Ящук Владимир Иванович : другие произведения.

Переклади i переспiви

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:

Володимир ЯЩУК

Переклади та переспiви


ЗМIСТ
Натискай на заголовку

Омар Хайям
Петрусь Бровка
Евгений Евтушенко
Николай Новиков
Степан Щипачев
Николай Рубцов
Владимир Корнилов
Николай Черашев
Иосиф Бродский
Вислава Шимборска (Szymborska)
Андрей Андреев
Ненчо Славчев

Омар Хайям

Рубаї

***

Весь вiчний рух у Всесвiтi - це ми.
В очах пiзнання є зiниця - ми.
Неначе перстень, цей яскравий свiт,
Найбiльш коштовний в ньому камiнь - ми.

***

Тримає землю Бик споконвiкiв,
А угорi Тiлець всевладно сiв.
Поглянь очима розуму - й побач:
Мiж цих бикiв пасеться гурт ослiв.

***

На долю - мачуху лиху - не нарiкай,
А краще в келиху вина втопи вiдчай,
Хай виноградна сила нас втiшає
Й напiй струмує, як весни ручай.

***

Усе минеться - i чудес не жди,
Наш дух полишить тiло назавжди,
А прах iз глиною згодиться гончарю -
Й наллють у глечики новi меди.

***

Багато друзiв гуртувать не смiй,
Їх лестощi - отруйливий напiй.
Отож тепер, їй-право, начувайся:
Комусь довiрився - а вiн же ворог твiй.

***

З усiх, хто вирушив в останню путь,
Нiкого не вдалося повернуть.
Отож в старому караван-сараї
Чогось-бо на прощання не забудь.

***

Краще будь ти злидар, зголоднiлий крадiй,
Нiж лакуза iз блазнем навперебiй.
Краще гризти маслак, нiж впиватись вином
За столом, де панує владар-багатiй.

***

Життя минуло - грiш йому цiна,
Знiкчемнiв подих - i самотина
Питає за вiдступництво й грiхи,
За все ганебне: 'В тiм твоя вина?'

***

То доля пестить - я немов емiр,
То нидiю, обшарпаний, як звiр.
Радiй намарне чи спивай журбу,
Та долi не ставай наперекiр.

***

Печалi квiт у серцi не плекай,
Натомiсть насолодам потурай,
Вино шануй, бажанням пiдкорись,
Бо вже твiй день iде за небокрай.

***

Ви, в мудростi явивши щедрий хист,
До знань нових споруджували мiст,
Однак i вам несила вийти з ночi
Тих злих казок, яких збагнули змiст.

***

Пощо страждання, сумнiви i гнiв?
Щоб назбирати золота-скарбiв?
Допоки подих твiй не скрижанiв,
Потрать їх з друзями, не дай на ворогiв.

***

Коли, коханням створений на свiт,
Отримав я любовi первоцвiт,
То вирiшив плекати думи серця -
Й пiзнав я духу трепетний полiт.

***

У судний день, либонь, не буде зла:
Якщо твоя душа всякчас жила
Високим, чистим, добрим i святим,
Тобi воздасться слава й похвала.

***

Скiнчилась книга юностi. Як жаль...
Весна сповита у зими вуаль,
А птаха радостi, що молодiстю звалась,
Назавжди вiдлетiла в синю даль.

***

Твою нiколи не збагну канву,
В узори нитку виткавши нову.
Однак роблю все з трепетом надiї,
Бо в милосердi я твоїм живу.

***

Бажань своїх осилить не зумiв,
Страждав од вчинкiв, од порожнiх слiв.
I навiть, може, ти менi пробачиш,
Та соромно за все, що я чинив.

***

Щоб ми високi здужали щаблi,
До знань нас прилучали вчителi.
Але кiнець цiй повiстi один:
Прийшли з iмли й розтанемо в iмлi.

***

Ходжо! Прохань дослухайся хоч раз -
Помовч, дозволь звершити нам намаз.
Йдемо ми прямо, а ти бачиш криво -
Твої поради зовсiм не для нас.

***

Живи сто лiт чи й сотню не одну,
Не оминеш сумну трясовину:
Чи ти емiр, чи ринковий бiдняк -
Геть-чисто всiм складуть одну цiну.

***

Не знiчуйся, як лає падишах,
Бо все - минуще й перетлiє в прах.
Нехай ця мить у радощах мине -
I на душi не заклякає страх.

***

Обачним бувши, навiть од забав
Очiкуй пiдступiв i зла не без пiдстав...
Не їж халву, що доля пiдсуває, -
Твiй недруг в нiй отруту пiдмiшав.

***

Ти бачив свiт, та все, що вздрiв, - нiщо.
I все, що мовив i почув, - нiщо.
I те, що свiт ти обiйшов, - нiщо.
Якщо лиш дома сновигав, - нiщо.

***

I трав, i квiтiв маєво густе,
Немов вино, п'янить нас, а проте
Цiкаво б знати, хто той квiт побачить,
Що з твого й мого праху проросте.

***

Нумо, випиймо всi! В мить розваг i утiх
Хай звучать славослiв'я вину й щирий смiх,
А до судного дня, як колись вiн настане,
Вiрогiдно, забудуть маленький наш грiх.

***

Грiх i прощення - мов нерозлучнi брати,
Тож дарма од грiха так проймаєшся ти,
Свою душу й сумлiння гнiтиш до розпуки.
Якщо ти не згрiшив - хто й за вiщо простить?

***

Бiля замку, який пiдпирав небозвiд
I колись владарiв возвеличував рiд,
Я побачив, як горлиця сумно кричала:
"Де згубився ваш слiд? Де згубився ваш слiд?"

***

Чом, Хайяме, картаєш себе за грiхи?
Благочин на показ - це природа пихи.
I спокути не буде, якщо безгрiховний,
Тож наповнюй вином спорожнiлi мiхи.

***

Чи користь є, що ми в цей свiт прийшли?
Чи вслiд хтось скаже слово похвали?
О, як багато люду спопелiло,
Та чи знайдеш хоч пригорщу золи.

***

Шейх блудницi сказав: "Ти сп'янiла й авжеж
У тенета ще бiльших спокус попадеш".
Та згодилась: "Це правда. Та чесно зiзнайся,
Чи такий ти, якого iз себе вдаєш?"

***

Якщо славу здобув - ти смiшний славолюб.
А в тiнi - пiдозрiлий, немов душогуб.
Хто б не був, тобi краще нiкого не знати -
I пiзнати себе не давай навiдруб.

***

Знов квiтує весна. Принеси-но вина!
Що нам самотина? Принеси-но вина!
Смерть лаштує засаду - всiм знана вона.
Лиш в коханнi й винi нас чека таїна.

***

Сотнi пасток ти ставиш менi на путi,
Хоч нiкуди не йди i сиди взапертi.
Все погрози звучать: покараєш, уб'єш...
Та чи варто боятись чогось у життi?

***

Слава зробить iз тебе пихате цабе,
А вiдлюдька в кутку - тiнь пiдозр погребе.
Хто ти? Хизр чи Iльяс - буде краще для тебе,
Щоб не знав ти нiкого й не знали тебе.

***

Я жадав би, щоб Бог перейнакшив цi днi
I з безвиходi вихiд вказав в далинi,
У пророцьких писаннях iм'я моє витер
I змiнив своїм таїнством долю менi.

***

Нащо, келих наливши, тримаєш Коран?
Ти ж змiняв благочестя на луду й обман
I пiд цим небозводом величним та свiтлим
Лиш ганьбиш непорочне iм'я мусульман.

***

Веселись, бо не видно стражданням кiнця.
Що ти змiниш, як смуток припнеш до лиця?
Тi цеглини, що вилiплять з праху твойого,
Стануть домом, щоб iншим зiгрiти серця.

***

Не тремти в павутиннi невдач i знегод,
А нектари спивай iз квiток насолод.
Потурай потаємним жаданням своїм,
Бо страшенно короткий оцей епiзод.

***

Ти спогорда пiшов - повернувся повзком.
Вже й наймення твоє призабули кругом.
Нiгтi схожими стали на справжнi копита,
А сiдницi твої ознаймились хвостом.

***

Ми пiд зводом небес мовчазнi блукачi,
Потамуймо, Хайяме, жалi i плачi,
Нас, мов бульки вина, iз барила життя
Виночерпiй предвiчний забрав тисячi.

***

Хай сп'янiлим назвуть - я до того мастак,
Хай верзуть, що фiгляр, баламут i лайдак.
Я - це я. I базiкайте, що вам завгодно.
Я зостанусь Хайямом. Воiстину так.

***

Кажуть: гурiї будуть, i мед, i вино, -
Так принадами раю нас ваблять давно.
Тож зi мною всякчас i кохана, i келих,
Бо до цього прийти нам дано все одно.

***

Коли втрапиш до мудрого гурту ослiв,
Стати схожим на них постарайся без слiв.
Адже, хто не осел, того цi недотепи
Звинуватять у тому, що чинить пiдрив.

***

Заповiт мiй - кохання, нiяк не Коран,
Я муравлик-трудяга, а не Сулейман,
Ви знайдете в менi тiльки щоки зблiднiлi
I сорочку просту - не шовки й не сап'ян.

***

Годi ревно молитись. Неси-но вино,
Добру славу забудь, зажбурни у багно,
Свою долю однак за подiл не спiймаєш,
Хоч красуню, сп'янiвши, торкни за стегно.

***

Чашу цю мудрецi не втомились хвалить.
I закоханi з нею вщасливлюють мить.
А гончар незбагненний цю чашу чудову
Лiпить тiльки для того, щоб знову розбить.

***

З обертання гончарного круга часiв
Щось збагнув тiльки той, хто ученiсть посiв,
Або п'яний, що звичний до обертiв свiту,
Заверткого як для нетверезих голiв.

***

Пекла й раю немає, о серце моє!
З небуття не повернешся, серце моє!
I не треба надiятись, серце моє!
I не варто боятися, серце моє!

***

За кохання хай лають мене надовкруг.
Але що менi всi? Ти - кохана i друг!
Чистий трунок кохання лиш мужа зцiляє,
А ханжi вiн приносить стражденний недуг.

***

Джерело ми розваги i смутку копна,
В нас - всевишнiй живе i живе сатана,
Бо людина, як свiт цей, багатоманiтна,
Ми - провалля i ми ж таки - височина!

***

Не молiльником-грiшником будь на землi,
А радiючим грiшником будь на землi.
I оскiльки життя наше сплине миттєво,
Балакучим дотепником будь на землi.

***

П'ю я в мiру, тож розумом завжди сповна.
П'ю жагуче вiд досвiтку i дотемна.
Ти, святеннику, втiшений тiльки собою,
Я ж себе забуваю, напившись вина.

***

Всi держави скоривши, великi й малi,
Всi народи знеславивши у кабалi,
Ти не станеш, великий владарю, безсмертним -
Твiй набуток дрiбний: три аршини землi.

***

Вчений муж, що мудрiший самого мулли,
За обман заслуговує тiльки хули.
Той же, слово у кого мiцнiше скали,
Гiдний - бiльш як за мудрiсть - i честi, й хвали.

***

Весь оцей небозвiд видається менi
Мов великий лiхтар iз вогнем в вишинi,
Той вогонь - наше сонце, а свiт - нiби сцена,
Ми - немовби танцюючi тiнi смiшнi.

***

Крайка синiх небес, яку час обмина,
Перекинута, буцiмто чаша вина.
Кружеляє по колу, вдiляючи вiку,
I тебе не мине, не забуде вона.

***

Твою просьбу "не пий!" я втямки не беру,
Здавна добре засвоїв я мудрiсть стару:
Жодний засiб не зцiлить од прикрощiв свiту,
Тiльки кров винограду лiкує хандру.

***

Сад, кохана i добре вино про запас -
Ось мiй рай, без яскравих принад i окрас.
Та й хто зна, яка буде небесна країна?
Рай земний якнайдовше хай радує нас.

***

Вiд красунi своєї очей не вiдводь,
Сад кохання й розваг дарував вам господь.
Адже доля безжальна - в потрiбну годину,
Мов сорочку, iз тебе зiрве твою плоть.

***

Це бiда, якщо пристрасть iз серця пiшла
I жадання кохати згорiло дотла.
День без мрiї про щастя - тьмянiший, сiрiший,
Нiж цей день, що його огорнула iмла.

***

Передвiсник усього на свiтi - любов,
Перше слово, що юнiсть промовить, - любов.
Бiдолахо, що тонкощiв цього не звiдав,
Знай, що сутнiсть усього живого - любов.

***

Таємницю ввiряю я волi твоїй,
В нiй розгледiти нiжнiсть i смуток зумiй:
Я у прах перейду iз любов'ю до тебе
I постану iз праху в любовi святiй.

***

Я кохаю тебе до напiвзабуття,
Свiтло зору мого, квiт мого почуття...
Чи бува над життя щось дорожче на свiтi?
Ти для мене дорожча самого життя.

***

Ще в кишенях достатньо бряжчить дрiбнякiв,
Та не лий бiльш вина i вмовляючих слiв,
Я впивався вином, щоби серце хмелiло,
А тепер я не п'ю, бо вiд тебе сп'янiв.

***

Як зцiлити недугу, завжди знаєш Ти,
Якi лiки рятунок несуть, знаєш Ти.
Я повiдав би чесно про рани сердечнi,
Але, знавши про все, i про це знаєш Ти.

***

Хто ти - грiшник? брехун? - все одно повернись.
Чи безбожник, чи iдолiв жрець - повернись,
Не давай опосiсти себе безнадiї,
А, покаявшись щиро, таки повернись.

***

Ти, красу увiбравши ланiв золотих,
За мiхраба гарнiша iз храму святих,
Тебе матiнка змалечку амброю мила,
Домiшавши до неї кровинок моїх.

***

Чорне пасмо волосся затьмарило свiт,
А вуста в тебе нiжнi, як персика цвiт,
А твiй точений стан я зрiвняв з кипарисом.
Кипарис запишався на тисячу лiт.

***

Серцем свiтла в коханих очах зачерпнем.
Цього сяйва позбавлений став би слiпцем.
Ви йому повiдомте, що є таке свiтло, -
Й слово тих, хто страждають, обпалить вогнем.

***

Я все зло моїх днiв обiйду-обмину,
Бо кохану я маю - єдину-одну...
Хоча п'яний - до слiв мудрецiв глухуватий,
Але цi словеса я, звичайно, збагну!

***

Вiсть Аллаха в наш свiт суєти - це ж бо ти!
I взiрець доброчесностi та красоти - це ж бо ти!
Свiт без тебе для серця не вартий нiчого.
Вiщий знак, як до мрiї дiйти, - це ж бо ти!

***

Ти, хто свiт цей створив, - небувалу з споруд,
I в людинi, i в тварi увiчнив свiй труд.
Тож правитель i раб, випивака й тверезий -
Всi ми - в правдi Твоїй. Ти - єдиний наш Суд.

***

У ваганнях пiдтримай мене i порадь,
Сколупни з недолугого слова печать.
Якщо в силi ослабну i в мовi поблякну,
То мене надихає Твоя благодать.

***

Я пиячив, гуляв - не грiшити не мiг,
Хоч страждав, але праглося iнших утiх...
Та вiдомо: нiкчема прийде з покаянням -
I всевишнiй вiдпустить увесь його грiх.

***

Кохання - бiда, та бiда неспроста -
з волi Аллаха.
Навiщо ж ганьбити все те, що зроста -
з волi Аллаха.
I зло невiдмивне, й свята чистота -
з волi Аллаха.
За що ж нам до Суду вiдкритi врата -
з волi Аллаха?

***

Дню новий! Пiалу дай з iскристим вином,
Келих доброї слави вiдкину притьмом...
Що нам мрiя-химера? Я прагну вже зараз
Кiс дiвочих, мов струн, доторкатись перстом.

***

Навеснi переддосвiта йди до струмка
Iз тiєю, котра твому серцю близька.
Трунком ранку впивайся - i серце звiльни
Вiд примар i всього, чим життя нас ляка.

***

Пелюстками троянда знадливо ряхтить,
Ця краса в солов'їному спiвi бринить.
Не проходь неуважно, - троянда квiтує
Й нас чарує, на жаль, тiльки мить, тiльки мить.

***

Нiч - i бризки зiрок, що летять невпопад
Вогнеликими квiтами в стишений сад.
I на подив - прямiсiнько в келих менi.
Я тим бризкам iскристим нечувано рад.

***

Хай зцiляє вино вiд сердечних недуг,
Добрий радник в печалi i в смутковi - друг.
Лiпше - мрiї впiдпитку i п'янi омани,
Нiж журливо-зловiсний оцей небокруг.

***

Я в тенета кохання попав залюбки -
Не вiд вин захмелiв, а вiд нього ж таки...
Глузд тверезий покроїв халат благочестя,
Тiльки ж доля порвала його на шматки.

***

Ми забули i клятви, й слова каяття -
Їх згадати не годен нiхто до пуття.
Але нас не картай: ми нестямнi й сп'янiлi
Не вином, а коханням, жагою життя.

***

Ти - неначе троянда i сонячна рань,
Ти - порадник, i друг, i повiрник жадань.
Лиш вино, лиш вино пересилити може
I ядуху печалi, й отруту ридань.

***

В сподiваннях - пiдтримка i в скрутi - заслон,
Ти цiннiше вiдзнак всiх, скарбiв i корон,
Як же можна, їй-право, цi лiки чудовi
Закупорити корком смiшних заборон.

***

I старому, й малому вготовлено час
Вiдiйти в небуття - так бува раз у раз.
Що тут вдiєш, нам свiт цей дають ненадовго, -
Й нас не стане, i тих, хто прийдуть пiсля нас.

***

Все на свiтi хистке - лiт на сто чи на мить.
Ще до того ж багато i ганджу таїть!
Чи не краще вже сущим вважати незриме,
А примарним усе, що довкола стоїть?

***

Вуст твоїх незрiвнянний, жаданий кармiн.
Ти пiшла - i мене прирекла на загин.
Хто в ковчезi сховався, як Ной вiд потопу,
Той у вирi кохання вцiлiє один.

***

Чи потвора, чи красень - а пристрасть одна,
Аж до пекла спровадити здатна вона.
Тож закоханим байдуже, що в них за одяг
I яке небеса їм шатро напина.

***

Я дрiмав, хтось схилився до вуха менi:
"Годi спати, не стрiнеш удачу ввi снi.
Що валятися - наче на смертному одрi,
Прийде час - i своє ще вiдлежиш в трунi".

***

У коханої очi, вуста i чоло -
Зроду-вiку нi в кого таких не було...
Я i слова не вимовлю, скутий жагою,
А ось поруч цiлюще, живе джерело.

***

Вiдлунає iм'я твоє, нiби зурна.
Не сумуй, хай утiшить горнятко вина,
I до того, як тiло твоє стане тлiном,
Втiха з милою буде як вiчна весна.

***

О всевишнiй, несила терпiти життя,
Бо вiд злиднiв та горя нема укриття.
Ти з буття небуття учиняєш умiло,
То й мене увiльни вiд такого буття.

***

Де ви дiлись, шанованi мною дядьки?
Лиш вино - мiй товариш, один на вiки.
Тож тримайся за ручку, пiдносячи глека,
Як нiкому не треба твiй потиск руки.

***

В день, коли загнуздали небес скакуна
I сузiр'ям та зорям дали iмена,
Коли долi людськi записали в скрижалi,
Ми впокоренi стали. Не наша вина.

***

Я на схилi рокiв зажадав каяття,
Та не хочу пощади анi спiвчуття,
Бо грiховних спокус i вiдступництва всього
Мене вчило дароване звище життя.

***

Торував я до мудростi сотнi дорiг,
Мiркував про незвiдане - й спати не мiг.
Сiмдесят я прожив. I що встигнув збагнути?
Що нiчого збагнути я, власне, й не встиг.

***

Свiт не знає кiнця i початку не зна.
Нас не стане, зiтруться в вiках iмена.
Буде сонце вставати i зiрка зорiти
Сотнi тисячi лiт. Пiсля нас i без нас.

***

В цьому свiтi, сповитому пiдлiстю й злом,
Нас життя пригощає отруйним вином.
Хочу я, щоб отрута не мучила довго -
Свою чашу одним випиваю ковтком.

***

Свiт наш сiтi спокус i розбещення сплiв,
А земля - мавзолей i юдоль вiчних снiв.
Тут покояться воїни й сонми царiв.
I красунi потрапили до хробакiв.

***

Скiльки в свiтiт чудес, скiльки всюди принад.
Рай земний - весняний наш квiтуючий сад.
Попiд райським кущем, бiля нiжної дiви
Ти до щастя й блаженства iди навдогад.

***

Встаньмо вдосвiта, ранок дарує свiй шал.
Що нам смуток, i сварка, й огидний скандал?
З насолодою пиймо цей вранiшнiй подих
I хмелiймо, допоки ще повен бокал.

***

Ти до зла не хились, а роби лиш добро!
Бо не зло тобi друг, а добро, лиш добро.
Якщо зло i добро тобi в друзi прибились,
Вибирай однозначно - добро, лиш добро!

***

Тiльки сутнє, як варте того, говори,
Тiльки будучи вартим того, говори.
Двоє вух, та язик тобi даний один -
Двiчi слухай, єдиний лиш раз говори.

***

Марнославцем, для влади придатним, не будь.
Будь бальзамом. Отрутi подiбним не будь.
Якщо прагнеш життя не прожить як нiкчема,
Не збивай на дурне i злостивим не будь.

***

У колисцi - дитина, покiйник - в трунi.
Ось i все, що про долю вiдомо менi.
Скiльки вiз не наповнюй пожитком-скарбами,
Все одно до межi добредеш впорожнi.

***

Для достойних немає достойних вiдзнак,
Я достойному дам свiй останнiй мiдяк.
Хочеш знати, чи пекло iснує насправдi?
Суще пекло - це жити в гуртi вовкулак.

***

Сотнi лiт я готовий палати в огнi.
То не пекло, що сниться менi увi снi.
Я боюся нiкчем; розмовляти iз ними -
Ще страшнiшим вiд смертi здається менi.

***

Не годиться вдаватись до лайки й образ,
А люб'язнiсть тримати лише про запас.
Не розумно хвалитись нажитим багатством,
Не годиться знання виставлять напоказ.

***

В цьому свiтi пiдступних i пiдлих людей
Вуха щiльно заткни, рот надiйно заклей
I повiки зажмур, - хоч би трохи подумай
Про збереження вух, язика i очей.

***

Той блажен, хто в наш час не зробився рабом
У ганебнiй гонитвi за жирним шматком,
Хто свiй вiк не потринькав на пiст i молiння,
А втiшався життям i втiшався вином.

***

Прожену я вiд себе святош, далебi,
Скiльки будуть сидiти на нашiм горбi...
То заманюють раєм, то пеклом лякають,
Не спроможнi зарадити навiть собi.

***

Прокидайся, красуне, - i пiсню заводь,
Спозаранку в застiлля нас кличе Господь,
Бо за нiч сотнi тисяч царiв i героїв
Помiняли на рай свою трепетну плоть.

***

Де спочинок тривожним думкам вiднайти?
Де той шлях, що вiнчає кiнець суєти?
О, нехай хоч надiя була б: мов стеблина,
Через тисячу лiт з-пiд землi прорости.

***

Що ти вартий на свiтi без волi небес?
Ти помреш - i не станеться жодних чудес.
Краще жити сьогоднiшнiм щастям химерним,
Нiж чекати бiди, як зiщулений пес.

***

Поруч мене - красуня, а в серцi - весна.
Вволю хлiба Всевишнiй послав i вина,
М'яса добрий кавалок i дах вiд негоди...
То навiщо нам розкiш, навiщо вона?

***

Я в пригнiченнi духу. Надiї нема.
Свiт до скону триматиме, нiби тюрма.
Тож наповни-но келих, хай серце вiдтане, -
I закови ослабнуть, i зникне пiтьма...

***

Покохавши, забув про свою сивину, -
Демонструю прихильнiсть, неначе вину,
Всi зароки вiдкинув заради кохання,
Навiть розум впокорив, вiдчувши весну.

***

О нiкчеми! Наш образ тiлесний - нiщо.
Власне, й свiт пiднебесний, по сутi, - нiщо.
Розважайтеся ж, тлiннi невiльники митi,
Бо вона не воскресне, - вона - це нiщо.

***

О, якби я причину життя мiг збагнути,
Я зумiв би i нашу кончину збагнути.
Те, чого не збагнув я, на свiтi поживши,
Не надiюсь, зi свiту пiшовши, збагнути.

***

Не тужи - майбуття не змiнить все одно.
Краще думай про щастя, про дiв i вино...
Каяття менi Бог не дарує нiколи.
А якщо й подарує - навiщо воно?

***

Гордовитiсть у серцi зника вiд вина.
Сутнiсть свiту виразна стає i ясна.
Захмелiвши, змiнився б i сам сатана
I Адаму доземно вклонився б притьма.

***

Ми чалму iз найтонших шовкiв продамо
I корону султана також продамо,
Навiть чотки, важливий набуток святошi,
На додачу за чарку вина вiддамо.

***

Пий вино, насолода тiлесна - у нiм.
Слухай чанг, мелодiйнiсть небесна - у нiм.
Помiняй i скорботу, i сум - на гуляння,
Бо мета, що найбiльш доброчесна, - у нiм.

***

Скiльки тих, хто намарне розтринькують час,
Скiльки тих, хто злобою пригнiчують нас,
Скiльки тих, хто ганьбили подобу людини
В золотому i срiбному сяйвi прикрас.

***

В життi так мало добрих, свiтлих днiв,
Втопи в винi знервованiсть i гнiв.
Творцю однаковi i грiх, i послушання,
Тому живи, не баячись грiхiв.

***

Добро i зло воюють, свiт в огнi.
А небо що ж? А небо - в сторонi.
Прокляття i розкiшнi славослiв'я
Незрозумiлi там, в височинi.

***

Все багатство не в золотi i не в шовках.
Нас на iнше багатство покликав Аллах:
Залишайся собою за всякої скрути,
Залишайся царем i в старих лахманах.

***

Свiт прекрасний - i що йому ця похвала?
Його зваба в полон моє серце взяла...
Як по правдi - чудова ця наша обитель,
Тiльки жаль, що багато в нiй пiдлостi й зла.

***

Квiти в лузi зачахнуть, що вдiєш? Гай-гай...
I струмок врештi-решт обмiлiє, гай-гай.
Веселись, все одно тебе завтра забудуть,
Прах розвiють вiтри-вiтрюгани, гай-гай.

***

Дивовижний цей свiт iз жагою сприймай,
То Всевишнiй нам щедро дарує цей рай.
За бездомнiсть, якою душа оповита,
Ти словами гiркими мене не картай.

***

Знов напровеснi дощ нашу землю омив,
Знов у серцi бентежний, юнацький порив.
Пий iз милою вина в зеленому лузi,
Розбуди у землi всiх, хто досi тут жив.

***

Замiсть вин - менi вкотре холодна вода,
Замiсть страв i приправ - лиш якась баланда.
I при тому ще хочуть, щоб кланявся в ноги...
Нi, за все це - i спину згинати шкода.

***

Що ж, ти збився зi шляху i йдеш навманцi.
Та хiба ж не однакова путь ця в кiнцi?
Ти силач чи калiка? Мудрець? Недорiка?
Не тужи - в цьому свiтi ми всi не жильцi.

***

Тчу тканину життя, та зривається нить,
Йду я сонцю навстрiч, та тьмянiє блакить.
Вiтер жаром пекельним мене обвiває,
П'ю вино, але в горлi землею гiрчить.

***

Наш творець повсякчасу вдається до див.
Не збагнеш: чи то ласку являє, чи гнiв.
Ти безгрiшний - жбурляє тебе у спокуси.
А як грiшник - хiба в тому вiн завинив?

***

Вiд пиятики так я просякну вином,
Що й з могили нестиме вином, не лайном,
Тож якщо ти за день не спромiгся хильнути,
Хоч дихнуть до могили приходь перед сном.

***

Добрiв до обрiю наш весен караван,
Та є ще в нас вином налитий жбан.
Сказав же мудрий: лиш вино iзцiлить
I стишить болi невигойних ран.

***

Навiть землю напоїш - квiтує вона.
Тiльки дурень, їй-право, живе без вина.
Бо воно - вихователь. Лиш келих осушиш -
Зразу сутнiсть твою кожен бачить сповна.

***

Так, я тямлюсь на винах, вони - не дурман.
Я впиваюсь настiльки, що знаю свiй стан.
Краще вже перед чаркою гнути колiна,
Нiж вiтально вклонятись тобi, критикан.

***

Пий вино, безтурботна гульба - не порок.
Ще впаде i недоля на твiй жеребок -
Небеса повернуться примхливо над нами -
Вiдберуть навiть хлiба останнiй шматок.

***

Я, нiкчема нещасний, пiддався грiхам
I пожертв не збираюсь носити богам,
Вiд похмiлля у мене в мiзках тарарам,
Вiрний келих лiкує мене, а не храм.

***

Я полишив пиття. Та немає пуття.
Вiд нудьги, мабуть, мову змiню на виття.
Жоднi лiки полегкостi в душу не вселять,
Тiльки чара вина - для Хайяма життя.

***

В дiм молитви не кличте мене й на порiг,
Я - в грiхах. Чи не бог менi в цьому помiг?
Я - немовби повiя, що вiрить у грiх,
А до раю не йде, бо не знає дорiг.

***

Я, тверезий, шукав i розваг, i вина,
Та побачив зчорнiлу троянду, - вона
Ледве чутно менi промовляла: "Я гину.
Я весела й п'янка - а вина це страшна".

***

У життi цiм сп'янiння - цiннiше за все.
I коханої слово - цiннiше за все.
Й вiльнодумства кипiння - цiннiше за все.
Й заборони забути - цiннiше за все.

(Переспiвано 150).

Петрусь Бровка

Пахне чебрець

Вечiр казково у душу iскриться,
Сонце сiдає, неначе жар-птиця,
Тихне в дрiмливому гаї вiтрець,
Пахне чебрець,
Пахне чебрець.

Легко iти по знайомiй стежинi,
Дiвчину бачу у бiлiй хустинi,
Роси промiняться, вбранi в багрець,
Пахне чебрець,
Пахне чебрець.

Мить благодатна осягнення дива,
Вийти б назустрiч, пiддавшись пориву,
Та я сторопiв i не йду навпростець.
Пахне чебрець,
Пахне чебрець.

Лiт, може, з десять вже вiдгомонiло,
Прикро, що я так повiвся невмiло,
В серцi донинi лишився рубець.
Пахне чебрець,
Пахне чебрець.

Вечiр той - нiби неспiймана птиця,
Зустрiч колишня вряди-годи сниться...
Вийду - мов птахiв невдатний ловець...
Пахне чебрець,
Пахне чебрець.

Переклад з бiлоруської.

Євген Євтушенко

Балада про пiанiста

Коли його били фашисти в концтаборi
i скалилися: 'Попався...',
вiн ховав одне - свої пальцi кiстлявi:
аби лише не по пальцях.
А потiм викликав вертухай,
фашистик рожевий, прилизаний.
'Ось iнструмент... Нумо заграй!..' -
а вiн: 'Не граю лакизам...'
I його виступати з кайлом в руках
на звалищi смiття примусили,
Але в пальцях його - в десяти тайниках
ховалася музика,
музика.
А коли просочився - аж зблiдла пiтьма -
мiсяць крамольними краплями,
вуглиною в'язень творив крадькома
на пiдлозi клавiшi, клавiшi.
У комусь бурчала квасоля гнила,
хтось рiдними снив iменами,
а з не поструганих 'соль' i 'ля'
в пальцi скалки впиналися.
i вiн грав - вже й зажеврiв день,
зривався i знов достоту,,
хоча одержати мiг лишень -
букет iз колючого дроту.
Його не брав перелячний нуд,
бо гинуть кругом без розбору.
Бiльше страхало, що кволий етюд,
особливо в частинi мажору.
Вiн, повернувшись, не пив, не ридав...
Весь, як суцiльне - 'звiдти',
вiд полотнини звiльнив рояль
i дрiбки пилюки витер.
I професор, старий, аж волосся руде, -
у бувальцях, видно, бувалий! -
прослухавши, спитав спантеличено: 'Де
ви так добре пiдготувалися!'
...Грай, пiанiсте! Вiдпливає барак -
музичний ковчег твiй ноїв,
та криком кричить, проступає крiзь фрак
невидимий табiрний номер.

У Белфастi

Людина я, i цим уже трагiчний.
Людина я, i смерть для мене звична,
Не найтрагiчнiше - у нiй самiй.
На неї самовбивцi покладаються,
Але коли вбивають, наче граються, -
Це дикiсть! I вагатися не смiй!
Кому чужа трагедiя байдужа,
За гордовитiсть той своє заслужить.
Та хто ти єсть? Життєвих звихрень пил.
Ти без чужих трагедiй неможливий.
З нещастям iнших будь же справедливий,
Безтактнiстю страждань не зачепи.
В Белфастi я вчинив не зовсiм ґречно:
Взяв фотоапарата недоречно,
Ним по-туристськи замiнивши зiр.
Зайшовшися за це репетувати,
На мене замахнувся автоматом
Прищавенький солдатик, наче звiр.
Я розумiв його. Кому охота
Лишитись на принизливому фото.
Нещасний хлопчик... Не його вина...
Попавши в старохристиянський розбрат,
У куртцi диверсантськiй (весь - як просьба)
Ждав спиною вiн кулю iз вiкна.
Що передбачити чи бачити вiн мiг.
Навколо - скла криводзеркальний смiх,
Що жахом переповнював думки.
А iз-за вiкон, схованi чимдалi,
На всiх iнаковiрних чатували
Гвинтiвочнi караючi курки.
Хоч як цей вiк прогресу не прикрасьте,
Терор не тiльки десь там у Белфастi,
А безробiття - вивертом iгри?..
А скiльки знищено поволi i старанно
Терором заробляння безнастанним,
Що не кривавий тiльки до пори!

Переклад iз росiйської.

Микола Новиков

Зла не згадуй
I не хмарся бровами,
Почуттям образи некерованим,
Хай там що, не пiдпадай пiд владу.
З ними навiть мрiї не збуваються
Й мандрiвник вiд тягаря хитається,
Зла не згадуй.

Хоч i прикро,
Ти стисни в зубах його,
У рiцi втопи, в огнi спали його,
Грубе слово, цвiллю злостi вкрите.
У дворi напiвобчухре дерево
Зла не знає, чом йому не зелено,
I гiлками тягнеться до свiту.

Переклад iз росiйської.

Степан Щипачов

Умiйте дорожить коханням

***
Умiйте дорожить коханням,
Його плекайте повсякчас,
Воно - не пристраснi зiтхання,
Що так колись проймали вас.
Все буде: хлiб глевкий i прiсний,
I хмари, що тiснять блакить -
Кохання - то неначе пiсня,
Яка складається не вмить.

***
Коханням дорожити треба,
З роками вдвiчi дорожить...
Воно - не дар нiчного неба,
Аби окрилити на мить.
Все буде: i тривога пiзня,
Й сльота затьмарить бiлий свiт.
Кохання - вистраждана пiсня,
Одна на двох до скону лiт.

Переклад iз росiйської.

Микола Рубцов

Вiдлетiло листя

Опадання листя не карбуй
У душi зi смутком зав'ядання.
Не шкодуй ти листу, не шкодуй,
А шкодуй моє палке кохання.
Голе вiття у чеканнi злив,
Кожен з нас такий осамотiлий...
Але хто ж у тому завинив,
Що з дерев листочки вiдлетiли?..

Переклад iз росiйської.

Володимир Корнiлов

Про бiлий вiрш

Бiлий вiрш - не мiй виднокiл,
У роботi рвуся повище.
Бiлий вiрш iз грiхом навпiл
На переклади тихо нищу.

Бiлий вiрш менi в дивину:
I в баладi, i навiть в пiснi
Я його висот не збагнув,
Адже в ньому душi затiсно.

Пам'ятаю, в мiй розквiт життя,
Лiтредактор, готуючи змiну,
На показ менi гнав без пуття
Кiлометрами бiлу пiну.

Цих рядкiв величезний стiг,
Може, й бiльше - таки доволi, -
Я зжувати без рим не мiг,
Як жувати не годен без солi.

Римо, ти спокуса й наврок,
Незбагненно зчаровуєш зразу -
I вже вiршiв п'янкий ковток
Несемо в собi, мов заразу.

Римо, ти не символ хреста,
Ти придумана сатаною,
Та без тебе життя - пустота,
Хоч i мук спiзнаєш з тобою.

Переклад iз росiйської.

Микола Черашев

З душi моєї скинь презерватив

З душi моєї скинь презерватив,
Iнакше змiсту течiя могутня
В життя твоє не принесе приплив -
Наповнення ж бо в стриманнi вiдсутнє.

Хай буде все, як нам велить звичай,
Святенницькi даремнi поривання.
Ти пишеш вiршi - значить i кохай,
Поезiї чужi запобiгання.

Презерватив з душi менi знiми.
Вiрш без кохання - забавка невмiла,
Через любов ми стаємо людьми,
Назавжди поєднавши душу й тiло.

Буття грiховне викохає вiрш -
I що по сутi може буть святiше?
Його пiзнати квапся смiливiш,
Але зроби спочатку найпростiше -

Презерватив знiми з душi менi -
I хай моє у тебе вiльно ллється,
Знiми заслiн в пориви неземнi,
Хай вiрш вогнем пiд небеса зiв'ється!

Знiми з душi - i вже не зодягай,
Не зодягай у жоднi несвободи,
Складай рядки, мов птахою лiтай,
Не мрiючи про славу й нагороди.

Хай вiршi вiльно плинуть iз душi,
Їх сутностi - i правка не важлива,
Давай без стримання твори-грiши -
I доля буде всюди милостива.

I перепони забере в путi,
Що струмiнь вiрша прагнуть загнуздати.
З пророцтв усе звершиться у життi,
Нам не дано йому перешкоджати.

З душi моєї скинь презерватив,
Iнакше всi високi почування
Захолодить незвершений порив -
Поезiї страшнi запобiгання.

Знiми, знiми з душi...

Переклад iз росiйської.

Йосип Бродський

Мимо капищ, ристалищ
повз храми i бари,
повз цвинтарi недбалi,
через великi базари,
миру i горя мимо,
мимо Мекки i Риму,
синiм сонцем палимi
iдуть по землi пiлiгрими.

Вони голоднi i гнанi,
дiти долi-вигнанки,
очi їх повнi смеркання,
серця їх повнi свiтанку.
Спiвають їм вслiд пустинi,
палахкотять зiрницi
й небеснi простори синi.
Й кричать понад ними птицi,
що свiт залишився колишнiм.

Так, вiн в бувальцях бувалий:
то незбагненно зухвалий,
то в почуттях несталий.
Свiт брехнею кується,
хоч нiбито мудрий та вчений,
можливо, вiн пiзнається,
та все-таки нескiнченний.

I значить, пуття нiскiльки
вiд вiри в себе та в Бога,
i значить, лишились тiльки
Iлюзiя i Дорога.
Значить, ранкам вставати
понад землею - над свiтом,
землю вдобрити солдатам,
поетам землю - схвалити.

Переклад iз росiйської.

Вiслава Шимборська

Моя тiнь

Тiнь - наче блазень королеви,
Лиш встане та i зробить крок,
Як блазень кинеться в куток
I по стiнi метнеться левом.

Свiт на два вимiри - для нього
Тiсний до щастя i тривог,
I вже палац - немов острог,
Де все принизливо та вбого.

З вiкна вельможна гляне долi,
А блазню падай стрiмголов,
Аби дотриматись умов.
Але хiба так дiлять ролi?

Простак, допущений до трону,
Собi вiзьме хоча б на мить
Все те, чим влада так гнiтить:
Це - берло, мантiю й корону.

...Ах, буду я легка в поклонi,
Вся - етикет i обичай,
Як свому королю "прощай"
Скажу на дальньому перонi.

Королю, гарних вам дорiг.
А блазень мiй на рейки лiг.

Двi мавпи Брейгеля

Так явився ввi снi мiй iспит зрiлостi:
Сидять, ланцюгами прикутi, двi мавпи в вiкнi,
За ним витанцьовує небо
I море хлюпоче.
А я в iсторiї людства
Заникуюсь i збиваюсь.
Мавпа вп'яла iронiчно погляд i слуха,
Друга немовби дрiмає,
А коли пiсля запитання настає тиша,
Пiдказує менi
Тихим ланцюговим бряжчанням.

Утопiя

Острiв, де все з'ясовується,
Тут можна стояти на грунтi доведень.
Немає дорiг, крiм тiєї, що прямує до цiлi,
А кущi аж угинаються од вiдповiдей.
Росте тут дерево Прозрiння
I навдивовижу рiвне дерево Розумiння
При джерелi Ах Ось Воно Як.
Що далi в лiс, тим ширше вiдкривається
Долина Очевидностi.
Якщо є якiсь вагання, вiтер їх розвiває,
Луна некликана слово бере
Й таємницi свiтiв розкриває.
Праворуч печера, де приховано Сенс,
Злiва озеро Глибокого Переконання.
З дна вiдривається Правда i легко спливає.
Горує над долом Непохитна Потреба,
Iз щита її розпросторюється Суть Речей.
Попри всi принади, острiв необжитий
I тiльки видно на берегах слiди ступнiв -
Усi до одного спрямованi в строну моря.

У життi все так незбагненно.

Переклад з польської.

Андрей Андреєв

Червень

В передчуваннi дозрiвання
Щедротний плiд - весни дитя.
I небо, схвачене жаданням,
Томливим прагненням життя.
Рiка - вся спокiй безнастанний,
В обрамку жовтих полотнин.
Углиб, в жарiнь пашисту лану,
Пiд пригрiв сонячних рiвнин
Потали стежечки, i люди,
Й щемливий гук пташиних зграй.
Лиш - звiддаля - бентежить груди
Тремтлива пiсня жайвора.
I я без певної причини,
Спiзнавши зчудування чар,
Бреду в полонi самотини
У древнiй храм в розводдi хмар,
Щоб не сприймати свiт спiдлоба,
А, випивши його блакить,
У серцi - до життя жадобу
Неумирущу пробудить.

Переклад з болгарської.

Ненчо Славчев

Сiльськi вчителi

Спинились на майданi,
Охриплi вкрай од курива.
В них - iстина янтариться,
В очах - вогонь горить.

В костюми приодягнутi,
Ще в молодостi справленi, -
У душi мандрiвничi їм
Вона й тепер зорить.

Давним-давно село оце -
Один великий клас шкiльний,
Де кожний учень виявляв,
До чого в нього хист...

А вечiр скличе їх у клуб,
Щоб за столом очистились
Вiд хвилювань про хлiбний лан,
Про днiв спекотну млiсть.

I довго розмовлятимуть,
Не в змозi тугу вилити, -
Про часу плин, лiта i слiд
Душевного тепла...

Простi сiльськi наставники
З волоссям свiтлих янголiв,
Їм все iще не вiриться,
Що старiсть надiйшла.

Переклад з болгарської.

НА ПОЧАТОК

 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"