- Чим для вас, багаторiчного дослiдника свiтоглядних течiй, є новi правi? Могли б ви сформулювати їхню iдею коротко, чiтко i зрозумiло для кожного?
- Сутнiсть iдеологiї "нових правих" (Nouvelle Droite, New Right) полягає в радикальнiй протилежностi, по-перше, соцiал-демократичнiй iдеологiї з її постулюванням "всебiчного звiльнення кожної конкретної людини", в тому числi - звiльнення вiд моралi, обов'язкiв, людяностi. Саме в соцiалiстичному русi зародилися i комунiзм, i фашизм, i нацизм. По-друге, новi правi не сприймають "центриської", лiберальної доктрини з її акцентом лише на свободi, що , зрештою, веде до сваволi одних над iншими. Яскравий приклад останнього - дiяльнiсть транснацiональних корпорацiй. Отже, "новi правi" - це анти-соцiал-демократiя та анти-лiбералiзм. Це, якщо так говорити, негацiйне, апофатичне визначення нових правих. Тобто те, чим вони не є, проти чого вони кардинально виступають. А от щодо позитивного, як кажуть фiлософи, "катафатичного" визначення - то рух європейських "нових правих" є наполяганням на тому , що ринковою має бути економiка, а не суспiльство, технологiчним повинне бути виробництво, а не життя. Так, "новi правi" постулюють принцип "вiдкритого суспiльства". Але не лише як "громадянського суспiльства", де щонайперше постулюється рiвнiсть перед правом (але не рiвнiсть соцiальна, бо кожен iндивiд займає певну нiшу - функцiю в життi суспiльства), а вiдкритого щонайперше трансцендентному началу (Абсолютовi, Боговi), який iнiцiює себе в особистостi шляхом Традицiї.
- Традицицiї якої: християнської, язичницької?..
- "Новi правi" називають її "iнтегральною" або "премордiальною". Тобто "вiдпочатковою". Її неможливо досягнути самому шляхом якихось студiй (як це роблять каббалiсти) чи вправ (що практикують йоги та крiшнаїти). У неї посвячують, iнiцiюють. Премордiальна традицiя ставить завдання досягнення єдностi з оточуючим свiтом, досягнення цiлiсного буття як нерозчленованостi свiдомостi, вiдчуття i волi. Але не слiд плутати представникiв руху Традицiї з якимись езотеричними сектами, теософами, "новими тамплiєрами" чи масонами. Позицiя всiх цих груп - це лише якiсь тьмянi вiдбитки тiней, "недопосвячення", розрiзненi та несуттєвi елементи iстинної Традицiї. Якщо Каббала настоює на тому, що все, що людина пiзнає про себе i свiт, вона пiзнає сама i в собi, "езотерично", на вiдмiну вiд оточуючих її людей, то премордiальна Традицiя соборна, в нiй людина розглядається як макрокосмос, що тимчасово розташований у тварному мiкрокосмосi, а iстинне знання Традицiї осягається через мiстичну iнтуїцiю як одкровення Абсолюта. Будь-якi намагання самостiйно, з власної волi, осягнути прихованi знання про духовний свiт, який трансцендентний нашому матерiальному свiтовi, недоступний нашим вiдчуттям, прагнення свавiльно досягнути через мiстичний екстаз злиття з трансцендентним буттям, не бiльше, нiж спокуса будування Вавiлонської башти для зведення небес на землю. Однiєю з таких революцiй духу проти тенденцiй будiвництва "вавiлонської вежi" був, наприклад, iслам. Його послiдовники вважають, що продовжують ту революцiю, яку 4300 рокiв тому назад здiйснив Авраам (мусульмани називають його Iбрагiм). Вiн виступив за повне заперечення залежностi людини вiд сил природи, вiд яких-небудь iдолiв, вiд космiчних енергiй, вiд будь-яких "вищих розумiв" - всього того, що так популярне у сучасну епоху , яку дехто визначає як неоязичницьку, вiдродження язичництва. Тобто, як констатує вiдомий фiлософ - традицiоналiст Гейдар Джемаль, те, що сьогоднi називається прогресивним, модернiстським захiдним суспiльством, насправдi є вiдновленням язичницької свiдомостi часiв Римської iмперiї, Єгипту та Вавiлону.
- А хто є характерним виразником шляху Традицiї в розумiннi українських "нових правих"?
- Це - фiлософи, публiцисти, письменники, художники, актори та режисери, навiть фотомоделi та рок- i поп-спiваки, якi в рiзний час, i iнодi зовсiм з протилежних позицiй, прийшли в стан "нових правих", вносячи i щось своє до, здавалося б, вже усталеного образу цього цивiлiзацiйного руху, який ще iменують "третiм шляхом" (на вiдмiну вiд лiберально-демократичного та соцiал-комунiстичного рухiв). Серед iмен можна назвати такi (при бажаннi кожен може знайти про них достатньо iнформацiї): французи Рене Генон , Ален де Бенуа, Луїс Повель, Iв Бло, Морiс Дрюон, П'єр Вiаль, Роже Гародi, Ежен Iонеско, Наталi де Мазор, румуни Емiлiу Чоран , Мiрча Елiаде, Єлена Бровическу, бельгiйцi Жак Тiрiар, Робер Стойкерс, iталiйцi Джулiус Евола , Р. Ассаджолi , Анна Фальче, Джованна Стрiхарi, Клаудiо Муттi, iспанцi Рауль Фернандо Марон та Хулiана Мах, аргентинець Хозе Лiврага,бразилiйцi Жоржi Амаду та Пауло Коельо, нiмцi Герман Вiрт, Артур Мюллер ван ден Брук, Ернст Юнгер, Карл Густав Юнг, Петер Кребс, Юрген Рiгер, Крiстоф Пан, Франц Шонхубер, Отто фон Габсбург, австрiєць Конрад Лоренц, швейцарець Армен Молер, японцi Окава Сюмей, Аракi Садао, Хасiмото Кiнгоро, Кiта Iккi, Накано Сейго, Хiрата Ацутане, Юкiо Мiсiма та Акiро Куросава , росiяни Сергiй Левицький, Аркадiй Ровнер, Олександр Дугiн , Вiкторiя Ванюшкiна, Сергiй Кара-Мурза та Гейдар Джемаль, українцi Дмитро Корчинський, Володимир Єшкiлєв, Марiанна Кiяновська, Iгор Каганець, Iгор Косович, iранцi Сеїд Хосейн Наср i Алi Шарiатi, iрландки Еiтне нi Бренан та Шiнеад О'Коннор, франкоканадка Марi-Елен Готьє, iндуси Ауробiндо Гхош i Бхагаван Дас, австралiйки Абi Такер та Сальма Усневiч, американцi Лiндон Ларуш, Денiел Белл, Патрiк Бюкенен, Чак Норрiс, Жасмiн Блiт, Рiчард Бах, Теренс Маккена, iдеологи руху нацiонал - нагвалiзму - Хозе Аргуельєс та Клаудiо Наранхо, Карлос Кастанеда та його Лос-Анджелеська школа. Хоча саме до останньої слiд ставитися обережно. Вона - для гартування духу i волi "природної людини" американської сельви , що потрапила в умови ворожої їй урбанiстичної цивiлiзацiї, в той час як ми живем у нiй як "риба у водi". Чiльними репрезентантами нових правих є манiфест "Майастра: Вiдродження Європи", Група дослiдження i вивчення європейської цивiлiзацiї (ГРЕСЕ), Група вивчення основ вiдпочаткової традицiї (ГЕБТI), асоцiацiї "Європейськi Синергiї", "Туле-семiнар", "Новий Акрополь", Мiжнародний унiверситет MYLENE GAUTHIER, Баварський новий iнститут соцiальних дослiджень, видавництва "Копернiк", "Лабiринт", "Арктогея", журнали "Антей", "Нувель еколь", "Елеман", "Крiзiс", "Етюд е Решерш", "Крiтiкон", "Магазин ебдо", "Культура правих", "Нова антропологiя", "Вулюар", "Орiєнтасьон", росiйськi "Элементы", "Атеней" та "Милый ангел". А iнтернет-виданням "несть числа".
- А чи не здається, що люди вже втомилися вiд рiзних iдеологiй, що вони хочуть просто жити , бути забезпеченими, розважатися, кохати i бути коханими?
- Але, принаймнi, всi погоджуються , що держава потрiбна, хоча б навiть в якостi такого собi "нiчного сторожа", запоруки спокою та звiльнення вiд страху перед сваволею з боку якогось об'єкта. Я вже не говорю про забезпечення елементарними потребами - вода, тепло, свiтло (на думку "нових правих", цi потреби реально повинна оплачувати держава в обмiн на виконання iндивiдом своїх суспiльних функцiй, як це мало мiсце у кастовому Римi, де навiть пролетарi, тобто непрацюючий люмпен, утримувалися на належному рiвнi добробуту лише для "виробництва" потомства - римського народу). Занепад зацiкавлення в будь-якiй iдеологiї - це тiльки поверхова змiна змiсту сучасного суспiльства. В дiйсностi, уявити державну систему без iдеологiї - означає уявити суспiльство без конфлiкту i народ без надiї. Таке явище неможливе. Не мати жодної iдеологiї - це те ж iдеологiя. Так, iдеологiя перестала тепер бути визначальним чинником для суспiльної свiдомостi. Але її мiсце тепер знову посiв мiф як розраджуючий орiєнтир. Якщо греки "розраджувалися" в театрi, спостерiгаючи колiзiї мiфiчних дiйств, а давнi римляни - в колiзеях, споглядаючи космогонiчнi гладiаторськi бої мiж групами "цивiлiзованих" та "варварiв", то для сучасної людини такою ареною стало телебачення, де мiфологiчнi сюжети розiгруються носiями архетипiв сучасної цивiлiзацiї - Добро, Зло, Непереможний Герой, Галантний Лицар, Зрадлива Кохана, Вiрний Друг, Дивак-Вчений тощо. Також, якщо iдеологiя спершу абстрактно проектує певнi суспiльнi форми, а потiм намагається "втиснути" їх у реальнiсть, то мiф, навпаки, виникає спершу у сферi конкретно-чуттєвих уявлень, а вже потiм постає як iдея - "атомарне абстрактне уявлення". Тобто iдея , в тому числi й українська нацiональна, виросла не з атому до унiверсуму, а навпаки - унiверсум стискається до сингулярної точки - "атома серця" , чи, якщо йти за термiнологiєю схiдної традицiї, "точки в серцi". Мiф активiзує неiндивiдуальнi форми психiчного життя, породжує явища масової культури, масову свiдомiсть. Але не слiд забувати, що все "якiсно нове" завжди народжується у цiй сферi неканонiчного, маргiнального, спершу неприйнятного. Тому "новi правi" прихильно ставляться до апофеозу сучасної масової культури - "поп-музики". Як зауважує Сергiй Кара-Мурза, для нашої молодi, слiв не розумiючої, рок- i поп - пiснi - тiльки дивнi, зачаровуючi звуки, повнi пристрастi. Образи, котрi цiєю музикою породжуються, виникають у нашiй уявi, ми їх домислюємо, з пiдручного рiдного етнiчного матерiалу. Ця музика для нас - шаманство, "дiонiсiйство", а зовсiм не попса, як для американського тiнейджера. Власне шаман є творцем нових мiфiв, вiн їх приносить "звiдти" як певнi "одкровення". Iнша рiч, що шаманство є явищем дещо духовно єретичним стосовно iснуючої традицiї. Але можливо, що помилки на шляху пошуку Традицiї приємнiшi Сущому, анiж тупа руйнiвна злоба матерiалiзму.
- У чому , на вашу думку, переваги "нових правих" порiвняно з iншими полiтичними течiями?
- Сучаснi "новi правi" стiйкi до радикалiських спокус. Якщо вони й говорять про "Консервативну Революцiю", то тiльки в якостi метаполiтичної еволюцiйної програми на створення "альтернативної культури" ("синергiї") та "моральної бiльшостi", на "аполiтеї", унезалежненнi, "емансипацiї" вiд того типу держави, який породила iндустрiальна цивiлiзацiя та Просвiтництво. Новi правi володiють цiлiсним баченням переходу вiд буття наявного до буття реального. Завдяки цьому вони сформулювали концепцiю, що породжує полiтичну волю здiйснити цей перехiд. Новi правi ставлять завдання на перетворення безликої маси виборцiв та податкодавцiв у народ, що складається з вольових "я". На наших очах постає такий тип суспiльства, котрий стає за визначенням недержавним та позадержавним ("дезетатизацiя"). Чи, вiрнiше, можна говорити про змiну державою свого характеру у напрямку до "трансцендентального", "органiчного" характеру, який є традицiйним для українцiв. Вже фiлософ - постмодернiст Жан Бодрiйяр констатував, що вiдбувається вiдхiд мас у галузь приватного життя, i це є безпосереднiм викликом полiтичному життю, загибель як полiтичної волi народу та iндивiда, так i полiтичної репрезентацiї держави. Тепер ця "зрада мас" набула тотального характеру. Цiкаво, що саме український народ здiйснює такий епохальний дезетатизацiйний здвиг: вiн вперше вiдокремлює себе вiд державної iдеї та вiдстоює права на необмежену свободу iндивiда. Першочерговим постає освоєння "внутрiшньої" , "ембрiональної" дiйсностi i прагнення до дослiдження пiдсвiдомих сфер людської психiки. Новi правi усвiдомлюють, що жорсткий авторитаризм "не спрацьовує" у сучасну епоху, де першу скрипку грає iндивiдуальний акт самовизначення. На вiдмiну вiд давнього племенi чи клану як щiльно структурованого утворення з контрольованим членством тепер iснують новi групи, що функцiонують виключно з причини iндивiдуальних рiшень, а варто iндивiдам передумати або втратити свiй першопочатковий ентузiазм та рiшучiсть, - i таке спiвтовариство зникає. Тому, на думку нових правих, забезпечити бiльш успiшне виконання їх програми може метод "нюансованої демiургiї", присутнiй у оповiдальних текстах типу жанру "фентезi" або "детективу". Здавалося б нереальнi, свiти "фентезi" всотуються у реальнiсть та видозмiнюють її. Вiдбувається своєрiдна "експансiя iрреального". Людина ще не погодилася з новим вимiром, але їй пропонують мислити в певних термiнах - i, зрештою, свiт "Космiчних воєн", "Сейлормун" та "Володаря кiлець" стає реальним свiтом, його "життєвi цiнностi" вростають в образи буття, роблять його реальним для iнших, вступають у космогонiчну боротьбу з iнерцiєю наявного буття.
- У комунiстiв є гасло "Пролетарi усiх країн, єднайтеся!", а в УНА-УНСО - "Сила, Порядок, Добробут!". А яким гаслом можна було б визначити позицiю "нових правих"?
- Це залежить вiд певних культурних традицiй. Наприклад, у французьких нових правих принципи їхнi несуть явно гностичний вiдтiнок - "Знати, Бажати, Дiяти!", а у нiмцiв - онтологiчний - "Хай Буде!".
- А чи не є явище нових правих чимось чужим, непритаманним для України, штучним пересадженням захiдних та євразiйських iдей на iнший, не зовсiм сприятливий грунт?
- Українськi романтики, Шевченко, Леся Українка, Франко, "хатяни" та "молодомузiвцi" були творцями такої "нюансованої демiургiї". Вони перетворили свiт української iдеї на реальнiсть для iнших, мобiлiзували довкола нього все "свiдоме українство" до "нацiональної робiтнi". Мiфотворець Шевченко здемiургував такий свiт, що вся наша ментальнiсть базується на персональному словнику його "нюансованої демiургiї", запозиченому з легенд, фольклору та авторської уяви. Українськi новi правi пропонують нове прочитання всiєї української традицiї, пропонують реалiзацiю можливих, але досi нереалiзованих проектiв нашої культури. Програма нових правих закорiнена у глибинних архетипах - вроджених психiчних структурах, що перебувають у так званому "колективному безсвiдомому" нацiї та складають основу загальнолюдської символiки. Їх людина сприймає iнтуїтивним чином. Тому така увага вiдводиться "мiстичнiй iнтуїцiї" та традицiям , що її практикують - православний iсихазм , католицтво, суфiзм, iндуїстський тантризм, даосизм, дзен-буддизм. Беручи початок у iнстинктах, архетипи проявляються на "поверхнi" свiдомостi у формi рiзного роду видiнь, уявлень, снiв, казок, мiфiв тощо. Через те, що архетипи є унiверсальними, притаманними всiм людям та влаштованi у "базовий колективний субстрат людської душi", їхнiй символiзм викликає однаковi почуття, стимулює однаковi елементарнi iмпульси, котрi збуджують або заторможують моторнi нервовi клiтини та тим самим механiчно викликають схожi поведiнковi реакцiї на певний стимул. На цiй основi новi правi ставлять завдання "перепрограмувати" базовий набiр архетипiв у кожної особистостi шляхом групової динамiки (впливу оточення на особистiсть як на мислячого, чуттєвого i активнодiючого учасника реальних подiй). Кожний iндивiд повинен шляхом "творчої уяви" у своєму буттi активiзувати тi архетипи, котрi є формотворчою силою - "пайдеумою", "пансофiєю" - душi його раси чи етносу. Пробуджуючи тi чи iншi архетипи, тим самим, стане можливим осягнути глибинну всеєднiсть Буття. Це дасть змогу подолати гординю самоствердження людської природи, що внутрiшньо порожнє, розколоте, перебуває у муках усвiдомлення протирiч пiзнання та життя, наявного та належного, що не пiддаються вирiшенню. Останнє так вдало описали Сартр, Камю, Маркузе, Стус, Елiот ... Вся наша освiта формувалася на "виготовленнi" людини маси - безликого "будiвника комунiзму" . Бiльшiсть населення як колишнього СРСР, так i Європи вiдрiзане вiд культури унiверситетського типу. Школа була вiдокремлена вiд вузу, тобто тiєї форми школи християнсько-середньовiчного походження, що давала всьому суспiльству цiлiсне дисциплiнарне уявлення про свiт. Створення альтернативи цьому явищу - реальне тактичне завдання "нових правих". Основною формою, здiйснюючою "активiзацiю" нацiональних базових архетипiв є, на думку "нових правих", так звана "рiдна (нативiстична) релiгiя" - джерело сакральних цiнностей, володiючих унiверсальним значенням i абсолютним авторитетом для всiх членiв суспiльства. Особливо радикальне вираження нативiзм набув на теренах американського континенту (що наснажує європейських "нових правих"): спершу як "пейотизм" - антитеза на позицiю колонiзаторiв-християн, а потiм як "нацiонал-нагвалiзм"- "синтез" цих "тези" i "антитези" для виконання "справжньої" американської мiсiї у свiтi, в той час як прихiд європейцiв та сучасна "атлантиська" полiтика США - це лише засоби реалiзацiї цього проекту. Зокрема, творець антропософiї Рудольф Штайнер розглядається як "прихований" реалiзатор iдей "нагвалiзму", якi з часом для широкого загалу висвiтлили Карлос Кастанеда та його послiдовники з Лос-Анжелеської школи неошаманiзму. Поколiння "нових правих" з увагою та зацiкавленням ставиться до боротьби з європоцентризмом та сцiєнтизмом у попереднiх поколiннях 50 - 80-х рокiв ХХ сторiччя, до доктрин бiтникiв, негритюду, коншiєншизму, карiбського растафарiанства, австралiйського мейтшiпу, ацтеко-майянської трансперсоналiстської психотехнiки, неосуфiзму, неоведантизму, японської неантропоцентричної (екстравертованої) моделi гуманiзму тощо. Новi правi усвiдомлюють, що зараз у свiтi вiдбувається екстраординарна, глобальна криза культури, коли кризу вiдчувають мистецтво, наука, фiлософiя, релiгiя, право, полiтика i в процесi переходу вiд одного типу культури, вiд "почуттєвостi", до iншої, "iдеацiональностi", породжується нова, глобальна, всепланетарна цивiлiзацiя з iншим типом культурних цiнностей та норм. Достойно прийняти виклик цiєї кризи - одне iз завдань сучасних "нових правих".
- Що перешкоджає становленню нових правих в сучаснiй Українi?
- Перш за все, "новi правi" - це не конкретна полiтична партiя чи блок. Їхнi представники наявнi в широкому спектрi вiд нацiонал-демократiв та крайнiх нацiоналiстiв до народно-демократичного та "рожево-зеленого" спектру. Так, були спроби видати за нових правих "Озиме поколiння" (див. iнтерв'ю з Валерiєм Хорошковським в "Голосi України" вiд 28 лютого 2002 року), а також "Трудову Україну", Народно-демократичну партiю та вiдкiл вiд неї - Народну партiю "Собор", що тепер об'єдналася з Республiканською партiєю. Але вони вiдверто "лiберально - центриськi", хоча заграють з правою iдеєю. Так, багато партiй на минулих виборах вносили в свої програми деякi положення європейських нових правих та неоконсерваторiв ("тетчеризм", "фордизм", регiоналiзацiя). Але цi iдеї спрацьовують у "ситих" країнах. За них голосує той системний електорат, який хоче щось видозмiнити, реконструювати, полiпшити. У нас же кардинально iнша ситуацiя. Як пiдмiтив Сергiй Грабовський, достатньо частотi струму iстотно вiдхилитися вiд 50 герц - i Україна "западеться сама в себе": вiдбудеться розпад енергосистеми, припинення постачання мiст енергiєю й теплом. Отож, у будь-який момент може розвинутися ланцюгова реакцiя розпаду урбанiстичного середовища, деiндустрiалiзацiя й повернення вiд незбалансованого Модерну до Премодерну, як у колись популярних "фiльмах катастроф" - з усiма ментальними наслiдками, наслiдком чого буде тотальна руйнацiя всiх зародкiв сучасної цивiлiзацiї. Також невiрно ототожнювати "нових правих" iз популярним тепер у Європi рухом популiстiв (так званих Народних партiй), у Данiї, Нiдерландах , Австрiї, Францiї. Останнi - як от Йорг Хайдер, Жан-Марi Ле Пен, Сiльвiо Берлусконi, Пiм Фортейн чи Пiа Керсгаад - бiльше використовують праву фразу, вони бiльше стурбованi навалою емiгрантiв з "третього свiту", зменшенням у зв'язку з цим соцiального забезпечення самих європейцiв. Це надто меркантильний рух. Вiн бере за зразок Державу Iзраїль, засновану на принципi повного вiдновлення архаїчної традицiї, на етнiчнiй та расовiй диференцiацiї. На думку популiстiв Європа повинна базуватися на чистих європейських (протестантських або католицьких) принципах, на принципi єдиної Європи Нацiй. Європейський дiм, але у кожної нацiї у ньому - своя приватна квартира, де можна навiть "приватно" тлумити власну дружину, власних дiтей, падчериць та прислугу... Не бiльше.
- У чому ви бачите специфiку українських нових правих, їх iдеологiї?
- Звичайнi правi занепад Європи датують вiд часу Великої французької революцiї в кiнцi ХУIII сторiччя, а апофеозом її вважають революцiю травня 1968-го року, коли Європа присягнула на вiрнiсть культурному марксизму, абортам, евтаназiї i фемiнiзмовi, праву гомосексуалiстiв укладати шлюби. Європейськi "новi правi", критикуючи буржуазну демократiю, "м'ягкий тоталiтаризм", iндивiдуалiзм, псевдонацiоналiзм, корiнь всiх бiд вбачають у самiй "юдеохристиянськiй" цивiлiзацiї. Вони апелюють до багатства до-християнського спадку, до незреалiзованих можливостей, до принципiв тої демократiї, що розглядається як спiвучасть народу у своїй власнiй долi. На Українi ж навпаки - християнська традицiя стала i залишається основою реалiзацiї цивiлiзацiйної потуги української нацiї. Українськi новi правi скептично ставляться до рiзних "скокiв та плясiв" довкола неоязичницьких iдолiв... Також європейськi новi правi принциповi анти-атлантисти. Одним з чинникiв занепаду європейської цивiлiзацiї вони вбачають навалу американської цивiлiзацiї Кока-коли, Дiснейленду та Макдональдсiв. Вони принципово проти глобалiстського патерналiзму США у свiтовiй полiтицi. Вони ширше ратують за Єдину Європу як противагу Америцi. Нам же, українським новим правим, як то кажуть, з "боку виднiше". Нiхто так не реалiзує європейську цивiлiзацiйну iдею як саме Сполученi Штати. Вони, нiде правди дiти, "Новий Рим", живуть цим "iмперським мiфом", а "брикання" Європи проти мiсiї США викликане суто економiчними iнтересами деяких європейських транснацiональних корпорацiй, що в основному мiстять свої офiси на територiї Великобританiї, бо зацiкавленi в бiльш гнучкому податковому законодавствi та державних бюджетах європейських країн, що в основному забезпечують замовлення для вiйськово-промислового комплексу. На Заходi просто йде боротьба мiж носiями двох векторiв розвитку ринкової економiки: мiж носiями американської системи лiберально-економiчного правлiння республiканського напрямку (лiберали - в економiцi, консерватори - в полiтицi) та англо-голландської системи фiнансово-олiгархiчного правлiння демократичного штибу (консерватори - в економiцi, лiберали - в полiтицi). Мiж носiями фiлософiї iдеалiзму Платона i фiлософiї емпiризму Канта. Наприклад, росiйський фiлософ Михайло Ремiзов зазначає, що рiзниця мiж Європою та Америкою - це рiзниця мiж гедонiстичною формою споживання та аскетичною традицiєю виробництва; вiдкритою iнформацiєю товарного культу та закритою iнформацiєю промислової технологiї; крикливою "цивiлiзацiєю вiдпочинку" та похмурою "цивiлiзацiєю працi; плодами технiчного росту та мотивами до наукової творчостi... Українськi новi правi, навпаки, усвiдомлюють визначаючу геополiтичну "промiжнiсть" України мiж двома "Римами" - Москвою та Вашiнгтоном. В українськiй ментальностi - прагнути до "гiєрогамiї", "священного шлюбу", тобто шукати собi "далекого принца". В українськiй традицiї - "закликати варягiв". Згадаймо, що всi балканськi країни, якi визволилися з турецької неволi, пiшли аналогiчним шляхом. Америка не є чужою для українцiв як для європейської нацiї, як нацiї, по-сутi, "зкреолiзованої" Iмперiєю, а отже, вiдкритої для нових "проектiв". Як от еллiнiзований iмперiєю Александра Македонського та одного з його дiадохiв Селевка Iранський свiт (Персiя та вся Середня Азiя i Азербайджан - Атропатена) свого часу прийняв як одкровення iмперський арабський "проект" - вчення Мухаммада про Традицiю. США розглядається як потенцiйний партнер, що може порятувати нас вiд надокучливого схiдного "нудотика", внести "свiжий струмiнь" у буття нацiї в нових якiсно реальностях. Привести до нової якостi буття, до "нової плероми". Японiя, що внаслiдок революцiї Мейдзi стала "вiдкритою", наскiльки виграла! Наша ж революцiя ще попереду.