Найсумнiший Великдень в твоєму життi.
Злiва - прiрва вiйни, справа - лiс чужини.
Посерединi стежка, i хтось у дрантi
тебе нею ласкаво запрошує йти.
Може, доля твоя?.. Загубились вони,

цi слова про Воскреслого, важко їм тут
промовлятися, наче рiзьбити скалу.
Обхопивши колiна, убгалася в кут
неосяжна колись, у вiночку, в малу

зачарована дiвчинку - знаєш її?
Як забувся, на паспортi маєш iм'я.
Проспiвай, мов псалом, тi лани, тi гаї,
тi мiста i мiстечка... Вона не твоя,

бо нiколи ти справдi її не любив,
як дитину чи мати. Оговтавсь тепер,
наче громом ударений, з цих берегiв
щось белькочучи їй, сиротливий позер

за кордоном усяким, у пастцi без меж,
з невiдомою мовою на язицi.
Що ти нею, небого, до кого утнеш?
Ой, на горi женцi... 
Збайдужiлi, неначе мерцi...


24.04.2022.