Не даремно сказано: все наше життя - це боротьба. Як справедливо зазначив Гете: "Лише та людина варта життя та свободи, яка кожен день iде за них у бiй". Починає цю боротьбу людина з першим криком немовляти та продовжує до гробової дошки. Перед нами кожного дня виникає одвiчне протирiччя мiж "хочу" та "треба". Кожен виходить iз нього по-своєму: у результатi хтось додає у своєму розвитку, а хтось залишається на тому ж самому рiвнi.
Таке поняття як розвиток набуло досить широке використання. Як тлумачать нам книжки, "розвиток - це процес та результат кiлькiсних та якiсних змiн". Тому можна припустити, що у людському розвитку не останнє мiсце займає унiверсальний фiлософський закон взаємопереходу кiлькiсних змiн у якiснi та навпаки. "Без iдеї розвитку немає фiлософiї" - зазначав Д.Дiдро.
Бернард Шоу говорив: "Розвиток - це пiдсвiдомий процес, який зразу ж зупиняється, якщо про нього починають мiркувати". Отже, потрiбно не мiркувати, а дiяти. Потрiбно придiляти неабияку увагу людинi, для того, щоб вона стала особистiстю, адже це не тотожнi поняття. Як вiдомо, людина не народжується особистiстю, а стає нею у процесi розвитку.
Звертаючись до вивчення особистостi, психологи сподiваються зрозумiти людину, з одного боку, як цiле, з'єднати, "конфiгурувати" рiзноманiтнi уявлення, отриманi у рiзних психологiчних теорiях, а з iншого боку - як унiкальне та iндивiдуальне суб'єктивне утворення. "Будучи об'єктом вивчення, - пише Д.Зиглер, - особистiсть, крiм того, являє собою абстрактне поняття, яке об'єднує багато аспектiв, якi характеризують людину: емоцiї, мотивацiю, думки, переживання, сприйняття та дiї".
Поняття особистiсть - це соцiальна характеристика людини, яка вказує на тi її якостi, якi формуються пiд впливом суспiльних вiдносин, спiлкування з iншими людьми. Правомiрно було б сказати: кожна особистiсть - це людина, але не кожна людина - це особистiсть.
Така категорiя як розвиток особистостi - це дуже складний процес. У ньому видiляють фiзичнi, психiчнi, духовнi, соцiальнi та багато iнших сторiн. Тому i особистiсть є предметом вивчення багатьох наук - таких як, фiлософiя, соцiологiя, психологiя, фiзiологiя, педагогiка i т.д.
Цими науками було визначено, що на розвиток особистостi найбiльше впливають: спадковiсть, оточення, виховання та дiяльнiсть. Ця теза досить справедлива та не пiдлягає оскарженню. Але, мабуть, ви будете згоднi з тим, що бути особистiстю - справа не iз легких. I це стосується не тiльки великих, видатних осiб, якi взяли на свої плечi тягар вiдповiдальностi за країну, народ, полiтичний та iнтелектуальний рух. Це стосується будь-якої особистостi та особистостi взагалi. I хоча Бальзак писав, що "окрема особистiсть не повинна бути мудрiшою за цiлу нацiю", навiть найскромнiша роль, якщо вона обрана серйозно, вимагає вiд людини широкого комплексу обов'язкiв.
Значною є роль особистостi в iсторичному процесi. Вiдомо, що iсторiю роблять люди i нiхто iнший. Г.Уеллс говорив: "Iсторiя людства в основному - це iсторiя iдей". Згадайте декiлька видатних особистостей i ви зрозумiєте, що у нашiй пам'ятi зберiгаються iмена тих вчених, фiлософiв, полiтикiв, письменникiв, живописцiв, якi своєю дiяльнiстю сприяли розвитку та укрiпленню позицiй людини у свiтi. Видатнi особистостi, нiби великi суспiльнi iдеї, виникають, як правило, у перiод кризових ситуацiй у iсторiї. I як пiдкреслював Я.Гамен: "Великiй епосi потрiбнi великi люди". I їх поява i дiяльнiсть сприяли розвитку iнших особистостей i людства взагалi. Вони стали тими свiтлими символами, якi кожен iз нас зберiгає у своїй душi.
Особистiсть формується, починаючи з античної культури, при переходi людини до самостiйної поведiнки, що передбачає створення приватних схем та сценарiїв i самоорганiзацiю психiки. Але тiльки в епоху нового часу особистiсть стає масовим явищем.
Особистiсне буття - це безперервне зусилля. I його немає там, де iндивiд вiдмовляється iти на ризик вибору, намагається ухилитися вiд об'єктивної оцiнки своїх вчинкiв. Але й не бути особистiстю теж не легко, якщо сказати точнiше, то несолодко. В реальнiй системi суспiльних вiдносин уникнення самостiйного рiшення та вiдповiдальностi рiвноцiнно визнанню своєї особистiсної нерозвиненостi та згодi на пiдопiчне iснування. "Немає рабства бiльш ганебного, нiж рабство духу", пiдкреслював Сенека.
Мабуть, у багатьох iз вас склалося враження, що немає категорiї важливiшої та актуальнiшої, нiж розвиток особистостi, адже вона сприяє розвитку цiлого свiту. Але взагалi-то ця категорiя має декiлька рiзновидiв i найзначнiшим, мабуть, є саморозвиток. Адже ще Фалес Мiлетський говорив: "Що важко? - Пiзнати самого себе". Слово "саморозвиток" говорить нам про те, що людина повинна розвиватися не лише пiд впливом суспiльства та виховання, вона повинна сама придiляти значну увагу своєму розвитку, нiколи не зупинятися на досягнутому, адже як зазначав Нiцше: "В суть речей не закладено слiпе бажання жити", тому просте фiзичне iснування не може задовольнити дiйсно високорозвинену особистiсть, їй неодмiнно буде потрiбен моральний, освiтнiй та естетичний розвиток.
Якщо людина досягнула великого звання "Особистiсть", вона повинна поставити собi на метi: удосконалення. Монтень говорив: "Душа, яка не має ранiше поставленої мети, прирiкає себе на загибель, як кажуть, хто всюди, той нiде". I дiйсно, багато знаменитих людей зiзнавалися, що якщо б не їх вiдчайдушне бажання виконати поставлену мету, то вони б не реалiзувалися у життi i, мабуть, не стали б особистостями взагалi. "Щоб жити - вмiй перемагати", зазначав Гете. I тiльки тi люди, якi мали собi на метi самовдосконалення та перемагали всi труднощi на шляху її здiйснення, змогли б з упевненiстю сказати, що вони досягли чогось у життi.
Дуже багато прикладiв саморозвитку та самовдосконалення знаходимо ми в лiтературi нашої країни та iнших країн свiту.
Леся Українка писала:
Хто вам сказав, що я слабка,
Що я корюся долi?
Хiба тремтить моя рука,
Чи пiсня й думка кволi?
Леся була слабка здоров'ям, але душа її була такою ж красивою та мiцною як алмаз. I хоча, багато людей додержуються думки про те, що тiльки у здоровому тiлi - здоровий дух, вона довела всiм, що це не обов'язково так.
Визначний український письменник i фiлософ Григорiй Сковорода так бачив саморозвиток i так писав про нього своєму близькому другу М.I.Ковалинському:
Радiсть проганяй,
Проганяй страх,
Жени надiю;
I хай не буде суму.
Розум буває затуманений
I зв'язаний путами там,
Де вони панують.
Це слова римського фiлософа Боецiя, яких Сковорода радив дотримуватися кожному, хто не хотiв згаснути душею.
Вiдомий давньогрецький фiлософ Платон вбачав саморозвиток у прагненнi завжди шукати щось нове, адже "коли ми прагнемо шукати невiдоме нам, то стаємо кращими, бiльш мужнiми та дiяльнiшими за тих, хто припускає, нiби невiдоме неможливо знайти та непотрiбно шукати". Мабуть, жодна особистiсть не могла б саморозвиватися без самоосвiти. Тому самоосвiта є одним iз основних компонентiв розвитку людини, яка прагне удосконалення та прагне рухатися вперед.
Звичайно ж не потрiбно забувати, що коли ви вдосконалюєте себе, ви неодмiнно вдосконалюєте оточуючих, i тим самим виконуєте свiй суспiльний обов'язок. Фiхте писав: "Вдосконалення самого себе завдяки вiльно використаного впливу на нас iнших людей та вдосконалення iнших шляхом зворотного впливу на них як на вiльних створiнь - ось наше призначення у суспiльствi".
Отже, питання про розвиток та саморозвиток особистостi зараз набуло неабиякої актуальностi. Можна багато говорити про фiлософськi, психологiчнi, соцiальнi та педагогiчнi аспекти цього об'ємного поняття, без зупину дискутувати про його необхiднiсть та доцiльнiсть, про роль особистостей в долi цiлих нацiй, країн та свiту взагалi. Але, звичайно, всi ми добре розумiємо, що ця проблема варта того, щоб про неї говорили!