Ти зовсiм звiвся, мiй свiтляк,
у темрявi без краю.
Лиснiє, нiби чорний лак!
На вiдстанi вiд раю

тримає зорi i тебе
i ближче не пiдпустить.
Облиш надiю, лий скупе
тепло в тисячовусте

жорстоке, невмолиме "нi" -
що здатен ще творити?
I не жалiйся ти менi:
нi вкрасти, нi купити

не можу волю я тобi,
подарувати щастя.
До скону самого роби
своє. Буває часто,

що маримо якимись там
свiтанками, як дiти.
У вiчний морок свiтлякам
довiчно мерехтiти...

18.08.2023.