Некрасова Людмила Владиславовна. Мотиви мiфiв Захiдної Європи у творах Дж. Р. Р. Толкiна

Мiнiстерство освiти i науки України

Департамент науки i освiти Харкiвської облдержадмiнiстрацiї

Харкiвське територiальне вiддiлення МАН України

Вiддiлення: Лiтературознавства,

фольклористики та мистецтвознавства

Секцiя: Свiтова лiтература

Мотиви мiфiв Захiдної Європи у творах Дж. Р. Р. Толкiна

Роботу виконала:

Некрасова Людмила Владиславiвна, учениця 10 класу

Харкiвської гiмназiї N23

Харкiвської мiської ради

Харкiвської областi

Науковий керiвник:

Женова Наталя Миколаївна, вчитель росiйської мови та свiтової лiтератури Харкiвської гiмназiї N23

Науковий консультант:

Яковлєва Антонiна Миколаївна, старший викладач кафедри української та свiтової лiтератури Харкiвського нацiонального педагогiчного

унiверситету iм. Г. С. Сковороди

Харкiв - 2014

Змiст

Вступ.................................................................................3 - 5

Роздiл 1

Особливостi лiтератури племен Захiдної i Пiвнiчної Європи епохи Середньовiччя......................................................................6 - 13

1.1. Особливостi кельтських мiфiв

1.2. Провiднi теми англосаксонських творiв

1.3. Найвiдомiшi мiфи германо-скандинавських племен

1.4. Артурiвський цикл

Роздiл 2

Творчiсть Джона Толкiна як спроба створення англiйської мiфологiї, що пояснює походження англiйської iсторiї та культури.....................13 - 25

2.1. Елементи германо-скандинавської та кельтської мiфологiї як основа повiстi-казки "Гобiт, або Туди i Звiдти"

2.2. Роман "Володар перснiв" та вплив на нього бiблiйних мотивiв i мiфологiї германо-скандинавських племен

2.3. "Сильмарилiон" як паралель конфлiкту мiж Богом i Люцифером

2.4. Вигаданi мови, їх основа i значення у творах Толкiна

Висновки..........................................................................26 - 27

Список використаних джерел.............................................28 - 29

Додатки............................................................................30 - 32

Вступ

Твори Дж. Р. Р. Толкiна мають величезний вплив на свiтову культуру як у XX , так i у XXI столiттi. Вони були неодноразово адаптованi для кiно, мультиплiкацiї, аудiоп`єс, театральної сцени, комп'ютерних iгор. На їх основi створено концептуальнi альбоми, iлюстрацiї, комiкси.

Сам Толкiн ставився до цього в цiлому позитивно. В одному з листiв видавцевi Мiлтону Уолдмену Толкiн зазначав: "Я хочу закiнчити деякi з цих прекрасних казок, а iншi залишити просто у виглядi схем i начеркiв. Цикли потрiбно об'єднати в одне величне цiле i залишити роботу для чужих умiв i рук, якi творять картини, музику, п'єси [14]".

Толкiн зробив великий вклад у формування такого жанру, як фентезi (епiчна казка). Вiдомi письменники зiзнаються, що звернулися саме до цього жанру пiд враженням вiд епопеї Толкiна. Роберту Джордану навiть сказали, що "багато хто порiвнює вас i Толкiна i називають вас його продовжувачем i новим Майстром". На що Джордан вiдповiв: "Коли я чую щось подiбне, то вiдразу починаю нервувати, а ще я їм вдячний. Говорячи високим стилем, у свiтi фентезi подiбне порiвняння, будь я музикантом, означало б порiвняння з Моцартом. Це дуже гарна компанiя [15]".

Творчiсть Джона Толкiна стала предметом ретельного вивчення критиками i лiтературознавцями, породивши такий напрям, як "толкiнiстика". Толкiнознавськi дослiдження присвяченi як лiтературним i мiфологiчним корiнням книг Толкiна, так i його вигаданим мовам. Твори Толкiна до того ж породили широкий фандом, неформальне субкультурне спiвтовариство, учасники якого об'єднанi єдиним iнтересом, пов'язаним iз творами мистецтва - пристрастю до певного фiльму, книги, серiалу тi iн. У цьому фандомi незабаром почали з'являтися твори фанатiв за мотивами "Володаря перснiв", "Сильмарилiону" i "Гобiта, або Туди i Звiдти", т. н. фанфiки, твори, написанi прихильниками оригiнального твору мистецтва, створенi на основi оригiнального сюжету i / або з використанням персонажiв оригiналу. Серед них були як вiльнi продовження, так i полемiчнi "погляди з iншого боку", i гумористичнi пародiї тощо.

Актуальнiсть пропонованої роботи полягає в тому,що останнiм часом iнтерес до творiв Джона Толкiна значно зрiс завдяки екранiзацiї новели-казки "Гобiт, або Туди i Звiдти" 2013 року. "Хоббiт: Несподiвана подорож" - перша частина кiнотрилогiї режисера Пiтера Джексона, основана на цьому творi. Тепер очiкується прем`єра другої частини трилогiї "Хоббiт: Пустка Смоґа". Українською мовою назва фiльму була перекладена як "Хоббiт", попри те, що в перекладах книги використовується слово Гобiт. Студiя "Postmodern", яка працювала над перекладом, заявила, що намагалася обрати "найкращий i найблагозвучнiший варiант перекладу". Перекладач прокоментував, що це питання не настiльки принципове. Катерина Фуртас, менеджер з дубляжу студiї "Postmodern", сказала: "Ще до початку роботи ми узгодили з Warner Bros. переклад усiх власних назв, ключових фраз тощо[17]". Вже зараз фiльм має велику кiлькiсть шанувальникiв; деякi, побачивши фiльм ранiше, нiж прочитали книгу, зацiкавились оригiнальною iсторiєю.

Для розумiння сюжету будь-якого твору необхiдно знати, звiдки взято його iдею й основу. Завдяки популярностi робiт Толкiна у минулому столiттi, його творча спадщина гарно дослiджена, зокрема толкiнiстами. Цi вiдомостi досить рiзноманiтнi, але не систематизованi.

Пропонована робота - це спроба упорядкувати факти й вiдомостi про основу творiв Дж. Р. Р. Толкiна, що дасть змогу краще зрозумiти сутнiсть творiв письменника.

Мета дослiдження полягає в тому, щоб проаналiзувати найвiдомiшi художнi твори Толкiна ("Гобiт, або Туди i Звiдти", "Володар перснiв", "Сильмарилiон") i дiзнатися, якi твори свiтової лiтератури вплинули на їх сюжет. Для цього передбачається розв'язати такi завдання:

-- проаналiзувати особливостi творiв племен Захiдної Європи, якi мали вплив на дослiджуванi твори Толкiна;

-- дослiдити твори Дж. Р. Р. Толкiна "Гобiт, або Туди i Звiдти", "Володар перснiв", "Сильмарилiон";

-- визначити мотиви, якi були використанi у вищезазначених творах Толкiна.

Об'єктом дослiдження є твори Джона Толкiна "Гобiт, або Туди i Звiдти", "Володар перснiв", "Сильмарилiон".

Предметом дослiдження є мiфологiя кельтських, англосаксонських, германо-скандинавських племен.

Роздiл 1

Особливостi лiтератури племен Захiдної i Пiвнiчної Європи епохи Середньовiччя

-- Особливостi кельтських мiфiв

Кельти - група племен iндоєвропейського походження, що в першому тисячолiттi до н. е. мешкали на територiї Францiї, Нiмеччини, Швейцарiї, Австрiї, Чехiї, Iспанiї, Пiвнiчної Iталiї, Британiї, Iрландiї, частини Балкан, Захiдної України.

Не зважаючи на те, що кельти проживали на бiльшiй частинi Захiдної i Центральної Європи, їхня мiфологiя досить неоднорiдна. Проте можна виявити спiльнi риси, що подають картину можливого єдиного пантеону. Наприклад: Луг - бог свiтла був поширений майже в усiх кельтських племенах.

Кельтська культура багата на чарiвнi легенди, що передавалися в уснiй формi, тому збереглися в декiлькох варiантах. У кельтськiй мiфологiї майже вiдсутня жорстокiсть, що зустрiчається в легендах германцiв i скандинавiв. Боги i герої кельтiв зображуються не так, як у грецькiй мiфологiї: вдягненi у шкiру, на тлi дерев i часто зi зброєю в руках. До того ж, на вiдмiну вiд грецької i римської мiфологiї, про богiв у кельтських мiфах йдеться значно менше, нiж про героїв. Наприклад, iдеалом можна вважати безстрашного Кухулiн, який самотужки захищав Ольстер вiд вторгнення ратей Медб, королеви Коннахта.

Також однiєю важливою особливiстю є любовний трикутник у мiфах. Двоє чоловiкiв, молодий i вродливий воїн проти мудрого старця, та юна богиня, фея або просто гарна дiвчина. Чоловiки використовують будь-якi засоби задля завоювання дiвчини (зброю, силу, чари).

Зазвичай кельтськi казки й мiфи не мали логiчного закiнчення й закiнчувались приказкою. Це також є особливiстю кельтської мiфологiї.

Кельти мали незвичайне уявлення про життя пiсля смертi: вони вiрили або в реiнкарнацiю, або у щасливе загробне життя. Саме цi переконання робили їх безстрашними в бою.

У багатьох казках i мiфах герої вiдправляються в далеку путь аби вiдшукати своє щастя. Це пов'язано з тим, що самi кельти були кочовими племенами, постiйно змiнювали своє мiсцезнаходження й завойовували новi територiї. Наприклад, королевич з казки "Битва птахiв" вiдлiтає на воронi, якого врятував вiд змiї через дев'ять озер, дев'ять вершин. Подолавши смугу перешкод i пригод, вiн повернувся назад з палацом i прекрасною дружиною.

Головним мiсцем дiї є зазвичай лiс, де у деревах живуть чарiвнi створiння, а у хащi - незвичайнi звiрi. У лiсi головний герой може зустрiти фей, вiдьом, велетнiв... У казцi "Золоте Деревце i Срiбне Деревце" примiтно те, що Золотим i Срiбним деревцями звуть падчерку та мачуху. А у творi "Паддiн i зла озерна фея" Паддiн пiрнає в озеро за обручкою. Там вiн потрапляє в чудовий сад зi звивистими дорiжками [14].

Отже, головними особливостями кельтських мiфiв є опис пригод героїв, наявнiсть любовного трикутника, вiдсутнiсть логiчного завершення та вiра у життя пiсля смертi. Також наявний мотив подорожi та пошуку щастя на чужинi, а головним мiсцем дiї є переважно лiс та гори.

1.2. Провiднi теми англосаксонських творiв

Англосакси - загальна назва германських племен: англiв, саксiв, до яких примкнули також юти, фризи та низовi франки. Племена до V ст. жили мiж рiчками Ельбою та Рейном (територiя розселення саксiв) i на Ютландському пiвостровi (мiсце розселення англiв i ютiв), а потiм переселилися на Британськi острови.

Англосаксонське мистецтво увiбрало в себе елементи трьох традицiй - острiвної кельтської, класичної середземноморської i континентальної нiмецької. Важливим є те, що англосаксонськi майстри до X столiття не намагалися точно вiдтворити фiгуру людини чи звiра. Вони творили в абстрактнiй манерi, зображуючи тварин за допомогою кривих сплетених лiнiй. Стиль зображення англосаксiв докорiнно вiдрiзнялися вiд натуралiзму їх середземноморських сучасникiв.

До споконвiчних жанрiв вiдносять героїчну поезiю, а також, з деякими застереженнями, заклинання й вiршi, в яких яснiше за все дає себе знати синкретизм архаїчного словесного мистецтва. Також присутнiй сильний лiричний елемент, як, наприклад, у творi "Нарiкання Деора" [18].

Англосаксонська поезiя охоче повертається до картин океану. У "Беовульфi", найвiдомiшiй поемi стародавнього англосаксонського героїчного епосу, i в перших англосаксонських вiршованих переказах бiблiйних сказань картини моря особливо приваблюють поетiв. У "Мореплавцi" цi картини сповненi особливої тонкої мальовничостi:

Але серце моє рветься з грудей,

Дух мiй рветься разом iз хвилями,

Над батькiвщиною кита (море), рветься далеко

До просторiв землi, i знову повертається назад

Палаючий i жадiбний: кричи, пустельний птах;

Штовхаючи моє серце непереборно по дорозi китiв,

По хвилях океану [19, с. 15-16].

Поема прославляє мужнiсть боротьби, вона сповнена величi й героїзму. Поет, вiд особи мореплавця, описує жорстоку холоднечу. Вiн чує крики морських птахiв, що летять над хвилями, i в їхнiх голосах для нього оживають спогади про минуле.

До цього твору близький iнший, вiдомий пiд назвою "Мандрiвник", викладений у Екстерському кодексi, найбiльшому з чотирьох зiбрань давньоанглийскої лiтератури, що збереглися до наших днiв. Тут монолог звучить iз в уст дружинника або наближеного до короля, який пiсля смертi свого повелителя змушений на самотi поневiрятися на чужинi i мандрувати холодним морем, щоб знайти собi нового господаря чи розрадника. Герой занурюється в сумнi спогади про минуле. Описується банкетна зала, деякi звичаї мiж вождем i його дружинником. Повертаючись у реальнiсть, герой бачить, як птах бурунiв купається в морськiй пiнi, i снiг падає з темного неба. Мандрiвник усюди зустрiчає ознаки спустошення: голi стiни без дахiв, вiдкритi вiтрам i бурi, багатi палати, що стали руїнами... I лише в останньому вiршi є проблиск надiї, якийсь темний натяк на прийдешню радiсть з небес, у якому можна угледiти слiд християнського свiторозумiння.

Ряд вiршiв "Мандрiвника" текстуально збiгається з вiршами iншої невеликої лiричної поеми "Руїни" (також представленої у Екстерському кодексi), що дає чудовi по цiлiсностi картини зруйнованого й спустошеного мiста. Тут та ж iдея смертi й розпаду, що i в "Мандрiвнику", але вона викликає в уявi поета не тiльки сцени минулого, а й цiкавий опис дiйсних руїн, що стоять перед ним. Це вiрш зайвий раз свiдчить про любов англосаксiв до iсторичного минулого й про iнтерес їх до стародавнiх героїчних саг.

Любов до язичницького минулого змiнилася в перiод насильницького насадження християнської культури i ще бiльш пiдсилилася пiд час боротьби з датчанами, коли знову ожили й пiддалися своєрiднiй "романтичнiй" iдеалiзацiї героїчнi перекази старовини.

Отже, головними особливостями англосаксонської лiтератури є абстрактна манера зображення героїв, опис океану i моря, боротьби зi стихiєю. Також є характерними спогади про минулi часи й опис "руїн", що вiд тих часiв залишились.

1.3. Найвiдомiшi мiфи германо-скандинавських племен

Германцi - група племен, яка належить до iндоєвропейської мовної сiм'ї, що заселяли Пiвденну Скандинавiю, Данiю, Шлезвiг. Пiзнiше, в I ст., проживали на територiї мiж Рейном i Вiслою, iз заходу на схiд, мiж Дунаєм на пiвднi i Пiвнiчним та Балтiйськими морями на пiвночi.

Основним джерелом вiдомостей про германо-скандинавськi мiфи є тексти поетичної "Старшої Едди" i прозової "Едди" С. Стурлусона, а також "Нiмеччина" Тацита.

Германцi вiрили, що на Початку була чорна безодня Гiнунгагап, по обидва боки якої лежали царства льоду - Нiфльхейм i вогню - Муспелльхейм, а першi люди були створенi iз ясеня - чоловiк, iз вiльхи (за iншими джерелами, iз верби) - жiнка. Їх створили троє асiв: Одiн, Вiлi i Ве. З часом асiв стало бiльше, тодi вони побудували для себе країну високо над землею i назвали її Асгардом.

У процесi свiтоустрою боги приборкали чудовиськ - змiя Ермунганда, вовка Фенрiра та iнших. Але з наближенням кiнця свiту цi чудовиська вирвуться на волю, припливе корабель мерцiв Нагльфар, по мосту веселки Бiврест прийдуть воїни Муспелля i зруйнують цей мiст, вiд чого пiде руйнування Мiдгарда i Асгарда, i вiдбудеться остання битва Рагнарок, в якiй на сторонi богiв виступатимуть полеглi воїни.

-- Аси - головнi боги, що живуть в Асгардi - країнi богiв-асiв, що знаходиться на небi.

-- Вани - боги, пов'язанi з родючiстю, деякий час ворогували з асами.

-- Турси (велетнi) - втiлення зла, що протистоїть асам (втiленню добра).

-- Альви - духи природи; пiдроздiляються на свiтлих (ельфiв), дворфiв (гномiв) i темних - цвергiв.

-- Норни - три богинi людської долi: Урд, Вердандi, Скульд.

-- Валькiрiї - дванадцять дiв-войовниць зi свити бога Одiна; вони слiдкують за битвами i забирають душi загиблих воїнiв у Вальхаллу.

У германо-скандинавськiй мiфологiї старшим богом (асом) вважався Одiн (див. додаток 1). Одiн, або Водан, був мудрецем i шаманом, знавцем рун i оповiдей (саг), але в той же час богом вiйни i Перемоги, покровителем вiйськової аристократiї, господарем Вальхалли i повелителем валькiрiй.

Крiм Одiна, було дванадцять богiв: Тор (Бог грому i блискавки, небесний коваль, озброєний чарiвним молотом Мьолльнiром), Тюр (Бог вiйни), Вiдар (Бог ремiсникiв-чоботарiв), Хед (слiпий Бог долi), Локi (Бог вогню), Бальдр, Хеймдалль, Браги, Валi, Улль, Ньерд, Фрейр. Основнi жiночi персонажi скандинавської мiфологiї - Фригг (дружина Одiна, яка вiдає долею), Фрейя (богиня любовi), Iдун (берегиня золотих молодильних яблук), златокоса Сиф (дружина бога-громовержця Тора) та iншi.

Найпохмурiша роль вiдводилася свiтовому вовковi Фенрiру. "Фенрiр - величезний вовк,одне з чудовиськ, народжених Локi. Фенрiр був такий лютий, що тiльки Тюр насмiлювався пiдходити до нього. Пророцтва говорили, що вовк народжений на погибель богам, тому вони вирiшили закувати Фенрiра у ланцюг, але вовк легко рвав окови. Тодi на прохання богiв карлики-цверги викували чарiвний ланцюг: м'який, як шовк, вiн, однак, був мiцнiший за все на свiтi. Фенрiр погодився, щоб на нього накинули цей ланцюг за умови, що хто-небуть iз богiв покладе йому в пащу свою руку. Тюр поклав вовковi мiж зуби свою правицю, i Фенрiр вiдкусив її, коли зрозумiв, що його таки впiймали [27, с. 19]".

Згодом Локi було прив'язано до скелi за вбивство сина Одiна. Йому на обличчя постiйно капала отрута змiй, вiд чого Локi кожен раз здригався, а разом iз ним здригалася земля. Одного разу Локi здригнувся так сильно, що земля розкололася, виповз свiтовий змiй Ермунганд, син Локi, який став усе отруювати i спалювати вогнем свого дихання. Спали пута зi свiтового вовка Фенрiра, вiн вiдкрив свою велетенську пащу i став ковтати одного Бога за iншим. Не змiг проковтнути лише Вiдара, Бога-чоботаря, який розiрвав пащу вовка i випустив усiх асiв.

Таким чином, пiсля кiнця свiту, загибелi Богiв настало воскресiння. Потiм настав останнiй суд, i всi праведнi прослiдували в Муспельгейм, а усi грiшнi - в Нiфльгейм.

Отже, германцi вiрили в богiв, над якими володарював бог вiйни i Перемоги. Боги були уособленням добра, а велетнi-турси - зла. Той факт, що головним богом для германських племен був бог вiйни, пояснюється войовничiстю його народу i прагненням пiдкорити собi всi iншi племена.

Iдеї есхатологiї, воскресiння й замогильного суду давнiх германцiв передбачили християнськi iдеї. Ця обставина пояснює схильнiсть германцiв до християнства.

1.4. Артурiвський цикл

Артурiана, або Артурiвский цикл, або Британський мiф, - це цикл легенд, що включають кельтську iсторiю Британських островiв, з особливим фокусуванням на короля Артура i лицарiв Круглого столу.

Андрiй Дмитрович Михайлов, росiйський лiтературознавець, зауважує "... iрландськi саги - ... паралель, певною мiрою навiть модель легенд про короля Артура. Тут не потрiбно вибудовувати прямолiнiйних генетичних рядiв [22]". Отже, кельтська лiтература не є прямим джерелом легенд про короля Артура и лицарiв Круглого столу, а лише їх основою.

Наприклад, за кельтськими традицiями, при вступi на трон потрiбно пiдтвердити благородне походження претендента i прийняти вiд нього присягу на вiрнiсть стародавнiм звичаям. Артур виймає меч Екскалiбур з каменя, що може зробити лише справжнiй король, i християнський архiєпископ благословляє його на царювання, а також приймає вiд нього клятву бути iстинним королем i стояти за справедливiсть. За iншими легендами, Екскалiбур в руки Артуру вiддає Володарка озера.

У битвi бiля Каммлана Артур був смертельно поранений, i сумнi ледi пiд проводом Моргани вiдвезли його на острiв Авалон. За переказами, Артур дрiмає на Авалонi в очiкуваннi дня великої потреби, коли вiн прокинеться вiд сну, щоб врятувати Британiю.

Не менш важливим персонажем Артурiвського циклу є Мерлiн, чарiвник i радник короля Артура. Згiдно однiєї легенди, вiн був зачатий дияволом, але пiсля хрещення вся темна спадщина зникла, але в Мерлiна залишилися надзвичайнi "здiбностi мудреця й провидця". У книзi Томаса Мелорi "Смерть Артура" Мерлiн - наставник майбутнього короля Британiї Артура. Саме Мерлiн чарами викликає "Володарку озера", яка дарує Артуру Екскалiбур.

Напiвлегендарний персонаж, король Артур, став героєм багатьох середньовiчних переказiв. Образ короля Артура об'єднав великий цикл лицарських романiв, трансформуючись i змiнюючись у рiзнi iсторичнi епохи.

Перегукуючись у сюжетному вiдношеннi з французькими лицарськими романами, англiйськi романи артурiвського циклу мають свої особливостi: при розробцi сюжетiв зберiгаються епiчний i героїчний початок; в набагато бiльшому ступенi передано вiдчуття реального життя з його жорстокiстю, грубими звичаями, з його драматизмом.

Роздiл 2

Творчiсть Джона Толкiна як спроба створення англiйської мiфологiї, що пояснює походження англiйської iсторiї та

культури

2.1. Елементи германо-скандинавської та кельтської мiфологiї як основа повiстi казки "Гобiт, або Туди i Звiдти"

"Гобiт, або Туди i Звiдти" - новела-казка Джона Толкiна, один з перших творiв жанру фентезi. Уперше книга була видана 21 вересня 1937 року. "Гобiт..." народився з казки, складеної Толкiном для своїх дiтей. Вiн настiльки захопився нею, що не тiльки записав казкову iсторiю, але разом iз синами намалював карти вигаданої країни - Середзем'я (див. додаток 2).

Толкiн передрукував рукописний текст в одному екземплярi й давав його iнодi читати своїм друзям. Одна з учениць Толкiна в розмовi з редактором видавництва Allen & Unwin Сьюзен Дагнел iз захопленням вiдгукнулася про книгу. Дагнел, прочитавши "Гобiта...", звернулася з листом до Толкiна, де просила його закiнчити сюжет. Однак директор видавництва Стенлi Ануiн не був упевнений, що книга матиме успiх, i вiддав її на рецензiю своєму десятирiчному синовi. На думку хлопчика, маленьким дiтям книга повинна була сподобатися.

Автору вдалося одночасно створити атмосферу чарiвної казки й пропустити її через призму свiдомостi людини XX столiття, де чимале мiсце займає iронiчне переосмислення традицiй минулого. Яскравим прикладом може служити розповiдь про те, як один iз войовничих предкiв мирного хоббiта знiс своєю палицею голову ватажку гоблiнiв. "Голова Гольфiмбулова пролетiла в повiтрi метрiв сто i потрапила в кролячу нору, i в такий-от спосiб одним нападом була виграна битва i винайдена гра в гольф [13, с. 20]", - пiдводить пiдсумок оповiдач.

Жанр "Гобiта..." - скорiше лiтературна чарiвна казка, нiж фентезi, побудована на вiдомих фольклорних схемах: iснує "своя" земля, де розташовується рiдний будинок героя, i "чужина", куди вiн тримає шлях. Сюжетна лiнiя є поєднанням двох основних мотивiв пригоди - убивство дракона й добування скарбу, причому гобiт виявляється прямо або побiчно причетним до кожного з них.

Усе почалося з приїздом у мирний Гобiтон чаклуна Гандальфа (в оригiналi Gandalf), який шукав чотирнадцятого учасника для походу принца гномiв Торiна Дубощита (Thorin Oakenshield). Торiн i його товаришi, Дорi (Dori), Норi (Nori), Орi (Ori), Оїн (сin), Глоїн (GlСin), Фiлi (FМli), Кiлi (KМli), Бомбур (Bombur), Бiфур (Bifur), Бофур (Bofur), Двалiн (Dwalin), Балiн (Balin), зiбрались у похiд до Самiтної гори, аби повернути свою домiвку, здолавши дракона Смауга Золотого (Smaug The Golden). Для походу був потрiбен Викрадач, яким став гобiт на iм'я Бiльбо Злоткiнс (Bilbo Baggins), у iнших перекладах Торбинс.

Як можна помiтити, iмена багатьох гномiв, що зустрiчаються у "Гобiтi..." запозичено зi "Старшої Едди": "... а Дурин - вторым;/ ... Альтиов, Двалин,/ Бивёр и Бавёр, /Бёмбур, Нори/... Виндальв, Траин,/ Трекк и Торин,/ Трор, Вит и Лит,/... Фили и Кили,/ Хлеванг и Глои,/ Дори и Ори [20, с. 184]". Вiдомо також, що спочатку iм'я "Гендальф" мав король гномiв, який у кiнцевому варiантi звався Торiном Добощитом. Пiзнiше автор передав це iм'я чарiвнику, бо минуле "Бладортин" здавалось не достатньо серозним. Певну роль зiграв також i переклад iменi: gandr - чарiвний посох, alfr - альв (ельф або гном). На думку лiтературознавця Гарольда Блума, в образi Гендальфа знайшли вiдображення окремi риси скандинавського бога Одiна. Це пiдтверджується в одному з листiв Толкiна, де вiн пише, що представляв Гендальфа "мандрiвником у дусi Одiна [30]".

Пiд час подорожi Торiн i компанiя зустрiли тролiв, ельфiв, оркiв. У Iмлистих горах гноми вбили Великого Гоблiна, а Бiльбо тим часом врятувався вiд старого Гам-гама (Горлум у iнших перекладах) i знайшов чарiвний перстень, разом втекли вiд уоргiв, отримали допомогу вiд Беорна, того, що "мiняє шкiру [13, с 117]". Пiсля короткого перепочинку у людини-ведмедя Гандальф вiдокремлюється вiд гномiв i гобiта, i, "повернувшися спиною до сонячного свiтла, що грало на рiвнинi, вони увiйшли в (Чорний) лiс" [13, с 140]. Там Бiльбо врятував гномiв вiд гiгантських павукiв, пiсля чого всi потрапили до полону короля лiсних ельфiв i були знов врятованi Викрадачем. Далi тринадцять гномiв i гобiт потрапили до Озерного мiста i звiдти дiсталися цiлi свого походу - Самiтної гори.

Бiльшiсть створiнь, яких зустрiчає загiн Торiна, узято з германо-скандинавських мiфiв. Карлики, цверги, є прототипом толкiнiвських гномiв, якi так само живуть пiд землею i займаються створенням зброї та прикрас. Ельфи у творах Толкiна мали риси асiв. I тi й iншi бачили свiт iз самого його створення, без них не обходилося жодна важлива подiя, i вони знали, що рано чи пiзно доведеться пiти. Але, звичайно, ельфи Толкiна схожi бiльше не на богiв, а на свiтлих альвiв. Це плем'я, як описано в "Еддах", мають вигляд прекраснiше сонця, що мешкає в небесних чертогах Альвхейм i вiдповiдає за рослинне достаток i рiзноманiтнiсть. Дивний народ Середзем'я отримав всi тi ж якостi, крiм небесної резиденцiї, замiсть того вони можуть вiдправитись у Валiнор, безсмертнi землi.

Властивiсть звертатися в камiнь пiд сонячними променями спочатку належало не тiльки тролям, а й гномам. Епiзод з "Гобiта...", де Гендальф обдурює трiйцю тролiв, майже дослiвно перенесена з "Речей Альвиса". Там розповiдається, як хитрий Тор лестив своєму небезпечному противниковi: "Альвис, скажи мне, -/ про всё, что есть в мире,/ наверно, ты знаешь ... [20, с. 241]", задаючи все новi i новi питання, щоб протримати його в будинку до сходу. З першими променями сонця всезнаючий цверг закам'янiв: "Но хитростью мощной/ тебя обманул я:/ ты в доме застигнут/ солнечным светом [20, с. 241]".

Пiсля перемоги над Смаугом Барда-стрiльця, якому допомогла пiдказка Бiльбо про слабке мiсце дракона, почалася Битва п'яти вiйськ, у якiй загинули Фiлi i Кiлi i був смертельно поранений Торiн Дубощит. Битву виграли люди, ельфи i гноми, здолавши оркiв та уоргiв. Книга закiнчується вiзитом до оселi Бiльбо Гандальфа та Балiна. Повечерявши, вони закурили люльки, i Бiльбо вимовив: "То й слава небу [13, с. 301]".

У епiзодi похорон Торiна Дубощита було використано мотив "Короля пiд горою", традицiйний мотив фольклору та мiфологiї, що зустрiчається в легендах багатьох народiв, по перевазi захiдноєвропейських. Iсторiї даного типу оповiдають про легендарних героїв, часто супроводжуваних збройним загоном соратникiв, якi сплять в земних надрах - гiрських печерах, на вiддалених островах або в потойбiчному царствi, i прокинуться, коли їх батькiвщина буде зазнавати труднощiв. Торiна було поховано "глибоко пiд Самiтною горою; Бард поклав йому на груди Гори-камень [20, с. 288]".

У "Гобiтi..." помiтно деяка схожiсть з кельтськими мiфами. Наприклад, мотив подорожi головного героя, який згодом повертається додому, здобувши скарби: "...Зрештою вiн погодився узяти лише двi невеличкi скриньки -- одну, повну срiбла, а другу iз золотом... [20, с. 289]". Основнi подiї повiстi-казки розгортаються у лiсi та у горах, тобто на лонi природи, що також є одною з особливостей кельтської мiфологiї.

Отже, у творi "Гобiт, або Мандрiвка за Iмлистi гори" Джоном Толкiном були використанi мотиви германо-скандинавської та кельтської мiфологiї.

2.2. "Володар перснiв"

"Володар перснiв" - епiчний роман у жанрi "фентезi", що почався як продовження до попередньої роботи Толкiна "Гобiт", але згодом розкинувся у набагато бiльшу iсторiю. Оповiдь було написано поетапно мiж 1937 та 1949 роками, iстотну частину - протягом Другої свiтової вiйни.

Сюжет розвивається навколо чарiвного Персня, який знайшов Бiльбо Торбинс пiд час походу до Самотньої гори. "Перстень Влади, Старший, що править усiма iншими. Це Перстень, який загубився багато вiкiв тому, i та втрата дорого коштувала Володарю Темряви [10, с. 42]". Власником артефакту виявився злий чаклун Саурон (Sauron), якого було переможено у вiйнi проти Останнього Союзу. "Володар перснiв" складається з 6 книг (3 томiв: "Хранителi Персня", "Двi вежi", "Повернення короля"). Головним героєм є гобiт на iм'я Фродо Торбинс (Frodo Baggins), на долю якого випав зобов`язок знищити перстень.

Фродо, його садiвник Семуайз Гемджi (Samwise Gamgee), друзi Мерiадок Брендiбоки (Meriadoc Brandybuck) та Перегрiн Тук (Peregrin Took) разом дiйшли до Рiвенделла, де проходило зiбрання народiв Середзем`я. У заїздi "Грайливий понi" до них приєднався Арагорн, на прiзвисько Блукач. Пiд час подорожi Фродо був поранений моргульським клинком. Важливим є те, що, коли Арагорн узяв до рук цей кинджал, "...в свiтлi близького ранку вiн (кинджал) на очах оторопiлих гобiтiв почав опливати, танути й струмiнцем диму розвiявся у повiтрi. У руцi Блукача залишилась лише рукоять [10, с. 169]". Цей епiзод дуже нагадує момент iз поеми "Беовульф" пiсля того як Беовульф здобуває перемогу над матiр'ю чудовиська Грендель i вiдрубує їй голову, його меч: "...как ледышка,/ В руках стал таять -/ То было чудо: железо плавилось,/ Подобно льдинам... [19, с. 105]". Схожа ситуацiя вiдбулася у третiй частинi, коли Еовiна билась з головним нагулом: "Еовiна ... прорiзала мечем повiтря мiж плащем i короною, над навислими могутнiми плечима. Меч спалахнув, розсипався iскрами i розлетiвся вщент [12, с. 135-136]".

На зiбраннi у Рiвенделлi обговорювалась подальша доля Персню. Було вирiшено знищити його, кинувши в Ородруїн, гору на територiї Мордору, де Перстень був викуваний. Знищити Єдиний Перстень визвався Фродо. З ним вирушили троє гобiтiв, Арагорн, законний спадкоємець трона Гондору, чаклун Гандальф Сiрий, гном Гiмлi, син Глоїна, син короля лiсних ельфiв Леголас i воєначальник Гондора Боромир, утворивши Братство Персня.

Не змiгши подолати Iмлистi гори через перевал Карадрас, загiн проходить копальнями Морiї, де на нього нападають орки. Гандальф падає в безодню, борючись iз древнiм та жахливим Балрогом, що дає можливiсть iншим врятуватися. Загiн ховається в ельфiйському лiсi Лотлорiєнi. Отримавши човни i подарунки вiд Володарки Галадрiель, загiн пливе вниз рiкою Андуїн до вершини Амон-Ген. Там Боромир пiддається спокусi Персня i пробує вiдiбрати його вiд Фродо. Тодi Фродо втiкає вiд Братства i сам-один вирушає до Мордору, але Сем приєднується до нього, щоб допомагати й охороняти.

Слiд зазначити, що поряд з суто мiфологiчними мотивами Толкiн широко використовує i тi, якi прийшли з лицарського роману i циклу про короля Артура. Зокрема, можна згадати про культ служiння Дамi Серця. У трилогiї вiн дублюється двома парами Арагорн - Арвен i Гiмлi - Галадрiель. Могутнiй воїн Арагорн здiйснює гiднi пiсень подвиги, якi тiльки й можуть привернути до нього прихильнiсть Арвен та її знатного батька, в тому числi i вiдвойовує собi королiвство предкiв. Арвен, в свою чергу, зберiгає йому вiрнiсть, проводячи час за вишиванням прапора для свого коханого. На тлi цiєї куртуазної iсторiї досить безглуздою виглядає любов гнома Гiмлi до Володарки Лорiена Галадрiель, власницi одного з трьох ельфiйських магiчних перстiв. На перший погляд здається, що в даному випадку Гiмлi виступає профанним двiйником Арагорна - настiльки в прямому i переносному сенсi велике невiдповiднiсть мiж фiгурою лицаря i гнома.

Схожа роль є i у бiльш архаїчному сюжетi про дiву-войовницю. В її якостi виступає Еовiна, що слiдувала на поле битви за конунгом i яка зробила там найбiльший подвиг, здолавши у єдиноборствi Короля-Мерця. Її вчинок може бути розцiнений i як прояв нордичної "волi до смертi", продиктованої нероздiленого любов'ю до Арагорну.

Пiсля вiдплиття Сема i Фродо, надiсланi Сауроном та Саруманом орки вбивають Боромира i викрадають Меррi та Пiпiна, якi згодом тiкають до лiсу Фангорн, де заводять дружбу з ентами i пiдштовхують їх до знищення Iзенгарду. В лiсi, Арагорн, Гiмлi та Леголас знаходять не гобiтiв, а Гандальфа, який воскрес пiсля битви з Балрогом i тепер є значно могутнiшим Бiлим чаклуном: "- Гандальфе! Отже, тепер ти ходиш у бiлому? - Так, тепер я Бiлий [11, с. 84]". Вчотирьох вони їдуть до Рохану, яким фактично править Грима Гадючий Язик, прибiчник Сарумана, впливаючи на Теодена з роду Еорлiнгiв, законного правителя Рохану: "Ти тут став за мудреця, Гадючий Язиче [11, с. 102]".

Гандальф руйнує чари, накладенi на Теодена, який пiзнiше укрiплюється у фортецi Хельмiв Яр разом з Арагорном, Гiмлi та Леголасом, а Гандальф вiд'їжджає, щоб зiбрати бiльше вiйсько. Хельмiв Яр беруть в облогу орки Сарумана, але Гандальф прибуває з пiдкрiпленням i розбиває оркiв. Пiзнiше Гандальф, Теоден та iншi прибувають до Iзегарда, щоб зiткнутися з Саруманом. Той вiдмовляється визнати помилковiсть своїх методiв i Гандальф позбавляє його чину та бiльшостi його сил. Меррi з Пiпiном приєднуються до загону, i Пiпiн заглядає в палантир, камiнь яснобачення, за допомогою якого Саурон спiлкувався з Саруманом. Це наводить Саурона на думку, що Саруман схопив Персненосця (головного хранителя персню), через що Гандальф вiдвозить Пiпiна в Гондор.

У цей час по дорозi до Мордору Фродо з Семом ловлять Голума, який iшов слiдом за ними вiд Морiї, i примушують його провести їх до Мордору. Виявивши, що через головнi ворота Мордору пройти неможливо, вони йдуть до проходу, куди їх веде Горлум. Голум зраджує Фродо, привiвши його до великої павучихи Шелоб, що живе в тунелях Кiрiт-Унголу. Здається, що Фродо вмирає вiд укусу Шелоб, але Сем вiдбиває її напад. Сем бере Перстень i примушує себе залишити Фродо. Орки знаходять тiло Фродо, i Сем виявляє, що його господар насправдi не мертвий, а непритомний. Фродо вiдносять до вежi Кiрiт-Унгол, а Сем вирiшує його врятувати. Сем рятує Фродо, i вони пробираються через Мордор.

Тим часом у вирiшальнiй битвi бiля Чорної Брами Мордору об'єднанi сили Гондору й Рохану вiдчайдушно воюють зi значно чисельнiшою армiєю Саурона, з намiром вiдвернути увагу Саурона вiд Вогняної Гори. Над самим проваллям вулкану Фродо не може опертися спокусi Персня i привласнює його. Тут з'являється Горлум, бореться з Фродо i вiдкушує йому палець разом з Перснем, а тодi падає у вогняну лаву, забираючи з собою Перстень. Таким чином, Перстень знищується. У цю мить Саурон гине, його армiя вiдступає, вежi розсипаються в порох, Назгули зникають i Вiйна за Перстень завершується. Арагорна коронують як Елессара, правителя Арнору i Гондору, i вiн одружується зi своїм давнiм коханням - Арвен, донькою Елронда.

Арагорн - спадкоємець королiвського трону, що пiдтверджує своє право чарiвним мечем, отриманим вiд ельфiв, що зцiляє накладенням рук - дуже близький до короля Артура. Арагорну допомагає чаклун Гандальф, як Артуру - Мерлiн. Мотив повернення законного короля також є характерним для Артурiани.

Роман закiнчується тим, що гобiти повертаються додому, де Сем одружується з Розою Котон, а Пiпiна i Меррi проголошують героями. Фродо не вдається зцiлити ран тiла й душi, i через кiлька рокiв разом з Бiльбо i Гандальфом вiн вiдпливає з Сiрих Гаваней на захiд, до Невмирущих Земель - аналог Авалону, де знаходить спокiй.

Образ кiльця, що дає владу над свiтом, присутнiй в опернiй тетралогiї Рiхарда Вагнера "Кiльце Нiбелунгiв". Однак сам Толкiн заперечував зв'язок мiж творами Вагнера i сюжетом "Володаря кiлець". Характерною вiдмiннiстю толкiнiвського сюжету вiд вагнерiвського є те, що, по Толкiну, Перстень знищує не герой (у Вагнера - Брюнхильда), а маленький хоббiт (казково-фантастична версiя образу "маленької людини", поширеного в реалiстичнiй лiтературi XIX-XX столiть). Можна провести паралелi i мiж Фафнiром i Горлумом: обидва заради володiння кiльцем вбили свого друга, i обох це сильно змiнило.

Таким чином, основними джерелами роману "Володар Перснiв" можна вважати Артурiвський цикл, що у даному творi вiдiграє бiльш значущу роль нiж у "Гобiтi...", деякi епiзоди зi "Старшої Едди" та взагалi з мiфологiї германо-скандинавських племен. Помiтнi також Бiблiйськi мотиви i спростованi письменником натяки на тетралогiю Вагнера "Кiльце Нiбелунгiв".

2.3. "Сильмарилiон" як паралель конфлiкту мiж Богом i Люцифером

"Сильмарилiон" - збiрка мiфiчних творiв Дж. Р. Р. Толкiна, яку було видано посмертно його сином Крiстофером Толкiном у 1977 роцi. У нiй розповiдається про створення Iлуватаром Айнурiв, Еа, Арди й Дiтей Iлуватара (ельфiв i людей). Подiї, що розгортаються в збiрцi "Сильмарилiон", передують подiям трилогiї "Володар перснiв".

Ця збiрка складається з п'яти частин: Айнулiндале (Музика Айнурiв), Валаквента, Квента Сильмарилiон (Iсторiя Сильмарилiв), Акаллабет (Повалення Нуменору) та Про Перстенi Влади i Третю Епоху.

"Айнулiндале", перша частина "Сильмарилiону", це iсторiя про створення свiту, яке вiдбулося за допомогою Музики, створюваної Еру Iлуватаром i Айнур. Створення свiту описується як втiлення музичних тем, запропонованих Iлуватаром Айнур. Усього було три теми. Перша тема створила Еа - Всесвiт, i Мелькор, внiсши свою тему, яка дисонувала з iншими, породив зло в свiтi. Друга визначила обриси Арди i виправила дисонанс, внесений Мелькором в Першу тему, одночасно увiбравши його в себе, але Мелькор знову став робити по-своєму. У Третiй темi Айнур участi не брали - в цiй темi Iлуватар особисто створив Дiтей Iлуватара i визначив їх долю. Пiсля кiнця свiту прозвучить Друга Музика Айнур, у виконаннi якої вiзьмуть участь люди. Вона буде ще величнiша, нiж Перша, але навiть самi Айнур не знають, що це буде за музика.

У цiй частинi яскраво виражений конфлiкт творця i його "творiння" схожий на сюжет iз Бiблiї про зраду Люцифером Бога. Крiм того, "Сильмарилiон" розповiдає про створення та падiннi ельфiв, так само як i бiблiйна книга Буття розповiдає про створення та падiннi людини.

"Валаквента" - друга частина "Сильмарилiону", тут мiстяться описи валар, Майар i Ворога (Мелькора). Вiдрiзняється вiдсутнiстю сюжету: "Валаквента" - не iсторiя, а швидше збiрник характеристик основних божественних iстот Еа: Валар, Майар i Ворогiв. Так, у текстi перераховуються Валар "в порядку їх могутностi", описуються їхнi родиннi зв'язки i "божественнi функцiї", перераховуються i характеризуються Майар, в тому числi Мелiа i маги.

"Квента Сильмарилiон" названа на честь чудесних дорогоцiнних каменiв, якi ввiбрали в себе свiтло Древ Валар - Сильмарилiв, створених Феанором i викрадених Мелькором. У цiй же книзi описана i вся iсторiя Першої епохи Середзем'я.

"Акаллабет" - четверта частина книги "Сильмарилiон", повiсть про заснування та загибель острiвної держави Нуменор, чиї жителi, пiдпавши пiд вплив Саурона, вирiшили силою взяти Аман, аби отримати безсмертя.

У цiй частинi помiтний вплив грецької мiфологiї: острiв Нуменор, наприклад, нагадує Атлантиду. Толкiн навiть запозичив грецьке слово "Атлантис" (Атлантида) i перевiв його на квенья, одну з мов ельфiв, як "Аталанте" (Падша), що означає Нуменор.

У частинi "Про Перстенi Влади i Третю Епоху" описується iсторiя появи в Середзем'я Кiлець Влади, стисло переказуються подiї, описанi у "Володарi перснiв".

Отже, "Сильмарилiон" представляє собою збiрник мiфiв i легенд Середзем'я, що описують з точки зору Валар i ельфiв iсторiю Арди з моменту її створення. Якщо у "Володарi кiлець" дiї розгортаються наприкiнцi Третьої - початку Четвертої епохи Середзем'я, то "Сильмарилiон" розповiдає про бiльш раннi подiї. У цьому творi письменник використав бiблiйнi мотиви, а саме: епiзод зi зрадою Бога Люцифером, як паралель зрадi Iлуватара Мелькором, падiння ельфiв схоже на опис падiння людини у книзi Буття. Також присутня повага до океану - елемент характерний для англосаксонської лiтератури.

2.4. Вигаданi мови, їх основа i значення у творах

Вигаданi мови Дж. Р. Р. Толкiна - ряд штучних мов, створених уявою Дж. Р. Р. Толкiна. Багато з цих мов були використанi автором для описуваної ним у своїх лiтературних працях вигаданому всесвiтi Середзем'ї.

Толкiн був професiйним фiлологом, що спецiалiзувався на давньогермаських мовах, особливо староанглiйськiй. Вiн також цiкавився й iншими мовами, що виходять у сферу його професiйної дiяльностi, придбавши особливу любов до фiнської мови. Створення мов завжди було тiсно пов'язане з мiфологiєю, розроблюваної Толкiном, оскiльки, на його думку, мова є неповною без iсторiї народу, що говорить на ньому.

Штучнi мови використовувалися в усiх художнiх творах письменника у. Наприклад, у "Гобiтi..." для декiлькох iмен; у "Володарi перснiв" - для iмен (як, наприклад, iм'я "Клеборн" - у перекладi з синдарину означає "срiбне дерево", а "Арагорн" - "шанований король") i декiлькох вiршiв ("Намарiе"), а в "Сiльмарилiонi" - для практично всiх iмен i назв, включаючи заголовок книги. До того ж у "Володарi перснiв" Толкiн використовував лiтературний прийом, що полягає в оголошеннi написаного тексту перекладом з початкової мови Совал Фаре на англiйську, або Вестрон, як вiн назвав її. Цей прийом передачi вигаданої мови реальним був розвинений i далi: Роханська мова була передана староанглийскою, iмена i мова Дейла в "Гобiтi..." - давньоскандинавськими формами; таким чином генетичний взаємозв'язок вигаданих мов Толкiна була спроектована на iснуючий iсторичний взаємозв'язок германських мов.

Вибудовуючи паралелi з кельтськими елементами в Англiї Толкiн використовував староваллiйскi iмена для передачi дунландських iмен гобiтiв Ширу (наприклад, Мерiадок замiсть Калiмак).

Найбiльшими мовними сiм'ями є мови ельфiв i людей. Толкiн створив граматику, абетку (див. додаток 3), лексику для таких дельфiйських мов як протоельфiйська, мова вiд якої пiшли всi iншi, загальний ельдарин, квенья, голдогрин, телерин, синдарин, илькорин, нандорин, аварин. На такому ж рiвнi (з граматикою и лексикою) було створено три мови людей: талиска, адунайська мова та "Совал Фаре", або "Загальна мова", вестрон, на якому розмовляли гобiти i люди у Третю Епоху. На iншi мови людей Толкiн лише натякав або вони були менш розробленi. Також iснувала таємна мова гномiв - кхуздул, мова ентiв - ентiйська i мова Валар - валарiн.

Фiнська морфологiя (особливо її багата система вiдмiн iменникiв) частково посприяла розвитку квенья. Ще одною з улюблених мов Толкiна була валлiйська, i окремi риси валлiйської фонетики знайшли собi мiсце в сiндарiнi. Дуже мала кiлькiсть слiв була запозичена з iснуючих мов, тому спроби простежити походження слiв в роботах, опублiкованих за життя Толкiна, не увiнчувалися успiхом.

Щодо ролi штучних мов Толкiн писав у одному з листiв:

"... Я гадаю, що основоположним "фактом" всiєї моєї роботи є те, що вона є цiлiсною i фундаментально лiнгвiстичною за своїм задумом. [...] Це не "хобi" в сенсi чогось абсолютно вiдмiнного вiд основного заняття людини, того, чим людина займається для вiдволiкання i вiдпочинку. Винахiд мов є основою моїх праць. "Iсторiї" були написанi бiльше для того, щоб створити свiт для цих мов, а не навпаки. Для мене спочатку виникає слово, а потiм - iсторiя, пов'язана з ним. Я б вважав за краще писати "по-ельфiйськи". Але, безумовно, така книга, як "Володар Кiлець" зазнала серйозного редагування, i я залишив там рiвно стiльки "мов", скiльки мiг перетравити читач (хоча зараз я дiзнаюся, що багато хто хотiв би бiльшого). [...] У всякому разi, для мене це багато в чому есе з "лiнгвiстичної естетики", як я iнодi вiдповiдаю людям, якi запитують мене, про що я написав свою книгу."

Отже, штучнi мови, створенi Толкiном i використанi у його творах, - невiд'ємна частина, вигаданих письменником мiфiв. Толкiн зазначив, що скорiше мови були пiдґрунтям для творiв анiж навпаки. Штучнi мови використовувались для створення iмен, у яких було вiдображено риси характеру героя, та назв мiсцевостей.

Висновки

Твори Джона Толкiна дослiджуються багатьма критиками i лiтературознавцями, але цi знання не систематизованi.

Для упорядкування вiдомостей були проаналiзованi особливостi творiв племен Захiдної Європи, якi, по даним вже iснуючих дослiджень, мали вплив на "Володаря перснiв", "Гобiт, або Туди i Звiдти" то "Сильмарилiон".

Головними особливостями кельтських мiфiв були визначенi наявнiсть любовного трикутника, вiдсутнiсть логiчного завершення та вiра у життя пiсля смертi, мотив подорожi та пошуку щастя на чужинi та сприйняття лiсу та гiр, як головних мiсць дiї. Англосаксонська творчiсть вiдрiзняється абстрактнiстю зображення героїв, увагою до опису океанiв i морiв та повагою до iсторичної спадщини. Лiтература германо-скандинавських племен вiдрiзняються войовничим характером, що проявляється у сюжетах мiфiв, де головним над усiма богами є бог вiйни i Перемоги. Схильнiсть германцiв до християнства помiтна у епiзодах воскресiння богiв i замогильного суду. Артурiана є прикладом циклу романiв, де наявний епiчний та героїчний початок, передано вiдчуття реального життя але з додаванням магiчного пiдґрунтя.

Дослiдивши твори Толкiна "Гобiт, або Туди i Звiдти", "Володар перснiв" та "Сильмарилiон" були визначенi мотиви, використанi у вищезазначених творах Толкiна.

"Гобiт..." має багато вiдсилань до германо-скандинавської мiфологiї, а саме до "Старшої Едди", звiдки було узято бiльшiсть iмен головних героїв та рас Середзем`я. Вплив кельтських мiфiв проявляється у мотивах подорожi задля здобуття скарбу, розгортаннi подiй у лiсистiй та гiрськiй мiсцевостi й паралелi мiж долями королiв Артура Пендрагона i Торiна Дубощита, якi стали "Королями пiд горою" - обидва похованi у земних недрах.

"Володар перснiв" увiбрав у себе мотиви багатьох творiв племен Захiдної Європи. Деякi епiзоди твору нагадують моменти iз скандинавської поеми "Беовульф", також присутнiй культ служiння Дамi серця, характерний для Артурiвського циклу. Другою паралеллю мiж "Володарем перснiв" i Артурiаною полягає у мотивi повернення короля (Арагорн у "Володарi..." i Артур у Артурiанi). Образ кiльця, що дає владу над свiтом, присутнiй в опернiй тетралогiї Рiхарда Вагнера "Кiльце Нiбелунгiв".

"Сильмарилiон", як i попереднi твори, вбирає в себе мотиви германо-скандинавських мiфiв, особливо у останнiй частинi, де стисло переказуються подiї, описанi у "Володарi перснiв". Бiблiйськi мотиви використанi у першiй частинi - "Айнулiндале", де конфлiкт Бога i Люцифера адаптується до створюваної автором мiфологiї, як конфлiкт Iлуватара i Мелькора. У четвертiй частинi, "Акаллабет", помiтний вплив грецької мiфологiї: острiв Нуменор як аналог Атлантиди.

Штучнi мови, створенi письменником, додавали створюванiй ним мiфологiї винятковостi. Основами для мов Толкiна були староваллiйська мова, як основа для iмен гобiтiв, валлiйська, окремi риси фонетики якої знайшли вiдображення у синдаринi, та фiнська, з якої було узято морфологiю.

Список використаних джерел

-- Енциклопедiя мiфологiї "Англи i сакси". - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://godsbay.ru/civilizations/angly_saksy.html

-- Вiкiпедiя Сакси. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BA%D1%81%D0%B8

-- Вiкiпедiя Англи. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D0%B3%D0%BB%D0%B8

-- Вiкiпедiя Кельти. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D1%82%D1%8B

-- Енциклопедiя мiфологiї "Кельтська мiфологiя". - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://godsbay.ru/celts/index.html

-- Петро Акиншин "Мiфи i легенди кельтiв". - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.mifologija.ru/kelt/

-- М. А. Штейнман "Гра з мiфом у трилогiї Дж. Р. Р. Толкiна "Володар перснiв"". - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.philology.ru/literature3/shteynman-06.htm#12

-- Мiфологiя, що надихнула Толкiна: Корiння Середзем'я "Вiд мiфа до свiту". - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.mirf.ru/Articles/print4970.html

-- Джон Рональд Руэл Толкин. Письма. - М., 2004. - 576 с.

-- Дж.Р.Р.Толкiєн Володар Перснiв: Двi Вежi. Х.: Фолiо, 2003. - 320 с.

-- Дж.Р.Р.Толкiєн Володар Перснiв: Двi Вежi. Х.: Фолiо, 2003. - 400 с.

-- Дж.Р.Р.Толкiєн Володар Гобiт, або Туди i звiдти. - Львiв, 2011. - 304 с.

-- Народнi казки "Кельтськi казки". - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.fairy-tales.su/narodnye/ketskie-skazki/

-- "Цитати". - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.arwen-undomiel.com/tolkien/quotes.html

-- Дж.Р.Р. Толкiн - батько жанру - та створений ним свiт "Iнтерв'ю з Робертом Джорданом". - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.wheeloftime.ru/forum/index.php?topic=1766.40;wap2

-- ВВС Укрiїна "За вихiднi "Хоббiт" зiбрав в Українi понад 1,5 млн доларiв". - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.bbc.co.uk/ukrainian/mobile/entertainment/2012/12/121226_hobbit_ukrainian_ko.shtml

-- Вiкiпедiя Деор. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D0%BE%D1%80

-- История английской литературы. - М.-Л, 1943. Т. I - 390 с.

-- Беовульф. Старшая Эдда. Песнь о Нибелунгах. - М.; 1975. Т. 9 - 752 с.

-- Гуревич А. Я. "Едда и сага". - М:, 1974.

-- Петрухин В. Я. Мифы древней Скандинавии. - М., 2010. - 464 с.

-- Снорри Стурлусон. Круг Земной. - М .: "Наука", 1980. - 687 с.

-- Варг Викернес Скандинавская мифология и мировоззрение. - Тамбов, 2007. -232 с.

-- Нямцу А. Е. Фантастические парадоксы человеческого мира. - Черновцi, 1998. - 120 с.

-- Нямцу А. Є. Легендарно-мiфологiчна традицiя у свiтовiй лiтературi (теоретичнi та iсторико-лiтературнi аспекти). Чернiвцi, 1997. - 34 с.

-- Толкiн Джон Рональд Руел. Сильмарилiон. - Львiв, 2008. - 388+XVIII с.

-- Вiкiнги Доба завоювань. - 2000 р. - 29 с.

-- Карпентер, Джон Рональд Руэл Толкин. Письма, 2004.

Додатки

Додаток 1

Одiн

Додаток 2

Рiвендел

Смауг Золотий

Додаток 3

Абетка ельфiйських мов

Оставить комментарий © Copyright Некрасова Людмила Владиславовна (lyudmila.nekrasova.1998@mail.ru) Размещен: 11/11/2014, изменен: 11/11/2014. 57k. Статистика. Статья: Публицистика		Ваша оценка:
Аннотация: Это работа МАН (Малой академии наук), в которой описываются основные мотивы мифов, которые использовал Дж. Р. Р. Толкин в своих произведениях. Работа на украинском языке

Некрасова Людмила Владиславовна : другие произведения.

Мотиви мiфiв Захiдної Європи у творах Дж. Р. Р. Толкiна