Аннотация: У мiстi з'явився манiяк. Зрозумiти мотив та знайти його може лише слiдчий Котов. Вiн знайде злочинця, як би той не ховався.
У цей березневий день зима намагалася взяти реванш за вiдлигу, яка порадувала останнi два днi. Вночi брудний снiг, що пiдтанув, прихопив мороз i було дуже слизько. Сiре небо сипало на нас дрiбний гострий чи снiг, чи град. Пориви холодного вiтру з моря пробирали до кiсток. Я зiщулився i пiдняв комiр пальто.
- Почерк схожий. Боюся, що ми маємо справу зi серiєю. - похмуро промовив Борис Августович - але, поки що, ще рано говорити. Розтин покаже.
Настрiй у слiдчої групи був нi до бiса. Ну, тобто, звичайно, коли ти виїжджаєш на мiсце вбивства, про гарний настрiй не йдеться, а якщо жертва - молода жiнка, то тим бiльше. Ну а якщо це вже не перша така жертва? Якщо йдеться про манiяка? Тодi хоч у депресiю впадай.
Наше сонячне веселе мiсто, та нi, не мiсто - а усмiшка Бога, як казав Жванецький, хоч i часто опиняється в лiдерах злочинностi, але манiяки тут з'являлися дуже рiдко. Тiльки добре покопавшись в архiвах можна було знайти жахливi справи Пересипського манiяка, що орудував у 90-i роки минулого столiття або, навiть, Одеського Джека Потрошителя, що наводив панiку на мiсто далекого 1830-го року. За свою довгу кар'єру в полiцiї, я, дякувати Богу, нi з чим таким не стикався, хоч побачив всякого. I ось на тобi - серiйний убивця.
Почалося всi два тижнi тому. Кiнець лютого - початок березня - час пролiскiв. Не лише квiтiв, а й трупiв, що пролежали, прихованi у снiгу, до весни. Але те в основному в областi. Снiг та ще й такий, де можна сховати тiло, в Одесi буває нечасто i тримається вiд сили кiлька тижнiв. Ось i труп молодої жiнки, виявленої двiрником у невеликiй кучугурi у дворi на Польському узвозi, був зовсiм свiжим.
За попереднiми висновками слiдства, громадянка Кiрова Н. Л., 2002 року народження, оглушена ударом важким тупим предметом ззаду, i далi у неї була вирiзана печiнка. Померла вiд крововтрати. Цiннi речi: золотий ланцюжок, дорогий мобiльний телефон, гаманець iз картками та грошима залишилися на мiсцi злочину. Тож мету пограбування можна виключати, хоча, за таких обставин, такий мотив особливо не розглядався.
Справу одразу засекретили вiд громадськостi. Нам ще не вистачало панiки з приводу чорних трансплантологiв, якi хапають людей на вулицi та вирiзають органи.
Поки розкручували це вбивство, через тиждень, зовсiм поруч мiсця першого злочину - ще один труп молодої жiнки. Громадянка Iльїна Є. I., 1998 року народження. Почерк не зовсiм такий самий. Цього разу жiнку привели до несвiдомого стану за допомогою фторотану - речовини, що застосовується для загального наркозу. Незрозумiло, як його використовували, оскiльки операцiй його вводять через дихальну систему поступово з допомогою маски, разом iз низкою iнших препаратiв. Але померла потерпiла вiд передозування фторотану. У жертви було видалено праве очне яблуко. Як i першому випадку, злочинець при подiбнiй операцiї дiяв дуже точно i вивiрено. Саме на цей момент, з приводу першого вбивства надiйшов однозначний висновок, що використовувався лазерний скальпель - суперсучасний iнструмент хiрургiв. Вiн же застосовувався i цього разу. Такий скальпель та фторотан не купиш у будь-якiй аптецi. Не кажучи вже про те, що треба вмiти застосовувати. На перший план вийшла версiя, що злочинець - професiйний лiкар, ймовiрно, хiрург.
Справи об'єднали в єдине розслiдування та почали потихеньку, не привертаючи зайвої уваги, перевiряти колишнiх та нинiшнiх медикiв, особливо хiрургiв та патологоанатомiв. У кого був доступ до лазерного скальпеля та фторотану, хто вже свiтився у якихось кримiнальних справах, був чи є пацiєнтом психiатричної лiкарнi. Але в мiстi не одна сотня хiрургiв, а медикiв сумiжних спецiальностей ще бiльше. Їхня перевiрка займе не один мiсяць.
I ось не минуло й трьох днiв з моменту другого вбивства, - третiй труп - тепер уже в парку Шевченка, недалеко вiд центрального входу на стадiон "Чорноморець". Ще невiдома жiнка, на потерпiлiй слiди свiжої порожнинної операцiї. Що саме вирiзали покаже висновок судмедекспертизи, але Борис Августович уже стверджує, що той самий почерк, що й у попереднiх двох епiзодах. А Борису Августовичу я звик довiряти.
Значить - манiяк. Версiю чорних трансплантологiв ми також не вiдкинули зовсiм. Але навiть якщо припустити їх наявнiсть у нашому мiстi, то жертв би своїх вони оприбуткували в затишнiй лабораторiї, а не на вулицi та трупи б ретельно ховали або знищували. Тут же злочинець зовсiм не турбується про те, щоб приховати слiди свого злочину. Швидше, навпаки, - демонструє, хвалиться. Типово для манiякiв.
У кабiнетi, насамперед я прогнав данi щодо вiдомих жертв цього розслiдування через комп'ютер. Сучаснi технологiї чудово допомагають слiдчому зараз. Програма збирає всi можливi данi iз соцмереж, баз даних рiзних установ, даних провайдера iнтернету та телекомунiкацiйних компанiй, що надають послуги мобiльного зв'язку, анкетних даних та звiтiв оперативникiв. Ранiше все це треба було докладно вичитувати самому, шукати перетини, спiльних знайомих або спiльнi мiсця, факти бiографiї жертв, що збiгаються тощо. Доводилося витрачати через це тижнi, а то й мiсяця. Зараз же я тiльки-но встиг налити собi каву i сiсти за стiл, як отримав на екранi звiт. Не люблю читати з монiтора, тож роздрукував. За первинними даними, жертви не знали одна одну. Ось жовтим помiченi мiсця, де й та й iнша жертва бували. Декiлька кафе, магазинiв, пошта, перукарня. Тут все зрозумiло - i та й iнша дiвчини жили поруч, нормально, що вони вiдвiдували однi й тi самi мiсця. Втiм, перукарню треба вiдзначити особливо. Люди часто базiкають iз майстром, який їх стриже. Iнодi навiть дiляться доволi особистими подробицями життя. Можливо, варто дiзнатися у кого вони стриглися. Ага, ось це може бути важливо - навчалися в однiй школi. Щоправда, у рiзний час. Iльїна з 2004 по 2013 рiк, пiсля дев'ятого класу пiшла в технiкум харчової промисловостi. Кiрова прийшла до цiєї школи пiсля п'ятого класу - якраз у 2013-му. Теоретично, якийсь час у 2013-му вони перетнулися у школi - одна навчалася у шостому класi, друга у дев'ятому. Насправдi - це, швидше за все, нiчого не означає.
Так, є якийсь спiльний знайомий. Точнiше знайомий знайомого. Взагалi, з теорiї п'яти рукостискань зрештою опосередковано всi з усiма знайомi. Навiть я з якимсь Марком Цукербергом чи iмператором Японiї.
На комп'ютер надiйшло повiдомлення з позначкою важливо. Ага, прийшли данi щодо третьої жертви. Наш технiчний експерт Шаманський, на прiзвисько Шаман, розкрив телефон третьої жертви та змiг у найкоротший термiн визначити її данi. Викликали родичiв, i вони її вже впiзнали. Кафронова Наталiя Тимофiївна, 2000 року народження. Додамо її в аналiз жертв i проженемо ще раз.
Я дивився новий звiт i вiдразу дещо впало менi в око. Звiсно! Ось вiн - зв'язок, з нього й треба було починати. Я мiг би помiтити вже по першiм двом потерпiлим. Усi три жертви мали серйознi проблеми зi здоров'ям i робили пересадки органiв. Серйозне ураження печiнки, внаслiдок отруєння, у Кiрової i як наслiдок видалили орган та замiнили на донорську печiнку. Iльїна, з дитинства якийсь кератоконус, поступове погiршення зору, стала на чергу на трансплантацiю. Чекала довгих 8 рокiв, i пiв року тому дочекалася. Нарештi, остання жертва Кафронова - серйозна патологiя серця. Теж пересадка донорського серця. Теж пiв року тому. Що там у нас вирiзали у жертв? Печiнка та око. Саме те, що їм було пересаджено! Щодо Кафонової, ще немає висновку судмедекспертизи. Ну, я подзвоню Борису Августовичу.
- Борисе Августовичу, привiт. Вибач що турбую. Справа, знаєш, горить. Скажи, що там з останньою жертвою? Так, я знаю, що ще немає висновку. Скажи просто - чи не серце випадково вирiзане? Серце? Чому вгадав? Вирахував. Дякую, дуже менi допомiг. Чекаю на висновок.
Ось! Ось вона ниточка. Тепер хапати та тягнути. Як у собаки, що взяла слiд, мене взяв азарт. Я налив собi кави та з новим завзяттям почав розбиратися з тим, коли й за яких обставин була проведена пересадка донорських органiв жертвам i все, що з цим пов'язано.
По всьому виходило, що потерпiлим провели операцiю приблизно в той самий час - плюс мiнус два-три тижнi. Десь пiв року тому. Робили у рiзних клiнiках. Рiзнi лiкарi. Має бути щось спiльне. Може, звичайно, що манiяк вбиває i вирiзує органи у всiх, кому були пересадженi органи, але таких людей тисячi, а жертв поки що, дякувати Боговi, три. Має бути зв'язок. Я вiдчував це. Щоб там не говорили, а iнтуїцiя - велика рiч.
Так, а хто донор органiв у кожної потерпiлої? Немає такої iнформацiї. Як так? Я набрав Шаманського.
- Сашко, привiт ще раз. Дякую, що швидко розiбрався з телефоном третьої жертви. Ти - великий молодець.
- Є тут одна проблема. Усiм потерпiлим робили пересадку органiв. Я хочу дiзнатись, хто був донором. Можливо тут якийсь зв'язок. Але таких даних чомусь немає.
- Це вважається закритою iнформацiєю. Щоб це отримати - потрiбен окремий запит вiд прокуратури Костянтин Олександрович.
-- Це довго. А ти не можеш, е... своїми оперативними каналами якось дiзнатися?
- Ну... теоретично можна спробувати.
- Буду тобi дуже вдячний, Сашко! А запит через прокурора я, звичайно, надiшлю. Ось тiльки вiдповiдь буде дня через два тiльки.
Шаман був одним iз найкращих хакерiв, про якi я чув. Так би мовити, "бiлий" хакер - на нашому боцi, боцi закону. Менш як за годину менi вже прийшов документ вiд Шаманського. Ось воно! У всiх трьох жертв один i той самий донор! Катерина Федорiвна Iванова. Загинула у ДТП у вереснi минулого року. Мала у паспортi позначку на згоду на трансплантацiю. Стала донором печiнки для Кiрової, рогiвки ока для Iльїної, серця для Кафронова та лiвої нирки для якоїсь Тимощук Є. П. Якщо я правий, громадянка Тимощук Є.П. у великiй небезпецi! Я швидко знайшов її данi в тому документi, що надiслав Шаманський, i надiслав запит до Харкiвського обласного центру МВС про мiсцеперебування Тимощук Є.П. 1997 року народження, такий-то номер паспорта, прописана в Харковi на проспектi Людвiга Свободи, 15, кв. 77.
Поки я чекав вiдповiдi, почав шукати iнформацiю щодо Iванової та ДТП у якiй вона загинула. Ага, так ось про що йдеться. Ця аварiя, що сталася в нiч на 23 вересня минулого року, не сходила зi сторiнок газет, напевно, тиждень. Мажори на мазератi на величезнiй швидкостi врiзалися в стовп на Середньофонтанськiй, поряд iз Центральним Залiзничним вокзалом. Дорогу машину рознесло вщент. Деякi частини знайшли майже за кiлометр вiд мiсця ДТП. У машинi була дiвчина та за кермом хлопець. Хлопець загинув дома. Дiвчина померла у реанiмацiї. Дивно, що за таких обставин у Iвановiй знайшла цiлi органи, якi можна було пересадити комусь.
Я знайшов справу щодо цiєї ДТП в архiвi (добре, що їх давно зацифрувати та далi вели в електронному виглядi). Жертви ДТП: Iванова Є. Ф. та її чоловiк Iванов В. Н. Ага, висновок судмедекспертизи. У кровi в Iванової - 1,2% промiле та 1,6% промiле у її чоловiка. Це, прямо, серйозне сп'янiння. При аварiї обидва були не пристебнутi та обидва вилетiли через лобове скло. Iвановiй, можна сказати, пощастило - вона спочатку майже не постраждала, поки вилiтала з машини. А ось при падiннi сильно приклалася головою. Як наслiдок - закрита черепно-мозкова травма. Встигли довезти до реанiмацiї й там вже померла. Ось фото. Вродлива була дiвчина. I не скажеш, що побувала у страшному ДТП. Щоправда, на трансплантацiю згодилася лише лiва нирка, печiнка, серце та одна рогiвка ока. Що там не так з рештою органiв я не розбирався.
Iванову Вiктору Миколайовичу пощастило менше. Вiн перший вилетiв через лобове скло i собою знiс його, потiм його протягло по асфальту, обдерши як наждачкою i в кiнцi ще й прилетiли якiсь частини машини, нашпигував його тiло всякими залiзними деталями. Тут фотографiєю не помилуєшся. Ще й окремо список витягнутих iз нього залiзок додається з фотографiями.
А хто вони були. Звiдки грошенята на мазератi?
Мої мiркування перервав дзвiнок робочого телефону. Менi зрiдка хтось на нього дзвонить, бiльшiсть - на мобiльний, тому це було дуже несподiвано. Я аж здригнувся.
- Так, слiдчий Котов слухає.
- Вас турбує слiдчий Петрашевич, Шевченкiвське районне вiддiлення Харкова. Ви робили запит по Тимощук Оленi Петрiвнi?
-Так - я.
- Дозвольте поцiкавитись у зв'язку з якими обставинами?
- У нас кiлька убивств, об'єднаних у серiю. Є пiдозри, що Тимощук пiдходить пiд якийсь фактор, який об'єднує iнших жертв, i їй загрожує велика небезпека.
- Запiзнилися ви. Тимощука було вбито 12 лютого цього року. Я веду цю справу.
- За обставин смертi - у неї була хiрургiчним методом видалена лiва нирка?
- Так точно! Звiдки знаєте?
- Фактор, що об'єднує жертви. Виходить ця частина нашої серiї. Я зроблю запит, щоб Тимощук справу передали нам i об'єднали з нашим розслiдуванням. А поки що можете менi вислати деталi?
- Без проблем! - схоже це дiло висiло глухарем у харкiвського колеги та вiн був радий позбутися його.
Я поклав слухавку. Отже, Тимощук була першою жертвою. I значить - я копаю у правильному напрямку.
Добре, донорськi органи - це зачiпка. За цю ниточку треба тягнути, i я вийду на вбивцю. Що у нас на цьому кiнцi? Донор: покiйна громадянка Iванова. Хтось збирає її органи? Для чого? Як вiн може бути пов'язаний з Iвановою? Хто ще є у справi? Хiрург, який робив трансплантацiю органiв Iванової - Франкiн Вiктор Михайлович. Передбачуваний убивця професiйно дiє лазерним скальпелем, користується потужними анестезiйними лiками та у мене тут у справi фiгурує хiрург, як єднальний фактор. Таке не можна пройти повз це. Ага, цей Iванов Вiктор Миколайович, загиблий чоловiк Iванової, до речi, також хiрург. Вiдомий пластичний хiрург - ось звiдки грошi на мазератi. Але вiн - мертвий. А ось його колеги могли б бути на пiдозрi. У когось iз них мiг би бути зв'язок з Iвановою. Взагалi непогано б дiзнатися бiльше про Iванових. Потрiбно поговорити з братом Вiктора, який упiзнав загиблих.
Я глянув на годинник - ого, пiзно вже. Запрацювався. Ну, план на завтра накрапав: поговорити зi знайомими та родичами Iванових, поговорити з хiрургом, який робив трансплантацiю. Як його там? Ага, Франкiним. Що ще? Вiдпрацювати звiт щодо Тимощука та додати його до справи. Раптом якiсь важливi докази на мiсцi її вбивства?
Наступного дня я переглядав звiт щодо вбивства громадянки Тимощук Є.П. i жодних нових цiкавих фактiв не знайшов. Оглушена ззаду ударом тупим предметом по головi. Хiрургiчним шляхом видалена лiва нирка, ймовiрно, професiйним медичним обладнанням, померла вiд втрати кровi. Жодних особливих цiкавих доказiв харкiвськi колеги не знайшли.
Засидiвся я в кабiнетi. Настав час з'ясувати щодо Iванових. З родичiв залишилася тiльки тiтка - сестра матерi Вiктора та Андрiя Iванових та сам Андрiй Iванов - брат загиблого Вiктора. Катерина Iванова взагалi виявилася сиротою. Є якiсь її подруги, але залишимо їх насамкiнець. Почнемо iз родичiв.
Найближчим до мене була Марина Олександрiвна Копнар - тiтка Iванових. Андрiй же жив у дорогому передмiстi - у так званому Царському селi. Поїдемо до нього вже пiсля того, як вирiшу справи в мiстi.
- Ой, це була така трагедiя. Така трагедiя. - Марина Олександрiвна протерла хусткою вологi очi.
- Що є - то є - спiвчутливо зiтхнув я. - Марино Олександрiвно, а ви менi не розкажiте, чим займалися Вiктор та Катерина.
- Катенька була фотомоделлю. Знялася у кiлькох рекламах по телебаченню та на бiлборди. Але ця справа у неї не надто йшла. А ось Вiтенька був пластичним хiрургом. Хiрургом вiд Бога! До нього черга на пiв року наперед стояла. Багато грошей заробляв. Правда...
- Правда?
- Заздрили йому багато. Незадовго до смертi на нього подали кiлька позовiв. Що вiн щось там не так зробив, порушив якiсь протоколи чи правила i через це постраждала людина. Коротше, наклепи всякi. Вiтенька найняв адвокатiв, найкращих, найдорожчих. Вiн би в судi все довiв! Але не встиг - загинув. - Копнар знову змахнула сльозу хусткою.
Дуже цiкаво. У головi народилася шалена думка. Це, звичайно, прямо сценарiй мильної опери... Але, от, якби Вiктор залишився живим - то вiн був би головним пiдозрюваним. Хiрург має сильний зв'язок з донором органiв Катериною, а тут ще й судовi позови, вiд яких вiн так вдало втiк, можна сказати. Прям, напрошується версiя.
- Марина Олександрiвна, а його брат Андрiй. Вони випадково не були близнюками з Вiктором? - не витримав я.
- Господь iз вами, якi там близнюки? У них пiвтора року рiзниця у вiцi. Ну, схожi, звичайно, як брати, але кожен би їх вiдрiзнив. Та ось у мене i фотографiя є. Саме з весiлля Вiтi та Катi. Сiм рокiв минуло вже. - Марина Олександрiвна порилася у шафi та простягла менi фотографiю.
Катерину Iванову я дiзнався вiдразу, а ось обличчя Вiктора Iванова було спотворено в аварiї, тому я здогадався, що це вiн тiльки за костюмом нареченого. Поруч стояв, мабуть, брат Андрiй. I справдi вiдрiзняється. У плечах трохи ширше, вище сантиметра на два, обличчя схоже, але трохи iнша форма, нiс дивний, начебто був зламаний i криво зрiсся, на лiвiй скронi помiтний багряний шрам.
- Андрiй чи боксом займався? Нiс, начебто, зламаний.
- Ой, чим вiн тiльки не займався. Творча людина, яка дуже захоплюється всiм. А нiс зламав, коли впав iз велосипеда. Рокiв у сiмнадцять вiн почав захоплюватися велосипедом. Та не простим, а якимось там для трюкiв чи ще щось таке. Катався на Жеваховiй Горi та стрибав на велосипедi або не знаю, що там робив, але впав з ним з великої висоти. Велосипед розбився, спицею йому пропоров рану на скронi, ось шрам залишився. Трохи вбiк чи око проткнула б або скроню. Нiс зламався i перелом лiвої ноги дуже складний, йому там спецiальну спицю вставляти довелося. Так i досi там залишилася i вiн кульгає трохи iнодi.
- Так, не пощастило йому, звичайно
- Ой i не кажiть. Вiтенька потiм йому, вже коли став досвiдченим хiрургом, пропонував i носа виправити й шрам цей якось замаскувати, а той нi в яку - мовляв, не треба - це тепер мiй неповторний стиль. I смiється. Така ось людина. Велосипед вiн тодi закинув, а ось все одно спокою йому нема. То банжi-джамiнґ якийсь там, то машиною ганяє ночами - стрiт-рейсер. А загинув на машинi Вiтенька.
- А чим взагалi Андрiй займається?
- Андрiй - художник. Дуже вiдомий. У нього та за кордоном виставки були - у Нью-Йорку, Парижi, Римi. Постiйно у своєму будинку теж робив виставки для обмеженого кола вiдомих та заможних людей. За великi грошi свої картини продавав! Ось тiльки смерть брата i Катi на нього подiяла. Творча, вразлива людина. Пiсля похорону замкнувся у себе вдома, нiкуди не виходить, виставок не проводить. Я кiлька разiв до нього заїжджала - навiть мене бачити не хоче. - Марина Олександрiвна знову потяглася за хусткою.
Наступним моїм пунктом за планом була розмова iз хiрургом Франкiним. Вiн працював у Єврейськiй лiкарнi. Це одна iз найстарiших лiкарень мiста. Аж у 1802-му роцi єврейська громада мiста створила першу громадську лiкарню, тодi лише на 6 лiжок. Згодом лiкарня розрослася до дуже великого медичного закладу з кiлькома корпусами, спецiалiзованими вiддiленнями та великою кiлькiстю лiжкомiсць. У 1908-му роцi один iз її пiклувальникiв купив за свої грошi рентген-апарат та технологiю виготовлення рентгенiвських плiвок. Тож наша Єврейська лiкарня стала однiєю з перших у свiтi, де почали використовувати цей метод дiагностики! Лiкарня безплатно надавала медичну допомогу як членам єврейської громади, так i одеситам iнших нацiональностей. Пiсля єврейських погромiв, революцiї та нацiоналiзацiї справи у лiкарнi пiшли не найкращим чином i вона набула неоднозначної репутацiї. Втiм, зараз це все ще один iз найвiдомiших лiкувальних закладiв Одеси, в якому працюють однi з найкращих лiкарiв нашого мiста. Ймовiрно, до них належав i хiрург Франкiн Вiктор Михайлович.
Я дiзнався у приймальному вiддiленнi, де його знайти та пройшов у вiддiлення хiрургiї. Франкин сидiв за столом у своєму кабiнетi їв маковий рулет, запиваючи його кефiром прямо з пляшки. Велика лиса голова з похилим лобом, широкi плечi, товста шия i в цiлому постать важкоатлета, густа чорна поросль вибивалася навiть з-пiд светра без горла, який був одягнений пiд бiлий медичний халат. Менi вiн бiльше нагадував якогось качка-рекетира з дев'яностих рокiв минулого столiття, нiж лiкаря-хiрурга.
- Франкiн Вiкторе Михайловичу? - спитав я, зайшовши до кабiнету.
- Я зайнятий! У мене перерва. Вийди з кабiнету. - грубо вiдповiв Франкiн.
Так ось. До мене давно не зверталися брутально i на ти малознайомi люди.
- От i добре, що у вас перерва. Я - слiдчий Котов. Хочу з вами поговорити. - Сказав я, продемонструвавши посвiдчення.
Франкiн спiдлоба глянув на посвiдчення i вiдповiв:
- Та менi байдуже, хто ти там такий. У тебе є ордер? Я знаю свої права.
- Навiщо одразу ордер? Я хочу вас допитати як свiдка у важливiй справi.
- Я знаю свої права! Викликай повiсткою, а зараз я не бажаю розмовляти. Я зайнятий! Залишiть мiй кабiнет. - пiд кiнець, все ж таки, перейшов на ви грубiян.
Так, зараз я з ним нiчого зробити не можу. Доведеться справдi пiти нi з чим. Але сам факт цiкавий. Вiн такий грубiян по життю чи має особливу антипатiю до полiцiї? Поведiнка соцiопата, я би сказав. Жирна галочка не на користь Франкiна. Ну, хочеш повiстку, буде тобi повiстка. Взагалi, треба б взятися за цього типа серйозно. Перспективний персонаж. Нехай оперативники зберуть вiдомостi. Особливо цiкаво чи має вiн алiбi й чи не був вiн у Харковi пiд час вбивства Тимощук? А ще непогано дiзнатися, з яким анестезiологом вiн працює. Фторотан або як вiн там називається - так просто не вкрадеш на роботi. Це сильний засiб, пiдзвiтна кожна ампула. Без анестезiолога у цiй справi нiяк. Або вiн або, хто там на складi управляє, мають бути замiшанi.
Андрiй Iванов жив у Царському Селi. Так одесити називали селище мiльйонерiв у передмiстi Одеси. Точнiше це колись було передмiстя, а тепер частина Київського району. Фешенебельнi вiлли бiля самого моря, за височенними огорожами. Розкiшнi будинки, басейни, гарний ландшафтний дизайн. Не знаю, ким треба працювати, щоб на таке заробити. Ну, от виходить, вiдомий художник може дозволити собi будинок у Царському селi.
Охоронець на в'їздi довго перевiряв моє посвiдчення, комусь там дзвонив i радився, але врештi вiдкрив шлагбаум i вказав, куди їхати, щоб потрапити до художника Iванова.
Так, будинок у вiдомого художника був нiчим не гiрший за решту будинкiв мiльйонерiв, хоча й сильно вiдрiзнявся. Якщо iншi мiльйонери вiдтворювали якiсь iталiйськi вiлли чи нiмецькi замки, то будинок Iванова був, здавалося, створений з одного скла. За формою вiн нагадував величезний лайнер зi скла, бетону та залiза, iз вставками дерева. Усi стiни являли собою панорамнi вiкна. З мого боку вони були непрозорими, а з боку власника, зважаючи на все, можна було, чи не з будь-якої точки будинку побачити околицi. Одна зi сторiн цiєї розкiшної архiтектури виходила просто на море.
Я пiдiйшов i подзвонив у дверi. За хвилину вона вiдкрилася. Андрiй Iванов, звичайно, змiнився за сiм рокiв, але був цiлком пiзнаваним. Все той же переламаний нiс, багряний шрам на лiвiй скронi, вiдростив модну зараз бороду, як у лiсоруба. Проста вовняна сорочка в клiтку навипуск, джинси. Ламбертосексуал. Стало модним рокiв 15 тому, потiм забулося i зараз пiшло по другому колу.
- Андрiю Миколайовичу? Я з полiцiї. Слiдчий Котiв. - я показав посвiдчення.
- Проходьте. - пропустив вiн мене в будинок.- Чим зобов'язаний?
- Розслiдую одну справу i виникли питання щодо ДТП, у яких загинули вашi брат та його дружина.
- Пройдiмо в мою майстерню. Менi щось треба закiнчити, заразом i поговоримо. - господар махнув рукою i, злегка накульгуючи на праву ногу, повiв мене вглиб свого величезного будинку. Так, травма при виконаннi трюкiв з велосипедом.
Цiкаво, що в майстернi вiдомого художника я ще не був. Втiм, вона мене розчарувала - нi картин, нi мольбертiв, нi фарб. Натомiсть у величезному порожньому залi якiсь трубки, товстi дроти - все це тяглося до центру примiщення. Якiсь прожектори на стiйках, незрозумiлi прилади.
- Я хочу спробувати щось нове. Ось уже пiв року готую. Це буде феєричний перформанс. Наразi встановлюю iнсталяцiю. - прочитавши мiй запитальний погляд, сказав Iванов.
Про перформанси я чув. 8 рокiв тому, коли я був ще молодим i красивим, все вiддiлення обговорювало перформанс якогось данського художника. На однiй iз виставок вiн мав вiдтворити свою попередню iнсталяцiю у виглядi двох скляних боксiв iз пачками євро. На що отримав 83 тисяч євро вiд органiзаторiв виставки. Натомiсть художник забрав цi грошi та втiк, залишивши в порожнiх боксах назву для свого нового перформансу "Take the Money And Run" ("Бери грошi та бiжи"). Органiзатори виставки не оцiнили цей шедевр i, зрештою, художник потрапив до мiжнародного розшуку. Власне, з орiєнтування на нього лiнiєю Iнтерполу, i почалося знайомство нашого вiддiлення з новими тенденцiями в сучасному мистецтвi.
- Але поки що не можу розкривати секрет, як воно все буде, - додав Андрiй.
Та не дуже й хотiлося. Мене бiльше цiкавить, що там з Iвановими. Художник почав копатися в якомусь апаратi, а я поставив перше запитання:
- Скажiть, будь ласка, Катерина Iванова мала шанувальникiв?
- Що за питання таке? Вона була замiжня жiнка i дуже любила свого чоловiка.
- Я жодним чином не ставлю пiд сумнiв вiрнiсть Катерини, але хтось мiг бути закоханий без вiдповiдi? Може, навiть шкiльне кохання? - згадав я одну з недавнiх справ.
- Щодо шкiльного кохання не скажу. А так, вона була фотомоделлю та всяких iдiотiв, якi писали їй у соцiальних мережах - вистачало. Деякi там дiкпiки надсилали тощо.
- Був хтось надто наполегливий? Або посилав загрози?
- Нi, нiчого такого не чув. - трохи подумавши, вiдповiв Андрiй.
- А як щодо Вiктора? Менi сказали в нього проблеми через судовi позови?
- Ой, та нiсенiтниця це все. Вiктор був вiдомим та популярним пластичним хiрургом. I багатим, що важливе. Звiсно, були всякi нечистi на руку юристи, якi намагаються нажитися. Вiн би усi суди виграв. Якби був живий.
- А був хтось, кому вiн мiг насолити та той хотiв йому смертi?
- Не думаю. А до чого ви питаєте?
I справдi, щось я полiз не туди. Справи Iванова навряд чи стосуються того, що хтось вирiзає донорськi органи його дружини.
- Так, для розслiдування можуть бути важливими рiзнi деталi.
- А що за розслiдування, до речi? Щось не так зi смертю мого брата та його дружини? Це ж був нещасний випадок - ДТП. Почали наново його розслiдувати?
- Нi-нi, тут iнша рiч. Подробиць розповiсти не можу - таємниця слiдства. Дякую, за ваше сприяння. Якщо щось цiкаве згадайте, ось моя вiзитiвка. - простягнув я свою визiтiвку.
Я сидiв у своєму кабiнетi, пив каву та розмiрковував. Щодо Iванових нiчого цiкавого дiзнатися не вдалося. Шанувальники в соцмережах - це фiгня. Зараз будь-яку красиву дiвчину атакують у фейсбуцi та iнстаграмi усiлякi iдiоти. А фотомоделей i поготiв. Я, звичайно, попрошу Шаманського подивитись, що там таке. Можливо, все-таки якийсь видiлявся. Хоча, пiв року минуло пiсля смертi Iванової - може, вже й сторiнки її в соцмережах видаляли. Можливо, ниточка - це хiрург Франкiн. Вiн поводився дивно, грубо. Так, як правило, себе з полiцiєю не ведуть. Це може бути такою захисною реакцiєю злочинця. Потрiбно тягнути за цю ниточку. Я зателефонував операм i попросив зiбрати iнформацiю про Франкiна, особливо, чи був вiн у Харковi пiд час вбивства Тимощук. Анестезiолога, який працював iз Франкiним, я викликав повiсткою. Це має дати додатковий психологiчний тиск.
Кiлька днiв я займався iншими справами, поки не прийшли данi оперативникiв щодо Франкiна. Хiрургом вiн був гарним, а ось характеристики про нього, як про людину, були не дуже. З усiма грубий, зарозумiлий, схильний до агресiї. Є iнформацiя про насильство в сiм'ї - бив дружину. Декiлька разiв навiть дiльничний проводив iз ним профiлактичнi бесiди з цього приводу, але до заяви в полiцiю справа не доходила. Ага, ось, прямо, дуже цiкаво - з 10 по 16 лютого Франкiн був у Харковi на симпозiумi з хiрургiчної ендокринологiї. А 12 лютого там було вбито Тимощука, тобто Франкiна мiг вчинити це вбивство! Сьогоднi має прийти анестезiолог - треба його колоти. Я вiдчув, що пiдбираюсь до вбивцi дедалi ближче.
Кравченко Тимофiй Петрович - анестезiолог, який працював iз Франкiним, сидiв навпроти мене. Молодий, невисокий, нескладний. Вiн скидався швидше на пiдлiтка, нiж на досвiдченого лiкаря. Поводився громадянин Кравченка дуже нервово. Перiодично вiн починав гризти нiгтi, не знав куди подiти руки - то ховав їх пiд стiл, то складав на грудях, весь час крутився на стiльцi - все видавало в ньому крайнiй ступiнь занепокоєння.
Я тримав паузу. Пiсля того, як Кравченко зайшов i ми привiталися, я вже добрих п'ять хвилин мовчки гортав товсту теку, перiодично поглядаючи на анестезiолога. Старий спосiб, але добре працює на неврiвноважених, нервових людях.
Кравченко задерся i кiлька разiв кашлянув, мабуть, намагаючись привернути нарештi мою увагу.
Хм, можливо, "клiєнт" дозрiв.
- Тимофiю Петровичу, я думаю ви знаєте, чому ми вас викликали. - багатозначно сказав я i пильно глянув на нього.
- Я? Е-е-е, нi! Я не знаю. Чому? - очi Кравченка забiгали, вiн явно уникав зустрiчатись зi мною поглядом.
Так-так-так. А тепер час для ще одного прийому, який застосовують досвiдченi слiдчi. "Взяти на понт" - як то кажуть нашi "клiєнти". Один з найдавнiших прийомiв, якi застосовують слiдчi, але досi працює.
- Ми все знаємо, громадянине Кравченку. У вас ще є шанс зараз все розповiсти й слiдство зарахує це як щиросердне зiзнання.
- Я.. Менi... Менi нема в чому зiзнаватись. - голос анестезiолога зiрвався i став зовсiм тонким i високим. Вiн вiдкашлявся та опустив погляд, його плечi нервово тремтiли, руки вiн сховав пiд столом.
Ну так, звичайно, нема в чому. Та з такою мовою тiла тобi у злочиннi справи точно лiзти не варто. Ну що ж, ризикнемо.
- А ось Франкiн вже дав свiдчення. Ви впевненi, що хочете, щоб слiдство мало лише його версiю того, що сталося?
Кравченко стрепенувся.
- Франкiн? Ах вiн гад! Це вiн мене втягнув, громадянине начальник! А тепер ще й на мене звалює. Я зараз вам все розповiм. - швидко здався анестезiолог. Ех, усiх би злочинцiв так легко колоти було.
- Нумо-нумо. Берiть ручку та пишiть. Та докладнiше.
Хвилин двадцять Кравченко тяжко працював над свiдченнями, а я попивав каву, гортав справу i суворо поглядав на нього.
Нарештi вiн закiнчив i я почитав. Ну як почитав, скорiше спробував прочитати. Зрозумiло, можна було далеко не все. Вiдома всiм особливiсть почерку лiкарiв накладалася на нервовий стан Кравченка i, певно, вiдносну безграмотнiсть. Але загалом, менi вдалося зрозумiти суть.
- Отже, ви визнаєте, що передавали Франкiну фторотан?
- Так, й це вiн у мене вимагав, погрожував!
- Як саме погрожував?
- Ну, це... Грубив, та взагалi вiн агресивний та грубий. - зам'явся Кравченко
- Добре, але за фторотан вiн вам заплатив.
- Та це копiйки, сам-то зрубав бабла неслабо.
- Зрозумiло, вважаєте Франкiн продавав фторотан?
- Ну, а що вiн мiг з ним робити?
- Ага, а лазерний нiж вiн iз собою з роботи не забирав?
- Лазерний нiж? Е-е-е, не знаю. Так я не помiчав, а охорона не перевiряє на виходi лiкарiв.
Завдяки свiдченням Кравченка я швидко отримав ордер на арешт Франкiна та обшук у його квартирi. Пiд час обшуку ми знайшли ампулу фторотану, але жодного лазерного ножа, жодних слiдiв нападу на жертв або, тим бiльше викраденi органи не знайшли. Лазернi ножi, якi Франкiн використав у лiкарнi, взято на експертизу. У планах був ще обшук у гаражi, та ще й багато, де вiн мiг сховати докази. Але поки що спробуємо його розколоти. Це буде важче, нiж анестезiолога - Франкiн - той ще жук.
Вiн сидiв навпроти мене насупившись, величезнi ручища (качається вiн чи що?) склав на грудях. Очi опустив. Ну так, фторотан у нього вдома - серйозний доказ, особливо не вiдвертаєшся. Мовчить. Але якщо вiн - манiяк, то щось має його вивести з себе, за щось його можна вхопити.
- Так i мовчатимемо, Вiкторе Михайловичу?
- Я без адвоката не говоритиму. Я знаю свої права.
- Адвокат - це добре. На вас чотири вбивства висять. Це, прямо скажiмо, дуже серйозна стаття - без адвоката нiкуди.
- Якi... Якi вбивства?! Чого ти менi париш?! Ну знайшли у мене фторотан, а вбивства тут до чого?
- Такi - я пiдсунув йому фотографiї з мiсць злочинiв. - Впiзнаєте?
- Що? Що це таке? - Франкiн дивився на фотографiї жертв.
- Хiрургiчним шляхом видалено внутрiшнi органи та очне яблуко. Перед цим потерпiлих привели в несвiдомий стан за допомогою фторотану.
- I через цей фторотан ви тут на мене вбивства шиєте?
- Не тiльки. Видаленi органи, повторюю - вiддаленi досвiдченим хiрургом, пов'язанi з вами. Це донорськi органи, якi ви вилучили з Катерини Iванової.
- Який Iвановий? Що взагалi вiдбувається?
- А ось ця жертва була вбита у Харковi, коли ви були там на симпозiумi. - я вказав на фотографiю Тимощук. - Знову не впiзнаєте?
Фракiї витер рукавом пiт iз чола.
- На жодний симпозiум я не їздив!
- Ось як? А ваша дружина та знайомi стверджують протилежне.
- Це була якраз версiя для дружини та знайомих, якi люблять пхати носа в чужi справи.
- Ну, добре, i де ж ви були з 10 по 16 лютого?
Франкiн ще бiльше занервував, закрутив головою. Нарештi видав: - Я був iз коханкою в Туреччинi.
- Вона може це пiдтвердити? У вас збереглися квитки чи ще якiсь докази цiєї поїздки?
- Вона пiдтвердить, та й прикордонний контроль я проходив, там мали вiдзначити. Квиткiв тощо я, звичайно, не зберiг. Ще дружина знайде. Данi коханки я дам, тiльки дружинi не кажiть! Будь ласка. - уже благаюче сказав цей бугай.
- Ну припустимо. Це ми перевiримо. А фторотан навiщо вам був?
Франкiн хвилину ще роздумував, а потiм таки наважився.
- У карти я програв. Сильно. А грошей немає, i ось менi запропонували - ти, мовляв, доступ маєш до фторотана. Давай розрахуйся, там ще тобi й грошей на решту вистачить. Ну, я запропонував цьому Кравченку. Вiн iз радiстю погодився. У результатi вистачило i з боргом розрахуватися на поїздку до Туреччини.
- Ось вам ручка та аркуш. Все докладно викладiть, у тому числi кому i коли продавали фторотан, також де були та що робили дванадцятого лютого, двадцять першого лютого, третього та п'ятого березня. I докладно, докладно, громадянине Франкiн.
Розслiдування зайшло в глухий кут. Така гарна, на перший погляд, версiя у винностi хiрурга Франкiна розвалилася. Його подорож до Туреччини пiдтвердилася. Було алiбi й третього березня. Пiд час вбивства i взагалi практично всю добу Франкiн був на позаплановому чергуваннi в лiкарнi на селищi Котовського - це спальний район, вiддалений вiд центру, де сталося вбивство. Весь час Франкiн був зайнятий - самовiддано рятував життя. Цього дня сталася жахлива аварiя на трасi M14 у напрямку з Одеси до Миколаєва. Водiй автобуса заснув, виїхав на зустрiчну смугу i зiткнувся з фурою. Велику кiлькiсть постраждалих доправили до найближчої лiкарнi - до селища Котовського, туди ж направили й хiрургiв, кого можна, з усiх лiкарень мiста. Ось як це в однiй людинi може поєднуватися - груба i неприємна людина, зраджує дружину, торгує наркотиками та при цьому, добу, майже без сну, рятує людей в операцiйнiй? У будь-якому разi, Франкiн - не наш манiяк. Матерiали у справi, що стосуються торгiвлi фторотаном, я передав у вiддiл боротьби з незаконним обiгом наркотиками й тепер сидiв у кабiнетi в глибокiй задумi.
Потрiбно все починати наново. Якщо справа не в Iвановiй, хоча було б дуже дивно, все ж таки чотири жертви втратили саме тi органи, якi були вилученi в Iванової, але все ж таки - припустимо, якась iнша система. Тодi може бути бiльше жертв, просто ми не знаємо про них. Треба зробити запит з усiх подiбних випадкiв в Українi. Далi, якщо справа все ж таки в Iвановiй. Що манiяк робить з органами? Нащо вони йому? А що з тiлом громадянки Iванової? Чи не вилучив вiн якихось органiв у неї? А може й усю викрав iз могили? Чи можна зробити запит про ексгумацiю? Без згоди родичiв точно не вийде. З родичiв лише Андрiй Iванов та тiтка - громадянка Копнар. Ну, таке. Не факт, що вони погодяться, а пiдстави - так собi. Має бути справа в Iвановiй, має. Iнтуїцiя та й факти про це говорять. Щось я упускаю. Вiдчуваю, що десь упустив важливе щось.
Я почав гортати ще справу. Дiстав результати судмедекспертизи щодо Iванових. Начебто все тут зрозумiло, п'янi, перевищення швидкостi, не впоралися з керуванням. Подивився ще раз фотографiї. Погляд перейшов на сторiнку з металевими предметами, вилученими з тiла Вiктора Iванова. Бiльшiсть iз них були позначенi як невiдома частина автомобiля. Що я мiг пропустити? Кулю? Або... Так, а це що? "Хiрургiчна металоконструкцiя (спиця), iдентифiкацiйний номер ID-56721KUX9007." Спиця. Спиця! "Вилучено з лiвої ноги." Що там говорила громадянка Копнар? "Нiс зламався i перелом лiвої ноги дуже складний, йому там спецiальну спицю вставляти довелося." Вона ж говорила це про Андрiя Iванова! Виходить в аварiї загинув не Вiктор, а Андрiй Iванов! Я почав згадувати "Андрiя" Iванова, коли я вiдвiдав його зовсiм недавно. Вiн шкутильгав. Кульгав на праву ногу! На праву, а не на лiву, як мав би шкутильгати Андрiй. Як я не помiтив цього одразу?! Котов, ти - iдiот. Але краще пiзно, нiж нiколи. Виходить, Андрiй Iванов - це не Андрiй Iванов. У мене з'являлася така думка, коли я дiзнався про те, що є двоє братiв Iванових, але вони виявилися не близнюками. Як Вiктор Iванов видав себе за Андрiя? Ну, вiн же пластичний хiрург! Зараз за допомогою пластичної хiрургiї можна перетворити себе на копiю якоїсь голлiвудської зiрки, не те що рiдного брата. Звичайно, сам собi вiн операцiю, навряд чи змiг зробити, але має великi зв'язки в цiй сферi. Тодi все сходиться - пiдстроїв смерть брата та дружини. Чи скористався їхньою смертю? Навряд чи вiн мiг розраховувати на випадок, адже треба встигнути зробити операцiю i щоб усе загоїлося хоч трохи. Отже - убив. Мотив - судовi розгляди, якi могли його розорити. Може ще щось проти дружини чи брата мав. Чому пiсля цього нiкуди не уїхав? Коли поїхав дахом i почав убивати бiдних жiнок, щоб вирiзати у них органи загиблої дружини? Ось прямо зараз доказiв проти нього немає. Є пiдозри, якi треба пiдтвердити, що вiн не той за кого видає себе, виходячи з факту, що загинув Андрiй, а не Вiктор. Але це треба довести ще. Може вiдвiдати Iванова ще раз? Поговорити - чи раптом вiн себе видасть, якщо ставити правильнi питання?
Я поспiшно вiдкрив сейф i поклав туди теку зi справою. Погляд упав на пiстолет. Хм, вже було кiлька разiв, коли я не взяв його з собою i пожалкував. Я дiстав пiстолет, обiйму. Вставив обойму та перевiрив, що пiстолет стоїть на запобiжнику. Засунув його до кишенi. Їдемо до Iванова.
Цього разу охоронець пропустив мене майже без питань, хоча уже стемнiло i було досить пiзно. Я пiд'їхав до будинку Iванова. Постукав у дверi. Зачекав п'ять хвилин. Постукав ще раз, Iванов має бути вдома. Охоронець при менi дзвонив йому та уточнював щодо мене. Невже втiк? У засмучених почуттях я штовхнув дверi ногою i вони вiдчинилися. Ось як. Я зайшов усередину.
- Громадянин Iванов? Андрiй Миколайович? Ви тут?
Тиша. Пройшов трохи далi коридором. Раптом ззаду почувся якесь шарудiння, я вже почав був повертатися на цей звук, як отримав удар по головi й знепритомнiв.
Я поворухнув губами, на них запеклася солона кров. Насилу розплющив очi, перед ними все розпливалося. Ваги в правiй кишенi пальто я не вiдчував. Мабуть, Iванов знайшов та забрав пiстолет. Чи не першого разу, я його взяв iз собою i так по-дурному профукав. Я трохи поворухнув руками - прив'язаний до стiльця, ноги теж прив'язанi. Начебто вузли не надто тугi, є якийсь шанс.
- А, отямився, слiдчий! - навпроти моїх очей з'явилося, поки що розпливчасте, обличчя Андрiя Iванова. Хоч якого Андрiя? Я вже зрозумiв, що то Вiктор.
- Тобi пощастило, Котове. Ти станеш свiдком великої подiї! - продовжив Iванов. Його очi горiли якимось безумством, волосся на головi та борода були скуйовдженi, вiн нервово кусав губи в паузi мiж словами.
- Навiщо вам було це все потрiбне, Вiкторе Миколайовичу? Ви ж Вiктор? - хрипко спитав я.
- Аха-ха-ха. Здогадався, виходить, слiдчий? Так, я не Андрiй, а Вiктор. А знаєш, як так вийшло? Теж здогадався?
- Є певнi припущення. Але, може, ви самi розкажете?
- Все сталося, коли я дiзнався, що дружина менi зраджує з моїм братом. Я знав, що Катя з кимось крутить шашнi, але те, що з Андрiєм - стало для мене шоком. Мене зрадили двоє моїх найближчих людей i я не мiг це пробачити! Я розробив хитрий план: сказав дружинi, що їду на тиждень до Києва на конференцiю з пластичної хiрургiї та косметологiї, а сам замкнувся у своїй клiнiцi та зробив собi операцiю, щоб бути схожим на Андрiя. Захотiв убити двох зайцiв - позбутися зрадникiв та втекти вiд судових позовiв, якi висiли на менi. Двох зайцiв! Двох! Я їх двох та вбив! - мерзенно захихотiв Вiктор.
Чортiв псих. Я слухав його, а сам намагався розтягнути вузли, якими вiн прив'язав мої руки до стiльця.
- Як ви зробили самi собi операцiю? - вклинився я в потiк його шаленої мови.
- Це було не так уже й складно. Потрiбнi були досить простi операцiї - зламати нiс, трохи пiдправити лiнiю вилиць i зробити собi шрам на лiвiй скронi. Решту я домiгся простим гримом. Наразi такi манiпуляцiї легко роблять медичнi роботи, головне їх правильно запрограмувати. Хоча... хоча менi довелося робити це без загального наркозу - я, все ж таки, побоювався залишати робота без нагляду. А мiсцевий наркоз допомагав так собi. Було дуже боляче. Але що цей бiль означає в порiвняннi з болем тут?! - вiн люто вдарив себе в груди. - Бiль вiд їхньої зради!
Потiк промови Вiктора нагадував рiчку, що знайшла, пiсля довгого стримування, дiрку в греблi. Вiдчувалося, що в ньому накопичилося все за останнi пiв року та ось вiн знайшов, нарештi, кому вилити душу.
Пiсля того, як Вiктор зробив операцiю, вiн таємно стежив за Андрiєм та Катею, якi практично не приховували своїх стосункiв. Спостерiгав, чекав зручного моменту. Помiтивши, що вони щовечора вирушали ганяти пiвночi по мiсту на мазератi Вiктора, одного з таких вечорiв, Вiктор пошкодив гальмiвну систему машини. Як результат - парочка не впоралася з керуванням i сталася та резонансна ДТП, в якiй загинули Iванови. Ось тiльки не Вiктор та Катерина Iванови, як вважалося, а Андрiй та Катерина! Вiктор же, пiд виглядом Андрiя, опiзнав себе в жертвi ДТП i усамiтнився в будинку загиблого художника.
- Я думав вiдсидiтися мiсяць-другий у домi брата, потiм продати всi його картини, махнути до Iспанiї чи Балi та почати там нове життя. Але через сорок днiв по смертi до мене почала приходити вона! Катя! - продовжував Вiктор.
- Її привiд? - я згадав справу, в якiй менi довелося зiткнутися iз примарою старої вiдьми.
- Привiд? Який привiд - погляд Вiктора на секунду став майже нормальним. - Що за нiсенiтниця? Нi звичайно. Привидiв не iснує! Вона почала приходити до мене увi снi. Кожну нiч! КОЖНУ НIЧ! Я намагався напиватися до безпам'ятства, я приймав потужнi снодiйнi. Я пробував нарештi не спати по кiлька дiб. Вона все одно приходила до мене i вимагала, вимагала, щоразу вимагала її оживити.
Iванов запустив руки у свою скуйовджену шевелюру i я думав, що вiн зараз вирве жмут волосся зi своєї голови. Але вiн закрив долонями обличчя i розплакався. Тим часом я продовжував чаклувати з мотузкою, якою були пов'язанi мої руки. Вiктор, мабуть, недосвiдчений у справi зв'язування людей i, менi здається, вузол став пiддаватися - рукам стало значно вiльнiше. До того ж зав'язав мотузку Iванов поверх пальта, якщо я її трохи послаблю, то, можливо, зможу просто витягнути руки з рукавiв, залишивши пальто прив'язаним до стiльця.
Вiктор, пiсля невеликої паузи, продовжив:
- Вона заслужила свою смерть, але я не мiг бiльше чинити опiр. Я вирив її рештки та поклав у морозильну камеру, а сам почав шукати спосiб її оживити. Я цiлодобово сидiв в iнтернетi, шерстив публiкацiї дослiджень та результатiв дослiдiв у Lancet, Nature, British Medical Journal та iнших медичних журналах. Багато хто, дуже багато хто намагався оживити мертве тiло. Я зв'язувався з авторами деяких iз найуспiшнiших дослiджень та експериментiв, але нiщо з цього не могло менi допомогти. Нарештi мiсяць тому я знайшов невелику статтю про експеримент доктора Ямато з японського науково-дослiдного iнституту Riken. Без особливої надiї я зав'язав iз ним листування. Вiн виявився близьким, дуже близьким до того, що менi було треба. Але не змiг здогадатися зробити останнiй крок. А я змiг! Змiг! Я зробив те, що не змогли зробити найкращi уми Землi!
Вiктор дико засмiявся. Потрiбно буде потiм дiзнатися, ознакою якого психiчного захворювання є такi рiзкi емоцiйнi перепади. Шизофренiя? Психопатiя? Манiя величi? Чи всi разом? Лише кiлька днiв тому я з ним розмовляв i нiчого не пiдозрював. Його хвороба рiзко прогресує чи дiє якимись нападами, мiж якими вiн здається абсолютно нормальною людиною?
- Але спочатку менi потрiбно було повернути усi частини тiла Катi. Довелося заплатити велику суму за iнформацiю про тих, кому вони дiсталися. Я не хотiв їх вбивати, але в них було те, що менi було потрiбно. Супутнi втрати. Коли людство дiзнається, що я змiг зробити, менi вибачать їх. Чуєш, Котове, вибачать! I вбивство Андрiя з Катею вибачать!
- А тепер, - Iванов зробив театральну паузу. - Тепер ти станеш свiдком найбiльшої подiї, яку тiльки можна уявити. Оживлення мертвої людини!
Вiн повернувся до мене боком i вказав рукою на центр зали. Тiльки зараз я нарештi змiг побачити, що там знаходиться.
По центру колишньої майстернi художника стояв великий акварiум чи прозора ванна, не знаю вже, з чого Iванов це зробив. До нього, з усiх бокiв, тяглися товстi кабелi та незрозумiлi трубки. Ця посудина була заповнена прозорою, але, начебто, досить в'язкою рiдиною. У рiдинi плавало тiло Катерини Iванової. Незрозумiло, як давно Вiктор викопав тiло i поклав його зберiгатись у морозилку, але збереглося воно так собi. Найбiльше Катерина була схожа на якусь давньоєгипетську мумiю, звiльнену вiд бинтiв. Впалий живiт, над яким стирчать ребра, що прорвали пергаментного кольору шкiру; взагалi, мiсцями шкiра скушкiрилася, вiдшарувалася, м'язи пiд нею висохли та почорнiли, i крiзь усе це жовтiли кiстки. Гидкi слiди розкладання, якось, не торкнулися грудей i сiдниць Iванової, вони зберегли свою повноту i навiть шкiра, начебто, була розгладжена на цих частинах тiла, на вiдмiну вiд iнших. Там iмпланти, здогадався я, силiкон розкладатиметься ще не одну сотню рокiв. Обличчя дружини Вiктора теж, на жаль, не зберегло своєї краси. Нiс i щоки провалилися всередину, та щока, що була з мого боку, прорвалася i крiзь бруднi клаптi шкiри було видно зуби. Нижня щелепа вiдпала вниз i вiльно, здавалося, зовсiм незалежно вiд голови, злегка погойдувалася в рiдинi, що оточувала тiло. На подив добре збереглося волосся. Розкiшна грива волосся хоч i втратила свiй колiр, але зберегла об'єм i зараз нагадувала якусь медузу, що прилипла до утопленика.
- Зараз! Все станеться зараз! - прокричав Iванов, пiдiйшов до стiни й смикнув униз якийсь великий перемикач. Пролунало потужне гудiння, напруга нiби повисла в повiтрi, свiтильники нагорi спочатку засвiтилися яскравiше, потiм задзвякали, застогнали й свiтло в них згасло майже повнiстю, стало досить темно, хоча посудина з трупом по центру все ще освiтлювали стiйки з прожекторами. Рiдина в посудинi завирувала, з трубок пiшли всередину, у виглядi невеликих вихорiв, якiсь синi та темно-зеленi сумiшi. Гудiння посилилося, на мить менi здалося, що труп жiнки ворухнувся. Нi, не здалося! Волосся стало дибки у мене на головi. Iванова пiдняла руки та вхопилася за край посудини, в якiй лежала. Повiльно, незграбно, але мертве тiло почало пiдiйматися.
- Так! Так! Кохана! Я зробив це! - в екстазi закричав Вiктор.
Гудiння знову посилилося, свiтильники вгорi зашипiли й згасли зовсiм. Пролунав оглушливий ляск - один iз прожекторiв поруч зi мною погас - його скляна частина лопнула й обсипала мене гарячими уламками рiзного розмiру, з металевої частини показався струмок чорного диму. Поки Iванов повнiстю був зайнятий спогляданням оживлення своєї покiйної дружини, я нарештi змiг звiльнити руки, вийнявши їх з рукавiв пальто, як тiльки послабив мотузку.
Тим часом труп продовжував рухатися. Голова та плечi Катерини показалися над краєм посудини. Нижня щелепа, що не пiдтримувалася бiльше рiдиною, пiд силою тяжiння опустилася зовсiм вниз, пiд абсолютно неприродним кутом, близьким дев'яносто градусiв. Здавалося, мертва жiнка зайшлася в безмовному шаленому крику. Нарештi, вона зробила зусилля i встала.
Менi ця картина здавалася огидною, а ось Iванов завмер у благоговiйному трепетi. Я пiдхопив один iз ще гарячих уламкiв прожектора i почав квапливо пиляти їм мотузку, якою мої ноги були прив'язанi до стiльця. Гострий уламок уже порiзав менi долоню, але я не звертав на це уваги.
У цей момент пролунав ще один приголомшливий ляск i вибухнули разом два найближчi до посудини прожектори. Один iз них сильно зашипiв i заiскрив. Не знаю з чого була рiдина для пожвавлення, але коли одна з iскор потрапила в посудину, та вiдразу ж загорiлася. Тут же спалахнула й Iванова. Труп, охоплений полум'ям, пiдняв руки та став виглядати, як хрест.
- Нiiiiiiii! - по-звiрячому заволав Вiктор i кинувся до дружини. Вiн пiдскочив до неї та залiз у палаючу рiдину, в якiй продовжувало стояти мертве тiло. Вогонь миттєво перекинувся на нього.
- Нiiiiiiii! - у цьому крику злився душевний та фiзичний бiль. Вiн схопив Катерину i в цей момент вона опустила свої вогнянi руки, обiйнявши ними Вiктора. Їхнi тiла сплелися в шалених останнiх обiймах, охопленi полум'ям. Вiктор дико кричав, я не мiг розiбрати слiв, можливо, їх i не було, i це був просто безладний крик болю, жаху та розпачу.
Все це було жахливо, але я не мав часу для рефлексiй. Коли я вже майже допиляв мотузку на ногах, стiнки посудини оглушливо трiснули та впали, рiдина, що горiла, полилася на пiдлогу, наближаючись до мене. Вогонь iз жахливою швидкiстю почав поширюватися колишньою майстернею художника Iванова.
Я зробив неймовiрне зусилля i розiрвав нерозрiзану мотузку ногами. Схопився, але тут же впав - м'язи затекли та вiдмовлялися пiдкорятися. Але адреналiн зробив свою справу, i ось я вже бiля дверей. Зачинено. Вогонь зовсiм близько. Чорний задушливий дим поширювався довкола. Я схопив стiлець i опустив його на склянi дверi. Чи вона була зроблена абияк, чи менi пощастило i я потрапив у якусь "больову" точку скла, але дверi вiдразу розсипалися на мiльйон дрiбних осколкiв. Вже погано розумiючи, що роблю, надихавши димом, я кинувся до виходу з дому.
- Одужуйте, Костянтине Олександровичу! - сказав Шаманський i рушив до виходу, вже пiсля того, як зайшла медсестра i суворо вимагала покинути палату. Мої колеги все ж таки змушенi були попрощатися зi мною.
Я не пам'ятав як вибрався з будинку Iванова i прокинувся вже тут - у Єврейськiй лiкарнi. Одразу ж, як прийшов до тями, я зажадав дати менi зателефонувати до вiддiлення i розповiв пiдсумки мого розслiдування Синельникову, який пiдхопив його, поки я лежав непритомний.
Справа Франкенштейна, як я його назвав, була розкрита. Труп Вiктора змогли опiзнати по зубнiй картi. Також опiзнали й обгорiлi останки Катерини Iванової, яка загинула, вже вдруге. Абсолютно шалена iсторiя, яку я повторно переказав i обговорив iз Шаманським та Борисом Августовичем, якi прийшли сьогоднi вiдвiдати мене у лiкарнi.
- Борисе Августовичу, а можливо, що Iванову вдалося оживити свою дружину? Я... я бачив... Нi, краще скажiмо, менi здалося, що вона рухалася та вставала.
- Ну, всяке буває, звiсно. Це ми вже не дiзнаємося - обладнання, хiмiкати та матерiали дослiджень Iванова згорiли практично повнiстю та безповоротно. Але, гадаю, ти спостерiгав явище так званого гальванiзму. М'язи мертвого тiла скорочувалися пiд впливом електричного струму i створювалася iлюзiя життя. Явище вiдоме ще з кiнця вiсiмнадцятого столiття i вiдкрите вченим Луїджi Гальванi. Його племiнник потiм подорожував Європою з цiкавою виставою, пiд час якої пропускав струм, через труп страченого вбивцi та той нiби "оживав", шокуючи публiку.
- Так, ви ще тут! Бiгом звiдси! - зазирнула ще раз медсестра. Шаманський та Борис Августович пiшли. А я лежав i думав. Гальванiзм гальванiзмом, а я бачив те, що бачив. Мертва жiнка пiдвелася i встала. У мене довго ще перед очима стоятиме це мертве тiло i смолоскип з двох людей, що обiйнялися. Чи можливе оживлення мертвої людини? Не реанiмацiя пiсля клiнiчної смертi, а саме такого трупа, що вже напiвзгнив? I якщо можлива - наскiльки це етично та безпечно? Чи буде така людина нормальною, у нашому розумiннi, чи вона буде якоюсь безумною безмозкою зомбi? Усi, хто коли-небудь ховали близьких любимих людей, хотiли б їх повернути, хоча б ненадовго. Але якою є цiна цього? Чи це не та червона лiнiя, яку нiколи не варто перетинати? Думки стали плутатися у моїй головi. Мабуть, подiяли якiсь з лiкiв, якi нещодавно вколола менi медсестра. Очi почали злипатися i я поринув у глибокий сон.