Мов у романсi - "Боже, какими мы были наивными"...
Їдуть у танках в нашi мiста i села,
бравi, затаренi, наче пiд кайфом: атож - гарантована перемога!..

Салдати Атечества, яке їм дало копняка пiд зад,
виписало квитки в люте пекло.

Обабiч дорiг українських саме такi  вказiвники й стоять,
а ще: "Корабель ворожий, йди на х-й", багато iнших,

нагадують лист до султана -
наслiдний кураж українцiв, 
готовнiсть загинути за перемогу й свободу.

Та цi "наївнi" сунуть i сунуть... 
Мов гусiнь слизька, 
тупi, з присягою в мiзках, 
де бiльше нiчого -
нi думки, нi совiстi, нi спiвчуття хоч до себе,
не те що до iнших.

Аж потiм вони будуть плакати,
мамам дзвонити
iз трубки, яку їм подав злочинний "нацист".

Присяга - не вiтер, це правда, але
коли присягаєш тварюцi останнiй,
тодi начувайся: спаплюжене буде
те слово, яким зруйнував власну долю,
тебе ж буде спалено в гробi залiзнiм,
i те, що повернеться в дiм, буде тiльки ганьба.


01.03.2022.