На вустах твоїх легкий присмак ранку,
Вiдчуваю твiй подих i...замерзаю.
Дехто любить м\'яку прохолоду свiтанку,
Та менi вибачай - я тебе не кохаю.
Ти - як день - принесеш менi спокою трiшки.
Сумно, нудно, так швидко все набридає.
В мене ж дев\'ять життiв - зовсiм, як в кiшки,
Їх прожити з тобою я не встигаю.
Нiч - як ти - розбудить смертельним цiлунком.
Зорi, мiсяць. Кохання? Можливо. Не знаю.
Не скорюся тобi - це i буде моїм порятунком,
Десь сховатися мушу...вiд тебе тiкаю.
Втiкаю до того, хто взимку був поруч зi мною,
У сутiнках нiжних мрiяли ми про майбутнє.
Там вечiр блукає невтомно легкою ходою -
Вiн в наших думках завжди буде незримо присутнiй.