1

Коли мечам давали iмена
i вiдсiкали голови драконам,
iсторiя ця вiдбулась страшна,
багряна, як Святий Грааль пiд гроном.
Брат у Христi оповiдав менi
по вечорах рядки її сумнi.

Жив лицар десь на свiтi. Мав коня
i зброю. Ще - одну Прекрасну даму,
перед якою подумки спиняв
вiн сотнi ворогiв, один за браму
виходячи на вiдчайдушний бiй,
вона ж була за спиною в стрiмкiй,

високiй вежi. Наче трубадур,
складав для неї мрiйнi вiн канцони.
Але нiколи не сягав за мур
бажаннями. Дзвiнкi лунали гони
того, хто нею володiв i вiв
за звiрем слуг, мисливцiв i хортiв,

господаря, що полював, жадав
з сусiдом воювати, розважався.
Йому васалом був той лицар. Знав,
що сюзерен є Бог, i не вагався,
коли доводилося борг слуги
сплатити, окровити квiт, снiги.

Насправдi, всi ми - тiльки пелюстки, 
крижинки, приски, що стрибають з ватри
у пошуках притулку. Та важкi
долонi Долi вмiють нас тримати
i не дозволять вiдмiнити те,
що Провидiння прорекло святе...

2

Той ранок був, як iншi. Тiльки крик
його спотворив звiдкiлясь жiночий.
I тiло впало людям бiля нiг
у бiлiй пошматованiй сорочцi.
Каштанове волосся по щоках
текло, i бив крiзь нього вкляклий жах.

Дружину той володар задушив.
А наш герой затримався в походi
i повернувся через сорок днiв,
коли душа вже не в земнiй природi
хоча б дотично i в духовний свiт
вже потрапляє, як дозрiлий плiд.

Наш лицар спрагло помсти зажадав.
А помста безпорадна, браття, сестри!
Вона - як Правди тiнь. Немає прав
у помсти, вiддiляють милi й верстви
її вiд справедливостi Творця,
перед Яким не пiднiму лиця...

Хазяїна безумний пiдстерiг,
коли навколiшки перед розп"яттям
злочинець плакав, впав Тому до нiг,
Кому всi мантiї - в водi латаття,
i з ним вчинив так само, бо не мав
простити сили... I просякла тьма

маєток той i замок, а з тих пiр
на чорному конi, як хижий звiр,
хтось в обладунках темних мов смола
чатує в цих мiсцях! Добра i зла
межi вiн геть поплутав... Чи за нього
на Небi молиться хоча б вона?..

28.09.2023.