Оленка йшла по парку, везучи за собою санчата, i не помiчала радiсних облич своiх друзiв, що з веселими криками та зойками, пролiтали, лежачи, i сидячи на санках, поряд з нею. Сьогоднi вдома, коли мама готувалася до святковоi вечерi, що повинна початися, як тiльки стемнie, Оленка випадково почула розмову мiж татком та мамою. Вона знала, що в зв"язку з кризою, татка перед Новим роком скоротили, i вiн втратив роботу, що мати працюe лише три години, i тих грошей, що вона отримуe, не хватаe. Але вона не знала, що у батькiв не було грошей, щоб заплатити за квартиру, за цей мiсяць. Татко разказував мамi, що зустрiв сьогоднi хазяiна квартири, i вiн дав iм три днi, щоб вони з"iхали, iнакше вiн iх викине на вулицю. Татко сказав, що у них немаe iншого виходу, як переiхати у садовий будиночок, який стояв у iхньому саду. Мама плакала, що вони там замерзнуть, i що там неможливо жити. Татко втiшав ii, казав, що завтра зранку, поiде туди, робити порядок i ремонтувати. Щоб не розплакатися вдома, Оленка схопила санчата, i вибiгла надвiр, вона йшла мiстом, i сльози котилися по ii обличчю. Хоч iй було всього десять рокiв, вона розумiла, що в тiй розвалюсi, що стояла в iхньому саду, жити неможливо, татко нiчого не зможе зробити, i куди iм дiтися через три днi, нiхто не знаe. Не бачачи iз-за слiз, куди вона йде, Оленка опинилася в похмурому провулку, куди вона ранiше не заходила. Раптом вона помiтила, як вiдкрився чавунний каналiзацiйний люк, i з нього вилiзла якась дiвчина, i швидко пiшла до Оленки. "Бомжиха" - подумала Оленка, - скоро i я така буду, щоб не замерзнути, будемо спати по пiдвалах, бiля труб теплоцентралi. Сльози з новою силою покотилися з ii очей.
- Дiвчинко, - звернулась до неi незнайомка - я - Меланка, дочка Лади, сховай мене, мене шукаe Змiй. Якщо вiн мене знайде, i я не зустрiнуся з Василем, то не прийде Весна, i свiт загине.
Нi, вона не бомжиха - передумала Оленка - он, яка чистенька, у кожушку вишитому, напевно телебачення прихованою камерою щось знiмаe, мене по телику, покажуть. Треба буде спитати, коли передача, може це маму та татка трохи втiшить.
- А де тебе заховати, щоб той Змiй тебе не знайшов?
- Ой не знаю дiвчинко, Змiй казав, що всюди мене знайде. Тiльки казав, в Залiзнiй Баштi мене не знайде, а так кругом знайде.
- В твого Змiя що, радар на лобi, у гаiшника на дорозi вiдiбрав, щоб тебе знайти?
- Я тебе не розумiю, дiвчинко. Ховай мене швидше, бо вiдчуваю, побачив Змiй що я втекла, скоро тут буде.
- Нiчого, я тебе так сховаю, мiлiцiя не знайде, не те що якийсь Змiй з радаром.
Ходи за мною.
Недалеко вiд цього провулку, стояла недобудована, залiзо-бетонна споруда, на якiй, в зв"язку з кризою, припинилася робота, i де Оленка з товаришами часто грала в пiжмурки. Зайшовши туди, дiвчата по приставнiй дерев"янiй драбинi вилiзли на другий поверх. Завiвши Меланку в глуху кiмнату, Оленка сказала.
- Коли я злiзу, затягни драбину до себе, нiхто сюди не попаде. Ми завжди так робимо, коли не хочемо щоб нас знайшли. Тут навкруги стiльки залiза в стiнах, нiяким радаром не просвiтиш. Нiхто тебе не знайде. Ну все, я пiшла.
- Дiвчинко! Знайди Василя, i приведи його сюди! Iнакше буде бiда.
- Знаю, знаю, ти менi вже говорила. Мiж iншим, в мене татко фiзик, i розказував менi чому весна приходить, так що будеш своi казочки комусь iншому розказувати. Краще скажи, мене покажуть по телевiзору?
- Дiвчинко! Я зроблю все, що ти захочеш! Знайди лише Василя i приведи його сюди!
- Добре, добре, вже йду. Ви на телебаченнi всi такi нервовi? Розказуй, де твого Василя шукати.
- Вiн такий гарний, високий, чорнобровий. А очi в нього синi, як волошки в житi. та кожушок на ньому, такий як на менi повинен бути.
- Так би зразу i сказала, а то плете щось про очi. Я тобi що, всiх синьооких маю привести, щоб ти вибирала?
Коли Оленка вийшла на вулицю, iй здалося, щось велике прошелестiло над ii головою, i вiд недоброго погляду, мороз пройшов по шкiрi.
Зайшовши в парк, вона вiдразу помiтила високого юнака у такому самому кожусi, як та дiвчина. Юнак бiгав серед людей, i щось iх розпитував. Не вагаючись, Оленка пiдбiгла до нього i запитала.
- Ти Василь? Меланку шукаeш?
- Так, дiвчинко! Ти знаeш де вона?
- Йди за мною.
Завiвши хлопця на будову, Оленка крикнула в отвiр на другий поверх.
- Меланка, виходь, я твого Василя знайшла!
Меланка, пiдбiгла, скинула драбину i кулею злетiвши вниз, почала кружляти з Василем в веселому танцi.
- Не буду вам заважати, якщо я вже не потрiбна, то менi пора додому. Тiльки скажiть коли нас по телевiзору покажуть.
- Дiвчинко! Я тебе не завжди розумiю, але за те, що ти врятувала цей свiт, вiзьми мою рукавичку. Як буде тобi щось потрiбно, скажи вголос i кинь рукавичку собi за спину. I з"явиться те, чого ти побажаeш.
- Ви там на телебаченнi, думаeте, що ви всемогутнi? Думаeте я собi кiлограм цукерок забажаю? Я вам завтра таке забажаю, що вам i не снилося. Побачу тодi, як ви викручуватися будете.
- Татку! Ти казав що завтра iдеш в сад, садовий будинок ремонтувати? Я iду з тобою!
На другий день, зранку, вся сiм"я стояла перед розвалюхою i з сумом роздивлялася ii.
- Повернiться всi спиною - попросила батькiв Оленка, вийнявши з кишенi подаровану рукавичку. - Хочу, щоб цей будинок став вiдремонтований, i щоб ми могли тут жити.
Голосно сказавши це, Оленка кинула рукавичку через плече. Коли всi повернулися, то завмерли вiд подиву. Будинок став бiльшим i вищим. Замiсть однiei кiмнатки в ньому зявилось три кiмнати, кухня, ванна i туалет. В пiчках весело палахкотiв вогонь, а позаду хати рiвненькими рядами, бiля стiни лежали складенi полiна.
- Спасибi тобi Меланко! - вигукнула Оленка, i сльози щастя покотилися з ii очей.
Вони не стануть бомжами. Хiба може бути бiльше щастя для украiнськоi родини в Старий Новий Рiк...