Молодецький Олександр : другие произведения.

Одеськi оповiдання - 7: Справа про пирiжок з м'ясом

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    У пирiжку з м'ясом знайдено фрагмент людського пальця. У мiстi з'явився манiяк-людожер? За справу береться слiдчий Котов. Куди приведе його розслiдування?

  Все Приморське вiддiлення полiцiї стояло на вухах. Причиною тому був звичайний пирiжок iз м'ясом, яке сьогоднi принесла сюди громадянка Шматко. Цей продукт, куплений на Привозi, мiг здатися цiлком звичайним, якби не одне але. У м'ясi, яким було начинено пирiжок, було виявлено фрагмент людського пальця.
  Це було видно й неозброєним оком, але пирiжок та його побратими, купленi разом iз ним, були, звичайно, вiдправленi на експертизу. Випадок небувалий, тому його обговорювали всi спiвробiтники, якi намагаються пригадати зараз, коли вони востаннє їли пирiжки з м'ясом, або чебуреки, або бiляшi, купленi на Привозi. Ну, а справу доручили менi.
  Опитування громадянки Шматко дало, на жаль, досить мало даних слiдству.
  Цього суботнього ранку, коли раннiй квiтень, подарував несподiвано теплу та сонячну погоду, мадам Шматко вирiшила прогулятися Привозом i прикупити продуктiв на тиждень вперед. Похiд на Привiз - це вам не заскочити якнайшвидше на якийсь ринок. Неможливо просто взяти купити те, що потрiбно i пiти. Для одеських жiнок - це i вихiд у "люди" i гастрономiчний тур i сеанс "сарафанного радiо".
  Як справжня одеситка, громадянка Шматко понад чотири години робила неспiшний променад iз Привозу. Вона зупинялася скуштувати тюлечку - пiдуть на рибнi котлетки; обговорити з продавчинею Оксаною останнi новини; помацати авокадо, якi виявилися занадто твердими, i банани, якi здалися їй занадто м'якими, посваритися з цього приводу з торговцем фруктами Гургеном; таки трiшки скинути цiну за кiло яловичини у Степана з м'ясного корпусу i продемонструвати новий манiкюр сусiдцi, яка вдало пiдвернулася в молочному ряду.
  У дитинствi, у нашому дворi, на Молдаванцi жила бабуся Лiда. Як зараз пам'ятаю, що вона проводила на Привозi цiлий день у вихiднi, снiдаючи, обiдаючи та вечеряючи тим, що безплатно спробує то в одного, то в iншого продавця. Поверталася з такого тривалого походу вона з кiлограмом яблук у худiй авосьцi чи триста грамами сиру або на що там ще вистачало її мiзерної пенсiї. Втiм, не виключаю, що i це їй дiставалося безкоштовно вiд жалiсливих торговцiв.
  Громадянка Шматко, звiсно ж, пробувала все, що планувала купити та, тим бiльше те, що не планувала. Але нагодувати її це не могло. Скорiше навпаки - спалахнув апетит. Ось вона й купила цi, хай вони не ладнi, пирiжки. Чотири з м'ясом, два з картоплею та один з капустою. Нi, не з лотка. По рядах проходила жiнка з вiзком i продавала їх. Прикмет жiнки, громадянка Шматко, надати не змогла. Не запам'ятала, та й була зараз у напiвшоковому станi. Не допомагав лiтр корвалолу та валерiанки випитий до цього. Якби не її чоловiк - Микола Iванович, який не тiльки сам зберiгав спокiй, але й заспокоював дружину, ми б не здобули й тих мiзерних вiдомостей, якi вдалося впiзнати. Художник iз планшетом все ж таки спробував створити якийсь портрет пiдозрюваної, але, зрештою, пiшов нi з чим.
  Врештi-решт, я вiдпустив родину Шматко додому. Налив собi каву i задумався над тим, що має слiдство i якi дiї треба зробити.
  Немає анi iменi пiдозрюваної, анi фоторобота. Але якщо вона постiйно ходить на ринок продавати пирiжки, то є великий шанс, що її знають продавцi. Навiть є шанс, що вона ще на Привозi, хоча, звичайно, пройшло вже понад три години з моменту покупки, i ринок незабаром закривається.
  Але для початку потрiбно зателефонувати до судмедекспертизи. Що там вона показала щодо начинки пирiжка? Є шанс, хоч i мiзерний, що це взагалi розiграш якийсь. Я набрав Бориса Августовича - нашого найкращого судмедексперта.
  
  - Привiт, Борисе Августовичу. Здогадуєшся з якого приводу я дзвоню? Так, я розумiю, що минуло лише пiвтори години, як ви розпочали експертизу. Ти менi скажи головне - чи є склад злочину? Палець людський? Ага зрозумiло.
  
  Ну, я i не дуже то й розраховував, що це буде чийсь прикол. Все ж таки треба заморочитися, щоб iмiтувати людський палець у пирiжку. Все-таки справжнiй. Щоб там не було - нещасний випадок чи вбивство - доведеться цим зайнятися.
  Я зiбрався i поїхав на Привоз, доки вiн не закрився i там ще когось можна застати.
  
  * * * * * * *
  
  На Привозi насамперед пiшов до адмiнiстративного корпусу. Тут вже було зачинено. Ти диви, як рано йде додому адмiнiстрацiя.
  Пiшов до тих лоткiв, де громадянка Шматко начебто востаннє бачила продавчиню пирiжкiв. Бiльшiсть лоткiв тут уже пустували. Я пiдiйшов до одного з тих, де ще лишався продавець. Огрядна жiнка рокiв п'ятдесяти якраз продавала двi досить великi глоськи лiтньому чоловiковi в товстих рогових окулярах. Той простяг їй велику купюру, але вона не мала здачi.
  - Чоловiче, шукайте двадцять гривень, я не маю дрiбницi вам на здачу.
  Покупець копався у кишенях, але, схоже, безрезультатно.
  - Шукайте-шукайте. Звiдки менi стiльки решти дрiбної вам взяти. Я цих грошей не друкую. А якби друкувала - хiба я б тут стояла?
  - Якби друкували - ви б тут не стояли. Ви сидiли б. За статтею 119 КК України - виготовлення пiдроблених грошей. - втрутився в їхню розмову я.
  - Ой i хто це у нас такий занадто розумний? - спохмурнiла продавчиня.
  - Iз компетентних органiв. - продемонстрував я їй своє посвiдчення.
  - Чоловiче, тримайте решту. Двадцять гривень будете виннi. - завершила по-швидкому торгiвлю продавчиня i повернулася вже до мене. Стурбовано запитала:
  - Так, а шо таке? Що цим вашим органам потрiбно вiд мене?
  - Нiчого такого. Розслiдуємо одну справу i, можливо, ви можете допомогти нам. - одразу постарався заспокоїти її я.
  - Чим можу - допоможу. Я з органами волiю дружити. - вона склала руки на своєму величезному бюстi.
  - А це вже дiлова розмова. - пiдморгнув я їй. - Скажiть, ви тут постiйний продавець?
  - Та рокiв п'ять уже стою. Саме за цим лотком останнi два роки.
  - Дуже добре. А чи бачили тут по рядах ходить жiнка i продає пирiжки?
  - Тут багато хто ходить, але з пирiжками, начебто, тiльки Валя.
  - Ага, Валя, значить. Сьогоднi вона була? Продавала пирiжки?
  - Була. Я два пирiжки у неї купила.
  - З якою начинкою купили?
  - А вам навiть такi деталi потрiбнi? Один з капустою та один з картоплею. В обiд купила, вже з'їла давно.
  - З м'ясом не брали?
  - Не, з м'ясом не люблю.
  - От i добре. Кажуть - м'ясо шкiдливе. А яке прiзвище у Валi? Де живе?
  - Ой, та ви такi питання ставите. Валя та Валя. Кiлька разiв на тиждень ходить, пирiжки продає. А де живе i як прiзвище - звiдки менi знати?
  - Ясно. А може хто з нею товаришує? Хтось менi може пiдказати де Валю знайти?
  - Не знаю я такого.
  - Добре, я до вас завтра, з самого ранку, художника-кримiналiста надiшлю. Ви нам допоможете фоторобот цiєї Валi зробити?
  - Ну, я спробую, звичайно. А що вона ото наробила?
  - Ну чому вiдразу наробила? Ми просто хочемо з нею поговорити. Розпитати з приводу однiєї справи. Ось як вас. Вiзьмiть мою вiзитку. Якщо побачите Валю - одразу менi дзвонiть.
  - Так це - може, я, якщо її побачу, дам їй ваш телефон - нехай вона сама дзвонить.
  - Давайте ми все ж таки зробимо їй сюрприз. Побачите її - ви їй нiчого не кажете - дзвонiть менi. - я посмiхнувся i знову пiдморгнув їй.
  
  * * * * * * *
  
  Наступного ранку я послав художника-кримiналiста та оперативникiв на Привоз. Оперативники опитали iнших продавцiв у цьому та сусiдньому рядi, але жодних нових даних про Валю не отримали. Натомiсть фоторобот вийшов пiзнаваним - практично кожен, хто бачив продавчиню пирiжкiв, впiзнав її. Потрiбно ще викликати громадянку Шматко, можливо, вона теж упiзнає пiдозрювану. Фоторобот роздали полiцейським, якi чергують на ринку, та посилили їх додатковим нарядом полiцiї. Якщо Валя сьогоднi знову прийде продавати свої пирiжки з частинами людського тiла - вiзьмемо її, як то кажуть, тепленькою.
  Я гортав результати судмедекспертизи. Ага, отже, аналiз ДНК показав, що жертва - чоловiк, близько шiстдесяти рокiв, етнiчна приналежнiсть: 72% англосакс, 17% скандинав, 10% монгол, 1% африканець. Що за чортiвня? Загиблий був iноземцем? Наскiльки загалом точнi цi данi?
  Пам'ятається, рокiв п'ятнадцять тому дуже популярно було визначати нацiональну та етнiчну приналежнiсть до тесту ДНК. Прям усi кинулися це робити, незрозумiло навiщо. Ось тiльки бiльшiсть цих тестiв "проводилися" без будь-якого реального аналiзу ДНК, просто малювався гарний графiк та вiдсотки. Полiцiя тодi вiдкрила низку справ за фактом шахрайства, але договiр фiрмами, якi надають цi послуги, було складено так хитро, що до кримiнальної справи нiчого не дiйшло. А от у судмедекспертизi вiд Бориса Августовича можна було не сумнiватися. То що тут у нас ще? Ага, у м'ясi виявлено слiди гентамiцину, глiцерину та ще купу малозрозумiлих менi назв. Жертву отруїли? Чи отруїли вже пирiжки? Я подзвонив до Бориса Августовича.
  - Вiтаю. Знову я. Почитав експертизу - виникли питання. Можемо переговорити? Ага, будеш за годину-пiвтори у нас у курилцi? Чудово.
  А поки ми чекаємо на розмову з нашим провiдним судмедекспертом, треба подумати, що ще можна зробити.
  Ну, по-перше, якщо людське тiло з'явилось у пирiжках, то десь воно зникло. Значить, треба запустити пошук по чоловiках у вiцi близько шiстдесяти рокiв - скажiмо вiд п'ятдесяти п'яти до шiстдесяти п'яти, що зникли в Одесi та областi за останнiй мiсяць-два.
  По-друге, треба пошукати, що у нас є з подiбних випадкiв. Через те, що я нiчого не чув про таке, то, напевно, навiть не обмежуватимемо за термiнами - нехай пошук буде за весь час реєстрацiї злочинiв. Може, навiть i сусiднi областi прихопити?
  Пошук по зниклими чоловiкам пройшов швидко. Улов був невеликий. Пiд мої параметри пiдходило лише двоє: Корнiєнко Петро Миколайович, 1969 року народження та Сарматов Степан Iванович, 1972 року народження. Жодного разу не англосакси. Але там iз цим аналiзом ДНК, може, ще вилами по водi писано. Тож виключати не варто.
  А ось пошук iз випадкiв канiбалiзму чи розчленування довго оброблявся. Я встиг попити кави, погортати iншi справи, якi ще були не закiнченi, побалакати в коридорi з Синельниковим. Зрештою, на екранi з'явився результат. Ого! Скiльки випадкiв, а я думав буде зовсiм небагато. Я почав переглядати їх один за одним. Ага, ось велика кiлькiсть випадкiв канiбалiзму у тридцятих роках минулого столiття. Голодомор - трагiчна сторiнка нашої iсторiї. Ось багато розчленування вже в дев'яностих, але все пов'язано з тим, що злочинцi хотiли позбавитися тiла - нiякої тобi кулiнарiї. Так, це я все до ранку переглядатиму та аналiзуватиму. Спробуємо тепер навпаки - дуже звузити запит. Прямо ось пирiжок з людським м'ясом пошукаємо. Чи не було такого ранiше?
  Я запустив запит i вже зiбрався довго чекати на результати, але вiн прийшов несподiвано швидко. Був такий випадок! Усього, слава Богу, один. Просто в Одесi. Я вiдкрив запис, але вiн був практично порожнiй - нiяких особливих деталей - лише номер архiвного запису та згадка про пирiжок з людським пальцем, виявленим на Привозi. Чорт! Який збiг - теж Привоз, теж пирiжок, теж палець! Ось чому немає нормальних даних? Я набрав нашого технiчного експерта Сашка Шаманського.
  - Саша Привiт. Я тут запустив пошук i вiн знайшов менi один архiвний запис, але коли натискаю на ньому нiяких додаткових даних не видає. Номер запису? AK345-778MM18008. Що? Треба до архiву? Зрозумiло дякую.
  Я поклав слухавку. Доведеться їхати до архiву. Ще рокiв десять тому майже всi записи з архiву оцифрували. Але деякi, особливо старi записи, все ще залишилися на паперi. Виходить цiй справi з пирiжком рокiв сто - не менше.
  У цей момент надiйшло повiдомлення вiд Бориса Августовича: "Спускайся до курилки". Ага, значить поїздку до архiву вiдкладемо на потiм. Спочатку розберемося iз судмедекспертизою.
  
  * * * * * * *
  
  Я прихопив звiт судмедекспертизи, пройшов лабiринтами коридорiв i спустився у дворик, утворений будинками Приморського вiддiлення, який ми називали курилкою. Тут на мене вже чекав Борис Августович. Вiн курив свою люльку i випускав кiльця диму. Прямо тобi Гендальф iз Володаря Кiльця.
  - Привiт Борисе Августовичу. Є у мене запитання щодо звiту.- одразу взяв бика за роги я.
  - Привiт Костю. Я чекав, що ти захочеш поговорити зi мною.
  - Ось тут у звiтi багато всяких речовин, знайдених у залишках жертви. З них менi знайомим здався лише глiцерин, та й той я не знаю для чого можна використати. Це взагалi, що може означати? Жертву отруїли?
  - Ну, менi важко судити про призначення цих препаратiв та речовин. Можу лише припустити. Так би мовити, особлива думка.
  Ну так, куди без особливої ​​думки Бориса Августовича?
  - Давай-давай. Ти ж знаєш, що я завжди прислухаюся до твоєї особливої ​​думки.
  - Склад схожий на якийсь вiтрифiкацiйний розчин.
  - Вiтри... що? Будь простiше, Борисе Августовичу, i люди потягнуться до тебе.
  - Упевнений, що я хотiв би, щоб люди тягнулися до мене? - посмiхнувся вiн у свої вуса. - Це розчин для вiтрифiкацiї - швидкого заморожування. В основному рiзнi крiопротектори, призначенi для збереження клiтин при низьких температурах.
  - Цiкаво, тобто жертву заморозили? Це може бути причиною смертi?
  - Не виключено. На жаль, жодних висновкiв про причину смертi на основi таких убогих бiологiчних матерiалiв зробити неможливо. Не можна навiть сказати чи мертва жертва або лише втратила одну кiнцiвку.
  - Ну гаразд, вiзьмемо до уваги. А що щодо вiку? Я не знав, що за ДНК можна визначити вiк.
  - Вже давно. Ще рокiв десять тому розробили метод пов'язаний iз метилюванням ДНК. Ми використовуємо епiгенетичний метод Хорвату. Середня помилка за такого методу трохи бiльш як три роки.
  - Тобто шiстдесят рокiв плюс-мiнус три роки. Дуже добре. А що iз нацiональнiстю? Там цi вiдсотки, що вiн майже англiєць.
  - Тут дещо складнiше. По-перше, генеалогiчний тест ДНК ще недостатньо точний, по-друге, аналiзований зразок був не в кращiй кондицiї. Проте можна з певною впевненiстю стверджувати, що наведенi вiдсотки бiльш-менш вiрнi.
  -Тобто, це iноземець?
  - Я не можу поручитися за це. ДНК показує, що бiльшiсть його предкiв належать англосаксам. Але в нас зараз стiльки перемiшано, що я не здивуюсь, що й серед твоїх предкiв, Костю, можна знайти хоч iталiйцiв, хоч японцiв.
  - Тобто прибирати з можливих жертв корiнних одеситiв не варто?
  - Я б не став.
  
  * * * * * * *
  
  Розмова з Борисом Августовичем дещо роз'яснила i дозволила звузити коло потенцiйних жертв. Але настав час йти в архiв.
  Я пiд'їхав до великого темно-сiрого будинку в готичному стилi на розi Жуковського та Пушкiнської. Будiвля мало була схожа на адмiнiстративне примiщення. Скорiше нагадувала храм. А це i був колись храм. 1860-го року тут збудували синагогу. Вiдвiдували її переважно єврейськi переселенцi з Нiмеччини та Австро-Угорщини, тому назвали її "Бродською", на честь мiста Броди на Галичинi, що входило тодi до складу Австро-Угорщини. Мабуть, з цiєї причини будинок був побудований з елементами готики. У ньому встановили орган, i це стала перша в Росiйськiй Iмперiї хоральна синагога. Пiсля революцiї та громадянської вiйни йшов процес боротьби з релiгiєю та синагогу вiддали пiд єврейський робiтничий клуб, а пiсля Другої Свiтової Вiйни тут розмiстився Одеський обласний архiв.
  Я помилувався досить похмурою, але гарною будiвлею: величезнi арковi вiкна, восьмиграннi вежi, чорний кований паркан iз цiкавим орнаментом. Якби граф Дракула вирiшив пожити в Одесi, безперечно, вiн би оселився тут.
  Я пройшов до холу, де показав на охоронi посвiдчення. Менi вказали куди йти, i я пiдiйшов до кабiнету адмiнiстрацiї. Там менi довелося трохи посваритися з працiвниками архiву. Виявляється, я мав зробити офiцiйний запит, вони протягом тридцяти днiв його обробити та дати менi архiвну виписку. Моє посвiдчення слiдчого полiцiї, крайня важливiсть моєї справи та, можливо, особистий шарм змогли переламати хiд дискусiї й менi дозволили сiсти в архiвi та дали теку з архiвною справою AK345-778MM18008. Разом iз текою менi видали спецiальнi рукавички для роботи з архiвними документами та суворе попередження поводитися з цими цiнними матерiалами дуже обережно.
  Документи й справдi були старими й крихкими. Страшно сказати - 1861 рiк. Отже, 9 вересня 1861-го року на Привiзному ринку у громадянки Рози Абрамiвни Каганович купили пирiжок з м'ясом. В цьому пирiжку було виявлено фалангу мiзинця лiвої руки людини. За цим фактом громадянку Рабиновича було затримано i вона надала свiдчення. За свiдченнями вона довгий час незаконно (без жовтого квитка) працювала повiєю. Клiєнтiв приймала у себе вдома за адресою Портовий узвiз (зараз називається Польський узвiз) 8, квартира 17. У перiод з 1860 по 1861 рiк громадянка Рабiнович приводила до себе додому чоловiкiв, позбавляла їх життя, пiсля чого розчленовувала трупи, вiдокремлювала м'якi фiлейнi частини. з яких робила фарш для своїх пирiжкiв. Рештки викидала у вiкно, що виходить у сусiднiй сквер, а потiм закопувала в тому ж скверi пiд сходами, що вели нагору на вулицю Рибасiвську. Цiкаво, тодi її називали без Де - просто Рибасiвська. Було проведено пошук та ексгумацiю тiл жертв Рабиновича. Усього знайдено фрагменти двадцяти шести тiл. Пiд час обшуку на квартирi злочинницi виявлено речi жертв та їх одяг зi слiдами кровi, вилучено знаряддя вбивства - ножi та тесаки. До справи додаються пожовклi старi чорно-бiлi фотографiї. Ось i фотографiя самої Рози Абрамiвни. Вже лiтня, але миловидна жiнка, невисока та субтильна. Як вона справлялася iз чоловiками? Може спочатку труїла чи присипляла снодiйним? У справi нiчого про це не йдеться. Ще одна цiкава деталь: усi жертви - моряки з суден, якi заходили до нашого мiста. Тут вони не мали родичiв, пiсля зникнення нiхто їх особливо не шукав, судно йшло з Одеси й з кiнцями. I в нашiй справi жертва - найiмовiрнiше iноземець! Може, навiть i моряк. Про це я не подумав, коли запитував. То що тут у нас далi? У зв'язку зi свiдченнями та незаперечними доказами, слiдство тривало недовго. Вже 13 жовтня 1861 року пройшов суд, який засудив громадянку Рабiновича до смертної кари через повiшення. А 21 жовтня смертний вирок був виконаний у дворi Тюремного замку, який розташовувався на мiсцi, де зараз Куликове поле в Одесi.
  Я вкотре переглянув матерiали справи, зробив кiлька фотографiй. Цiкава рiч. I стiльки збiгiв iз тим, що трапилося зараз! Наслiдувач? З чого це раптом за майже 170 рокiв? I хто взагалi знає про цю iсторiю? Навiть я насилу її вiдкопав, а я ж знав, що шукаю. Якiсь iсторики? Архiвнi працiвники?
  
  * * * * * * *
  
  Я повернувся до вiддiлення. Жодних новин з Привозу не було. Схоже, що Валя сьогоднi не прийшла продавати пирiжки. За моєї вiдсутностi фоторобот був упiзнаний викликаною до нас громадянкою Шматко. Його передали до полiцейських дiльниць. Є шанс, що якийсь дiльничний впiзнає у Валi мешканку пiдпорядкованiй йому територiї.
  Я роздрукував фотографiї зi справи Рози Каганович i додав їх до справи. Можливо помилковий слiд, але все ж таки. Зробив новий пошук по зниклим людям, додавши до них морякiв iз суден, що заходили до порту за останнi кiлька мiсяцiв. Пошук не дав результатiв. Морякiв пiд шiстдесят рокiв не багато, а тi, що є, не пропадали в нас.
  Шкода, що у справi Рабiновича слiдчi не розiбралися з тим, яким чином вона труїла чи приспала жертв. Треба ще раз уточнити у Бориса Августовича чи не можна тими речовинами, якi вiн виявив, в рештках жертви, отруїти чи приспати. Витрi ... тьху ти, якийсь там розчин, це звичайно цiкаво, але незрозумiло яким чином пiдходить до справи, а от якщо цими речовинами можна знерухомити або вбити жертву, то це вже добре вкладається у версiю вбивства, схожого на те, якi робила 170 рокiв тому жiнка-манiяк.
  Отже, якщо взяти за версiю наслiдувача. Що можна зробити?
  По-перше: показати фоторобот Валi мешканцям Польського узвозу. До речi, репутацiя цiєї вулицi не змiнилася вiдтодi. Досi там знаходяться пiдпiльнi публiчнi будинки та "стометрiвка", де повiї на вулицi чекають на своїх клiєнтiв.
  По-друге, можна перевiрити, що там у нас пiд сходами, що ведуть з Польського узвозу на Дерибасiвську i взагалi у скверi, де вони знаходяться. Наслiдувач мiг ховати докази чи закопувати рештки там-таки. Слава Богу, зараз не треба переривати для цього землю - є прилади, здатнi подивитися, що там у нiй i без лопати. Але це вже завтра, сьогоднi робочий день скiнчився.
  
  Наступного ранку я зiбрав команду з кiлькох оперативникiв, судмедексперта, Бориса Августовича не вдалося пiдключити, чимось вiн був зайнятий зранку, кiлькох експертiв-кримiналiстiв з приладами, якi просвiчують землю. Прихопили кiлька лопат.
  Ми пiд'їхали до Польського узвозу. Зупинились бiля старого занедбаного скверу. Саме тут розташовувалися сходи нагору на Дерибасiвську, де Каганович ховала останки своїх жертв. Ми пiдiйшли до сходiв та знайшли тут групу туристiв iз гiдом. Я прислухався до того, що вона розповiдала.
  - А цей сквер та сходи ви могли б побачити у багатьох старих фiльмах. Найпопулярнiшi - це "Пригоди Петрова та Васечкiна", "Приморський бульвар" та серiал "Лiквiдацiя". Але є у цих сходiв i темна сторона! У вiсiмнадцятому столiттi тут ховала своїх жертв перша жiнка-манiяк у Росiйськiй Iмперiї. Сорок три жертви були похованi пiд нею! Тому її довго називали Сходами Мертвих.
  Далi гiд коротенько, хоч i з багатьма вигаданими деталями та перебiльшеннями, розповiв справу Рози Каганович. Ось так. А я то думав нiхто про цю iсторiю не знає, окрiм якихось iсторикiв. А виявляється, гiди розповiдають про неї туристам. Може, навiть i в туристичних буклетах вона описана. Коло осiб, якi можуть бути наслiдувачами, суттєво розширилося.
  Ми дочекалися доки туристи пiдуть зi скверу та почали свої пошуки. Експерти-кримiналiсти пройшлися довкола сходiв. В одному мiсцi прилад показав якiсь кiстки. Наша слiдча група одразу пожвавiшала. Опера взялися за лопати та викопали кiстки. Судмедексперт схилився над ними.
  - Це не людина. Якась велика тварина. Швидше за все собака.
  - Та я вже здогадався. - похмуро вiдповiв я, пiднявши та розглянувши предмет знайдений з кiстками - це був старий шкiряний нашийник iз металевою пластиною та гравiюванням. Вiдтерши пластину вiд землi, я змiг прочитати щось на кшталт "Спи спокiйно, мiй вiдданий друг Бiм. Твiй Iван Iва..." Далi зовсiм затерто. Iван Iванов, чи що? Теж менi знайшов мiсце для поховання тварини. I де голова Бiма? Ну та гаразд, це не наша справа. Довелося закинути кiстки назад та засипати землею. Витративши на пошуки майже чотири години, ми так нiчого i не знайшли. Ну, як не знайшли? Знайшли аж три "закладки" - так наркодилери зараз передають наркотики своїм клiєнтам. Ховають у затишних мiсцях, позначають пакетик iз товаром спецiальною радiомiткою. Пiсля того, як клiєнт розплатиться, вiдсилають номер частоти на якiй працює радiомiтка та мiсце, де треба шукати, клiєнту. Будь-який сучасний смартфон може засiкти цю мiтку, якщо знати частоту. Тож якийсь улов є. Але тiльки не по нашiй справi.
  
  * * * * * * *
  
  Коли я повернувся до вiддiлення, то зiткнувся у коридорi з капiтаном Синельниковим.
  - Чув, яка НП сталася у Бориса Августовича? - замiсть здрастi почув я вiд нього.
  - Нi, що сталося?
  - У них у морзi виявилася нестача. Труп один украли.
  - Ого. Цiкаво. А в мене в справi є труп, який невiдомо звiдки зник.
  Поганий настрiй вiд невдачi з пошуками слiдiв наслiдувача, як вiтром, здуло. Я заскочив до кабiнету та одразу набрав Бориса Августовича.
  - Вiтаю. Чув у тебе там подiя. Та так, одна пташка в дзьобi принесла. Ага, слухай, Борисе Августовичу, я тут подумав - то може в пирiжках у нас твiй клiєнт якраз? Нi? Не може такого бути? Вiк не збiгається? Ну, може, ви помилилися. Не може? Ну гаразд, а от цi речовини, що ви виявили у бiоматерiалах у нашiй справi, вони випадково у вашому морзi не використовуються? Нi? Зрозумiло. Дякую.
  Я поклав слухавку. Так, а як добре було б. Хтось викрав труп iз моргу та пустив на пирiжки. Але не сходиться. З iншого боку, не можна виключати, що Борис Августович не хотiв би, щоб ця iсторiя мала такий розвиток i тому вiн заперечує можливий зв'язок. Нi, пiдробляти результати й мутити там щось вiн би не став. Але через те, що вiн не хоче, щоб його труп був пов'язаний з нашою справою, вiн може пiдсвiдомо упереджено ставитись до трактування результатiв судмедекспертизи.
  Я зайшов до Синельникова, якому дiсталася справа про викрадений труп та скопiював у нього матерiали. Спочатку зниклий небiжчик значився як невiдомий. Знайдено його на вулицi Запорiзькiй на Молдаванцi. Помер з природних причин - внутрiшня кровотеча внаслiдок крайньої стадiї цирозу печiнки. Зважаючи на все, надто захоплювався неякiсним алкоголем. Ось фотографiї з розтину. Видовище так собi. З цiкавого - особливi прикмети татуювання "МIША", з лiтерами на пальцях правої руки, на спинi взагалi цiлу церкву вибито. Три куполи. Як там у пiснi спiвається: "i не грама золота". Схоже, що наш клiєнт. Таке татуювання означає, що вiн мав три ходки.
  Отже, спочатку невiдомий, наступного дня цей труп упiзнала дружина. Михайло Якович Бараджi, 1990 року народження. Тричi судимий, як i слiд було очiкувати. Небiжчик залишився лежати в морзi до наступного дня, коли його мали забрати родичi. Але коли вони приїхали за Бараджi, його в морзi не було. Зник. Такi ось справи. I за датами цiлком мiг би бути нашою начинкою для пирiжкiв.
  Мої роздуми перервав дзвiнок. Дзвонили опера з "Привозу". Взяли Валю! Ось так удача. Я вже думав, що вона втекла i бiльше не з'явиться на ринку. Я задоволено потер руки. Зараз ми й дiзнаємося про всi подробицi цiєї справи.
  
  * * * * * * *
  
  - Так, не маю лiцензiї на торгiвлю! То, може, я й не торгую. Просто роздаю пирiжки. Ну, а грошi? Грошi менi дарують! Благодiйнiсть виходить. Це що ж - через таку дрiбницю треба хапати та везти до вiддiлення? - скандалила у моєму кабiнетi Валентина Сергiївна Петрак. Вона ж Валя, яка продала пирiжки iз людським м'ясом на "Привозi".
  - Та ми вас не з приводу лiцензiї затримали, громадянко Петрак. Хотiлося б поговорити за цi вашi пирiжки. Особливо тi, що з м'ясною начинкою. - я уважно стежив за її реакцiєю.
  - Так, а шо з моїми пирiжками? Людям подобаються!
  Схоже, згадка пирiжкiв з м'ясом нiяк не вплинула на Валю. Якщо вона i манiяк, то, на диво, холоднокровний та вмiлий.
  - А от погляньте, що виявили у ваших пирiжках. - я простяг їй фотографiю фрагмента пальця з нашої справи.
  Спочатку громадянка Петрак не дуже зрозумiла, що зображено на фото, але коли розгледiла очi її округлилися до неможливостi, рот завмер у безмовному крику, вона дуже натурально схопилася за серце.
  Я простяг їй склянку води. Тремтячою рукою вона змогла взяти його i насилу зробила ковток. Вiдставила i нарештi видала звук.
  - Ось сука! Тварюка! Пiдвела мене пiд монастир. - заголосила вона так, що в мене вуха заклало.
  - Заспокойтесь, Валентино Сергiївно. Викладiть, будь ласка, нам обставини справи. Звiдки у вас цi пирiжки з м'ясом? Хто там вас пiдвiв пiд монастир? - спробував заспокоїти її я. Але це мало подiяло. Довелося перечекати хвилин десять безперервного потоку стогонiв i лайок, здебiльшого нецензурних.
  Вичерпавши всю енергiю та словниковий запас, а в частинi лайки, вiн у громадянки Петрак здавався просто невичерпним, Валя на секунду замовкла, щоб перевести подих. Цим скористався я.
  - Громадянка Петрак. Вам слiд заспокоїтись i все нам розповiсти. Ваше сприяння слiдству буде враховано на судi.
  - Так, звичайно! Я з усiєю душею сприятиму слiдству. Я взагалi не винна нi в чому. Це ця змiюка, будь вона не ладна.
  Зрештою вдалося з'ясувати таке. У громадянки Петрак є двоюрiдна сестра - Свiтлана Iванiвна Кирпичова. Жила вона на Пересипу поруч iз звалищем, у якiйсь жалюгiднiй халупi. Взагалi, Петрак характеризувала сестру та її чоловiка, як люмпенiв та маргiналiв. Це якщо перекласти її мову на цензурну версiю. Роботи постiйної вони не мали. Чоловiк де мiг крав метал на продаж, щось вишукував на звалищi, збирав пляшки тощо. Свiтлана незрозумiло, чим займалася. Жалiслива Петрак перiодично пiдгодовувала родичiв усякою некондицiєю, взятою за копiйки на "Привозi", а iнодi й грошима рятувала. I ось, якось вона зайшла до Кирпичових, а Свiтлана їй запропонувала м'ясний фарш для пирiжкiв. Десь розжилася м'ясом i захотiла увiйти до пирiжкового бiзнесу.
  - Я спочатку не хотiла брати це м'ясо. Раптом воно собаче чи ще якесь. Але потiм спробувала - начебто нiчого. - в цей момент Валя зрозумiла, що за м'ясо вона пробувала. Я дивом встиг пiдсунути їй вiдро для смiття i вона схилилася над ним та звiльнила шлунок вiд нi в чому не винному обiду.
  Коротше, громадянка Петрак погодилася на спiльний бiзнес зi Свiтланою, але за умови, що та не лише надасть фарш, а й сама зробить пирiжки. Борошно та iншi iнгредiєнти Валя їй пiдвезла. У результатi, самi цi пирiжки опинилися на "Привозi".
  
  * * * * * * *
  
  Брати сiмейство Кирпичових ми поїхали, прихопивши групу захоплення, що складається зi спецiв пiдроздiлу "Корд". Можливо, це було зайвою обережнiстю, але, хто його знає, що там у будинку цих манiякiв, може й зброя.
  Пересип, де жили Кирпичови, - це мiкрорайон нашого мiста, збудований на досить вузькiй косi, що вiдокремлює Хаджибейський та Куяльницький лимани вiд Чорного моря. Тут, в основному, знаходиться промислова зона з великою кiлькiстю пiдприємств i зовсiм небагато житлових будинкiв, що являють собою так званий приватний сектор. Старi одноповерховi будинки зi штукатуркою, що обвалилася, та парканами, що похилилися. Багато покинутих будинкiв. В одному з таких i мешкала родина любителiв людського м'яса. Цей будинок був на самому краю житлових будiвель, зовсiм поряд зi звалищем. Звалище було неофiцiйне. Просто мiсцевi жителi чомусь вирiшили, що це гарне мiсце, щоб викидати туди своє смiття. Слiдом за ними сюди стали звозити стару побутову технiку, будiвельне смiття i все те, що так просто не викинеш у смiттєвий контейнер, i жителi центральної частини мiста. Трохи далi вiд звалища починалися поля зрошення - величезна заболочена пустка, яку ранiше використовували для фiльтрацiї каналiзацiйних вод. У 90-х роках минулого столiття тут часто проходили бандитськi розбирання i знаходили багато трупiв, а ще бiльше трупiв так i не знаходили. Тодi навiть з'явився крилатий вислiв "вивезти на поля зрошення", що не обiцяло тим, кого вивозили нiчого доброго. Систему каналiзацiї давно змiнили й поля зрошення не використовуються за призначенням. Були плани забудувати їх, але нiхто особливо не готовий iнвестувати в депресивний кримiнальний район та й жити тут мало хто хоче.
  Нинi вже зовсiм стемнiло. Мiсяць освiтлював пустку своїм неясним свiтлом. По нiй стелився бiлястий туман. Занедбанi будинки похмуро дивилися на нас темними вiкнами без шибок. На смiттєзвалищi щось копошилося, можливо щури чи бездомнi собаки, яких тут теж вистачало. Що ж. Прямо антураж фiльму жахiв. Добре, що з нами цi хлопцi з "Корду" - якось спокiйнiше. У розбитих вiкнах напiврозваленого будинку Кирпичових, заклеєних якоюсь харчовою плiвкою та пластиковими пакетами, свiтилося свiтло. Господарi вдома. Це добре. Оперативники оточили будiвлю. Ось тут я мав би постукати, представитися i вимагати вiдчинити дверi. Але атмосфера i злочин, через який ми сюди прийшли, пiдняли всiм нерви й "Кордiвцi" закутi в броню, посилену екзоскелетом, без зайвих розмов винесли хисткi дверi.
  Кирпичови не чинили опiр. Та тут би й досвiдченi бандюгани не мали б шансу. Обшук їхньої брудної халупи, проведений по гарячих слiдах, одразу принiс результат. У стародавньому, ще радянському холодильнику "Зiл", який, якимось дивом, ще працював, були виявленi залишки фаршу та частини людського тiла, зокрема, легко впiзнавана людська рука. Кирпичових вiдвезли до вiддiлення, на мiсцi злочину залишилися працювати експерти-кримiналiсти. А я поїхав додому. Вести допит Кирпичових згiдно iз законом уже не можна - нiчний час. Та i їхнiй жертвi це вже нiяк не допоможе. Залишатися на мiсцi злочину теж не хотiлося - кримiналiсти краще за мене тут у всьому розберуться.
  
  * * * * * * *
  
  Я почав з допиту Кирпичових. Спочатку по одному, потiм очна ставка з громадянкою Петрак, потiм допит уже подружжя. I так кiлька разiв по колу.
  У результатi вимальовувалася наступна картина. Вранцi 12 квiтня 2029 року громадянин Кирпичов, як завжди, вийшов на звалище, щоб знайти там щось цiнне. Практично вiдразу вiн виявив там дивний металевий контейнер, з людиною, що лежить усерединi. Це був уже не молодий чоловiк, абсолютно голий, без слiдiв волосся на тiлi чи головi. На дотик вiн був дуже холодним, практично крижаним. Кирпичов поволок його до свого будинку, взяв там iнструменти, щоб розпиляти контейнер на частини, тому що вiн був надто важкий, щоб його затягнути додому цiлим. Але коли повернувся, контейнера там уже не було. У результатi здобиччю Кирпичова стало лише людське тiло. Оглянувши його, Кирпичови вирiшили, що вiн мертвий. Та й не пропадати ж добру. Розчленували його та пустили на фарш для пирiжкiв.
  Ось це я неiяк не мiг зрозумiти. Тобто вони знайшли тiло людини. I нi, не викликали швидку чи полiцiю. Не спробували з'ясувати, хто вiн i як опинився тут. А пустили на м'ясо. Так, нiби знайшли тiло якоїсь дохлої тварини. Все це Кирпичови розповiдали абсолютно спокiйно i беземоцiйно, начебто звичайнiсiнька справа, незрозумiло чого тут взагалi всi переполошилися i запитують. За час роботи в полiцiї я зустрiчав рiзних злочинцiв. Хтось вбивав у станi афекту, хтось п'яним, хтось через грошi. Але загалом я мiг зрозумiти цих людей та їхню мотивацiю. А ця сiмейка виглядала для мене зовсiм незрозумiлою, начебто якихось iнопланетян зi своєю неземною нелюдською мораллю, етикою та логiкою.
  Iсторiя iз загадковим контейнером виглядала безглуздою та фантастичною. Але зовсiм не вiриться, що Кирпичови могли її вигадати. У них геть чисто вiдсутня якась фантазiя або уява. З описом контейнера також була проблема. Через надто мiзерний словниковий запас Кирпичова все, що можна було зрозумiти - це те, що вiн був великий, металевий, з якимись кнопками та приладами.
  
  * * * * * * *
  
  Ми повезли Кирпичова на звалище, щоб вiн показав мiсце, де знайшли контейнер i труп. Хоча це ще не факт, що людина була мертвою до того, як за неї взялася ця родина.
  Вдень це мiсце виглядало хоч i не менш огидним, але не страшним. Ми пiдiйшли до купи картонних ящикiв, що вiд дощу та вогкостi перетворилися на суцiльну целюлозну кашу i злякали зграю собак, що шукали тут щось їстiвне. Як це вони не погризли жертву сiмейки людожерiв? Виходить, контейнер з ним з'явився нещодавно перед приходом Кирпичова
  - Ось тут вiн був. - показав товстим i кривим пальцем, з жовтим обламаним нiгтем i грязюкою, що в'їлася навiки, Кирпичов. Зараз, на цiй заваленiй смiттям пустцi, вiн менi нагадував якусь доiсторичну людину. Низькi надбрiвнi дуги, маленькi очi, що сховалися пiд густими бровами, плескатий зламаний нiс, масивне пiдборiддя. Точно. Який вiн там iнопланетянин? Це - неандерталець. Можливо, його логiка та мотивацiя чудово вiдповiдала б Кам'яному вiцi або коли там жили неандертальцi.
  Експерти розпочали ретельний огляд мiсця, на яке вказав злочинець. Так, схоже, тут справдi лежав якийсь великий та важкий контейнер. Он як продавився розмоклий картон, та й на землi слiди. Кримiналiсти почали збирати якiсь склянi уламки, можливо, частини цього контейнера. Щось привернула мою увагу на залишках картонної скриньки. Я придивився краще.
  - Хлопцi, менi здається, тут видавився якийсь напис. Можливо, вона виступала на контейнерi, який лежав зверху i вiн продавив її на мокрому картонi. - сказав я експертам.
  Один iз них пiдiйшов i акуратно присипав зверху чорним порошком. Проступила частина напису "... RES... RECTION KA341-22-ML31...". Я сфотографував її на смартфон.
  Так, тут менi робити нiчого. Далi тут робота експертiв. Цегли теж не потрiбен, його вiдвезли до СIЗО, а я поїхав назад у вiддiлення.
  
  * * * * * * *
  
  У коридорi вiддiлення зустрiв Синельникова.
  - Що там? Я чув у тебе прогрес у справi? - усмiхаючись сказав менi вiн.
  - Так, взяли тут сiмейку неандертальцiв-людожерiв.
  - Молодець! У мене тут також просувається. Зiзнався студент-стажер, який чергував уночi в морзi. Продав труп Бараджi, якимось фраєрам за 500 доларiв.
  Я зовсiм забув про зниклий з моргу труп. Адже вiн був у мене кандидатом на жертву моєї справи. Ну, тепер очевидно, що Бараджi нi до чого. Опис нiяк не збiгається, та й на правiй руцi, яку ми знайшли у холодильнику Цегляних, немає татуювання "МIША".
  Я пройшов до свого кабiнету i замислився. Справа просувається. Ми знайшли злочинцiв, мiсце злочину, докази. Залишається незрозумiлим, хто жертва, обставини його смертi i яким чином вiн опинився на звалищi. Поки що я не маю даних експертiв-кримiналiстiв, все що є - це частина напису, продавленого контейнером на мокрому картонi. Що це може бути? Назва фiрми виробника та серiйний номер? Прiзвище власника? Назва самого контейнера? Що це за контейнер i як вiн опинився на звалищi? Чому труп у ньому був голий i холодний? Може вiн упав iз лiтака чи космiчного модуля якогось. Охолодився через низьку температуру атмосфери там нагорi. Ну, космiчнi модулi, навпаки, нагрiваються при падiннi, ризикуючи згорiти в атмосферi. Якщо лiтак - катапультувався? Знову ж таки при падiннi з такої висоти контейнер дуже сильно постраждав, та й слiдiв падiння було б дуже багато. Швидкiсть падiння пригальмовував парашут чи якiсь елементи контейнера? Парашут не було виявлено, з приводу елементiв контейнера, призначених для пом'якшення удару або зниження швидкостi падiння, ми нiчого знати, на жаль, не можемо.
  Гаразд, спробуємо працювати з тим, що є. Треба пошукати за написом, шкода збереглася лише її частина. Я ввiв у пошук "*RES*RECTION KA341-22-ML31*" i спершу обмежив його Одесою. Нiчого. Прибрав обмеження щодо локацiї. Теж нiчого. Напевно, варто забрати серiйний номер або що це там. Ввiв "*RES*RECTION*". Так, тепер дуже багато всього. Знову повернув фiльтр Одесою. О! Усього три записи в результатi: "IT RESOURCE CORRECTION", "RESСUE ERECTION HOUSE", "DEAD MOROZ RESURRECTION LTD". Три фiрми, якi працюють у нашому мiстi. Так, "IT RESOURCE CORRECTION" - це якась контора, що займається настроюванням та ремонтом IТ iнфраструктури. У них там багато загадкових приладiв має бути, але до чого тут гола людина? Та й вiдстань мiж RES i RECTION завелика, судячи з вiдбитка має бути лише кiлька символiв. "RESСUE ERECTION HOUSE" - це якийсь чоловiчий клуб, такий собi замаскований бордель. Ну, це пояснило б, чому жертва була голою. Але контейнер, напханий якимись приладами та те, що небiжчик був холодним, це не пояснює. Але вiзьмемо на замiтку. Так i, нарештi, "DEAD MOROZ RESURRECTION LTD". Свiтовий лiдер медичних послуг у галузi крiоники. Прям так свiтовий. Що за крiоника? Я загуглив. Технологiя збереження у станi глибокого охолодження ("крiоконсервацiя", "крiозбереження") людей та iнших тварин з надiєю на те, що в майбутньому їх вдасться оживити та при необхiдностi - вилiкувати. Ось воно! Жертва була холодною, навiть крижаною. У бiоматерiалах виявлено речовини, якi використовують при заморожуваннi тiл. Спецiальний контейнер, де зберiгалося тiло. Все сходиться. Я ще раз прикинув вiдстань мiж RES та RECTION. Якраз двi лiтери чудово тут би виглядали. Треба краще придивитися до цiєї фiрми. Я полiз у державнi реєстри. Значить, власники - Iван Iванович Мороз та Надiя Федорiвна Мороз. Ось звiдки MOROZ у назвi компанiї. А DEAD RESURRECTION перекладається як воскресiння мертвих. Прiзвище власники вставили посерединi, щоби була гра слiв. Дiд Мороз Резурекшн. Гумористи, трясця. Адреса фiрми: Дальницька 46. Що ж, варто вiдвiдати воскресителiв мертвих. Чи немає у них часом зникнення клiєнта?
  
  * * * * * * *
  
  Охоронець довго не хотiв мене пускати, попри посвiдчення слiдчого полiцiї. Нарештi вiн подзвонив начальника i той спустився.
  - Вибачте, але без ордера ми вас не пустимо. - сказав менi начальник служби безпеки.
  - Добре, я повернуся з ордером. Але не один, а з "маски-шоу". Я не гарантую, що ваше складне медичне обладнання залишиться пiсля цього цiлим. До того ж нам, швидше за все, доведеться вилучити сервер на мiсяць-другий для аналiзу даних. Сподiваюся, що вашi клiєнти не постраждають. - усмiхнувся у вiдповiдь я. - Ну або я один зайду зараз, акуратно дiзнаюся, що менi треба i не буде жодного галасу та гевалту.
  - Хвилинку менi потрiбно проконсультуватися. - начальник взяв мобiльний та вiдiйшов на пару метрiв.
  За хвилину повернувся.
  - Проходьте. Зараз вас зустрiне Iван Iванович.
  Ми дочекалися Iвана Iвановича. Це виявився досить молодий чоловiк в елегантному костюмi. Вiн майже радiсно посмiхнувся менi та простягнув руку.
  - Здрастуйте, Костянтине Олександровичу. Чим можу допомогти? Ми спiвпрацюємо з органами правопорядку. Дуже тiсно спiвпрацюємо.
  Натякає на покровителя у МВС? Я потиснув руку.
  - Доброго дня. Розслiдуємо одну справу та виникло певне припущення. Скажiть, у вас тут випадково нещодавно нiякої надзвичайної подiї не було?
  - Боже борони, Костянтине Олександровичу. У нас дуже солiдна фiрма. Свої життя буквально, а не фiгурально кажучи, нам довiряють багатi громадяни США, Японiї, ЄС. Ми дуже цiнуємо свою репутацiю i жодних НП у нас не буває.
  - Що ж цi громадяни не користуються послугами фiрм у своїх країнах та везуть свої тлiннi тiла до Одеси?
  - Насамперед якiсть наших послуг вища за всякi похвали. Ну i, не приховую, за цiнами ми на порядок нижчi, нiж нашi конкуренти на Заходi.
  - А як багато у вас клiєнтiв зараз?
  - Зараз у нас за класом все включено зберiгається сiм клiєнтiв та десять по економ-пакету.
  "Все включено" - прямо, начебто, готель якийсь!
  - А чим це вiдрiзняється, вибачте, я не знаю.
  - За все включено, ми зберiгаємо все тiло. За економ-пакетом лише голову. Ну i є ще низка нюансiв, але не таких важливих.
  - Тiльки голову? Тобто людинi вiдтинають голову, i вона у вас зберiгається?
  - Ну, можна сказати й так. Адже це люди зi смертельними хворобами, якi не можна зараз вилiкувати. На додаток, фiзично, на момент операцiї вони вже, можна сказати, мертвi. Замороження вiдбувається лише пiсля юридично зафiксованої смертi мозку, iнакше це було б убивством.
  - Тобто ви зберiгаєте мертвi тiла та навiть окремо голови?
  - Ну, крiоника припускає, що смерть мозку, теоретично, не є остаточною смертю. У майбутньому будуть винайденi способи повернути до життя людей пiсля глибокого заморожування. Наше завдання зробити це заморожування максимально безпечним i зберiгати наших клiєнтiв до кращих часiв. Передбачається, що в недалекому майбутньому до голови можна буде приробити тiло, можливо навiть роботизоване, i все функцiонуватиме.
  - Зрозумiло, я не мiг би поглянути на список ваших клiєнтiв?
  - Неможливо! Це медична таємниця. - втрутився начальник служби безпеки.
  - Тобто ми знову повертаємось до необхiдностi "маски-шоу"? - натиснув я.
  Вони переглянулися.
  Ну якщо полiцiя має таку необхiднiсть, ми можемо пiти на зустрiч. Ходiмо до мого кабiнету.
  Ми пройшли до кабiнету Iвана Iвановича. Вiн почав ритися у теках.
  - Мене цiкавлять виключно тi сiм, що у вас по пакету "все включено"
  - Тримайте. - Мороз простягнув менi список.
  Так, отже, сiм чоловiк. Трьох жiнок я одразу виключив. Японця та китайця теж. Залишилися Пiтер Маккевiн та Франк Швайнкохен.
  - Я хотiв би подивитись на контейнери Пiтера Маккевiна i Франка Швайнкохена. Почати можна з Маккевiна.
  Iван Iванович та його начальник служби безпеки знову переглянулись.
  - Ну що ж, проходьте сюди. - неохоче погодився Iван Iванович.
  Ми пройшли до невеликої зали, в якiй було досить холодно i гули якiсь агрегати. У залi стояло сiм металевих контейнерiв. Ми пiдiйшли до другого з краю. Пiд склом було видно повнiстю голе тiло чоловiка. Я сiв i оглянув низ контейнера. Подряпини та вм'ятини. Де-не-де свiжопофарбовано. А ось i те, що менi потрiбне "DEAD MOROZ RESURECTION KA341-22-ML3189J9000". Дiстав смартфон i зiставив iз написом, який вiдбився на мокрому картонi на звалищi. Все збiгається. Але ж у контейнерi є тiло, кого ж тодi пустили на пирiжки Кирпичови?
  Я пiдвiвся та схилився над склом контейнера уважно розглядаючи людське тiло всерединi. Не схожий небiжчик на манiрного англiйця, скорiше типовий босяк з Молдаванки. А що це на пальцях правої руки в нього? Так-так. Схоже, я розкрив ще й справу Синельникова.
  - Так кажете це - Пiтер Маккевiн? А з якого дива у нього татуювання "МIША" на правiй руцi? Готовий побитися на велику суму - на спинi в нього ще вибитi куполи.
  Iван Iванович зблiд. Начальник охорони напружився.
  - Костянтине Олександровичу, у нас справдi вийшла, е-м-м, позаштатна ситуацiя. Моя дружина Надя. Ми з нею дуже посварилися. Вона, коли в сказi творить таке - мама не журись. I ось, Надя найняла робiтникiв i тi встигли вивезти на смiтник три контейнери й там викинути, ранiше, нiж я дав розпорядження охоронi їх зупинити. Два контейнери ми встигли повернути в цiлостi та безпецi, а ось з мiстером Маккевiном вийшла невдача. Контейнер був пошкоджений i тiла всерединi не було. Я найняв найкращих детективiв. Ми ведемо неофiцiйне розслiдування, але тiло ще не знайшли. А поки що, про всяк випадок, пiдмiнили тiло. Родичiв у Маккевiна не залишилося, але може приїхати адвокат iз юридичної фiрми, яка стежить за заповiтом Маккевiна. В обличчя вiн його навряд чи знає, тому, ну, ви розумiєте, ми прийняли таке непросте рiшення, щоб зберегти репутацiю фiрми. Це тимчасово, поки ми не знайдемо i не повернемо мiстера Маккевiна. Я дуже розраховую на те, що ви не афiшуватимете це непорозумiння. А у нашiй подяцi можете не сумнiватися.
  - Боюся, що тiло мiстера Маккевiна вам повернути не вдасться. Принаймнi повнiстю.
  
  * * * * * * *
  
  Я сидiв у кабiнетi та ставив останню крапку у справi про пирiжок з м'ясом. Розслiдування призвело до несподiваного закiнчення. I головне, не зовсiм зрозумiло як трактувати злочини, скоєнi в цiй справi. Виходить, юридично громадянин Маккевiн був мертвий на момент, коли його знайшли Кирпичови та вiдправили на фарш. У чому полягає їхнiй злочин? Наруга над тiлом померлого - стаття 297 КК України? Чи є склад злочину у дiях Надiї Мороз? Що це - злочинна недбалiсть? Який склад злочину у дiях Iвана Мороза? Вiн купив тiло в морзi, приховував зникнення Маккевiна.
   Коротше, тут якось усе дуже заплутано. Я цiлий день не їв i капiтально зголоднiв. Налив каву, дiстав iз сумки, куплений мимохiдь пирiжок. Зробив ковток, потягнув до рота пирiжок i зупинився. Обережно розламав його навпiл. З капустою. Ну i слава Богу.
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"