Брендон сидiв на пiску, сховавшись в тiнi напiвзруйнованої стiни старої будiвлi, i розглядав яблуко. Маленькi дитячi ручки, з грубої потрiсканою вiд пекучого сонця шкiрою, мiцно стискали стиглий плiд. Скукожений зелений з червоними вiдростками-наривами фрукт виглядав цiлком апетитно. Три очi хлопчика уважно роздивлялися ласощi. Малюк пiднiс плiд до рота i жадiбно накинувся на нього, вiдкушуючи по великому шматку i плямкаючи. Незважаючи на злегка тьмяний зовнiшнiй вигляд плiд виявився цiлком соковитий. А головне - вiн був смачний!
Покiнчивши з їжею, Брендон сперся про стару кладку, склав руки на лисiй головi, витягнув ноги i прикрив очi. Сон довго не змусив себе чекати ...
Величезний тягнеться до самого горизонту листяний лiс. Великi дерева з товстою кроною i пишною шапкою листя. Трави, квiти, чагарники. Казковi птахи, що спiвають на гiлках. I дурманний запах. Аромати квiтучих рослин, свiжої зеленi i родючої землi чудесної симфонiєю витали в повiтрi. Брендон бачив себе, але чомусь зi сторони, а крiм того вiн виглядав не так, як зазвичай, зовсiм по-iншому. Свiтле волосся акуратною зачiскою, гладка нiжна шкiра, без єдиного нариву або гнiйника. Рот з бiлоснiжною посмiшкою ряду рiвних зубiв. Два ока з бокiв вiд носа. Яскраво-помаранчева футболка i синi шортики взамiн брудних лахмiття, що носив дитина. Образ, який споглядали Брендон, був не схожий на нього, але чомусь хлопчик був впевнений, що це є вiн сам. Малюк повернув голову налiво, неподалiк вiн побачив струнке дерево, облюбоване маленькими пташками. Гiлки нудилися пiд вагою великих соковитих плодiв червоного кольору. "Яблука" - з чогось вирiшив хлопчик. Хоча, на звичний йому пустельний фрукт вони були мало схожi. Варто було погляду Брендона сфокусуватися на плодах, як вiн сам того не очiкуючи, виявився впритул бiля дерева. Рука дитини потягнулася до гiлки нижче всього звисала з дерева, обвiшанiй великими соковитими плодами ...
- Вставай, падло! - Закричав нависнувши над дитиною незнайомець i ще раз боляче копнув хлопчика черевиком пiд ребра. Брендон пискнув i вжався в стiну. Над ним нависла фiгура мiцного високого чоловiка, одягненого в блискучу металеву броню, джинси i армiйськi черевики. На поясi в нього висiла стара поношена фляга, на стегнi - кобура з стирчавшим з неї пiстолетом Магнум, а за спиною стирчала мисливська гвинтiвка. Чоловiк був без явних ознак мутацiї, так би мовити "чиста кров".
- Пiдйом, мразь! - Ще голоснiше заревiв чоловiк.
Яскраве палюче сонце грало на дзеркально вiдполiрованому захисному панцирi. Чоловiк схилився до дитини i Брендон змiг розгледiти його трохи краще. Особа людини рокiв тридцяти, не голене, з палаючими люттю зеленими очима. Засмальцьоване каштанове волосся, зачiсане набiк.
- Ей, - гаркнув незнайомець, - скiльки ВАС тут?
Людина явно зробив акцент на "вас", даючи зрозумiти, що вони з рiзних свiтiв.
- Н-нас? - Несмiливо прошепотiв малюк, - нас тут ... Я тут один.
Людина в бронi рiзко розмахнувся i з розмаху вдарив долонею по обличчю Брендона. По щоках хлопчика потекли сльози, лише третiй верхнiй очей, позбавлений слiзних залоз, тупо дивився на дорослого. Обличчя горiло пiсля ляпасу. А ще бiльше горiло в душi вiд образи: дитина не могла зрозумiти, за що людина так до нього ставитися.
- Не бреши менi, мутанта шматок! - Заревiв чоловiк, - ПОВТОРЮЮ, скiльки тут ВАС?
- Я один, справдi один, - заскиглив Брендон.
Чоловiк схопив його за лахмiття, службовцi хлопчиковi сорочкою i почав трясти.
- Ти МЕНI хочеш сказати, що ти тут один в цьому покинутому мiстi?! - Репетував незнайомець.
Сльози фонтаном текли по брудному понiвеченого радiацiєю обличчю дитини. Людина вiдпустив одяг i з огидою витер долоню об долоню. Обличчя його, викривлене гримасою вiдрази, було спрямовано кудись убiк.
- Жалюгiдна тварина, - процiдив крiзь зуби чоловiк, - тут хоч думав розжитися речами i харчами, а виходить все даремно, знову йти бic знає куди!
Людина в бронi сплюнув на пiсок. Вiдблиски сонця переливалися на металевому панцирi.
Чоловiк рiзко повернув голову до Брендону i закричав:
- Жерти менi що? А ну, падло, де в тебе схрон?
Малюк обхопив руками плечi, спина його тiсно втиснулася в камiнь стiни. У хлопчика не було нi схрону, нi навiть невеликий заначки. Їжу вiн здобував не часто i з великими труднощами, в основному дослiджуючи руїни мiста. Де знайде дикий чагарник з рiдкими плодами, де iгуану заб'э каменем. Те, що хотiв вiд нього дорослий, Брендон нi як не мiг дати.
Армiйський черевик зi всього розмаху завдав удару по обличчю дитини. Кривавi бризки розлетiлися в рiзнi боки. Людина, хриплячи вiд лютi, наносив удар за ударом, доки тремтяче понiвечене тiло не забилося на землi в агонiї.
Чоловiк розвернувся i неспiшно попрямував далi, в пошуках чогось веденого тiльки йому. Розгойдуючись мiрно в такт руху нiг, на поясi хиталася стара алюмiнiєва фляжка з цифрою "13". Сонце повiльно спускалося вниз, готуючись до заходу.
Зцiпивши зуби i закривши очi, стискаючи мiцно руками плечi, щiльно притиснувши ноги до живота, Брендон лежав у темрявi. Мертва тиша тиснула на слух. Раптово свiдомiсть хлопчика вловило думка, що болю бiльше немає. Не горiли удари, не вили зламанi кiстки, не стогнали кровоточачi рани. Було легко. Мабуть, як нiколи.
Переборовши страх Брендон спробував вiдкрити очi. Друге, що його вразило, вiн не вiдчував бiльше свого верхнього третього ока. Повiки пiднялися, i в очi вдарив яскраве свiтло, а разом з ним на голову Брендона обрушилася цiла гама звукiв. Поступово звикаючи до свiтла, очi стали розрiзняти контури i силуети навколишнього простору, а какофонiя звукiв початку розкладатися на складовi i перетворюватися в єдину картину. Хлопчик лежав у лiсi на теплiй подушцi з трави. Над ним нависали величезнi дерева, в повiтрi пурхали метелики, а на гiлках дерев густо засiяних плодами щебетали пташки. Теплий сонячний свiтло м'яко лився крiзь листя дерев, нiжно пестячи рожеву шкiру малюка. Хлопчик посмiхнувся i тихо сказав:
- Я вдома ...