Розвiяла попiл. 
Бо  небо в зiрках,
а тут на Землi ми буваємо час невеликий,
обгортка душi, що згорає на попiл, 
смiттям 
спрямує до неба з побiжним до лютого вiтром.
"Я там, де ти є" -
це сказав ти менi помiж слiв,
бо пам'ятi нитка утримує кульку навiчно,
тож ставлю на двох твою турку для кофе - собi,
та слухаю вiтер, що попiл несе на обличчя.

06.02.25