Аннотация: Перший день нападу Радянського Союзу на Українську Державу Гетьмана Павла Скоропадського. Мiсцева самооборона.
ЙШОВ ЧЕТВЕРТИЙ ДЕНЬ ВIЙНИ
Частина перша Сицилiйський захист
...на вiдстанi удару
Вiйна триває четвертий день. В Бiлоруському Полiссi мало дорiг i багато болiт, i вiйна тут йшла вздовж дорiг. Радянськi дивiзiї вiд самого кордону натискали потужно i рiшуче. Ледь нашi частини прикриття займали оборону, намагаючись затримати просування ворога, "червонi" кидали в бiй вiйська, не рахуючись iз втратами. По Українi ударили сильно та несподiвано. А коли раптово б"ють по головi довбнею, потрiбно вiдскочити, нехай перший найстрашнiший удар прийдеться в пустоту. Проте, нi, цього удару чекали двадцять рокiв, чекали i готувалися, а тому про несподiванку мова не йшла.
От тiльки сили були нерiвнi, i вiдхiд був порятунком для вiйська. Українська армiя вiдходила, пiдставляючи пiд удар "червоних" хибнi райони оборони. Цей вiдхiд прикривався невеликими мобiльними загонами, якi затримували передовi частини радянських вiйськ на годину, на двi, на п"ять. А в глибинi країни тим часом проводилася мобiлiзацiя, готувалися тиловi обороннi рубежi, там вiдмобiлiзованi частини та з"єднання займали оборону. I кожен виграний день, кожна година ставали воiстину безцiнними для порятунку країни. Прикордоннi укрiпрайони на пiвденному боцi Полiських болiт заповнювалися вiйськами, приводилося в бойову готовнiсть озброєння дотiв i дзотiв.
З недiльного ранку шостого вересня тривав нерiвний бiй частин прикриття української армiї з радянськими вiйськами. Потiм, коли їхнi броньованi колони збивали пiдроздiли пiхотних бригад з рубежу, ревiння артилерiї змовкало на короткий час i починалося переслiдування. Ворожа пiхота квапилася слiдом за передовими механiзованими загонами, якi рвалися по коростенськiй автострадi на пiвдень за вiдступаючими частинами українських вiйськ. А нашi вiдхiд на новi обороннi рубежi намагалися проводити перекатами, всiма силами збиваючи переслiдувачiв з темпу. Вiдхiд вглиб країни головних сил частин прикриття забезпечували ар"єргарднi пiдроздiли, що складалися з окремих груп танкiв, протитанкових гармат i пiхоти. Вони, використовуючи природнi рубежi для оборони, намагалися точним i сильним вогнем танкiв, гармат i кочуючих кулеметiв затримати якомога довше передовi загони радянських вiйськ, а потiм вiдходили на наступний оборонний рубiж, висаджуючи в повiтря мости, мiнуючи за собою дороги та об"їзди.
Мiж кордоном i першим укрiпленим рубежем були сотнi ручаїв, малих рiчечок та рiчок. Мобiльнi загони використовували цi природнi обороннi рубежi, якi можна легко утримувати, i, прикриваючись ними вiд удару, завдавали не дуже сильних, але дошкульних ударiв нападникам, змушували головнi сили ворога кожного разу розгортатися для атаки. I вiдразу вiдходили на новий рубiж, аби удар ворога прийшовся в пустоту, щоб до передової лiнiї української оборони радянськi вiйська вийшли вже ослабленими, без боєприпасiв, без палива. А про моральний дух тодi й говорити нiчого. Коли невидимi снайпери пострiлюють з-за непрохiдних мiнних полiв по командирам, по водiям тягачiв та автомобiлiв, i щохвилини кожен радянський боєць чекає кулю в голову, про який моральний дух можна говорити...
Похiднi колони пiхоти та довжелезнi змiюки радянських танкових бригад i моторизованих дивiзiй намагалися триматися бетонних магiстралей: продиратися лiсом, малоїждженими поганими путiвцями, глинистими чи пiщаними, в ковбанях i вибоїнах, в розмивах, де-не-де зарослими подорожником чи ще якою травкою, ризикуючи щохвилини напоротися на засiдку, точний пострiл невидимого снайпера, а вже мiна пiд ноги або пiд колесо точно трапиться, було небагато охочих; коли можна з комфортом гнатися ворогом, який втiкає, не приймаючи серйозного бою. Всього й роботи, що почекати поки ГПЗ чи авангард зiб"ють цих впертих хохлiв з рубежу, й продовжувати далi необтяжливе переслiдування. А пiсля вимушеної зупинки тiльки сильнiшим буде натиск.
Втiм, такий натиск вiдчувався тiльки вздовж дорiг, в смугах головних автомагiстралей, стиснутих лiсовими масивами. А ледь в боки, пiхота нападникiв натикалася на непрохiднi мiннi поля. Сапери i танки-тральщики намагалися якось розчистити в тих полях проходи, проте нiчого путнього з усiх їхнiх зусиль не виходило. Щоночi до автомагiстралi виходили мiнери загонiв самооборони, якi дiяли у своїх, визначених заздалегiдь квадратах. Вдень же цi поля постiйно оновлювалися й посилювалися авiацiєю та ракетною артилерiєю Української Армiї. А починаючи з другого дня вiйни, по тих магiстралях почали дiяти українськi штурмовики i бомбардувальники. Переможний марш Червоної Армiї по українськiй землi потроху сам собою почав стихати i сходити нанiвець...
Десь на пiвднi, за горизонтом, нiби вовтузиться грiм. Клiмов прислухався. Так i є - тридюймiвки. Густо б"ють, вогонь ведуть танковi або дивiзiйнi гармати... Значить, не скрiзь нашi драпають, де-не-де вони й огризаються: пiд Вiльчею, судячи по канонадi, опираються досить вперто. А, значить, там бiй: кров, муки, смерть. Через це не раз проходили з того вересневого недiльного ранку i вiн, сержант Клiмов, i його бiйцi. I до цього часу все ще живими лишаються. Тобто, кров i муки були, але смерть поки дожидається свого. Ну, нехай i далi чекає, поспiшати з нею стикатися нам також не варто. Вiйна не скоро закiнчиться.
Було так чи це тiльки здавалося Клiмову: понад яром рiвно дув вiтер, повiтряна рiка текла, повторюючи всi випуклостi та впадини земної поверхнi. Вiтер був вологий, трава i кущi були вологими, i вiд тiєї сиростi дерло в горлi. Але Боже збав кашлянути в засiдцi - зiрвеш справу, "червонi" засiчуть, накриють вогнем: тодi не те, щоб колону розгромити, самому б уцiлiти вдалося. Клiмов подумав, що горло розболiлося, судячи по всьому, пiсля того, як вчора, розпалений, напився холодного молока з погребу на спаленому хуторi. Зуби тодi ломило, горлянку аж обпекло, а вiн все пив i пив, не мiг вiдiрватися таке смачне молочко було, приємно-солодке! Ось i прихопило. По всьому, ангiна. Дуже вчасно розхворiтися прямо перед засiдкою! А ще тиждень, ну, п"ять днiв тому, неодмiнно потрапив би в окружний госпiталь. А там сестрички милосерднi, молоденькi, кров з молоком, свiжi простирадла, накрохмаленi до бляшаної жорсткостi i весь день суворо за розкладом - снiданок, обiд, вечеря, обходи лiкарiв, процедури, прийом лiкiв, а потiм спиш собi всю нiч безперервно в нормальному лiжковi з чистими простирадлами i нiяких тобi тривог, нiяких затримань, нiхто в тебе не цiлиться з обрiза чи пiстолета, нiхто не пирне ножем в спину... Красота! Вiктор аж застогнав вiд уявного отого блаженства.
Точно, неодмiнно вiдправили б в госпiталь. Коли б тiльки був мир i не було вiйни...
Повiтря досвiтньо засiрiло i Вiктор знову вiдчув дзвiн у вухах, нiби буцнув головою футбольний м"яч. "Так, з ангiною я б точно в госпiталь потрапив, - знову подумав Клiмов, - коли б не було вiйни..."
- Товаришу сержант, вас викликає лейтенант Губiн. - Клiмов не помiтив зв"язкового i лайнув себе за задумливiсть. Пiдвiвся, змусивши себе забути про горло, про хворобу, яка навалилася так не до речi.
Старший лейтенант Губiн сидiв в благенькому куренi, розглядав карту, пiдсвiчував лiхтариком з синiм свiтлофiльтром. Помiтив Клiмова, кивнув головою: сiдай поряд. Тицьнув листок паперу: читай.
Клiмов дiстав лiхтарик. Так, зведення за минулий день. Цiкаво, що там у свiтi бiлому робиться...
"Брестський укрiплений район - йдуть запеклi бої... нашi вiйська утримують лiнiю держкордону... Добре. По правому березi Прип"ятi... бої мiсцевого значення... Так. А у нас що? На Овруцькому напрямку - радянськi вiйська заглибилися на двадцять п"ять-тридцять кiлометрiв... Загони самооборони шарпають їхнi тили. А, ось i про нас! Диверсiйний загiн здiйснив рейд на ворожу територiю, знищено двадцять сiм лiтакiв i до десяти пошкоджено. Знищено велику групу ворожих пiлотiв. Клiмов задоволено усмiхнувся - в цьому рейдi його група показала себе не з гiршого боку, показали комунякам, де раки зимують! На лiвому березi Днiпра справи iдуть гiрше. Бої точаться поблизу Чернiгова. Вiктор скрушно похитав головою: мiсто на правому березi Десни, здадуть його, не втримати. А от через Десну "червоних" не пустять, це рiчка серйозна, у нас рiчечки - курка перейде вбрiд, i то їх не пускаємо... На Харкiвському напрямку - бої на лiнiї держкордону, незначне просування в напрямку Куп"янська, радянськi вiйська взяли Дворiчку i Тавiльжанку. Луганський i Донецький напрямки - бої на лiнiї держкордону. Ракетно-артилерiйськими та авiацiйними ударами штурми укрiплених районiв успiшно вiдбиваються. Запеклi бої з застосуванням на окремих дiлянках до трьохсот танкiв та до тисячi лiтакiв. Ого! Не слабо там супостат натискує. Тiльки зуби комуняки там собi обламають, це точно. В минулому роцi Вiктор бував у тих укрiпрайонах, артилерiї там до бiса зiбрано. I не такi, як у нас, пахкалки трьохдюймовi, шiстнадцятидюймовi далекобiйнi гармати. I кожна щохвилини по два пострiли робить снарядами в пiвтори тони вагою майже на вiсiмдесят кiлометрiв. Мало нiкому не здасться. А що там в рiдному Приазов"ї робиться? Нумо-нумо... Противник висадив десант в районi Марiуполя. Десант блоковано, катери Азовської вiйськової флотилiї потопили чотири ворожих бронекатера i блокували висадженi пiдроздiли. Артилерiйськi судна ведуть бої з бронекатерами та десантними суднами противника. В рiднiй Керчi тиша, коли не зважати на артилерiйську перестрiлку через протоку. Комуняки розмiстили на косi Чушка важку артилерiю i намагалися обстрiлювати мiсто, тiльки нашi далекобiйнi батареї подавили ворожi гармати ще в перший день. Добре..."
- Прочитав? - Клiмов кивнув ствердно. Вони давно знали один одного i коли були наодинцi, обходилися без зайвої субординацiї. Втiм, фамiльярностi нi командир, нi його пiдлеглий не дозволяли навiть вiч-на-вiч. Губiн легенько ляснув себе по колiну. - А тепер до наших справ. Починаємо працювати на дорогах. Як i готувалися робити по плану. Сьогоднi виходимо на магiстраль. По даним розвiдки будуть йти артилерiйськi колони. "Червонi" вийшли до першого рубежу оборони, а дальностi їхнiм гарматам не вистачає. Вчора нашi спостерiгачi зафiксували, що два гаубичнi полки готуються до перебазування. Для них прибули тягачi, вони отримали пальне, маршрут пiдготовлено для слiдування важких артсистем, посилено i вiдремонтовано мiстки, шляхове покриття пiдправлено та приведено до належного стану. З учорашнього вечора розвiдники виявили - артилерiйськi полки покидають позицiї, шикуються в колони, готуються до маршу. Автомагiстраль Мозир-Коростень перетворилася на основну артерiю, по нiй наступаючi частини отримують боєприпаси, паливо, продовольство. По нiй перекидають свiжi вiйська. Ймовiрно, їх перекидають пiд Вiльчу, там нашi вже бiльше доби тримають оборону... Дiставай карту.
Гуркiт артилерiї слугував дивним фоном на якому особливо виразною здавалася тиша в лiсовому яру. За чотири години свiтанок, до того часу потрiбно встигнути дiйти до шосе, зайняти позицiї i затаїтися. По даним розвiдки сьогоднi пройде колона моторизованої артилерiї. "Червонi" вперлися в польовий УР пiд Овручем. Тiльки їм, щоб пробити цей рубiж, легких гармат танкiв, полкової i дивiзiйної артилерiї виявилося недостатньо, без важких артсистем наступаючим радянським вiйськам аж нiяк не обiйтися. Але з попереднiх позицiй їхня артилерiя вже не може пiдтримувати свої вiйська, супроводжувати їх вогнем.
- Ясно. - Вiктор розкрив командирську сумку. Розгорнув карту на потрiбному квадратi. - А може, далi Вiльчi вiдступати вже не будемо, як думаєте, Василь Васильович?
Але Губiн тiльки махнув рукою, не базiкай зайвого, мовляв.
- Для посилення отримаєш два розрахунки великокалiберних рушниць з загону "шерифа" . Його мiнери з вчорашнього вечора почали працювати на магiстралi. У тебе буде двi дiлянки керованих мiн. Ще раз нагадай своїм бiйцям, щоб ближче двохсот метрiв до магiстралi не пiдходити. Вздовж неї встановлено мiннi касети по обидва боки, з кожного - два ряди по сто двадцять касет. Вони перекриють магiстраль кiлометра на два-два з половиною. Щоб ми могли спокiйно вiдiйти, коли щось непередбачене трапиться. В iншому - все залишається без змiн. В подальшому дiємо за попереднiм планом: твоя група перекриває вiдхiд колони на пiвнiч. Внял?
- Так точно, внял. - Дiйсно, для чого багато говорити, все обговорено, перевiрено i вiдпрацьовано ще до вiйни, на десятках теоретичних занять в тактичному класi i практичних виходах на мiсцевостi. Залишається тiльки застосувати на практицi свої знання та вмiння. А в цьому у Вiктора немає нiякого сумнiву. Не раз i не два його бiйцi набуте на цих заняттях успiшно застосовували.
- От i добре. - Губiн посмiхнувся.
Коли Вiктор повернувся до групи, двi бойовi трiйки з загону "шерифа" - таке прiзвисько було у командира Мозирського загону самооборони - вже чекали його. Хлопцi були йому знайомi: приймали участь разом з його групою в рейдi до передового аеродрому на тому боцi Прип"ятi. Побачивши його, ледь зводилися, вiтаючись, не вiд нестачi ввiчливостi - на вiйнi не до церемонiй. "Нiчого, пiсля вiйни якось надолужимо. Це до вiйни можна було розшаркуватися на всякi реверанси й iнше..." - подумалося Клiмову. I усмiхнувся - "до вiйни", "пiсля вiйни". Тепер ми вже довiку будемо так дiлити своє минуле.
...Iти випадало далеченько, кiлометрiв так з десять. А до свiтанку залишалося всього нiчого, три з половиною години. Ледве-ледве встигаємо, а ще ж позицiї зайняти потрiбно. Доведеться натиснути - на мiсце засади потрiбно дiстатися ще до того, як почне свiтати. Ну, на мiсцi вiдпочинемо, коли буде час. Хоча... колону чекати доведеться довгенько, коли поталанить, то й покимарити по-черзi можна буде. Окопи i вогневi точки ще з того, мирного часу приготованi, нинi вони дочекалися свого часу.
Лiсовий байрак залишився позаду, за ялинками. Стежина була вузька, але йшли шпарко. Минули болiтце, - нiздрi вловили запах вологи, ряски, напiвзогнилих очеретiв та тростини, - по пiщаному узгiрку. Так вони й будуть надалi чергуватися: пiсок - глина, пiсок - глина, а то й болотяна твань. I дерева теж будуть чергуватися: то верби, то буки, то соснина, то дубняк.
Клiмов ступав м"яко, обережно, по-ведмежому, ставив ногу носком трошки всередину. Хода стає вiд цього легкою, швидкою та безшумною. Сутулився, оглядався, не втрачав з поля зору кулеметника, який iшов переду. Затильник штурмового карабiна М-4 бiля лiвого плеча, ствол його сторожить небезпеку праворуч. Той, що йде позаду, спрямовував зброю лiворуч. А наступний - знову праворуч. Колона наїжачилися стволами, як дикобраз голками, готова щомитi припинити всяку загрозу зливою свинцю з трьох десяткiв стволiв. Поки група дiсталася до мiсця, розвиднiлося, край неба на сходi висвiтлився, зiрки поблякли.
Залягли за триста метрiв вiд бетонки магiстралi. Окопи були виритi на схилах невисоких горбкiв, траншеї вели назад, на протилежний схил, коли стане зовсiм нестерпно вiд ворожого вогню, можна буде вiдiйти непомiченими в лiс, розчинитися в його зеленому безгомiннi. Для кулеметiв приготованi триамбразурнi дзоти з броньовим закриттям. В одному на групу чекали мiнери, якi працювали тут ще з учорашнього вечора. Бiйцi розiшлися по своїм мiсцям. Назначивши спостерiгачiв, Клiмов дозволив рештi вiдпочивати. Хто ж знає, коли знову випаде така нагода хлопцям поспати у вiдносному спокої!
Пристроївши карабiн на брустверi, Клiмов вслухався в тишу. Тиша така, що аж дзвенить у вухах, тож тиша сама вже сприймається, як шум. Тихо поскрипують сосни, зриваються шишки. Вiн вглядався i вслухався в ранковi пiвтiнi, готовий до всякого, до раптових дiй. Слух, зiр, воля напруженi, але тривоги вiн не вiдчував. Не було її, тiєї тривоги, яка не полишала його останнiй тиждень перед вiйною.
***
- Застава, р-р-рiвняйсь! Ср-р-рунко! Товаришу старший лейтенант, застава для бойового розрахунку вишикувана! Доповiдає сержант Клiмов! - Вiктор чiтко повернувся, скрипнувши хромовими чобiтками. З ґанку спускався начальник застави. Старший лейтенант козирнув i привiтався з прикордонниками.
Губiн оглядiв не такий вже й довгий стрiй своїх солдатiв, - очi його смiялися, - i став доповiдати обстановку на дiлянцi. Вiн говорив про речi досить тривожнi, але його засмагле обличчя було спокiйним i Клiмов чогось думав: "Перебiльшує командир, але так i належить: кордон!"
- ...необхiдно бути готовим до будь-яких несподiванок. Нарядам придаються кулемети, кожному, хто iде на охорону кордону, брати додатково по двi гранати, на кожен наряд - ящик набоїв. - Сказав Губiн.
Старший лейтенант глянув убiк. По викладенiй кам"яними плитами дорiжцi йшла його дружина - Лариса, молода, чорноока, ставна, з рудим - кольору старої мiдi - волоссям. Вона вела пiвторарiчну доньку Оксану, дитина кумедно тупала повними нiжками по плитам, часом спотикалася, повиснувши на маминому пальчику, за який мiцно-мiцно вчепилася.. За ними пленталося цуценя з легковажним бантиком на шиї. Лариса смiялася, вiдганяючи його. Цуценятко робило вигляд, що втiкає геть, проте негайно поверталося, з тонким поросячим виском хватаючи жiнку за п"яти. I оця домашнiсть, заспокiйливiсть нiяк не в"язалися з застережливими настановами начальника застави, таким словам зовсiм не хотiлося вiрити.
За зеленими, звареними з сталевої арматури ворiтьми з виском гальм розвернувся темно-зелений, в плямах камуфляжу, ЛуАЗ-всюдихiд. Клiмов бачив, як з нього вийшов Якубович - дiльничний iнспектор полiцiї. Втiм, iнспектором вiн був ще тиждень тому. Пiсля оголошення надзвичайного перiоду Якубович називався комендантом бойової дiльницi, в яку входила їхня застава. Якубович був родом з Гомельщини, рокiв з десять тому разом з iншими втiкачами перебрався на наш бiк, рятуючись вiд колективiзацiї i голодомору. Йому тодi пощастило живим перетнути Прип"ять, в тi часи радянськi прикордонники спочатку стрiляли по порушниках кордону, а вже потiм пропонували зупинитися й вимагали пiдвести руки вгору. Тому до витязiв у зелених кашкетах по той бiк кордону "шериф" - так його прозвали за ковбойську манеру стрiльби, вiд стегна - вiдчував почуття нiяк не братерської любовi i ангельського всепрощення.
Один випадок яскраво характеризував дiльничного iнспектора полiцiї.
Рiк тому Вiктор мав їхати на окружнi змагання по практичнiй стрiльбi, а оскiльки Якубович мав в цьому неабиякий досвiд, зайшов порадитися вiдносно пiдготовки зброї. Олександра Iвановича вiн застав у домашньому тирi, де той вiдпрацьовував вправи стрiльби з пiстолета. А мiшенями у нього були портрети комунiстичних вождiв. Тiльки кулями обличчя на портретах були так пошматованi, що вгадати, де тут зображено Сталiна, де Молотова чи Калiнiна, а де Мiкояна або Ворошилова було майже неможливо. Наскiльки Вiктор знав з газет, якi переправляли на наш бiк з Радянського Союзу, такi дiї тягнули на "вищу мiру соцiального захисту". По п"ятдесят восьмiй "контрреволюцiйнiй" статтi Карного Кодексу РСФРР .
I сьогоднi Якубович приїхав на заставу. Неспроста, ой, неспроста майор заявився, подумалось Вiктору. Думати про те, що сьогоднi останнiй мирний день зовсiм не хотiлося. Невже й справдi, вiйна?
Губiн саме скiнчив призначення нарядiв. Разом з гостем пройшов в канцелярiю. Хвилин за десять до них приєднався i Клiмов - заступник начальника застави тиждень, як вiдбув на збори в Житомир, i сержант виконував його обов"язки. (Губiн готував собi помiчника на майбутнє i Вiктора запримiтив давно, ще в учбовому центрi. Старший лейтенант i на контрактну службу вмовив його перейти з строкової.)
- ...вiдправляй дружину з дочкою в Мозир негайно. Евакуацiя мiста вже закiнчилася, до сiмнадцятої години останнi автобуси вiдбудуть до Овруча, а, можливо, ще далi, в Житомир. - Якубович був на диво спокiйним, нiби загроза вiйни не витала в повiтрi. - А заодно всю технiку з застави вiдправляй на базу. Тут твої всюдиходи та мотоцикли бiльше не знадобляться. Перший удар по тобi прийдеться, а дорога - одна. I коли комуняки на заставу попруть, машини доведеться кинути... Якщо вони до того часу ще цiлi будуть...
- Ви, Олександре Iвановичу, - зауважив Клiмов, - за весь час, як вас знаю, навiть не усмiхнулися, а сьогоднi нiби радiєте тому, що завтра вiйна з Радами почнеться... А коли просто конфлiкт прикордонний, як три роки тому було?
- Радiю? - Якубович усмiхнувся, але тiльки однiєю половиною обличчя. I усмiх той був, як оскал. - Та я просто млiю вiд щастя, що нарештi зможу зiйтися з цими... Я до цього дня з тридцять другого року готувався i чекав. А три роки тому, в"юнош, все було зовсiм iнакше. Правда, вас, сержанте, тут ще не було.
Клiмов опустив очi i побачив стиснутi кулаки Якубовича. Вони були красномовнiшi за слова.
А Олександр Iванович думав про те, що жив тiльки надiєю на завтрашнiй день. Сподiвався на це, аж серце нило. I нило тому, що самотнiй Сашко Якубович, нiкого на бiлому свiтi, нi рiдних, нi близьких. А щодо непривiтностi та похмуростi, то де це видано, щоб сироти веселилися?
Але тепер можна й повеселитися. Вiн дожив до цього дня. А що потiм буде? Нiкому це не знано. А доживе до кiнця вiйни, ось тодi почне своє життя спочатку. Ось тодi й почне будувати своє життя, свою долю. I сiм"ю заведе. Але пам"ятати буде про батька та матiр i двох братикiв своїх, розстрiляних з червоноармiйських кулеметiв, коли йшли до колгоспної комори по хлiб. I ще сестричку малу, яку з"їли свої ж таки односельцi, коли село вмирало вiд голоду. Покарати б тих нелюдiв! Комунiстiв, чекiстiв, червоноармiйцiв, що кулеметами заганяли людей в колгоспи. Для чого ж вiн в руки взяв карабiн? Для страшної кари. В бою.
Ось вiн в думках i наблизився до того, що йому потрiбно - до бою. Нормальнiй людинi навряд чи властиво бажати, щоб бiй почався якнайшвидше. Бiй, де вбивають, i, таким чином, можуть вбити й тебе. А хiба вiн нормальна людина пiсля того, як знайшов скривавленi трупи батькiв i братiв, як поховав те, що вiд сестри його залишилося - напiвоб"їдена голова та обгризенi кiстки. Ненормальний, тiльки в бою й вiдчуватиме вiн себе нормально. Воювати i мститися - його обов"язок. За все. За те також, що на свiтi вiн один, як перст. Людей навкруги багато, а вiн один. Можливо, i вiн винен у тому, що сам на сам зi своїм горем...
На стиснутi кулаки Якубовича поглядав i Губiн. Вiн-то знав бiографiю ще недавно iнспектора полiцiї, нинi командира бойової дiльницi майора Якубовича. I добре розумiв почуття Олександра Iвановича...
...Губiн дивився на знятий з руки годинник. Секундна стрiлка, нервово смикаючись, iшла по колу.
- Пора. - Вiн погладив великим пальцем скло. Пiдвiв погляд на Клiмова. - Ти заступаєш в наряд, пам"ятай: обстановка на дiлянцi складна, службу неси, як належить. Я залишаюся з маневреною групою на заставi, ти на головному напрямi. Тут, проти мису, вони форсуватимуть Прип"ять в першу чергу. Зрозумiв?
- Та я давно все зрозумiв. - Вiктор здвигнув плечима. Чого старший лейтенант повторюється?
- Що значить "давно зрозумiв"? - Раптом розсердився Губiн. - Чого так легковажно вiдповiдаєш? Все зрозумiти неможливо, сержант Клiмов! I передбачити все неможливо! Взвод буде проти тебе там переправлятися, чи батальйон. Так, що розраховуй скорiше на батальйон. Внял?
- Так точно, товаришу старший лейтенант, внял! - Вiктор пiдскочив i застиг по стiйцi струнко, не всерйоз, пустуючи. Знав, що Губiн любить його, тому прощає таке, за що iншому неслабо могло нагорiти.
- Ну добре, - зовсiм не сердито махнув рукою начальник застави, - йди, збирайся...
...Нiч туманна, бiляста, з холодним бiльмастим мiсяцем вгорi. Нiби з нiчного неба, з далекої точки спрямували на землю прозору скляну трубу, i пильний погляд немиготливого ока дивиться на Прип"ять, на кордон, на заставу, на секрет i прикордонникiв, якi затаїлися в ньому. Вiд того спостерiгача з центру небес лине беззвучне питання: "Що станете робити тут, нацiливши зброю, ввiгнавши набої в стволи, заполонивши нiч своїм очiкуванням, страхом, сум"яттям, готовi до мук i смертi? Що станете робити завтра?" Небесний купол з бiльмастим мiсяцем i слабкими зiрочками гiгантським скляним ковпаком накривав землю, i не можна було шумiти, iнакше ковпак цей розколеться, скло - штука крихка, вiд того й така незвичайна тиша, Саме що незвичайна... Клiмова настигла тривога, вона просто таки витала над цими берегами i цiєю рiкою, гiрка - на смак, чорна - на колiр. Неясна тривога проникала в нього, насичувала все його єство собою. Цей незрозумiлий перехiд вiд спокою до стривоженостi сам по собi стривожив його ще бiльше. Вiн тiльки зараз вiдчув, що на тому боцi не сплять, готуються до чогось жахливого, особисто для нього, Вiтi Клiмова.
Клiмов в бронежилетi, шоломi, прилаштувавши на брустверi прилад нiчного бачення, вдивлявся в темну рiку, що курилася туманом, в протилежний берег, який затаївся метрах в трьохстах вiд нього. Звiдти так само пильно вглядалися невидимi спостерiгачi в наш берег, вишукували лiнзами нiчних бiноклiв його. Клiмов це вiдчував якимось шостим, чи що, вiдчуттям, погляди тих численних, недобрих для нього, очей.
Секрет було обладнано на мису. Вiн височiв над прибережжям, пiвнiчний берег був пологим, наш - трошки крутiшим, але також весь проглядався з пагорба. Бiля води i у водi - верби. Наряд залiг в ямi, яка була встелена гiлками i замаскована хворостинням. Перед ямою - мокрий вiд роси i туману подорожник.
Туман плив клаптями над водою, на плесi стримiло вгору корiння вивернутого навеснi дерева, тут вода нуртувала, негучно жебонiла. Час вiд часу вище плеса грала риба, круги вiд удару хвоста розходилася колами аж до нашого берега. З-за дерев за спиною вивалювалися кажани, зиґзаґами лiтали над водою.
Пристроївши зброю пiд рукою, Вiктор напiвлежав на гiллi, спостерiгав у прилад нiчного бачення за протилежним берегом, намагався не вiдволiкатися, гнав стороннi думки, думав тiльки про те, що можуть i сьогоднi об"явитися порушники. Ну, хоч би як тi диверсанти, яких три днi тому взяли за кiлометр звiдси.
Кущi над водою захиталися, в кущах - рух. Клiмов, не вiдриваючись, слiдкував за ними. А хлопцi бачать? З кущiв спустилася косуля, нахилилася, попила, вiдфоркуючись, i зникла. Щось тут не правильно. Клiмов аж стрепенувся - хтось її злякав, цю дику кiзку. Хто мiг косулю злякати на тому березi?
"Так, добре, добре, нормально... Тепер орiєнтир три." - в окулярах приладу нiчного бачення сiрого кольору тiнi, в них м"яко пливуть обриси берегiв, дерева, кущi... Оптика процiджує нiчний морок, здається, в лiнзах коливаються потоки безшумних течiй, це пiдводнi безтiлеснi духи ширяють в воднiй глибинi. "I тут все нормально..." Прокресливши невидиму лiнiю вiд почорнiлого пенька на пiвнiчному березi до кущiв верболозу, окуляри наштовхуються на блiду пляму чужого обличчя. Поряд виникає друга, третя...
"От i все! - Всерединi нiби щось обiрвалося. - Здається, почалося!"
Клiмов почув раптом, як вибухоподiбно, чергами, завелися на тому березi потужнi двигуни. Нiби десятки лiтакiв раптом запустили свої мотори. Край лiсу на тому, пiвнiчному березi раптом освiтився, там, здавалося, хтось ввiмкнув потужнi лiхтарi. Але ж там на двадцять кiлометрiв - однi болота? Що це?
З ревом, низько над рiкою пройшли три лiтаки, iшли на пiвдень, прямiсiнько на нашу територiю. Гул накочувався хвилями i падав зверху рокiт моторiв. Мить, i трiйка лiтакiв перетнула кордон. Клiмов пiдтягнув сумку з рацiєю. Натиснув тангенту, викликаючи заставу, старшого лейтенанта Губiна.
- "Клумба", я - "Троянда-5", порушення кордону. Три лiтаки курсом на... - ще три крилатi машини пройшли над головами прикордонникiв, - ...пiвдень. Василю, Василю, чуєш мене, починається!
В навушнику пропищало - застава i сама все чула. От i добре, а ми займемося нашими справами. Зараз тут нам буде непереливки. Мисок - найбiльш зручне мiсце для висадки на наш берег.
- Товаришу сержант, що це таке? - Злякано запитав другий прикордонник, Лукашевич, молодий, тiльки з весняного поповнення. Лiтаки тепер йшли вже безперервно. - Чого вони на нашу територiю...
Обличчя у прикордонника побiлiло, здавалося, не лице - гiпсова маска, i Вiктор подумав: "I я теж блiдий". Ще б пак, зблiднеш, коли заварилося! А, можливо, це не вiйна, а провокацiя. Крупна провокацiя. I безжально усмiхнувся: не хитруй, хлопче, не провокацiя. Це вiйна. Настав її час. I твiй час настав, Клiмов.
- Не дрейф, салага, вiдiб"ємось! - Хлопнув долонею по плечу. Клiмову стало раптом спокiйно та весело. Подiї набрали визначеностi i це зняло залишки напруги i непевностi. - Що, страшно? Боїшся?
- Боюсь. - Тихо промовив Лукашевич. Признаючись своєму командиру, шукав у нього захисту.
- А ти не бiйся, Стьопа! У тебе ж зброя в руках, а не палиця, штурмовий карабiн, i в мене, а у Серьоги - кулемет... Тому нехай вони нас бояться! По мiсцям, хлопцi! Зберiгати спокiй! Щас почнемо профiлактику вiд страху.
По неглибокiй траншейцi розповзлися в боки: Полiщук - в центрi, Клiмов i Лукашевич - прикривати фланги. А окопчики для стрiльби з колiна та траншейка були виритi й замаскованi заздалегiдь - звiдси прекрасний огляд i тут, коли що, можна прийняти бiй. Коли що? Ось воно! В повiтрi прошелестiли снаряди, рвонули землю. Ще, й ще. Б"ють гармати з-за Прип"ятi. Снаряди рвуть землю в районi застави, вiд того, чужого берега вiдчалюють надувнi човни i понтони, кулеметнi черги. Пальба i вибухи в районi застави.
Вiдчуваючи, що назавжди зрiкається земного, життєвого, дрiбного, нiби пiдноситься над свiтом, Клiмов стис губи i висунувся з ями. Страшно, тiльки ж потрiбно якось оцiнювати обстановку. Машинально глянув на годинника: п"ять сорок, для рапорту запам"ятав. Зiтхнув, знову йому писаниною займатися пiсля наряду замiсть сну. I похопився: який тепер, до дiдька, рапорт!
На тому березi в верболозах замигтiли фiгури "червоних", пiдтаскували до краю води надувнi човни та понтони, похапцем спихали у воду. Вiктор стискував карабiн. На мить з"явилася думка: ковпак зi скла, що прикривав землю, розбитий гарматним громом вщент. Лишилося тiльки очiкування переправи "червоних", бою i того, як себе вестиме в цьому бою вiн, сержант Клiмов.
- Полiщук, Лукашевич! Стрiляти тiльки по моїй командi! - Вiктор зняв карабiн з запобiжника.
- Полiщук, чергами по автоматникам. Лукашевич, бити прицiльно, по офiцерам, кулеметникам!
- Єсть, товаришу сержант! - Захисного кольору човни i понтони, зносилися течiєю, вибиралися на стрижень, в кожному понтонi по десятку солдатiв, в сталевих шоломах, з пiстолетами-кулеметами, б"ють з них поверх крутих гумових бортiв. А скiльки їх, тих човнiв та понтонiв? Не злiчити, вони по всiй рiчцi.
Перша моментальна думка: шiсть станкових кулеметiв сiчуть кулями повiтря над головами своїх, обробляють мiсце висадки, друга думка: почалася атака. Пiд прикриттям кулеметiв ланцюг червоноармiйцiв кинеться вiд човнiв i понтонiв по дорозi на заставу, збiжить пагорбом, зайде в тил заставi. Протилежний берег ще недавно пiд туманним мiсяцем здавався неживим, пустельним, а тепер ожив, задихав, розцвiв вогнями i звуками. Летiли звiдти на всi боки трасуючi кулi, червонi i бiлi бризки, пунктири, колючi голки.
А вiд того, чужого берега, понтони i човни з автоматниками, зносилися течiєю прямо на мис i вже наблизилися до нашого, українського берега. Їхнi силуети висвiтлювалися спалахами пострiлiв, позначалися пiнною хвилею. Понтони, човни пiдповзали до вiдмiлини, зiштовхуючись, незграбно тицялися носами. Десантники стрибали прямо у воду, вели вогонь по нашому березi навмання, але кулi щiльно свистiли над головами, втискували в землю. Мав рацiю старший лейтенант Губiн, доведеться проти батальйону бiй тримати, це в трьох-то! Коли б не готувалися до такого, починаючи з двадцять другого року, полягли б усi ми геройською смертю, хоч i накришили б загарбникiв десь з десяток чи з сотню, але змiнити б нiчого суттєво не змогли. Тiльки ж готувалися до "визволення", тому для "товаришiв комунiстiв i брательникiв-славян" маємо доста сюрпризiв i тут, на миску, i на заставi, i на дорогах. Ласкаво просимо, любi друзi!
- По порушникам - вогонь! - Клiмов подав команду несолiдно, ковтаючи слова, якось пискляво.
Полiщук вдарив короткою чергою. Вогненний трiск пролетiв i встромився в неясну темну масу на березi. Вдарив ще й ще. Кулi вилiтали з ствола, рихлили пiсок, збурили воду в Прип"ятi. Так само, чергами, бив i Лукашевич. Клiмов поморщився: нагадував же, краще стрiляти поодинокими пострiлами. Але нехай, штурмовий карабiн, коли поставити на автоматичний вогонь, вмить повертає впевненiсть. А набоїв досить!
Карабiн смикався, випускаючи кулю за кулею, але руки були твердими, в колiматорi цiлi падали i бiльше не вставали. Поклавши десяток тих, хто висадився на берег, Клiмов перенiс вогонь на пiдпливаючi човни. Стрiляв, про себе вiдмiчаючи: так-так, човен продiрявив, комiсарика зрiзав, з червоною зiрочкою на рукавi, он тих двох, вони саме ручняк встановлювали, поклав, а он човен на серединi рiки перевернувся, чутно лайку i зойки. Що, гади, не розраховували на таку зустрiч? А далi ще й не таке буде...
Клiмов визирнув з окопчика, глянув поверх бруствера, що там його бойовi товаришi роблять. Полiщук бив короткими чергами по тим, що вже висадилися на берег. Правильно: бий по гущинi, а я буду по важливим цiлям працювати. Крайнiм лiворуч залiг Лукашевич, його карабiн також бив короткими чергами, але вже не так нервово, як в першi хвилини, по пiв-магазина зараз. Стьопа тепер стрiляв економно, два-три пострiли, як його й учив Клiмов: ду-дук, ду-ду-дук! Можна вважати, бiй прийняв нормальний характер.
Вiктор глянув на годинник - всього тiльки п"ята хвилина бою пiшла! Ти диви, а йому здалося, що пройшло принаймi пiвгодини. Змiнив магазин - всього тiльки другий з початку бою - i далi стрiляв у тому самому ритмi: одиночними пострiлами по найважливiших цiлях. Крикнув Лукашевичу:
- Стьопа! Постав карабiн на одиночнi! А то всi набої розстрiляєш! - Про те, що набої розтратять, всi, що принесли, вiн бiльше для порядку сказав. Цiлий ящик принесли, тищу сiмсот шiстдесят штук. (Не в ящику несли, звичайно, спробуй, доперти такий тягар вiд застави, всi руки об мотузянi ручки зiтреш. I не в цинках, що, як вiдомо, взагалi нiяких ручок не мають, i як до них пiдступитися, не вiдразу зметикуєш. Все надзвичайно просто: розпечатав коробку, а там ще на заводi спорядженi обойми по десять набоїв розфасованi в ганчiр"янi патронташi-бандольєри. В кожнiй кишенi - по двi обойми, в патронташi вiсiм кишеньок. Почепив навхрест пару таких бандольєрок i вперед! А оскiльки кишенi бандольєрок були досить мiсткими, вмiщали майже всi пiхотнi боєприпаси вiд набоїв для штурмових рушниць до ручних гранат, цi патронташi використовували, як додаткове i дуже зручне спорядження, за яке, до того ж, не потрiбно звiтувати.)
В непевному свiтлi цього вересневого свiтанку було видно: перша хвиля атакуючих - розвiдники, ясна рiч, - залягли якраз по краю води. Понтони та човни розбитi, перевернутi, трупи нападникiв валялися на пiску або зносилися течiєю Прип"ятi разом з залишками плавзасобiв. Вибухи гранат та черги ручникiв i карабiнiв лунали праворуч i лiворуч, де були сусiднi наряди. Понтони i човни з розвiдниками причалювали саме в мiсцях ймовiрних ворожих переправ, саме там були окопи, траншеї i блокгаузи, зайнятi посиленими нарядами. I раптом стало тихо. Раптом - це для Клiмова, бiй стихав поступово, але Вiктор не помiтив цього спаду, вiн тiльки зафiксував його закiнчення: тиша! Легенько потрiскували в полум"ї сухi кущi за вiдмiлиною, повiтря смердiло димом та вибухiвкою. Клiмов оглянувся в бiк застави: край лiсу висвiчувався, отже, там пожежа. Все зрозумiло: артилерiя весь час садила по заставi. Оглянув своє воїнство: Сергiй Полiщук зиркає чорними очима з-пiд краю шолома, а одна щока бiла вiд налиплого пiску - видно, втискався обличчям в пiсок, коли палили в наш бiк. Нiчого дивного, попервах я й сам з переляку втискувався! I Лукашевич також перестав мандражити, набиває набоями розстрiлянi магазини, дiстаючи обойми з бандольєрки. Тiльки бою ще не кiнець, це лиш так, невеличкий перепочинок. За хвилину-двi "червонi" отямляться i полiзуть знову. Он, уже сiрiє свiтанок на сходi, край неба почав рожевiти. А вони все ще тут, на березi вовтузяться...
Вiктор ввiмкнув рацiю, викликав заставу. Вiдповiв йому Губiн. Клiмов доповiв про бiй, чiтко, за статутом, про те, що поранених i убитих немає, першу атаку ворога вiдбито, але ось-ось почнеться друга.
- Ти, Вiтю, там не дуже затримуйся. - Сказав начальник застави. - Це добре, що у тебе без втрат. В нас тут також втрат немає, але заставi - хана! Все згорiло, i твiй будиночок також. Як тiльки вони знову в атаку пiдуть, пiдривай мiни i вiдходь на заставу. Тiльки будь обережним, думаю, все-таки до нас в тил просочилися їхнi розвiдгрупи, на вiдходi можеш наразитися. Май на увазi, пiдходи до застави засипано мiнами, йди до критої траншеї, до "нори". Там тебе Барабаш зустрiне.
- Зрозумiв. - Вiктор вимкнув рацiю, жестом пiдiзвав до себе пiдлеглих.
- От що, хлопчики, забирайте манатки i мотайте за схил пагорба, вiдходити поповзом, по траншеї. Чекайте хвилин десять, не бiльше. Коли не повернуся за цей час, бiгом на заставу. Старший - Полiщук. Ти, Серьожо, будь напоготовi, десь тут радянськi розвiдгрупи бродять, можуть вас сповити, як малят. Про мiни пам"ятайте, буде особливо кривдно, коли на власнiй мiнi вiку собi вкоротиш. Все. З Богом!
- А ти? - Полiщук як завжди, перечити намагається, з досадою подумав сержант.
- А я постережу наших приятелiв. Мiнне загородження, крiм однiєї групи, я на автомат поставив, довго затримуватися не стану. Тiльки вони пiднiмуться, рвану першу лiнiю загородження i слiдом за вами.
- Вiть, га, Вiть, а може не потрiбно чекати. Став всi групи на автомат i гайда разом на заставу. - В очах Сергiя було i прохання i небажання залишати командира одного, сам на сам з "червоним" воїнством.
- Нi, я хочу сам пiдiрвати. Нехай сповна отримають все, що ми їм приготували. Iдiть, я дожену...
Хлопцi потисли йому руку i поповзли по траншейцi. Вiктор виглянув з окопу. На березi вже чiтко було видно, що зробили троє прикордонникiв за час цього першого бою. Близько чотирьох десяткiв вбитих та поранених залишили нападники на рiчковому пiску пiвденного берега Прип"ятi. Троє-четверо припадає на Степана, подумки пiдраховував сержант, дюжина-пiвтори - на Полiщука, приблизно стiльки ж - мої. За весь цей бiй я розстрiляв неповнi два магазина - набоїв з сiмдесят, та й вiдстань була не така велика, трохи бiльше ста метрiв. Он тi, у водi, праворуч, точно - мої. А той кулеметик-то, "дегтяр", "червонi" прибрали, встигли ж таки, гади! Вiктор оглядав поле першого свого бою i мiг би пишатися собою. А вiн раптом вiдчув в"ялiсть i страшенну втому. Нiби цi вбитi ним загарбники миттєво випили всю його молоду силу, енергiю ще не прожитого ним життя. Частина його душi, яка боролася з ворогом на цьому залитому смертю клаптi пiщаного берега, ця частинка душi раптом змертвiла, перетворившись на жменю попелу. Вiн вiдчував в собi цю миттєву смерть, тлiн життя.
Це змертвiння продовжувалося всього тiльки мить. Воно закiнчилося, нiби серце, яке зупинилося на цю невловиму i важку мить, зсунулося з мертвої точки, проштовхнуло крiзь себе тромб i знову забилося в тому самому ритмi. Потрiбно було дiяти, жити. Потрiбно було воювати далi...
"Червонi" також, видно, знудилися лежати на мокрому та холодному пiску. Вiктор помiтив, що вперед виповзли двоє, виставивши перед собою довгi сапернi щупи. Ось це було зовсiм не до речi. Хоч зняти мiни їм не вдасться, однак противнику тодi шкоди мiнне поле не заподiє. Вiктор поклав цих двох смiливцiв-саперiв двома пострiлами. I ледве встиг сховати голову: повiтря, здавалося, занило вiд куль, так густо садили "червонi" по ньому зi своїх машинок. Вдарили принаймi з десятка ППД . Пiсок на брустверi окопу аж кипiв, шарудiв по шолому, сипався за комiр.
"Ого! Тут би тiльки самому вдалося п"ятами накивати!" - Клiмов не став випробовувати долю, за цей ранок вiн її вже досить випробовував, поклацав тумблерами на пультi управлiння мiнним загородженням, переводячи групи мiн на роботу в автоматичному режимi: хай йому грець, лишатися тут, так можна й голови позбутися, а вона йому ще пригодиться! Дочекався, поки сигнальнi лампочки на пультi пiдтвердили проходження команди, та й поповз мiлкою траншеєю на пiвденний схил пагорба. I весь час, поки не сховав його схил, повз сержант по траншеї i таке вiдчуття було, що впивається йому в спину куля.
Хоч i саднило потiм уражене самолюбство, - як не кажи, а в тi останнi хвилини вiн перелякався, - вшився Клiмов з мису саме вчасно. Коли вiн перевалив через гребiнь пагорбу i з берега побачити його вже не могли, по залишенiй позицiї вдарили мiномети. Обстрiл тривав недовго, хвилин шiсть, але коли б прикордонники i далi залишалися на мисi, вцiлiти їм би не вдалося. Мiни роздирали мис то нижче по схилу, то на самому гребенi. Вибухи стихли, десантники, мабуть, пiднялися в атаку - подумав Клiмов. I майже одночасно на березi хлопнули три вибухи - спрацювали мiни, вистреливши вгору сiмома бойовими осколковими елементами кожна. Пiдрив такого елементу вiдбувався на висотi чотирьох-п"яти метрiв i згори вниз бив дощ осколкiв, знищуючи все живе в радiусi п"ятдесяти-шiстдесяти метрiв. Вибухiвник касетної мiни спрацьовував вiд сейсмодатчика, налаштованого на виявлення в зонi ураження перемiщення об"єктiв масою вiд шiстдесяти до ста кiлограмiв. I таких мiн по всьому березi кiлька сотень натикано, тому погонi можна було б менi й не боятися, заспокоював себе Клiмов, але мимоволi все пришвидшував та пришвидшував ходу.
Про пiдлеглих вiн не турбувався, не заблукають. Обоє знали цi мiсця, як свої п"ять пальцiв, вони тут виросли. На прикордонних заставах, як правило, бiльш нiж три четвертi прикордонникiв були мiсцевими жителями. Клiмов йшов i вслухався у воєннi шуми цього першого свiтанку вiйни. Так само гримить над Прип"яттю канонада, але вона вже розбивається, вже дробиться на окремi осередки. Вибухи бомб та снарядiв особливо чутнi, кулеметно-рушнична стрiлянина помiтно посунулась на пiвдень. З ревом пройшли над головою ланки радянських лiтакiв. "Чайки, сто п"ятдесят третi" - вiдзначив Клiмов. Лiтаки йшли з пiвдня, тепер вони заходили на посадку, шасi машин було випущено. Отже, прямо бiля кордону у них аеродром, подумав Вiктор. Все правильно, злiт в наш бiк i набiр висоти вже над нашою територiєю, то можна взяти менше палива i бiльше бомб. Та й цiлi недалеко. От нахаби, прямо пiд носом свiй аеродром розташували! Нiчого, живий сьогоднi лишуся, з тими лiтаками розберусь в найближчому майбутньому. Неодмiнно розберуся, пообiцяв сам собi Клiмов. Ще вiдмiтив про себе, що лiтакiв поверталося нiби менше, нiж злiтало. Правильно, було двадцять ланок, а повернулося тiльки дев"ятнадцять i двi ланки неповнi. Один лiтак з останньої ланки був пiдбитий, валився з однiєї площини на iншу, i двигун машини працював з перебоями. Навiть перший налiт легко їм не дався, дали нашi їм прочухана!
...Начальника застави Клiмов знайшов на спостережному пунктi. Застав у доброму гуморi - Губiн був задоволений результатами перших боїв: застава втрат не мала, а це було головним.
Перископ був умiло замаскований в кущах глоду i давав можливiсть бачити все, що вiдбувається на значному вiдтинку дороги, яка йшла повз заставу. Губiн вiдiрвався вiд окуляра, жестом запросив Вiктора глянути. По шосе рухалася танкова дивiзiя i розгледiти окремi машини було неможливо: все зливалося в якусь суцiльну сiру стрiчку. Танки йшли впритул - iнтервали були нерозрiзненi. Порахувати їх було неможливо. Корпуси, башти, гусеницi - все злилося, i по тому, як неквапливо вони виповзали, цей рух здавався грiзним та убивчо-згубним, а нерозрiзненiсть деталей тiльки заохочувала уяву...
- Подивився? Моща, так? - Губiн звiльнив мiсце спостерiгачу i першим зник у тунелi. - Пiшли.
Вiктор пройшов у командирський вiдсiк. Губiн з iнтересом дивився на сержанта.
- Як настрiй, Вiтю? - Клiмов здвигнув плечима, дурне питання, який настрiй в перший день вiйни.
- Я вважаю, ми їм повиннi зараз вжарити. Просто зобов"язанi. Бо таке враження, що ми боїмося.
- От i молодець. А то я подумав, що мiй заступник, м"яко кажучи, не в гуморi. - Усмiхнувся Губiн. - Вжаримо обов"язково. А особисто для тебе на сьогоднiшню нiч завдання буде. Дуже менi не подобається отой аеродром бiля кордону...
...Вiктор проспав до двадцятої години, коли досить смерклося. Днювальний розбудив Клiмова на чверть години ранiше вiд iнших. Пов"язка трохи сковувала рухи лiвої руки, однак рана вже не вiдчувалася i морозити також перестало. Сержант швидко вдягнувся, намотавши двi пари онуч - тепло вересневих днiв змiнювалося нiчними холодами. В останнiй день лiта взагалi заморозки вдарили. Минуло лiто, минуло...
В житловому вiдсiку було тьмяно - свiтилася тiльки одна лампочка чергового освiтлення. Все, як i в мирний час, коли наряди готувалися до виходу на кордон. От тiльки примiщення без вiкон i на глибинi в два десятки метрiв, а так все було звичним, нiби й не сталося нiчого сьогоднiшнiм ранком. Аж вiдчай брав! Пiдготовлене заздалегiдь спорядження лежало на пiдлозi перед лiжком кожного, хто пiде з ним на той бiк.
У свою групу Клiмов взяв вже перевiрених сьогоднiшнiм боєм хлопцiв: Полiщука та Лукашевича. А четвертим в групi був провiдник службової собаки - йти їм випадало на чужу територiю, песик в такому розвiдвиходi буде просто незамiнним. Пiднявши бiйцiв, Клiмов пiшов до Губiна, уточнити обстановку.
У вiдсiку-тамбурi неяскраво свiтила синя лампочка в нiшi над броньованими дверима.
- Шикуйсь. - Вiктор оглянув своїх бiйцiв. - Так, пострибали. По черзi...
Лукашевич пiдстрибнув, м"яко приземлився на ноги, ще раз i ще. Нiякого брязкоту, тiльки гупання. Вiктор ляснув його по плечу: досить, виходь! Полiщук пiдстрибнув легко, як м"ячик. Нi звуку. Слiдом за ним пострибав Iван Бортник, провiдник собаки. Алмаз, здоровенний собака, радiсно заскавчав -песик за цiлий день знудилася сидiти в цьому пiдземеллi, а хазяїн так стрибає перед виходом на кордон. От i радiв Алмаз. Нiч наступала холодна, росяна, небо визорiло яскраво, як на пiвднi, i оглядаючи Чумацький Шлях, Вiктор подумав, що цiєї ночi все буде добре. Хоча брали iнколи дрижаки, але невiдомiсть завжди лякає.
В морозному повiтрi вiд зброї гостро пахнуло рушничним мастилом i металом. Мiсяць ще не вийшов на небосхил, але видно було в вечiрнiх сутiнках добре. Поки дiйдемо до берега, геть стемнiє, подумав Клiмов, лише б мiсяць не з"явився, коли будемо Прип"ять форсувати. Потрапимо посеред рiчки на очi доброму кулеметнику, в десять секунд на дно пустить, ракiв годувати. А раки тут здоровеннi! Сам ловив.
Було тихо-тихо. Навiть артилерiйський грiм на пiвднi стих. Тiльки за лiсом по шосе негучно гули двигуни автомашин, що квапилися поповнити наступаючим частинам боєприпаси i пальне. Але цей гул не порушував тишi, вiн був її складовою частиною. Десь вiддалiк трiска, яка вiдкололася вiд стовбура дерева, огидно i жалiсно бринiла пiд вiтром. Нi, все-таки дивовижна рiч - тиша...
Он якась темна цяточка стрибками перетнула стежину, зупинилася обабiч, витяглася стовпчиком. Заєць! Нашорошив вуха та й шугнув помiж дерев. До вiйни в такi ночi в сусiдньому селi довго не змовкали пiснi, подумав раптом Клiмов. I зловив себе, як швидко для нього звичним стало оце - "ДО вiйни." А чи це все вiдродиться? Та й скiльки хлопцiв не повернеться в те село вже ПIСЛЯ вiйни?
- Стiй!.. Чотири!.. - Пролунав приглушений, здавлений до шепоту голос.
- Два! - Вiдiзвався Вiктор на пароль. Цiєї доби на заставi дiяв пароль "день мiсяця". Вимовлена вартовим цифра i вiдгук в сумi повиннi були становити дiнь мiсця. Сьогоднi ще було шосте вересня.
Туман просочувався з якихось непомiтних баюр та вибоїн, здавалося, вiн видiлявся з кожної травинки, дерева i кущi поволi зникали в тiй пеленi. Група брела, як в молочному киселi, такий в"язкий був туман. Спускалися в виярок, нiби занурювалися у води моря казковi богатирi з "Казки про царя Салтана". "А я у них дядька Чорномор!" - спало враз Вiктору на думку. Вiн аж головою покрутив - образно вiн став мислити, до чого б це? На дощ?..
Полiщук прилаштувався зi своїм кулеметом на носi човна - звичайної рибальської плоскодонки. На весла сiв Лукашевич - силою його Творець не скривдив, коли щось буде не гаразд, вiн цього човника за хвилину через Прип"ять перекине, разом з прикордонниками. Алмаз разом з провiдником прилаштувалися теж попереду. А Клiмов примостився на кормовiй банцi. П"ятим з ними йшов один з бiйцiв наряду.
Весла тихо плюснули, наш берег зник за сивою пеленою. Видно було тiльки на три-чотири метри. Протилежний берег виринув раптово, човен мало не наштовхнувся на топляк. Почорнiла вiд води деревина правувала за орiєнтир, топляк добре було видно з спостережної вежi. Жаль, знесли її вранцi снаряди.
Човен пiдходив до берега, розвернувшись кормою - на випадок, коли там засада радянських прикордонникiв, щоб не витрачати час на розвороти. Але берег мовчав. Вiктор спрямував в той бiк ствол карабiна, подовжений ПБСом , готовий щомитi вiдповiсти пострiлом на пострiл, тiльки все було спокiйно на чужому березi. "Наше щастя..." - подумалося Вiктору.
Прикордонник, що проводжав їх, зiскочив у воду, ривком виштовхнув човен на берег - розвiдгрупа повинна висадитися на ворожий берег сухою, а вiн за якiсь пiвгодини буде на заставi, там висохне i висушить одяг. Висадилися на берег, зайняли оборону. Тихо. Вiктор вiдкинув капюшон маскувальної куртки, в такому туманi покладатися можна тiльки на слух, але все було тихо, не лунали ворожi команди, не клацали затвори, не гарчали прикордоннi собаки. Що ж, воно й добре. Почекали ще з п"ять хвилин, тiльки все залишалося без змiн. Сержант плеснув по плечу хлопця, який мав повертатися: "Бувай, друже!" Той штовхнув човна, перевалився через борт i пропав в пеленi туману. А розвiдгрупа зникла в протилежному боцi. Йшли напрямки - стежини, без сумнiву, перекритi секретами, а вихiд на цiль в незнайомiй мiсцевостi не становив особливих труднощiв - таку задачу вони вiдпрацьовували десятки разiв ще в мирний час...