Коли у вечорi темнiє за вiкном,
Пригадую, закривши очi, рук твоїх тепло.
Тi поцiлунки нiжнi у ночi,
Коли з дерев летiло листя.
I осипало з нiг до голови
Тим мокрим листопадом,
Коли скотилась у ночi
Сльоза з мого обличчя.

Ти iнколи казав, що добре нам у двох,
Частiше обнiмав та цiлував.
Нiколи я не чула слiв,
Що ти мене кохав.
Але ж як добре нам було...

Сумую в вечорi я, дивлячись в вiкно
Сльоза тремтить у поглядi,
Що стине за вiкном.
А там лежить зiв"яле  листя,
Вже снiгом занесло його.
I те кохання маревне пiшло
Чи взагалi було воно?