Коли нiч така темна, що поглинає зорi, коли мiсячне сяйво не може проглянути крiзь тьму, хочеться зволiкати зi сном, хочеться зрозумiти чому й навiщо, й надовго чи. Заспiвати про себе, десь всерединi почути мелодiю рiдної мови.Тiльки коли вночi, тiльки коли одна, тiльки коли темрява поглинає зорi.В цей час не мрiється, не жалiється, не виправдовується, не сподiвається.Тiльки десь всерединi повiльно й сумно спiвається рiдною мовою. Хто це зрозумiє, окрiм зiрок? Але нiч така темна, що поглинула їх, темрява така щiльна, що мiсячне сяйво не знає, як допомогти.Та дарма, бо мiсяць теж не знає вiдповiдi на питання - чому, навiщо й надовго чи.
Ось так i твої слова поглинають темряву, вони малюють зiрки та розквiчують небо нотами. Я дивлюся вгору й читаю їх, десь всерединi повiльно i сумно наспiвуючи мелодiю.Я запам"ятаю цю мелодiю, поки сон не поглинув мою свiдомiсть, як темрява поглинула зiрки. А зранку, прокинувшись i побачивши новий день, я буду чекати твоїх слiв, щоб розмалювати ними похмурий дощовий день.Я хочу вiдчувати, як цi слова звучать мелодiєю в менi, розчиняються в крапях дощу, з"єднуються в швидкi струмки й несуться назустрiч своїй долi.