Гетьманщина.
(ЯНУЇДА)

Вергiлiй-батько хай потерпить,
та це нам треба "перетерти".
I Котляревському уклiн, -
А рiч про те, що болить всiм...

Гетьманщина -то не кра§на,
Бо Укра§на - це родина,
Це рiдна мова солов΄§на,
Ї§ рiчки, поля, лiса,
Чи є ще де така краса?

Гетьманщина - то атмосфера,
Така собi, пробач, "химера",
Що злiзла з даху за дорогу...
I звiдти всiм нам тиче роги,

Ховаючи сво§ копита,
Пригрiлася бiля корита...
I та нечиста дивина 
До церкви може заходиться,
Лиш одного вона бо§ться...
Бо§ться правдоньки вона.
__________________________________
Наш перший гетьман був моторний
I з пики наче б то козак,
Удавсь на всеє зло проворний
Завзятiший i з "комуняк".

Коли Горбатий спалив Трою,
Зробив iз не§ скирту гною,
I всiм крадiям волю дав,
Тодi ж "хатинку" й вiн придбав...

Ото вже був гетьман такий:
Мiж крапельок ..., а сам сухий.
Було всього у нього повно...
Та швидко розпродавши човни,
(На чорний день собi складав...)
Спаливши всiх козакiв вклади...
П΄ятами швидко накивав.

Другий був значно спокiйнiший.
Ракети сам колись складав..
Усе  для зятя... навiть бiльше...
А той в кишеню тихо клав...

Та клятий Мельник "довгi вуха",
Байки усi його пiдслухав...
I §х народу розказав...
Народ зiбрався на Майдан, -
Зiгнали "батька" "пiд паркан".

А третiй був у нас бухгалтер,
I не бух-галтер,- счетовод!
Кричав: "Закрию всiх бандитiв!"
I так дурив вiн свiй народ.

З Параскою вiн цiлувався,
та дуже швидко обiсрався...
Та й люди ж бо не всi дурнi,
Бо руки, що "нiщо не крали",
По шию були у гiвнi.

Четвертий наш Янеєм звався,
З братвою рано скорєшался..
Посидiв вiн то тут, то там...

Ще швидко помирився з третiм...
Й змирилися не по грошам...
I не з любовi, не з бажання,
скорiше навiть навпаки!
Змирилися проти Юлони...
ЇЇ "закрили" залюбки.

Бо та Юлона, суча дочка,
Розкудкудахталась, як квочка,
Гетьманiв не любила - страх!
Давно вона уже хотiла
Щоб §хнi душки полетiли
К чортам, i щоб i дух не пах!

Юлона зпершу не змирилась,
I з криком рiч таку вела:
"Прости, народе! Проступилась,
Я, далебi, дурна була;
Нехай Яней сiдла рутульця,
Нехай спиха Литвина з стульця,
Бо вiн поселить тут свiй рiд.
I тiлько щоб донецьке плем'я
Удержало на вiчне врем'я
Iмення, мову, владу, вид".

На те гетьмани вiдповiли:
"Коли сверблять у кого спини,
Чи ребра, морди i боки;
Нащо просити вам чужого?
У нас великi кулаки
Почешуть ребра вам i спину;
Коли ж то мало, то дубину
Беркут на ребрах сокрушить.
Служитимемо  малахаями,
Рiзками, кнуттям i киями,
Так що притишкнiть i мовчiть!".

В гетьманiв все пiшло як треба:
Замiсть Юлони буде Геба...
В столицю всунуть нам Попова,
I всiм потрiбна  "друга мова".
Ми "фєню" станемо вивчати,
А Королевська Друга - мати!

I все так досi полишилось,
та Яну§да не скiнчилась.
Проффесор з Даун Басу - друг...
От щастя привалило ... вдруг...

Та клятi вибори здалися,
I людське море аж реве...
Слiзьми троянцi облилися:
Прокуратура свiх гребе...
Чиновникiв так розчухрало,
Багацько й вiйська тут пропало.

Гетьман кричить: "НеПутiну΄!
Пiв Криму просто в руки суну,
Аби на морi шторм утих"
А як захочеш, то й штанину...
Собi на голову вдягну.

Нептун iз давна був дряпiчка,
Почув гетьманiв голосок,
Шатнувся зараз iз запiчка:
Бо Крим для Путiна кусок!
"Ти ще трубу вiддай в додачу,
тодi я вiтри схамену...
Домовились...
Люд ледь не  плаче...

Куди йому вже до Риму?
Хiба як здохне чорт в ровi!
Як повернеться хан до Криму,
Як женитсья сич на совi.
Хiба уже то хоч Юлона,
Щоб §м вказала макогона,
Та досi слухає чмелiв!
Коли б вона та не бiсилась,
Подумала i зрозумiла:
Що ж §й Юпiтер iзвелiв".

Коли б Юпiтер ненароком
З Олiмпа глянув i на нас
I кинув в Ки§в сво§м оком -
А там гетьманський мартопляс...
Розсердився i розкричався,
Аж цiлий свiт поколихався;
Янея б лаяв на ввесь рот:
"Чи так-то, гадiв син, вiн слуха?
Убрався в патоку, мов муха,
Засiв, буцiм в болотi чорт".

Яней будує власне царство
I заведе своє там панство:
Не малий буде вiн панок.
На панщину ввесь свiт погонить,
Багацько хлопцiв упече
На всiм грошей собi заробить
А пiсля, вiд усiх втече.

Живе хто в свiтi необачно,
Тому нiгде не буде смачно,
А бiльш, коли i совiсть жметь,
Тож скажемо §м браття:
Геть!

Ото ж бо люди обирайте,
та Котляревського згадайте,
Шевченка, Лесю i Франка,
пiснi згадайте, гопака,
"Село неначе погорiло,
неначе люди подурiли...
Самi на панщину iдуть 
i дiточок сво§х ведуть..."

Суспiльство наше дуже хворе...
Не продавайтесь! - Буде горе!

Так Укра§ну окрутили,
що вже ми тут не хазя§.
Все розпродали i купили:
тепер ми з вами злидарi.

Тi, що на крiслi,.. бiля нього,
Немає вибирать iз кого...
Що за особи, - хай §м грець!
Один "здихає" вiд яєць,
А другий, схожий на кроля,
Тхора, гадюку (може зайця) -
Побiг жалiтися на пальця!

Там королiвськi i германськi
Розумнiшi за всiх вкруги.
Вони - є нашi вороги.
__________________________

Залишимо се поки без моралi,
Та глянемо на те, що ж буде далi...

Яней продав трубу i мову...
Бо захотiлось йому знову
На Гетьманщинi воссєдать...

Проте не все воно так сталось
Як це тодi собi гадалось...
Закон йому порушив плани:
Де два хохли там три гетьмани.

Гетьманщина - не божий дар,
А новi вибори -пожар!

Яней, пожар такий уздрiвши, 
Злякався, побiлiв як снiг 
I, бiгти всiм туди звелiвши, 
Чимдуж до човнiв сам побiг.

Попи  у дзвони задзвонили, 
По улицям в трещотки били, 
Яней же на ввесь рот кричав:
"Хто в бога вiрує - рятуйте! 
Рубай, Козли, гаси, лий, КУЙте! 
А хто ж таку нам Кучму дав?"

Яней од страху з плигу збився, 
В умi сердега помiшавсь 
I зараз сам не свiй зробився. 
Скакав, вертiвся i качавсь;

Вiн бачив гибель неминучу
I мучивсь страшно, без числа.
Як хвиля хвилю проганяла,
Так думка думку пошибала;

Кремлiвським руки протягав,
Надеждою хоть пiдкреплявся,
Но перемiни вiн боявся,
I дух його iзнемогав.

Не знав же i куди ступити
Яней з синами горював,
Чи тут остатись, чи поплити?
Пожар  не всi човни забрав;

I миттю кинувсь до громади
Просить собi у ней поради,
Чого собою не вбагне.

Тут довго тяжко раховали,
I скiлько не коверзовали,
Та все було, що не оне.

Один з доббасько§ громади,
Насупившися, не змовчав
I, недослухавшись поради,
Вiн носом землю вколупав.

Там був пройдисвiт i непевний,
I всiм вiдьмам був родич кревний -
Упир i знахур ворожить,
Умiв i трясцю одшептати,
I кров христьянську замовляти,
I добре знав греблi гатить.

Вiн так здавався i нiкчемний,
Та був розумний, як письменний,
Слова так сипав, як горох.
Уже в чiм, бач, пораховати,
Що розказать - йому вже дати;
Нi в чiм не був страхополох.

Рахметом всi його дражнили,
По-нашому ж то звавсь Охрiм;
Менi так люди говорили -
Самому ж незнайомий вiн.

"Мене боги  тобi послали
I так сказати приказали:
Щоб ти нiтрохи не журивсь,
Пошлють тобi "щасливу" долю,
Щоб учинив ти божу волю
I швидше в Рим переселивсь.

Збери, всi човни, що остались,
I гарно зараз §х оправ;
Придерж сво§х, щоб не впивались,
свою "Сiцiлiю" остав.
Пливи i не журись, небоже!
тобi б хоть де..., - скрiзь буде гоже.

Та по Олiмпському закону
Уже ти пекла не минеш:
Бо треба кланятись Плутону,
А то i в Рим не допливеш.
Якусь тобi вiн казнь накаже,
Дорогу добру в Рим покаже.

Яней вiд нього одступався,
Поки зайшов через порiг,
А далi аж не оглядався,
З двора в собачу ристь побiг.
Прибiг к партiйцям, засапався,
Обмок в поту, як би купався,
Мов з торгу в школу курохват;
Потiм, в човен хутенько сiвши
I §хати сво§м велiвши,
Не оглядався сам назад.

Вони ж бо тiльки но вiдплили -
Ще землю видно iз корми...
Так зразу сурми засурмили..
Юлона вийшла iз тюрми...
Це треба бачити усiм -
Докладнiше Вам розповiм:

Кирєєв нализався в хлам,
Моливсь, кричав, застреливсь сам.
Кидалов вже пiдрахував,
Розпродав все i дьору дав.

Хазаров за недiлю вивчив мову,
Ї§ i викладає у Москвi.
Про ту пору, таку чудову,
Народ складатиме пiснi.

На Талка просто впала в ноги:
"Пробачте мамо, бо дурна!"
Мiрошник влiз до сiнагоги -
Мовляв: земля всього одна.

Колiсний майстер - знавець мов,
Щось на останок вiдколов,
А потiм сам пiшов топитись.
Народ зiбрався подивитись...

Все склалося - на бога ради...
I зрадники побiгли з Ради.
Побiгли з вiдти й iншi кралi...
Так ми дiйшли i до моралi.
______________________________________________

Пригрiлися гетьмани  разом з холуями,
I будуть триматися за крiсло киями..
Будьте певнi, не захочуть пiдти  мирно, тихо...
Будуть боронитися, зроблять людям лихо!.

Не ховайтесь, а вставайте!
Кайдани порвiте...
За майбутнє Укра§ни,
Волю боронити!

Хай буде разом з нами Клич:
Скидаємо гетьманiв з наших плiч!
Геть казнокрадiв, лихварiв,
Адже народ наш не здурiв!

Народе, укра§нцi, браття!
Всiх Черновецьких - до багаття!
А землi i добро - народу..
Бо ми ж козацького то роду!

I дiти i онуки - козаки.
I Укра§на рiдна - наша мати
До не§ мають лиш на Ви звертати!

Вона нам дала все,
Щоб гiдно жити...
Чого не вистачає Вам?
Ви дiти......?

А от продавшись...
Не кивайте...
Бо то вже буде ваша воля...
I про дiтей сво§х згадайте...
Яка чекатиме §х доля?

Невже за сранi папiрцi
Або за гречку iз Китаю
Ви продасте i честь батькiв,
Чи пiдете в бандитську зграю?

Продати душу досить раз
Нема рiзницi де i за що
На все життя буде тавро -
I не вiдмиєшся... нiзащо

Коли пiдете обирати
(це право кожно§ людини)
То подивiться собi в душу -
З ким ви б залишили дитину?

Ви подивiться §м у вiчi
Не на плакатi - то картина
Ви вiрите §х обiцянкам?
Та то ж звичайна гетьманщина!

Гетьманчики i iншi лиходi§,
Нема уже на вас надi§...
Немає совiстi у вас -
Закiнчуйте свiй марнопляс.

Нащо вам тая влада треба?
Чи хочеться поцарювати?
До бога i людей вам як до неба...
нащо диявола вблажати?

Про мову, наклеп i багатство...
Яке б iще придумать лядство?

Iще пенсiйну, податкову...
За всi реформи вам уклiн:
Вже повставали ми з колiн,
Покращало сьогоднi всiм...
Яку б напасть придумать нову?

Вiзьмiть усi реформи Гибка,
Хоч §х i в руки взяти гидко!
I з молдованською, Папшою,
Iдiть. Та не кривiть душою.

А ми зберемось разом брати - 
Братiв безвинних визволяти,
Пiдтримати Свободу, Волю!
Це наш обов΄язок i доля!

РS			Крадi§ i казнокради
Схаменiться бога ради,
Пам΄ятайте, на сльозах
Счастья не побудувати, 
А в iсторiю ступати
Можна тiльки по дiлах.