Я бачив §§ кожного лiтнього ранку,сидячи бiля вiкна з гарячою чашкою запашно§ кави.
Вона кожного ранку кудись поспiшала. Ї§ вiчною супровiдницею була маленька чорна собачка. Дiвчина виходила з дому, дзвiнко смiючись,коли собака з розгону кидалася у першу ж лiпшу калюжу, залишену пiсля нiчно§ зливи, i завернувши за кут будинку зникла з мо§х очей.
Здавалося б декiлька секунд... але митi коли знову §§ побачу, я чекав увесь наступний день. Ми не були знайомi. Я пере§хав у цей будинок з мiсяць тому i ще майже нiкого не знав, окрiм двох-трьох сусiдiв, з якими кожного разу чемно вiтався у лiфтi.
Щоразу повертаючись ввечерi додому, я все сподiвався,що маленька смiшнюча собачка прибiжить до мене i дасть менi привiд заговорити з §§ господаркою. Але, за весь час я так i не зустрiв §х на вулицi.
Коли ж ще через мiсяць моя мрiя нарештi здiйснилася, я не те що нiчого не змiг навiть сказати, бiльше того, ця зустрiч мене мало з цього свiту не стерла.
Вона з'явилася просто не звiдки i ще б трохи i збила б мене з нiг, коли я в котрий раз повертався з роботи, пiрнаючи у сво§х думках. Вiд несподiваностi я мало не верескнув, але насилу зумiв стримати себе.
- Ну чого як стовп став?! Бiгом за мною, якщо ще життя дороге!
- Ем... Слухаюся...Так, панно! - я в кiнець розгубився.
Дiвчина побiгла, а я, так i не зрозумiвши у чому справа, побiг за нею.
Так ми пробiгли лише декiлька хвилин, а в мене вже серце вискакувало з грудей вiд хвилювання. Забiгши у глухий кут, моя нова знайома зупинилась.
- Дiдько! Не туди звернули! - вона оглянула стiни на випадок присутностi у них якихось ходiв, чи щось таке.
- Ем...а як тебе звати? Я тут новенький, якщо б ти була не проти, то як що до випити по чарочцi кави на цих вихiдних? - я, нарештi вiддихавшись змiг говорити, та ще й смiливiсть з мене перла на диво сильно.
- Кава кажеш, - вона розвернулась до мене i почала пiдходити, - було б дуже непогано...якщо б ти зараз пригнувся!
Останнi сво§ слова вона промовила рiзко штовхнувши мене до стiни.
Я гепнувся на асфальт, болячи вдарившись м'яким мiсцем, але як потiм виявилось, це були тiльки квiточки...
Яскравий спалах освiтив темний перевулок. Я почув крик i вiдчув рiзкий запах обпаленого волосся. Тут я вже не стримався та все ж верескнув, а уся хоробрiсть точно витекла по шортах.
Через декiлька секунд я знову мiг бачити.
- Вставай, я не зможу §х довго стримувати, - вона стояла у такiй позi, нiби тримає якусь непомiтну для мене стiнку, i я бачив, як здригається повiтря, наче цю стiнку намагаються пробити ззовнi, - скорiш! Джина вже за кiлька хвилин звiдси!
Джина?! Вона затявкае тих поганцiв до смертi? Я нiяк не мiг зрозумiти як цей песик може допомогти.
Далi пролунав гучний трiскiт i маленьку за статурою дiвчину вiдкинуло на кiлька метрiв.
- Прорвалися! Ти, - вона дзиркнула на мене, - тримайся за мною!
Я пiдскочив, краєм ока помiтивши два темнi силуети у свiтлi лiхтарiв. З §х сторони одна за одною полетiли вогнянi кулi. Дiвчина вiдбивала §х досить вдало. Одна куля розiрвалася бiля мене, обпаливши землю, а разом iз нею i носок мого кеда!
- Та де ж Джина, коли вона так потрiбна?! - прошипiла незнайомка крiзь зуби, вiдбиваючи атаки тих двох.
Обидва маги, що атакували нас, були вдягненi у чорнi мантi§. Облич я не бачив, через натягнутi глибокi капюшони.
Дiдько, нiколи б не подумав, що подiбне вiдбувається у нашому свiтi. Магiя завжди була для мене лише вигадкою казкарiв.
Раптом одного з поганцiв зпопелив потiк вогню, що вирвався десь з-за кутка.
Iнший встиг сховатися за якимось прозорим щитом, але вже за секунду на нього накинулося щось велике...Дуже велике!
Бiйка закiнчилася...вiд нападникiв навiть мокрого мiсця не лишилося.
Це "щось" двома стрибками подолало вiдстань мiж нами. Гарячий, не дуже свiжий подих обпiк менi обличчя.
Що воно було, я навiть гади не мав.
Тварюка, вища за мене, трiшки бiльше нiж на метр, кудлата i з очима кольору вогню.
- Джина, дiвчинка моя! - моя нова знайома кинулась обiймати тварюку, а "воно", наче той песик, впало набiк, просячи почесати йому черевце.
Для мене це було занадто i мiй розум почав вимикатися. Я нiчого не розумiв,а моє свiтосприйняття розсипалося на сотнi шматочкiв пiсля побаченого. "Mindfuck" одним словом.
Поки я то собi мiркував, Джина повернулася до нормальних розмiрiв i дуже активно облизувала мо§ ноги.
--
Що до кави, я згодна, - дiвчина пiдiйшла до мене.
Я ще досi знаходився у ступорi. Вона всмiхнулася.
--
Доречi, я Аня, але це ти вже завтра сам дiзнаєшся. До зустрiчi!
На цих словах мiй ступор закiнчився, але пiзно. Я побачив тiльки голубий спалах.
***
Новий день. Чергова чашка кави. Все те ж крiсло на балконi. Знову милуюся незнайомкою з собачкою iз будинку навпроти. Все як завжди.
Але виявилося не все...Вона всмiхнулася i помахала менi...