Плетуться-переплiтаються нитки. Тягнеться новий безкiнечний узор. Тут i суворi воїни з шрамами на серцях i прекраснi жiнки з каменем замiсть них. Чарiвнi звiрi, неймовiрнi квiти, вбивчi у своїй красi й беззахисностi. Незнайомi пейзажi - гори i рiвнини, рiки i моря, люди й нелюди, небо i земля... I ти бiжиш, ти мчиш, намагаючись встигнути i туди, i туди, намагаючись встигнути всюди. А не виходить. I часу зовсiм нема. Нема.
Ти просто закриваєш очi й опиняєшся серед безмежної кiлькостi ниток реальностi. Тут є i тонкi, i товстi, є й уривки, одинокi нитки i цiлi клубки. I ти пробираєшся крiзь них, пролiзаєш пiд однiєю ниткою й переступаєш через iншу, поки врештi не знайдеш ту, за яку будеш триматися пiд час подорожi. Яка покаже тобi нових iстот i новий пейзаж, новi кольори i новi подiї, пiсля якої в тебе залишаться подряпанi руки i сум на серцi - все не могло так швидко скiнчитись. Ти прагнутимеш знову й знову повернутись до неї, вiдчути її у руках i вже нiколи не знайдеш, хiба що у виглядi винятку, бо двiчi одну й ту ж нитку у руки не вiзьмеш, двiчi в одну й ту ж реальнiсть не потрапиш, двiчi не переживеш одних i тих ж подiй. Можливо, хтось так само шукає нитку твоєї реальностi, нетерпляче чекаючи зустрiчi з тобою... Чекає, щоб щось змiнити, на краще або й нi... А потiм ви зустрiнетесь пiд час подорожi узорами, створеними однiєю i тiєю ж ниткою, не впiзнаєте одного i прокинетесь зранку з пошрамованими серцями... А другої, третьої, надцятої або ж просто наступної зустрiчi вже не буде. Часу для неї просто нема. Ще стiльки незвiданих реальностей, ще стiльки неходжених ниток...
Може, якусь з них створиш ти i то буде твоя власна нитка, узор якої плестимеш ти, а коли ти вiдiйдеш, знайдуться iншi, якi блукатимуть мiж нитками, не знаючи чого вони бiльше хочуть, змiнити чужий чи сплести свiй власний узор.
А коли немає сил, можна просто линути в чорнотi, не звертаючи уваги нi на що. Та й не обов"язково в чорнотi... Тут можна побачити хоч i весь спектр! Головне тiльки те, чого прагнеш ти, до чого ти линеш, чим ти живеш у цю мить... Бо в наступну житимеш вже iншим, ти будеш вже iншим, зовсiм не таким i змiняться навколо кольори, нитки, узори... I часу, щоб повернути втрачене вже не буде. Бо поки мчатимеш у погоню за примарним минулим, яке завжди буде занадто далеко позаду, майбутнє втече занадто далеко i не буде часу наздогнати його. А отже, ти просто загубишся серед ниток чужої реальностi i то вже не твоє майбутнє буде проведено серед подорожей i не твоє майбуття буде мiняти узор рiдної нитки... Не твоє. А часу щоб щось змiнити вже нема. Нема i не буде.