Емiгрантська канiтель.
Снується тонко, часто рветься.
А десь, за тридев'ять земель,
снаряди нищать твоє серце,

яке залишилося там
i досi ще не емiгрує.
Я людям цим його вiддам,
що люблять нас. Але бiдує

воно допоки - як чинить?
Є дощ простий, є дощ залiзний.
I сором, бо в цю саму мить
ще стогiн вирвавсь у Вiтчизни...

I чим я їй допоможу?
Чи рятуватися не варто
було, тягнути за межу,
бiдой розорану, за парту,

а не в пiдвал, своїх дiтей?
Єдина вiдповiдь. Єдина.
Тож емiгрантська канiтель -
моя, не їх. Як мокра глина,

тепер я сам, хто вже давно,
здається, дещо сформувався.
Та Бог накрив Своїм рядном,
щоб цей сосуд не розбивався.

22.06.2022.