Людину з собакою звуть Гiйом. Вiн допомiг менi вчора з доставкою, а сьогоднi вранцi вiн став моїм першим клiєнтом. З ним була його собака, Чарлi, i вiн привiтав мене зi скромною ввiчливiстю, що була майже аристократичною.
- Виглядає чудово, - сказав вiн, оглядаючись навколо. - Ви мабуть всю нiч не спали, створюючи цю красу.
Я засмiялася.
- Це чудове перетворення, - сказав Гiйом. - Ви знаєте, я був певен, що ви збираєтеся вiдкрити у нас ще одну пекарню.
- Який в цьому сенс, - щоб зруйнувати торгiвлю бiдного месьє Пуату? Я певна, що вiн би подякував менi за таке, з його хворою спиною i нещасною дружиною-iнвалiдом, що так погано спить.
Гiйом нагнувся, щоб розрiвняти Чарлi ошийника, але я встигла помiтити веселий блиск в його очах.
- Я бачу, ви з ним зустрiчалися, - сказав вiн.
- Так. Я дала йому свiй рецепт компресу на нiч.
- Якщо спрацює, вiн буде вашим вiчним боржником.
- Спрацює, - запевнила я. Потiм, схиляючись пiд прилавок, я дiстала звiдти маленьку рожеву коробку iз срiблястою валентинкою на нiй. - Ось. Для вас. Як для першого клiєнта.
Гiйом виглядав трохи збентеженим.
- Ви знаєте, мадам, я...
- Кличте мене Вiанн. I я наполягаю.
Я втиснула коробку йому в руки. - Вони вам сподобаються. Це вашi улюбленi.
Вiн посмiхнувся на це. - Як ви знаєте?, - запитав вiн, обережно засовуючи коробку в кишеню пальто.
- О, я це визначаю безпомилково, - сказала я грайливо. - Я знаю улюблений сорт кожної людини. Повiрте, це - саме ваш.
Вивiску закiнчили лише близько полудня. Жорж Клермон навiть прийшов сам її почепити, вибачившись за запiзнення. Помаранчевi жалюзi виглядали чудово на фонi свiжої побiлки, i Нарсис, лiниво бурмочучи щось про пiзнi заморозки, принiс нову герань зi своєї оранжереї, щоб посадити в мої вазони. Вони теж покинули мiй магазинчик зi святковими коробками та вже знайомим виразом на обличчях - збентеженого задоволення. Пiсля того, не рахуючи школярiв, у мене було всього кiлька вiдвiдувачiв. Так завжди стається, коли нова крамничка вiдчиняється в такому маленькому селi; iснують жорсткi норми поведiнки в таких ситуацiях i люди зберiгають напускний спокiй, прикидаючись байдужими, хоча всерединi вони згорають вiд цiкавостi. Лiтня жiнка у традицiйному чорному вбраннi сiльської вдови зважилася зайти. Чоловiк з чудернацькими рисами обличчя купив три однакових коробки, навiть не питаючи, що було там всерединi. Потiм декiлька годин не було нiкого. Все було саме так, як я й очiкувала: людям потрiбен час, щоб звикнути до змiн, i, хоча я помiчала пильнi погляди на вiтрину, нiхто не мав намiру заходити. Однак за байдужiстю я вiдчувала розгубленiсть, збентеження, пiдготовку до рiшучого кроку. I ось, нарештi, вони прийшли - одразу цiлою компанiєю - сiм чи вiсiм жiнок; серед них й Каролiна Клермон - жiнка Жоржа Клермона - того, що виготовив менi вивiску. Дев"ята, яка дещо вiдстала вiд групи, залишилась надворi, мало не притискаючись обличчям до вiтрини, i я впiзнала в нiй жiнку в картатому пальтi.
Жiнки роздивлялись усе, смiючись як школярки; вони були в захватi вiд своєї поведiнки.
- I ви самi все це робите? - запитала Сесiлiя, власниця аптеки на головнiй вулицi.
- Менi доведеться вiдмовитися вiд цього. Зараз же Великий пiст, - прокоментувала Каролiна, товстенька блондинка в пальтi з хутровим комiром.
- Нiхто не дiзнається, - пообiцяла я. Потiм, спостерiгаючи за жiнкою в картатому пальтi, яка все ще витрiщалася у вiтрину, я запитала:
- А ваша подруга до нас не приєднається?
- А вона не з нами, - вiдповiла Жолiна Дру, жiнка з загостреними рисами обличчя, котра працювала в мiсцевiй школi. Вона кинула швидкий погляд на жiнку з квадратним обличчям за вiкном. - То - Жозефiна Мускат.
В її голосi було щось схоже на жалiбну зневагу, коли вона промовляла iм"я. - Я сумнiваюсь, що вона зайде.
Жозефiна нiби почула, бо лице її почервонiло, а голова похилилася. Однiєю рукою вона прикрила собi живiт, нiби захищалася. Я бачила її губи - вони рухалися, промовляючи чи то молитву, чи то прокляття.
Я обслужила жiнок - бiла коробка, золота стрiчка, два паперових рожка, троянда, рожева валентинка. Надворi Жозефiна Мускат щось бурмотiла, поплескуючи себе по животi. Тодi, коли я обслуговувала останню клiєнтку, вона пiдняла голову, нiби кидаючи виклик, i ввiйшла. Останнє замовлення було великим i досить складним. Мадам хотiла саме такий набiр - у круглiй коробцi, iз стрiчками, квiтами, золотими сердечками i, неодмiнно, з карткою без напису - при цьому дами пустотливо закотили очi i засмiялися - хi-хi-хi-хi - i я мало не пропустила досить цiкавий момент. Великi руки Жозефiни - грубi, почервонiлi вiд домашньої роботи - надзвичайно спритнi. Одна залишається притиснутою до живота, iнша миттю пролiтає у неї збоку, так як ковбої дiстають револьвер, i маленький срiблястий пакет з трояндою та цiнником у десять франкiв зникає з полички у кишенi її пальта.
Чудова робота. Я зробила вигляд, що не помiтила, доки дами не вийшли з магазину з їх пакетами. Жозефiна, яка залишилась сама перед прилавком, робила вигляд, що вивчає розкладку; крутила в нервових пальцях то одну, то iншу коробку. Я закрила очi, вслухаючись в її думки - вони були складнi i тривожнi. Низка образiв пролетiла в моїй головi: дим, жменя виблискуючих дорогоцiнностей, закривавлена рука. А за цим криється страх.
- Мадам Мускат, я можу вам допомогти? Ї
Мiй голос був м"який i привiтний. - Чи ви просто хочете роздивитися?
Вона пробурмотiла щось нечутне i повернулася, нiби хотiла пiти.
- Я думаю, в мене є дещо, що вам сподобається.
Я дiстала з-пiд прилавка срiблястий пакет - розшитий маленькими жовтими квiтами, перев"язаний бiлою стрiчкою - схожий на той, що вона вкрала, але цей був бiльший. Вона злякано глянула на мене. Я посунула пакет до неї через прилавок.
- В честь новосiлля, Жозефiна, - сказала я м"яко. - Вiзьми, не бiйся. Це твої улюбленi.