"Миколо! Вже сонце сiдае! Ти мабудь хочеш, усю роботу зробити сьогоднi, що будеш робити завтра?", - говорить Гнат своэму товаришу. "Ну ти завзятий хлопець! Подивитись на тебе, такий маленький, де сили береш?", - знову каже Гнат.
"Земля любить повагу до себе!", - вiдповiдае Микола. "Ну добре, давай вже кiнчати, а то насправдi пiзно!", - погоджуеться Гнат.
Обидва хлопцi, навоювалися з буръянами, аж спини мокрi! Вони залишають поле i йдуть до берега ставка. Роздягають усе и стрибають у воду. Вода лагiдна и прохолодна! Хлопцi пiрнають та плавають, радуючись як маленькi дiти! Змив з себе пилюку та втому, вони сiдають вечеряти.
"Подивимся, що тут Наталя поклала до сумки!", - говорить Гнат. Хлопцi розкладають усе, що позбирали вранцi для них жiнки.
Микола з Гнатом, товарiшують з малечку! Знають усе, один про одного! Вони завжди разом!
"Як добре, отак удвох, посидiти разом на березi ставка! Побалакати, щоб нiхто не втручався!", - вiдповiдае Микола. Сало, огiрки, ковбаса, варенi яйця, домашнiй хлiб, картопля. Яке все смачне, пiсля працi у полi! Слово за слово, бесiда затяглася! Сонце вже сiло, алэ хлопцi не поспiшають додому.
На ставку, починають квакати жаби. Мабудь дощ завтра буде!", - говорить Микола. "Нехай iде дощ! Це до врожаю!", - вiдповiдаe Гнат.
Зовсiм стало темно! Тiльки там, за кущами, чути коня, що пасеця коло берега. Вiн жуе траву, та бъе хвостом, вiдганяя вiд себе, надокучливих комарiв. З другого боку ставка, хтось iде! Хлопцi прислухаються! Разом впiзнають, старого сторожа Карпушу. Вiн такий старий, що сам не знае, скiльки йому рокiв. Маленький дiдок, завжди у кожусi, i лiтом i зимою, Карпуша грiе старi кiсточки.
"Здоровi Були! Хлопцi!", - озиваеця Карпуша. "Здоров! Карпушо! Сiдай з нами повечеряй, та розкажи нам яку-небудь байку!", - вiдповiдають хлопцi. Карпуша, з радiстю сiдае, та прикладаеця до сала та картоплi. "А що хлорцi, не бажаете випити бражки?", - питае вiн. "Як не хотiти! Тiльки де взятии?", - пожвавлюються хлопцi. Карпуша посмiхаеться, достае здорового кавуна i вiддае хлопцям. "Ти що Карпуша шуткуеш?", - посмiхаюця хлопцi. "Вчiться хлопцi, поки я живий!", - вiдповiдае сторож. "Вiдкрийте чопик та пийте!", - показуе вiн. "I насправдi, от так дивина! Вiк живи, вiк вчися!", - говорить Микола. Добряча бражка! Смакують хлопцi!
Лiтом - Карпуша працюе сторожем на баштани! Зимою - грiе кiсточки, на печi, коло бабки Оксани! "От послухайте! Як тiльки першi кавуни вызрiвають, у мене, ця бражка не переводиця!", - говорить вiн. "Отак хлопцi! Береш самий великий кавун, робиш у ньому дiрку, потовчеш трохи у серединi, та щiльно закриваеш! Через кiлька днiв, як тiльки кавуни починають стрибати по полю, бражка готова! Цiлий день Пий, та закусюй! Таку хитристь, ще мiй дiд робив, та мене навчив! А я вам розповiдаю, бо вже не довго менi, як тi кавуни, по полю стрибати! Пора i честь знать! Та i бабка моя, вiд мене вже стомилася!", - говорить Карпуша.
"Нi! Карпуша! Живи ще сто рокiв! Ще щось нам роскажеш!", - хором вiдповiдають хлопцi.
Захмелiв дiд вiд бражки! Усi трое закусювали, з ще бiльшим аппетитом! Слово за слово, вже и нiч на дворi! Весело хлопцям з Карпушою!
"А дiвчата гарнi Були, у старовиннi часи? Розкажи!", - просять хлопцi. Карпуша розповiдае, i те що було, i те чого не було!
Тим часом, над ставком, пiднiмаеться туман i поглинае усе навколо. Спочатку ставок, потiм кущi та коня, який спокiйно чекаe завтрашнього ранку. То тут, то там, стрикочуть коники у травi, а наша компанiя, нiяк не вгамуеця!
Розказуючи старовиннi байки, Карпуша заморився та задрiмав. "А згадуеш Миколо, як ми колись у дитинствi, у Карпушi кавуни крали?", - говорить Гнат. "Так! Згадую!", - смiеця Микола. Карпуша просипаеця, робить здивоване обличча, а сам насправдi добре знае, як хлопцi крали в нъого кавуни! Та щоб не розчаровувати, мовчить та посмiхаеця.
Микола розповiдае, як вони з Гнатом, робили здорового лука та стрiлу на канатику. Стрiляли по кавунам, ховаючись на межi, а потiм, тягнули здобич до себе. Обом було весело, що вони обдурили Карпушу, який мирно спав у курiнi. Та старого сторожа не обдуриш! Вiн на свoему полi знав усе! Скiльки у нього кавунiв, i хто на них зазiхае!
"Ну що хлопцi, давайте допьемо бражку i додому! Менi то нiчого, а вам до роботи завтра!", - говорить Карпуша. "Так! Жiнки, мабуть вже турбуюця про нас! - вiдповiдають хлопцi. Допивши бражку, усi збираюця розходитись.
"Ну бувай дiду! Стережи кавуни!", - говорять хлопцi дiду, i йдуть пiд берегом, додому. "Дивись Миколо! Вже i роса випала! Насправдi вже пiзно! Вiд туману, вже i коня не видно, коло берега!", - не вспiв сказати Гнат, як коняка раптом опинилась коло них. Хлопцi i кинь злякалися! Кiнь вiдскочив до води, а хлопцi, ледь не попадали в кущi. Прохолода пiднiмалася з води. Все живее, вiдпочивало вiд спеки дня.
Пiднявшись трохи от ставка, друзi побачили криницю. Старовинна криниця, копана ще прадiдами, мала цiлющу воду! Селяни цiнували стару криницю i брали воду, не зважаючи на далеку вiдстань вiд села.
"Ти памьятаеш, як ми називали криницю, коли були малi?", - питав Гнат. "Так! Ми називали ii - балакуча криниця!", - вiдповидав Микола. "Давай спитаем що небудь, вона завжди казала правду!", - запропонував Микола.
Хлопцi нахилилися i спитали, - "А скажи но нам криниця! Хто любить Гната?". Вона вiдповiдала, - "Ната! Ната!". Хлопцi смiялись та питали знов, - "А хто, товстiше за Миколу?". "Коло! Коло!", - вiдповiдала криниця. Хлопцi реготали, - "Хто любить бражку питии?" "Ти! Ти!", - смiялась криниця.
"А памъятаеш, як ми спускалися у криницю, щоб подивитися хто нам вiдповiдае! А замiсть того, хто вiдповiдае, ми бачили багато зiрок на небi!", - говорив Микола.
"Да! Як швидко минае час! Незабаром i нашi дiти повиростають, а ми будем такi старi, як Карпуша!", - погоджувався Гнат.
Десь там, на краю села, закричав перший пiтух! "Миколо! Як же добре на свтiи житии! Отак, завжди разом!", - говорив Гнат. "Так! Добре!", - вiдповiдав Микола.
Там, далеко за обрiем, вставало сонечко! Його ще не було видно, але вже сiрiло! Незабаром зовсiм буде видно! "Що тобi скаже Наталя?", - журився Микола. "Не турбуйся! Вона знае що ми разом, а коли ми разом, то це надовго!", - заспокоював Гнат.
Друзi обнялися i ввiйшли в село! Селяни помаленьку прокидалися. Десь гавкала собака! За парканом, корова просилась у поле! Пахло молоком та смаженими яйцями! "От так бражка, Карпушина!", - посмiхалися хлопцi.
-Ну бувай Миколо!
- Прощавай Гнате, побачимося завтра!
-Та не завтра а сьогоднi! Поспимо трохи, та й у поле!
Сонце вставало за горою! Прокидалися дорослi, дiти, дерева! Квiти i все живее, тiльки Карпуша спав, у своему кожусi! Сиве волосся вкрилося росою, вiд цього, вiн здавався ще старiшим, чим насправдi! Карпушi снилася Оксана! Молода, з чорними косами i бiлим як снiг обличчам! Все на свiтi змiнюеця, i краса i врода, i життя! Як не тяжко, а жити треба!