Що таке щастя? Може, щастя поруч, а ми його не помiчаємо? Чи можна подiлитись щастям? Про це розкажуть герої казки, запрошую почитати :)

     Читайте дiтям книги i вони стануть розумнiшими та мудрiшими.

     Книга для молодшого та середньго шкiльного вiку.

     Iлюстрацiї Ганни Рось.

     (C)

     Ця книга БЕЗКОШТОВНА i не може нiким використовуватися для продажу. Усi права належать Ганнi Рось.

      Сталася ця iсторiя давним-давно. На березi однiєї рiчки розташувалося невелике єврейське поселення. Люди завжди селилися вздовж рiчок, бо де вода, там життя, там їжа, рослиннiсть, дерева, в тiнi яких можна сховатися вiд лiтньої спеки.

     У цьому поселеннi люди жили звичайним мирним життям. Жiнки пекли хлiб i готували рибу, яку ловили їхнi чоловiки, а приготувавши їжу та нагодувавши сiм'ю, вони сiдали прясти шерсть овець. Без цих чудових теплих i м'яких ниток не обходилася жодна господиня - все в хатi, ковдри, рогожки, накидки було виткано з вовни.

     Дiти поселення грали в iгри, ходили купатися на рiчку, допомагали батькам пасти кiз та овець i, як належить дiтям, безтурботно радiли.

     А чоловiки займалися чоловiчою роботою - пасли стада, обробляли землю, доглядали рослини, лагодили човни та ловили рибу.

     Життя в поселеннi так би йшло своєю чергою, якби не одна подiя. Яка? Зараз узнаєте.

     Одного разу, доглядаючи кущ винограду, побачив Авраам щось незвичайне. Вiн навiть не звернув уваги, що на кущi висiли величезнi стиглi кистi винограду та переливались на сонце.

     

     Мимо проходив його брат Iсаак. 'Що розглядає Авраам? - подумав вiн i глянув на кисть винограду, - це щастя! А в мене кущ ще молодий, анi ягiдки нема'.

     - Подiлився би щастям, - сказав Iсаак Аврааму. - Мої дiти давно просять солодкого.

     Авраам нiчого не вiдповiв. Вiн нiби нiчого не чув i як зачарований дивився на гiлку, що випромiнювала чудове сяйво.

     Раптом вiн схаменувся:

     - Щастя кажеш? Це щастя? - очi його спалахнули.

     - Подiлись щастям, брате, - знову попросив Iсаак.

     - Менi мало, - вiдповiв Авраам.

     - А торiк, коли твої кози не давали молока, я дав твоїм дiтям молока, - нагадав Iсаак.

     Але Авраам його не чув. Вiн навiть не розумiв, що просить брат.

     А в цей час їхню розмову почув Юхим, що проходив повз. 'У Авраама щастя?', - майнуло в його головi.

     Iсаак не на жарт розсердився на брата.

     - Не подiлишся? - насупився вiн.

     

     Авраам був готовий кулаками захищати своє щастя. Мiж братами почалася штовханина.

     А Юхим побачив сяйво на гiлцi, схопив її та втiк.

     А Авраам та Iсаак продовжували штовхатися.

     Юхим принiс гiлку до свого дому.

     - Що це? - запитала його дружина Сара.

     - Щастя, - посмiхаючись, вiдповiв Юхим.

     - Ти б краще справою зайнявся, - сказала Сара, - вiз зовсiм зламався, вiвцi не напоєнi, зводи їх на арик.

     Юхим i не думав нiчого робити. А навiщо щось робити, якщо щастя саме в хату прийшло?

     - Вiдведи до водопою овець, - наказав Юхим гiлцi щастя.

     Вiвцi, як i ранiше, стояли на подвiр'ї та голосно мекали.

     З рiчки прибiгли дiти Юхима i Сари:

     - Мамо, мамо, - кричали вони, - Шимон мало не потонув у рiчцi!

     - Ой! - закричала Сара, беручи на руки молодшого сина. - Як же йому вдалося врятуватися?

     

     - Його дядько Давид дiстав iз рiчки, - навперебiй розповiдали дiти.

     У цей час у двiр увiйшов Давид. Вiн був весь мокрий.

     - Спасибi тобi, Давиде, що врятував мого сина, - подякувала йому Сара, витираючи сльозу з очей.

     'Оце щастя, - подумав Юхим, - син дивом врятувався, допомогла гiлка'.

     - Чи немає у вас лопати, сусiди, - спитав Давид. - Колодязь рою, а моя, як на зло, зламалася.

     - Бери, звiсно. Синку! - Юхим покликав сина. - Принеси дядьковi Давидовi лопату. А заразом вiзьми i це, - вiн простягнув гiлку сусiдовi.

     

     - А що це за чудова гiлка? - здивувався Давид.

     - Це 'щастя', - вiдповiв Юхим.

     - Дякую, сусiде, за лопату, я поверну ввечерi, як свою полагоджу. I за 'щастя' дякую.

     Давид прийшов у свiй двiр, поставив гiлку у воду i продовжив рити колодяць.

     А в цей час Авраам та Iсаак перестали битися, i Авраам раптом помiтив, що його гiлки нiде немає.

     - Пропало щастя, - сказав Авраам.

     - Щастя, що в тебе такий виноград вирiс, - вказав Iсаак на кисть.

     Тiльки тепер Авраам помiтив, який у нього вирiс чудовий виноград.

     - Яке щастя, - зрадiв вiн i зрiзав двi кистi. - Вiднеси своїм дiтям, - сказав вiн Iсааку.

     

     - Дякую, брате, - зрадiв Iсаак. - Ось дiти будуть радi! Справжнє щастя! Вiн поспiшив додому.

     А Давид продовжував рити колодязь, вiн копав усе глибше i глибше, як раптом помiтив, що пiсок на днi став вологим i несподiвано крiзь нього пробився маленький фонтанчик води.

     - Яке щастя! Вода! Мiрiам! Дiвчата! Iдiть сюди! Я знайшов воду! - покликав вiн.

     Уся родина збiглася до колодязя. Вiн швидко наповнювався водою.

     

      - Дiти, тепер у вас буде вдосталь питної води, не треба буде ходити на рiчку по воду, - радiв Давид.

     'Чи правда, що щастя допомогло?' - майнула здогадка у Давида.

     - Чому радiєте, сусiди? - запитав Iсай, проходячи повз. - Невже, Давиде, ти знайшов воду?

     - Так, Iсай. Чого стоїш iз порожнiм глечиком, набирай води повний глечик! - запросив Давид.

     - Дякую! - зрадiв Iсай.

     - А знаєш що, я зараз з тобою подiлюся своїм "щастям", - Давид узяв гiлку i вiддав її сусiдовi.

     - А що це? - здивувався Iсай.

     - Це "щастя", - усмiхнувся Давид.

     

     - Щастя - це вода, - заперечив Iсай.

     - Я такий щасливий, - усмiхнувся Давид, - порадуйся i ти.

     - Спасибi за воду та за 'щастя', - подякував Iсай i вирушив додому.

     - Приходь ще за водою, - запросив Давид.

     Вдома Iсай налив у кухоль води i поставив туди гiлку.

     - А це вам вода, - вiн налив вiвцям повне корито води.

     

     Вони стали жадiбно пити.

     - Iсай! Iсай! Яке щастя! Наша вiвця народила трьох ягнят! - радiла його дружина Рут, вийшовши з хлiва.

     - Я вiднесу їм води, - сказав Iсай i подався в хлiв.

     - Ти моя люба, - похвалив вiн вiвцю, - пий водичку. Яке щастя, що моя отара поповнилася трьома такими гарними ягнятами! - радiв вiн.

     Напоївши тварин, вiн знову взяв глечик i пiшов до рiчки, не забувши прихопити з собою гiлку. По дорозi вiн вирiшив зайти до свого друга Якова.

     Побачивши його бiля загону, Iсай сказав:

     - Привiт, Якове. Звiдки ведеш козу?

     - Доброго дня, Iсай, - вiдповiв Якiв. - Ось, коза втекла, поки я загiн лагодив, знайшов утiкачку. А ти за водою? - запитав вiн.

     - Так, вода весь час потрiбна у господарствi. Якове, на, вiзьми, постав це у воду, - Iсай простягнув гiлку.

     - А що це? - здивувався Якiв.

     

     - Це 'щастя', Давиду воно воду в колодязi дало, менi теж допомогло, у мене в господарствi ягнята народилися, може, й у твiй дiм щастя прийде.

     - Так, у тебе вже двоє дiтлахiв, а моя дружина Хавiва нiяк не народить, - засмутився Якiв.

     Якiв був уже немолодий, на волоссi пробивалися сивi пасма, а дiтей у них iз дружиною все не було.

     - Нехай вам усмiхнеться вдача, - побажав Iсай i пiшов далi.

     Минуло менше року. Якось Якiв зустрiв бiля рiчки братiв Аврама та Iсаака.

     - Чого такий радiсний, Якове, - спитали брати.

     - У мене дружина дочку народила! Щастя яке! - подiлився новиною Якiв.

     - Вiтаю! Нехай росте красунею! А що це в тебе? - Авраам одразу впiзнав у руках Якова свою гiлку.

     - Це щастя, хочу з вами подiлитися, - вiдповiв Якiв.

     - У мене вже величезне щастя, виноград минулого року вирiс солодкий, налитий соком, цього року, сподiваюся, буде ще краще i бiльше, - вiдповiв Авраам. - Ти подiлися щастям з Iсааком, у нього дiтей багато, вiн потребує щастя.

     - З радiстю, - Якiв передав гiлку Iсаковi.

     

     - Дякую, - сказав Iсаак, - може, i я знайду щастя.

     Коли Iсаак iшов додому, вiн побачив, що пшениця на його полi пiднялася пiсля дощу, змiцнiла, напилася живлющої вологи, зерна налилися, поважчали.

     - Скоро жнива, гарна пшениця, - посмiхнувся Iсаак. - Будемо з хлiбом! I до мене щастя заглянуло.

     Тут Iсаак помiтив Йосипа, вiн був найбiднiшим у поселеннi, не мав анi батькiв, анi дружини, нi дiтей, нi овець. Вiн носив стару батькiвську сорочку iз латкою на боцi.

     Йосип iшов на рiчку, щоб наловити собi риби на обiд.

     - Йосипе! - гукнув його Iсаак. - Iди сюди, я "щастям" своїм подiлюся з тобою.

     Йосип пiдiйшов:

     - А хiба щастям можна подiлитись? - здивувався вiн.

     

     - Дивись, це гiлка щастя, вiзьми її, - Iсаак простягнув гiлку.

     - Спасибi, - подякував iз ввiчливостi Йосип. - Пшеницю коситимеш, клич, допоможу тобi.

     - Обов'язково покличу, урожай добрий, одному не впоратися, а братовi нiколи. Добре ти допомагаєш людям, Йосипе. Удачi тобi та дружину хорошу.

     Йосип засмiявся:

     - Яка наречена пiде за такого бiдняка? У мене нi овець, нi багатств.

     - Натомiсть в тебе руки до працi привченi, - похвалив Iсаак.

     Йосип пiшов до рiчки ловити рибу. Гiлку вiн поклав на березi, щоб вона напилася води.

     Риба ловилася напрочуд добре. Вже пiввiдра наловив Йосип, а поплавець знову смикався.

     'Куди менi одному стiльки риби? Досить. Дякую, рiчко. Спасибi Богу за улов', - подумки дякував вiн.

     Йосип подивився на берег, де вiн залишив гiлку щастя, а гiлки вже не було на мiсцi.

     - Попливло "щастя", - поник Йосип. - Може, до когось iншого припливе. А я, от який щасливий, - пiдбадьорився вiн. - У мене цiле ведро риби.

     Йосип вже збирався додому, як раптом побачив бiля рiчки Симеона, старшого сина Ребекки.

     Ребекка була вдовою, сама ростила трьох дiтей. Хоч i була в неї отара овець, але жiнцi самiй важко було впоратися по господарству. Старший син намагався чимось допомогти матерi.

     

     - Ходiмо, я з вами подiлюся рибою, - запропонував Йосип.

     - Гарний улов, - усмiхнувся хлопчина, - дякую, мама зрадiє.

     Йосип провiв Симеона до самого дому.

     Ребекка на подвiр'ї розвiшувала випрану бiлизну. Помiтивши сина, вона спитала:

     - Що знову нiчого не спiймав? Привiт, Йосипе.

     - Доброго дня, Ребекко. Вiзьми в мене риби, куди менi цiле вiдро, у тебе сiм'я, а менi одному багато не треба, i однiєї рибки вистачить.

     Йосип простягнув вiдро Ребецi, а другою рукою незручно прикривав лату на своїй старiй сорочцi.

     

     - Нi, Йосипе, так не годиться, - вiдповiла Ребекка, - ми i тебе юшкою нагодуємо i сорочку я твою виперу, он у тинi вся.

     Вона увiйшла до хати i незабаром вийшла, тримаючи пакунок у руках.

     - На, одягни чисту сорочку, вона вiд чоловiка мого залишилася, нова зовсiм, сину берегла, - Ребекка простягла Йосипу лляну сорочку.

     Вiн узяв сорочку i надiв, вона виявилася впору. Нова сорочка дуже личила Йосиповi, навiть здавалося, що вiн помолодшав.

     Дiти Ребекки розглядали рибу у вiдрi.

     - Давайте чистити рибу? - запропонував Йосип.

     - Давай, дядьку Йосипе, - зрадiли дiти.

     *

     Випрана сорочка Йосипа вже сохла на мотузцi.

     - Дiти, обiд готовий, iдiть їсти та кличте гостя, - покликала Ребекка.

     Усi поспiшили до вогнища.

     - Пахне як, - Йосип вдихнув запах ароматної юшки.

     Так само пахло в їхньому домi, коли були живi його батьки.

     За обiдом Йосип сидiв як iменинник, йому було добре iз цiєю родиною, затишно.

     Вони їли юшку, рибу та м'якi смачнi хлiбцi, якi напекла Ребекка.

     

     - Дядьку Йосипе, а ми полагодимо з тобою човна? - запитав Симеон.

     - Можна полагодити, ми з батьком завжди лагодили човни, - вiдповiв Йосип.

     - Що ви турбуєте нашого гостя, - Ребекка суворо подивилася на дiтей.

     - А нехай дядько Йосип з нами живе, - просто сказала старша дочка Ребеки.

     Йосип i Ребекка переглянулися. Дiти напружено дивилися.

     - Ну, ось придумала, - зашарiлася Ребекка.

     - А я не заперечую, якщо ваша мама не прожене, - усмiхнувся Йосип.

     Дiти радiсно засмiялися.

     "Яке щастя, - подумала Ребекка, - у дiтей буде батько".

     "Яке щастя, - подумав Йосип, - у мене буде сiм'я".

     - Симеоне, сходи за водою для овець, - сказала Ребекка синовi, коли всi наситилися.

     - А ми разом принесемо, спасибi за обiд, - подякував Йосип.

     Рибалки Нiсон та його син Самуїл ловили увечерi рибу на рiчцi.

     Човен тихо хитався на хвилях, на небi виднiвся мiсяць, але ще було ясно. Самуїл сидiв на веслах, а Нiсон раз у раз закидав сiтку в рiчку.

     - Сьогоднi хороша рибалка, дивись, майже повний кошик. Не завжди буває такий вдалий день, - мiркував Нiсон.

     - Батьку! Дивись, - стрепенувся Самуїл, вказуючи батьковi на воду.

     

     - Що там? - спитав Нiсон.

     - Гiлка якась пливе, чи не гiлка це щастя? Закинь сiтку, дiстань її, - попросив Самуїл.

     - Нi, синку, - усмiхнувся батько. - Не стану я сiтку кидати, чого доброго зачепиться i порветься. Ти сюди дивися, повний кошик риби, ось це щастя, - засмiявся вiн, - i юшку зваримо, i засолимо, i посушимо. Давай, греби до берега.

     Самуїл не став суперечити батьковi, вiн опустив весла у воду i зробив потужний ривок.

     - Легше! Сильний ти, однак, - засмiявся задоволений отець.

     Рано-вранцi на березi рiчки сидiв старий Iлля. Вiн мав велику родину. Всi, i дiти, i онуки виявляли до Iллi повагу та турботу. Здавалося, старий мiг уже нiчого не робити по господарству, з усiма справами справлялася рiдня, але щоранку ледве свiтало, вiн вирушав на рибалку, щоб принести додому до обiду свiжої рибки.

     Старий дивився на небо, на якому поступово згасали зiрки, на сонце, що встало над горизонтом та освiтлювало своїми променями берег та зiгрiвало легким теплом стару колоду, на якiй вiн сидiв.

     Iлля вдихав свiже ранкове повiтря i раз у раз поглядав на поплавок. Як тiльки вiн починав стрибати, старий спритно висмикував його з води i клав улов у плетений кошик.

     - Дiдусю, я тобi принесла молока та хлiба, - почув старий знайомий голос.

     То була Лея, його онучка. Їй було вже тринадцять, вона допомагала матерi по дому i завжди доїла кiз.

     Лея сiла поряд.

     - Я не голодний, невгамовна ти моя, - усмiхнувся старий.

     - Нi, дiдусь, ти маєш поїсти, - вiдповiла Лея, ставлячи на рушник глечик i шматок хлiба. - Ой, що це там бiля берега?

     Лея пiдiйшла до рiчки i пiдняла з води гiлку.

     - Дiдусю, невже це та сама гiлка щастя? - спитала вона, сiдаючи поряд.

     

     - Яка?

     - Та, що дала Авраамовi багато винограду, братовi його, Iсааку, врожай пшеницi, Юхимовi врятувала сина, Давиду дала воду, а Iсаю ягнят.

     - От ти вигадала, - усмiхнувся старий. - Щастя у людей вiд їхньої працi. Авраам дбав про виноградник, прополював його, поливав, ось i отримав урожай. Iсаак копав землю, сiяв зерна, виривав бур'яни, Бог послав йому пшеницю. Сина Юхима врятував Давид, бо опинився поруч, а воду знайшов Давид, бо довго шукав мiсце, де вирити колодязь, а потiм рив глибоко, працював. А в Iсая ягнята, бо вони з Рут з ранку до вечора доглядають своїх овець, носять їм воду, водять на пасовище, чистять стiйло.

     - Нi, дiдусю, - не погоджувалась Лея. - А ось у Якова та Хавiви дiтей не було, а потiм гiлка щастя подарувала їм доньку.

     - Якiв i Хавiва працювали все життя, кiз пасли, овець стригли, ткали тканину. Бог їм послав нагороду за працю їхню.

     - Дiдусю, але, а як же Йосип? - Лея подивилася на старого з подивом. - Без гiлки ж не було в нього щастя. А з гiлкою вiн сiм'ю знайшов, на Ребецi одружився.

     - Йосип хоч жив i бiдно, але чесно, - вiдповiв старий, - не крав, не грабував, допомагав людям худобу пасти, ловив рибу, не займався користолюбством, а мав серце добре i вiдкрите. За його благодiяння Бог йому сiм'ю дав, дiтей, щоб вiн ростив їх, дбав, тодi в старостi i про нього подбають.

     Лея зiтхнула:

     - То що менi щастя не буде?

     Старий засмiявся i обiйняв онучку.

     - Як же, обов'язково буде! Ти он, яка працьовита i добра, батькам допомагаєш i мене, старого, пiдгодовуєш.

     - Дiдусю, їж на здоров'я, - посмiхнулася Лея. - То що менi з гiлкою робити? Виходить, вона нiкому не потрiбна?

     - Чому не потрiбна, - сказав Iлля, вiдпиваючи молоко з глечика, - а ти її на березi встроми в землю, вона корiння пустить, може дерево виросте, буде тiнь для втомлених мандрiвникiв, для рибалок, для всiх, хто за водою прийде. I згадають тебе люди добрим словом.

     *

     Сонце пiднялося над обрiєм, стало ясно. Старий пив молоко i їв смачний хлiб.

     Лея знайшла гострий камiнь i почала рити їм землю. Коли ямка була готова, посадила туди гiлку i в долонях принесла води, щоб полити її.

     

     - Дiдусю, тепер бiля колоди виросте дерево, ти сидiтимеш у тiнi, - сказала вона.

     - Добра справа, онучко, - похвалив старий i посмiхнувся.

     'А якщо дерево виросте велике, скiльки ж це буде щастя? Зi скiлькома людьми можна щастям подiлитися? - замрiяно подумала Лея. - Виростай швидше', - прошепотiла вона гiлцi.

     - Мабуть, риби вистачить на обiд, - сказав старий. - Ходiмо, люба, додому.

     Лея взяла глечик та рушник.

     - Допоможу нести рибу, - сказала вона.

     *

     Старий i його онучка неквапливо йшли додому.

     'Щастя моє, - подумав дiд, дивлячись на онучку. - Радiсть моя'.

     Минуло кiлька рокiв. Лея виросла i стала ще гарнiшою, а серце в неї залишилося таке ж добре та чуйне.

     Старий Iлля, як i ранiше, ходив ловити рибу, а супроводжував його онук Асаф.

     Вони йшли до старої колоди, бiля якої росло дерево. А там на них уже чекали друзi Асафа.

     

     Маленька гiлочка, посаджена Леєю, вкоренилася, почала рости, набиратися сили i перетворилася на гарне дерево.

     Навеснi воно вкривалося безлiччю квiтiв i нагадувало лiлово-рожеву хмару.

     Люди з поселення приходили помилуватися ним. Влiтку вони приходили посидiти в тiнi бiля рiчки та вiдпочити вiд спекотного дня.

     А наприкiнцi лiта дерево давало плоди. Дiтлахам дуже подобалася терпко-солодка м'якоть, а ще вони любили бiлу смолу дерева, солодку на смак i запашну з ароматом меду.

     "Манна небесна", - так називав її дiдусь Iлля, а хлопцi смiялися. Щастя, та й годi.