Я росту
Змiст
Хто розфарбував каченя
Дзеркальце для рибки
Їжачки понаїжачки
Вова - добрi справи
Що написано на обличчi
Про Дашу та Машу
Збiрка казок "Я росту" включає шiсть казок для дiток рiзних вiкiв вiд 3-х рокiв до 10-и. Дитина росте i її казочки ростуть.
Ви можете скачати всi казочки окремо з iллюстрацiями на телеграм-каналi https://t.me/kazkyGannyRos, а збiрка включає тiльки обкладинки та самi казки.
Тож читайте, ростiть, будьте щасливi i здоровi.
Ваша Ганна Рось
Ця книга БЕЗКОШТОВНА i не може нiким використовуватися для продажу. Усi права належать Ганнi Рось.
![[]](/img/r/rosx_a/ganna_ros_i_rostu_fb2/ganna_ros_i_rostu_fb2-2.jpg)
У однiєї качечки, що мешкала в мiсцевому ставку, народилося абсолютно бiле каченя.
'Ох, ох, ох, - зiтхала качечка, - як же ти будеш жити, коли ти такий бiлий?'.
Каченя трiшки пiдрiс, вiн грав зi своїми темненькими сестрами-качечками.
- Давай грати в хованки! - говорили качечки, i каченя що було сил плив до очерету ховатися.
Сховається вiн за купину, а качечки його все-одно знаходять, сховається вiн за кущики, а качечка кричить: 'Бачу, бачу'.
Вiн же був такий бiлий, що його вiдразу було видно в заростях.
Сидить качечка-мама, мало не плаче. Поруч пропливав лебiдь-шипун.
- Кiорр-кiорр, чого зажурилася, сусiдко, - запитує.
А качечка каже:
- У мене каченя зовсiм бiлий, як йому жити? Он, сестри пiдростуть, розлетяться, хто з ним захоче водитися? Зловлять його мисливцi, вiн i в заростях сховатися не зможе.
- Я теж бiлий, - вiдповiв лебiдь-шипун, - не скаржуся. Менi кажуть - який гарний! А давай я твоєму синочку трохи дам фарби на нiс, вiн буде теж гарний.
Лебiдь пiдкликав до себе бiлого каченя, потерся носом об його нiс, i нiс каченяти став яскраво-малиновим.
Сумує качечка, а тут гоголь пропливає, запитує:
- Кра-кра, чого, качечко, сумуєш?
- Так каченя у мене бiлий, як йому жити в ставку?
- А я йому на головi смужку зелену намалюю, ось пiр'ячкам торкнуся. Ах, який гарний! - сказав гоголь, дивлячись на каченятка, i поплив далi.
Качка подивилася на свого каченя i продовжувала сумувати.
- Карр-карр, чого зажурилася, сусiдко, - запитала жовта чапля, що гуляла на бережку.
- Так каченя у мене бiлий, чи не сховається в заростях, - вiдповiла качечка.
Жовта чапля каже:
- Я йому боки крильцями жовтими потру, у мене жовтої фарби багато!
Потерла жовта чапля каченя, стали його грудка i боки жовтими, а мама-качка все сумує i сумує.
Прилетiв одуд.
- Уп-уп-уп, що ти, качечко, невесела? - питає.
- Каченя у мене бiлий, - вiдповiдає качечка - не уживеться в ставку.
- Який же вiн бiлий? - каже одуд, - а я з ним смужками подiлюся, чорно-бiлими. Їх у мене багато!
Потер одуд каченя i на ньому вималювалися смужечки. Гарний!
А строкатий голуб з дерева спостерiгав, як бiлого каченятка розфарбовували. Пiдлетiв до бережку, сiв на гiлку, каже:
- Гуу-гу-гу, качечко, я твоєму каченятi шийку пофарбую в фiолетовий колiр, ось красень буде!
Пофарбував строкатий голуб шийку каченятi, качка дивиться, не впiзнає свого каченя, навiть розгубилася.
Тут i голуба рибалочка прилетiла, каже:
- Пiiк - пiiк, що ви без мене каченя розфарбували? Я йому синi смужки на крильцях намалюю! I хвостик розмалюю!
Вона потерла крильце каченяти своїми синьо-блакитними крилами.
- Стiй, стiй! - зупинив її самець iволги, пiдлiтаючи до компанiї, - хвостик золотистий я розмалюю! Ось красень, ось красень! Фю-Тiу-Лiу, - заспiвав вiн вiд радостi.
Качечка дивиться на свого каченя, очам не вiрить. Такий яскравий, такий чудовий!
- Ледве встигла, - сказала маленька малинiвка, - дайте менi йому щiчки мандариновi зробити!
Малинiвка почала швидко фарбувати пiр'ячко каченятi на щiчках, примовляючи: - Цик-цик, цик-цик. Чудово!
Качка пiдпливла до свого каченяти, вiн був справжнiй красень.
Всi птахи дивилися на каченя i говорили:
- Дивовижно! Красень!
- Це мандариновий каченя, - сказала сова, яка з дерева спостерiгала, як фарбували бiлого каченятка.
Сова була дуже розумна i її думцi всi довiряли.
- Мандаринка! Каченя-мандаринка, - кричали птахи i плескали крилами.
Мама-качечка поправила каченятi пiр'ячко на грудях i сказала:
- Просто красень! Дякую вам, сусiди дорогi!
Мандариновий каченя був дуже задоволений, адже мама-качка тепер їм пишалася.
З тих пiр всi каченята качки-мандаринки мають таке яскраве пiр'ячко.
![[]](/img/r/rosx_a/ganna_ros_i_rostu_fb2/ganna_ros_i_rostu_fb2-3.jpg)
Жила була дiвчинка Маргариточка. На все лiто вона приїжджала в гостi до бабусi в сiльський будиночок з садом бiля озера. А в саду у бабусi цвiли маргаритки - улюбленi квiточки дiвчинки. I були у Маргарити друзi - кiшка Снiжинка, качечка Мандаринка, овечка Ярушка, пiвник Петрушка. А ще в саду жив мураха, вiн поспiшав, поспiшав кудись i його прозвали Поспiшайком. А в озерi жила рибка, маленька така, Манюсею назвали.
Зiбралася якось Маргарита з бабусею на ринок, кошик з лози приготувала для покупок, дала овечцi травички, пiвничку зерняток, качечцi жовточок, кiшечцi налила молочка i каже:
- Кiшечка Снiжинка, ми з бабусею йдемо на базар, а ти залишаєшся за старшу, дивись за господарством, щоб нiхто не пустував.
- Мур, мур, - вiдповiла кiшка, куштуючи молочко, - не хвилюйся, Маргариточка, пригляну.
Пiшли бабуся з Маргаритою, а кiшка по дому господинею гуляє, на вiконце стрибне - квiточки нюхає, м'ячик знайшла - закотила пiд лiжко, побачила дощечку - кiгтики поточила.
Пiдiйшла кiшка до дзеркала, а там її вiдображення. Понюхала кiшка i вiдображення її понюхало, лапкою подряпала по дзеркалу, i вiдображення подряпало. Зрозумiла кiшка Снiжинка, що це її вiдображення. Дивиться, милується: ах, якi рожевi вушка, ах, який рожевий носик, ах, який блакитний бантик на шийцi. Ось яка красуня!
Вийшла кiшка на вулицю i говорить пiвничку:
- А я себе в дзеркалi побачила! I бантик свiй бачила, i вушка! А ти бачив своє вiдображення?
- Я не бачив себе в дзеркалi, та де менi дзеркало взяти? Господиня, як в будинок увiйду, вiником жене.
Задумався пiвник Петрушка, пiшов шукати, як себе побачити. Ходив, ходив, немає дзеркальця у дворi. Злетiв пiвник на паркан, закричав: - Ку-ку-рi-ку!
Дивиться пiвник, а у вiконцi його вiдображення. Пiр'ячка жовтi, зеленi, синi, гребiнець червоний, ай да красень!
Ходить Петруша по двору, кукурiкає. Овечка травичку жувала i каже:
- Чого ти, пiвник, розкукурiкався?
- Я своє вiдображення у вiконцi побачив! Як в дзеркалi! Пiр'ячко жовтi, зеленi, синi, гребiнець червоний, ай да красень! А ти, Ярушка, бачила своє вiдображення? - запитав пiвник.
- Нi-i -i, - замекала овечка.
Спантеличена овечка, ходить по двору, дзеркальце шукає. I в травi шукала, i на стежцi шукала - нiде немає.
Через калюжу овечка переступала i побачила в нiй своє вiдображення.
- Ось моє дзеркальце, бе-бе. Ах, яка я, вiвця, красуня, шерстка шовковиста, за вушками косички! Бе-бе-бе!
- Чого кричиш, Ярушка? - запитав мураха, поспiшаючи з паличкою для будiвництва будинку.
- А я себе, як в дзеркальцi побачила! Шерстка шовковиста, за вушками косички! А ти себе бачив? - запитала овечка.
Задумався мураха: 'А я своє вiдображення не бачив. А який я?'
Перейнявся мурашка, поспiшав, поспiшав, все дзеркальце шукав в садку, нiчого не знайшов. Так втомився мураха, що пiдiйшов до куща полуницi роси з листочка випити. Дивиться, а там мураха.
- Це ж я! - зрадiв мураха, - Ось моє дзеркальце! Щiчки рудi, вусики чорнi. Ай, да, красень!
Побачила мурашку з озера рибка. запитує:
- Чому радiєш, Поспiшайко?
- А я себе в люстерко побачив. I щiчки, i вусики. А ти себе бачила?
- Нi, - вiдповiдає рибка, - попливу, пошукаю дзеркальце.
*
Плавала рибка, плавала, нiяк не знаходить дзеркальця. Зустрiла рибка в озерi велику щуку, хотiла в її оцi своє вiдображення побачити, так щука трохи рибку не з'їла, ледве вiд неї упливла.
Припливла рибка до бережку, а там сидять кiшечка Снiжинка, пiвник Петрушка, овечка Ярушка та мураха Поспiшайко.
- Ох, не знайшла я дзеркальця в озерi, - скаржиться їм рибка, мало не плаче.
Задумалися друзi, як рибцi допомогти, як же їй побачити своє вiдображення?
Каже овечка:
- А давайте її вiднесемо до калюжi, рибка i побачить своє вiдображення.
- Що ти, - каже мураха, - її по повiтрю не можна носити, - вона ж у водi дихає, - я їй принесу крапельку роси, вона i побачить себе.
Побiг Поспiшайко до куща полунички, взяв росинку з листочка, та тiльки не донiс її, випарувалася крапелька на сонечку.
- Що ж робити? - задумалися друзi.
Тут припливла качечка Мандаринка, та не сама, а з яскравим, ошатним каченям.
- Що ви такi сумнi? - запитала качечка.
Кiшка Снiжинка вiдповiдає:
- Я побачила своє вiдображення в хазяйському дзеркалi, пiвник Петрушка - у вiконцi, овечка Ярушка - в калюжi, мураха Поспiшайко - в крапельцi роси, а рибка своє вiдображення не бачила, немає у неї дзеркальця.
- А ти своє вiдображення бачила? - в свою чергу запитала качечку овечка Ярушка.
- А чого менi шукати дзеркальце? Я кожен день своє вiдображення бачу в озерi, як в дзеркалi. А подивiться на вiдображення мого дружка.
Всi глянули на гладь озера i побачили вiдображення не тiльки качечки Мандаринки, але i її дружка. Пiр'ячко його переливаються, грудка фiолетова, бочок золотий з чорно-бiлими смужками, хвостик помаранчевий, дзьобик малиновий. Ось так красень!
- А як же рибцi Манюсi побачити вiдображення? Вона в озерi плаває, а вiдображення не бачить, - запитав пiвник Петрушка.
- Простiше простого, - вiдповiла Мандаринка, - нехай рибка вистрибне з води i побачить себе.
Почула рибка, хвостиком вiд води вiдштовхнулася i вистрибнула. Рибцi так сподобалося своє вiдображення, що вона стрибала ще i ще, i милувалася собою: черевце срiблясте, спинка чорна, бочок блакитно-золотий, плавнички блакитнi. Ах, яка красуня! Друзi дивилися, як рибка вистрибує з води i весело смiялися.
Тут i Маргариточка з бабусею прийшли з ринку. А в кошику частування для друзiв. Дивиться дiвчинка, а її друзi на бережку озера. Пiшла до них Маргариточка i побачила, як рибка Манюся з води вистрибує. Друзi смiються i Маргарита розсмiялася.
А ви бачили коли-небудь, як рибки з води вистрибують?
![[]](/img/r/rosx_a/ganna_ros_i_rostu_fb2/ganna_ros_i_rostu_fb2-4.jpg)
На однiй лiсовiй галявинi жили звiрi своєю громадою. Був у них головним великий ведмiдь, Потапович. Його мiцний стiл стояв пiд величезним дубом, який давав тiнь пiд час лiтньої спеки. Ведмiдь сидiв за столом, рахував на рахiвницях, скiльки жителiв в громадi, кому скiльки малини зiбрати, кому яблук, меду дати.
Жили в громадi своїми родинами бiлки, зайцi, їжаки, мишi, а ще хитрий лис, старий бобер, сова з совенятами та сорока. Жили вони в цiлому дружно, один одному не заважали, допомагали, тiльки на хитрого лиса ображалися.
*
Якось у сусiдньому березовому гаї, де жила iнша громада, сталася пожежа. Багато там берiзок, кущiв, трави погорiло. Бiгли, рятуючись, звiдти звiрi, куди очi бачили.
Щоб такого не було на їх узлiссi, вирiшив ведмiдь Потапович провести навчання, як пожежу гасити, а краще зовсiм не допускати її.
Каже ведмiдь сороцi, яка у нього секретарем була, помiчником одним словом,:
- Облети, сороко, громаду, та скажи всiм збиратися у дуба, будемо вчитися, як вiдра зберiгати, як воду зi струмка носити, як лопатою пiсок кидати, як дiток вiд лiсової пожежi рятувати. Все зрозумiла? - питає.
- А що казати? - замислилася сорока.
- Говори, йдiть, Потапович до дуба кличе.
*
Полетiла сорока, бачить: заяче сiмейство обiдає.
Кричить сорока зайцям:
- Iдiть до дуба, Потапович кличе!
- Зараз прийдемо, ось тiльки зайчат нагодуємо i прийдемо, - вiдповiдає зайчиха.
Летить сорока далi, дивиться, лис газету читає.
Кричить сорока:
- Iди, лисе, до дуба, Потапович кличе!
- Скажи, прийду, ось тiльки газетку дочитаю, - вiдповiдає лис.
Летить сорока далi, раптом бачить: сiмейство чужих їжачкiв на їх галявину йде. Всi замурзанi, в сажi, явно погорiльцi, та ще й пожитки на вiзку везуть.
Сорока вирiшила: ось так новина, я її перша всiм розповiм! Летить сорока, кричить:
- Їжачки, понаїхали їжачки!
- Якi їжачки? - кричить у вiдповiдь бiлка. - Куди понаїхали?
А сорока далi полетiла, кричить:
- Їжачки, понаїхали їжачки!
- Що стрекочиш, сороко? - запитує бобер.
А сорока не слухає, далi летить. Так вона поспiшає першою новину розповiсти, що слова ковтає. Виходить у неї:
- Їжачки, пона ... їжачки! Їжачки, понаїжачки!
Облетiла сорока всю галявину, такого переполоху наробила!
- Що за 'понаїжачки'? - дивуються звiрi.
- А, ну, пiдемо до дуба, дiзнаємося, що сталося.
А їжачиха варила грибний суп їжачкам до обiду, та так злякалася, думала, щось з їжачками. Кинула вона суп варити, побiгла до дуба.
*
Зiбралися всi жителi громади у дуба, дивляться - стоять з пожитками їжачки-погорiльцi з сусiднього гаю.
- З чим завiтали? - запитує їх ведмiдь Потапович.
- Ми погорiльцi, з березового гаю, приймiть нас до своєї громади, дозвольте у вас жити, - попросив їжак, глава сiмейства.
- Ой, ой, ой, - закричала їжачиха, мешканка узлiсся, - якщо ви ще тут оселитеся, зовсiм голодно буде, ми в цю зиму ледве-ледве протягнули. Осiнь була суха, грибiв мало, горiхи не вродили, ледве кiнцi з кiнцями зводимо. А жити тут будете - i ми, i ви голодувати будете.
- А де ж їм жити? - заступився лис. - Нехай живуть!
- А тобi лисе, аби нових жителiв, а потiм будеш їжачкiв красти i їсти їх! - закричала їжачиха. - Куди мiй їжачок в минулому роцi подiвся?
- Чи не їв я твого їжачка, - вiдповiв лис, - дивитися треба за своїми їжачками!
- Як же, i на мишей не полював? - запищала мишка-мати. - Скiльки мишей переловив.
- I мишей я не їв, а їжачки-погорiльцi нехай живуть! Мають право! - не вгамовувався лис.
- А їжачиха правду каже, - пiдтримала бiлка, - ми теж гриби збирали, мало їх було. Треба щось придумати, як i їжачкам допомогти, i як самим не голодувати.
- А давайте, я їм рибу ловити буду, нехай рибу їдять, - запропонував бобер.
- А їжачки рибу не їдять, - втрутилася сова.
- Так, задача, - Потапович почухав потилицю. - Треба щось придумати.
- Їжачки, понаїжачки! - не вгамовувалася сорока.
Вона вирiшила нагадати, що це вона перша принесла таку новину.
- Зате трави у нас багато, - сказала зайчиха, - нехай трав'янi супчики варять, а ми травичкою подiлимося.
- Та хiба травою вони наїдяться! - схлипнула їжачиха. - Дивiться, скiльки дiтлахiв, вони ж ростуть, їх годувати треба!
Зажурилися звiрi, задумалися, як погорiльцям допомогти.
Сова, яка жила прямо на дубу в дуплi, говорить:
- А чого тут думати? Треба їхнiй гай вiд лiсової пожежi вiдновити, тодi не доведеться нiкому голодувати. На удобренiй землi все швидко оживає i виростає.
- Точно! Молодець, сова! - похвалив ведмiдь.
- Ах, як добре, вiдновимо, допоможемо, - зрадiла їжачиха, - а зараз ходiмо до нас, я супу наварила цiлу каструлю, будемо їжачкiв годувати
Забрала їжачиха до себе всю їжакову сiм'ю погорiльцiв: маму, дiтей, бабусю, а тато залишився.
*
- Давайте вiзьмемо лопати, вiдра i пiдемо прямо зараз гай розчищати. Затягувати не можна, час весняний, сприятливий для посадки рослин. Всi за iнструментом, збiр через десять хвилин! - скомандував Потапович.
- Ох, а менi кашу варити на котлi, годувати всiх працiвникiв, - сказала сорока, одягаючи фартушок i косиночку.
Зiбрали iнструменти звiрята i попрямували в сусiднiй гай. А там, травичка вигорiла, берiзки поваленi, кущi обгорiлi.
А кабан, житель березового гаю, побачив помiчникiв, вирiшив в гай повернутися.
- Нiчого, нiчого, - сказав кабан, - зараз навалимося, порозчищаємо, краще колишнього буде.
Взялися звiрята працювати. Зайцi граблями травичку згрiбають, ведмiдь колоди обгорiлi забирає, кабан землю розпушує, сова обгорiлi кущi обрiзає, мишки травичку нову сiють, поливають, гриби розсаджують.
Навiть лис одягнув бiлi рукавички та гiлки збирає. А бiлочки накопали молодих берiзок i з їжаком-погорiльцем, садять новий гай.
Весело працюють, дружно.
- Ой, дивiться, - сказав кабан, - бобер новi колоди тягне, пiду, допоможу.
Притягли вони колоди.
- Будемо їжакам новий будинок будувати, - каже бобер, - лисе, цвяхи неси, у тебе їх повна коробка.
- Чи не повна, а менше, - сказав лис, - але, добре, принесу, не шкода.
- А я пилку принесу, - сказав заєць.
*
Поляну розчистили, все посадили, давай разом новий будинок будувати.
Заєць пиляє колоди, кабан пiдносить, ведмiдь пiднiмає, бобер укладає, лис гвiздки забиває.
Побудували новий будинок, краще колишнього. А мишенята вже вiкна фарбують. Бiлки пiд вiкнами полуницю посадили, а полити чим?
- Який двiр без колодязя, - сказав кабан i давай землю рити, воду шукати.
I знову дружньо звiрята колоди пиляють, колодязь будують.
А сова вiдро подарувала, пiдв'язали вiдро мотузкою, в колодязь опустили, витягли цiле вiдро холодної смачної води. П'ють звiрi, радiють своїй працi.
А тут сорока прилетiла, хотiла всiх до обiду запросити та новий будинок для їжачкiв побачила.
О це так новина! Полетiла назад, їжачисi з дiтьми новину розповiсти:
- Їжачкам, понабудували їжачкам! Їжачкам, пона ... їжачкам!
Їжачиха, нагодувавши своїх гостей, мила посуд пiсля обiду. Бабуся їжачиха допомагала, витирала посуд рушником.
- Сорока знову новину на хвостi принесла, - сказала їжачиха. - Що ще трапилось?
- Їжачкам, понабудували їжачкам!
- Що набудували? - здивувалися їжачки.
Але сорока тiльки i скрекотала:
- Їжачкам, понабудували їжачкам! Їжачкам, пона ... їжачкам!
*
Вирушили їжачки в гай. Прийшли, а там - новий будинок з криницею!
- Рiднi ви мої, - розчулилася їжачиха-погорiлиця, - спасибi вам!
- Ура! - кричали їжачки, - у нас новий будинок!
- Ах, якi гарнi сусiди! - заплакала бабуся-їжачиха.
*
Тут сорока згадала, що вона обiд зварила.
- Запрошую всiх на обiд! - затрiщала сорока. - Всiх на обiд!
Звiрi вимили лапи пiсля роботи водою з криницi, вмилися i дружно пiшли на галявину, пiд високий дуб. Близько дуба вже стояв повний казан кашi.
Сорока всiм кашу роздавала та добавку пропонувала.
Радiли звiрi, якi вони дружнi, яку вони добру справу зробили, i своїх їжачкiв не образили, i сусiдам допомогли.
- Ви, сусiди, приходьте до нас в гостi частiше, - запрошував Потапович.
- А ви до нас приходьте за водою колодязною, - запрошував їжачок-тато.
*
Пройшов мiсяць. Вже нiщо не нагадувало в березовому гаї про пожежу. Природа ожила, пiднялася висока трава, пiдросли гриби, зрiла малина, а берiзки вкрилися молодими зеленими листочками.
Бабуся-їжачиха в'язала шкарпетки своїм внучатам, мама-їжачка поливала полуницю, тато-їжак носив воду.
*
I на узлiссi життя йшло своєю чергою.
Розумна сова вчила своїх дiтей, щоб вони виросли такi ж розумнi.
Їжачиха показувала їжачкам, як розрiзняти гриби: опеньки, рижики, маслюки.
Лис читав газети, бобер будував греблю, а ведмiдь Потапович сидiв за своїм столом i рахував на рахiвницях.
Тут сорока побачила, як на галявинi з'явилася сiмейка їжачкiв. Вони несли великий кошик полуницi.
'Я перша дiзналася новину!' - зрадiла сорока i полетiла скрекотати:
- Їжачки, понаносили їжачки! Їжачки, пона ... їжачки!
- Знову сорока новини розносить, - жартували звiрi, - напевно, їжачки прийшли.
- Пiдемо дивитися, - сказала зайчиха.
Зiбралися звiрi пiд дубом, а там цiлий кошик полуницi.
- Це вам, спасибi за вашу ласку, - сказала мама-їжачиха.
Сорока перша спробувала полуницю, соковиту, солодку.
- Їжачки, понадавали їжачки, - трiщала сорока, - їжачки, пона ... їжачки!
Звiрi весело смiялися.
![[]](/img/r/rosx_a/ganna_ros_i_rostu_fb2/ganna_ros_i_rostu_fb2-5.jpg)
У нашому будинку живе Вова, вiн вчиться в четвертому класi. А ось така iсторiя трапилася з Вовою, слухай.
Розпочався навчальний рiк, але Вовi вчитися нiяк не хотiлося. Звик Вова влiтку хулiганити, а тут за партою сидiти треба, уроки вчити. Бабусi сидiли на лавочцi бiля пiд'їзду i спостерiгали за всiма витiвками Вови.
Якось вранцi Вова вийшов з пiд'їзду, а тут руда кiшка сидiла на ганку зi своїм маленьким кошеням та їла кашу, якою її почастувала господиня.
Хотiв Вова кiшку ногою штовхнути, тiльки замахнувся ногою, а тут бабусi з лавочки:
- А ну, не чiпай кiшку, бач, шибеник який!
- Я її не чiпав, вона сама лiзе пiд ноги! - огризнувся Вова.
Пiшов Вова далi, дивиться, чотирирiчна Олечка малює на асфальтi.
- Що це? - запитав Вова.
- Це будиночок, - гордо вiдповiла Олечка.
- Ха, ха, ха, - засмiявся Вова, - це дурниця!
- Це не дурниця, - образилася Оля, - це будиночок!
Пiшов Вова, а за ним слово 'дурниця' ув'язалося. А не знав Вова, що за ним тягнеться вже цiлий клубок з поганих вчинкiв i слiв, немов тiнь його. Зачепилася i 'дурниця' за ногу Вови, навiть спiткнувся Вова, мало не впав.
Дивиться Вова, тут малюки в ворота м'яч забивають, промахнувся малюк Сергiйко, м'яч покотився повз ворота.
- Мазило! - сказав Вова. - Вчiться, малявки!
Забрав Вова м'яч, та як вдарить по воротах, що впав малюк Данилка, вдарився, плаче.
Пiшов Вова далi, не знає, що вже i слово 'мазило' за ним тягнеться.
Йде Вова в школу, то дiвчинку за косу смикне, то хлопчиковi пiднiжку пiдставить. Малюки ображаються, а Вовi смiшно, тiльки хихикає.
'А не пiду я в школу, - подумав Вова, - нехай Марi Ванна сама нiсенiтницi вчить'. Ось уже i слово 'нiсенiтниця' за ним ув'язалося позаду.
I звернув Вова на будiвництво. Це завод будували, будували, та так i не добудували.
Йшов Вова по вузькiй дощечцi, а 'дурниця' його так переважила, як гиря, i впав Вова в яму. Бачить, мотузка стирчить, хотiв було за неї вхопитися Вова, а 'мазило' мотузкою грає, в руки Вовi не дає. Тiльки Вова почне по землi дертися, а його 'нiсенiтниця' назад, в яму тягне.
Забруднився Вова в ямi, нiяк вилiзти не може, прикро йому. Стало темнiти, страшно Вовi, а тут хтось говорить:
- У-у-у! - як пугач нiби.
- Допоможiть! - кричить Вова, та нiхто його не чує, хорошi дiти вдома пiсля школи сидять, уроки вчать, мультфiльми дивляться.
*
Прийшов тато з роботи:
- Де ж Вова? - дивується. - Пiду його шукати, - мамi каже.
Взяв тато лiхтарик, вийшов на вулицю, а тут Марiя Iванiвна, вчителька Вови.
- Де Вова? - питає. - Його сьогоднi в школi не було.
- Немає його вдома, - вiдповiв тато, - пропав Вова.
- Я з вами його шукати пiду, пошукаємо його на будiвництвi, - запропонувала Марiя Iванiвна.
*
Пiшли вони вдвох на будiвництво.
- Вово! Вово! - звуть.
Зневiрений i знесилений Вова зовсiм не надiявся на допомогу. Сидiв вiн в страху, як мишеня в кут забився. Почув вiн голос тата.
- Я тут! - кричить. - В ямi, витягни мене!
Пiдiйшли Марiя Iванiвна i тато до ями, тато мотузку опустив. Марiя Iванiвна лiхтариком свiтить.
- Тримайся мiцнiше, - тато каже, - я буду тягнути.
Тягне тато за мотузку, не вистачає сил у Вови вилiзти з ями.
Тут Марiя Iванiвна на допомогу прийшла, руку простягнула, витягнула Вову.
- Ех, Вово, Вово, - тiльки з докором сказав тато.
Марiя Iванiвна взяла чисту носову хустку i витерла обличчя Вовi.
- Вово, пора дорослiшати, - сказала вчителька, - ми так злякалися за тебе. А якби ми тебе не знайшли?
Вова представив, що було б, якби вiн просидiв в ямi всю нiч. Ой, як добре, що його знайшли!
- Спасибi вам, - тихо сказав Вова.
- Що я чую, Вова сказав 'спасибi', - сказала Марiя Iванiвна, - я давно не чула вiд тебе добрих слiв.
- Я обiцяю, що слова будуть тiльки добрi, - Вова бiльше не хотiв дружити зi своїми старими злiсними словами-тiнями.
*
Наступного ранку бабусi на лавочцi вiд подиву онiмiли. Дивляться, Вова вийшов з пiд'їзду, кiшцi з кошеням молока налив.
- Здрастуйте, бабусi, - каже.
- Здрастуй, Вово, - вiдповiдають бабусi.
- Давайте, я цей цвях на лавочцi мiцнiше заб'ю, - запропонував Вова, - а то зачепитеся за нього, сумку порвете.
- Забий, Вово, ай, да молодець! - хвалять бабусi, а Вовi приємно!
- Олю, на тобi кольорову крейду, малюй, я вже вирiс i менi вона не потрiбна! - каже Вова.
Оля крейду взяла. Красивi, рiзнобарвнi, тепер бiля її намальованого будиночка можна намалювати зелене дерево, жовте сонечко, рожевi квiточки!
- Спасибi, Вово, - дякує Олечка.
*
- Малюки, забивайте менi м'ячi, - запропонував Вова, - я на воротах.
Малюки голи забивають Вовi, радiють, а Вова спецiально пiддається, голи пропускає.
- Досить, досить! - сказав Вова. - Менi в школу пора, за знаннями! А сьогоднi на географiї Марiя Iванiвна буде про мандрiвникiв розповiдати.
- А нам розкажеш? - запитують малюки.
- Увечерi пiсля школи розповiм, - пообiцяв Вова.
*
А бабусi на лавцi Вову не впiзнають. Зовсiм iнший хлопчик став, ввiчливий, слухняний.
А поганi слова назавжди покинули Вову, вiн уже не хотiв з ними дружити, i поганi вчинки робити бiльше не хотiв.
Вова зрозумiв, що це дуже приємно, коли робиш добрi справи, а люди тобi дякують. Вова то сумку бабусi пiднесе, то смiття винесе, то бур'яни вирве, то малюкам iсторiї розповiдає, то велосипед вiдремонтує.
Люди так i стали його називати 'Вова - добрi справи'.
А географiя стала улюбленим уроком Вови. I мрiя у нього з'явилася - стати мандрiвником.
![[]](/img/r/rosx_a/ganna_ros_i_rostu_fb2/ganna_ros_i_rostu_fb2-6.jpg)
Батьки Оленки були археологами i цього лiта вони їхали на розкопки стародавнього поселення. Оленку вони з собою взяти не могли i тому вiдвезли її до бабусi в село на все лiто.
- Вчи лiтери, донечко, i пробуй читати - сказала їй мама на прощання, - слухайся бабусю.
Восени Оленцi йти в перший клас, а вона ще не всi букви вивчила. Бабуся у Оленки була вчителька. Бувало, влiтку кличе Оленку:
- Онучко, йди букви повчити!
- Бабусю, скоро прийду, - вiдповiдає Оленка, а сама з подружками грає.
Бабуся знову:
- Оленко, йди, почитаємо!
- Бабусю, ми тiльки грати в хованки почали, - каже Оленка.
Нiяк не знайде вона час повчитися, то з подружками на рiчку йдуть, то в м'яч грають, то в пiску замки будують, то на гойдалках катаються.
*
Так i лiто пройшло непомiтно.
Тридцятого серпня тато i мама приїхали на машинi за Оленкою забирати її в мiсто.
- Як ти виросла, доню, - мама радiсно обiймала Оленку, - i щiчки рожевi!
- Сiльськi продукти i свiже повiтря явно пiшли на користь, - зауважив папа, цiлуючи Оленку в щiчку.
- А читати навчилася? - запитала мама.
Дiвчинка опустила очi. Бабуся каже:
- Її не посадити за уроки, за iграми нiколи.
- М-да, - багатозначно сказав тато.
*
Наступного дня мама з Оленкою вирушили до магазину, купили шкiльну форму, бiлу ошатну блузку i новi черевички, тому що колишнi вже були малi. Портфель був куплений ще навеснi з усiм шкiльним приладдям.
*
I ось настало перше вересня. Папа пiшов на роботу, а мама з ошатною Оленкою вирушили до школи.
На шкiльнiй лiнiйцi дiти познайомилися зi своєю вчителькою.
Коли закiнчилося урочисте вiдкриття нового навчального року та пролунав перший дзвiнок, дiти всiм класом пiшли до класної кiмнати.
Оленка сiла на першiй партi бiля дверей разом з дiвчинкою Тамарою.
Зоя Петрiвна, так звали вчительку, зачитувала прiзвища дiтей i вони вставали з мiсця, вiдповiдаючи:
- Я.
Коли Мишко Вовчик встав з-за парти, щоб привiтатися з вчителькою, у нього впала дерев'яна лiнiйка, вiн пiдняв лiнiйку, а у нього випали олiвцi. Дiти весело засмiялися.
- А тепер, дiти, ми перевiримо, як ви знаєте букви, - сказала Зоя Петрiвна.
Вона показала бiлий аркуш паперу, на якому була велика буква.
- Яка це буква?
- А- а, - закричали хором дiти.
Оленка теж знала цю букву.
- А ця? - вчителька показала iншу букву. - Хто вiдповiсть?
Мишко пiдняв руку.
- Кажи, Мишко, - сказала Зоя Петрiвна.
- Це 'Т', - вiдповiв Мишко.
- Молодець, - похвалила вчителька.
Оленка цю букву ще не вивчила, їй було соромно. А Тамара трохи сховалася пiд парту.
- А це яка буква? - вчителька показала iншу букву.
- 'М', - закричали дiти.
- А це? - запитала Зоя Петрiвна.
- 'З', - вiдповiв Iванко.
- Дiти, а де наша Тамарочка? - запитала вчителька.
- Вона сховалася пiд парту, - вiдповiв Женя i дiти дружно засмiялися.
- Тамарочко, йди сюди, - запросила її вчителька. - Дiти, не треба соромитися, якщо будь-якi лiтери ви не знаєте, - продовжувала вчителька, - ми прийшли, щоб вчитися. Все вивчимо, навчимося читати, писати, рахувати. А Тамарочка буде у нас сьогоднi чергова. Пiсля першого уроку ви пiдете додому, а Тамарочка перевiрить, щоб ви не забули свої портфелi. А завтра буде чергувати Оленка.
*
Пролунав дзвiнок, дiти вирушили по домiвках.
Мама зустрiчала Оленку бiля школи.
- Як справи в школi? Сподобалося? - запитала мама.
- Сьогоднi чергувала Тамара, а мене призначили черговою на завтра. А Тамара лiтери не знає, вона пiд парту ховалася, - вiдповiла Оленка.
- А ти хiба всi букви знаєш? - запитала мама.
- Нi, мамо, а давай повчимо лiтери.
- Давай.
Звичайно, Оленцi було соромно не знати букви.
Кожного дня пiсля школи, коли дiти йшли гуляти на вулицю, вона пiсля обiду сiдала займатися.
*
Пройшов мiсяць.
Якось на уроцi Зоя Петрiвна запитала:
- Оленко, розкажи, якi ти бачиш лiтери.
- М, И, Р, - сказала Оленка, - мир!
- Молодець! - похвалила Зоя Петрiвна. - Сьогоднi отримуєш п'ятiрку.
Оленка летiла додому, як на крилах. Вона вiдкрила дверi i з порога закричала:
- П'ятiрка! П'ятiрка!
- Розумниця моя, - зрадiла мама i обняла доньку, - бачиш, займалася старанно i ось тобi нагорода за працю.
- Мамо, давай ще займатися, - запропонувала Оленка.
- Нi, дорогенька, ти вiдпочинь, пообiдай, а потiм i справi час, - вiдповiла мама.
- Справi час, потiсi годинку, - вiдбарабанили Оленка.
Увечерi тато прийшов з роботи i побачив, що донька сидить за пiдручниками.
- Папа, я п'ятiрку отримала! - похвалилася Оленка.
- Раз так, в недiлю пiдемо в цирк, - пообiцяв тато.
*
У наступнi днi Оленка ще отримала двi п'ятiрки.
У недiлю, сидячи на виставi в цирку, Оленка iз задоволенням думала, як добре старанно вчитися, i батьки радiють, i хвалять, але головне - самiй дуже приємно.
Дiвчинка дивилася веселу виставу, на швидких конячок, на повiтряних акробатiв, на спритних клоунiв, що жонглювали м'ячиками.
А в перервi веселий клоун ходив по холу з коробкою i кричав:
- Сюрприз для старанних дiточок! Що у мене в коробцi? - запитав клоун Оленку.
- Морозиво! - вiдповiла вона, прочитавши назву на коробцi.
- Правильно, отримай, - клоун простягнув їй морозиво.
- Звiдки клоун дiзнався, що я старалася i отримала п'ятiрки в школi? - запитала вона у тата.
- Так у тебе на обличчi написано! - вiдповiв тато.
- А коли я букв не знала, теж було написано? - запитала Оленка.
- Звичайно, - сказав тато, - а тепер написано - Оленка вмiє читати. Ти ж прочитала напис на коробцi - 'Морозиво'.
Оленка їла солодке прохолодне морозиво i сказала татовi:
- Як добре, що у мене на обличчi написано, що я вмiю читати.
- А ще у тебе на обличчi написано, що ти любиш морозиво, - засмiявся тато.
![[]](/img/r/rosx_a/ganna_ros_i_rostu_fb2/ganna_ros_i_rostu_fb2-7.jpg)
Даша жила з батьками в невеликому селищi поблизу рiчки. У неї був брат Бориско. Вiн був на два роки молодший за Дашу. Батьки Дашi працювали на залiзницi, мама працювала провiдником i часто бувала у вiд'їздi.
Бабуся Лiза, яка жила з ними, брала на себе всi турботи про дiтей. Вона завжди прагнула приготувати щось смачненьке для онукiв, враховуючи їх скромний сiмейний дохiд.
То бабуся спече смачнi оладки, то пирiжки з картоплею. Харчувалися вони скромно, суп та каша - їжа наша. Але дiти завжди були ситi i задоволенi.
А просту їжу бабуся приправляла доброю казкою. Бабуся Лiза була гарна оповiдачка.
Останнiм часом в їхньому селищi почали рости, як гриби, великi будинки. Це городяни купували землю i будували замiське житло.
Один такий будинок вирiс i бiля будиночка Дашиної сiм'ї. I в один з днiв у цей будинок в'їхала сiм'я: мама, тато i шестирiчна дочка. Дiвчинку звали Маша. Маша i Даша були ровесницями i дуже швидко подружилися.
Дiвчата часто зустрiчалися на вулицi, у пiсочницi. Маша виносила великий кульок з вiдерцями, лопатками та iншими пластмасовими формочками i вони 'пекли' пiсочнi пироги або будували пiщанi замки, якi Бориско дуже швидко ламав.
*
Якось раз дiти прокинулися вiд сильного гуркоту. Десь неподалiк стрiляли. Обличчя дорослих були похмурими, а бабуся раз у раз витирала гiрку сльозу.
- Бабусю, а що це стрiляє? - запитала Даша.
- Ох, дiточки, краще вам цього не знати, - вiдповiла бабуся Лiза.
Даша бачила, як сiм'ї з кожним днем важче i важче зводити кiнцi з кiнцями. Продуктiв в магазинi стало мало, та й дорого було їх купувати. Але бабуся незмiнно варила свої смачнi супи i ситнi кашi.
*
Якось вранцi Даша побачила, що до подружки Машi приїхала бабуся, а батьки Машi виїхали кудись далеко за продуктами.
- Дашо, привiт! - крикнула Маша з ганку свого будинку. - А до мене бабуся Лариса приїхала! Я сьогоднi гуляти не пiду чекай мене завтра. Сьогоднi я бабусi буду показувати будинок.
*
Минуло кiлька днiв, а Маша так i не вийшла на вулицю. 'Чому Маша не виходить гуляти? - турбувалася Даша. - Може, вона захворiла? Або бабуся її не пускає'.
Понудьгувавши ще годинку, Даша наважилася пiти у двiр до Машi, добре, що паркан вони ще не побудували.
Даша пiднялася на ганок i несмiливо постукала в дверi. Дверi були не замкненi. Бабуся зустрiла Дашу на порозi, тримаючи в руках тарiлку з гарячою кашею.
- Ти, напевно, подружка Машi? - запитала бабуся, - проходь, проходь, зовсiм не знаю, що робити з Машею, нiчого не їсть вона, я їй i манну кашу зварила, i бульйончик курячий - нiчого не їсть, - причитала бабуся, - розбалувала її мати всякими делiкатесами, салатами та тортиками, ось i не їсть нiчого. Може, ти умовиш її поїсти?
Бабуся вiдкрила дверi в кiмнату Машi i Даша побачила на диванi слабку, блiду дiвчинку.
- Даша! - зрадiла Маша.
Даша кинулася до Машi i обняла її.
- Машенько, прошу тебе, покуштуй бабусиної кашки, i ми будемо гуляти з тобою, - попросила Даша, - ти ж зовсiм ослабла.
Бабуся простягнула Дашi ложку i тарiлку з кашею. Даша знала, як годувати дiтей, адже вона часто годувала свого братика Бориска.
Даша набрала ложку кашi i простягнула її Машi. Маша вiдкрила рот i проковтнула кашу.
- От молодець, давай ще! Бачиш, яку бабуся Лариса тобi смачну кашку зварила, - хвалила Даша, набираючи повну ложку.
Поївши кашi, Маша попросила:
- Бабусю, а чай з лимоном є?
- Звичайно є, дитинко, - зрадiла бабуся та поспiшила на кухню готувати дiвчаткам чай.
Випивши чаю, Маша попросила:
- Дашо, подай менi о-о-он ту ляльку i собi вибери, давай пограємо.
Даша повернула очi в ту сторону, куди показувала Маша i тiльки тепер помiтила, що вся стiна в кiмнатi Машi заставлена iграшками. Їх було бiльше, нiж в їх мiсцевому магазинi.
Чого тут тiльки не було! Ляльковi будиночки, посуд, гойдалки, дитяча гiтара, коляски з ляльками, величезний ведмiдь, конячка-качалка, кубики, фарби, в цiлому, все, про що тiльки могла мрiяти Даша. Очi у Дашi розбiглися.
- Яку ляльку? - уточнила вона.
- Он ту, близько пiанiно! А собi можеш взяти он ту ляльку з рожевим волоссям.
- А можна я вiзьму цього пупса? Вiн так схожий на справжню дитину! - Даша нiколи не бачила такої ляльки.
- Бери, бери. Сiдай на лiжко до мене.
*
Дiвчатка грали близько двох годин. Бабуся Лариса була рада, що Даша зайшла до них у гостi. У неї в духовцi вже пiдрум'янилися пирiжки, коли Даша зазбиралася додому.
- Ти йдеш, Дашенько? - запитала бабуся.
- Та менi вже пора, напевно, Бориско без мене занудьгував. Машо, слухайся бабусю, добре їж, а завтра виходь на вулицю, будемо гуляти.
- Так завтра вона ще слабка буде, а ось ти приходь до нас завтра ще грати, почекай, зараз я тобi пирiжкiв дам з собою. Вони з вишнями, я привезла з собою баночку вишень у власному соку. Пирiжки гарячi ще, не обпечiться, а рушник завтра повернеш.
- Дякую, - сказала Даша та пригорнула до себе гарячi, ароматнi духовi пирiжки i побiгла додому.
Вдома Дашу зустрiли Бориско i бабуся.
- Щось ти загулялася, Дашенько, - сказала бабуся, - геть, Бориско зовсiм занудьгував. Хто тебе пригостив пирiжками?
- Бабуся Лариса, це Машина бабуся. Берiть, пригощайтеся. Бабусю, я була у Машi, вона нiчого не їла i зовсiм ослабла. Ой, бабусю, скiльки iграшок у Машi! - Дашу переповнювали почуття, вона поспiшала подiлитися новинами з рiдними.
*
Минуло кiлька днiв. Маша набиралася сил, вона почала їсти просту їжу, яку їй готувала бабуся Лариса.
В один сонячний день Маша вийшла на майданчик до пiсочницi.
- Привiт, Дашо, привiт, Бориско! - зрадiла Маша, побачивши своїх друзiв.
- Ура, ура, - закричав Бориско, правда, букву 'р' вiн ще не вимовляв.
- Здрастуй, Машо, як добре, що ти прийшла! Давай робити пiсочнi пирiжки, а Бориско буде їх розвозити на своїй машинцi лялькам.
- Давай!
Дiти стали грати в пiсочницi, як раптом почули сильний гуркiт важких гусениць.
- Побiгли до нас ховатися! - крикнула Даша, схопивши за руку Бориску.
Дiти щосили помчали до дому. На порозi їх уже чекала бабуся Лiза i вони всi разом спустилися в татову майстерню на нижньому поверсi.
*
Шум незабаром затих, дiти пiднялися в будинок. Вони дуже хотiли пити пiсля швидкого бiгу.
- А де твої iграшки? - поцiкавилася Маша.
- У мене одна лялька, - тихо вiдповiла Даша.
- Одна? - здивувалася Маша. - I вона тобi не набридла?
- Нi, я її люблю, адже вона моя подруга.
- Покажи, - попросила Маша.
Даша взяла свою ляльку i дала Машi. У ляльки були акуратно заплетенi коси, замiсть сукнi у ляльки був вишитий сарафан. Вiзерунок був просто чудовий. Маша, як заворожена дивилася на лялькове вбрання.
- А звiдки у неї такий сарафан? - запитала Маша.
- Я вишила, - вiдповiла Даша.
Маша здивовано пiдняла брови.
- Ти вмiєш вишивати?
- Так, i шити теж, - вiдповiла Даша, - коли на вулицi дощ або холодно, я з клаптiв шию ляльцi наряди, а iнодi i вишиваю їх.
- А хто тебе навчив? - запитала Маша.
- Бабуся Лiза, - гордо вiдповiла Даша.
- А покажи менi ще наряди ляльки. А як звуть твою ляльку? - запитала Маша.
- Її звуть Лiза, як бабусю, - вiдповiла Даша i почала показувати зшитi нею сукнi, шапочки, штанцi для ляльки.
- Так, - сказала Маша, - от би менi так навчитися!
- А хочеш, я тобi покажу, як вишивати 'хрестиком'? - запропонувала Даша.
- Дуже хочу, - вiдповiла Маша.
Даша взяла канву для вишивання, набiр ниток мулiне, голки, наперсток i почала навчати Машу. Дiвчатка засидiлися за рукодiллям до вечора.
Увечерi в дверi постукали.
- Чи не у вас моя Машенька? - запитала бабуся Лариса бабусю Лiзу.
- У нас, у нас, засидiлися рукодiльницi.
Маша вийшла в коридор, стала взуватися i була горда тим, що бабуся Лiза теж зарахувала її до рукодiльниць. I нехай вишивати у неї виходило ще якось нерiвно, але їй так хотiлося теж вишити ляльцi на сукнi такi ж чудовi вiзерунки.
*
Вдома Маша розповiла бабусi, що у Дашi i Бориска всього три iграшки: м'яч, Борискова машинка та Машина лялька. Але якi у ляльки чудовi наряди!
- I правильно, - сказала бабуся Лариса, - а то тебе батьки розбалували, iграшок гора, а тобi все нудно. А про їжу я взагалi мовчу, - бурчала бабуся, - мало не ослабла ти, навчили тебе їсти тiстечка, морозиво, ось ти i не хотiла їсти здорову їжу.
- А що таке 'здорова їжа'? - запитала Маша.
- Здорова їжа, вона для здоров'я. Це їжа проста, селянська, кашi, картопля, борщ, пироги. Вiд такої їжi тiльки здоров'я i сили набираєшся.
- Бабусю, а що там, на кухнi так смачно пахне? Здорова їжа? - запитала Маша.
- Звичайно здорова, - засмiялася бабуся, - сьогоднi у нас щавлевий борщ. Зголоднiла, мабуть, майстриня. Ну, пiдемо, пiдемо, годувати тебе буду.
- Бабусю, а можна, я завтра ще пiду до Дашi? - запитала Маша.
- Пiди, пiди. Даша дiвчинка хороша, рукодiльниця, хоч i мала. Вiд неї i сама навчишся чогось.
Маша сидiла за столом, iз задоволенням наминала бабусин зелений борщ i мрiяла про вишитий сарафан для своєї ляльки.
|