасу сумiсно чи пiд наглядом мiсцевого населення. За секцiями розподiл мав бути наступним:
Секцiя 1. Екологiчнi проблеми використання ресурсiв природних космiчних об"єктiв i космiчного простору;
Секцiя 2. Енергозберiгаючi та ресурсозберiгаючi технологi§ у галузi космiчних науково-дослiдницьких та iнженерно-технiчних робiт;
Секцiя 3. Проблема охорони здоров"я i працi в умовах позаземних природних i штучних космiчних об"єктiв та вiдкритого космосу;
Секцiя 4. Питання плiдного спiвробiтництва в галузях, пов"язаних з використанням ресурсiв природних космiчних об"єктiв i космiчного простору.
Далi вже, за традицiєю, йшли Круглi столи, демонстрацiйнi виставки тощо.
Для проведення подiбних заходiв тут було побудовано цiле мiсто. В ньому було все необхiдне для розмiщення будь-яко§ кiлькостi делегацiй з будь-якою кiлькiстю учасникiв у кожнiй i за будь-яким напрямком науково§ дiяльностi. Нiколи в життi менi не доводилось бачити комплексiв, в яких би настiльки гармонiйно поєднувались деталi, де було б промiрковано все до найдрiбнiшо§ подробицi - аби тiльки вiдтворити iдеальну атмосферу свiту наукового пошуку, де нiщо не вiдволiкає вiд пiдвищених думок про прекрасне майбутнє... Але найприємнiший сюрприз на нас очiкував на засiданнi Круглого столу, спецiально присв"яченого обговоренню надзвичайно§ ситуацi§, що склалася на Iламмi, i проблем, що виникають в процесi розробки нових адаптацiйних i загальних психокорекцiйних методик. Зрозумiло, що ця тема мала безпосереднє вiдношення до питання охорони здоров'я i працi. До чого вона мала вiдношення окрiм цього, про це поки що не згадувалось. Засiдання мало бути проведене на задньому дворi схожо§ на королiвський палац Головно§ виставочно§ зали комплексу, уславленому сво§м надзвичайно вишуканим ландшафтним дизайном. Найцiкавiша деталь цього дизайну - двi великi, з пiвтора метри дiаметром, кулi, що випромiнюють свiтло в темрявi. Коли будували Залу, побачивши цi дивнi витвори природи, не стали §х руйнувати, а вмiло використали для оздоблення заднього двору. Таких, подiбних до цих, утворень, на Нiасу багато в континентальнiй частинi. Але цi екземпляри вiдрiзнялись особливо великими розмiрами. Оскiльки вони у багатьох людей, якi §х бачили, асоцiювались з двома нiасуанськими нiчними свiтилами, то й саме мiсце §х знаходження набуло тако§ собi неофiцiйно§ назви - "Мiсячний сад", або "Сад Iррарт-ану наира" ван". Треба розумiти, що для бiльшостi людей слово "мiсяць" - то iм"я називне. Всi присутнi добре розумiли, що в такому мiсцi проводити будь-яких заходiв найефективнiше було б, за логiкою, саме ввечерi, коли починає темнiти. Тому нiхто не здивувався, коли дiзналися про час початку засiдання. Зрозумiло, що i поняття "круглий стiл" саме при даних обставинах мало бути суто фiгуральним. Але ми ясно усвiдомлювали, що це зовсiм не припускає можливостi поверхневого ставлення до теми засiдання. Тобто до охорони здоров'я i працi. До речi, саме цей Круглий стiл доручено було провести директору програми нашо§ експедицi§, головi делегацi§ земних вчених професоровi Савєнкову Олексiю Володимировичу.
Панi Монiка, хоча б i отримала запрошення, як гiсть, але бути присутньою вiдмовилась.
До цього моменту, ще на Другому пленарному засiданнi. Коли я розпочала свою доповiдь словами: "Всiм нам було дуже приємно чути про досягнення, про позитивнi результати нашо§ спiвпрацi. Сподiваюсь, що i надалi ми будемо дотримуватись цiє§ конструктивно§ позицi§. Але необхiдно бути справедливими до самих себе i не соромитись зiзнатись собi в тому, що мають мiсце також i негативнi моменти. А саме..." ...Саме тодi я добро роздивилась присутнiх. До цього було багато зустрiчей, багато розмов, обмiнiв координатами... Багато цiкаво§ i не дуже, корисно§ i не особливо iнформацi§... А от саме зараз я нарештi побачила тих, кого хотiла. Чесно кажучi, я в загалi не повинна була i намагатися вiдшукувати якийсь iнший змiст в самому фактi присутностi на конференцi§ вiйськових. Справа в тому, що всi вони мали величезний досвiд у багатьох галузях науки i технiки, мали вченi ступенi, власнi винаходи. Як з фахiвцями, з ними не могли не рахуватись. Навiть бiльше - без §хньо§ участi, можливо, навiть нiхто i не уявляв цю конференцiю! Але... I всi про це знали... Якби не вищезгаданий нонсенсоподiбний випадок, то все б склалося набагато простiше i приємнiше...
В очiкуваннi початку засiдання Круглого столу я мандрувала дивовижною Головною виставочною залою. Тодi до мене пiдiйшли двi панi: одна - iс-сана"§ль, тобто з мiсцевих, а iнша - з сусiдньо§ Гiссамерi. Нещодавно вони разом з нашими провiдними програмiстами розроблювали деякий новий продукт, яким мали забезпечити центр прийому i обробки iнформацi§ вiд штучного супутнику, який мiстiть апаратуру для проведення дистанцiйного зондування, та новий центр монiторингу. Для втiлення цього проекту було видiлено великий сектор в загальному обчислювальному центрi, обслуговуючому всi орбiтальнi об"єкти Нiасу i контролюючому мiжпланетнi комунiкацi§. Ми трохи побалакали. Потiм я отримала ключи - вiд дверей обчислювального центру i для розблокування системи перед тим, як в не§ входити. Пiсля офiцiйно§ частини ми мали роздивитись демонстрацiю процесу i результату дистанцiйного зондування поверхнi планети за допомогою нового програмного забезпечення.
Учасники Круглого столу зручно розташувались у затишку "Мiсячного саду", потягували напо§, куштували ласощi i вели неквапнii розмови. Олексiй Володимирович нарештi зайняв своє мiсце. Словами: "Прошу трохи уваги!" розпочалося урочисте вiдкриття засiдання.
Першою йшла доповiдь нашо§ нiасуансько§ колеги з вiддiлу демографiчних дослiджень.
Треба звернути пильну увагу, казала вона, - на тi реальнi явища, якi вiдбуваються в людському органiзмi пiсля потрапляння на нашу планету. Цi процеси часто мають незворотний характер. Ми вже провели деяку роботу по збору iнформацi§. Проаналiзувавши данi, ми разом iз земними колегами розробили спецiальну програму, яка дозволяє проводити дистанцiйне зондування планети з цiллю пошуку найнебезпечнiших мiсць на планетi для будь-якого суто iндивiдуального психофiзичного типу людини. Сподiваємось, що саме ця розробка дозволить вирiшити багато проблем i непорозумiнь, що мали мiсце в недалекому минулому.
Дякую, - вiдповiла я, сьогоднi, за програмою, ми маємо вiдвiдати обчислювальний центр i там безпосередньо зможемо оцiнити результати вашо§ працi.
Далi було складнiше. Надiйшла iнформацiя про те, що вже добре знайомий нам Лоесу, який, до речi, очолює вiддiл, який займається особливо тяжкими злочинами мiжнародного, або краще сказати мiжпланетного, чи може навiть всесвiтнього рiвня, з свого боку теж має намiр продемонструвати результати роботи, проведено§ ним зi сво§ми колегами. Вiн взяв слово i констатував наступне:
Виходячи iз наших спостережень за дiями представникiв ваших правоохоронних органiв та вiйськових безпосередньо i користуючись наданою свiдками iнформацiєю, треба вiдмiтити iснування дивно§ тенденцi§ по вiдношенню до пiдозрiлих осiб, котрi можуть бути причетними до кримiнальних справ. Замiсть того, щоб вести розслiдування i намагатись з"ясувати факт причетностi або непричетностi дано§ особи до справи, дехто з правоохоронцiв - я не можу стверджувати, що так роблять всi - просто дозволяє розгортатись подiям так, щоб можна було з одного боку постiйно тримати дану особу пiд контролем, а з iншого боку так, щоб вона не помiчала, що §§ може хтось контролювати та спостерiгати за нею. Iснує декiлька випадкiв загибелi в рештi решт об"єктiв спостереження. Не можна однозначно стверджувати, що то було спiвпадiння. Щодо тенденцiй до кримiногену, то тут працює така логiка, мовляв, якщо людина хоча б раз мала навiть суто неконтрольовано-емоцiйний стан, у якому була здатна на кримiнальний вчинок, то в майбутньому вона цей вчинок ско§ть, хоче чи не хоче цього...
Проте, ваша власна полiтика невтручання, взагалi анi в що, вас робить не набагато кращими! - емоцiйно зауважив директор. - Ми ж бо знаємо, що пан Санчес загинув майже одразу пiсля втiлення свого проекту! Майже в цей самий день загинула i твоя мати, Лоесу... Менi дуже шкода... А у цей самий момент дехто просто уявляє себе загиблим, дехто, вважаючи себе вбивцею, лежить у психiатричному шпиталi. Дехто ж у цей час народжує дитину невiдомо вiд яко§ темно§ сили i розповiдає байки про пошуки скарбiв на островах! I скiльки ще рокiв цей безлад повинен продовжуватись? Ти ж казав, нiбито ви власне життя можете як би не на мiлiарди рокiв уперед розрахувати! Що вам все вiдомо про нашу природу грiховну! Що, роблячи помилки, ми маємо вчитись! Та от весь цей час вчимось тiльки поганому! Чому? Чому iснує ситуацiя, коли в загалi хтось - знаємо ми його, чи не знаємо - проводить експерименти на собi подiбних з незрозумiлими цiлями? Адже це ясно, як божий день, дехто використовує особливостi вашо§ планети i §х дiю на психiку людини. Вiдповiдний емоцiйний стан можна викликати штучно, можна змусити людину i збожеволiти, i ско§ти злочин, i покiнчити самогубством!
Саме про це йдеться, - зауважив Лоесу. - Я думаю, що ви не зовсiм справедливi щодо ставлення до нашо§ нiбито "полiтики невтручання". Я ще ранiше вам про це казав. Люди самi виявили бажання, як це було сказано, розiбратися у власних проблемних питаннях психофiзично§ адаптацi§. Ми запевнили, що не будемо втручатись в хiд експериментiв, пов"язаних з розробкою засобiв, здатних допомогти вирiшити цi вашi проблеми. Дотепер нiхто нi на що не скаржився. Тепер, коли сталася трагедiя i до нас надiйшли першi скарги, ми зробились винними. А ранiше ви б цього i не помiтили... Я вибачаюсь...
...Майже фiзично я вiдчула раптом на собi чийсь погляд. Обернулась в той бiк...
...Перелет був довгим i я заснула в зручному крiслi в салонi корабля. Чи може i не заснула, а тiльки трохи задрiмала... Прикордонна зона, черговий патруль i мiтка нашого транспорту на екранi радару системи наведення, оточена червоним колом... Не по людськи витончено-красива смаглява рука оператора на пультi, готова натиснути одну-єдину кнопку, щоб все перестало iснувати... Немов бавлячись, гладить §§ пальцем. На великому i середньому пальцях - кiльця з бiлого металу...
То якби ми все могли, як ви кажете, розрахувати на мiлiарди рокiв уперед, ми б зараз з вами про це не сперечались. - Тiну, який, зрозумiло, теж тут був присутнiй, нарештi взяв слово. - I я, мабуть, не мав би потреби цiлодобово чергувати на кордонi, псуючи собi зiр, тiльки заради того, щоб або, як зараз, приємно поспiлкуватись з вами про те, що менi i в бiса не треба, або ж - як варiант номер два - тiшити себе спогадами про дивовижний фейерверк на орбiтi, який я б влаштував, якби отримав наказ вiдкрити вогонь по вашiй посудинцi, котра тiльки но пiдходила до нашого космопорту. Розумiєте, шановнi, менi, звiсно, про це говорити неприємно, але пiсля того, як проект пана Санчеса було ухвалено бiльшiстю голосiв, нам чомусь надiйшла нова постанова - вiдкривати по земних кораблях вогонь без попередження за першим наказом. I це при тому, що бiльшiсть з вас дотепер ще вважає, що гармати на наших кораблях використовуються виключно для знищення смiття. Що системи наведення розроблювались саме для такого типу, модернiзацi§ не зазнавали, i що саме такими оснащають i вашi кораблi з того часу, як ми почали спiвпрацювати. Тож, якщо, вельмишановний пане, у вас в хазяйствi виникне потреба у майже безкоштовному двiрнику - я до ваших послуг! А в загалi, яка рiзниця? Те, чим можна знищити невеличкий астеро§д, пiдiйде i для знищення вашого космiчного транспорту. Про заходи проти озброєних вiйськових кораблiв зараз не йдеться. Принаймнi, це наша головна задача - саме прибирати смiття! Може з часом хтось з ваших студентiв зможе порахувати нарештi кiлькiсть режимiв, в яких працює цей прилад. I про все докладно доповiсть в Президi§, якщо мiзки не зварить. Ваше ж шановне керiвництво просто зобов"язано було з самого початку, згiдно з договором, проiнформувати вас про цю нову постанову в ходi загально§ програми пiдготовки до перелету. Я закiнчив.
... Дверi обчислювального центру безшумно вiдчинились i миттєво знов зачинились за моєю спиною. Тетяна мене досить добре проiнструктувала вiдносно нашого нового об"єкту i правил користування ним. В моєму блокнотi зберiгалась копiя лiстингу програми обробки iнформацi§ вiд зондуючого супутника. Про всяк випадок. В першу чергу я повинна була перевiрити систему на наявнiсть можливих помилок. Потiм саме програмне забезпечення. Увiйшла в систему, вiдкрила програму... Склалося таке враження, що супутник десь наткнувся на величезний корч, який стирчить iз поверхнi планети, i застряг. Тепер мотається разом iз добовими обертами Нiасу, зондуючи одну-єдину точку на §§ поверхнi. Що я не намагалась робити, але постiйно отримувала тiльки єдине статичне зображення. Треба було тiльки звiряти з мо§ми записами. Дiйсно, величезний шматок з того, що повинно було бути, просто був вiдсутнiм. Не гаючи часу я переписала все, як треба, з свого блокноту. Вiдновила загубленi програмнi файли. Програма почала працювати. Але тiльки но я перезавантажила комп"ютер, як iсторiя повторилася точнiсiнько i в подробицях. Я була в шоцi. I в цей самий момент хтось, пiдкравшись ззаду, стис мене в мiцних обiймах.
Не рухатись! Вас заарештовано, як сторонню особу, що здiйснила протиправне проникнення у центр, маючи намiр використовувати електроннi ресурси центру i його програмне забезпечення.
Я ледве не зомлiла вiд переляку. Не маючи гадки, що треба в моє§ ситуацi§ робити, я просто стояла, як стовбур, вiдчуваючи, що менi поганiшає з кожною секундою все бiльше й бiльше. Але... Десь я вже чула цей голос... Подивилась на утримуючу мо§ плечi праву руку незнайомця - чорна тканина унiформи, на великому i середньому пальцях кiльця з бiлого металу... Мене взяла така лють, що я готова була його вбити. Тварюка ж ти космiчна! З самого початку таким був, таким i залишився, таким i подохнеш... А вiн вже аж заливався смiхом, уткнувшись своєю вродливою ельфiйською мордою в моє плече. Лагiдно так прошепотiв у самiсiньке вухо:
Що, налякав?
В наступний момент, отримавши вiд мене щиро й вiд усiє§ душi лiктем пiд дих, борючись з болем, вiн намагався що є сили вiдновити дихання.
Ну, не злися! - Повертаючись до тями, посмiхнувся Тiну. Наблизившись, знов, але тепер нiжнiше, обiйняв мене за талiю. Мало отримав... - Вибач, що без гламуру на цей раз. Розумiєш, на вiдмiну вiд вас, нам заборонено з"являтись у мiсцях, маючих стратегiчну важливiсть, в цивiльному. А мене, як на зло, сюди командирували на випадок виникнення будь-яких проблем.
I хто ж? - iронiчно посмiхнувшись, запитала я.
Ну... Якщо вiдверто... Можна сказати, що це така собi невеличка самоволка. - вiдповiв вiн з єхидною посмiшкою.
Ну так! - вигукнула я, - Саме на виникнення проблем ми, як виявляється, тут бiльш за все очiкували! А може про проблеми вже було вiдомо? Хочеш саме проблем? То добре! Йди, подивись! Чия це, по-твоєму, робота?
Нiчого не кажучи, вiн, користуючись власним ключем та системою паролiв, увiйшов в систему iншого сектору, що належала виключно мiсцевим науково-технiчним пiдроздiлам i до яко§ люди доступу не мали.
Iз самим супутником все гаразд. Збiй десь у вас в програмi. Мабуть, черв"як...
Ти його бачиш? Так видали!
Ми по ваших системах не лазимо, - З ноткою образи вiдповiв Тiну.
А я не вiрю в альтру§зм. В ваш - так тим бiльше. Я промовчала на засiданнi ж бо воно й без того вже бiльше нагадувало дискусiйний клуб... Але дискусiя - це не одне й те саме, що i з"ясовування вiдносин... Як ти можеш казати, що пiшов у самоволку? Ти розумiєш, що це означає? Ти розумiєш, що ти не маєш навiть права про таке менi говорити? Армiя - це не якась приватна контора, де начальник - сам собi пан! Мiй прапрадiд був вiйськовим, вiн приймав участь у вiйнi з гiтлерiвською Германiєю. Командував вiн пiхотою. Але коли йому наказали, що треба брати пiд своє командування артилерiю, вiн взагалi нiчого не сказав, просто пiшов робити те, що йому наказали. Хоча до цього моменту вiн i гадки не мав, як треба командувати артилерiєю! Довелось вчитись! Якби вiн не погодився, його б навiть не розжалували! Його б розстрiляли! Це добре, це слава Боговi, що зараз нема нiяко§ вiйни. Але ми знаходимся у станi надзвичайно§ ситуацi§. А це майже вiйна! Невже ти пiсля цього ще можеш думати, що я повiрю в те, що ти прийшов сюди тiльки тому, що тобi цього захотiлось?
Тiну важко зiтхнув.
Гаразд, - пiсля паузи промовив вiн замислено, - Це все правильно, але я маю тобi дещо показати...
А можна було взагалi обiйтись без цих безглуздих iгор? - образилась я. Дуже образилась, до речi...
Добре, давай без жартiв. - вiдповiв Тiну. - Ти в першi моменти, як здалося, раптово захотiла мене вбити? Пам"ятаєш, що казав Лоесу? Що дехто з ваших правоохоронцiв вважає, що така людина, котра в умовах нашо§ планети захоче щось подiбне витворити, це обов"язково зробить в рештi решт. Так може зробиш це прямо зараз? Яка тобi рiзниця? Все одно ти приречена на те, щоб мене вбити! Але знаєш, що я власно про це думаю? Що може хтось на твоєму мiсцi мене б i вбив. Бажаючих я передбачаю дуже велику кiлькiсть! Але ти цього не зробиш. Хiба що якщо тобi буде погрожувати справжня небезпека. А iнакше - нiколи. Справа не в тому, що тобi здалося, що ти захотiла саме вбити, а в тому, чого тобi захотiлось насправдi в цей момент. Розумiєш, людськi емоцi§ сильно викривляються, долаючи перешкоди, котрi в процесi iсторичного розвитку було побудовано у свiдомостi людини §§ буттям, §§ культурою... Перший iмпульс ти просто невзмозi навiть усвiдомити. Свiдомо сприймаєш тiльки те, що вiдфiльтровано тво§м розумом. А на нашiй планетi можуть бути здiйсненi тiльки пiдсвiдомi бажання в чистому видi. Так як ти думаєш, що тепер на тебе чекає в найближчому майбутньому?
Пiд кiнець вiн таки не витримав. Серйозний вигляд йому давався надто важко. Знов вишкiрився.
Тварюка... - я ледве знов його не вдарила. Знайшов час глузувати...
Я знаю! - розсмiявся Тiну. - Тiльки не кажи, що тобi це не подобається.
Ти менi щось хотiв показати. Я чекаю. А потiм я тебе дiйсно вб"ю.
Добре. До речi, ти не помiтила деяко§ закономiрностi в тому, як псуються вашi прилади? Саме про це я i мав з тобою поговорити. Зараз ти бачиш те, що зазвичай бачимо ми, коли чергуємо на кордонi. Сюди дублюється повнiстю iнформацiя вiд наших радарiв. Ваша система повинна, за визначенням, працювати не гiрше. Але iснує деяке "але"... Якщо ми зараз зосередимось ось на цьому мiсцi... Ти, до речi, не помилилась. Вибачаюсь за можливо невдалий жарт, але я дiйсно тут не за власним бажанням iнакше я б зараз не змiг цього зробити. Так ось, я просто налаштовую антену на пеленг. Дивись на цi мiтки. Синi - це тi об"єкти, якi можна "зняти" без попереднього запиту. Рожевi - це такi, що потребують попереднього запиту на додаткову iнформацiю. Всi цi об"єкти мають мiж собою визначений зв"язок. Тепер ти бачиш, що вiдбувається, коли ми отримуємо сигнал вiд будь-якого з цих об"єктiв. Тодi, коли стався iнцидент на Iламмi, ми отримали досить чiткий сигнал, але не встигли вiдреагувати. Прилад був знищений нанороботом. Потiм ми отримали наказ не проводити нiяких самостiйних дiй i повiдомлення про проголошення надзвичайно§ ситуацi§. Цiкаво, що частоти, на яких ми отримуємо сигнали вiд ваших приладiв, завжди мають резонансну складову i взаємодiють один з одним. Ось так це виглядає у мене в системi наведення. Добре, маємо закiнчувати, бо хлопцям треба працювати. Ну i як тобi новина?
Ну так що за черв"як, на твiй погляд, може бути у нашiй системi? - запитала я коли вiн закiнчив. Дiйсно, дуже корисна iнформацiя. - То може я тебе все ж вб"ю?
Я сам тобi це запропонував. Хоч прямо зараз. Але ж чи не надто нудно тобi буде пiсля цього?
Нудно? Ти вирiшив, що дуже мене розважаєш? Не буде. Таких, як ти менi влаштовуєш зараз, "розваг" у мене i без тебе в життi досить. Якби було менше, то було б тiльки краще...
Так! А я ще подивився б, на яку iстоту ти перетворишся, як пробудеш у нас кiлька мiсяцiв!
Тiну дуже помилився, сказавши це. В мене на пальцях теж були кiльця. Але трохи не такi, як в нього. Я витримувала стиль... I вiн мене на цей раз роздратував по справжньому. Та от зрозумiв, мабудь, тiльки тодi, коли вiдчув на своє§ горлянцi "нiжний дотик" цих мо§х ювелiрних виробiв...
Тiну, ти багато говориш зайвого... Надто багато... Розумiєш, мене може зупинити зараз тiльки закон i моє небажання ганьбити свою репутацiю... Ти помилився... Але... Пробач, але якщо ти вимовиш хоча б ще одно слово не за темою, я зламаю тобi кадик i ти бiльше не зможеш сказати жодного слова...
Я розтисла пальцi, вiдпускаючи його шию. На шкiрi залишились чiтко помiтнi слiди вiд контакту з металом. Судячи по виразу обличчя, на нашого нiасуанського колегу це створило велике враження.
Ну то якi черв"яки завелися в нашiй системi? - повторила я запитання.
Вiкторiє, я цього не знаю, це було просто моє припущення... Я не мiг знати, що у вас вже є якiсь проблеми. Я тобi показав те, що мав показати. Я розумiю, що чудес не буває, але цього правда нiхто ще не бачив. Можливо, спiвпадiння, а можливо i нi. Я не роблю жодного однозначного висновку. - Вiн замовк, з побоюванням дивлячись на мене, потiм продовжував, - Добре, давай домовимося. Я нiколи бiльше не буду так жартувати. Але те, що я хотiв тобi сказати, ти просто не зрозумiла. Не знаю, чому. Може я дiйсно неправильно себе поводжу, але ти взагалi завжди будь-яку iнформацiю, яка стосується безпосередньо тебе, сприймаєш надто агресивно. Нiхто тебе не хотiв ображати. Я мав на увазi те, що знаю, що ти хочеш... Бути як ми. Розумiєш, це надто помiтно, щоб ти могла це приховувати. Я просто хочу сказати, що, власно, тобi нiхто цього не забороняє... I взагалi нiщо не затримує... Ти можеш отримати те, що хочеш. Це не за темою, правда? Але я мусив закiнчити думку.
... Прикордонна зона, черговий патруль i мiтка нашого транспорту на екранi радару системи наведення, оточена червоним колом... Не по людськi витончено-красива смаглява рука оператора на пультi, готова натиснути одну-єдину кнопку, щоб все перестало iснувати... Немов бавлячись, гладить §§ пальцем. На великому i середньому пальцях - кiльця з бiлого металу...
Тiну, вiдбiй. Зараз маємо приймати на кордонi наукову делегацiю. Треба дещо пiдготувати. - Оа Ма пiсля розпорядження вiдрапортував у Центральний про свою готовнiсть зустрiти нас. Тiну зробив ображений вираз обличчя. Нiбито у нього забрали улюблену iграшку.