Аннотация: Кiлька загадкових пограбувань i поява привидiв у мiстi змушують майора Малодьорова, якого позаочi звуть агентом Малдером, взятися за справу...
ГЕНIЙ
ОПОВIДАННЯ
(24 червня 2018 року)
* 1 *
Ранiше я був звичайним полiцейським карного розшуку. Офiцiйно я представляюся як майор Малодьоров. Завдяки якомусь чуттю i добре розвиненiй iнтуїцiї, менi вдалося розкрити кiлька вельми заплутаних справ, якi своєю незвичнiстю межували з мiстикою. З тих пiр мене позаочi стали називати агентом Малдером. Працюю я завжди один. Своєї Скаллi у мене немає, тому у висуваннi версiй мою фантазiю нiхто не обмежує. Зазвичай мене викликають на найзаплутанiшi та найзагадковiшi справи.
Цей виклик надiйшов о сьомiй годинi ранку. Дзвонили з банку:
- Приїжджайте скорiше, у нас тут щось незрозумiле...
- Сигналiзацiя спрацювала?
- От якраз сигналiзацiя i не спрацювала, але сховище абсолютно порожнє! Залишилося тiльки кiлька купюр, але вони застрягли в стiнi.
- Як це - в стiнi?
- Наче хтось проходив крiзь стiну i по дорозi втратив кiлька купюр. Вони так i стирчать з бетону.
- А що кажуть охоронцi?
- Їх зараз медики приводять до тями. Але нiяких фiзичних ушкоджень не виявлено...
Так, картина i справдi була дивною: всi замки цiлi, сигналiзацiя не пошкоджена, нiяких вiдбиткiв пальцiв або iнших слiдiв. Лише кiлька купюр стирчать з бетонної стiни i всерединi, i ззовнi сховища. Я спробував потягнути одну з них - мiцно сидить.
- Ми вже пробували, ось, шматочок вiдiрвали... - Директор банку простягнув менi огризок банкноти i показав мiсце, з якого намагався його витягти.
- Н-да... Мабуть, ми вирiжемо цей шматок стiни. - Задумливо промовив я. - Все одно у вашому сховищi нiчого не залишилося...
Двох охоронцiв вже привели до тями, розвели по рiзних кабiнетах i опитали. Клацаючи зубами, тремтячи та боязко озираючись, вони розповiли наступне:
На змiну вони заступили о восьмiй вечора. Обiйшли примiщення, позаглядали в комори i туалети - все було в порядку. О дев'ятiй прийшла прибиральниця. Як завжди, один з охоронцiв всюди слiдував за нею, поки вона не закiнчила прибирання i не пiшла о пiв на одинадцяту. Потiм вони перекусили бутербродами з кавою (стаканчики i крихти вiд вечерi я попросив взяти на експертизу) i сiли в головному залi - один переглядав новини напланшетi, другий грав у телефонi. Все як завжди.
Рiвно опiвночi з'явилося вiдчуття тривоги. Обидва вiдклали свої гаджети i насторожено пройшлися по залу, вишукуючи джерело тривоги. Стало зимно. Раптом, у самому центрi залу виникла напiврозмита сiра пляма з людськими обрисами. Обидва охоронцi рефлекторно потяглися до кобури i вихопили пiстолети. А далi почалося щось неймовiрне.
- Пiстолет у моїй руцi став нагрiватися i пекти пальцi. - Розповiдав Сергiй, тридцятидвохрiчний охоронець з модною триденної неголенiстю на обличчi i виголеним тризубом на головi. - Я його впустив, а вiн по пiдлозi поїхав до примари...
- Я встиг лише один раз вистрiлити, але навiть звуку пострiлу не почув, нiби у вату. - Белькотiв Андрiй, тридцятивосьмирiчний кремезний чоловiк з почавши ми вже сивiти скронями, борiдкою i вусами. - Куля, як у сповiльненiй зйомцi, вийшла зi стовбура i попливла по залу спочатку прямо, а потiм кружляючи, як по спiралi... Нi, пiстолет не розжарювався. Навпаки, вiн став дуже холодним i, начебто, покрився памороззю. А потiм вивернувся з руки i поплив прямо у повiтрi до примари...
Пролунав гучний регiт, що захолодив кров у жилах, i "привид" поплив на Сергiя. Остовпiлий охоронець застиг, а коли привид з'єднався з ним, впав без свiдомостi на пiдлогу. Гучно регочучи, привид простягнув руку до Андрiя. Рука почала звиватися i витягуватися, поки не увiйшла в живiт другого охоронця. Бiльше той нiчого не пам'ятав.
- А вiдеоспостереження у вас ведеться? - Запитав я директора.
- Звичайно! Обов'язково! - Вигукнув той.
- Дайте-но менi всi вiдеозаписи за... Скiльки часу вони у вас зберiгаються?
- Мiсяць.
- От за весь мiсяць i дайте. - Попросив я.
В цей час з вулицi почувся вереск гальм i крики людей. Я i двоє полiцейських вискочили назовнi. Неподалiк, посеред перехрестя, зупинилася срiбляста "Аудi", за її колесами по асфальту тягнувся чорний гальмiвний слiд. Збентежений водiй стояв у центрi натовпу пiшоходiв i раз пояснював:
- Я стояв на червоний. Переходом йшли кiлька людей в одну i в iншу сторони. Спалахнув жовтий i я приготувався. Пiшоходи дiйшли до тротуару, тi, що хотiли переходити, застигли в очiкуваннi. Дали зелений i я рушив, поступово набираючи швидкiсть. I раптом посеред перехрестя виникла жiнка в чорному. У неї було страшне обличчя - напевно, перекошене вiд жаху. Я дав по гальмах, вискочив, але жiнки нiде не було, нi перед машиною, нi пiд нею, нi збоку...
Полiцейськi тут же зробили аналiз на алкоголь i наркотики - все чисто.
- У Вас в машинi є вiдеореєстратор? - Запитав я водiя.
- Є! I як я не здогадався подивитися! - Вiн кинувся до кабiни.
Ми переглянули запис разом. Дiйсно, просто перед машиною, з нiзвiдки з'явилася жiнка в чорному, з перекошеним жахом обличчям. Обличчя наїхало прямо на камеру, i запис зарябив перешкодами.
- Я скачаю вiдео? - Запитав я.
- Так звiсно. - Вiдповiв водiй. - А менi що далi-то робити?
- Ну, трупа немає. Постраждалих теж... Мабуть, можете їхати у своїх справах. Тiльки залиште свої контакти полiцейським.
У своєму кабiнетi я переглянув обидва вiдео - i з банку, i з вiдеореєстратора. Ось полiцейськi сидять, втупившись у гаджети. Ось вони стурбовано пiдняли голови i почали озиратися. Ось вони встали i почали обходити зал... I раптом прямо в центрi залу виникла сiра пляма... Я прокрутив цей шматок кiлька разiв. У звичайному темпi "привид" з'являвся несподiвано просто з повiтря. В уповiльненому вiн проявлявся повiльно i по частинах: спочатку з'являлася чорна пляма, схожа на лiйку, потiм вона починала розширюватися, набуваючи людських обрисiв i злегка розмиваючись, в кiнцi "привид" ставав сiрим i напiвпрозорим. Крiзь нього цiлком помiтно читався напис "каса". Вiн представляв собою худого, злегка сутулого чоловiка в костюмi i окулярах. "Дрищ" - подумки назвав я цього примару i продовжив перегляд вiдео.
Привид поплив повiтрям до охоронця, увiйшов прямо в нього i почав виходити з iншого боку. Охоронець при цьому закотив очi i почав повiльно осiдати на пiдлогу.
Коли з примари почала витягуватися рука, вiн ставав все бiльш прозорiшим. От рука увiйшла в живiт другого охоронця, провернулася в ньому кiлька разiв, закручуючись у штопор, i вийшла, швидко втягнувшись назад в своє тiло. Охоронець осiв на пiдлогу, привид реготнув, потер руки i рушив до сховища. Всi камери демонстрували його просування по коридорах i сходах. Бiля дверей сховища привид на кiлька секунд завмер, потiм вiдiйшов у бiк i простягнув руку крiзь стiну. Вiдео зсередини показало, як зi стiни сховища почала виповзати, звиваючись мов змiя, рука. Вона попливла до полиць з банкнотами, взялася за одну з пачок i... пройшла крiзь неї. Кiлька разiв рука намагалася схопити банкноти, але у неї нiчого не виходило. Тодi в камеру пройшов крiзь стiну весь привид. Кiлька хвилин вiн, роздумуючи, плавав туди-сюди вздовж полиць i крiзь них. Нарештi, зупинився, простягнув одну руку до лампи пiд стелею, а другою швидко окреслив коло. Свiтло почало згасати, але не до кiнця. У напiвтемрпявi було видно, як всi пачки банкнот якоюсь силою стягнуло в одну купу i рiзко виштовхнуло зi сховища. Свiтло знову загорiлося яскраво. Привид озирнувся i повiльно проплив крiзь стiну назовнi. Злетiвши над пiдлогою метра на пiвтора, вiн схилився над купою банкнот i, роблячи паси руками, вiддiлив вiд неї одну пачку. Потiм рiзким рухом направив її крiзь стiну. В уповiльненому темпi було видно, як окремi банкноти, немов птахи у зграї, полетiли у сховище. Частина з них опала в коридорi, частина - на пiдлозi сховища, а частина залишилася в стiнi. Помилувавшись своєю роботою, привид зiбрав пасами рук банкноти, якi впали, i теж позапихував їх до стiни. Потiм вiн пiдключився до розетки в коридорi, i зник разом з купою банкнотних пачок. Просто розчинився в повiтрi...
Коли у нас в лабораторiї розпиляли бетон на тонкi пластини, то виявили близько пiвсотнi купюр всерединi.
Вiдео з реєстратора показало, що жiнка на дорозi теж виникала поступово з чорної плями. Вона була в довгiй темно-сiрiй сукнi, з довгим розпущеним чорним волоссям. Обличчя її було перекошене вiд злоби й жаху. Але жах цей був не через те, що вона бачила. Жах вона прагнула передати тому, хто спостерiгав. В уповiльненому переглядi вона простягнула руки до машини, що наближалася, i повiльно напливла на камеру. Коли камера пройшла крiзь жiнку, в нiй почалися перешкоди. Цю примару я назвав "Фурiя".
Отже, моїй фантазiї нiхто не заважав мiркувати про привидiв. Примари, якi можуть пiдживлюватися електрикою, фiксуватися вiдео приладами i викликати збої в електоромережах... Але навiщо привидам грошi? Нiяких зачiпок, як i нiяких слiдiв, не було. Я розпорядився, щоб менi надсилали будь-яку iнформацiю про незвичайнi подiї та про появу "привидiв" у будь-якому районi мiста.
Через пару днiв схоже пограбування сталося в магазинi хутряних виробiв. I знову кiлька шуб i хутряних комiрiв застрягли прямо в стiнi. Поки ми опитували охоронцiв, поки вели слiдчi заходи i розпилювали стiну, намагаючись витягнути з неї застряглi хутра, в рiзних районах мiста свiдки бачили привидiв просто на вулицях. Це були знайома вже нам "Фурiя" та кiлька нових персонажiв. А через день всi викраденi шуби були виявленi розвiшеними на деревах i лiхтарних стовпах нашої головної вулицi. I знову вiдеокамери в магазинi зафiксували "Дрища".
Ще за три днi сталося пограбування ювелiрного магазина. Цього разу ланцюжки та каблучки застрягли не тiльки в стiнi магазину, але i в бетонному стовпi на автобуснiй зупинцi i в бетоннiй перегородцi самої зупинки. Дрищ явно бавився i залишав свою "вiзитку". Пiсля цього пограбування привидiв в мiстi стало ще бiльше. Свiдки бачили i чоловiкiв, i жiнок, i дiтей, i якихось монстрiв - всi вони були темно сiрими i напiвпрозорими, лiтали над землею, з'являлися з нiзвiдки, лякали перехожих, проникали в квартири, знижували напругу струму, порушували роботу свiтлофорiв. Але на вiдеокамерах банку i магазинiв фiгурував лише один "Дрищ", iншi примари нiчого не крали, а тiльки лякали населення. Машини швидкої допомоги не встигали возити пацiєнтiв з iнфарктами, iнсультами i стрибкоподiбними пiдвищеннями тиску. Лiкарнi були переповненi, за тиждень вiд серцево-судинних захворювань загинуло близько тридцяти людей похилого вiку.
I газети, i телебачення навперебiй висували версiї, одну фантастичнiшу за iншi: вiд навали барабашок з паралельного свiту до висмоктування цiнностей iнопланетянами за допомогою якогось променя, що мiг вiльно проникати крiзь будь-якi перешкоди. Тiльки чому всi цi iнопланетяни, примари, монстри i барабашки зацiкавилися цiнностями саме нашого мiста? Бiльше нiде нi в Українi, нi в iнших країнах нiчого подiбного не спостерiгалося. I чому в пограбуваннях свiтився тiльки один "Дрищ"? I чому пiсля кожного пограбування привидiв в мiстi додавалося? Питань було багато, але вiдповiдей на них поки не знаходилося.
* 2 *
Днiв через п'ять-шiсть пiсля початку всiєї цiєї плутанини у мене в кабiнетi пролунав дзвiнок.
- Менi сказали, що ви займаєтеся цiєю справою... Ну, про привидiв.
- Припустимо.
- Приїжджайте до мене, у мене тут каблучки...
- Вибачте, якi каблучки? - Почав уточнювати я.
- Мабуть, тi, що зникли з ювелiрного магазину...
- Ваша адреса?! - Схопився я i почав збиратися до виходу.
У квартирi за вказаною адресою проживала дев'ятнадцятирiчна дiвчина.
- Мене Свєтою звуть. Свiтлана Горюнова. - Заторохтiла вона, тiльки-но глянувши на моє посвiдчення. - Я одна живу вже майже два роки, з тих пiр, як закiнчила школу i вступила до унiверситету. А мама з татом в Африцi працюють. Я їм поки нiчого не казала...
- А що саме Ви не казали? - Я уважно роздивився: звичайна трикiмнатна квартира, ще пострадянська обстановка, якщо не брати до уваги хорошого ноутбука i комп'ютера на новому, сучасному столi та плаского телевiзора на стiнi. Все бiдненько, але чистенько. Та й сама дiвчина зовсiм не була схожа на грабiжницю.
- Ось! - Свєта вивалила на журнальний столик бiля дивана вмiст великого чорного пакету.
Я так i охнув - золотi ланцюжки, каблучки з дiамантами та iншими каменями, кулони...
- Звiдки все це?
- Не знаю... З нiзвiдки, прямо з повiтря з'являються i падають. То на диван, то на стiл, то прямо на пiдлогу... А я їх у пакет складаю... - У дiвчини на очах заблищали сльози. - Мене тепер посадять?
- Так, давайте-но докладнiше. - Посадив я її на диван.
- А з чого починати?
- Ну, почнiть з... та хоч зi вступу до унiверситету!
- Так це дуже довго! Може, я чай поставлю? У мене печиво є, вчора купила.
- Можна i чай. - Погодився я. Звичайнi справи могли заспокоїти i розслабити мою спiврозмовницю, що дуже навiть не маловажно для пошуку iстини. Поки вона поралася на кухнi, я включив диктофон i прилаштував його в нагруднiй кишенi пiджака. Про всяк випадок...
- Так от. - Почала Свiтлана Горюнова, розливаючи чай по чашках i зручнiше влаштовуючись з ногами в куточку дивана. - Я вже на другому курсi вчуся, в Технiчному унiверi на спецiальностi "Екологiя та охорона навколишнього середовища".
- Сподiваюся, добре вчитеся? - Запитав я просто, щоб пiдтримати видимiсть невимушеної бесiди.
- Так, я вiдмiнниця!
- А подруги у Вас є? - Продовжив я.
- Так, цiлих двi - Нiна i Лена!
- А хлопець? Напевно у такої симпатичної дiвчини є хлопець?
Свiтлана помiтно почервонiла. Зовсiм незвичайна реакцiя для сучасної дiвчини.
- Та нi... Мене батьки так виховали, що нiяких хлопцiв до закiнчення унiверситету!
- Але ж є, напевно, якiсь залицяльники? Адже не в монастирi Ви вчитеся?
- Так, в нашому унiверi хлопчикiв бiльше, нiж дiвчаток. I заглядаються багато хто... Але я їм приводу не даю. Тiльки от один... - Вираз обличчя спiвбесiдницi затьмарився.
- Хто такий? Напевно, прекрасний принц на бiлому конi?
- Ой, нi, зовсiм навпаки! Я б його зовсiм i не помiтила - типовий ботан: скукоженний, в окулярах, з маленькими очима i прилизаним волоссям... Вiн якось сам до мене пiдiйшов, коли ми з дiвчатками в їдальню збиралися...
- Ну i?
- Я спочатку не хотiла його образити. Погодилася вiдiйти з ним в сторону, поговорити. Сказала дiвчаткам, щоб менi теж щось взяли... А вiн одразу ж почав говорити про любов.
- Так прямо одразу - i про любов?
- Так. Каже: "Я тебе давно помiтив. Ти сама класна. Тобi пощастило, що такий генiй, як я, звернув на тебе увагу i навiть закохався. Так що, сьогоднi ми йдемо в кiно i починаємо зустрiчатися".
- А Ви?
- Ой, а можна Ви мене будете називати на "Ти"? А то менi якось незручно...
- Можна i на "Ти". То що ж ти?
- А я спочатку розгубилася, потiм стала щось говорити, що поки не збираюся нi з ким зустрiчатися, що менi вчитися треба, що ми з ним зовсiм не знайомi... Взагалi, вiн менi зовсiм не сподобався... Вiн почав говорити, що звуть його Єгор Прасолов, вчиться на четвертому курсi нашого унiверу, на спецiальностi "радiотехнiка, електроннi апарати та зв'язок", що вiн не просто вiдмiнник, а справжнiй генiй i що кохання навчанню не зашкодить. А я сказала, що на мене дiвчата чекають i втекла... - Свєта налила менi ще чаю i пiдсунула коробку з печивом.
- Ну, то що ж було далi?
- А далi вiн ще кiлька разiв пiдходив, але я завжди знаходила привiд, щоб втекти. А кiлька днiв тому вiн подзвонив у мої дверi рано вранцi, ще тiльки свiтати починало. Я спросоння навiть не запитала "хто там?" i просто вiдкрила дверi. А вiн вiдсунув мене вiд дверей i одразу пройшов до кiмнати. Коли я увiйшла слiдом за ним, вiн уже сидiв на диванi, а по килиму були розсипанi купи грошей.
- Це вже цiкаво. Вiн не сказав, звiдки у нього стiльки грошей?
- Вiн сказав, що зробив якийсь винахiд i запропонував його американцям. А тi йому заплатили. I що вiн принiс їх менi, щоб я не думала, що вiн якийсь бомж або невдаха. Що з ним у мене не буде нiчого неможливого.
- Але тебе це не спокусило?
- Звичайно! Я ж не так вихована! I потiм, вiд нього стало вiяти якимось жахом... Менi хотiлося, щоб вiн скорiше забрався. Я сказала, що грошей не вiзьму, що це мене ображає i щоб вiн негайно разом з ними забирався, а менi пора збиратися на заняття. Вiн сказав: "Ну, гаразд! Ще побачимося!" - i вийшов за дверi, залишивши всi грошi на пiдлозi. Я швиденько позапихали їх в перший-лiпший пакет, вiдкрила балкон i покликала його: "Єгор! Єгор!" - Вiн пiдняв голову, якось навiть радiсно, певно, подумав, що я хочу його повернути. А я кинула йому пакет з грошима i повернулася в кiмнату.
- А що було потiм?
- Вiн пiдiйшов до мене через пару днiв на перервi, вибачився. Сказав, що не хотiв мене образити, i запропонував пiсля занять сходити в кафе. А я сказала, що я б iз задоволенням, але на вулицi холодно, а у мене куртка не дуже тепла. А наступного дня вiн зустрiв мене бiля пiд'їзду з новою шубою - такою довгою, бiлою, з песця - я про таку давно мрiяла. Я як побачила її, то спочатку сильно розгубилася. А вiн накинув її менi на плечi - вона така м'яка, легка... Потiм я схаменулася i сказала, що такi дорогi подарунки поряднi дiвчата можуть приймати тiльки вiд родичiв, i щоб вiн здав її назад до магазину, а то про мене таке подумають!... Вiн замислився, звернув шубу в пакет i пiшов. А наступного дня по телевiзору показували всi отi шуби на деревах... Може, це якось з ним пов'язано?
- Не будемо виключати i цiєї версiї. - Пiдтримав я.
- А вночi за вiкном почали лiтати всякi примари. Може, це тi, про яких по телевiзору розповiдали, а може, я просто перенервувала i менi це тiльки ввижалося... Було таке враження, що вони хочуть залетiти до мене, але щось велике i чорне, як велетенська собака, лiтало перед моїми вiкнами i вiдганяло їх...
- Страшно було?
- Ще б пак! Я увiмкнула настiльну лампу i залiзла пiд ковдру. Так i спала з включеним свiтлом... А позавчора вiн прийшов увечерi. Весь такий урочистий, в костюмi з метеликом. Але менi чомусь вiд його вигляду стало жахливо моторошно, аж мороз по шкiрi. Подзвонив у дверi, я вiдкрила, вiн встав прямо в коридорi на колiно, простягнув менi коробочку з каблучкою i сказав: "Виходь за мене! Тодi ми з тобою будемо родичами, i про тебе нiхто не зможе погано подумати!" А я дивлюся на нього, а менi все страшнiше i страшнiше... - Свєту почало пробирати дрiбне тремтiння. Я налив їй склянку чаю i пiднiс до побiлiлих губ. Вона, стукаючи зубами об краї чашки, почала вiдсьорбувати маленькими ковтками i поступово заспокоїлася.
- Вiн нiчого поганого тобi не зробив? - Уточнив я.
- Нi. Тiльки дивився так... закохано i моторошно... Як манiяк. I говорив, що таку каблучку може прийняти будь-яка дiвчина i що вона мене нi до чого не зобов'язує. - Свєта простягнула менi свою руку i я помiтив на її пальцi тоненьку золоту обручку з невеликим дiамантиком. - Я сказала, що не можу так от одразу... А вiн сказав, що ми тепер зарученi, але що я можу подумати i не поспiшати з вiдповiддю. А якщо ми вже зарученi, вiн тепер може робити менi подарунки... А наступного дня я дiзналася по телевiзору про ювелiрний магазин... - Свєту пересмикнуло на диванi так, що плед з її нiг упав на пiдлогу.
Я пiдняв плед i простягнув спiврозмовницi.
- Ти сказала йому про свої пiдозри?
- Так, прямо наступного дня, на перервi, коли вiн до мене пiдiйшов. Вiн засмiявся i сказав: "Я що, схожий на привида?" А я сказала, що нi, звичайно ж не схожий... А насправдi я i справдi подумала, що вiн привид - поруч з ним менi весь час стає холодно, страшно, моторошно... А вiн простягнув до мене руку i каже: "Ось торкнися, я справжнiй!" - а руки в нього такi холоднi...
- Ну, руки холодними могли бути i вiд хвилювання. - Я заспокiйливо погладив Свiтлану по руцi. - Он у тебе якi холоднючi!
- Це у мене вiд страху. Вiн сказав, що я можу не поспiшати з вiдповiддю i носити каблучку, поки остаточно не вирiшу. I якщо я не захочу виходити за нього, то можу її повернути. От я її i залишила...
Все виглядало як звичайний студентський роман. От тiльки купа золотих прикрас на столi...
- Ну, i що було далi?
- А далi Єгор сказав, що нам треба частiше бачитися, щоб краще пiзнати один одного. А я сказала, що зараз не можу, що менi треба здавати курсовi...
- I?
- Курсовi я поздавали позавчора. Всi на п'ятiрки! - Гордо повiдомила Свєта. - А вчора вiн пiдiйшов до мене вже на виходi з унiверу i запропонував погуляти. А я сказала, що вже з дiвчатками домовилася i що менi нiколи...
- Вiн образився?
- Не знаю... От тiльки сьогоднi вночi... Може, менi це здалося?...
- Що саме?
- Вночi менi здалося, що на мене хтось дивиться. Я прокинулася i побачила примару. Ну я, звичайно, закричала i накрила ковдрою голову, а коли визирнула, нiякої примари вже не було. Я встала, сходила в туалет, заглянула на кухню, подивилася за вiкно, потiм на годинник - було п'ятнадцять хвилин на першу, знову лягла i ось тодi почалося...
- Що почалося?
- Просто з повiтря почали випадати коштовностi i падати то на пiдлогу, то на диван, то на стiл. Рiвномiрно, по одному - бам, бам, бам... Вони так падали всю нiч i весь ранок, а я сидiла i дивилася, навiть в туалет боялася сходити...
- А коли все це закiнчилося?
- Приблизно о дев'ятiй. Спочатку я навiть не зрозумiла, що все скiнчилося. Хвилин десять сидiла в зацiпенiннi, але бiльше нiчого не з'являлося. Тодi я подивилася на годинник. Потiм встала, привела себе до ладу, поснiдала, позбирала всi тi прикраси в пакет i зателефонувала в полiцiю. А там менi дали Ваш номер.
- I правильно зробили. Я обов'язково розберуся - недарма мене називають агентом Малдером. - Я посмiхнувся. - А фотографiї цього Єгора у тебе випадково немає?
- Є, в мобiльнику. - Свєта простягнула менi свiй мобiльник i я скачав з нього фото Єгора - звичайний хлопець, худорлявий, прилизаний, в окулярах...
* 3 *
У деканатi про Єгора Прасолова говорили майже з захопленням: не просто вiдмiнник, а справжнiй генiй - за чотири роки навчання вiн не те щоб не мiг вiдповiсти на якомусь семiнарi, не те що здавав всi iспити i курсовi на вiдмiнно, а ще й зробив кiлька винаходiв.
- Чудовий хлопчик! Повнiстю присвячує себе навчанню i роботi в електро-майстернi, чудовий комп'ютерник i електронник! А якi програми вiн нам склав! Нам тепер працювати стало набагато легше. А його винаходи?! Ви знаєте, у нього вже кiлька офiцiйно зареєстрованих патентiв! - Спiвав дифiрамби студенту викладач радiотехнiки. - А! Он вiн! Бачите, он той худенький?! - Викладач вказав у кiнець коридору. Там з парочкою конспектiв пiд пахвою i з рюкзаком на одному плечi швидко йшов до виходу сутулий хлопець в окулярах. Його силует був дуже схожий на силует Дрища. Але силует до справи не пришиєш, а от Єгора промацати треба.
Я наздогнав Єгора вже у дворi.
- Дозвольте представитися, майор Малодьоров! - Пред'явив я студенту свої "паперцi".
- Студент Прасолов! - В тон менi вiдповiв хлопець i пред'явив студентський. - Чим можу бути корисним?
- Та просто поговорити хочу. Менi Вас мало не генiєм представили, може, i в моїй справi допоможете?
- А в чому справа?
- Ну... Ви про привидiв чули?
- Про тих, що з'явилися в мiстi i лякають народ? Та хто про них не чув?!
- Як думаєте, звiдки вони могли взятися? Чисто теоретично?
- Чисто теоретично можна припустити, що хтось необережно вiдкрив портал, от вони i полiзли крiзь нього.
- Але ж це просто мiстика якась?
- А що таке мiстика? Що таке магiя?! Якби дикуни побачили, як Ви спiлкуєтеся по скайпу, вони б теж назвали це мiстикою. Все, що нам не зрозумiло, люди називають або мiстикою, або магiєю. А може, це просто iншi технологiї?! Ви ж у курсi, що електронiка фiксує цих Ваших привидiв?
- Так, звичайно, я їх бачив на вiдео.
- А знаєте, як реагують вимiрювачi електромагнiтних полiв?! Та вони просто зашкалюють! Потрiбнi зовсiм новi прилади. Я саме над цим зараз працюю.
- Ви зараз йдете в електро-лабораторiю? Можна з вами?
- Нi, я збираюся зайти до своєї нареченої.
- До Свiтлани Горюнової? Думаю, їй сьогоднi буде не до Вас - вона дає свiдчення в полiцiї.
- Як в полiцiї? Чому?
- У неї в квартирi виявлено викраденi з ювелiрного магазину цiнностi. Ви про це нiчого не знаєте?
- Нi... Я не думаю, що це зробила вона. Адже вона не така!
- Я теж не думаю, але протокол... Крiм того навколо її квартири спостерiгається дуже багато привидiв, просто привидо-стовпотворiння якесь! Ви знаєте, скiльки ми отримали викликiв з її будинку?! Хоча i з iнших мiсць отримуємо. Але ми повиннi все перевiрити.
- Я вiдзначив кiлька точок таких привидо-стовпотворiнь. - Подiлився зi мною Єгор. - Найбiльше мої прилади фiксують їх у мiсцях пограбувань. Там вони просто юрмляться цiлодобово. Але крiм того я виявив ще три-чотири точки. - Єгор вивiв на свiй планшет карту мiста з зазначеними точками найбiльшої концентрацiї привидiв.
- Дозволите? - Я скачав карту собi. - I що Ви можете менi сказати?
- Поки нiчого. Але я працюю над цим. Портали треба закрити, а привидiв видворити. А що стосується Свєти... Не витрачайте даремно часу, шукайте справжнього злочинця. - I Єгор заквапився в майстерню, потиснувши менi на прощання руку. Руки у нього дiйсно були дуже холоднi.
Цiлком пристойний, на перший погляд, хлопець, захоплений наукою, не обмежує себе загальнопоширеними догмами, готовий вiдкидати стереотипи i йти абсолютно новим шляхом у пошуках нових технологiй... Але дуже вже вiн схожий на Дрища!.. Може, цей його пошук нових технологiй i вiдкрив портал для привидiв? Я розпорядився органiзувати за Єгором Прасоловим цiлодобове стеження i встановити в його квартирi вiдео спостереження, а сам поки вдався до аналiзу вiдеозаписiв, що надходили до мене з усього мiста.
Перегляд i аналiз вiдеозаписiв показав, що примари з'являлися пiсля кожного з пограбувань: пiсля першого - три примари, пiсля другого - дев'ять, пiсля третього - двадцять сiм. Геометрична прогресiя! Але тодi чому через пару днiв пiсля пограбування ювелiрки в мiстi вiдзначили появу ще вiсiмдесяти одного привида, якщо нi про яке пограбуваннi не повiдомлялося? Зараз по мiсту бiгали i лiтали загалом вже сто двадцять потойбiчних сутностей. Наклавши данi з вiдео на карту Єгора, я побачив, що навколо банку кружляють не тiльки першi три примари, а й ще кiлька сусiднiх, якi мотаються вiд своєї точки до банку по складнiй спиралевиднiй траєкторiї. Бiля магазину хутряних виробiв крiм своїх дев'яти з'являються сусiднi з банку, ювелiрки i вiд дома Свiтлани Горюнової. Потiм точка бiля її будинку - тут сходяться траєкторiї майже всiх примар мiста. Бiля ювелiрки крутяться свої двадцять сiм i навiдуються банкiвськi та хутрянi, а також кiлька з трьох точок мiста, не пов'язаних нi з якими пограбуваннями. Якщо Свiтланина точка вiдзначена появою викрадених цiнностей, то три iншi здавалися абсолютно "лiвими". Що ж це за точки? Одна - в унiверi, а двi iншi - в звичайних спальних районах. Треба би пробити по базi, чи не пов'язанi цi райони з кимось iз фiгурантiв справи.
Поки я возився з вiдео, настала глибока нiч, очi злипалися i я вiдправився додому. У тьмяному свiтлi лiхтаря, пiд яким стояла моя машина, я не вiдразу помiтив, що на її капотi розташувалася вже знайома менi Фурiя. Не звертаючи уваги на її завивання i спроби мене залякати, я сiв за кермо i рушив з мiсця. На задньому сидiннi гралися двоє нешкiдливих дрiбних монстрикiв. Я позбувся них, зробивши рiзкий поворот - вони так i продовжували гратися в метрi над дорогою, не помiтивши мого маневру. Шлях пролягав повз будинок Свiтлани. Там натовпом кружляли всiлякi примари, а їх епiцентр був розташований на рiвнi третього поверху, якраз навпроти освiтлених крiзь фiранки Свiтланиних вiкон. Пригальмувавши, я набрав її номер.
- Алло, Свєта? У тебе все гаразд?
- Так, я дивлюся телевiзор. У мене все спокiйно, бiльше нiчого дивного не вiдбувалося.
- А примари до тебе в вiкна не заглядають?
- Не знаю. Я завiсила вiкна, включила голосно звук i у мене все нормально.
- Ну добре бувай! - Я уважнiше придивився до привидiв, що бiснувалися у повiтрi. Бiля самiсеньких вiкон Свєти їх наступ люто вiдбивала якась знайома фiгура... Дрищ!!! Це вiн не давав привидам проникнути в квартиру Свiтлани!..
До будинку я доїхав майже без пригод, якщо не брати до уваги привидiв, якi траплялися то тут, то там, i яких я просто iгнорував, та кiлькох збоїв свiтлофорiв, взятих у облогу нечистою силою.
* 4 *
Вранцi на моєму столi з'явилося вiдео-зведення спостережень за Єгором. Години три пiсля розмови зi мною вiн возився з якимось апаратом в електро-лабораторiї унiверситету. Потiм пiшов додому i продовжив роботи з електронним обладнанням у себе вдома до самої темряви. Потiм вiн лiг, не роздягаючись на диван i, здавалося, заснув. За кiлька хвилин з його тiла вийшов привид Дрища, пiдплив до столу, де тихо гудiв i миготiв лампочками апарат, постояв, нiби роздумуючи кiлька секунд i вилетiв у вiкно. Тiло Єгора пролежало на диванi нерухомо до самого свiтанку, поки в нього не влився Дрищ. Єгор прокинувся о сьомiй ранку, вимкнув апарат, зiбрався i вирушив до унiверситету на заняття. Може, вiн навiть i не пiдозрює, що став притулком для примари? До речi, один з епiцентрiв привидiв виявився якраз бiля його будинку.
Я знову поїхав до унiверситету, хотiв зустрiтися i зi Свiтланою, i з Єгором, та й на мiсцевих привидiв подивитися зблизька. Свiтлана була на лекцiї. До закiнчення пари залишалося всього сiм хвилин i я вирiшив почекати її в коридорi. Було порожньо i тихо, лише пiд стелею пропливав туди-сюди замислений привид студента - бiдоласi, напевно, так i не довелося закiнчити iнститут...
Щойно пролунав дзвiнок, студенти хлинули з аудиторiї. Свiтлана разом зi своїми подругами виходила не першою, але й не останньою. Побачивши мене, вона щось тихо сказала Нiнi й Оленi i пiдiйшла до мене.
- Доброго дня. Ви на мене чекаєте? - Запитала вона, спираючись на пiдвiконня.
- Так. Як ти?
- Нормально. Ходжу на заняття, хоча дехто сидять вдома, бояться привидiв. - Вона вказала очима на фiгуру пiд стелею.
- А ти не боїшся?
- А вони менi нiчого поганого не роблять. У нас хлопцi навiть експеримент проводили: ставали на шляху примари, вiн їх лякає, пики корчить, а вони - нi з мiсця! Вiн крiзь них проходить - i нiчого! Ось, ми на смарт знiмали! - Вона простягла менi смартфон.
Дiйсно, в оточеннi однокурсникiв, що стояли по обидвi сторони коридору, двоє хлопцiв демонстрували чудеса хоробростi. Кiлька монстрикiв, втомившись вiд безрезультатних спроб налякати студентiв, якось поникли i розчинилися в повiтрi.
- Ой, Єгор йде! - Раптом злякано скрикнула Свєта. - Я не хочу з ним зустрiчатися! Вiдволiчить його! - I вона, зробивши вигляд, що не бачить, як Єгор вiтально махає їй рукою, побiгла до подруг, що очiкували її у сторонцi.
Я пiшов Єгору на зустрiч. Вигляд у нього був досить дивний: величезнi темнi кола пiд очима, нiби вiн не спав всю нiч. Але ж я бачив, що вiн всю нiч лежав без руху. Вiд нього тягнуло холодом i вогкiстю, а запах... ледь вловимий, якийсь незрозумiлий, викликає занепокоєння i легкий жах...
- Ви до мене? - З ледь прихованою досадою запитав вiн, дивлячись услiд Свєтi.
- До вас. - Я вiдвiв його до вiкна. - Ну, як Вашi роботи? Щось ще напрацювали?
- Дещо вже є. Можу з упевненiстю сказати, що нових примар у мiстi вже не буде. Я встановив електромагнiтнi заглушки в мiсцях вiдкриття порталiв. Думаю, що скоро знайду, як позбутися вiд тих, що вже проникли до нас.
- Та Ви просто генiй! - Вирiшив я потiшити його самолюбство.
- Так, i не соромлюся чесно це визнавати! - З гордiстю i деяким викликом вiдповiв вiн. - Хочете подивитися, як я знищу мiсцевих зальотчикiв?
- А можна?
- Чому б i нi? Ходiмо в майстерню! - I вiн повiв мене по коридорах i сходах.
В електро-майстернi було тихо. За кiлькома столами працювали два викладача i один технiк.
- У мене тут свiй майже кабiнет вiдгороджений. - Єгор явно хвалився своїми заслугами. - Ось сюди, за ширму заходьте.
За ширмою стояло кiлька присунутих один до одного столiв, заставлених рiзної незрозумiлою менi апаратурою.
- Зараз... Оце включу... Рубильник сюди... Тридцять за шкалою... Поле Прасолова... Я його поки своїм iм'ям назвав... Все! Готово! Ну, поїхали! - Єгор натиснув якусь кнопку, апарат загудiв голоснiше, в примiщеннi стало помiтно згасати свiтло, а над столом у стелi розкрилася чорна воронка. У нiй не було нiчого видно, але вiдчувалося, що якась густа темрява кружляє по спiралi, намагаючись щось втягнути в себе.
- Бачите, це портал. - Пояснив Єгор. - Простягнiть до нього руку, не бiйтеся.
Я з острахом простягнув руку до вирви i вiдчув легкий пружинистий поштовх.
- Бачите, не пускає! Це тому, що Ви не звiдти. Вона приймає тiльки своїх. А ось i вони!
У примiщення майстернi з усiх бокiв, крiзь стiни, пiдлогу i стелю почали проникати темно-сiрi сутностi i, прослизнувши крiзь меблi, апаратуру i людей, почали втягуватися в воронку. Це тривало близько пiвгодини.
- Все, тут вже чисто. - Молодий генiй вiдключив апарат. - За моїми розрахунками, я вигнав бiльше половини привидiв. Щоб усунути iнших, доведеться поїхати на iнший кiнець мiста.
- А вони назад не полiзуть?
- Нi, моє поле тримає портали на замку. А код знаю тiльки я. Ви на машинi?
- Так.
- Тодi вiдвезiть мене в Київський район. Менi з цiєю апаратурою самому важко буде.
- Звичайно! Що брати?
- Не турбуйтеся, ми самi. А Ви пiдгонiть машину до цього виходу. - Єгор показав у вiкно на стоянку.
Я пiшов за машиною. Коли пiд'їхав до запасного виходу, кiлька апаратiв вже стояли бiля ганку. Технiк допомiг завантажити їх у багажник моєї машини i ми поїхали. Я зовсiм не здивувався, що Єгор попросив зупинитися навпроти будинку Свiтлани.
- Тут ще один великий портал. - Пояснював вiн, пiдключаючи свої апарати через подовжувач до розеток в трансформаторнiй будцi. - Майже всi дрiбнi портали я вже усунув. Ще пару днiв i все в мiстi буде, як i ранiше.
- Крiм зниклих з банку грошей. - Буркнув я.
Єгор якось насторожився, але тут же посмiхнувся i сказав:
- Може, i грошi знайдуться. Шуби-то i ювелiрка знайшлися. Ну а якщо не знайдуться, то що з привидiв вiзьмеш, в тюрму їх не посадиш...
- Ви знаєте, Єгор. - Довiрливо нахилився я до нього. - Привид, який пограбував банк, дуже схожий на Вас.
Чи то Єгор не почув, бо саме в цей момент загудiв апарат, чи то не знайшов за потрiбне вiдповiдати. Над нашими головами розкрилася воронка i в неї полетiли примари...
Через два днi спокiйного iснування мiста без привидiв, полковник Столєтов запитав:
- Ну що, закiнчено справу? Час вже знiмати спостереження з Прасолова?
- Поки що не хочу поспiшати. Грошi-то нiде не проявилися. Привидам вони не потрiбнi... Може, цей генiй i не винен, але щось менi пiдказує...
- Гаразд, я твоїй iнтуїцiї вiрю. Даю тобi ще три днi, але потiм все!
Три днi менi i не знадобилися. Я вже в сотий раз переглядав вiдео з мiсць пограбування. I в банку, i в магазинах Єгор з'являвся за кiлька днiв до пограбувань. У банку вiн помiняв сто доларiв на гривнi. Як i десятки iнших вiдвiдувачiв. У хутряному придивлявся до шуб, але нiчого не купував. У ювелiрному купив ту саму каблучку, яку я бачив на пальцi Свєти... Крiм нього всюди були i iншi вiдвiдувачi, яких, за великим рахунком, теж треба було б перевiрити. Але бiльше нiхто не був схожий на Дрища!.. I тут менi подзвонили:
- Майор, Ви просили повiдомити, коли Прасолов ляже спати.
- Ну?
- Вiн лiг. З нього вилетiв Дрищ. Ми чекаємо вас.
I я помчав до квартири Єгора. Обережно вiдкривши за допомогою вiдмички дверi (не за законом, каюсь), я з парочкою чергових полiцейських зайшов у квартиру. Квартира у Єгора була зйомна, однокiмнатна, на першому поверсi. Свiтло горiло тiльки в кiмнатi.
- Ви подивiться в кухнi, ваннiй, коридорi, а я поки тут. - Розпорядився я, зупинившись на порозi.
- Що шукати? - Уточнили копи.
- Все, що здасться незвичним. Але в першу чергу - грошi!
Я повiльно озирнувся: диван i два крiсла утворювали м'який куточок, стiл i два стiльцi позначали "робочу зону", шафа в кутку i кiлька полиць з книгами на стiнi над телевiзором... У кутку стола стояв комп'ютер, до столу притулена сумка з ноутбуком, а по центру - апарат, схожий на той, з яким Єгор усував привидiв. Вiн був включений i свiтився червоною i зеленою лампочками. Зелена горiла рiвно, червона миготiла. Сам Єгор лежав на диванi з якоюсь коробочкою на грудях. Коробочка пiдморгувала зеленою кнопкою.
- Шеф, у квартирi нiчого...
- Тихо! Розбудиш!
- ...пiдозрiлого не виявлено. - Уже пошепки повiдомив коп з порога. - Але в кухнi є льох. Ми поки не спускалися...
- Добре, потiм подивимося. Поки стiйте там. - Розпорядився я, пiдходячи до сплячого.
Дихання його я не почув, вiн був холодний, як мрець, а може навiть ще холоднiше. Коробочка, що миготiла зеленим свiтлом на його грудях, не рухалася - якщо вiн i дихав, то дуже помалу. Мої спроби розбудити хлопця нi до чого не призвели - труп трупом...
- Викликати труповозку? - Запитав один з супроводжувачiв.
- Нi, почекаємо. - Я опустився в крiсло навпроти дивану поруч зi столом, копам вказав на стiльцi i iнше крiсло. - Що б не вiдбувалося, без моєї команди навiть не ворушiться! Особливо, якщо з'явиться привид. Замрiть i не дихайте...
Так ми просидiли до пiв на п'яту. За вiкном почало сiрiти, свiтло в кiмнатi стало зовсiм тьмяним, проте кнопки на апаратi стали бiльш яскравими. Чи це тiльки здавалося?.. I тут у кiмнатi з'явився Дрищ. Ми сидiли в напiвтемрявi i вiн нас не помiтив. Пiдлетiвши до Єгора, вiн простягнув руку до "коробочки" i втягнувся у неї. Єгор заворушився. I тут я вихопив "коробочку" з його рук i вiдключив апарат на столi - просто висмикнув штепсель з розетки.
- Взяти! - Гаркнув я хрипким вiд хвилювання голосом i мої напарники навалилися на хлопця, який почав прокидатися.
* 5 *
Коли у вiддiленнi Єгору Прасолову пред'явили мiльйони в гривнях i валютi, знайденi в погребi пiд кухнею, ще й з його вiдбитками пальцiв, вiдпиратися йому вже не було сенсу. Єгор дiйсно виявився генiєм! Мислячи без обмежень, вiн зайнявся електро-польовими дослiдженнями багатовимiрного, як вiн вважав, свiту. Йому дуже хотiлося якщо вже не потрапити, то хоча б зазирнути в iншi вимiри. I у нього вийшло!
Проникнувши крiзь воронку-прохiд у сусiднiй вимiр, вiн виявив там привидiв. Це був темний свiт зi своїми законами фiзики i суспiльства. Єгор у ньому виявився чужим. Проте за допомогою знайденого поля Прасолова навчився залишати тривимiрне тiло i ставати привидом у нашому свiтi. Це дало йому можливiсть проникати крiзь матерiальнi стiни, як крiзь легку димову завiсу. Хто б утримався вiд можливостi скористатися цим?! Так вiн i здiйснив тi злощаснi три пограбування. Шуби йому були не потрiбнi, i коли вiд них вiдмовилася Свєта, вiн у поривi злостi i хлоп'ячих пустощiв розвiсив їх по деревах. Каблучку для Свєти вiн купив сам, але потiм не втримався, щоб не прихопити i все iнше. Вiдкривши точкову воронку прямо в її квартирi, вiн став переправляти коштовностi до неї... А от грошi... Грошi вiн збирався використовувати на свої новi вiдкриття.
Але i примари з сусiднього свiту скористалися воронками, щоб проникнути у наш свiт. Єгору довелося придумувати новi механiзми впливу на поле, щоб позакривати їх i переправити привидiв назад.
Ви думаєте, його посадили? Як би не так! Його науковими дослiдженнями зацiкавилися на найвищому рiвнi. Грошi повернули в банк, питання з шубами i коштовностями зам'яли, тим бiльше, що майже все вкрадене було повернуто. Четвертокурснику Єгору Прасолову урочисто присвоїли "доктора наук" i забрали в якiйсь засекречений заклад.
Свєта, позбувшись моторошних залицянь Єгора, здала сесiю на вiдмiнно i разом зi своїми подругами Оленою i Нiною вирушили на зимових канiкулах в Африку, куди їх запросили погостювати Свiтланчинi батьки.
Менi, як завжди, оголосили подяку за розкриття справи, дали премiю i вiдправили у позачергову вiдпустку, подалi на курорт. Подалi вiд преси. Саме там, бiля моря я i зустрiв ту, яку шукав усе життя. Але це зовсiм iнша iсторiя...