З Новим 2010 роком! Щастя Вам у Новому Роцi!

Незалежнiсть (18 рокiв по тому).

"В бессмысленности абсурда всегда кроется печаль" А.Гельман.

В 1991 році нам нарештi "...посмiхнулась доля". i не було навкруги нiяких "вороженькiв", крім нас самих. А "перебудова" СРСР дала нам великий теоретичний i практичний досвiд.

Чого ж нам бракувало, щоб здiйснити вiковiчну мрiю нашого народу про пристойне життя?

Легше запитати, нiж вiдповiсти на питання. Але як не розберемося з нашим минулим, то як же побудуємо щось путяще в майбутньому?! Всi нашi мрiї i сподiвання ми довiрили нашому першому президенту і обраним депутатам. i стали чекати. Наш народ терплячий i запасливий. Чекає і терпить. Згадайте, через що ми пройшли в нашому терпінні. Як ми пережили безгрошів"я, пусті полиці магазинів, роботу без оплати по півроку і більше. Як всі побували мільйонерами і виявилось, що це зовсiм не солодко. Як стали безробітними, як запряглись в "кравчучки" і понесли на базар те, що могли: хто книги, хто пластинки, хто вкрадені на виробництві інструменти. Дізналися, як то жити з базару. І хоч пройшло 18 років і багато співвітчизників стали справжніми мільйонерами, більшість народу і далі живе з базару. Це тi, що вижили. Але мільйонів з 8 чи більше таки померли - не винесли лихої долі. Смак нашої свободи виявився для багатьох гіркуватим. І президентів міняли, і депутатів, а в житті все переважає якийсь гіркий присмак. Не створюється "сама собою" наша

омріяна Україна: чи конструктори негодящі, чи виконавці невмілі. Але чітко помітна така особливість: наближені до влади люди якось непомітно вибираються на вершини богатства, їх все більше і більше стає, вони, напевне, побудували свій "комунізм" в окремо взятій родині, можливо, що і відчувають себе щасливими. Вони вже перегнали Європу по показнику вартості майна на свою душу. Все, про що можна було лише мріяти, у них вже є!

А 80% народу живе за межею бідності. А дороги наші не стали кращі. А лікування наше самі знаєте яке. А відношення до народу в нашій омріяній вільній Україні також відомо яке. Правди не знайдеш навіть за гроші. А освіта нашої молоді якась "віртуальна": папери про освіту дає, а толку від неї мало. Черговий президент наші великі надії втопив в болоті сварок з урядом, в своїх проектах, що нікому, крім нього самого, не були потрібні. Отаке враження, що в Києві товчуться активні, жадібні до грошей і влади люди, відштовхуючи один одного від "корита", яке наповнюється з усієї України і не тільки з неї. Вони і "переварити" того, що накрали, вже не можуть, але добровільно "посунутись" не погоджується майже ніхто.

А дехто, як в тому анекдоті, накрав собі за рік - півтора - і за кордон, на все життя, що йому залишилося, вистачить. Це наша ЕЛІТА! Але хто ж винен, що не знаходиться порядної людини з здібностями організатора, яка б подумала за всю країну і її майбутнє, та й спробувала б в решті решт спланувати те майбутнє і почати здійснювати той план?

Таке вже десь і колись було. Пам`ятаєте філософа з ліхтарем, який серед білого дня шукав

Людину? Чи знайдеться та Людина, яка нам потрібна, сама по собі? Бо ми ж не знаємо, як вона має виглядати, ніколи такої не бачили... Ми вже боїмось ходити на вибори, щоб в черговий раз не помилитися. Але нічого іншого нам не залишили. і хоча це, напевно, зовсім другорядне, але заради справедливості і про це треба сказати. Якоюсь частиною своєї свідомості народ загруз в далекій історії. На цих архаїчних, навіть атавістичних спогадах, викривлених нашою офіційною історією, і паразитують наші політики, місцеві націоналісти, і працiвники культури. Це ніби єдині світлі історичні спогади народу. "От ми їм тоді дали!" і ляхам, і жидам, і кацапам... А потім ще не раз "давали" в різні часи. Це те, що скромно називають "побутовим націоналізмом". Це спроба перенести з кривавого минулого трагічні помилки в світле майбутнє. Яка дурниця! Але ці ниці почуття знаходять відгук в темних душах деяких наших співвітчизників. І за цими проявами засудженого в цілому світі варварства уважно слідкують нащадки і родичі колись знищених нашими "революціонерами" наших же громадян. Само поняття "козак" магічне для деяких наших людей: за ним не стоїть волоцюга, розбійник, п`яниця, часто найманий вояк, діяльність якого в усі часи була згубною для України, а "національний герой!"

Чим ще пояснити, коли навіть наших гарних жінок називають "козачками"? Чи не цим пояснюється наша з гори до низу неповага до будь-яких законів? Немає досконалих людей - в кожного свої недоліки. Але є люди, які в своїй справі досягли визнання, бо роблять її досконало. У нас таких здібних людей дуже багато і суспільний прогрес зрушив би з місця, якби таким людям була відкрита дорога до роботи, яка їм до снаги, яку б вони робили не стільки заради грошей, скільки заради слави - своєї і держави, країни України. Але коли на посади садять кумів, сватів, просто вірних своїх слуг, то так ця "еліта" і працює. А як не набирається в тій організації критичної маси спеціалістів і просто чесних людей, то годі й сподіватися на якийсь позитивний результат. Це давні спостереження: колектив, якщо він здоровий, може бути моральніший і розумніший за кожного з його членів. Але при нашому традиційному індивiдуалізмі - "моя хата з краю"- не відчувається здоровий колективізм навіть у Верховній Раді. Особливо в останнiй час. Там працюють недружні між собою команди. Ні мети, ні послідовності в їх діях не видно. Якась "флюгерна" свідомість - ніби не народні депутати, а залякані солдати під свавільним кервництвом нетверезого капрала. І ніби критики на адресу влади досить багато, але і тут своя особливість: "Пусть говорят!" або "На чужой роток не накинешь платок!" І не бракує кричущих фактів про наших депутатів в ЗМІ, але інформація якось повисає, нею чомусь не цікавляться "компетентні" органи. А з боку президента йдуть такі звинувачення і в такій формі, що незручно навіть повторювати. Отже, що залишається людям - громадянам незалежної вже 18 років України? Мовчати і чекати. Доки "запануємо у своїй сторонці!" Колись мій знайомий пенсіонер - шахтар в минулому, возив нас з мамою на своїй старенькій "Победі" на кладовище. Поряд з кладовищем був такий собі новий "куркульський" район з дуже великими і гарними будинками, тоді таких було ще мало. "І як ми через це все потрапимо до комунізму?"- запитав мене пенсіонер. Питання не вимагало відповіді, і так було зрозуміло, що не дочекаємось ми того комунізму. А тепер ніби більше правди - ніхто ніякого чуда не обіцяє, але ще менше стало справедливості, хоч і раніше її дуже бракувало. А виставляти свої богатства напоказ зараз вже не є поганою рисою нових мільйонерів, а лише нормою їх поведiнки. Вони за часи незалежності твердо усвідомили, що "козакам" від політики або бізнесу в нашій країні нема кого боятися, крім, хіба що, таких же козаків! Бо закони - то для бідних. Отже всі політики називають один одного злодіями, але ніхто (на правду) не ображається. Як людина не відчуває сорому перед твариною, так і вони перед нами, тобто народом. Народ все проковтне і промовчить. Якесь настає отупіння. Нема на кого звалити вину - ніхто, крім нас самих, нам не заважає, навпаки, ще й дуже нам допомагають - грішми, порадами, гуманітарною допомогою, ліками, спостерігачами на виборах, все важко й перелiчити. От i мовчимо. Думаємо, напевно. Може до чогось доброго в решті решт додумаємось. Як бог дасть...Жалко лише часу - нашого життя - і тієї впевненності в майбутньому, яку втрачають люди.