З власного життєвого досвiду в мене склалося враження, що життя кожної людини проходить за якимось наперед заведеним розпорядком, таким собi сценарiєм, написаним якимись силами, якi керують i управляють цим свiтом. Цей сценарiй, розписаний до останньої лiтери вiд самого зачаття до передсмертного подиху i навiть пiсля закiнчення власного земного життя немало людей продовжують впливати своїми прижиттєвими iдеями, справами i звершеннями на долю все ще живих людей i всього суспiльства в цiлому. Напевно, що сказане вище стосується не лише людей, але i створених ними держав. Однак iнколи трапляються люди, сценарiй життя яких з невiдомих нам причин цими керуючими i управляючими силами залишається недописаним. I тодi людина вимушена або стати абсолютно незалежною вiд наперед розписаної "по нотах" долi i фатуму i сама творити своє життя, при цьому ламаючи наперед заведений порядок, вносячи дискомфорт в усталене, нехай навiть повнiстю маразматичне iснування iнших людей, або ж "зависнути" у якомусь iрреальному свiтi, якщо в неї вiдсутня воля до звершень. Бо ж бiльшiсть людей живе за iнерцiєю i вони не здатнi вистрибнути за межi "червоних прапорцiв", якими обiклала їх доля.
Але уявiть собi, що весь ваш звичний порядок життя порушився, так як ви перейшли в iнший вимiр, невiдомий вам свiт, прокинулися в iншому мiстi, iншiй країнi, серед невiдомих вам людей, але з життєвим досвiдом накопиченим у зовсiм вiдмiнному середовищi. Пам'ять про минуле життя в персоналiях i мiсцевостях втрачена, а життєвий досвiд, ментальнiсть з минулого залишилася. Скажiмо поїхали ви у вiдрядження до якогось мiста чи країни. Увечерi пiшли до бару, трохи випили, познайомилися з гарною жiнкою, а на виходi з цього "закладу харчування" опiвночi отримали по головi "важким тупим предметом". Оклигали на квартирi в цiєї жiночки з повною амнезiєю про себе i без документiв i грошей. Хтось там нагорi забув розписати ваше життя скажiмо з 21 вересня i далi, але при цьому забув написати i сценарiй вашої смертi. I стає людина нi живою нi мертвою i одночасно i живою i мертвою.
***
Богдан Дунай прокинувся вiд настирливого телефонного дзвiнка. Так, так вiд "старорежимного" дзвiнка, який замiняв у нього новiтнi дебiльнi рингтони з так званої "дорослої", тобто блатної музики. Телефон останньої моделi просто вибльовував з себе металiчний дзенькiт у наростаючому тонi. Трубка "Панасонiка" просто гiпнотизувала Богдана, але глибокий сон все ще не вiдпускав чоловiка зi своїх обiймiв. Нарештi Богдан трiпнув головою i рiшуче простягнув руку до апарата.
--
Слухаю, - майже сердито викрикнув вiн.
--
Ну не так агресивно, Богдане Ярославовичу, - вiдповiв йому веселий голос. - Вiтаю.
--
Доброго дня, пане декан, - вiдповiв Богдан. - Хоча було б краще сказати доброї ночi.
--
Не розбудив?
--
Нi. Щось трапилося?
--
Та нiчого страшного, друже. Просто вирiшив чомусь, сам не знаю чому, зателефонувати тобi. Навiть на годинник не подивився. Знаєш, буває так, коли сам не спиш iнодi здається, що i всi iншi не сплять. А повiдомлення могло зачекати. Нiчого екстраординарного чи термiнового в ньому немає. Вчора в ректоратi вирiшили послати тебе на стажування до Канади. Вiд нашого унiверситету туди їде група викладачiв i ти в її складi. На пiвроку. Минулого дня на нарадi в ректора мене попрохали термiново дати вiд нашого факультету кандидатуру. То я не узгодивши з тобою, ти був поза зоною досяжностi, вирiшив, так би мовити, проявити iнiцiативу. Сподiваюся ти не проти?
--
Звичайно, що нi. Але ж у мене англiйська дуже слабенька. Не маю практики у спiлкуваннi. А там же потрiбна навiть не розмовна, а володiння спецiальною термiнологiєю. У нас же є люди, якi володiють цiєю мовою бездоганно.
--
Так, англiйську вони дiйсно знають якнайкраще. Але чи володiє хтось у нас так би мовити предметом психологiї так як ти? Вибачай за комплiмент, але не думаю. Не турбуйся. Обiцяють перекладача. Ти ж сам казав, що твiй пiдручник у Канадi основний в унiверситетах деяких провiнцiй.
--
Та я не проти, але ж у мене через два мiсяцi закiнчується контракт з нашим унiверситетом. Для його продовження необхiдно оформити цiлу купу документiв. Сам знаєш нашу бюрократiю. I це у нас скрiзь. Минулим лiтом хотiв оформити карту санаторно-курортного вiдбору до нашого санаторiю, то менi сказали, що легше добути довiдку про смерть, нiж документ на вiдпочинок. Коли треба їхати до Канади?
--
За тиждень. Ми тобi всi документи оформимо як на поїздку до Канади, так i на продовження контракту. Сьогоднi ж дам розпорядження. Кинемо всi сили для вчасного надання всього пакету документiв на оформлення закордонного вiдрядження. А з продовженням твого контракту можна i зачекати. Ще два мiсяцi попереду. Але я буду тримати цю справу на контролi. Згода?
--
Згоден, але чому це раптом виникла моя кандидатура. Звiдки така незрозумiла термiновiсть? Група ж "канадцiв", настiльки менi вiдомо, була укомплектована вже майже пiвроку тому?
--
Ти не помилився, але iнфаркт у професора Мирончука. Позавчора довiдалися, що вiн не зможе їхати. Сподiваюся ти не забобонний?
--
Та нi.
--
Ну тодi зайди до мене завтра з дев'ятої години ранку. Необхiдно узгодити деякi деталi. Привiт дружинi. Вибачся вiд мене, мабуть i їй я не дав спати?
--
Її немає вдома. Раптом, нi з того нi з сього вирiшила поїхати на дачу. I ти теж переказуй привiт своїй половинцi. До зустрiчi.
--
Бувай.
Тридцятип'ятирiчний професор факультету психологiї Київського нацiонального унiверситету Богдан Дунай уже другий день перебував у якомусь незнаному до того вакуумi. Дружина поїхала на дачу, дiтей забрали її батьки до себе. В цьому нiби нiчого дивного не було. Їхнi близнюки навчалися в колегiумi, який знаходився по сусiдству з чотирикiмнатною квартирою батькiв дружини. Останнi перебували на пенсiї i як колишнi вчителi могли допомогти своїм онукам у навчаннi бiльше, нiж це могли зробити ми з дружиною. Та й нудьгували очевидно тесть з тещею на пенсiї. Пiсля божевiльної круговертi школи рiзкий перехiд до спокiйного життя. Дружина ж i ранiше їздила без мене на дачу. Вона була на своїй роботi менш зайнята нiж я, вiдомий у країнi i за її межами соцiальний психолог. Однак все ж щось було не так, i лише зараз я зрозумiв у чому рiч. Протягом уже другого дня мовчав телефон.
Але i це якось мене не турбувало. Просто посеред навчального року психологам видiлили нове примiщення. Та й сам факультет з такою назвою виник лише в минулому роцi. Тепер же, у зв'язку з переїздом, було оголошено про короткочаснi тижневi канiкули для студентiв. Вони брали участь у перевезеннi всього майна факультету. Я ж використав неочiкувану вiдпустку для написання чергового пiдручника i з ранку до ночi не вiдходив вiд ноутбука. Вранцi наступного дня зайшов до декана, вiддав йому потрiбнi документи, повернувся додому i засiв за пiдручник, попередньо набивши холодильник всiлякими наїдками i напоями на цiлий тиждень наперед. Декiлька разiв телефонував до дружини, але зв'язок в цiй частинi Київської областi був дуже нестiйкий i тому його вiдсутнiсть мене не дивувала. Пробував телефонувати до батькiв дружини, але там нiхто не вiдповiдав. Коли ж я "виходив" з написання пiдручника, телефонувати вже було пiзно.
Тиждень я провiв у якомусь дивному вакуумi. Складалося враження, що мене поволi огортає якийсь прозорий, невидимий, однак вiдчутний не стiльки тiлом, скiльки душею загадковий туман. Не виходив на вулицю, нашвидкуруч готував собi їсти з напiвфабрикатiв, качався у великiй кiмнатi власної квартири, використовуючи спортивний тренажер, а потiм йшов за стiл i вистукував на клавiатурi ноутбуку. Дуже поспiшав i час пролетiв майже непомiтно. До п'ятницi всi документи були готовi, а в суботу вранцi залишивши на столi записку дружинi я вiдбув до Канади. В Торонто нас зустрiчали представники рiзних унiверситетiв, якi мали розвезти нас у найвiддаленiшi куточки цiєї величезної країни. Всi мої колеги їхали по двоє i троє i лише мене одного забрала дуже симпатична, зовсiм юна жiночка з Ванкуверу. Увечерi ми сiли з нею до лiтака мiсцевої авiалiнiї i полетiли через всю Канаду на захiд. Лiтак прибув пiд ранок до цього мiста на захiдному узбережжi країни i мене влаштували до готелю на територiї кампусу мiсцевого унiверситету провiнцiї.
Перебуваючи в повiтрi на висотi десяти тисяч метрiв у салонi комфортабельного лiтака поряд зi своєю супроводжуючою, доктором психологiї Джейн Бартон я нiби впав у якесь зацiпенiння. Навколо лунали розмови, стюардеси розносили напої, хтось весело смiявся, а я нiби плив у якомусь невагомому туманi, що ватним коконом оповив мене i Джейн. Нашi руки i плечi нiби ненароком торкалися один одного i неначе блискавка розтинала туман. Мить, i гострi вiдчуття близькостi особи протилежної статi, яка нiби вже в тобi, а ти в нiй, зникали, розчинялися в просторi i часi. Щось невимовно чарiвне, притягальне, нездоланне саме для мене, було в цiй пропорцiйно складенiй молодiй жiнцi, яка зi мною зовсiм не кокетувала, а поводилася настiлки природно i коректно, якось так не по-радянському, точнiше навiть "нє па русскi", що викликала в менi цiлу бурю емоцiй. I все це на фонi дивного зацiпенiння, коли розум нiби спить, а нерви бринять неначе струни андалузької гiтари. Звиклий до радянського i пострадянського хамства, а також нерiдко вiдвертої прихильностi до своєї особи кращої половини людства я мабуть вперше волею долi декiлька годин невiдривно знаходився поряд людини жiночої статi з зовсiм iншим походженням, вихованням, життєвим досвiдом i менталiтетом.
Лiтак сiв, пасажири посунули до виходу, а я продовжував зацiпенiло сидiти у своєму крiслi бiля iлюмiнатора. Не ворушилася i Джейн. Iз доволi приємного еротичного зацiпенiння мене вивiв голос стюардеси, яка весело i навiть задерикувато, лукаво дивлячись на мене, скоромовкою щось сказала моїй сусiдцi. Я так нiчого i не второпав до кiнця. Схоже, що стюардеса мовила, що приємний полiт поряд з гарним чоловiком вже закiнчився i необхiдно з небес спускатися на землю, бо лiтак уже приземлився. Джейн дещо сердито трiпнула головою, нiби скидаючи з себе якусь ману i стрiмко пiдвелася. Поспiшно пiдхопився за нею зi свого мiсця i я.
Висунувши голову з люка надвiр я вловив доволi прохолодне i сире повiтря цього захiдно бережного мiста Канади, де менi випадало провести декiлька мiсяцiв стажування.
--
Iдiть поряд зi мною, не вiдстаючи, - звернулася до мене Джейн, коли ми потрапили до аеропорту. - В цьому натовпi не важко i загубитися. - Свої слова вона супроводжувала красномовним жестом.
--
Менi триматися за вашу спiдницю? - пожартував я англiйською, як менi здавалося дуже вдало, дотепно i весело. Джейн промовчала, вдаючи, що не зрозумiла мене. Я почувався ослом. Навiщо я прохопився з тiєю спiдницею? Ото ще менi гострослов. Мовчав би краще зi своєю англiйською. Знав же, що мiс Бартон крiм англiйської i української знала ще й французьку та нiмецькi мови. А українська мова це єдине, що дiсталося бiдолашнiй Джейн у спадок вiд її невдалого раннього шлюбу, як вона сказала, "з черговою хвилею української емiграцiї". З гумором у неї було все в порядку, що не скажеш про мене.
Ванкувер виглядав фантастично i нагадував великi американськi мiста з неодмiнними хмарочосами в центрi i величезним масивом iндивiдуальної забудови, яка як море розлилася всюдибiч, створюючи враження, що центр мiста є якимось скелястим таємничим островом в океанi. Кампус унiверситету знаходився в дуже мальовничiй мiсцевостi. Фактично всi корпуси утопали в зеленi дерев. Складалося враження, що це не то парк, не то лiс. Все було настiльки розумно влаштовано i милувало око, що для мене, вихiдця з iншого свiту здавалося чимось нереальним i навiть фантастичним. Однак я всiляко намагався приховати власне збентеження вiд Джейн i напустив на своє обличчя байдужий вираз, визираючи у вiкно таксi по дорозi до унiверситету.
Машина зупинилася перед старовинним будинком, який був чи то гуртожитком, чи то готелем для приїжджих, в тому числi iноземних стажерiв. Як менi вдалося зрозумiти з розповiдi Джейн їх було в цьому унiверситетi декiлька десяткiв майже з усього свiту. Мене поселили з якимось великим за комплекцiєю i зростом шведом на iм'я Бернт. Вiн виявився доволi жвавим чоловiком. Виглядав як типовий вiкiнг, але темперамент мав якогось сицiлiйця. Не було менi вiд нього спокою нi вдень, нi вночi. Мiг з'явитися о третiй годинi ночi, розбудити мене i почати розповiдати про свої любовнi походеньки десь у мiстi. Або запропонувати негайно їхати з ним вночi до одного "от такого суперового бару", де у дiвчат "ось такi сраки". Широка душа була в цього тридцятисемирiчного шведа, майже мого ровесника, який залишив на батькiвщинi дружину i трьох дiтей. Вiн скептично дивився на мене, який зубрив спецiальну термiнологiю англiйською мовою i вiдвiдував всi запланованi програмою перебування заходи, лекцiї i семiнари. Додому вiн не телефонував, пояснюючи менi, що перед вiд'їздом до Канади домовився з дружиною, що вони хоча б декiлька мiсяцiв вiдпочинуть один вiд одного.
--
I ти не телефонуй, - переконував вiн мене. - Ну їх цих баб до бiса. Якщо щось, не дай боже, звичайно, виникне термiнове, то нас неодмiнно знайдуть. А так коли все в порядку i турбувати нiкого не треба.
Я так не мiг i тому по-приїзду до Канади зателефонував дружинi. Щоправда не вiдразу. Нарештi нас зв'язали, але пiсля привiтання чи то було втрачено зв'язок, чи то дружина поклала трубку. Склалося навiть враження, що мiй голос якимось чином її злякав. Це враження пiдсилилося, коли я зателефонував вдруге. Дзвiнок до тещi викликав в тiєї справжню iстерику. Дiйсно, один бiс розбере цих жiнок. Повернуся додому i добряче їм всiм всиплю, щоб знали.
Закiнчувався останнiй мiсяць мого стажування i нарештi я розговорився англiйською. Ще в Українi знав безлiч англiйських слiв, перекладав українською цiлi роздiли книжок, але не мав практики спiлкування. I ось потрапивши в англомовне середовище мене "прорвало". Залишилося менше як два тижнi до кiнця стажування, як Бернт запросив мене вiдзначити свiй день народження до його улюбленого бару. Я згодився. Все в мене в той час виходило. В унiверситетi мене визнали кращим стажистом, я розробив вiдповiднi тести для перевiрки професiйної придатностi працiвникiв органiв державного управлiння, якi визнанi були кращими i їх прийняли для реалiзацiї. Практично був готовий звiт про закордонне вiдрядження. Крiм того, майже було завершено написання пiдручника до спецкурсу "Соцiальна психологiя". Вдалося зробити навiть бiльше, нiж я запланував собi ще в Києвi. Треба було трохи вiдпочити i розслабитися.
Спочатку Джейн мене всiляко опiкала. Але коли виявила, що справляюся без неї запропонувала, щоб я запрошував її лише тодi, коли в мене виникнуть дiйсно непереборнi труднощi. Однак таких не передбачалося i ми практично з нею в останнiй мiсяць мого стажування майже не спiлкувалися.
Улюблений бар Бернта знаходився в центрi мiста, але в якомусь за високими канадськими мiрками такому собi "бомжатнику". Не сподобався менi i контингент його вiдвiдувачiв. Щоправда повiї тут дiйсно були класнi, та й випивка була непоганою. Це нас цiлком влаштовувало. Ми добряче завантажилися з друзякою, як вiн казав "пiдняли вагу" i потiм почали переходити з одного бару до iншого. Скрiзь тут знали "здоровенного шведа". Я явно перебрав i з дурного розуму встряв у бiйку з якимись чорношкiрими хлопцями, що нахабно чiплялися до дiвчини, яка в темнотi бару нагадувала менi Джейн. Берндт по дорозi десь загубився. Виходячи з бару я отримав по макiтрi чимось важким i беркицнувся на землю, втративши свiдомiсть.
Оклигав я лежачи на широкому лiжку. Страшенно болiла голова. Пульсуючий бiль довбав десь у потилицю. Я потягнувся рукою до голови i намацав чималу гулю. Через рух бiль ще посилився. Намагаючись рiзко не рухатися я поволi повернувся, щоб роздивитися де знаходжуся. Поряд спала якась жiнка. Вона була повернута спиною до мене i тому я не бачив її обличчя.
--
Де я? - хриплим голосом запитав я, облизуючи шерхлi губи. - В ротi було повно якогось смердючого слизу. Натомiсть в головi не було нiчого. Якась абсолютна порожнина. Нiби через ту злощасну гулю з моєї макiтри вiтер висвистiв всю мою пам'ять.
Жiнка поруч зi мною заворушилася i повернулася до мене обличчям. Воно було свiже як весняний подих морського бризу. Молодиця весело i нiжно посмiхалася, пiдводячись на лiктi i наближаючи своє обличчя до мого. На своїй щоцi я вiдчув приємний пахучий вiддих.
--
Хто я? - вирвалося у мене. - Хто ти? - кволо продовжив я.
--
Роберт Бартон, - нiжно мовила молодиця. - А я твоя дружина Джейн Бартон, - продовжила вона. - Ти щось пам'ятаєш з минулого?
--
Нiчого.
--
Ну ось i добре, - вирвалося у жiнки. - Тобто не дуже добре, але все минеться i пам'ять неодмiнно повернеться. Вчора у барi ти захищав мене як чау-чау свого хазяїна, - посмiхнулася незнайома менi жiнка. - Ти справжнiй герой. Тi хулiгани отримали доброго прочухана. Але й тобi, милий, дiсталося. Не турбуйся, минуле з часом повернеться до тебе.
--
А як не повернеться? - захвилювався я. - Хiба так не буває?
--
Буває, але не часто. Будемо сподiватися на краще. Хоча у кожної людини в життi є епiзоди про якi краще не згадувати. А дехто взагалi дорого дав би за те, щоб забути все своє минуле життя i почати його з абсолютно чистого аркушу паперу.
--
Напевно ти права. А чим я займався до цього дня?
--
Ти працював психологом i був доволi успiшною людиною. Ми з тобою мали в Оттавi свiй великий будинок, але вирiшили розпочати нову справу у Ванкуверi, який дуже швидко розвивається. Продали все i переїхали на нове мiсце. Вчора пiд час бiйки ти послизнувся на вулицi ввечерi i впав. Вдарився головою i втратив свiдомiсть. Добре що я була поруч. Привезла тебе додому на таксi.
--
А дiти у нас є?
--
Поки що немає, але неодмiнно будуть. Ти дуже хочеш дiтей, однак ми зовсiм недавно одружилися. А тепер спокiйно полежи, тобi краще зараз не говорити i рухатися поменше.
--
Так, ти права. Голова просто розколюється. Все пливе перед очима.
Джейн пiднялася з лiжка зовсiм гола i я не зважаючи на мої нинiшнi обставини вiдмiтив про себе її чудовi жiночi форми. За мить вона повернулася вже одягнена, несучи склянку води i таблетку. Я проковтнув таблетку, запивши її декiлькома ковтками кiмнатної температури водою i вiдкинувся на зручному лiжку. Бiль в головi потроху зменшувався, але не вiдступив зовсiм.
--
А де живуть мої батьки? - знову почав я. - В Канадi чи в якiйсь iншiй країнi?
--
Ти родом з України, але вже громадянин Канади. Пiд час одруження взяв моє прiзвище. Батьки загинули в автомобiльнiй катастрофi. У тебе немає нi братiв нi сестер. Ну все, досить розмовляти. Лежи собi спокiйно, а я зараз приготую снiданок. Почнеш згадувати смак моїх страв. Я непогано готую i пiд вiдповiдний настрiй можу створювати справжнi кулiнарнi шедеври. Було б для кого, - якось невесело посмiхнулася моя дружина.
--
У нас напевно є якiсь фотографiї? Хотiлося б подивитися на якiсь обставини навколо нас. Можливо щось i згадаю.
Менi раптом здалося, що Джейн занервувала.
--
Все буде милий, але потiм. Зараз забудь про все i засни.
Менi дiйсно страшенно захотiлося спати i я поринув у важкий сон з якимись незрозумiлими i нiби нiчим не вмотивованими видiннями i дивними образами, якi вислизали з пам'ятi, коли я намагався їх якось спiймати, затримати i закрiпити. Я прокидався, Джейн давала менi поїсти i таблетку i я знову провалювався в сон, який ставав все приємнiшим. Головний бiль вiдступав i черговий раз добряче поївши я пiймав простягнуту менi руку з лiками i притягнув молоду жiнку до себе.
--
Ти ще дуже кволий, - з затуманеним поглядом намагалася вислизнути з моїх обiймiв Джейн. - Зачекай ще трошки.
Але далi чекати я вже не схотiв i Джейн в повнiй мiрi вiдчула мою чоловiчу силу. Я був ненаситний, знову i знову пiзнаючи свою втрачену в пам'ятi сутнiсть. А вона дiйсно була невгамовною. Знесилена Джейн просто зсунулася з лiжка через декiлька годин любощiв i майже порачкувала до ванни. Нарештi я вiдчув себе абсолютно здоровим.
--
Ми вже розпочали нову справу у Ванкуверi? - запитав я дружину, коли вона повернулася до кiмнати.
--
Я зараз шукаю офiс. Будемо працювати разом, здiйснювати прийом пацiєнтiв, допомагати людям позбутися їхнiх проблем. У нас все вийде, розробимо вiдповiднi методики. Я тобi допоможу вiдновити твою високу професiйну квалiфiкацiю i вiдповiдну їй репутацiю. А коли ти зробиш собi iм'я в Ванкуверi i я вже тобi не буду потрiбною, в професiйному сенсi, звичайно, я народжу тобi гарних i розумних дiтей i займуся їхнiм вихованням. А ти заробляй грошi i йди вперед i вгору. Я знаю з iсторичних прикладiв, що у старшого чоловiка з молодшою дружиною дiти зазвичай дуже талановитi, а то й генiальнi. I тут немає нiчого дивного. Життєвий досвiд закрiплюється на генетичному рiвнi.
--
А що там зараз вiдбувається на моїй батькiвщинi, тобто в Українi? - запитав я Джейн.
--
Взагалi то дивнi речi, скажу тобi як професiйний психолог. В мене складається враження, що сценарiй розвитку твоєї батькiвщини залишився там на горi недописаний Богом. З одного боку це погано, але з iншого - добре. З'явилася напевно вперше в iсторiї людства можливiсть людям самим вершити власну долю, не озираючись на наперед розписаний майже до дрiбниць план розвитку подiй.
--
Що ти маєш на увазi. Не забувай, що я нiчого не пам'ятаю з минулого.
--
Твоя колишня країна нiби зависла посерединi мiж Європою, Росiєю i iсламським свiтом.
--
Це добре чи погано?
--
А бог його знає. Я почала цiкавитися детально Україною лише в останнiй час. Це коли ми з тобою одружилися.
--
А де я до того часу жив? Коли переїхав до Канади?
--
Ти нiчого менi не розповiдав. Я зрозумiла, що такi мої розпитування для тебе неприємнi i припинила всякi спроби в цьому напрямку. Можливо тебе переслiдували на батькiвщинi, я не знаю. Ми просто з тобою жили, кохалися, - Джейн мрiйливо потягнулася. - Я допомагала тобi опановувати англiйську на професiйному рiвнi. Ти виявився дуже здiбним учнем i мав уже солiдну базу мабуть ще з України. Не виключено, що в Українi в тебе були проблеми з законом, бо ти наполiг на тому, щоб взяти собi моє прiзвище. Та й iм'я ти теж змiнив. Порвав зi своє Батькiвщиною повнiстю. Одним словом, тепер ти канадський громадян i мiй законний чоловiк. Є вiдповiднi документи.
--
Ну добре, закриємо цю тему, - сам обiрвав я розмову. - Сподiваюся, що пам'ять у мене вiдновиться, хоча може вона i така, що краще нам почати життя знову. З чистого аркушу, так би мовити. Iди до мене, голубонько, i може я навiю собi згадку про те, як палко ми кохалися в Оттавi.
I раптом в головi в мене з'явилася якась така собi дуже виразна думка. "А може не лише Україна, але i я, її син, завис десь в якомусь iрреальному просторi i ця жiнка поруч зi мною не що iнше як фантом, що iснує лише в моїй уявi". Тому я мiцнiше пригорнув до себе Джейн, вiдчуваючи чарiвний запах її волосся i нiжний солодкий смак губ. Все було реальним i справжнiм, навiть її млява податливiсть i втомлений дзюркотливий смiх. Однак все ж вiдчуття чогось несправжнього не покидало мене. "Десь я її вже бачив у своєму минулому життi, яке нiби знаменитими українськими Змiйовими валами було чiтко роздiлене на двi рiзнi частини, - думав я. - Стоп, звiдки я знаю про Змiйовi вали, може вже пам'ять починає повертатися? Напевно, так воно i має бути. Спочатку вирнуть iз свiдомостi якiсь окремi фрагменти, а потiм вони систематизуються в якусь загальну картину мого минулого життя. Хоча хiба ж пам'ятає пересiчна людина все те, що з нею вiдбулося протягом життя? Хiба багато чого не вивiтрюється з нашої пам'ятi назавжди? Тобто всi ми постiйно знаходимося в станi бiльшої або меншої амнезiї. Це є своєрiдною захисною реакцiєю органiзму на перенасичення iнформацiєю, а також визначається психологiчним бажанням забути ганебнi i нещаснi епiзоди власного життя". Складається враження, що якiсь сили перiодично чистять наш розум вiд смiття, знищуючи непотрiбнi нинi файли, якi тiльки захаращують людську пам'ять.
Якась пiдсвiдома тривога iнодi напливала на мене. Здавалося, що десь далеко хтось чекає на мене, хвилюється i переживає, де це я пропав. У вiснi менi приходили якiсь дiти, близнюки, хлопчик i дiвчинка. Вони простягали до мене руки i називали татом. На вулицi мене зустрiв якийсь чоловiк, привiтався зi мною, зупинив мене, але я сказав йому, що його не знаю i продовжив свiй шлях, залишивши того молодика у повнiй розгубленостi. Коли я розповiв про цей смiшний з моєї точки зору епiзод Джейн вона не на жарт розхвилювалася i раптом почала говорити про те, що в сусiднiх Сполучених Штатах люди живуть заможнiше, нiж у Канадi, частiше звертаються до психiатрiв i взагалi жити примiром у Калiфорнiї з точки зору погоди i клiмату це постiйно перебувати нiби в раю. Вона запропонувала продати всю нерухомiсть в Канадi i переїхати або до Калiфорнiї, або в Техас чи до Флориди. Менi теж не подобався клiмат Канади i я з розумiнням вiднiсся до iдеї Джейн. Врештi-решт, врахувавши всi за i проти зупинилися на Калiфорнiї.
Нiби випадково Джейн завела мене до банку, який знаходився в самому центрi Ванкуверу i вiдкрила менi власний банкiвський рахунок. На ньому лежало два з половиною мiльйонiв доларiв. Я був вражений.
--
У тебе мабуть батьки мультимiльйонери? - запитав я Джейн. Ти мене з ними познайомиш колись?
--
На жаль вони загинули в авiакатастрофi. Батько любив сам керувати власним лiтаком. Лiтак пропав з радарiв десь в районi Бермудського трикутника, коли батьки летiли вiдпочивати на Багами. Через це навiть могили їхньої немає.
--
Ти за ними дуже сумуєш?
--
Пiсля того як ми з тобою зустрiлися не часто. Ти став сенсом всього мого життя. Я доволi прагматична дiвчинка i нiколи не думала, що зможу так у когось закохатися i бути вiд цього щасливою. Я б пiшла на все, заради того, щоб утримати тебе, - раптом прохопилася Джейн i прикусила собi язика, побачивши мiй прискiпливий вивчаючий погляд.
Я пропонував Джейн зачекати з продажем дуже гарного її будинку, розмiщеному в чудовому кварталi Ванкувера, де жили багатiї. Але моя дружина чомусь дуже поспiшала i у термiновому продажу втратила немало грошей.
- У тебе загорiлася соломина в дупi? - запитав я її українською.
В останнiй час ми нею майже не користувалися, тренуючи i вiдточуючи мою англiйську. Я турбувався як американцi в Калiфорнiї будуть вiдноситися до мого акценту. Але Джейн заспокоїла мене, що в США у кожному штатi своя вимова i тому ми можемо сказати, що вона родом з Канади, а я скажiмо з Мену чи Пiвденної Каролiни i все буде добре.
- Джейн, люба, - звернувся я до дружини. - Чому в тебе немає подруг? За останнiй час у нашому домi не було жодного телефонного дзвiнка вiд хоча б одної твоєї знайомої. Не можна ж увесь свiй вiльний час проводити разом зi мною. Я розумiю, що ти турбуєшся за моє здоров'я, але я вже давно видужав i почуваюся чудово.
- Ти спостережливий, - якось стурбовано вiдгукнулася дружина. - Це дiйсно так. Одна з моїх подруг виїхала до Британiї, iнша одружилася i поїхала до чоловiка в Квебек. А нових заводити вже немає сенсу, ми ж будемо жити в США. Там i заведу собi нових подруг. До речi, де б ти хотiв жити в Штатах? Ще не передумав щодо економiчно найрозвинутiшого штату Америки?
- Нi. Вiддаю перевагу Калiфорнiї. Це дiйсно найрозвинутiший штат Америки з чудовим клiматом i найбiльшою кiлькiстю мiльярдерiв i мiльйонерiв, а також неймовiрним числом Голлiвудських кiнозiрок, яким потрiбнi психоаналiтики. Там маса "хворих на всю голову" людей, якi без психолога вже давно потрапили б до божевiльнi.
- А ось я б вiддала перевагу поселитися в якомусь невеликому мiстi на узбережжi Тихого океану, подалi вiд штовханини, скандалiв, злочинностi, педерастiв i педофiлiв. Мiй агент з нерухомостi пропонує нам порiвняно дешеве i комфортабельне житло в Малiбу Бiч, Вентурi або Саммерлендi. Менi особисто, суто за назвою, подобається останнє.
- Я про такi мiста нiколи й не чув. Знаю в Калiфорнiї Сан-Франциско, Лос-Анджелес, Сан-Дiєго. А ти пропонуєш для проживання якiсь "чорнi дiри", якi мабуть i на картi не позначенi. Як я можу добитися успiху серед провiнцiйних телепнiв i селюкiв, яким не потрiбнi психоаналiтики i якi сповiдуються мiсцевим попам.
- Ну як скажеш. В якому мiстi ти хотiв би жити?
- Звичайно, в Лос-Анджелесi.
- Добре. я не заперечую. - примирливо мовила Джейн. - Сьогоднi ж мiй агент з нерухомостi отримає вiдповiдне доручення. В нас достатньо грошей для купiвлi чудового будиночка в твоїй улюбленiй пiвденнiй Калiфорнiї.
- Не наших, а твоїх.
- Наших. Я вже оформила вiдкритий каунт на мiстера i мiсiс Бартон. У нас тепер спiльний рахунок i я не можу зняти грошi без твого дозволу, так як i ти не можеш їх використовувати без моєї згоди. Я навiки до тебе прикована, - заспiвала вона чудову українську пiсню. - Не чиїмись руками сильними, а твоїми очима синiми. Тобi нiколи не казали жiнки, що в твоїх очах криється якась незбагненна магiя? Така собi загадкова надприродна сила.
- Студентки iнколи казали, але я думав, що це вони для того, щоб скласти iспит чи отримати залiк. То я був колись викладачем унiверситету? Як дивно повертається до мене пам'ять.
- А менi лiкар казав, що якщо донинi вона до тебе не повернулася, то вже в повному обсязi не повернеться нiколи. Ти ж мене не покинеш тiльки тому, що в тебе деформована пам'ять, яка може присвоїти собi життя будь-якої людини про яку ти хоча б коли-небудь читав в тому чи iншому романi? Я витратила великi грошi на консультацiї в спецiалiстiв i менi сказали, що до тебе цiлком може повернутися пам'ять не про твоє минуле реальне життя, а саме про життя якогось героя майстерно написаного роману, який тебе колись чимось вразив. Якщо таке з тобою трапиться ти ж не кинеш мене? Хiба я тобi погана дружина?
- Зовсiм нi. Грiх скаржитися. Мене все влаштовує. Бiльш того, я тебе кохаю. Хiба таку як ти не можна покохати по справжньому i бути з цього щасливим?
- Ти менi цього нiколи не казав в останнiй час. Тiльки до твоєї травми, а пiсля неї нiколи.
- Мабуть нiчого дивного в тому немає. Я ж вимушений був пiзнавати тебе заново. А це, як я тепер розумiю, зовсiм нелегка справа. Перш за все з психологiчної точки зору.
- Розумiю. Тому i не намагаюся прискорити розвиток наших вiдносин. Чим би ти хотiв займатися в Калiфорнiї?
- Я хотiв би вiдкрити власний кабiнет психоаналiтика десь у центрi Лос-Анджелеса. Це, напевно, дуже дорого. Та й документи треба вiдповiднi. Я навiть не знаю, що тут у мене є. Я закiнчив якийсь унiверситет в Українi чи Канадi?
- Всi документи в тебе в повному порядку. За паспортами ми з тобою громадяни Канади, але цей факт нiяких перешкод для вiдповiдної дiяльностi в США не складає. Ти не лише маєш вiдповiдну освiту, але ще й наукову ступiнь. Ти навiть казав, що в тебе є пiдручники з психологiї, виданi в iнших країнах. Єдине, що може заважати, це те, як ти виглядаєш.
- Ну i як же я виглядаю? Нiби ж й не схожий на якогось дебiла чи дегенерата.
- Надто молодим i надто гарним. Чоловiки боятимуться вiдпускати до такого психоаналiтика власних дружин. Тому думаю, тобi варто змiнити свою зовнiшнiсть. Скажiмо вiдпустити вуса, бороду, нехай стане довшим волосся. Не завадять i великi окуляри в роговiй оправi.
- У мене чудовий, так би мовити орлиний зiр.
- Я знаю, але є окуляри зi скельцями, якi не збiльшують i служать лише задля солiдностi. Ось примiряй.
Джейн витягла з шухляди столу окуляри i передала їх менi. Я примiрив їх перед дзеркалом. Вигляд у мене дiйсно доволi сильно змiнився.
--
Ось бачиш, - зрадiла дружина, - як вони тобi пасують. Вигляд у тебе просто фантастично розумний. Самiй хочеться перед тобою цiлими годинами сповiдуватися i платити за це великi грошi. Якщо додати сюди акуратнi вусики i не таке коротке волосся весь Лос-Анджелес лежатиме бiля твоїх нiг. Думаю, що без бороди можна обiйтися. Тебе i так навiть рiдна мама не впiзнає.
Джейн раптом знiтилася i щоб якось приховати власне збентеження потяглася до окулярiв. Потiм вона начепила їх на свiй милий носик i скорчила менi веселу гримасу.
За мiсяць ми були вже за тисячi кiлометрiв вiд Ванкувера в iншiй країнi i у вiдмiнному вiд канадського клiматi. Сухi субтропiки майже на межi з тропiчним клiматичним поясом на березi найбiльшого у свiтi Тихого океану робили Лос-Анджелес дiйсно унiкальним мiстом свiту. Але всi кращi мiсця в ньому вже давно були окупованi тими, якi прийшли сюди ранiше. Пробитися новачкам було дуже важко. Тому я починав свою дiяльнiсть тут з психологiчної допомоги наркоманам i бездомним за мiсцевими i державними федеральними програмами. Голлiвудськi знаменитостi i багатiї обходили мiй офiс стороною. Але з часом ситуацiя почала поступово покращуватися. Джейн дiйсно вирiшила iнтенсивно вiдвiдувати в Лос-Анджелесi всiлякi збiговиська мiльйонерiв i завела там собi багато подруг. Саме вони i стали моїми першими багатими клiєнтками.
З часом про мене почала поширюватися слава, що я унiкальний психоаналiтик саме для починаючих, молодих, дiтей i взагалi всiх тих, якi вперше потрапляють до психiатра i не знають як себе там поводити. Мої пацiєнти казали, що мене нiби немає в кабiнетi. Я начебто взагалi не iсную. Це немов якась голограма, що знаходиться в примiщеннi, але яка нiчим не здатна заподiяти вам бодай найменшi психологiчнi незручностi i внести хоча б мiнiмальний дискомфорт. Моя присутнiсть-вiдсутнiсть при проведеннi сеансiв стала справжньою сенсацiєю Лос-Анджелеса. Утворилася велика черга бажаючих сповiдуватися саме менi i нiкому iншому. За те, щоб потрапити до мене без черги люди платили величезнi грошi. Я вiдкрив власний рахунок у банку, продовжуючи перераховувати грошi i на наш спiльний з Джейн каунт.
Дружина розповiдала менi, нiбито мiстом ходять чутки, що мої поради, якi я даю пiд час сеансiв з клiєнтами йдуть не вiд мене, а не бiльше i не менше як вiд самого Бога або вiд Диявола. Кому хто бiльше подобався. Тому моїми клiєнтами стали як голлiвудськi кiносценаристи i режисери, так i всiлякi мафiозi i взагалi вся верхiвка гангстерського свiту вже не лише мiста, але й усього штату. Я й сам дивувався, звiдки в мене з'являлися тi поради i рекомендацiї. Нiби в той час я був такою собi передавальною ланкою мiж своїми пацiєнтами i якимось вищим генератором iдей.
З кожним наступним днем моя слава зростала, як пiдходить тiсто на дрiжджах. Незбагненний нiким, в тому числi i мною, ефект моєї присутностi-вiдсутностi наростав. Вiдвiдувати мене навiть суто емоцiйно, не кажучи вже про ефективнiсть психологiчного розвантаження, було набагато вигiднiше, а головне душевно комфортнiше, нiж сповiдуватися священику у церквi через напiвпрозору штору. Мене нiщо не закривало вiд пацiєнта, я був поруч з ним, мене було видно повнiстю i за потреби мене можна було взяти за руку. Однак мене бачили лише очi пацiєнта, душа ж його сповiдувалася не менi, а чи то Боговi, чи Дияволу, чи то якiйсь ще не задекларованiй нiким верховнiй силi i не вiд мене, а вiд них отримувала поради i рекомендацiї, що необхiдно робити i вчиняти з метою вирiшення тiєї чи iншої життєвої проблеми. Нарештi в мiстi навiть стало просто модно розповiдати про вiзити до психоаналiтика Бартона.
Кохаючись з дружиною чи з iншою жiнкою, якi взяли мене у справжню облогу, я теж нiбито служив якоюсь передавальною ланкою мiж силами небесними i цими нещасними жiнками, якi i самi не пiдозрювали в який вир потрапили. Саме через це я був абсолютно невтомним i закiнчував лише тодi, коли жiнки починали благати: досить, я вже бiльше не можу.
В цей час я не був генератором iдей, як деякi генiальнi люди. Просто моїми вустами мовили, моїм тiлом дiяли якiсь невiдомi менi сили. Не знаю, можливо i всi iншi неординарнi, талановитi i генiальнi люди є такими лише тому, що є обраними i через це вони служать повноважними представниками сил, якi керують i управляють свiтом. Ця обранiсть полягає в тому, що вони виступають мозком, вустами, руками, навiть, прости господи, статевим членом якоїсь нiчим i нiким нездоланної сили. Напевно, правий був Наполеон, коли на похвалу власної генiальностi вiдповiдав, що вiн тут нi до чого i його веде вперед i примушує дiяти так чи iнакше якась незбагненна сила. Коли вiн виконає вiдведену йому роль, здiйснить мiсiю i стане цiй силi не потрiбним, вона знищить його як муху. З Наполеоном дiйсно так i сталося. Це просто iсторичний факт.
Боюся, що i зi мною ця ж сила так само обiйдеться. Хоча Джейн остерiгається не якихось мiстичних речей, а цiлком конкретних людей i органiзацiй. Вона вважає, що характер моєї роботи дозволяє менi акумулювати в собi надто багато iнформацiї, яка може бути використана правоохоронними органами штату для переслiдування всiляких злочинцiв. Для неї страшнi не стiльки члени органiзованих мафiозних угрупувань, скiльки нi з ким не пов'язанi збоченцi-одинаки, якi обрали мене для того, щоб скинути з себе певне некомфортне для них психологiчне напруження. В комп'ютерi в мене зберiгаються файли на кожного постiйного клiєнта. А це вже певна небезпека для злочинцiв i знахiдка для полiцiї i ФБР. Крiм того, данi про клiєнтiв продубльовано i в традицiйнiй картотецi, яка зберiгається в спецiальних шухлядах, що зачиняються на доволi примiтивний замок.
Одного дня до мене на сеанс прийшла якась незнайома менi жiнка. Вона записалася на прийом за мiсяць. Перед початком сеансу ця молодиця не вiдводила вiд мене очей. Це мене не здивувало. Успiшнi чоловiки завжди перетворювалися на кумирiв жiнок. Та ще й до того, як я став знаменитим, жiнки не обходили мене своєю увагою. Але на цей раз її концентрована увага до моєї персони мала iнший характер. По закiнченнi сеансу вона запитала мене.
--
А ви хiба не мiстер Дунай, стажист з України? Ми ж з вами зустрiчалися у Ванкуверi?
--
Ви помилилися, - щиро посмiхнувся я. - Я мiстер Бартон.
--
Вибачте, я мабуть дiйсно помилилася, - недовiрливо вiдповiла жiнка. - Але i акцент той же. Ще раз перепрошую.
Вдома я з гумором розповiв дружинi про цю подiю, списавши помилку пацiєнтки на мою постiйно зростаючу популярнiсть. Навiть вибудував цiлу теоретичну схему, передбачивши, що кiлькiсть таких випадкiв буде зростати пропорцiйно до росту моєї професiйної слави i авторитету. Однак Джейн цей випадок чомусь зовсiм не розвеселив. Вона задумалася i взагалi увесь вечiр була якоюсь неуважною i заклопотаною.
Пройшло декiлька днiв i до мого офiсу вночi хтось вдерся. Була винесена частина картотеки i вкрадено комп'ютер. Дружина була впевнена, що за мене взялася мафiя i тому нам треба термiново переїжджати до iншого мiста. За мною напевно вже слiдкують i наступний раз вiзьмуться вже не за папери, а безпосередньо за мене. В неї є гарна нерухомiсть у Австралiї. А Сiдней взагалi належить до найкомфортабельнiших для життя i працi мiст свiту. Крiм того, це не дiра якась, а мiсто з чотиримiльйонним населенням. Клiмат ще кращий, нiж у Лос-Анджелiсi. Одним словом, треба негайно кидати це злодiйське кубло i вiдбувати до Австралiї. Щось у словах Джейн було нещире, я ж все таки професiйний психолог, але я тодi на це не звернув належної уваги. Молодим гарним жiнкам, якщо навiть вони славнi, подобається бути хоча б позiрно поганими. Крiм того, намагання опiкати близьких їм чоловiкiв це прояв добре розвинутого материнського iнстинкту в чому я не бачив нiчого поганого. Бiльш того, Джейн вже два мiсяцi як була вагiтною i внутрiшня гормональна перебудова не могла не вiдбитися на її думках i вчинках. Тому я намагався бути розважливим, розумiючи, що дружина тепер вже вимушена турбуватися не лише про мене, але й про майбутню дитину.
Розумiючи цiлком природну стурбованiсть дружини i не бажаючи її хвилювати пiд час вагiтностi я дуже швидко залагодив усi формальностi i ми вiдлетiли до Сiднея. Черговий раз менi випадало рiзко змiнити власне життя. Але дружина не хотiла вiдпочивати i активно допомагала менi в пiдшуковуваннi офiсу в центрi мiста i облаштуваннi чудового буднику на самому березi Тихого океану. На цей раз ми опинилися з iншого боку цiєї найбiльшої на планетi водойми вже в Пiвденнiй, а не в Пiвнiчнiй пiвкулi. Виявилося, що нашими сусiдами є двi українсько-австралiйськi родини. Батьки їх виїхали з України пiсля Другої свiтової вiйни, були членами ОУН i воювали в УПА як проти нiмецьких нацистiв, так i проти росiйських комунiстiв.
В цiлому українська дiаспора в Австралiї доволi успiшна. Українцiв в цiй країнi не багато, але вони добре органiзованi. Їхнi батьки i дiди воювали плiч-о-плiч у другiй свiтовiй вiйнi i звикли пiдтримувати один одного. Майже всi вони мають вищу освiту i влаштувалися в життi в цiлому краще за англо-австралiйцiв. Джейн спочатку доволi насторожено зустрiла звiстку про те, що нашими сусiдами будуть австралiйськi українцi, але потiм, зрозумiвши, що вони вже давно втратили зв'язок з Україною, заспокоїлася.
З участю Джейн ми пiдшукали в центрi Сiднея гарний офiс i я знову зайнявся улюбленою справою. Як i в Штатах менi дуже швидко вдалося завоювати авторитет i навiть славу. До мене почали приїжджати люди з iнших мiст країни. З'явилося телебачення, але чомусь моє повiдомлення дружинi про те, що про мене хочуть зняти телерепортаж, а потiм може i фiльм не на жарт розхвилювало Джейн. Враховуючи пiзнiй термiн її вагiтностi i розумiючи, дружину необхiдно всiляко оберiгати вiд стресiв я урочисто пообiцяв їй, що нiякого телебачення не буде. Може вона боялася, що зростання моєї слави призведе до того, що мiй офiс почнуть штурмувати знавiснiлi жiнки, якi волатимуть: хочу дитину вiд фюрера, тобто психоаналiтика? А я врештi-решт не витримаю i пущуся берега? Кину її з дитиною i почну перебирати жiнок, переходячи на все молодшi їх категорiї, як роблять майже всi зiрки i взагалi надто успiшнi чоловiки. Якби там не було, але одне я знав абсолютно точно - дружину в її нинiшньому станi краще не турбувати i виконувати або хоча б обiцяти виконувати всi її забаганки, якими б чудернацькими вони не здавалися.
Дружину ввесь час турбувало, що її величезний живiт i взагалi загальна незграбнiсть i пересування перевальцем вiдверне мене вiд неї. Хоча обличчя в дружини не позбулося своєї свiжостi, мабуть буде хлопчик, але фiгура дiйсно втратила свою привабливiсть. Однак як психолог я намагався придiляти дружинi максимальну увагу i всiляко пiдкреслювати її нову для мене притягальну силу, в тому числi i в лiжку.
У нас народився чудовий хлопчик i Джейн одразу почала говорити про дiвчинку. Я був не проти, але як лiкар за освiтою вирiшив взяти тайм-аут з метою повного вiдновлення органiзму дружини вiд її першої вагiтностi i народження первiстка. Пройшов рiк, наш Богдан почав спинатися на ноги, їв уже все i ми на родиннiй радi вирiшили поїхати вiдпочивати до Iндiї, залишивши сина на утримання нянi. Саме в Iндiї, давнiй i загадковiй країнi вирiшили ми зачати нашу омрiяну Джейн донечку. Мар'яну черницю, як за Шевченком чомусь називав я свою ще навiть не зачату дитину. Про Україну я не забував, багато читав про неї, цiкавився її культурою. Це було менi лише на користь, так як розвивало мою особистiсть, що для успiшного професiйного психолога надзвичайно важливо.
Я розумiв, попри те, що Джейн нiколи нi на що менi не скаржилася, вона всi свої днi проводила з Богдасиком i напевно дуже знудилася за товариством великих мас людей. Одноманiтнiсть, якою б комфортною воно не була, завжди пригнiчує людину. Це я знав краще за iнших як професiйний психолог. Тому сам запропонував дружинi поїхати кудись подалi вiд звичної обстановки бажано в помiрно екзотичнi умови, але з прийнятним для цивiлiзованої i багатої людини рiвнем побутових зручностей.
Придбали квитки до Гоа, колишньої португальської колонiї в Iндiї i поцiлувавши Богдасика, який залишився пiд опiкою квалiфiкованої нянi, полетiли вiдпочивати в салонi першого класу. Вiдбули вранцi i через декiлька годин вже вiдчули на своїх обличчях освiжаючий бриз Аравiйського моря. Гоа нiби зiйшло зi сторiнок якоїсь схiдної казки. Португальський вплив тут був органiчно накладений на мiсцеву iндiйську специфiку i витворив справжнє диво. Джейн була приємно вражена. Ми поселилися до розкiшного бунгало на самому березi Iндiйського океану.
В Гоа було немало українських i росiйських туристiв. Саме Джейн звернула увагу на принциповi вiдмiни в побутовiй поведiнцi цих двох народiв. Українцi були спокiйними, розважливими, постiйно не сварилися i не волали на весь пляж. Серед них не зустрiчалися люди, яких було багато серед росiян, всi в наколках, з виколотими на тулубi церквами i iншими фiгурами, що притаманно азiйсько-тихоокеанським народам, але нiяк не європейцям. Крiм того, росiяни постiйно були на пiдпитку, поводили себе по хамському, кричали, розмахували руками, брутально лаялися матом. Серед них нерiдко спалахували сварки i навiть бiйки. Всi iншi туристи сахалися вiд росiян i вимагали вiд адмiнiстрацiї в нiякому разi не селити їх поряд з такими не прогнозованими i неспокiйними сусiдами. Потiм ми довiдалися, що в багатьох країнах навiть iснують офiцiйнi тури з назвою "Без росiян". Люди готовi платити додатковi грошi, аби навiть вимушено не зустрiчатися з представниками цiєї нацiї.
В останнiй час в мене чомусь прокинувся iнтерес до України i я нерiдко шастав по українських сайтах. На одному з них надибав картини i коментарi до них, як я зрозумiв вiдомого українського художника Пояркова, який розмiстив там дуже цiкаву i показову картину. На нiй поряд були зображенi два жуки, бiльший колорадський i менший сонечко. Одна половина колорадського жука була зафарбована в кольори росiйського прапора. Так само половина сонечка було зафарбована в кольори українського прапора. Надпис пояснював задум художника: ми такi схожi, але такi принципово рiзнi. Аж у Гоа я зрозумiв в чому полягає ця принципова вiдмiннiсть мiж двома сусiднiми народами i країнами.
Саме з росiянами була пов'язана моя подальша доля. На пляжi якийсь п'яний росiянин почав чiплятися до гарненької дружини українця з Києва. Мiж ними почалася бiйка. Хоч як не намагалася утримати мене Джейн я втрутився в перебiг подiй на боцi українцiв i отримав ззаду по головi удар пляшкою вiд когось з росiян. Втратив свiдомiсть i мене доправили до мiсцевого шпиталю. Прийшовши до тями я нарештi вiдновив у пам'ятi все. Хто я, звiдки, згадав свою українську дружину i близнюкiв дiтей, своє мiсце роботи в Українi, Київ i рiдний унiверситет iменi Тараса Шевченка. Але натомiсть я звичайно не забув i про своє нинiшнє життя, впiзнавав Джейн, як свою теперiшню дружину, знав про свого сина Богдана. Якесь дивне роздвоєння особи накотилося на мене. Нiби знаходжуся я в самiй точцi бiфуркацiї i з неї моє життя може пiти або одним, або iншим шляхом. Я немов сидiв на самiй вершинi гострого пiку з якого мiг спускатися донизу багатьма рiзними шляхами i через це потрапити внизу в абсолютно iншi свiти i ситуацiї.
Я розповiв Джейн, що зi мною трапилося, нiчого вiд неї не приховуючи. I тут же вона повiдомила менi, що швидше за все знову вагiтна. Джейн належала до тих жiнок, якi навiть всiляко запобiгаючись постiйно наражаються на можливiсть завагiтнiти. Пiймавши сперматозоїда її матка вже його не вiдпускала. Для Джейн були незрозумiлi обставини жiнок, якi без лiкарнi не могли виносити дiтей. Вагiтнiсть для моєї нинiшньої дружини була настiльки природним станом її органiзму, що вагiтна вона почувалася набагато краще, нiж не вагiтна.
Ми повернулися до Сiднея, де лiкарi пiдтвердили припущення Джейн. Вiдбувалася гормональна перебудова органiзму дружини i вона просто на очах почала розцвiтати. Я твердо вирiшив повернутися до Києва, але перечекати до народження другої дитини, щоб не тривожити дружину. Робив вигляд, що повернення моєї пам'ятi нiчого не змiнило в моєму життя i я природно не мрiю повернутися з райської Австралiї до кризової України з її пострадянським синдромом i критичною масою вiдморожених "совкiв" з їхнiми вулицями збоченця i сифiлiтика Лєнiна i пам'ятниками гiперсерiйному вбивцi Сталiну. "Та нехай собi як знають, божеволiють конають", випливли в мене з пам'ятi слова якогось поета. Це ж саме я сказав i Джейн i здається вона чи то повiрила, чи то зробила вигляд, що повiрила.
Ще до повернення в Австралiю з Iндiї, вийшовши зi шпиталю я почув серед туристiв українську мову i раптом чи то зрозумiв, чи мабуть все таки вiдчув, що це моя рiдна мова. Я навiть кинувся за молодими чоловiком i жiнкою i запитав їх звiдки вони i якою мовою розмовляють. Поряд опустивши голову стояла Джейн. Вдома вона мовчки подала менi паспорт, на якому був зображений найдавнiший державний герб свiту - Тризуб. Я дивився на нього i в серцi наростала гордiсть за свою нацiю i державу. Я дуже швидко згадував все, що знав ранiше до першої травми. Дивлячись на увiнчаний Тризубом паспорт, вимовляючи своє прiзвище i iм'я, я якiсь фрагменти з незрозумiлих менi причин вiдтворював дослiвно. Чомусь абсолютно задокументовано, до останньої лiтери вiдтворилася передмова, яку я написав до книги одного видатного iнженера, конструктора ракет, який вийшовши на пенсiю почав дослiджувати наш герб Тризуб.
"Чи є українськiй нацiї чим пишатися? Це цiкаве i зовсiм не риторичне запитання є надзвичайно актуальним саме в наш буремний вiк. Чому до нацiї, яка сама себе не знає, нiчого не вiдає про свою землю i сама себе не поважає, так наполегливо "набиваються" у кревнi родичi росiяни i поляки, нiмцi й шведи. Ба навiть дуже далекi вiд нас просторово iндiйцi? Чому, коли в 1985 роцi iндiйський космонавт потрапив на радянський космiчний корабель, iндiйський уряд наполiг, щоб це вiдбулося не деiнде, а над територiєю України? Чому тодi iндiйськi газети просто ридали вiд захвату, пишучи, що iндiйський космонавт опинився в Космосi над землею свої пращурiв. Чому найуспiшнiший американський президент Бiлл Клiнтон назвав українцiв найдавнiшою нацiєю свiту? Чому? Чому? Таких чому накопичилося дуже багато. I нарештi, чому ми про це не знаємо? Чому про це не трублять "нашi" засоби масової iнформацiї, чому про це не вчать українських дiтей у школi? Хiба не є цi неспростовнi факти могутнiм засобом нацiонально-патрiотичного виховання пiдростаючих поколiнь, про що дуже пiклується будь-яка країна свiту, за винятком України, звичайно?
Ну хай би нiчого свого у нас не було. Нi воїнiв великих, нi мудрецiв, вчених i письменникiв. Святославiв Завойовникiв, Володимирiв Великих, Ярославiв Мудрих, Данилiв Галицьких, Богданiв-Зiновiїв Хмельницьких, Степанiв Бандер та iнших, всiх i не перелiчиш. А то ж дали ми свiтовi Пiсню, Хлiб i Крила. Мiльйона чудових, найкращих, наймелодiйнiших пiсень не має жодна iнша нацiя свiту. Українськi народнi пiснi стали народними вiд Японiї до Росiї, вiд Польщi до Канади. Свої слова, але мелодiя українська народна. Ми дивимося американськi фiльми i навiть не пiдозрюємо, що впродовж їх звучать обробленi українськi нацiональнi мелодiї. Ми дали свiтовi Пiсню.
Ми подарували йому також i Хлiб. Нiхто у нас не згадує, що всi країни, якi експортують на свiтовий ринок найбiльше пшеницi, всi без винятку, створили свою хлiборобську славу руками українцiв, яких за державними програмами переселяли до Росiї, Казахстану, США, Канади, Бразилiї i Аргентини. I українцi везли туди свою пшеницю i засiвали нею поля. Нинi генетично українською пшеницею годується вся наша планета.
I нарештi, завдяки генiям-синам української нацiї Засядьку, Кибальчичу, Цiолковському-Наливайку, Кондратюку, Корольову, Глушку, Челомею, Яремовичу, Дутчаку, Гнатюку, Янгелю та iншим людство вийшло в Космос i досягло Мiсяця. Цим українська нацiя дала людству Крила. Тут немає нi загадки, нi таємницi. Так би мовити, голi факти. Загадка i таємниця лише в тому, чому ми про це нiчого не вiдаємо. Тому, напевно, i доручили писати цю передмову менi, - психологу.
Але в нашiй iсторiї, заглибленiй у пiтьму тисячолiть, дiйсно немало таємниць i загадок, якi ще чекають своїх дослiдникiв. Людей самовiдданих, чистих у своїх помислах i справах. Людей, якi знають, що їм нiчого розраховувати нi на пiдтримку влади, як в iнших державах, нi на комерцiйну вiддачу, нi хоча б навiть на похвалу. Саме до таких людей i належить автор цього дослiдження. Його книги, фiльми-лекцiї, комп'ютернi видання спрямованi на розкриття таємниць нашої землi. Хтось iз великих мислителiв абсолютно слушно стверджував: "Єдиний спосiб усунення дурних помислiв є розкриття таємницi". Саме цiй благороднiй справi i присвячена книга автора "Таємниця тризуба".
Чи можна уявити собi дослiдження скажiмо з назвою "Таємниця росiйського орла" або "Таємниця росiйського триколора"? Чи "Таємниця зiрки Давида"? Напевно, що нi. Яка тут таємниця? Все вiдомо i дуже просто. Державнi символи всiх "орлоносних" країн: вiд Албанiї до США i вiд Росiї до Нiмеччини жодної таємницi не приховують. Я вже не кажу про такi країни як Австралiя та деякi африканськi i латиноамериканськi країни з їхнiми кенгуру, папугами i носорогами. Скажiмо "богообранi" євреї, справдi давня нацiя, мають на прапорi своєї країни Iзраїлю два трикутники, якi перетинаються мiж собою. Навiть для школярiв молодших класiв розкриття цiєї "таємницi" не є проблемою. А ось що означає державний символ України тризуб однозначно не скаже вам нiхто. Це найдавнiший у свiтi державний символ найдавнiшої на нашiй планетi нацiї, тобто українцiв. I вже за часiв Київської Русi нiхто не знав, що вiн означає. Його значення загубилося у мороцi тисячолiть. Бо ж лише в українцiв людська iстота називається словом жiночого роду. В усiх iнших нацiй людиною є чоловiк. I лише в українцiв це жiнка. "Людина", тобто вона, а "ман", "мен". "гомо", "чєловєк", "чловек" i таке iнше в усiх iнших нацiй. I навiть мала людина у нас теж жiночого роду, тобто "дитина". У росiян це теж чоловiчий рiд, тобто "рєбьонок". У нiмцiв дитина взагалi середнього роду. А так як людство почало свiй розвиток з часiв матрiархату i лише через тисячолiття перейшло до патрiархату, то i наша нацiя, а також її державнi символи, йдуть саме звiдти. I саме тому ми нинi й маємо таємницю, яку намагаємося розкрити.
Спроба розгадати загадку, розкрити таємницю, зазирнути до незвiданого, дослiдити походження державного символу України авторовi безумовно вдалася. Охоплено величезний обсяг iнформацiї, зiбрано та систематизовано дуже цiкавi матерiали. Можна з чимось погоджуватися, а з чимось полемiзувати. Але головне не в тому. Ця книга будить уяву, примушує замислитися. Професор Гарвардського унiверситету Уїльям Джеймс, стверджував, що пересiчна людина розвиває лише близько десяти вiдсоткiв власних прихованих розумових здiбностей. Для мене як психолога очевидно, що людина, яка прочитає цю книгу, отримає можливiсть розвинути свої прихованi можливостi. Тому й рекомендую її читачевi".
Ця передмова так чiтко закарбувалася в моїй пам'ятi, що навiть заважала менi нормально iснувати. Чомусь дивним чином вона заслоняла iншi думки i навiть сприйняття дiйсностi. Це мене неабияк турбувало, але доволi швидко цi аркушi паперу почали нiби танути вдалинi i нарештi зникли з короткострокової пам'ятi сподiваюся назавжди. I моє минуле життя в Українi знову дуже чiтко ожило в менi, нiби й не було Канади й Австралiї, всього того, що трапилося зi мною в цих країнах. Схоже, що Джейн як квалiфiкований психолог з докторським ступенем доволi добре розумiла, що зi мною вiдбувається.
Богдан Дунай, повторював я своє iм'я i прiзвище i вони менi в такому поєднання все бiльше подобалися. Хотiлося сьогоднi ж сiсти до лiтака i полетiти до Києва, своєї першої родини, столицi, рiдного унiверситету. Там я був потрiбний набагато бiльше, нiж у Канадi чи Австралiї. В останнiх країнах я був необхiдний окремим людям, а в Українi всьому загалу, всiй своїй нацiї. Це зовсiм iнший масштаб, якого я б нiколи не досяг у цих багатих i одночасно таких чимось обдiлених країнах. Тепер я зрозумiв, чого менi постiйно не вистачало в моєму надзвичайно комфортному життi, особливо в Австралiї. Менi мало було служити окремим людям, щоденно допомагаючи їм вирiшувати власнi проблеми. Все моє єство бажало служити всьому народу, своєму народу, з яким я вiдчуваю генетичну спорiдненiсть.
Вiдчуваючи, як я страждаю Джейн, дуже близька менi за духом людина, одного вечора зважилася i все менi розповiла. Повiдала, що вона дуже винна передi мною i моєю першою родиною, так як з кохання до мене чомусь вирiшила за мене, що менi не варто повертатися до такої нещасної держави як Україна i що менi безумовно буде краще з нею в якiйсь багатiй i щасливiй країнi. Логiка в її дiях була, але вона не мала права вирiшувати мою долю за мене. Такого права не має нiхто. Хоча суто психологiчно я шукав i знаходив аргументи, якi виправдовували б Джейн. Та й її вагiтнiсть не давала менi можливостi рiзко i остаточно з нею порвати. Тому я доволi толерантно сприйняв її щирi признання. Тим бiльше, що Джейн наполягла, щоб я негайно повернувся до України до своєї першої родини. Якщо в мене там не складеться, невiдомо якi змiни вiдбулися на моїй батькiвщинi, вона радо мене знову прийме.
Тож через декiлька мiсяцiв пiсля народження нашої донечки, яку за моїм наполяганням було названо iм'ям матерi Джейн, тобто Евелiною, я купив квитки до Києва i попрощавшись зi своєю австралiйською родиною вiдбув на батькiвщину.
Уже в лiтаку мене охопило все зростаюче хвилювання. Менi навiть прийшлося прийняти двi таблетки заспокiйливого, так як я вже не мiг самостiйно впоратися зi своїми емоцiями. Тому як психолог переключив свою пам'ять на загальнофiлософськi проблеми, щоб вiдволiкти себе вiд власних конкретних проблем сьогодення. Хоча я попередньо зв'язався з Києвом i переговорив з дружиною, а потiм ще декiлька разiв розмовляв з нею i дiтьми, мене не полишали побоювання, що Богдана Дунаю в нашiй столицi вже добряче всi пiдзабули. Дiти однозначно вже сприймали мене як якусь абстракцiю, а в дружини цiлком мiг з'явитися iнший чоловiк. Вона жiнка молода, гарна, має добрий толерантний характер i бажаючих пов'язати з нею свою долю завжди буде багато. Я це абсолютно чiтко усвiдомлював. Тому в лiтаку, намагаючись вiдволiктися вiд можливих сюрпризiв у Києвi думав бiльше не про власну долю i долю своєї родини, а про долю України.
Схоже, що не лише моя доля не була дописана Верховним сценаристом, але й доля України теж. Тому ми-українцi й такi нещаснi. Ми зависли в якомусь iрреальному просторi i свiтi мiж Європою i Росiєю i страждаємо вiд такої невизначеностi. Росiя нам не лише чужа, але й ворожа, але 8 млн. росiян в Українi все ще є критичною масою, яка не дозволяє нам-європейцям рухатися єдино логiчним i природним для нас шляхом, тобто до об'єднаної Європи. Але багато росiян, якi не є за походженням європейцями, а класичними євразiйцями, не хочуть чи то не можуть бути в Європi. Разом з тим реально вони вже не є тими росiянами, якi живуть у Росiї. Їздячи до своїх родичiв у цiй країнi вони не розумiють мiсцевих росiян, бо вже "зараженi" українською ментальнiстю. Вони не можуть збагнути, як можна жити так, як живуть їх родичi, бути такими, якими є вони. За останнi 10 рокiв при iснуючiй в Росiї програмi повернення спiввiтчизникiв на iсторичну батькiвщину з країн СНД до Росiї повернулося лише 30-40 тис. осiб. З Прибалтики ж взагалi не повернувся нiхто! I це при тому, що цi три країни давно в ЄС i в ненависному для росiян НАТО.
Виходить, що щоб там росiяни дiаспори не говорили про любов до своєї iсторичної батькiвщини, насправдi в глибинах власної душi i на рiвнi пiдсвiдомостi вони її ненавидять, розумiють чи вiдчувають її ущербнiсть, не бачать за нею нiякої перспективи i власного майбутнього в нiй. I це не зважаючи на те, що заробiтна плата, пенсiї, стипендiї i таке iнше, та й сам рiвень життя в Росiї вищий, нiж в Українi. Крiм того, державна програма переселення спiввiтчизникiв до Росiї надає їм навiть безкоштовне житло. Не дивлячись на такi вигiднi умови, на вiдмiну, скажiмо вiд євреїв, росiяни не поспiшають переїздити з України до Росiї. Реально вони вже не є росiянами, а менталiтетно давно влилися до великої української нацiї. Їхня мука невизначеностi набагато гострiша за українську. Якщо ми вибираємо мiж логiчним i алогiчним, то вони вимушенi обирати мiж одним логiчним i декiлькома алогiчними шляхами. Якщо абсолютна бiльшiсть українцiв виступає за логiчний шлях руху, то бiльшiсть росiян України обрали той чи iнший алогiчний шлях свого подальшого iснування.
Взагалi, мiй життєвий досвiд професiйного психолога показав, що у росiян логiка розвитку нацiї i держави доволi глибинна, але це державна логiка, якiй абсолютно не цiкава доля не лише окремої людини, її родини, але й доля цiлих народiв. Все це використовується як паливо для роботи двигуна руху iмперiї вперед. У iсторикiв, соцiологiв, психологiв свiту, яких цiкавили не лише вузькопрофесiйнi iнтереси кожного дня, завжди викликало здивування невiдомий iсторiї людства рiвень, здавалося б абсолютно безпричинної жорстокостi, з якою Росiя вiками нищила Україну. I це при тому, що Росiя завжди паразитувала на Українi, висмоктувала з не всi соки i за логiкою речей мала б турбуватися, щоб органiзм, на якому вона паразитувала постiйно був бiльш-менш здоровим. Штучнi Голодомори, якi слiдували один за одним за правлiння росiйських комунiстiв в Українi абсолютно знекровлювали Україну. При цьому така полiтика тривала вiками: вiд Боголюбського, який знищив Київ ще до хана Батия, до Петра I, Катерини II, Муравйова i таке iнше. Вже в 1933 роцi в Українi у вимерлi цiлi адмiнiстративнi райони почали завозити сотнi тисяч, а потiм i мiльйони росiян. Такi звiрства сусiдiв проти українцiв не можна пояснити iнакше, як з психологiчної точки зору. Чомусь про це нiхто не говорить. Українцi i росiяни є саме психологiчно несумiсними нацiями, що при iснуваннi їх в однiй державi неминуче ставить перед двома народами чисто диявольську альтернативу - або вони нас, або ми їх. Лише при тiй чи iншiй мiрi дистанцiї у рiзних незалежних державах українцi i росiяни мають шанс на виживання.
В аеропорту мене зустрiчала дружина i мої любi близнята, якi дуже пiдросли i почували себе доволi знiяковiлими. Взагалi вся зустрiч була просякнути з обох бокiв якоюсь непевнiстю, вiдсутнiстю щиростi, психологiчним дискомфортом. Я якось вiддалився вiд своєї першої родини. Ворожостi не було, але й звичних у минулому щирих стосункiв теж. Ми цiлком природно стали в значнiй мiрi чужими i з цим треба було на певний час примиритися. Дружина i дiти вже знали про мою нову родину i про основнi обставини мого життя за кордоном. З цим якось треба було жити. Психолог нiби б мав знати, що з цим усiм робити, але я не знав. Не вiдав i все. Треба було заново починати життя в Українi вiд якого я вже вiдвик. Крiм того, моє мiсце в унiверситетi вже було зайнято i я не збирався судитися зi своєю альма-матер.
Схоже було, що в дружини хтось був, але вона перервала з ним стосунки пiсля мого повернення. Я все доволi детально їй повiдав, розповiв i про свою роботу i про свою другу роботу за кордоном. Ми з дружиною вирiшили поновити свої стосунки, а менi дати мiсяць вiдпочити i шукати собi роботу десь у якiйсь великiй зарубiжнiй фiрмi, точнiше у її фiлiї в Українi. Тому я розмiстив резюме в Iнтернетi i продовжив адаптацiю на батькiвщинi. Грошi в мене були i я мiг не кидатися на першу-лiпшу пропозицiю, якi почали надходити на мою електронну адресу. Заради розваги сходив на декiлька спiвбесiд, але спецiально запросив нереальнi суми зарплати, щоб менi вiдмовили. Врештi-решт заснував власну фiрму i почав прийом пацiєнтiв до чого звик у Канадi i Австралiї.
Робота психологом в Українi довела мене до повної мiзантропiї. До мене приходили такi типажi, що пiсля того доводилося довго вiдпльовуватися. Я дуже полюбив машини. I знаєте чому? Вони не мають вiри. Всiлякi механiзми сумлiнно виконують свою роботу, при цьому не мають душi i всiляких, нерiдко божевiльних прагнень i бажань. Син мрiє зарiзати матiр, але все ще не знає цього напевно i вагається, батько хоче зґвалтувати доньку, але його гризуть сумнiви, бiзнесмен хотiв би знищити партнера по бiзнесу, забрати собi його дружину, нерухомiсть i грошi, дружина мрiє про те, щоб отруїти свого чоловiка, але так, щоб про це нiхто не довiдався. При цьому всi цi люди ходять до церкви, але це їм не допомагає i вони через це йдуть до мене.
--
I ви вiрите в Бога? - питаю я їх так собi заради цiкавостi i "спортивного" iнтересу.
--
Звичайно, вiдповiдають вони. Я щиро вiрю в Бога.
I я згадую, як мафiозо в США перед тим i пiсля того, як знищити сотнi людей йшли до церкви i молилися богу, щоб вiн допомiг їм в успiшному здiйсненнi цих операцiй, Або як московськi попи освячували танки, артилерiйськi установки "Град", лiтаки i росiйських солдатiв, якi знищували до ноги мирнi села на Пiвнiчному Кавказi i роблять це й нинi. Терорист перед тим, як пiдiрвати себе i разом з собою знищити десятки мирних людей теж звертається до Бога, щоб отримати вiд нього благословення. I я починаю розумiти, що вiра це зло.
Людина влаштована так, що вона має неодмiнно в щось чи в когось вiрити. Це нiби якась її захисна оболонка. Разом з тим вiра є таким собi своєрiдним лохотроном суспiльства. Раз без неї не можна обiйтися, то лукавi люди мають її використати у власних iнтересах. Цi люди стоять над суспiльством, над натовпом, так як самi вони нi в що i нi в кого не вiрять. Простi ж люди вiрять то в Бога, то в Диявола, то в iнопланетян, то в доброго правителя, то в якусь маразматичну полiтичну партiю злодiїв, бандитiв i шахраїв, то в Любов i таке iнше. Врештi-решт все без винятку їх дурить i вони розчаровуються. Але знову собi шукають i знаходять якийсь новий об'єкт для вiри. Вони не здатнi осягнути своїм недостатнiм розумом, що всi цi персонажi придуманi саме для них лише з однiєю метою - утримувати їх у покорi i лупити з них грошi.
Попи, якi самi нi в що не вiрять, возять по країнi "святi мощi". Витрiщитися на цi кiстки, якi при дослiдженнi вчених взагалi виявляються навiть не людськими, приходять тисячi людей. Вони платять грошi, навiть не розумiючи, що це такий же лохотрон, як i реклама по телебаченню рiзноманiтних панацей вiд усiх хвороб. Заплати грошi i отримаєш чергове фуфло, про яке вже завтра всi забудуть, бо буде реклама чогось нового, iншого, але обов'язково ще бiльш чудодiйного. Врештi-решт найрозумнiшi з загалу приходять до мене сповiдуватися, що вони втратили будь-яку вiру i що вся вона повний маразм.
У мене на прийомi була рiдна сестра одного попа Московського патрiархату. Вона довела себе майже до самогубства, слухаючи як її брат з друзями московськими попами випиваючи горiлку насмiхається над наївними лохами. Цi "попiки" на спiр пiдсунули жителям району замiсть "святих" мощiв викопанi з нiмецького вiйськового цвинтаря бiля їхнього села, де пiд час вiйни йшли важкi бої, порудiлi у землi кiстки якогось бравого нiмецького солдата. Будучи людиною щиро вiруючою i не сприймаючи брехнi брата вона хотiла, але не могла сама себе вбити. Сповiдуватися "попiкам" ця молода жiнка теж не хотiла, бо її вiра в церкву сильно похитнулася. Взявши в брата грошi вона поїхала до мене, так як на той час я вже й в Українi завоював вiдповiдну репутацiю.
До мене приходили найрiзноманiтнiшi люди. Дехто приводив своїх близьких i рiдних. I тут я як психолог зробив для себе цiкаве вiдкриття. З кожним днем до мене приводили все бiльше наркоманiв. При цьому це були люди зi всiєї країни. I я дiйшов висновку про ранiше не вiдому менi користь української мови. За весь час своєї багатої практики в Українi менi не трапився жоден питомо україномовний наркоман. Ось так, шановнi. Самi робiть висновок iз сказаного. Якщо хочете, щоб ваша дитина не стала наркоманом, зробiть так, щоб її рiдною мовою з дитинства стала українська. Самi говорiть як хочете i можете, а свою дитину вчiть розмовляти i думати українською.
Слава моя як професiйного психолога в Українi виявилася iншого штибу i ґатунку, нiж у Канадi i Австралiйському Союзi. Звичайно, що i я постiйно змiнювався, набирався життєвого i професiйного досвiду, але лише повернувшись до України пiсля роботи за кордоном зрозумiв, настiльки ефективнiсть роботи психолога залежить вiд його пацiєнтiв. Вони можуть сприяти їй, або ж навпаки заважати психологу на належному рiвнi виконувати свої професiйнi обов'язки. В Канадi люди були добре адаптованi до належної спiвпрацi з психологом. В Австралiї дещо менше. В США психоаналiтики взагалi є невiд'ємним елементом життя країни. Вiдповiдної культури спiлкування з психоаналiтиками в Українi практично не було зовсiм. Наївнiсть, вiдсутнiсть критичного мислення, вiра в людину, яка завжди допоможе i завжди спрямована на те, щоб зробити добро своєму ближньому мабуть у кровi українцiв. Тому наш народ злим i лукавим людям дуже легко дурити.
Коли в людини життя йде за кимсь написаним сценарiєм, а так живе абсолютна бiльшiсть людей, чоловiк чи жiнка не здатнi осягнути сутнiсть життя i не замислюючись про його сенс живуть у зачарованому колi "день до вечора". Верховний сценарист таким чином дає людинi спасiння, так як вона не мислить про високi матерiї, а просто iснує, як iснує будь-яка бiологiчна iстота. Якщо ж сценарiй вашого iснування в цьому свiтi виявився недописаним Верховним ляльководом, ви вимушенi брати власне життя в свої руки, а для цього необхiдно постiйно мiркувати, пишучи власний iндивiдуальний сценарiй. За цих умов людина стає таким собi iндивiдуальним богом для себе. Разом з тим, вона неминуче втручається в попередньо написаний життєвий сценарiй iнших людей, особливо своїх близьких з якими вимушена спiлкуватися повсякденно. Тому таким людям як я, краще не мати широкого кола близьких людей, а обмежуватися спорадичним професiйним спiлкуванням, яке не триває довгий час. Це щоб кардинально не змiнити того, що передбачено їхньою долею. А мої двi родини воленс-ноленс вимушенi вiдчувати на собi мiй мабуть не дуже сприятливий для них вплив.
В мене складається таке враження, що я зовсiм покинутий опiки долi i можу творити все, що забажаю. Лише якiсь внутрiшнi самообмеження рухають моїми вчинками. Однак з часом їх стає все менше. Чомусь менi все сходить з рук. Щоб я не робив. Точнiше, щоб я не витворяв такого i сякого. Моя феноменальна пам'ять зберiгала небезпечну для багатьох людей i цiлих органiзацiй iнформацiю. Її я отримував вiд пацiєнтiв, використовуючи як вiдомi в психологiї прийоми, так i розробленi мною особисто. Постiйно експериментував з людською психiкою, використовував не лише вiдомi науцi, але й власнi методи гiпнотичного впливу Я мiг випитати в пацiєнтiв практично все, що вони знали про тi чи iншi подiї чи намiри, але не збиралися нiкого в них посвячувати. Пацiєнт зручно вмощувався на спецiальному лiжку i я починав розмову. При цьому я не мав будь-яких професiйних табу i мiг скористатися своїми гiпнотичними навичками i навiть природним даром моїх магнетичних очей, погляд яких нiби дозволяв читати якiсь потаємнi лiтери, написанi в душi кожної людини. Пацiєнт пiсля сеансу йшов додому навiть не пiдозрюючи про те, що вiн менi розбовкав пiд час сеансу. Напевно це i було єдиною причиною того, що я ще донинi живий i здоровий.
Джейн постiйно телефонувала менi, я ж зв'язувався з нею небагато рiдше. Одного дня, коли ми вже призвичаїлися до рiзницi в часi мiж Австралiєю i Україною Джейн сказала, що якщо колись я знову захочу рiзко помiняти своє життя вона радо прийме мене назад. Мене ж цiкавили в основному дiти, як вони ростуть, якi вони, чи згадують про свого "психiчного" батька-українця. Як живе Джейн, що вона думає, чи знайшла менi достойну замiну, мене майже не цiкавило. Я завжди в особистому спiлкуваннi був небагатослiвним i стриманим чоловiком. Натомiсть на роботi мiг говорити не змовкаючи годинами. Ось такий парадокс.
Київська дружина цiкавила мене значно бiльше. Ми з нею переживали такий собi Ренесанс у наших стосунках. Я не давав їй бiднiй спокою, ловлячи то на кухнi, то вриваючись до ванни, то раптом саджав у таксi i вiз з якоїсь вечiрки додому, щоб "отримати своє". Вона завжди була надто спокiйною стосовно сексу. I все це на фонi абсолютної розкiшностi її неповторного з оксамитовою шкiрою жiночого тiла. Я ж розшифровував слово "секс" як "соцiально-економiчну кризу соцiалiзму". На вiдмiну вiд вже тисячної "загальної кризи капiталiзму", яку передрiкали цi невдахи лжепророки "Карли Марли" i "Вовiк Лєнiн", криза соцiалiзму була лише одною, але абсолютно руйнуючою, капiтальною, i всезагальною. Я любив жартувати, що капiталiзм загнивається соцiально, а соцiалiзм - капiтально. Саме такий "капiтальний" секс менi i подобався. Що там вiдчувала пiд час нього i пiсля нього моя нещасна половинка мене не цiкавило. З якоюсь садистською "соцiалiстичною" посмiшкою я завважував страх в очах дружини перед сексом зi мною i її повну безвольнiсть i покору, що давало менi ще гострiшу насолоду.
Поступово я вiдпрацьовував всiлякi прийоми психологiчного впливу на жiнок з метою перетворення їх на сексуальних рабинь. Постiйно був зайнятий протягом всього дня. Вiльно володiючи англiйською мовою я вивчав лiтературу не лише з психологiї, але й з усiх iнших наук, якi могли розкрити менi сутнiсть людської особи i прийоми впливу на неї. Врештi-решт розробив власну системну методику, яка включала навiть вплив на людей запахiв. За великi грошi придбав в одного полтавського мага розроблений ним рецепт спецiальної ароматичної мазi. Перш нiж платити за нього я намастився цим мастилом i вийшов на вулицi Києва увечерi. Пройшовся туди-сюди i зауважив, що за мною "хвостиком" слiдують декiлька рiзного вiку жiнок. По мiрi наближення до мене їхня агресивнiсть зростала i я на власному прикладi пересвiдчився у дiєвостi цього зiлля. Навiть прийшлося термiново евакуювати свiй органiзм на таксi додому подалi вiд грiха. Треба було зменшити концентрацiю i не виходити туди, де було зосереджено багато жiнок. Мене могли просто затоптати. - А ще психолог називаєшся, - картав я себе, усвiдомивши вдома в яку халепу мiг потрапити.
В Києвi я зацiкавився багатьма ранiше не вiдомими менi мислителями сучасностi. В Українi про них мало хто знав. Я ж вiдкрив собi, що без вивчення їх праць я в психологiї людини нiколи не зможу дiстатися найвищих пiкiв майстерностi. А просто ковтав твори Сведенборга, Генона, Кастанеди, Юнга, Грофа, Тоффлера, Ясперса та iнших велетнiв сучасної думки. Всi цi люди, як i я очевидно були посвяченi i сценарiї їхнього життя не були дописанi долею. Їхнiй внутрiшнiй свiт, принципи їхнього мислення абсолютно розходилися з загальновизнаними. Для психолога, психоаналiтика, психiатра такi люди, їх нестандартнi думки i висновки були такими "що лiкар прописав".
Не пройшло й року з часу мого повернення до України, як переїхала до Києва з Сiднея Джейн. Забрала дiтей i поселилася в котеджному мiстечку пiд столицею. Всього за сiм кiлометрiв вiд мiської лiнiї. Мiсцевiсть дуже гарна, поряд озеро, лiс, за декiлька сотень метрiв траса на Київ. Я допомагав своїй другiй дружинi як мiг. Вона дивилася на мене закоханими i голодними очима, але я вже не мiг зупинитися, щоб на комусь не проводити своїх єзуїтських експериментiв. Тому одного вечора намастився своїм чар-зiллям i запросив її до шикарного ресторану. Дiтей залишили на опiку нянi. Ця поїздка закiнчилася скандалом. Не доїхавши до Києва Джейн схопила за кермо i спрямувала машину на узбiччя бiля лiсу. Ми кохалися просто на передньому сидiннi автомобiля, що спричинило першу аварiю на трасi. Мабуть нiчого подiбного проїжджаючi повз нас водiї ще не бачили. Рефлекторно вони починали гальмувати. Це й спричинило дорожньо-транспортнi пригоди. Тому ми перейшла на заднє сидiння, але зупинитися нiяк не могли. Якимось дивом нам вдалося достатися до ресторану. Ми замовили гарну вечерю, але поведiнка офiцiантки була явно неадекватною. Грала музика i хтось безперервно замовляв музикантам бiлий танець. Утворилася агресивна черга жiнок танцювати зi мною. На щастя для мене, це я розумiю як психолог, вони миттєво пересварилися мiж собою. Потiм почалася бiйка i саме в той час нам з Джейн вдалося непомiтно вислизнути на вулицю.
Джейн нiчого не пiдозрювала, думаючи, що це в Українi так себе жiнки зазвичай i поводять коли побачать гарного чоловiка. Хоча i вона поводила себе стосовно мене не зовсiм адекватно, напевно пояснюючи це нашою довгою розлукою i коханням до мене. Я був дуже задоволений, так як отримав до рук могутнiй засiб дiї на жiнок, який мiг використовувати в рiзних ситуацiях.
--
Любий, - тулилася до мене Джейн. - Все це так дивно. Якiсь чари i магiя, хоча я в це i не вiрю. Що в Канадi, що в Австралiї, що в Українi вiдчуття в мене однi й тi ж. Тебе нiби немає в той час коли ти є. Я не можу жити, коли тебе немає поруч. Коли тебе немає поруч ти є зi мною. Ти так болiсно є зi мною, коли тебе немає. Це не можна описати словами. Цього не можна винести пересiчнiй людинi. Тим бiльше люблячiй жiнцi. Можливо люблячiй надто егоїстично. Я скiльки могла опиралася тим почуттям, якi опанували мною повнiстю. Що менi накажеш роботи? Я повнiстю в твоїй владi. Поїхали назад до Австралiї. Там жiнки хоча б бiльш стриманi у своїх сексуальних устремлiннях. Я боюся за тебе.
Прийшлося менi розповiсти другiй дружинi про причини всiх цих останнiх моїх пригод з жiнками. Сподiвався, що Джейн розсердиться i повернеться назад до Австралiї. Але вона стала нестримно реготати i все тулилася до мене.
--
Негайно патентуй цей свiй винахiд, - почала переконувати мене Джейн. - На цьому можна заробити купу грошей.
--
Цього робити не можна. На мене подадуть до суду всi цi жiнки, якi цiлком правомiрно вважатимуть, що я шахрайськими методами намагався добитися їхньої прихильностi. Хiба не так? Крiм того, це не мiй винахiд. Нехай ще полежить в моїй шухлядi.
Джейн вимушена була погодитися i звернулася до мене з проханням пiдшукати для неї якийсь будинок у самому мiстi, так як через постiйнi затори їй важко вранцi добиратися до Києва. Я купив своїй першiй родинi велику квартиру у новому будинку на вулицi Козацькiй. Будинок мав всi необхiднi зручностi, включаючи пiдземний паркiнг. Але мене приваблювало не це, таких будинкiв нинi в столицi сотнi, а саме мiсце, де вiн знаходився. Далi по цiй вулицi починалася iндивiдуальна забудова, багатоповерхових будинкiв бiльше не було. Казковий рельєф, поруч Голосiївський лiс, метро, неподалiк унiверситет, майже центр i майже село. Вулиця Козацька за двi сотнi метрiв рiзко забирала вгору i на цьому невеликому вершинному плато на тихiй вулицi росли старi крислатi дерева i стояли кам'янi одноповерховi будинки початку ХХ столiття. Зусiбiч мiсцевiсть рiзко спадала в рiзнi боки, i з цього мiсця вiдкривався дуже гарний краєвид. Саме тут я i вирiшив поселити Джейн з дiтьми. Я повiз її до цього райського мiсця i отримавши згоду вiддав наказ брокеру пiдшукати вiдповiдну дiлянку для будiвництва.
Брокер запропонував на вибiр аж три дiлянки зi старими будинками, якi руйнувалися на очах i де доживали вiку старi люди. Їхнi дiти, чомусь всi алкоголiки i наркомани, як сказав брокер, були радi продати цю обтяжливу для них нерухомiсть i продовжувати своє безладне i позбавлене будь-якого сенсу життя вже з грошима, якi розтануть як минулорiчний снiг. Обравши найкращу з дiлянок я замовив у фiрмi спорудження будинку, за власним проектом. Цей будинок за моїм задумом повинен був виглядати як якийсь казковий замок на самiй горi. На боковiй вежi мав бути облаштований спецiальний вiдкритий оглядовий балкон, а також крита галерея, де в холодну пору року можна було комфортно оглядати мiсцевiсть за столом з наїдками або на диванi.
Я найняв людину, яка постiйно наглядала за будiвництвом i слiдкувала за виконанням всiх моїх вимог i технiчних характеристик. Вже через рiк будинок був повнiстю готовий i Джейн з дiтьми переселилися до нього. I знову турботи по переїзд i продаж попереднього будинку випали на мою долю. Постiйно виникали всiлякi проблеми i в моїй першiй родинi, якi теж приходилося вирiшувати менi. Життя на двi повноцiннi родини виявилося доволi обтяжливим для мене. Крiм того, я дуже напружено працював, продовжуючи завойовувати i змiцнювати репутацiю в Києвi i країнi в цiлому. До всього того ще й один з приватних телевiзiйних каналiв запропонував менi двiчi на мiсяць вести передачу про всiлякi психологiчнi дослiди. Журналiсти за своїм звичаєм охрестили мене доктором Пi.
Я вже не радий тому, як складається моє нинiшнє сiмейне життя. Коли я був молодший така ситуацiя мене забавляла, але з роками ставало дедалi важче. Дiти перетворювалися на все бiльш неконтрольованих. Мабуть цiлком iнтуїтивно вони вiдчували, що їхнiй батько сповнений внутрiшньої фальшi i живе подвiйним життям. А можливо так же iнтуїтивно вловлювали, хоча i не були здатнi зрозумiти того, що я є, але моєї долi, яка прописана Великим сценаристом немає. Тепер я розумiю, що людину в цьому свiтi в певних рамках утримують не вiра, не страх i навiть не закон, а наперед накреслений розпорядок її життя, який не дано зламати нiкому. Навiть найвизначнiшим в усьому людям. Просто їхня мiсiя, на вiдмiну вiд пересiчних людей, набагато вища, але вона так само наперед визначена, а тому i буденна. Вони нiколи не спроможнi зiйти з намiченої їм колiї життя. Вони як трамвай чи потяг їдуть тiльки по рейках. А рейки прокладенi для них кимось iншим.
В мене ж сценарiй мого життя з якихось незрозумiлих причин не був написаний i я мiг творити все, що завгодно. Просто це усвiдомлення приходило до мене доволi повiльно i поступово. Крiм того, я не зробив ще нiчого такого у своєму життi, щоб дало менi впевненiсть у власнiй здогадцi. Зробити, ризикнути i впевнитися, що менi за це нiчого нi вiд людей, нi вiд суспiльства, нi вiд Великого сценариста не буде. Фактично для себе, а через мене i для iнших, якi так чи iнакше зi мною стикаються сценаристом життя стаю я сам.
Що ж робити? Якось лячно утнути щось таке абсолютно дурне, вбити якусь пересiчну людину на вулицi i пересвiдчитися через наслiдки своїх дiй, що я такий чи не такий як усi iншi. Чи стрибнути з горища свого двадцятиповерхового будинку на асфальт вулицi. Чи напасти на когось з, прости господи, народних обранцiв бiля Верховної Зради. На очах усього цього "звiринця", тобто беркутiв, кобр, соколiв i таке iнше. I вони мене чи то не бачать, чи то повнiстю паралiзованi вiдсутнiстю сценарiю, що зi мною робити, який прописаний для всiх iнших людей. Не знають, як зi мною необхiдно поводитися i тому не роблять нiчого. А я прописую сценарiй подальших дiй не лише для себе, але в даному епiзодi i для них: цього чоловiка займати не можна, вiн може робити все що завгодно, що йому заманеться.
Але навiщо так грубо? Можна ж просто зайти до храму цiєї органiзацiї вiд Лукавого, тобто Української православної церкви Московського патрiархату з її агресивними i зомбованими попами i такими ж прихожанами, яким щоденно грубо нав'язується знаменитий руйнуючий душу "кацапський синдром" i вчинити там скандал? Почати проповiдувати в їхньому богопротивному храмi, що УПЦ Московського патрiархату керує група московських так званих "православних чекiстiв", для яких церква не вiд Бога, а вiд Диявола. Бога для них немає, а церква є пiдроздiлом ФСБ. Так само за часiв СРСР вона була пiдроздiлом КГБ i всi її iєрархи служили офiцерами цiєї сатанинської органiзацiї. Все менi нiколи i я постiйно вiдкладаю реальну перевiрку своєї "вiдпущеностi".
А Джейн все таки молодчина в мене. Одразу почала знайомитися з Києвом i особливо з Демiївкою, де ми жили. Пiшла i до храмiв рiзних конфесiй i одразу вiдчула агресивну негативну енергетику, яка йде вiд Московської церкви. Пiсля цього намагалася навiть не проходити бiля її храмiв, щоб не захворiти. Вона знайшла такий вихiд для себе. Але Джейн iноземка i тому одразу почала активiзувати роботу жiночого клубу, створеного на основi американської та канадської дiаспор у Києвi. Її оптимiзм i переконання, що у цьому свiтi в цiлому все робиться на краще, допомагав i менi. Вiдчай моєї душi недописанiстю сценарiю моєї долi i долi України поступово перетворювався на надiю, а надiя - на успiх i перемогу.
Я постiйно мiркую над цими проблемами. Можливо у моєму життi i немає фактiв, якi б входили в протирiччя з законами природи i суспiльства. Просто ми все ще цi закони до кiнця не розумiємо i навряд чи колись зможемо зрозумiти в повному обсязi. Я думаю, що моє життя вiдображає дiйснiсть, але на вiдмiну вiд iнших людей воно цю дiйснiсть не копiює. Це мабуть, на мою думку, найкраще пояснення всього того, що нинi вiдбувається зi мною i моїми близькими. Може все таки Джейн на тих своїх зустрiчах з американцями i канадiйцями знайде собi якогось джентльмена i дасть менi спокiй? Дала б уже менi нарештi спокiй. I так я "завис" мiж небом i землею i якось спонтанно, щоденно пишу сценарiй власного життя. Дiйсно, а якщо сiсти за стiл, ввiмкнути комп'ютер i надрукувати сценарiй власного життя на тиждень, мiсяць, рiк, на все життя. Чи буде вiн справджуватися? Якщо буде, то на скiльки вiдсоткiв?
Я так i зробив. Довго думав, яку б подiю вписати в своє життя крiм буденних справ кожної людини: прокинувся, пiшов до туалету i в душ, поголився, поснiдав, вдягнувся, поцiлував дружину i дiтей, вiдчинив дверi, спустився лiфтом до гаражу, виїхав на вулицю i попростував сотнi разiв вивiреним маршрутом на роботу, там привiтався з колегами i так далi. Ну хiба в пересiчної людини кожен день не розписаний саме таким чином? А давай я запишу до цього сценарiю якийсь простий, не жахливий, але такий випадок, який виходить за межi буденних щоденних операцiй, що їх здiйснює кожна людина. Ну, наприклад, щоб таке придумати? Нехай я знайду у маршрутному таксi, повертаючись з чергового фуршету пiсля захисту дисертацiї мобiльний телефон. I потiм не прописуючи ситуацiю до деталей дам їй розвиватися вже без попередньо прописаного мною сценарiю.
Я сiв за стiл, увiмкнув комп'ютера, зачекав поки вiн буде готовий до роботи i почав друкувати сценарiй як я 18 жовтня цього року чомусь опинюся не у своїй машинi, як завжди, а в таксi i там на задньому сидiннi знайду позолочений, з темним верхом елегантний "як рояль" мобiльний телефон. Все. А далi як буде. Надрукував i забув. За два мiсяцi наперед, нiчого дивного. I ось 18 жовтня спустився до пiдземного паркiнгу, звично вмостився на сидiннi свого ягуару, натиснув на кнопку стартера, але двигун не заводився. I так i сяк, а автомобiль мертвий. Час пiдпирає, треба негайно їхати, мене чекатимуть пацiєнти, а нiчого не виходить. Спочатку хотiв викликати таксi, але потiм згадав, що це треба чекати хвилин 20-30. Вибiг на вулицю вже з пiднятою рукою i фактично в ту ж мить бiля мене зупинилося таксi. Сiсти на переднi дверi заважала загорода бiля будинку, яка вiдокремлювала проїжджу частину вiд тротуару i тому менi прийшлося вiдчинити заднi дверцята новенького "Сенсу" i гепнутися на сидiння. Щось муляло менi в зад i я засунувши руку пiд дупу намацав мобiльний телефон. Спочатку хотiв вiддати його водiєвi, але звернувши увагу на вартiсть цього апарату вирiшив, що водiй його хазяїновi все одно не поверне. Через напружений день ця подiя вивiтрилися з пам'ятi i лише вдома я помiтив, що знайдений телефон тiєї ж фiрми, що i мiй i до нього пiдходить вiдповiдний зарядний пристрiй.
Знайдений телефон я поклав до шухляди свого письмового столу i забув про нього. Через деякий час, витягуючи свiй мобiльний з кишенi, я упустив його на асфальт i пiсля цього дзвiнок то лунав, то нi сiло нi впало раптом не подавав звукового сигналу. В майстернi його крутили i так i сяк, але нiяких недолiкiв не помiтили. Бiльш того, саме там вiн справно вiдгукувався на всi дзвiнки i видавав якусь абстрактну мелодiю постiйно пiдвищуючи тон. Я вирiшив, що телефон оговтався, але коли чекав чергового важливого дзвiнка вiн мене знову пiдвiв. Ось тут я i згадав про знайдений в таксi мобiльник.
Я знайшов його, вийняв зi свого мобiльного телефону sim-карту i вставив її до знайденого. Поставив його на зарядку i почав длубатися в його пам'ятi. Знайшов декiлька приколiв, якi "бовталися" там i вирiшив знiвечся прослухати їх. В першому з них пiд назвою "Братан", якийсь "вiдморожений кацап" абсолютно пропитим голосом "дiставав", схоже в Москвi, якогось кавказця. З контексту розмови було зрозумiло, що вiн телефонував цьому запальному кавказцю вже не один раз. "Братан, ти гдє? Запитав черговий раз "вiдморожений" кавказця. Той просто вибухнув. "В пi...є, на пятой полкє", - зарепетував доведений до бiлого пiвденець. Подальша розмова була настiльки класичною маячнею п'яного кацапа, звернутою до завжди тверезого мусульманина, якi нiколи не здатнi зрозумiти один одного, що у будь-якого українця починався бурхливий регiт. Нi за яких умов такi люди не могли мирно спiвiснувати в однiй державi пiд назвою Росiя. Тому я зробив з цього "приколу" серйозний i стратегiчний висновок. Потiм прослухав ще раз. Посмiявшись, я перейшов до другого приколу з назвою "Чайка".
В ньому дуже ввiчливий молодий чоловiк телефонував до своїх сусiдiв i представився сусiдом з такої то квартири з прiзвищем Чайка. Пiсля такого коректного вступу зовсiм несподiвано послiдували дикi матюки-московки i звинувачення, що сусiди приходять вночi пiд його дверi срати i що все це зафiксовано на камеру вiдеоспостереження. Бiдна жiнка, яка розмовляла з "Чайкою", замiсть того, щоб покласти трубку, зрозумiвши, що її розiгрують, зав'язла з ним у дикiй дискусiї. Iншi приколи були всi в цьому ж тонi, демонструючи повний дебiлiзм i деградацiю росiйського плебсу, якi роблять абсолютно утопiчними розмови керiвникiв цiєї штучної в усiх вiдношеннях держави про якусь мiфiчну модернiзацiю Росiї. З таким людським матерiалом можна лише постiйно прискорювати деградацiю, але нi в якому разi не йти вперед i вгору. Стратегiчна доля Росiї дуже чiтко проглядала в цих приколах. Було зрозумiло, що пiдбiр "приколiв" здiйснювався цiлком цiлеспрямовано. Хтось систематизував для себе весь маразм всiх цих московських "Чайок" i iнших птахiв такого ж низького польоту.
Багато несподiванок принесли медiа, зокрема кiнокамера. Жахливi сцени вбивств i вишуканих зґвалтувань були надзвичайно реалiстичними. Схоже було на те, що попереднiй володар телефону був режисером або кiноактором, який фiксував для себе рiзнi сцени на кiнознiмальному майданчику. Про те, що це не справжнi сцени насильства вказували рiзнi дублi одних i тих же сцен.
I тут менi зателефонували. Сам рингтон мого нового телефону виявився якимось до запаморочення дивним. Слiв не iснувало, але мелодика було настiльки збочена, така викривлено генiальна, що по спинi побiгли мурашки. Якийсь божевiльний композитор написав її, а якийсь генiальний аранжувальник довiв до абсолютної збоченої довершеностi. Слухати таку мелодiю без внутрiшнього пересмикування i стресу пересiчнiй людинi було не можна.
- "Хто ж був власником цього телефону? - мiркував я. - Нiхто не захоче отримувати такi постiйнi удари по нервовiй системi. Хiба що людина з повною атрофiєю емоцiйної сфери. Можливо саме таким людям i конче необхiдне подiбне нервове подразнення для того, щоб адекватно реагувати на виклики з боку суспiльства".
Потiм я перевiрив фотоапарат i там теж знайшов незвичнi речi. Якась постiйна група людей - молодих чоловiкiв i жiнок були знятi абсолютно голими в рiзних примiщеннях i на березi моря. На наступних знiмках ця з група виникла на дисплеї мобiльного телефону у смокiнгах поряд з дамами у вечiрнiх туалетах. Таке поєднання було дуже сексуальним.
Коли телефон заграв цю мелодiю знову, примушуючи мене зiщулитися я звернув увагу на те, що на екранi висвiтлилося гасло: Смерть ворогам України! Це мене заiнтригувало найбiльше. Я зустрiчав багатьох людей, в яких при активiзацiї мобiльного телефону на дисплеї виникало гасло: Слава Українi! Однак перше гасло, як на мене, було куди актуальнiшим саме в наш час.
Цiкаво, хто тi люди на знiмках? Навряд, щоб людина, яка використовує таке гасло у власному телефонi могла належати до тiєї компанiї "голих у смокiнгах". Значить вiн просто фотографував їх. Фотографував професiйно i вони позували йому. Професiйний фотограф? Напевно. А ось i збереженi в мобiльному деякi телефони. Всi до одного зашифрованi. Не думаю, що розшифрування їх для мене буде занадто важким завданням. А може зателефонувати хоча б по одному. Нi, поки що цього робити не слiд.
Цi люди на вiдео- i фотознiмках в мобiльному телефонi в дечому схожi зi мною. Вони десь є, десь живуть своїм життям, я їх навiть бачу зафiксованими в минулому часi в статицi чи динамiцi, але для мене вони нiби не iснують. Виникають вони в моїй пам'ятi чи уявi лише тодi, коли я про них думаю чи дивлюся їх зображення. А для них мене взагалi не iснує. Вони ж нiчого не вiдають про моє iснування, значить мене для бiльшостi людей нашої планети немає. Але ж рiзниця мiж нами в тому, що я сам визначаю власну долю, а в них вона вже до дрiбниць розписана до самої смертi i навiть пiсля неї.
Чому ж тодi я такий iнертний, раз не залежу у власному життi нi вiд кого? Чому живу як i всi iншi, так би мовити, пересiчнi люди, у ритмi день до вечора i кочуся як потяг по рейках, а не їду як позашляховик? Бо ж той чоловiк чи може й жiнка, попереднiй власник мобiльного телефону, не рiвня менi сам собi проголошував щоденно i декiлька разiв на день вмикаючи телефон: смерть ворогам України! I що вiн для реалiзацiї цього гасла мiг зробити? Практично нiчого або дуже мало. А ось я ж можу. Але що я можу i як? Якщо я навiть сам, визначаючи свiй життєвий шлях, нарештi зрозумiю, що i як треба робити, чи знайду я в собi волю до реалiзацiї задуманого? Навiщо менi дане вiдчуття того, що я можу творити будь-що i це будь-що завжди буде успiшним? Чому я весь час сумнiваюсь i шукаю пiдтвердження того, що вже пiдтверджене не раз? Я ж все таки науковець, а отже знаю, що гiпотезу дослiдника пiдтвердити чи спростувати може лише експеримент. Може дiйсно стрибнути з горища свого будинку на асфальт? Але що це дасть. Якщо я якимось дивом не розiб'юся, таких прикладiв немало, я знову буду сумнiватися i шукати новi пiдтвердження. Нi, треба вiдкинути всi сумнiви i не робити очевидних дурниць.
Так, я дiйсно науковець i тому намагаюся пояснити все те, що вiдбулося i вiдбувається зi мною з точки зору банального наукового аналiзу, синтезу, дедукцiї i iндукцiї. Ну наприклад, так. Будь-яка людина одночасно знаходиться в просторi i часi. Простiр - це географiя, а час - iсторiя. А видатний французький соцiолог i географ Елiзе Реклю, один iз засновникiв i iдеологiв анархiзму, писав, що iсторiя - це географiя в часi, а географiя - iсторiя в просторi. Ось на цьому генiальному у своїй простотi виразi вiн i розробив основнi засади цiлої полiтичної течiї, яка жива i донинi. Може i менi випала така ж мiсiя i я розроблю чи то розвину якусь полiтичну течiю в Українi i свiтi?
Менi в моєму нинiшньому невизначеному станi, i в цьому мабуть джерело всiх моїх проблем, мало знати минуле i нинiшнє, треба навчитися зазирати в майбутнє. Майбутнє не лише моє, але й моєї країни, моєї нацiї. Напевно, що i Олександр Македонський, i Наполеон, i Гiтлер мали недописанi Долею сценарiї власного життя i тому на певному його етапi могли творити все, що заманеться. Але всi вони виявилися не здатними передбачити той час, коли про них згадає Верховний сценарист i почне писати сценарiй подальшого їхнього життя вже геть по своєму. З цього часу їхнє життя i життя очолюваної ними країни стає повнiстю визначеним i вони втрачають здатнiсть творця власної долi i доль мiльйонiв людей. А це i стає кiнцем як їх, так i створених ними iмперiй.
Коли ж тодi знову Верховний сценарист почне писати сценарiй того життя? Напевно, тодi, коли я почну "свiтитися" на всiй нашiй планетi. Схоже, що на якiсь радикальнi дiї в межах країни Верховний сценарист не дуже звертає увагу i видiляє для цього значний промiжок невизначеностi. Напевно я iнстинктивно це вiдчуваю i тому намагаюся всiляко вiдтягти час, коли треба буде дiяти рiшуче i радикально. Я знаю, цьому безлiч прикладiв як у свiтовiй, так i в українськiй iсторiї, коли "невiдпущена" долею людина абсолютно випадково опиняється у вирi iсторичних подiй i своїми дiями чи бездiяльнiстю губить грандiозну справу. Помаранчева революцiя, яка якимось дивним i незбагненним чином винесла на саму гору дивне i потворне створiння природи, поставивши його на чолi себе, тому яскравий i недавнiй приклад. Я не хотiв би бути другою такою людиною, яку будуть проклинати i бажати зла їй i її нащадкам мiльйони людей.
А може все не так i Верховний сценарист "пiд настрiй" вирiшує пожартувати i перестає розписувати сценарiй когось такого, який не надiлений, так би мовити, iскрою божою. I спостерiгає, що з цього вийде i куди зайде. Куди може пiти "вiдпущена" людина, на що вона здатна взагалi, якщо в неї нiким i нiчим не регламентоване наперед життя. Ось так, шановнi.
Можливий i варiант, коли про мене сили, якi керують i управляють свiтом забули взагалi i вiдпустили мене назавжди. А якщо сценарiй моєї смертi не прописаний, то чи буду я жити вiчно? Про такi випадки менi не вiдомо. Хiба що вiдбуватиметься моя постiйна реiнкарнацiя? Або моя душа переселиться в тiло мого сина. Але якого сина? Їх у мене два. Чи зможу я, чи здатен взагалi розiбратися в цих проблемах. Чи може мiй талант, моя успiшнiсть просто визначається якимсь пограничним психiчним станом i я поволi божеволiю?
Прислухаюся до себе, роздивлюся довкола, спостерiгаю, аналiзую. I ось починаю вiдчувати, що зi мною коїться щось незвичне. Приходжу я "в гостi" до однiєї зi своїх дружин i в процесi кохання вона раптом починає нестримно кашляти аж до блювоти. Iду до iншої - теж саме. Задля чистоти експерименту беру собi повiю - i в неї тi ж проблеми. Що за чудасiя? Силу вiдчуваю в собi нестримну, ненаситну i нездоланну, яка постiйно в менi наростає.
Бiдолашна Джейн каже, що мабуть я користуюся якимось таким шампунем чи лосьйоном, який в неї викликає нестримну алергiчну реакцiю. Мiняю шампунь, але стає ще гiрше. Джейн одразу побiгла до лiкаря, почала длубатися в Iнтернетi, шукати причину. Лiкар їй i каже, що це вже другий такий випадок у його практицi. Нещодавно приходила iнша жiнка з такою ж проблемою. За всю його тридцятирiчну дiяльнiсть лiкаря таких випадкiв не було. Схоже, що ваш чоловiк застосовує якiсь алергеннi миючи засоби. Зараз продається багато всiлякого фальсифiкату i невiдомо, що тi виробники туди пхають. Звичайно, що всiляку отруйну гидоту. Нехай ваш чоловiк купить якусь сертифiковану продукцiю у фiрмовiй крамницi.
Пiшов я до фiрмової крамницi i купив там дуже дорогий французький шампунь i крем для голiння. Думаєте допомогло? Нiчого подiбного. Ставало дедалi гiрше. Я вже думав, це вiд мене просто йдуть якiсть такi агресивнi флюїди, що згубно дiють в першу чергу на жiнок, якi за власною сутнiстю схильнi до панiки i iстерiї. Крiм того, жiнки однозначно набагато "тонкошкiрiшi" за чоловiкiв у сенсi фiзичного i духовного сприйняття дiйсностi. I в перiод кохання з жiнкою моя внутрiшня агресивнiсть зростає безмiрно i в статевому актi я шукаю i знаходжу собi розрядку. I вже просто фiзично я не можу жити так, як жив до того. Щось незрозумiле зi мною коїться. Таке витворяю зi своїми жiнками, скiльки власної внутрiшньої енергiї вихлюпую на них, що бачу - вони мене вже починають боятися. Кохають, не можуть без мене жити i одночасно бояться мене. I чим далi, тим бiльше. Бачу цей жах в їхнiх очах коли приходжу до них "у гостi" i вночi i вдень. Страх, бiль, насолода, радiсть, все змiшалося в них у якийсь дивний коктейль абсолютно нових, до того не знаних переживань i вiдчуттiв.
Однак невдовзi менi стане не до жiнок. Моєю коханкою стане полiтика. I думаю дуже скоро кашляти аж блювоти буде i така жiнка як Україна. Поки не виблює з себе всi свої дурнi iлюзiї, всю свою блiду немiч. Недаремно ж недописаний сценарiй життя не лише в мене, але й у моєї країни. Поставлю всiх "раком", бо в будь-якому разi так жити далi не можна. Все вiдбувається у нас чiтко за нашим Пророком Тарасом Шевченком: кругом неправда i неволя, народ замучений мовчить. Може Тарас Григорович i є тим Верховним сценаристом, який пише сценарiй нашого життя. Обридла йому наша постiйна дурiсть i невмiння пiдтримувати своїх людей. Коли ж ми-українцi нарештi почнемо вiддавати перевагу своїм i своєму, а не обирати керувати собою i державою "iнородцiв", якi нас щиро ненавидять? Ну не можна ж собi уявити, щоб, скажiмо, в Росiї президентом був не етнiчний росiянин, а чеченець, а прем'єр-мiнiстром башкир, мiнiстром освiти якут, а мiнiстром оборони калмик. Всi вони живуть в Росiї, але росiяни за них на виборах нiколи не проголосують. Чому ж ми такi дурнi, що нашi провiдники не етнiчнi українцi. Тому ми так погано i живемо.
I став я думати до якої полiтичної сили прибитися, щоб спрямувати її в потрiбне Українi русло через власну "недописанiсть" долi. Якi полiтичнi сили були в Українi при владi з 1991 року i показали свою повну безпораднiсть в її ефективному i рацiональному управлiннi? Комунiсти були? Так. Були i є. Нинiшня правляча коалiцiя комунiстiв i олiгархiв-капiталiстiв довела державу до ручки. Показала свою повну нездатнiсть управляти країною. Що олiгархи, що їхнi молодшi партнери комунiстi здатнi лише розкрадати бюджет. "I бiльше, бачиться нiчого", за Шевченком. Лiберали Ющенка при владi були? Були. Теж показали повну власну неспроможнiсть. Соцiалiсти i соцiал-демократи (о) теж були, яких в народi дуже влучно називали "обрiзаними". Так розшифровували лiтеру "о" в дужках, яка офiцiйно означала "об'єднанi", а люди їх називали обрiзаними через неправдоподiбно велику питому вагу євреїв в керiвництвi цiєї партiї.
Всi цi партiї, якi поперемiнно змiнювали себе в керiвництвi Україною повнiстю себе дискредитували. Знову за них голосуватимуть хiба що повнi їжакуватi дебiли. Жодна з цих партiй не має власної iдеологiї i за 30 Iудиних срiбнякiв продасть рiдну маму. Всiх їх гамузом можна вiднести до категорiї класичних полiтичних повiй. Виходить, що єдина полiтична сила, яка нiколи в Українi не була при владi - це нацiоналiсти. В них єдиних є iдеологiя i вони щиро люблять Україну. Їх лише треба вiдповiдним чином органiзувати i фiнансувати. А коли вони будуть належним чином органiзованi то й великi грошi на їхнє функцiонування обов'язково знайдуться. Їх будуть давати всi не задля реалiзацiї української нацiональної iдеї, а хоча б з метою власного виживання. Та й навiть у принципi реалiзувати на практицi українську нацiональну iдею здатнi лише українськi нацiоналiсти. Це просто аксiома.
I раптом пiсля того, як мною оволодiло вiдповiдне розумiння мене наче струмом ударило. Нiби мене блискавка прошила. Але при цьому не знищила мене, а зарядила якоюсь могутньою нездоланою силою. Напевно, це була мить бiфуркацiї не лише для мене, але й для моєї держави i нацiї. Не лише я обраний, "вiдпущений" долею i можу робити все, що менi заманеться, але й Україна i українцi нинi такi ж. Однак коли до моєї нацiї може прийти розумiння цього? Через десятки рокiв, коли ця здатнiсть уже буде втрачена? I так уже в iсторiї мого народу подiбне траплялося неодноразово. Пройде час i Верховний сценарист знову згадає про українцiв i почне виписувати такий сценарiй для нас, що не дай боже. I все тому, що ми втратили черговий шанс стати великими i дiйсно незалежними вiд життєвих обставин. Мабуть моєю мiсiєю саме i є розкриття своїй богообранiй нацiї очей на тi можливостi, якi вона в своїй масi не здатна вiдкрити в собi. Для цього завжди потрiбна всього лише одна людина, але вона має опинитися в потрiбному мiсцi в потрiбний час. Для цього я i є вченим-психологом, практиком психоаналiтиком i психiатром, письменником, блогером, публiцистом i майбутнiм iдеологом полiтичної сили, яка нiколи ще не була при владi в Українi.
Необхiдно шукати якiсь аксiоми нинiшнього буття i вибудовувати на цьому грунтi власну струнку теорiю. Скажiмо в Канадi на мене справив враження афористичний вираз французького соцiолога i географа Елiзе Реклю. Я вже про нього згадував: iсторiя це географiя у часi, а географiя - iсторiя у просторi. Але коли це було? Сто рокiв тому. А нинi моє доповнення до цього виразу наступне: iсторiя це географiя в минулому часi, а географiя - iсторiя в нинiшньому i майбутньому часi.
Iсторiю легко фальсифiкувати i мiфологiзувати, а майбутнє надто важко передбачити, якщо спиратися на таке абсолютно пробрiхане минуле. Сучасне - мить. Фальсифiковане минуле знищує базу для наукового передбачення. Ось i нинiшня антинародна Верховна Рада прийняла закон, який дає можливiсть знищувати архiви, якщо вони владi не подобаються. Тобто в черговий раз буде спотворене минуле. Ми любимо минуле, так як його можна зобразити у вигiдному для нас свiтлi i боїмося майбутнього, так як нiчого з ним вдiяти не можемо. Тому iсторикiв багато, а футурологiв мало. Простiр значно детермiнованiший, тобто визначенiший за час. В очах людей, в їхнiх принципах. Людина намагається пiзнати закони буття, але пiзнавши розумiє, що вони її не влаштовують. Тому вона розробляє всiлякi принципи власного життя i функцiонування створеного нею суспiльства. Цi принципи завжди брехливi i аморальнi. Вони iснують лише для того, щоб дурити голову наївним "лохам" i приховувати головний принцип нашого часу - правий той, хто сильнiший. Все iнше солодка брехня для слабких, щоб вони вiрили в якусь мiфiчну справедливiсть для себе.
В ХХI ст. паралельно вiдбуваються нiби два взаємовиключнi процеси: простiр об'єднується, диверсифiкується, глобалiзується. Натомiсть територiя все бiльше розпадається, стає все дискретнiшою. Вона всихає нiби знаменита Шагренева шкiра. Цей процес буде проходити i надалi. Будь-яка мiждержавна iнтеграцiя в майбутньому буде об'єднуватися лише просторово, а територiально вона буде розпадатися. Гаслом ХХI ст. стає: управлятися локально - дiяти глобально. Це пов'язано з тим, що великими територiями в процесi їх неминучого ускладнення ставатиме все важче управляти ефективно. Простiр є категорiєю вiртуальною, а територiя - категорiєю реальною. З часом простiр все бiльше вiдривається вiд територiї. Глобалiзуючись вiн все вiдчутнiше стає самостiйним i самодостатнiм.
Час iмперiй пройшов. У ХХI ст. всi вони неминуче розпадуться i будуть замiненi на вiртуальнi просторовi, а не територiальнi iнтеграцiйнi об'єднання.
Чим почне займатися врештi-решт людина, доля якої виявилася не до кiнця прописаною i залишилася обiрваною можливо навiть на пiвсловi? Не думаю, що знайдеться багато людей у цiлому свiтi, готових дати вiдповiдь на це запитання. А ось я виявив, що в такого, прости господи, iндивiда є лише два шляхи, або так i залишитися в "пiдвiшеному" станi, або ж, що бiльш вiдповiдне моєму статусу, професiйному i iнтелектуальному рiвню, почати самому писати сценарiй власного життя. Але ж сценарiй, як це буває, скажiмо при знiманнi кiно- чи телевiзiйного фiльму може бути вдалим, високохудожнiм, професiйним i невдалим, нецiкавим i таким з якого важко зняти гарний фiльм "про життя". Тому я почав вiдточувати власну майстернiсть спочатку на публiцистичних статтях, а коли їх набралося декiлька сотень, почав писати оповiдання, повiстi i романи. Саме романи, на мою думку, як епiчнi твори з розлогим сюжетом, мали стати майбутнiм життям як моїм, так i моєї держави i нацiї.
Так я i почав дiяти у вiльний вiд роботи час, нерiдко забираючи у себе час вiдведений на сон i вiдпочинок. Виходило нiби непогано. Я вже мiг написати сценарiй подальшого iснування України i мене в нiй спочатку на 5, а потiм i на 10 рокiв. Нарештi я дописав роман до кiнця i розмiстив його в Iнтернетi в Українському центрi та на росiйському Самвидавi. Протягом декiлькох мiсяцiв його прочитали десятки тисяч людей. Це була найпередовiша, найдiєвiша, найпiдприємливiша, найосвiченiша частина суспiльства. Цi люди володiли хоча б найелементарнiшими комп'ютерними технологiями i тому значно менше пiддавалися зомбуючому впливу "ящика". Саме вони i почали реалiзувати в життя написаний мною сценарiй.
Я не даремно розмiстив свiй роман, в якому виписав подальшу долю України не лише для українцiв, але й для росiян українського походження, яких у Росiї десятки мiльйонiв. Доля України визначається не лише в нiй самiй, але й в українськiй дiаспорi. Прочитавши мiй роман люди отримували на пiдсвiдомому рiвнi закодованi сигнали до певних дiй, поведiнки i характеру мислення. Все це реально змiнювало не лише їхнє життя, але й життя в країнi i свiтi в цiлому. Свiт на наших очах все бiльше заглиблюється в системну кризу з якої вихiд лише через жахливi катаклiзми. Немає сумнiву i в тому, що цей катаклiзм вiдбудеться в найближчi 2-5 рокiв. Фактично нинiшня система свiтоустрою, побудована на брехнi, лукавствi, несправедливостi вже давно вичерпала ресурси свого розвитку i рухається, як лiтак з вимкненими через вiдсутнiсть палива двигунами, лише за iнерцiєю. Не треба бути "генiєм всiх часiв i народiв", щоб передбачити, що зовсiм скоро цей умовний лiтак впаде на землю i розiб'ється. Зрозумiло, що зруйнується не лише лiтак, але й загинуть пасажири i команда. Остання, представлена урядами рiзних країн вже втратила важелi управляння своїми народами i їхнi держави продовжуються рухатися вперед чисто за iнерцiєю.
Якi основнi причини нинiшньої кризи, яка цiлком за логiстичною кривою зараз має короткочасний перiод ремiсiї, щоб потiм стрiмко зруйнувати наскрiзь прогнилу систему до кiнця? По-перше, цей свiт побудований на вкрай несправедливих засадах - правий той, хто сильнiший. Через постiйну практичну реалiзацiю цього принципу в усiх сферах дiяльностi людства слабшi вiдповiдають на сваволю сильнiших терористичною вiйною, яка розгорається у свiтi як пожежа i куди ось-ось скотиться i Україна. Я вже опублiкував декiлька рокiв тому статтю з промовистою назвою "Сила слабких або Третя свiтова вiйна". Саме тероризм я i вважаю тiєю унiверсальною силою слабких, яку використовує iсторiя задля знищення агресорiв, паразитiв, невiгласiв i експлуататорiв. З часу опублiкування цiєї статтi викладенi в нiй принципи отримали безлiч фактологiчних пiдтверджень.
По-друге, нинiшня система органiзацiї людства вкрай неефективна в управлiннi саме через постiйне впровадження в життя так званого "принципу Пiтера". Канадський вчений Лоуренс Дж. Пiтер, з яким я познайомився в Ванкуверi, першим у свiтi помiтив, що пануюча система свiтоустрою в царинi економiки побудована на все зростаючiй некомпетентностi правлячої верхiвки. Пiтер писав: "Мене непокоять сумнiви. Не можу зрозумiти, хто править свiтом - люди некомпетентнi, але чеснi, чи розумнi хлопцi, якi роблять з нас дурнiв".
Лоуренс Пiтер, на основi узагальнень величезного фактичного матерiалу по всiх країнах нашої планети виводить "принцип Пiтера", який полягає в тому, що в сучасному свiтi в iєрархiчнiй системi управлiння полiтикою i економiкою кожна працююча людина має тенденцiю пiднiматися по щаблях свого кар'єрного зростання до рiвня власної некомпетентностi. Пояснюю зрозумiлiше. Скажiмо, є чудовий геолог, який у своїй роботi виявив максимум можливої компетенцiї i показав себе з найкращого боку. Його знання, вмiння i навички помiтили i стали просувати далi вгору. Врештi-решт вiн став абсолютно некомпетентним мiнiстром геологiї. Ось iнший приклад, молодий учитель зарекомендував себе надзвичайно талановитим педагогом. Дiти його люблять, батьки вiд нього в захватi, колеги заздрять. Його успiхи помiченi керiвництвом району i його висувають на посаду директора школи. При цьому виявляється, що наскiльки вiн був чудовим педагогом, настiльки вiн став поганим директором школи, так як потрапив на рiвень власної некомпетентностi. Третiй є незрiвнянним актором чи спiваком. Увесь свiт плескає в долонi i тому його призначають мiнiстром культури. Так як це рiвень його некомпетентностi, вiн цю справу з великим успiхом завалює i розвалює до кiнця.
Не буду наводити конкретнi приклади. Ви самi можете пiдтвердити з власного життєвого досвiду, що принцип Пiтера живе й перемагає. I не лише в нас. Так само скрiзь по всiй нинiшнiй свiтовiй органiзацiйнiй системi. Така системна органiзацiя не є оптимальною i тому має бути замiнена iншою. Але чи багато ми знаємо прикладiв, коли людина, яка потрапила на власний рiвень некомпетентностi добровiльно написала заяву i спустилася на рiвень власної компетентностi? Менi такi приклади не вiдомi. Так само й неефективна система сама не напише заяву на звiльнення. Її може зламати лише гостра системна криза, яка неодмiнно закiнчується якимсь руйнiвним катаклiзмом.
В мене складається таке враження, що останнiй за часом, здається чи то 17-й, чи то 25-й (!) уряд України сформований майже виключно на засадах принципу Пiтера. Тут i геолог прем'єр-мiнiстр, i всi iншi "хлопцi", якi кожен в своїй сферi в свiй час був на власному рiвнi компетентностi, через це їх помiтили i тому вони врештi-решт опинилися на iєрархiчнiй драбинi на рiвнi власної некомпетентностi. Сюди ще треба додати всiлякi там коалiцiйнi угоди, якi вносять в цю справу ще й свою лепту руйнуючої некомпетентностi, так як на високi посади потрапляють люди, якi взагалi i нi в чому i нiколи не мали власного рiвня компетентностi. Очевидно, що така система є деструктивною i тому закономiрно лише поглиблюватиме кризу, яка пiсля недовгого часу стабiлiзацiї закiнчиться катастрофою.
Класичним прикладом реалiзацiї на практицi принципу Пiтера став президент України Ющенко. Вiн був дуже компетентним керiвником Державного банку України, де виявив себе майже генiєм. Але ставши президентом країни вiд потрапив на власний рiвень некомпетентностi i повнiстю провалився.
Моя лiтературна дiяльнiсть дозволила менi перевiрити принцип Пiтера на прикладi цiлої нацiї. Надзвичайно цiкавою i показовою для мене виявилася реакцiя етнiчних росiян на те, що я розмiстив власний роман на їхньому сайтi. В своїх коментарях вони писали, що нiчого з написаного мною вони не здатнi второпати i взагалi менi варто писати росiйською. Але це були найкоректнiшi зауваження. Бiльшiсть же нецензурно лаючись "московками" писали, що нiяких українцiв немає, немає i української мови, що її придумали галичани i в Українi нiколи нiхто цiєю мовою не "балакав". Звичайно, росiяни могли не знати, що лiтературна українська мова утворилася на основi не галицького, а полтавсько-київського дiалекту, але вiдкидати очевидне можуть лише зовсiм дурнi люди. Це вже не принцип Пiтера, як я думав спочатку, а щось зовсiм iнше. Ненависть росiян до українцiв, української мови, України перевищувала всi гранично допустимi норми. Чим iнакше можна було пояснити таку їхню реакцiю.
Складалося враження, що керiвник парламентської партiї цiєї країни пан Чирiковський був правий, стверджуючи в одному зi своїх iнтерв'ю, що на Уралi живуть однi дебiли, так як через великi руднi тiла в його надрах там поширене сильне магнiтне поле. Саме воно i впливає негативно на iнтелектуальнi здiбностi жителiв цього регiону Росiї. Схоже, що i в iнших районах цiєї країни теж залягають поклади рiзних металiв. Просто вони все ще не вiдкритi...
Iсторичний процес розвитку цивiлiзацiї проходить циклiчно i його пороговi "спурти" вiдбуваються в переломнi перiоди на початку, всерединi i наприкiнцi столiть. Людський чинник в цьому об'єктивному процесi неминуче присутнiй. Саме тому iсторики говорять про революцiї знизу i революцiї згори. Першi з них вiдбуваються як народна стихiя. Яскравий тому приклад нинiшнi подiї в арабському i вже не лише в арабському свiтi. Значно рiдше в iсторiї трапляються революцiї згори, якi можна iншими словами назвати усвiдомленим демонтажем розумним, вольовим i дiєвим правителем, який знаходиться на найвищому рiвнi власної компетенцiї, повнiстю вiджилої i струхнявiлої системи державного управлiння з замiною її на нову, бiльш прогресивну.
Так революцiя 1905 року дала зрозумiти найосвiченiшим аналiтикам тодiшньої Росiйської iмперiї, що не лише державний механiзм, але й сама iмперська iдея вже вiджила своє i тому наступна революцiя неодмiнно її змете до основи. До влади було приведено людину, яка це розумiла. Ним став прем'єр-мiнiстр Столипiн. Його радикальнi реформи i були намаганням демонтажу неефективного iмперського механiзму державного управлiння на бiльш вiдповiдний сучасностi. Аграрна реформа, створення земств i таке iнше почали швидкий демонтаж росiйської общини, яка була очевидним гальмом подальшого суспiльного розвитку. На рiвнi ментальностi вона таким залишається в Росiї i донинi. Тому в Українi столипiнськi реформи пiшли з великим успiхом, а ось в Росiї вони викликали повне нерозумiння i спротив. В 1911 роцi в Києвi, який вiдiграв як у випадку зi Столипiним, так i у справi Распутiна, вирiшальну роль могильника iмперiї, його було вбито. Реформи звернули i вже через 6 рокiв спалахнула найкривавiша в iсторiї людства революцiя.
На вiдмiну вiд Столипiна президент Францiї де Голль свiй задум з демонтажу вiджилої системи здiйснив. Виникнення масових студентських заворушень, якi почали перекидатися на заводи i фабрики, вiн зустрiв моментальними реформами всiх сфер життя французького суспiльства. Революцiя згори де Голля виявилася настiльки успiшною, що її наслiдували i iншi європейськi держави. Натомiсть у нинiшньому Китаї, де комунiсти будують капiталiзм, стара система не була демонтована i тому революцiя в цiй країнi є лише питанням часу. В арабських країнах стара система, яка обрушилася на наших очах, була створена за часiв бiполярного свiту. Країни Пiвнiчної Африки вибудовували власну систему державного управлiння, взявши за взiрець Радянський Союз. Звичайно, з врахуванням мiсцевої специфiки. Iзраїль, Туреччина, тодiшнiй Iран потрапили у сферу iнтересiв США i намагалися "мавпувати" цю країну. Пiсля розпаду СРСР i всiєї соцiалiстичної системи європейським країнам, так званого соцiалiстичного табору, а також країнам Балтiї вдалося провести революцiю згори, демонтувавши вiджилу радянську систему. Скрiзь у цих країнах вiдбулася люстрацiя i носiї струхнявiлих iдей були вiдстороненi вiд влади.
Зовсiм iнакше розвивалася ситуацiя в пострадянських країнах i арабських та iнших сателiтах "страни дураков", тобто Радянської Росiї, яку чисто камуфляжно, лукаво звали Радянським Союзом i якою керували "люди з Уралу". Стара система продовжувала функцiонувати з кожним роком деградуючи все бiльше. Врештi-решт вона просто розвалилася на очах. Народ в арабських країнах вийшов на вулицi i змiстив носiїв вiджилих iдей i повнiстю здеградованої системи державного управлiння. Її вже не могли врятувати навiть нiякi ринковi реформи, якi зовсiм не вмонтовувалися в чужорiдний їм суспiльний органiзм. Одним з найяскравiших прикладiв такого розвитку ситуацiї стала Україна.
Дiйсно, система державного механiзму у нас залишилася повнiстю радянською. Носiї збанкрутiлих iдей донинi знаходяться при владi i з приходом до державного керма Партiї районiв у купi з "комунiстами" їх навiть стало набагато бiльше. Все в нас залишається радянським - дороги, назви вулиць, пам'ятники, комунiкацiї, освiта, охорона здоров'я тощо. Стихiйний рух з демонтажу пам'ятникiв всiляким комунiстичним i iмперським збоченцям, вампiрам, серiйним убивцям i гiперiдiотам абсолютно по-дебiльному не вiтається державою, а всiляко переслiдується. Повнiстю вiджилi маразматики позавчорашнього дня, "хворi на всю голову люди", перебуваючи в якомусь вiртуальному свiтi "на своїй хвилi" "взяли" собi в голову, що вони здатнi змiнити хiд iсторiї. Звiдси i ексцеси з пам'ятником мегасерiйному вбивцi, збоченцю i садисту Сталiну, намагання реанiмувати вже не труп, а кiстяк Росiйської iмперiї i таке iнше.
Для мене очевидно, що в кожної влади в принципi головним завданням державного будiвництва i ефективного функцiонування iнститутiв управляння є доволi проста процедура виведення держави як своєрiдного соцiального органiзму на рейки правди, справедливостi, формальної логiки i здорового глузду. Очевидним є i те, що найбагатшими i найщасливiшими державами в сучасному свiтi є тi, де цей принцип застосований i реалiзований у найбiльшiй мiрi. Зрозумiло, що i Україна зможе увiйти до досить вузького кола щасливих країн лише за умови усвiдомлення i реалiзацiї принципiв правди i справедливостi.
На яких принципах функцiонує нинiшнiй державний механiзм в Українi? Нi для кого не секрет, що в наш час вiн ґрунтується на засадах корупцiї. Фактично вирiшити будь-яку малу чи велику проблему в державi чи для окремої людини без корупцiйних схем неможливо. Корупцiя є основним принципом, своєрiдною змазкою всiх державних колiщат i без неї не працює жодна галузь господарства, практично не дiє жодна сфера функцiонування держави. Складається враження, що окремi сфери дiяльностi людини, якби в них не вливалися корупцiйнi грошi, просто б зупинилися.
Що таке лукавство, так би мовити в науковому сенсi цього слова? Це брехня. Хто такий Лукавий, так би мовити в релiгiйному сенсi цього слова. Це не просто Сатана, як антагонiст Бога, це брехун, обманщик. Натомiсть Бог це правда, справедливiсть, формальна логiка i здоровий глузд. З фiлософської точки зору взаємодiя мiж Богом i Сатаною, це вiчна боротьба добра зi злом, єднiсть i боротьба протилежностей. Основою лукавства сучасного державного механiзму України, яка руйнує його з середини є брехня. Саме корупцiя i є брехнею на державному рiвнi. Люди, цiлi органiзацiї є не тими за кого себе видають, сенсом їхнього життя i дiяльностi є брехня. У нас все ховається пiд корупцiйною машкарою. Народний депутат насправдi є бандитом з великої дороги, суддя хабарником, заступник мiнiстра злодiєм, митрополит педофiлом, пiп рекетиром i т.д. Всi вони брешуть, приховуючи свою справжню сутнiсть пiд певною офiцiйною личиною. Скрiзь панує лукавство i Лукавий.
Вибори Президента в Українi це унiкальна можливiсть показати людям хто iз претендентiв здатен зламати хребет корупцiї в країнi. Скиглення про те, що це навiть в принципi зробити неможливо лише вказує на повну державницьку неспроможнiсть тих чи iнших кандидатiв. Приклад в минулому найкорумпованiшої країни свiту Сiнгапура, яка була вичищена за рiк вiд корупцiї практично повнiстю знаменитим Лi Кван Ю, вказує на те, що цю проблему можна дуже швидко вирiшити, якщо претендент на найвищу посаду в країнi володiє вiдповiдною полiтичною волею. Практично люди голосували за Лi Кван Ю лише тому, що пообiцяв побороти корупцiю в країнi, яка через корупцiйнiсть всiх сфер її буття опинилася на межi загибелi. I свою обiцянку вiн дуже швидко виконав. В суспiльствi витворилася така антикорупцiйна свiдомiсть, що мiнiстр уряду, який вперше за двадцять рокiв був виявлений у хабарництвi на смiшну для нас суму просто пiшов додому i повiсився.
На пострадянському просторi досвiд Лi Кван Ю взяв за приклад президент Грузiї Саакашвiлi. Ще з часiв Радянського Союзу Грузiя була найкорумпованiшою республiкою. Коли перед Грузiєю постало питання виживання через окупацiю Росiєю майже третини територiї країни Саакашвiлi сповна використав досвiд Сiнгапура i iнших країн, де вдалося вирiшити цю проблему i дуже швидко подолав корупцiю, що дало потужний iмпульс розвитку економiки.
Через декiлька днiв стартує президентська кампанiя. З чого треба починати боротьбу з хабарництвом претендентам на найвищу посаду в нашiй країнi вже в її ходi? Так би мовити концептуально. Так як все в цьому свiтi вiдбувається в двох iпостасях, просторi i часi, то треба розпочинати боротьбу з корупцiєю з двох сфер дiяльностi суспiльства. На мою думку ними є система Мiнiстерства освiти i науки України i судова система. Перша з них, так як має справу з дiтьми i студентами, закладає основи корупцiйної свiдомостi на десятки рокiв наперед, тобто дiє в часi, пролонгуючи корупцiю на цiлi поколiння. Я не знаю для яких правоохоронних органiв секрет, що наприкiнцi вересня мiсяця в школах знаходиться лише близько 30% пiдручникiв для 9 класу за 11-рiчним термiном навчання. Елементарне запитання "на засипку": де грошi (сотнi мiльйонiв гривень) i де пiдручники? Чи правда те, про що говорять всi вчителi, що високопосадовцi Мiнiстерства освiти i науки беруть горезвiснi "вiдкати" вiд видавництв, де цi пiдручники друкуються? Чи правда, що результати конкурсу пiдручникiв в цьому роцi були вiдмiненi Мiнiстерством за класичною корупцiйною схемою, бо перемогли не тi пiдручники, якi були представленi видавництвами з якими вдалося домовитися про "вiдкати"? Що це важко перевiрити i врештi-решт навести хоча б елементарний порядок в цiй "духовнiй" сферi функцiонування суспiльства? Для цього потрiбнi елементарно простi дiї. Чи правда, що через це першi мiсця посiли пiдручники, якi калiчать розум i душу дiтей? Хто координатор в Мiнiстерствi всiєї цiєї дiяльностi? Всi ж документи є. Я не спецiалiст, але думаю, що будь-який претендент на президентство в Українi мiг би дуже добре "роздраконити" зi своєю командою цю галузь.
Якщо освiтня галузь поширює корупцiйну свiдомiсть на десятки рокiв наперед, то судова система поширює її в просторi, так як її послугами користуються всi без винятку галузi держави. Чи правда те, що кажуть люди про суди? Нiбито на деяких з них давно пора повiсити таблички з таксою, скiльки треба заплатити за те, щоб прийняли до розгляду позовну заяву, скiльки за те, щоб її розглянули, скiльки за те, щоб винесли потрiбне рiшення. По Києву ходять оповiдки мiж науковцями-юристами, що два найбiльших фахiвця, доктори юридичних наук, професори, побилися мiж собою об заклад, що в Київському окружному адмiнiстративному судi оформлену за всiма канонами позовну заяву в одного з них не приймуть. Перша спроба виявилася невдалою, молода суддя вiдповiла кращому спецiалiсту з позовних заяв в Українi, жодна з позовних заяв якого не була повернута навiть з Європейського суду в Гаазi, що вона складена неправильно. Добре повеселившись, два док тора наук виправили її за вимогами суддi i вiдправили знову. Вiдповiдь була та ж. Професори не полiнилися i вiдправили ще раз. Яка була третя вiдповiдь ви вже здогадалися. Таким чином експериментально викладачi довели корупцiйнiсть всiєї системи. Ось ще одна сфера для дiяльностi претендентiв на посаду Президента. Пошлiть аудит до будь-якого суду i ви там знайдете таке i накопаєте стiльки...
Лукавство просякає всi сфери життя України i не дає їй уже просто дихати. Але найстрашнiше, коли Лукавий панує в церквi, де мав би панувати Бог. Це взагалi наймерзеннiша рiч у свiтi, яку тiльки можна собi уявити. У нас Лукавий панує над душами людей, так як у країнi панує так звана Українська православна церква Московського патрiархату. Ви вже мабуть помiтили, що ця церква на жоднiй вивiсцi не написала про свiй патрiархат. Перевiрте спецiально, що я не брешу. Цiла церква бреше i лукавить, приховуючи свою сутнiсть. I не випадково. Московський патрiархат в Києвi, в Українi це повний маразм, лукавство i безглуздя. Я не знаю для кого невiдомо, що Москву заснували лише через 300 рокiв пiсля того як хрестили киян. А патрiарх є найстарiшим, найдавнiшим, першопрестольним за власним визначенням. Таким чином iснування Української православної церкви Московського патрiархату в Українi це чистої води лукавство, бажання обдурити "глупих хохлов", що прапраправнучка Москва старiша i давнiша, а тому i канонiчнiша, за прапрапрадiда Києва. I ми ходимо молитися Богу до церкви, де панує Лукавий? Що крiм хвороб, нещасть для себе, своїх дiтей i онукiв ми навiть у принципi можемо винести з церков Московського патрiархату? Нiколи ми не станемо нi багатою, нi щасливою країною, якщо не зрозумiємо, що УПЦ Московського патрiархату це типова корупцiйна схема Росiї i її п'ятої колони в Українi. Яке б нове лукавство вони не придумали.
З кожним днем до мене просяться на прийом все бiльше людей. Поглиблення соцiально-економiчної i духовної кризи в нашому суспiльствi викликає все бiльший психологiчний дискомфорт в українцiв i вiн проявляється в зростаючiй кiлькостi вiдповiдних пацiєнтiв. Якщо ранiше до мене приходили в основному знудженi домогосподарки, то зi зростанням моєї популярностi контингент поступово урiзноманiтнювався. В мене навiть виникла iдея викласти на паперi не стiльки записанi на плiвки сповiдi пацiєнтiв, скiльки мої роздуми, якi були ними викликанi. I ось тут вони викладенi. Це все не видуманi iсторiї в яких мiститься факти з життя конкретних людей i мої коментарi психоаналiтика i людини. яка дивиться на життя вже дещо ширше, так би мовити, з фiлософської точки зору.
День 1-й
I ось прийшов сьогоднi до мене чоловiк як чоловiк зi своїми земними проблемами. Але щось з ним не таке. Проблеми в нього в родинi. Але вiдчуваю, вiн не все менi розповiдає, щось приховує таке страшне i жахливе, яке вiн не може менi розповiсти будучи у звичайному для себе станi. Тому за власною методикою я занурюю цього дивака в гiпнотичний сон i починаю з ним працювати на рiвнi пiдсвiдомостi. I дiйсно виринають жахливi речi. Мiй пацiєнт - серiйний вбивця.
Не буду тут описувати тi жахiття, якi я почув у його сповiдi. Цей чоловiк серiйний вбивця вже двадцять рокiв. Я не думаю, що пересiчна людина здатна осягнути розумом, а не емоцiями все те, що вiн менi повiдав. Але я обiцяв свої загальнi коментарi до цього i iншого подiбних випадкiв. Виконую свою обiцянку.
Однiєю з гострих проблем України, яка донинi не отримала вiдповiдного наукового пояснення є наявнiсть у нас постiйної групи серiйних убивць за якими десятилiттями полює мiлiцiя i нiчого зробити не може. Чому немає серiйних убивць, наприклад, у Данiї?, - запитують у мене студенти. Добре живуть, скажете ви. Але ж їх не зафiксовано i в захiднiй частинi України. Чому так? Там живуть незрiвнянно гiрше, нiж, скажiмо, в Києвi. Але там не виявлено жодного серiйного душогуба. Лише "гастролери" зi Сходу.
Безпричинних явищ нi в природi, нi в суспiльствi немає i в принципi бути не може. Скрiзь i завжди iснують причинно-наслiдковi зв'язки. Раз щось вiдбулося чи трапилося в нього має бути причина. Але ж у США чи Нiмеччинi, Норвегiї чи Бельгiї теж перiодично з'являються дебiли, якi розстрiлюють цiлi шкiльнi класи або стрiляють по скупченнях людей. Так, це правда. Але мiж нашими серiйними вбивцями i їхнiми груповими вбивцями, як виявив я пiд час цього сеансу, iснує величезна концептуальна прiрва. Вона полягає в тому, що груповi вбивцi країн Заходу дiють абсолютно вiдкрито, усвiдомлюючи, що чинять зло. Вони пiсля скоєного або кiнчають життя самогубством, або ж вiдстрiлюються вiд полiцiї. Серiйнi вбивцi країн колишнього СРСР дiють абсолютно iнакше. Їхня принципова феноменальна вiдмiннiсть вiд усього iншого свiту полягає в тому, що "есесесерiвськi" серiйники дiють абсолютно приховано i впевненi, що здiйснюючи масовi вбивства роблять добру справу. При цьому вони обов'язково здiйснюють певнi магiчнi сатанинськi ритуали. Вбитi "серiйниками" люди нiби приносяться в жертву комунiзму. Вiдомий душогуб Онопрiєнко на картi України намалював червоним комунiстичну сатанинську пентаграму (червону зiрку) i по її променях їздив Україною i вбивав людей. Суд визнав його психiчно здоровим. Чи не так психiчно здоровi i всi iншi "нашi" нинiшнi "комуняки".
Ще однiєю феноменальною особливiстю серiйних убивць в країнах колишнього СРСР є їхня повна прихованiсть вiд суспiльства. Вони дiють роками i десятилiттями i виявляють їх переважно абсолютно випадково. Ось i передi мною лежить на кушетцi батько двох дiтей, одружений, хороший сiм'янин, який є чудовим спецiалiстом своєї справи на пiдприємствi, добрий сусiд. Абсолютно незрозумiлим чином вiн зрештою постає перед судом як людина, яка по-звiрячому замордувала у власному гаражi десятки пiдлiткiв. Або ж виявилося, що ця "людина" гвалтувала i вбивала жiнок, намалювавши на картi рiдного мiста серп i молот i вбиваючи сьогоднi жертв молотком, а завтра рiжучи їх примiтивним "серпом". Недаремно, вмираючи з голоду полтавськi селяни в 1933 роцi шепотiли: серп i молот - смерть i голод. Найбiльше серiйних вбивць в Росiї i в Українi. Росiя в цiй "справi" взагалi "впереди планеты всей". Тут уже виявили серiйних вбивць, якi замордували понад 100 осiб. Так в чому ж тут причина, спитаєте ви. Вченi донинi шукають пояснення. Я ж саме сьогоднi пiд час сенсу зрозумiв її.
Для мене тепер причина цього феноменального явища сучасностi абсолютно зрозумiла. Розгадка криється в тому, що серiйних вбивць не було за часiв повної iнформацiйної блокади в СРСР i в тому, що їх немає в Захiднiй Українi. Серiйнi вбивцi виникли в останнi роки iснування СРСР, коли гласнiсть дозволила публiкувати данi про злочини комунiстiв в СРСР. Давайте уявимо собi пiдсвiдомий психiчний стан людини, яка постiйно чула про те, що Лєнiн є злочинним сифiлiтиком, який особисто вiддавав накази про розстрiли заручникiв, в тому числi дiтей, в якого руки по лiкоть у кровi, який створив злочинну "страну-дураков", де було замучено "просто так" понад 100 млн. осiб. I ось ця людина живе на вулицi, яка носить iм'я цього вампiра або якогось такого ж iншого. Щодня проходить повз пам'ятник Лєнiну чи, скажiмо, Воровському, якого один мiй веселий друг називає не iнакше як Злодiйський. В багатьох людей, особливо з нестiйкою психiкою, рано чи пiзно через це вiдбувається дуже кардинальний i страшний внутрiшнiй злам. Якщо людям, якi замучили мiльйони, стоять пам'ятники, то чому я не можу замордувати хоча б декiлька десяткiв людей. Може й менi поставлять пам'ятник. або ж назвуть вулицю моїм iм'ям.
В Києвi я знаю докторiв наук, академiкiв, якi намагаються не проходити повз пам'ятники Лєнiну i iншим кремлiвським вампiрам. Вони кажуть, що енергетика цих мiсць дуже важка i небезпечна для людини. Особливо для маленьких дiтей. У свiй час я смiявся над цим. Але ось зустрiв доктора медичних наук, академiка, який цiлком аргументовано довiв менi, що так воно i є. Вiн провiв дослiдження рiвня захворюваностi в рiзних районах Києва i виявив, дивну рiч. Люди, якi живуть на вулицях, якi донинi носять iмена кремлiвських сатанiстiв хворiють набагато частiше. Та й структура їх захворювань iнакша. Психiчнi i нервовi розлади, гiпертонiя, самогубства тут iстотно частiшi, нiж на вулицях, якi носять iмена свiтлих особистостей, борцiв за свободу, композиторiв, художникiв тощо. I це незалежно вiд рiвня екологiчного забруднення чи шуму. Тому i я став наносити на карту Києва i України мiсця життя моїх пацiєнтiв з психiчними розладами i таким чином отримав ще одне пiдтвердження теорiї свого знайомого доктора медицини. Звертаюся до свого пацiєнта-манiяка, який знаходиться в гiпнотичному снi, на якiй вiн вулицi живе. I чую ще одне пiдтвердження власної генiальної психологiчної теорiї: на вулицi Ленiна в Жулянах.
I що менi робити з цiєю людиною? Як лiкар-психiатр я не повинен розголошувати нiкому данi про своїх пацiєнтiв. Це забороняє лiкарська етика. З iншого боку я нiколи не вибачу собi, якщо така людина залишиться на волi i вже через мою причетнiсть i далi гинутимуть люди. Зараз викликати мiлiцiю, це зробити так, щоб до мене перестали приходити злочиннi, але як правило грошовитi клiєнти. Тому я розпитую клiєнта, де вiн закопав свої жертви i вiдпускаю його з блаженним вiдчуттям повної безпеки. Я знайду канали сповiстити про його злочини мiлiцiю так, щоб нiхто нiколи не здогадався, що дана iнформацiя надiйшла вiд мене.
У нас в Українi все є в неймовiрному надлишку, але ми чомусь не можемо жити щасливо i багато. Україна володiє всiма вiдомими людству ресурсами для розвитку, але не може ними навiть скористатися. Ми скнiємо в бiдностi i нещастi. Причина цього явища у нас в головi i в душi. Це я кажу, Богдан Дунай, доктор психологiї. Нас мiцно тримають в "стране-дураков" всi цi вулицi Лєнiна i 40-рiччя жовтня, Воровського, Бiльшовицькi i Комунiстичнi. Нам як гирi до нiг прив'язанi всi цi сатанинськi iдоли, якi бовванiють на вулицях мiст Центральної i Схiдної України. Ось чому в Захiднiй Українi, де демонтували всi цi знаки сатанiзму i немає жодного серiйного вбивцi,
Допоки ми не органiзуємо Мiжнародний київський трибунал над комунiзмом, ми не зможемо рухатися далi. Прах мiльйонiв замучених наших предкiв стукатиме нам у серця не даючи нормально жити. Нам необхiдно на законодавчому рiвнi заборонити всi людиноненависницькi полiтичнi течiї i партiї, якi сповiдують комунiстичну, фашистську чи сiонiстську iдеологiї. Поки в нас можна буде вiдкрито проповiдувати зверхнiсть одного класу над iншим, однiєї людини над iншою чи однiєї нацiї над iншими зло буде панувати у свiтi. Ми маємо показати свiтовi приклад, iнакше так i залишимося хохлами, слов'янським смiттям, за висловом Карла Маркса, чи гоями (гiршими за тварин, за висловами сiонiстського Талмуду).
Українi i українцям необхiдно привселюдно провести обряд екзорцизму. Треба вигнати з наших душ i наших вулиць сатану у виглядi комунiзму, розiгнати злих духiв, якi оволодiли душами людей пiд час iснування освяченого сатанинською червоною зiркою Радянського Союзу.
У своєму минулорiчному зверненнi до українцiв, присвяченому рiчницi Голодомору-голокосту української нацiї, опублiкованому в Iнтернетi, я навiв свiдчення мого дядька командира Червоної армiї, який у 1933 роцi приїхав у вiдпустку з Далекого Сходу. Навколо його рiдного козацького села Устивиця Великобагачанського району Полтавської областi стояв "заградительный отряд". Люди вмирали тисячами. Люди їли людей! На запитання дядька, коли буде знята облога, вгодований i озброєний до зубiв командир вiдповiв: "Не раньше, как здохнет последний хохол" Нехай росiяни чи їхнi агенти в Українi прийдуть на телебачення i дивлячись людям в очi заперечать цей факт. Нехай вони скажуть, що все було саме навпаки i це озброєнi українцi оточили села в Костромськiй, Калузькiй i Рязанськiй областях i на запитання, коли буде знята облога вiдповiдали: не ранiше, нiж здохне останнiй кацап.
Спершу було слово i слово було Бог. Хтось врештi-решт має сказати правду i запропонувати вихiд iз ситуацiї, що склалася. Iнакше вихiд знайде сам плин iсторiї. А вiн завжди абсолютно безжальний. Якщо ми не знайдемо в собi сил розпочати рiшучу боротьбу зi злом його разом з носiями цього явища, тобто нами, знищить невблаганна Доля. Iсторiя вчить того хто хоче i здатен вчитися, що якщо не боротися з корупцiєю в країнi врештi-решт до влади приходить диктатор. А тодi на горiхи дiстанеться всiм. I ви всi дочекаєтеся вiд мене, вiдпущеного Долею, доведете менi остаточно, що є останнiм лайном, яке корисне лише як добриво для полiв. I тодi я пропишу в своєму романi такий сценарiй для України i українцiв, що нiкому мало не здаватиметься. Я сам стану диктатором в цiй країнi з необмеженими повноваженнями. I саме я зроблю з цiєї країни i цiєї нацiї таку цукерочку, що в усьому свiтi почнуть ридати вiд заздрощiв. А без цього не можна. Бо ми в противному разi i далi залишатимемося рабами.
Читаю газети, дивлюся в ящик, зазираю до Iнтернету. I знову в нас на Київщинi з'явилися серiйнi убивцi. То там, то тут якийсь манiяк тероризує цiлу округу, наводячи жах на людей. З чого б це? Новий дачний сезон розпочався i люди посунули до дач? Пiймали одного, потiм другого. Як науковець-психолог проводжу чергове вiдповiдне дослiдження, вивчаю матерiали слiдства. I ось що виявляється. Чи впливає на це наша страшна iсторiя i нинiшнє сьогодення, зокрема лукавство так званої Української православної церкви Московського патрiархату? Безперечно. Обидва манiяки виявилися вiрними цiєї сатанинської церкви. Обидва народилися i жили на вулицях Лєнiна. Ще раз отримав експериментальне пiдтвердження тому, що вулицi, названi iменами гiперсерiйних вбивць Лєнiна, Кiрова, Свердлова, Дзержинського, Менжинського i iнших кровососiв, пам'ятники їм, автобуси i тролейбуси з портретами найбiльшого злочинця i вампiра всiх часiв i народiв Сталiна, хвиля ненавистi i нетерпимостi, яка поширюється Українською православною церквою Московського патрiархату провокують людей з нестiйкою психологiєю на шлях серiйного i невмотивованого вбивства людей. Це хiба що останньому їжаку не зрозумiло.
Виходячи з того, раз Доля дала менi до рук можливiсть робити все, що я вважаю за потрiбне, почну очищати власну землю, мою Україну вiд всiлякої нечистi. Це необхiдно робити, на мою думку шляхом як створення Української соборної церкви, так i органiзацiї глобальної мережевої Української держави з власною мобiльною армiєю, складеної з не пов'язаних з мiж собою п'ятiрок. Саме ця армiя має знищувати скверну на українських теренах. Я ж складаю "розстрiльнi списки" i передаю їх через посередникiв до безпосереднiх виконавцiв. Кожен ворог України, української нацiї, української мови, де б вiн не знаходився, має бути знищений. Але спочатку таке очищення, без якого Україна нiколи не зможе розвиватися, необхiдно провести безпосередньо в Українi.
Українська соборна церква за моїм розумiнням має пiд одним керiвництвом об'єднати Українську православну церкву, Українську греко-католицьку церкву, Українську католицьку церкву i Українську протестантську церкву. Протягом року Соборну церкву очолює координатор, який перебуває на цiй посадi рiк. Потiм його змiнює представник iншого пiдроздiлу Соборної церкви i так далi.
Армiя очищення України вiд зла, я пропоную назвати армiєю архангела Михаїла, а її воїнiв месниками правди i справедливостi. Мiй фах, моя спецiалiзацiя психолога, моя абсолютна невразливiсть до зовнiшнiх чинникiв через незбагненну нiким "вiдсутнiсть" у цьому життi, навiть мої зовнiшнiсть i поведiнка мали сприяти успiховi започаткованої мною справи. Саме такi люди, якi мають зовнiшнiсть аристократа, м'якi манери, але разом з тим не мають нiяких iлюзiй стосовно людей i суспiльства, абсолютно цинiчнi i жорстокi мають шанс на успiх у створеннi релiгiйно-терористичних орденiв. Такi ордени виникали i в минулому, але жоден з них нiколи не був глобальним. Першими до такого додумалися євреї з їхнiм свiтовим урядом i класично терористичною армiєю Iзраїлю. Потiм їхнiй досвiд взяла на озброєння Аль-Каїда. Моя армiя мала вiдрiзнятися вiд своїх попередникiв тим, що її гаслом була боротьба не з чиїмись там особистими чи нацiональними ворогами, а зi злом i несправедливiстю як явищем. А українська нацiя - це нацiя, яка потерпiла вiд зла найбiльше у свiтi. Тому ми мали стати осередками, ядрами майбутньої армiї боротьбi зi злом i несправедливiстю в цiлому. Однак, для цього ми мали показати приклад, вiдпрацювати принципи такої боротьби спочатку на теренах України, а вже потiм перенести їх на всю планету.
Як психолог, я знаю, що моє життя має стати абсолютно закритим i для чужих, i для своїх. Все, що пов'язане з моїм iснуванням має стати великою таємницею. Разом з тим я повинен бути людиною легендарною. Про мене мають постiйно говорити, але нiчого про мене не знати. Як про знаменитого Карлоса Кастанеду про якого навiть пiсля його смертi нiчого не вiдомо крiм його магiчних творiв. Навiть його фотографiї не можуть вiдшукати. Вiн однозначно посвячений i пiшовши з життя, а може й нi, його могила виявилася пустою, прописав життя людського суспiльства як мiнiмум на десятилiття наперед. Саме в моєму нинiшньому станi абсолютної невизначеностi моєї подальшої долi, точнiше повної вiдсутностi такої долi напевно таке рiшення i є оптимальним. Потреба в такiй органiзацiї величезна, бо Україна є єдина держава у свiтi, де її внутрiшнi вороги, вороги української нацiї абсолютно безборонно i без всiлякої перестороги на очах у всiх дiють проти народу. В будь-якiй iншiй країнi вони вимушенi були б дiяти в пiдпiлля пiд постiйною загрозою викриття i неминучої смертi. Тому Україна в цьому сенсi є унiкальною державою свiту, а унiкальнiсть i служить гарною основою для появи чогось нового, нових iдей, нових людей, нових органiзацiй, нових дiй. У нас же поки що немає органiзацiї, яка б виявляла i знищувала ворогiв народу. Так званi правоохороннi органи нi Україну, нi українську нацiю не захищають, а живучи за грошi українцiв, боронять лише злочинну владу iнородцiв, таким чином самi перетворюючись на банду.
Для мене, як професiйного психолога було очевидно, що запланованi мною акцiї, якi мають з часом вилитися в мiсiю повиннi бути органiзованi як секта фанатикiв, таємних убивць-терористiв. У цiй сектi мала панувати надзвичайно жорстока внутрiшня iєрархiя i дисциплiна. З часом секта має перерости спочатку на релiгiйно-терористичний орден, а потiм i на мережеву, глобальну Українську державу, яка буде складатися з України i свiтової української дiаспори.
Органiзувавши секту я маю займатися пошуком i навчанням свого послiдовника, який замiнить мене пiсля смертi. Наша глобальна мережева держава має стати головною терористичною органiзацiєю ХХI ст. Нiхто у свiтi, якщо вiн є ворогом нашої нацiї i держави не повинен почуватися в безпецi - нi президент, нi прем'єр-мiнiстр, нi олiгарх. Рука вбивць має дiстати їх незалежно вiд того, хто вони є i скiльки людей їх охороняє. Для цього необхiдно мати не лише вишколених фанатикiв-убивць, але i групу абсолютно вiдданих українськiй нацiї iнтелектуалiв, якi б планували i розробляли вiдповiднi операцiї. Українцi належать до найкреативнiших нацiй свiту. Моїм завданням є пошук, вишкiл i розстановка вiдповiдних кадрiв. Треба взяти до уваги досвiд єврейської мафiї США, складеної з переселенцiв з колишнього СРСР. Вона перемогла всi iншi таємнi органiзацiї такого типу, включаючи знамениту сицилiйську мафiю, перш за все через те, що вперше включила до свого керiвництва унiверситетських професорiв. Ось тут i виявилося, що сила не в кулаках i автоматах, а в iнтелектi.